Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії

Розглянуто вчення про виникнення, будову та еволюцію Всесвіту давньогрецьких філософів і показано місце їх «космології» в сучасній науці. Описано маловідому модель Архімеда. Історико-науковий аналіз праць давньогрецьких мислителів показав існування трьох основних моделей Всесвіту на теренах Старода...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Колтачихіна, О.Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2011
Назва видання:	Питання історії науки і техніки
Теми:	Наукові досягнення минулого
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77256
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії / О.Ю. Колтачихіна // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 39-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77256
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-772562015-02-25T03:01:50Z Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії Колтачихіна, О.Ю. Наукові досягнення минулого Розглянуто вчення про виникнення, будову та еволюцію Всесвіту давньогрецьких філософів і показано місце їх «космології» в сучасній науці. Описано маловідому модель Архімеда. Історико-науковий аналіз праць давньогрецьких мислителів показав існування трьох основних моделей Всесвіту на теренах Стародавньої Греції: геоцентрична, гео-геліоцентрична та геліоцентрична моделі. Рассмотрены представления о возникновении, строении и эволюции Вселенной древнегреческих философов; показано место их «космологии» в современной науке. Описана малоизвестная модель Архимеда. Историко-научный анализ трудов древнегреческих мыслителей показал существование трех основных моделей Вселенной на территории Древней Греции: геоцентрическая, гео-гелиоцентрическая и гелиоцентрическая модели. Discussed ideas about the origin, structure and evolution of the universe in the ancient Greek philosophers, and shows the location of their “cosmology” in modern science. We describe a little-known model of Archimedes. Historical and scientifi c analysis of works of ancient Greek thinkers showed the existence of three basic models of the universe in ancient Greece: geocentric, heliocentric and geo-heliocentric model. 2011 Article Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії / О.Ю. Колтачихіна // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 39-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77256 930.2:94(38) uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові досягнення минулого Наукові досягнення минулого
spellingShingle	Наукові досягнення минулого Наукові досягнення минулого Колтачихіна, О.Ю. Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії Питання історії науки і техніки
description	Розглянуто вчення про виникнення, будову та еволюцію Всесвіту давньогрецьких філософів і показано місце їх «космології» в сучасній науці. Описано маловідому модель Архімеда. Історико-науковий аналіз праць давньогрецьких мислителів показав існування трьох основних моделей Всесвіту на теренах Стародавньої Греції: геоцентрична, гео-геліоцентрична та геліоцентрична моделі.
format	Article
author	Колтачихіна, О.Ю.
author_facet	Колтачихіна, О.Ю.
author_sort	Колтачихіна, О.Ю.
title	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
title_short	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
title_full	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
title_fullStr	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
title_full_unstemmed	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
title_sort	історико-науковий аналіз моделей походження всесвіту в давньогрецькій натурфілософії
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2011
topic_facet	Наукові досягнення минулого
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77256
citation_txt	Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії / О.Ю. Колтачихіна // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 39-47. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT koltačihínaoû ístorikonaukovijanalízmodelejpohodžennâvsesvítuvdavnʹogrecʹkíjnaturfílosofíí
first_indexed	2025-07-06T01:33:16Z
last_indexed	2025-07-06T01:33:16Z
_version_	1836859362313764864
fulltext	39ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ Каушлієв Г.С. Вітчизняні мандрівники у вивченні історико-культурного ландшафту Криму на рубежі XVIII – ХІХ ст. Розглянуто дослідження пам’яток історії і культури Кримського півострова представниками російської інте- лектуальної еліти на рубежі XVIII – XIX ст. Здійснено аналіз публіцистичних та наукових творів вітчизняних письменників і вчених, які відвідали Тавриду в цей час. Встановлено, що їх дослідження заклали підвалини наукового вивчення пам’яток у Криму. Kaushliev G.S. The Domestic travelers in the study of historical and cultural landscape of Crimea at the turn of 18 – 19th centuries. The article is devoted to the history of studies in case of protection of cultural heritage in the Crimea by members of Russian intellectual elite at the turn of 18 – 19th centuries. Analysis of travelers` and scientists` notes and scientifi c publications which visited Taurida during this period has been accomplished. It was proved that their studies had laid foundation in the case of learning and safeguarding cultural legacy in the Crimea. УДК 930.2:94(38) ІСТОРИКО-НАУКОВИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ПОХОДЖЕННЯ ВСЕСВІТУ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ НАТУРФІЛОСОФІЇ Колтачихіна О.Ю., к.і.н. (Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України) Розглянуто вчення про виникнення, будову та еволюцію Всесвіту давньогрецьких філософів і показано місце їх «космології» в сучасній науці. Описано маловідому мо- дель Архімеда. Історико-науковий аналіз праць давньогрецьких мислителів показав існування трьох основних моделей Всесвіту на теренах Стародавньої Греції: геоцен- трична, гео-геліоцентрична та геліоцентрична моделі. Давньогрецька натур- філософія посідає особли- ве місце в історії науки. Її представники руйнували міфологічні уявлення про світ і людину. Мислителі Стародавньої Греції, буду- чи учнями єгиптян і ваві- лонян, значно переверши- ли їх. Переймаючи східні знання, вони звільняли їх від релігійної оболонки. Саме анти- чні натурфілософи вперше в історії спробували дати уявлення про похо- дження, еволюцію та будо- ву Всесвіту, не спираючись на міфи. Давньогрецька фі- лософія виникла в VI ст. до н.е. і була єдиним, не роз- членованим вченням про природу, про людське сус- пільство й про мислення. Український історик астро- номії І.А. Климишин пише: «Давньогрецьких філософів цілком слушно можна назвати осно- воположниками космології – науки про Всесвіт, про закономірності його 40 ISSH 2077-9496 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ будови й розвитку. Бо ж хоча біль- шість їхніх уявлень про небо була на- ївною, але трапляються серед них і справжні перлини» [1, с. 8]. Характер- ною рисою давньогрецького природо- знавства відомий історик науки Ю.О. Храмов вважає «систематичне нако- пичення фактів і спроб їх тлумачення, слабий емпіричний фундамент і велику кількість здогадок, загальних гіпотез і положень…» [2, с. 26]. Давньогрецька натурфілософія передбачила чимало майбутніх наукових відкриттів і сфор- мулювала низку питань, котрі стосу- ються проблем сучасної космології. Одну з перших спроб пояснити ви- никнення Всесвіту зустрічаємо в мі- фологічній поемі Гесіода (кінець VIII – початок VII ст.ст. до н.е.) “Теогонія” [3]. Давньогрецький поет намагався викласти різноманітні епічні сказан- ня про богів в єдиному руслі. Про за- родження світу він писав, що на почат- ку існував лише вічний, нескінченний і темний Хаос: “перш за все у Всесвіті Хаос зародився” [3, с. 24]. З нього ви- ник світ і безсмертні боги. Геракліт Ефеський (бл. 544 – бл. 470 рр. до н.е.) представляв світ єдиним, не створеним ніким з богів і ніким з лю- дей; він був, є і буде вічно живим вог- нем, що закономірно запалюється і закономірно згасає. Його Всесвіт ді- литься на дві частини – верхню, не- бесну сферу божественного, чистого і розумного вогню, і нижню, підмісяч- ну сферу погаслої речовини, холодної, важкої і вогкої [1]. Важливим кроком у космології Геракліта була відмова від божественності небесних світил. Для більшості греків у той час Сонце, Мі- сяць і відомі тоді планети були богами. На противагу загальній думці Гера- кліт вважав, що зорі – це згустки вог- ню, Місяць складається лише з вогню, Сонце – найгарячіше і найяскравіше, інші світила гріють і світять слабше, оскільки знаходяться далі від Землі. Першою філософською школою Стародавньої Греції вважається мілет- ська школа, яку заснував філософ і ма- тематик Фалес Мілетський (624 – 547 рр. до н.е.). Його вчення узагальни- ло знання, отримані на той час. Арис- тотель назвав дану теорію «найдав- нішою, що дійшла до нас» [2, с.331]. Першоосновою всього в природі, згід- но з поглядами Фалеса, була вода, з якої й утворилася Земля. Філософ вва- жав, що Земля, яка має форму круглого диска, плаває у воді, як дерево: «Зем- ля залишається нерухомою, тому що плаває, як дерево або інший подібний предмет (жодному з яких не властиво за природою спочивати на повітрі, а на воді – властиво)» [5, с.331]. Започатковану Фалесом традицію розвинули його послідовники: Анаксі- мандр (611–545 рр. до н. е.), який вва- жав основою світу апейрон – безкінеч- не, і Анаксімен (585– 525 рр. до н. е.), який стверджував, що це повітря. За субстанцію вони брали щось аморфне, яке, видозмінюючись, може набувати певних форм. С. Житомирський у книзі «Анти- чна астрономія та орфізм» зазначив, що уявлення про Всесвіт Анаксіман- дра спиралось на два принципи: «ма- тематичний» та «фізичний» [3]. Пер- ший проголошував упорядкованість та гармонічну будову світу і був сприй- нятий піфагорійцями, Платоном і його послідовниками. Другий полягав у єд- ності матерії Всесвіту закономірності його виникнення. Ці ідеї філософа ві- 41ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ дображені в працях Анаксімена, Емпе- докла, Анаксагора та в атомістів. Чи- мало сучасних дослідників античної думки вважають внесок Анаксімандра важливим не лише для історії науки, а й для науки взагалі. Так І.Д. Рожан- ський у праці «Розвиток природознав- ства в епоху античності» писав: «Анак- сімандр побудував першу закінчену модель космосу» [4, с.158]. В.І. Бакіна зазначила: «Космологія Анаксімандра – це перша в античній науці спроба побудувати «наукову картину світу»» [4]. Псевдо-Плутарх передав найбільш інформативно уявлення про виникнен- ня Всесвіту Анаксімандра: «Анаксі- мандр сказав, що абсолютна причина Всесвіту – нескінченне, з якого виді- лились небосхил і нескінченний кос- мос. Він стверджував, що відбуваєть- ся загибель світів, а набагато раніше їх народження, при чому все повторю- ється по колу з давен» [6, с. 52]. Про Землю Анаксімандр зазначав: «Земля – ширяюче тіло, ніщо її не тримає, вона залишається на місті внаслідок рівних відстаней від усіх точок. Форма в неї округла, подібна до барабана кам’яної колони» [6, с. 48]. На противагу Фале- су, Анаксімандр не вважав, що Земля плаває у воді, але припускав, що вона є центром Всесвіту, яку огороджують три вогняних кільця: перше – сонячне, друге – місячне і третє – зоряне. Тоб- то Анаксімандр дав прообраз геоцен- тричної моделі Всесвіту. Останній з представників мілет- ської школи – Анаксімен – вважав основою всього нескінчене повітря. Згідно з його поглядами, Всесвіт ви- ник з «безмежного» повітря, і все різ- номаніття речей є повітря в різних сво- їх станах. Внаслідок розрідження з нього виникає вогонь, внаслідок згу- щення – вітер, хмари, вода, земля і ка- мені. Розріджене повітря породжує не- бесні світила [5]. В VI ст. до н.е. в грецькій колонії на півдні Італії виникла школа, засновни- ком якої був філософ Піфагор (580 – 500 рр. до н.е.). Піфагорійці вважали, що всі небесні тіла мають досконалу і ідеальну форму кулі. Головною відмін- ністю піфагорійської моделі світу був її негеоцентричний характер. Піфаго- рійці першими відмовилися від осно- вної космологічної ідеї своїх попере- дників – нерухомості й центрального положення Землі у Всесвіті: «в центрі знаходиться вогонь, а Земля – одна з зір – рухається по колу навколо цен- тра, спричинюючи зміну дня й ночі» [5, с.329]. Таким чином вони були пе- редвісниками геліоцентричної моделі світу, яка була сприйнята лише у XVI ст. І.А. Климишин в «Історії астроно- мії» зазначив, що піфагорійці вперше в історії науки розробили математичну модель Всесвіту [6, с. 122]. Докладну картину будови світу в світлі піфагорових ідей накреслив Фі- лолай (бл. 470 – бл. 399 рр. до н.е.). Він висловив думку, що в центрі сві- ту перебуває не Земля, а центральний вогонь і Земля, Місяць, Сонце, пла- нети й сфера зір обертаються навко- ло нього [7, с.192]. При цьому Земля обертається ще й навколо своєї осі та- ким чином, що в кожний момент часу центральний вогонь бачити неможна. Саме ж Сонце – прозора, як скло куля, яка відбиває світло, що падає на нього від центрального вогню. Існує дев’ять сфер: Землі, Меркурія, Венери, Марса, Юпітера, Сатурна, Сонця, Місяця, зір. Крім цих дев’яти сфер, запроваджува- 42 ISSH 2077-9496 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ лася ще нова сфера й відповідно пла- нета – Протиземля – подібна до Землі, симетрично їй, по іншу сторону цен- трального вогню. Вона вводилася, щоб доповнити кількість сфер до десяти – числа, котре, як вважали піфагорійці, є досконалим числом. Протиземля разом із центральним вогнем не спостережу- вана, тому що Земля завжди поверне- на одним боком до останнього. Сонце освітлює Землю, відбиваючи промені від центрального вогню. Значення сис- теми світу Філолая полягає в тому, що в ній вперше припускається рух Землі, яка вже не знаходилась у центрі Всес- віту та був правильний здогад стосов- но обертання Землі навколо своєї осі, що й спричинює зміну дня й ночі. Один із засновників атомістики Де- мокрит (бл. 460 – 370 рр. до н.е.) вва- жав, що Всесвіт нескінченний. У почат- ковому хаосі атомного руху спонтанно утворились вихори, внаслідок чого по- рушується загальна симетрія. Таким чином у центрі світу виникає Земля, що складається з найважчих атомів. На зовнішній стороні світу утворила- ся захисна оболонка, яка відокремлює Всесвіт від навколишньої порожнечі. В XVII ст. теорію вихорів розвиватиме Р. Декарт для пояснення утворення і руху небесних тіл. Всесвіт Демокрита має сферично- симетричну форму. Крім того філософ був прихильником концепції множин- ності світів: «Світи нескінченні за кіль- кістю і відрізняються один від одного за величиною. В одних немає ні Сон- ця, ні Місяця, в інших – Сонце і Місяць більші, ніж у нас, у третіх – їх не по одному, а декілька. Відстань між сві- тами не однакова, крім того, в одному місці світів більше, в іншому – менше. Одні світи збільшуються, інші дося- гли повного розквіту, треті – зменшу- ються» [11, с. 288]. Основний внесок Демокрита полягає в його припущен- ні, що Чумацький Шлях є скупченням величезної кількості зір. У 306 р. до н.е. в Афінах, викорис- товуючи головні положення філосо- фії Демокрита, філософську школу за- снував Епікур (341 – 270 рр. до н.е.). Про світ він стверджував, що спочатку Всесвіт знаходився в стані первинно- го хаосу, з якого зрештою зміг розвину- тися порядок [8, с. 369–411]. Детально погляди Епікура виклав Лукрецій Кар: «Треба нам знати, чином таким же і небо, Місяць і Сонце, й землю і моря, і всі речі навколо не одинокі. А їх навіть більше, ніж можна злічити. Початки речей… Від безконечних віків безконеч- ною силою гнані, власній покірні вазі, у безвісті носяться вічно в різних сполу- ченнях поміж собою і в різному гарті, що тільки можуть вони породить в пе- рехресних дорогах – те і трапляється тут, що вони у цих мандрах одвічних, безліч пройшовши сполук, у стиканнях і різному русі сходяться зрештою так, що в сукупності їхній взаємній часто великих речей собою являють поча- ток: моря, Землі і небес, і різної тва- рі живої» [9, с. 119]. Принциповим противником ідеї Епікура був Аристо- тель. Він вважав, що за межами Землі в незмінному за своїми властивостями Всесвіту панує ідеальний порядок. У 386 р. до н.е. в Афінах заснував філософську школу Платон (429 – 347 рр. до н.е.). Він вважав, що Всесвіт – це єдина, вічна, жива й досконала сфера, в центрі якої перебуває Земля. У своїй праці “Тимей” [13] філософ писав: тво- рець «створив Землю з вогню і землі. 43ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ Але дві компоненти не можуть самі по собі бути добре сполучені без третьої... тому Бог помістив між вогнем і зем- лею воду і повітря» [13, с.472]. Всесвіту приписувалась форма сфери, «поверхня якої рівновіддалена від центру» [13, с. 473]. Всі планети Платон помістив на сфери, де вони і рухались: Місяць – на найближчій до Землі сфері, Сонце – на другій від Землі. Для Землі, згід- но з поглядами Платона, творець визна- чив особливе місце – «обертатися на- вколо осі, що проходить через Всесвіт; він зробив її стражем і творцем ночі й дня» [13, с. 478]. Філософ увів також у давньогрецьку натурфілософію понят- тя про п’ятий елемент – світовий ефір, що нібито заповнює Всесвіт. Модель Платона розвинув його учень Евдокс (бл. 408 – бл. 355 рр. до н.е.). “Встановивши” нерухомо Землю в центрі світу, він припустив, що рух кожної планети регулюється кількома сферами, “вкладеними” одна в одну. Таким чином за допомогою 27 сфер Евдокс пояснив всі видимі рухи світил [12, с. 330-332; 9]. Але його модель су- перечила спостереженням. Вдоскона- лив її Аристотель. Інший учень Платона – Гераклід Понтійський (387 – 312 рр. до н.е.) роз- винув свою модель світу, за якою Ве- нера та Меркурій оберталися навко- ло Сонця, а вже разом з ним – навколо Землі [9, с. 129]. Як зазначив І.А. Кли- мишин, причиною несприйняття цієї теорії була непогодженість з уявлення- ми про єдиний центр обертання у Всес- віті та про нерухоме центральне поло- ження Землі [9, с. 130]. Гераклід дав прообраз гео-геліоцентричної моделі світу. Його припущення було розвину- то пізніше Архімедом, а в Середньовіч- чі Тихо Браге (модель Всесвіту Браге). Нині маловідома модель світу давньо- грецького математика та філософа Ар- хімеда (287 – 212 рр. до н.е.), відомості про яку зустрічаються в праці римського єпископа Іпполіта (перша половина ІІІ ст. н.е.) та в коментарях римського пись- менника V ст. Макробія. С. Житомир- ський здійснив реконструкцію числових даних Архімеда [6, с. 121-144]. Вияви- лося, що він описав гео-геліоцентричну модель світу, в якій Меркурій, Венера і Марс обертаються навколо Сонця, яке разом з ними, а також Юпітер і Сатурн, рухаються навколо Землі. Давньогрецький астроном, мате- матик і філософ Аристарх Самоський (310 – 250 рр. до н.е.) висловив гіпо- тезу, що всі планети обертаються на- вколо Сонця, причому Земля є одні- єю з них, здійснюючи оберт навколо денного світила за один рік, обертаю- чись при цьому навколо осі з періодом в одну добу. Твори самого Аристарха на цю тему не дійшли до нас, але ми знаємо про них з праць інших авторів: Рис. 1. Реконструкція гео-геліоцентричної мо- делі Архімеда [9, с. 146] 44 ISSH 2077-9496 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ Аеція (псевдо-Плутарха), Плутарха, Секста Емпірика і Архімеда. Плутарх зазначав, що «цей чоловік [Аристарх Самоський] намагався пояснювати небесні явища припущенням, що небо нерухоме, а земля рухається по похило- му колу [екліптиці], обертаючись ра- зом з тим навколо своєї осі». Архімед у своєму творі «Обчислення піщинок» («Псамміт») писав: «Аристарх Само- ський у своїх «припущеннях»... вважає, що нерухомі зорі і Сонце не змінюють свого місця в просторі, що Земля руха- ється по колу навколо Сонця, що зна- ходиться в її центрі, і що центр сфе- ри нерухомих зір співпадає з центром Сонця» [10]. Однак геліоцентризм був залишений греками. Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) був видатним філософом антично- го світу, вченим-енциклопедистом, що узагальнив наукові досягнення своїх попередників, звівши їх у єдину систе- му. Основні положення його вчення про Всесвіт такі: Земля є центром Всесвіту, земне й тлінне різко розмежовані від небесного (незмінного, досконалого). Ідею геоцентричної будови Всесвіту Аристотель обирає невипадково. Йому були відомі міркування про те, що не Сонце рухається навколо Землі, а Зем- ля разом з іншими планетами оберта- ється навколо Сонця. Але проти остан- нього він висунув важливий аргумент: якби Земля переміщалася в просторі, то цей рух приводив би до регулярної зміни кутових відстаней між двома до- вільно взятими парами зір: «спосте- режувані явища – переміщення конфі- гурацій, якими визначається взаємне розташування зір, відбувається у від- повідності з передумовою, що Земля знаходиться в центрі» [5, с. 337]. В основі вчення Аристотеля про сві- тобудову лежить уявлення про чотири первинні стихії: тепло, холод, сухість та вологість. Попарне їх з'єднання дає чотири основні елементи: сполучення жаркого й сухого – вогонь, жаркого й вологого – повітря, холодного й воло- гого – воду, холодного й сухого – зем- лю. З цих елементів утворюється все різноманіття матеріального світу. Еле- ментам властива вага й легкість; земля за своєю природою важка, а вогонь, на- впаки, абсолютно легкий, тому в цен- трі Всесвіту міститься Земля, над нею вода, потім повітря й, нарешті, вогонь. Отже, за Аристотелем Всесвіт обмеже- ний у просторі: «тіло Всесвіту не не- скінчене» [5, с. 285], хоч його рух ві- чний; він не має ні початку, ні кінця. Однак це можливо лише тоді, коли іс- нує ще й інша, незмінна й незнищувана форма матерії – небесна “п'ята сутність” (“квінтесенція”), яку Аристотель на- звав ефіром: «саме верхнє місце, тому що воно [місце або ефір] “завжди бі- жить” [рухається] в продовження ві- чного часу» [5, с. 272]. Саме для ефіру, з якого, як вважав Аристотель, склада- ються всі небесні тіла, круговий рух – це природний стан. У своїй книзі «Про небо» Аристо- тель [5] навів два вагомі докази того, що Земля не плоска тарілка, а кругла куля. По-перше, Аристотель здогадався, що місячні затемнення відбуваються тоді, коли Земля перебуває між Місяцем і Сонцем на одній лінії. Вона завжди від- кидає на Місяць круглу тінь, а це може бути тільки у випадку, якщо вона має форму кулі. Якби Земля була плоским диском, її тінь мала б форму витягну- того еліпсу, якщо тільки затемнення не відбувається завжди саме в той момент, 45ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ коли Сонце перебуває точно на осі дис- ку. По-друге, з досвіду своїх подорожей греки знали, що в південних районах Полярна зоря на небі розташовується нижче, ніж у північних. Оскільки По- лярна зоря перебуває над Північним по- люсом, вона буде над головою спосте- рігача, що знаходиться на Північному полюсі, а людині на екваторі здавати- меться, що вона на лінії горизонту. У центрі світу за Аристотелем пе- ребуває Земля, що має сферичну фор- му. Вона оточена водою, потім пові- трям і, нарешті, вогнем. Далі йдуть сфери небесних світил – найближча сфера Місяця а найвіддаленіша – сфе- ра нерухомих зір. Сфери обертають- ся навколо Землі разом з розташова- ними на них світилами, які при цьому описують навколо Землі кола – “доско- налі” криві. Область небесних світил заповнена ефіром – “досконалою речо- виною”. Рух небесних тіл здійснюєть- ся якимось “першодвигуном” – душею Всесвіту. Цей першодвигун Аристоте- ля став за часів Середньовіччя христи- янським Богом. На противагу Землі, де все змінюється, на небі все незмінне й досконале. Єдине, що змінюється – це рух світил по колових орбітах. За Всес- вітом немає нічого: «ні місця, ні пусто- ти, ні часу» [5, с.292]. Сам світ не ви- ник і не може загинути, він «вічний, не має початку і кінця, але містить не- скінченний час» [5, с. 307]. К. Птоломей у II ст. розвинув ідею Аристотеля в космологічну модель [12]. За Птоломеєм небо і Земля ма- ють сферичну форму, остання містить- ся в середині неба, є його центром. За розміром і відстанню відносно сфери нерухомих зір вона є точкою і перебу- ває в спокої. «Першопричиною першо- го руху Всесвіту був незримий та не- змінний Бог» [16, с. 5]. Земля оточена 8 сферами, що несуть на собі Місяць, Сонце й 5 відомих тоді планет – Мер- курій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. Самі планети, вважав Птолемей, руха- ються по менших колах, скріплених з відповідними сферами. Це пояснюва- ло складний шлях планет. На остан- ній сфері розташовуються нерухомі зорі, які, залишаючись у тому самому положенні одна до одної, рухаються по небу, як єдине ціле. Що лежить на останній сфері, не пояснювалося, але це вже не було частиною того Всес- віту, який спостерігає людство. Якщо у моделі Аристотеля порядок світил був наступним: Місяць, Сонце, Вене- ра, Меркурій, Марс, Юпітер, Сатурн, то Птоломей визнав за необхідне дещо його змінити відносно Землі. У нього цей порядок такий: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн. Модель Птоломея дозволяла досить точно передбачати положення небесних тіл на небі, але для більш коректного передбачення йому довелося прийняти, Рисунок 2 Модель світу Птоломея 46 ISSH 2077-9496 ÍÀÓÊÎÂ² ÄÎÑßÃÍÅÍÍß ÌÈÍÓËÎÃÎ що траєкторія Місяця в одних місцях підходить до Землі вдвічі ближче, ніж в інших. Це означало, що в одному поло- женні Місяць повинен здаватися вдвічі більшим, ніж в іншому. Птоломей усві- домлював це протиріччя, проте його те- орія була визнана, хоч й не повсюдно. Християнська церква прийняла Птоло- меєву модель Всесвіту, як таку, що пе- ребуває в згоді з Біблією. Система Птоломея була закономір- ним кроком у розвитку науки. Вона, хоч і не відповідає нашим сьогоднішнім уяв- ленням про будову Всесвіту, але давала можливість привести в єдину систему нагромаджений тоді матеріал і звільни- ти його від донаукових припущень. Отже, історико-науковий аналіз праць грецьких мислителів показує, що в давньогрецькій натурфілософії іс- нувало три основні версії світобудови. Космологічні уявлення Анаксімандра, Демокрита, Платона, Евдокса, Аристо- теля, Птоломея – геоцентрична модель Всесвіту – будувалися на міркуван- нях про центральне положення Землі та обертанні навколо неї всіх небесних тіл. Аристарх Самоський запропонував геліоцентричну систему світу, згідно з якою центр світу співпадає з положен- ням Сонця і обертання небесних тіл здійснюється навколо нього. Проте гі- потеза не отримала підтримки від жод- ної філософської школи того часу. Тре- тя альтернативна гіпотеза світобудови Архімеда будувалася на припущенні про гео-геліоцентричну систему Всес- віту з обертанням Місяця, Сонця, Юпі- тера і Сатурна навколо Землі, а Мер- курія, Венери і Марса навколо Сонця (першу версію гео-геліоцентричної системи світу запропонував Гераклід Понтійський). Проте саме геоцентрич- на система світу була сприйнята біль- шістю філософських течій і панувала в астрономічній науці до кінця XVI ст. ЛІТЕРАТУРА Климишин І.А. Релятивістська астро-1. номія. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. – 208 с. Храмов Ю.А. История физики. – К.: 2. Феникс, 2006. – 1176 с. Гесиод. Полное собрание текстов. 3. Поэмы. Фрагменты. – М.: Лабиринт, 2001. – 256 с. Бакина В.И. Космологическое учение 4. Гераклита Эфесского // Вестник Мос- ковского университета. – Сер.7. – Фи- лософия. – 1998. – № 4. – С.42–55 Аристотель5. . О небе / Сочинения: В 4 т. – М.: Мысль, 1981. – Т. 3. – С. 263–378. Житомирский С. Античная астрономия 6. и орфизм. – М.: Янус-К, 2001. – 164 с. Рожанский И.Д. Развитие естествозна-7. ния в эпоху античности. – М.: Наука, 1979. – 485 с. Фрагменты ранних греческих филосо-8. фов. От эпических теокосмогоний до воз- никновения атомистики. / Подг. изд. А.В. Лебедева. – М.: Наука, 1989. – 573 с. Климишин І.А. Історія астрономії. – 9. Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. – 652 с. Коперник Н. Об обращениях небесных 10. сфер / Сб. статей к 400-летию со дня смерти. – М.–Л.: АН СССР, 1947. – С. 187–213. Лурье С.Я. Демокрит: Тексты, перевод, 11. исследования. – Л.: Наука, 1970. – 664 с. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях 12. и изречениях знаменитых философов / Ред. А.Ф. Лосев; Пер. М.Л. Гаспаров. 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с. Платон13. . Тимей / Сочинения: В 3 т. – М.: АН СССР Институт философии, 1971. – Т. 3, ч. 1. – С. 457–541. Зайцев А.И. Роль Евдокса Книдского 14. в становлении астрономической на- уки в Древней Греции / Зайцев А.И. 47ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ Избранные статьи. Т. 2. – СПб., 2003. – С.406–410 Архимед. Исчисление песчинок (Псам-15. мит). – М.–Л., 1932. – С. 68 Колтачихина О.Ю. Историко-научный анализ моделей происхождения Вселенной в древнегреческой натурфилософии. Рассмотрены представления о возникновении, строении и эволюции Вселенной древнегреческих философов; пока- зано место их «космологии» в современной науке. Описана малоизвестная модель Архимеда. Историко-научный анализ трудов древнегреческих мыслителей показал существование трех основных моделей Вселенной на территории Древней Греции: геоцентрическая, гео-гелиоцентрическая и гелиоцентрическая модели. Koltachykhina O.Yu. Historical and scientifi c analysis of models of the origin of the universe in ancient Greek natural philosophy. Discussed ideas about the origin, structure and evolution of the universe in the ancient Greek philosophers, and shows the location of their “cosmology” in modern science. We describe a little-known model of Ar- chimedes. Historical and scientifi c analysis of works of ancient Greek thinkers showed the existence of three basic models of the universe in ancient Greece: geocentric, heliocentric and geo-heliocentric model. Птолемей К16. . Альмагест или Математи- ческое сочинение в тринадцати книгах. – М.: Наука. Физматлит, 1998. – 672 с. З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОСНОВНОЇ ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ: ВИРОБНИЦТВО СОДИ Мельник Т.В., доц. (Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут») Матеріали статті присвячені висвітленню питань розвитку важливої галузі основної хімічної технології – виробництво соди у її історичному поступі. Роз- глянуто основні етапи її зародження, формування і промислового виготовлення, зокрема, на теренах України. Як відомо, сода та її по- хідні є цінними продуктами хімічної промисловості, які широко використовуються у народному господарстві у вигляді кальцинованої, ка- устичної, кристалічної соди та гідрокарбонату натрію. Тому історичні відомості щодо отримання, виробни- цтва і використання содової продукції викликають певний інтерес. Сода відома ще з глибо- кої давнини. Вона широко застосовувалася, насампе- ред, для чистки речей. Лі- тературні джерела свідчать, що ще 4000 років тому соду видобували з соляних озер у Західному Єгипті і вико- ристовували для скловарін- ня. Перші відомості щодо отримання соди шляхом упарювання води содових озер відносяться до VІ ст.

Історико-науковий аналіз моделей походження Всесвіту в давньогрецькій натурфілософії

Репозитарії

Схожі ресурси