Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77683 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України / Ю. Кальниш // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 4-13. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77683 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-776832015-03-06T03:01:37Z Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України Кальниш, Ю. Проблеми політичного менеджменту 2004 Article Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України / Ю. Кальниш // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 4-13. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77683 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту |
| spellingShingle |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Кальниш, Ю. Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| format |
Article |
| author |
Кальниш, Ю. |
| author_facet |
Кальниш, Ю. |
| author_sort |
Кальниш, Ю. |
| title |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України |
| title_short |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України |
| title_full |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України |
| title_fullStr |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України |
| title_full_unstemmed |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України |
| title_sort |
специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної україни |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77683 |
| citation_txt |
Специфіка політичної аналітики в недержавному секторі сучасної України / Ю. Кальниш // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 4-13. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT kalʹnišû specifíkapolítičnoíanalítikivnederžavnomusektorísučasnoíukraíni |
| first_indexed |
2025-07-06T01:52:50Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:52:50Z |
| _version_ |
1836860593019027456 |
| fulltext |
Розділ 1
ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО
МЕНЕДЖМЕНТУ
Ю. Кальниш
СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ АНАЛІТИКИ
В НЕДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Не викликає сумніву, що держава й до сьогодні лишається осно-
вним актором економічних та політичних рішень. Але ухвалення
-яких рішень на державному рівні завжди перебуває під тиском різно-
манітних лобістських груп, що реалізують певні політичні та бізнесо-
ві інтереси. Проблема в тім, що далеко не завжди інтереси політичних
еліт та бізнес-угруповань збігаються з національними інтересами кра-
їни, в якій вони діють.
Тенденції глобалізації та інтернаціоналізації усіх сторін суспіль-
ного життя сформували стійку традицію відкритості та прозорості
функціонування більшості інституцій будь-якої демократичної держа-
ви. За винятком фашистських, расистських, терористичних, інші не
заборонені законодавством організації мають право здійснювати свою
діяльність.
Так сталося, що в українському суспільстві (як у кожному пост-
радянському) досі не склалась традиція функціонування недержавних
(приватних) громадських інституцій, які у спосіб самоорганізації
сприяли б реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігій-
них, світоглядних, професійних) волевиявлень.
Ті політичні партії, що прийшли на зміну тотальній гегемонії
КПРС-КПУ, не можуть розглядатися як окрема сила з низки загально-
відомих причин. Це, передусім, пов’язано з відсутністю традицій полі-
тичного життя. Більшість сучасних партій лишаються необхідним, пе-
редвиборчим осередком тієї чи іншої фінансово-промислової групи.
Так звані ―ідеологічні‖ партії (КПУ та Рух, Ліберальна чи Демок-
ратична) змушені функціонувати в атмосфері майже повного ідейного
та ідеологічного вакууму. Прийнятні й зрозумілі в США чи Західній
Європі цінності на українському ґрунті виявляють себе, в кращому
4
разі, як привабливий політичний бренд, ―прохідний‖ на виборах (на
кшталт ЛДПР Володимира Жириновського) і лише дискредитують
себе в очах світової спільноти. Дійсно, майже неможливо знайти спі-
льні риси між, наприклад, Соціалістичною партією України О.О. Мо-
роза та Соціалістичною партією Франції, лідер якої Ф. Міттеран про-
тягом чотирнадцяти років минулого століття обіймав посаду президе-
нта однієї з найбільш потужних західних демократій. Жодного впливу
не мають дрібні націонал-патріотичні партії, що легалізували свою
діяльність у незалежній Україні.
Тому, на наш погляд, досі не існує об’єктивного підґрунтя для
функціонування українських незалежних (як від внутрішнього, так і
від зовнішнього капіталу) аналітичних центрів як впливового інститу-
ту громадянського суспільства. Це пов’язано з цілою низкою різноп-
ланових, в тому числі - наведених вище, причин. Разом з тим відсут-
ність впливового інституту ТЬіпк іапкк в Україні повністю відповідає
наявному стану речей.
Крім того, важливою проблемою українського аналітичного со-
ціуму є фактична деградація суспільних наук радянського зразка. За-
міщення (причому на комерційній основі) правових, соціологічних,
політологічних наукових інституцій сурогатами ―західного знання‖ (в
далеко не адекватному перекладі й не нового за часом) в цій сфері
сформувало ілюзорну картину розвитку. З одного боку, український
фахівець вже здатен до співробітництва із закордонними колегами. З
іншого - незрозумілим залишається питання реалізації цих знань на
українському ґрунті. Недаремно філії деяких американських та євро-
пейських аналітичних інституцій переважно рекрутують українців на
посади технічного характеру. Більшість експертів представляють кра-
їни Центральної та Східної Європи (Ц-СЄ), провідними менеджерами
є американці, німці, французи та інші західні європейці.
Отже, актуальність досліджень процесів становлення вітчизняної
політичної аналітики та розроблення механізмів її розвитку у недер-
жавному секторі та, у свою чергу, впливу останньої на формування
громадянського суспільства в Україні є незаперечною.
Дослідженням цього напряму приділили увагу чимало вітчизняних
науковців (О. Валевський, О. Дем’янчук, Е. Ковалішин, І. Когут, В. Реб-
кало, С. Рябов, В. Тертичка, Г. Почепцов та інш.), однак, цілісної карти-
ни сучасного стану недержавного сектору політичної аналітики в Укра-
їни ми досі не маємо. Мета дослідження, результати якого відображено
у цій статті, полягає у тому, щоб, бодай у загальних рисах, окреслити
коло недержавних суб’єктів політичної аналітики в сучасній України та
визначити особливості розвитку цієї аналітичної спільноти.
5
Аналіз структури громадського сектору політичної системи
України вказує на наявність двох чітко виражених груп недержавних
аналітичних організацій, які насамперед можна класифікувати як за-
рубіжні (міжнародні) та національні. Звичайно, за умови, що їх аналі-
тична діяльність спрямована на дослідження процесів формування та
реалізації внутрішньої й зовнішньої політики України, взаємодії укра-
їнської держави з громадянським суспільством та структурами ринко-
вої економіки.
У числі зарубіжних недержавних аналітичних структур насампе-
ред слід назвати Українську національну інформаційну службу
(Шгаіпіап №гіопа1 іпгогтаиоп кегуісе - ІМІ8). Це недержавна, неко-
мерційна організація, заснована в США, метою якої є збір інформації,
проведення досліджень та розповсюдження інформації про Україну в
США. Приклад діяльності - організація і проведення у 2000 р. конфе-
ренції ―Прагнення України до зрілої державності‖ [1].
У Сполучених Штатах також діє Фундація Україна-США (И§-
Шгаіпе Рошкіаиоп). Теж - недержавна, некомерційна організація,
заснована в 1991 році з метою сприяння розвитку демократії, стиму-
лювання реформуванню вільного ринку та зміцненню прав людини в
Україні. Вона має дванадцять штатних працівників у Вашингтоні та
близько тридцяти в Києві. Фундація виходить з розуміння України як
ключової ланки стабільності в регіоні Східної Європи. Програми И§-
Шгаіпе Рошиіаиоп: заснування і підтримка Інституту ім. П. Орлика
(м. Київ) та розвиток в Україні недержаних громадських організацій
(програма партнерства громад) [2].
Загалом Шпк Іапкк Сполучених Штатів Америки слід вважати
орієнтиром для інших демократій. Не скидаючи з терезів вагу націо-
нальних особливостей, які присутні в будь-якому суспільстві, заува-
жимо, що структура, алгоритми діяльності, політична, економічна,
антикорупційна, правозахисна діяльність, лобістська, аналітична, дос-
лідницька, інформаційна та інші функції Шпк тапкк США, їх місце і
роль, яку вони виконують у суспільстві, є орієнтиром і для українсь-
ких, порівняно молодих ―мозкових центрів‖, які тільки розпочинають
свій шлях.
Міжнародний фонд ―Відродження‖ (далі - МФВ) засновано у
1990 році. Він належить до мережі фундацій Джорджа Сороса, що
складається з національних і регіональних фондів більш ніж тридцяти
країн світу, переважно у Центральній і Східній Європі та на території
колишнього Радянського Союзу. Завдання Фонду - фінансово та ор-
ганізаційно сприяти становленню демократичного, відкритого суспі-
льства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку гро-
6
мадських ініціатив. Лише протягом 2005 року МФВ надав фінансову
підтримку на суму до семи мільйонів доларів США на проекти, що
сприяють розвиткові європейської інтеграції, посиленню впливу гро-
мадянського суспільства та його контролю за владою, системі громад-
ського правозахисту й утвердженню принципу верховенства права в
Україні, проведенню пенітенціарної реформи, розвиткові громадської
активності національних меншин, реформам у сферах освіти, охорони
здоров’я, видавничій справі, проведенню справедливих та чесних ви-
борів тощо. Переважну більшість грантів МФВ розподіляє між недер-
жавними організаціями. Аналітичний досвід роботи фонду
―Відродження‖ в Україні дає змогу не лише стежити за змінами в
українському суспільстві, а й прогнозувати їх [3].
Фонд Конрада Аденауера пов’язаний з християнсько-
демократичним рухом. Він виник на основі ―Товариства християнсь-
ко-демократичної просвітницької праці‖, заснованого у 1956 році.
Фонд пропонує політичну освіту, проводить наукові фактографічні
дослідження для політичних проектів, вивчає історію християнської
демократії та підтримує європейську уніфікацію, міжнародне порозу-
міння та співпрацю у галузі політики розвитку. Фонд Конрада Адена-
уера намагається здійснити внесок у ефективне вирішення проблем
різноманітних галузей політики. Його метою є виявлення та аналіз
трендів та елементів політичних, соціальних та економічних змін на
ранній стадії розвитку. Дослідники працюють у рамках творчих рад,
одним з видів якої є традиційний ТЬіпк Іапкк, а другий зорієнтовано
на лобістський вплив у політиці. Саме вони обирають релевантні те-
ми для аналізу та політичних консультацій у рамках своїх професій-
них компетенцій. З метою підтримки плідного політичного діалогу
фонд запрошує політиків на зустрічі з діячами економіки та соціаль-
ної сфери, а також з фахівцями-науковцями, протягом яких обговорю-
ються найважливіші питання та проблеми [4].
Одним з останніх прикладів діяльності Фонду Конрада Аденауе-
ра в Україні є спроба розробити та впровадити в практику громадян-
ського життя ―Концепцію політичної освіти‖ [5].
В Україні Фонд ім. Фрідріха Еберта розпочав свою роботу з лип-
ня 1993 року. Із січня 2001 року Регіональному представництву Фон-
ду ім. Фрідріха Еберта в Києві підпорядковані також представництва
Фонду в Білорусі та Молдові. Основною метою його діяльності в
Україні є сприяння демократичним перетворенням та інтеграції Укра-
їни в європейські структури [6].
Разом з тим до цих пір можна сміливо стверджувати, що об’єкти-
вних передумов для функціонування в Україні національних недержа-
7
вних аналітичних інституцій, що функціонують коштом благодійних
фондів вітчизняного походження, не існує. Винятки, звісно, можливі.
Але вони мають виключно суб’єктивний характер і пов’язані перева-
жно з проблемою працевлаштування окремих високих посадовців. Всі
інші вітчизняні аналітичні інституції мають маргінальний характер і
працюють за рахунок вкрай незначних, за класичними критеріями,
іноземних інвестицій. На сьогодні цю нішу ТЬіпк Іапкк фактично мо-
нополізував Український Центр економічних та політичних дослі-
джень імені О. Разумкова.
Між тим, крім означеної проблеми інституціоналізації недержав-
них аналітичних структур на теренах незалежної Української держа-
ви, набагато серйознішою для України є проблема реалізації далеког-
лядних цілей міжнародних ТТііпк іапкк, які реально є відособленими
аналітичними підрозділами транснаціональних фінансово-
промислових корпорацій. Хоча практично неможливо довести цілесп-
рямованість діяльності закордонних аналітичних структур у контексті
економічного суверенітету окремої національної держави. Кожна з
ТТііпк іапкк пропагує гуманістичні цінності, протегує проектам розви-
тку демократії та екологічного захисту планети [7] тощо.
Для України, як і для переважної більшості пострадянських дер-
жав, головним завданням сьогодення є здійснення комплексу еконо-
мічних реформ з метою поліпшення рівня життя населення. На жаль,
цей процес вкрай затягнувся. За умови успішної реалізації президент-
ського Послання ―Європейський вибір‖ Україна лише в 2011 році має
досягти рівня економічного розвитку, достатнього для початку пере-
говорів з Європейським Союзом про поступовий перехід до процесу
інтеграції нашої держави в ЄС [8]. Роль міжнародних ТТііпк Іапкк у
зв’язку з цим важко переоцінити. Точніше, справжнім злочином про-
ти своєї батьківщини може стати недооцінка цієї ролі. Оскільки най-
головнішою проблемою діяльності міжнародних Шпк Іапкк на вітчи-
зняних теренах є, на наш погляд, насамперед спроба формування но-
вої політичної еліти у власних далекосяжних геополітичних та еконо-
мічних інтересах.
Цей аналітичний огляд присвячено співпраці державних органів
з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центра-
ми, яка сприяє розвиткові демократичної політичної культури євро-
пейського зразка.
Досвід співпраці недержавних організацій з органами влади у
сфері зовнішньої політики України засвідчує переважно наявність
тих самих проблем, що характерні для відносин між владою та гро-
мадським сектором в Україні в цілому: традиції замкненості держ-
8
апарату, непрозорість вироблення державної політики, взаємна недо-
віра, низька ефективність ―третього сектора‖ у лобіюванні своїх по-
зицій. У той же час протягом останніх років активістам недержавних
організацій (насамперед аналітичних центрів) спільно з представни-
ками органів влади вдалося дещо розширити ―вікно‖ можливостей
для взаємно корисної співпраці. Поки що триває накопичення досві-
ду, який, за умови оздоровлення внутрішньополітичної ситуації, мо-
же привести в майбутньому до формування нової культури взаємодії
влади і суспільства, зокрема у сфері формування та реалізації держа-
вної політики.
Становлення не залежного від держави громадянського суспільс-
тва є одним із елементів посткомуністичної трансформації. За ступе-
нем та ефективністю впливу на державу інститутів громадянського
суспільства (до яких відносяться недержавні громадські організації –
НГО та незалежні аналітичні центри – НАЦ) можна оцінювати глиби-
ну перетворень, ступінь модернізації та європеїзації посткомуністич-
них держав.
В посткомуністичній Європі після колапсу СРСР та розпаду со-
ціалістичного блоку оформились два основні типи (моделі) трансфор-
мації: ―центральноєвропейська‖ та ―пострадянська‖ – з різними спо-
собами організації політичних систем, економіки та відносин між
владою і суспільством. Застосування першої із зазначених моделей
призвело країни, що її практикували, до формування системи ―правил
гри‖, сумісної з європейською. Цим країнам притаманний регулярний
діалог між державою та НГО-НАЦ, що має на меті забезпечити функ-
ціональний зв’язок між владою та суспільством, надати державній
політиці більшої легітимності, забезпечити її прозорість та розшири-
ти громадську підтримку. Прийняття другої, ―пострадянської‖, моделі
означало формування іншої системи відносин, норми та правила якої
відрізняються від загальноєвропейських [9].
Україна досі належить до держав, які йдуть другим (―пост-
радянським‖) шляхом. Для цієї моделі характерна, насамперед, гіпер-
трофована роль держави, реалізована через так звану ―вертикаль ви-
конавчої влади‖, стрижнем якої є інститут президентства з максима-
льно широкими повноваженнями. ―Пострадянській‖ моделі притаман-
на відсутність чіткого розподілу влади на виконавчу, законодавчу та
судову: всі гілки влади, як правило, контролюються президентською
вертикаллю.
Такому способу організації суспільно-політичного життя невлас-
тива ключова роль інститутів громадянського суспільства. Система,
побудована за принципами ―виконавчої вертикалі‖, не потребує роз-
9
винених каналів комунікації із суспільством, оскільки не відчуває
потреби відповідної суспільної легітимізації. Ставлення до НГО-НАЦ
тут є вибірковим, в залежності від поточних пріоритетів владних еліт:
ставлення може бути або патронуючим, або нейтрально-байдужим,
або підозріло-негативним.
Влада може заохочувати НГО-НАЦ до співпраці, якщо цього
вимагають прагматичні потреби (наприклад, щоб отримати неупере-
джену інформацію або щоб продемонструвати зовні певні формальні
ознаки демократичності). Крім того, в пострадянських державах не-
має системи прозорого бюджетного фінансування НГО-НАЦ, а також
загальноприйнятої в демократичних країнах системи заохочень для
вітчизняного бізнесу вкладати кошти в їх діяльність. Такий підхід має
два ключових наслідки.
По-перше, відбувається гальмування темпів розвитку громадсь-
кого сектора, позбавленого внутрішніх фінансових ресурсів.
По-друге, за даних умов НГО-НАЦ змушені покладатись на за-
рубіжні джерела фінансування, що створює підстави для систематич-
них підозр з боку держави у ―виконанні завдань закордонних спонсо-
рів‖, що корелюється із поширеним в усіх авторитарних країнах дис-
курсом ―втручання у внутрішні справи‖. В деяких випадках підозри і
недовіра переростають у ворожість, внаслідок чого незалежні громад-
ські організації або змушені іти у підпілля (Білорусь), або маргіналі-
зуються (Росія). Не так давно в Україні також відбувався процес шту-
чного нагнітання напруги у стосунках між НГО-НАЦ та владою, при-
чому формальним приводом тиску виступав саме факт переважання
закордонних коштів у бюджетах більшості таких організацій.
Між тим відбувається цілком природний процес, у якому коло
інтересів НГО-НАЦ все більше виходить за межі національних дер-
жав, розширюються контакти із зарубіжними партнерами, створю-
ються міжнародні мережі споріднених організацій, тобто відбувається
активна інтернаціоналізація третього сектора.
Традиційною і найбільш поширеною формою реалізації НГО-
НАЦ у сфері державної політики є аналітична, дослідницька, моніто-
рингова діяльність. Недержавні організації в Україні мають значний
досвід підготовки різноманітних досліджень у сфері державної полі-
тики. Абсолютна більшість матеріалів доступна на веб-сторінках від-
повідних НАЦ.
Наприклад, Український центр політичних та економічних дослі-
джень ім. О. Разумкова [10] публікує щомісячний часопис ―Національна
безпека та оборона‖, значна частина випусків якого присвячена зовніш-
ній політиці, зокрема стосункам з ЄС, НАТО, Російською Федерацією,
10
інтеграційним утворенням в СНД (ЄврАзЕС, ГУАМ), Світовій організа-
ції торгівлі, зовнішньому впливу на українську політику, зокрема на
виборчий процес, проблемам експорту зброї тощо. На сторінках цього
часопису наприкінці 2003 року Центр Разумкова оприлюднив єдине
поки що в Україні масштабне дослідження, присвячене діяльності не-
державних аналітичних центрів [11].
Дослідження у галузі внутрішньої та зовнішньої політики Украї-
ни є профільними для таких НАЦ, як Фонд ―Європа ХХІ‖ [12] та Ін-
ститут європейських та міжнародних досліджень [13], які спеціалізу-
ються насамперед на відносинах України з Європейським Союзом,
зокрема з країнами-членами, що є сусідами України. Крім того, Інсти-
тут європейських та міжнародних досліджень активно займається
освітніми програмами.
Інститут Євроатлантичного співробітництва спеціалізується на
питаннях інтеграції України в НАТО та Європейський Союз і випустив
низку аналітичних доповідей, що доступні на його веб-сторінці [14].
Дослідження Фонду ―Демократичні ініціативи‖ спираються на
опитування громадської думки, які регулярно проводить ця організа-
ція. Завдяки матеріалам Фонду [15] можна отримати дані про соціаль-
но-політичну орієнтацію громадян України, як у загальнонаціональ-
ному вимірі, так і по окремих регіонах.
Значну увагу політичним дослідженням приділяє новостворена
(на базі колишньої Київської філії Інституту Схід – Захід) організація
―ЄвроРегіо Україна‖, що займається проблемами європейської інтег-
рації та регіонального розвитку [16].
Деякі НАЦ працюють у більш вузькому фаховому сегменті, спе-
ціалізуючись, наприклад, на дослідженнях: військово-промислового
комплексу і Збройних Сил (Центр досліджень армії, конверсії та роз-
зброєння – агентство Дефенс-експресс [17]), регіональних досліджен-
нях (Центр близькосхідних досліджень [18]), проблемах міжнародної
міграції (Центр досліджень проблем міграції [19]) тощо.
В Україні розвивається традиція кооперації НГО-НАЦ з метою
проведення комплексних міжнародних досліджень із залученням віт-
чизняних та зарубіжних фахівців. Інтелектуально значущого резуль-
тату досягнуто в рамках дослідницького проекту ―Україна та Розши-
рений Європейський Союз – нові відносини‖, що завершився у 2004
році публікацією заключного звіту ―Більше ніж сусіди‖ (організатори
– Міжнародний фонд ―Відродження‖ (Україна) та Фонд Стефана Ба-
торія (Польща) [20]. Інститут ―Схід – Захід‖ та ЄвроРегіо Україна
також у 2004 році презентували підсумки проекту ―Розширення Євро-
пейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропей-
11
ськими сусідами‖, підготовленого спільно експертами України та кра-
їн - членів ЄС [21].
У червні 2004 року в мережі Інтернет з’явився перший в Україні
спільний інформаційно-аналітичний проект ―Євроатлантична Украї-
на‖ [22], ініційований чотирма недержавними організаціями: Центром
миру, конверсії та зовнішньої політики України, Інститутом Євроат-
лантичного співробітництва, Центром ―Україна - Європейський ви-
бір‖ і Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння.
Загалом аналітична діяльність установ ―третього сектора‖ в
Україні у питаннях зовнішньої політики характеризується поступаль-
ним розвитком. Якість матеріалів у більшості випадків відповідає
міжнародним стандартам.
Однак необхідною умовою подальшого розвитку конструктивної
співпраці органів влади та НГО-НАЦ у сфері державної політики є
неухильний рух України в бік демократичних стандартів, оздоровлен-
ня внутріполітичного клімату в державі, що сприятиме усуненню не-
довіри між владою та суспільством.
Викладене дозволяє зробити такі висновки:
В Україні остаточно не сформувалося громадське суспільство.
Нація не об’єднана жодною із всеохоплюючих ідей. Завдання, визна-
чені в Посланні Президента ―Європейський вибір‖, створюють певні
ідеологічні передумови для цього, але без широкої пропаганди в ЗМІ,
здійснення публічних заходів на кшталт ―громадських читань‖ успіху
вони не матимуть.
Українське законодавство та традиційна толерантність суспільс-
тва призвели до утворення в Україні цілої низки різних за цілями,
методами, джерелами функціонування міжнародних та національних
аналітичних недержавних організацій. Однак невисокий професійний
рівень та обмеженість джерел фінансування більшості вітчизняних
аналітиків не дозволяє українським Шпк Іапкк навіть теоретично
конкурувати із закордонними Фабриками думки. Тому найбільш ак-
тивну частину вітчизняних Ш п к Іапкк складають колабораціоністські
аналітичні центри, що діють на пострадянському просторі. Найбільш
професійними аналітичними структурами в Україні залишаються Фа-
брики думки, які працюють за фінансового, організаційного й матері-
ального сприяння зарубіжних спонсорів. Ця тенденція доводить, що
по-справжньому впливовими є внутрішньополітично незаангажовані
інституції. Крім того, це свідчить про те, що іноземні корпорації фор-
мують в Україні професійне аналітичне середовище у власних, далеко
не завжди прийнятних для нашої держави, цілях.
12
Крім того, досі існують величезні суто технічні (технологічні)
складнощі в роботі аналітичних центрів України:
- практична відсутність бюджетного фінансування аналітич-
них структур, слабка фінансова й матеріальна підтримка та-
кої діяльності з боку влади та бізнес-структур;
- закритість та непрозорість процедури підготовки й ухвалення
рішень вищим політичним керівництвом держави;
- відсутність попиту з боку органів державної влади на послу-
ги незалежних аналітичних структур, випадковість, хаотич-
ність, клановість кадрових переміщень у сфері аналітичного
забезпечення діяльності всіх гілок влади;
- неготовність академічних структур діяти в режимі прикладних
оперативних досліджень - з одного боку, низький рівень інте-
лектуальної підготовки державних службовців - з іншого.
У зазначених умовах владним структурам України необхідно
більше уваги приділяти роботі власних аналітичних центрів, забезпе-
чуючи їхню незалежність як від зовнішнього впливу, так і від впливу
окремих олігархічних угруповань, що можливо за умови необхідного
фінансового забезпечення, неупередженого ставлення до їхніх розро-
бок та підтримки постійного професійного зворотного зв’язку.
1. ппр://\тату.исса.оге/іп(1ех.пгт1. 2. Ьпр://\¥\¥\¥.и5икгаіпе.ог£/
икгаіпіап/исІеГаиЬ. ашті. 3. Ьпр://\¥\¥\¥.ігГ.кіеу.иа/иа. 4. Ьпр://
икгаіпеіпеигоре.ога.иа/и/и4.01ОЕІІ.Ьгт1. 5. Політична освіта в Україні:
проблеми та перспективи розвитку / Авт. кол.: Дем’янчук О.П., Жадан
І.В., Кальниш Ю.Г., Когут І.О., Рябов С.Г., Сагалаков Б.Ф.; За заг. ред.
С.Г. Рябова. - К: Вид-во ―Друкарня ДУС‖, 2005. - 44 с. 6. Ьпр://
\У№\у.ІЄ5икгаіпе.кіеу.иа/таіп.рЬр. 7. Ковалишин Е. ТЬіпк Іапкк: что это
такое, 10 окт. 2001. Ьпр://\¥\¥\¥.аЬіога. 8. Президент України. Європей-
ський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціально-
го розвитку України на 2002-2011: Послання від 30.04.2002 р. Ьпр://
гакоп.гасіа. вду.иа/са-Ьіп/1а\¥5/таіп.саі. 9. Почепцов Г. Коммуникатив-
ные технологии ХХ века. - М: Ваклер, 2001. - 347 с. 10. Ьпр://
\¥\¥\¥.исер5.ога. 11. Ьпр://\¥№\¥.исер5.оге/иа/5ес1іопЛЧа1іопа1 §есигігу
апсі РеГепсе/ №10/2003. 12. Ьпр://\¥\¥\¥.еигореххі.кіеу.иа. 13. Ьпр://
\¥\¥\¥.сеІ5.1апе.ес1и.иа. 14. Ьпр://\¥\¥\¥.іеас.ога.иа. 15. Ьпр://\¥\¥\¥.с1іГога.иа.
16. Ьпр://\¥\¥\¥.еги.ога.иа. 17. Ьпр://\¥^¥.(1еІеп5е-иа.сот. 18. Ьпр://
\¥\¥\¥.ате5.кіеу.иа. 19. Ьпр://\¥№\¥.тіага1іоп.кіеу.иа. 20. Ьпр://\¥^¥.іі-
тааа2Іпе.Іуіу.иа/сопІ--ішіе2004/ргоаг-икг.Ьгт. 21. Ьпр://\¥^¥.ет.ога.иа/
іпс1ех.рЬр/раае=773. 22. Ьпр://\¥\¥\¥.еа-иа.іпГо.
13
|