Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”)
Рецензія на книгу: Т.Кара-Васильєва. Iсторiя української вишивки. К.: Мистецтво, 2008. 463 с., 580 iл.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Назва видання: | Народознавчі зошити |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77569 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) / С. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 280-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77569 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-775692015-03-03T03:02:01Z Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) Боньковська, С. Рецензії Рецензія на книгу: Т.Кара-Васильєва. Iсторiя української вишивки. К.: Мистецтво, 2008. 463 с., 580 iл. 2010 Article Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) / С. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 280-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77569 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Боньковська, С. Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) Народознавчі зошити |
| description |
Рецензія на книгу: Т.Кара-Васильєва. Iсторiя української вишивки. К.: Мистецтво, 2008. 463 с., 580 iл. |
| format |
Article |
| author |
Боньковська, С. |
| author_facet |
Боньковська, С. |
| author_sort |
Боньковська, С. |
| title |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) |
| title_short |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) |
| title_full |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) |
| title_fullStr |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) |
| title_full_unstemmed |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) |
| title_sort |
українська вишивка у працях т.кара-васильєвої (з нагоди виходу у свiт книги-альбому “iсторiя української вишивки”) |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77569 |
| citation_txt |
Українська вишивка у працях Т.Кара-Васильєвої (З нагоди виходу у свiт книги-альбому “Iсторiя української вишивки”) / С. Боньковська // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 280-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT bonʹkovsʹkas ukraínsʹkavišivkaupracâhtkaravasilʹêvoíznagodivihoduusvitknigialʹbomuistoriâukraínsʹkoívišivki |
| first_indexed |
2025-07-06T01:48:16Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:48:16Z |
| _version_ |
1836860307023069184 |
| fulltext |
280 1-2’2010 Народознавчi Зошити
Отже, Р.Кирчiв чiтко визначив свою мету у вступi
монографiчного дослiдження i послiдовно її досягнув.
Розгляд поетики анекдоту у вузькому розумiннi тер-
мiна (теми, образи, конфлiкти), цiлком прийнятний
для вирiшення тих завдань, якi ставив перед собою
дослiдник. Не слiд забувати, що це дослiдження –
одне iз перших в галузi анекдотистики, тому, звiсна
рiч, актуальне i надзвичайно цiкаве. Адресоване во-
но науковцям, викладачам, студентам та тим, хто лю-
бить слухати i розповiдати анекдоти. Ми переконанi
в тому, що новизна думки, добросовiснiсть i завзя-
тiсть Р.Кирчiва, засвiдченi в цьому монографiчному
дослiдженнi, допоможуть йому ставити та вирiшувати
проблеми, якi ще не були об’єктом наукового аналi-
зу, або тих, що чекають осмислення на новому етапi
розвитку фольклористики.
Оскiльки нашою метою було означити перспекти-
ви вивчення фольклорного анекдоту, звернемо увагу
на те, що в наступних студiях над фольклорним анек-
дотом повиннi бути сформульованi новi критерiї щодо
визначення жанровостабiлiзуючих ознак жанру, щодо
його функцiй в рiзних контекстах, щодо класифiкацiї
анекдоту та iндексацiї його сюжетiв (сюжетних типiв)
i тому подiбне1.
У зв’язку з вищевикладеним хочемо наголосити на
тому, що формування наукових шкiл в українськiй
фольклористицi останнiм часом набуло особливої гост-
роти. Виокремлення перспективної проблематики саме
по собi є проблемою, яка на даному етапi розвитку
нашої наукової дисциплiни може бути вирiшена лише
комплексними дослiдженнями. Матерiалом мiждисци-
плiнарного вивчення проблем, пов’язаних зi становле-
нням свiдомостi та мислення, з ґенезою фольклорної
свiдомостi неодмiнно стануть автентичнi фольклорнi
форми. При цьому питання етноiдентичностi та ет-
нопсихологiї, на яких акцентує увагу Роман Федо-
рович Кирчiв у своєму монографiчному дослiдженнi,
заслуговують найретельнiшого розгляду. Ствердження
нацiональної iдеї та унiкальностi українського фольк-
лору, на наш погляд, є прiоритетним для нашої автен-
тичної культури. Тому державна машина, яка декла-
ративно заявляла про нацiональну iдею, але будувала
свою полiтику на принципах викорiнення етносвiдо-
мостi, врештi-решт почала усвiдомлювати, що носить
назву титульного етносу i має зобов’язання перед ним.
1NB: Богатырёв П.Г. Функционально-структуральное
изучение фольклора: (малоизвестные и неопубликованные
работы) / П.Г.Богатырев.– Москва: ИМЛИ РАН, 2006.–
288 с. Також див.: Bruner J. The narrative construction
of reality // [Mateas M., Sengers Ph.] Narrative intelli-
gence / Ed. by Michael Mateas (Carnegie Mellon Uni-
versity, Pittsburg). Phoebe Sengers (Cornell University,
Ithaca).– Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Pub-
lishing Company, 2003.– P. 41–62.
Рецензiї
Софiя БОНЬКОВСЬКА
УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА
У ПРАЦЯХ Т.КАРА-ВАСИЛЬЄВОЇ
(З нагоди виходу у свiт книги-альбому
“Iсторiя української вишивки”)
Sofiya BONKOVSKA. On Ukrainian Embroidery
in Works by T.Kara-Vasylieva (Taking the Opportuni-
ty of Publication the Album “History of Ukrainian
Embroidery”).
Т.Кара-Васильєва. Iсторiя української вишивки.–
К.: Мистецтво, 2008.– 463 с., 580 iл.
Поява фундаментальної працi доктора мистецтво-
знавства, члена-коресподента АМУ, заслуженого дiя-
ча мистецтв України, зав. вiддiлом декоративного мис-
тецтва IМФЕ iм. М.Рильського НАНУ Тетяни Кара-
Васильєвої стала надзвичайною подiєю в українськiй
науцi загалом i мистецтвознавствi зокрема. У книзi
автор цього, без перебiльшення, монументального хро-
нографу української вишивки, що у виглядi багатоiлю-
строваного фолiанту (463 ст., 580 iл.) вийшов друком
у видавництвi “Мистецтво” (К., 2008 р.), на ґрун-
тi глибокого аналiзу iсторично-еволюцiйного процесу
вiдтворює цiлiсну картину розвитку цього унiкального
явища нацiональної художньої культури вiд найдавнi-
ших часiв. Зокрема, найвiдомiша в Українi та поза
її межами дослiдниця української вишивки – одного
з найпоширенiших видiв традицiйного мистецтва на
основi багаторiчних наукових пошукiв i теоретичних
узагальнень переконливо доводить, що коренi цього
феноменального в українськiй духовнiй i художнiй ку-
льтурi явища сягають далеких праслов’янських часiв
IV–III тис. Так, на основi великої кiлькостi археологi-
чних та нововiдкритих музейних артефактiв, маловiдо-
мих архiвних документiв, наукових та лiтературних пи-
семних джерел, послуговуючись iсторико-генетичним
i художньо-порiвняльним аналiзом вишитих рiзними
технiками елементiв одягу, житла тощо, якi здавна за-
стосовувало мiсцеве населення для прикрашення сво-
го побуту, звичаєвих обрядiв та святкових церемонiй,
Т.Кара-Васильєва стверджує, що вишивка належить
до однiєї з найдавнiших i найважливiших складових
нацiональної декоративної культури. Висновок ученої
ґрунтується на глибокому вивченнi як вiдомих, так i
маловiдомих у науцi мистецьких пам’яток, якi дослiд-
СОФIЯ БОНЬКОВСЬКА. Українська вишивка як феномен... 281
ниця розглядає у роздiлi “З глибини вiкiв”. Зокре-
ма, на основi художньо-порiвняльного аналiзу виробiв
сарматських i скiфських племен, як, наприклад, знаме-
нитої срiбно-золоченої ритуальної “Гайманової чашi”
(IV ст.), а також давньоруських графiчних джерел –
мiнiатюр, фрескових розписiв храмiв тощо, iз зобра-
женням оздоблених елементiв одягу чоловiчих i жiно-
чих фiгур, автор цього, воiстину, “лiтопису української
вишивки” (приєднуємося до найточнiшого означення,
яке дала працi Т.Кара-Васильєвої заслужений дiяч
мистецтв З.Чегусова) на основi встановлення генезису
та через застосування методу реконструкцiї й вибудо-
вування на цих засадах науковi гiпотези простежує
складний i неоднозначний шлях розвитку цього най-
поширенiшого виду нацiонального традицiйного мис-
тецтва вiд часiв його зародження аж до наших днiв.
Так, за всебiчно обґрунтованим твердженням Т.Кара-
Васильєвої, дiзнаємося, що українська вишивка, як i її
творцi та носiї, упродовж столiть зазнавала як високих
злетiв, так i перiодiв занепаду. До такого виваженого
висновку автор дiйшов унаслiдок багаторiчної напо-
легливої, що межує з подвижницькою, працi, яка не
припиняється вiд аспiрантських часiв. Упродовж своєї
наукової дiяльностi учена, окрiм численних науково-
теоретичних статей, розвiдок, енциклопедичних гасел,
повiдомлень тощо, опублiкувала цiлу низку фунда-
ментальних монографiчних праць. Кожна з них, як
от “Полтавська народна вишивка” (1983 р.), “Творцi
дивосвiту” (1984 р.), “Сучасна українська вишивка”
(1884 р.), “Учитесь вышивать” (1988 р.), “Україн-
ська сорочка” (1994 р.) та iн., присвячена глибокому
розкриттю художньої цiнностi як всього виду, так i
окремих типологiчних груп української вишивки та її
виражальних засобiв. Узагальненню цього багаторiч-
ного дослiдження традицiйного мистецтва присвяче-
нi два пiдроздiли книги-альбому “Українська народна
вишивка” та “Український рушник”. У них автор на
основi величезного фактологiчного матерiалу, зiбрано-
го пiд час наукових експедицiй та у ходi опрацюван-
ня музейних збiрок, з тiльки їй притаманним пiдхо-
дом щодо аналiзу окремої пам’ятки i синтезу видової
структури здiйснює чiтку систематизацiю української
вишивки за етнографiчними ознаками. Так, завдяки
ґрунтовному знанню виражальних засобiв: рiзноманi-
ття вишивальних технiк, традицiйностi композицiйних
схем, колористичної гами, превалювання тих чи iн-
ших орнаментальних мотивiв та їх елементiв тощо, якi
домiнують у декоруваннi одягу, житла, побутових та
обрядових виробiв, наприклад, рушникiв у певних ре-
гiонах – дослiдниця на найкращих зразках народної
творчостi показує вiдмiннiсть i в той же час наголо-
шує на спiльних рисах, характерних в оздобленнi одягу
українцiв Карпат i Прикарпаття, Полiсся i Середнього
Поднiпров’я, Подiлля та Пiвдня України.
Новiтньою сторiнкою лiтописання української ви-
шивки, здiйсненого Т.Кара-Васильєвою, є частина
книги, присвячена дослiдженню перiоду особливо ви-
сокого злету цього виду нацiонального мистецтва у
перiод Гетьманщини, що був зумовлений пiдвище-
ним серед заможних верств населення попитом на
коштовно оздоблений золотим та срiбним гаптува-
нням одяг. Порiвнюючи прикрашенi золотим шит-
вом сорочки, жiночi лiтники, корсетки, жупани то-
що з декорованими елементами одягу у живопи-
сних портретах окремих представникiв української
шляхти, учена переконливо доводить, що упродовж
XVII–XVIII ст. мистецтво української вишивки но-
сило високо професiйний характер. Найбiльшими цен-
трами тогочасного художнього вишивання, за дослi-
дженням Т.Кари-Васильєвої, були жiночi монасти-
рi передусiм Києва та Чернiгова. Тут досить час-
то виконували замовлення за проектами, а то й за
безпосередньою участю вiдомих митцiв, наприклад
знаменитого гравера Леонтiя Тарасевича. У цьому
ж зв’язку надзвичайно цiнними в альбомi є iлюс-
трацiї вишитих у Вознесенському монастирi порт-
ретiв гетьмана України Iвана Мазепи i його мате-
рi – Марiї-Магдалини Мазепиної, яка була iгуме-
ною цього чернечого осередку. У роздiлi “Художники-
живописцi i вишивка ХIХ ст.”, Т.Кара-Васильєва
окремо зупиняється на творчостi Олени Прахової
– доньки вiдомого археолога, мистецтвознавця та
великого шанувальника народної творчостi Адрiана
Прахова.
Неоцiненним у науково-теоретичному, мистецтво-
знавчому та загальнопiзнавальному сенсi є один з
найрозлогiших роздiлiв книги “Вишивка ХХ ст.”.
Очевидно, через намагання якнайглибше та найпов-
нiше висвiтлити унiкальний вид традицiйної творчо-
282 1-2’2010 Народознавчi Зошити
стi упродовж неоднозначного перiоду (у сенсi iдео-
логiчних засад щодо засобiв творення та методiв до-
слiдження професiйного i народного мистецтва) ав-
тор цю частину роботи подiляє на три пiдроздiли:
“Пошуки художникiв-авангардистiв на початку сто-
лiття”, “Парадигма соцiалiзму i народна вишивка 30-
50-их рр.” та “Оновлення стилiстики i пошуки нових
шляхiв 60-80-их рр.”. Так, завдяки величезнiй i не-
втомнiй пошуковiй працi вченої, неординарного баче-
ння нею творiв професiйних художникiв, широке ко-
ло науковцiв, музейних працiвникiв i всiх тих, для
кого небайдужа iсторiя нацiональної художньої куль-
тури, мають змогу ознайомитися iз маловiдомими та,
найчастiше, нововiдкритими шедеврами цього оригiна-
льного виду декоративного мистецтва, створеними на
основi глибокого розумiння iсторичних традицiй укра-
їнської вишивки. Дуже цiнним у роздiлi є те, що по-
ряд з вичерпним висвiтленням художнiх i технiчних
особливостей професiйного художнього вишивання ав-
тор вказує на своєрiднiсть творчої манери окремих
митцiв-супремативiтiв та постмодернiстiв, якi черпа-
ли свої “найвищi” авангарднi iдеї у джерелах наївно-
примiтивної [тут у значеннi народної. – С.Б.] ви-
шивки. Серед них видiляються такi знаменитi постатi,
як Є.Прибильська, Н.Семиградова, В.Кричевський,
О.Екстер, Н.Гекке-Меллєр, пiзнiше – Г.Цибульова,
Л.Гордина, Н.Гричанiвська, Г.Грабовська, а також на-
шi сучасницi: Н.Борисенко, Л.Авдєєва, Л.Борисенко,
Т.Кисельова i iншi.
Довершеним у книзi-альбомi, у сенсi наукового вiд-
криття i ґрунтовного теоретичного узагальнення, є
роздiл “Церковне гаптування XIV–XVIII ст.”. Цьо-
му передувала багаторiчна подвижницька праця уче-
ної. Так, простеживши генезис, шляхи формування та
особливостi розвитку мистецтва церковного золотого
гаптування перiоду Великокняжої доби (IХ–ХIII ст.),
Т.Кара-Васильєва стверджує, що вся система церков-
ного шитва, висока культура виконання та своєрiд-
нiсть художньо-стильових i стилiстичних якостей зо-
лотошитих творiв лiтургiйно-обрядового призначення
XIV–XVIII ст. створенi на ґрунтi давньоруського дос-
вiду, коренi якого сягають бiблiйних часiв. Адже саме
iз заповiдей Старого Заповiту дiзнаємося, що тканi з
тонкого льняного полотна хiтон i митра та виготовленi
з блакиту, порфiри i кармазину, гаптованi золотими
нитками, оздобленi золотом, дорогоцiнними i напiв-
коштовними каменями ефод, нагрудник, верхнi ризи,
пояс i дiадема (“ув’ясло”) для Першосвященика Аа-
рона, щоб служити у Святая Святих, були створенi за
наказом Великого Художника – Господа Бога:
З блакиту, порфiри й кармазину зробили
службовi шати, щоб служити у святинi;
й святi ризи для Аарона,
як заповiдав Господь Мойсеєвi.
Зробили ефод зi золота, блакиту, порфiри,
кармазину й тонкого льняного полотна.
Повиклепували iз золота бляшки й порозтинали
їх на нитки, щоб гаптувати ними...
як це роблять митцi...
(Вихiд, 39: 1-3)
У той же час вiдомо, що Христова Церква, яка
впродовж бiльше, нiж три перших столiття була гна-
ною, приниженою i гнобленою, не вiдразу сприйняла
i засвоїла вiковiчнi духовнi надбання та художньо-
естетичний досвiд Юдейської релiгiйної спiльноти.
Проте вже на поч. VI ст. Павло Силенцiарiй у своїй
поемi вказує на коштовнi завiси (ймовiрно катапета-
сми) iз зображеними на них сюжетами, котрi вико-
ристовували у царгородському храмi Премудростi Бо-
жої. Це дає пiдстави стверджувати, що ще упродовж
раннього перiоду вiзантiйського середньовiччя Вселен-
ською Церквою була сформована певна система ху-
дожнього супроводу Божественної Лiтургiї у виглядi
коштовних церковних – дороготканих або гаптованих
риз, якi забезпечували звершення кожного з чинiв
Служби Божої та iнших храмових обрядiв i требних
вiдправ. Тож поширення та утвердження християнс-
тва на давнiх землях України-Русi проходило у не-
розривному зв’язку з послiдовним засвоєнням, твор-
чим переосмисленням та поступовим розвитком вже
усталених вiзантiйською лiтургiйно-обрядовою тради-
цiєю обов’язкових у богослужбовiй вiдправi церков-
них риз. За твердженням Т.Кара-Васильєвої, Ки-
ївська Русь, приєднавшись до Вселенської Церкви,
прилучилась до християнської культури богослужiн-
ня у зенiтi її “класичної завершеностi”2. “Перели-
ви коштовних тканин, затканих або гаптованих зо-
лотом, монументальнiсть їх орнаментiв, яскравiсть ко-
льорiв, – зазначає дослiдниця, – усе створювало вiд-
чуття святковостi,... пiдкреслювало урочистiсть цере-
монiй”3. Свiдченням цього є згадки у “Лiтописi Ру-
ському”, у записках давньоукраїнського письменни-
ка ХII ст. Даниїла Заточника, у найдавнiших слу-
жебниках Антонiя Римлянина († 1147 р.), Варлаа-
ма Хутинського († 1192 р.) тощо. Як речове пiд-
твердження значного розвитку давньоруського i пiз-
ньосередньовiчного лiтургiйно-обрядового шитва ав-
торка наводить, аналiзуючи, коштовнотканi артефак-
ти, знайденi пiд час розкопок Софiї Київської у ви-
глядi монументальної за звучанням постатi Богома-
терi Оранти з двома архангелами та п’ятьма фiгура-
ми, очевидно, деiсiсних святих, обабiч, а також зо-
лотошитий (iз Золочева бiля Львова) оплiчний фе-
лон з нашитим на ньому багатоморфним апостольсь-
2Кара-Васильєва Т.В. Шедеври церковного шитва
України (ХII-ХХ ст.).– К., 2000.– С. 11.
3Кара-Васильєва Т.В. Шедеври церковного шитва
України....– С. 11.
СОФIЯ БОНЬКОВСЬКА. Українська вишивка як феномен... 283
ким чином. Прецензiйне виконання, колористичне ви-
рiшення, динамiка постав i жестiв оригiнально трак-
тованих священних образiв вказують, пiдкреслює уче-
на, на своєрiднiсть художнiх пошукiв давнiх руських
майстрiв. Така широка творча манера була можливою
вже за наявностi глибоких традицiй, тобто на осно-
вi сформованих естетичних надбань. Саме на цьому
наголошує Т.Кара-Васильєва – автор монументаль-
ної працi пiд скромною назвою “Iсторiя української
вишивки”.
Принагiдно зауважимо, що ще на поч. ХХ ст. ос-
новоположник “iконографiчного методу” дослiдження
вiзантiйського i вiзантiйсько-руського християнського
мистецтва Н.Кондаков писав: “Мiж iншим ...у систе-
мi церковного мистецтва ми до цього часу не маємо
монографiй з iсторiї ...найважливiших предметiв цер-
ковної “утвари” [начиння. – С.Б.]. За браком давнiх
потирiв, їх форму дослiджують за їх зображеннями на
давньоєврейських монетах... Зрештою, краще зовсiм
не згадувати про вiзантiйськi священичi облачення...
достатньо вказати на крайнi труднощi, з якими пов’я-
занi всi дослiдження середньовiчних риз, як захiдних,
так i схiдно-християнських й, особливо, руських”4. У
цьому зв’язку видається знаменним те, що майже од-
ночасно, тобто саме на поч. ХХ ст. в українськiй на-
уцi з iсторiї мистецтва з’являються першi розвiдки
I.Свенцiцького5, С.Таранушенка6 та П.Холодного7,
присвяченi окремим аспектам згаданої теми. Однак
у них церковне гаптування, за твердженням Т.Кара-
Васильєвої, ще не розглядається як окреме i самодо-
статнє художнє явище8.
Ретельно вивчаючи iсторiографiчнi джерела, учена
зазначає, що першi спроби поглибленого художньо-
го аналiзу i систематизацiї значної кiлькостi ранiше
не дослiджених пам’яток лiтургiйного шитва ХVII-
ХIХ ст., накреслення перспективних шляхiв його дос-
лiдження були здiйсненi у ґрунтовних, за її (Т.Кара-
Васильєвої) визначенням, хоч i невеликих за обсягом
4Кондаков Н.П. Памятники христианского искусства на
Афоне.– С.-Петербург, 1902.– С. 2.
5Свенцiцький I. Iкони Галицької України ХV-XVI вв.
(Збiрки Українського нацiонального музею у Львовi).–
Львiв, 1928.– С. 31-37.– Табл. 76, 85, 86.
6Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої
Слобожанщини.– Харкiв, 1926.– Табл. ХVII, ХIХ,
ХХХIV.
7Холодний П. Єпитрахиль ХVII ст. з церкви с. Воль-
свин // Записки чина Св. Василiя Великого.– Вип. 1-2,
1926., С. 159-160.
8Кара-Васильєва Т.В. Лiтургiйне шитво України
XVII–XVIII cт. Iконографiя, типологiя, стилiстика. // Ав-
тореферат дисертацiї на здобуття наукового ступеня докто-
ра мистецтвознавства. (На правах рукопису).– К., 1994.–
С. 4.
працях К.Берладiної9 та М.Новицької. Однак поси-
лення тоталiтарного режиму та волюнтаристське на-
садження атеїстичної iдеологiї спричинили поступову,
а згодом абсолютну заборону вивчення творiв релi-
гiйного мистецтва, безпосередньо зв’язаних iз ствер-
дженням визначальної догми Христової Церкви про
св. Безкровну Жертву, що звершується пiд час вiдп-
рави головного богослужiння у храмi – Божественної
Лiтургiї. I лише у 60-тi рр., упродовж так званого
“перiоду вiдлиги”, в українському мистецтвознавствi,
продовжує дослiдниця, простежується новий етап на-
укового зацiкавлення мистецькою цiннiстю “золото-
шитих” церковних риз. Так, М.Новицька на пiдста-
вi iсторiографiчних джерел та великої кiлькостi речо-
вих матерiалiв систематизувала i здiйснила художнiй
аналiз стильових i стилiстичних особливостей, просте-
жила еволюцiю орнаментального оздоблення окремих
творiв, основних технiчних засобiв вираження тощо10.
Тодi як Г.Логвин, зосередивши свою увагу на аналiзi
сюжетних композицiй, вперше в українському мистец-
твознавствi, за твердженням Т.Кара-Васильєвої, вка-
зав на їх зв’язок з iншими видами християнського
мистецтва, пiдкресливши, таким чином, особливе мiс-
це творiв лiтургiйно-обрядового шитва в образотворчiй
нацiональнi культурi.
Однак поставленi у рамки тогочасних псевдо-
наукових пiдходiв, продиктованих марксистсько-ле-
нiнськими доктринами, вченi змушенi були обме-
житися “вибiрковим” порiвняльно-iсторичним аналi-
зом художньо-стильових та локальних стилiстичних
(композицiйних, iконографiчних, колористичних тощо)
особливостей, безвiдносно до безпосереднього приз-
начення окремих типологiчних груп церковних риз у
лiтургiйно-храмовому просторi. Таким чином, з кри-
терiїв мистецьких цiнностей було виключено “iсторич-
ний рух” творiв лiтургiйно-обрядового шитва та “гап-
тованих” на них iконних образiв в органiчному зв’яз-
ку з динамiкою лiтургiйної чинопослiдовностi. Отже,
через iдеологiчнi заборони при дослiдженнi функцiо-
нального призначення, вiдтак iконографiчної програ-
ми церковних риз, зокрема катапетасм i священичого
облачення, не враховувалось символiчно-образне тра-
ктування кожного з чинiв Божественної Лiтургiї у
просторово-часовому розвитку церковного богослужi-
ння. Внаслiдок цього iконографiчний репертуар релi-
гiйних сюжетiв та окремих священних образiв обме-
жується, здебiльше, їх ретельним аналiзом у взаємо-
9Берладiна К. Матерiали з iсторiї українського образо-
творчого гаптування: композицiйнi схеми та iконографiчнi
форми українських фелоней вiд середини ХVII до ХIХ ст.
// Мистецтвознавство. Вип. 2.– Харкiв, 1928.
10Новицька М.О. Гаптування та вишивка шовками //
Iсторiя українського мистецтва. В шести томах.– К., 1968.–
Т. III.– С. 372-380.
284 1-2’2010 Народознавчi Зошити
зв’язку з розвитком художньо-стильових iдей та ви-
ражальних засобiв.
Ще раз нагадаємо, що такий глибокий науко-
во обґрунтований аналiз стану дослiдження проб-
леми був пiдготовлений багаторiчною таланови-
тою працею ученої, результати якої висвiтленi у
двох попереднiх ґрунтовних монографiчних дослi-
дженнях Т.Кари-Васильєвої – “Лiтургiйне шит-
во України XVII–XVIII cт. Iконографiя, типоло-
гiя, стилiстика” (1995 р.), що вийшло у Льво-
вi у видавництвi “Свiчадо”, та “Шедеври церков-
ного шитва України (XII–XX ст.)”, видане до
2000-лiття Рiздва Христового у Києвi (2000 р.)
з благословення митрополита – Блаженнiшого
Володимира.
Зазначимо, що шлях Т.Кара-Васильєвої до науко-
вого трiумфу, увiнчаного “Iсторiєю української вишив-
ки”, проторений багаторiчною, наполегливою i кропiт-
кою роботою. Свiдченням цього є численнi публiка-
цiї у вiтчизняних та зарубiжних часописах, збiрни-
ках, енциклопедичних виданнях, колективних моног-
рафiях з iсторiї декоративного мистецтва в Українi то-
що. У них висвiтлюються найрiзноманiтнiшi аспекти
проблеми, починаючи вiд типологiї народної вишивки,
художньо-порiвняльного аналiзу оригiнальних творiв
професiйних митцiв, означення основних типологiч-
них груп церковного гаптування аж до символiчно-
образної системи традицiйних орнаментальних моти-
вiв, сюжетних лiнiй та iконографiчного репертуару
священичих риз, воздухiв, покрiвцiв, плащаниць та
iнших лiтургiйно-обрядових платiв. Так, дослiдниця,
поряд з детальним iсторичним, культурологiчним та
художньо-порiвняльним аналiзом стильових особливо-
стей окремих творiв, їх композицiйного вирiшення,
стилiстики декору, семантики орнаментальних моти-
вiв, колористичних зiставлень тощо, окреслює i впер-
ше вводить у науковий обiг коло iконографiчних зоб-
ражень, характерних для кожної з типологiчних груп
коштовно-гаптованих творiв богослужбового призна-
чення. Разом з тим, на основi глибокого вникнення
у чинопослiдовнiсть i мiстичне трактування кожного
з лiтургiйних обрядiв Т.Кара-Васильєва доводить, що
iконообраз, знак та сюжет, зображенi на “святих ри-
зах”, як, наприклад, фiгура Чесного Животворящого
Хреста, “Тайна вечеря”, “Деiсiс”, “Се Агнець Божий”
та iншi, є символiчно-образним вiдтворенням окремих
тайнодiйств, звершуваних упродовж Пресвятої Лiтур-
гiї та iнших церковних вiдправ.
Таким чином, уперше в українськiй iконологiї тво-
ри декоративно-обрядового церковного мистецтва, пе-
редусiм церковнi ризи, їхнiй декор (iконографiя, орна-
мент, епiграфiка), пiдносяться на високий сакральниий
та естетичний рiвень i розглядаються як рiвноправний
з iкономалюванням, гравюрою, пластикою тощо вид
християнського мистецтва, з тiльки йому притаман-
ним догматично-мiстичним тлумаченням, лiтургiйно-
обрядовим осмисленням та образно-символiчним
трактуванням.
Друга книга-альбом “Шедеври церковного шитва
України”, що присвячена 2000-лiттю Рiздва Христо-
вого, привертає увагу не тiльки високою полiграфiєю
та великою кiлькiстю досi невiдомого речового iлю-
стративного матерiалу, а й поглибленим вивченням
проблеми. Зокрема, розширюючи хронологiчнi рамки
дослiдження, вчена вперше розглядає мистецтво цер-
ковного гаптування “в усьому iсторичному дiапазонi”,
тобто вiд київсько-руських часiв аж до поч. ХХ ст. У
книзi, поряд з глибоким художнiм аналiзом окремих
творiв, висвiтленням основних технiк гаптування (“у
прокол”, “єдвабного шва”, “у прикрiп”, “за картою”,
“гаптування гладдю” та iнших, що на сьогоднi має ве-
лике практичне значення), дослiдниця на основi “про-
читання епiграфiки” та вивчення великої кiлькостi ар-
хiвних документiв i iнших писемних джерел вiднайшла
iмена невiдомих до нашого часу майстринь, переваж-
но черниць, руками, натхненням i скурпульозною пра-
цею яких, а часто й коштами, творилися бiльшiсть
шедеврiв церковного золотого i срiбного шитва. Са-
ме завдяки працям Т.Кара-Васильєвої дiзнаємося, що
серед них щедротою таланту та високою артистичнiс-
тю виробiв вирiзнялися такi постатi, як мати гетьмана
Iвана Мазепи – iгуменя Києво-Вознесенського монас-
тиря Марiя-Магдалина; своячки гетьмана – Памфiлiя
i Марiя Мокiєвськi; сестра святителя Iоана Макси-
мовича – iгуменя Чернiгiвського П’ятницького мона-
стиря Фотинiя; Касюта, Уляна, Огрениця та Марiя
Гольшанськi з Волинi; галицька шляхтянка Катерина
Копистинська та iншi. Окремою сторiнкою окреслено
життя i творчiсть Олени Прахової, плащаниця якої,
виготовлена до Володимирiвського собору в Києвi, є
неперевершеним шедевром “срiбного столiття”.
Безцiннiсть наукових дослiджень ученої полягає в
тому, що в її працях, увiнчаних роздiлом “Церков-
не гаптування XIV–XVIII cт.” в “Iсторiї української
вишивки”, вперше у вiтчизняному мистецтвознавст-
вi твори декоративного лiтургiйно-обрядового мистец-
тва, їх функцiонування та оздоблення розглядаються
у контекстi чинопослiдовностi Божественної Лiтургiї,
протягом якої у символiчно-обрядових дiйствах вiд-
творюється земне життя Iсуса Христа вiд Його Рiздва
до звершеного Ним св. Безкровного жертвоприноше-
ння i св. Причастя, жертовної смертi Спасителя на
Голгофському хрестi аж до Господнього Воскресiння i
Вознесiння.
У той же час золотошитi твори церковного призна-
чення дослiджуються не окремо вiд iнших видiв хрис-
тиянського мистецтва, а в органiчнiй єдностi з цiлiс-
ною системою лiтургiйно-обрядової культури, зокрема
СОФIЯ БОНЬКОВСЬКА. Українська вишивка як феномен... 285
у нерозривному зв’язку з функцiонуванням та iконо-
графiчною програмою священних потирiв i дискосiв, у
яких силою Господньої установи звершується Пресвя-
та Євхаристiя – визначальне тайнодiйство Христової
Церкви.
Разом з тим, у працях Т.Кара-Васильєвої вперше
в українському мистецтвознавствi iконографiчний
репертуар гаптованих золотом i срiблом творiв
церковного мистецтва, зокрема коштовно вишитих
катапетасм, плащаниць, священичих риз та супро-
вiдних до євхаристiйного богослужiння платiв –
воздухiв i покрiвцiв, а також рiзнотипних храмових
“покров” тощо, розглядається у послiдовному розви-
тку “кола сюжетiв”, об’єднаних навколо лiтургiйних
обрядiв i передусiм Божественної Лiтургiї. Таким
чином, простежуючи розвиток художньо-стильових
особливостей iконних зображень на золотошитих
виробах, учена, залучивши величезну джерельну
базу iсторiографiчного i фактичного матерiалу, пе-
реконливо обґрунтувала особливу вагомiсть творiв
лiтургiйного шитва у системi церковного мистецтва.
Водночас, скоректувавши у своїх працях “вимушенi”
атеїстичними доктринами методологiчнi пiдходи щодо
духовного значення художнiх виробiв богослужбового
призначення, дослiдниця повернула лiтургiйному
шитву, вiдтак декоративно-обрядовому мистецтву
належний високий статус у цiлiснiй системi цiнностей
християнської естетики. Тож “iконографiчний метод”,
запроваджений Н.Кондаковим та успiшно розвинений
у дослiдженнях його послiдовникiв, в тому числi й
українських вчених – М.Макаренка, I.Свенцiцького,
В.Дроздова, Д.Щербакiвського, В.Свєнцiцької,
М.Драгана, П.Жолтовського, Г.Логвина, Л.Мiляєвої,
В.Овсiйчука та iнших, присвячених вивченню творiв
християнського декоративного мистецтва, у працях
Т.Кара-Васильєвої зазнав новiтнього розвитку.
Зокрема, здiйснена вченою типологiзацiя окремих
груп та iконографiчної програми “лицевого шитва”
золотогаптованих творiв лiтургiйно-обрядового при-
значення стала, без перебiльшення, кардинальним
поворотом у визначеннi прiоритетних методiв у
дослiдженнi українського церковного мистецтва. На-
приклад, виявлений Т.Кара-Васильєвою органiчний
взаємозв’язок кола сюжетiв на “служебних” покрiвцях
i воздухах з формою зображених на них священних
потирiв i дискосiв спонукало автора цiєї замiтки до
новiтнього бачення i поглибленого вивчення творiв
сакральної металевої пластики. Пiдкреслимо, що
теоретичнi узагальнення Т.Кара-Васильєвої стали
методологiчним надбанням для дослiдникiв молодшої
генерацiї.
Отже, зредагувавши узвичаєнi критерiї вiдповiдно
до методологiчних вимог сучасної мистецтвознавчої
науки та аксиологiї християнської естетики, Т.Кара-
Васильєва на основi порiвняльного аналiзу з iншими
видами декоративного мистецтва, їх органiчної єдностi
у лiтургiйно-храмовому просторi “повернула” свяще-
ничому облаченню та iншим золотошитим церковним
ризам первiсне, визначене Господом у Старому Запо-
вiтi, сакральне значення.
Вважаємо за необхiдне ще раз наголосити, що ба-
гаторiчна натхненна i безкомпромiсна робота Т.Кара-
Васильєвої увiнчалася фундаментальною (у сенсi iс-
торiї i теорiї мистецтва) i монументальною (за осяг-
ненням iсторико-культурного пласту, формою i спосо-
бом подання) працею “Iсторiя української вишивки”.
Книга, яку колеги вже назвали “дiамантовим вiнцем”
наукової дiяльностi вченої, вражає глибоким обґрун-
тованим аналiзом та синтетичним узагальненням iсто-
рiографiчних джерел, високим фаховим викладом ви-
роблених дослiдницею теоретичних засад та величез-
ною кiлькiстю досi маловiдомого й зовсiм невiдомого
графiчного й речового iлюстративного матерiалу.
Особливої уваги та найвищої оцiнки заслуговує
словник термiнiв, як вiдомо, однiєї з найскладнiших
дiлянок у науковiй роботi. Чiтко сформульованi i про-
iлюстрованi пояснення, розмiщенi наприкiнцi книги,
не тiльки суттєво доповнюють величезний фактологiч-
ний матерiал, знайомлячи спецiалiстiв та широкi кола
читачiв з маловiдомими богословськими поняттями i
мистецтвознавчими означеннями, а й значно полег-
шують прочитання книги та вникнення у проблему
дослiдження.
Неможливо не вiдзначити, що книга-альбом
Т.Кара-Василєвої, видана у видавництвi “Мистецтво”
2008 р., вирiзняється вишуканим в естетичному сенсi
поданням (макет i художнє оформлення А.Прибєги),
надзвичайно продуманим i виваженим пiдбором та
розмiщенням iлюстрацiй та, на кiнець, високою по-
лiграфiєю. Тож не дивно, що в Х Всеукраїнському
рейтингу “Книга року 2008” їй було присвоєно дип-
лом за перше мiсце в номiнацiї “Вiзитiвка”. Шкода,
що через невисокий тираж, обумовлений нацiональною
програмою “Українська книга”, це фундаментальне до-
слiдження приречене стати бiблiографiчною рiдкiстю,
отже, недоступним не тiльки для широкого кола зацi-
кавлених читачiв, а й бiльшостi фахiвцiв–музейникiв,
професiйних художникiв та народних майстрiв. Тому
щиро надiємося на появу нових праць ученої. Адже її
роботи, у сенсi мистецтвознавчого осмислення проб-
леми, є наскрiзь новiтнiм явищем наукового бачення
iсторiї української вишивки, а тому неоцiненним для
визначення дiйсного мiсця та ролi цього унiкального
явища у формуваннi iнших видiв українського деко-
ративного мистецтва i нацiональної духовної й худож-
ньої культури загалом.
286 1-2’2010 Народознавчi Зошити
|