Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Schriftenreihe: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76943 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. / О. Тригуб // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 71-77. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76943 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769432015-02-15T03:02:06Z Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. Тригуб, О. Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя 2013 Article Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. / О. Тригуб // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 71-77. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76943 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| spellingShingle |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Тригуб, О. Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Тригуб, О. |
| author_facet |
Тригуб, О. |
| author_sort |
Тригуб, О. |
| title |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. |
| title_short |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. |
| title_full |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. |
| title_fullStr |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. |
| title_full_unstemmed |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. |
| title_sort |
земельна власність чернігівського борисоглібського монастиря у xvii ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76943 |
| citation_txt |
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст. / О. Тригуб // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 71-77. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT trigubo zemelʹnavlasnístʹčernígívsʹkogoborisoglíbsʹkogomonastirâuxviist |
| first_indexed |
2025-07-06T01:16:58Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:16:58Z |
| _version_ |
1836858336527515648 |
| fulltext |
71
15. Жуковський М.П. Про літочислення м. Нікополя. – Нікополь, 1996. Київ : Українська вида-
внича спілка, 2000. – С. 57-58.
16. Жуковський М.П. Екохронографія козацького міста Нікополя // Історія і культура Придніп-
ров’я: Невідомі і маловідомі сторінки : наук. щорічник. – Дніпропетровськ : Національний
гірничий університет, 2008. – Вип. 5. – С. 63.
17. Так само.
18. Інструкція до складання історико-архітектурних опорних планів населених місць України. –
К. : Держбуд України, 1992. – С. 23.
19. Вечерський В.В. Національна програма : облік пам’яток та історичних міст як перший етап
розробки // Археометрія. – 2000. – Вип. 4. – С. 105-107.
20. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. №878 «Про затвердження Спи-
ску історичних населених місць України» // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 142, 09 серп.
21. Бажан О. Нікополь // Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2005. – т. 3. – С. 2711.
22. Карта № 24. Запорозькі Січі у ХVІ – ХVІІІ ст. / під загал. ред. Академіка НАН України
Смолія В.А. // Національний Атлас України. – К.: ДВНП «Картографія», 2007.
Олександр Тригуб (Чернігів), молодший науковий
співробітник Національного архітектурно-
історичного заповідника «Чернігів стародавній»
Земельна власність чернігівського Борисоглібського монастиря у XVII ст.
Борисоглібський монастир у Чернігові є однією з найдавніших обителей Черні-
гово-Сіверської землі. Він виник ще за часів Київської Русі, але свого найбільшого
розквіту досяг у XVII–XVIII ст. Чимало питань, присвячених його історії, на сьо-
годні ще залишаються поза увагою дослідників. До таких, зокрема, належить ви-
вчення земельної власності обителі у XVII ст. – у період свого відновлення після
майже трьохсотлітнього занепаду.
Внаслідок укладення в 1618 р. Деулінського перемир’я частина сіверських зе-
мель (у тому числі й Чернігів), що протягом попереднього століття перебувала у
складі Московської держави, була приєднана до Речі Посполитої. Польський ко-
роль Сигізмунд ІІІ та адміністратор новоприєднаних територій, його син Владис-
лав, значну увагу приділяли створенню сприятливих умов для діяльності в регіоні
католицької та уніатської церков. На думку П. Кулаковського, вже тоді король мав
на меті створити в Чернігові резиденцію домініканського ордену. Достеменно ві-
домо, що кляштор був облаштований не пізніше 1627 р. у церкві Бориса і Гліба.
Його першим пріором став у 1627 р. Вацлав Гротовський (Гроловський) [1, 70].
1 грудня 1627 р. король наказав чернігівському війту Яну Куновському, “чтобы
отдал он во владение отцам проповеднического ордена св. Доминика для костела и
церкви Глеба и Бориса имения, назначенные в видах облегчения для них дела спасе-
ния душ” [2, 98]. 20 червня 1628 р. королевич Владислав видав відповідний мандат
про передачу в посесію домініканцям маєтності, виділені королівськими комісарами.
Значно пізніше, у 1731 р. (?) чернігівський архієпископ Антоній Стаховський навів
відомості про земельні володіння чернігівських домініканців: “Когда ляхи опановали
Украину и Малую Россию, тогда зараз комиссар от короля полского прислан бе в
72
Черниговское воеводство, а имянно в Чернигов между иншими определенный; опре-
делили бытии на духовенство Киянку, Козел и Лгов весь поза Лговкою ричкою, и
границу положили для непременного утверждения: от вершины Лговки рички вниз
до шляху, который идет з Чернигова чрез Белоус до Козла и от дороги той чрез поле,
которого на два или на три раза будет стриления из лука попереч … до великого Би-
лоусского болота, а болотом до реки Билоуса, а Билоусом рекою вниз чрез Павлову
греблю до Десны, а Десною ж вниз по Шостовицку гору и прочая” [3, 113].
Крім володінь у Чернігові та навколишніх селах одна з найдавніших монастир-
ських маєтностей знаходилась у м. Мрині з округою. Згадку про це містить лист
Я. Куновського до короля від 7 березня 1628 р.: “В ревизских книгах на церков Че-
рниговскую Глебоборисовскую назначена только слободка Мрин; нашел я также
сто уволок, взяте г. ревизором в границах городских на духовенство римскаго и
русскаго богослужения. Из числа 100 уволок, по силе привилегия королевича,
15 уволок на р. Киянке от дано во владение отцу Ставровецкому, из остальных
85 уволок следовало бы отвести 25 отцам Доминиканам” [2, 97]. Останнє повідом-
лення становить значний інтерес, адже опосередковано свідчить про те, що Бори-
соглібський монастир не лише існував, до 1618 р. (очевидно, як православна оби-
тель), а й володів певними статками.
Частина володінь перейшла до чернігівських домініканців від Новгород-
Сіверського кляштору: “Свирубщина с Ивотом з Шатрищи и проч. по езуитах нов-
городских на которой земли потом Обрадиевка, Абриновка и Дувмисовка посели-
лись Калиевка, Прокоповка и проч.” [3, 112]. На своїх землях домініканці проводи-
ли досить активну колонізаційну політику, що викликала невдоволення місцевого
населення. За пріора Яна Домасцена Бенковського розгорілася суперечка з Черні-
гівським магістратом щодо земель, наданих домініканцям. Зрештою, у 1632 р.
конфлікт завершився на користь домініканців, і кляштору було підтверджено право
на володіння 85 волоками в урочищі Киїнка під Черніговом.
Згідно з документами, які передав до Малоросійського приказу Лазар Барано-
вич, окрім вже зазначених володінь, кляштору в 1636 р. також належали “село
Плоское и Кукшин в воеводстве Черниговском, будучи Черниговского Борисогле-
бского монастыря за игуменом доминиканским с братиею” [4, 2]. Антоній Стахов-
ський в 1731 р. (?) писав: “Киянка, Ниуладовка и Козел и за Лговскою поля и поко-
сы по доминиканах, також де и дом архиерейский и ст. страстотерпец Глиба и
Бориса церков, где за лядской власти бывал костел и кляштор … Мрини из млына-
ми на Остри речци их приселками з Хотиновкою, Лихачевом, Галчиноми проч. по
доминиканах же досталися…Уланов с Ястребщиною с Суходолчим по доминика-
нах и иезуитах … Близ Глухова Облостки [?], Полотеск, Песиголову и Быстриков
по тех же ксендзах достал” [3, 112]. Загалом же, питання про повний перелік земе-
льних володінь кляштора на сьогодні ще залишається відкритим.
На початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, в серпні
1648 р. Черніговом оволоділи козаки, які вбили пріора Миколая Потриковського і
його заступника Кипріяна Мачинського, а також декількох ченців.
73
Вже 1 червня 1648 р. Б. Хмельницький видав універсал про захист власності пра-
вославних монастирів [5, 54]. Центром відновленої Чернігівської єпархії мав стати Бо-
рисоглібський монастир у Чернігові: “только не имея в Чернигове, где главу прикло-
нить, я (Лазар Баранович. – авт.) отъехал в Новгородский монастырь Всемилостивого
Спаса” [6; 274]. Універсалом від 27 травня 1657 р. Б. Хмельницький підтвердив права
Чернігівської єпархії на володіння маєтностями, що раніше належали домінікан-
цям [7; 112]. Як згадував Антоній Стаховський, “когда казаки с Хмелницким взбыли
ляхов з Украины, тогда зараз Хмелницкий, восприемши совит с козаками, вси духов-
ных римской религии доминиканов и езуитов маетности и грунта отдали нашим ду-
ховным во владение непременно, а имянно преосвященному Лазарю Барановичу, тог-
да бывшему епископу, от которой дачи гетман Хмелницкий, ему, преосвященному
Барановичу, и универсал подтвердилтелный о владении тех грунтов и маетностей
един и другий выдал. С таким еще определением, что ежели кто и потом скажет ему,
преосвященному, о маетностях и грунтах, где владели римские доминикане и езуиты,
то вси отбирать ему, преосвященному, во владения свое невозбранное” [3, 113–114].
Цим універсалом за кафедрою закріплювались володіння у с. Киїнка, Козел, Льговські
ґрунти за річкою Льговкою, м. Мрин з навколишніми селами, с. Уланов з околицями
“и в новгородських Свиржщина и черничыми с прочими” [3, 114].
Прагнучи отримати підтвердження наданих гетьманом володінь у російського
уряду, Лазар Баранович у 1660 р. звернувся до царя Олексія Михайловича з відпо-
відним клопотанням і одержав грамоту на маєтності. Того ж таки р. універсал ге-
тьмана Ю. Хмельницького остаточнозакріпив за монастирем м. Мрин з селами, а
згідно з актом 1663 р. любецький священик передав у власність обителі “свой пляц,
в старом Чернигове, поблиз брамы” [2, 99].
30 грудня 1668 р. гетьман Дем’ян Многогрішний видав універсал-привілей Че-
рнігівській архієпископії, “абы кождый мелник, люб товариш, люб теж и тяглый,
од клитки по кабану добром кормном, або за кабана по коп четыры, од кождого
зась кола чирвоному золотому, высланному од преосвященного в Богу его милости
господина отца архиепископа особи, отцу Алексию Садовскому, до рук без жадное
забавы оддавали, так якобы на церков Божыю належачое” [8, 19]. За нього ж мона-
стирю відійшли землі в с. Бобровиця: “Бобровица з рощею достались в дом архие-
рейский по гетману Демку Многогришному”, а також “гай и земля, где пана Полу-
ницкого двор, было то архиерейское все, по Демку Многогришном наданое на дом
архиерейский, толко преосвященный Феодосий Углицкий блаженныя памяти, дядя
его, благоволил ему двор там себе построити... Тако ж и земли, что перед дверми
церков […] с клетми и что двор на рогу против […] тая земля була вся Демка Мно-
гогришного гетмана, а по взятю его, надана на дом архиерейский, но Лука Рихлов-
ский, бывший тогда архидыяконом, продал оную чи оддал Заборовской чи Затыр-
кевичци судиеи … Ушня, Воловица, Кладковка, Степановка с кгрунтами, покосами
и озерами по епископу Мефодию Филимоновичу надани Демяном Многогориш-
ным гетманом по указу государскому; Глибовка вновь [?] слободка на Улановской
земли поселена за Преосвященного Лазаря Барановича” [3, 112].
74
За наступних гетьманів володіння Чернігівської кафедри і, зокрема, Борисоглі-
бського монастиря помітно розширились. 21 червня 1668 р. гетьман П. Дорошенко
видав універсал про надання кафедрі двору Брюховецького в Новгороді-
Сіверському [9, 409–410], 14 червня 1675 р. – гетьман І. Самойлович – універсал
про підтвердження прав на села Ушню, Воловицю, Степанівку, з млинами Дубро-
вицькими та озерами Кладьківськими [9, 690–691], 1 грудня 1676 р. – універсал про
розмежування володінь сіл Ушні, Воловиці та села Кладьківки [9, 712], а
25 березня 1677 р. – універсал про надання с. Кладьківки [9, 718].
Численні пожертви та надбання Борисоглібський монастир отримав від
І. Мазепи. 28 квітня 1688 р. своїм універсалом гетьман передав обителі млини в
с. Бистрику, Тулиголовах, та Мрині [10, 20], 12 лютого 1689 р. видав дозвільний
універсал на право користуватись перевозом на р. Десні біля Новгорода-
Сіверського та на облаштування гут на р. Білиці. 18 березня 1689 р. гетьман пожер-
твував Лазарю Барановичу “на молитвы двор в Соснице, устроенный для выготов-
ления снецарской работы, чтобы он перевез в Чернигов и млын под Шатрищем на
реке Билице” [4, 24]. 28 листопада 1693 р. І. Мазепа надав Феодосію Углицькому
підтверджувальний універсал на бори та ліси понад р. Білицею, а 17 липня 1694 р.
– на два млини на р. Білиці.
1 листопада 1696 р. І. Мазепа видав кафедрі черговий універсал на право воло-
діти підсусідками у м. Мрині; 10 травня 1697 р. – “о невзымании подвод и иных
вымогательств от всяких […] у маетности катедральной” [4; 9]. 15 жовтня 1699 р.
гетьман розпорядився “о прикреплении слободы Южновки со всякими угодиями
до катедры Черниговской”, а наступного дня відповідним універсалом повернув
кафедрі “слободу Юринов, которую Лазарь Баранович отдал нареченному своему
сыну Лежайскому Новгородскому” [4, 24].
Остаточно перенести свою резиденцію до Чернігова Лазар Баранович зміг лише
1672 р. А до того часу “оныя (володіння – авт.) за неприсутсвием преосвященного Ба-
рановича в Чернигови, который тогда в Новгородку живал, военных ради обычаев и
прочих бывших тогда неспокойств, не токмо помянутые архиерейские грунта и мает-
ность, но и в самом гради Чернигови и соборная церков Спаса Святого, и кафедральная
Глиба и Бориса, и монастир Елицкий в опустинии были немалое время” [3, 114].
Територія Борисоглібського монастиря, який був розташований у північно-
західній частині Чернігівської фортеці, була обмежена щільною забудовою. Тому з
метою розширення кафедральної власності чернігівські архієреї, починаючи з Лазаря
Барановича, поступово почали скуповувати або обмінювати у чернігівських обивате-
лів прилеглі двори та земельні ділянки: “коло дому архиерейского земля к западу и к
полудню вся скуплена у розних жилцев черниговских, что купчие являют, а за преос-
вященного Лазара толко было земли по церковние Борисоглібские двори” [3, 124].
21 червня 1664 р. удова А. Радченко разом з дочкою Євгенією віддали “у владу в мо-
настир Борисоглебовский двор со всем строением в старом городе Чернигове бывше-
го Черниговского полковника Аникия Силича, промеж козацких дворов по правую
сторону Станислав, а по левую – Каленник, тылом к Елецкому двору” [4, 12]. 4 травня
1674 р. Демко Євдокимович продав Лазарю Барановичу млин на р. Свіж “выше гос-
75
тинца з города идучого на Ивот, з полем, хатою и огородом за тридцать семь коп …
личбы литовской и гроши отобрали от Илариона Сиемашко (?)– дозорца маетностей
пастырских” [4, 23]. 21 жовтня 1674 р. відбувся обмін “пляцами”між Лазарем Барано-
вичем і київським війтом Данилом Полоцьким [11]. 9 червня 1676 р. М. Церпицька і
С. Сташевський – “обыватели черниговские променяли Лазарю Барановичу ... двор
свой зо всем будинком противно монастыря ... катедралного Глебоборисовского, а з
тылу до двору Клевцевича, за которий ...Его пастирския милость дал нам в замене
двор з будинками до двору шпиталя свята Спасскаго Черниговского прилеглий з ед-
ного боку, а з другого до пляцуего ж пастир ской милости…” [12]. 18 грудня 1674 р.
житель с. Киїнка Б. Потієвич продав обителі млин “в хуторе Киянском смежным с ма-
етностями пастырскими катедры за пятьдесят золотых. Деньги получил от Сильвестра
Климкевича наместника монастыря и Вельямина – эконома” [4, 20].18 березня 1693 р.
удова чернігівського війта П. Клевцова Марія “за шестнадцать сот золотих личбы ли-
товской, именем своим, именем сина своего пана Ивана Павловича Клевцевича, ...
признали, иже она маючи двори два в самом месте Чернигове: еден от монастыря свя-
тих святотерпец Бориса и Глеба […] Черниговского, з другое стороны пана Стефана
Корнеевича підписка полкового, тилом до паркана, воротами к улицина против друго-
го двора Клевецовского з будинком; вшир земли сажень десять, в длине сажень пол
шестнадцати, а другого двора на противно межа от улочки от того же монастыря, з
другое стороны Федора Кидюня [?], козака с. Петрушина, воротами к улици, тылом
до Велико Веского [?] двора, без будынку, пляц вширь сажень тринаднять” [13].
4 лютого 1689 р. менський протопоп С. Шуба продав монастирю “пляц Дуби-
нянский, подле Миклашевского в старом месте Чернигове неоподал монастыра ка-
тедралного лежачий” [14]. Згодом, 17 липня 1689 р. Лазар Баранович обміняв з
Г. Звіровичем на “ближайший, межою з одной стороны Васка булого шевца, з дру-
гой стороны – Александра Шабелинка и Василихи Толстолесы и Тимоха Василе-
вича Железняка райцы, тылом – до Тимофея Аврамовича – козака, воротами – к
улицы. Должиною тот пляц сажень пятнадцати, а в ширь – сажень десять… а после
в 1717 году мая 17 этот Дубинянский пляц, променянный, купленный катедрою у
Евсевия Герасимовича Зверовича за 500 золотых” [15].
1693 р. монастир купив у ієромонаха Києво-Печерської лаври Кирила Филипо-
вича ґрунт у с. Стефанівка,“доставшийся ему по наследству от родного отца – Пре-
освященного Мефодия Филлиповича за двадцать талерей” [4, 29]. 28 червня 1694 р.
Проска Олексіїха“жителька глуховская, продала, о. Серафиму Евстафиевичу горо-
дничему Улановскому поле и нывку за 23 золотых” [4, 31]. 25 травня 1695 р. козак
з с. Петрушина Ф. Удень продав монастирю за “двести золотых грошей личбы ли-
товской, двор з будынком, в самом месте Чернигове, в певних межах з одное сто-
роны до монастира святых стратотерпцев Бориса и Глеба, нарицаемых Романа и
Давида, з другой стороны пана Тимофея Аврамовича – товариша полку Чернигов-
ского, тылом до Васка Белого пляца и Тишка Пантелевича мещан черниговских,
воротами к улици монастирской” [16].
19 травня 1698 р. козак Чернігівського полку Я. Трубач продав монастирю за
сорок п'ять золотих ґрунт з будинком в с. Жолвинка [4, 15]. 26 липня 1699 р. черні-
76
гівська міщанка Т. Ієсифиха за 80 талерів продала Іоанну Максимовичу двір з бу-
динком на чернігівському передмісті біля Борисоглібського монастиря [4, 16].
Важливим джерелом поповнення земельного домену обителі також були числен-
ні пожертви мирян. 23 червня 1663 р. чернігівська міщанка А. Радченко відписала
наміснику кафедрального монастиря ієромонаху Герману 2/3 доходів з власної греблі
на р. Белоусі [2, 99]. 9 червня 1673 р. генеральний осавул Іван Лисенко в листі до Ла-
заря Барановича писав: “покорно прошу на аффектации Вашей святительской мило-
сти частку мне належачую, межи фольварком его милости пана Гетмана и пана пол-
ковника Черниговского, к грунтам лежачую Вашей святительской милости оферую и
у вечную посессию пускаю, покорне и повторе о благословлении и о молитве” [4,
10]. 21 травня 1693 р. житель м. Мени Андрій Кондратович“по божности своей ко
Богу и за сына своего Симеона, и за другого Максима, за поставленье на священство”
передав наступнику Лазаря Барановича на архієрейській кафедрі – Феодосію Угли-
цькому свій двір у м. Мені, “прозываемый Довгалюбский” [4, 29].
Ще одним джерелом земельних надбань монастиря були заповіти. Духовні та
світські особи нерідко робили пожертви на користь чернечої братії (вважалося, що
молитви монахів за спасіння душі будуть швидше почутими на небесах, ніж моли-
тви білого духівництва) або ж просили поховати в обителі – “святому місці” [17,
19]. 3 березня 1688 р. дружина колишнього ніжинського протопопа Олена Адамо-
вич стверджувала: “хутор Кладковский з лесом и зо всеми до него належачими
кгрунтами без жадной експцепции монастыреви святых мучеников Глеба и Бориса
катедралному Черниговскому в вечную подаю посессию” [18].
Права монастиря на земельні володіння неодноразово підтверджувались чис-
ленними царськими грамотами та гетьманськими універсалами: 13 вересня 1667 р.
– грамота царя Олексія Михайловича; 28 червня 1668 р. – універсал П. Дорошенка
на підтвердження усіх маєтностей та угідь [9, 409]; 29 квітня 1669 р. – його ж обо-
ронний універсал [9]; 9 березня 1669 р. – універсал гетьмана Д. Многогрішного про
підтвердження маєтностей та надання ще млинів на р. Баблі й с. Бобрику [9, 491];
31 березня 1676 р. – грамота Федора Олексійовича “на селения, дворы и разные
угодья, принадлежащие к его архиепископии”; 26 червня 1688 р. – грамота Іоанна
Олексійовича, Петра Олексійовича і Софії Олексіївни; 17 травня 1693 р. – підтвер-
джувальна грамота Іоанна Олексійовича і Петра Олексійовича на всі маєтності.
Документи, що посвідчували ці надання, зберігалися в архієрейському домі:
“Трактаты Хмелницкого печатные суть в дому архиерейском в книгохранителницы я
оставил (Антоній Стаховський – авт.), а в тых трактатах понеже положено управля-
тися Малой России в грунтах привелегиями королей полских..., а потом Хмелницкий
дал своим универсалом, да и грамоты государевы древние тое ж подтверждают, дабы
для добра монастырей полских были даны духовным религии русской почет, ... и так
в книзи правной полской писано за короля Жигмунта и короля Владислава, котрая
обритается в дому архиерейском, где много есть вещей о грунты” [3, 114–115].
Про подальше розширення володінь монастиря свідчать його придбання у
XVIIІ ст. У той час основною тенденцією господарської діяльності чернігівської
кафедральної обителі залишалась середньовічна практика накопичення земельної
77
власності. Таким чином, протягом XVII–ХVIII ст. Борисоглібський монастир сфо-
рмував достатньо потужний земельний домен.
Список літератури
1. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). – К.: Темпо-
ра, 2006. – 496 с.
2. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Кн. 4. — Чернигов : Земская
тип., 1873. – 256 с.
3. Мицик Ю. З нових джерел до історії церковного землеволодіння на Чернігівщині XVII–
XVIII ст. / Юрій Мицик // Сіверянський літопис. – 1992. – №1/2. – С. 100 – 116.
4. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського, ф. 204, № 41.
5. Степанков В. С. Аграрна політика Богдана Хмельницького (1648 – 1657) / В. С. Степанков
// Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 52–65.
6. Макарий (Булгаков М.П.) История русской церкви Кн.7 : Период самостоятельности Русс-
кой Церкви (1589-1881). Патриаршество в России (1589–1720). – М., 1996. – 670 с.: ил.
7. Центральний державний історичний архів України (далі – ЦДІАК України), ф. 51, оп. 3,
спр. 15204.
8. Мицик Ю. З документів українських гетьманів та полковників доби Руїни / Юрій Мицик
// Сіверянський літопис. – 1999. – № 3. – С. 3–34.
9. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687)
/ Матеріали до українського дипломатарію. Інститут української археографії та джерелоз-
навства імені М. С. Грушевського. Наукове товариство імені Шевченка. Центральний дер-
жавний історичний архів України, м. Київ. – Київ-Львів – 2004.–1088 с.
10. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С. О. Павленко. – К.: Видавничий дім
“Києво-Могилянська академія”, 2007. – 1144 с.
11. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 53.
12. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 68.
13. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 144.
14. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 120.
15. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 118.
16. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 96.
17. Горін С. Заповіти як джерело дослідження історії монастирів Волині XVI – першої полови-
ни XVII ст. // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут укра-
їнської археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К., 2009. – Т. 19. – Кн. 1. –
С. 19–35.
18. ЦДІАК України, ф. 133, оп. 1, спр. 120.
Данило Рига (Чернігів), молодший науковий
співробітник Національного архітектурно-
історичного заповідника «Чернігів стародавній»
З історії архітектурної споруди доби українського козацтва –
Катерининської церкви в Чернігові у 20-30-ті роки XX століття
Антирелігійна політика, яку впроваджувала радянська влада з перших часів
своєї діяльності, мала на меті всебічне нищення пам'яток культового значення. В
цьому відношенні доволі багато споруд, які використовувались церквою для релі-
гійних потреб, мали також історико-культурну цінність.
|