Воiстину народний артист
Рецензія на книгу: Кирчiв Р. Народний артист Iван Рубчак. Ужгород, 2009. 224 с.: iл.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77568 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Воiстину народний артист / О. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 269-272. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77568 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-775682015-03-03T03:02:13Z Воiстину народний артист Боньковська, О. Рецензії Рецензія на книгу: Кирчiв Р. Народний артист Iван Рубчак. Ужгород, 2009. 224 с.: iл. 2010 Article Воiстину народний артист / О. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 269-272. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77568 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Боньковська, О. Воiстину народний артист Народознавчі зошити |
| description |
Рецензія на книгу: Кирчiв Р. Народний артист Iван Рубчак. Ужгород, 2009. 224 с.: iл. |
| format |
Article |
| author |
Боньковська, О. |
| author_facet |
Боньковська, О. |
| author_sort |
Боньковська, О. |
| title |
Воiстину народний артист |
| title_short |
Воiстину народний артист |
| title_full |
Воiстину народний артист |
| title_fullStr |
Воiстину народний артист |
| title_full_unstemmed |
Воiстину народний артист |
| title_sort |
воiстину народний артист |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77568 |
| citation_txt |
Воiстину народний артист / О. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 269-272. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT bonʹkovsʹkao voistinunarodnijartist |
| first_indexed |
2025-07-06T01:48:14Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:48:14Z |
| _version_ |
1836860304163602432 |
| fulltext |
ОЛЕНА БОНЬКОВСЬКА. Воiстину народний артист. 269
Рецензiї
Олена БОНЬКОВСЬКА
ВОIСТИНУ НАРОДНИЙ АРТИСТ
Olena BONKOVSKA. The Actor Truly Popular.
Кирчiв Р. Народний артист Iван Рубчак.– Ужго-
род, 2009.– 224 с.: iл.
Неординарна i неповторна акторська особистiсть
Iвана Рубчака, без сумнiву, є знаковою в галиць-
кому українському театральному просторi кiн. ХIХ
– першiй пол. ХХ ст. Втiм до цього часу непере-
сiчнiсть I.Рубчака залишалась на рiвнi загальновиз-
наних, майже мiфiчних умовно-безапеляцiйних твер-
джень. Адже, не посiдаючи спецiальної артистичної
освiти, I.Рубчак мав невловиме вроджене сценiчне чу-
ття, володiв незбагненним, неповторним акторським
шармом i чаром. Цей феномен актора на основi цi-
лiсної i незалежної характеристики його майстернос-
тi i виконавського дiапазону зумiв розгадати один з
найприскiпливiших дослiдникiв нацiональної культу-
ри, доктор, професор Роман Федорович Кирчiв.
Звичайно, що автор розпочав вiд хрестоматiйного
i традицiйного, але вагомого для повного осягнення
феномена актора роздiлу “Дитинство i юнiсть”. Адже
вiдомо, що у становленнi акторської особистостi вито-
ки i першопричини її сутi життя є надзвичайно важ-
ливими. I тут важливо, що роздiл побудований не на
епiзодичних згадках чи здогадах, а на основi автобiо-
графiї самого I.Рубчака, яку проф. Р.Ф.Кирчiв роз-
добув ще в далеких 1960-их рр., i першоджерельних
спогадах його рiвночасного i надалi незмiнного колеги
по сценi – Й.Стадника.
Вiдтак “Першi кроки на сценi”. А першi кроки
припали не на найкращi часи iснування галицької
української сцени товариства “Руська Бесiда”. Перiод
1892–1900 рр., коли постiйно змiнювались режисе-
ри, директори, управителi, поставали постiйнi непо-
розумiння, в iсторiї театру “Руської Бесiди” вважа-
ється, за словами С.Чарнецького, “найсумнiшою кар-
тою”1. Поза тим, тут проходив досить iнтенсивний
творчий процес, пiд час якого I.Рубчак переймав до-
свiд у таких вчителiв-вiртуозiв артистичної майстер-
ностi, як К.Пiдвисоцький, С.Янович, А.Стечинський,
А.Осиповичева та О.Концевич. Власне на цей перiод
1Чарнецький С. По дорозi в сонце // Новий Час.–
1934, 20 березня.
припала сценiчна реалiзацiя кращих драматичних тво-
рiв I.Франка, у яких I.Рубчак грав, нехай i невеликi,
але визначальнi на усе життя, ролi-образи. Цiкаво,
що у монографiї цитуються тогочаснi рецензiї, у яких
вiдзначаються унiкальнi вокальнi данi початкуючого
артиста. Тут автор вiдкриває таку невiдому дiлянку
сценiчної дiяльностi артиста, як участь з театральним
хором у Службах Божих по сiльських церквах. Ви-
нятково, але тодi також усвiдомлювали необхiднiсть
пiдготовки – т. зв. “вироблення” публiки i у такий
спосiб привчали її ходити до театру.
Безсумнiвно, що становлення i розвиток актор-
ської особистостi, особливо впродовж такого довгого
i складного творчого шляху, як у I.Рубчака, вимагає
хронологiчного принципу, адже iстинна творчiсть ак-
тора є безперервним процесом, що постiйно розвива-
ється i удосконалюється. Водночас у глядацькiй пам’я-
тi I.Рубчак передусiм назавжди залишився передусiм
у легендарнiй, найбiльш популярнiй i визначальнiй у
його акторськiй долi – ролi Карася iз “Запорожця за
Дунаєм” С.Гулака-Артемовського. I тут важливо, що
автор дослiдження у наступному роздiлi “Перша зна-
чна роль” чiтко, пiдставово та об’ємно реконструював
Рубчакового Карася, розвiй цiєї ролi впродовж усiєї
сценiчної кар’єри актора. Автор вiдтворив першi ско-
роченi постави цiєї опери на сценi “Руської Бесiди”, її
поступове вокальне розширення i удосконалення, по-
казавши, що вона вiдразу твердо закрiпилась у ре-
пертуарi театру. Водночас реконструкцiя цих постав
важлива ще й тому, що у них I.Рубчак брав участь
у хорах, танцювальних номерах, масових сценах, звi-
дки мав можливiсть пiзнати цю виставу вiд осеред-
дя. I якщо на початку вiн у ролi Карася наслiдував
попереднi трактування цього образу, то згодом вибу-
дував своє бачення. Вiдтак на Захiднiй Українi актор
як неперевершений Карась усталився на цiле пiвсто-
рiччя. I це унiкально, коли власне актор концентрував
навколо себе режисерське рiшення i партнерське ви-
270 1-2’2010 Народознавчi Зошити
конання. Разом з тим залишалось загадкою i незро-
зумiлим: чим i як зачаровував I.Рубчак – Карась. У
цьому контекстi неоцiненним у монографiї Р.Кирчiва
є те, що автор зумiв реконструювати розсiянi по то-
гочасних рецензiях усi засоби виразностi гри актора.
Це, насамперед, сильний бас з баритоновим вiдтiн-
ком, виразна дикцiя, майстерна гра, щирiсть, безпо-
середнiсть i вiртуознiсть до нюансiв iснування у ко-
медiйному дiапазонi з органiчним переходом до дра-
матичних сцен, розкриття нових рис характеру героя
– лицаря i патрiота, вмiння налагоджувати зв’язок з
глядачем. Прийоми актора постiйно удосконалювались
i розширювались, тому Карась I.Рубчака завжди був
полiфонiчним, а вiдтак завжди вражав i захоплював
публiку. Роль Карася стала нiби цiннiсним орiєнти-
ром у творчостi I.Рубчака, а участь актора у виставi
була запорукою її успiху i популярностi.
Нацiональний театр “Руської Бесiди” повсякчас су-
проводжувало фiнансове напруження. I друга полови-
ни 90-их рр. ХIХ ст. була саме тим невтiшним перi-
одом. Втiм, незважаючи на матерiальнi труднощi теа-
тру, сценiчна кар’єра I.Рубчака, як пiдкреслює у роз-
дiлi “Крiзь труднощi до нових успiхiв” Р.Ф.Кирчiв,
невтомно розвивалась. I уже невдовзi актор значить-
ся серед найкращих артистичних сил театру. Дiапа-
зонна гнучкiсть i синкретичнiсть артиста дозволяли
залучати його до рiзноманiтного та об’ємного репер-
туару, незалежно вiд обсягу i характеру ролi. Це були
i музичнi (оперети, водевiлi), i драматичнi (комедiї,
драми) вистави. Автор книги означив бiльшiсть по-
став, в яких блискуче виступав I.Рубчак. Артист ви-
рiзнявся особливим проникливим розумiнням народ-
них образiв української драматургiї, вмiнням створити
яскравi, майстернi малюнки другорядних ролей. Прик-
метно, що пiд час перших знакових гастролей театру у
Краковi 1900 р., артиста видiлила польська театральна
критика.
Надзвичайним i винятковим етапом у становлен-
нi творчої особистостi I.Рубчака були 1905–06 рр.,
коли у театрi “Руської Бесiди” керував i виступали
М.Садовський i М.Заньковецька. У роздiлi “Уроки
корифеїв” цей перiод вiдображений у ракурсi iндивi-
дуального бачення безпосереднього учасника тогочас-
ного процесу I.Рубчака. Разом з усiма галицькими те-
атралами актор захоплювався амбiтною програмою ре-
жисера вивести галицьку сцену на щабель високопро-
фесiйного полiнацiонального театру, зокрема провести
реформацiю i регенерацiю репертуару, радикально оп-
рацювати акторську майстернiсть трупи. I.Рубчак мав
змогу пересвiдчитись у дiйсностi їх планiв i осягнути
їх новаторськi методи працi на репетицiях i у парт-
нерствi на сценi, на основi чого зрозумiв суть високої
театральної культури. Внаслiдок спiвпрацi з корифея-
ми, завдяки їхнiм безпосереднiм зауваженням, наста-
новам i пiдказкам актор проникливо засвоював школу
корифеїв, переглядав i трансформовував свої сценiчнi
образи. Вiдтак вiн став не тiльки надiйним i вивiреним
партнером корифеїв, а й надiйою їхньою опорою.
Перiод керiвництва Й.Стадника 1906–13 рр. хрес-
томатiйно означений тим, що у театрi “Руської Бе-
сiди” особливо цiлеспрямовано i насичено розвивався
серйозний оперний i оперетковий репертуар. У роз-
дiлi “У музичному репертуарi” автор наголошує, що
питання реалiзацiї оперної класики на сценi мандрiв-
ного театру було далеко непростим завданням. Для
досягнення мети Й.Стадник розумiв специфiку i дбав
власне про оперну режисуру, розумiв необхiднiсть роз-
ширення акторської трупи, хору, оркестру, осягав до-
конечнiсть i обсяг декорацiйного оформлення опер, а
основне, умiв знайти для цього необхiднi кошти. Вiд-
так опернi вистави театру завжди були прискiпливо
завершенi i викликали тiльки захоплення. I звичай-
но, що потужна, неординарна вокальна сила I.Рубчака
тут була безцiнна. Критика вiдзначала його незрiв-
нянний звучний оперний голос, хоча все-таки бажала
його професiйної постановки. Невiдомо, яким чином,
але очевидно, що тут актор посильно працював. По-
ступово у рецензiях залишилось тiльки беззастережне
схвалення його сценiчних образiв. Рецензенти подив-
ляли не тiльки вокалу, а й майстернiй драматичнiй грi
I.Рубчака. Таке поєднання виконавських якостей го-
ворить про найвищий, не кожному оперному спiваковi
пiдвладний, щабель акторської майстерностi в оперно-
му репертуарi. А вiдтак, коли у подальшому мистецькi
орiєнтири дирекцiй театру змiнювались, то широкий
синкретичний дiапазон I.Рубчака завжди залишався
рiвносильно i широко задiяним як в музичних, так i
драматичних виставах
Втiм вiдносно планомiрний графiк роботи театру
“Руської Бесiди”, як зазначає автор монографiї, був
кардинально зрушений I свiтовою вiйною. Театр при-
пинив свою дiяльнiсть. Разом з тим, пiсля перших
потрясiнь бiльшiсть галицьких українських акторiв i,
зокрема I.Рубчак, поступово повертались до своєї сут-
нiсної справи життя. Вiдтак автор поетапно i скурпу-
льозно простежив тривалу багатогранну акторську ди-
намiку I.Рубчака, неперервнiсть його акторського при-
значення i безкомпромiсного сценiчного iснування в
умовах тяглих, хоча змiнних за формою, але незмiн-
них по-сутi окупацiйних режимiв (Австро-Угорщина,
Росiйська iмперiя, II Рiч Посполита, Радянський Со-
юз, II Рейх, знову Радянський Союз).
У роздiлi “В атмосферi воєн i переворотiв” профе-
сор зумiв майже достовiрно вiдтворити артистичний
шлях I.Рубчака впродовж буремних 1914–20 рр. Зок-
рема, вiн з’ясував, що актора запросили у трупу “Тер-
нопiльських Театральних Вечорiв”, де вiн з незмiнним
успiхом виступав у своїх коронних народних ролях, за-
ймався педагогiчною дiяльнiстю i навiть зрежисирував
одну виставу. Вiдтак автор книги простежив, що пi-
ОЛЕНА БОНЬКОВСЬКА. Воiстину народний артист. 271
сля закриття “ТТВ” актор вступив до трупи театру
товариства “Українська Бесiда” у Львовi i заразом до
лав УСС. Надалi I.Рубчак разом з легiоном УСС, був
передислокований на Херсонщину, де за участю ама-
торiв також виступав в органiзованому УСС стрiлець-
кому театрi. Доктор Кирчiв також з’ясував, що внаслi-
док листопадових подiй 1918 р. I.Рубчак повернувся в
Галичину, де у Тернополi разом з М.Бенцалем засну-
вав, нехарактерну для українського театрального про-
цесу, антрепризу “Український театр”. У першоосновi
вона не вiдрiзнялась митецькими амбiцiями, а була по-
кликана розважати фронтову публiку. I тiльки завдяки
вступу “молодотеатрiвцiв” А.Бучми i В.Калина т. зв.
“антреприза” була реорганiзована в товариство акторiв
“Новий Львiвський Театр”. З монографiї дiзнаємося,
що саме тодi театр був розширений, зокрема впро-
ваджувалась теоретично-практична робота (заняття з
мiмiки, ритмiки, дикцiї, пластики), декларувались но-
вiтнi тенденцiї режисерської i акторської майстернос-
тi. Проте I.Рубчак як представник старшої генерацiї
залишався непохитним прибiчником своїх старих пе-
ревiрених методiв сценiчної роботи. I тут прикметно,
що надалi цей актор, можливо, саме завдяки своїй ви-
працюванiй методицi, користувався популярнiстю як
у своїх старих роботах, так i в нових поставах п’єс,
куди його незмiнно залучали, тобто, у партнерствi з
апологетами новiтнiх принципiв трактування класич-
ного українського репертуару.
Розгортання воєнних дiй змушувало “НЛТ” руха-
тись з УГА. Так Р.Кирчiв простежив, що по дорозi
театр виступав у мiстечках i селах, трохи довше за-
тримався у Кам’янцi-Подiльському, у Проскуровi, а
згодом у Вiнницi, де об’єднався з частиною трупи
“Молодого театру” на чолi з Г.Юрою. Автор книги
констатує, що тодi (гадаємо, великою мiрою завдяки
попереднiй пiдготовцi акторського складу) у “Ново-
му Львiвському Театрi” з’явились новi цiкавi вистави,
навiть опери, зокрема I.Рубчак виконував роль Батька
у новiй поставi “Катерини” М.Аркаса.
Звичайно, дiяльнiсть театру цiлком залежала вiд
розгортання воєнних дiй. Вiдтак I.Рубчак як вiйсь-
ковополонений опинився у Львовi у новiй польськiй
державi, де не передбачалось нi нацiональної стабiль-
ностi, нi планомiрностi буття. У роздiлi “Запiзнiлий
ювiлей i закарпатський трiумф артиста” автор моног-
рафiї вiдтворив усi перипетiї подальшої акторської долi
I.Рубчака в умовах мiжвоєнного двадцятилiття. Пiсля
звiльнення з табору вiн продовжив акторську дiяль-
нiсть в “Українськiй театральнiй дружинi” В.Коссака,
а з приїздом О.Загарова перейшов у театр товари-
ства “Українська Бесiда”. Тут актор, будучи побор-
ником традицiйного театрального мистецтва, не став
тiсним спiльником режисера нових засад i майже не
брав участi у його драматичних поставах. Але вiн не-
втомно працював з iншим режисером – своїм дав-
нiм колегою Й.Стадником, який провадив музичний
репертуар театру, що переважно базувався на старих
виставах.
Прикметно, що у цьому процесi Р.Кирчiв придiлив
окрему увагу вiдзначенню ювiлею 25-рiчної сценiч-
ної роботи I.Рубчака. Адже щире народне вiдзначення
рiчницi є виразним показником акторської дiяльнос-
тi. Нехай iз запiзненням, але львiвська громадськiсть
склала незмiрне пошанування своєму улюбленому ювi-
ляровi. Українська i польська преса ряснiла ювiлейни-
ми статтями i присвятами великому акторовi, грома-
дянину, патрiотовi. А О.Загаров разом з М.Бенцалем
спецiально для I.Рубчака поставили у його бенефiс
улюблену виставу “Хата за селом” Ю.Крашевського.
Так званий “саморозпуск” у 1924 р. театру товари-
ства “Українська Бесiда”, зрозумiло, викликав неймо-
вiрне потрясiння трупи. Артисти обурювались, протес-
тували, а в результатi змушенi були самотужки влаш-
товувати свої долi. Вiдтак I.Рубчак опинився в уж-
городському Руському театрi товариства “Просвiта”
пiд керiвництвом О.Загарова. Цiкаво, що перший ви-
ступ актора припав на прем’єру нехарактерної для його
практики i засад – опери Я.Галевi “Жидiвка”. Кри-
тика, особливо на тлi незначних вокальних сил теат-
ру, захоплювалась стильним оперним басом I.Рубчака.
Великою мiрою завдяки I.Рубчаковi стало можливим
розширити повноцiнний музичний репертуар театру.
Але справжнiм трiумфом I.Рубчака стала роль Мефi-
стофеля в оперi “Фауст” Ш.Гуно. Уже статечний ак-
тор не переставав дивувати силою i дiапазоном свого
голосу, жвавiстю сценiчної поведiнки. В ужгородсько-
му театрi його вправнiсть була цiлком незаперечною i
винятковою. Тому зовсiм резонною видається думка
автора монографiї про те, що тiльки через театральну
фiнансову кризу I.Рубчак повернувся у Галичину.
Наступний перiод 1926-39 рр. (роздiл “Нелегко бу-
ти собою”) доволi складний для з’ясування артистич-
ного шляху I.Рубчака. Вiн, як i у всiх тогочасних ар-
тистiв, був дуже розкидистий. Актор доволi часто змi-
нював театри. Автор монографiї виокремив лише про-
вiднi з них – “Кооператив “Український Театр”, “Те-
атр iм. I.Тобiлевича” i “Театр iм. I.Котляревського”.
Але у бiльшостi тогочасних галицьких українських те-
атрiв переважав практично єдиний, в основному, роз-
важальний музичний i драматичний репертуар, сти-
лiстика постав якого i засоби виразностi були майже
тотожними. Зокрема, Р.Кирчiв реконструював у вико-
наннi I.Рубчака знамениту початку 1930-их рр. роль
вояки Швейка з iнсценiзованого Й.Стадником рома-
ну Я.Гашека “Пригодии бравого вояки Швейка”. А
вже невдовзi ця комедiя стала репертуарною в теат-
рах Б.Сарамаґи, О.Карабiневича, Т.Лепкiвної, в теа-
трi “Зоря” пiд управою Н.Войновича тощо. Але саме
I.Рубчак заклав основи цiлiсного трактування свого
комiчного, простодушного, наївного, веселого, а вод-
272 1-2’2010 Народознавчi Зошити
ночас тверезо мислячого народного героя. I у всiх ро-
лях актор, незважаючи на складнощi тогочасного сце-
нiчного буття, завжди залишався правдивим, природ-
ним, добросовiсним, що нiколи не допускав перегра-
вання i фальшi. Тож доктор Кирiв так i не змiг зна-
йти вмотивованої вiдповiдi на питання: чому про та-
кого небуденного i високо професiйного, обласканого
безмежною народною любов’ю, актора галицька преса
1930-их рр. вiдгукується аж надто скупо.
Але вже 1939 р. доля приготувала для I.Рубчака
черговий поворот. Наступний роздiл “На хвилi сподi-
вання добрих змiн” Р.Кирчiв присвятив акторському
беззастережному пiднесеннi й емоцiйному сприйнят-
тi Радянської влади: його вибрали делегатом т. зв.
Народних зборiв i Львiвської мiської ради, а також
засiдателем народного суду; вiн тепер жив в об’єд-
нанiй Українi, зокрема, зустрiвся зi своєю дочкою
О.Рубчакiвною; а основне вiн звiльнився вiд польсь-
кого шовiнiзму i мiг вiльно виступати на сценi донеда-
вна недосяжного польського “Мiського театру” в трупi
„Українського драматичного театру iм. Лесi Українки”.
Втiм ейфорiя поступово спадала. У зiставленнi зi спо-
гадами В.Блавацького автор показує, що театральний
творчий процес зовсiм пригнiчував: домiнував партiй-
ний диктат у доборi радянського репертуару, панувала
зневага до галицьких артистiв, нав’язувалось удоско-
налення їх фахового рiвня на т. зв. “виробничих на-
радах” з iдеологiчним вихованням тощо; не говорячи
вже про атмосферу нацiональних репресiй.
В умовах нiмецької окупацiї (роздiл “Драматизм
коричневого “визволення”) український театральний
процес в Захiднiй Українi отримав нiби-то вiльнi-
ший розвiй. Був вiдкритий Львiвський оперний те-
атр з драматичним, оперним, оперетковим i балет-
ним секторами, де I.Рубчак “виявився дуже цiнною
“силою”. Вiн часто, з незмiнним успiхом i всена-
родною любов’ю, виступав у своїх сакраментальних
“Запорожцi за Дунаєм” i “Наталцi Полтавцi”, а та-
кож у своєму традицiйному оперному, оперетково-
му i музично-драматичному репертуарi. Вiдтак навiть
прифронтовi вiйськовi дiї березня 1944 р. не змог-
ли вiдвернути святкування його 70-рiччя i 50-рiччя
сценiчної працi. Для ювiлейної вистави символiчно
був обраний “Запорожець за Дунаєм”. Як зазна-
чає автoр книги, це був трiумф актора, який, вид-
но з рецензiї, з благоговiнням спiльно вибудував цi-
лий артистичний ансамбль: кращий, навiть у хорах
i масових сценах акторський склад, нова iнструмен-
товка С.Людкевича, диригування Л.Туркевича, нова
балетна постановка М.Трегубова. Вiдтак були щирi
привiтання-промови директора ЛОТу В.Блавацького,
Л.Туркевича, С.Грузберга та iн., а також об’ємна ана-
лiтична ювiлейна стаття у газетi “Львiвськi Вiстi”.
Вiдтак iсторiя повернулась на “круги своя”.
Р.Кирчiв вiдтворив доволi спокiйне сприйняття ак-
тором повернення радянської влади (роздiл “Ще од-
на сторiнка життєпису”). Можливо, через поваж-
ний вiк, артиста не турбували. Вiддушину його бу-
ттю давав переведений у Львiв Запорiзький музично-
драматичний театр iм. М.Заньковецької, i вiн у вiд-
данiй творчiй роботi мiг забутися. Оскiльки з рока-
ми голос уже ослабився, то актор цiлком зосереди-
вся на драматичному, як класичному українському,
так i радянському репертуарi. За рецензiями, спога-
дами очевидцiв, а також за своїми враженнями, ав-
тор книги стверджує, що незважаючи на вiк, талант
актора залишався безмежним i невичерпним, майс-
тернiсть бездоганна, стилiстика i манера гри такими
ж захоплюючими, безпосереднiми, самодостатнiми i
життєствердними.
Детально реконструювавши творчо-життєвий шлях
Iвана Рубчака, Р.Кирчiв в останньому роздiлi “Пiд
завiсу (ще кiлька кiнцевих зауваг)” спробував розга-
дати невловимий феномен актора. Автор достеменно
визначив i проаналiзував усi прикмети його майстер-
ностi, стилiстики i манери гри. Зокрема, актор воло-
дiв гучним могутнiм басом, мав чiтку дикцiю, багату
мiмiку, вивiрену жестикуляцiю. Його постава завжди
була безпосередньою, щирою i легкою. I.Рубчак нерiд-
ко вдавався до влучної iмпровiзацiї i довiльного трак-
тування текстiв, а поза тим, надзвичайно серйозно i
творчо працював над собою, обдумував i опрацьову-
вав свої образи. Завдяки таким характеристикам вiн
захоплював i заворожував глядача, користувався ве-
ликою популярнiстю у комедiйних драматичних ролях,
а особливо у провiдних партiях класичного оперного
i опереткового репертуару. Втiм такi якостi властивi
багатьом акторам. Тим не менше тiльки I.Рубчак вмiв
зачарувати навiть найменшим безсловесним епiзодом i
створити з нього об’ємний цiлiсний образ. Театрозна-
вцi у рiзний спосiб намагались знайти пояснення i ви-
значення феномену I.Рубчака у чарi, шармi та iнтуїцiї.
Тож аналiзуючи його творчiсть, Р.Ф.Кирчiв знайшов
найвiдповiднiше для цього означення – “священнодiй-
ство”. Дiйсно, тiльки таким словом можна виразити
увесь дiапазон акторської особистостi Iвана Рубчака.
До вагомих сторiнок роботи Р.Кирчiва належать
додатки до монографiї. Неоцiненним для українського
iсторичного театрознавства є те, що автор зiбрав, за-
писав, зберiг i опублiкував iдентифiкований репертуар
ролей I.Рубчака, а також повний варiант автобiографiї
актора, реконструкцiю ролей I.Рубчака у вiдтворен-
нi Т.Демчука, спогади Г.Юрчакової, С.Стадникiвної,
художника С.Грузберга, А.Босенко. Не говорячи про
маловiдомий багатий iлюстративний матерiал, копiї
тогочасних афiш, якi, звичайно, бажають якiснiшо-
го друку, вiдтак перевидання цiєї довгоочiкуваної
книги.
|