Щодо локалізації Кінбурну

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Петровський, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2013
Schriftenreihe:	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
Schlagworte:	Гіпотези та дискусії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76982
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Щодо локалізації Кінбурну / А. Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 256-261. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-76982
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-769822015-02-15T03:02:09Z Щодо локалізації Кінбурну Петровський, А. Гіпотези та дискусії 2013 Article Щодо локалізації Кінбурну / А. Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 256-261. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76982 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Гіпотези та дискусії Гіпотези та дискусії
spellingShingle	Гіпотези та дискусії Гіпотези та дискусії Петровський, А. Щодо локалізації Кінбурну Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
format	Article
author	Петровський, А.
author_facet	Петровський, А.
author_sort	Петровський, А.
title	Щодо локалізації Кінбурну
title_short	Щодо локалізації Кінбурну
title_full	Щодо локалізації Кінбурну
title_fullStr	Щодо локалізації Кінбурну
title_full_unstemmed	Щодо локалізації Кінбурну
title_sort	щодо локалізації кінбурну
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2013
topic_facet	Гіпотези та дискусії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76982
citation_txt	Щодо локалізації Кінбурну / А. Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 256-261. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
work_keys_str_mv	AT petrovsʹkija ŝodolokalízacííkínburnu
first_indexed	2025-07-06T01:22:31Z
last_indexed	2025-07-06T01:22:31Z
_version_	1836858686111219712
fulltext	256 ГІПОТЕЗИ ТА ДИСКУСІЇ Анатолій Петровський (Южноукраїнськ), краєзнавець Щодо локалізації Кінбурну Для вирішення своїх колонізаційних, політичних, військових, ідеологічних інте- ресів Російська імперська влада перетворила історіографію з наукової категорії в один з дієвих інструментів досягнення своїх далекоглядних цілей. Нав’язані стерео- типи на ті чи інші моменти нашої украї- нської історії і до нині є тяжким тягарем для відтворення історичної правди про минуле. В полоні нав’язаних міфів нау- ковцям складно звільнитись від сформо- ваних за десятиліття хибних висновків при висвітленні тем. В 18-му випуску збірки «Нові дос- лідження пам’яток козацької доби в Україні // Кінбурн, що загубився»1 мною надавався ряд аргументів про фа- льсифікацію місцезнаходження Кінбу- рну і мотиви для такої фальсифікації. На ХХІ конференції «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні», яка відбулася м. Києві 21.03.2012р., С.О.Беляєва оприлюднила доповідь «Результати археологічних досліджень на Кінбурні 2011 р.», чим повністю іг- норує представлені мною аргументи, тим самим продовжуючи захищати свої хибні стереотипи. Тому для наукового загалу вважаю за потрібне надати дода- ткові переконливі аргументи для підт- вердження своїх висновків. Мотивом зведення Кінбурнської фортеці Туреччиною у XVст.2 було ба- жання за її допомогою закрити доступ запорозьких чайок в Чорне море, тим самим унеможливити піратські напади на кораблі Порти. Місце на самій захі- дній кінцівці Кінбурнської коси, яке російські джерела видають за Кінбурн, унеможливлювало виконання тих завдань, які ставились згідно ідеї побудови фор- теці. Вигадане за залишки фортеці місце представляє собою ділянку піщаної коси План № 1 План № 2 257 приблизно 100х250 м., з обох боків яку омиває море та лиман. Існуючі глибини прибережної акваторія не дозволяли кораблям та важким човнам, заповненим бій- цями та зброєю виступити з цього місця на перехоплення ворога та прибути сюди з провізією. В російській історіографії Кінбурн стає широковідомим за часів русько- турецької війни 1736-1737 рр. взяттям його російським військом у 1736 р.3 Та рете- льно вивчаючи минуле знаходимо, що в червні 1736р. 2000 яничар були заблоко- вані флотилією запорозьких чаєк, яка повністю контролювала ситуацію в Дніпро- Бузькому лимані. На Кінбурнській косі знаходилось 2 полки запорозької піхоти та 400 вершників. Турецька ескадра спробувала пробитися до гарнізону фортеці, але в бою з запорозькими чайками потерпіла поразку і відійшла до Очакова. Один з ту- рецьких кораблів запорожці захопили. Тим часом на Кінбурнську косу прийшов 10-ти тисячний загін генерал-лейтенанта М.І.Леонтьєва, з яким було ще 3 тисячі козаків. На вимогу генерала Леонтьєва здати фортецю, комендант погодився за умови не перешкоджати гарнізону відійти до Очакова. Таку вимогу було задоволе- но. Заволодівши фортецею запорожці та російське військо не втратили ні одного бійця. На початку 1737 р., в зв’язку з нестачею питної води і епідемією холери го- ловнокомандувачу Мінху довелось вивести військових з Кінбурну.4 Якщо припус- тити, що Кінбурн знаходився на Кінбурнській косі, тоді турецький гарнізон не міг бути заблокованим з моря і міг мати підтримку провізією, запасами питної води та зброєю. Ні про які ультиматуми тоді б не могло бути і мови. За Кучук- Куйнарджийською мирною угодою 1774 рр. через неспроможність гарнізону утримувати без провізії фортецю, заблокованого запорожцями з коси та лиману, Кінбурн було передано Росії.5 Можливі руїни колишнього міста-фортеці, де пере- бував двохтисячний гарнізон, житлові приміщення, лазарет, порохові склади, при- міщення для запасу питної води, ядер до гармат, церква, захисні споруди фортеці, ка- земати ніяким чином не спів ставні з існуючими залишка- ми будівельних матеріалів на розглянутій території. В Інтернеті розповсю- джені плани, які припису- ють О.В.Суворову, на пере- додні висадки турецького десанту 1 жовтня 1787 р.6 На плані № 1 вказано ре- альне місце висадки турець- кого десанту поряд з розгля- нутою нами територією. Що це чергова фальшивка не викликає сумніву. Не могла навіть геніальність, яку при- писують Суворову російські джерела, вгадати точне міс- Мапа Річчі Заноні від 1767 року (Фонди Миколаївської обласної наукової бібліоте- ки ім. О. Гмирьова) 258 це висадки десанту противника. Досвідчений полководець не організовував би оборонні приготування війська на відкритій місцевості поряд з фортецею. А щоб уберегти вій- сько від безглуздих втрат, захо- вав би його за стінами споруди. Висновок єдиний. Стін просто не було. Виникає логічне запи- тання, що то був за об’єкт, – огороджена територія? План № 2 більш правдиво показує міс- цевість, не фіксуючи на місці десанту Кінбурн. Розвиток артилерії у провід- них держав світу підвищував її далекобійність та влучність вог- ню. При можливій висадці ново- го десанту на Кінбурнську косу вразливість Кінбурну перед ворожою артилерією бу- ла очевидна для російського командування. З донесення підполковника артилерії Пищевича військовому губернатору Миколаєва та Севастополя І.І.Траверсі в липні 1808 р. відомо, що на наново влаштованій батареї на Кінбурнській косі: 10 гармат і 3 єдинороги.7 Отже десятки оприлюднених російських мап які знаходяться в музеях Очакова, Миколаєва і миколаївських бібліотеках – фальсифікат, Де ж насправді зна- ходився Кінбурн і як відшукати його залишки підкажуть представлені мапи. Безсум- нівно, найбільш цікавою являєтьсь мапа Річчі Заноні. Як бачимо, мапа чітко вказує, що місто-фортеця знаходиться біля Кінбурської ко- си на острівку, відомому в наш час, як острів Майський. Іншим представленим доку- ментом про місцезнаходження Кінбурну являється мапа Елисаветградської провінції 1772-1774 рр., яка є однією з перших відомих російських мап відносно регіону Півні- чного Причорномор’я8. Попри низьку кваліфікацію автора мапи, як картографа, він, за висловами Ястребова В.9, го- ловним чином, відповідно роз- містив основні топографічні об’єкти того часу поміж собою. Цю мапу доволі точно повторює мапа Я.Ф. Шмідта від 1769 р. «Пограничная карта Российской и Турецкой империи и Поль- ши».10 І на останок, красномов- ним свідоцтвом місцезнахо- дження фортеці Кінбурн Витяг з мапи Єлизаведградської провінції 1772- 1774 рр. Витяг з «Пограничная карта Российской и Турецкой империи и Польши» Я.Ф.Шмідта від 1759 р. 259 являється «Карта Чёрного моря» капітан-лейтенанта Мангарани від 1836 р., де він біля Кінбурнської коси поблизу о.Березані безіменний острів називає фортецею Кінбурн. І дійсно, острів-фортеця контролював рух суден в акваторії Дніпро-Бузького лиману. Через близькість до острову коси і можливість з неї нападу ворога, вже згаданий полковник Пищевич повідом- ляє, що від загрози з коси на Кінбурну встановлено десять гармат.12 В «Периплі Понту Евксин- ського» Арріан в ІІст. згадує в гирлі Бористену невеличкий безлюдний та безіменний ост- рівець13. Як відомо, античні ав- тори вихід з Дніпро-Бузького лиману в Чорне море називали гирлом Бористену. Турки в ХV ст. на цьому острівку і заснували фортецю Кінбурн. На передодні нової війни, го- туючись до російських нападів, Треччина підсилювала захисні споруди Очакова та Кінбурну. Французький консул при кримському хані у 1754–1758 рр. Шарль де Пейсенель побувавши в Очакові згадував, що кам’яні блоки для підсилення форте- чних мурів турки доставляли з стародавнього городища, що на березі Березансько- го лиману.14 Клавдій Птолемей в ІІст. надає координати Метрополя, який на 30’на захід та 30’на північ від Ольвії15. Тобто координати Метрополя співпадають з міс- цем городища, з якого турки везли камінь. А Метрополь, як відомо з давньогрець- ких джерел, було стольне місто, де правив шанований серед греків Балкан мудрець Анахарсіс ще за 8 віків до доби Птолемея.16 Але це міг бути і м.Асів (Dаssow), про яке згадується в мапі Іакопо Гастальдо(1562р.)17, в російських виданнях спотворене в Дашев. Так як на фінансування археологічних досліджень виділяються досить не значні кошти, куди б доцільніше було витратити їх на пошук та дослідження горо- дищ Гарду, Кінбурну, Метрополя, Асів, Серіму, опираючись на аргументи, а не за- довольняючи чиїхось амбіцій. Залишається надати пояснення щодо такого наполегливого фальшування з боку офіційних російських урядників про місцезнаходження Кінбурну. 17 жовтня 1855 р. французька ескадра атакувала і взяла Кінбурн. В атаці на Кінбурн вперше в світовій практиці були застосовані три панцирники(«Лаве», «Танант» та «Девастасьон»), які головним чином і забезпечили успіх операції.18 За наслідками програної Росією Кримської війни 1853-1856 рр. і умовами паризької мирної угоди від 30 (18) березня 1856 р., вона примушена була зрити всі фортеці та бастіони на чорноморських бере- гах.19 Якщо мури очаківської фортеці довелось зрити, то стратегічне значення Кінбу- рну при контролюванні акваторії Дніпро-Бузького басейну в майбутніх військових апетитах Росії, виявило бажання не знищувати такий важливий військовий об’єкт. А Витяг з мапи11 260 щоб надійно сховати фортецю, її в 1857 р. юридично скасовують і ховають в складі міста Очакова20. Високі мури Кінбурну довелось зменшити і більшість захисних спо- руд сховати в землю. А щоб представити інспекторам фікцію виконання своїх зо- бов’язань щодо Кінбурну, оприлюднили серію фальшованих мап і підмурки колиш- ньої батареї на Кінбурнській косі видавали, як залишки Кінбурну. Фото Кінбурну і його споруд , схованого під назву Майський та під землю21 Зі сторінок Інтернету дізнаємось про ще одну фальшивку, що буцімто за на- казом Г.О.Потьомкіна у 1790 р. почалась розбудова острову Майський22, лока- лізованого на цих сторінках як Кінбурн. Не було у Потьомкіна під час бойових дій виснажливої війни знайти фінансові ресурси, матеріальні та значну кіль- кість людської сили для спорудження затратної будови. Безсумнівно, Кінбурнська фортеця потребує подальшого свого досліджен- ня. Його історичне минуле і місце розташування є переконливі передумови створення на основі фортеці популярного туристичного центру. Основою успішності дослідника своєчасно реагувати на наново відкриті обста- вини та аргументи, тим самим корегуючи свої попередні дослідження. Представ- лена розвідка яскраво засвідчує, як складно з аргументами та фактами відтворюва- ти нашу занедбану українську історію, переборюючи об’єктивні і суб’єктивні фактори. А скільки сторінок української історії втрачено назавжди. Список літератури 1. Петровський А. Кінбурн, що загубився.// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Випуск 18. – К., 2009. – С.452-458. 2. БСЭ. Т. 12. – М., 1973. – С.114. 3. Брокгауз Ф.А., Эфрон И.А. Энциклопедический словар (Т.XV,1890). – М., 1991. – Т.29. – С.65. 4. Якубова Т.А. Военные компании 1736-1737гг.русско-турецкой войны и участие в них украинского козачества // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. XIV. Запоріжжя, 2009. – С.222. 5. Скальковський О.А. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. - С.526, 529, 531–533. 6. Широкорад А.Б. Русско-Турецкие войны.// http://wars175x.narod.ru/osm01.html 261 7. Антониади-Писковец Е.Г. Кинбурнские баталии XVIII-XIX веков, // Історія, етног- рафія, культура, нові дослідження. - Миколаїв, 2006. – С.85. 8. Державний архів Миколаївської обл.(ДАМО). - ф.230, оп.1, д.185, л.4,7. 9. Карта Елисаветградской провинции 1772-1974. // Записки Одесского общества исто- рии и древностей. – Одесса, 1858. – Т.XIV (додаток). 10. Ястребов В. Объяснительная записка к карте Елисаветградской провинции. // Записки Одесского обшества истории и древностей. Одесса, 1853. – Т.XIV. - C.157–165. 11. Пограничная Карта Российской и Турецкой Империи и Польши. Сочиненная по но- вейшим известиям При Академии Наук Адъюнктом Я.Ф.Шмитом 1769. [СПб.: Геог- рафический департамент АН], 1769. // http://www.nlr.ru/exib/Lomonosov/5.html 12. Мангарани Е. Карта Чёрного моря» 1836г. // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1853. – Т.ІІІ. – (додатки). 13. Антониади-Писковец Е.Г. Кинбурнские баталии XVIII-XIX веков, // Історія, етног- рафія, культура, нові дослідження. - Миколаїв, 2006. – С.85. 14. Державний архів Миколаївської обл.(ДАМО). - ф.230, оп.1, д.185, л.4,7. 15. Арриан. Объезд Эвксинского Понта. / Пер. П. И. Прозорова. // Известия древних писате- лей о Скифии и Кавказе(Весник древней истории-№ 3). – М.,1948.- Пр.31. 16. Сапожников И.В. К истории исследований Ольвии и Березани: до начала XIX века.. // http://archaeology.kiev.ua/journal/050902/sapozhnikov.htm 17. Античная география, Географ.Издат. – М., 1953. – С.319. 18. Чугуєнко Михайло. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. – Харків, 2004. – С.85. 19. Кордт. Материалы по русской картографи. Вып.1. – К., 1899. – табл.XXIV. 20. Антониади-Писковец Е.Г. Кинбурнские баталии XVIII-XIX веков, // Історія, етног- рафія, культура, нові дослідження. - Миколаїв, 2006. – С.85, 86. 21. http://ru.wikipedia.org/wiki/Парижский_мирный_договор_(1856) 22. УСЭС. – К., 1988. – Т.2. – С.54. БСЭ. – Л., 1953. – С.629. 21.ФотоКинбурна (Майского) // http://forum.bazar.nikolaev.ua/index.php?showtopic=2173, htt://www.google.com.ua/search?q=остров+майский+фото&hl=ru&prmd=imvns&tbm=i sch&tbo=u&source=univ&sa=X&ei=iuh_T4uuFq6K4gSVoe3IBw&ved=0CCcQsAQ&bi w=13 24. http://special-videos.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=3&Itemid=5 Юрій Ковальський (Миколаїв) Топоміфологічний образ козацького чуба Найперше в українській історії такий чуб в стародруках зафіксований у князя Святослава Ігоревича. Літописці відзначають характерну зовнішність древніх князів для інших слов’янських народів. Козьма Празький відзначає подвійний чуб на голе- ній голові у знатного чеха часів Болеслава Грізного. „Велика хроніка”, описує зовні- шність останнього представника родової знаті на польський престол Котишко, його голова була голою з чубом. Аналогічна зачіска у князя Вацлава на мініатюрах Воль- фенбюттельського рукопису. Аналогічні чуби історики знаходять на стародавніх мі- ніатюрах балтів, прусів. З цього можна зробити висновок, що українці, які не перей- мали нові моди, зберегли багатотисячолітні традиції в козацькому середовищі.

Щодо локалізації Кінбурну

Institution

Ähnliche Einträge