Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77544 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва / М. Вальо // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 51-54. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77544 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-775442015-03-02T03:02:46Z Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва Вальо, М. Ювілеї 2010 Article Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва / М. Вальо // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 51-54. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77544 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Вальо, М. Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва Народознавчі зошити |
| format |
Article |
| author |
Вальо, М. |
| author_facet |
Вальо, М. |
| author_sort |
Вальо, М. |
| title |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва |
| title_short |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва |
| title_full |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва |
| title_fullStr |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва |
| title_full_unstemmed |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва |
| title_sort |
призабута славiстична карта наукової дiяльностi романа кирчiва |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77544 |
| citation_txt |
Призабута славiстична карта наукової дiяльностi Романа Кирчiва / М. Вальо // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 51-54. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT valʹom prizabutaslavističnakartanaukovoídiâlʹnostiromanakirčiva |
| first_indexed |
2025-07-06T01:47:14Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:47:14Z |
| _version_ |
1836860241349705728 |
| fulltext |
МАРIЯ ВАЛЬО. Призабута славiстична карта... 51
Ювiлеї
Марiя ВАЛЬО
ПРИЗАБУТА СЛАВIСТИЧНА КАРТА
НАУКОВОЇ ДIЯЛЬНОСТI
РОМАНА КИРЧIВА
Maria VALYO. On Forgotten Slavistic Page of
Roman Kyrchiv’s Scientific Activity.
На роботу у вiддiл української лiтератури Iнс-
титуту суспiльних наук Р.Ф.Кирчiв пiсля закiн-
чення аспiрантури i з майже готовою дисертацiєю
(“Комедiї Iвана Франка”) вступив у 1958 р., ко-
ли вже вийшла друком цiнна дисертацiйна пра-
ця завiдуючого вiддiлом С.В.Щурата i коли в
українськiй i свiтовiй славiстицi продовжувались
публiкацiї з найвищими оцiнками трьох вида-
них у Пряшевi франкознавчих українсько-чесько-
словацьких компаративiстичних праць. Йдеться
про видання “Зв’язки Iвана Франка з чехами
i словаками” (1957), а також про опублiкова-
ний українською (1957) та словацькою (1959)
мовами збiрник праць наукової конференцiї, що
вiдбулась 1956 р. до 100-лiтнього ювiлею Iвана
Франка у Словаччинi, складених молодим под-
ружжям славiстiв – львiв’янкою Марiєю-Iриною
Мундяк i чеським українiстом Михайлом Моль-
наром. С.В.Щурат назвав цi працi непереверше-
ними. Такими вони залишаються i досi. Тако-
му високому рiвневi цi працi завдячують втi-
ленню в них високих франкознавчих i фiлоло-
гiчних традицiй львiвської i чеської школи на-
укових дослiджень, перейнятих Марiєю Iриною
Мундяк у свого учителя академiка М.С.Возняка,
а М.Мольнаром – у професорiв Карлового унi-
верситету i Вiльного українського унiверситету в
Празi, абсольвентом яких вiн був.
Р.Кирчiв одразу був призначений у ново-
створений у вiддiлi славiстичний сектор, який
очолила Марiя-Iрина Мундяк-Мольнар. I, оче-
видно, вже тодi головним напрямком своєї
наукової дiяльностi, крiм франкознавства, вiн
визначив українсько-польську компаративiстику,
розпочавши дослiдження з найдавнiших перiо-
дiв польсько-українських лiтературних взаємин
XVI–XVIII ст. та зокрема початку XIX ст. –
i з проявiв польського романтизму. I хоча пiс-
ля передчасної трагiчної смертi молодого керiвни-
ка цього сектору славiстичнi дослiдження у вiд-
дiлi так i не набули розвитку (у кожного спiв-
робiтника були затвердженi iндивiдуальнi теми),
Р.Кирчiв продовжував дуже скрупульознi i ґрун-
товнi дослiди усього величезного ареалу польсь-
ких iсторичних та лiтературних праць, преси, чис-
ленних альманахiв Варшави, Петербурга, Києва,
Вiльна, Львова, а також популярних тодi збiр-
никiв українсько-польських пiсень та фольклору,
з одного боку, та багатющого обсягу українсь-
кої народної творчостi рiзних жанрiв – пiсень,
легенд, переказiв, приказок, оповiдань тощо – з
iншого.
Характерно, що цю дiяльнiсть молодий вчений
продовжував не тiльки як виконавець затвердже-
них планових робiт, якi протягом 1960-71 рр. ре-
алiзувались як статтями, так i кiлькома видання-
ми, зокрема – “Українiка в польських альманахах
доби романтизму” (1966) та “Українською музою
натхненнi” (1971), де зiбрано найцiннiшi твори
польських авторiв, якi писали українською мо-
вою, залишаючись пiд впливом неповторної кра-
си української народної творчостi i пiд впливом
подiй iсторiї українського народу. Працюючи у
вiддiлi, Р.Кирчiв включився в пiдготовку до дру-
ку в рiзних енциклопедичних виданнях персона-
лiй польських, українських, росiйських, бiлорусь-
ких учених i письменникiв так званої “українсь-
кої школи” в польськiй лiтературi. Їх – десятки,
iз широким використанням джерел з докладними
примiтками та коментарями.
Однак найглибшою в цьому сенсi стала йо-
го праця, яку готував як докторську, “Україн-
ський фольклор у польськiй лiтературi (перiод
романтизму), що вийшла 1971 р. – за рiк до
лiквiдацiї вiддiлу української лiтератури в Iнс-
титутi i звiльнення з роботи, разом з керiв-
ником В.С.Щуратом, провiдних вчених, також
Р.Кирчiва.
Наскiльки актуальною для тодiшнього свiтово-
го лiтературознавства була проблема романтизму,
свiдчить факт, що вона була оголошена одним з
головних об’єктiв уваги свiтового конгресу славiс-
тiв, що вiдбувся у Варшавi 1973 р. На той час iс-
тотною перешкодою вивчення цiєї проблеми була
52 1-2’2010 Народознавчi Зошити
вiдсутнiсть як ґрунтовних дослiджень романтиз-
му окремих нацiональних лiтератур, так i праць,
якi узагальнювали б типологiчнi явища й процеси
романтизму в ширшому, всесвiтньому масштабi.
До таких процесiв, зокрема, належали взаєми-
ни лiтератури i фольклору, засвоєння i збагачен-
ня лiтератури iдейно-художньою скарбницею на-
роднопоетичної творчостi, що з особливою силою
розвинулось в усiх нацiональних лiтературах до-
би романтизму i було однiєю з найхарактернiших
його ознак.
У згаданiй працi Р.Ф.Кирчiва об’єктом науко-
вого з’ясування стали саме обидвi вище згаданi
проблеми – романтизм i фольклоризм як одне з
його типових явищ. А оскiльки сферою зацiкав-
лення автора були взаємини польської лiтератури
i українського фольклору, то ще одним аспектом
його працi стали iнтернацiональнi мiжслов’янськi,
зокрема, українсько-польськi лiтературнi зв’язки.
Справдi, засвоєння українського фольклору
польською лiтературою, слiди якого, за словами
I.Франка, губляться в далекому середньовiччi i
яке триває до наших днiв, є одним з найяскравi-
ших i найбiльш iстотних процесiв вiкового спiл-
кування польської та української культур. А до-
ба романтизму у польськiй лiтературi – найбагат-
ша щодо фольклоризму i, насамперед, захоплення
українським фольклором, результатом якого бу-
ло виникнення цiлого своєрiдного i неповторно-
го явища – т. зв. “української школи” в польсь-
кiй лiтературi. Нiколи нi до, нi пiсля епохи ро-
мантизму, пише Р.Ф.Кирчiв, “українськi iнтере-
си польської лiтератури не мали такого масового
i рiзноманiтного представництва, такого жвавого
спiвчуття в широкого читацького загалу, як саме
в цей перiод”. Романтизм, зазначає вiн, “пiдняв
на небувалу висоту попереднi традицiї звертан-
ня польської лiтератури до української тематики,
узагальнив їх, розвинув i створив у данiй тема-
тичнiй сферi на базi своїх естетичних засад новi
iдейно-змiстовi i художнi якостi”.
Своє дослiдження Р.Кирчiв не почав на по-
рожньому мiсцi. Вивчення “української школи”
має велику iсторiю, оскiльки вона була явищем
настiльки помiтим i яскравим, що не могла не
звернути на себе увагу з самих початкiв її виник-
нення. Вичерпний виклад iсторiї питання в його
працi говорить про сумлiнне вивчення автором
всього, що стосується даної теми. Вiн взяв до
уваги всi доступнi йому i дотичнi до проблеми
дослiдження з українського, росiйського та по-
льського лiтературознавства, не тiльки критично
оцiнюючи, але й враховуючи їх науковi результа-
ти щодо з’ясування як самого поняття “українсь-
кої школи”, так i її мiсця та значення в польсь-
кiй лiтературi. Зокрема, керiвними в осмисленнi
проблеми були методологiчнi настанови i побажа-
ння I.Франка, який сам багато зробив для ви-
вчення “української школи”, але вважав це поле
суцiльним перелогом в українськiй науцi. Вiн пiд-
креслював, що праця майбутнiх дослiдникiв “буде
вдячна i важна з культурно-iсторичного боку, бо
позволить нам прослiдити до найтонших ниток
те, що в’язало полякiв з Україною протягом дов-
гого часу, чим була Україна для Польщi не лише
з економiчного та полiтичного, але й з духовно-
го погляду i що зi свого боку дав Українi та її
корiннiй людностi польський елемент”.
Саме врахування Франкових настанов щодо
розгляду “української школи” не вiдокремлено, а
в тiсному зв’язку з iншими iсторико-культурними
явищами i процесами доби в її iдейно-змiстовiй та
естетичнiй еволюцiї послужили Р.Кирчiву для ви-
роблення методики власного дослiдження. В йо-
го працi численнi факти використання фолькло-
ру в польськiй лiтературi осмислюються у зв’яз-
ку з характерними iдейно-естетичними тенден-
цiями романтизму, зокрема з процесом розвит-
ку фольклористики в дану епоху та розкриттям
iдейно-теоретичних i класово-полiтичних перед-
умов зацiкавлення польської лiтератури україн-
ським фольклором. Окрiм специфiчностi прита-
манних романтизмовi естетичних засад лiтера-
тури, таких як посилена увага до iдеї народ-
ностi, до прогресивних iсторичних i фольклор-
них традицiй, автор вказував i на такий важ-
ливий стимул звернення польських письменни-
кiв до українського фольклору, як антифеодаль-
на i нацiонально-визвольна боротьба передових
сил польського народу. Українська народнопое-
тична творчiсть iмпонувала передовим польсь-
ким суспiльно-полiтичним дiячам i письменникам
своєю демократичною спрямованiстю i визволь-
ним пафосом, глибоким гуманiзмом i багатством
та неповторнiстю поетичної образностi, i вона ор-
ганiчно входила у свiт польської передової лi-
тератури, ставала активним чинником її iдейно-
художнього збагачення. Ще 1824 р. вiдомий уче-
МАРIЯ ВАЛЬО. Призабута славiстична карта... 53
ний Ф.Дмоховський пiдкреслював, що порiвняно
з корiнною Польщею “Литва, Україна, Подiлля,
Волинь з поетичного погляду обiцяють набага-
то щедрiше жниво” для польської лiтератури. I
навiть за сто рокiв пiсля цього в умовах мiжво-
єнної Польшi роздавалися об’єктивнi голоси про
роль “Української школи” для польської лiтера-
тури. Жодна з земель, якi входили в склад Ре-
чi Посполитої, читаємо в однiй з праць, “не да-
ла в першi хвилi розквiту польської поезiї пiсля
1820 р. стiльки таких сильних стимулiв i такого
багатого матерiалу для творчостi, як Україна”.
Важливою особливiстю працi Р.Ф.Кирчiва є
прагнення її автора подолати фактологiчну обме-
женiсть попереднiх характеристик українських iн-
тересiв польського романтизму. Автор намагався
максимально охопити першоджерельний матерiал,
беручи до уваги не лише вiдомi факти, творчiсть
провiдних письменникiв, але й масову творчiсть
даного перiоду, часто дрiбнi маловажнi постатi й
факти, про якi iсторiя лiтератури досi лише зга-
дувала або якi зовсiм забула. Тому без перебi-
льшення можна сказати, що в працi Р.Кирчiва
картина взаємин українського фольклору i поль-
ської лiтератури вперше накреслюється в усiй її
масштабностi та грандiозностi. Зокрема, у сфе-
ру цих взаємин автор включив таку важливу їх
форму, як переклади i переспiви з українського
фольклору, якi до цього переважно розглядалися
у сферi польсько-українських фольклорних зв’я-
зкiв. Тим часом автор аргументовано розглядає
їх однiєю з найперших i найiстотнiших складо-
вих частин лiтературних українофiльських iнтере-
сiв, зумовлених не тiльки захопленням польських
письменникiв багатством народнопоетичних скар-
бiв України, але й прагненням зробити їх духов-
ним здобутком польської лiтератури, широких мас
читача. Про масштабнiсть цих iнтересiв свiдчить
хоч би сама їх географiя та широкi хронологiчнi
рамки. До найранiших автор вiдносить публiка-
цiї перекладiв Ляха Ширми 1818 р. у “Dzienniku
Wileńskim” i далi глибоко аналiзує величезну кi-
лькiсть вiдповiдних публiкацiй аж до 60-их рр.
Вони з’являлися не тiльки в центрах, безпосере-
дньо чи посередньо зв’язаних з українською ку-
льтурою, таких як Львiв, Ковель, Вiльно та iншi,
але й на корiнних польських землях – у Вар-
шавi, Краковi, Познанi та iнших мiстах. Автор
виводить i цiлу галерею дiячiв польської лiтера-
тури – своєрiдних майстрiв перекладу i переспi-
ву з українського фольклору, таких як основопо-
ложник польського романтизму К.Бродзiнський,
Б.Залеський, Л.Рогальський, В.Поль i, зокре-
ма, А.Бельовський, Л.Семенський, Ю.Дунiн-
Борковський, М.Грабовський, Ян Чечот, В.Вуй-
цiцький, якi особливо вдало i плiдно працювали
на цьому полi, здiйснивши видання своїх перек-
ладiв або окремими збiрками, або великими до-
бiрками окремих фольклорних жанрiв та зразкiв.
Квалiфiкований аналiз перекладацької дiяльнос-
тi польських романтикiв автор подав, враховую-
чи специфiчнiсть їхнього трактування українсь-
кого фольклору, пiдкреслюючи, що навiть най-
бiльш прогресивнi з них рiдко пiдносились над
усталеними нацiонально-егоїстичними поглядами
на цей фольклор та всю українську культуру як
на регiонально-польськi, i, отже – природне ду-
ховне надбання польського народу. Лише пись-
менники демократичного напрямку польської лi-
тератури, вказує автор, подолали цю традицiю,
беззастережно визнавши за українським народом,
його культурою та фольклором самобутнiсть та
самодостатнiсть iснування.
Методика дослiдження характеру i форм впли-
ву українського фольклору на польську лiтерату-
ру значно ускладнюється в наступних двох роз-
дiлах працi. В них iдеться про поетичнi транс-
формацiї українських фольклорних образiв i мо-
тивiв у польськiй поезiї, прозi та драматургiї,
отже – про безпосереднє втiлення цих обра-
зiв i мотивiв у польськiй лiтературi. Саме цю
форму засвоєння українського фольклору автор
розглядає як найбiльш типову для представни-
кiв “української школи” в польському письмен-
ствi, показуючи як вона, залишаючись домiну-
ючою в принципi, знаходить iндивiдуальне втi-
лення в творчостi окремих лiтераторiв. У дослi-
дженнi цих iндивiдуальних особливостей, манер,
джерел i мотивiв засвоєння українського фольк-
лору польською лiтературою – помiтне досягне-
ння згаданих роздiлiв працi, якi, як i поперед-
нi, привертають увагу читача багатством науко-
вої iнформацiї i чiткою систематизацiєю вели-
кого матерiалу, глибоким iдейним осмисленням
явищ. У полi зору автора в цих роздiлах – своє-
рiднi шляхи проникнення українського фолькло-
ру в творчостi великого загону дiячiв польського
романтизму, насамперед таких як В.Залеський,
54 1-2’2010 Народознавчi Зошити
С.Гощинський, А.Мальчевський, Н.Гославський,
Т.Олiзаровський. На окрему увагу заслуговує
тактовне i квалiфiковане дослiдження iдейно-
художньої ролi i мiсця українського фольклору
у творчiй еволюцiї велетiв польського романти-
зму А.Мiцкевича та Ю.Словацького. На жаль,
з опублiкованого варiанту працi Р.Кирчiва випав
здiйснений ним аналiз фольклорних мотивiв твор-
чостi цiлої низки маловiдомих польських поетiв-
романтикiв (понад 20 прiзвищ), а також такого
вiдомого поета, як О.Гроза, прiзвище якого фiгу-
рує лише у висновках.
Вплив українського фольклору на польську
прозу i драматургiю також вивчається автором на
великому матерiалi – вiд повiстей та оповiдань та-
ких письменникiв, як М.Чайковський, Л.Семен-
ський, М.Грабовський, до повiстей i п’єс авторiв,
звернення яких до української фольклорної тради-
цiї сприяло формуванню реалiстичннх тенденцiй
їхньої творчостi (Ю.Крашевський, Я.Захарiасе-
вич, А.Марцiнкевич, О.Коженьовський та iншi).
Важливим у працi є вивчення автором i та-
кого цiкавого аспекту українофiльських iнтересiв
польських поетiв даної доби, як їхня творчiсть
українською мовою, яка досi, за окремими винят-
ками, не була ще об’єктом серйозної уваги нi на-
шого, нi польського лiтературознавства. Р.Кирчiв
не тiльки вперше зiбрав великий, розкиданий по
рiдкiсних виданнях матерiал про цю творчiсть,
але i всебiчно вивчив її фольклорнi джерела, ме-
жi суспiльної та естетичної функцiональностi. I
тут читач знову зiштовхується з великою кiлькi-
стю наукової iнформацiї, з ґрунтовним i всебiч-
ним її опрацюванням. Найпомiтнiшим представ-
ником цього роду українофiльських зацiкавлень
польської лiтератури у працi справедливо пока-
зано Т.Падуру. Однак навiть сам сухий перелiк
наведених i дослiджених автором фактiв звертан-
ня польських письменникiв до української мови
показує, що це явище не було нi короткочасною,
нi тим паче випадковою примхою доби, а про-
явом певної закономiрностi польсько-українських
лiтературних та суспiльно-культурних вiдносин.
Завершує Р.Кирчiв працю ґрунтовними вис-
новками про особливостi польського романтич-
ного фольклоризму та його найбiльш характер-
ний вияв – позитивний вплив української на-
роднопоетичної творчостi на збагачення польсь-
кої лiтератури. Зокрема, автор пiдкреслює значе-
ння української народної словесностi як iстотного
стимулу процесу демократизацiї польської лiтера-
тури, вироблення в нiй образу позитивного ге-
роя з народу, встановлення її нового естетичного
iдеалу.
Ця праця була запланована Р.Кирчiву як док-
торська. Тому свiдчення того, що вона зберегла
свою наукову цiннiсть та актуальнiсть (навiть за
умов лiквiдацiї вiддiлу української лiтератури i
переходу вченого на роботу в Iнститут народо-
знавства), стало те, що в 1980-му автор успiшно
захистив її як докторську. Вона i сьогоднi за-
лишається одним з кращих надбань української
компаративiстики.
Автор статтi з Романом Кирчiвим.
Крiм сказаного, варто зазначити, що у своїх
слов’янознавчих студiях Р.Кирчiв не обмежуєть-
ся лише українсько-польськими аспектами, а має
досягнення ширшого плану як учасник i спiвав-
тор доповiдей на двох – п’ятому i десятому –
мiжнародних славiстичних конгресах у Варшавi
та Софiї. Ставши спецiалiстом з iсторiї українсь-
кої етнографiї та фольклористики, вiн вiдгукуєть-
ся i на видання польських, чеських та бiлоруських
спецiалiстiв цих наук.
Ще з 1960-их рр. вiн брав активну участь
в усiх українських славiстичних конференцiях та
виданнях тощо. I нам здається, що його нiколи не
полишала i досi не полишила ностальгiя за славiс-
тикою, хоч, як вiдомо, вона вже не є провiдною
в його науковiй творчостi.
|