Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині

Стаття показує етапи зародження та розвитку ветеринарних учбових і наукових закладів на Харківщині.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Корольов, А.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2010
Назва видання:	Питання історії науки і техніки
Теми:	Підготовка наукових та інженерних кадрів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77045
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині / А.Г. Корольов // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 3. — С. 15-22. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77045
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-770452015-02-19T03:01:48Z Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині Корольов, А.Г. Підготовка наукових та інженерних кадрів Стаття показує етапи зародження та розвитку ветеринарних учбових і наукових закладів на Харківщині. Статья показывает этапы зарождения и развития ветеринарных учебных и научных учреждений на Харьковщине. Origin and development of veterinary education and scientific on Harkovshchine. 2010 Article Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині / А.Г. Корольов // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 3. — С. 15-22. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77045 619: 616.98 uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Підготовка наукових та інженерних кадрів Підготовка наукових та інженерних кадрів
spellingShingle	Підготовка наукових та інженерних кадрів Підготовка наукових та інженерних кадрів Корольов, А.Г. Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині Питання історії науки і техніки
description	Стаття показує етапи зародження та розвитку ветеринарних учбових і наукових закладів на Харківщині.
format	Article
author	Корольов, А.Г.
author_facet	Корольов, А.Г.
author_sort	Корольов, А.Г.
title	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині
title_short	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині
title_full	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині
title_fullStr	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині
title_full_unstemmed	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині
title_sort	становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на харківщині
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2010
topic_facet	Підготовка наукових та інженерних кадрів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77045
citation_txt	Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині / А.Г. Корольов // Питання історії науки і техніки. — 2010. — № 3. — С. 15-22. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT korolʹovag stanovlennâírozvitokveterinarnoíosvítiínaukinaharkívŝiní
first_indexed	2025-07-06T01:25:18Z
last_indexed	2025-07-06T01:25:18Z
_version_	1836858861422641152
fulltext	ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 15 УДК: 619: 616.98 СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ВЕТЕРИНАРНОЇ ОСВІТИ І НАУКИ НА ХАРКІВЩИНІ Корольов А.Г., канд. вет. наук (Національний науковий центр «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини») Стаття показує етапи зародження та розвитку ветеринарних учбових і наукових закладів на Харківщині. В арсеналі вітчизняної історіографії можна знайти чимало робіт, де розгляда- ється питання становлення і розвитку ветеринарної науки та дослідної справи, але історичний аналіз літературних дже- рел виявив, що наукові дослідження у 19 столітті з цього питання зде- більшого носять несистема- тичний, фрагментарний, іноді статистичний характер. У пе- реважній більшості публіка- цій другої половини ХIХ – початку ХХ століть авторами висвітлювалися лише окремі питання ветеринарії [1,с.23]. Розвиток і організація ве- теринарної справи, витоки і становлення ветеринарної ос- віти і науки мають глибокі історичні ко- рені і органічно пов'язані з суспільними явищами, конкретними історичними умо- вами, що склалися у давні часи [2,с.30]. Ріст виробничих сил і розвиток ка- піталістичних відносин в Росії в кінці ХVIII і на початку ХIХ століть дикту- вали необхідність в підготовці кваліфі- кованих спеціалістів, в тому числі і в області сільського господарства. Агро- номи і ветеринарні робітники потрібні були, зокрема, для підняття продуктив- ності тваринництва, що могло бути до- сягнуто як заходами покращення порі- дності худоби, так і зниженням падежу тварин від заразних і незаразних хво- роб. Епізоотії в Росії в цей період про- довжували лютувати і наносили коло- сальний економічний збиток. В пресі, а також у докладних запис- ках висувається питання про необхід- ність створення ветеринарних закладів. В 1794 році доктором Ф.К. Уденом (1754 – 1823) була надрукована стаття під заголовком «О пользе учреждения в России скотоврачебных училищ», в якій автор указував на необхід- ність забезпечення артилерії, ка- валерії, міст і повітів «скотски- ми» лікарями і коновалами. При цьому автор приводив і приблиз- ну структуру такого училища. Воно повинно було складатися з учителів, наглядачів і учнів. На чолі училища ставився начальник і особлива комісія, в задачу якої входило видання лікарських по- радників, інформацій в худоболікуваль- них календарях про досягнення в області ветеринарії, заохочення кращих учнів. У склад комісії рекомендувалось вводити лікаря, головного економа, інспектора, наглядача над «благочинием», і старшо- го викладача. Для викладання пропонувалось ма- ти учителів по анатомії, лікуванню і бо- таніці, оператора, учителя природознав- ства, учителя по наставлянню про озна- ки хвороб і засоби їх лікування. Два учителя повинні були знаходитися в ла- заретах. В якості необхідних учбових приміщень автор називав залу для ін- струментів і анатомії, «покій» для здо- рових і хворих тварин, житло для ліку- вального і обслуговуючого персоналу, лабораторії, аптеку, типографію і кузню. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 16 Одночасно з цим висловлювались погляди про введення ветеринарних дисциплін в цикл медичної освіти, щоб готувати спеціалістів, компетентних як в області медицини, так і в області ве- теринарії. Зокрема, в 1807 році ректор Медично-хірургічної академії у Петер- бурзі Петро Франк представив мініст- ру внутрішніх справ Кочубею В.П. свої міркування про необхідність ви- вчання медиками худоболікувальних знань. Названий ректор затверджував, що спеціалісти, які випускалися змо- жуть у подальшому «… на воєнній і громадянській службі замінити по- двійне число лікарів, а зробившись членами місцевих медичних управлінь, зможуть позбавити уряд від утруднень і збитків під час пошесних хвороб ху- доби у віддалених районах». Однією з безпосередніх передумов до відкриття вищих ветеринарних учбо- вих закладів в Росії явилася доповідь Олександру I, представлена міністром внутрішніх справ В.П. Кочубеєм (1768 – 1834) в 1803 році. У своїй доповіді, оза- главленій «Про заведення в Санкт- Петербурзі, в Москві і Лубнах трьох ху- доболікувальних училищ» В.П. Кочубей писав: «Скотарство є одне з найперших джерел багатства нашого, а введення ху- доболікувальних училищ не тільки по- служити може до вилікування хворої худоби і до припинення пагубних паде- жів, але і вплинути на примноження і удосконалення скотарства… Головна мета при заведені сьому у нас повинна полягати в тому, щоб забезпечити кава- лерію нашу вправними коновалами і ко- валями і щоб доставити провінціям на- шим і заводам таких же людей». Важливість розповсюдження вете- ринарних знань в Росії була урахована ще до відкриття спеціальних вищих ве- теринарних учбових закладів. В учбові плани медичних факультетів Москов- ського, Харківського і Казанського уні- верситетів було введено викладання ве- теринарних дисциплін. Уставом 1805 року в цих університетах була передба- чена самостійна кафедра «Худоболіку- вання» [3,с.44]. В 1715 році, в Росії, за підписом Петра I, був виданий наказ про підгото- вку ветеринарних кадрів у країні. А в 1733 році біля Москви була вже ство- рена Хорошівська школа-пансіонат при Головній конюшенній канцелярії. До школи приймали переважно дітей ко- нюшенних службовців віком до 15 ро- ків, які попередньо проходили підготов- ку. У пансіонаті учні отримували прові- ант, гроші, їжу та обмундирування. Ко- жний учень мав уміти не лише підкову- вати коней, а й виготовляти підкову та ухналі, щоденно оглядати коней і відді- ляти хворих від здорових, лікувати їх. Основну увагу приділяли кастраціям. Як учні, так і викладачі Хорошівсь- кої школи були в основному вихідцями з України. Хорошівська школа- пансіонат була створена на зразок укра- їнських цехів [4,с.119; 5,с.84]. Перша ж у Західній Європі ветери- нарна школа була відкрита тільки в 1762 році, у французькому місті Ліоні. І лише услід за цим ветеринарні школи були організовані у інших містах і дер- жавах: в 1765 році – в Парижі (Альфор- ті), в 1769 році – в Турині, в 1771 році – в Кетингені, в 1773 році – в Копенгаге- ні, в 1774 році – в Скарі (Норвегія) і Паді, в 1777 році – у Відені, в 1778 році – в Ганновері, в 1780 році – в Дрездені, в 1783 році – у Фрайбурзі, в 1784 році – в Карлсрує, в 1787 році – в Мілані, в 1789 році – в Марбурзі, в 1790 році – в Берліні і Мюнхені, в 1791 році – в Лон- доні, в 1794 році – в Мадриді. Широка організація вищих ветери- нарних шкіл у XVIII столітті була ви- кликана назрілою потребою в покра- щенні і оздоровленні тваринництва. Епізоотії, що лютували, причиняли ко- лосальні збитки скотарству, згубно впливали на розвиток сільського госпо- дарства і тим самим порушували госпо- дарське життя багатьох держав. Крім ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 17 того, війни, що посилювалися з розвит- ком капіталізму, вимагали значного підвищення кінського поголів'я для по- треб різних армій, а це, у свою чергу, вимагало добре підготовлених спеціалі- стів по ветеринарії. Відомо ряд фактів, які проливають світло на питання про причину, яка спо- нукала Петра I звернути увагу на необ- хідність підготовки ветеринарних спеці- алістів. В 1711 – 1714 роках в Європі лютувала епізоотія чуми рогатої худоби, яка забрала півтора мільйони голів. Державний розум Петра I бачив, що в інтересах укріплення економіки Росії необхідно організовано боротися з епі- зоотіями, для чого раніше всього потрі- бні були кваліфіковані кадри [6,с.180]. На теренах сучасної України поча- тки ветеринарної освіти були пов'язані з Львівським університетом, де в 1784 році на медичному факультеті була від- крита кафедра ветеринарії. Започатку- вали ветеринарну освіту в Галичині пе- рший протомедик Галичини і організа- тор медичного колегіуму доктор меди- цини Андрій Крупинський (1744 – 1783 рр.), Бальтазар Аке (1740-1815 рр.), по- слідовник Жан-Жака Руссо, професор університету і доктор ветеринарної ме- дицини та хірургії Георгій (Юрій) Хмель (1747 – 1806 рр.). Однак від січ- ня 1849 року викладання ветеринарії у Львівському університеті було припи- нено. За цісаря Йосифа ІІ в Австрії було проведено реформу освіти, відповідно до якої на всій території імперії мало існувати тільки три університети: у Відні, Празі та Львові. Зі Львівським університетом, що був заснований у 1784 році, пов'язані початки викладання ветеринарної медицини, а також розви- ток ветеринарної науки й ветеринарної справи у Галичині взагалі й у Львові, зокрема. З початком 1881-1882 навча- льного року у Львові була відкрита Ве- теринарна школа. Її офіційна назва зву- чала так: Цісаревно-королівська Вете- ринарна школа та школа кування коней разом з клінікою-стаціонаром для тва- рин у Львові. Директором школи від 1 жовтня 1881 року був призначений професор Петро Зайфман (1823-1903), колишній директор Варшавської вете- ринарної школи, засновник і директор Казанського ветеринарного інституту. Одночасно були прийняті також профе- сори Генрих Кодий та Антон Барансь- кий. Школа розташувалася на території нинішнього факультету ветеринарної медицини і складалась з головного кор- пусу (сьогодні ветеринарний корпус), клінік-стаєнь, прозентарію та кузні. 19 лютого 1885 року школа видала свої перші п'ять дипломів ветеринарного лі- каря [7,с.252]. 1805 рік – саме ця дата вважається започаткуванням вищої ветеринарної освіти у Східній Україні. У цьому році при Харківському університеті було за- сновано кафедру лікування тварин (ху- доболікування). Очолював цю кафедру спеціально запрошений з Гессена (Ні- меччина) професор Федір Васильович Пільгер. Він народився у невеликому німецькому містечку Вецлар у 1761 ро- ці. Після закінчення Ерлангенського університету у 1789 році займався практичною ветеринарією, науковими дослідженнями, використовував нетра- диційні методи лікування. За роботи з вивчення і застосування порівняльного методу в лікуванні людей і тварин у 1802 році Ф.Пільгер отримав звання професора. На той час, коли Ф.В. Піль- гера запросили до Харківського універ- ситету, він був уже достатньо широко відомою людиною своїми науковими працями. Серед них найбільш значні «О болезни так назывемой «одутье» коров, лошадей и овец» (1800 р.), «Краткое рассуждение о коровьей оспе и её при- вивании» (1800 р.), «Наставление хо- зяевам, как разводить, содержать и ле- чить скот» (1802 р.), «Систематическое руководство практической и теоретиче- ской науки скотолечения» у 2-х книгах, 5-ти частях (1801-1804 рр.). У 1805 році ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 18 він приїхав до Харкова і почав читати курс на медичному факультеті, вів ка- федру, з охотою лікував людей, дося- гаючи при цьому небачених результа- тів. У 1806 році Ф.В. Пільгер був за- тверджений міністром освіти на посаді професора ветеринарії. У 1807 році Ф.Пільгер підготував проект створення на базі кафедри ветеринарного відді- лення з завданням підготовки практич- них ветеринарних лікарів, для якого не знайшлося фінансування. Доля цієї людини нагадує долю ба- гатьох видатних людей того часу. Його сміливі цікаві плани наштовхувались на косність чиновників та інертність біль- шості людей. Університетська освіта ще не стала на той час популярною і доступною багатьом. Факультет, де чи- тав лекції Ф.Пільгер, працював у перші роки нестабільно. Медична практика професора-німця, що зробила його по- пулярним, викликала заздрість і ворож- нечу з боку медичної еліти Харкова. Крім викладання і практики ліку- вання, видатному вченому вдалося у 1817 році започаткувати перший у кра- їні ветеринарний журнал „Украинский домовод”, що містив корисні поради з догляду і лікування тварин і призначав- ся широкому колу читачів[8]. Широко відомий у Європі вчений помер у 1828 році, похований у Харкові [9,с.596]. Започаткування ветеринарної освіти у XIX столітті було викликане об'єктив- ними обставинами – необхідністю про- ведення заходів боротьби зі спустошую- чими епізоотіями, які наносили величез- ні збитки економіці країни. Такі хворо- би, як сибірка, чума великої рогатої ху- доби та інші, винищували свійських тва- рин у цілих губерніях. Крім того, гостру потребу у ветеринарних спеціалістах відчувало військове відомство. На той час російська армія, що перманентно знаходилась у стані війни, не могла об- ходитись без боєздатної кінноти і голо- вної тяглової сили – коней. У зв'язку з цим за ініціативою Ф.Пільгера кафедру скотолікування бу- ло реорганізовано в кафедру епізоото- логії з ветеринарною поліцією. Метою діяльності кафедри було вивчення по- шесних хвороб тварин та розробка за- собів проти їх виникнення та розпо- всюдження. Підготовка ветеринарних лікарів при Харківському університеті пов'яза- на також з ім'ям Християна Адольфо- вича Екаблата (1800 – 1877) – шведа, вихованця ветеринарного відділення Петербурзької медико-хірургічної ака- демії, який у 1823 році одержав звання лікаря з відзнакою і ветеринарного лі- каря. Ад'юнктом з ветеринарії призна- чений у Харківський університет у 1824 році. Очолював ветеринарну кафедру при університеті з 1828 року. Лекції чи- тав 4 рази на тиждень[10, с.396]. У 1833 році тимчасово завідував хірургічною клінікою. З Харкова перейшов директо- ром Ніжинського інституту. В 1837 році, після блискучого захи- сту докторської дисертації у Вільно, у Харків прибув молодий (у віці 32 років) Карл Флоріанович Вишневський (1805 – 1863) на посаду екстраординарного, а через рік, і ординарного професора. Але якраз у цей час вводили новий універ- ситетський статут (1835 року), за яким скасували взагалі кафедру ветеринарії в університеті. У 1839 році завдяки енергії і напо- легливості видатного російського вче- ного – професора Карла Флоріановича Вишневського було створено ветерина- рну школу. Він же став її першим дире- ктором і єдиним професором. Школа знаходилась на Сумській вулиці, окре- мо від університетських споруд, у ка- м'яному двоповерховому будинку з флігелем. На нижньому поверсі будівлі знаходились клініки, верхній поверх був зайнятий класами та кабінетами. У флігелі розташувався анатомічний те- атр. Ветеринарна школа була створена як експериментальна терміном на 3 ро- ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 19 ки. За цей час школа підтвердила свою необхідність і проіснувала до 1851 ро- ку, коли була перетворена у ветеринар- не училище. Нею було підготовлено 70 ветеринарних лікарів і ветеринарних помічників. За тим часом, це дуже ве- лика кількість спеціалістів [11, с.12]. Професор К.Ф. Вишневський читав лекції з усіх ветеринарних дисциплін (зооанатомії, зоофізіології, зоопатоло- гії, екстер'єру, судової ветеринарії, хі- рургії, акушерства та заразних хвороб), вів практику. Матеріалів про К.Ф. Вишневського в історичних працях Харківського уні- верситету дуже мало. Проглядаючи всі офіційні звіти і журнали, однак, переко- нуєшся в тому, що зроблено в області ветеринарної науки ним було дуже бага- то. Не проходило ні одного року, щоб К.Ф. Вишневський не опублікував свої наукові праці у вигляді статей та окре- мих монографій. При цьому це були не тільки суто наукові публікації, але і нау- ково-популярні. По своєму змісту вони в певній мірі цікаві навіть для сучасного читача. В частині видавничої діяльності К.Ф. Вишневський дійсно не мав собі «конкурентів» серед професорів універ- ситету того часу. Списки його праць, чи- слом до 25, увійшли у відповідні біогра- фічні статті про нього. Відмітимо також, що К.Ф. Вишневським було вперше ви- сунуто питання про необхідність вве- дення у Росії страхування тварин, що одержало здійснення через 40 років. У 1847 році на допомогу К.Ф. Ви- шневському ад'юнктом ветеринарії бу- ло призначено вихованця Віленської медико-хірургічної академії Наполеона Дем'яновича Галицького, який завіду- вав терапевтичною, хірургічною і аку- шерською клініками тварин, став одно- часно викладати ті предмети, що й ди- ректор. Пізніше до них були додані хі- мія, ботаніка, фармація, фармакологія, часткова патологія [12, с.411]. У 1848 році К.Ф. Вишневський пішов у відста- вку і останні роки свого життя провів у своєму маєтку на Вінниччині. Професорів Харківського універси- тету та Харківської ветеринарної школи Ф.В. Пільгера, Х.А. Екаблата і К.Ф. Ви- шневського вважають засновниками віт- чизняної ветеринарії[13]. Ветеринарна школа при Харківському університеті була другим ветеринарним закладом у країні після Петербурзької медико- хірургічної академії. Тут завершували свою освіту студенти-ветеринари Вілен- ської і Московської медико-хірургічних академій, закритих царським урядом пі- сля студентських заворушень. Схід України бурхливо розвивався, тут організовувалися крупні тваринни- цькі господарства, зароджувалися і ус- пішно розвивалися промислові підпри- ємства, дислокувалися армійські під- розділи. У зв'язку з цим потрібні були нові спеціалісти, у тому числі і ветери- нарні лікарі. У квітні 1850 року «последовало Высочайшее повеление привести в дей- ствие в течение 4-летнего срока устав и штат ветеринарного училища в Харько- ве, составленные Министерством на- родного просвещения по соглашению с Министерством Государственных имуществ, рассмотренные в Государст- венном Совете и Высочайше утвер- ждённые». Вказаному міністерству бу- ло доручено введення статуту і форму- вання штату, призначення директора. Після 4-річного строку статут і штат училища пропонувалось представити в установленому порядку на остаточне затвердження цареві. Бюджет на розви- ток училища виділявся досить скром- ний, що пояснювалось не лише невели- кою кількістю професорів і викладачів, терміном випробування, а й залишко- вим принципом фінансування дисцип- лін гуманітарного циклу [14, с.425]. У 1873 році Харківське ветерина- рне училище було реформовано в ін- ститут. Великий вклад у розвиток Харків- ського ветеринарного інституту внесли ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 20 його директори, а саме М.Н. Мельниче- нко, А.О. Раєвський, О.П. Остапенко, Г.Й. Гумілевський, О.В. Делюлін, М.І. Самодєлкін, М.М. Богданов, В.В. Галін, К.І. Бабарикін, В.А. Телегін, О.Ф. Носик, Д.Д. Логвінов, І.О. Калашник, Г.О. Бог- данов, І.Ф. Храбустовський, Є.П. Най- митенко, М.І. Карташов, В.О. Головко. За тривалий строк функціонуван- ня інституту в ньому були створені наукові школи, які мали і мають ве- лике значення у навчальній, науковій і виховній роботі. Це наукові школи з хірургії професора М.О. Мальцева; з гістології і ембріології – професора Є.Ф. Лисицького; з мікробіології – професора М.В. Рево; з біохімії – професорів О.С. Савронь, О.В. Чечот- кіна; з епізоотології – члена- кореспондента ВАСГНІЛ І.І. Лукашо- ва; з клінічної діагностики і терапії професорів П.А. Гордєєва, С.І. Смир- нова; з ветеринарного акушерства – професорів Д.Д. Логвінова, В.К. Кед- рова, М.І. Самодєлкіна, С.М. Корніє- нка; із зоогігієни – академіка М.Ф. Іванова; з патоморфології – професо- ра О.П. Остапенка [15, с.67]. Продовженням розвитку ветерина- рної науки на Харківщині було ство- рення Державного інституту наукової і практичної ветеринарії у лютому 1923 року, про що свідчить всебічне вивчен- ня архівних документів. Власне цим часом датовані ряд ва- жливих для історії інституту докумен- тів і подій. У вересні 1922 року Нарко- мземом УРСР були визначені задачі створеного інституту. Зокрема, в обо- в'язки інституту ставилося: 1. Очолити у республіці наукову ді- яльність по боротьбі з епізоотіями. 2. Забезпечити потреби УРСР і рес- публік СРСР у біопрепаратах. 3. Розвернути широку експеримен- тальну роботу по дослідженню нових, більш ефективних засобів боротьби з інфекційними і інвазійними хворобами. 4. Шляхом систематичних курсів підвищувати кваліфікацію ветеринар- них лікарів. 5. Широко популяризувати науко- во-практичні дослідження ветеринарії. Ще 20 травня 1921 року Колегія Центрального ветеринарного управління Наркомзему РРФСР вирішила реоргані- зувати існуючу при Харківському вете- ринарному інституті бактеріологічну станцію в дослідний інститут. Однак станція, яка входила у склад Харківсько- го ветеринарного інституту, знаходилась тоді у підпорядкуванні Народного комі- саріату освіти. У грудні 1922 року було прийняте рішення про передачу названої станції із наркомату освіти в систему Наркомзему УРСР, що визначило юри- дичне виділення станції в самостійний заклад і могло розглядатися як початок створення першого науково-дослідного ветеринарного центру України. Про організацію інституту в 1923 році свідчать також звіти, які зберегли- ся у державному архіві Харківської об- ласті про діяльність інституту за 1923 – 1948 роки (ДАХО.- ФР 6127. - Оп. №1. - Од.зб. № 61). Факти і документи 1923 року під- тверджують початок діяльності інсти- туту і його активної роботи уже в цей період. Зокрема, є опубліковане повід- омлення про те, що представленню ін- структора Наркомзему Л.Й. Бонч- Бруєвича технічною колегією Ветери- нарного Управління від 21 травня 1923 року виноситься постанова: „Просити Харківський інститут науково- практичної ветеринарії у можливо най- ближчий час представити план роботи про постановку дослідів вивчення сапа з вказівкою необхідних для цієї мети спеціальних та інших матеріалів”. У лютому 1923 року відбувся II Всеукраїнський ветеринарно- делегатський з'їзд, який поряд з іншими питаннями розглянув і прийняв поста- нову про організацію Державного ін- ституту наукової і практичної ветери- ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 21 нарії і визначив його задачі, вказав, що він повинен бути вищим науковим за- кладом. який буде об'єднувати діяль- ність губернських лабораторій і станцій і, разом з тим, мати свої науково- дослідні задачі по вивченню захворю- вань, дослідженню і виготовленню спе- ціальних ветеринарних біологічних препаратів для всієї України [16, с.33]. Комісія Всеукраїнського Централь- ного виконавчого комітету 28 квітня 1923 року затвердила у системі Наркомзему УРСР Державний інститут наукової і практичної ветеринарії (протокол № 22). Таким чином, сталося остаточне при- знання офіціального статусу інституту. Інститут створювався на добре під- готовленій професіональній науковій базі центральної бактеріологічної стан- ції, однак, її виробничі і структурні мо- жливості були для того часу вже недо- статніми. Все зростаюча потреба у швидкому нарощуванні виробництва біологічних препаратів і зростаюча за- требуваність науки практиками викли- кали необхідність нової схеми організа- ції наукової роботи шляхом створення самостійних наукових закладів ветери- нарної медицини з підбором кадрів, які б спеціалізувалися на рішенні відповідних наукових проблем. Це в значній мірі ди- ктувалося також швидким прогресом досягнень ветеринарної науки і надто неблагополучною обстановкою, яка склалася у період після світової і грома- дянської війн в Росії і Україні. Так з'явилася необхідність створен- ня в Україні спеціалізованого науково- дослідного інституту по ветеринарній медицині. Цю необхідність глибоко ро- зумів К.Г. Мартін – начальник ветерина- рного управління Наркомзему України і зробив все для того, щоб утілити свої плани у життя. В величезному ділі ство- рення первістка наукової ветеринарії К.Г. Мартін спирався на досвід, знання і ініціативу перших трьох директорів – засновників інституту: О.В. Дедюліна, Г.О. Кудрявцева і М.Д. Агаллі. Історія розвитку основних напрям- ків науково-дослідних робіт, що вико- нуються у Національному Науковому Центрі „Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини”, це історія вирішення головних проблем, які виникали перед ветеринарною ме- дициною України практично за весь пе- ріод розвитку нашої держави. До 1970 року інститут був єдиною дослідницькою установою з питань вете- ринарної медицини в Україні. ІЕКВМ відповідав за наукове забезпечення і ви- рішення проблем діагностики, профілак- тики. лікування і організації систем боро- тьби з основними інфекційними, інвазій- ними та незаразними хворобами багатьох видів тварин: рогатої худоби, свиней, ко- ней, птиці, хутрових звірів і бджіл. Сьогодні Національний науковий центр «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини» - го- ловний координатор наукових дослі- джень у мережі НААНУ, спрямованих на розв'язання найактуальніших проблем галузі ветеринарної медицини, підви- щення рівня фундаментальних і прикла- дних досліджень та ефективності їх реа- лізації. Головний напрям роботи Інсти- туту – розробка та впровадження нових науково обґрунтованих систем профіла- ктики і боротьби з інфекційними хворо- бами великої рогатої худоби, свиней, птиці, бджіл, риб та дрібних домашніх тварин з використанням високоефектив- них засобів діагностики, створених на основі новітніх біотехнологій. ЛІТЕРАТУРА 1. Воронин, С. Ветеринарная ме- дицина: предистория и перспективы / С.Воронин // Наука в России.- 2001.- № 2.- С. 23-26. 2. Коропов, В. М. Ветеринарное образование в СССР / В.М.Коропов. - М., Сельхозгиз, 1949 – 264 с. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КАДРІВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2010 № 3 22 3. Рудик, С.К. Історія становлення ветеринарної служби в Україні / С.К.Рудик / - К.: Бронт, 1995.- 32 с. 4. Вербицький, П.І. Історія ветери- нарної медицини України / П.І.Вербицький, П.П. Достоєвський, С.К. Рудик; за ред. С.К.Рудика - К.: Ве- тінформ, 2002.- 384 с. 5. Крапивнер, Л.М. Некоторые ма- териалы к истории ветеринарной шко- лы в России / Л.М.Крапивнер // Вете- ринария, 1959. - № 9. – С. 84. 6. Рудик, С. Історія всесвітньої ве- теринарної освіти / С.Рудик, К.Рудик – К.: АртЕК, 2002. – 200 с. 7. Куртяк, Б.М. Нарис історії вете- ринарної медицини Львівщини / Б.М.Куртяк, П.Ткачук.- Львів: Тріада плюс, 2001.- 302 с. 8. Украинский домовод на 1817-й год - Х., 1817. – Кн. 1. – 63 с. 9. Багалей, Д.И. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 – 1905): Ист. моногр.: В 2 т. / Д.И.Багалей, Д.П.Миллер; Репр. изд. – Х., 1993. – С.596 – 599. 10. Ничпаевский, Л. Воспоминания о Харьковском университете. 1823 – 1829 годы / Л.Ничпаевский // Русская старина. – 1907. - Т.131.– № 8. - С.363 - 400. 11. Баженов, С.В. Первая высшая ветеринарная школа на Украине / С.В.Баженов // Науч. Труды (Харьк. зо- вет. ин-т). – 1968. - Т.3. – С.3-7. 12. Галицький Наполеон Дем'ян- ович (1818 – 1881) – організатор вете- ринарного училища – першого вищого ветеринарного учбового закладу на Ук- раїні / Укр. рад. енц. словн. – К., 1966. – Т. 1. – С. 411. 13. Выдающиеся педагоги. Биогра- фический словарь / Харьк. гум. инсти- тут «Народная украинская академия» – 1998. – 732 с. 14. Багалей, Д.И. Ветеринарное училище при Харьковском университе- те (К 50-ти летнему юбилею Харьковс- кого ветеринарного института) / Д.И.Багалей // Сб. Харьк. ист.-филол. общ., 1911. – Т. 20. – С. 425 – 436. 15. Історія Харківської державної зооветеринарної академії. 155 років [Текст] / М-во аграр. політики України. Харк. зоовет. акад.; Ред. кол.: В.О.Головко, Ю.Д.Рубан, В.М.Кандиба та ін. - Х., «Золоті сторінки», 2006. – 491 с. 16. Протоколы заседаний и поста- новления II-го Всеукраинского ветери- нарно-административного совещания (17 – 22 февраля 1923 г.) - ЦДАВО України. - Ф. 27. – Оп. 4. – Од. зб. 67. – Арк. 1– 42. Корольов А.Г. Становление и развитие ветеринарного образования и науки на Харьковщине. Статья показывает этапы зарождения и развития ветеринарных учебных и научных учреждений на Харьковщине. Korolyjv A.G. Origin and development of veterinary education and scientific on Harkovshchine. Article shows stages of origin and development veterinary educational and scientific institutions on Harkovshchine.

Становлення і розвиток ветеринарної освіти і науки на Харківщині

Репозитарії

Схожі ресурси