До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ
Продовження. Початок див.: До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових статей / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Т...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2013
|
| Schriftenreihe: | Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76990 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 197-203. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-76990 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-769902015-02-15T03:02:02Z До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ Яцій, В. Писемні джерела та історіографія Продовження. Початок див.: До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових статей / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Науково- дослідний центр «Часи козацькі», 2009. – Вип. 18. – С. 330 – 335 (І); До походження україн- ських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). ІІ // Нові дос- лідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», 2010. – Вип. 19. – С. 398 – 400 (ІІ); З іс- торії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Культура слова / Ред. колегія: С.Я. Єрмоленко (відп. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко, Г.М. Сюта, І.Г. Матвіяс та ін. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип. 73. – С. 121 – 126 (ІІІ); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). ІV // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. ІІ. – С. 63 – 68 (IV); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). V // Філологічний вісник Умансь- кого державного педагогічного університету імені Павла Тичини: Збірник наукових праць / Ред. колегія: Л.М. Полюга (гол. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко, В.В. Жайворонок, А.К. Мойсієнко та ін. – Умань: Видавничо-поліграфічний центр «Візаві», 2011. – Вип. 1. – С. 323 – 331 (V); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІ // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), С.О. Біляєва, Л.І. Виногродська, Г.Ю. Івакін, В.О. Константинов та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2012. – Вип. 21. – Ч. І. – С. 260 – 266 (VI). 2013 Article До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 197-203. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2078-0850 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76990 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія |
| spellingShingle |
Писемні джерела та історіографія Писемні джерела та історіографія Яцій, В. До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| description |
Продовження. Початок див.: До походження українських антропонімів (на матеріалі
«Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Нові дослідження пам’яток козацької доби в
Україні: Збірник наукових статей / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін,
Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Науково-
дослідний центр «Часи козацькі», 2009. – Вип. 18. – С. 330 – 335 (І); До походження україн-
ських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). ІІ // Нові дос-
лідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія:
І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський
та ін. – К.: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», 2010. – Вип. 19. – С. 398 – 400 (ІІ); З іс-
торії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») //
Культура слова / Ред. колегія: С.Я. Єрмоленко (відп. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко,
Г.М. Сюта, І.Г. Матвіяс та ін. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип. 73. – С. 121
– 126 (ІІІ); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»). ІV // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник
наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін,
Г.В. Самойленко, Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і
УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. ІІ. – С. 63 – 68 (IV); До походження українських антропонімів
(на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). V // Філологічний вісник Умансь-
кого державного педагогічного університету імені Павла Тичини: Збірник наукових праць /
Ред. колегія: Л.М. Полюга (гол. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко, В.В. Жайворонок,
А.К. Мойсієнко та ін. – Умань: Видавничо-поліграфічний центр «Візаві», 2011. – Вип. 1. –
С. 323 – 331 (V); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»). VІ // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник
наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), С.О. Біляєва, Л.І. Виногродська,
Г.Ю. Івакін, В.О. Константинов та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК,
2012. – Вип. 21. – Ч. І. – С. 260 – 266 (VI). |
| format |
Article |
| author |
Яцій, В. |
| author_facet |
Яцій, В. |
| author_sort |
Яцій, В. |
| title |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ |
| title_short |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ |
| title_full |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ |
| title_fullStr |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ |
| title_full_unstemmed |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ |
| title_sort |
до походження українських антропонімів (на матеріалі «реєстру війська запорозького 1649 року»). vіі |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Писемні джерела та історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76990 |
| citation_txt |
До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ / В. Яцій // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2013. — Вип. 22, ч. 2. — С. 197-203. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT âcíjv dopohodžennâukraínsʹkihantroponímívnamateríalíreêstruvíjsʹkazaporozʹkogo1649rokuvíí |
| first_indexed |
2025-07-06T01:22:55Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:22:55Z |
| _version_ |
1836858712092835840 |
| fulltext |
197
Є. Нег. — Новий Завіт в перекладі В. Негалевського. – 1581. / Зберігається у ЦНБ ім.
В.І. Вернадського НАН України, шифр 451п/1636.
КА — Крехівський Апостол. – ІІ пол. ХVІ ст. / Зберігається у Відділі рукописів Львівської
наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр МВ 1291.
Катех. — Катехізис або визнання віри соборної апостольської східної церкви. – Вільна,
1600 // ЧИОНЛ. – К., 1890. – Кн. ІV, отд. 3. – С. 11–18.
Мог.Тр. — Могила Петро. Евхологион, албо молитвослов, или требник. – К., 1646.
НЄ — Поучения на эвангелие по Няговскому списку 1758 г. // Материалы для истории
Угорской Руси. Памятники церковно-религиозной жизни угро-русов ХVІ–ХVІІІ вв. /
изд. А. Петровым. – Санкт-Петербург, 1914. – Вып. 7.
Проп.р. — Різні проповіді. – Б.м.н., поч. ХVІІ ст. / Зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського
НАН України, шифр 283 ІІ/73.
ПЄ — Пересопницьке Євангеліе 1556–1561: Дослідження. Транслітерований текст. Слово-
покажчик / Підгот. І.П. Чепіга за участю Л.А. Гнатенко. – Київ, 2001.
УЄ Вол. — Волинське рукописне учительне євангеліє. – Володимир, 1571 // Волинський
историко- археографический сборник. – Житомир, 1900. – Вып. 2.
УЄ Кал. — Єѵ(г)лїє үчитєлноє албо Кáзанѧ на кождүю Н(д)лю и Свѧта оурочистыѣ. Прє(з)
С(т). Ѡ(т)ца нш҃єго Калліста… по грєцкү написаноє, а тєпє(р) повторє ново з̾ грєцкого и словє-
нского языка на рүскїй пєрєло�жєноє… повєлєнїє(м)… Пєтра Могилы… – Київ, 1637 / Збері-
гається у фондах Львівського державного історичного музею, шифр Сд 296.
УЄ Кан. — Уривки з Канівського учительного євангелія. – Б.м.н., І пол. ХVІІ ст. // Универ-
ситетские известия. – К., 1911. – № 2. – С. 37–39, 78–79.
УЄ № 31 — Учительне євангеліє. – З території Бойківщини, к. ХVІ ст. / Зберігається у Відділі
рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф.72, № 31.
УЄ № 62 — Учительне євангеліє. – Височани, 1635 / Зберігається у Відділі рукописів
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф.2, № 62.
УЄ № 91 — Учительне євангеліє. – Б.м.н., поч. ХVІІ ст. / Зберігається у Відділі рукописів
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, шифр ф. 77, № 91.
УЄ № 29515 — Учительне євангеліє. – Устрики, І пол. ХVІІ ст. / Зберігається у фондах
Львівського національного музею, шифр. Рк 29515 (569).
Чет. – Четья 1489 р. / Зберігається у ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України, шифр ДА/415 л.
Василь Яцій (Київ), молодший науковий співробітник
відділу ономастики Інституту української мови НАН України,
кандидат філологічних наук
До походження українських антропонімів
(на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). VІІ1
Власна особова назва реєстрового козака Игнат Бакало задокументована у спис-
ках Білоцерківського полку [18, 177]. Один із компонентів наведеної антропонімофо-
рмули Бакало проілюстрований як твірна основа таких споріднених особових на-
йменувань, як-от: сучасні укр. Бакало, (парадигматичне) Бакала, (похідні) Бакалейко,
Бакаленко, Бакалець, Бакалюк [17 1, 24], Бакалáй – прізвисько жителя с. Бусаки Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. [21 1, 58], (безафіксні) ст.-блр. Федор Бака,
1528 р. [1, 197], ст.-пол. Bak2, 1449 р., Bakała, 1614 р., Bakal, Bakał, 1748 р., (патронім
на -ew-icz) Bakalewicz, 1748 р. [31 І, 15], пол. Bakało, (варіант) Bakałło [32 І, 133] та ба-
198
гато інших. Відомий український ономаст Юліян Костянтинович Редько схильний
уважати, що аналізований антропонім утворився за допомогою складного суфікса -к-
ал-о, який, у свою чергу, виник шляхом стягнення апелятива казало. Дослідник сучас-
ного українського антропонімікону робить у своїх наукових пошуках остаточний ви-
сновок, що ОН Бакало – це ба казало, тобто насмішливе прозивання людини, яка час-
то вживала слово ба [17 1, 24]3. Частково погоджуючись із Ю.К. Редьком, пояснюємо
розглядуване прізвище Бакало як відпрізвиськове утворення. Без сумніву, в основі
цього антропоніма лежить дієслово бакати, семантику якого зводять до ‘звертати ви-
ну (на щось)’; сюди ж рос. бáкать ‘балакати, розмовляти’, блр. бáкаць ‘теревенити;
повільно говорити, запинаючись читати’, ст.-пол. bakać ‘гукати, звати, лаяти’, чеськ.
bakati ‘сварити, нацьковувати’, ‘теревенити’, срб., хорв. bakati ‘кричати; лаяти’ і под.,
які укладачі «Етимологічного словника української мови» слушно зводять до первіс-
ного *bakati й етимологізують його від і.-є. *bhã- ‘розповідати, говорити’ [5 1, 119].
Як підтверджує фактичний матеріал, власна особова назва Бакало доволі продук-
тивна і в ойконімотворенні. Про це свідчить такий топонімікон: укр. Bakalova, рос.
Бакалов Лес, Бакалово (2), Бакалы, Бакалейка – назви населених пунктів у колишній
Галичині, Київській, Псковській, Симбірській та Уфимській губ. [30 І, 240] і под.
До Заворицької сотні Переяславського полку входив козак Игнат Брукъ [18, 343].
Зазначений компонент антропоніма Брукъ етимологізуємо в структурному ряді спо-
ріднених особових назв, наприклад: сучасні (похідні) укр. Брукалюк [9 1, 90], Брукар
– прізвисько жителя с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл. (у дитинстві ча-
сто кричав „бру-у-у“) [21 1, 145], (відтопонімне утворення на -ськ-) Бруцька, ж. [11 2,
135], Бручок – прізвище емігранта у США [29, 73], ст.-пол. Bruk, 1497 р., а також низ-
ка спільнокореневих – (парадигматичне) Bruka, Brukacz, ХІІІ ст., Brukowic, 1497 р.
[31 I, 55], пол. Bruk [32 І, 505]4 і под. Не виникає сумнівів з приводу того, у колі якої
лексики доцільно з’ясовувати внутрішню форму твірної основи імені Брук. Малой-
мовірним, на нашу думку, буде зв’язок зазначеного антропоніма з апелятивом укр.
брук ‘мостова’ [5 1, 266], блр. брук ‘кам’яна мостова; дорога, викладена камінням’,
‘тверда земля між водоймищами’, ‘найшвидша течія ріки’, ‘піщана мілина на ріці’,
‘каміння’ [28, 107], пол. bruk ‘т. с.’, що, як уважають укладачі «Етимологічного слов-
ника української мови», є запозиченням через польську мову з середньонижньоніме-
цької [5 1, 266]. Зрозуміло, що безпосереднім мотиватором тут була лексема брука-
ти, яка, проте, позначала найрізноманітніші поняття: ‘бруднити, мазати’, ‘паскуди-
ти’, ‘соромити’ [5 1, 266]; сюди ж, вочевидь, варто додати укр. брýкáти ‘воркувати’
[19 1, 101], рос. діал. (нижньогірськ., макарівськ.) брукáть, брухáть ‘кидати, метати,
шпурляти’, ‘мазати, бруднити, паскудити’ (від бру(ы)дъ ‘нечистота, бруд, грязюка,
сміття’) [3 І, 131, 132], брухáть ‘буцати рогами’ [27 3, 46], пол. brukać ‘забруднюва-
ти’, діал. bruczeć ‘бурчати’ [31 I, 55], ст.-чеськ. brukati ‘бурчати’, чеськ. broukati ‘т. с.’,
діал. brókat si ‘відважуватися’, слвн. bruhati ‘відригувати, випльовувати; відхаркува-
ти’, ‘вириватися назовні’ [27 3, 46] і под. З перелічених значень стає очевидним, що
носія імені Брук могла характеризувати негативна, з погляду суспільної моралі, се-
мантика. На наш погляд, таке промовисте прізвисько давали лише тій людині, яка
вирізнялася з-поміж інших своєю неакуратністю, неохайністю, нечепурністю, оскі-
199
льки негативні характеристики швидше закріплювалися за людиною, ніж позитивні.
На перспективність такої етимологічної версії вказують і споріднені антропоніми
Брудний, Грязний, Грязький, Непрáн, Нечистяк і под. [17 1, 103, 258; 2, 736, 739].
Особова назва реєстрового козака Мартинъ Жεзεлєнко, записаного у стрій Лубен-
сько-Сільської сотні Миргородського полку [18, 392] має чималу кількість спільноко-
реневих антропонімних дериватів, наприклад, сучасні укр. Желєзний [9 1, 78], Желез-
няк, Желізняк, Желізко, Залізний, Зелізний [17 1, 358, 383, 398], Желєзняк [запис наш],
Залізняк [7, 212], Залізко – прізвисько жителя с. Привітне Млинівського р-ну Рівненсь-
кої обл. (вживав слово «жалізо» замість «залізо») та прізвисько жителя с. Козин Ради-
вилівського р-ну Рівненської обл. (працював водієм і говорив, що їздив не автомобілем,
а «желєзкою»); Залізняк – прізвисько жителя с. Вічині Рожищенського р-ну Волинсь-
кої обл. [21 1, 380, 381], ст.-рос. (похідне) Железников Десятый Борисович, 1568 р. [2,
112], рос. Железный, Железнев, Железнов, Железняков – у Бежецькому, Бельському,
Весьєгонському і Вишньоволоцькому р-нах Тверської обл. [22], ст.-блр. Марцин Желе-
ско, 1646 р. [1, 213], блр. Железный, Железнов, Железняк [13, 137, 263, 325] та ін.
З погляду словотворення досліджуваний патронім Жεзεлєнко – утворення з
обопільним метатезним переставленням несусідніх приголосних -з- / -л- від іншої
особової назви Железо / Желєзо, оформленої суфіксом -енк-о, пор., наприклад, ст.-
рос. Железо Василий, 1495 р. [2, 112], ст.-пол. Żelazo, 1400 р., Żelezo, 1475 р. [31 II,
760] і под. Метатеза (як контактна, так і дистантна) досить часто трапляється не
тільки у загальних назвах, а й у власних, насамперед в антропонімії, що засвідчу-
ють укр. Марега (пор. маґéра ‘повстяна шапка’) – сучасне прізвище [запис наш],
Медвідь (пор. ведмідь ‘ведмідь’, перен. ‘про незграбну, неповоротку людину’),
Каплáр (пор. капрáл ‘десятник, сержант’), Шелевéра (пор. шевелюра ‘волосся на
голові (перев. чоловіка)’), Шпинтáк (пор. штимпáк ‘пеньок стятої рослини’, ‘ни-
зька на зріст людина’) [26, 249, 374, 621, 632] тощо.
Козацьке особове найменування Радко Кулага нині засвідчене у cписках Острян-
ської сотні Переяславського полку [18, 342]. До співвідносних вважаємо доцільним
додати такі антропоніми: слов’янське Кулага [8, 54], староукраїнське (похідне) Миско
Кулажин зят, 1649 р. – особова назва, зафіксована у реєстрі Миргородського полку
Лубенської сотні [18, 390], сучасні укр. Кулага – емігрант у США та прізвище в Сум-
ській обл. [15, 178; 29, 232], (похідне з суфіксом -ін / -ин) Кулагін [6, 36], (патронім на -
енк-о) Кулаженко [17 1, 555], рос. Кулагин (в Антреапольському р-ні Тверської обл.)
[22], блр. Кулага (1905 р.), Кулагин [13, 56, 357], ст.-пол. Kułaga, 1404 р., а також фоне-
тичні варіанти – Kułag, Kulag, Kulaga [31 I, 489], пол. Kulag, Kulaga [32 V, 400] і под.
Щодо етимологічного аналізу структури оніма Кулага можливі такі альтерна-
тивні шляхи:
1. Кулага – лексико-семантичне утворення від відповідного апелятива кулага,
який має порівняно невеликий ареал свого поширення. На потенційність сказаного
дозволимо собі навести такі лексеми, як слов’ян. кулага ‘трава під снігом’ [8, 54],
укр. кулага ‘назва страви’ [17 1, 555], кулáга ‘пісна страва у вигляді густого киселю
з борошна’, рос. кулáга ‘житнє тісто; каша з житнього борошна й солоду’, куляга
‘т. с.’, блр. кулáга ‘вид каші’ [5 3, 132], (вочевидь, співвідносне) блр. кулáжына
200
‘низинне, мокрувате, торф’янисте місце’ [28, 376] і под. Зауважимо, що сам апеля-
тив укладачі «Етимологічного словника української мови» затруднюються точно
пояснити. Вони припускають його зв’язок з іншими апелятивами – куліш, кулéша,
опираючись на аналогічні словотвірні моделі (наприклад, польськ. łemiega :
łemieszka ‘вид каші’, сербськ. і хорватськ. кỳлиjеш : кýља ‘мамалига’), водночас
вважаючи менш прийнятною з семантичного погляду мотивацію дієсловами псл.
*kuliti, *kuljati, а думка про походження з східних мов, зазначають дослідники, пот-
ребує конкретизації. Див.: 5 3, 132.
2. Кулага – суфіксальне утворення з формантом -аг-а від тюрського за похо-
дженням апелятива kul ‘невільник, раб’ [17 1, 555].
Ми поділяємо припущення про походження досліджуваного антропоніма від
апелятива кулага, правда, додамо, що розглядувана власна особова назва Кулага,
наскільки відомо з матеріалу, зібраному з лінгвістичних та довідкових джерел, має
паралелі в таких онімних класах, як-от: Кулáга 1) болото по течії р. Дивленка
п. Жерева л. Ужа п. Прип’яті п. Дністра, 2) болото поблизу с. Великий Дивлин Лу-
гинського р-ну Житомирської обл.; Кулáжина – джерело, став біля с. Старі Безра-
дичі Обухівського р-ну Київської обл.; Кулáзьке – болото в с. Сухоліси Білоцерків-
ського р-ну Київської обл. [20, 149, 263], рос. Кулаги (2), Кулагина (2), Кулагино (6),
Кулагино-Марачи – ойконіми в колишніх Вітебській, Нижньо-Новгородській, Оре-
нбурзькій, Смоленській, Чернігівській губ.; (фонетичні варіанти) Кулажин, Кула-
жино (3), Кулаженки – назви поселень у колишніх Віленській, Вітебській, Мінсь-
кій і Могильовській губ. [30 IV, 658] та ін.
Реєстровий антропонім Роман Курилєнко документально засвідчений у коза-
цьких списках Лубенської сотні Миргородського полку [18, 391]. Другий структу-
рний компонент зазначеної антропонімоформули Курилєнко можна зіставляти з:
староукраїнським (похідним) Зhнь Курилонъко, 1649 р. – прізвище козака в нп Бо-
родавка Брацлавського полку [18, 258], укр. (похідними) Куриленко [17 1, 562], Ку-
рилець [10 2, 400], Курилик [14, 55], Курилич [7, 647], Курилишин [17 1, 562], Кури-
лів [24, 30], Курилка [29, 235], Курилко [10 1, 152], патронімом Курилович [6, 138],
Курильчин [17 1, 563], Курилюк [6, 544], Куриляк [12, 5], Куриляс, Курилас (з фор-
мантом -ас, який Ю.К. Редько вважає неукраїнським за походженням) [4, 25; 17 1,
562; див. ще: 16, 112], ст.-рос. Курилов Лев Саввич, 1490 р. [2, 172], рос. Курылев (у
Бежецькому р-ні Тверської обл.) [22], блр. Курыленка [13, 519] тощо.
Очевидний дериват на -єнк-о (-енк-о) від базового Курило (= ОН Кирило; 25, 173
– 174), потенційність якого підтверджуємо на основі сучасного українського прі-
звища Курило (м. Радехів Львівської обл.) [23, 71], (парадигматичного) укр. Курила
[29, 235], ст.-рос. Курило, XV ст. [2, 172], ст.-пол. Kurzyło, XVI ст., а також варіантів
Kurydła, Kurydło, 1401 р. [31 І, 496], пол. Kuryło, (фонетично модифікованого)
Kuryłło [32 V, 448] та ін.
Ім’я запорозького козака Марко Нашεнко записано в рядах Миргородського
полку, який входив на той час до Андросової сотні [18, 380]. Структурний компо-
нент аналізованої особової назви Нашεнко можна зіставляти, на нашу думку, з су-
часними спорідненими прізвищами, наприклад, Нáша – прізвисько жительки
201
с. Скреготівка Ківерцівського р-ну Волинської обл. (постійно повторює це слово);
Наш Ваня – прізвисько жительки с. Сильно Ківерцівського р-ну Волинської обл.
(яка такими словами починала всяку розповідь про свого чоловіка); Наші Тато –
прізвисько жителя с. Плоске Шацького р-ну Волинської обл.; Óна – прізвисько жи-
теля с. Шклинь Горохівського р-ну Волинської обл. [21 2, 303, 331], укр. Нашевич
(патронім на -ев-ич) [29, 293], блр. Нашекин [13, 402], а також з іншим генетично
близьким антропонімним дериватом на зразок Мойко – сучасне українське прізви-
ще [17 1, 702], пол. Naszko [32 VІ, 555] та ін. Антропонім Нашенко – дериват із пат-
ронімним суфіксом -енк-о від непоширеного особового імені *Нашъ, потенційність
чóго передбачає зокрема сучасне польське Nasz – прізвище [32 VІ, 555]. Стосовно
розглядуваного оніма *Наш, то дослідник польської антропонімії Казимир Римут,
аналізуючи у своїх працях антропонім пол. Nasz, пояснює його як утворення від ві-
дповідних імен на Na-, типу Nasław, Nasięgniew [31 II, 140].
Таким чином, дослідження історичної української антропонімії дає нам можли-
вість не тільки поповнити чималі досі ономастичні напрацювання з цієї проблема-
тики, а й простежити реальні лінгвістичні особливості цих онімів – фонетичні, лек-
сичні, словотвірні тощо.
–––––––––––––––––––––––
1 Продовження. Початок див.: До походження українських антропонімів (на матеріалі
«Реєстру Війська Запорозького 1649 року») // Нові дослідження пам’яток козацької доби в
Україні: Збірник наукових статей / Ред. колегія: І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін,
Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Науково-
дослідний центр «Часи козацькі», 2009. – Вип. 18. – С. 330 – 335 (І); До походження україн-
ських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). ІІ // Нові дос-
лідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць / Ред. колегія:
І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін, Г.В. Самойленко, Д.Я. Телегін (відп. ред.), Р.В. Терпиловський
та ін. – К.: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», 2010. – Вип. 19. – С. 398 – 400 (ІІ); З іс-
торії українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року») //
Культура слова / Ред. колегія: С.Я. Єрмоленко (відп. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко,
Г.М. Сюта, І.Г. Матвіяс та ін. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип. 73. – С. 121
– 126 (ІІІ); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»). ІV // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник
наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), І.П. Бондаренко, Г.Ю. Івакін,
Г.В. Самойленко, Р.В. Терпиловський та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і
УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. ІІ. – С. 63 – 68 (IV); До походження українських антропонімів
(на матеріалі «Реєстру Війська Запорозького 1649 року»). V // Філологічний вісник Умансь-
кого державного педагогічного університету імені Павла Тичини: Збірник наукових праць /
Ред. колегія: Л.М. Полюга (гол. ред.), К.Г. Городенська, П.Ю. Гриценко, В.В. Жайворонок,
А.К. Мойсієнко та ін. – Умань: Видавничо-поліграфічний центр «Візаві», 2011. – Вип. 1. –
С. 323 – 331 (V); До походження українських антропонімів (на матеріалі «Реєстру Війська
Запорозького 1649 року»). VІ // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник
наукових праць / Ред. колегія: О.М. Титова (відп. ред.), С.О. Біляєва, Л.І. Виногродська,
Г.Ю. Івакін, В.О. Константинов та ін. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК,
2012. – Вип. 21. – Ч. І. – С. 260 – 266 (VI).
202
2 На думку відомого польського ономаста К. Римута, антропонім мотивований одним із
апелятивів, пор., наприклад, ст.-пол. bakać ‘лаяти, сварити, шпетити’ та ст.-пол. bak ‘крик’.
Див.: 31 І, 15.
3 Відзначимо, що у «Словнику сучасних українських прізвищ» Ю.К. Редька аналогічно
пояснюються й такі прізвища, як-от: Баколюк (від стягнення ба і коли), Дак (від слова дак
‘так, та’), Тейкало (від дієслова тейкати – говорити «тей»), Фукало (від дієслова фукати
‘кричати, сваритися’ ‹ *‘той, хто фукає’), Цейко (від слова «цей») та багато інших [17 1, 24,
281; 2, 1040, 1109, 1140]. Стосовно форманта -к-ал-о згадуваний дослідник Ю.К. Редько за-
значає, що українських прізвищ із таким суфіксом налічується до трьох десятків. На думку
досвідченого ономаста, перед -кало маємо звичайно звуконаслідувальне слово або якесь ін-
ше слово, що його хтось залюбки повторяв. Див.: 16, 109 – 110.
4 У коло назв, утворених цим же антропонімом, входять рос. Брухачи, блр. Брухово – на-
зви поселень у колишніх Віленській та Мінській губ. [30 I, 546].
Список літератури
1. Бірыла М.В. Беларуская антрапанімія: Уласныя імлны, імлны-мянушкі, імлны па бацьку,
прозвішчы. – Мінск: Навука і тэхніка, 1966. – 328 с.
2. Веселовский С.Б. Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и фамилии. – М.: Наука,
1974. – 382 с.
3. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: Гос. изд-во иностр. и нац.
словарей, 1955. – Т. 1 – 4.
4. Дмитрук В.Г. Вони боролися за волю України (нарис історії Сірожупанної дивізії): Моног-
рафія. 2-ге вид. доп. – Луцьк: Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2004. – 286 с.
5. Етимологічний словник української мови: У 7-и т. / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Наук.
думка, 1982-2012. – Т. 1 – 6.
6. Історія міст і сіл Української РСР: Івано-Франківська область / Ред. колегія: О.О. Чернов
(голова), Т.В. Бернацек, І.К. Васюта та ін. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. – 639 с.
7. Історія міст і сіл Української РСР: Львівська область / Ред. колегія: В.Ю. Маланчук (голова
редкол.), М.Я. Гнидюк, Б.К. Дудикевич та ін. – К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – 980 с.
8. Казаков В.С. Именослов: Словарь славянских имен и прозвищ. 4-е изд. – М.; Калуга: Русс-
кая правда, 2002. – 239 с.
9. Книга пам’яті України: Волинська область: У 3-х т. / Ред. колегія: П.В. Онищук,
Б.Й. Заброварний, В.А. Наконечний та ін. – Львів: Каменяр, 1995. – Т. 1. – 567 с.
10. Книга пам’яті України: Львівська область: У 4-х т. / Ред. колегія: М.В. Косів, Ю.В. Зима,
Я.С. Лялька, В.М. Савчак (гол. ред.) та ін. – Львів: Вид. центр «Пам’ять», 1995. – Т. 1 – 4.
11. Книга скорботи України: Рівненська область: У 6-и т. / Гол. ред. І.О. Герасимов. – Рівне:
ППФ «Волинські обереги», 2003. – Т. 2. – 436 с.
12. Куриляк С. Моє село (Тур’є Буського району на Львівщині). – Львів: Ін-т народознавства
НАН України, 2010. – 144 с.
13. Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Лоеўскага рална / Рэд. калегія: Г.П. Пашкоў
(гал. рэд.) і інш. – Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2000. – 592 с.
14. Покажчик змісту журналу «Нотатки з мистецтва» / Укл. В. Карпенко // Пам’ятки України:
Історія та культура: Науковий часопис / Гол. ред. О. Рибалко. – К.: ТОВ «ВПК «Експрес-
Поліграф», 2008. – Ч. 4. – С. 2 – 123.
15. Прокуратура Сумщини: історія та сучасність. Науково-публіцистичне видання / Гол. ред.
В.Б. Звагельський. – Суми: Вид-во «МакДен», 2006. – 312 с.
16. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наук. думка, 1966. – 216 с.
203
17. Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ. – Львів: ТОВ «Простір-М», 2007. – Т. 1
– 2.
18. Реєстр Війська Запорозького 1649 року: Транслітерація тексту / Підгот. до друку:
О.В. Тодійчук (гол. упор.), В.В. Страшко, Р.І. Осташ, Р.В. Майборода. – К.: Наук. думка,
1995. – 592 с.
19. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. – К.: Наук. думка,
1996-1997. – Т. 1 – 4.
20. Словник мікрогідронімів України. Волинь, Житомирщина, Запоріжжя, Київщина, Кірово-
градщина, Полтавщина, Черкащина / За ред. О.П. Карпенко. – К.: Обереги, 2004. – 448 с.
21. Словник прізвиськ північно-західної України: У 3-х т. / Упор. Г.Л. Аркушин. – Луцьк: РВВ
«Вежа» Волинськ. нац. у-ту ім. Лесі Українки, 2009.
22. Тверская земля в военной истории России. Книга памяти. Режим доступу:
http://www.history.tver.ru
23. Телефонний довідник: Радехів 2003. – Червоноград: Панорама, 2003. – 120 с.
24. Тимів І. Село на Покутті в XV-XVIII ст. Історія Бортників від найдавніших часів до ХІХ ст.
Серія: Села і міста Покуття. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 176 с.
25. Трійняк І.І. Словник українських імен. – К.: Довіра, 2005. – 509 с.
26. Чучка П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник. – Львів:
Світ, 2005. – 704 с.
27. Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под ред.
О.Н. Трубачева и А.Ф. Журавлева. – М.: Наука, 1974-2010. – Вып. 1 – 36.
28. Яшкін І.Я. Слоўнік беларускіх мясцовых геаграфычных тэрмінаў: Тапаграфія. Гідралогія. –
Мінск: Беларуская навука, 2005. – 808 с.
29. Holutiak-Hallick Stephen P. Jr. Dictionary of Ukrainian Surnames in the United States. – Georgia:
Slavic Onomastic Research Group, 1994. – 493 s.
30. Russisches geographisches Namenbuch / Begr. von M. Vasmer. – Wiesbaden: Akademie der Wis-
senschaften und der Literatur, 1962-1980. – Bd I – X.
31. Rymut K. Nazwiska polakуw: Sіownik historyczno-etymologiczny. – Krakуw: Wyd-wo In-tu
Jкzyka Polskiego PAN, 1999-2001. – T. I – ІІ.
32. Sіownik nazwisk wspуіczeњnie w Polsce uїywanych / Wyd. К. Rymut. – Krakуw: PAN, 1992-
1994. – Т. І – Х.
Ганна Воронич (Київ), старший науковий
співробітник Інституту української мови НАНУ,
кандидат філологічних наук
Прізвища (прізвищеві назви) похідні від
назв народів: формування й кодифікація
Прізвища, зазвичай, сигналізують про час та місце виникнення, тобто є своєрід-
ними координатами. Величезна кількість сучасних українських прізвищ виникла під
впливом Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації ко-
заків. У козацьких реєстрах перевагу над усіма іншими мають прізвища на -енко (на-
приклад, у реєстрі Київського полку прізвища на -енко становлять 60%). Значну гру-
па прізвищ походить від апелятивів на позначення особливостей зовнішнього
вигляду, вдачі, поведінки запорізьких козаків: Головко, Чуб, Зуб, Носенко, Губенко,
Шраменко, Горбоніс, Рябко, Білан, Слинько, Легкоступ, Побігайло, Циподрига, Сви-
|