Види латентної політики

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Курілло, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2004
Назва видання:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Теми:	Проблеми політичного менеджменту
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77685
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Види латентної політики / В. Курілло // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 21-30. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77685
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-776852015-03-06T03:01:46Z Види латентної політики Курілло, В. Проблеми політичного менеджменту 2004 Article Види латентної політики / В. Курілло // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 21-30. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77685 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту
spellingShingle	Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Курілло, В. Види латентної політики Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
format	Article
author	Курілло, В.
author_facet	Курілло, В.
author_sort	Курілло, В.
title	Види латентної політики
title_short	Види латентної політики
title_full	Види латентної політики
title_fullStr	Види латентної політики
title_full_unstemmed	Види латентної політики
title_sort	види латентної політики
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Проблеми політичного менеджменту
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77685
citation_txt	Види латентної політики / В. Курілло // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 21-30. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT kuríllov vidilatentnoípolítiki
first_indexed	2025-07-06T01:52:54Z
last_indexed	2025-07-06T01:52:54Z
_version_	1836860597771173888
fulltext	В. Курілло ВИДИ ЛАТЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ Увагу науковців та журналістів все частіше привертають питан- ня невисвітлюваної або прихованої політичної діяльності. Не роблять таємниці з її існування і провідні політики [3]. У зв’язку з цим у даній статті здійснюється спроба створити адекватне уявлення про спектр видів сучасної латентної, тобто прихованої від висвітлення, політики. Вихідними передумовами дослідження є виокремлення у складі політики діалектично взаємодоповнюючих одна одну частин – прозо- рої, неприхованої та непрозорої, таємної [7]. У науковій літературі окремі питання прихованих напрямів полі- тичної діяльності отримали певне висвітлення у працях П. Лазарсфе- льда, С. Стауффера, Р. Еперсона, М. Сенченка, О. Дугіна, Б. Кухти, В. Землянова, В. Криська, Г. Почепцова та інших дослідників, чиї роботи, проте, не ставили за мету створення уявлення про цілісну картину політики або науки про неї [2; 4; 5; 9; 10; 12]. Докладніше зі станом розробки проблеми невисвітлюваної політики, а також із кон- цептуальними засадами теорії латентної політики можна ознайоми- тись у попередніх статтях автора [7]. У межах теми, що розглядаєть- ся, доцільно навести лише деякі висновки та узагальнення. Політика органічно поєднує у собі відкриті та закриті від опри- люднення відносини. Латентна політика – це особлива, закрита від висвітлення сфера життєдіяльності людей, пов’язана із реалізацією прихованих інтересів або застосуванням таємних методів здобуття, утримання і використання влади, а також убезпечення та самозахисту політичної системи і суб’єктів політики, суспільства в цілому, непро- зорий тип відносин між людьми, суспільством та державою. На прак- тиці латентна політика може бути як підпорядкована високоетичним цілям суспільного блага, так і втілювати вузькоегоїстичні, навіть зло- чинні, наміри. При цьому політична латентологія може бути визначе- на як окрема галузь політичної науки, точніше, як система знань, що описує, пояснює закономірності, тенденції і засоби здійснення прихо- ваної політики за допомогою спеціальних парадигм, категорій та ме- тодів дослідження. Латентологія, як суспільствознавча та навчальна дисциплина, виконує ряд теоретичних і практичних функцій: описову (дескриптивна), пояснювальну, інструментальну тощо. Мета запропо- нованої статті – здійснити наступний крок у послідовному розвитку уявлень щодо латентної політики у руслі описової функції латентоло- гії, тобто якомога повніше визначити спектр видів латентної політи- 21 ки, специфічний зміст її напрямів, розв’язуючи при цьому такі за- вдання: якою насправді є прихована, непрозора або таємна політична діяльність? у чому її природа та специфіка? хто виступає суб’єктом латентної політики? яких форм вона набуває? Отже, всі різновиди латентної політики варто умовно поділити на ті, що відбивають загальновідомі класифікації політики взагалі, і на ті, в яких проявляється специфіка природи латентної політики. Так, згідно з поділом політики за сферами суспільного життя на еко- номічну, етно-національну, військову, соціальну, культурну, екологі- чну, науково-технічну, аграрну тощо, можливе, як уявляється, виок- ремлення відповідних видів латентної політики. Жорстока конкурент- на боротьба в економіці передбачає існування комерційної таємниці, прихованих дій з метою подолання суперників, методів нечесної кон- куренції, економічного шпигунства тощо. Мова йде також про прихо- вані засоби економічного впливу, непрозору економічну експансію, так звану ―тіньову економіку‖. За фасадом ринкової економіки на публічному рівні зазвичай приховується і замовчується її справжня капіталістична суть та джерело збагачення – злочинне первісне нако- пичення капіталу, експлуатація найманих працівників та привласнен- ня додаткової вартості. Етно-національна політика теж має свої лате- нтні сторони. Достатньо звернутися до історії прихованого поглинан- ня нацменшин в країнах-імперіях, до секретної депортації окремих народів за часів сталінського режиму, таємного розпалювання міжна- ціональної ворожнечі тощо. Латентна складова екологічної політики пов’язана перш за все із замовчуванням або приховуванням шкідли- вих наслідків діяльності підприємств, проектів заховування хімічних відходів, отруйних речовин і т. п. У галузі культури латентність має місце у випадках цілеспрямованого знищення окремих осередків на- ціональних культур, прихованого здійснення культурно-ідеологічної інтервенції, реалізації доктрини ―розважаючи – відвертай‖ на користь певних політичних кіл і т.д. У соціальній сфері найчастіше замовчу- ється, хто саме в дійсності виграє від впровадження офіційної соціа- льної політики, хто є її справжніми суб’єктом та об’єктом, отримує найбільші пільги, надходження, надмірні пенсії; перекручується дійс- ний стан безробіття, приховується функціонування подвійної системи освіти, має місце публічне викривлення дійсного соціального стано- вища в країні. Про існування таємниць у військовій політиці, як уяв- ляється, взагалі говорити зайве. Як і політику в цілому, латентну політику можна поділити за тер- міном реалізації на довгострокову, середньої тривалості та коротко- строкову. Прикладом довгострокової латентної політики (тривалість 22 більше, припустімо, п’ятнадцяти років) може бути неоколоніалізм, роз- палення світової пролетарської революції з боку Комінтерну, експансія світового соціалізму за часів Радянського Союзу, подібна до того сучас- на світова експансія американсько-західноєвропейської моделі політич- ного устрою під гаслами розповсюдження ліберальної демократії та захисту прав людини. Прикладом латентної політики середнього термі- ну тривалості (припустімо, від п’яти до п’ятнадцяти років) можуть бути таємні дії США під час війни у В’єтнамі, дії СРСР в Афганістані, таєм- на дипломатична активність країн Європи, Японії і США напередодні Другої світової війни, діяльність спецслужб СРСР щодо знищення бо- йовиків ОУН-УПА в Західній Україні тощо. Короткострокова латентна політика (до п’яти років) відбиває реалії динаміки зовнішнього політич- ного середовища, внутрішньої розстановки сил та зміни пріоритетів. Прикладом цього можуть бути приховані цілі маніпулювання суспіль- ними настроями та введення в оману світової громадської думки у ви- падках вторгнення США в Афганістан, Ірак та інші країни, політика подвійних стандартів НАТО під час розпаду та руйнації СФРЮ. Диференціацію видів латентної політики в руслі класифікації полі- тики в цілому є підстави продовжувати: внутрішня, зовнішня та світова; моноцентрична та поліцентрична; стабілізуючо-охоронна, дестабілізу- юча або підривна, дезорієнтуюча, знищувально-ліквідаційна, нейтралі- зуюча, спостережно-прогнозуюча і т.п. Особливо докладно слід зупинитись на тих видах латентної полі- тики, в яких найбільш помітно виявляється її специфічна природа. Їх можна поділити на дві підгрупи згідно з тим, що політика містить, з одного боку, необхідність глибокого усвідомлення існуючої ситуації та власних можливостей, а з іншого – систему заходів з практичного до- сягнення цілей. Перше – коротко – це політична розвідка у всіх її різ- новидах та всебічне інформаційно-аналітичне забезпечення політики. Серйозні суб’єкти політики в першу чергу потребують максимально повного та точного уявлення про реальний стан суспільства, розстанов- ку і наміри внутрішніх і зовнішніх сил, шляхи реалізації власних інте- ресів, імовірні перешкоди, протидії і небезпеки. Розв’язання цього ком- плексу завдань передбачає використання поруч із відкритими – закри- тих або напівзакритих структур, непрозорих дій, таємних агентів, при- хованих засобів, невисвітлюваних методів тощо. Друге – це багатог- ранна та складна практика безпосередньо прихованої, непрозорої дія- льності з визначених цілей. Розглянемо обидві підгрупи послідовно. Як зазначає Г. Почепцов, ―під розвідкою ми розуміємо збирання інформації, оцінку її вірогідності та об’єднання окремих фактів в ана- літичну картину‖ [10, с. 559]. Політична розвідка покликана добувати 23 інформацію про функціонування політичних систем та їх структурних елементів. Дуже часто вважають, що політичною розвідкою займа- ються лише спецслужби однієї держави по відношенню до іншої. Та- ке спрощення помилкове, бо виникають питання: хіба насправді лише державний інститут займається розвідкою? Хіба розвідка стосується лише інших політичних систем? Цього недоліку, як уявляється, поз- бавлена точка зору В. Землянова, який вважає, що розвідкою назива- ється діяльність суб’єктів, що застосовують спеціальні засоби і мето- ди, з метою одержання інформації про задуми, плани і заходи супро- тивника (іноземних держав, конкурентів), які потенційно або реально загрожують безпеці об’єктів захисту (держави, організації, фірми) [2, с. 21-22]. Дійсно, частіше іноземними політичними системами та су- б’єктами міжнародних відносин займається переважно т. зв. ―зовнішня‖ розвідка, яку здійснює спеціальна державна служба. Але крім неї цим займаються також інші суб’єкти, наприклад, певні під- розділи МЗС, митних та прикордонних структур, антитерористичні, антикримінальні установи тощо. На недержавному рівні політичну розвідку за кордоном із стародавніх часів вела церква, пізніше до неї приєдналися ―клуби еліт‖, приватні агенції, транснаціональні корпо- рації, транснаціональні кримінальні угруповання, окремі політичні сили або громадські організації недержавного характеру. Як конста- тує В. Самофалов, ―в більшості провідних ТНК створені спеціальні розвідувальні підрозділи, які використовують у своїй діяльності ті ж самі форми та методи, що й державні спецслужби‖ [14]. Вони займа- ються усіма видами шпигунства – від науково-технічного до політич- ного з метою прогнозу розвитку політичних подій в країнах, якими цікавляться ТНК. Відомо, що аналітики американської ―Галф ойл‖, на відміну від ЦРУ, передбачали повалення шаха Ірану ще за чотири місяці до того як це відбулося [14]. Особливу роль у розвідувальній роботі корпорацій займає, на думку А. Кузьменка, створення різного роду благодійних фондів, філантропних організацій і т.п. в державах, які переживають соціально-політичні та економічні кризи [6]. Добування розвідувальної інформації щодо іноземних країн дер- жавними та недержавними структурами здійснюється переважно шляхом ―традиційного шпигунства‖ агентів-нелегалів, легальною діяльністю ―під прикриттям‖ дипломатів та акредитованих журналіс- тів, ―нетрадиційним шпигунством‖ аналітиків спеціальних підрозділів науково-дослідницьких установ та деяких відкритих організацій, ма- теріали яких набувають конфіденційного характеру. Всі учасники зовнішньої розвідки – держава, міждержавні, недержавні, приватні, транснаціональні, військово-політичні, кримінальні та інші структури 24 мають інтереси, реалізація яких потребує латентної діяльності за ме- жами (і не тільки) національних кордонів. Сучасна тенденція до роз- мивання монополії держави на здійснення міжнародної політики сут- тєво розширює коло учасників зовнішньої політичної розвідки. Безпечне та стабільне функціонування політичної системи, ефек- тивне управління країною з боку її керівництва, успішна діяльність спеціальних держструктур, конкурентна боротьба всіх учасників по- літичного процесу за досягнення цілей на внутрішньополітичній арені принципово залежить від володіння необхідною інформацією щодо стану власного суспільства, функціонування його політичної системи та її елементів. Отримання цієї інформації, по суті, теж є політичною розвідкою, але, так би мовити, внутрішньою. Хоч деякі автори вико- ристовують поняття ―внутрішня розвідка‖ [12; 16], широкого обігу в літературі цей термін не отримав, напевно, через домінування тради- ційного уявлення про розвідку як зовнішньополітичну діяльність. В цьому зв’язку найчастіше використовується поняття ―служба безпеки‖, ―держбезпека‖, ―суспільна безпека‖, ―таємна поліція‖, ―політичний роз- шук‖ тощо. Домінування серед учасників внутрішньої розвідки держав- них структур обумовлює переваги у спектрі її функцій і завдань інфор- маційно-аналітичного забезпечення керівництва країни та нейтралізації погроз політичній системі та її суб’єктам з боку антиконституційних елементів, підривних та екстремістських угруповань, окремих терорис- тів та інших носіїв протиправних дій. Проблема функціонування держа- вних органів внутрішньої розвідки полягає в тому, що служби політич- ного розшуку і т.п. через прихованість їх дій мають тенденцію деграду- вати в органи репресії та боротьби з політичною опозицією, особливо в умовах недемократичних режимів. Розширення кола недержавних структур, що активно залучаються до політики, є одним з результатів ліберально-демократичних перетво- рень суспільства. Конкурентна боротьба багатьох учасників політично- го процесу за владу, за вплив на неї з метою реалізації специфічних інтересів передбачає не лише відверті дії, але й такі, що в разі їх відк- ритої підготовки і здійснення можуть бути нейтралізовані або викорис- тані проти ініціюючої сторони. Проблема безпеки, самозахисту та успі- шної боротьби з політичними суперниками об’єктивно вимагає закри- тості певних аспектів діяльності політичних акторів та створення контррозвідувальних структур. Хоча розвідка і контррозвідка розв’язу- ють різні завдання, суть інформаційно-аналітичного процесу роботи у них однакова. Крім постачання державному керівництву відомостей, необхідних для дієвого контролю за ситуацією в країні, державні спец- служби велику увагу приділяють боротьбі з політичним екстремізмом і 25 тероризмом. Посилення загрози тероризму і значна зміна його характе- ру (активне використання терористів-смертників) стали викликом сис- темі самозахисту суспільства, що викликало нові тенденції у боротьбі з тероризмом (відновлення інституту таємних інформаторів тощо). Діяльністю, яку за суттю можна віднести до категорії внутріш- ньої розвідки, займаються також недержавні суб’єкти політики. Від- повідні інформаційно-аналітичні структури мають майже всі солідні політичні партії. Як правило, розвідка партій в першу чергу націлена на отримання і опрацювання інформації стосовно лідерів партій- суперників (їх політичні інтереси та позиції, особливості біографії, характеру, стану здоров’я тощо), про настрої в партії, внутрішні супе- речності, ієрархію, джерела фінансування, заплановані дії, зв’язки в уряді та з іншими політичними силами і т.п. Отже, в цілому неурядо- ва/недержавна політична розвідка – це агентурно-інформаційна діяль- ність по добуванню, інтерпретації та використанню інформації полі- тичного характеру на рівні окремих юридичних осіб (іноді навіть окремих приватних фізичних осіб), які мають власні політичні потре- би та інтереси або можливості виконувати відповідні замовлення. Інформація добувається, як завжди, легально, напівлегально і нелега- льно. Іноді межа між зовнішньою і внутрішньою політичними розвід- ками стає доволі умовною. Політичну розвідку поділяють також, у залежності від її форм, на агентурну, легальну, технічну та інформаційно-аналітичну. В тако- му разі під агентурною розвідкою розуміють використання для добу- вання інформації і здійснення специфічних заходів спеціально підіб- раних, завербованих і ретельно підготовлених людей. Легальна розві- дка – це діяльність спецструктур, що використовуються для отриман- ня інформації, при цьому не вдаються до таємних операцій і не при- ховують джерел інформації: відкритих публікацій; безпосередні кон- такти на прийомах, зустрічах та конференціях; неприхована кіно- і фотозйомка, наприклад, при пересуванні об’єктів, що цікавлять, по країні тощо. Технічна розвідка визначається через ключову роль тех- нічного чинника добування інформації. За допомогою різноманітних технічних засобів суб’єкт розвідувальної діяльності здійснює оптичну розвідку (із використанням зображення у звичайному видимому або інфрачервоному вигляді), радіорозвідку (шляхом перехоплення радіо- сигналу з конфіденційною інформацією), комп’ютерну розвідку (отримання необхідної інформації із комп’ютерних мереж та банків даних або окремих комп’ютерів). Про значущість та величезну роль технічної розвідки свідчить приклад діяльності Агенції з національної безпеки США. Аналітична обробка первинної інформації – це одер- 26 жання розвідувальних оцінок більш високого рівня в результаті опра- цювання первинної розвідінформації з використанням обчислюваль- ної техніки і спеціальних комп’ютерних програм. Окремим видом політичної розвідки варто визначити військово- політичну розвідку – спецгрупи особливого призначення, мета яких – глибоке укорінення агентури на об’єктах військово-стратегічного характеру на випадок війни, а також здійснення диверсійних та теро- ристичних операцій, особливі партизанські загони тощо. Другу велику підгрупу специфічних за природою видів латент- ної політики, що визначається безпосередньо через практику прихо- ваної, непрозорої діяльності, можна, як уявляється, поділити таким чином: ―силові‖ спецоперації в політиці; ―ординарні‖ технологічні операції; інформаційні та психологічні війни та операції; таємна дип- ломатія та діяльність таємних структур у сфері міжнародних відно- син; нелегальна діяльність партій та різноманітних (окремо – кримі- нальних) угруповань. Запропонований розподіл має до певного ступе- ня умовний характер, оскільки, наприклад, ―силові‖ спецоперації здійснюють як державні спецслужби, так і терористичні угруповання, так само до інформаційних спецоперацій у форматі ―ординарних‖ закритих дій часто вдаються як легальні організації, так і політичне підпілля. Через це видається корисним зробити додаткові зауваження щодо конкретного змісту цих видів латентної політики. ―Силові‖ спецоперації у політиці (ССО) можна визначити як усе- бічне застосування у будь-якому місці світу прихованих засобів ради- кального силового впливу (аж до знищення) з метою розв’язання полі- тичних завдань, особливо – позбавлення супротивника влади або здат- ності вести боротьбу (чи різко обмежити можливість подальшого ве- дення ним цієї боротьби). У свою чергу ССО можуть поділятися на різновиди за низкою підстав. Зокрема, на ґрунті пропозицій В. Квачко- ва [4] можливо, в залежності від цілей і завдань, розробити таку класи- фікацію: підготовка та здійснення державних переворотів; ССО по дезорганізації керування, наприклад, шляхом пошкодження телекому- нікативного устаткування; диверсійні ССО, які завдають безпосеред- нього збитку об’єктам супротивника, наприклад, через знищення пунк- тів керування, штаб-квартири партії (осередку), її типографії або скла- ду із матеріальними цінностями; диверсійно-розвідувальні, а саме: засі- дка, захоплення людей; протидиверсійні (контртерористичні) ССО – пошук, блокування, захоплення чи ліквідація терористичних форму- вань, диверсійних груп, партизанських загонів; правоохоронні ССО – по захисту конституційного ладу, функціонування державних струк- тур, уряду тощо; ССО по організації збройної боротьби, наприклад, 27 шляхом підготовки та формування бойових сил опору, національно- визвольного руху, а також радницька діяльність і т.п.; рятувальні (пошуково-рятувальні) ССО з метою визволенння заручників, співвіт- чизників, яких утримують насильно в тому числі за межами країни; провокаційні ССО; знищення ключових фігур владних структур або провідних політиків; ―санація‖ як викраденння або нейтралізація окре- мих осіб відповдно до політичних цілей та інші ССО, тобто дії, які мо- жуть бути віднесені до спеціальних керівництвом країни. Наступною складовою цієї підгрупи є спеціальні інформаційні операції (СІО). В одному випадку їх тлумачать як щось дуже близьке до пропагандистського маніпулювання свідомістю об’єкта, в іншому – додається врахування реалій комп’ютерного світу. Таким чином, в узагальненому вигляді СІО у політиці визначатиметься як прихова- ний вплив на інформаційно-регулятивну функцію політичної систе- ми. Напрямками цього впливу, і, відповідно, різновидами СІО, мо- жуть бути суб’єкти, які приймають рішення, дезинформація, дискре- дитація опонентів у масовій свідомості, дестабілізація ситуації, хакер- ські операції в інформаційно-комп’ютерних мережах, семантичні ата- ки тощо [1; 8; 11]. В останньому випадку мова йде про непомітне ви- ведення з ладу комп’ютерної системи таким чином, щоб вона працю- вала зовсім правильно, але рішення видавала невірні. Під спеціальними психологічними операціями (ПО) найчастіше розуміють заходи, які здійснюються з метою впливу на масові на- строї, психічний стан людей, поведінкові та емоційні установки задля отримання бажаних політичних результатів. Їх різновиди визначають- ся в залежності від цілей, характеру, методів впливу, масштабу і зміс- ту поставлених завдань. Зокрема, за методами впливу ПО поділяють- ся на такі види: інформаційно-психологічні, психогенні, психоаналі- тичні, нейролінгвістичні, психотронні та психотропні [5, с. 10-22]. Оскільки настрої людей багато в чому обумовлюються отриманою інформацією, в літературі іноді СІО та ПО об’єднують в єдине понят- тя інформаційно-психологічної операції [11]. Під віднесеними до складу підгрупи т.зв. ―ординарними‖ техно- логічними операціями розуміють комплекс різноманітних непрозорих заходів, які здійснюються без застосування спеціальних засобів, не спрямовані безпосередньо на силову, психологічну або інформаційну атаку конкретного супротивника, а, як правило, розраховані на захист від висвітлювання конфіденційних складових звичайного функціону- вання. У внутрішньому вимірі це – розробка майбутньої виборчої стратегії та тактики, формування складу керівних структур, поперед- нє складання партійних списків до парламентських виборів, розгляд 28 кадрових та інших питань, які, виходячи з принципу доцільності, не підлягають оприлюдненню. Сюди ж можна зарахувати внутріпартійні інтриги та змови. У зовнішньому вимірі це – здійснення ―м’якого‖ політичного тиску на партнерів та супротивника, використання ―агентів (груп) впливу‖, розв’язання делікатних фінансових питань, лобіювання інтересів, звичайні закриті узгодження позицій або пере- говори з іншими політичними силами, контакти із спецслужбами, використання адмінресурсу тощо. Всі вони мають переважно органі- заційний характер. Окремо проглядається такий вид латентної політики, як таємна дипломатія та діяльність прихованих структур у сфері міжнародних відносин. Таємна дипломатія являє собою низку прихованих мирних заходів задля реалізації специфічних національних інтересів у світо- вій політиці, зміцнення будь-яким невоєнним шляхом міжнародного співробітництва, запобігання міжнародним конфліктам або їх врегу- лювання, пошук компромісів або взаємоприйнятних рішень. Досить розповсюджене засудження таємної дипломатії, однак це не означає необхідності цілковитого усунення конфіденційності з міждержавних відносин. У іншому разі довелося б заздалегідь відмовитися, від по- шуку компромісів, зондування намірів іншої сторони щодо можливо- сті досягнення порозуміння у складних ситуаціях, альтернативою чому залишається війна. Так було, наприклад, під час врегулювання Карибської кризи у 1962 р. За іншим виміром таємна дипломатія мо- же містити міжнародні змови, підготовку агресії тощо. Стосовно ла- тентних структур світової політики доцільно послатися на працю М. Сенченка [15]. Як вважає А. Кузьменко, зараз в цьому напрямку спостерігається таємна боротьба на таких рівнях: світові громадсько- політичні рухи (комуністичні, соціал-демократичні, фашистські, сіо- ністські і т.п.), світові релігії, елітарні закриті об’єднання, транснаціо- нальні фінансово-економічні та військово-політичні об’єднання, ма- фіозних та інших транснаціональних кримінальних угруповань, між- державні відносини [6]. Крім цього, на думку Ф. Хентшела, в останні роки загрозливих масштабів набула тенденція використання сил най- манців та приватних воєнізованих корпорацій [17]. Їх активна діяль- ність спостерігається, зокрема, в Іраці на боці американських військ. Таким уявляється спектр видів латентної політики в цілому. Зро- зуміло, що не всі, а переважно основні елементи його знайшли своє відображення в аналізі. Втім значення досягнутого вбачається в ство- ренні необхідної проміжної аналітичної бази для подальшої розробки системної типологізації латентної політики. 29 1. Бритков В., Дубовский С. Информационные технологии в на- циональном мировом развитии // Общественные науки и современ- ность. – 2000. – №1. 2. Землянов В.М. Своя контрразведка. – Мн., 20- 02. 3. ―Зеркало недели‖. – 2005. – №50. – С. 5. 4. Квачков В.В. Спецназ России: специальные операции в политике. – М., 2004. 5. Крысько В.Г. Секреты психологической войны. – Мн., 1999. 6. Кузьменко А. Особенности конкуренции ―групп влияния и давления‖ с государст- венной властью // Персонал. – 2004. – №7. 7. Курілло В.Є. Базові заса- ди латентології // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип. 6. – Київ, Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. – С. 103-113; його ж: Латентна політика як соціальне явище // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 23. Вип. 10. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 13-17; його ж: Про деякі базові засади латентології як науки // Політичний менедж- мент. – 2004. – №1. – С. 53-62. 8. Литвиненко А.В. Специальные ин- формационные операции и пропагандистские кампании. – К., 2000. 9. На ковре и под ковром. Круглый стол // Русский журнал. – 2003. – 24 апр. 10. Почепцов Г.Г. Теория коммуникаций. – М.; К., 2001. 11. По- чепцов Г.Г. Информационно-психологическая война. – М., 1999. 12. Рогозин Г. Политический сыск или внутренняя разведка // Записки Президенту. – 2004. – №16. 13. Сагайдачный И. Тайная война в Ира- ке // Зеркало недели. – 2004. – №32. 14. Самофалов В. Глобальный вызов транснациональных корпораций // Зеркало недели. – 2003. – №31. 15. Сенченко М.І. Латентні структури світової політики. – К., 2003. 16. Томас Г. Проблемы внутренней разведки // Америка. – 2003. – 27 окт. 17. Хентшел Ф. Частные военные корпорации: наемники как новая латентная сила дестабилизации безопасности // Персонал. – 2004. – №7. О. Стадніченко МАНІПУЛЯТИВНІ ТА КОМУНІКАТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАС-МЕДІА Сучасна людина в процесі динамічної взаємодії, різноплановості й повторюваності різних явищ суспільно-політичного життя давно втратила можливість (та й потребу) бути безпосереднім їх свідком та учасником, але втрачати обізнаність з процесами навколишнього сві- 30

Види латентної політики

Репозитарії

Схожі ресурси