Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України
Цель статьи – выявить проблемы, риски и перспективы участия экономики Украины в современных интеграционных объединениях.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77584 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України / В.Є. Реутов // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77584 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-775842015-03-03T03:02:17Z Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України Реутов, В.Є. Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Цель статьи – выявить проблемы, риски и перспективы участия экономики Украины в современных интеграционных объединениях. Ціль статті – виявити проблеми, ризики та перспективи участі економіки України в сучасних інтеграційних об'єднаннях. 2007 Article Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України / В.Є. Реутов // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77584 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Реутов, В.Є. Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України Культура народов Причерноморья |
| description |
Цель статьи – выявить проблемы, риски и перспективы участия экономики
Украины в современных интеграционных объединениях. |
| format |
Article |
| author |
Реутов, В.Є. |
| author_facet |
Реутов, В.Є. |
| author_sort |
Реутов, В.Є. |
| title |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України |
| title_short |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України |
| title_full |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України |
| title_fullStr |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України |
| title_full_unstemmed |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва України |
| title_sort |
концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного економічного співробітництва україни |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Международная экономическая интеграция и экономическое сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77584 |
| citation_txt |
Концептуальні напрямки формування стратегії міжнародного
економічного співробітництва України / В.Є. Реутов // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT reutovvê konceptualʹnínaprâmkiformuvannâstrategíímížnarodnogoekonomíčnogospívrobítnictvaukraíni |
| first_indexed |
2025-07-06T01:48:51Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:48:51Z |
| _version_ |
1836860343166435328 |
| fulltext |
Поручник А.М.
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ У ХХІ СТОЛІТТІ
40
обрана стратегія сприяння розвитку міжнародного науково-технологічного співтовариства стане ефектив-
ним чинником формування національної інноваційної моделі, яка у повній мірі відповідатиме вимогам гло-
балізації та сучасної науково-технологічної революції, сприятиме підвищенню міжнародної конкурентосп-
роможності українських компаній, залученню їх, через систему трансферту технологій, до глобальної сис-
теми науково-технологічного обміну.
Для підвищення міжнародної науково-технологічної конкурентоспроможності України необхідно усі-
ляко розвивати так звану мережеву форму співробітництва суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді
кластерів з метою посилення взаємодії між ними та об’єднання ресурсів. Створення кластерів дозволить ак-
тивізувати інноваційну діяльність, створити нові можливості для ведення бізнесу та просування на зовнішні
ринки нових, високотехнологічних, наукоємних продуктів. Розвиток кластерів змінить характер конкурен-
ції, підвищить її дієвість та ефективність, посилить взаємовигідне міжнародне співробітництво у науково-
технологічній сфері.
Реутов В.Є.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО
ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ
1. Вступ. Процеси глобалізації, інтернаціоналізації, регіональної інтеграції, лібералізації обміну між
учасниками міжнародного поділу праці потребують формування ефективного та чітко виваженого курсу
зовнішньоекономічного розвитку від кожного суб’єкту міжнародних економічних відносин. Особливо ця
проблема актуальна для країн, що знаходяться на початкових етапах розвитку міжнародної економічної ін-
теграції та зацікавлені в якомога швидкому та повноцінному включенню в сучасну систему світового гос-
подарства.
2. Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України серед провідних вчених та
політиків точиться багато дискусій навколо напрямків інтеграції України до світогосподарських зв’язків.
Теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми досліджені в роботах: Шевцова A.I.[1], Новицького В. Є.
.[2], Пирожкова С.І. .[3,7], Губського Б.В. [3,7], Гейця В.М. .[6], Шниркова О. [8] та ін. В той же час не існує
єдиної точки зору по багатьох ключових моментах та ризиках евроінтеграції та економічного співробітниц-
тва в рамках пострадянського простору, не запропоновано комплексної стратегії розвитку міжнародних
економічних відносин України.
Ціль статі – виявити проблеми, ризики та перспективи участі економіки України в сучасних інтеграцій-
них об’єднаннях. Відповідно до поставленої мети необхідне вирішення наступних завдань: визначити осно-
вні тенденції формуванні світових центрів інтеграційних процесів, оцінити переваги, недоліки та перешко-
ди інтеграції України в ЕС та ЕврАзЕС, запропонувати комплекс заходів по реалізації перехідної моделі ін-
теграційних зв'язків України.
Рішення даних проблем є складовою частиною науково-дослідної роботи Кримського економічного ін-
ституту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана по проблемі "Реаліза-
ція потенціалу соціально-економічного розвитку регіонів України в умовах трансформації економіко-
правових механізмів господарювання" (державний номер реєстрації 0107U003053).
3. Результати дослідження. Підтримуючи економічне співробітництво більш ніж з 200 державами
Україна традиційно зберігає у якості домінуючого вектор міжнародних відносини по лінії ЕС - Україна -
Росія. На цей напрямок економічної взаємодії припадає більш ніж 60% українського зовнішнього товаро-
обігу. Відповідний показник торгівлі з Росією становить біля 29%, а з країнами ЕС - 33%. Особливе значен-
ня для визначення векторів зовнішньоекономічної інтеграції України є оцінка економічного потенціалу го-
ловних світових центрів розвитку (табл. 1).
Таблиця 1. Характеристика потенціалу світових центрів економічного розвитку, 2005 р.
Країни та регіони ВВП, трлн. дол. Територія,
млн. км2
Населення, млн. чол.
ЕС 12 4,0 450
США 12,5 9,6 280
Китай 9 9,5 1350
Росія 1,7 17,1 140
Слід відзначити, що ВВП Китаю за останні 15 років зріс у 6 разів, а в Росії цій показник подвоївся за
останні 5 років. Європейський Союз фактично зрівнявся за обсягами ВВП країн учасниць з США. Беручи
до уваги вражаючу чисельність населення Китаю (біля 20% населення світу), величезну територію Росії
(10% території планети) та її сировинні ресурси (п'ята частина світових запасів, зокрема: понад 45% запасів
природного газу, 23% вугілля і 13% нафти), можна констатувати формування принципово нової конфігура-
ції сил у глобальному економічному просторі.
Вектор економічної співпраці України з Росією визначають три головних чинники: динаміка двосто-
ронньої торгівлі, транспортування енергоносіїв територією України і інтеграційні процеси на пострадянсь-
Международная экономическая интеграция и экономическое
сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
41
кому просторі. Тому Україна насамперед має зосередити зусилля на вирішенні проблем двосторонніх від-
носин з Росією саме у цих напрямах.
Росія є головним торговим партнером України, незважаючи на те, що зовнішня торгівля між країнами
має тенденцію до зменшення. Якщо в 1995 році експорт України до Росії становив понад 25% усього екс-
порту товарів, то у 2005 році – менш ніж 20%17,8%. Протягом останніх п'яти років частка Росії в українсь-
кому товарному імпорті скоротилась (з 50% до 35%).
Основу українського експорту в Росію становить продукція машинобудування, чорної металургії, хімі-
чної та харчової промисловості. Більш ніж дві третини імпорту з Росії складається з енергоносіїв та іншої
сировини, отже, експорт товарів з України до Росії має більш “благородну” структуру, ніж імпорт. Україн-
ський експорт до РФ більш диверсифікований, ніж імпорт. Частка машинобудування в експорті України до
Росії стабільно перевищує 25%. Отже, Росія є споживачем українських промислових товарів, тоді як решта
світу - української сировини та напівфабрикатів. Як наслідок, експорт українського машинобудування та
споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах України зберегти цей попит,
чому, безперечно, сприятиме створення зони вільної торгівлі.
Співвідношення обсягів експорту і імпорту до Росії, СНД та інших країн світу і структури торгівлі дає
підстави стверджувати, що Україна зацікавлена в лібералізації торгівлі з Росією та країнами СНД. На сьо-
годні торговельні стосунки з країнами СНД Україна здійснює на основі двосторонніх угод про створення
зони вільної торгівлі, які вона уклала з усіма членами Співдружності, крім Таджикистану. За цими угодами
договірні сторони зобов'язані “не застосовувати мита, податки та збори, що впливають на експорт та імпорт
товарів, які походять з території однієї з договірних сторін і призначені для митної території іншої договір-
ної сторони”. Проте існують суттєві винятки з цього режиму, особливо у відносинах з Російською Федера-
цією, які стосуються енергетичної сировини.
Завдяки транзиту, в першу чергу енергоносіїв, Україні вдається підтримувати позитивний баланс зов-
нішньої торгівлі послугами. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько 80% вантажопотоку з Росії
- це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України
здійснюється біля 90% поставок природного газу з Росії на європейський ринок та значна частина нафти.
Тому не є дивним що експансія Росії на український енергоринок посилюється, оскільки через Україну
пролягає найбільш економічно вигідний і на сьогодні практично єдиний шлях в Європу для російських ене-
ргоносіїв. Енергоекспорт для Росії — це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної
могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту
енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься ва-
гомим. В Російській Федерації зосереджено понад 35% розвіданих світових запасів газу, 12% нафти, 13%
вугілля. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами
України і не тільки газовими.
Як відомо, нещодавно був підписаний довгостроковий договір з Росією, в якому закріплена гарантія і
на транзит газу до 2013 року, і на використання українських газових сховищ. Умови використання україн-
ських нафтопроводів визначені договорами, крім цього зафіксовані тарифи на перекачування. Інтереси Росії
у сфері нафтотранзиту практично збігаються з інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транс-
портування шляхом посилення контролю та створення газотранспортного консорціуму.
Одночасно ЕС мотивує свою зацікавленість у газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки.
Однак з нашої точки зору, головний інтерес ЕС не в безпеці, а в ціні на російський газ на ринку Європи. Та-
ким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного консорціуму з метою недопущення збі-
льшення витрат на транспортування шляхом контролю тарифів. Більше того, участь у перерозподілі прибу-
тків від експлуатації газопроводів дозволить їм зменшити витрати на транспортування газу. В інтересах
України не втратити контроль над трубопроводами. В цьому випадку єдиним прийнятним методом вирі-
шення проблеми транзиту одночасно для всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигі-
дних умовах, але не передання в безоплатне користування права власності на частину трубопровідної сис-
теми України.
З огляду на зростання продажу російської електроенергії на європейські ринки та подальші плани щодо
його нарощування різко зростає роль країн-транзитерів — Білорусі, країн Балтії і, звісно, України. Тому ва-
рто очікувати активізації політичного тиску з боку Росії на ці країни з метою налагодження схем транзиту
електроенергії до Європи.
Україна безперечно зацікавлена в тому, щоб за допомогою механізму СНД вирішити проблеми україн-
сько-російських відносин, зокрема в енергетичній і транзитній сферах. Росія, в свою чергу, ставить вирі-
шення цих проблем у залежність від вступу України в ЕврАзЕС чи в перспективі в Єдиний економічний
простір. На сьогодні реально функціонуючий ЕврАзЕС варто розглядати як частину СНД, політичне згур-
товану навколо Росії. Крім того, Росія послідовно реалізує ідею створення Євразійського єдиного економі-
чного, політичного, культурного простору як альтернативу ЕС. Тому Російська Федерація навіть у довго-
строковій перспективі не намагатиметься приєднатися до ЕС. Оскільки в ЕврАзЕС країни-члени мають уз-
годжувати зовнішню та вести спільну торговельно-економічну політику, то членство в цій організації Укра-
їни практично виключає її членство в ЕС.
Тому в коротко- та середньостроковій перспективі діє низка чинників як на користь інтеграції в межах
пострадянського простору, так і всупереч цьому процесові. До факторів, що сприяють інтеграції, слід від-
нести схожість економічних процесів та спільність економічних проблем. Співробітництво щодо їх вирі-
шення може стати потужним поштовхом до економічного зростання та якісних зрушень в економіці. Однак
Реутов В.Є.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ
42
країни пострадянського простору демонструють суттєві розбіжності в стратегіях власного розвитку та в ба-
ченні свого місця у системі світогосподарських зв'язків. Політичні розбіжності і корпоративні інтереси на-
ціональної еліти стоять на шляху можливої співпраці.
Крім того, є і об'єктивні перешкоди на шляху інтеграції, головна з яких - наявність у кожній з країн са-
мовідтворювального процесу поглиблення спеціалізації в системі світового господарства на основі вироб-
ництва уніфікованих товарів з низьким ступенем переробки та постачання сировини. Пострадянські країни
стали конкурентами на світових ринках, внаслідок цього інтеграційні процеси між ними ускладнились. То-
му переконливих аргументів на користь того, що інтеграція України в ЕврАзЕС чи Єдиний економічний
простір та узгодження економічної політики в їх межах підштовхне економічну кооперацію і підвищить
ефективність економіки, немає.
Таким чином, проголошений Україною евроінтеграційний вектор розвитку є важливим кроком на шля-
ху до самовизначення у світовому просторі. Країною має бути проведена значна робота з узгодження та
адаптації внутрішнього середовища до вимог Євросоюзу, а також виконання взятих на себе зобов'язань по
відношенню до світових організацій. Очевидно, що поряд з позитивними здобутками від лібералізації внут-
рішнього господарства Україна зіткнеться з необхідністю вирішення ряду проблем, які концентруються на-
вколо низької конкурентоспроможності національної економіки та виробництва. В цьому аспекті економіч-
не співробітництво з Росією повинне розвиватися за рахунок розбудови взаємовигідного економічного
співробітництва на паритетній основі.
Потрібна нова ідеологія реалізації міждержавних економічних відносин, спрямована на вирівнювання
внутрішнього середовища обох країн та зближення параметрів їх соціально-економічного розвитку з метою
створення конкурентного середовища. Це обмежить на внутрішніх ринках сферу дії спекулятивних опера-
цій на основі різниці у вартості ресурсів і чинників виробництва. Новим підходом у цьому аспекті є не “пе-
рекладання” внутрішніх проблем на партнера, а відповідальність за вирішення суперечностей внутрішнього
розвитку. На цьому тлі інтереси України і Росії грунтуються на збереженні взаємного попиту на товари,
чому сприятиме створення зони вільної торгівлі.
Слід також відзначити, реалістичність та продуктивність вибору інтеграційного вектора залежить не лише
від України. В першу чергу необхідно взяти до уваги позиції найбільш зацікавлених і впливових світових
центрів сили - РФ та ЕС, рівень взаємозалежності яких постійно зростає, частка країн ЕС у зовнішньому товаро-
обігу Росії складає близько 37 %, а РФ у товарообігу Євросоюзу - близько 10 %. Найбільш значущою видається
енергетична залежність ЕС від Росії, поставки якої покривають 50 % споживаного європейцями газу і третину
нафти. В період з 1999 року до 2005 року масштаби імпорту енергоресурсів з Росії до ЕС збільшилися з 17,6
млрд. євро у 1999 р. до 70,6 млрд. євро - у 2005 р. З прокладенням трубопроводу по дну Балтійського моря за-
лежність ЕС від російського газу зросте до 80 %.
Об'єктивним наслідком цих процесів є обережне ставлення ЕС до перспективи євроінтеграції України.
Основними чинниками, що стримують позитивну реакцію Союзу на українські інтеграційні прагнення є не
тільки низький рівень структуризації та технологічного оснащення вітчизняної економіки, незрілість гро-
мадянського суспільства, а також однозначна зорієнтованість України на патронат США у здійсненні внут-
рішніх суспільних перетворень і зовнішньополітичного курсу. Потужною перепоною на шляху до ЕС за-
лишаються конфліктні українсько-російські відносини.
В той же час стратегічний вибір України на користь євроінтеграційного курсу є обґрунтованим і зако-
номірним, оскільки Україна: історично є складовою християнської макроцивілізації (українці становлять
3% християн світу), поєднує в національній ментальності східно - та західнохристиянські цінності, для
українців характерна європейська толерантність щодо інших політичних, ідеологічних та релігійних сис-
тем.
Рух України до Євросоюзу вмотивований не лише притягальною силою його економіки та стандартів життя,
основними параметрами яких є, зокрема 25% світового ВВП, 40% світового експорту, 6-8-разова перевага над
країнами Східної Європи за кількістю валового внутрішнього продукту на душу населення та подвійна - за част-
кою заробітної плати у вартості продукції підприємств. ЕС, крім того, неухильно наближається до формування
демократичної форми національно-територіального устрою у вигляді федерації (з Європарламентом, Президен-
том Федерації, що має обиратися на прямих загальноєвропейських виборах, європейським міністром закордон-
них справ - координатором зовнішньополітичних дій учасників об'єднання). Головною перевагою європейської
моделі федерації над євразійською є можливість поєднувати інтереси усіх суб'єктів інтеграційного процесу, не
нівелюючи національну ідентичність народів. Саме у демократичності зазначеної системи міжнародних (міжет-
нічних) відносин всередині федерації, у гарантуванні нею національного суверенітету членів союзу закладено
вирішальний мотив вибору евроінтеграційного вектора України.
Таким чином, приєднання України до Євросоюзу могло би сприяти вирішенню ключових завдань: збе-
реження державності, створення сприятливих умов для подальшого національно-культурного розвитку;
підключенню до загальноєвропейських економічних ринків і комунікацій.
Європейський Союз міг би скористатися прагненням України до євроінтеграції для просування власно-
го впливу у напрямі як РФ і Білорусі, так і Туреччини та Кавказу. Проте заклопотаний старими та новими
проблемами Євросоюз поки що не виявляє готовності, на відміну від НАТО, запропонувати Україні членст-
во в організації. Крім того, основною умовою ефективного входження України до Євросоюзу є і залишати-
меться конкурентоспроможність по відношенню до країн Євросоюзу. Внаслідок неконкурентоспроможнос-
ті національної економіки Україні навряд чи вдасться увійти до інтеграційного угруповання на паритетних
Международная экономическая интеграция и экономическое
сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
43
засадах навіть у середньостроковій перспективі протягом наступних 8-10 років.
Також з нашої точки зору видається доцільним провести ґрунтовне системи ризиків, які очікують на
Україну у разі приєднання до ЕС у довгостроковій перспективі. По-перше, ЕС складається з мегадержавних
блоків, які перебувають у стані конкуренції і суперництва. Саме між ними проходять основні лінії можливого
розколу ЕС. Між Німеччиною, Францією і Великою Британією продовжується боротьба за лідерство. Італія та
Іспанія активно претендують на входження до "ліги грандів" ЕС. Середні і малі країни Союзу прагнуть зміц-
нення свого статусу. Ситуація ускладнюється тим, що середній ВВП 10 країн новобранців становить 46 % від
рівня ЕС-15, що формує контрастні стандарти життя.
Зазначені обставини породжують різноконцептуальне бачення ідеї європейської єдності. Ставка передових
європейських держав на внутрішню консолідацію і солідарність співіснує з однозначно проатлантичною, проа-
мериканською орієнтацію Італії та Іспанії і, особливо, більшості держав - неофітів на чолі з Польщею. За наявно-
сті нейтральних Ірландії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії різнонаправленість зовнішньополітичних устремлінь
ЕС залишається критично широкою. Звідси ґрунтовні розбіжності у ставленні країн ЕС до міжнародної політики
США, до перспективи створення автономної системи оборони Євросоюзу.
По-друге, Європа постала перед серйозними демографічними та міграційними проблемами. В умовах
стабілізації чисельності корінного населення відбувається його старіння. У найближчі 50 років прогнозується
значне погіршення співвідношення працівників і пенсіонерів ( з 5:1 до 2:1). Європа змушена буде дедалі акти-
вніше компенсувати зменшення власних трудових ресурсів притоком працездатних іммігрантів. За підрахун-
ками французьких аналітиків, у ЕС немає альтернативи закликанню 75 млн. іноземних працівників. Їх питома
вага в Європі постійно зростає (1970 р. - 14 млн. чол. або 4 % загальної чисельності населення, 2005 р. - 25
млн. або 8 %). Абсолютну їх більшість становлять мусульмани (понад 20 млн. чол.). Так, у Франції їх прожи-
ває до 8 млн. послідовників ісламу (13 % населення), у Великій Британії - 3,5 млн. (5 %), у Німеччині - 3,5
млн. (4 %) у Нідерландах - 1 млн. (7 %). Звертає на себе увагу динаміка зростання притоку нелегалів у Європу
(2000 р. - 680 тис. осіб, 2005 р. - 900 тис.).
За таких обставин країни ЕС спрямовують значні зусилля на стабілізацію внутрішнього соціального
становища. Зокрема, у Німеччині уже функціонує 2,5 тис. мечетей, запроваджується викладання ісламу в
початкових школах. Характерно, що при цьому число католиків і протестантів у Німеччині скоротилося за
останні 15 років відповідно на 2 і 4 млн. осіб. До того ж, за той же проміжок часу сотні тисяч корінних єв-
ропейців, у тому числі і німців, прийняли іслам. Отже, йдеться не лише про значні труднощі у реалізації со-
ціальних програм, але й про загрозливі темпи підриву етнокультурних та етнорелігійних основ європейсь-
кої цивілізації.
Тенденції останніх років вказують на значне звуження традиційних для України ринків ЕС, до того ж,
вітчизняні експортоорієнтовані промислові підприємства стають дедалі більш неконкурентоспроможними з
огляду на втрату цінових переваг та посилення конкурентного тиску від країн Південно-Східної Азії. Ця
стратегія має виходити із завдань забезпечення сталого економічного зростання економіки України, розши-
рення існуючих ринків та входження на нові, посилення стратегічної ролі та місця України у європейському
поділі праці через диверсифікацію експортної спеціалізації, забезпечення економічної безпеки, захист екс-
портерів від дискримінаційних дій з боку ЕС.
Потрібно наблизити структуру товарного експорту України в ЕС до такого, що відповідає стратегічним
пріоритетам України. Значні коливання у товарній структурі вітчизняного експорту вказують на суттєві
стратегічні недоліки торговельної політики України. Висока залежність вітчизняної промисловості від не-
значних кон'юнктурних коливань на ринку ЕС, неспроможність оперативно диверсифікувати товарну но-
менклатуру та надмірна прив'язка окремих видів промисловості до конкретних ринків збуту в стратегічно-
му аспекті становлять вагому загрозу економічній безпеці України.
Економічна політика держави має бути спрямована на подолання існуючих загроз шляхом перерозпо-
ділу ризиків, регуляторного обмеження сировинного експорту до критично необхідного рівня, що обумов-
люється довгостроковими домовленостями з ЕС, поступове скорочення експорту товарів часткової промис-
лової обробки та збільшення частки товарів повного виробничого циклу зі значною доданою вартістю. Для
цього необхідно принципово змінити промислову політику держави в бік відходу від експортної моделі
розвитку, перейняти досвід інших країн щодо створення системи державного гарантування експортних ри-
зиків, розширення системи експортного кредитування.
Є також необхідність включення вітчизняних промислових потужностей у виробничі ланцюги ЕС на
стратегічних стадіях створення доданої вартості. Основна частина продукції вітчизняних виробників, що
постачається на ринки ЕС, не проходить повний виробничий цикл, в результаті дві третини промислового
експорту в ЕС складають промислова сировина та напівфабрикати. Таким чином відбувається перерозподіл
доданої вартості не на користь України. Економічна політика України має бути направлена на забезпечення
розвитку виробничої кооперації вітчизняних виробників в напрямку створення консорціумів та альянсів з
потужними компаніями ЕС. При цьому необхідно забезпечити інноваційну основу кооперації та можли-
вість безпосередньої участі вітчизняної сторони у перерозподілі прибутків спільних коопераційних проек-
тів. До першочергових заходів слід віднести забезпечення належного нормативно-правового супроводу дія-
льності коопераційних підприємств, приведення вітчизняної промисловості до стандартів якості та техніч-
них вимог ЕС через послідовну гармонізацію систем стандартів якості України та ЕС.
Важливим представляється забезпечення стратегічного енергетичного партнерства із ЕС. Україна
на довгострокову перспективу має відігравати активну роль в забезпеченні енергетичної безпеки ЕС.
Необхідно забезпечити участь України у планах ЕС щодо диверсифікації джерел енергопостачання.
Реутов В.Є.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ
44
Україні слід активізувати конкурентну боротьбу за право розміщення приймально-розподільних стан-
цій зрідженого газу для потреб ЕС у власних портах. Стратегічно важливо розбудовувати нові та моде-
рнізувати існуючі газотранспортні мережі. Необхідно розвивати газосховища, на які вже сьогодні існує
значний незадоволений попит в ЕС.
Безперечно потребує поглиблення інвестиційне співробітництво з ЕС. Україна має стати вагомим кон-
курентоспроможним гравцем на ринку інвестиційного капіталу ЕС, потоки якого на Схід значно знизились
і на сьогодні проглядається стратегічна перспектива їхнього перерозподілу на інші країни. Інвестиційна
привабливість держави на сьогодні вже не формується за рахунок лише дешевої робочої сили, оскільки ри-
нок капіталу вимагає значно ширших конкурентних переваг. Нарощенню інвестиційної привабливості
України сприятимуть подальший розвиток виробничої та ринкової інфраструктури, реалізація концепції
міжнародної податкової конкуренції, розширення сфер для інвестування таін. Серйозну проблему стано-
вить перегляд результатів приватизації державних активів. Слід, здійснюючи заходи у цій сфері, відійти від
принципу політично-кон'юнктурної доцільності, забезпечити повну прозорість критеріїв та принципів для
таких заходів.
Перспективним є поглиблення співпраці у банківсько-фінансовій сфері. Основну частину інвестицій
минулого року у фінансову сферу України склали доходи від продажу низки вітчизняних банків. Перева-
жання прямої експансії іноземного капіталу в банківський сектор обмежує можливості отримання вітчизня-
ними банками довгострокових дешевих фінансових ресурсів з боку ЕС. За таких обставин слід очікувати у
найближчій перспективі подальше поглинання більш слабких вітчизняних суб'єктів фінансового ринку.
Вкрай важливо забезпечити подальше включення вітчизняної фінансової (банківської, страхової) системи
до європейського фінансового поля, тим самим захистивши її від надмірної експансії іноземного капіталу.
Зокрема, зусиллями НБУ із залученням Асоціації українських банків мають створюватися умови для під-
вищення фінансової стійкості та кредитного рейтингу вітчизняних банків та інших фінансових установ.
Держава, зі свого боку, зобов'язана гарантувати мінімізацію економічних та політичних ризиків, в той же
час презентуючи прозорі інструменти адміністрування фінансової діяльності в країні.
4. Висновки. Європейський вектор інтеграції України до світової економіки - це один із шляхів модер-
нізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспромож-
ності вітчизняного виробництва, можливості виходу на внутрішній ринок ЕС. У політичному аспекті євро-
пейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля Української держави, демократизацію її полі-
тичної та інституційної систем. Співробітництво з ЕС сприятиме наближенню соціальних умов країни до
високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя і добробуту населення.
У геополітичних реаліях наслідки розширення Євросоюзу матимуть для України певні ускладнення.
Внаслідок запровадження жорсткої візової політики з боку ЕС Україна може перетворитися на заслін для
нелегальної міграції. З огляду на вимоги візового режиму шенгенських домовленостей, стосовно України
запроваджуватиметься ізоляціоністська політика. Вже сьогодні спостерігається нехтування українськими
інтересами, особливо в торгово-економічній сфері, виключення України з найважливіших загальноєвропей-
ських процесів і намагання в перспективі перетворити її на аграрно-сировинну периферію. Можна очікува-
ти ускладнення процесу євроінтеграції внаслідок розширення ЕС через необхідність погодження питань
вступу, а також обмеження культурних контактів тощо.
Серед гіпотетичних ускладнень в разі інтеграції України до ЕС слід враховувати і фінансовий тягар
внесків, зростання конкуренції з боку розвинутих фірм європейських країн, згортання низки галузей вітчиз-
няного виробництва, ліквідація неконкурентоспроможних підприємств, соціальні наслідки тощо. Дані тор-
говельного балансу України з країнами ЕС можуть також свідчити про загрозливу тенденцію входження
України у світовий поділ праці як сировинного та ресурсного додатку. Триватиме поступова переорієнтація
на забезпечення українського ринку збуту другосортною продукцією іноземного походження, постачання
за кордон за значно заниженою вартістю трудових ресурсів, водночас розміщення на своїй території еколо-
гічно забруднених і небезпечних виробництв. З огляду на занепад вітчизняної наукової галузі, імпорт нау-
коємної продукції в Україну значно перевищуватиме експорт, що може призвести до перетворення Україн-
ської держави на науково-технічну периферію промислово розвинутих країн.
Джерела та література
1. Енергетична безпека України: Стратегія та механізми забезпечення /Шевцов A.I., Земляний М.Г., До-
рошкевич А.З. та ін./ За ред Шевцова A.I. — Дніпропетровськ: Пороги, 2002. — 264 с.
2. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.
3. Проблеми забезпечення економічної безпеки і сталого розвитку України / Відп. ред. С.І.Пирожков,
Б.В.Губський, А.І.Сухоруков. — К.: НІУРВ, 2000. — 130 с.
4. Регіональна політика ЕС після його розширення: аналітичні оцінки / Нац. ін-т стратегічних досліджень
(Закарпатський філіал). — Ужгород. — 2004. — С. 140-144.
5. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: Збірник статей за мате-
ріалами Міжнародної конференції — К.: “Сатсанга”, 2001. — 224 с.
6. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного
прогнозування; за ред. акад. НАНУ В.М.Гейця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.
7. Украина—Россия: Проблемы экономического взаимодействия: Монография/Под ред. Пирожкова С.И.,
Губского Б.В., Сухорукоеа А.И. - К.: НИУРО, 2000.-274 с.
Международная экономическая интеграция и экономическое
сотрудничество как факторы социально-экономического развития – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
45
8. Шнирков О. Наслідки розширення ЕС для України у торгово-економічній сфері //Актуальні проблеми
міжнародних відносин. — Вип. 32. Ч. ІІ. — 2002. — С. 272.
9. The 2003 A.T. Kearney / FOREIGN POLICY Magazine Globalization Index. Country Detail.—
http://www/foreigpolicy/com/issue_janfeb_2003/countrydetail.php.
10. Конкурентоспособность Украины ухудшается // http://context-ua.com/articles/ macroeconomy/11451.html
11. World Development Report 2000/2001: A Hacking Poverty, table 21, WB, Washington, 2001.
12. World Investment Report 2002: Transnational Corporations and Export Competitiveness, New York and
Gеneva. 2002.
Смазний В. В.
ЦЕНТРАЛЬНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК ВАЖІЛЬ ЕФЕКТИВНОЇ КОНКУРЕНТНОЇ
СТРАТЕГІЇ ВНЗ
Постановка проблеми. Сучасний стан на ринку надання освітніх послуг, загострення конкуренції між
суб’єктами освітньої діяльності на ньому вимагають від вищого керівництва ВНЗ не тільки пошуку нових
споживачів, але й адаптації своїх дій до дій конкурентів. Проблема набуває подальшої актуальності ще й у
світлі завдань, поставлених ВНЗ МОіН. Йдеться зокрема про вирішення протиріччя між потребами у
кваліфікованих фахівцях, які мають регіони і держава в цілому, і якістю освітніх послуг, що пропонуються
суб’єктами освітньої діяльності на ринку. У проекті програми діяльності уряду “Конкурентна Україна” ви-
ща освіта розглядається як один з визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил
суспільства .
Аналіз останніх досліджень. Перегляд останніх публікацій з означеної теми та аналіз фактів про дія-
льність ВНЗ у цьому напрямі свідчить про активізацію досліджень проблеми конкурентоспроможності
ВНЗ: аналізується саме поняття “конкурентоспроможності”, його характерні ознаки, конкурентоспромож-
ність освітніх послуг, що надає ВНЗ, пропонується визначення конкурентоспроможності продукції як суку-
пності тих її властивостей, що становлять інтерес для споживача та забезпечують задоволення певних його
потреб [1]. Певне коло авторів зосереджує свою увагу на питанні фінансування вищої освіти взагалі: моде-
лях формування вільного ринку, суспільного ринку та антиринковій моделі – блокуванні ринкових відносин
у сфері вищої освіти [2]. Широко аналізується проблема ціноутворення на освітні послуги, які надає ВНЗ.
При цьому підкреслюється актуальність наукового обгрунтування рівня цін, всебічно аналізуються зовніш-
ні і внутрішні фактори ціноутворення, його нормативна база, методика розрахунку вартості навчання, про-
понуються функціональні моделі сукупності чинників, які зумовлюють формування плати за навчання [3].
Певну кількість публікацій присвячено питанням забезпечення якості надання освітніх послуг. Йдеться зо-
крема про створення систем управління якістю надання освітніх послуг за умов організації навчального
процесу за кредитно-модульною системою на засадах широкого впровадження принципів Болонського
процесу . При цьому якість освітніх послуг розглядається як одна із головних складових конкурентоспро-
можності як самої “продукції” – освітніх послуг, так і конкурентоспроможності суб’єкта надання цих по-
слуг – ВНЗ [4,5]. Також пропонується методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності ВНЗ на заса-
дах порівняння маркетингу послуг ВНЗ і маркетингу товарів. Підкреслюється, що маркетинг товарів і мар-
кетинг послуг – це два аспекти однієї й тієї ж ринкової пропозиції на конкурентному ринку, а тому при роз-
гляді проблеми конкурентоспроможності можна скористатися концепцією стійкої конкурентної переваги
[5]. У своїй стратегії створення стійких конкурентних переваг організації орієнтуються, головним чином, на
три типових варіанти: (а) можливість мінімізувати виробничі витрати, (б) диференціація продукту, (в) кон-
центрація на певному сегменті ринку. Кожна із стратегій може принести як відносний успіх, так і ризик
втрат. А тому реальні стратегії використовують комбінацію базових типових підходів, або ж стратегію спі-
вконкуренції – “гру з ненульовою сумою” [6]. Проблема ціноутворення також стає стратегічним фактором у
конкурентній боротьбі ВНЗ поряд з пошуком джерел позадержавного фінансування, прагненням перейти на
внутрішньогосподарський розрахунок, розробкою і впровадженням в організацію навчального процесу сис-
тем управління якістю – все для того, щоб мати вплив на пропозиції освітніх послуг на ринку. Поряд із кла-
сичним підходом до визначення вартості навчання - через визначення його собівартості для ВНЗ і враху-
вання поточного стану на ринку і цін конкурентів, пропонується маркетинговий підхід, тобто встановлюва-
ти ціну, враховуючи споживчі вигоди послуги та готовність споживачів платити за них. І саме таким підхо-
дом треба слугуватись національним навчальним закладам при розробці своєї конкурентної стратегії взагалі
і політики ціноутворення зокрема [7]. Доцільним виглядає і стратегія посилення конкурентоспроможності
на базі центральної компетенції, що націлена на відрив від конкурентів та на запобігання швидкій появі по-
тенційних конкурентів [6].
Невирішена частка загальної проблеми. Попередній перелік аспектів, які пов’язані із конкурентосп-
роможністю освітніх послуг ВНЗ і конкурентоспроможністю самих вищих навчальних закладів, дозволяють
говорити про комплексний характер проблеми формування і проведення конкурентної стратегії ВНЗ на
ринку надання освітніх послуг. Недостатньо висвітленими, на нашу думку, залишаються питання визначен-
ня важелів ефективної конкурентної стратегії суб’єкта надання освітніх послуг, методики відбору ним ін-
струментарію проведення цієї стратегії та шляхів досягнення стійких конкурентних переваг як основи фор-
мування і реалізації успішної конкурентної стратегії.
http://www/foreigpolicy/com/issue_janfeb_2003/countrydetail.php
http://context-ua.com/articles/
|