До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Schriftenreihe: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76984 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект / В. Задорожний // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 163-182. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76984 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769842015-02-15T03:01:49Z До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект Задорожний, В. Писемні джерела та історіографія 2013 Article До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект / В. Задорожний // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 163-182. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76984 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Задорожний, В. До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| format |
Article |
| author |
Задорожний, В. |
| author_facet |
Задорожний, В. |
| author_sort |
Задорожний, В. |
| title |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| title_short |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| title_full |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| title_fullStr |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| title_full_unstemmed |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| title_sort |
до історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76984 |
| citation_txt |
До історії формування видових відношень українського дієслова: акцентологічний аспект / В. Задорожний // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 163-182. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT zadorožnijv doístorííformuvannâvidovihvídnošenʹukraínsʹkogodíêslovaakcentologíčnijaspekt |
| first_indexed |
2025-07-06T01:22:37Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:22:37Z |
| _version_ |
1836858692872437760 |
| fulltext |
163
ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ
Василь Задорожний (Київ),
старший науковий співробітник Інституту
мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України,
кандидат філологічних наук
До історії формування видових відношень
українського дієслова: акцентологічний аспект
Мудрость правдивая то єсть:
пробачити мудрость, которая в словах
и в стосованню мовы належит
Григорій Богослов
З одного боку, розуміючи, що тема наша аж надто спеціальна, а з другого, –
бажаючи зробити її все ж таки цікавою не лише для самого автора, ми потурбува-
лися знайти для неї такий спосіб викладу, щоб вона зацікавила читача, а насампе-
ред, його знайшла. Чи вдалося нам задумане, судити не нам – нам вистачило втіхи
від самого процесу.
Навряд чи звичними для сучасного українського мовлянина будуть дієслівні
словоформи, що ми їх тут зараз представимо, див.: Відокремлялася в осібну во-
лость вона (Берестейсько-Дорогичинська земля – В.З.) не дуже часто [2, II, 387]1;
Сей перший успіх осміляє бояр і вони далі поступають в сім напрямі... [2, II,
480]; ... Татари постановили дати спокій Галицько-волинській державі й більше
розширяти на захід свою територію не важилися... [2, III, 161]; ... в Київщині ...
при неустанних перемінах князів і династій склад дружини мусив найбільше змі-
нятися... [2, III, 306]; Мендовг ... своє становище завдячав своїй династії... [2, IV,
9]; Нарешті ми маємо й один документ (5 грудня 1349), де Казимир забезпечає
пруським купцям свобідну путь... [2, IV,32--33]; Так стався перший розлом між
елементами руськими й литовськими: ті були православні, сі стали католицькими,
і разом з латинством і від культури руської стали відчужатися, а тісніше збли-
жатися до культури польської [2, IV,181]; Литовська аристократія ... зміцняла
далі своє становище й перевагу [1, IV, 291]; Вплив сього розпорядження, по всякій
правдоподібності, не обмежався тими воєводствами... [2, V, 61]; Антагонізм на-
ціональний загострявся моментами економічними, класовими... [2, VI, 299 – 300];
Ним (християнством – В.З.) новоприйнята в круг цивілізованих народів півварвар-
ська суспільність українсько-руська чує себе зв’язаною з тим, в чім втілявся для
неї ідеал культурності... [2, VI, 302]; ... всі висловляли свої симпатії таким пла-
нам... [2, VII, 122]; «Ординація», як бачимо, здійсняла, бодай в мініатюрі, проекти
сойму 1590 р.... [2, VII, 179]; Як ми бачили, ще сойм 1593 р. поухваляв дуже грізні
постанови, проголосивши козаків за «бунтівників і ворогів держави» [2, VII, 206];
Осібно ще від себе Оришовський засвідчав велику пильність і охоту ... , щоб за-
служити ласку королівську собі й війську [2, VII, 249]; Та шляхта очевидно розсу-
1 Тут і далі правопис осучаснено.
164
дила, що коли сам Бог поборає на Москву ... , то можна безпечно і далі сю війну на
саму ласку божу зложити... [2, VII, 336]; Невдоволення козацтва збільшалося [2,
VII, 475] і багато ін. Повторимо ще раз те саме в інфінітиві: відокремлятися2, осмі-
ляти, розширяти, змінятися, завдячати, забезпечати, відчужатися, зближатися,
зміцняти, обмежатися, загострятися, втілятися, висловляти, здійсняти, поухва-
ляти, засвідчати, поборяти, збільшатися – в усіх цих дієсловах бачимо суфікс -а-;
підкреслимо: завжди наголошений суфікс -а-. Тим часом у сучасній мові в усіх цих
випадках вживаними є дієслова з суфіксом -ува-; підкреслимо: утворення з ним
завжди мають відтягнений на корінь наголос, див.: відокремлюватися [11, 129],
осмілюватися [11, 535], розширювати [11, 762], зміцнювати [11, 313], завдячува-
ти [11, 259], забезпечувати [11, 257], відчужуватися [11, 136], зближуватися
[УРС, 298], зміцнювати [11, 313], обмежуватися [11, 510], загострюватися [11,
264], втілюватися [11, 110], здійснювати [11, 305], ухвалювати [11, 916], засвідчу-
вати [11, 285], поборювати [11, 608], збільшуватися [11, 298]3.
Усі вищенаведені приклади взяті з «Історії України-Руси» М. Грушевського, що
побачила світ протягом 1898 – 1936 років, тобто, з історичного погляду, зовсім не-
давно; крім іншого, це дає, гадаємо, непогане уявлення про динаміку мовних змін у
живій українській мові XX ст.
Зрозуміло, що це явище пов’язане з формуванням видових відношень в україн-
ській мові і відображає той її стан, який передував сучасному й у зміні яких і поля-
гає моворозвиток, оскільки «мовний механізм повністю тримається на тотожностях
і відмінностях, до того ж останні становлять усього лише зворотну сторону пер-
ших» [9, 138], адже «у мові все зводиться до відмінностей і до угруповань» [9, 163].
Із приводу формування категорії виду у слов’янських мовах О. О. Потебня гово-
рить: «Мова перебуває в постійному розвитку, і ніщо в ній не повинно розглядати-
ся як щось нерухоме. Система видів повинна бути не описом, а історією їхнього
походження» [6, 88]. І ще одна його думка: «Народ, поки живий, безнастанно пере-
робляє мову, застосовуючи її до мінливих потреб своєї думки. Швидкість перебігу
життя ніколи не дає можливості зупинитися на відомому ладі думки й згідно з ним
довести перетворення мови до кінця [6, 165]. Саме тому вивчення мови є вивчен-
ням її історії. Тому, на нашу думку, дуже зручну нагоду для дослідження розвитку
української мови на різних структурних рівнях її системи дають «Матеріали до
словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст.» Є. Тимченка вже
тільки тому, що вони представляють багатий мовний матеріал тривалого періоду
моворозвитку, упродовж якого інтенсивно формувалася сучасна українська загаль-
нонародна мова. І ще. Оскільки наш спеціальний інтерес становить акцентологічна
проблематика, зазначимо, що методологічною основою нашого розуміння пробле-
ми є думка Ф. де Сосюра про те, що «закон наголосу, як і все інше, що належить до
2
Виділенням відповідної букви жирним шрифтом позначаємо наголос.
3 Із цього є два напіввинятки; при звичнішому розширювати ще розширяти [11, 762],
при поширеному здійснювати рідкісне нині здійсняти [11, 305]; тут ще інакше: при
єдиному змінюватися – змінювати [11, 313] і зміняти [11, 313].
165
мовної системи, відображає співвідношення членів системи, випадковий і мимові-
льний результат еволюції» [9, 111].
«Матеріали» містять велику кількість таких утворень на -ати, з яких ми тут
представимо тільки найвиразніші, тобто такі, що впадають в око сучасному мовце-
ві своєю незвичність через їхню контрастність зі звичними нині словоформами,
див.: выбубняти [10, I, 129], доводжати [10, I, 214], збогачати [10, I, 301], зволо-
чати [10, I, 308], злегчати [10, I, 322], знижати [10, I, 334], перевышати [10, II,
93], поборяти [10, II,115], помножати [10, II, 164], понуряти «занурювати» [10, II,
168], посвячати [10, II, 180], розражати «відраджувати», «відговорювати» [10, II,
285], розсужати «судити, розсуджувати» [10, II, 287], приворочати [10, II, 220],
роспущатися «розпускатися» [10, II, 296], скваплятися [10, II, 323], спотужатися
«збиратися з силами» [10, II, 350], спущати [10, II, 355], ствержати [10, II, 363],
узгоржати [10, II, 420], узрушати [10, II, 420, уквапятися [10, II, 423], ускаржати-
ся [10, II, 440] та багато ін. Звичайно, кожне з таких утворень має розгалужену ро-
дину спільнокореневих, напр.: вхожати [10, I, 125], выхожати [10, I, 162], прихо-
жати [10, II, 240], прохожатися [10, II, 253]; обтяжати [10, II, 21], отяжати
[10, II, 74], утяжати [10, II, 447] та ін. Див. також утворення з кількома префікса-
ми: запоручати «поручати», «надавати» [10, I, 283], опровожати «проводжати»
[10, II, 49], понагорожати «нагородити», «відшкодувати» [10, II, 167].
Уже навіть із останніх прикладів видно, що деякі утворення на -ати й досі є вжи-
ваними в мові, причому одні з них мають також варіанти на -увати, інші – ні, див.:
вытрhщати [10, I, 160], пор.: витріщати [11, 115]; выпоржняти [10, I, 149], пор.:
випоржняти [11, 107] і випорожнювати [11, 107]; выгажати [10, I, 133], догажати
[10, I, 215], пор.: догоджати [11, 221]; настатчати [10, I, 470], пор.: настачати [11,
466]; ославляти [10, II, 54], пор.: ославляти [11, 535] і ославлювати [11, 535]; отвдя-
чати [10, II, 60], пор.: віддячувати [11, 123]; понижати [10, II, 168], пор.: понижати
[11, 640] і понижувати [11, 640]; прировнятится [10, II, 233], пор.: прирівняти [11,
681] і прирівнювати [11, 681]; упевняти [10, II, 432], пор.: упевняти [11, 903] і упев-
нювати [11, 903]; уражати [10, II, 436], пор.: уражати [11, 906] і уражувати [11,
906]; ушкожати [10, II, 451], пор.: ушкоджувати [11, 918], але в однокореневому,
скажімо, перешкоджати [11, 578] тотожно. Стає зрозуміло, що утворення на -увати
є новітньою альтернативою утворенням на -ати.
«Матеріали» також дають повне уявлення про те, в які видові відношення на
-ати в книжній українській мові. Видові пари тут представлені теж великою кількі-
стю прикладів, див.: взбужати, взбудити [10, I, 96], взновляти, взновити [10, I, 98],
впроважати, впровадити [10, I, 118], всажати, всадити [10, I, 119], выкореняти,
выкоренити 10, I, 140, высвhдчати, высвhдчити [10, I, 153], домышлятися, домыс-
литися [10, I, 222], загубляти, загубити [10, I, 266], запалятися, запалитися [10, I,
279], запрошати, запросити [10, I, 283], засажати, засадити [10, I, 286], за-
слhпляти, заслhпити [10, I, 288], засмучати, засмутити [10, I, 288], затвержати,
затвердити [10, I, 291], затрачати, затратити [10, , 292], зближатися, зблизи-
тися [10, , 300], звhрятися, звhритися [10, I, 310], згоршатися, згоршитися 10, I,
314, змовлятися, змовитися [10, I, 327], нагорожати, нагородити [10, I, 452], ого-
166
лошати, оголосити [10, II, 28], огорожати, огородити [10, II, 29], оскаржати,
оскаржити [10, II, 53], охоложати, охолодити [10, II, 76], отважати, отважити
[10, II, 60], отстрашати, отстрашити [10, II, 71], поздоровляти, поздоровити
[10, II, 149], поліпшатися, поліпшитися [10, II, 162], поновляти, поновити [10, II,
168], примножати, примножити [10, II, 227], припложати, приплодити [10, II,
230], споражати, спородити [10, II, 349], узброяти, узброити [10, II, 420], упере-
жати, упередити [10, II, 432], уприкрятися, уприкритися [10, II I, 435] і багато ін.
У сучасній мові ці пари можуть мати такий вигляд:
1) збережені здавна укладені видові відношення, пор.: поздоровляти, поздо-
ровити [10, II, 149] і поздоровляти, недок., поздоровити, док. [8, VI, 810];
2) цілком змінені видові відношення, чого досягнуто за рахунок заміни сло-
воформ недоконаного виду на -ати словоформами на -увати, пор.: оголошати,
оголосити [10, II, 28] і оголошувати, недок., оголосити, док. [8, V, 618];
3) видова пара розширилася, оскільки поряд зі словоформою недоконаного
виду на -ати з’явилася альтернативна словоформа на -увати, пор.: поновляти, по-
новити [10, II, 168] і поновлювати і поновляти, недок., поновити, док. [8, VII,164].
Зрозуміло, що ми тут маємо до діла з еволюційним процесом, причому приклад
з останньої рубрики являє собою зразок проміжного, перехідного етапу цього про-
цесу. На «Матеріалах» його можна докладно простежити. Насамперед тут уже
представлена певна кількість утворень на -овати (сучасне -увати), іноді вже й
-увати, див.: высвобожувати [10, I, 153], запорожнювати [10, I, 282], ощажовати
[10, II, 79], приряжовати [10, II, 233] тощо – це вже остаточний результат перетво-
рень, які в той період тільки започатковувалися; природно, що значно більше тут
представлено паралельних утворень на -ати та -овати, див.: выворочати, выворо-
чувати [10, I, 132], догожати [10, I, 215] і догожовати, див. догожати [10, I, 216]
(такі відсилання дуже характерні з погляду хронологічної взаємодії цих слово-
форм, тому ми тут і в інших таких випадках не обминаємо їх своєю увагою), нагля-
дати, наглядовати [10, I, 452], оглядати [10, II, 27], оглядатися [10, II, 27] і оглядо-
ватися, див. оглядатися [10, II, 27], перешкожовати, перешкожати [10, II, 103].
Ці словоформи з погляду їхньої ролі у творенні видових відношень можуть комбі-
нуватися по-різному, див.: вынищати, вынищити [10, I, 146] і вынищовати, див.
вынищати [10, I, 147], выславляти, выславити [10, I, 154] і выславовати, див. выс-
лавляти [10, , 154], выставляти, выставити [10, I, 155] і выставовати, див. выс-
тавляти [10, I, 156], розголошати, розголосити [10, II, 278] і розголошовати, див.
розголошати [10, II, 279] – переважно тут бачимо ще той стан, коли видову пару
складають утворення на -ати та -ити, а утворення на -увати існують ще ніби самі
по собі. Звичайно, це своєрідна аберація, зумовлена характером наявного матеріа-
лу, однак вона характерна: утворень на -ати в писемних пам’ятках значно більше.
Однак тут маємо й такі характерні пари, див.: выточатися, выточитися [10, I,
159], але выточувати, выточити [10, I, 159]; отвhльжати, отвhльжити, див.
отволожовати [10, II, 62] і отволожовати, отволожити [10, II, 61]. Певне, адек-
ватно у випадках існування паралельних словоформ недоконаного виду цей стан
видових пар було б передати так: выличати, выличовати, выличити [10, I, 142];
167
споряжати, споряжувати, спорядити [10, II, 349] тощо, тобто так, щоб була відо-
бражена паралельна роль обох словоформ недоконаного виду у видовій парі. Тим
часом уже в цілому ряді випадків спостерігаємо видові пари саме з утвореннями на
-овати, див.:загорожувати, загородити [10, I, 265], загрожувати, загрозити [10, I
, 266], зашкожовати, зашкодити [10, I, 298], огиджовати, огидити [10, II, 27],
ознаймовати, ознаймити [10, II, 36], оманювати, оманити [10, II, 42], отволожо-
вати, отволожити [10, II, 61], отгромлювати, отгромити [10, II, 62], переличо-
вати, переличити [10, II, 96], пересужовати, пересудити [10, II, 96] тощо.
Маємо й таке цікаве тут явище, див.: доступовати, доступити [10, I, 228], засту-
повати, заступити [10, I, 341] і заступитися [10, I, 341], переступовати, перступити
[10, II, 101], див також: заступовати [10, I, 290], отступовати [10, II, 72], поступова-
ти [10, II, 188]. Звичайно, ці нестандартні утворення на -овати не можуть не викликати
дослідницької цікавості, однак вони мають і паралельні утворення: приступовати,
приступати [10, II, 236]. В інших випадках маємо вже очікувану видову пару, див.: на-
ступати, наступити [10, I, 470], але й наступовати, див. наступати [10, I, 471]; і ще
дві такі пари: уступати, уступити, див. вступати. Не мается в право их Маиборское
ничым уступати [10, II, 443], див.: вступатися «втручатися». Не вступатися въ тыи
дhла иншому никому [10, I, 122] і уступовати, уступити (пл. ustąpić) [10, II, 443], пор.:
вступовати «сходити». Презъ тую драбину ангели зступовали зъ неба на землю и
вступовали зъ землh до неба [10, I, 122]. Тепер ще раз повернімося до видової пари
зступовати, зступити (пл. zstąpować). Зступилъ огнь зъ неба [10, I, 341], див. також:
зступитися «сходитись». По трикротъ войска зъ собою зступалися [10, I, 341]. Гада-
ємо, нестандартну видову пару можна без сумнівів трактувати як полонізм супроти
стандартної для української мови. Див. також: уставовати, уставити «встановлювати,
встановити», «постановляти, постановити». Тое жъ и мы уставуемъ и ствержаумо.
Уставити свято [10, II, 442], пор.: уставати, устати «переставати, перестати», при-
пинятися, припинитися», «закінчуватися, закінчитися». На всходнихъ краяхъ бhди не
уставали. Отъ того часу монархия Киевская Руская устала [10, II, 442]. Див. також
такий цікавий випадок: отправовати, отправити «здійснювати, здійснити», «святку-
вати», «торжествувати» [10, II, 69], після чого маємо такі ілюстрації: а) Отправивши
офhру, вернулися додому (що передбачає інфінітив отправити); б) Отправуючи свята
великодніє ... усе войско козацкое с полковниками ихъ скупили (що передбачає інфінітив
отправовати); в) Щасливе могли дорогу свою отправляти (інфінітив отправляти)
[див.: тс], тобто реально тут представлено дві видові пари: стандартна для української
мови отправляти // отправити і нестандартна, нині архаїчна отправовати // отпра-
вити, яка, найімовірніше, теж є наслідком польського впливу.
Ми так докладно спинилися на цьому явищі, в українській мові незвичному, оскі-
льки й у джерелах сучасної української літературної мови можна побачити, скажімо,
поруч із літературним обіцяти – обіцяю, обіцяєш [8, V, 508] і обіцювати – обіцюю,
обіцюєш, діал. Обіцяти [8, V, 508]. Тим часом маємо: обицяти «обіцяти». Обицял
тотъ увесь розмhръ пану Леонтію отдать [10, II, 9], але обhцяти, обhцовати (пл.
obiecać, obiecować) «обіцяти». На собh камени Христосъ Господь церковь свою збу-
довати обhцалъ. Обhцую теды ласкамъ вашимъ на тымъ казанію показати подо-
168
бенства [10, II, 25], обhцоватися (пл. obiecować się) «обіцятися». Обhцуется южъ
больше грhха не чинити [10, II, 25]. І оскільки проблема для нас є важливою, то ми не
відмовимо собі, щоб ще кількома показовими прикладами такого ж роду глибше
уґрунтувати наше переконання. Повернімося до вже цитованого, див.: выславовати,
див. выславляти. Его, яко святого, велбили и выславовали [10, I, 154] і выславляти,
выславити. Бога Христіянского выславляли. ... я не могучи так далеце выславити,
только о заплату Пана Бога просити повинъна [10, I, 154. Див. також: выставляти,
выставити «будувати, побудувати, спорудити». Выставляти церковь. Церковь на
ея имя выставилъ [10, I, 155], але й выставовати (пл. wystawować), див. выставля-
ти. Выставовати луки тріумфальныи [10, I, 156] ; див. також: выставлятися «по-
казувати себе», «виявлятися» [10, I, 155 – 156]. Пор. також такі утворення: направля-
ти «лагодити», див. направовати. Заразъ почали ихъ [кресты] направляти и
золотити и маліовати [10, I, 466] і направовати «виправляти, лагодити». Направо-
вати мурі Іерусалимскіи. Апетитъ зопсованый направуютъ вишнh чоние свhжие и
сухие [10, I, 466]. Див. також: росправляти, росправовати, росправити. Она [Римс-
кая церковъ] маетъ зо всhхъ церквій [о] неснаскахъ або питаняхъ презъ аппеляцію
росправляти. Не росправую о томъ... [Король Полскіи] росправилъ войско по зимо-
вихъ кватерахъ [10, II, 294 – 295], див. також: росправитися. ... до царствующего
мhста Константинополской столиці нехай идетъ, и предъ нею нехай ся росправу-
етъ [10, II, 295]. Судячи зі значень, ми тут маємо дві видові пари: розправлятися //
розправитися, що бере свій початок у кореневому дієслові правити. Я южъ и тых
чтирохъ шаговъ за медъ въ тебе правити не буду [див.: 10, II, 205] і розправовати-
ся // розправитися, що бере свій початок у кореневому дієслові правоватися. Право-
ватися о томъ намъ людемъ убогим зъ нимї [Чернякомъ] трудно [див.: 10, II, 207],
що у свою чергу походить від іменника право [10, II, 206]. У сучасній українській ле-
ксикографії слово правуватися трактують як діалектне [див.: 8, VII, 510], однак за
походженням це теж полонізм, див.: prawować [12, II, 874]. Той самий випадок ми
бачимо в печатовати. Таковую войну и потребу кровю печатовали [10, II, 105], від
польськ. pieczętować [12, II, 622], а також у пиловати. Пиловати пилками [10, II,
107], від польськ. piłować [12, II, 643].Звичайно, формальний характер видової пари
залежав і від здатності словоформ різного виду розвивати тотожну семантику, напр.:
посилятися, посилитися «зміцнюватися, зміцнитися». Кождую недhлю посилялася
Пренайсвятhйшим Сакраментомъ. Треба жъ часомъ для сили чимъ и посилить [10,
II, 181], але посиловати «заставити», «змусити». Да посилуютъ милость Божію мо-
литвами простити такому господару или князю грhхи [10, II, 181].
На окрему увагу заслуговує також слово выкуповати «викупати». Вязни выкупо-
вала [10, I, 141], якому в сучасній мові відповідає викупати – викупаю, викупаєш (від
купувати) [11, 101] з видової пари викупати || викупити. Складний, на перший пог-
ляд, випадок дістає належну оцінку, якщо взяти до уваги, що це слово теж є полоніз-
мом, див.: wykupić dk – wykupywać ndk [12, III, 755]; див. також у видовій парі його
спільнокореневе: докуповатися, докупитися [10, I, 218], пор. з сучасним докупову-
вати і розм. докупляти, недок., докупити, док. [8, II, 356]. Словоформа недоконано-
169
го виду з редуплікованим суфіксом -овува- докуповувати неспростовно свідчить, що
насправді вона має словотвірний початок у кореневому з суфіксом -ува- купувати за
такою схемою: купувати > (до)купувати > (до)куповувати. Зі словоформою ж доко-
наного виду докупити словотвірно співвідноситься словоформа недоконаного виду
докупляти, що в літературній мові має статус розмовної. Це, гадаємо, гарний прик-
лад того, що в мовній системі можуть бути й несистемні явища як спадщина попере-
дніх її станів. Ці сліди можна помітити в таких, наприклад, випадках: выбачовати
[10, I, 128], покрыживати «кривдити». Многих инших земян покрыживалъ [10, II,
181], поруговати «ганити, осуджувати». Иноческого чина не поруговайте [10, II,
178], розтовкувати «розбивати» [10, II, 288], путовати «путати». Поуті желhзными
поутовали тыи которыи его стереговали [10, II, 259] і особливо оце стереговати,
яке упорядник подає як рівнорядний відповідник до звичного стерегти [див.: 10, II,
364]. Спробуємо потрактувати природу таких утворень на прикладі дієслова
отвhтовати «відповідати». На якій листъ здалося тогда Королевh и сенаторомъ до
Хмелницкого не отвhтовати [10, II, 62], пор.: відвітувати – відвітую, відвітуєш [1,
I, 207], але відвічати – відвічаю, відвічаю, док. в. відвітити – відвічу, відвітиш [1, I,
207]. Різниця між словоформами недоконаного виду зумовлена їхньою словотвірною
відмінністю. Якщо отъвhтовати походить від іменника отъвhтъ, то отьвhчати –
від дієслова отвhтити як реімперфектив від словоформи доконаного виду. На нашу
думку, такі утворення з’явилися в тогочасній мові на потребу зобразити дію в її мак-
симальній тривалості, розгортанні і постійній повторюваності. Про це явище
О. О. Потебня писав: «Правило зображує дію не моментом, а протяжністю, рядом
моментів виражається в російських і українських піснях у самому вживанні наших
недоконаних дієслів там, де сучасна людина поставила б доконані» [7, 110]. Особли-
во виразно це значення постає в таких утвореннях: кошувати. Сhно на пологахъ оте-
ческихъ, гдh и отецъ покойный кошувалъ, косить [10, I, 382]; сычивати. Меды купо-
вали и сычивали на врочистые свята [10, II, 382]; хожувати. И я в той сермязе
хожувавъ [10, II, 464]. У сучасній мові такі утворення заступлені первинними коре-
невими дієсловами стерегти, косити, ситити, ходити тощо. Тривалу дію виражали
також утворення на -ати, але тут був той семантичний нюанс, що такі утворення ви-
ражали дію частотну, переривчасту; подивімося на такий виразний приклад: И
стрhльники козакамъ потребни бываютъ. Поневажъ до военныхъ правъ стрhлы
зробляють [див.: 10, II, 373], що в сучасній мові потребувало б кореневого слова ро-
блять, проте див. і в сучасній мові: заробляти || заробити, поробляти тощо: у цих
конкретних словотвірних і семантичних випадках ці словотвірні засоби виявилися
задовільними, але в інших ні, тому там нині відбуваються зміни, напр.: переробляти і
перероблювати, недок., переробити, док. [8, VI, 268], розробляти, розроблювати,
недок., розробити, док. [8, VII, 796]. Указаний характер дії особливо відчутний в
утвореннях із префіксом по-, активним у той період (і активність його викликана са-
ме потребою виражати тривалу дію), напр.: покивати [10, II, 15]3 – це не «покивува-
ти», а «кивати»; поличати [10, II, 159] – це не «полічувати», а «лічити»; покропляти.
170
Оболокъ ... землю покропляетъ [10, II, 155]: кропить; Если [швець] чоботъ кле-
щетъ, тоеюжъ клесачкою поторкаетъ [шевчиху] [10, I, 366]: торкає; див. також:
приганяти [10, II, 221] = ганити; скваплятися [10, II, 323] = квапитися; уквапятися
[10, II, 423] = квапитися тощо. Особливо помітним цей ефект є в безпрефіксному,
кореневому слові, див.: сіпляти. Светлочка мала є, в которой есми самъ сыплялъ
[10, II, 382]: спав. Та найпомітнішою потреба тогочасної мовної системи в утворен-
нях, які б виражали тривалу дію, видно в дієсловах із суфіксом -ыва-, напр.: [Золо-
тарh] додаваютъ же кшталтовъ и на сагайдаки и на сагайдачные остра и кульба-
ки [10, II, 57], пор. із сучасним: додавати – додаю, додаєш ... додають; отруватися.
Адамъ ... того щастя зъhдаетъ и по насыченю ся отруваетъ [10, II, 70]; згрубhвати
[10, I, 315]; зныдhвати [10, I, 335]. Див. як це виглядає поруч із дієсловами док. виду:
зачервонhти «почервоніти» [10, I, 297] і зачервонhватися «червоніти» [10, I, 297];
розбуятися «розлютитися» [10, II, 277] і розбуевати «лютувати» [10, II, 277]; захоро-
вати, захорhти «захворіти» [10, I, 296] і захорhвати «захворювати» [10, I, 296]. Ось
як виглядали видові пари з такими дієсловами недоконаного виду: здумhватися,
здумhтися «дивуватися, здивуватися». Здумhвается розумъ мой страшливый. Мои-
сей обачилъ телца и танци, здумhлся [10, I, 318]. У сучасній мові так само залиши-
лися прослідки тогочасних відношень, напр.: доспhвати, доспhти [10, I, 227], за-
грhвати, загрhти [10, I, 266] тощо. Тут, як і в інших випадках, граматика змагається з
лексикою. Скажімо, колишній видовій парі дорозумhватися, дорозумhтися [10, I,
225] відповідає в сучасній мові тотожна пара дорозуміватися, дорозумітися [див.: 8,
II, 380], хоч і трактована як діалектна [див.: тс], а колишній парі того ж кореня зро-
зумhвати, зрозумhти. И теперъ антихристове многіи настали, отъ сего зро-
зумhваемъ ижъ послhдняя година есть. Зрозумhть можемо, якъ Богъ зъ натурою
человhчою зъедночился [10, I, 340] відповідає одновидове зрозуміти, док. [8, III, 713].
Сильним аргументом для утримання таких утворень у мові є розвиток ними якогось
спеціального значення, див.: уболhвати. Хмелницкій ... праве отеческимъ на тое
уболhвалъ сердцем [10, II, 411] і сучасне уболівати.
Надзвичайно цікавим для нас з огляду на наше завдання є такий випадок слововжи-
тку: позагамовати «припинити». Абы зъ зверхности своее панское того [утисковъ]
позагамовалъ [10, II, 147], де позагамовати є дієсловом доконаного виду. Судячи з йо-
го будови, це є префіксальне утворення; його твірним є дієслово загамовати. Наши по-
хоти загамовати [10, I, 264 – 265], що теж, як бачимо, є дієсловом доконаного виду,
яке, у свою чергу, походить від кореневого гамовати (нм. hemmen). Орду гамовалъ и
упинялъ [10, I, 170]. Однак насправді в мові словотвірно видовий ланцюжок складаєть-
ся інакше: гамувати (недок. вид) > загамувати (док. вид) > загамовувати (недок. вид)
> позагамовувати (док. вид). Оскільки у джерелі сучасної мови відповідного утворення
немає, продемонструємо це явище на інших прикладах, див.: позабудовувати [8, VI,
171
78], позакопувати [8, VI, 789], позамальовувати [8, VI, 791] тощо – усі вони утворені
від словоформ недоконаного виду на -овувати: забудовувати, закопувати, замальову-
вати, що у свою чергу походять від словоформ доконаного виду забудувати, закопа-
ти, замалювати, утворених від кореневих будувати, копати, малювати. Може, що-
правда, здатися, що з цього можуть бути винятки, див.: позасовувати – позасовую,
позасовуєш і позасувати – позасуваю, позасуваєш, док. [8, VI, 798], аж ні: засувати, як
і засовувати, є словоформою недоконаного виду, див: засовувати – засовую, засовуєш
і засувати – засуваю, засуваєш, недок. [8, III, 322] – це не правило, внутрішньосистем-
на мовна закономірність, тому в ній винятків немає. Ми ж гадаємо, що цей випадок ві-
дображає той мовний стан, коли суфікс -овова- (нині -овува-) тільки з’явився в мові, але
ще тільки почав виконувати свою словотвірну роль; в аналізованому джерелі таких
утворень зовсім мало. Так ми тут маємо, гадаємо, показовий випадок із видовою парою
назнаменовати, назнаменововати [10, I, 457], але в ілюстрації тут є тільки словоформа
док виду, див.: Били намъ чолом, абыхмо имъ листомъ нашимъ назнаменовали... [див.:
тс]: словоформу недоконаного виду тут вивів за звичайною схемою вже упорядник, що
сталося значно пізніше. Нами виявлено кілька таких утворень, див.: наспизовывати
(пл. naśpiżowywać) «постачати» [10, I, 470], вышинковывати [10, I, 162] при кореневому
шинковати [10, II, 494]4. Як бачимо, редуплікований суфікс розвивається насамперед
на базі суфікса -ива- (-іва-), який був позиційним варіантом суфікса -ова-, див.: опиты-
ватися [10, II, 46], очекивати [10, II, 77], переглядывати [10, II, 93], покрыживати
«кривдити» [10, II, 181]. Не може при цьому не впасти в око, що суфікс -ива- мають пе-
реважно ті словоформи недоконаного виду, які утворюють видові пари зі словоформа-
ми доконаного виду з суфіксом -а-, див.: выкопивати, выкопати [10, I, 140], занедбы-
вати, занедбати [10, I, 277], достоивати, достояти [10, I, 228]; див. також:
заровниватися [10, I, 285] і заровняти [10, I, 285]. У кількох таких випадках можемо
простежити паралелі з польською мовою, див.: выволыватися (пл. wywoływać się) [10, I,
131] і выволати [10, I, 131], а також отволывати (пл. odwoływać) [10, II, 61] і отволати
[10, II, 61]. Складається враження, що в період кількісної оцінки дії (тобто у довидовий
період існування мови) ця опозиція була дієвішою: суфікс -ива- (-ыва-) виражав трива-
лу протяжну дію, а суфікс -а- – частотну, повторювану. Гадаємо, цей наш здогад зна-
ходить підтвердження в дієсловах з кількома префіксами, у яких це значення виступає
ще виразніше через особливість їхньої словотвірної природи, див.: порозробливати [10,
II, 176], поросточивати [10, II, 177]. Випадків видової опозиції між утвореннями з -ива-
та -и- – одиниці, див.: опочивати, опочити [10, II, 48]; цікавий випадок із очутиватися,
очучатися, очутитися [10, II, 78]; дієслова обваливати [10, II, 6] може співвідноситись
як з обвалити, так і з обваляти. Зрештою, у джерелі відображено вже процес перетво-
рення суфікса -ива- (-ыва-) в -ова-, див.: перекажовати, перекаживати. Почалися ...
закону оученіи и фарисеове ... повhсти его перекажовати. Нестер ... почалъ говорити,
перекаживаючи ему рhчь [10, II, 95]; див також: позисковати, позискати (пл. pozys-
4 Цікаво відзначити, що тут ми маємо також єдине утворення зі складним суфіксом
-изова- тиранизовати [10, II, 391] і зі складним суфіксом книжного походження
-ствова- нhмотствовати [10, I, 512].
172
?iwać) [10, II, 149] і позыскивати, позыскати (пл. pozyskiwać, -zyskać) [10, II, 151]. Осо-
бливо цікавий такий випадок: ошуковати, ошукивати, ошукати (пл. oszukiwać) [10, II,
79], однак серед прикладів дієслова ошуковати немає: це знову анахроністичне споді-
вання упорядника, прогностично бездоганне, але не сперте на мовний матеріал. Зреш-
тою, йшло саме до того, що видові відношення між собою мали формувати якраз утво-
рення на -овати та -ати, див.: всказовати, всказати [10, I, 119], выламоватися,
выламатися [10, I, 142], вымазовати, вымазати [10, I, 143], додержовати, додержа-
ти [10, I, 216] і одержовати, одержати [10, II, 31], звhдовати, звhдати [10, I, 216],
оперезоватися [10, II, 45] і оперезати [10, II, 45], отказовати, отказати [10, II, 63] і
росказовати, росказати [ТимчII., 291], розвязовати, розвязати [10, II, 278], урhзовати,
урhзати [10, II, 439] тощо.
Гадаємо, тут уже пора поставити питання про характер польського впливу на ці
утвореня в українській мові. Насамперед відзначимо той прикрий факт, що дані дже-
рела не завжди точні, не завжди повні. Скажімо, в одному випадку маємо вказівку на
українсько-польські паралелі, а в іншому – ні, див.: выволыватися (пл. wywoływać się)
[10, I, 131], але выволати [10, I, 131], отволывати (пл. odwoływać) [10, II, 61], але
отволати [10, II, 61], ошуковати, ошукивати, ошукати (пл. oszukiwać) [10, II, 79], але
ошукиватися, ошукатися [10, II, 79], хоч польське oszukiwać становить цілковиту сло-
вотвірну паралель саме до ошукивати; перемhшкивати (пл. przemieszkiwać) [10, II,
97], див. також: пристосовати (пл. przystosowywac) [10, II, 235]. Одиничні випадки та-
кого типу: позыскивати, позыскати (пл. pozyskiwać, -zyskać) [10, II, 151], пор.: позис-
ковати, позискати (пл. pozyskiwać) [10, II, 149]. Однак із наявного матеріалу можна
зробити висновки про значний паралелізм у виборі словотвірних засобів в обох мовах,
див.: зметовати (пл. zmętować) [10, I, 327], наладовати (пл. naładować) [10, I, 459],
напастовати (пл. napastować) [10, , 463], подыймовати (пл. podejmować) [10, II, 143],
поймовати (пл. pojmować) [10, II, 152], сталевати (пл. stalować) [10, II, 359] і усталіо-
ватися (пл. ustalować) [10, II, 443], строфовати (пл. strofować) [10, II, 371] тощо. З
другого боку, маємо й таке: выряжати (пл. wyrządzać) [10, I, 153], наприкрятися (пл.
naprzykrzać się) [10, I,466], отражатися (пл. odrzadzać się) «відроджуватися» [10, II,
70], подбужати (пл. podbudżać) «підбурювати», «збуджувати» [10, II, 130], полhчати
(пл. policzać) [10, II, 163], понуряти (пл. ponurzać) «занурювати» [10, II, 168], уволоча-
ти (пл. uwłaczać) [10, II, 414]; див. те саме у складі видових пар: выкрочати, выкро-
чити (пл. wykraczać, wykroczyć) [10, I, 141] і закрачати, закрочити (пл. zakraczać,
zakroczyć) [10, I, 272], наменяти, наменити (пл. namieniać) «згадувати, згадати» [10, I,
461], приганяти, приганити (пл. przyganiać) «осуджувати», «ганити» [10, II, 221], спо-
виновачатися, сповиноватитися (пл. spowinowaczać) [10, II, 345] – показово, що май-
же всі ці утворення є полонізмами, тобто предметом запозичення була лексика певної
будови, а не самі по собі словотвірні засоби, питома вага яких в українській мові зме-
ншувалася разом із виходом з її складу цієї лексики. Однак цікаво, що подекуди трап-
ляються випадки відмінностей у виборі словотвірного засобу в однокореневих словах
у двох мовах, напр.: зкгвалтити, зкгвалтовати (пл. zgwałcić) [10, I, 321], обмышлева-
ти (пл. obmyślać) [10, II, 13], похлhбовати (пл. pochlebiać) [10, II, 199], роспачовати,
173
роспачати (пл. rozpaczać) [10, II, 293], упатровати (пл. upatrzać) [10, II, 431]. Звичай-
но, в обох мовах були ці тотожні суфікси, тому тут потенційно були можливими оби-
два варіанти, див.: обhцати, обhцовати (пл.obiecać, obiecować) [10, II, 25], але все ж
таки тут є відмінності, див.: кламати (пл. kłamać) [10, I, 365], але кламовати, див. кла-
мати [10, I, 365], натрасатися (пл. natrasac sie) «насміхатися, глумитися» [10, I, 472],
але натрясовати (пл. natrasać się) «дражнити, глумитися» [10, I, 473], отвhлжати,
отвhлжити (пл. odwilżać) [10, II, 62], але отволожовати, отволожити [10, II, 61].
Маємо і, здається, єдиний приклад того, як одні форми приходили на зміну іншим,
див.: очутиватися, очучатися, очутитися [10, II, 78].
У зв’язку з цим ми звертаємо увагу на той цікавий (і важливий) факт, що в дієслів-
ному словотворі можливі варіанти, див.: завидhти «завидувати» [10, I, 260], пор.: зави-
дити [1, II, 16], пор.: завидувати [1, II, 16]; зубожати «збідніти» [10, I, 344], пор.: зу-
божіти [1, I, 188]; користити «діставати вигоду, вигравати» [10, I, 378], пор.:
користати [11, 372]; мягчhти [10, I, 446], пор.: м’якшати [11, 439]; сороматися [10, II,
340], див. також: сороматися [1, IV, 168], пор.: соромитися [11, 815]; див. також, як ва-
ріанти представлені в «Матеріалах»: лупати «розбивати, грабувати» [10, I, 410] і лупи-
ти «обдирати, оголювати», «грабувати» [10, I, 410]; менити «позивати» [10, I, 425] і
меновати, див. менити [10, I, 426]; мовити [10, I, 432] і мовляти [10, I, 432]; полошати,
полошити «лякати, тривожити» [10, II, 161]. Особливо цінним для нас є такий випадок:
поровнивати, поровнити, поровнати [10, II, 175], де насправді представлено дві видові
пари: поровнивати || поровнати, пор.: прировнювати, прировняти [10, II, 233], і поров-
нивати || поровнити: таким чином відображено пошуки мовою адекватних виражаль-
них засобів для кожного конкретного випадку слововжитку.
Принципове для нашого завдання значення має відповісти на питання, чому та-
кі префіксальні утворення, як, скажімо, заслуговати. Такій учинокъ заслугуетъ
вhчное каране отъ Бога. На несмертелную себh заслугуетъ славу [10, I, 287] мають
значення недоконаного виду, адже префіксація кореневого тут повинна в наслідку
вести до появи значення доконаного виду. Ще показовіший приклад маємо в цьому
випадку: отслуговати. Я дознавши любвh добродhя моего, готовъ во всем отслу-
говать и отвдячать виненъ зостаю [10, II, 71], пор. з кореневим слуговати. І тыхъ
збойцовъ одинъ, Янъ слуговалъ у Загоровского [10, II, 331]. Тим часом префіксаль-
не отслуговати не набуло значення доконаного виду, пор.: отслуговать і отвдя-
чать – обидва дієслова виражають незавершену дії, тобто є дієсловами недокона-
ного виду. Поза всяким сумнівом дієслова заслуговати, отслуговати в
староукраїнській мові є полонізмами, оскільки в польській мові дієслова zasłu-
?iwać, odsługiwać є словоформами недоконаного виду у таких видових парах:
zasłuzyć dk – zasługiwać ndk [12, III, 897], odsłuzyć dk – odsługiwać ndk [12, II, 456] – і
походять вони від кореневого sługiwać, заст. [див.: 12, III, 243]. Тим часом маємо й
власне українське утворення служити. Я, поки мнh доброе здорове служило, за
едно изъ братіями и на послушаннh бывалъ [10, II, 332]. Сучасна українська мова
розпорядилася цим словесним матеріалом згідно зі своїми внутрішніми законами,
174
див.: слугувати – слугую, слугуєш, недок. [8, IX, 376] і служити – служу, служиш,
недок. [8, IX, 379], що у спрефіксованому вигляді творять такі видові пари, див.:
заслуговувати – заслуговую, заслуговуєш і рідко заслужувати – заслужую, заслу-
жуєш, недок., заслужити – заслужу, заслужиш і рідко заслугувати – заслугую, за-
слугуєш, док. [8, III, 316]: зрозуміло, що тут подано дві видові пари: заслужувати ||
заслужити і заслуговувати ||заслугувати, де в першому випадку ми маємо слово-
форму недоконаного виду з ненаголошеним суфіксом -ува-, з якою корелює сло-
воформа доконаного виду з суфіксом -и-; у другому випадку вже словоформа до-
конаного виду має суфікс -ува- (який у цьому випадку є наголошеним), тому
словоформа недоконаного виду утворюється за допомогою редукплікованого суфі-
кса -овува-: у низці цих взаємопов’язаних актів і реалізує себе внутрішній закон ро-
звитку мови, який завжди є саморозвитком. У зв’язку зі сказаним вважаємо за пот-
рібне звернути увагу на те, що зовні схожі дієслівні утворення заслугувати і
заслужувати (вони обидва мають у своєму складі суфікс -ува-) є принципово від-
мінними як за своїм походженням, так і за їхньою функцією в мовній системі. Як-
що суфіксальнонаголошене дієслово доконаного виду заслугувати походить від
кореневого слугувати, зберігаючи його акцентні характеристики і входить у видові
відношення зі словоформою недоконаного виду з редуплікованим суфіксом заслу-
говувати, що супроводиться відтяжкою наголосу ліворуч (на перший компонент
редуплікованого суфікса), то кореневонаголошене дієслово недоконаного виду за-
служувати утворене від дієслова доконаного виду заслужити (про це свідчить
чергування г / ж в корені), яке само походить від кореневого служити; словотвір
тут теж супроводжується обов’язковою відтяжкою наголосу ліворуч (цього разу на
корінь). Продемонструємо це явище ще раз на таких прикладах із «Матеріалів».
Тут міститься кореневе дієслово на -ити шкодити. Тогда тебh жаденъ зъ насъ
шкодити не будетъ [10, II, 497] і кореневе дієслово на -овати шкодовати. Много
еще черезъ ныхъ на добри своимъ шкодуемо [10, II, 497 – 498], а також видова пара
заскожовати, зашкодити [10, I, 298]. Якщо зашкодити походить від кореневого
шкодити, то зашкожовати, певне, не походить від шкодовати (в обох є суфікс
-ова-); воно з’явилося в мові з потреби утворити словоформу недоконаного виду,
яка б корелювала зі словоформою доконаного виду зашкодити, від якої вона й
утворена за допомогою суфікса -ува-: зашкодити > зашкоджувати.
Особливо цікавими з погляду дослідження історії формування видових відно-
шень можуть бути такі утворення. Так, з одного боку, маємо видову пару напуска-
ти, напустити [10, I, 466], що є і в сучасній мові, див.: напускати, недок., напус-
тити, док. [8, V, 165], але з другого, – видові пари запущати, запустити [10, I,
284] і припущати, припустити [10, II, 232]. Крім цього, тут ще є дієслова выпуща-
ти [10, I, 150], роспущатися [10, II, 296], спущати [10, II, 355]. Яка їхня словотвір-
на історія, тобто яке їхнє походження? Поза сумнівом, утворення такого типу по-
ходять від дієслів на -ити, про що свідчить їхній морфонологічний склад:
запущати < запустити; роспущати < роспустити; спущати < спустити тощо.
Саме кореневе пущати є ітеративною формою дієслова пустити [див.: 3, IV, 638].
Не може не привернути до себе уваги видова пара оболоковати, оболокти «обтя-
175
гувати, обтягнути», «одягатися, одягтися». [Нhякій человhкъ во одhніе не оболоко-
вался. Церковъ на крещеніи въ Христа оболоклася [10, II, 15]. З другого боку, має-
мо тут і пару наволhкати, наволокти «накликати, накликати». Чому ты на мене
наволhкаешь безчестя? [Я] на него дармо наволhкъ безчестие [10, I, 451]; див. та-
кож: отволокати «відтягувати, відстрочувати». Рокъ отъ року отволокалъ за-
платh [10, II, 61]. Словотвірна активність, звичайно, супроводжується розгалужен-
ням семантики. Так, з’являється словоформа зволочати, див. зволhкати.
Зволочаешъ [справу] противко всей слушности [10, I, 308], яка, однак, собі місця у
видових відношеннях не знайшла, див.: зволhкати, зволокти «стягувати, стягну-
ти», «відтягувати, відягнути (час)». [Барабашъ] Гетьманскую элекцію ... зволhкалъ
всуе [10, I, 308]; певне, зволікати зі значенням «відкладати, затримувати що-
небудь, затягувати виконання, здійснення чогось на довший строк» є одновидовим
дієсловом недоконаного виду [див.: 8, III, 495]. Гадаємо, помилковим є визначення
характеру видової пари в сучасній мові у вигляді зволікати, недок., зволокти і зво-
лочити, док. Волочачи, тягнучи, збирати в одне місце [див.: 8, III, 495]; відповід-
ніше тут мало б бути так: зволікати, док. в. зволокти «стягувати, стягнути». Зволік
дошки ув їдне місце [див.: 1, II, 135]. Словоформа зволочити тут виявляється зай-
вою; тим часом джерело фіксує цілий ряд утворень такого типу, див.: обволочити
[10, II, 6], поволочити [10, , 121], розволочити [10, , 278]: останнє явно семантично
відмінне від словотвірно близького розволоктися [див.: 10, II, 278]. Нарешті маємо
видову пару заволокати, заволочити, одним зі значень якої є «боронувати, заборо-
нувати». Оный кгрунтъ пораливши, гречкою засеяли и заволочили [див.: 10, I, 263].
Звичайно, якщо словоформа заволочити має значення «заборонувати», то слово-
форма заволокати жодним чином не має значення «боронувати» [див.: 8, II, 58 –
59]. Насправді в сучасній мові є видова пара заволочувати, недок., заволочити,
док. Волочінням розпушувати що-небудь, закривати землею посіяне насіння, обро-
бляти весняні сходи посівів і т. ін. [8, II, 59 – 60]. Нарешті різні словоформи одно-
го кореня знайшли собі місце у видових парах відповідно до своєї семантичної
співвіднесеності: (за)волікати || (за)волокти [див.: 8, II, 58] і (за)волочувати ||
(за)волочити [див.: 8, II, 59]. Так був реалізований потенціал утвореннь цього ко-
реня з суфіксом -и- , якими у видові відношення вступають утворення з суфіксом
-ува-, що є історичними наступниками утворень із суфіксом -а- типу згадуваного
раніше утворення зволочати (див. вище).
Нарешті переходимо до найцікавішого, що, сподіваємося, буде легше сприймати-
ся після сказаного. У «Матеріалах» зафіксовано омоніми ворочати «перевертати».
Вhтры ... горы ворочали [Тим.I, 116] і ворочати «повертати». Тоє все было пани Кор-
совская у себе в Корсове держитъ, а намъ ворочати не хочет [10, I, 116]. Перед тим
як з’ясовувати їхню природу й відмінність між ними, відзначимо наявність ще таких
утворень цього кореня: наворочатися «повертатися». Самы до нашей Церкви и до
нашои вhры будутъ ся наворочати [10, I, 450], оборочати «перетворювати». Въ пе-
176
пелъ оборочаетъ; «повертати». Дары собh данныи, а до творца своего, отъ которого
взяли, оныхъ не оборочаючи, ужили зле волности своей [10, II, 17], оборочатися «пе-
ретворюватися». Тhла ... въ шпетныхъ оборочатися [10, II, 17]. Неважко помітити,
що всі ці префіксальні утворення семантично пов’язані з тим кореневим, яке має зна-
чення «повертати»; можливо, менш помітним є те, що ці префіксальні утворння, не-
зважаючи на свій морфологічний склад, залишаються дієсловами недоконаного виду,
задовільну відповідь на що слід шукати в обставинах їхнього походження. Зрозуміло,
що таке можливе тільки тоді, коли вони утворені від такого твірного, яке вже містило
в собі префікс. Ми тут маємо до діла з явним архаїзмом; у сучасній українській мові
відсутнє дієслово воротити. однак іменник воротило «вал у кроснах у ткацькому ве-
рстаті» [10, I, 115] явно є похідним від нього: саме воно покликало до життя цілий ряд
утворень, що є предметом нашого аналізу. На жаль, наше джерело містить неакценто-
ваний матеріал, тому ми змушені залучити тут дані інших лексикографічних джерел
української мови. Так, «Словник української мови» містить уже відомі нам омографи,
які різняться між собою наголосом, див.: ворочати – ворочаю, ворочаєш, недок. Те
саме, що повертати [8, I, 742] і ворочати – ворочаю, ворочаєш, недок. Повертатися
назад [8, I, 742]. Якщо кореневий наголос був первісною характеристикою дієслова
ворочати, то суфіксальнонаголошене ворочати є продуктом діяльності граматичної
системи мови в ході формування в ній видових відношень. Представимо цей процес
схематично: воротити > з-, на-, пере-, по- (тощо) -воротити > з-, на-, пере-, по- (то-
що) -ворочати. Так у мові з’явилися суфіксальнонаголошені префіксальні утворення
зворочати, наворочати, переворочати і т. ін., які таким своїм наголошенням відрізня-
лися від типу наголошення можливих префіксальних утворень від кореневого корене-
вонаголошеного ворочати, напр. поворочати «ворочати протягом якогось часу». Такі
утворення зафіксовані українською лексикографією. див.: зворочати – зворочаю, зво-
рочаєш = звертати. Я на його накричав, щоб з доріжки зворочав [1, II, 135], наворо-
чати = навертати [1, II, 472]. Ці суфіксальнонаголошені префіксальні похідні утво-
рення й спричинилися до появи в мові такого ж суфіксальнонаголошеного кореневого
ворочати. «Словарь української мови» фіксує вже саме тільки таке суфіксальнонаго-
лошене ворочати – ворочаю, ворочаєш [1, I, 256], наголос якого підтверджено такою
ілюстрацією: Доганяйте, ворочайте літа молодії [див.: тс]. Слова ці, як уже сказано,
у сучасній мові є архаїзмами; нині в ній уклалися інші відношення, напр.: навертати,
док. в. навернути [1, II, 468; див. також: 8, V, 27]. Однак українська лексикографія ще
зафіксувала тут відомий нам процес заміни утворень недоконаного виду на -ати аль-
тернативними їм утвореннями на -увати, див.: поворочувати = повертати [1, III,
226], пор.: наворочувати = навертати [1, II, 472] і наворочати = навертати [1, II,
472]. Саме цього роду еволюційні зміни в морфології дієслів недоконаного виду й
спричинили потужний процес еволюційних змін у наголошенні співвідносних із ними
дієслів доконаного виду з суфіксом -и-.
Розглянемо це явище лише на кількох, але зате, гадаємо, доволі виразних прикла-
дах. Скажімо, «Словарь української мови» фіксує кінцевонаголошене звузити –
звужу, звузиш [1, II, 136] і таке ж кінцевонаголошене його спільнокореневе повузити
– повужу, повузиш [1, III, 228], тоді як у мові сучасній маємо кореневонаголошене
177
звузити – звужу, звузиш; нак. звузь [11, 302]5, що є звичним для сучасної мовної сві-
домості. Тим часом первісний кінцевий наголос цих утворень був цілком закономір-
ним з огляду на акцентні параметри кореневого твірного вузити – вужу, вузиш [1, I,
259] – кінцевонаголошеного. Наведемо, однак, ці префіксальні утворення у складі
видових пар, членами яких вони є, див.: звужати – звужаю, звужаєш, док. в. звузи-
ти – звужу, звузиш [1, Ii, 136], але звужувати – звужую, звужуєш, недок., звузити –
звужу, звузиш, док. [8, III, 499]. Тут же дістаємо пояснення, чому темп змін у наго-
лошенні похідного повузити був повільніший: річ у тім, що повузити є одновидовим
дієсловом доконаного виду, тому воно у своїх характеристиках виявляло більшу за-
лежність від акцентних параметрів кореневого, див.: повузити – повужу, повузиш,
док. [8, VI, 697], хоч і тут уже раніше був зафіксований кореневий наголос, див.: по-
вузити – повужу, повузиш; нак. повузь [4, 539], що теж не викликає сумнівів, адже
кореневе вузити в сучасній мові відійшло на мовну периферію й тим самим утратило
можливість якогось впливу на префіксальні від нього утворення6.
Ще один такого роду приклад. «Словарь української мови» фіксує кінцевонаго-
лошені префіксальні дієслова злегчити – злегчу, злегчиш [1, II, 156] і облекшити –
облекшу, облекшиш [1, III, 14]. Характер видових відношень ми маємо можливість
з’ясувати в таких парах: полегчати – полегчаю, полегчаєш, док. в. полегчити – по-
легчу, полегчиш і полегшати – полегшаю, полегшаєш, док. в. полегшити – полегшу,
полегшиш [1, III, 282], улегшати – улегшаю, улегшаєш, док. в. улегшити – улегшу,
улегшиш [1, IV, 333]. Однак у сучасній мові видові відношення тут мають інший
характер, див.: облегшувати – облегшую, облегшуєш, недок., облегшити – облегшу,
облегшиш, док. [8, V, 521] і полегшувати – полегшую, полегшуєш, недок., полег-
шити – полегшу, полегшиш, док. [8, VII, 63], а разом зі зміною характеру слово-
форм недоконаного виду змінився наголос словоформ док виду: з кінцевонаголо-
шених вони стали кореневонаголошеними. Звичайно, двонаголошене полегшити –
полегшу, полегшиш; нак. полегш і полегши [11, 630] у своїй кінцевонаголошеній ча-
5 Характеристичним непорозумінням є наведене тут повузити – повужу, повузиш; нак
повузь [11, 614]: особова парадигма теперішньо-майбутнього часу схарактеризована так,
нібито дієслово має рухому акцентну парадигму, але словоформа 2-ої ос. одн. наказово-
го способу повузь свідчить, що слово насправді теж є кореневонаголошеним; рухомий
наголос у цих утвореннях був проміжним етапом у ході еволюції їхнього наголошення
від кінцевого до кореневого типу.
6 До речі, із цим кореневим словом у сучасній лексикографії трапився дуже характе-
ристичний і тому вельми промовистий для розуміння деяких проблем випадок. Спочат-
ку застаємо його схарактеризованим як таке, що має рухомий наголос, див.: вузити –
вужу, вузиш [4, 133], що й було продовжено пізніше, напр.: вузити – вужу, вузиш [5,
154]. Таким же його фіксує й джерело останнього часу, див.: вузити – вужу, вузиш
[11, 163]. І все б нічого, але тут же, поряд бачимо й таке: вузити – вужу, вузиш;
нак. вузь [11, 163]. Це не помилка, це могло б бути скандалом, якщо б стало усвідом-
леною помилкою. Однак серед численного такого ж це не скандал, не помилка, це – су-
часна мовна дійсність.
178
стині є радше лексикографічною даниною колишньому стану цього дієслова, ніж
адекватним відображенням його сучасного акцентного стану.
Звичайно, і сучасний акцентний стан дієслів не є раз і назавжди сформована да-
ність, адже мовна система завжди перебуває в стані не статичної, а динамічної стабі-
льності. Скажімо, кінцевонаголошене зменшити – зменшу, зменшиш [див.: 1, II, 164]
«Словарь» фіксує вже у складі видової пари нового типу, див.: зменшувати – змен-
шую, зменшуєш, док. в. зменшити – зменшу, зменшиш [тс]. Однак тут же вказано,
що зменшати – зменшаю, зменшаєш = зменшувати [1, II, 154]. А у зворотному діє-
слові маємо у складі такої видової пари й новий тип наголосу у словоформі док. ви-
ду, див.: зменшуватися – зменшуюся, зменшуєшся, док. в. зменшитися – зменшуся,
зменшишся [1, II, 164]. Первісні відношення серед цих утворень відображені в іншій
видовій парі, див.: поменшати – поменшаю, поменшаєш, док. в. поменшити – поме-
ншу, поменшиш [1, III, 294]. Пор. це з сучасним: зменшувати – зменшую, зменшуєш і
зменшати – зменшаю, зменшаєш, недок., зменшити – зменшу, зменшиш, док. [8, III,
614] і поменшувати – поменшую, поменшуєш і рідко поменшати – поменшаю, поме-
ншаєш, недок., поменшити – поменшу, поменшиш, док. [8, VII, 115]: поза сумнівом,
і на останнє утворення чекають акцентні зміни, що вже сталися в його спільнокоре-
невому; скажемо більше: вони в живому мовленні вже сталися, затримка тут лише за
лексикографією. Характерним і характеристичним тут, на нашу думку, є й те, що ле-
ксикограф вагається у визначенні статусу утворень на -ати в сучасній мові, визна-
чаючи їх раз як діалектизм, а раз як рідковживане слово. Поза сумнівом, насправді
вони нині є архаїзмами, що, можливо, в якихось діалектах виявили більшу живучість,
що для розуміння їхньої природи не має принципового значення. Адекватне ж розу-
міння їхньої природи важливе тим, що воно, гадаємо, полегшить відмову від задав-
нених акцентних характеристик цих дієслів сучасною лексикографією, випадковість
яких є тим більше очевидною, бо вибірковою.
Звичайно, як ми вже сказали, такі зміни – це процес, що з різних причин неодна-
ково охоплює всі префіксальні утворення від кореневого. Наприклад, «Словарь» фік-
сує кореневе кінцевонаголошене вершити – вершу, вершиш [1, I, 141], акцентну ха-
рактеристику якого повторюють і його префіксальні похідні, див.: звершити –
звершу, звершиш [1, II, 129], повершити – повершу, повершиш [1, III, 210]; див. також
у складі первісної видової пари: завершати – завершаю, завершаєш, док. в. завер-
шити – завершу, завершиш [1, II, 15]. Первісні акцентні характеристики в утворен-
нях цього кореня були настільки сильні, що ми їх спостерігаємо в цьому джерелі й у
складі видових пар нового типу, див.: довершувати – довершую, довершуєш, док. в.
довершити – довершу, довершиш [1, I, 404] і перевершувати – перевершую, переве-
ршуєш, док. в. перевершити – перевершу, перевершиш [1, III, 111]. Пор. із сучасни-
ми: довершувати – довершую, довершуєш, недок., довершити – довершу, довершиш,
док. [8, II, 333]; завершувати, завершую, завершуєш, недок., завершити – завершу,
завершиш, док. [8, III, 44]; див. також знову характеристичне завершити – завершу,
завершиш; нак. заверш, заверши [11, 260], де словоформа заверш можлива тільки
при кореневонаголошеній парадигмі теперішньо-майбутнього часу завершити – за-
вершу, завершиш ... завершать, пор.: перевершити – перевершу, перевершиш; нак.
179
переверш [11, 556]; звершувати – звершую, звершуєш і звершати – звершаю, зверша-
єш, недок., звершити – звершу, звершиш, док. [8, III, 469]; повершати – повершаю,
повершаєш і повершувати – повершую, повершуєш, недок., повершити – повершу,
повершиш, док., діал. [8, VI, 644] і нарешті перевершувати – перевершую, перевер-
шуєш і рідко перевершати – перевершаю, перевершаєш, недок., перевершити – пере-
вершу, перевершиш, док. [8, VI, 138] з уже новим наголосом.
Ці процеси зумовлені внутрішніми змінами в граматичній системі української
мови, але додатковим чинником тут може виступати також і семантика, що можна
при бажанні простежити серед цих утворень, однак ми простежимо за цим явищем
на виразнішому прикладі. Так, «Словарь» фіксує кінцевонаголошене кореневе діє-
слово твердити – тверджу, твердиш «робити міцним, зміцнювати» [1, IV, 251].
Такими ж кінцевонаголошеними є й префіксальні утворення від нього,
див.(подаємо у складі видових пар): стверджати – стверджаю, стверджаєш і
стверджувати – стверджую, стверджуєш, недок., ствердити – стверджу,
ствердиш «утверджувати, утвердити; підтверджувати, підтвердити» [1, IV, 200 –
201]; затверджувати – затверджую, затверджуєш, док. в. затвердити – затвер-
джу, затвердиш «утверджувати, утвердити» [1, II, 105]; утверджувати – утвер-
джую, утверджуєш, док. в. утвердити – утверджу, утвердиш «утверджувати,
утвердити, зміцнити» [1, IV, 362]. У сучасній мові тут маємо такі видові відношен-
ня: підтверджувати – підтверджую, підтверджуєш, недок., підтвердити – підт-
верджу, підтвердиш, док. Визнавати, засвідчувати правильність. достовірність,
істинність чого-небудь [8, VI, 513]; стверджувати – стверджую, стверджуєш,
недок., ствердити – стверджу, ствердиш, док. Робити непохитним, усталювати,
остаточно встановлювати що-небудь [8, IX, 673]. Маємо також таку ж видову
пару затверджувати – затверджую, затверджуєш, недок., затвердити – затвер-
джу, затвердиш, док. Схвалювати що-небудь, вважати остаточно вирішеним [8,
III, 343], але й одновидове кінцевонаголошене затвердити – затверджу, затвер-
диш, док. Док. до твердити [8, III, 343]. Чому так? У мові дійшло до появи двох
омографічних дієслів, що з’явилися в ній шляхом розщеплення колись одного, ба-
гатозначного – і диференціюючим засобом тут виступив наголос, пор.: твердити –
тверджу, твердиш, недок. Впевнено висловлювати що-небудь, настійливо гово-
рити, запевняючи в чомусь [8, X, 48] і твердити – тверджу, твердиш, недок. Го-
ворити, повторювати те саме [8, X, 48], що зберігає акцентну давнину.
Ми тут у всіх випадках наводили приклади того, як дієслова, первісно кінцево-
наголошені, розвивають кореневий наголос. Тим часом аналізований нами процес
акцентних змін не обов’язково має в усіх випадках такий наслідок; ці зміни можуть
мати результатом появу в дієслові замість первісного кінцевого наголосу акцентної
парадигми рухомого типу. Проілюструємо сказане теж кількома прикладами з ве-
ликої кількості таких перетворень, що відбулися в мові.
Скажімо, у сучасній українській мові є кореневе дієслово мастити – мащу, ма-
стиш [11, 415], що має саме такий рухомий акцентний тип, який, зрозуміло, засво-
їли собі й усі префіксальні похідні від нього, напр.: домастити – домащу, домас-
тиш [11, 224], замастити – замащу, замастиш [11, 275], намастити – намащу,
180
намастиш [11, 456] тощо. Тим часом ще «Словарь української мови» фіксує в ко-
реневому кінцевий наголос, див.: мастити – мащу, мастиш [1, II, 408], що повто-
рюється і в префіксальних похідних, напр.: помастити – помащу, помастиш [1,
III, 293], умастити – умащу, умастиш [1, IV, 336]. Рухомий наголос тут має лише
одне утворення, див.: змастити – змащу, змастиш [1, II, 163], однак тут же кінце-
вонаголошене зворотне змаститися – змащуся, змастишся [1, II, 163]. Про стабі-
льність кінцевого наголосу в цих утвореннях свідчить той факт, що вони продов-
жують бути кінцевонаголошеними у складі видових пар нового типу, див.:
замащувати – замащую, замащуєш, док. в. замастити – замащу, замастиш [1, II,
63], обмащувати – обмащую, обмащуєш, док. в. обмастити – обмащу, обмастиш
[1, III, 18], перемащувати – перемащую, перемащуєш, док. в. перемастити – пере-
мащу, перемастиш [1, III, 126], підмащувати – підмащую, підмащуєш, док. в. під-
мастити – підмащу, підмастиш [1, III, 171]. Нарешті маємо таке ж намащувати –
намащую, намащуєш, док. в. намастити – намащу, намастиш [1, II, 502], але
тільки тут є вказівка на те, що намащати – намащаю, намащаєш = намамащува-
ти. Чимсь треба намащати оцю виразку, то вона швидче загоїться... [1, II, 502].
Тим часом уже у «Словарі» кореневе голити – голю, голиш [1, I, 300] має рухо-
му акцентну парадигму, що спостерігаємо й у сучасній мові, див.: голити – голю,
голиш [11, 186]; уже само собою зрозуміло, що префіксальні похідні повторюють
акцентні характеристики свого твірного, див.: зголити – зголю, зголиш [1, III, 139],
поголити – поголю, поголиш [1, III, 233]. Для цього є та причина, що в цьому випа-
дку тут скрізь уже панують видові відношення нового типу, напр.: заголювати –
заголюю, заголюєш, док. в. заголити – заголю, заголиш [1, II, 28], переголювати –
переголюю, переголюєш, док. в. переголити – переголю, переголиш [1, III, 114], під-
голювати – підголюю, підголюєш, док. в. підголити – підголю, підголиш [1, III, 163],
проголювати – проголюю, проголюєш, док. в. проголити – проголю, проголиш [1,
III, 462]. Однак рухомий наголос у цих утвореннях і насамперед у кореневому – не
первісний; первісно ці дієслова були теж кінцевонаголошеними, на що вказують
такі характеристики акцентного стану деяких із них у «Словарі української мови»,
див.: уголити – уголю, уголиш [1, IV, 314] і оголити – оголю, оголиш [1, III, 36].
Особливо показовим тут є цей останній приклад, оскільки маємо такий цікавий
факт: оголити – оголю, оголиш = обголити [див.: тс], тоді як тут же маємо обголю-
вати – обголюю, обголюєш, док. в. обголити – обголю, обголиш [1, III, 5]. Див. та-
кож сучасні обголювати – обголюю, обголюєш і обголяти – обголяю, обголяєш,
недок., обголити – обголю, обголиш, док. [8, V, 477] і оголювати – оголюю, оголю-
єш і оголяти – оголяю, оголяєш, недок., оголити – оголю, оголиш, док. [8, V, 619].
Додамо до цього лише, що утворення на -ати, хоч і не зафіксовані «Словарем»,
звичайно, є давніми, див.: Бояри вмить скомпонували На аркуш маніхвест кругом,
Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли [див.: 8, V, 477].
У сучасній мові є кінцевонаголошене дієслово яснитися – ясниться [11, 997].
Таким же типом наголошення характеризуються також і деякі префіксальні похідні
від нього, див.: заяснитися – заясниться [11, 297], прояснитися – проясниться
[11, 709] і прояснити – проясню, проясниш [11, 709]. Та деякі інші такі ж префікса-
181
льні похідні є двонаголошеними, див.: пояснити – поясню, поясниш [11, 667], що
розкладається на пояснити – поясню, поясниш – такий же кінцевий наголос і пояс-
нити – поясню, поясниш – наголос рухомий; див. також таке саме роз’яснити –
роз’ясню, роз’ясниш [11, 763]. Мало того, ще у «Словнику української мови»
останнє дієслово схарактеризоване як таке, що має має лише акцентну парадигму
рухомого типу, див.: роз’яснити – роз’ясню, роз’ясниш [8, VIII, 872]. Звичайно,
тут постає закономірне питання: у якому напрямку в цих утвореннях відбуваються
акцентні зміни: від рухомого наголосу до кінцевого чи навпаки? З’ясуємо це. Пер-
вісно кореневе дієслово було кінцевонаголошеним, див.: яснити – ясню, ясниш [1,
IV, 544]; такими ж виключно кінцевонаголошеними були і його префіксальні похі-
дні, див.:об’яснити – об’ясню, об’ясниш [1, III, 33], які ми далі наведемо за джере-
лом у складі видових пар, див.: поясняти – поясняю, поясняєш, док. в. пояснити –
поясню, поясниш [1, III, 398] і проясняти – проясняю, проясняєш, док. в. проясни-
ти – проясню, проясниш [1, III, 493]. У складі видових пар ми їх тут подали з тою
метою, щоб було видно, що саме тут у першу чергу відбулися зміни в ході подаль-
шого розвитку української мовної системи, див.: пояснювати – пояснюю, поясню-
єш і рідко поясняти – поясняю, поясняєш, недок., пояснити – поясню, поясниш,
док. [8, VII, 496], проясняти – проясняю, проясняєш і прояснювати – прояснюю,
прояснюєш, недок., прояснити – проясню, проясниш, док. [8, VIII, 357]; і нарешті
вже зі змінами, див.: роз’ясняти – роз’ясняю, роз’ясняєш і роз’яснювати –
роз’яснюю, роз’яснюєш, недок., роз’яснити – роз’ясню, роз’ясниш, док. [8, VIII,
872]. З усього видно, що тут еволюційний процес, на відміну від попередніх випад-
ків, тільки почався. Нагадуванням про колишній характер видових відношень тут є
рідковживане об’ясняти – об’ясняю, об’ясняєш, недок., об’яснити – об’ясню,
об’ясниш, док. рідко. 1. Робити що-небудь яснішим, світлішим. 2. заст. Пояснюва-
ти [8, V, 610]. Уже саме пояснення архаїчного слова об’ясн -я-ти сучасним поясн-
юва-ти дуже промовистий. Певна річ, такі зміни у морфологічному складі слово-
форм недоконаного виду є підставою для втрати відповідними словоформами до-
конаного виду свого первісного кінцевого наголосу.
Звичайно, актуальним і цікавим є питання, чому одні дієслова, втрачаючи свій
первісний кінцевий наголос, розвивають наголос кореневий, а інші – рухомий. Але
це вже предмет іншого і теж складного дослідження.
Список літератури
1. Словарь української мови: В 4-х тт. / Упорядкував Борис Грінченко. – К., 1907 – 1909.
2. Грушевський Михайло. Історія України-Руси: В 11-ти томах, 12-ти книгах. К., 1994 –
1998.
3. Етимологічний словник української мови: В 7-х тт. – Т.I – VI. – К., 1982 – 2012.
4. Орфографічний словник української мови. Друге, стереотипне видання. – 1977.
5. Орфографічний словник української мови. Видання друге, виправлене і доповнене. – К.,
1999.
6. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. – Т.IV. – Выпуск.II. – Глагол. – Москва,
1977.
7. Потебня О. Естетика і поетика слова. Збірник. – К., 1985.
8. Словник української мови: В 11-ти тт. – К., 1970 – 1980.
182
9. Сосюр Фердінан де. Курс загальної лінґвістики. – К., 1998.
10. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст.:
У 2-х кн. / Підготували до видання В. В. Німчук та Г. І. Лиса. Київ – Нью-Йорк, 2002–2003.
11. Український орфографічний словник. Видання восьме, доповнене і перероблене. – К.,
2008.
12. Sіownik jкzyka polskiego: У 3-х тт. – Варшава, 1995.
Уляна Штанденко (Київ), науковий співробітник
відділу історії Інституту української мови НАН України,
кандидат філологічних наук
Морфологічні особливості ітеративних дієслів
у пам’ятках староукраїнської мови
У процесі аналізу словотвірної структури дериватів у пам’ятках
староукраїнської мови виявлено велику кількість дієслівних форм.
Найпоширенішими були інфінітивні форми тематичних дієслів із основами на
приголосні, що вживалися з варіантом -ти (напр.: zаробити, погородити, продати,
хотѣти) та прості форми минулого часу (на зразок сказав, выйшолъ, взяли).
Досліджуючи пам’ятки староукраїнської мови, зокрема в «Актах Полтавського
полкового суду 1668 – 1740 рр.» помічаємо, що найпоширенішими виявилися
прості форми минулого часу однини чоловічого роду. Форми минулого часу
однини чоловічого роду мали традиційний варіант афікса -лъ / -л (напр.: мѣ(л)
(58 зв.), сказа(л) (200), скину(л) (293 зв.), страха(л) (119 зв.)), але нерідко
фіксуються й живомовні форми з варіантом афікса -въ (-в) (напр.: сказавъ (68 зв.),
бувъ (157), продавъ (346 зв.), изволи(в) (187 зв.), стояв (200 зв.), повѣдѣв (187 зв.)).
Прояв розмовної практики народу спостережено в уживанні обох варіантів афікса
у формах дієслів минулого часу однини чоловічого роду. Варто зауважити, що у
формах давноминулого часу однини чоловічого роду, які складаються з форм
минулого особового часу та з особових форм допоміжного дієслова бути,
спостережено паралельне вживання фонетичних варіантів афікса – -в, -л (на зразок
повѣрити бувъ рачи(лъ) (130 а), сѣножатю zавладѣ(в) былъ Ми(с)ко Гонъча(р)
(73)) тощо. Форми минулого особового часу переважають у початкових або
заключних частинах Актів і засвідчені переважно в актових книгах у записах
прямої мови – висловлюваннях свідків та позивачів.
Щодо словотворчих суфіксів, то варто відзначити, що в староукраїнських
пам’ятках XIV – XVIII ст. поряд із дериватами на -ова(ти)/-ува(ти), зафіксовано
дієслівні суфікси у фонетико-графічному вигляді -ева-, -ива-, -ыва-, -ѣва-, -єва-, -
ава-. Як зазначає П.Г. Житецький, дієслова з суфіксами -ыва-, -ива-, -ева- з XVI
ст. почали зникати, поступаючись місцем дериватам з суфіксом -ова-, котрий часто
набирав фонетичного вигляду -ува- [3, 89]. Однак, досліджуючи морфологічні
особливості дієслів у пам’ятках староукраїнської мови помічаємо, що дієслівні су-
фікси -ива-, (-ыва-), -ава-, -ова- все ж таки функціонували, тобто були продуктив-
|