Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Назва видання: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77686 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа / О. Стадніченко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 30-40. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77686 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-776862015-03-06T03:01:47Z Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа Стадніченко, О. Проблеми політичного менеджменту 2004 Article Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа / О. Стадніченко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 30-40. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77686 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту |
| spellingShingle |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Стадніченко, О. Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| format |
Article |
| author |
Стадніченко, О. |
| author_facet |
Стадніченко, О. |
| author_sort |
Стадніченко, О. |
| title |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| title_short |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| title_full |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| title_fullStr |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| title_full_unstemmed |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| title_sort |
маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77686 |
| citation_txt |
Маніпулятивні та комунікативні елементи суспільно-політичної діяльності мас-медіа / О. Стадніченко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 30-40. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT stadníčenkoo manípulâtivnítakomuníkativníelementisuspílʹnopolítičnoídíâlʹnostímasmedía |
| first_indexed |
2025-07-06T01:52:56Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:52:56Z |
| _version_ |
1836860600403099648 |
| fulltext |
1. Бритков В., Дубовский С. Информационные технологии в на-
циональном мировом развитии // Общественные науки и современ-
ность. – 2000. – №1. 2. Землянов В.М. Своя контрразведка. – Мн., 20-
02. 3. ―Зеркало недели‖. – 2005. – №50. – С. 5. 4. Квачков В.В. Спецназ
России: специальные операции в политике. – М., 2004. 5. Крысько
В.Г. Секреты психологической войны. – Мн., 1999. 6. Кузьменко А.
Особенности конкуренции ―групп влияния и давления‖ с государст-
венной властью // Персонал. – 2004. – №7. 7. Курілло В.Є. Базові заса-
ди латентології // Сучасна українська політика. Політики і політологи
про неї. Вип. 6. – Київ, Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004.
– С. 103-113; його ж: Латентна політика як соціальне явище // Наукові
праці: Науково-методичний журнал. Т. 23. Вип. 10. Політичні науки.
– Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 13-17; його ж:
Про деякі базові засади латентології як науки // Політичний менедж-
мент. – 2004. – №1. – С. 53-62. 8. Литвиненко А.В. Специальные ин-
формационные операции и пропагандистские кампании. – К., 2000. 9.
На ковре и под ковром. Круглый стол // Русский журнал. – 2003. – 24
апр. 10. Почепцов Г.Г. Теория коммуникаций. – М.; К., 2001. 11. По-
чепцов Г.Г. Информационно-психологическая война. – М., 1999.
12. Рогозин Г. Политический сыск или внутренняя разведка // Записки
Президенту. – 2004. – №16. 13. Сагайдачный И. Тайная война в Ира-
ке // Зеркало недели. – 2004. – №32. 14. Самофалов В. Глобальный
вызов транснациональных корпораций // Зеркало недели. – 2003. –
№31. 15. Сенченко М.І. Латентні структури світової політики. – К.,
2003. 16. Томас Г. Проблемы внутренней разведки // Америка. – 2003.
– 27 окт. 17. Хентшел Ф. Частные военные корпорации: наемники как
новая латентная сила дестабилизации безопасности // Персонал. –
2004. – №7.
О. Стадніченко
МАНІПУЛЯТИВНІ ТА КОМУНІКАТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАС-МЕДІА
Сучасна людина в процесі динамічної взаємодії, різноплановості
й повторюваності різних явищ суспільно-політичного життя давно
втратила можливість (та й потребу) бути безпосереднім їх свідком та
учасником, але втрачати обізнаність з процесами навколишнього сві-
30
ту ніхто не хоче; тому більшість індивідів отримують найнеобхідніші
відомості для орієнтації у повсякденному житті із засобів масової
інформації. Різноманітні знання світоглядного й ідеологічного харак-
теру, що його подають та інтерпретують мас-медіа цілком здатні за-
довольнити ―інформаційний голод‖ сучасного суспільства, яке все
більше набуває рис постіндустріального, інформаційного. Оскільки
історія людства є перш за все історією боротьби за владу і панування,
то політична влада, в контексті нинішньої ситуації, опиняється в ру-
ках того, хто має доступ до інформації, ідентифікації внутрішнього
світу людини й змістових картин. До такої думки схильні багато нау-
ковців, які особливо підкреслюють той факт, що за будь-якого полі-
тичного перевороту новий режим захоплює перш за все не королівсь-
кий палац й не індустріальні центри, а засоби масової інформації. Це
засвідчує особливу вагу ЗМІ в суспільно-політичному житті в різні
історичні епохи і дедалі зростаюче значення індустрії мас-медіа в
наші дні.
Засоби масової інформації виконують у будь-якому суспільстві
чимало важливих функцій. Об’єктом уваги даної статті стане функція
критики та контролю, а також можлива різноплановість їх проявів у
суспільно-політичному житті, а саме: маніпулятивні і комунікативні
можливості діяльності мас-медіа. Адже, як свідчить історичний дос-
від, мас-медіа можуть служити різним політичним цілям – як розвива-
ти у суспільстві прагнення до свободи і соціальної справедливості,
допомагати людям у компетентній участі у політиці, так і духовно
закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти страх і
недовіру тощо.
Масову комунікацію науковці визначають як особливий вид дія-
льності, що здійснюється спеціалістами заради впливу на об’єктивно
взаємопов’язані групи і окремих індивідів заради ―масовизації‖ їх
свідомості і поведінки. М. Вебер розглядав пресу як особливе
―капіталістичне підприємство‖, спрямоване на творення певної
―робочої маси‖, а Р. Парк, Ч. Кулі, У. Ліпман та ін. трактували масову
комунікацію як ―особливий спосіб спілкування маси‖, що виникає на
хвилі індустріалізації ―колективного угруповання‖, об’єкт інтересів
членів якого знаходиться поза локальними групами і культурами, до
яких вони належать [1]. Дослідники переконані, що саме в цій площи-
ні лежать реальні проблеми справжньої політики: адже саме політика,
як сфера суспільної діяльності, найбільше потребує засобів масової
інформації для встановлення і підтримки постійних зв’язків між її
суб’єктами. Політика неможлива без опосередкованих форм спілку-
вання і спеціальних засобів зв’язку між різними носіями влади, а та-
31
кож між державою та громадянами – тому мас-медіа все більше ви-
ступають не лише як необхідна ланка передачі інформації у системі
механізмів політики, але й її творцем. Таким чином, засоби масової
інформації в процесі свого функціонування здійснюють двобічний
зв’язок між комунікатором (тим, хто подає інформацію) і реципієн-
том (тим, хто сприймає інформацію), тобто відбувається своєрідне
неособисте спілкування за допомогою форм масового зв’язку.
Зрозуміло, що специфіка діяльності засобів масової інформації
має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової
інформації, адресований аудиторії, значною мірою визначає її став-
лення до дійсності і напрям майбутніх соціальних дій. Прагнучи до
спілкування з навколишнім світом, людина виступає невеликою част-
кою сконструйованого системного обміну із зовнішнім середовищем:
прийом й переробка інформації здійснюються нею в точній відповід-
ності до особливих властивостей її психіки. Незважаючи на те, що
один і той самий факт описується й оцінюється різними людьми по-
різному, існують певні закономірності роботи каналів проходження
інформації – тактильних, візуальних, смакових та ін. Кожна індивіду-
альна картина світу об’єднується надалі із схожими, потім – із менш
схожими, і в результаті всі уявлення людей про навколишній світ,
правила існування в ньому, реакції та переконання і таке інше форму-
ють масову свідомість [2]. Шляхом формування громадської думки,
вироблення певних установок вони спонукають людину до тих чи
інших вчинків або до утримання від таких. Тому ЗМІ не лише викону-
ють інформативну функцію (хоча вона має бути основною), але й
пропагують ідеї, погляди, вчення, політичні програми і беруть таким
чином участь у соціальному управлінні. ―Індустрія свідомості стає
найважливішим інструментом політичного панування і в той же час
інструментом приховування цього панування монополістичної еліти‖,
– зазначає Я. Любивий [3].
Цілком справедливим вбачається нам трактування мас-медіа
дослідниками як цілеспрямованого механізму ―масовизації‖ суспільс-
тва, зручним засобом у політичних цілях перш за все недемократич-
них соціально-політичних систем. Підтвердження згаданій тезі знахо-
димо в ході дослідження ряду історичних фактів, зокрема геббельсів-
ської пропаганди в Німеччині і сталінської – в СРСР тощо. У сучасному
розумінні це був пресінговий соціально-політичний PR відверто мані-
пулятивного зразка. Незважаючи на крах вказаних режимів, роль мас-
медіа в процесі виробництва масової свідомості в недемократичних
державах залишається незаперечною. Сама аудиторія багатьма теоре-
тиками сприймається як пасивний, безвольний і зазвичай лояльний
32
продукт відповідного впливу і обробки, а підхід (в якому активність
виявляє тільки комунікатор, а аудиторія виступає пасивним суб’єк-
том) відображає маніпулятивний напрямок роботи мас-медіа. На вка-
заному підході ґрунтується чимало інформаційних явищ і масова ку-
льтура в цілому. Водночас на фоні розвитку демократичних процедур
в політичній науці почав переважати підхід до аудиторії не як до па-
сивної аудиторії, нездатної на власний аналіз і вироблення незалежної
оцінки навколишніх подій. Це проявляється і в тому, що у більшості
людей сформувались досить складні та диференційовані комунікацій-
ні потреби. Пересічна людина вже не може обходитися без радіо, га-
зети, телебачення, більше того – для багатьох недостатньо одного
джерела інформації – постає вимога вибору, можливості самостійно
приймати рішення щодо того чи іншого повідомлення тощо. На відмі-
ну від тоталітарних держав типу Північної Кореї, де громадяни досі
мають один телеканал, у розвинутих країнах рахунок каналів ведеться
на десятки і навіть сотні [4], а розвиток комунікації, як відомо, активі-
зує аудиторію, примушує обирати між різними альтернативами. От-
же, особливістю масово-інформаційних процесів у багатьох країнах
останнього часу є їхня ―демасифікація‖ – можливість вибору для ін-
дивіда тієї інформації, яку він сам хоче отримати, а не яку йому нав’я-
зують ззовні, хоча це й пов’язано з певними труднощами технічного й
політичного плану. Певною проблемою виступає те, що далеко не
кожна людина має талант відділяти зерна від полови в пропонованій
інформації, тому й існує такий ефект, коли, за виразом Г. Тарда, ―під
впливом преси в суспільстві створюється колективна свідомість, об’є-
днана атмосферичною оболонкою, коли певні риси індивідів взаємно
позначаються одне на одному, а їх дії зливаються в унісон, спрямову-
ються загальною течією ідей і пристрастей. Така духовна єдність ін-
дивідів породжується одночасністю їхніх переконань, що формують-
ся пресою‖ [5].
Особливо важливу роль ЗМІ у життєдіяльності суспільства від-
значали вже здавна: дослідники проблеми Ігор та Ярослав Паськи на-
голошують, що в Англії VII століття друковане слово відігравало помі-
тну роль у формуванні цінностей та громадських орієнтирів, оскільки
читаюче населення вже тоді складало 60-70 відсотків [6]. Карл Дойч
вважає, що будь-яка співпраця людських істот потребує комунікації і
чим більш організованим є суспільство – тим більша потреба в комуні-
кації існує, а отже – і потреба в інформації. Розробляючи проблему
ролі комунікації у процесі становлення націй та народів, він дійшов
висновку, що ―...процеси комунікації є основою пов’язаності сус-
пільств, культур і навіть особистостей...‖ [7]. Б. Рассел, К. Поппер, Дж.
33
Сорос зазначають, що для побудови ―відкритого суспільства‖ обов’яз-
ковою умовою є відкритість мас-медіа, оскільки лише таке суспільство
ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнанні
самоцінності окремої особистості й людських спільнот. У відкритому
суспільстві і преса має бути вільною, бо саме вона забезпечує прозо-
рість державних, політичних, економічних та культурних інституцій
для громадянського суспільства. Крім того, вільна преса та демократи-
чне суспільство взаємовпливають одне на одного: свобода слова допо-
магає утвердженню відкритого демократичного суспільства, а останнє,
у свою чергу, забезпечує подальший розвиток і гарантії свободи ЗМІ.
Акцентування уваги на свободі як складовій громадянського суспільст-
ва можна пояснити тим, що саме свобода була поштовхом до наро-
дження вільної думки, слова, а згодом і такого явища, як засоби масо-
вої інформації. В середньовічній свідомості – історичний етап станов-
лення свободи совісті – ―слово‖ трактується як певний ―ключ‖ до
―діла‖; таким чином, хто володіє словом, той панує над дійсністю, па-
нує над світом [8]. Таке трактування дійшло до наших часів у такій
загальновідомій формулі: ―Хто володіє інформацією, той володіє сві-
том‖. В епоху становлення інформаційного суспільства зазначена теза
набуває особливої актуальності.
В ідеалі ЗМІ повинні бути зв’язуючою ланкою між окремою осо-
бою, громадянським суспільством та державою. Держава – це публіч-
на влада, сфера загальних інтересів, громадянське-суспільство – це
сфера індивідуальних свобод і приватних інтересів, а між ними – мас-
медіа, що поєднує їх за допомогою своїх комунікаційних можливос-
тей. За умови, що ЗМІ виражають думку інститутів демократії, полі-
тичних партій, груп тиску і через вільну пресу підносять громадянсь-
ке суспільство над державою, можемо говорити про розвинену демок-
ратичну державу. Якщо ж фіксовано сліпе виконання волі владних
структур і підкорення громадянського суспільства (справедливіше
було б говорити про суспільство громадян) державі – то це режим
тоталітарний, оскільки у демократичних державах взаємодія влади і
суспільства базується на механізмах зв’язку з громадськістю та на-
данні інформаційних послуг населенню. Обмін інформацією є важли-
вою ланкою в системі державного управління, тому що повнота,
якість і вірогідність інформації, що використовується для прийняття
соціально-політичних рішень, визначає і правдивість та дієвість таких
рішень. Особливого значення проблема відкритості інформаційних
систем набуває в сучасних умовах у нашій державі – в умовах побу-
дови в Україні демократичного суспільства. Очевидно, що розвиток
економіки, науки, культури, техніки, сфери соціальних відносин, а
34
також розвиток і вдосконалення політичної системи суспільства без-
посередньо залежать як від якості інформації, її повноти, оперативно-
сті, так і від форми її подання. Політологи стверджують, що демокра-
тичне суспільство, якщо воно хоче залишитися саме таким, змушене
балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного боку, без
свободи слова немає демократії, з іншого – існує небезпека викорис-
тання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю, – що є
досить актуальною темою для будь-якого суспільства, бо, перш за
все, процес свідомого введення в оману здатний в майбутньому спри-
чинити ―інформаційні війни‖ і наростання незадоволення та напруги
у суспільстві, протести – одним словом, нестабільність.
Як видно з вищевикладеного, роль, яку засоби масової інформа-
ції відіграють в суспільно-політичних процесах життя держави, є на-
багато важливішою, ніж це може видатися на перший погляд. Свід-
ченням впливу мас-медіа на суспільство можуть бути численні мовні
штампи, якими вони характеризувалися як в минулому, так і сьогодні:
―четверта влада‖, ―ланцюговий пес демократії‖, ―великий арбітр‖,
―очі та вуха суспільства‖ тощо. Спроба проаналізувати вказані харак-
теристики лише підкреслює їх справедливість: за умов постіндустріа-
льного суспільства особливого значення набувають швидкість, ефек-
тивність та якість здійснення повноважень представниками державно-
го апарату. Коли відсутній контроль за їх діяльністю, у цілому ряді
випадків виникає небезпека зловживання владними повноваженнями.
Тому у демократичному суспільстві мас-медіа є ―ланцюговим псом‖,
―великим арбітром‖, який виконує функцію нагляду за діяльністю
органів державної влади, попереджує розгул корупції та виродження
демократії. Щодо визначення засобів масової інформації як
―четвертої влади‖ в суспільно-політичному житті, то з ним погоджу-
ються далеко не всі науковці. Наприклад, О. Гриценко обґрунтовує
думку про те, що, оскільки журналістика, на відміну від владних
структур, не керує суспільством, не видає законів, підзаконних актів
та інших нормативних документів і не вирішує судових справ, то
вживання терміну ―четверта влада‖ відриває журналістів від справж-
нього покликання – ролі посередників між суспільством, громадськи-
ми організаціями, окремими громадянами та державою, політичними
та владними структурами. Тому вживання згаданої метафори лише
дезинтегрує журналістів [9]. Водночас для більшості громадян ЗМІ є
найважливішим джерелом інформації про діяльність органів держав-
ної влади, події та процеси, що відбуваються у державі та світі. Крім
того, мас-медіа забезпечують представникам різних суспільних груп
можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об’єднувати
35
однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці
свої інтереси тощо. Виходячи з цього, можемо стверджувати, що будь
-яка інформація, незалежно від того, якої сфери вона стосується,
спрямована не тільки на інформування аудиторії, але й на формуван-
ня ціннісних орієнтацій особи і суспільства – отже, ЗМІ виступають
одночасно і продуктом громадської думки, і силою, що її формує.
Саме в цьому полягає специфіка діяльності мас-медіа.
Комунікативні та маніпулятивні елементи діяльності мас-медіа у
суспільно-політичному житті, їх двоїстість була помічена вже давно.
Згадаємо у даному контексті вислів відомого українського дипломата,
ученого і журналіста Є. Онацького: ―...ЗМІ – це мозок нації, який ду-
має за націю, обдумує всі її справи, підказує ті чи інші рішення..., сер-
це, що відчуває націю, б’ється в такт мільйонам сердець...‖ [10]. З
іншого боку, в журналістиці, та й в усій системі мас-медіа, відомий
письменник О. Бальзак вбачає концентроване втілення зла, що згубно
впливає на всю духовну культуру людства: ―Влада грошей, закон ку-
півлі і продажу, моральна розбещеність – все це виявляється в діяль-
ності преси з цинічною відвертістю. Шантаж, безпринципність дії,
продиктована дріб’язковими інтересами, зведення особистих рахун-
ків, творення фальшивої репутації і паплюження благородних людей
з корисливої вигоди… газета, замість того, щоб піднятись до служін-
ня суспільству, стала знаряддям в руках партій… перетворилась на
предмет торгівлі‖ [11]. На думку цілого ряду дослідників, сучасні мас
-медіа, як і ЗМІ попереднього періоду, психологічно можна розгляда-
ти як специфічного виробника певного роду міфів. Ще у 1871 році К.
Маркс писав про індустрію мас-медіа того часу: ―Щоденно преса і
телеграф, який моментально розносить свої відкриття по всій земній
кулі, фабрикують більше міфів… за один день, ніж раніше можна
було виготовити за століття‖ [12]. Сьогодні в політичних процесах
багатьох країн світу починає активно використовуватися також і Інте-
рнет, особливість якого полягає в тому, що він дозволяє встановити
зворотний зв’язок політиків із своїми виборцями. Формування глоба-
льних процесів техногенізації та інформатизації сприяють об’єктив-
ному підвищенню ролі мас-медіа на сучасному етапі людської історії,
а отже, зростають і комунікативні та маніпулятивні можливості діяль-
ності сучасної індустрії мас-медіа.
З точки зору соціальної науки маніпулювання, мас-медіа – це сис-
тема засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою
зміни мислення й поведінки людей всупереч їх інтересами. При цьому
люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби, інтереси та в
цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпу-
36
лює. Теоретики виділяють два основних види маніпуляції: оперативну
маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуля-
цію. Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, ви-
користовуючи вже закладені в свідомості людей цінності, потреби,
стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу со-
ціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально
значущі дії у потрібному для себе напрямі. Широкі маси людей діють
так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингу-
ють чи протестують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються по-
рядку й демонструють загальну організованість. Стратегічна маніпуля-
ція полягає в тому, що протягом багатьох років в свідомості людей
формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по
собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові полі-
тичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній
маніпуляції, якщо з’явиться така потреба [13]. Прикладів такої маніпу-
ляції в історії (як і в сьогоденні) можна знайти чимало.
У політичній науці розрізняють значну кількість засобів прове-
дення маніпуляції. Проте найбільш відомим та простим засобом влад-
ного впливу й контролю над інформаційними процесами є цензура.
Держава за допомогою спеціально призначених й контрольованих
нею чиновників регулює зміст друкованих та інших інформаційних
матеріалів, використовуючи протекціоністські заходи щодо підтрим-
ки власних ЗМІ. Проводячи політику протекціонізму щодо державних
мас-медіа, влада вживає різних форм економічних санкцій до опози-
ційних медіа. Серед найбільш поширених – накладання штрафів конт-
рольно-ревізійними і податковими органами, невиправдано високі
суми відшкодування моральної шкоди тощо. Результатом подібного
контролю нерідко є настільки значне втручання у діяльність засобів
масової інформації, що вони втрачають багато своїх функцій щодо
відображення соціальної дійсності і подія суспільно-політичного жит-
тя перетворюється на нереалістичну, проте бажану для певних сил
картинку. Але існує й інший бік проблеми – демократичне суспільст-
во наділяє працівників засобів масової інформації великими правами,
але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. Зло-
вживання свободою слова, перетворення її на зручний метод політич-
ної боротьби є недопустимим. В журналістиці повинен діяти прин-
цип: більше свободи – більше відповідальності, а також слід чітко
розрізняти такі поняття, як журналістська помилка (за яку доречно і
достатньо вибачитись) і навмисне спотворювання фактів (за які необ-
хідно на державному рівні визначити покарання), оскільки вони мо-
жуть спричинити зростання напруги в суспільстві [14].
37
По суті, мас-медіа знаходяться в замкненому колі: ―виражаючи і
формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного
боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з іншого – впливають не
тільки на свідомість, а й на вчинки групової дії людей‖ [15]. Основні
технічні можливості ЗМІ, що оперують цілими просторами
(телебачення, преса й радіомовлення), можуть забезпечити, при наяв-
ності матеріальних можливостей та відповідного бажання, досить
сильний психологічній вплив на населення і навіть пресинг. Як влуч-
но зазначає Б. Багдикян, серед вчених політичних наук стало свого
роду трюїзмом вважати, що хоча засоби інформації не можуть повідо-
мляти населенню, що воно повинне думати, вони в дійсності пові-
домлять його, про що слід думати [16].
Дослідження предмету нашої статті було б неповним, якби ми
обійшли увагою такий термін, як інфократія – різновид політичної
влади, що буквально означає ―влада інформації‖; у переносному розу-
мінні – влада ЗМІ і їх представників. Сучасний російський вчений
Д. Ольшанський наголошує, що психологічно, задовольняючи потребу
в інформації, людина обов’язково потрапляє в залежність від її джерел,
тому сучасна масштабна інформатизація суспільства породжує нову
проблему. Виникає закономірне питання: чи не посилить це авторитарні
тенденції у розвитку держави і чи не може призвести в майбутньому
до особливого типу диктатури – інфократури? На думку вченого, за
умов централізованого чи відносно монопольного контролю над ін-
дустрією мас-медіа цілком можливим є варіант оволодіння політич-
ною владою в країні. Як приклад політолог наводить сучасну італій-
ську дійсність, де інформаційний магнат С. Берлусконі саме на цій
основі став лідером загальнодержавної політичної партії і досяг посту
прем’єр-міністра Італії [17].
Щодо маніпулятивних та комунікативних елементів суспільно-
політичної діяльності мас-медіа в сучасній Україні, то зауважимо, що
динамічні процеси, що відбуваються в сучасній Україні, віддзеркалю-
ються у суперечливому характері взаємодії політичної та медіа-
систем. Цілком закономірно, що після проголошення незалежності
України преса стала могутнім джерелом широкого діапазону інфор-
мації і способом вільного вираження думок. В Україні на загальноде-
ржавному рівні були закладені політико-правові основи, що відпові-
дають сучасним світовим стандартам забезпечення свободи слова і
функціонування преси; крім того, вже в перші роки існування незале-
жної України, Верховна Рада України прийняла понад два десятки
законодавчих актів, що в той чи інший спосіб регулюють діяльність
ЗМІ. Аналіз змісту ряду нормативних актів вітчизняного законодавст-
38
ва дає можливість стверджувати, що на державному рівні гарантовано
право на інформацію, її відкритість, доступність, свободу обміну нею,
її об’єктивність, достовірність, повноту і точність передачі інформа-
ції. Також держава гарантує економічну самостійність і забезпечує
економічну підтримку діяльності друкованих ЗМІ, запобігає зловжи-
ванням і можливості встановлення монопольного становища на ринку
видавців та розповсюдження друкованої продукції тощо. Водночас
практика застосування згаданих законодавчих актів залишає бажати
кращого, про що свідчать оцінки авторитетних міжнародних інститу-
цій (Парламентської Асамблеї Ради Європи). За висновками Комітету
захисту прав журналістів США, Україна фігурує серед тих країн, де
влада придушує свободу слова за допомогою заходів адміністратив-
ного тиску. Щодо принципу ―цензура заборонена‖, який декларується
у Конституції, то про його дієвість у реальному житті навряд чи мож-
на однозначно говорити: діяльність редакцій досі пов’язана з втручан-
ням окремих політичних сил у зміст інформаційних повідомлень;
присутня також і ―внутрішня цензура‖ окремих журналістів, виплека-
на у радянські часи та заснована на страхові зайняти опозиційну щодо
офіційної влади позицію. Таким чином, досить прогресивному зако-
нодавчому забезпеченню свободи слова в Україні протистоять недос-
коналість механізмів покарання за порушення законодавства про сво-
боду слова, залежність судів від виконавчої влади, а самих мас-медіа
– від політичного патронату і фіскальних органів держави. На жаль, в
Україні і досі бракує розуміння суспільством і самою владою того
факту, що ЗМІ повинні бути демократичною противагою офіційній
владі і самі офіційні кола повинні бути зацікавлені у становленні не-
залежної інформаційної системи в державі. Доводиться констатувати,
що українське суспільство, як і більшість пострадянських суспільств,
і досі не спромоглося здолати тих позицій, які були проголошені ще
Леніним і які сповідувались протягом всього радянського періоду
щодо засобів масової інформації як ―...засобу ідейно-політичної боро-
тьби, управління і пропаганди, що здійснює вплив на поведінку лю-
дей і залежить від матеріально-фінансового забезпечення...‖ [18]. За
умов нерозвиненості інституцій громадянського суспільства в ниніш-
ній Україні годі й сподіватись на сильні і незалежні мас-медіа, оскіль-
ки держава таких не потребує, а суспільство навіть не намагається
контролювати владу у жодній формі. Така ситуація дає широкі мож-
ливості саме для маніпуляційної діяльності медіа-індустрії.
Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об’єктивно
висвітлювати політичні події (тобто виконувати комунікаційні функції),
– одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави.
39
Саме мас-медіа подають інформацію про події, що впливають на по-
всякденне життя, аналіз подій, їх оцінку і прогноз, встановлюють та роз-
вивають відносини між громадськими організаціями, політичними пар-
тіями і неурядовими організаціями, рекламують певних політичних дія-
чів тощо. Водночас засоби масової комунікації сучасності мають довгий
перелік негативних рис і характеристик, які перш за все стосуються ма-
ніпулятивної спрямованості та виконання визначеного замовником за-
вдання. Особлива увага загострюється не тільки на вибірковій подачі
фактів, але й на тлумаченні подій у відповідному ракурсі з метою ство-
рити завчасно спланований образ в суспільній уяві. Не меншою нігіліс-
тичною тенденцією позначається діяльність мас-медіа в гонитві за сен-
саціями, що породжує упередженість, однобокість і дріб’язковість мате-
ріалів, пропонованих суспільству. За влучним висловом О. Копиленко,
―…засоби масової інформації сьогодні - сучасний варіант ―дволикого
Януса‖: однією рукою він сіє розумне, добре й вічне, а іншою кидає в
землю зуби дракона, з яких, згідно з легендою, виросте зло‖ [19].
1. Ольшанский Д.В. Политический РК. - СПб.: Питер, 2003. - С. 55.
2. Донченко Е. Концепция социальной психики общества // Философ-
ская и социологическая мысль. - 1994. - № 1-2. - С. 125. 3. Любивый
Я.В. Современное массовое сознание; динамика и тенденции разви-
тия. - К, 1993. - С. 33. 4. Ольшанский Д.В., Политический РК. -
СПб.: Питер, 2003. - С. 67. 5. Любивый Я.В. Вказана праця. - С. 33.
6. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Громадянське суспільство і національна
ідея (Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси). —
Донецьк, 1999. — С. 58. 7. Карл Дойч. Народи, нації та комунікація //
Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К 2000. -
С. 546. 8. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Вказана праця. — С. 58. 9. Гриценко
О.М. Шлях до демократії - через політичну культуру (проблеми фор-
мування її в процесах трансформації українського суспільства) // Три-
буна. - 2003. - №3-4. - С. 38. 10. Кін Д. Мас-медіа і демократія / Пер.
з англ. О. Гриценко, Н. Гончаренко. — К, 1999. - С. 18. 11. Бальзак
О. Втрачені ілюзії. - К, 1987. - С. 14. 12. Маркс К, Енгельс Ф. Сочи-
нения. - Т. 33. - С. 215. 13. Любивый Я.В. Вказана праця. - С. 58.
14. Демидов А.И. Власть в единстве и многообразии ее измерений //
Государство и право. - 1995. - №11. 15. Політологія / За ред. О.І. Сем-
ківа. - Львів. - С. 438. 16. Багдикян Б. Монополия средств информа-
ции. - М., 1987. - С. 41. 17. Ольшанский Д.В. Политико-
психологический словарь. - М.: Академический проект, 2001. - С.
185. 18. Советский Энциклопедический Словарь. - М., 1983. - С. 767.
19. Копиленко О.Л. Влада інформації. - К, 1991. - С. 14.
40
|