Голос до України

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Красовський, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут народознавства НАН України 2009
Назва видання:	Народознавчі зошити
Теми:	Ювілеї
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77476
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Голос до України / Р. Красовський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 822-834. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77476
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-774762015-03-02T03:02:01Z Голос до України Красовський, Р. Ювілеї 2009 Article Голос до України / Р. Красовський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 822-834. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77476 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ювілеї Ювілеї
spellingShingle	Ювілеї Ювілеї Красовський, Р. Голос до України Народознавчі зошити
format	Article
author	Красовський, Р.
author_facet	Красовський, Р.
author_sort	Красовський, Р.
title	Голос до України
title_short	Голос до України
title_full	Голос до України
title_fullStr	Голос до України
title_full_unstemmed	Голос до України
title_sort	голос до україни
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Ювілеї
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77476
citation_txt	Голос до України / Р. Красовський // Народознавчі зошити. — 2009. — № 5-6 (89-90). — С. 822-834. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT krasovsʹkijr golosdoukraíni
first_indexed	2025-07-06T01:44:30Z
last_indexed	2025-07-06T01:44:30Z
_version_	1836860069379047424
fulltext	822 5-6’2009 Народознавчi Зошити Ювiлеї Ростислав КРАСОВСЬКИЙ ГОЛОС ДО УКРАЇНИ Rostyslav KRASOVSKY. A Voice to Ukraine. Талант вiд Бога даний кожному з нас, щоб проявити себе в якiйсь царинi життя. Та не ко- жен з нас користає цим даром, не розвиває його, не ставить на службу високим iдеалам. Пересiчна людина бiльше переймається хлiбом насущним. Переважно, найбiльш обдарованi люди обмежую- ться славою, високими статками, зв’язками i, об- ласканi долею, не проймаються проблемами свого народу, його майбутнього. Але, Богу дякувати, земля постiйно народжує окремих людей, яким до повного щастя завжди чогось не вистачає. Удосконалюватись самому i спонукати до цьо- го iнших, спрямовувати свої старання задля вирi- шення проблем свого народу, здається, є кредом життя мого спiврозмовника, маестро Володимира Луцiва. Бiографiя цiєї людини вражає своєю насиченiс- тю. Народжений 1929 р. в м. Надвiрнiй Iвано- Франкiвської обл., був затягнутий виром Другої свiтової вiйни i юнаком опиняється в Польщi, а згодом працює в Нiмеччинi, поблизу м. Госляр. Пiсля вiйни Володимир вступає до української гiмназiї. У 1946 р., пiд впливом вiдомого коб- заря Григорiя Назаренка, вiдчув любов до бан- дури i навiть грав у капелi бандуристiв пiд його керiвництвом. Переїхавши у 1948 р. до Англiї i заробляючи собi на життя на текстильнiй фабрицi, бере при- ватнi лекцiї спiву, а згодом i вступає до консерва- торiї “Трiйцi” в Лондонi, де отримує стипендiю для навчання, а на життя заробляє, працюючи кельнером в ресторанi. Жага знань та удосконалення майстерностi спо- нукають його стати студентом вiдомої консерва- торiї Св. Кекилiї в Римi i навiть дозволяють от- римувати матерiальну допомогу вiд Високопреос- вященного Архиєпископа Iвана Бучка. Протягом п’ятирiчного навчання дає бiля 16-ти концертiв у Римi, Неаполi, Таранто (Катанiї), по радiо i те- лебаченню, а також у Римськiй Академiї св. Ке- килiї. Наполегливо оволодiв англiйською, нiмець- кою, iталiйською, польською, росiйською, фран- цузькою мовами. Вродливий i талановитий юнак на очах ставав кумиром для своїх ровесникiв, пiдкорював ро- мантичнi дiвочi серця. Розум, працьовитiсть та наполегливiсть українця полонили колегу по на- вчанню, прагматичну нiмкеню Адель фон Браун, яка запрошувала вiдвiдати її родовитий замок пiд Вiрцбургом. Племiнниця вiдомого нiмецького, а згодом i американського вченого-ракетобудiвника Брауна, донька пивного магната всерйоз мрiя- ла поєднати з ним свою долю. I, хто знає, як би склався його подальший життєвий шлях. Без сумнiву, вроджений талант менеджера зробили б його успiшним нiмецьким бiзнесменом. Здавалася б, чого ще людинi потрiбно? Однак сам собi постановив, що супутницею його жит- тя має бути українка! А життєвим дороговказом була мрiя – примусити свiт пiзнати i заговори- ти про Україну! Не розчинитися в цьому свiтi спокус, а залишитись самим собою i вперто йти до поставленої мети. Чим не зразок для сучасної української обдарованої молодi? Адже не секрет, що для багатьох молодих спiвакiв, спортсменiв, науковцiв девальвується поняття їх нацiональної гордостi, а вiдтак прогресує нацiональний нiгi- лiзм та меншовартiсть. Приклад Володимира Лу- цiва свiдчить, що можна жити i працювати за кордоном, але при цьому залишатись українцем i “класти, що можеш, до вiвтаря своєї Вiтчизни”. Повернувшись з Рима до Лондона, вiн знову виступає з концертами по радiо i телебаченню. У 1958 р. Володимир виступає на Всесвiтнiй ви- ставцi у Бельгiї. Саме там у 1961 р. здобуває Першу премiю на Мiжнародному конкурсi спiва- кiв. Спiває на усiх великих сценах Великобрита- нiї, а також перед королiвською родиною. З гас- тролями їздить по свiту: США, Канада, Авст- ралiя, Нiмеччина, Iталiя, Голландiя, Бельгiя, Iз- раїль, Австрiя, Францiя, Швейцарiя, Швецiя та iншi країни, i всюди на нього чекають нагороди, вiдзнаки, i всюди вiн декларує своє українське походження. Здавалося б, свiт повинен вiтати такий талант i патрiотизм. Але в шоу-бiзнесi свої закони. Iнодi, щоб не докучати розбещеному захiдному глядаче- вi проблемами тогочасної України у складi Радян- РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 823 ського Союзу, органiзатори концертiв намагалися не наголошувати на його українському походжен- нi. Такий випадок стався, коли В.Луцiв вже був зрiлим професiоналом. В 1960-их рp. вiдомий на той час театральний менеджер Норман Мак Кан взявся органiзувати для спiвака В.Луцiва довго- тривалий контракт виступiв у спiвтовариствi ес- традних зiрок у телевiзiйнiй програмi, яка йде о 20-й годинi вечора. Це передбачало сталу по- пулярнiсть i непоганий заробiток. Яким же було здивування самого спiвака, коли вiн почув, що його анонсують як спiвака з Москви. Обурення i незгода з таким неприємним рекламним трюком коштувала для пана Луцiва розiрванням контрак- ту i повним вiдчуженням вiд телевiзiйних прог- рам. Володимир Луцiв, людина, яка в життi до- сить компромiсна i поступлива, виявив характер i принциповiсть у важливому – своїй нацiональнiй iдентифiкацiї. В 1961 р. вiн став одним з п’яти спiвакiв- переможцiв Мiжнародного пiсенного конкурсу “Євробачення” в Бельгiї, якi представляли Вели- кобританiю. В нагороду дiстав фiгурку русалки з арфою i пiвтори тисячi доларiв. Символiчно, що одним з перших номiнантiв “Євробачення” був українець! А, коли бiльше нiж через 40 рокiв на такому ж конкурсi перемогла Руслана Лижичко, В.Луцiв розповiв про неї i про українську пiсню англiйським радiослухачам. Протягом 1960-70-их рp. записує п’ять дов- гограючих платiвок. Володимир Луцiв мав честь виступати з оркестрами та пiд акомпонемент бан- дури, пiд час круїзiв, на найбiльших кораблях свi- ту “Квiн Мерi” та “Квiн Елiзабет”. Має 24 аль- боми мiжнародних вiдгукiв преси та таку ж кiль- кiсть рiзних почесних грамот. Репертуар В.Луцiва надзвичайно багатий: вiд iсторичних дум (“Дума про Байду”, “Дума на смерть козака-бандуриста”, “Сонце низенько”, “Встає хмара з-за лиману”), через лiричнi на- роднi пiснi та жартiвливi (“Казав менi батько”, “Сiяв мужик гречку”) до неаполiтанських, фран- цузьких, перекладених українською мовою, анг- лiйських, угорських та iнших. В цiлому, викону- вав твори на восьми мовах свiту. У репертуарi є чотири композицiї Богдана Ве- селовського (1915-1971) – українського компо- зитора естрадної музики, який творив у Львовi та Монреалi до 1971 р. В.Луцiв першим записав ряд неаполiтанських пiсень українською мовою, першим поєднав бандуру iз камерним оркестром Стiва Норберта. Ось що писав Б.Веселовський про виконання деяких його композицiй: “Дорогий пане Луцiв, дякую Вам за знамените виконання пiсень. Ду- же оригiнально звучить “Чумацький шлях”, а за- гально “бере” за серце “Бiжить дорiжка” (Мон- реаль, 1970 р.). “В пiснi “Ставок заснув” бандура своєю нiж- нiстю доповнює гарно вирiвнянi голоси Лесi й Володимира Луцiвих, а їхня чудова iнтерпретацiя причиняється до того, що пiсню можна слухати i слухати без кiнця. Iнший твiр “Бабак” (муз. Л.Бетговена до слiв Й.В.Гете) – чудово вико- наний i вдало пiдiбраний” (“Українська Думка”, Лондон, 1970 р.). “Славнозвiснi неаполiтанськi пiснi, виконуванi нашою дзвiнкою й милозвучною мовою, прига- дають нам усiм пристраснi мелодiї екзотичного Неаполю, глибокий романтизм i витончену кра- су поетичних строф iталiйських авторiв. А вже українська пiсня “Верба” – це справжнiй шедевр i доказ того, якi вартiснi речi творяться тодi, ко- ли за справу беруться фаховi люди” (“Свобода”, Нью-Йорк, 1974 р.). А ось що писав про виконання цих пiсень великий авторитет звукозапису та дискографiї Степан Максимюк: “...У його пiснi “Чумацький шлях” пробивається у виконаннi добре вишколе- ного солiста та стихiя українського степу i зоряної ночi, де вiн на висотi свого душевного натхнення дiйсно любови повен до нестями”. “Диск “Кращi пiснi”, який вийшов 2007 р., по- родив зацiкавлення в музичному свiтi, бо йдеться про перше таке видання, у якому є українська i мiжнародна естрадна музика, але усi пiснi – українською мовою. Записи зроблено з оркест- рами Стiва Норберта у Лондонi та швейцарсько- iталiйського радiо у Люгано на поч. 70-их рр. Репертуар, виконання та оркестрацiї є настiльки оригiнальнi та професiйно виконанi, що в Українi це видання можна назвати музичною подiєю. Цей диск приваблює передусiм рiзнорiдним репертуа- ром, iнтимно-романтичним виконанням i тому є свого роду клясичним виданням” – писала газета “Свобода” з Нью-Йорку 3 квiтня 2007 р. В червнi 2007 р. на концертi у Києвi В.Луцiву було вручено грамоту подяки вiд Патрiарха УГКЦ Любомира Гузара. Вiд Президента Вiкто- ра Ющенка було внесено до залу два чудових ко- 824 5-6’2009 Народознавчi Зошити шики квiтiв, що пiдкреслює значення такої мiж- народної спiвпрацi. А меценат культури у Києвi I.Понамарчук закупив 50 компакт-дискiв “Кра- щi пiснi”, cказавши, що не уявляє собi кращого подарунка для шанувальникiв української пiснi. Варто вiдзначити, що Володимир Луцiв рете- льно упорядковує свiй творчий шлях, як кажуть, розкладає по полицях. Хто знає Маестро, той може переконатись, що робить вiн це не задля власного пошанiвку, а, перш за все, щоб залиши- ти зрозумiлим i вартiсним свiй творчий доробок для наступних поколiнь. Пiд час своєї спiвацької й органiзацiйної дi- яльностi спiвпрацював з такими органiзацiями: Свiтовим Конгресом Вiльних Українцiв, Україн- ським Конгресовим Комiтетом Америки, Комi- тетом Українцiв Канади, Народним Союзом у США, Центральним Представництвом Україн- цiв Нiмеччини, Бельгiї, Голландiї, а найбiльше зi Союзом Українцiв у Великобританiї (СУВБ) та Об’єднанням Українцiв у Великiй Британiї. Свої мистецькi гастролi В.Луцiв органiзовував i координував у Європi, США та Канадi разом з такими колективами: хорами “Гомiн”, “Вiзан- тiйський хор”, “Думка”, “Веснiвка”, “Прометей”, “Чайка”, “Верховина”; танцювальними ансамбля- ми: “Орлик”, “Булава”, “Чупляк”, “Черемош”. Вiдомий письменник i громадський дiяч Лео- нiд Полтава у своїй статтi в газетi “Свобода” дає чудову характеристику Володимиру Луцiву: “Вiн, здається, неперевершений нинi в iсторичному ре- пертуарi виконавець козацьких дум, але вiн такий же цiкавий, привабливий i достовiрний у репер- туарi сучасному, ба, навiть у ...неаполiтанських пiснях, перекладених на українську мову... Вели- ка рiзниця мiж ним i Шевченкiвським Перебен- дею, та одна характеристична риса залишається незмiнною: обоє вони служать рiдному народовi i рiднiй справi, i нинi, коли В.Луцiв спiває у ви- шуканому вiдпочинковому мiсцi в Англiї i пiд час концертових виступiв на кораблях чи десь у Аф- рицi – син України, далекий нащадок славетних кобзарiв, не забуває включити до свого реперту- ару й кiлька українських пiсень чи пояснити iно- земним слухачам, що таке бандура i що дiється в окупованiй Москвою Українi”. Амбасадором української культури називали Володимира Луцiва пiд час його активної пiсен- ної дiяльностi. “Шлях Перемоги”, Мюнхен, Нiмеччина, 1.01.1969: “Таємниця небувалого мистецького успiху В.Луцiва полягає у його талантi, у йо- го палкiй любовi до спiву, у його вiдданостi українськiй культурi, українському мистецтву, у його високому патрiотизмi, у його оптимiзмi”. (В.Леник, журналiст). “Свобода”, Нью-Йорк, США, серпень 1970: “Слухати його – це бiльше як дивитися на руїни гетьманських палацiв, бо в талановитому вико- наннi вiкодавнi думи й пiснi є живiшi вiд усього сучасного”. (М.Ржепецький, громадський дiяч). “Вiльна Думка”, Мельбурн, Австралiя, 1972: “...Цей великий мистець надiлений великим да- ром спiвчуття до страждань своїх землякiв, до людського горя, перелитого в щире золото на- родних славних дум iсторичних, перекованого в чисте срiбло української поезiї”. (С.Домазар, мистецтвознавець). “Українська Думка”, Лондон, Англiя, 1972: “...Думи у виконаннi В.Луцiва звучать як най- кращi опернi арiї. Вiн – першорядний тенор, бандурист-вiртуоз, пропагандист нашої культу- ри”. (М.Верес, поет). “Лiтературна Україна”, Київ, 4.10.1990: “...Вперше виступав в Українi Вiзантiйський чоловiчий хор з Голландiї. Репертуар хору дуже вдало доповнився виступом широкознаного на Заходi спiвака-бандуриста з Англiї Володимира Луцiва. Виконана Луцiвим зi справжнiм блиском i рiдкiсним темпераментом старовинна козацька дума, без сумнiву, дорiвнювала своєю доверше- нiстю тим класичним шедевра, що ми почули цього вечора з уст голландських спiвакiв. Гостi дали нам вiдчути живий подих нацiонального вiдродження, осягнути яким значним може бути внесок українського народу в культуру європейську i свiтову”. (О.Гончар, письменник). “Лiтературна Україна”, Київ, 25.11.1999: “...Пана Володимира ми називаємо послом укра- їнської культури. Годi й перелiчити його добрi чини, говорити, скiльки за цим подвижницької працi. Завдяки йому краще пiзнаємо i свiтову ку- льтуру”. (Р.Лубкiвський, поет). “Народна Творчiсть i Етнографiя”, Київ, 2002: “...Бандура i народна дума, пiсня були для В.Луцiва вiддзеркаленням iсторiї рiдного наро- ду, найоптимальнiшою формою вислову вели- кого багатства почуттiв усiх українцiв, неза- лежно вiд мiсця їх перебування”. (В.Дутчак, мистецтвознавець). РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 825 “Львiвська Газета”, Львiв, 31.10.2007: “...В.Луцiв є людиною талановитою й бага- тогранною, енергiйною й активною, знаною й затребуваною, що обмежити його якимись рамками нереально. Спостерiгаючи за ним, не втомлюєшся дивуватися його життєлюбству, динамiчностi, внутрiшнiй молодостi, яка в цього чоловiка, схоже, не мине нiколи”. (Я.Коваль, журналiст). Великою любов’ю i повагою вiдгукуються про пiсенну творчiсть Володимира Луцiва його дру- зi, вiдомi особистостi, знанi в Українi i поза її межами. Детройт, США, 1969: “Я горджусь Вами i Вашими успiхами. Вас люди знають i Ви своєю працею i любов’ю до бандури i спiву заслужили у людей слави i пошани”. (Г.Назаренко, кобзар). Рим, Iталiя, 1972: “Мило менi привiтати Вас з цiлого серця благословеням на мистецькi успi- хи, на бiльшу Божу славу i славу доброго iменi української музичної культури в свiтi”. (I.Бучко, архиєпископ). Вiдень, Австрiя, 1986: “Читаю часто про Вас i тiшуся Вашими успiхами. Подивляю Вашу мис- тецьку дiяльнiсть та енергiю”. (А.Гнатишин, композитор). Мюнхен, Нiмеччина, 1987: “Треба чужинцiв якнайбiльше iнформувати про здобутки українсь- кого мистецтва”. (Г.Крук, скульптор). Львiв, Україна, 1991: “Приймiть найщирiшу подяку за увесь труд i працю, якi Ви доложили для гiдного повернення Глави УГКЦ в Україну. Без Вашої вiдданостi i посвяти ця iсторична подiя в iсторiї нашої Церкви i народу так велично не вiдбулася б”. (М.I. кардинал Любачiвський, глава УГКЦ). Київ, 1992: “Якщо будуть у Вас iдеї щодо ку- льтурних обмiнiв та пропозицiї про конкретнi ак- цiї, напишiть менi. Може менi вдасться допомог- ти”. (I.Дзюба, академiк). Київ, 1994: “Я щасливий, що доля познайоми- ла мене з Вами – видатним українським артис- том, який в умовах емiграцiї гiдно нiс по свiтах мистецтво України”. (В.Рунчак, композитор). Львiв, 1996: “Хочу вам подякувати за все зроблене для мене особисто та оркестру “Вiрту- ози Львова”. Це – незабутня сторiнка в iсторiї оркестру, Львова, України”. (С.Бурко, диригент). Київ, 2005: “Ваш спiв чудовий. Пiснi у вашо- му виконаннi є довершеними, талановитими, це золотий фонд нашої України. Щиро дякую за та- ке сонячне мистецтво!”. (О.Дикий, журналiст). Брадфорд, Англiя, 2007: “Вашi чудовi спiви звучать в моїй пам’ятi, де б я не була. Ви пташкою влетiли в мою хату i сповнили її рiд- ним духом i голосом самої України”. (В.Смерека, лiтератор). Можна дуже багато писати i говорити про Во- лодимира Луцiва як спiвака та бандуриста, але, здається, краще про нього скаже свiтова преса. У загальному ця преса висловлюється про В.Луцiва як про неперевершеного виконавця старовинних українських дум i тенора з чарiвним забарвлен- ням голосу. “Вар’єте” (найбiльший американський тижне- вик у Нью-Йорку) писав: “Багатий i сильний го- лос, яким митець передає у своїй легкостi вико- нання теплоту й самопевнiсть”. “Дейлi Телеграф” (Лондон): “Знаменитий спiвак”. “Сцена” (Лондон): “Знаменито контрольова- ний голос полонив слухачiв”. “Кор’єре дель Жорно” (Катанiя): “Присутнi слухачi зразу зауважили перед собою тонкого ви- конавця, який своєю великою музикальнiстю за- хопив нас усiх”. “Кор’єре дi Сичiлiя” (Сицилiя): “Митець за- лишив пiсля свого виступу нестерте враження своєю мистецькою iнтерпретацiєю українських i наших пiсень”. “Мiнхнер Меркур” (Мюнхен): “Мiжнародна публiка дякувала митцевi спонтанними оплеска- ми за його надзвичайнi голосовi можливостi й умiння захопити слухача своїм спiвом та грою”. “Лє Рапель” (Шарлеруа): “Артист, який спi- ває i грає чудово. Його успiх феноменальний”. “Дернер Нувель дi Люндi” (Страсбург): “Ве- ликий митець, який заслуговує собi на бiльшу кiлькiсть слухачiв: В.Луцiв виявився надзвичай- но добрим виконавцем пiсень. Це артист великої кляси”. “Гет Центрум” (Амстердам): “Одержав бурю оплескiв за свiй чудовий спiв”. В.Луцiв згадує у своїй книзi спогадiв “Вiд Би- стрицi до Темзи”: “Хоча, фактично, я закiнчив виступати як професiйний спiвак ще в 1987 р., але в серцi виношував одвiчну мрiю – виступи- ти в моїй Надвiрнiй i заспiвати своїм краянам, пiсля чого завершити остаточно свою спiвацьку кар’єру. 826 5-6’2009 Народознавчi Зошити З особливим душевним переживанням стояв я на сценi палацу культури Надвiрнянського лiсо- комбiнату. Пригадалися менi колишня сцена мiс- цевої “Просвiти”, з якої декламував Шевченкiв вiрш “Менi тринадцятий минало”. I от минуло майже п’ять разiв по тринадцять. За плечима по- над 2000 виступiв у рiзних країнах свiту. Од- нак я завжди пам’ятав, що саме звiдти, з Над- вiрної, пiшов “у свiт незнаними шляхами”, сюди повернувся i ще не раз вертатимусь по чарiвне “євшан-зiлля”, яке дає наснагу на добрi дiла в iм’я України, для добра України”. Спiлкуючись з Володимиром Гавриловичем (саме так зверталися б до нього в сучаснiй Укра- їнi), вiдчувається зiбранiсть, такт i невсипуча енергiя. Нам, кому пощастило запiзнатися з Ма- естро вже тепер, залишається тiльки здогаду- ватись про його дiєвiсть тодi, в далекi 1970- 80-тi рp. Адже вiдомi його органiзаторськi успi- хи. У рамках культурної дiяльностi СУВБ вiн органiзовував виставки українського мистецтва в англiйських галереях Лондона, Братфорда, Кiх- лей. Органiзував також найбiльшу ретроспектив- ну виставку скульптора Григора Крука у галереї “Клiфтон Кастель” у Пiвнiчнiй Англiї. За дорученням проводу УГК Церкви очолює органiзацiю ряду великих концертiв у Львiвсь- кiй Оперi та Фiлармонiї для вiдзначення 100- рiччя з дня народження Патрiарха Йосифа Слi- пого та для вiдзначення перенесення праху Пат- рiарха Йосифа з Рима до Львова (1992 р.). У цiй подiї стає заступником Голови громадського комiтету у Львовi по перенесенню праху Пат- рiарха. Написав сценарiй i координував перебi- гом цiєї величавої подiї, яка вiдбулась за участю Президента України Л.М.Кравчука та визначних особистостей України та Захiдного свiту у серпнi 1992 р. Прикладом духовної єдностi українського на- роду була участь у перепохованнi Патрiарха Йо- сифа Глави УАПЦ Блаженнiшого Патрiарха Мстислава. У своєму зворушливому словi у Со- борi св. Юра вiн, зокрема, сказав: “Це незабутня хвилина в моєму особистому життю, що можу по- прощатися цiлком щиро, не лукавим словом. Ти, Брате, дiйсно заслужив на велику шану Всеви- шнього. Дай Боже, мої дорогi, щоб i в нашому повсякденному життю, такому тяжкому, нелегко- му, ми теж обнiмалися i шукали спiльного шляху, щоб перед нами, одвiчно християнським народом, схиляли голови iншi народи свiту...” (“Вiд Бист- рицi до Темзи”). Тема української злагоди, спiльних устремлiнь особливо цiкавить мого спiврозмовника. Вiн пе- реконує, що серед дiаспори вже давно немає подiлу на “бандерiвцiв” i “мельникiвцiв”, не- має конфронтацiї мiж православними та греко- католиками. Очевидно, час – хороший лiкар i вчитель. В Українi теж вiдходять в минуле по- дiбнi протистояння, однак якась, нiби невидима сила, пiдкидає нам “проблему росiйської мови”, “росiйського православ’я”, штучний подiл на “за- хiд” i “схiд” тощо. Важливе мiсце в органiзаторськiй дiяльностi В.Луцiва має “Вiзантiйський хор” з голландсь- кого мiста Утрехт. Дивовижна сама iсторiя ви- никнення цього славетного творчого колективу. 1952 р. виходець iз Захiдної України доктор Ми- рослав Антонович, обдарований диригент i ком- позитор, створив український хор з числа людей, де не було жодного українця. I де б не виступав цей унiкальний колектив – в Лондонi, Нотiнгамi, Брадфортi, Манчестерi, Торонто, Едмонтонi чи Парижi – вiн завжди починав i завершував свiй виступ вiдспiванням “Отче наш”. Не обминули цiєї традицiї хористи i у своїх виступах в Києвi та Львовi. “Людям iнших традицiй, iншого iсторичного досвiду вдалося осягнути пiсеннi чари доти їм невiдомої культури українського народу, людям естетично чулим вiдкрився у своєму неперебут- нiм багатствi Березовський, Бортнянський i Ве- дель, мовою незрiвнянних мелодiй озвались до них Лисенко й Стеценко, Леонтович i Людке- вич, ожили з партитур твори, що вiками, задо- вго до нашестя сталiнсько-брежнєвських руйна- чiв, лунали пiд склепiнням наших божественно прекрасних церков та соборiв”. Так писав у сво- їй статтi в “Лiтературнiй Українi” вiд 4 жовтня 1990 р. патрiарх української сучасної лiтератури Олесь Гончар, вражений виступом цього чудово- го колективу у вереснi цього ж року. А ще автор висловив прикре здивування тим, що “анi Мiнiстерство культури республiки, анi Українське телебачення не виявили належної гос- тинностi, не пошанували, як то годилось би, гол- ландських друзiв за їхню вiдданiсть i любов до української музики i до нашої мови. Бо ж такий концерт буває, може, раз у життi”. Володимир Луцiв, як iнiцiатор i органiзатор ви- РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 827 ступiв “голландських козакiв”, як їх називали са- мi українцi, виступив на сторiнках цього ж часо- пису iз статтею-вiдповiддю, в якiй не менш зво- рушено подякував Олесю Гончару за таку високу оцiнку цьому творчому явищу: “Ваше щире i по- лум’яне Слово – це велика нагорода i подяка усiм нам, виконавцям, що вперше побували в Украї- нi серед свого народу... сердечно дякую за щирi слова Видатного Сина України!”. А особиста зу- стрiч В.Луцiва з О.Гончарем вiдбулась наступно- го 1991 р. у Львовi. Спiвробiтництво з “Вiзантiйським хором”, або “голландськими козаками”, як їх любовно нази- вали українцi на Заходi, тривало у виглядi гас- тролей i надалi, але вже за межами України. В лютому 1996 р. В.Луцiв одержав Почесну грамо- ту м. Утрехт (Голландiя) за 35-лiтню спiвпрацю з цим хором. Натхнений успiхами цього творчого колективу в Українi, Володимир Луцiв намагався повторити гастролi в 2003 р., однак 8-мiсячна переписка з українськими чиновниками та громадськими ор- ганiзацiями закiнчилась безрезультатно. Голлан- дськi учасники хору, тривалий час будучи в очi- куваннi поїздки, вимушенi були жертвувати свої- ми вiдпустками та планами. Вершиною українсь- кої бюрократiї став лист – вiдписка Мiнiстерства культури України про неможливiсть проведення згаданих гастролей, вiдправлений через 4 мiсяцi з часу написання, ще й на конвертi адреса Мiнiс- терства була подана росiйською мовою. На зорi української незалежностi державнi установи, громадськi органiзацiї несмiливо заяв- ляли свiтовi про iснування на картi Європи нашої молодої держави. Потрiбна була мiжнародна пiдт- римка та сприяння. Важливу роль покликана була вiдiгравати пiдтримка з боку української дiаспо- ри за кордоном. Мiжнародна науково-практична конференцiя на тему “Стратегiя i досвiд боротьби з органiзованою злочиннiстю i нелегальним нар- кобiзнесом” була проведена в Києвi 16-19 серпня 1994 р. Поважне представництво вiд 32 країн свiту, ООН, Ради Європи свiдчило про високий рейтинг форуму. Володимир Луцiв був представ- лений як координатор конференцiї з питань мiж- народних зв’язкiв, спiвпрацюючи з Об’єднанням полiцейських Америки, українського походження. За свою працю у цiй конференцiї вiн удостоєний Почесної грамоти Мiнiстерства внутрiшнiх справ України. Наступний, 1995 р., став знаковим у куль- турно-мистецькому життi України. Вперше ан- самбль пiснi i танцю Мiнiстерства внутрiшнiх справ України вирушав в концертне турне по Спо- лучених Штатах Америки. Цiй подiї передувала копiтка робота з органiзацiї поїздки художнього колективу, яку очолив В.Луцiв, спiльно зi згада- ною асоцiацiєю полiцейських. Протягом 16 днiв жовтня ансамбль дав 15 концертiв у Нью-Йорку, Фiладельфiї, Родчестерi, Детройтi, Чикаго та iн- ших мiстах США. В репертуарi колективу звуча- ли ранiше забороненi в радянськiй державi стрi- лецькi, деякi народнi, духовнi пiснi, що викликало шквал аплодисментiв. Вдало пiдiбраний реперту- ар – помiтний успiх маестро Луцiва, який тонко вiдчував настрої української емiграцiї в Америцi. У березнi 1996 р. вiн одержав Грамоту подяки вiд МВС України, за пiдписом мiнiстра Юрiя Крав- ченка, за успiшну органiзацiю концертного турне до США у жовтнi-листопадi 1995 р. За дорученням Єпископату Української Греко- Католицької Церкви В.Луцiв координує пiдго- товку для вiдзначень в Римi 6 i 7 липня 1996 р. 400-рiччя Берестейської унiї. Спецiально вiдпо- вiдає за хорову i музичну пiдготовку цих вiдзна- чень та одержує похвальну грамоту вiд УГКЦ. У березнi 1998 р. нагороджений Грамотою Львiвської Мiської Ради вiд посадника мiста Львова В.Куйбiди за вагомий вклад у розвиток культурно-мистецького життя мiста Львова. У жовтнi 2000 р. В.Луцiв одержує Подяку Головного управлiння культури Київської мiської державної адмiнiстрацiї за самовiддану працю у справi популяризацiї української пiснi у свiтi. В цьому ж роцi – Грамота та вiдзначення “Будiв- ничий України” вiд Центрального правлiння Все- українського Товариства “Просвiта” iм. Т.Шев- ченка за значний внесок в українську та свiтову духовнiсть, збереження i популяризацiю україн- ської хорової культури, багаторiчне мистецьке по- движництво (голова П.Мовчан, Київ). Не обминули Маестро i державнi нагороди. Вiд Президента України Л.Кучми одержав Орден за заслуги III ступеня, вручений Мiнiстром закор- донних справ А.Зленком у Лондонi 25.10.2001 р. в присутностi посла України у Великiй Британiї В.Василенка. Подвижницька та мистецька дiяльнiсть нареш- тi належно оцiнена, але Володимир Луцiв не “спочиває на лаврах”. Бог надiлив його не тiль- 828 5-6’2009 Народознавчi Зошити ки унiкальним талантом, а й великою любов’ю до свого народу, до своєї далекої, але такої близької i дорогої Батькiвщини. А ще наполегливiстю та невсипучою енергiєю, якої вистачило б для бага- тьох тих, хто проводить старiсть в тишi кабiнету, або вдихає квiтковi аромати в затишному Лон- донському “гарденi”. З-помiж усiх вiдзнак i нагород його приєм- но бентежить те, що 3 березня 1993 р. вiн одержує звання першого Почесного громадянина м. Надвiрна Iвано-Франкiвської обл., де народив- ся та вирiс. Саме тут, на своїй малiй батькiвщинi вiн зустрiв однодумцiв, таких самих подвижни- кiв, яким не байдужий стан розвитку культури в краї. Разом з групою культурно-освiтнiх дiя- чiв м. Надвiрна засновує Культурно-мистецький фонд iм. Володимира Луцiва, метою якого є допо- мога українськiй студiюючiй молодi м. Надвiрна та району. Дiяльнiсть фонду спрямована на ви- явлення та фiнансову пiдтримку талановитих дi- тей у навчаннi, з тим, щоб у майбутньому вони поповнили елiту української нацiї. Стипендiї по 1000 грн. кожному з трьох претендентiв щорiчно правлiння фонду присуджує в трьох номiнацiях: 1. Митець. 2. Громадський дiяч. 3. Науковець. Передбаченi також заохочувальнi премiї по 500 грн. Стипендiатами фонду можуть бути обда- рованi хлопцi та дiвчата вiком вiд 15 до 20 рокiв. У 2006 р., як засновник Культурно-Мистець- кого Фонду та за активну громадську позицiю, пропаганду українського фольклору та подвиж- ницьку дiяльнiсть одержує Грамоту вiд Преосвя- щенного Владики Кир Миколи Сiмкайла. У 2000 р. Володимир Луцiв перевозить свою культурно-мистецьку спадщину i дарує її мiсту Надвiрна. Вона суттєво доповнила Музей Над- вiрнянщини i залюбки демонструється для мiсце- вих мешканцiв та гостей мiста. А подарував В.Луцiв чимало: Понад 500 рiдкiсних книг, понад 220 запи- сiв української та свiтової музики, двi унiкаль- нi бандури ручного виготовлення – одна з май- стернi Петра i Олександра Гончаренкiв, друга – роботи майстра Василя Гляда. Подарував вiн та- кож колекцiю мистецьких творiв, зокрема, Ми- хайла Мороза, Якова Гнiздовського, Oпанаса За- ливахи, Володимира Патика, Петра Мегика, Лю- бослава Гуцалюка, Романа Сельського, Григо- рiя Крука, ряд цiнних архiвних документiв. З подарованого утворено три зали, де розмiстив- ся Культурно-мистецький фонд iм. Володимира Луцiвa. Дарунки В.Луцiва – не просто данина рiдному мiсту. Це особистий внесок земляка у вiдродження того, що ледь не було втрачене за комунiстичного режиму. У 12-му випуску книги “Українська журналiс- тика в iменах” (Матерiали до енциклопедичного словника), яка з’явилась у Львiвськiй науковiй бiблiотецi iм. В.Стефаника НАН України, понад 400 статей та репортажiв присвячено В.Луцiву як журналiсту та публiцисту. В його творчому доробку: Вiдкритий лист Пре- зидентовi Академiї наук УРСР Б.Патону як вiд- повiдь на публiкацiю Академiєю наук книжки “Про справжнє обличчя українського буржуаз- ного нацiоналiзму”. Цитуючи одного з авторiв цього памфлету, де той говорить про “безнадiйну справу українського буржуазного нацiоналiзму”, В.Луцiв запитує: “Якщо це справдi така безна- дiйна справа, то чому вiн витрачає на боротьбу з нею стiльки часу i енергiї?”. В iншiй статтi “Моя подорож на кораблi “Ел- лiнiс” автор веде читача до рiзних європейських чи африканських портiв, в яких вiн побував упро- довж 20-тижневої мандрiвки, вмiло переплiтаючи сьогодення з минувшиною, аналiзуючи рiзнi ас- пекти життя. “Українськi мистецькi твори на свiтовому рин- ку”, “До питань української культури та народно- го мистецтва”, “Проблеми нашого органiзованого життя”, “Хор “Прометей” у Лондонi”, “Стам- бул очима кобзаря”, “З українського життя у В.Британiї”, “Концертне турне українських пiанi- стiв в Європi” – дaлеко не повний перелiк статей В.Луцiва, якi були надрукованi в часописi “Укра- їнська Думка” та iнших перiодичних виданнях. У статтi “Незабутнiй маестро Василь Аврамен- ко” В.Луцiв згадує митця як людину, який був “бiльший вiд самого життя”, в якiй поєднували- ся i перехрещувалися цiкавi i часто суперечливi риси рiдкiсного характеру. Народився 22 березня 1895 р. бiля Києва. У 1978 р. в США вiдзна- чено ювiлей з нагоди 50-лiття його мистецької дiяльностi. “Як бiльшiсть мистцiв, мав тонку душу, був життєрадiсним. Вiн мiг у ту саму хвилину щи- ро смiятися, сваритися, плакати, перепрошувати та цiлуватися. Коли задуматись над його важким РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 829 дитинством i неможливiстю одержати хоч якоїсь елементарної освiти, то дослiдження його жит- тєвої працi, подорожi буквально по цiлому свiтi, вмiння танком i своєю особистiстю захопити де- сятки тисяч, а то й бiльше представникiв укра- їнської молодi, а тим самим прищепити їм лю- бов до свого народу, уберегти вiд асимiляцiї, – усе це можна розглядати як справу гiдну поди- ву. Уся його енергiя була спрямована до танку, фiльму, виступiв, а водночас до наповненого гли- боким змiстом життя. Навiть у похилому вiцi йо- му цiлком вистачало спати кiлька годин. Нiколи не курив i не вживав алкоголю. Був енергiйний, непосидючий, скрiзь їздив. Iнодi його думки та iдеї дотикали рамок генiальностi, а iнодi цiлкови- тої безвiдповiдальностi, але, незважаючи на вели- кi розбiжностi, вони були завжди оригiнальними. До важливих етапiв творчостi треба зарахувати виступ його i танцювальної школи у 1926 р. на Свiтовiй виставцi у Торонто, у 1931 р. – у театрi Метрополiтен (Нью-Йорк), у 1933 р. – на Свi- товiй виставцi у Чикаґо. Сотнi тисяч вiдвiдувачiв мали можливiсть побачити наш танок й народне мистецтво на полянi Бiлого Дому у Вашингтонi перед дружиною президента Рузвельта. У 1937 р. на емiграцiї випускає перший звуко- вий фiльм “Наталка Полтавка”. Пiзнiше слiду- ють фiльми “Запорожець за Дунаєм”, “Трiумф українського танку”, “Маруся” та iншi. Серед рiзних обдарувань, якими володiв маес- тро, був талант реклами. Вiн був першокласним пропагандистом, умiв захоплююче говорити, вiрив у те, що говорив, навiть тодi, коли дана справа не мала жодних шансiв до реалiзацiї. Його гу- мор був унiкальним. Бувало ми посперечаємось i я кажу: “Бiльше не можу з Вами працювати. Ви тепер такi дурнi потягнення робите, що то безглуздя”. А вiн до мене з криком: “Ви мене ображаєте, ви кажете, що я тепер дурний, а це неправда. Я дурний уже з уродження!”. Не раз у ресторанi у доброму гуморi каже: “Дорогий, ви- бирайте усе, що хочете, їжте, скiльки попало, – тiльки незабагато i незадорого!”. Єпископи, сенатори, посадники мiст, лiкарi, письменники, артисти були його учнями, тому- то вiн усiх їх знав i усi знали його! Вiн знав, як пiзнавати рiзних людей. Одного разу, будучи у Єрусалимi, питаю його: “Скажiть менi до лиха, як то Ви пiзнаєте отих галицьких євреїв?”. А вiн менi: “Як пiзнаю? Зовсiм просто! Дивлюся йому у вiчi i голосно кажу – Слава Iсусу Христу! Як вiн вiдповiдає “Слава навiки”, то я й знаю, що вiн галицький єврей”. Просто, правда? Iнодi, з притаманним йому гумором, згадував про свою родину: “Молодим юнаком їздив я, – каже, – аж пiд Владивосток, де були мої брати, усi на “знаменитих посадах”. Один мив трупи у трупарнi, один носив чай чи кип’яток у копальнi, а третiй був сторожем в одинокому у тому мiстi готелi. Усе разом гармонiзувало iз моїм фахом у дитинствi як “суперпастуха”. У п’ять рокiв ходив за курми i качками. У шiсть – за гусьми, у сiм – за ягнятами, а там – за телятами, а тодi дiстав пiдвищення, щоб за коровами ходити, а на кiнець – за кiньми. Усе це за пару чобiт на рiк не для мене, а для мого батька, якому мiй господар оцi чоботи давав. Не раз я, хлопець, хотiв вiдiбра- ти собi життя. До десяти рокiв не їв при столi, тiльки на порозi чи у стайнi, як була сльота”. Таке дитинство мусило мати свiй вплив на кристалiзацiю характеру, а далi – на цiлий його життєвий шлях та спосiб життя. Будучи у Вла- дивостоцi, перший раз у життi бачив i чув Ав- раменко українську п’єсу, а радше оперету “На- талка Полтавка” iз Садовським, ансамбль якого зовсiм випадково туди заїхав, щоб для україн- цiв, якi там перебували, завезти трiшки України. Авраменко захопився цiєю постановкою так, що зовсiм не мiг спати майже тижнями, а найбiльше його мучило те, що вiн бажав, щоб ще раз по- бачити, а якщо нi, то хоч прочитати цю iсторiю. Але ж читати вiн не умiв. Тодi випросив свя- щеника, щоб той навчив його азбуки. Так i було. Одна буква денно. Цiлий Божий день писав одну букву. Великий Садовський був отим свiтилищем для молодого Авраменка, а “Наталка Полтавка” i Котляревський тими стовпами, тiєю силою, що сформували у юнака нацiональне почуття, лю- бов до свого, українського, та шалене бажання, як вiн сам пiдкреслював, служити народовi свої- ми “чобiтьми”. Навiть будучи вояком армiї УНР, згадував, що Отаман Симон Петлюра мав йому сказати: “Василю, з тебе буде кращий танцюрист, як вояк”. Авраменко, мабуть тому, що перейшов таку важку пробу життя, був натуральним. Вiн умiв вийти майже iз кожної заплутаної ситуацiї, в яку нормально сам влiзав. А траплялося це то- му, що був повний ентузiазму, повний життя. Жив Авраменко надзвичайно скромно, а я ска- зав би, – у бiдi. Не раз вiн згадував, що через 830 5-6’2009 Народознавчi Зошити його руки перейшло бiльше як три мiльйони до- лярiв, а може й бiльше, але чому вiн так жив, на те склалися такi причини. По-перше, вiн був дезорганiзований як людина таких планiв i тако- го розмаху. Йому треба було мати адмiнiстрато- ра, то результати його працi були б колосальнi. По-друге, фiльми, якими вiн хотiв увiчнити рiз- нi iсторичнi подiї, коштували його десятки, а то й сотнi тисяч долярiв. Фiльми iз конгресiв, соборiв; фiльми iз рiзних бенкетiв, концертiв; про рiзнi ансамблi, великi манiфестацiї; вiдкриття пам’ят- никiв тощo, одним словом, iсторичнi матерiали, важливi для висвiтлення української дiяльностi в дiаспорi. Усе це коштувало багато i велика кiль- кiсть цього матерiалу чекає на викiнчення i офор- млення, щоб його належно зберегти для iсторiї i майбутнiх поколiнь. Оце причини, чому так ба- гато грошей людських, позичених, пiшло, але не для добра життя Авраменка, а для нашої iсторiї. Нехай люди, яким, можливо, маестро винен гро- шi, нехай дивляться з iншого боку, бо для себе вiн нiчогiсiнько не взяв, адже його цiлий особис- тий маєток – це були три чорнi легенькi вишитi чумарки, чотири чи п’ять вишиваних сорочок, у яких завжди ходив, пара убрань, якi йому по- дарував один iз наших єпископiв. Це, властиво, було все. Помер маестро Василь Авраменко 6 травня 1981 р. у день св. Юрiя Переможця. Великий народний митець, добрий чоловiк i щира душа нехай з Богом спочиває. Таким i був незабут- нiй у моїй пам’ятi Маестро Василь Авраменко” (Альманах УНСоюзу, Лондон, 1987 р.). “Листування – без перебiльшення можна на- звати життєво необхiдною формою контактiв з найближчими друзями, з дiловими партнерами, iз знайомими, з якими мене єднало велике почуття любовi до нашої Батькiвщини, вiдданiсть спiль- нiй українськiй справi”, – так характеризує Во- лодимир Луцiв епiстолярний жанр, завдяки яко- му впродовж тривалого часу вiн утворив чималий власний архiв. Навiть невелика частина того епiстолярного ар- хiву пана Луцiва, що наведена в книзi “Вiд Би- стрицi до Темзи”, може розповiсти читачевi про “певнi висловленi кореспондентами думки щодо стану мистецтва та громадських стосункiв помiж українською спiльнотою”. Вiдомi полiтики, гро- мадськi, культурнi дiячi волею долi зустрiчались з ним на перехрестi життєвих шляхiв. – Мирослав Антонович (1917) – український спiвак, диригент, музикознавець, доктор музико- логiї, професор. 1951 р. заснував Вiзантiйський хор (виключно з голландцiв), у репертуарi якого твори української церковної та свiтської музики. – Марiя Бек (1908) – правник, полiтик, гро- мадський дiяч, меценат мистецтва. Перша жiнка, обрана до Детройтської мiської управи, посадник Детройта (США), редактор часопису “Жiночий Свiт” (1932-34). У 1970-их рp. вiце-президент Уряду УНР в екзилi. – Сергiй Бурко (1955) – художнiй керiвник камерного оркестру “Вiртуози Львова”. Закiн- чив Львiвську консерваторiю 1979 р., скрипаль, згодом – диригент, учасник “Майстер-класiв” у Фрайбурзi 1996 р. – Богдан Весоловський – вiдомий композитор естрадної музики, жив i працював у Монреалi (Канада). Навчався у Вищому музичному iнсти- тутi iм. Лисенка. – Андрiй Гнатишин (1906-1995) – українсь- кий композитор, диригент, педагог. Закiнчив Ви- щий музичний iнститут iм. Лисенка у Львовi та Вiденську консерваторiю. Писав опери, симфонiч- ну музику, хоровi твори релiгiйної тематики. З 1930 р. диригент хору церкви св. Варвари у Вiд- нi. Автор музики до понад 100 пiсень для хору i солiстiв на слова Т.Шевченка, I.Франка, Лесi Українки. – Святослав Гординський (1906-1994) – ви- датний художниик-графiк, поет, перекладач, мис- тецтвознавець, член Української Академiї мис- тецтв, НТШ, учень школи О.Новакiвського, на- вчався в Берлiнi (1928), Парижi (1929-1931), видавець журналу “Мистецтво”, органiзатор ху- дожнiх виставок. У 1947 р. емiгрував до США, де став одним iз засновникiв Асоцiацiї Українсь- ких Митцiв, яку очолював в 1956-1963 рр. Офо- рмив близько 50-ти церков у Пiвнiчнiй Америцi i Європi. Автор багатьох поетичних збiрок, мис- тецтвознавчих видань. – Iван Дзюба (1931) – академiк, лiтератур- ний критик, публiцист. Закiнчив Донецький пе- дiнститут, працював в Iнститутi лiтератури АН УРСР (1956), належав до течiї “шестидесятни- кiв”. У вiдомiй працi “Iнтернацiоналiзм чи руси- фiкацiя?” (1965) розвiнчав теоретичнi засади ле- нiнської нацiональної полiтики. Книга розповсю- джувалася через самвидав, видана за кордоном. Був Мiнiстром культури України (1992-1994). РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 831 – Василь Ємець – вiдомий бандурист з Ку- банi, теоретик бандури i органiзатор колективiв бандуристiв у довоєннiй Українi. Жив i помер у США. – Олександр Костюк – редактор музично- мистецького журналу “Herald” (“Вiстi”), що ви- ходив у США в 60-их рр. В.Луцiв дописував до цього часопису. – Григорiй Крук (1911-1988) – видатний український скульптор. Закiнчив Львiвську шко- лу декоративного мистецтва (1934), Кракiвську Академiю мистецтв (1937) i Берлiнську Акаде- мiю мистецтв (1940). Поселившись у Мюнхенi, створив понад 200 скульптур, якi експонувались на виставках у Мюнхенi (1952, 1963, 1969), Па- рижi (1951), Лондонi (1954), Едiнбурзi (1954), Боннi (1955), Римi (1957), Нью-Йорку i Фi- ладельфiї (1961), Вiднi (1962), Торонто (1964, 1981), Женевi (1971) i Кiхлей (1987). – Омелян Мазурик – український художник, iконописець. Автор iконостасу в Українськiй ка- тедрi св. Володимира i Ольги в Парижi. Його твори виставлялися на художнiх виставках в ба- гатьох країнах свiту. З 60-их рp. i до своєї смертi проживав у Парижi. – Вiктор Мiшалов (1960) – вiдомий кобзар- бандурист. Навчався у Сiднейському унiверсите- тi (1985), самотужки опанував гру на бандурi, здiйснив концертне турне по Пiвнiчнiй Америцi (1979, 1983, 1985). Навчався у Київськiй кон- серваторiї (1979-82). Написав понад 50 праць з iсторiї бандури. – Дмитро Степовик (1938) – український ми- стецтвознавець. Закiнчив Київський унiверси- тет. З 1970 р. – в Iнститутi мистецтвознавства, фольклору та етнографiї. Автор понад 300 праць з мистецтва i релiгiєзнавства. Доктор мистецт- вознавства, доктор фiлософiї, професор Київської духовної академiї. – Ярослава Стецько (1920) – голова КУН, громадсько-полiтичний дiяч, журналiст. Студiю- вала у Львiвському унiверситетi, УВУ в Мюнхе- нi. З 1991 р. очолювала ОУН (бандерiвцi). Працюючи артистом за контрактом на гiгант- ських кораблях “Квiн Мерi” i “Квiн Елiзабет”, Володимир Луцiв запiзнався з багатьма славними i цiкавими особистостями. “Пам’ятною для мене, – згадує маестро, – є зустрiч з вiдомим кiно- актором (грав у фiльмi “Май фер ледi”) Рексом Гаррiсоном. Його тодiшня дружина дуже любила неаполiтанськi пiснi, а вони становили невiд’ємну частину мого репертуару. Була в мене цiкава зустрiч з вiдомим росiй- ським поетом Євгеном Євтушенком. Його надто смiливi за тогочасними соцiалiстичними мiрками вiршi принесли йому розголос як в СССР, так i за кордоном. Їх перекладали iншими мовами i друкували у багатьох країнах, в тому числi i в Англiї. Познайомились ми у жовтнi 1968 р. пiд час рейсу з Америки в Європу, в банкетному залi корабля. Я запросив його на концерт, а пiсля мого виступу вiн запросив мене на келих шампансько- го. До Європи залишалося чотири доби плавання, а тому зустрiчались ми щодня, розмовляли про рiзнi речi, грали в пiнг-понг. Згодом перейшли на теми полiтичнi. Розповiв, що його дiда вивез- ли з України, то ж коренi українськi. Народився вiн вже в Сибiру. Вдома часто спiвали “Засвiт встали козаченьки”, “Розпрягайте, хлопцi, коней” та iншi українськi пiснi. Пiсля такого вступу я став говорити з ним на рiзноманiтнi теми. На пам’ять про нашу зустрiч i знайомство вiн подарував менi книжечку пое- зiй, а я йому кажу, що якщо не боїться, то дам йому українськi газети. Мав з собою кiлька чи- сел “Свободи”, “Америки”, “Нацiональної Три- буни”, деякi українськi книжки. Це тодi назива- лося “пiдривною лiтературою”. – Отже, якщо ти не боїшся, то можеш все це взяти, – кажу йому. Вiн таки забрав. Ми попро- щалися. На тому наше знайомство закiнчилося. А Євген Євтушенко згодом потрапив у немилiсть комунiстичного режиму”. Мiй спiврозмовник пригадує ще один цiкавий випадок, який стався саме пiд час подорожi на пароплавi “Регiна прiма”. В середземноморсько- му порту Лас Пальма поряд було пришвартовано риболовне судно з кириличним написом “Клайпе- да”. Сiмейство Луцiвих, повертаючись з прогу- лянки мiстом на своє судно, були запрошенi на радянську “Клайпеду”. “Все сталося так раптово, – пригадує пан Во- лодимир, – що ми не встигли й оговтатись, як вже сидiли в капiтанськiй каютi. Через кiлька- надцять хвилин з камбуза приносять гарячу кар- топлю з м’ясом, консерви з iкрою, горiлку, сiк для дiтей. Капiтан нiяк не може збагнути, що ми з Лондона i там народилися нашi дiти, але це не перешкоджає нам розмовляти українською. Виявилось, що вiн теж українець, але тривалий 832 5-6’2009 Народознавчi Зошити час живе в Клайпедi, до порту якого приписане судно з аналогiчною назвою. Судно риболовне, на якому виловлену рибу зразу ж переробляють на консерви. Слово за словом точиться наша розмо- ва, аж в якомусь моментi пiсля чергового келiшка капiтан i каже: “Я називаюся Павло Багно. Даруйте за мою засмiчену українську мову, але на флотi всюди панує мова росiйська i я вже вiдвик вiд рiдної мови”. Я представився сам, потiм дружину, дiтей, уточнив, що я спiвак. В невимушенiй атмосфе- рi i приємному товариствi пролетiло чимало часу. Частування продовжувалось i в один момент лу- нає голосний гудок нашої “Регiни прiми”, який вже дав сигнал вiдплиття. Ми всi зриваємось на ноги, шукаючи виходу. Капiтан каже до помiч- ника: “Анатолiй, ти там приготуй щось гостям на дорогу!”. I за хвильку, притримуючи торбу з консервами i ще чимось, вибiгаємо на палу- бу. Бачимо, що широкi сходи нашого пароплава вже пiднятi, залишився тiльки вузький трап. Ми всi щось кричимо, розмахуємо руками, аж наре- штi нас зауважили на “Регiнi прiмi” i затримали її вiдхiд. Нашi недавнi господарi обнiмають нас всiх по черзi i розцiловують. Менi незручно, що не маю чим їм вiддячитись. Забiгши в каюту, схоплюю перше, що менi попало пiд руки. Цим предметом виявилась пачка з гральними карта- ми, i я кидаю її вниз так влучно, що вона зразу опинилася в руках капiтана “Клайпеди”. Згодом я отримав з Клайпеди новорiчну лис- тiвку, на яку ми теж вiдповiли карткою. Хтозна, чи наше свiдоме українство не залишило в душi цiєї вiдiрваної вiд рiдного корiння людини пози- тивний слiд? Мушу додати, що незважаючи на особливу гостиннiсть, капiтан Багно пильно сте- жив, щоб зайвi люди не заходили до його каюти, поки ми там перебували. Очевидно, остерiгався “сексотiв”, якими були нафаршированi всi верст- ви совєтського суспiльства. Тому своє листуван- ня з ним я обмежив новорiчною карткою, щоб не ускладнювати йому подальшої служби”. Гортаючи свiтлини з архiву Володимира Лу- цiва, переконуєшся, яким насиченим на подiї та особистостi є творчий та життєвий шлях цiєї не- пересiчної людини. То В.Луцiв позує скульпто- ровi Г.Круку в Мюнхенi, 1956 р.; то разом з популярним британським театральним i телевiзiй- ним актором Брюсом Форсайтом пiд час виступiв у Лондонському театрi “Чiзiк Емпайєр”, 1959 р.; то губернатор штату Массачусетс (США) Джон Волпе вручає В.Луцiву почесну грамоту в Бос- тонi, 1966 р.; то поруч з вiдомим бандуристом i диригентом Г.Китастим в Клiвлендi, 1965 р. На першому Свiтовому Конгресi Вiльних Українцiв в 1967 р. В.Луцiв зустрiвся з п. Є.Коновалець, яку знав ще з 50-их рp., вдо- вою основоположника ОУН Є.Коновальця, пiд- ступно вбитого бiльшовицьким терористом. А ось на iншiй фотокартцi 1971 р. маестро разом з ме- ром Єрусалима Тедi Колєком бiля руїн цитаделi св. Давида. Незабутньою для Володимира Луцiва є зустрiч в 1979 р. з Уласом Самчуком у Нью-Йорку. Вiдомий український письменник, автор трилогiї “Волинь” походить зi с. Дермань, сучасний Здол- бунiвський р-н Рiвненської обл. В середньовiчнi часи Дерманський монастир був одним iз осеред- кiв просвiтництва в Українi. Тут ширив своє по- движництво Мелетiй Смотрицький, автор “Гра- матики слов’янської”, за якою вчилося не одне поколiння українцiв. Свiтлина 1993 р., Київ, травень 1993 р. – голо- ва Українського фонду культури поет Б.Олiйник вручає маестро В.Луцiву диплом i медаль лауре- ата премiї iм. В.Винниченка. В помешканнi Луцiвих на видному мiсцi се- ред фотокарток видiляються три з них, де пан Володимир поруч з усiма трьома Президентами України. Протягом пiвстолiтньої творчої, суспiльно- громадської дiяльностi Володимира Луцiва йому доводилося спiвпрацювати з десятками рiзних iн- ституцiй, iз засобами масової iнформацiї для ви- рiшення численних справ, пов’язаних iз концерт- ними виступами маестро, з його органiзаторською роботою. “Мости спiвпрацi” звели Маестро з: – Суспiльно-полiтичним i науково-лiтератур- ним мiсячником “Визвольний Шлях”, Лондон, 1992 р.; – Квартальником гуцульського осередку “Гу- цулiя”, Чикаго, 1974 р.; – Гуцульським дослiдним iнститутом, Чикаго, 1980 р.; – Львiвською мiською Радою, Львiв, 1998 р.; – Енциклопедiєю української дiаспори, Чикаго, 1992 р. – Дiвочим хором “Веснiвка”, Торонто, 1982 р. РОСТИСЛАВ КРАСОВСЬКИЙ. Голос до України... 833 – Iнститутом лiтератури iм. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 1990; – Канадсько-Українською мистецькою фунда- цiєю, Торонто, 1984 р.; – Кобзарським братством, Болтон, 1986 р. – Комiтетом українцiв Канади, Вiннiпег, 1980 р.; – Об’єднанням українцiв у Великiй Британiї. Лондон; – Українським товариством “Просвiта” в Ар- гентинi. Буенос-Айрес та багатьма iншими. Аналiзуючи сучасну проблематику в Українi, Володимир Луцiв вважає, що “найбiльшою про- блемою сьогодення є втрата духовностi. За то- талiтаризму вихолощено iсторiю, препаровано на- уку, поскрибовано культуру. Комунiсти намага- лися знищити дух український. Дякувати Боговi, зловiснi часи минули. Але не можна допустити, щоб замiсть комунiстично-атеїстичних догм при- йшла так звана “ерзацкультура”, вседозволенiсть i розбещенiсть. Нашi зарослi бур’янами ниви по- трiбно якомога скорiше прополоти i засiяти добiр- ним зерном, яке обов’язково проросте!”. Спiлкуючись з паном Володимиром, доходимо висновку, що за 17 рокiв незалежностi Україна багато досягнула в планi демократiї, мiжнарод- ного визнання. Однак, i це очевидно, втратила в планi нацiональної гордостi, патрiотизму, єдностi. З кожним роком зменшується кiлькiсть, влас- не, україномовних газет, книг, кiнофiльмiв, годин в телеефiрi. Сучаснi великi концерти, iмпрези, як правило, ведуться або виключно росiйською, або, як виняток, двома мовами. В чому полягає по- треба для громадян України творити ще одну Ро- сiю в своїй країнi? Нiхто не пiддає сумнiву ве- лич росiйської мови, культури, але розвиваючи її на теренах України, ми тим самим применшуємо розвиток рiдної, української. Нам можуть запере- чити, мовляв, в Українi проживає великий загал росiйськомовного населення. Але ж нiхто не вiд- бирає в нього можливiсть розвивати свою куль- туру, мову власною iнiцiативою. Але, щоб так запопадливо це робити на державному рiвнi?... На телеканалi “Iнтер” зорганiзовано цiкавий проект “100 великих українцiв”. Багатьма чудо- вими особистостями славиться українська iсто- рiя. Але викликає обурення, що до сонму видат- них українцiв “протягнено”, не без опiнiї Дмит- ра Табачника Владiмiра Ульянова-Лєнiна, який i в Українi нiколи не був, але щиро благословляв банду Муравйова “и иже с ними” на розправу з проявами української незалежностi. Цiй особi пасувало б посiсти чiльне мiсце в першiй десятцi “Катiв українського народу”. В країнi iснує закон про державну мову, укра- їнську, однак державнi чиновники часто-густо iг- норують його, даючи iнтерв’ю чи навiть виступа- ючи в парламентi росiйською, мотивуючи це – на догоду своїм виборцям. Виходить, що примхи ви- борця вищi за закон? I жодної реакцiї з боку тих, хто повинен слiдкувати за дотриманням законiв, Конституцiї! Невже нас, українцiв, це не проймає? Невже Нацiональний нiгiлiзм бере гору? Варто звернути увагу на ту ж Росiю. Як там наполегливо, по- державному прищеплюють патрiотизм своїм гро- мадянам. I за основу береться все росiйське, хоча Росiйська Федерацiя, як вiдомо, країна багато- нацiональна. Прикладом можуть послужити й iншi країни. У Великiй Британiї, Францiї, до прикладу, в першу чергу демонструються досягнення, успiхи, пере- ваги своєї країни, а вже потiм iнших. Тому у пе- ресiчного громадянина, навiть на рiвнi пiдсвiдо- мостi, виробляється гордiсть за його причетнiсть до “великої нацiї”. У Францiї є телепередача на зразок “Фабрики зiрок”, де з-помiж молодих естрадних виконавцiв виявляють талановитих спiвакiв. На цi передачi запрошують i популярних в минулому французь- ких спiвакiв. Молодь зустрiчає їх стоячи, ова- цiями, повторюючи слова пiсень. Молодi люди не цураються творчостi Шарля Азнавура, Мiрей Матьє, Анрi Сальвадора – минулого своєї країни, а навпаки, гордяться ними. Сьогоднi в Українi чомусь зникли великi кон- церти за участю вiдомих в минулому i тепер виконавцiв українських пiсень, танцю, гумору. Не затребуванi чомусь хор iм. Г.Верьовки, ан- самбль танцю iм. П.Вiрського, творчiсть гумо- ристiв П.Глазового, Є.Дударя та багато iнших молодих сучасних авторiв i виконавцiв, про яких дiзнаємось виключно з компакт-дискiв чи старих аудiо-касет. Звичайно, є вiковi iнтереси. Але ж не можна “загодовувати” всiх без винятку низькопробною “попсою”, та ще й, переважно, не нашої “кухнi”. Хтось за нас, очевидно, вирiшив, що людям цiка- во, а що нi. Замiсть цього нас “потiшає” росiйсь- комовний, з маленькою “вкраплиною” українсь- 834 5-6’2009 Народознавчi Зошити ких речень “Комедi клаб”. До речi, гумор остан- нiх став таким популярним, тому що вiдверто iро- нiзує або ж i висмiює українських полiтикiв. Без- перечно, вони самi часто дають для цього пiдста- ви, але там зовсiм вiдсутнi, як персонажi, Воло- димир Путiн, п. Чорномирдiн, В.Жириновський. Вони не цiкавi, чи, можливо, краще з ними не займатись?.. Як Nota Bene, хочеться навести витяги з двох листiв, що торкаються творчостi Володимира Лу- цiва. В одному з них, на iм’я Маестро, Лiлiя Слi- дзiнська, голова товариства “Просвiта” м. Кре- менець, Тернопiльської обл., радо дiлиться вра- женнями про компакт-диск “Кращi пiснi”. “Ми з чоловiком щовечора слухаємо Вашi пiснi i не мо- жемо натiшитися. Всi щоденнi турботи, перевто- ма десь зникають, серце i душу опановує дивне почуття, радiсть i гордiсть за наш талановитий український народ, – пише панi Лiлiя, – на збо- рах просвiтян мiста i району розповiла про Вас, продемонструвала пiснi, внаслiдок чого всi диски розiбрали”. Панi Лiлiя завезла один диск директору пiд- приємства “Кремпастранс” В.Андрiйчуку i зали- шила йому вiд “Просвiти” заяву такого змiсту: “Громадськiсть мiста Кременця стурбована тим, що в автобусах, пасажирських бусиках i в таксi настирливо популяризується низькопробна “поп- музика”, тюремнi сучаснi пiсеньки iноземного по- ходження. В той час, коли ми маємо свою україн- ську спiвочу культуру, яка є справжнiм надбан- ням нашого народу. Особливо тривожно за нашу молодь, яка, не знаючи цього, не маючи поняття про рiдну українську культуру, вважає, що модер- на “ поп-культура” i подiбне їй є “найвищим кла- сом”. Правлiння товариства “Просвiта” пропонує Вам популяризувати в громадському транспортi мiста i району вишукану українську пiсню, зокре- ма пiснi у виконаннi маестро Луцiва, лауреата ба- гатьох мiжнародних конкурсiв спiвакiв, чудового органiзатора та координатора близько 20-ти мiж- народних мистецьких турне українських ансамб- лiв та хорiв по Європi та Америцi”. Директор розмножив цi записи i “Кращi пiс- нi” у виконаннi Володимира Луцiва “скращують” настрiй кременчан, якi долають вiдстанi неєвро- пейськими українськими дорогами. А ще один лист вiд подружжя Нiни та Євгена Котляревських, дiячiв культури з Києва, в якому вони дякують подружжю Марiї та Юрiю Турiвим з Лондона за надiслану книгу “Вiд Бистрицi до Темзи” та компакт-диск “Кращi пiснi”: “Твори у виконаннi п. Володимира Луцiва переписуємо i поширюємо серед наших друзiв, з якими часто бачимося в Будинку вчителя, Українському до- мi. Сьогоднi попросив компакт-диск “Кращi пiс- нi” наш молодий бандурист Тарас Компанiченко, який був удостоєний честi спiвати думу в Опер- ному театрi 9 березня цього року. Також дали йому прочитати книгу спогадiв, бо хочеться, щоб ангельсько-небесний чарiвний голос Маестро як- найбiльше звучав i в Києвi, а майстерностi вико- нання вчилися нашi бандуристи”. Наш маленький екскурс у творчий i життєвий свiт Володимира Луцiва, на наш погляд, спонукає багатьох вiдiрватись на хвильку вiд повсякденної буденщини i задуматись над потребами духовни- ми, державними, нацiональними. “Аналiзуючи свiй життєвий шлях, я насампе- ред вдячний Українськiй Церквi, що дала менi змогу студiювати в Римi. Я вдячний всiм Iєрар- хам i Владикам нашої Церкви, усiм органiзацi- ям, всiм людям, якi повiрили в мене, залучали мене до рiзних справ, сприяли менi впродовж усього життя. Я прагнув виконувати доручення чесно з повною вiддачею сил, знань i досвiду для добра Церкви, для добра справи, для доб- ра України. Просто вiдчував обов’язок i потребу так дiяти. Дякую Всевишньому, що дав менi таку можливiсть!”. Так просто, коротко i щиро пiдсумував Воло- димир Луцiв, громадянин Великої Британiї, бать- ко трьох дочок, дiдусь трьох онукiв, Українець все те, чим вiн хотiв подiлитись зi своїми спiв- вiтчизниками. Поцiновувачi таланту порiвнювали його з Шевченковим Перебендею. Впевнений, що Во- лодимир Луцiв з гордiстю може повторити слова самого Тараса Шевченка: Менi однаково, чи буду Я жить в Українi, чи нi... Та не однаково менi, Як Україну злiї люде Присплять, лукавi, i в огнi Її, окраденую, збудять... Ох, не однаково менi! Лондон, 2008 р.

Голос до України

Репозитарії

Схожі ресурси