Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю»
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Schriftenreihe: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76980 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» / Н. Кукса // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 148-153. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76980 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769802015-02-15T03:01:58Z Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» Кукса, Н. Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя 2013 Article Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» / Н. Кукса // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 148-153. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76980 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| spellingShingle |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Кукса, Н. Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Кукса, Н. |
| author_facet |
Кукса, Н. |
| author_sort |
Кукса, Н. |
| title |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» |
| title_short |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» |
| title_full |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» |
| title_fullStr |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» |
| title_full_unstemmed |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» |
| title_sort |
чигиринські старожитності в подорожі дмитра дорошенка «по рідному краю» |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76980 |
| citation_txt |
Чигиринські старожитності в подорожі Дмитра Дорошенка «По рідному краю» / Н. Кукса // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 148-153. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT kuksan čigirinsʹkístarožitnostívpodorožídmitradorošenkaporídnomukraû |
| first_indexed |
2025-07-06T01:22:25Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:22:25Z |
| _version_ |
1836858680348246016 |
| fulltext |
148
4. Задунайський В. Минуле й сучасне: Досвід відродження козацьких традицій в Україні /
В.Задунайський // Człowiek w Europie. Człowiek - Przewodnik - Mędrzec // Red. naukowa
M.Franz, P.Semków. – Toruń: Wуdawnictwo A.Marszalek, 2011. – S. 121–136.
Надія Кукса (Чигирин), старший науковий співробітник
Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”
Чигиринські старожитності в подорожі
Дмитра Дорошенка «По рідному краю»
«Свідомість національну я завдячую своєму покійному
батькові, який, виховуючи мене у Вільні, на чужині, з
малих літ прищепив мені любов до далекої батьківщини
України, а я, підростаючи, вже сам плекав у своїй душі
посіяні ним зерна»
Д. Дорошенко
1913 р. на Чигиринщину завітав відомий історик, нащадок славного гетьмансь-
кого роду Дорошенків Дмитро Дорошенко. Свої роздуми з приводу побаченого до-
слідник виклав в «подорожніх вражіннях і замітках» «По рідному краю». Мандрів-
ник детально описує шлях, по якому від пристані Бужин подорожував до
Чигирина: «…Ось на обрію замаячила окрема гора. Це-ж та славна чигиринська
гора, де був за гетьманських часів верхній замок…
…Не доїздячи зо три версти до Чигирина знов піски. Цілими горбками-
кучугурами простяглися вони понад Тясмином і біліють на сонці, вилискують серед
темних соснових борів, що зправа й зліва підступили до річки. По довгому деревля-
ному містку в’їхали ми до Чигирина. Боже, що за сумне, невеселе місто! Улиці немо-
щені, піскові, аж трудно перейти, а колеса вгрузають немов у грязюку. Хати обшарпа-
ні, сірі, садків обмаль, та й то здебільшого рідка ко-
люча акація. Дві-три деревляні церкви притулилися
поміж купи акацій. На улиці і на майдані пусто.
Здається, що тут завжди так сонно й тихо. Зате над
містом панує гора. Деякі хатки пробують тулитися
до неї, повлазили навіть на її уступи, але не високо, і
далі їм дертися не сила; вона стрімка і тільки кру-
тими східцями можна вилізти на самий верх.
І полізли ми туди, щоби поглянути на Чигирин.
Помалу відкривалися перед нами все ширші та
ширші горизонти. Ось уже під нами весь Чигирин як
на долоні наче купка сірого каміння при дорозі; он
срібний Тясмин повився поміж берегами – одним
білим піскуватим другим – зеленим. Попід лісом
притулився монастир. А там далі ген-ген синіє сте-
пова далечінь аж до Дніпра. На північ далеко скільки сягне око, простяглася Тясминова
долина і десь там поміж зеленим лугом вимальовується контур пятибанної церковці.
Це Медведівський монастир. А що це он там біліє на півночі на зеленому фоні? – Та це
Дмитро Дорошенко. Поч. ХХ ст.
149
ж Суботів, це Богданова церква! Який чудовий, величний краєвид, справжня панорама
одного з найкращих, і найбагатших на святі спомини про минуле, куточків Украї-
ни…Довго сиділи ми з товаришем, зачаровані розкішним краєвидом, і не хотілося пог-
лянути кругом себе тута на горі, що було перед очима. А на горі, на краєчку, що гост-
рим кінцем навис над Чигирином, стоїть деревляна пожарна будка-башта невеличка.
Недалечко від неї кам’яний стовп з написом, що ось тут убито московського воєводу
Івана Ржевського, котрий обороняв Чигирин від турків року 1678.
…Так скінчила свої дні гетьманська столиця і від того часу ім’я Чигирина зни-
кає зі сторінок історії.
Настільки гарне і величне видовище уявляє зі себе Чигиринська гора, як диви-
тися на її східню частину, настільки поганий вигляд має вона від заходу; з цього
боку всю її порито, розкопано. Це, бачите, городська управа віддала гору на довгий
час в оренду якомусь жидові, і ось цей орендар добуває в ній каміння; поорав її,
понівечив без ладу, порозкопував. Не спало, видко, на думку городській управі,
щоб уряжаючи на історичній гетьманській горі каменолом, подбати про те, щоб за-
хистити її від без потрібного руйнування. Дуже можливо, що під час тих розкопок
знаходжувано останки колишнього верхнього замку, що існував тут за часів Хме-
льницького, Виговського і Дорошенка. Та нікому, видко, не було до того діла.
…Надивившись до схочу на широкі краєвиди, покинули ми замкову гору –
спустившися знову в теперішній тихий і скромний Чигирин. Нема в ньому ніяких
пам’яток, нема на що подивитися приїзжій людині. Нудьгою віє від його обідраних
жидівських хатин, від піщаних небрукованих вулиць, де вгрузає глибоко й колесо
воза й людська нога» * [1,125–129].
Як бачимо, Чигирин, звідки походили родові корені Д.Дорошенка, справив на
нього гнітюче враження.
«…на другий день ране-
нько, забравши свої клунки,
почимчикували пішки до
славного гнізда гетьмансько-
го – до села Суботова. До
нього від Чигирина сім
верст. Дорога йде весь час
низом понад Тясмином, а лі-
воруч над самим шляхом тя-
гнеться високий правий бе-
ріг. Богдан Хмельницький
їздив, кажуть, до Чигирина
верхньою дорогою, а вертав-
ся низом. Суботів розкинув-
ся мальовничо на горі, пере-
різаний глибокими ярами, а
в низу Тясмин серед очере-
тів, осокорів, явору.
«Зоря» - ілюстроване літературно-наукове письмо для ро-
дин, видане НТШ під редакцією Василя Лукича у Львові,
1894. - № 14. –С. 416
150
Дві церкви в Суботові: одна стара, збудована самим великим гетьманом у честь
пророка Іллі, мурована; друга нова деревляна, в честь архистратига Михайла. Пе-
рша стоїть на горі і вилискує своїми мурами…
Невелика вона. Товсті мури, як у фортеці, маленькі вікна, характеристична трикут-
на фасада, як на старих київських церквах. Зверхний вигляд Богданової церкви попсо-
вано прибудовою критого ходу до дзвіниці і через це церква втратила свій первісний
вигляд, якою бачив її й змалював Шевченко. Цвинтар густо заріс кущами, бадиллям
усяким, травою й полевими квітами. З поміж зелені визирають старі кам’яні хрести з
давними, вже нерозбірними, написами. Поки докликалися сторожа з ключами, ми ми-
лувалися прекрасним видом, який розлягається
перед нами: долина Тясмина, а там далеко на пі-
вдень гора Чигиринська, на якій колись біліли
замкові мури й башти. Ось принесено ключі й
одімкнуто двері. Ми входимо до середини. Тут
церква здається ще меншою, бо справді незви-
чайної ширини мури звужують її посереду. Про-
сто й скромно в середині. Білі стіни, хори, про-
стенький іконостас – очевидно новішого
немудрого малювання. А зправа на стіні, на ар-
шин від помосту, многозначна мідна табличка:
«Здьсь было погребено тьло Богдана Хмельниц-
каго». Було… Так – було, бо його, так само, як і
тіло Тимоша Хмельниченка, польський воєвода
Спепан Чарнецький звелів викинути з льоху, з
домовини, на поталу звірям і хижій птиці. Одна-
че народ збудував великому гетьманови невмі-
рущу пам’ятку в величавій думі, й поки стоїть
Україна, не загине пам'ять про того, що поклав
першу основу під відбудову української державності.
Віддали ми земний поклон місцю, де лежали колись тлінні останки батька коза-
цького. Тисячі споминів тіснилися в думці і довго не хотілося йти з цього святого мі-
сця, з цієї тісної скромної церкви, що була свідком стількох важних моментів нашої
історії, що бачила в своїх мурах великих гетьманів і славних козаків, лицарів народ-
ніх. Ось тут стояла домовина Тимоша Хмельниченка, привезена вірними козаками з
далекої Сучави. Тут стояв старий гетьман і оплакував свого коханого сина-героя,
оплакував надію, що по його смерти булава зостанеться в певних, твердих руках.
Минуло кілька років і його самого оплакували козаки отут посеред цих мурів:
То не чорні хмари ясне сонце заступали,
Не буйнії вітри в темнім лузі бушували, -
Козаки Хмельницького ховали,
Батька свого оплакали…
А коло батькової могили стояв кволий, безталанний Юрась, що потім бив гармата-
ми з Чигиринської гори на батькову оселю. Бачили в собі ці мури й Івана Виговського,
Іллінська церква в Суботові. Світлина
кінця 90-х рр. ХІХ ст.
Живописная Россія…/ Под общей
редакціей П.Семенова /. –
С.- Петербургъ – М.,1897. – С.147
151
й митрополита Йосифа Тукальського, і Петра Дорошенка й Івана Мазепу, як він почи-
нав свою службу при Дорошенковому дворі. Та скоро минув чигиринський період ко-
зацької України. Обезлюдніла надтясминська сторона, затихли колишні бої й чвари і
зостався Суботів глухим селом. Забуто його минувшину і тільки Шевченко перший на-
гадав про «домовину України» своїм безсмертним віршом. Він-же й змалював під час
своєї мандрівки і церкву Богданову і Чигиринську гору…» * [2,129–134].
Через дорогу, яка проходить яром, лежить попівська садиба, колишня оселя
Богдана Хмельницького. Та даремне було б тута шукати якихсь слідів минулого:
зостався подекуди фундамент у ріжних кутках попівського двору»* [3,134].
Принагідно історик зауважує, що суботівські старожитності в ХІХ ст. дослі-
джували П. Куліш, Марко Грушевський — збирали, насамперед, легенди і перека-
зи у місцевих старожилів.
Після відвідання Суботова Д. Дорошенко помандрував до сусідньої Новосели-
ці, де переночував в тамтешнього священика:
«…на другий день помандрували ми до Тясмину, він тут не далеченько; умови-
лись з одним рибалкою він повіз нас до монастиря… Вже з самого початку на дале-
кому обрії вималювалася струнка фігура медведівської церкви монастирської, а чим
далі, то все виразніше виступали її надзвичайно зграбні контури. Монастир стоїть на
острові, який увесь заріс деревами. Монастир бідний, келії вбогі, ченців мало, та й то
переважно такі, що їх сюди заслано «на смиреніє» за всякі лихі вчинки. Але що тут
гарне, що приваблює до себе, й задля чого варто приїхати в цю глушину спеціально,
це монастирська церква – чудовий зразок української дерев’яної архітектури. В ній
п’ять бань. Надзвичайна пропорція в їх розкладі; всі разом виносяться в гору в дивній
гармонії і разом з усією будівлею
творять один суцільний образ, який
милує око, пасуючи до пишної при-
роди, до пишних левад і зелених бе-
регів срібного Тясмину. Монастир
заложено з початку XYII віку, а це-
ркву теперішню в честь св. Миколи
збудував 1785 р. київський митро-
полит Самуїл Мисловський, отже за
тих часів, коли повстали й другі по-
дібні пам’ятки нашої церковної ар-
хітектури – церква Кальнишевсько-
го в Ромнах, запорожський собор у
Новомосковську та інші. Тут
вступив у послушники, разом із ще
кількома січовими братчиками, запо-
рожець Максим Залізняк. На тихому
острові, що нагадував йому околиці
Великого Лугу Низового, думав Ма-
ксим смирити свою волю й послу-
Панорама Суботова на час перебування
Д.Дорошенка
152
жити Богові постом та молитвами. Але не так склалося…Кривди, які чинили пани
українському народові, утиски над вірою православною примусили січового орла знов
перемінити рясу на жупан і з мечем виступити на оборону рідного краю. На Великдень
1768 року покинув Максим Залізняк зі своїми товаришами затишну обитель і поманд-
рував у недалекий звідси монастир Мотронинський…» * [4,136–139].
Далі шлях історика пролягав через колишні маєтності Богдана Хмельницького —
сотенне містечко Ведмедівку (тепер Медведівка – Н.К.) до Мотронинського монас-
тиря. З болем Д. Дорошенко відзначає, що в старовинній обителі, що стала колискою
Коліївщини, тепер панує «специфічно-московська атмосфера, яка панує і в київсько-
му Покровському монастиреві, від якого Мотронинський монастир знаходиться в
якійсь особливій залежності. Розуміється, нема ані мови про які-небудь місцеві тра-
диції [5,141]. Знову ж таки напрошується невтішний висновок: « …мабуть тільки у
нас на Україні так ведеться, що всі історичні місця, освячені пам’ятю про великі події
минулого – в руках чужинців, в забутті й поневірці…»*[6,141].
Пригнічений настрій, викликаний станом старожитностей Чигирина та околиць
дещо згладили відвідини Жаботинського Свято-Онуфріївського монастиря: «Мо-
настир тут убогий, як і Медведівський, хоч будівля тут краща і братії більше. Голо-
вна Успенська церква деревляна з п’ятьма банями – в українському стилі, але дале-
ко не така чепурна, не така зграбна, як у Медведівському монастирі… Малювання
в церкві теж давнє, не поновлене»* [7, 141–142].
Особливо вразило дослідника вечірнє богослужіння з дотриманням канонів
української православної церкви: «Ми зайшли в Успенську церкву. Ігумен служив
вечірню. Народу, крім кількох стареньких ченців, не було. Але служба правилася
повагом, як слід. Ось маленький послушничок узяв деревляну дошку і обходить
ляскаючи дручком тричі коло церкви – давній звичай: замість бити в дзвін, ксено-
карій по уставу «вземъ клепало біетъ довольно». Віє далекою старовиною від цього
биття в клепало, від співів повагом на лаврський київський зразок»* [8, 141–142].
Не виключено, що на час перебування Т. Шевченка в Мотронинському монас-
тирі (1845 р.) [12, 11] подібна традиція побутувала і в цій обителі. Спеціальне при-
стосування для оповіщення ченців т.зв. било ( у Д.Дорошенка «клепало») бачимо
на акварелі Т. Шевченка ”Мотрин монастир”; в альбомі вміщено і окремий малю-
нок олівцем з зображенням била [13, 8 зв.].
Не залишилася поза увагою історика одна із старовинних ікон народного пись-
ма із зображенням святого Онуфрія: «Дивно, як цей образ вислузнувся із рук архе-
ологів і висить досі тут у церкві, замість десь у музеї»* [14, 142].
Відвідинами містечка Жаботина – «першого, на яке напало Залізнякове війсь-
ко…»* [15, 142] завершилася мандрівка історика Чигиринщиною.
Подорожні нотатки Д. Дорошенка становлять неабияку інформативну цінність
для сучасних дослідників, адже в них викладено незаангажований погляд на ста-
рожитності краю патріотично настроєного історика. Детальні описи окремих куто-
чків Чигиринщини в поєднанні з замітками П.Куліша, М.Костомарова, Ф.Равіта-
Гавронського та інш. доповнюють уявлення про старожитності 40-х рр. ХІХ – пе-
рших десятиліть ХХ ст.
153
Цікаві деталі щодо історії пам’яток козацької доби стали суттєвим доповнення
для низки краєзнавчих розвідок [10; 11].
Прикро, що «подорожні вражіння…» Д. Дорошенка, як і історико-краєзнавчі
напрацювання його попередників, на сьогодні є малодоступними для широкого за-
галу, а тому потребують перевидання.
_______________________
*Збережено авторську стилістику і орфографію
Список літератури
1. Дорошенко Д. По рідному краю. (Подорожні вражіння й замітки) - Видання друге, пере-
роблене й доповнене. – Видання третє фотостатом другого видання (Львів 1930 р.) – Нью
Йорк, 1956. – С.125–129.
2. Там само. – С. 129–134.
3. Там само. – С. 134.
4. Там само. – С.136–139.
5. Там само. – С.141.
6. Там само. – С. 141.
7. Там само. – С.141–142.
8. Там само. – С. 141–142.
9. Там само. – С. 141–142.
10. Кукса Н. Іллінська церква у Суботові в студіях ХІХ—початку ХХ століття / Пам’ятки
України. Історія та культура. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».
Заповідники України. Спецвипуск. Число 5–6. – 2011. – С. 38–48.
11. Лавріненко Н., Кукса Н., Сиволап М. Гетьманський Пустинно-Миколаївський Медведів-
ський монастир. – Черкаси, 2012. — 88 с.
12. Тарас Шевченко. Альбом 1845 року. Факсимільне відтворення. – К., 2012 – С. 11.
13. 13. Там само. – С. 8 зв.
14. Дорошенко Д. Вказана праця. – С.141.
15. Там само. – С. 142.
Світлана Савченко (Київ), аспірантка
Київського університету імені Бориса Грінченка
Олена Апанович в діяльності Київської міської організації
Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
У радянський час пам’яткоохоронна робота була одним із пріоритетних напрям-
ків діяльності української інтелігенції, до якої належала і відома дослідниця україн-
ського козацтва Олена Михайлівна Апанович. Про це зазначають чимало дослідни-
ків її життя і наукової спадщини [1], говориться про це і у підручниках [2, 653-654].
Зокрема, розкриваючи біографію Олени Апанович, відомий історик Юрій Мицик
згадує про її пам’яткоохоронну діяльність [3]. Часто згадується вона і серед визнач-
них діячів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК)
1960 – 1970 років [4]. Ми зосередимось лише на її діяльності як голови секції істори-
чних пам’яток міського осередку, хоча вона була помітною фігурою і в інших струк-
турах Товариства, залучивши до наукового обігу матеріали з її особового архіву та
архіву міської організації УТОПІК, які раніше не оприлюднювались.
|