Повстання Переяславського козацького полку 1666 року
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Назва видання: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76964 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Повстання Переяславського козацького полку 1666 року / С. Дембіцький // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 24-29. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76964 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769642015-02-15T03:01:48Z Повстання Переяславського козацького полку 1666 року Дембіцький, С. Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя 2013 Article Повстання Переяславського козацького полку 1666 року / С. Дембіцький // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 24-29. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76964 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| spellingShingle |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Дембіцький, С. Повстання Переяславського козацького полку 1666 року Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Дембіцький, С. |
| author_facet |
Дембіцький, С. |
| author_sort |
Дембіцький, С. |
| title |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року |
| title_short |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року |
| title_full |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року |
| title_fullStr |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року |
| title_full_unstemmed |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року |
| title_sort |
повстання переяславського козацького полку 1666 року |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76964 |
| citation_txt |
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року / С. Дембіцький // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 24-29. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT dembícʹkijs povstannâpereâslavsʹkogokozacʹkogopolku1666roku |
| first_indexed |
2025-07-06T01:17:49Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:17:49Z |
| _version_ |
1836858391117430784 |
| fulltext |
24
Список літератури
1. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729-1730 гг. Материалы для исто-
рии экономического, юридического и общественного быта Старой Малороссии / Под. ред.
Н.П. Василенка – Чернигов: Типография Губ. Земства, 1901. – 417 с.
2. Дудченко Г. Ніжинське дворянство наприкінці XVIII ст. (матеріали до генеалогії) / Г. М.
Дудченко // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. (Серія
“Ніжинознавчі студії”, № 7) / Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК. Вип. 9
(12). – К., 2010. - С. 133–163.
3. Заруба В. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького
1648-1782 рр. / В. М. Заруба. – Дніпропетровськ: ПП “Ліра ЛТД”, 2007. – 380 c.
4. Із записок Івана Лук’янова. Про руїну між Києвом і Чигирином (кін. XVII ст.) // Історія
України очима іноземців: Довідник-хрестоматія. – Тернопіль, 2009. – С. 225.
5. Кривошея В. Урядова старшина Гетьманщини. Енциклопедія / В.В. Кривошея – К.: «Сти-
лос», 2010. – 792 с.
6. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землев-
ладения и управления / А.М. Лазаревский. – Том ІІ. Полк Нежинский. – К., 1893. – 521 с.
7. Мельник Л. Боротьба за українську державність (XVII ст.) / Л.Г. Мельник. – К.: Освіта,
1995. – 192 с.
8. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-
1687): Матеріали до укр. дипломатарію / Упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. – Київ-
Львів: НТШ, 2004. – 1087 с.
9. Формулярные списки дворян Нежинского повета // Відділ забезпечення документів Держа-
вного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, ф. 343, оп 1, спр. 68. – 177 арк.
Станіслав Дембіцький (Переяслав-Хмельницький),
старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав»
Повстання Переяславського козацького полку 1666 року
1665-й рік. Нещодавно обраний гетьманом Лівобережної України Іван Брюхо-
вецький, на подив багатьох, здійснив широкомасштабній вояж в Москву. Поїхав за
підтримкою, справедливо вважаючи свої позиції в Україні недостатньо міцними.
Разом з ним в поїздку відбули понад 500 осіб його почту.
Цар Олексій Михайлович Романов зі своїм урядом вирішив прийняти українсь-
кого гетьмана з великими почестями. Честолюбивий І. Брюховецький був враже-
ний і потішений виявленим прийомом. Він позитивно відгукнувся на пропозицію
прийняти титул боярина. Більше того, погодився на одруження з росіянкою. Але це
були тільки квіточки. А ягідки ховались у великій політиці.
І. Брюховецький пішов на підписання нового договору з Москвою, який явно
обмежував права України. Всі податки, які платило українське суспільство, йшли
тепер до царської казни. Туди ж перейшли і податки від найбільш дохідної статті:
продажу горілки. Новообраний гетьман мав приїздити з поклоном до царя, самі ж
вибори першого мали відбуватися за участю царського представника.
Московські гарнізони мали стояти в Києві. Ніжині, Чернігові, Полтаві, Переяс-
лаві, Кременчуці, в ставці гетьмана Гадячі, на Низовій Січі та подекуди на Право-
25
бережжі. Цар діставав право контролю за зовнішньою політикою гетьманської ад-
міністрації. Київську митрополію мав очолити прихильник Москви.
Згаданий договір Брюховецького з Москвою завдав великого удару Гетьман-
щині. Невдовзі всі відчули на собі наслідки користолюбивого, недалекоглядного
кроку лівобережного гетьмана. Українське населення мало утримувати московські
гарнізони. Царські переписувачі провели перепис населення Гетьманщини і стяга-
ли податки з великою дотошністю та безцеремонністю.
Захвилювалось українське духовенство через чутки про перехід Української
православної церкви під зверхність московського патріарха.
У свою чергу лівобережний гетьман скаржився до Москви на поведінку мос-
ковських воєвод і пояснював, що саме із-за цього в українських містах починають-
ся антимосковські повстання.
Про це йшлося в зверненні гетьмана до Москви, де,зокрема, говорилось, що
воєвода Г. Вердеревський «зятя его Михеенка… бить велел, в тюрму сажал без-
винно…, тот Ивашка несказанне обидь переяславским жителям чинит…» [8, 153].
В таких умовах зрів виступ у Переяславі та деяких інших місцях.Українська Радян-
ська Енциклопедія так подає хід повстання : «Першими повстали 18( 28 ) липня
1666 року козацькі частини в слободі Богушківці. Вони вбили переяславського
полковника Єрмоленка і на козацькій раді обрали нову козацьку старшину. 19 ( 29 )
липня повстання почалося і в Переяславі. Але взяти штурмом Переяславську фор-
тецю, в якій перебувало царське військо, повсталим не вдалося. Незабаром до пов-
станців приєдналося населення містечок Бубнова, Піщаного, Ірклієва [ 6, 73].
А ось як описує початок і хід повстання М. І. Сікорський, багаторічний дирек-
тор і фундатор переяславських музеїв, Герой України: « Виступ почався 18 липня в
Переяславському полку. У повстанні брали участь не лише місцеві люди, а й запо-
рожці. У слобідці Богушівці , поблизу Переяслава стояли козацькі частини: чотири
сотні переяславських козаків і сотня бориспільських. Виступ готувався заздалегідь
і мав досить широкі розрахунки. Лівобережний гетьман Іван Брюховецький пере-
бував у Гадячі. Передбачалося напасти на нього, коли він виступить з міста. Але
гетьман залишився в Гадячі,і план повстанців зазнав краху. Саме в цей момент і
виступили козаки, що стояли в Богушівці. Вони розправились з полковником Єр-
моленком, відомим своєю зажерливістю і здирством, та рушили на Переяслав. По-
встанням керували сотник Максим Хоменко, полковий обозний Іван Пригара, пе-
реяславські козаки Іван Мамонтів, Ярема Загорук, Захар Лободин, Панас Косик,
Степан Білик, Богдан Словик, Панас Захарященко, Григорій Кульбачка.
У Переяславі стояв російській гарнізон на чолі з воєводою Вердеревським. Йо-
го було обложено у верхньому місті (фортеці). Повстанці діяли активно. Вони на-
падали на двори багатіїв, вступали в бій із залогою, яка зазнала відчутних втрат,
нарешті почали рішучий штурм Спаських воріт, здобули їх і увірвалися до верх-
нього міста. Під натиском краще озброєного царського гарнізону їм довелося відс-
тупити. Тоді вони розпочали артилерійський обстріл фортеці, внаслідок чого вини-
кла пожежа. Згоріли двори самого воєводи та «начальних» людей,значна частина
26
припасів, з 500 солдатів залоги загинули 200. Повстанці, захопивши коней гарнізо-
ну, підійшли до містечка Гельмязева, за 25 верст від Переяслава.
Повстання загрожувало поширитись на всю Лівобережну Україну, тому гетьман
Іван Брюховецький кинув на його придушення великі сили. Царський уряд надіслав
понад 2 тисячі кінного й пішого війська, а також загони калмиків. У липні 1666 року
Щербатов захопив Переяслав. Спільними зусиллями козацької старшини і царських
воєвод переяславське повстання було придушено. Села й містечка, що діяли спільно
з повстанцями, зазнали великих руйнувань, дуже потерпів і Переяслав.
За розпорядженням царя захоплені учасники повстання були передані для по-
карання гетьманській адміністрації. Серед полонених були керівники й активні
учасники виступу – Богдан Словик, Панас Захарященко. Матвій Мамотченко, Гри-
горій Іванів, Сидір Іванів. Богдан Дадченко, а також 8 рядових повстанців. 1667
року в Києві були страчені активні учасники руху Б. Словик та П. Захарященко.
Того самого дня в Гадячі було покарано на смерть чотирьох повстанців, але їхні
імена в документах не названі [5, 88- 89 ].
У фондах НІЕЗ «Переяслав» зберігається картина худ. Гуменюка «Повстання Пе-
реяславського козацького полку 1666 року», де показано початок повстання. Допов-
нюють загальну картину повстання науковці НІЕЗ «Переяслав, які працювали з архі-
вними матеріалами: «…Очолив повстання сотник Максим Хоменко, родом із села
Харківці на Переяславщині. Повстання охопило велику територію і докотилося аж
до гетьманської столиці Глухова. Київський полковник доносив у Москву, що « сво-
го полковника Данила Єрмоленка вчора, тобто, 18 липня 1666 року, переяславські
козаки закололи, а іншого полковника поставили і всю старшину замінили».
Переяславський полковник Єрмоленко поплатився життям за свою жорстокість
та визискування. Замість нього обрали полковником зачинателя повстання Макси-
ма Хоменка, всю старшину скинули і розігнали, а на їх місце обрали інших осіб зі
складу повстанців.
Після цього перевороту переяславські козаки задумали розправитись з царсь-
ким воєводою Вердеревським, який стояв у Переяславі з гарнізоном рейтарів і пі-
ших солдатів-стрільців.
Козаки в’їхали до Переяслава нібито під приводом дістати собі харчів, а потім
взяли приступом Спаські ворота, прорвалися до головного міста, де перебувало
московське військо і перебили багато царських вояк. Потім козаки відступили від
Переяслава і стали табором у містечку Гельмязів.
Гетьман Брюховецький кинув на придушення повстання аж чотири полки: Ні-
жинський, Лубенський, Прилуцький і Полтавський. Крім того, він просив у київсь-
кого воєводи П. Шереметєва підкріплень. Царський уряд послав на допомогу дра-
гунів та великий загін найманців-калмиків на чолі з стольником Констянтином
Щербатовим, якому було наказано «все высечь и выжечь, всячески разорить, что-
бы впредь никому никакого пристанища не было».
В серпні 1666-го р. під Гельмязовим, Піщаною і Золотоношею полки Брюхове-
цького і царські війська завдали повстанцям поразки.
27
Після придушення повстання його активні учасники були страчені, а козаки,
яким вдалося врятуватися, рушили на Слобідську Україну, Запоріжжя і Дон» [3, 3
]. Своєрідно описуються події, пов’язані з повстанням Переяславського козацького
полку в літописі Самійла Величка: « Дорошенко, розгнівавшись на Переяславський
полк, що не схилявся до нього, виправив на нього, прихиляючи його до себе при-
мусом, своє військо. Це військо не тільки здобувало Золотоношу і багато їй зашко-
дило, але й, штурмуючи сам Переяславль, спалило його. Там було забито і переяс-
лавського полковника Данка. Отак помстився Брюховецькому Дорошенко,
спаливши Переяславль, за свою кривду, і то через те, що Брюховецький спалив був
його Черкаси [2, 50].
Тут ми бачимо, що неправильно названо прізвище переяславського полковника.
Тому у примітках до тексту Самійла Величка сказано: « Події відбувалися трохи
інакше. Брюховецький послав Єрмолаєнка на Черкаси, але загітовані Дорошенком
козаки збунтувались і вбили свого полковника. Тоді пішли проти царського воєво-
ди Вердеревського. Місто спалив переяславський воєвода, замкнувшись у замку.
Проти переяславців пішов князь Щербатов І послані Брюховецьким козаки, які ро-
збили їх. Це сталось влітку 1666 р. [ 2, 50].
Повстання 1666 р. на Лівобережній Україні, центром якого стала Переяславщи-
на, зазнало поразки через ряд причин.
Це, по-перше, невдача первісного плану повстання. Гетьмана Лівобережної
України не вдалося нейтралізувати на самому початку повстання. Іван Брюховець-
кий в ході початку і дальшого розгортання воєнних дій керував козацькими заго-
нами, координуючи і направляючи їх дії.
По-друге, царський уряд надав відчутну підтримку своєму протеже гетьману. 2
тисячі кіннотників і піхотинців, а також загони калмиків атакували повстанців
[6, 73 ].
По-третє, повстання охопило обмежену територію, головним чином територію
Переяславського козацького полку.
По-четверте, повстанці не зуміли з самого початку досягти значного успіху,
який би викликав їхню підтримку в інших полках Гетьманщини. Досить сказати,
що із 500 осіб російського гарнізону 300 залишились в строю.
По-п’яте, повсталі не одержали значної допомоги від гетьмана Правобережної
України Петра Дорошенка, хоч останній і намагався допомогти їм [6, 73 ].
Повстання було придушено. Але воно не було даремним, бо затримало наступ і
юридичне оформлення кріпосництва на лівобережній Україні.
А які політичні наслідки повстання? Переяславське повстання літа 1666 р. стало
каталізатором антимосковських виступів протягом 1667-1668 років на території
Лівобережної України. І. Брюховецький з огляду на величезне незадоволення дія-
льністю московської адміністрації в Україні, наважився на розрив з нею.
10 лютого І. Брюховецький у листі до жителів Новгород-Сіверська підписався
як «гетман с вірним Військом Запорозьким», але вже без згадування про належ-
ність царській величності. Тут він виклав причини своєї відмови від зверхності мо-
нарха Московської держави: «Коли посли Московські с Польськими комісарами
28
мир, між собою домовившись, учинили і присягою підтвердили, що з обох сторін,
тобто з Московської і Польської, Україну вітчизну нашу милую розоряти, пусто-
шити, і ні у що всіх великих і малих на ній жителів, вигубивши, обернути…» [1,
39]. З огляду на вищевикладене лівобережний гетьман вирішив відновити єдність
України та запропонувати російським військам залишити її.
Звичайно, головним мотивом, як видно з вищенаведеного листа, у розриві геть-
мана І. Брюховецького з Москвою, було укладення московським урядом Андрусів-
ського перемир’я з Москвою. Але, водночас, важливим чинником тут виступають і
протестні настрої українського суспільства і головно, повстання козаків Переяс-
лавського полку 1666 р.
У лютому І.Брюховецький пише листи царським воєводам , що стояли в Києві,
Ніжині, Переяславі, Чернігові, Полтаві. Їм пропонувалося вивести свої гарнізони за
межі України, покинувши рушниці і гармати. Цар Олексій Михайлович зреагував на
дії І. Брюховецького вказівкою своїм воєводам збирати інформацію щодо причин
поширення антиросійських настроїв серед жителів Лівобережжя та не виконувати
гетьманські універсали, протидіючи як тільки можна планам лівобережного гетьма-
на. Володіючи інформацією про факт об’єднання лівобережних і правобережних ко-
заків, цар намагається зберегти під своїм контролем бодай запорожців [ 1, 49 ].
В першій половині 1668 р. з деяких українських міст було витіснено московські
військові гарнізони. При цьому багато разів відбувалися військові зіткнення. Такий
різкий поворот у поведінці гетьмана І. Брюховецького стався не в останню чергу і
тому, що його підтримала в зміні пріоритетів старшинська рада в Гадячі. Тут геть-
ман висловився за виведення московських залог з українських міст та за ліквідацію
московської влади в Україні, перейшовши під протекторат турецького султана.
І. Брюховецький з метою пошуку потенційних союзників звертається до Війсь-
ка Донського. 26 квітня 1668 р. він пише донцям лист, де подаються причини, які
його підштовхнули до відмови від протекції московського царя: « … Таковій об-
ман людцкой и злоба развращенная правоверніх бояр едва мене и всего верного и
славного Войска Запорожского, густо увязанніе сети разпростерши, не уловили [1,
60-61]. Тут знову поміж іншим висуваються претензії І.Брюховецького до здирств
з боку московських воєвод, які і привели до великого повстання 1666 року, яке ви-
бухнуло в Переяславі.
Отже, ми бачимо, що беззастережна орієнтація кошового отамана, а пізніше ге-
тьмана Лівобережної України, яку він показав в 1656-1662 роках та у 1663-1667
роках, різко змінилась на велику неприязнь до «»московських цариків». Незадово-
лення політикою царя,, який порушив взяті на себе зобов’язання, підштовхнуло лі-
вобережного гетьмана до пошуку компромісу з гетьманом Правобережної України
Петром Дорошенком та пошуку іншого зверхника. Таким виявився турецький сул-
тан. В квітні 1668 р. до Стамбула прибули посли лівобережного гетьмана. Вони
вказали, що хочуть, «бути під султановою рукою у вічному підданстві» і служити-
муть султану разом з козаками правобережного гетьмана [7, 83]. Султан погодився
з умовами українських послів. Він видав грамоту, де вказувалося, що султан бере І.
Брюховецького під свій захист. На допомогу гетьману будуть послані війська
29
кримського хана. Окрім того, на Лівобережжя було відправлено турецьке посольс-
тво, на яке покладалося завдання укласти договір про підданство [ 4, 11]. Але на
цьому гетьманування І. Брюховецького закінчилося. На загальноукраїнській коза-
цькій раді, яка проходила в червні 1668 року, його вбили, а гетьманом «обох сторін
« Дніпра обрали правобережного гетьмана Петра Дорошенка.
Отже. політика І. Брюховецького на урізування прав гетьманату на користь
Москви з метою зміцнення своєї влади закінчилася провалом. Не дивлячись на те,
що лівобережний гетьман дав згоду на передачу московському цареві суверенних
прав на управління Лівобережжям, московський уряд та його воєводи зіштовхну-
лися зі значним опором усіх верств українського суспільства, яскравим прикладом
чого було повстання Переяславського козацького полку 1666 р.
На процес укладення угоди в Андрусові значно впливала ситуація в Україні. «
Україну ви хочете силою втримати, від якої ми не можемо відступитися, коли вони
добровільно відбиваються [8, 557], - заявляли польські комісари царським предста-
вникам 10 вересня 1666 р.
Внаслідок повстання переяславських козаків 1666 р. значно зросла популяр-
ність на обох берегах Дніпра гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка.
Цю обставину не могли ігнорувати представники сусідніх держав.
Так, під час розмов з польськими дипломатами в жовтні-грудні 1667 р. в Москві
керівник московської делегації Ордін-Нащокін добився від польської сторони уча-
сті в переговорах уряду П. Дорошенка [7, 81].
Таким чином, повстання Переяславського козацького полку 1666 р. мало знач-
ний вплив на політичні та соціальні процеси в Україні та у стосунках її з сусідніми
державами.
Список літератури
1. Акты ЮЗР. – Т.V11. - СПб., 1870.
2. Величко Самійло. Літопис. Том другий. - Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1991.
3. Газета «Вісник Переяславщини» . № 100 від 29 червня 1991 року.
4. Костомаров Н.И. Собрание сочинений,- Кн. 6. - Т.ХV: Руина Гетьманства Брюховецького,
Многогрішного и Самойловича. - Санкт Петербург, 1905. – 815 с.
5. Сікорський М.І., Швидкий Д.Т. На землі Переяславській. – К.: «Наукова Думка», 1982.
6. Українська Радянська Енциклопедія. Том 11. – К.: Академія Наук УРСР, 1963.
7. Флоря Б. Н. Войны Османской империи с государствами Восточной Европы ( 1672- 1681
гг. ) // Османская империя и страны … Европы в ХV11 в. – Ч. 2. – Москва, 2001. - 472 с.
8. Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської Ради – 2 до Андрусівської угоди (
1659 – 1667 ), – К., 2003. - 644 с.
Акаш Крішан (Київ), магістр історії
Українські гетьманати і Запорозька Січ між
царем та королем у 1686 – 1688 роках
Доленосні події 1683 р. під Віднем змусили усі без винятку держави Централь-
но-Східної Європи заопікуватися питанням власної безпеки та недопущення втор-
|