Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Клімашевський, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2009
Schriftenreihe:	Народознавчі зошити
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77404
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен / А. Клімашевський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 3-4 (87-88). — С. 383-395. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77404
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-774042015-03-01T03:02:10Z Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен Клімашевський, А. Статті 2009 Article Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен / А. Клімашевський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 3-4 (87-88). — С. 383-395. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77404 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Клімашевський, А. Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен Народознавчі зошити
format	Article
author	Клімашевський, А.
author_facet	Клімашевський, А.
author_sort	Клімашевський, А.
title	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
title_short	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
title_full	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
title_fullStr	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
title_full_unstemmed	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
title_sort	храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77404
citation_txt	Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен / А. Клімашевський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 3-4 (87-88). — С. 383-395. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT klímaševsʹkija hramooblaštuvannâukraínsʹkoícerkviâknacionalʹnijkulʹturnijfenomen
first_indexed	2025-07-06T01:42:00Z
last_indexed	2025-07-06T01:42:00Z
_version_	1836859911880835072
fulltext	АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 383 Статтi Андрiй КЛIМАШЕВСЬКИЙ ХРАМООБЛАШТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЯК НАЦIОНАЛЬНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН Andrii KLIMASHEVSKY. On Temple Equi- pment of Ukrainian Church as a National Cultural Phenomenon. Храмооблаштування є для української сакраль- ної культури не менш значущим смисловим ви- разником християнської iдеї, нiж власне сам храм, iконостас або iкона, чиї канонiзованi обриси дав- но вже вiдклалися у масовiй релiгiйнiй свiдомостi українцiв як головнi виразники духовного змiс- ту християнства. Однак саме храмооблаштування у своїй двоiпостаснiй духовно-смисловiй повно- тi ритуально-обрядового й художньо-естетичного ансамблю богослужбових предметiв максимально одухотворює весь внутрiшньоцерковний простiр, визначально впливаючи на формування внутрiш- нього образу церкви. В цьому “багатоголосо- му” сакральному ансамблi богослужбового поряд- ку сконцентрованi основнi смисловi домiнанти як безпосередньо процесу лiтургiї, так i всiєї специ- фiки схiдного обряду в його iсторичному розви- тку. В цьому аспектi храмооблаштування можна розглядати як своєрiдний iнтегруючий сакраль- ний мiкрокосмос, де всi окремо взятi елементи богослужбового дiйства iєрархiчно та iзоморфно взаємопов’язанi мiж собою. При цьому кожний елемент цiєї складної “лiтургiйної системи”, чи то престiл, iконостас, чи то свiтильнi пристрої та iн. є також тiсно пов’язаним з iншими складни- ками церковного iнтер’єру i церковного дiйства та одночасно в якостi окремо взятого унiкально- го предмету локального сакрального синтезу по- єднує в собi цiлий свiт знакiв i символiв, якими багата українська християнська культура вiзантiй- ської традицiї. У системi облаштування церковної споруди об’єктами конструктивно-пластичної вiзуалiзацiї ставали лiтургiйнi канони, iсторико-житiйнi ас- пекти християнської тематики, бiблiйнi сюжети, втiленi насамперед в iконографiчнiй програмi iко- ностасу, вiвтарiв, кiотiв, престолу. Взаємопроникаюча цiльнiсть архiтектурно- художнього образу окремих елементiв iнтер’єру i загального внутрiшнього образу храму як вiдпо- вiдної християнської системи свiтобачення, скон- центрованiй в однiй спорудi, досягалася передо- всiм завдяки функцiональним, конструктивним i композицiйним узгодженням предметiв храмооб- лаштування. Для кращого розумiння внутрiшньої смисло- вої структури традицiйної української церкви ду- же важливим є з’ясування впливу рiзночасо- вих богослужбових, iконографiчних, стильових архiтектурно-художнiх концепцiй на формуван- ня внутрiшнього образу самої церковної спору- ди, передусiм у контекстi еволюцiї художньо- конструктивного вирiшення ансамблю храмо- облаштування. Iсторично розвиток храмооблаштування, зокре- ма церковної обстави проходив у тiсному взаємо- зв’язку як з ґенезою самого церковного iнтер’єру, що брала початок з вiзантiйської традицiї, так i загальним процесом еволюцiї українського сакра- льного мистецтва, проте здебiльшого у контекс- тi переважаючих мистецьких впливiв європейсь- кого культурного простору. Виникнувши почат- ково з розрiзнених предметiв оточення престолу, неоднорiдна за своєю формою i складом первiс- но “вiзантiйського” типу, церковна обстава про- йшла довгий шлях розвитку вiд часу прийняття князем Володимиром християнства 988 р., перш нiж трансформувалася з появою багатоярусного iконостасу та бiчних вiвтарiв у XVI-XVIII ст. у завершену центроформуючу багатофункцiона- льну систему iнтер’єру українського храму з ви- разно нацiональним колоритом. В такому скла- дi, з доповненнями i модифiкацiями XVI – поч. XVIII ст., цей збiрний багатофункцiональний i рiзноманiтний за художньо-естетичним змiстом ансамбль обстави згiдно церковно-приписних ви- мог проiснував до кiнця ХХ ст. i дiє понинi в українських церквах. У зв’язку з мiнливiстю даного явища в iсто- ричному вимiрi (насамперед перiодiв кардиналь- них змiн культурно-свiтоглядної й релiгiйної па- радигми), на сьогоднi є складним i неоднознач- 384 3-4’2009 Народознавчi Зошити ним питання з’ясування усталеного “класичного” перiоду розвитку українського храмооблаштуван- ня, оскiльки на вiдмiну вiд науково обгрунтова- ної дефiнiцiї “український класичний iконостас”, такий вiдповiдний пiк розвитку предмету дослi- дження можна пов’язати щонайменше з кiлькома часовими перiодами суттєвої трансформацiї цер- ковного iнтер’єру. Найпереконливiше це явище узгоджується з епохою формування багатоярусної вiвтарної перегородки у XIV-XV ст., в iншому часовому вимiрi – з появою високого iконостасу у XVI ст. та найбiльш промовисто з XVII ст. – часом поширення у наших храмах багатоярус- них вiвтарних конструкцiй, церковних лав, спо- вiдальниць, що суттєво доповнили загальну iко- нографiчну програму i по сутi довершили про- цес формування ансамблю традицiйного храмово- го iнтер’єру в Українi. Збереженi артефакти церковної обстави та iс- торичнi й iконографiчнi джерела (iконопис, мiнi- атюри, стародруки, церковнi вiзитацiї та iн.) да- ють можливiсть вiдстежити головнi iсторичнi ета- пи розвитку українського храмооблаштування: 1) формування храмооблаштування епохи Дав- ньокиївської держави й Галицько-Волинського князiвства (кiн. Х – серед. ХIV ст.); 2) розвиток поствiзантiйського канону в систе- мi устрою українських церков серед. ХIV – перша пол. ХVI ст.; 3) змiна свiтоглядної “картини свiту” у системi храмооблаштування українських церков ХVI ст. i запровадження захiдноєвропейських принципiв естетики i стилiстики у перiод вiд Берестейської унiї до початку Визвольної вiйни 1648-54 рр.; 4) формування нацiональної “барокової лiнiї” в ансамблi храмооблаштування українських церков другої пол. ХVII-ХVIII ст.; 5) формування регiональних i локальних особ- ливостей обстави церков України кiн. ХVIII – другої пол. ХIХ ст. (посилення “народної течiї” у храмооблаштуваннi насамперед захiдноукраїн- ських церков); 6) пошуки нацiонального стилю у храмооблаш- туваннi українських церков на зламi iсторичних епох: вiд еклектики другої пол. ХIХ ст. – до пе- рiоду пiзнього модерну та арт-деко (до початку II Свiтової вiйни); 7) сучасний перiод розвитку храмооблаштуван- ня українських церков. Безперечним iсторичним першоджерелом i пер- шовзiрцем для наслiдування i закладання тисячо- лiтньої нацiональної традицiї храмооблаштування в української спiльноти у всi часи був Софiївсь- кий собор у Києвi, як основоположний сакраль- ний програмний комплекс на зразок того, чим був головний храм Св. Софiї у Константино- полi для вiзантiйцiв i всього Схiдного христи- янського свiту до 1453 р. Навiть сьогоднi, на початку ХХI ст. храмооблаштування київського собору Св. Софiї з первiсним ансамблем част- ково збережених автентичних мозаїк, фресок та окремих артефактiв церковної обстави (наприк- лад: митрополичого престолу, вмурованого в цен- тральну апсиду вiвтарної частини) найкраще зi збережених церковних споруд княжої доби пе- редає дух i суть iнтер’єру давньоруського хра- му ХI ст. (Рис. 1). При цьому київський храм Св. Софiї, крiзь призму столiть, залишається i надалi еталонним, духовно-цiннiсним орiєнти- ром, “найсвятiшим Палладiумом”. За влучним образним висловом знаного росiйського культу- ролога С.Авєрiнцева, мозаїчний образ Богороди- цi “Оранти – непорушної стiни” уособлює символ iдеальної Церкви1. На жаль, через недовговiчнiсть деревини – ма- терiалу, з якого переважно виготовлялись предме- ти церковної обстави, давнiх автентичних рарите- тiв до ХVI ст. вкрай мало збереглося. На вiдмiну вiд iконостасу, насамперед iкон, в окремих випа- дках – вiвтарiв, цiннiсть яких навiть з плином часу i змiною стилю не пiддавалася сумнiву, фу- нкцiонування предметiв церковної обстави, як i облаштування iнтер’єру будь-якої споруди в рiзнi iсторичнi епохи часто прямо залежало вiд сма- кiв замовника, домiнуючих модних стилiстичних тенденцiй у формотвореннi та декорi даного iсто- ричного перiоду. На змiну форм i декору предме- тiв внутрiшнього простору церкви впливало та- кож те, що храмооблаштування не було настiльки жорстко регламентованим церковними канонiчни- ми приписами, як iконографiя. Тому мода i смаки на певний стиль виконання, що краще вiдповiдав духу даної iсторичної епохи, часто задавала тон як в оформленнi iнтер’єру українських церков, 1Аверинцев С. К уяснению смысла надписи над ко- нхой центральной апсиды Софии Киевской / Собрание сочинений.– София: Логос. Словарь.– К.: Дух i Лiтера, 2006.– C. 568, 576. АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 385 Рис. 1. Передвiвтарний простiр XI ст., через iконостас XVIII ст. Софiївського собору у Києвi (через вiдкритий прорiз царських ворiт на задньому планi видно автентичний митрополичий престiл XI ст.). 386 3-4’2009 Народознавчi Зошити так i у формах та оздобленнi церковної обстави зокрема. Вiдтак застарiлi зразки храмооблаштува- ння, як правило, замiнювали на модернiшi (згiдно тогочасних стандартiв). Храмова християнська свiдомiсть у всi часи, в тому числi й Українi, не обмежувалася лише ри- туальним трактуванням певної визначеної христи- янськими канонами планувальної структури цер- ковної споруди. Церковний iнтер’єр нiс у собi ще одну вагомiшу смислову структуру внутрiшнього образу храму, що концентрувала увагу пастви на знаходження божественної присутностi у вигля- дi iманентних форм, образiв, символiчних знакiв. Звичайно найповнiше смислова система храмооб- лаштування сконцентрувалась у процесi еволюцiї в iконографiчнiй програмi iконостасної стiни та церковної обстави. “I той, що бачить мене, бачить того, хто послав мене”, – говориться в Євангелiї вiд Iоанна. Якщо цi слова обернути до просторо- вої сакральної єдностi храму, то вiруючий опи- няється в ситуацiї символiчного “дзеркального” простору, бо пропускаючи на слух слово Боже через себе, вiн може одночасно i вiзуально по- бачити його в стiнописi й iконному вiдображеннi iконостасу та вiвтарiв. “Треба вознестися з мудрi- стю шляхом занурення у молитву над Писанням до Божественного Духу, в якому зiбранi всi чес- ноти, прихованi скарби знання i мудростi. Якщо хтось стане достойним цього, то вiн сам милi- стю Божественного Духу вiдкриє Бога в своєму серцi i зможе споглядати славу Божу як у дзерка- лi, вiдкинувши пелену Писання”, – так звертався Максим Iсповiдник до вибраних, яким вiн пояс- нював символiчний змiст рiзних частин служби Божої2. В основi плану церковної споруди згiдно ще вiзантiйської традицiї лежить “хрест”, i основний внутрiшнiй простiр храму, перекритий головною банею, формується на перетинi двох “мислених” поперечин цього хреста3. Простiр пiд головною банею храму схiдної вiзантiйської традицiї – це основний лiтургiйний простiр i центр храму, мiс- це для проведення церковних служб i молитв; тут знаходиться iконостас, тетрапод, головнi свiтиль- 2Гiйу А. Вiзантiйська цивiлiзацiя.– Єкатеринбург: У- Факторiя, 2005.– C. 372. 3Еремина Т.С. Русский православный храм. Исто- рия. Символика. Предания.– Москва: Прогресс-Традиция, 2002.– C. 29. нi пристрої та iншi предмети обстави лiтургiйного дiйства. Зi сходу до головної нави примикає вiв- тарна частина, де знаходиться святая святих хра- му – престол, а за ним – запрестольний вiвтар, збоку – стiл проскомедiї. У пiвнiчних i пiвденних крилах, як правило, розмiщенi церковнi придiли – самостiйнi невеликi сакральнi частини споруди храму, а в них – аналої, бiчнi вiвтарi та кiоти, присвяченi рiзним святим4. Таким чином, весь простiр традицiйної української церкви є прони- заний християнським змiстом i символiкою, але найнаочнiше – через предмети церковної обста- ви, iконостас iкони та стiнопис. Так, традицiй- нi українськi дерев’янi тридiльнi триверхi церкви символiзують три iпостасi Господа: Бога-Отця, Бога-Сина i Бога-Духа Святого, а лежачий в ос- новi схiдної традицiї хрестоподiбного храму хрест вказує на сторони свiту i символiчно об’єднує їх при перетинi, який є центром храму i пiдбанним простором, де верхи i склепiння означають небе- са. На краю лiнiї поперечного перехрестя уявно- го хреста мiж двома бiчними придiлами, проте в межах головного пiдбанного простору, знахо- диться iконостасна стiна, що вiддiляє вiвтар вiд нави – храму вiруючих. Вiдповiдно, в українсь- кiй iсторичнiй традицiї, вiдомiй з ХV-ХVI ст., середнiй верх триверхих церков символiчно зако- номiрно здiймається вгору вище за бiчнi флан- куючi верхи, що стало не лише конструктивною, а передусiм цiннiсно-естетичною нормою, насам- перед у сакральнiй народнiй архiтектурi5. Якщо дозволяє об’ємно-просторове i композицiйне ви- рiшення iнтер’єру, то на однiй лiнiї з iконоста- сом, але з бокiв у придiлах зазвичай розмiщенi архiтектурнi багатояруснi конструкцiї бiчних вiв- тарiв, запозиченi певним чином у XVI-XVII ст. з римо-католицької традицiї, що у багатьох випад- ках формує композицiйно єдиний архiтектурно- декоративний ансамбль iконостасно-вiвтарної стiни. Для традицiйного українського менталiтету без iконостасу й церковної обстави неможливе аде- кватне духовно-емоцiйне, естетичне i лiтургiйне сприйняття внутрiшнього простору церкви. Так 4Черемський П. Основнi поняття лiтургiки.– Львiв, 1997.– C. 4-5. 5Овсiйчук В. Українське мистецтво другої пол. XVI – першої пол. XVII ст.: Гуманiстичнi та визвольнi iдеї.– К.: Наук. Думка, 1985.– C. 53. АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 387 склалося iсторично, що в свiдомостi українцiв вже столiттями превалює думка, що “без iконостасу в церквi вiє пусткою”. Вiдтак, протягом столiть в Українi до художнього формування саме iко- ностасiв була прикута найбiльша увага мiсцевих церковних громад i майстрiв, яких вони найма- ли, вiдтак iконостаснi ансамблi особливо органiч- но вписуються в iнтер’єри традицiйних українсь- ких дерев’яних храмiв. “Народна технiка й народ- нi форми були канвою, на якiй вишивались i до якої натинались форми напливовi”6. Вiд форми, конструкцiї, художнього рiвня декору iконостасу й допомiжних бiчних вiвтарiв, вiд гармонiйного їх поєднання, залежить художньо-естетична оцiнка не лише самого iконостасу, але й всього внут- рiшнього церковного середовища храмооблашту- вання. В свою чергу архiтектурно-просторове i планувальне вирiшення церковної споруди без- посередньо впливає на художньо-конструктивнi особливостi iконостасу. Не варто забувати, що архiтектурно-концептуальнi вирiшення та оздоб- лення iконостасiв у дерев’яних храмах, так само як i в мурованих, видозмiнювались пiд впливом рiзних архiтектурних стилiв, мистецьких смакiв, уподобань. Тому усi елементи будь-якого iконос- тасного ансамблю, як i комплексу церковної об- стави українських церков, несуть на собi вiдбиток певної iсторичної епохи, часто рiзних стилiв i на- родних мiсцевих традицiй. Свого часу М.Драган наголошував, що в iсторичному розвитку середо- вище впливає на форму як екстер’єру, так i iн- тер’єру сакральних споруд7. Iконостаси й обстава дерев’яних церков вирiзняються на тлi аналогiв з мурованих храмiв бiльшою варiативнiстю, не- однорiднiстю стильових рiшень, народним коло- ритом виконання i, як правило, бiльшою декора- тивнiстю об’ємно-просторових форм. Залежнiсть храмооблаштування вiд канонiчних вимог, тери- торiальних особливостей i зв’язаних з цим пев- них мистецьких шаблонiв у трактуваннi форм i конструкцiй не вплинули загалом на вiдкритiсть всього комплексу впливам рiзних стильових мис- тецьких течiй. Як наслiдок – розмаїття форм i неоднорiднiсть художньо-конструктивних рiшень храмооблаштування у межах навiть окремо взято- 6Драган М. Українськi дерев’янi церкви. Генеза i розвiй форм // Збiрки Нацiонального музею у Львовi.– Т. 1.– Львiв, 1937.– С. 17. 7Там само.– С. 14. го терену, передусiм у церковних спорудах ХIХ – поч. ХХ ст. Вiддаючи належне канонiчним приписам, мiс- цева специфiка завжди знаходила свiй вияв у власнiй художньо-естетичнiй традицiї iнтерпре- тацiї художньо-конструктивного рiшення всього комплексу церковної обстави. При цьому, попри часто присутню стильову неоднорiднiсть, подеку- ди строкатiсть i навiть еклектичнiсть загально- го ансамблю, це зумовило багатство i своєрiд- нiсть образного змiсту українських церков рiз- них iсторико-етнографiчних районiв України, пе- редусiм тих, що зазнавали посиленого впливу рiз- них культурних ареалiв. Рис. 2. “Павук” у виглядi шестикрилого серафима. Бу- ковина, церква св. Миколая 1838 р., с. Гаврилинцi, Кiц- манського р-ну Чернiвецької обл. У цьому аспектi помiтно видiляються дерев’я- нi церкви Галичини, Буковини й Закарпаття, пе- редусiм у Карпатах, iнтер’єри яких вiдзначаються особливим народним колоритом, декором обстави з вираженою мiсцевою специфiкою. Такий пiдхiд у великiй мiрi є наслiдком специфiчного iсторико- культурного розвитку цих порубiжних регiонiв, 388 3-4’2009 Народознавчi Зошити що протягом довшого часу зазнавали впливiв рiз- норiдних мистецьких шкiл, наприклад у Закар- паттi i Буковинi особливо вiдчутними є впливи Балканської традицiї. У бiльшостi невеликих де- рев’яних церков Галичини (за винятком Бойкiв- щини) i традицiйних безверхих сакральних спо- руд Буковини, що бiльше нагадують хату, нiж храм, iсторично сформувалась i аж до ХIХ ст. переважала камерна композицiя внутрiшнiх про- сторiв, при якiй домiнуючого значення набували такi складнi крупно масштабнi багатояруснi еле- менти храмооблаштування, як iконостас, вiвтар, казальниця (амвон). Вiдтак їх мистецькi якостi декору набували важливiшого, бiльш сакрамента- льного, нiж в iнших регiонах України значення. Цим значною мiрою пояснюється та неодмiнна декоративнiсть i деяка стильова неоднорiднiсть, еклектичнiсть, подекуди певна строкатiсть убран- ства храмiв цих регiонiв. Ще бiльш вираженим, нiж у Галичинi, це яви- ще було в сусiднiй Буковинi, де мiсцевi майстри, маючи в силу iсторичних причин (османське iго) менше можливостей для творчого самовиражен- ня в екстер’єрi, всю свою майстернiсть та творчу уяву концентрували на вирiшеннi та оздобленнi iнтер’єрiв невеликих дерев’яних церков хатнього типу, передусiм на окремих предметах церковної обстави. Ця усталена народна традицiя не видоз- мiнилась навiть тодi, коли в ХIХ ст. на Букови- нi поширилося будiвництво великих багатоверхих храмiв. I надалi значна роль в реалiзацiї творчих задумiв мiсцевих майстрiв вiдводилась художньо- конструктивному вирiшенню й оздобленню пред- метiв церковної обстави, в першу чергу – iконос- тасiв, вiвтарiв та, зокрема, такому оригiнальному регiональному мистецькому явищу, як оздоблен- ня освiтлювальних пристроїв (павукiв, ставникiв, iнших багатосвiчкових конструкцiй). Наголос на багатому i рiзноманiтному декоративiзмi художнiх рiшень, як правило, виявлявся у виглядi багато- елементного членування подрiбнених форм, увiн- чаних зазвичай головами серафимiв або херуви- мiв. Слiд вiдмiтити, що iсторично подiбне худож- нє явище мало мiсце i в сусiднiх гiрських районах Закарпаття й Гуцульщини, проте в довготривалу неперервну традицiю воно переросло лише на те- ренах Буковини8 (Рис. 2). 8Серед iсторико-етнографiчних регiонiв України саме в Iсторично склалося так, що загалом традицiйно невеликi до ХIХ ст. iнтер’єри церковних споруд Захiдної України вирiзняються горизонтальним членуванням внутрiшнього простору на вiднос- но малi об’єми й вiдповiдно бiльш камернi форми предметiв церковного iнтер’єру, на вiдмiну, на- приклад, вiд вертикалiзму форм схiдноукраїнсь- ких храмiв Надднiпрянщини чи Слобожанщини9. Водночас попри окремi вiдмiнностi у храмооблаш- туваннi i органiзацiї внутрiшньоцерковного прос- тору, на загал, слiд вiдзначити загальнопоширену в українських церквах позачасову схильнiсть до особливого декоративiзму в оздобленнi предметiв церковної обстави, причому переважно на грун- тi iсторично сформованої традицiї барокової iн- терпритацiї форм, декору. Такий пiдхiд перерiс у своєрiдну, збережену до ХХ ст. нацiональну “ба- рокову” лiнiю, що йшла вiд iконостасу у стилiс- тицi храмооблаштування бiльшостi регiонiв Укра- їни та стала загальновживаною i спадковою пiсля становлення української козацької держави у дру- гiй пол. XVII ст., потiснивши поширенi ранiше вiзантiйськi i ренесанснi принципи декорування у храмооблаштуваннi10 (Рис. 5). Вишуканий стиль бароко невипадково отримав на Українi таке яс- краве нацiональне обличчя, оскiльки якнайкраще вiдповiдав духовним потребам вiдродженої укра- iсторично найбiльш iзольованих вiд материнського ядра зе- млях: Закарпаттi, Буковинi з рiзних причин, але найбiльше затрималася успадкована вiд Вiзантiї давня “давньоруська традицiя” в обставi, передусiм в її формотворчих засадах. Якщо архаїзм збережених закарпатських зразкiв свiдчить про сталiсть i неперервнiсть давньоруської традицiї у пев- них формах аж до ХIХ ст. включно, то на Буковинi слiд вiдзначити еволюцiю i модифiкацiю цих форм в храмо- облаштуваннi, проте вже в руслi преавалюючих румуно- балканських впливiв. Найкраще цю рiзницю помiтно на порiвняльному прикладi збережених архаїчних конструкцiй аналоїв з цих регiонiв (Рис. 3, 4). На вiдмiну вiд закарпат- ських зразкiв, якi практично iдентично успадкували форми, характер i функцiональнi особливостi своїх попередникiв- першовзiрцiв, буковинськi аналої значно еволюцiонували у формах i конструкцiях, трансформувавшись на поширену донинi закриту шафку-тумбу з обертальним багатосхилим верхом. Втiм цей iсторично збережений “вiзантинiзм” в це- рковнiй обставi храмiв прикордонних районiв Буковини i на українських етнiчних землях Мармарощини в Румунiї поширений та активно розвивається й досi. 9Овсiйчук В. Українське мистецтво XIV – першої пол. XVII ст.– К.: Мистецтво, 1985.– C. 98. 10Сидор О. Еволюцiя українського барокового iконостасу / Мистецькi студiї.– № 1.– 1991.– C. 33. АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 389 їнської нацiї, зокрема її тодiшньої елiти: козацької старшини й духовенства11. До другої пол. XVII ст. в Українi будували- ся скромнi щодо розмiрiв i висоти храми12. Малi вiкна не давали достатньо свiтла, отож в iнтер’є- рi панувала мiстична напiвтемрява, бiльш вiдпо- вiдна середньовiччю, нiж тогочаснiй європейсь- кiй традицiї з її добре iнсольованими готичними i ренесансовими храмами. Характерним прикладом тогочасного iнтер’єру є вiвтарний простiр закар- патської дерев’яної церкви св. Миколая 1470 р. з с. Колодне зi збереженим автентичним кам’яним престолом, освiтлений двома малими первiсними вiконцями архаїчної форми на зразок тогочасних зображень в iконографiї XV ст. (Рис. 6). Внут- рiшнiй атмосферi таких невеликих церков вiзу- ально якнайкраще вiдповiдало спiвмасштабне об- ладнання камерних форм поствiзантiйського зраз- ка, натомiсть обстава з декором на європейський кшталт просто не мала б адекватного сприйняття. Вiдтак у такому камерному сакральному сере- довищi наголос переважно робився на щiльному заповненнi церковного iнтер’єру основними пред- метами лiтургiйного простору, через це особливо- го значення набувало питання ансамблевостi сере- довища у дусi ще не вiджилого поствiзантiйсько- го канону у храмооблаштуваннi. Окремо слiд на- голосити на iсторичнiй важливостi еволюцiї iко- ностасної стiни у той перiод XVI-XVII ст. у нацiонально-самобутню конструкцiю українсько- го високого iконостасу, незмiнними компонента- ми якої i донинi є iкони, декоративна рiзьба та архiтектонiчна конструкцiя-каркас для розмiщен- ня iкон. У XVIII ст. бiльше посилюється роль бароко- вого декору в мистецькому оформленнi предме- тiв обладнання iнтер’єру українських церков. Ти- повим для бароко рельєфним рiзьбленням окрiм iконостасiв починають оздоблювати в церквах вi- втарi, кiоти, престоли, аналої та iн. У великих мi- стах цi предмети мали переважно виражений ба- роковий характер, майже завжди були позолоченi або покритi полiхромiєю, натомiсть в селах вони були простiшi, своєрiдно стилiзованi на народний 11Овсiйчук В. Майстри українського бароко: Жовкiвсь- кий художнiй осередок.– К.: Наук. Думка, 1991.– C. 9. 12Логвин Г. По Українi. Стародавнi мистецькi пам’ятки.– К.: Мистецтво, 1968.– C. 23. Рис. 3. Аналой з пюпiтром на давньоруський манер. Церква св. Миколая, с. Прислiп, Мiжгiрського р-ну За- карпатської обл. Рис. 4. Ставник i аналой з рухомим верхом. Церква Воздвиження Чесного Хреста Глибоцького р-ну Чернiве- цької обл. Буковина. 390 3-4’2009 Народознавчi Зошити Рис. 5. Iнтер’єр церкви поч. ХХ ст., с. Жовтанцi, Жовкiвського р-ну. Львiвської обл. Рис. 6. Iнтер’єр церкви св. Миколая 1470 р., с. Колодне, Тячiвського р-ну Закарпатської обл. АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 391 лад i, як правило, з вираженими пiзньобарокови- ми стильовими ознаками. Появою “народного стилю” в обставi, зокрема в її складових компонентах, декорi позначене мис- тецьке оформлення церковних iнтер’єрiв Украї- ни, насамперед Галичини i Буковини кiн. XIX – поч. XX ст. Убранству бiльшостi храмiв, їх обставi цього часу притаманнi риси еклектики, шо породили проблему стилiстичної єдностi (ан- самблевостi) церковного iнтер’єру. В цей перiод складаються ансамблi храмооблаштування укра- їнських, передусiм традицiйних дерев’яних хра- мiв, бiльшiсть з яких вирiзняються специфiчними локальними особливостями, мiсцевим декором, колоритом. Рiзноплановi пошуки “нацiонального стилю” в епоху сецесiї (10-30-тi рр. ХХ ст.) привели до модерних рiшень у конструкцiях i художно- му вирiшеннi храмооблаштування. В результатi серед храмооблаштування цього перiоду видiля- ються двi основнi групи церковного обладнання: 1) предмети з характерними ознаками “європей- ської” сецесiї; 2) предмети з яскраво вираженими ознаками стилiзацiї на народний лад. Сучасне вiдродження храмооблаштування пiс- ля перiоду тривалого радянського “застою” в кiн. ХХ – на поч. ХХI ст. виявило ряд серйоз- них проблем, пов’язаних з iснуванням сакрально- го мистецтва в нинiшнiх соцiокультурних реалi- ях. Аналiзуючи сучаснi тенденцiї розвитку цьо- го явища, насамперед слiд вiдзначити домiнуючу стильову еклектику в новiтнiх церквах, не пов’я- зану нi з iсторизмом кiнця ХIХ ст., нi з iсто- ричною українською традицiєю. Фактично мож- на вести мову про вiдмову вiд iсторичної тяглос- тi у розвитку нацiонального стилю i художньо- культурного синтезу при створеннi комплексу храмооблаштування, зокрема iконостасу. Нато- мiсть превалює вульгарно-матерiалiстичний пiд- хiд у трактуваннi iконописних зображень, вiльне поводження з iконографiчними канонами i тяжi- ючий до спрощення декоративiзм форм, що ско- чується подекуди взагалi до вкрай примiтивно- го “кiтчу”. З iншого боку, особливо розвинута у пiслявоєнний час давня українська традицiя завi- шування образiв такою важливою для українсь- кого храму компонентою як вишиваний рушник, гiперболiзувалася у 90-их рр. ХХ ст. в окремих регiонах до переродження традицiйного храмооб- лаштування у вишитий ансамбль рушникiв, серед якого iкони сприймаються другим планом. В ок- ремих випадках це гiпертрофоване “строкате мо- ре” розмаїття узорiв рушникiв i особливо чужо- рiдних штучних квiткових гiрлянд руйнує саму суть i структуру церковного iнтер’єру й храмо- облаштування, насамперед iконостасу й iкон – квiнтесенцiю схiдного обряду, не кажучи вже про повне приховування такої важливої складової, як декоративне рiзьблення предметiв обстави, перед- усiм бiчних вiвтарiв i кiотiв (Рис. 7). Позбавлене естетичного такту навiшування рушникiв руйнує саме символiчно-сакральне значення вишиваного рушника в українськiй традицiї. В класично вит- риманому варiантi рушники мають не дисонува- ти, а видiляти “українську iкону”, й доповнюва- ти сакральне середовище традицiйної української церкви (Рис. 8). В результатi сукупної дiї перерахованих нега- тивних факторiв втрачається символiчнiсть внут- рiшнього середовища церкви разом iз семантикою образного ряду храмооблаштування; порушується засадничо важливий естетичний принцип ансамб- левостi як в обставi, так i в церковному iнтер’єрi, таким чином переривається тисячолiтня нацiона- льна традицiя храмооблаштування. Для встановлення системних i локальних проб- лем храмооблаштування кiн. ХХ – поч. ХХI ст. нами було проаналiзовано бiльшiсть сучас- них церковних iнтер’єрiв Львiвської та Iвано- Франкiвської областей. До системних слiд вiдне- сти недбале й неуважне ставлення сучасних мит- цiв до виконання iконографiчних композицiй iко- ностасiв та вiвтарiв - квiнтесенцiї як українсь- кої греко-католицької, так i православної церков, що можна пояснити нерозумiнням їх естетично- го й релiгiйного змiсту як об’єктiв сакрально- культурного синтезу. В сучасних церквах часто спостерiгаються невмотивованi порушення в тра- дицiйнiй канонiчнiй програмi iконостасної стiни, обумовленi, як правило, суб’єктивними рефлексi- ями сучасних, часто некомпетентних авторiв. До речi, досить часто таке бачення диктується пiдпо- рядкованiстю iконографiчного змiсту наперед ви- бранiй автором архiтектурнiй формi iконостасу. До числа локальних проблем вiдноситься тенде- нцiя створення iконостасних i вiвтарних ансамб- лiв без врахування художньо-стилiстичних особ- ливостей храму, для якого вони призначенi. Оче- 392 3-4’2009 Народознавчi Зошити видно, що в цьому випадку нi про яку iсторичну реконструкцiю храму чи храмооблаштування, або хоча б стилiзацiю традицiйних форм не може йти мова. На прикладi сучасних iконостасних i вiвтарних ансамблiв особливо помiтними є випадки, коли для створення зовнiшнього вигляду їх конструкцiї вибирається не завше пiдлягаючий однозначно- му визначенню художнiй стиль, прообразом якого стає або старий поствiзантiйський канон зi стро- гою iконографiєю образiв i форм та глухим де- коративним рiзьбленням, або традицiйнi бароковi ремiнiсценсiї з картушами i волютами неправиль- ної форми та значною кiлькiстю ажурного й нак- ладного рiзьблення з позолотою, або взагалi екзо- тичної трактовки конструкцiї з елементами стилi- зацiї й модернiзму. Окрiм наведених тенденцiй у сенсi вiдхилень вiд традицiйного канонiчного по- рядку в iконостасi слiд вiдзначити також окремi своєрiднi “випадання” деяких iконографiчних сю- жетiв зi свого усталеного ряду в iншi. З iншого боку трапляються випадки попадання в iконостас iкон, сюжети яких не вiдповiдають змiсту дано- го чину. Трапляється, що iконопис, стилiзований пiд якийсь обраний iсторичний стиль, не спiв- падає з декоративним оздобленням iконостасу чи вiвтарiв, чий каркас вже має сформований харак- тер зовсiм iншого стилю. Узагальнюючи висловленi рефлексiї, слiд вiд- значити, що процес створення вiдповiдного хра- мооблаштування в оновлених або сучасних сак- ральних спорудах, а вiдтак i пошук внутрiшнього образу сучасної української церкви далекий вiд iдеалу. Зрозумiло, що окрiм вагомого матерiаль- ного фактору, а вiдтак використання у роботi ча- сто художникiв-аматорiв, суттєвими негативними чинниками є волюнтаризм сучасних митцiв у по- єднаннi з недостатнiм розумiнням ними богослов- ської сутностi храмооблаштування чи просто вiд- сутностi художнього смаку, а також вiдсутнiсть естетичної культури у замовникiв. Отож на початку ХХI ст. назрiла потреба комплексного вивчення такого мистецького явища як храмооблаштування у контекстi його iсторич- ної ґенези, а також з’ясування вивчення сучасних наукових пiдходiв до еволюцiї цього нацiонально- го феномену вiдповiдно до розвитку самого лiтур- гiйного середовища церковного iнтер’єру. Один з новiтнiх наукових пiдходiв у вивчен- нi храмооблаштування, названий “лiтургiйним”, чи не вперше активно обговорювався у 1991 р. на XVIII Мiжнародному конгресi вiзантiнiстiв у Москвi13. Представленi там дослiдження проде- монстрували появу нових, ширших свiтоглядно- культурологiчних тлумачень у ролi богослужбо- вої практики у розвитку як церковної архiтек- тури, так i предметiв iнтер’єру та iконостасної стiни. Згiдно цiєї концепцiї, церковна архiтек- тура, декоративно-прикладне мистецтво i навiть малярство в сакральному iнтер’єрi можуть розг- лядатися як “прикладнi” сфери церковного життя, що виконують допомiжну обрамлюючу функцiю у вiдношеннi до християнського обряду. Екстрапо- люючи особливостi динамiчного процесу i методи його дослiдження на архiтектурно-лiтургiйну си- стему, можна розглядати розвиток архiтектурних форм церковної обстави й iконостасу як еволю- цiю “функцiї” богослужбового обряду. У такому випадку вiдправним пунктом у формуваннi комп- лексу храмооблаштування виступають богослуж- бовi тексти як найбiльш “незмiннi” елементи цер- ковної традицiї, форми використання яких розви- вались пiд впливом iсторичного середовища, ви- кликаючи вiдповiднi змiни в богословських тлу- маченнях церковного обряду, а значить i змiни в церковнiй архiтектурi14. Один з апологетiв лiтур- гiйного пiдходу о. I.Мейєндорф акцентує увагу на специфiцi “лiтургiйної мови”, яка передбачала особливу “фiлософiю часу”, в якому християнське мистецтво опиралося на своєрiднi принципи по- будови церковного простору15. Провiдною є дум- ка, що церковна архiтектура, храоблаштування, як зрештою i християнське мистецтво мають одну головну мету – обрамлення лiтургiйного дiйства. Водночас стверджується, що християнське бого- 13Липатов А.А. Образы византийской архитектуры в за- падноевропейской историографии // Христианская иконо- графия Востока и Запада в памятниках в памятниках ма- териальной культуры Древней Руси и Византии: Памяти Т.Чуковой.– СПб.: Востоковедение 2006.– C. 237-238. 14Акентьев К.К. Предисловие // Литургия, архитектура и искусство византийского мира: Труды XVIII Междунаро- дного съезда византинистов (Москва, 8-15 августа 1991 г.) / Под ред. К.К.Акентьева.– СПб., 1995.– С. 13-14. 15Мейендорф И. О литургическом восприятии простра- нства и времени // Литургия, архитектура и искусство ви- зантийского мира: Труды XVIII Международного конгрес- са византинистов (Москва, 8-15 августа 1991 г.) и другие материалы, посвященные памяти о. Иоанна Мейендорфа / Под ред. К.К.Акентьева.– СПб., 1995.– C. 1-7. АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 393 Рис. 7. Iнтер’єр церкви св. Косми й Дем’яна, с. Сокирчин, Тлумацького р-ну Iв.-Франкiвської обл. Покуття. Рис. 8. Iнтер’єр церкви Преображення Господнього 1932-33 рр., с. Спас Кам’янко-Бузького р-ну Львiвської обл. 394 3-4’2009 Народознавчi Зошити служiння вiдображує, з одного боку, iсторичну основу християнства i має “зображальний” харак- тер, але з iншого боку, воно дає нам завершення – “есхатологiю” – кiнцеву мету цих iсторичних по- дiй, майбутнє i вiчне Царство Боже. При цьому о. I.Мейєндорф наголошує, що майбутнє передба- чається i вже реально переживається в лiтургiй- ному дiйствi i обрамлюючих його архiтектурних i художнiх формах16. Очевидно, що в українськiй традицiї храмооблаштування найповнiше це вiд- ображено в iконографiчнiй програмi iконостасу i вiвтарiв. Фактично, вiд свого зародження устрiй хрис- тиянського храму, окрiм щiльного зв’язку з ху- дожньою культурою свого часу, окремою неви- димою внутрiшньо-смисловою ниткою засадничо тiсно переплiтається з особливостями музичного устрою лiтургiї, що у жанровому сенсi отрима- ло ще в VIII ст. регламентованi норми у формi церковного канону. Характерно, що ще з самих початкiв розвит- ку лiтургiї, цей зв’язок храмооблаштування i, зокрема, церковної обстави з музичним бого- службовим рядом був настiльки взаємопов’яза- ним, що для прикладу ще в давньому прочитаннi прийом повернення початкового iрмосу першої з 9-ти пiсень канону наприкiнцi служби у спiвi двох хорiв отримав назву “катавасiя (вiд грець- кого – “сходження”) вiд вiдповiдного одноймен- ного мiсця сходження хорiв лiвого i правого клi- росiв у системi храмооблаштування давнiх храмiв вiзантiйського зразка17. Iсторично в українськiй богослужбовiй традицiї цей сакрально-смисловий зв’язок особливо духовно-спорiднено прослiдко- вується на прикладi такого конструктивного еле- менту храмооблаштування, як “хори” – висунутої архiтектурно-обрамлюючої надбудови над нижнiм ярусом церковного iнтер’єру, чия назва вже сто- лiттями в Українi асоцiюється зi спiвом традицiй- ного багатоголосого церковного хору. Отже iсторично склалося так, що найважливi- шим фактором, що визначає структуру, символiку i практичний змiст храмооблаштування й насам- перед церковної обстави, є лiтургiйний аспект. Українська церква як цiлiсний сакральний ан- 16Там само.– C. 7-9. 17Махлина С.Т. Семиотика сакрально-религиозных представлений.– СПб.: Алетейя, 2008.– C. 71-72. самбль є синтетичним виразом рiзних видiв ху- дожньої культури i духовної творчостi, смисло- вим осердям якої вже бiльше як тисячолiття є щоденна християнська лiтургiя. Вiдповiдно лiтур- гiйна iнтерпретацiя є одним з найбiльш дiєвих способiв вивчення системи облаштування iнтер’є- ру української церкви. Звiдси випливає важли- вiсть розумiння храмооблаштування не просто як художнього явища, а як своєрiдного сакрально- культурного синтезу, що не лише об’єднує знач- ний спектр символiв i форм в рамках внутрiшньо- церковного простору, але й об’єднує навколо себе iншi самостiйнi компоненти iнтер’єру церкви, на- приклад церковну обставу, iконостас в їх вербаль- них вiзуально-смислових i навiть звукових кодах. Символiчнiсть такої складної картини свiту (схiд- ного християнського свiтогляду) у сакральному середовищi храму найкраще прочитується в ком- плексi церковної обстави, iконостасному ансамблi й стiнописi, що контекстуально безпосередньо ко- респондуються з лiтургiєю. Фактично бiльшiсть актiв богослужбового дiйства у вiдповiдному цик- лiчному порядку знаходять своє вiдображення у вiзуальному рядi храмооблаштування, передусiм в iконостасi. Наприклад, празниковий ряд iконо- стасу, який сюжет за сюжетом вiдтворює дiяння Христа з Нового Завiту символiчно переклика- ється з “Лiтургiєю оглашенних”, що вiдображає земне життя Месiї. Опираючись на лiтургiйний аспект, як провiд- ний у системi храмооблаштування, можна видiли- ти найважливiшi чинники у символiцi всiєї внут- рiшньої сакральної структури української церкви: – структурованiсть i iєрархiчнiсть, якi дозво- ляють через певний символiчний порядок розмi- щення елементiв цiєї системи вiдтворити цiлiсний образ схiдного християнського свiтогляду у кон- текстi української сакральної традицiї; – багатозначнiсть, яка створює широке iнфор- мацiйне поле з цiлим спектром знакiв i символiв; – комунiкативнiсть у сенсi створення сакра- льного механiзму спiлкування у середовищi хра- му, окремо посвяченої у значення символiв (та- їнств) групи (осiб вiруючих, передусiм прича- щених), об’єднаних вiдчуттям духовної спорiд- неностi у свiтлi схiдно-християнської релiгiйної доктрини. Вiдтак склад, характер, кiлькiсть i форма скла- дових компонентiв храмооблаштування не є ста- АНДРIЙ КЛIМАШЕВСЬКИЙ. Храмооблаштуваня української церкви... 395 лими i окрiм перерахованих внутрiшньосмислових чинникiв, залежать вiд багатьох зовнiшнiх фак- торiв: церковно-канонiчних вимог, iснуючих кон- фесiйних приписiв, рiзночасових функцiональних потреб, пануючих мистецьких iсторичних стилiв та модних стилiстичних вiянь, мiсцевих локаль- них традицiй i уподобань, економiчних можливос- тей та естетичних смакiв замовникiв i виконавцiв, особливостей самого iнтер’єру та iн. В результа- тi iсторично сформувався збiрно-композицiйний комплекс предметiв церковного iнтер’єру, що має риси ансамблю i наповнює внутрiшньо-церковний простiр своєрiдною мiсцевою специфiкою з ха- рактерними художньо-естетичними особливостя- ми. Регiонально це проявляється у наявностi чи вiдсутностi окремих предметiв церковної обста- ви, а також у характерi їх стильового i декора- тивного вирiшення, передусiм з локально сфор- мованою традицiєю декорування. В нацiонально- му масштабi це зумовлює багатство образного змiсту i неповторнiсть внутрiшнього предметного свiту храмооблаштування церков рiзних iсторико- етнографiчних регiонiв України. Пiдсумовуючи висловленi рефлексiї, слiд ви- дiлити головнi висновки, отриманi в результатi проведеного дослiдження: 1) Храмооблаштування є визначальним цент- роформуючим смисловим i художньо-естетичним ансамблем елементiв внутрiшнього простору української церкви, що у вiдповiдностi з викону- ваною богослужбовою функцiєю має складну по- лiсемантичну структуру i змiст. На основi симво- лiчного значення своїх множинних елементiв (цi- лого комплексу богослужбових предметiв, симво- лiв i iсторичних художньо-культурних явищ), що кореспондують мiж собою в лiтургiйному прос- торi храму, воно формує собою єдине смислове синтетичне поле – квiнтесенцiю схiдного христи- янського обряду. 2) Специфiка української традицiї храмооб- лаштування засадничо пов’язана з культурним змiстом сакральної картини свiту схiдного хрис- тиянського обряду, вiдтак насамперед вiдтворює такi її основнi свiтогляднi параметри як христо- центричнiсть, багатозначнiсть, структурованiсть та iєрархiчнiсть, закрiпленi в малих архiтектурних i художнiх формах насамперед церковної обстави й iконостасного ансамблю на основi канонiчних норм i лiтургiйної традицiї. 3) Складна семантика українського храмооб- лаштування формує своєрiдний культурний син- тез, який втiлюють символiчнi значення складо- вих компонентiв лiтургiйного ансамблю просто- ру, в якому кожний образ чи декоративний еле- мент набирають додаткового символiчного змi- сту як частина єдиного цiлiсного сакрального середовища. 4) Канонiчнi приписи храмооблаштування не пiддаються однозначнiй верифiкацiї, тому в якос- тi регулюючого культурного механiзму, яким для iконопису є канон, у даному випадку виступає нацiональна традицiя, в українському варiантi – часто конфесiйна, що в iсторичному розрiзi наб- рала властивостi канону. 5) Феномен нацiонального храмооблаштуван- ня вирiзняється варiативнiстю композицiйних по- будов i локальними особливостями стилiстичних рiшень, що однак не виходить за рамки нi лiтур- гiйних вимог i цiлiсної символiки внутрiшнього простору храму, нi тiєї культурно-iсторичної епо- хи та регiону, в межах яких були створенi. 6) В процесi дослiдження iсторичного розвитку храмооблаштування українських церков встанов- лено, що змiни культурно-iсторичної парадигми, насамперед церковнi реформи, зокрема конфесiй- ного порядку, впливають як на форми предме- тiв обстави, так i на змiну стилiстичної програми усього церковного iнтер’єру18. 7) Українське храмооблаштування, вписане в багатовiкову iсторiю України, попри канонiчнiсть, має в собi багато рис нацiональної культури, як правило, в її варiативних етнографiчних та регiо- нальних особливостях. Таким чином, храмооблаштування, як синте- тичне за своєю природою художньо-iсторичне явище є своєрiдним лiтописом української релi- гiйної культури та iсторiєю української спiльноти в її сакральному модулi. 18Як iсторичний приклад можна навести змiни в хра- мооблаштуваннi, що склалися внаслiдок конфесiйної рефор- ми Української греко-католицької церкви пiсля Замойського собору 1720 р., коли в церковну обставу унiатських храмiв згiдно соборової конституцiї, поступово запроваджувалися такi елементи, як кивот (для зберiгання Пр. Євхаристiї), сповiдальниця та iншi обрядовi нововведення / Див.: Ско- чиляс I. Релiгiя та культура Захiдної Волинi на початку XVIII ст. За матерiалами Володимирського собору 1715 р.– Львiв, 2008.– C. 30.

Храмооблаштування української церкви як нацiональний культурний феномен

Institution

Ähnliche Einträge