Рослинний світ козацького степу
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76940 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Рослинний світ козацького степу / Г. Радкевич, Ю. Радкевич // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 226-232. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76940 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769402015-02-15T03:01:54Z Рослинний світ козацького степу Радкевич, Г. Радкевич, Ю. Писемні джерела та історіографія 2013 Article Рослинний світ козацького степу / Г. Радкевич, Ю. Радкевич // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 226-232. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76940 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Радкевич, Г. Радкевич, Ю. Рослинний світ козацького степу Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Радкевич, Г. Радкевич, Ю. |
| author_facet |
Радкевич, Г. Радкевич, Ю. |
| author_sort |
Радкевич, Г. |
| title |
Рослинний світ козацького степу |
| title_short |
Рослинний світ козацького степу |
| title_full |
Рослинний світ козацького степу |
| title_fullStr |
Рослинний світ козацького степу |
| title_full_unstemmed |
Рослинний світ козацького степу |
| title_sort |
рослинний світ козацького степу |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76940 |
| citation_txt |
Рослинний світ козацького степу / Г. Радкевич, Ю. Радкевич // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 226-232. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT radkevičg roslinnijsvítkozacʹkogostepu AT radkevičû roslinnijsvítkozacʹkogostepu |
| first_indexed |
2025-07-06T01:16:49Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:16:49Z |
| _version_ |
1836858328096964608 |
| fulltext |
226
[3, 95]. Наприклад: Богородиця бережком ходить [9]; Ішов Миколай лужком-
бережком, / Святий Миколай лужком-бережком [2, 10].
Отже, у результаті аналізу текстів зимового обрядового циклу було виявлено низку
синтаксичних конструкцій на позначення темпоральних і локативних відношень, які з
різною частотністю та послідовністю вживаються у східнополіському говорі. Аналогі-
чні конструкції функціонують і в сучасній українській літературній мові, що засвідчує
їх безпосередній вплив на становлення та розвиток української мовної системи.
Список літератури
1. Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка у сучасній українській літературній мові
/ І. Р. Вихованець. – К. :Наукова думка, 1971. – 120 с.
2. Данилевська Н. Ішов Миколай / Н. Данилевська, М. Ткач. – К. : Снива, 1996. – 56 с.
3. Добош В. І. Синтаксис українських південнокарпатських говорів (прийменникові конс-
трукції) : текст лекцій / В. І. Добош. – Ужгород, 1972. – 48 с.
4. Добош В. І. Синтаксис українських південнокарпатських говорів : текст лекцій /
В. І. Добош. – Ужгород, 1971. – 120 с.
5. Железняк М. Г. Прийменники в говорі і в поезії / М. Г. Железняк // Мовознавство. – 1985.
– № 3. – С. 49–50.
6. Журнал «Сіверянський літопис» за 1995 – 1999 рр. : анотований покажчик змісту / укл.
С. Воїнов. – Чернігів, 2000.
7. Іваненко З. І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення / З. І. Іва-
ненко. – К. – Одеса :Вища школа, 1981. – 144 с.
8. Історія української мови : синтаксис / Г. П. Арполенко, А. П. Грищенко, В. В. Німчук [та
ін.] ; відп. ред. А. П. Грищенко ; АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. :
Наукова думка, 1983. – 504 с.
9. Палѣська калядка // Данилевська Н. Перетик / Н. Данилевська, М. Ткач. – К., 2001. – Ре-
жим доступу : http://hovirky.livejournal.com/20882.html.
Галина Радкевич (Київ), лаборант І категорії
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,
Юлія Радкевич (Київ), магістрант
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Рослинний світ козацького степу
Найяскравішу сторінку до історії українських степів вписали запорізькі козаки.
Духовну велич степу вони оспівали у піснях, думах і легендах. Донесена до нас істо-
рія запорізького краю нагадує нам, що степ – це природна колиска, яка викохала
український народ. Для нас степ назавжди залишиться символом свободи і простору.
Захоплююча безмежність степових просторів постає перед нами в описі вели-
кого Гоголя. Ось рядки з його повісті «Тарас Бульба»: «Степ що далі, то все кра-
щав. Тоді увесь наш південь, увесь той простір аж до самого Чорного моря був не-
торканою зеленою пустелею. Ніколи плуг не переходив незмірними хвилями
диких рослин. Самі лише коні, ховаючись у них, мов у лісі, витолочували їх. Нічо-
го в природі не могло бути кращого за степ. Уся поверхня землі була немов зелено-
золотий океан, по якому бризнули мільйони різнобарвних квіток. Крізь тонкі та ви-
227
сокі стебла трави пробивалися блакитні, сині й фіялкові волошки; жовтий дрок
стримів своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка своїми шапками-
парасольками рябіла на поверхні; занесений бо-зна звідки колос пшениці наливав-
ся в гущавині…Степи, степи! Які ж бо ви з біса гарні!.. [1].
Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися по-
над Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками. Особливо при-
тягував їх Дніпро – священна й заповідна для козаків ріка, годувальниця і помічни-
ця. Майже весь береговий простір Дніпра, за винятком порогів, був вкритий
розкішними й малопрохідними плавнями, що давали запорізьким козакам і ліс, і
сіно, й безліч дичини та звіра [2,34].
Запорізький степ мав своєрідну особливість: «відкритий, безмовний, всипаний
природними пагорбами, перетятий ярами й долинами, він іноді вражав очі чудо-
вою грою зелені, інколи здавався висушеним пекучим промінням сонця» [8]. За ха-
рактером самої поверхні, за кліматом і рослинністю весь степ був далеко не одна-
ковим: північна окраїна гористіша й вища, південна рівніша й більш нахилена до
берегів Чорного й Азовського морів; північна окраїна вологіша й родючіша, пів-
денна, чим ближче до кордону, тим безводніша й бідніша на рослинність; північна
окраїна запорізьких вольностей не так терпить від палючого сонячного проміння;
південна ж особливо зазнає страшної дії спеки, котра нерідко винищує тут, напри-
клад, при тривалому бездощів’ї, всю рослинність, страшенно розжарює степове
повітря й робить у землі глибокі тріщини. З цієї причини південна окраїна запорі-
зьких степів, особливо нинішня херсонська рівнина, у польських і російських пи-
сьменників минулих століть переважно мала назву «Дикого поля», «пусто-поля»,
«Чисто-поля» [11]. На цьому Дикому полі рятівними оазами були лише нечисленні
ріки та декотрі балки, на берегах і схилах яких утримувалася, часом і в пекуче, сухе
й безводне літо, лісова й трав’яна рослинність.
Щоб краще уявити собі українські степи у далекому минулому, варто прочита-
ти лише кілька уривків з історико-мемуарних творів ХІV- ХVІІ ст. Михалоном Ли-
твином: «Поверхня землі… настільки родюча, що зорана лише раз парою волів,
вона дає найвищі врожаї. Навіть необроблена рілля дає рослини, які годують лю-
дей своїм бадиллям або корінням…[6].
Одна з унікальних особливостей українського степу – здатність швидко міняти
свій вигляд. Він наче заливається то яскравими, а то й тьмяними барвами: він жовтіє і
аж ніби золотиться, а за тиждень вже червоніє; то стає сріблясто-білим, перламутро-
во-сизим чи синюватим. Чи то знову – сизо-зеленим або рудо-вохристим! До 15 разів
за весну і літо змінює степ своє забарвлення. Тому він дуже мінливий і не однаковий
різної пори року. Коли побуваєш на одній і тій самій ділянці степу спочатку ранньої
весни, а потім під її кінець, на початку літа та всередині, просто не віриться, що так
разюче може змінюватися зовнішній вигляд степу, так би мовити, його обличчя.
У цій країні, не захищеній від холоду, зима буває суворішою, ніж у захищені-
ших місцевостях. Рано навесні – в кінці березня й на початку квітня – степ здається
здалеку ще мертвенним, невиразним із-за укриваючої його минулорічної трави. Де-
не-де білі язики снігу ще лежать балками. Та підійшовши трохи ближче, ми поба-
228
чимо безліч квітучих рослин, більшість з яких тільки і зустрічається в степу. Відра-
зу після сходу сонця розкриваються ніжно-білі та блідо-бузкові дзвоники шафра-
ната,світло-рожеві пахучі квітки брандушки різнокольорової. Трохи пізніше на
схилах балок зацвітає сон-трава. Дзвониковидні квітки великі – фіолетові, бузкові,
іноді синьо-фіолетові – з дрібними відстовбурченими волосками. Декілька теплих
днів – і степ стає ліловим від дзвоників сон-трави.
В цю пору тисячі різноманітних квітів укривають степ барвистим килимом: во-
лошки, гвоздики, півники, степові тюльпани, зірочки та ін. Безмежне море трав пос-
тає перед нами: пирій, катран, чебрець, чорнобильник, дика цибуля, пижмо, лобода,
реп’ях, кропива, полин, лопух, м’ята, очерет, заяча капуста, в’язник; чільне місце се-
ред них займали типчак, євшан (степовий полин) і слухняна всім вітрам ковила.
Не встигає відцвісти сон-трава, як зацвітає горицвіт (адоніс). Це буває наприкі-
нці квітня – на початку травня, коли степ із сірувато-зеленого стає смарагдово-
зеленим. Горицвіт легко впізнати по великих золотисто-жовтих квітках, які горять,
як яскраві зірки, розкидані всюди степом. Поєднання лілового та вогненно-
золотого кольорів роблять весняний степ невимовно красивим.
Одночасно викидає китиці голубуватих квіточок гіацинт або, як його ще нази-
вають у народі, – гадюча цибулька. Її скупчення створює яскраво-сині плямки. Зі
стебельця цієї рослини, тісно притулившись один до одного, звисають малесенькі
сині дзвіночки, які поширюють навколо приємний аромат. Гадючою цибулькою
рослину назвали тому, що під час її цвітіння після зимової сплячки з’являються га-
дюки. Буйно розквітали полуниці зелені, земляний горіх, шавлія поникла, подоро-
жник, вероніка весняна та ін.
На початку травня місцями все заслано суцільним килимом степових півників,
синіх, фіолетових і жовтих. Вони ростуть кільцями, усі квіти яких забарвлені зав-
жди одинаково, так як виходять з одного дуже розгалудженого кореневища. Але
так як сині та жовті кільця ростуть упереміж, то утворюється справжній квітник.
Незабутнє враження справляють у травні десятки гектарів яскраво-червоної пі-
вонії тонколистої (воронцю). Між тим, латинська назва цієї рослини походить від
прізвища старогрецького лікаря Пеона, який, за легендою, лікував її корінням.
Та ось нарешті перед нами – незабутня картина ранньолітнього буйноцвіття катра-
ну татарського. Увесь великий (до метра в діаметрі), кулястий кущ цієї рослини всуціль
всіяний тисячами дрібненьких хрещатих, білих та медвяно запашних квіточок. Коли
степи були ще нерозорані, масове цвітіння катрану справляло незабутнє враження. Про
нього є навіть народна пісня – «Ой не цвіти буйним цвітом, зелений катране...».
Катран татарський належить до степових рослин типу “перекотиполе”. Восени
висохле стебло (заввишки до 1 м), густо розгалужене від основи, відривається і ко-
титься по степу. Завдяки розчепірено-волотистому суцвіттю невеликих численних
ароматних квіток рослини катрану в квітні-травні, іноді на початку червня схожі на
великі сніжно-білі кулі. Катран можна їсти. Молоді листки і стебла з бутонами на
смак нагадують капусту. Насіння містить 14 % жирної олії [5, 170-175].
Із середини червня степ набуває барвистих відтінків: посилюється рожевий за-
вдяки цвітінню еспарцета донського, залізняків бульбистого і колючого. До кінця
229
місяця переважає поєднання жовтого кольору (люцерна румунська, підмаренник
руський) з рожевим (в’язіль барвистий).
Захоплююче видовище викликають значні ділянки степу, суціль укриті квітую-
чими дикими тюльпанами: темно-червоними, жовтими, білими, рожевими, строка-
тими. Великі плями тюльпанів одного кольору лежать на певній відстані один від
одного, а то й відразу поруч. В деяких місцях квітів так багато, що степ здається
вистеленим червоно-жовтими мереживними килимами.
Д.І. Яворницький наводить розповідь старожила: « …А що вже між тою травою
та різних ягід і говорити нічого: оце було як вийдеш у степ та як розгорнеш траву,
та так і бери руками полуниці. Цієї погані, що тепер порозводилось, ховрашків та
гусені, тоді й не чували. От які трави були! » [9].
У кінці спекотного липня, коли більшість степових рослин вже посохла, бли-
щать остюки тирси. У серпні степ тьмяніє і набуває солом’яно-буруватого відтінку.
Це монотонне тло деякий час оживляють бузкові кулі лещиці волотистої, кермека
широколистого, жовті суцвіття дивини східної та овальнолистої. Пізньої осені степ
ще більше буріє.
Степ з кожним днем стає все барвистішим та мальовничішим. Вдень стає май-
же так само тепло, як влітку. В цей час зацвітає барвінок і красень степів – воро-
нець (степова півонія). Останній переважно по схилах та поблизу чагарників. Його
палаюче-червоні, як розжарене вугілля, квітки напіввідкриті у вигляді чаші й яск-
раво контрастують з густою зеленню дрібно розсічених пірчастих листочків. Воро-
нець майже зник у степових краях, витоптаний колгоспною худобою по крутих
схилах балок. Шкода його! Адже цю надзвичайно красиву квітку можна було б на-
звати національною квіткою України, адже колись він заливав своїм чудовим заба-
рвленням весь наш південний степ.
Літо – період всеохоплюючого цвітіння різнотрав’я. Цілинний степ стає фіоле-
тово-синім. Це цвіте шавлія (шалфей). У цей же час цвіте чебрець– надзвичайно
духмяна рослина, а також – конюшина, материнка, звіробій, астрагал, волошки (ва-
сильок), шолудивник (митник), оман (девясил). Сивими плямами серед трав виді-
ляються полини. Різнотрав’я надає степу пишнобарвистий, мальовничий вигляд.
Все навколо напоєне його пахощами та гудінням і дзижчанням комах. Безхмарне
небо заповнене нестихаючими піснями невидимих жайворонків [3, 64].
Середина червня – період цвітіння степових злаків, які складають переважаючу
частку степового килима. Це рослини з непоказними квітами, але вони дають чу-
дове сіно. Із злаків, крім ковили і типчака, пирій, види тонконогу, костриця, тимо-
фіївка, лисохвіст.
Степ, такий ошатний весною та на початку літа, з середини липня поступово
вигорає, бліднішає, забарвлюється в солом’яно-жовтий колір. Де-не-де виділяють-
ся яскраво-зелені хащі молочаїв. Наприкінці серпня частина рослинності засихає, а
жмутки тирси надають степу смутний сивуватий відтінок. Увагу привертають ве-
ликі яскраві кошики безсмертника, які підносяться на стебельці з дрібними срібля-
сто-сірими листочками.
230
Потім зацвітає ковила, її довге «пір’я» стелиться й зливається в суцільну повер-
хню, яка гойдається, наче хвилі розбурханого моря. Здається, що увесь неозорий
простір пливе і пливе цими сріблястими хвилями кудись за далекий маревний об-
рій. На його фоні виділяється, високо вверх піднявши свої малиново-червоні кити-
ці, будяк степовий,швидко набирає ріст коров’як фіолетовий.
Довгі остюки ковили перекочуються, мов морські хвилі, від найменшого поди-
ху вітру. Проте швидко їх здува вітер, і тоді ковила знову мало звертає на себе ува-
гу серед інших трав. Значно пізніше, вже літом, цвіте особлива ковила – тирса. Во-
на вища і грубіша, її дернини утворюють великі купини [7].
Шавлія разом з чебрецем, який часто зустрічається в степу, та іншими травами
наповнюють сухе степове повітря своїми бальзамічними пахощами, які діють збу-
джуюче і зміцнююче на людину. Тому в степу таке п’янке повітря: воно напоєне
пахощами квітів та ефірних олій. Від сходу до заходу сонця гудуть джмелі, бджо-
ли, поспішаючи скористатися буйним степовим різнотрав’ям.
У степу дихається особливо легко, привільно тому, що тут перед людиною, ку-
ди не глянь, відкривається безмежний, нічим не прикритий простір. Якщо в дріму-
чому лісі врешті-решт робиться моторошно й хочеться пошвидше вибратися на ві-
дкрите місце, то степ, навпаки, начебто манить у далечінь, по ньому хочеться йти і
йти вперед. Мільйони квітів усюди привітно дивляться на тебе й наче нашіптують
якусь степову таємницю.
Цікавими є рослини степу, які об’єднуються у групу перекотиполе. До них нале-
жать кермек, катран, курай, лешиця, миколайчики та інші. У всіх цих рослин міцна
коренева система, заглиблена у грунт; вони добре пристосовані до нестачі вологи. На
початку осені, коли визріває насіння, у всіх рослин перекотиполе стебла згинаються
так, що рослини набувають майже кулястої форми. Вітер відриває висохле стебло і
котить його степом, розсіваючи насіння. Ніби з краю в край прокочується велика кі-
лькість природних сівалок надзвичайно простої, але дуже ефективної конструкції.
Моторошне враження справляє такий степ у місячні ночі, коли, зчепившись
один з одним, перекотиполе, що стрімко несуться ураганним вітром, стрибають
степом на декілька метрів. Недаремно в народі ці рослини називають степовими
або вітровими відьмами.
Степ не можна назвати в повній мірі безлісим. У балках і ярах поруч з густими
травами зростають низькорослі степові чагарники: глід, терен, кілька видів дикої
троянди-шипшини, степова вишня, степовий мигдаль, карагана кущова та карагана
скіфська (народна назва карагани – дереза, рокита, чипуга, чепіжник, розалія), спі-
рея (таволга). Часто вони утворюють своєрідні низькорослі гаї. Та й у самому степу
тут і там розкидані кислиці – дикі яблуні та груші [10,49].
Місцями ж весь степ покритий темними плямами дерезняка. Дереза (карагана)
розмножується кореневищами, тому й утворює густі непролазні чагарі до коліна чи
по груди заввишки. Переважно росте на схилах вибалків.
У квітні-травні на гілках дерези серед зелені листочків досить рясно розвива-
ються жовті метеликоподібні квіти, багаті на нектар та пилок. Цікаво, що стулки
бобів цього чагарника мають здатність раптово спірально закручуватися, завдяки
231
чому насінини розлітаються навсібіч, наче вистрелені з мініатюрної катапульти.
Молоді пагони дерези гарно поїдають вівці, але від інших тварин гілки цих чагарів
захищені дрібними колючками – видозміненими прилистками.
У другій половині квітня зацвітає ще один вельми характерний степовий при-
земкуватий чагарник заввишки хіба що до пояса – мигдаль степовий. Його народні
найменування: бобчук, горішник, заячі горішки, польові горішки. Цікаво було б
простежити походження всіх цих виразних назв, але ясно, що більшість із них під-
казана самою природою і зумовлена дуже своєрідними плодами, які справді нага-
дують горішки. А ще за рясний рожевий цвіт його називають дівочою кров’ю.
Росте мигдаль на схилах невеликими групами чи куртинами, а іноді утворює й
справжні зарості. Ледь весною на гілках почнуть з’являтися молоді ніжно-зелені лист-
ки, як одразу ж за день-два розпустяться гарні п’ятипелюстковіквіточки. Густе плетиво
гілок низькорослих заростей бобчука наче вкривається серпанком густого ніжно-
рожевого туману. Влітку на місці квіток утворюються гарненькі, ніби іграшкові, плоди,
оті самі „горішки” – видовжено еліптичні, сухі шкірясті кістянки. Вони зверху вкриті
дуже густим опушенням, наче якісь дивовижні крихітні хутрові звірятка. Ядро горішка
багате олією, має специфічний мигдалевий запах, але на смак гірке і взагалі неїстівне.
Ще один низькорослий чагарник – степова або кущова вишня. Вона теж може утво-
рювати суцільні зарості або рости в суміші з іншими кущами. Квітує у квітні-травні, а в
другій половині літа розвиваються дрібні червоні соковиті ягідки. Вони їстівні, мають
приємний, відсвіжуючий кислуватий смак. Раніше їх дуже широко використовували.
Значні зарості карагани, бобчука та наявність численних байрачних дібров –
характерна риса українських степів у минулому та й тепер.
І якими б не були переваги чи недоліки запорізького краю, для козаків він був
обітованою країною, що текла «млеком і медом», а серед самих козаків називалася
«раєм божим на землі», незважаючи на весь жах його пустельності, літньої спеки,
зимового морозу, жахливого безводдя, згубного вітру. Цей край був для них приваб-
ливим і рідним; вони почували себе вільними і всім задоволеними. А нашому поко-
лінню слід задуматися, що волі в нас достатньо, але чомусь ми нічим не задоволені.
Степ козацької вольниці – це пам’ятник природи, який дуже дорогий нашому
народу. Зі степом пов’язано все минуле нашої України, й особливо історія козаць-
кого життя [4, 32].
Степ – це поле, полите священною кров’ю наших предків, це історична братсь-
ка могила, і килим квітів та трав, який покриває її, пов’язує нас з далеким і близь-
ким минулим. Степ – це свідок нашої вікової боротьби за цю землю. То збережемо
ж хоч залишки правічної природи – свідки життя і діянь наших предків!
Список літератури
1. Гоголь Микола. Тарас Бульба. – Переклад з російської. Видавництво Івана Малковича «А-
ба-ба-га-ла-ма-га». Київ 1998. exlibris.org.ua/text/taras.bulba.html.
2. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIIIст. – Дн.: Ви-
дав. Дніпропетровського державного університету, 1997. – 176 с.
3. Молочна ріка – Диво природи – Мелітополь, 2002 -100 с.
4. Салюк А. Знай, люби, вивчай наш козацький край. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. – 39 с.
232
5. Рослинність УРСР//Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наукова думка, 1973. – 428 с.
6. Хрестоматія з історії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої
школи.- Дн.: ВАТ "Дніпрокнига", 2004. – 767 с.
7. Шеремет Л. Коли цвіте ковила// Суми і сумчани - 2003. -12 ч.
8. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. т. І. – К.: Наукова думка, 1990.
– 591 с. exlibris.org.ua/cossacks/r102.html
9. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків у трьох томах. т. І. – К.: Наукова думка, 1990.
– 591 с. exlibris.org.ua/cossacks/r103.html
10. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Геогр. – істор. нарис. – Дн.: Промінь, 1989. – 141.
11. http://ru.wikipedia.org/wiki/Дикое_поле.
Олеся Лазаренко (Київ), старший науковий співробітник
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,
кандидат філологічних наук
Польськомовні епістолярії української шляхти XVII - початку
XVIII століття (листування Б. Хмельницького, І. Мазепи)
Вивчаючи, реконструюючи і описуючи давню історію, сучасні дослідники вико-
ристовують багатий джерельний матеріал – хроніки, літописи, актові записи і книги,
статути, універсали. Ще однією групою документальних свідчень про старовину є
щоденники й епістолярії. Це автентичні документи, які містять не тільки інформацію
про ті чи інші події, висвітлюють історичну дійсність, в якій жили і творили адресан-
ти, але також дають уявлення про постать самих авторів листів, змальовують і відт-
ворюють їхній внутрішній світ, їхній світогляд, емоції та переживання.
Довгий час велися наукові дискусії щодо визначення, осмислення і коментування
епістолярного матеріалу. Поставало питання: листи як писемні пам’ятки епохи – це
зразки літературних творів, чи їх варто все ж таки трактувати як різновид документа-
льного чи актового джерела. Так, наприклад, російський вчений В. Сметанін розгля-
дає епістолу виключно як історичне джерело інформації: «Епістолографія як спеціа-
льна історична дисципліна вивчає листи не як особливий жанр літератури, а як
своєрідне історичне джерело»1. Однак з ним не погоджується, зокрема, український
дослідник М. Назарук, який вважає, що кореспонденція належить до літературного
жанру, оскільки має здатність викликати у читача естетичну рецепцію2.
На нашу думку, новий і цікавий підхід у трактуванні і вивченні епістолярію за-
пропонував В. І. Кузьменко, досліджуючи кореспонденцію українських письмен-
ників 20-50-х років ХХ ст. Він підкреслив поліфонічну природу епістолярію, акце-
нтуючи на тому, що листування не може розглядатися крізь призму тільки однієї
наукової дисципліни, як-от історії, мовознавства чи літературознавства: «Лист пи-
сьменника (у нашому випадку – політичних діячів – О. Л.) – це твір літературного
та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтро-
спекцією та особистісним ставленням автора до дійсності й конкретного адресата,
написаний з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби»3.
Листування певної епохи характеризується відповідними мовними зворотами і
композиційною структурою, воно має свою особливу архітектоніку, структуру і
|