Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення
Кирчiв Р.Ф. Етюди до студій над українським народним анекдотом. Львiв: Інститут народознавства НАН України, 2008. 268 c.
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77578 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення / І. Кімакович // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 273-279. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77578 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-775782015-03-03T03:02:14Z Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення Кімакович, І. Рецензії Кирчiв Р.Ф. Етюди до студій над українським народним анекдотом. Львiв: Інститут народознавства НАН України, 2008. 268 c. 2010 Article Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення / І. Кімакович // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 273-279. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. 1028-5091 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77578 uk Народознавчі зошити Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Кімакович, І. Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення Народознавчі зошити |
| description |
Кирчiв Р.Ф. Етюди до студій над українським народним анекдотом. Львiв: Інститут народознавства НАН України, 2008. 268 c. |
| format |
Article |
| author |
Кімакович, І. |
| author_facet |
Кімакович, І. |
| author_sort |
Кімакович, І. |
| title |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| title_short |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| title_full |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| title_fullStr |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| title_full_unstemmed |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| title_sort |
український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77578 |
| citation_txt |
Український фольклорний анекдот як гуманiтарна цiннiсть та гуманiстичний iдеал: перспективи вивчення / І. Кімакович // Народознавчі зошити. — 2010. — № 1-2 (91-92). — С. 273-279. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT kímakovičí ukraínsʹkijfolʹklornijanekdotâkgumanitarnacinnistʹtagumanističnijidealperspektivivivčennâ |
| first_indexed |
2025-07-06T01:48:36Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:48:36Z |
| _version_ |
1836860327256391680 |
| fulltext |
IРИНА КIМАКОВИЧ. Український фольклорний анекдот... 273
Рецензiї
Iрина КIМАКОВИЧ
УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОРНИЙ
АНЕКДОТ ЯК ГУМАНIТАРНА
ЦIННIСТЬ ТА ГУМАНIСТИЧНИЙ IДЕАЛ:
ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ
Irina KIMAKOVICH. Ukrainian folkloric anecdote
as humanistic value: perspectives research.
Кирчiв Р.Ф. Етюди до студiй над українським на-
родним анекдотом.– Львiв: Iнститут народознавства
НАН України, 2008.– 268 c.
Монографiчне дослiдження Романа Федоровича
Кирчiва “Етюди до студiй над українським народним
анекдотом” – добросовiсна праця, структура якої й
засвiдчує її завдання та методологiю1. Наша мета –
пiдсумувати висновки вченого та окреслити комплекс
проблем, якi повиннi бути вирiшенi в галузi анекдо-
тистики найближчим часом.
У “Вступi” автор звертає увагу на те, що його сту-
дiї будуть присвяченi переважно “бiографiї” анекдоту2.
Дослiдник зазначає, що анекдот як специфiчний жанр
усної народної творчостi заслуговує уваги фолькло-
ристiв трьома аспектами: 1) iдейно-змiстовими (те-
ми, сюжети, мотиви, образи); 2) поетичними (поети-
1Актуалiзацiя питань прагматики фольклору є, безумов-
но, закономiрною рефлексiєю української фольклористики
на сучасному етапi її розвитку (Див.: Шаян В.Я. Джерело
сили української культури: фольклор i державницька свiдо-
мiсть // Визвольний шлях.– 1966.– № 2.– С. 173–187;
Плiсецький М.М. Фольклор у книзi, його естетичне зна-
чення // Книга. Читач. Сучаснiсть: зб. статей.– Х., 1971.–
С. 158–202; Грица С.Й. Многоуровневый анализ соци-
ального функционирования народного творчества // Му-
зыкальное искусство и формирование нового человека.–
К., 1982.– С. 202–214; Шубравська М.М. Суспiльний
iдеал трудящих мас в українськiй традицiйнiй поетичнiй
творчостi // Народна Tворчiсть та Eтнографiя.– 1982.–
№ 6.– С. 44–50; Кизченко В.И. Революционная темати-
ка в народно-поэтическом творчестве [Украины в начале
ХХ в.] // История Украинской ССР: в 10 т.– К, 1983.–
Т. 5.– С. 428–431; Шульга М.О. Фольклор як елемент су-
спiльної свiдомостi // Народна Творчiсть та Етнографiя.–
1984.– № 6.– С. 3–14 та iн.)
2Розрiзняємо два явища i два термiни, якi вживаються
на їхнє означення: фольклорний (чи усний) анекдот i анек-
дот фольклорного походження. Останнiй – це лiтературний
жанр. Цi два жанри вiдрiзняються способом побутування,
а таким чином, i прагматикою (комунiкативною iнтенцiєю).
кальними, за визначенням Р.Кирчiва) (характером i
способом виразу естетичного вiдношення до дiйснос-
тi) i 3) структурними (особливим способом компону-
вання тексту (с. 11). Вчений, зокрема, наголошує: “У
цiй працi свiдомо вiддається перевага першому пла-
ну дослiду, оскiльки характер вiддзеркалення дiйснос-
тi в анекдотi є безсумнiвно головним iндикатором його
суспiльно-культурної задiяностi, значущостi i промото-
ром його руху, розвитку та актуалiзацiї. Питання по-
етики i структури анекдотiв розглядаються попутньо,
хоч, безперечно, вони дуже iстотнi i важливi. Очеви-
дно, це також тi предметнi аспекти теми, яким мали
б бути присвяченi теоретичнi розробки” (с. 11). Ав-
тор чiтко сформулював мету дослiдження й, забiгаючи
вперед, скажемо, що досягнув її. Наголосимо на то-
му, що це монографiчне дослiдження є актуальним,
оскiльки вперше спецiально присвячене взаємозв’яз-
кам анекдоту фольклорного походження з iдеологiч-
ним контекстом3.
Далi ми розглянемо основнi положення монографiї,
а тут звернемо увагу на наступне. Поняття “поети-
ка” бiльшiсть сучасних вчених вживає в широкому
3До речi, пiд поняттям “iдеологiя” розумiємо сукупнiсть
iдей, що виражаються в процесi комунiкацiї. До того ж ми
не вбачаємо iстотної рiзницi в тому, як вони декларують-
ся (прямо чи опосередковано), оскiльки в обох випадках
вони формують свiдомiсть – сукупнiсть свiтоглядних на-
станов, уявлень, поглядiв та переживань, притаманних осо-
бистостям чи групам (Див.: Лалл Дж. Медiа, комунiкацiї,
культура: глобальний пiдхiд. Пер. з англiйської / Джеймс
Лалл.– К., 2002.– С. 9). У найширшому розумiннi iдео-
логiчнiсть – це тип органiзацiї думки, в якому засвiдченi
певнi цiнностi та цiннiснi орiєнтацiї, що виявляються через
комунiкацiю. Кожен анекдот як певний спосiб оцiнкового
мислення iдеологiчний. (Див.: Кiмакович I.I. Фольклорний
анекдот як жанр / Кiмакович Iрина Iгорiвна.– К., 2006.–
219 с. Електронна версiя книги була виставлена на сайтi
Iнституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологiї
iм. М.Т.Рильського НАН України – www.etnolog.org.ua).
274 1-2’2010 Народознавчi Зошити
значеннi цього термiна, включаючи до його складу:
1) iдейно-змiстовi характеристики жанру (iдеї, теми,
конфлiкти, сюжети, мотиви, образи) та естетичне вiд-
ношення до зображуваної дiйсностi; 2) композицiйнi
особливостi оповiдi (її структуру). Р.Кирчiв вживає
термiн “поетика” у вузькому значеннi термiна, тому
розмежовує поняття “поетика” та “структура” i фор-
мулює аспекти дослiдження наведеним чином.
Роздiл 1 “Народний анекдот на шляху до визнан-
ня в українськiй фольклористицi” присвячений станов-
ленню української анекдотистики. Детальний аналiз
проблем, якi пiднiмали попередники та сучасники ав-
тора, засвiдчує високу ерудованiсть та компетентнiсть
Р.Кирчiва в означенiй темi.
Роздiл 2 “Народний анекдот у системi традицiйно-
побутової культури українцiв” складається з таких
пiдроздiлiв: “Стереотипи побутової задiяностi анек-
доту”, “Тематичний спектр українського традицiйного
анекдоту”, “Анекдот як iндикатор українського гумо-
ру”, “Смiхова палiтра українського народного анек-
доту”. У цьому роздiлi розглядаються проблеми, по-
в’язанi з визначенням умов побутування фольклорно-
го жанру, з його тематичною специфiкацiєю, естетич-
ною сутнiстю, а також характеристикою типiв “весе-
лих оповiдачiв”. Роздiл засвiдчує надзвичайно велику
та скрупульозну роботу, яку здiйснив автор при його
написаннi.
Р.Кирчiв зауважує, що необхiдно: 1) пiдготува-
ти наукове видання, в якому будуть зiбранi твори
означеного жанру “з максимальним охопленням но-
вiтньої верстви вiдповiдного матерiалу, що склалася
у ХХ–ХХI ст.”; 2) дослiдити “процес якiсних ево-
люцiйних змiн у цiй верствi, особливо на iдейно-
змiстовому i формально-структурному рiвнях, та спiв-
вiдношення з цього погляду новiтнього анекдоту з
традицiйним” (с. 36).
Видання академiчного збiрника фольклорного анек-
доту передбачає з’ясування багатьох теоретичних пи-
тань. В українськiй науцi поки-що вiдсутнє чiтке виз-
начення та класифiкацiйнi характеристики фольклор-
ної форми “розважальна оповiдь4. На наш погляд,
фольклорний анекдот – це тiльки уснi тексти з пу-
антом (punch line). Всi iншi рiзновиди розважальної
оповiдi, в процесi осягнення якої вiдсутнi емоцiйно-
психiчнi механiзми усвiдомлення парадоксу (парадок-
сального рiшення), повиннi мати окремi термiни для
своєї квалiфiкацiї5.
4До речi, думку про те, що термiн “народне оповiдання”
закрiплений за окремим жанром, тому не повинен вжива-
тися при жанровому означеннi анекдоту, вперше висловив:
Дмитренко М.К. Українська фольклористика: iсторiя, тео-
рiя, практика / Микола Дмитренко.– К., 2001.– С. 133.
5Пор.: Митрофанова В.В. К вопросу о нарушении
единства в некоторых жанрах фольклора // Русский
Звичайно, при цьому частково заперечуєть-
ся положення, яке сформулював В.Пропп6, про-
те в даному випадку iгнорування специфiчної
структури рiзновидiв цiєї оповiдi (з пуантом чи
без) веде до iгнорування характерної лише їй
прагматики.
Розважальна оповiдь (оповiдь-платiвка), в процесi
осягнення якої смiхова афектацiя вiдсутня, функцiо-
нує у комунiкативних контекстах, водночас їх форму-
ючи. Рiзновидом цiєї оповiдi (наджанрової єдностi)
є оповiдi з пуантом, тому їхнi функцiї треба роз-
глянути спецiально, але це не є метою цiєї рецен-
зiї. Власне дискусiя про обсяги термiнiв “фольклорна
форма”, “жанр” заслуговують окремої уваги. Тут же
видається доцiльним зупинитися на термiнологiчних
неузгодженнях, пов’язаних iз термiнологiчною специ-
фiкацiєю термiна “анекдот”. Дефiнiцiйнi характерис-
тики “фольклорний”, “народний”, “усний” визначають
одне i те ж явище, лише акцентуючи увагу на спе-
цифiкацiї способу його побутування. З iншого боку,
i ми вже звертали на це увагу в прим. 2, розмежу-
вання “фольклорного” i “лiтературного” анекдоту (чи
анекдоту “фольклорного походження”), здiйснене нами
за допомогою методу, вперше запропонованого аме-
риканською школою фольклористики7, має свої вади.
По-перше, специфiкацiя форм, якi визначають об’єм
поняття “фольклорна проза” i її складникiв, умовно
названi нами “фольклорно-естетичнi наративи”, пот-
ребує не лише контекстуальної, але й етичної та ес-
тетичної диференцiацiї. Постановка цього питання в
українськiй науцi має довгу iсторiю8. Це питання ми
спецiально розглянемо з часом, а тут тiльки нагадає-
мо, що В.Гнатюк, комплектуючи том “Галицько-руськi
анекдоти”, показав, що до жанру анекдот вiн зарахо-
вує розважальнi оповiдi (i оповiдi з пуантом, i оповiдi
Фольклор.– 1977.– Т. 17.– С. 35–44.
6Див.: Пропп В.Я. Принципы классификации фольк-
лорних жанров // Советская этнография.– 1964.– № 4.–
С. 147–154.
7Dundes А. Textura, Text and Context // Southern
Folklore Quaterly.– 1964.– Vol. 28. – P. 51–265; Dundes A.
From Etic to Emic Units in the Structural Study of Folktales.
(Postscript) The Motif Index and the Tale Type Index: A
Critique // [Bronner J.Simon] The Meaning of Folklore : The
Analytical essays of Alan Dundes / Edited and Introduced by
Simon J.Bronner.– Logan, Utah : Utah State University Press,
2007.– P. 88–106.
8Нашу увагу до комплексу iдей А.Дандеса приверну-
ла науковий керiвник нашого кандидатського дисертацiй-
ного дослiдження О.Ю.Брiцина, за що хочемо їй подя-
кувати. Див.: Кiмакович I.I. Традицiйний анекдот: вини-
кнення термiна та його еволюцiя // Народна Творчiсть
та Етнографiя.– 1995.– № 4/5.– С. 45-52; Кiмакович I.I.
Становлення анекдоту в системi фольклорних жанрiв (на
прикладi мотиву “била жiнка мужика” // Народна Твор-
чiсть та Етнографiя.– 2006.– № 3.– С. 108-112.
IРИНА КIМАКОВИЧ. Український фольклорний анекдот... 275
без пуанту (соцiально-побутовi казки та оповiдi, ква-
лiфiкацiя яких потребує уточнень). Таке широке розу-
мiння жанру “анекдот” цiлком задовольняє положення
В.Проппа, але ж соцiально-побутова казка – це, з по-
гляду сучасної класифiкацiї фольклорних жанрiв, ок-
ремий рiзновид фольклорного наративу, оскiльки має
дещо iншу комунiкативну стратегiю i дещо iншу пое-
тику9. На наш погляд, при означеннi рамок жанру “лi-
тературний анекдот” бiльш послiдовний Б.Грiнченко10,
хоча його авторитет в науцi значно скромнiший, нiж
у В.Гнатюка. Проте генiальнiсть упорядника “Слова-
ря української мови” в тому, що його щоденне пере-
писування слiв i тих контекстiв, у яких вони функ-
цiонують, сформували у нього т. зв. етнолiнгвiстич-
ну парадигму мислення. Що це означає? Б.Грiнченко
сприймав контекст як єдину умову вiрного тлумачення
семантики слова. Поза контекстом слово як таке для
нього не iснувало. I дiйсно, потенцiальнi можливостi
слова в кожному конкретному випадку реалiзуються
лише частково: кожний конкретний контекст реалiзує
лише одну iз можливих сем, закладених потенцiйно
в словi. Це ж стосується фольклорних форм. Кожен
контекст дає можливiсть реалiзацiї однiй iз можливих
комунiкативних iнтенцiй. Фольклорний текст – це аб-
стракцiя. Вiн – це умовна назва для явищ iнтелек-
туальної природи, якi, народжуючись, не вмирають,
9Розгляд фольклорного анекдоту як рiзновиду
соцiально-побутової казки популярний i сьогоднi.
Див: Толстиков М.В. Сказка и ее жанры: о жи-
вотных, волшебные, авантюрно-новеллистические,
бытовые и сатирические [Електронний ресурс] //
http://www.rusarticles.com/narodnoe-tvorchestvo-
statya/skazka-i-ee-zhanry-o-zhivotnyx-volshebnye-avantyurno-
novellisticheskie-bytovye-i-satiricheskie-315310.html.– Назва
з екрану. Режим доступу: 26.01.10. (Опублiковано:
25.01.08. Такий погляд не узгоджується з сучасним
розумiнням жанрової природи фольклорного анекдоту).
Також див.: Мелетинский Е.М. Сказка-анекдот в системе
фольклорных жанров // Учебный материал по теории
литературы: жанры словесного текста. Анекдот.– Таллинн,
1989.– С. 59–77; Мелетинский Е.М. Малые жанры
фольклора и проблемы жанровой эволюции в устной
традиции // Малые формы фольклора.– Москва, 1995;
Кiмакович I.I. Жанровi дефiнiцiї малих смiхових форм //
М.Рильський i свiтова культура з погляду сучасностi.
Тези доповiдей i повiдомлень.– К., 1995.– С. 127; Кiма-
кович I.I. Специфiка виконавства i жанровi ознаки малих
смiхових форм фольклору // Українська народна творчiсть
у поняттях мiжнародної термiнологiї: примiтив, фольклор,
аматорство, наїв, кiтч: другi Гончарiвськi читання: тези
i резюме доповiдей.– К., 1995.– С. 111–112; Putz C.
Anecdote // Simple Forms: An Encyclopaedia of Simple
Text-Types in Lore and Literature / Ed. by W. A. Koch.–
Bochum, 1994. – P. 7–12; Wenzel P. Joke // Ibid.–
P. 123–131.
10[Грiнченко Б.Д.] Веселий оповiдач / упоряд.
Б.Грiнченко.– К., 1888.– 68 с.
зостаються в пасивному репертуарi носiїв автентичної
традицiї. Весь парадокс ситуацiї в тому, що фольклор-
ний текст безсмертний, оскiльки акумулює суспiльнi
цiнностi громади, в якiй побутує. I смерть фольклор-
ного тексту – це символiчна смерть групи, яка його
постулювала, але в якiй бiльше немає потреби його
передавати iз уст в уста.
Анекдот – надзвичайно чутливий соцiальний меха-
нiзм для самоiдентифiкацiї громади.
Так от. Ситуацiя, спричинена сьогоднiшньою по-
бутовою практикою, та лiтературоорiєнтована модель
жанру, яка прижилася у фольклористицi, свiдчать, що
Б.Грiнченко був своєрiдним провидцем у фольклорис-
тицi, яка тiльки-но формувала корпус своїх основ-
них положень. Ми наголошуємо на тому фактi, що
Б.Грiнченко неусвiдомлено задав нову парадигму нау-
кового мислення, яка гiдно освоюється в наш час.
Етнолiнгвiстика i етнолiнгвомузикознавство пропо-
нують гуманiтарнiй спiльнотi новi напрямки дослi-
джень. Зараз не мiсце розглядати досягнення цих на-
укових дисциплiн, проте зазначимо, що за комплекс-
ними дослiдженнями – майбутнє.
Ми ж повернемося до анекдотiв. Слiд зазначити,
що видiлення пуантизованих оповiдей в окремий жанр
(чи рiзновид жанру) неодмiнно призводить до необ-
хiдностi узгодження iнших термiнiв i пошуку адек-
ватних критерiїв розрiзнення малих смiхових форм i
фольклорних форм як таких11.
У зв’язку з цим назва збiрника анекдотiв потребу-
ватиме уточнень, наприклад: “Анекдоти, каламбури,
афоризми”. З iншого боку, такий пiдхiд реально ви-
кривляє усну природу фольклорного анекдоту. Теоре-
тичнi узагальнення закiнчуються там, де виникають
суто фольклористичнi проблеми. Рекомендацiї щодо
збирання анекдотiв, висловленi ще в позаминулому
столiттi В.Гнатюком, i досi залишаються актуальни-
ми. Фактично у сучаснiй українськiй фольклористицi
наявнi лише два збiрники анекдотiв, упорядкованих
В.Гнатюком12, частина матерiалу з яких може бути
11Так, зокрема, формальнi критерiї, що стосуються те-
матики, природи головних персонажiв та їхнiх функцiй
(В.Пропп), а також способу зображення дiйсностi, якi є
основними при розрiзненнi казок, для виокремлення ма-
лих смiхових форм не продуктивнi. Найперспективнiшим
критерiєм розрiзнення фольклорних форм вважаємо праг-
матичний, тому що саме iнтенцiя розмови (комунiкативне
надзавдання) i визначає потребу виголошення саме такого
фольклорного тексту, а не iнакшого.
12[Гнатюк В.М.] Галицько-руськi анекдоти / зiбр.
В.Гнатюк // Етнографiчний збiрник.– 1899.– Т. 6;
[Krauss F., Hnatjuk V., Tarasevśkyj P.] Das Geschlechtleben
des ukrainischen bauernvolkes. Folkloristische erhebungen aus
der Russischen Ukraina // Beiwerke zum Studium der
Anthropophyteia herausgeben von Dr. Friedrich S.Krauss.–
Leipzig, 1909.– B. 3.
276 1-2’2010 Народознавчi Зошити
передрукованою в академiчний збiрник фольклорних
анекдотiв з коментарями. Iнший матерiал не вiдповi-
дає критерiям автентичностi. Збiрники анекдотiв, ви-
данi протягом ХХ ст., мають популярний характер i
не є фольклорнi в прямому розумiннi термiна. Ця ж
заувага стосується i архiвних матерiалiв, як зiбраних
записувачами вiд рiзних респондентiв, так i “самоза-
писiв”. Нашi спостереження над текстологiєю таких
текстiв свiдчать про те, що цi тексти не фiксують
рис усностi, характерних мовленню, а таким чином i
фольклорним текстам13.
Академiчний збiрник анекдотiв повинен не просто
систематизувати матерiал, а сприяти його вивченню.
Тому усний анекдот повинен фiксуватися в тих кон-
текстах, якi його породжують. Робота по збору ав-
тентичного матерiалу триває у вiддiлi фольклористики
IМФЕ iм. М.Т.Рильського НАН України.
Наголошуємо на тому, що ми пiдтримуємо думку
Р.Кирчiва про необхiднiсть видання збiрника анек-
дотiв, метою якого є повне зiбрання та упорядкува-
ння анекдотiв фольклорного походження з метою їх
популяризацiї. Звичайно, за таких умов збiрник пови-
нен мати назву: “Анекдоти фольклорного походження”
чи “Народнi анекдоти у викладi (обробцi) (прiзвище
упорядника)”. Цей збiрник стане об’єктом та предме-
том вивчення культурологiв, лiтературознавцiв, етно-
логiв, психологiв, фiлософiв, а також матерiалом для
використання письменниками та журналiстами. Якщо
збiрник буде мiстити чiткi вказiвки на першоджерела,
ним зможуть скористатися i фольклористи, зокрема,
наприклад, для iндексацiї сюжетiв.
I тут же видається доцiльним зупинитися на ще од-
ному питаннi, на яке звернув увагу Р.Кирчiв у своєму
монографiчному дослiдженнi. Автор роздiляє анекдо-
ти на двi групи: традицiйнi (“тi, що виникли давно”)
та новiтнi (с. 36). Такий подiл, безумовно, логiчний.
Проте ми, коли пропонували ввести термiн “тради-
цiйний анекдот” у науковий обiг, очевидно, чiтко не
сформулювали визначення14. Традицiйний анекдот –
це не стiльки “старий” анекдот, скiльки “бородатий”.
Акцент ставився не на часi виникнення певних текстiв
(“старий”), а на їхнiй актуалiзованiй популярностi (в
13Питання автентичностi фольклорних в українськiй фо-
льклористицi гостро ставить: Брiцина О.Ю. Текстологiчнi
аспекти вивчення прозової традицiї фольклорного осеред-
ку // Брiцина О.Ю, Головаха I.Є. Прозовий фольклор села
Плоске на Чернiгiвщинi: тексти та розвiдки / О.Брiцина,
I.Головаха.– К., 2004.– С. 39; Брiцина О.Ю. Українська
усна традицiйна проза: питання текстологiї та виконавства
/ Олександра Брiцина.– К., 2006.– С. 14–15, 36, 42, 53,
60 та iн.
14Кiмакович I.I. Традицiйний анекдот у контекстi смi-
хових явищ української культури: дис. ...канд. фiлол. на-
ук : спец. 10.01.07 “фольклористика” / Кiмакович Iрина
Iгорiвна.– К., 1996.– 152 с.
т. ч. i на природнiй та штучнiй актуалiзацiї в нових
умовах побутування15 (“бородатий”). Тому цей тер-
мiн не обмежує предмет дослiдження в iсторичному
ракурсi (с. 36), а спрямовує дослiдження певним кур-
сом: виокремлення популярних текстiв, якi виконують
специфiчне комунiкативне завдання, використовуючи
“вiчнi теми” та “вiчнi цiнностi”. Про виникнення та-
ких текстiв судити важко, не означивши традицiю, в
якiй вони розглядаються, бо термiн “традицiя”, як,
зрештою, i всi гуманiтарнi унiверсалiї, багатозначний.
Форми суспiльної свiдомостi змiнюються вслiд за
змiнами дiйсностi. Саме щоденнi виклики зумовлюють
перевiрку суспiльних стереотипiв оцiнювання свiту на
їхню життєспроможнiсть. Анекдот – наймобiльнiший
фольклорний жанр в тому розумiннi, що вiн виявляє
стереотипи мислення та поведiнки, якi гальмують су-
спiльне розгортання. Анекдот доти популярний, допо-
ки вiн актуальний, допоки вiн дивує своєю парадок-
сальнiстю. Всi популярнi анекдоти є традицiйними за
означенням, та не всi традицiйнi анекдоти залишають-
ся популярними в нових iсторичних умовах. Йдеться
про те, що фольклорний анекдот в природних умовах
побутування актуалiзується “за потребою” i, викона-
вши свою мiсiю (функцiю, кодифiковану культурною
традицiєю), стає пасивним суспiльно-iндивiдуальним
знанням. Та вiн буде актуалiзовуватися доти, допоки
буде iснувати суспiльна потреба акцентувати увагу на
тому стереотипi мислення чи поведiнки, якi постулю-
ються i заперечуються в анекдотi. Вiдображаючи iдеї
та суспiльнi цiнностi у виглядi стереотипiв, зiштовху-
ючи чи протиставляючи ментальнi архетипи, анекдот
формально також є стереотипом мислення. Його по-
бутування (спосiб декларування та сприйняття твору),
прагматика, структура традицiйнi, адаптованi для ви-
рiшення суспiльних (та iндивiдуальних) потреб.
Побутовi анекдоти – це ядро групи традицiйних
анекдотiв. Разом з тим зазначимо, що подiл на побу-
товi та полiтичнi анекдоти умовний, оскiльки не мо-
жливо застосувати один критерiй для систематизацiї
тематики анекдотiв (див.: с. 82). Анекдот манiпулює
i способом зображення дiйсностi, i системою персо-
нажiв, i конфлiктами, i стереотипами сприйняття. I
кожен текст унiкальний, оскiльки запрограмований на
неочiкуванiсть зiткнення певних реалiй чи понять. I
знову ж таки цi реалiї чи поняття можуть спiвпада-
ти, накладатися однi на iншi чи зiштовхуватися за
асоцiацiями. Тим-то систематизацiя сюжетiв (сюжет-
них типiв) анекдотiв поки що здiйснена поверхово (за
тематичним критерiєм). Класифiкацiя за типом голов-
ного персонажа (хитрун, дурень) видається непродук-
15Про природнi та штучнi форми актуалiзацiї традицiї
див.: Чистов К.В. Вариативность и поэтика фольклорно-
го текста // Чистов К.В. Фольклор. Текст. Традиция.–
Москва, 2005.– С. 77–104.
IРИНА КIМАКОВИЧ. Український фольклорний анекдот... 277
тивною для цього жанру, оскiльки бiльшiсть анекдотiв
позбавленi головного персонажа як такого. До того ж
у частинi текстiв розподiл на головних i другорядних
персонажiв вiдсутнiй. Таким чином, i цей критерiй не
може бути абсолютизованим.
Всi вищеозначенi нами проблеми тою чи iншою мi-
рою розглядає Р.Кирчiв у розд. 2 свого монографiч-
ного дослiдження. Цей роздiл, незважаючи на свою
компактнiсть, порушує комплекс дуже серйозних тео-
ретичних та термiнологiчних проблем, якi повиннi бути
узгодженi науковою спiльнотою.
У цьому ж роздiлi Р.Кирчiв звертає увагу на
ще одну глобальну проблему. Йдеться про квалi-
фiкацiю анекдоту як жанру, пов’язаного зi смiхом,
гумором та комiзмом. Автор твердить, що “гумор,
смiховий елемент визнано неодмiнною i навiть ви-
значальною складовою частиною українського народ-
ного анекдоту <...> можна говорити про певну iдейну
концептуальнiсть анекдоту, коли головним у ньому є
“не комiзм, а iсторико-побутовий колорит, своєрiдна
точнiсть, психологiчна достовiрнiсть”16. (с. 43). [Пiд-
креслення нашi. – I.К.] (Так що є головним: смiх,
комiзм чи “iдейна концептуальнiсть”?!) Далi автор
вступає в полемiку з Є.Кургановим, який вважає, що
анекдот не є гумористичний жанр17. Р.Кирчiв пере-
конує, що погляд дослiдника “є оправданим до пев-
ної мiри стосовно давнього росiйського лiтературно-
го анекдоту” (с. 43), який i був об’єктом вивчення
Є.Курганова, i знову наполягає на тому, що українсь-
кий анекдот “безсумнiвно належить до сфери народної
гумористики з урахуванням притаманної їй градацiї i
багатогранностi вiдтiнкiв вiд легкої розважальної грай-
ливостi й iронiї до гострої сатири i їдкого сарказму”
(с. 43). Так чим же вiдрiзняється росiйський лiтера-
турний анекдот вiд українського лiтературного анек-
доту, що перший “певною мiрою” не є гумористичним
жанром, а другий, “безсумнiвно”, належить до сфери
смiху?!
По-перше, питання про домiнування в анекдотi
змiсту (поетики) над його естетичними функцiями
(гумор, комiзм), навколо чого велася вищеозначена
полемiка, не правомiрне. Тут проблема курки i яйця:
що є початком. Прагматика анекдоту – в тому, що вiн
виконує своє комунiкативне надзавдання (i естетичнi
функцiї) тому, що має такi умови побутування (ко-
мунiкативний контекст), i таку поетику (в широкому
розумiннi термiна)18.
16Р.Кирчiв цитує: [Коваленко Л., Маняк В.] Голод:
народна книга-меморiал / Пiдготовлена Л.Коваленко i
В.Маняком.– К., 1991.– С. 295.
17Курганов Е. Анекдот как жанр / Ефим Курганов.–
Санкт-Петербург, 1997.– С. 25, 26.
18Проте виявлена проблема спiввiдношення змiсту i фун-
кцiй була витлумачена нами вище механiстично, в дусi мар-
Таким чином, положення, на якi звертає увагу
Р.Кирчiв, повиннi стати предметом окремого вивче-
ння. Комунiкативний контекст фольклорного анекдоту
традицiйний, його функцiї, структура, образна систе-
ма, композицiя, спосiб зображення дiйсностi (реаль-
ний / вигаданий свiт) – стереотипнi. А тому анекдот
– це стереотип мислення, традицiйний спосiб переда-
вання i сприйняття iнформацiї у традицiйнiй формi
(жанру). Акцентування уваги лише на однiй iдеї та
двох (рiдко трьох) способах її постуляцiї провокує гру
уяви (усвiдомлення парадоксу). I цей механiзм введе-
ння та виведення слухача з трансу повинен бути ви-
вчений спецiально. Разом з тим функцiя манiпуляцiї
стереотипами є надзвичайно прогресивною, оскiльки
здатна корегувати панiвну форму суспiльної свiдомо-
стi. Фольклорний анекдот як еволюцiйний механiзм
вирiшення суспiльних проблем мирним шляхом ще на-
лежним чином не вивчений. Тим-то Р.Кирчiв постiй-
но акцентує увагу читача на тих текстах, якi, на його
погляд, зiграли певну роль на iсторичнiй аренi. I в
даному разi це дуже правильна постановка питання.
Цiннiсть дослiдження, що рецензується, i полягає в
тому, що автор ставить питання про взаємозалежнiсть
фольклорних форм та iдеологiчних (передусiм полiти-
чного) контекстiв. Така постановка питання надзви-
чайно актуальна i повинна спричинити новi напрямки
дослiдження19.
По–друге, анекдот – розважальний жанр. I в побу-
тi, i з кафедри, i з вiвтаря, i з трибуни вiн виголошу-
ється задля того, щоб викликати смiховий афект, ра-
дiсть. Є.Курганов правий, коли твердить, що анекдот
“передусiм повинен викликати здивування”20. Здиву-
ксизму. З iншого боку, ця проблема неочiкувано порушує
наступну: якi потенцiйно закладенi традицiєю можливостi
моделi усного тексту (стереотип форми, жанр) реалiзуються
i яким чином? Мова йде не стiльки про вплив ситуативного
контексту та iндивiдуального чинника (оповiдач / слухач)
на амплiтуду виявлення смiхового афекту, не стiльки про
комунiкативний контекст як жанровопровокуючий фактор,
скiльки про потенцiйнi можливостi актуалiзацiї iдеї у фор-
мах, якi визначають сьогоднi як фольклорнi та мовленнєвi
жанри. Якi фактори стримують та провокують трансляцiю
саме таких, а не iнших форм (структурних моделей) свi-
тоосмислення? Мова йде про втiленi та невтiленi потен-
цiї iнформацiї, яка передається певним чином. Категорiя
“можливiсть” (“спроможнiсть”, “потенцiя”) повинна стати
унiверсалiєю гуманiтарної науки. Ця категорiя широко по-
стулюється в технiчних дисциплiнах.
19Кiмакович I.I. Новiтнiй український анекдот як ви-
клик ХХI столiттю: (до питання про сутнiсть сучасних
технологiй обмiну iнформацiєю) // Народна Творчiсть та
Етнографiя.– 2005.– № 6.– С. 88–93.
20Курганов Е. Анекдот как жанр...– С. 27. Також див.:
Курганов Е. Анекдот, миф и сказка: границы, размеже-
вания и нейтральные полосы / Ефим Курганов // Studia
Russica Helsingiensia et Tartuensia.– T. VI: Проблема гра-
278 1-2’2010 Народознавчi Зошити
вання – це i є мiнiмальний прояв смiхової реакцiї. I
без здивування iнтелектуального смiху не iснує. Всi
анекдоти (тексти з пуантом) за визначенням є смi-
шними, а тому викликають на першому етапi їхньо-
го усвiдомлення здивування. Таким чином, анекдот –
iнтелектуальний стресор, при осягненнi якого рефлек-
торно виникає здивування, усмiшка, посмiшка, регiт...
i задоволення вiд iнтелектуальної гри. Те, з чим не
може, але повинен змиритися осередок, вiн осмiює. I
анекдот є традицiйний механiзм зняття невротичних
станiв, пов’язаних iз необхiднiстю домiнувати та витi-
сняти агресивнi намiри.
По–третє, сучасна естетика квалiфiкує явища, якi
викликають смiхову реакцiю, як смiховi. Ранiше бу-
ла поширена думка, що всi комiчнi явища смiшнi, та
не всi смiшнi явища комiчнi21. Сфера комiчного при
цьому охоплювала лише явища культури. Явища, якi
поцiновувалися як явища зi сфери антикультури, не
вивчалися. Анекдот (i фольклорний, i лiтературний)
тому i зазнав таких утискiв. Проте останнiм часом всi
явища, якi реально побутують, визнанi феноменами
культури. Мета науки – їх пояснити i навчитися ни-
ми правильно оперувати22. Таким чином, задля того,
ницы в культуре.– Tartu, 1998.– С. 295-304.
21Смiх – це еволюцiйне явище i водночас суспiльний фе-
номен, розмаїття смiхових виявiв зумовлено спiвiснуванням
в iдентичнiй формi вираження основних рiзновидiв смiху –
архаїчного (чи первинного) та сучасного (сатиричного чи
вторинного). Обидва види смiху засвiдчують “саморух iдеї,
а тому безодня мiж ними не бездонна” (Див.: Карасев Л.В.
Парадокс о смехе // Вопросы Философии.– 1989.– № 5.–
С. 50). Архаїчний смiх мало пов’язаний iз тим, що ми
сьогоднi вважаємо смiшним, але i вiн “переносить енергiю
тiлесного ентузiазму на свiти народження i вбивства, свi-
ту i мороку” (Карасев Л.В. Мифология смеха // Вопросы
Философии.– 1991.– № 7.– С. 85). I архаїчний, i сатири-
чний смiх вiдображають емоцiї радостi, задоволення, сили,
лютi. Тим-то сфера смiшного охоплює явища, якi не можна
назвати нi дотепними, нi комiчними.
22I все ж таки, чи є анекдот естетичним явищем? Щоб
вiдповiсти на це питання, треба його переформулювати: як
анекдот вивчається з погляду естетики. Вiдомо, що естети-
ка будується на абсолютнiй даностi безособистого. Її спо-
глядальний характер стосується всiх сторiн об‘єктивного
буття, яке вона визначає, називає i класифiкує через систе-
му нею ж вироблених категорiй. Естетичнi категорiї осмис-
люються як матерiальнi iнтуїцiї: краса розглядається через
людське, але не просто людське, а людське в його iдеальнiй
формi, до того ж передусiм у його соцiальнiй значущостi.
При цьому тiлесному надається телеологiчного значення –
краса вважається самодостатньою цiннiстю, до того ж ме-
тою життя. Ця традицiя, започаткована давнiми греками,
якi сформували iдеал прекрасного через тiлесно-людське,
дiйшла й до наших днiв.
Естетичний досвiд i естетичнi рефлексiї вибудували той
фiлософський унiверсум, у якому, бажаючи того чи нi, жи-
вемо всi ми. Зауважимо, що сучасна фiлософiя, поглину-
вши досвiд класичної, прийшла до того, що вiдмовилася
щоб твердити, що анекдот – комiчний жанр, перед-
усiм треба визначити новий обсяг поняття комiзму.
Адже iснують твори, позбавленi суспiльної значущо-
стi, з елементами нецензурної лайки, з констатацiєю
дегенеративної поведiнки, з вiдтворенням сексуальних
збочень i т. п. Звичайно, такi твори повиннi iнтерпре-
тувати i етнопсихологи, i фiлософи, i фольклористи,
бо цi тексти, хочуть того теоретики чи нi, – скла-
дова етнокультури, а тому повиннi належним чином
вивчатися23. Ми не зустрiчали жодного такого тексту
в збiрниках ХХ ст. Хоча такий досвiд в українсь-
кiй фольклористицi є. Це анекдоти, зiбранi та вида-
нi В.Гнатюком. Питання естетики фольклору, незаан-
гажованостi збирача та наукової етики, якi порушує
Р.Кирчiв у своєму монографiчному дослiдженнi, вва-
жаємо надзвичайно актуальними24.
Фольклорнi анекдоти – це прагматичнi твори, i ви-
никли вони не задля того, щоб ними милувалися есте-
ти чи дiти на уроках народознавства (хоча i така фун-
кцiя в них є, i вона естетична в широкому розумiннi
цього термiна), а задля того, щоб виконувати конк-
ретнi завдання, необхiднi для спiльноти, в якiй во-
ни побутують. Тому, з погляду еволюцiї фольклору25,
розповiдання та слухання традицiйного анекдоту – це i
суспiльна дiяльнiсть, i прагматична мисленнєва актив-
нiсть, зумовлена комунiкацiєю, i мистецтво (художня
творчiсть). Розгляд традицiйної фольклорної свiдомо-
стi26, пласти якої канонiзує народний анекдот, веде до
вiд спецiалiзованого естетичного фiлософування чи, точнi-
ше, злилася з цим типом i таким чином перетворилася на
фiлософiю естетичного ґатунку. Тому питання про сутнiсть
i переживання мистецьких явищ, якi ранiше були витiсненi
зi сфери аналiзу естетики, викликають жваве обговорення.
З iншого боку, питання естетики сучасностi постулюються
як прiоритетнi для суспiльства, тому явища традицiйної на-
родної культури, якi виходять за межi класичної естетики,
стають об’єктами вивчення iнших гуманiтарних дисциплiн.
При цьому фiлософського обґрунтування аналiзованим яви-
щам немає. Так, фiлософи твердять, що культура стоїть над
безоднею, що iснування (буття як таке) не конструює саме
себе, не визначає свiй змiст i свої перспективи, а є тiльки
буттям, яке передує чи передбачає свої змiст i форму. До
того ж цей змiст i форма часто виходять за межi тради-
цiйного уявлення про культуру, навiть нiвелюють i запере-
чують її. (Див.: Лосев А.Ф. Высокая классика.– Москва,
1974.– С. 94).
23Степин В.С. Идеалы и нормы науки // Степин В.С.
Основания науки и их социокультурная размерность // На-
ука в культуре.– Москва, 1998.– С. 67.
24Див.: Кiмакович I.I. I зубами лясь, та вкусити зась:
спроба iнтерпретацiї українського соромiцького анекдоту
про першу шлюбну нiч // Полiсько-волинський народоз-
навчий центр, 2005 (у друцi).
25Мелетинский Е.М. Первобытные истоки словесного
искусства // Ранние формы искусства.– Москва, 1972.–
С. 149–186.
26Путилов Б.Н. Историко-фольклорный процесс и эсте-
IРИНА КIМАКОВИЧ. Український фольклорний анекдот... 279
розумiння того, що вона занадто прагматична i логiч-
на, хоча ранiше її часто тлумачили як iррацiональну
чи примiтивну. Традицiйний анекдот – це гуманiта-
рна цiннiсть, оскiльки вiн кодифiкує певну систему
суспiльних iдеалiв та цiнностей. I власне таке тлума-
чення анекдоту постулює дослiдження Р.Кирчiва.
Повернемося до рецензування. Роздiл 3 моногра-
фiчного дослiдження Р.Кирчiва “Етюди до студiй над
українським народним анекдотом” має таку структу-
ру: “Поєднання традицiйного i нового в анекдотичнiй
рецепцiї родинного i громадського побуту”, “Осмисле-
ння в анекдотi нових реалiй господарсько-виробничих
вiдносин i побуту”, “Новi iпостасi традицiйного “ге-
роя” народних побутових анекдотiв”, “Iноетнотипи
(“iнородцi”) в новiй верствi анекдотiв”, “Анекдоти iн-
телiгентських середовищ”. Спостереження дослiдника
влучнi, висновки ґрунтовнi. У цьому роздiлi вчений
заявив про себе як про серйозного етнопсихолога. I
знову вiдзначимо, що i цей роздiл з’ясовує питання,
якi повиннi стати предметом спецiального вивчення.
Аналiзуючи цей роздiл i визначаючи перспективи
дослiдження фольклорного анекдоту, зазначимо, що
питання про те, чи є анекдот окремим жанром зi стабi-
льною структурою, яке ми пiднiмали ранiше, постає в
новому ракурсi. Так, Р.Кирчiв пише: “При певнiй ста-
бiльностi жанрових ознак в українському новiтньому
анекдотi помiтними є i деякi структурнi змiни, зокрема
тенденцiя до стягнення, максимальної лаконiзацiї тек-
сту, так що сприйняття його змiсту, iдеї без зв’язку з
певними реалiями дiйсностi, з позатекстовим фоном є
неповним i взагалi неможливим” (с. 82-83).
По-перше, квалiфiкацiйне поняття “стабiльнiсть
жанрових ознак в українському новiтньому анекдо-
тi” вимагає авторського бачення. У наведеному твер-
дженнi поняття “лаконiчнiсть оповiдок” виключено зi
сфери поняття “стабiльнi жанровi ознаки”, а лаконiч-
нiсть, компактнiсть оповiдi – це жанровостабiлiзуюча
ознака анекдоту в обох його iпостасях (фольклорнiй
та лiтературнiй).
По-друге, аналiз жанровостабiлiзуючих ознак
фольклорного твору передбачає: 1) опис контексту по-
бутування i комунiкативних функцiй, 2) характеристи-
ку поетики (в широкому розумiннi термiна). Р.Кирчiв
практично демонструє цю схему аналiзу в своєму мо-
нографiчному дослiдженнi. I наголос дослiдника на то-
му, що анекдот поза комунiкативним (iсторичним, по-
лiтичним, побутовим) контекстом “неповний i взагалi
неможливий”, цiлком правильний.
По-третє, з наведеного твердження логiчно випли-
ває, що з сукупностi об’єднаних певними стабiльни-
ми жанровими ознаками оповiдок, якi квалiфiкують
як анекдоти, виокремлюється група оповiдок “з де-
тика фольклора // Эстетика фольклора.– Москва, 1975.–
С. 16.
якими структурними змiнами”, тобто еволюцiя жанру
анекдот спричинила появу стягнених i максимально
лаконiчних текстiв. На наш погляд, пуантизованi опо-
вiдки вiд часу їхньої появи розповсюджуються в мак-
симально лаконiчнiй формi: повнiй чи стягненiй (як
прислiв’я, реплiка, слово, жест). I форма побутування
анекдоту його комунiкативну iнтенцiю не обмежує.
Питання про iдеологiчну спроможнiсть анекдоту як
жанровостабiлiзуючу ознаку жанру Р.Кирчiв розгля-
дає в розд. 4 “Полiтичний анекдот” (“На хвилi пiдне-
сення нацiонально-полiтичної й соцiальної свiдомостi
в Українi кiн. ХIХ – перших десятилiть ХХ ст.”,
“Iндикатор i чинник наростання духу опору бiльшо-
вицькому тоталiтаризмовi”, “Анекдотична сталiнiада”,
“Боротьба з гiтлерiвською i сталiнською деспотiєю в
об’єктивi народного анекдоту”, “Демiфологiзацiя iдеа-
лiв комунiзму в анекдотичнiй рецепцiї”, “Український
полiтичний анекдот найновiшої верстви”). Цей роздiл
цiнний тим, що дослiдник уперше в українськiй науцi
проаналiзував iсторiю України через призму анекдоту
фольклорного походження. Роздiл написаний пристра-
сно, натхненно, тому й читається з великим задово-
ленням. Спостереження та висновки вченого про “бiо-
графiю” полiтичного анекдоту переконливi, оскiльки
добре аргументованi. Дослiдник використав рiзнома-
нiтнi джерела, в яких зафiксованi полiтичнi анекдо-
ти фольклорного походження (в т. ч. i матерiали, якi
ще не були в науковому обiгу (зi свого архiву, зiбра-
нi ним власноруч). Разом з тим, квалiфiкацiя текстiв
як анекдотiв, здiйснена дослiдником, потребує уточ-
нень. Так, зокрема, текст “З сьогоднiшнього дня в
український правопис внесенi додатковi змiни. Замiсть
слова “яйцi” треба вживати словосполучення “твердi”
тупi предмети” (з фольклорних записiв того часу. –
Домашнiй архiв автора) (с. 251), навряд чи можна
вважати анекдотом, оскiльки в цьому текстi вiдсутнiй
пуант, механiзм зiткнення двох реплiк, оформлених
виключно у виглядi дiалогу чи непрямої мови. Проте i
наше розумiння обсягу термiнiв “пуант” та “анекдот”,
безумовно, повиннi бути ревiзованими. Абсолютизацiя
прагматичного i структурного критерiїв при виокрем-
леннi анекдотiв з-помiж розважальних оповiдок малої
форми, очевидно, допоможе чiтко визначити їхнi фун-
кцiї в комунiкативному контекстi. Можливо, навпаки:
всi т. зв. “малi смiховi форми” виконують однаковi
функцiї, i такий подiл буде не доцiльним. Питання
про комунiкативну природу та естетичну сутнiсть ма-
лих смiхових форм поставлене, але чекає свого з’ясу-
вання. Проте в науковому обiгу вiдсутнi автентичнi
матерiали, якi адекватно фiксують розважальнi опо-
вiдки (з ефектом усвiдомлення парадоксу i без нього)
в реальних контекстах їхнього побутування, тому на-
шi спостереження ґрунтуються не на фактах i мають
попереднiй характер.
280 1-2’2010 Народознавчi Зошити
Отже, Р.Кирчiв чiтко визначив свою мету у вступi
монографiчного дослiдження i послiдовно її досягнув.
Розгляд поетики анекдоту у вузькому розумiннi тер-
мiна (теми, образи, конфлiкти), цiлком прийнятний
для вирiшення тих завдань, якi ставив перед собою
дослiдник. Не слiд забувати, що це дослiдження –
одне iз перших в галузi анекдотистики, тому, звiсна
рiч, актуальне i надзвичайно цiкаве. Адресоване во-
но науковцям, викладачам, студентам та тим, хто лю-
бить слухати i розповiдати анекдоти. Ми переконанi
в тому, що новизна думки, добросовiснiсть i завзя-
тiсть Р.Кирчiва, засвiдченi в цьому монографiчному
дослiдженнi, допоможуть йому ставити та вирiшувати
проблеми, якi ще не були об’єктом наукового аналi-
зу, або тих, що чекають осмислення на новому етапi
розвитку фольклористики.
Оскiльки нашою метою було означити перспекти-
ви вивчення фольклорного анекдоту, звернемо увагу
на те, що в наступних студiях над фольклорним анек-
дотом повиннi бути сформульованi новi критерiї щодо
визначення жанровостабiлiзуючих ознак жанру, щодо
його функцiй в рiзних контекстах, щодо класифiкацiї
анекдоту та iндексацiї його сюжетiв (сюжетних типiв)
i тому подiбне1.
У зв’язку з вищевикладеним хочемо наголосити на
тому, що формування наукових шкiл в українськiй
фольклористицi останнiм часом набуло особливої гост-
роти. Виокремлення перспективної проблематики саме
по собi є проблемою, яка на даному етапi розвитку
нашої наукової дисциплiни може бути вирiшена лише
комплексними дослiдженнями. Матерiалом мiждисци-
плiнарного вивчення проблем, пов’язаних зi становле-
нням свiдомостi та мислення, з ґенезою фольклорної
свiдомостi неодмiнно стануть автентичнi фольклорнi
форми. При цьому питання етноiдентичностi та ет-
нопсихологiї, на яких акцентує увагу Роман Федо-
рович Кирчiв у своєму монографiчному дослiдженнi,
заслуговують найретельнiшого розгляду. Ствердження
нацiональної iдеї та унiкальностi українського фольк-
лору, на наш погляд, є прiоритетним для нашої автен-
тичної культури. Тому державна машина, яка декла-
ративно заявляла про нацiональну iдею, але будувала
свою полiтику на принципах викорiнення етносвiдо-
мостi, врештi-решт почала усвiдомлювати, що носить
назву титульного етносу i має зобов’язання перед ним.
1NB: Богатырёв П.Г. Функционально-структуральное
изучение фольклора: (малоизвестные и неопубликованные
работы) / П.Г.Богатырев.– Москва: ИМЛИ РАН, 2006.–
288 с. Також див.: Bruner J. The narrative construction
of reality // [Mateas M., Sengers Ph.] Narrative intelli-
gence / Ed. by Michael Mateas (Carnegie Mellon Uni-
versity, Pittsburg). Phoebe Sengers (Cornell University,
Ithaca).– Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Pub-
lishing Company, 2003.– P. 41–62.
Рецензiї
Софiя БОНЬКОВСЬКА
УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА
У ПРАЦЯХ Т.КАРА-ВАСИЛЬЄВОЇ
(З нагоди виходу у свiт книги-альбому
“Iсторiя української вишивки”)
Sofiya BONKOVSKA. On Ukrainian Embroidery
in Works by T.Kara-Vasylieva (Taking the Opportuni-
ty of Publication the Album “History of Ukrainian
Embroidery”).
Т.Кара-Васильєва. Iсторiя української вишивки.–
К.: Мистецтво, 2008.– 463 с., 580 iл.
Поява фундаментальної працi доктора мистецтво-
знавства, члена-коресподента АМУ, заслуженого дiя-
ча мистецтв України, зав. вiддiлом декоративного мис-
тецтва IМФЕ iм. М.Рильського НАНУ Тетяни Кара-
Васильєвої стала надзвичайною подiєю в українськiй
науцi загалом i мистецтвознавствi зокрема. У книзi
автор цього, без перебiльшення, монументального хро-
нографу української вишивки, що у виглядi багатоiлю-
строваного фолiанту (463 ст., 580 iл.) вийшов друком
у видавництвi “Мистецтво” (К., 2008 р.), на ґрун-
тi глибокого аналiзу iсторично-еволюцiйного процесу
вiдтворює цiлiсну картину розвитку цього унiкального
явища нацiональної художньої культури вiд найдавнi-
ших часiв. Зокрема, найвiдомiша в Українi та поза
її межами дослiдниця української вишивки – одного
з найпоширенiших видiв традицiйного мистецтва на
основi багаторiчних наукових пошукiв i теоретичних
узагальнень переконливо доводить, що коренi цього
феноменального в українськiй духовнiй i художнiй ку-
льтурi явища сягають далеких праслов’янських часiв
IV–III тис. Так, на основi великої кiлькостi археологi-
чних та нововiдкритих музейних артефактiв, маловiдо-
мих архiвних документiв, наукових та лiтературних пи-
семних джерел, послуговуючись iсторико-генетичним
i художньо-порiвняльним аналiзом вишитих рiзними
технiками елементiв одягу, житла тощо, якi здавна за-
стосовувало мiсцеве населення для прикрашення сво-
го побуту, звичаєвих обрядiв та святкових церемонiй,
Т.Кара-Васильєва стверджує, що вишивка належить
до однiєї з найдавнiших i найважливiших складових
нацiональної декоративної культури. Висновок ученої
ґрунтується на глибокому вивченнi як вiдомих, так i
маловiдомих у науцi мистецьких пам’яток, якi дослiд-
|