До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»

Висвітлено етапи становлення наукових досліджень і формування колективу одного з перших у СРСР підприємства з виробництва апаратури бортових систем управління. Показано внесок головного конструктора В. Г. Сергеєва в розвиток ракето-космічної техніки України....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автори:	Тверитникова, О.Є., Белоус, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2011
Назва видання:	Питання історії науки і техніки
Теми:	Історія галузей та підприємств
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77258
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон» / О.Є. Тверитникова, О.В. Белоус // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77258
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-772582015-02-25T03:01:59Z До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон» Тверитникова, О.Є. Белоус, О.В. Історія галузей та підприємств Висвітлено етапи становлення наукових досліджень і формування колективу одного з перших у СРСР підприємства з виробництва апаратури бортових систем управління. Показано внесок головного конструктора В. Г. Сергеєва в розвиток ракето-космічної техніки України. Освещены этапы становления научных исследования и формирования коллектива одного из первых в СССР производства по изготовления аппаратуры бортовых систем управления. Показано вклад главного конструктора В. Г. Сергеева в развитие ракето-космической техники Украины. Lit stages in the formation of research and one of the fi rst team in the USSR, production of manufacturing equipment on-board control. The contribution of Chief Designer V. Sergeyev in the development of rocket and space technology in Ukraine. 2011 Article До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон» / О.Є. Тверитникова, О.В. Белоус // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77258 621.3 (09)+621.3 (477) uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств
spellingShingle	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств Тверитникова, О.Є. Белоус, О.В. До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон» Питання історії науки і техніки
description	Висвітлено етапи становлення наукових досліджень і формування колективу одного з перших у СРСР підприємства з виробництва апаратури бортових систем управління. Показано внесок головного конструктора В. Г. Сергеєва в розвиток ракето-космічної техніки України.
format	Article
author	Тверитникова, О.Є. Белоус, О.В.
author_facet	Тверитникова, О.Є. Белоус, О.В.
author_sort	Тверитникова, О.Є.
title	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»
title_short	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»
title_full	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»
title_fullStr	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»
title_full_unstemmed	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»
title_sort	до історії створення науково-виробничого об’єднання «хартрон»
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2011
topic_facet	Історія галузей та підприємств
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77258
citation_txt	До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон» / О.Є. Тверитникова, О.В. Белоус // Питання історії науки і техніки. — 2011. — № 4. — С. 54-62. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT tveritnikovaoê doístoríístvorennânaukovovirobničogoobêdnannâhartron AT belousov doístoríístvorennânaukovovirobničogoobêdnannâhartron
first_indexed	2025-07-06T01:33:21Z
last_indexed	2025-07-06T01:33:21Z
_version_	1836859367804108800
fulltext	54 ISSH 2077-9496 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ УДК 621.3 (09)+621.3 (477) ДО ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО ОБ’ЄДНАННЯ «ХАРТРОН» Тверитникова О.Є., канд. іст. наук, доц., Белоус О.В. (НТУ «Харківський політехнічний інститут», НВП «Хартрон-Аркос») Висвітлено етапи становлення наукових досліджень і формування колективу одного з перших у СРСР підприємства з виробництва апаратури бортових сис- тем управління. Показано внесок головного конструктора В. Г. Сергеєва в розви- ток ракето-космічної техніки України. Підприємство «Хартрон» було засновано 1959 р. у Хар- кові як науково-виробниче об'єднання з розробки, ви- робництва та експлуатації автоматичних систем управ- ління ракетно-космічними комплексами. Одна з про- відних фірм, що першими в СРСР засвоїли серійне ви- робництво апаратури бор- тових систем управління і наземного випробувально- го електрообладнання для ракетних комплексів. Ва- гоме значення у формуван- ні колективу підприємства, створенні унікальних розро- бок мала діяльність провід- ного спеціаліста, головного конструктора В. Г. Сергеє- ва. Метою цієї статті є більш детальне висвітлення наукових дослі- джень В. Г. Сергеєва, визначення його внеску у розвиток ракетно-космічної галузі України, зокрема створення сис- тем управління космічних об'єктів, складність динамічної схеми яких не має аналогів у світі. У світовій історії 50-ті рр. ХХ ст. були роками початку «холодної війни» та гонки озброєнь. Відбулася низка по- дій, які мали вплив на по- дальший розвиток ракетно- космічної галузі, зокрема 1946 р. прем'єр-міністр Ан- глії Уінстон Черчілль у місті Фултон (США) проголосив нові заходи проти Союзу Ра- дянських Соціалістичних Республік (СРСР) – «холод- ну війну». Президент США Гарі Трумен обнародував доктрину, названу його ім'ям, що проголошувала сферою «національних інтересів США» практично всю зем- ну кулю. Найважливішим і пріоритетним завданням оголошувалася боротьба з «радянським комунізмом». У 1949 р. була заснована організація НАТО. Створе- ний в 1956 р. Бундесвер був оснащений ядерними ракетами «Онест Джон», «Найк» з дальністю стрільби до 2000 км. У 1960 р. в США було розгор- нено 40 позицій міжконтинентальних балістичних ракет «Атлас» з дальністю стрільби до 14500 км. Радянський Союз вимушений був створювати зброю про- тидії, найважливішою складовою були МБР, здатні доставити ядерний боєза- ряд в будь-яку точку Землі [5, 13]. 55ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ Історичною для розвитку ракетної техніки стала Постанова Ради Міні- стрів СРСР (РМ СРСР) №1017-419 від 13 травня 1946 р., підписана І. В. Ста- ліним. Цією Постановою передбачало- ся створення Спеціального комітету з реактивної техніки. Заходи, що перед- бачалися Постановою, за масштабами, організаційними взаємозв'язками і за- гальним розмахом робіт не мали анало- гів в історії Радянського Союзу [7, 10]. На 1960 р. СРСР в галузі ракетно- ядерних озброєнь мав такі позиції: ра- кети Р-1, Р-2, Р-5 з дальністю стрільби до 270 км, 600 км, 1200 км відповід- но; ракета Р-11 МФ, що запускається з підводного човна на дальність 270 км з надводного положення; ракета Р–7 з дальністю стрільби до 8000 км, але ма- лопридатну до практичної експлуата- ції у військових частинах по причині складності використання в якості окис- лювача рідкого кисню, громіздкого на- земного устаткування радіоуправління і неможливості її пуску з шахтної стар- тової позиції; ракета Р-12 з дальністю стрільби до 2500 км [5]. Радянському Союзу була необхідна міжконтинентальна ракета, придатна до довгого перебування в режимі бо- йового чергування, з дальністю стріль- би до 12000–14000 км, з повністю ав- тономною системою управління та надійно захована в пускову шахту [9]. Створення такої ракети було дору- чено групі підприємств на чолі з Осо- бливим конструкторським бюро № 586 (ОКБ–586) в м. Дніпропетровськ (нині ДП «КБ «Південне»), яким керував ві- домий конструктор ракетно-космічних комплексів академік М. К. Янгель [2, 12] М. К. Янгель мав чітку програму зі створення системи бойових ракетних комплексів, що повністю відповіда- ли вимогам і перекривали за дальністю стрільби можливі діапазони, включаю- чи міжконтинентальні. Це стосувалося перш за все одноступеневих ракет Р-12 (8К63) і Р-14 (8К65) з дальністю польо- ту 2500 і 4500 км та двоступеневої раке- ти Р-16 (8К64) з дальністю – 12000 км. Системи управління ракет мали бути повністю автономними, компоненти па- лива – висококиплячими, здатними три- валий час знаходитися в баках ракети і не вимагати «підживлення». Компо- новка ракети повинна була дозволяти здійснення старту з шахтної пускової установки, готовність до старту – бути мінімальною. Крім того, ряд специфіч- них вимог забезпечували можливість їх тривалої експлуатації в польових умо- вах. За підтримки заступника Голови Ради Міністрів СРСР Д. Ф. Устінова, що керував військово-промисловим комп- лексом, М. К. Янгель добився рішення про створення нової міжконтиненталь- ної ракети Р-16 з початком льотно- конструкторських випробувань (ЛКВ) в липні 1961 р. Постанова Ради Міністрів СРСР вийшла 17 грудня 1956 р. [10]. Саме М. К. Янгель став ініціато- ром створення в Харкові нової ор- ганізації – Особливого конструктор- ського бюро № 692 (ОКБ–692), яке поєднало функції головного комплек- сного науково-дослідного і дослідно- конструкторського підприємства. Го- ловним завданням ОКБ № 692 було координація робіт і розробка систем управління для ракет, які створювались в ОКБ-586. 21 квітня 1959 р. був підпи- саний наказ ДКРЕ РМ СРСР про ство- рення в Харкові на базі існуючих ОКБ № 897 (нині ДНВП «Об’єднання «Ко- мунар») і ОКБ-285 (нині Харківський 56 ISSH 2077-9496 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ завод ім. Шевченка) нової організації – ОКБ-692 (для відкритого листування – поштова скринька № 67). Створеному ОКБ-692 було доручено розробку ав- томата стабілізації і комплексу назем- ного та перевірочного електроустатку- вання ракети Р-16 (8К64) [12]. Начальником ОКБ-692 був призна- чений Б. М. Конопльов – фахівець в галузі систем управління міжконти- нентальних балістичних ракет, тала- новитий інженер і вчений, що зробив вагомий внесок у розвиток ракетно- космічній галузі України. ОКБ склада- лося з двох комплексів: перший – комп- лекс автономних систем управління під керівництвом головного конструк- тора А. М. Гінзбурга і другий – комп- лекс радіоуправління під керівництвом Г. О. Барановського. Крім того, був утво- рений монтажно-експериментальний цех, який очолив Е. А. Морщаков. Го- ловним інженером підприємства був призначений О. Ф. Антуф'єв [3]. 24 жовтня 1960 р. при проведен- ні льотних випробувань ракети Р-16 на космодромі Байконур відбулася ка- тастрофа, найважча в історії ракетної техніки Радянського Союзу. При підго- товці до першого пуску ракети відбув- ся несанкціонований запуск двигунів другого ступеня, що спричинив вибух і пожежу на стартовій позиції. У ката- строфі загинуло 92 особи, зокрема го- ловнокомандуючий ракетними війська- ми стратегічного призначення головний маршал артилерії М. І. Недєлін. Інфор- мацію про трагедію було засекрече- но. Тільки 27 жовтня в газеті «Правда» було надруковано офіційне повідомлен- ня про загибель М. І. Недєліна, в якому було змінено справжню причину смер- ті: «…при исполнении служебных обя- занностей в результате авиационной катастрофы погиб Главный маршал артиллерии Неделин Митрофан Ива- нович...». Серед загиблих був началь- ник ОКБ-692 Б. М. Конопльов [1]. 16 листопада 1960 р. на посаду на- чальника, головного конструктора ОКБ-692, був призначений В. Г. Сер- геєв. Про цікаві обставини призначен- ня нового керівниках ОКБ-692 пише у своїх спогадах начальник друго- го комплексу Г. А. Барановський: «… После похорон в Харьков съехались члены правительственной комис- сии по испытаниям Р-16, председа- тели (министры) Госкомитетов по оборонной технике, судостроению, радиоэлектронике, некоторые из их заместителей, представители пар- тийного руководства, как для приня- тия решений о дальнейших работах, так и с предлагаемыми кандидата- ми на место погибшего Коноплёва. Но оба кандидата, ознакомившись с пред- приятием, дружно отказались. И ког- да гости, приняв решения по работам, разъехались, оставшийся замести- тель нашего министра Шокин Алек- сандр Иванович представил Гинзбургу и мне привезённого из Москвы третье- го кандидата, не убоявшегося принять предложенный пост. Третьим канди- датом оказался сотрудник Пилюгина В. Г. Сергеев ...» [2]. Досвід роботи В. Г. Сергеєв набув працюючи в науково-дослідному ін- ституті № 885 (НДІ-885) Міністерства промисловості засобів зв'язку, м. Мо- сква, що був провідним інститутом з систем управління балістичних ракет дальньої дії і зенітних керованих ракет. У НДІ-885, який на той час очолюва- лись М. С. Рязанським, і М. О. Пілюгін 57ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ він займав посаду керівника лаборато- рії стабілізації центру мас, яка займа- лася розробкою систем нормальної та бокової стабілізації, і виявив себе як та- лановитий вчений і конструктор. Пра- цюючи в інституті В. Г. Сергеєв захис- тив кандидатську дисертаційну роботу і вирішив проблему вимірювання мало- го бокового зносу ракети і компенсації його бортовими приладами автономної системи управління. За цей час В. Г. Сергеєв набув великого досвіду керів- ництва науково-дослідними роботами, в ході яких виконувались експеримен- тальні та теоретичні дослідженні щодо систем управління. У 1957 р. конструк- тор був удостоєний Ленінської премії як автор приладу бокової корекції авто- номної системи управління міжконти- нентальної балістичної ракети (МБР) Р-7, яка вивела на орбіту перший штуч- ний супутник Землі [14; 16]. Постать нового головного конструк- тора найкраще відповідала складній ситуації, в яку потрапило підприєм- ство після аварії. Колективу був потрі- бен досвідчений керівник, здатний за- безпечити планомірну роботу в умовах контролю з боку партійно-державного апарату всіх рівнів. Можна стверджу- вати, що катастрофа виявилася ключо- вим чинником у забезпеченні технічної і організаційної безпеки на етапах роз- робки, випробувань і експлуатації всі- єї ракетної техніки. Наслідки катастро- фи підкреслили необхідність створення системи проектування, відпрацювання, виготовлення і експлуатації ракетних і ракетно-космічних комплексів і вплину- ли на пожвавлення науково-дослідних робот відповідно нормативної бази для ракетної техніки. Найактивнішу участь у цих роботах взяло ОКБ-692 під керів- ництвом Головного конструктора сис- тем управління В. Г. Сергеєва [15]. В. Г. Сергеєв насамперед завершив організаційно-структурне формування підприємства та чітко визначив функ- ціональні обов'язки нових підрозділів. Було додатково створено: третій комп- лекс – науково-теоретичний, керівник – Д. Ф. Клим (потім його очолювали Я. Є. Айзенберг, В. Г. Сімагін, Ю. М. Златкін); четвертий комплекс – готових приладів автономних систем управлін- ня (бортової апаратури) − очолив А. М. Шестопал (у подальші роки А. І. Кри- воносов); п'ятий комплекс – комплек- сних випробувань, керівник У. М. Фе- дотенков (далі А. І. Передерій, Є. М. Харченко, Ю. В. Салло, Л. М. Бон- даренко, Ю. Є. Заблоцький); шостий комплекс – розробки конструкторської документації, керівник П. М. Сорокин (потім його очолювали Ф. Ф. Борзу- нов, І. М. Бринцев, В. І. Ковальов, О. М. Цепляєв, А. В. Сербін) [12]. Наказом голови ДКРЕ № 97 від 16 травня 1961 р. було організовано екс- периментальний завод «Електропри- лад» (поштова скринька № 92). Дирек- тором заводу і заступником начальника підприємства був призначений О. П. Коваленко (далі цю посаду займали О. Ф. Антуф'єв, Г. А. Борзенко). Прове- дено колосальну роботу зі здійснення додаткових випробувань, забезпечен- ня повноти відпрацювання апаратури, підвищення надійності системи управ- ління і якості документації [11]. Головний конструктор систем управ- ління ракет-носіїв та космічних апара- тів, заступник головного конструктора підприємства, начальник комплексно- го відділення А. С. Гончар розповідає: «Большой заслугой Владимира Григо- 58 ISSH 2077-9496 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ рьевича, несомненно, является то, что ему удалось, благодаря своему урав- новешенному характеру, стабилизи- ровать моральную обстановку в ОКБ после трагедии 24 октября. …Роль Сергеева в создании на предприятии системы, исключающей подобные слу- чаи, трудно переоценить…» [5]. У лютому 1961 р. було виготовлено новий комплект апаратури за ретель- но переробленою документацією. Вже через півроку ракету Р-16 з істотно до- опрацьованою апаратурою системи управління було вивезено на старто- ву позицію. Були проведені її успішні льотні випробування і в 1962 р. ракету було прийнято на озброєння. У квітні 1962 р. конструктори ракети Р-16 були удостоєні Ленінської премії, в їх чис- лі О. Ф. Антуф'єв, А. І. Гудименко, Д. Ф. Клим. Пізніше, в 1967 р., Держав- ну премію СРСР за цю ж ракету було присуджено В. Г. Сергеєву, Я. Є. Ай- зенбергу і В. К. Копилу [12]. Надалі багато років колектив ОКБ-692 (з 1 серпня 1966 р. – КБ «Елек- троприладобудування», з 29 серпня 1977 р. – НВО «Електроприлад»), очо- люваний В. Г. Сергеєвим, був зайнятий створенням все більш досконалих сис- тем управління міжконтинентальних балістичних ракет генеральних кон- структорів М. К. Янгеля, В. Ф. Уткіна і В. М. Челомея [3, 4, 5, 12]. Створені системи управління ра- кет Р-36 Р-36М, УР-100Н, УР-100НУ, Р-36М2 забезпечили необхідні харак- теристики: за точністю стрільби (раке- ти останніх модифікацій забезпечували попадання в ціль розміром з сучасний стадіон на граничній дальності); бо- єготовність комплексу в заданий час; автономну та дистанційну перевірку стану систем ракети і її пуск; високу експлуатаційну надійність, простоту в обслуговуванні, захист від випадкових і несанкціонованих пусків; дистанцій- не й автоматичне введення польотно- го завдання та перенацілювання; інди- відуальне наведення бойових блоків головних частин, що розділяються, на окремі цілі і прикриття (захист) бойо- вих блоків удаваними цілями; збере- ження працездатності та точного на- ведення на ціль при сейсмічній дії на стартову позицію при ядерних вибухах в районі старту [17]. Ракета Р-36 (генеральний кон- структор М. К. Янгель) мала дальність стрільби в межах одного витка орбіти штучного супутника Землі й можли- вість підходу до цілі з двох діаметраль- но протилежних напрямів [12, 17]. На підприємстві розширювалася те- матика, яка стала охоплювати всі осно- вні напрями ракетно-космічної техніки. Тому виникла необхідність спеціаліза- ції підрозділів за основними напрямами роботи. Були створені комплексні під- розділи і призначені головні конструк- тори з основних розробок. Першими такими підрозділами були комплекси В. О. Уралова і А. І. Передерія. Керів- ники цих комплексів отримали ранг го- ловних конструкторів у межах Мініс- терства загального машинобудування і, відповідно, керували розробками сис- тем управління для ракетних систем Челомея і Янгеля. Існуючі тематичні підрозділи вели розробку принципів по- будови систем управління, програмно- алгоритмічного забезпечення, бортової і наземної апаратури, а експеримен- тальний завод виготовляв апаратуру. Така організація робіт виправдовува- ла себе. На початку сімдесятих років 59ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ було створено комплексний підрозділ з космічної тематики, яким керував А. С. Гончар. Пізніше було створено комп- лексний підрозділ з розробки крилатих ракетних систем. Цей напрям був на- стільки специфічно важким і незвичай- ним для підприємства, що його органі- зацією на початковому етапі займалося керівництво підприємства, особисто го- ловний інженер Г. І. Лящев. Зрештою, цей підрозділ очолив Л. М. Бондаренко, і під його керівництвом були створені системи управління для самонавідних крилатих ракет трьох типів базування: суходільного, морського і авіаційного. Ці ракетні системи заповнили прогали- ну в стратегічних озброєннях СРСР по відношенню до США [5, 12]. На початку сімдесятих років прак- тично закінчилося організаційне і на- укове становлення підприємства, його виробничої кооперації і кооперації су- міжних НДІ і ОКБ, які розробляли окре- мі системи й прилади. Заслуга в цьо- му, в першу чергу, належить головному конструктору підприємства В. Г. Сер- геєву і його найближчим соратникам, особливо першому заступнику голов- ного конструктора, директору заводу Г. А. Борзенко і першому заступнику го- ловного конструктора головному інже- неру А. Ф. Собольову [3]. Якщо в 1959 р. підприємство ство- рювалося для забезпечення розробок генерального конструктора М. К Ян- геля, то в цей час воно працювало вже над системами управління за технічни- ми завданнями генеральних конструк- торів В. Ф. Уткіна (який змінив на по- сту М. К. Янгеля), В. Н. Челомея, потім Г. А. Єфремова (ЦКБМ), Д. А. Полу- хіна (КБ «Салют»), В. М. Ковтуненка (НВО ім. С. А. Лавочкіна) [12]. Особливий склад мислення В.Г. Сергеєва дозволив спрямувати науково- дослідну роботу колективу на можли- вість використання для потреб народ- ного господарства бойових ракет, що відслужили свій термін чергування. Для цих цілей були розроблені системи управління ракет-носіїв штучних су- путників Землі. Так, на базі ракети ма- лої дальності Р-12 був створений но- сій, за допомогою якого було запущено в космос близько 800 штучних супут- ників Землі найрізноманітнішого нау- кового й народно-господарчого призна- чення, серії «Космос» і «Інтеркосмос». На базі ракети середньої дальності Р-14 було створено носій з унікальною мож- ливістю повторного запуску у польоті двигуна другого ступеня, що забезпечу- вало імітацію входу в густі шари атмос- фери з другою космічною швидкістю, можливість дослідження радіолокацій- них характеристик удаваних цілей, ае- родинаміки апаратів, що повертаються, а згодом – аеродинаміки макета корабля «Буран». Кількість штучних супутників Землі й інших об'єктів, запущених цим носієм, перевищила 1000 [17]. На базі глобальної ракети Р-36 при мінімальному доопрацюванні було створено носій з повністю автоматизо- ваною стартовою позицією. Цей носій знайшов широке застосування для за- пуску штучних супутників Землі на ко- ристь військово-морського флоту. З його допомогою запускалися керовані супут- ники і супутники-винищувачі [12]. На початку 1970-х рр. проводили- ся масштабні роботи зі створення сис- теми управління транспортного кора- бля постачання (ТКП) і апарата, що повертається, багатоцільової косміч- ної системи «Алмаз». Вперше в СРСР 60 ISSH 2077-9496 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ у системі управління було застосовано бортову цифрову обчислювальну ма- шину (БЦОМ), яка дозволила кораблю виконувати в автоматичному режимі зближення і стиковку з іншим об'єктом. Автоматичні стиковки транспортно- го корабля постачання з космічними станціями «Салют–6» і «Салют–7», ви- конані після багатоденних польотів за попередньо введеною програмою (по- льотним завданням) з виконанням ряду запланованих операцій і міжорбіталь- них переходів без втручання операто- рів центру управління, були справжнім тріумфом ідей, що виникли і втілились на «фірмі» В.Г. Сергеєва [17]. У БЦОМ розробки НВО «Електро- прилад» експлуатаційна надійність була настільки висока, що на льот- них випробуваннях усіх ракет, пус- ках серійних МБР, пусках ракет-носіїв з космічними апаратами і у польотах численних космічних апаратів з систе- мами управління, створеними на базі цих БЦОМ, не було жодної аварії раке- ти або космічного апарата з вини від- мови бортової машини [4]. У подальші роки досвід транспорт- них кораблів постачання був широко використаний при створенні цілої се- рії космічних кораблів різноманітного призначення – транспортного корабля- модуля, модулів «Кристал», «Спектр», «Квант», що увійшли до складу стан- ції «Мир», а останніми роками і мо- дуля «Зоря» Міжнародної космічної станції [3, 17]. З повною підставою можна ствер- джувати, що в ті роки центр науково- технічної думки знаходився на підприємствах-розробниках, а не в академічних інститутах, що не мали тих фінансових можливостей, які на- давалися урядом безпосереднім твор- цям тих або інших видів оборонної техніки. До кінця сімдесятих років становлення НВО «Електроприлад», як науково-виробничого центру Укра- їни з розробки та виготовлення апара- тури систем управління для ракетно- космічних об'єктів завершилося [5]. Слід зазначити, що на підприємстві існували підрозділи, які розробляли апа- ратуру і прилади систем управління та займали лідируюче положення в галу- зі по цілому ряду напрямів: створенню дискретної і цифрової апаратури, засто- суванню серійних і спеціальних обчис- лювальних машин для перевірочно- пускової апаратури, побудові систем телеметричних вимірювань і їх аналі- зу, конструюванню, випробуванням і стендовому відпрацюванню систем та ін. Дослідне виробництво мало в чому поступалося найпотужнішим заводам галузі. Воно забезпечувало оперативне створення нових зразків апаратури, роз- робку відповідної технології і здійсню- вало провідну роль при її впровадженні на серійному виробництві. Навколо під- приємства склалася стійка кооперація суміжних підприємств-співрозробників спеціальних видів апаратури, напівфа- брикатів і матеріалів [3]. Удосконалення систем управління десятків об'єктів, для яких підприєм- ство вело розробку цих систем, прово- дилося з використанням найпередові- ших науково-технічних ідей, методів і устаткування. Значне місце в науково- технічній творчості колективу НВО «Електроприлад» займало створення системи управління ракети-носія бага- торазової космічної транспортної сис- теми «Енергія-Буран». Роботи за цією темою розпочалися під керівництвом 61ÏÈÒÀÍÍß ²ÑÒÎÐ²² ÍÀÓÊÈ ² ÒÅÕÍ²ÊÈ 2011 №4 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ В. Г. Сергеєва (на завершальному ета- пі вони проводилися під фактичним керівництвом Я. Є. Айзенберга) [12]. Престижність і значущість робіт, які виконувалися колективом підприємства під керівництвом В. Г. Сергеєва, під- креслювалися постійною увагою з боку партійно-урядових структур, постійним контактом з керівництвом військово- промислового комплексу, ЦК партії, ко- мандуванням збройних сил. Підприєм- ство відвідували секретарі ЦК – Л. І. Брежнев, В. В. Щербицкий, Л. М. За- йков, гостями були президенти АН СРСР і УРСР А. П. Александров., Б. Є. Патон, міністри В. Д. Калмиков, О. І. Шокін, С. О. Афанасьєв, О. Д. Бакла- нов, багато видних військових керівни- ків – М. Г. Грігор’єв, Н. Н. Смірніцький, А. І. Соколов, В. П. Кутаков, С. П. Горш- ков, генеральні конструктори ракетно- космічної техніки М. К. Янгель, В. М. Челомей, В. П. Глушко, Д. О. Полухін, В. М. Ковтуненко, академіки Б. М. Пе- тров, О. Ю. Ішлінський, В. І.Кузнєцов, М. О. Пілюгін і багато інших [2, 5]. Усунення Володимира Григорови- ча від керівництва підприємством в 1986 р. було рішенням керівництва Мі- ністерства загального машинобуду- вання. Приводом став зрив термінів щодо розробки багаторазової косміч- ної транспортної системи «Енергія- Буран». Швидше за все, це було зро- блено з метою продемонструвати, що вжито рішучих заходів [14, 12]. У травні 1987 р. відбувся перший успішний запуск ракети-носія «Енер- гія», а в листопаді 1988 р. – запуск в штатному варіанті – з багаторазовим ко- раблем «Буран». Очевидець цих подій А. С. Гончар розповідає: «…Мощным по- током 14 кубометров в секунду хлынула защитная завеса воды, вспыхнуло пла- мя из сопел, затем мощный удар, клубы пара и дыма окутывают ракету обла- ком, из которого торжественно, наби- рая скорость, сопровождаемая ярким факелом, устремляется ввысь сере- бристая красавица–ракета с кораблем «Буран»! Неповторимый миг, ради ко- торого затрачен громадный труд со- тен тысяч людей, торжественный, ни с чем несравнимый миг! Это был «звездный час» создателей ракеты, «звездный час» нашей фирмы...» [5]. В. Г. Сергеєв отримав посаду про- відного наукового співробітника НВО «Електроприлад» (нині ВАТ «Хар- трон»), останні роки працював науковим консультантом ВАТ «Хартрон» [14]. Довгий життєвий шлях В. Г. Сер- геєва відзначений багатьма званнями й нагородами. В. Г. Сергеєв був двічі удостоєний звання Героя Соціалістич- ної Праці. Йому були присуджені Ле- нінська премія (1957 р.), Державна пре- мія СРСР (1967 р.) і Державна премія УРСР (1979 р.). В. Г. Сергеєв був ака- деміком Національної академії наук України, доктором технічних наук. Він був нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденами Жовтневої Револю- ції, Богдана Хмельницького III ступе- ня, «За заслуги» III ступеня, Вітчизня- ної війни I ступеня, трьома орденами Вітчизняної війни II ступеня, орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, тринадцятьма медалями [14]. Отже, не підлягає сумніву, що голо- вна роль у становленні колективу НВО «Електроприлад», у створенні принци- пів та підходів до розв'язання складних науково-технічних завдань належить В. Г. Сергеєву – керівникові і головно- му конструктору підприємства, який за- 62 ISSH 2077-9496 ²ÑÒÎÐ²ß ÃÀËÓÇÅÉ ÒÀ Ï²ÄÏÐÈÅÌÑÒÂ ймав цю посаду впродовж 26 років. З по- вною підставою можна сказати, що під його керівництвом було створено одну з передових науково-конструкторських шкіл, яка продовжує і зараз успішну розробку унікальних систем управлін- ня ракет і космічних апаратів і яка ви- знання далеко за межами України. ЛІТЕРАТУРА Аверков С. Особая папка президента, 1. или черный день в истории войск стра- тегического назначения / С. Аверков // Время. – № 10. – 1996 г. Барановский Г. А. Первые шаги в По-2. мерках. Материалы для подготовки издания сборника «Воспоминания ве- теранов НПП ХАРТРОН–АРКОС» / Г. А. Барановский. Поточне діловодство музею АТ «Хартрон». Борзенко Г. А. Встречи с Министром 3. общего машиностроения – Афанасье- вым С.А. и начальником предприятия В.Г. Сергеевым. Материалы для под- готовки издания сборника «Воспоми- нания ветеранов НПП ХАРТРОН–АР- КОС». Поточне діловодство музею АТ «Хартрон». Василенко Б. Е. Хождение в ракетную 4. технику : записки главного инженера / Б. Е. Василенко. – К. : ООО «Новый друк», 2004. – 384 с. Гончар А. С. Звездные часы ракетной 5. техники. Воспоминания / А. С. Гончар. – Х. : Факт, 2008. – 400 с. Ракеты, летящие на «крыльях» бессон-6. ной ночи // Время. – № 28. – 1998 г. Реактивное вооружение СССР // Неза-7. висимая газета. – № 34. – 1995 г. Черток Б. Е. Ракеты и люди / Б. Е. Чер-8. ток. – М. : Машиностроение, 1999. – 448 с. Черток Б. Е. Ракеты и люди. Горячие 9. дни холодной войны / Б. Е. Черток. – М. : Машиностроение, 1999. – 448 с. Михайлов В. М. О катастрофе ракеты 10. 8К64 24 октября 1960 г. – Материалы для подготовки издания сборни- ка «Воспоминания ветеранов НПП ХАРТРОН–АРКОС» / В. М. Михай- лов. Фонди музею АТ «Хартрон». Научно-производственное предпри-11. ятие Хартрон-Аркос. Хроника дат и событий.1959–2005 гг. II-e изд. (допо- лненное). – Харьков : 2006. – 212 с. Українська радянська Енциклопедія, т. 12. 12. – К. – 1985. Поточне діловодство музею АТ «Хар-13. трон». Справка отдела кадров. Сергеев В. Г. Шепельский Г. Я. На испытаниях из-14. делия 8К64 (ракеты Р16). – Материалы для подготовки издания сборни- ка «Воспоминания ветеранов НПП ХАРТРОН–АРКОС». Поточне діло- водство АТ «Хартрон». Штурманы ракет : под общ. ред. Е. Л. 15. Межирицкого. – М. : ООО «БЛОК- Информ-Экспрес», 2008 г. – 384 с. Эхо давнего взрыва // Труд. – №146. – 16. 1993 г. http://geroiros.narod.ru/wwsoldat/200/17. ARTICLES/BIO/sergeev_vg.htm Серге- ев Владимир Григорьевич. Електро- нні ресурси. Тверитникова Е.Е., Белоус Е.В. К истории создания научно-производственного предприятия «Хартрон». Освещены этапы становления научных исследования и фор- мирования коллектива одного из первых в СССР производства по изготовления аппара- туры бортовых систем управления. Показано вклад главного конструктора В. Г. Серге- ева в развитие ракето-космической техники Украины. Tveritnikova E.Ye., Belous E.V. To history of creation of scientifi c and production en- terprise of «Khartron». Lit stages in the formation of research and one of the fi rst team in the USSR, production of manufacturing equipment on-board control. The contribution of Chief Designer V. Sergeyev in the development of rocket and space technology in Ukraine.

До історії створення науково-виробничого об’єднання «Хартрон»

Репозитарії

Схожі ресурси