Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Корсак, К.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2004
Schriftenreihe:	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
Schlagworte:	Проблеми політичного менеджменту
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77687
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє? / К. Корсак // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 41-49. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77687
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-776872015-03-06T03:01:49Z Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє? Корсак, К. Проблеми політичного менеджменту 2004 Article Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє? / К. Корсак // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 41-49. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77687 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту
spellingShingle	Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Корсак, К. Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє? Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
format	Article
author	Корсак, К.
author_facet	Корсак, К.
author_sort	Корсак, К.
title	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
title_short	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
title_full	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
title_fullStr	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
title_full_unstemmed	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
title_sort	куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Проблеми політичного менеджменту
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77687
citation_txt	Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє? / К. Корсак // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 41-49. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї
work_keys_str_mv	AT korsakk kudizvernutalíberalʹnaídeâvočahukraíncívuminulečivmajbutnê
first_indexed	2025-07-06T01:52:59Z
last_indexed	2025-07-06T01:52:59Z
_version_	1836860602604060672
fulltext	К. Корсак КУДИ ЗВЕРНУТА ЛІБЕРАЛЬНА ІДЕЯ В ОЧАХ УКРАЇНЦІВ – У МИНУЛЕ ЧИ В МАЙБУТНЄ? У своїй першій спробі створити ―політологічну‖ наукову працю автор віддав перевагу доволі загальним порівнянням доаграрного, аграрного, індустріального й інформаційного суспільств у різноманіт- них аспектах матеріального, морального та освітнього забезпечення життєдіяльності їх громадян (таблиці 1-3 в [4]). Основний інформаційний матеріал цієї ―першої спроби‖, на щас- тя, не втратив значення, але його у даний момент варто було б розви- нути одразу в багатьох напрямах, оскільки за три роки після появи сталися радикальні зміни не лише в Україні, більшість громадян якої відмовилися й надалі залишатися ―кучмеками‖, але й на всій планеті. Щоправда, останнє твердження стосується не стільки ментальної трансформації населення Землі, скільки зрушень у тому фундаменті, на якому швидко зростатиме його майбутнє – суспільство знань. Ці ―точки зростання‖ мають форму сотень і тисяч тимчасово прихованих і малопомітних відкриттів у нано- і фемтонауках, подальшу долю яких неспроможні передбачити навіть їх автори. І справді, як зробити прогноз щодо медичного й іншого застосування нещодавно відкрито- го грандіозного за можливостями поля молекулярно-біологічних про- цесів, у які залучені 96% ДНК-матеріалу людини й інших розвинених істот [6], що ще зовсім недавно авторитетно проголошувалися нікому не потрібним ―генетичним шумом‖ [3, с. 203]? Набагато легше коментувати подію, яка мала статися ще на по- чатку 90-х років уже минулого століття, але дією керівників світової нафтогазової мафії була затримана аж до 29 червня 2005 року – під- писання угоди про об’єднання фінансових та інтелектуальних ресур- сів групи країн на чолі з Францією для створення прототипу потужно- го промислового термоядерного реактора. Дуже промовистий, хоч і випадковий, збіг у часі цього поворотного моменту в еволюції людст- ва з такою ―дрібничкою‖, як стрибок ціни за барель світлої нафти ви- ще позначки ―60 доларів США‖ на торгах 28 червня 2005 року. Побудова подібних реакторів була необхідна вже давно, оскіль- ки рекетирська тактика основних світових виробників нафти з середи- ни 90-х років відчутно гальмувала економічне зростання практично всієї світової економіки, провокуючи соціальну напругу, оскільки навіть мале підвищення цін на нафтопродукти обов’язково відгукува- лося значно вищим подорожчанням усього – від хліба до видовищ. 41 Легкість прогнозу наслідків появи першого інтернаціонального термоядерного реактора (ІТЕРа) полягає в тому, що пізніше будуть побудовані сотні подібних до нього ―національних‖ ТЕРів. Ці вибухо- і екобезпечні фабрики дуже дешевого і висококонцентрованого тепла назавжди ліквідують брак електричної і хімічної енергії – наявної в океанах кількості ―пального‖ для ТЕРів вистачить щонайменше на 100 мільйонів років навіть тоді, коли енергетичні потреби людства перевищать сучасні в сотні разів. Та проголошена у нашому заголовку ціль даної статті орієнтова- на все ж не на аналіз ролі і перспектив нано- і фемтотехнологій, а на соціолого-політичне дослідження позірно локального питання: чи може Україна обрати ліберальну ідею за той пасіонарний дороговказ, що об’єднає її громадян задля ―прискореного позитивного розвитку‖? Пасіонарні ідеї та емоційне сприйняття. Безсумнівно, прогрес людства визначався і буде визначатися технологічними проривами, як це сталося після винайдення землеробства, парової машини чи елект- ричного генератора, як це буде після поширення нано- і фемтотехно- логій (згаданий ІТЕР – перша ластівка саме фемтотехнологій). Але й винаходи привабливих і пасіонарних (пристрасних) ідей спроможні на певний час істотно збурити соціальне життя дуже вели- ких груп людей, а в унікальних випадках – багатьох країн. До групи подібних ідей ми відносимо ідеї християнства чи інших світових релі- гій, ―Комуністичний маніфест‖ та припущення про автоматичну появу раю на землі у разі перетворення пролетаріату в суспільного гегемона. Нещодавно на Заході відомі представники кількох гуманітарних і суспі- льних наук склали своєрідний рейтинговий перелік тих друкованих творів, що мали найбільш руйнівні наслідки в останні сто років. Безсум- нівний ―чорний лідер‖ цього переліку – саме ―Маніфест‖, що виперед- жає таких конкурентів, як ―Майн Кампф‖ Гітлера, ―Червону книжечку‖ з висловлюваннями Мао, та, що досить дивно, відомий в Україні твір провідного американського педагога Джона Д’юї ―Демократія і осві- та‖ [2]. З тисяч різноманітних ідей і десятків вчень далеко не всі мають шанси на ―оволодіння масами‖ і на перетворення в серйозну суспіль- ну силу. Необхідне поєднання багатьох соціальних та економічних передумов для реалізації потенційних можливостей ідей і вчень. З одного боку, для цього має сформуватися група цілковито захоплених перспективою і привабливістю нової теорії група осіб (проповідників чи просто лідерів), з іншого – семантична форма відтворення центра- льних положень та ідей цього вчення має бути зручною для трансля- ції від проповідника до майбутніх адептів за прийнятний час, а голов- 42 не - легкою для сприймання. Приклади того, як саме спрацьовують вказані принципи успішного поширення того чи іншого вчення, добре відомі читачам статті, а тому ми їх не акцентуватимемо. Та є й інші та більш приховані обставини, які необхідно врахову- вати тим, хто ставить собі за мету віднаходження і згуртування при- хильників власних поглядів. Важливо вказати: їх годі шукати в підру- чниках для партійних функціонерів і агітаторів, подібних до книги Малкіна і Сучкова [7]. Йдеться про те, що діяльність людського мозку відбувається за досить однозначними і жорсткими законами, які відо- мі сучасним науковцям лише частково, хоч за останні 20-30 років прогрес у цій сфері просто вражає. Абсолютна більшість цих законів має не доісторичне антропо- генне походження, а значно віддаленіше у часі видово-біологічне. Їх фундамент сформувався за десятки мільйонів років розвитку ссавців і моделювався невблаганним тиском конкуренції з іншими видами за одні й ті ж природні ресурси. Рамки статті виключають перелік й ана- ліз уже відомих законів ментальної діяльності людини і примушують обмежитися лише окремими важливими прикладами. Один з них стосується співвідношення логічної і афективної (емоційної) складових мозкової активності. В абсолютній більшості публікацій з філософії, психології і педагогіки під час оцінювання цих двох складових вищий ранг отримує логічна складова, яка - не будемо цитувати словники, енциклопедії і підручники - вважається, з одного боку, суто людською і непритаманною представникам інших біологічних видів рисою, з іншого - основою інтелекту (розуму) Ното каріепк. Більш якісними і правильними вважаються рішення і дії, які людина приймає не одразу ж, а після тривалого і якомога більш об’єктивного аналізу всіх вступних даних проблеми і пошуків на цій основі найбільш ефективного шляху до бажаної мети. Натомість імпульсивні і негайні вчинки внаслідок реакції на природні чи антропні чинники вважаються ―неінтелектуальними‖, невідповідними до аномально високих ментальних здібностей і спро- можностей людини. Люди, чиї індивідуальні особливості зумовлю- ють перевагу емоційної складової мозкової діяльності над логічною, прихильниками згаданих вище поглядів на дві складові роботи мозку не включаються в розряд ―інтелектуалів‖. Тим часом, як доводять новітні наукові відкриття і більш глибо- кий аналіз ментальних процесів, робота людського мозку відрізняєть- ся глибокою комплексністю, а її визначальні риси значною мірою залежать від віку особи й того стану, в якому в даний момент перебу- ває і мозок, і весь організм людини. Все більше доказів того, що впро- 43 довж її життя мозок не розвивається лінійно і рівномірно, з постійною швидкістю нарощуючи свої спроможності до всіх видів діяльності. Насправді він кілька разів зазнає дуже глибоких і досить коротких у часі перебудов, що змінюють його характеристики так, наче людина отримує мозок іншої особи, в якому зберігається, щоправда, частина первинної інформації і вражень, але цей ―новий‖ мозок інакше реагує на ті ж зовнішні чинники, ніж ―попередній‖. Наприклад, системи на- вчання і виховання всіх країн світу найбільше ―страждають‖ від того, що на ранній підлітковий вік припадає разюче глибока перебудова чотирьох п’ятих всього об’єму людського мозку. Під час самої пере- будови в певних аспектах мозок частково дисфункціональний [11], а педагоги та оточення не в змозі відмовитися від гіпотези про рівномі- рність розвитку особистості учнів і роблять багато помилок, поясню- ючи свою необізнаність так званою ―підлітковою кризою‖. Процес мислення не може відбуватися на ―чисто логічній‖ осно- ві за участю однієї півкулі мозку. Завжди і без жодних винятків у нор- мальної людини обов’язково відбувається емоційна оцінка будь-яких відчуттів – сигналів, що приходять від мільйонів складових частин наших органів чуттів. Миттєвість цієї оцінки на основі успадкованих генетичних реакцій і порівняння наявного з уже набутим індивідуаль- ним досвідом і дає шанс людині на виживання – у житті не лише пер- вісних, але й сучасних людей досить часто трапляються ситуації, коли відповідь на зовнішнє збурення має бути саме негайною. Ті підвиди чи види наших біологічних попередників, які у загрозливій ситуації міркували логічно й намагалися шляхом перебору і порівняння варіа- нтів дій обрати найкращий, давно зникли з поверхні Землі, не поли- шивши помітного сліду. Афекти і емоції необхідні не лише для прискорення роботи мозку і прийняття рішення за рятівний мінімальний інтервал часу – на їх основі фіксація відчуттів та інформації про довкілля відбувається так міцно, що людина пам’ятає про них усе життя. Проповідник, агітатор чи вчи- тель, бажаючи досягти максимального виховного і навчального впливу на слухача, повинен не просто намагатися надавати йому інформацію якомога більшою кількістю каналів сприйняття (зоровим, слуховим, тактильним тощо), а й досягти фіксації її емоційною, а не нейтральною пам’яттю. Емоційний запис відбувається один раз і назавжди, не зника- ючи і мало ослаблюючись у подальшому. Звернення до цього запису можливе у будь-який момент, а відтворення безпомилкове і досить пов- не. Як довели етологи (К. Лоренц, Н. Тінберген та інші), більшість реак- цій людей на живі істоти мають саме емоційне тло, а на неживі предме- ти чи якісь неістотні фактори – нейтральне. На високому емоційному 44 рівні фіксується інформація про першу зустріч з іншою людиною, про несправедливі образи, звинувачення тощо. Здійснену стосовно іншої людини емоційну помилку неможливо ліквідувати і стерти з її пам’яті. Подібні помилки краще просто ніколи не робити. Зовсім інакше приймається і записується нейтральна та неістотна інформація. Для більшості людей дати, числа, іноземні слова, імена і прізвища фіксуються у мозку поверхово, а ймовірність їх відтворення на диво швидко зменшується з часом. Вважають, що з певним набли- женням закон цього зменшення визначається ―кривою забування Еббін- гауза‖, коли здатність до відтворення спершу зменшується досить шви- дко, а пізніше – все повільніше (експоненціальна функція у математи- ці). Зі сказаного випливає дуже багато висновків для педагогічних пра- цівників, але й політики та пропагандисти можуть краще планувати свої дії й легше досягати бажаного, якщо ознайомляться з сучасними теоріями мозкової діяльності та вміло використовуватимуть їх. Глибина й повнота сприйняття та результати осмислення інфор- мації залежать від безлічі чинників, частину яких ми вказали вище. Політик чи вчитель не зможуть досягти бажаного, якщо в їхніх висло- влюваннях буде надто високий відсоток слів і понять, які будуть но- вими чи ―хибно знайомими‖ для слухачів. Почуте і непояснене нове слово примушує мозок слухача виконувати дії з його співставлення з багатьма іншими словами для дешифровки і виявлення його найбільш імовірного значення. Це вимагає якогось часу, тому інші слова, які припадуть на нього, будуть частково втрачені в інформаційному сен- сі. ―Хибно знайоме‖ слово, сенс якого має однакове звучання, але різне значення для лектора і слухача, очевидно, може призвести до неправильного сприйняття не лише його, а й усієї фрази. Пасіонарні ідеї і захоплюючі вчення можуть завоювати великі маси лише тоді, коли під час їх висловлювання на публіку цілком зро- зумілими і досить звичними для неї словами гранично активізуються емоції слухачів і запам’ятовування відбувається глибоко і назавжди. Спробуємо застосувати сказане до поняття ―лібералізм‖, порівню- ючи його з іншими ключовими для політичної і суспільної діяльностя- ми термінами ―демократія‖ і ―націоналізм‖. Не будемо аналізувати стан і напрями їх досліджень філософами України, обмежившись лише од- ним зауваженням: вони переважно стосуються не останніх подій, а пог- лядів класиків і науковців минулого періоду ([5] та ін.). Звернімо увагу на специфічні аспекти сприйняття цих понять на наших теренах. Абсолютна більшість електорату України набиралася грамоти і наукових знань ще у радянській системі освіти, чи в тій, яка існувала у 90-х роках і мало чим відрізнялася від попередниці (відомо, що час- 45 то використовувалися видані в СРСР підручники та інший інформа- ційний матеріал). Слово ―демократія‖ фігурувало в них дуже часто і виключно в позитивному сенсі, ―націоналізм‖ – значно рідше і пере- важно в негативному звучанні, якщо він стосувався Радянської Украї- ни та її громадян (доволі ―позитивними‖ могли бути лише націоналіс- ти з бідних країн Африки чи Азії). У ще гіршому становищі опинилося слово ―лібералізм‖ – воно і звучало у вухах абсолютної більшості учнів і студентів у сотні разів рідше, як ―демократія‖, і мало при цьому негативний сенс чи відтінок. Лише незначна частина студентів, які навчалися на філософських, історичних чи ще кількох факультетах, знайомилася з походженням і розвитком різних вчень досить детально для того, щоб більш справед- ливо оцінювати поняття ―лібералізм‖, сприймати його в позитивному сенсі і належним чином використовувати його. Зі сказаного ми можемо зробити лише невтішний для прихиль- ників ліберальної ідеї висновок: поширення подібних поглядів в Україні відбуватиметься легко у тому разі, якщо використовувати при цьому слова ―демократія‖ і ―націоналізм‖, а не ―лібералізм‖. Змінити ситуацію на краще складно, оскільки доведеться змінити погляди на значення слова ―лібералізм‖ більшої частини електорату України, включаючи його найбільш консервативну і негативно-упереджену частину, якими є і залишаться пенсіонери. В принципі, це можливо, але після витрат часу і значних коштів, адже необхідно викорінити негативний стереотип сприйняття слова ―лібералізм‖ і замінити на позитивний, зробивши його гранично емоційно приємним для біль- шості населення України. Про скерованість поняття “лібералізм”. З поняттям ―лібералізм‖ в українському соціумі пов’язані певні хибні уявлення та упередження, які лише посилюють вже вказані перешкоди до його легкого і швидкого поширення. З підручників і словників громадяни України набули пере- конання: лібералізм є віддаленими у часі політичними поглядами, які відстоювала європейська буржуазія в період її тривалого і запеклого протистояння з абсолютизмом [1; 8; 10]. Якщо гасла ―свобода‖, ―рівність‖ і ―справедливість‖ майже усіма сприймаються позитивно, то вимога буржуазних лібералів вважати гроші мало не божеством, а право на нічим не обмежену власність – фундаментальною основою організації соціуму, на жаль, не мають всенародної підтримки в Україні. Це легко пояснити, якщо пригадати особливості природних умов території України, кількість і силу збройних нападів на мешканців, їх постійно низький рівень життя і складність життєзабезпечення. Фізи- 46 чне виживання у цьому разі залежало від згуртованості не стільки всього народу, скільки обмежених за чисельністю груп, в яких впро- довж тисяч років перебували покоління аборигенів України [9]. На- род вижив тому, що створив і дотримувався певних правил, норм мо- ралі та індивідуальної діяльності. У фольклорі ми знаходимо найбільш концентроване і чітке фор- мулювання цих правил: правильними діями вважається праця на за- безпечення своєї родини і безпеку села, неправильними: намагання привласнити собі якомога більше і накопичити значний капітал чи іншу власність. В умовах близької до межі виживання кількості ресу- рсів акумуляція їх в одних руках може відбутися лише коштом небез- печного знедолення більшої частини громади. Тому стійкість будь- якого аграрного соціуму в несприятливих природних умовах – в Ки- таї, Індії чи Україні – можлива лише за умови введення заборони на існування того, що ми розуміємо під словом ―буржуазія‖. На наш погляд, етнопсихологія українців відзначається виразни- ми проявами егалітаризму, її без істотних змін не можна вважати сприятливою для сприйняття і введення у поточну життєдіяльність ліберальних тверджень про доцільність створення у суспільстві знач- ного прошарку населення, метою якого є накопичення грошей. Осіб, які закликають до цього, сприймають не як провісників майбутнього, а як провідників у минуле, у пізнє європейське середньовіччя. Якщо забути про гасла і об’єктивно оцінити соціальні результати років незалежності, то найбільш помітною їх частиною виявиться поя- ва в Україні двох-трьох мільярдерів і приблизно двох тисяч мільйоне- рів. Ідіотизм подібного досягнення стає гранично очевидним, якщо пригадати та усвідомити факт реального зниження рівня життя і діяль- нісних спроможностей абсолютної більшості всього населення – від хлібороба у рядовому селі до академіка Національної академії наук України. Наші багатії стали не менеджерами-локомотивами розвитку економіки і держави, а надефективними паразитами як загалом, так і в найменших дрібницях: вони ніколи не придбають українські вироби, а випнуться зі шкіри заради іноземних, постійно збагачуючи цим не лише розвинені країни, а й Туреччину, Єгипет чи Арабські Емірати. Зрозуміло, що в подібних умовах надто спрощені й відверті за- клики прихильників ліберальних поглядів до повної приватизації на- родного статку, формування багатого середнього класу, цілковитого захисту приватної власності будь-якого обсягу і походження сприй- маються більшістю громадян України як варіант свідомого чи несві- домого обману, пропозиція рухатися не в майбутнє, а в часи ―дикого Заходу‖ й первинного накопичення капіталу. Відмова Л. Кучми та 47 його ―команди‖ від руху в майбутнє цивілізованими шляхами зі стадії соціалізму, подібно до того, як йому пропонували у Празі, швидко привела його в минуле і до появи рідного ―дикого Сходу‖, з яким су- часні й майбутні керівники України ще матимуть багато клопоту. Що ж можна порадити прихильникам ліберальних поглядів для подальших дій? Складність ситуації і моральна досконалість приваб- ливих для них цілей приводять до того, що перелік одних лише про- позицій виявиться довшим від усього тексту даної статті, оскільки вони охоплюватимуть зміни в діяльності не лише політичних лідерів, а й усього населення і більшості суспільних систем (насамперед - освіти і ЗМІ). Лейтмотивом цих пропозицій має стати не гасло індиві- дуального фінансового збагачення, притаманне ―старому лібераліз- му‖, а усвідомлене прагнення до високого професіоналізму і духовно- сті, любові до України, помірності в матеріальних запитах і толерант- ності в ставленні до ―інших‖. Будемо вважати ці риси ознаками ―нового лібералізму‖ і запропонуємо надалі вважати для себе та інших взірцем не приклад США, які, як легко довести, продовжують жити і діяти аналогічно до того, як вони діяли в час воєн з Мексикою чи ―первинного накопичення капіталу‖, а Норвегії, Фінляндії чи Данії. Акцентоване поширення в Україні інформації про засади життє- діяльності населення цих країн, його моральні й економічні погляди, причини поваги до ―нового лібералізму‖ лишає шанси на те, що пар- тія ―Ліберальна Україна‖ чи інша політична сила подібного кшталту знайде масову і свідому підтримку, отримає багато активних праців- ників і зможе суто ліберальним шляхом повести нас у суспільство знань, а не в початкову стадію індустріального капіталізму. 1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ук- лад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К; Ірпінь: ВТФ ―Перун‖, 2001. - 1440 с. 2. Д’юї Джон. Демократія і освіта. — Львів: Літопис, 2003. - 294 с. 3. Кордюм В.А. Биологическая опасность — критический порог // Практична філософія. - 2001. - №2(3). - С. 197-210. 4. Корсак К.В. Суспільство і освіта - тенденції коеволюції у ХХІ столітті // Сучасна українська політика: Політика і політологи про неї. Випуск 3. - К: Ін- т держави і права НАН України, 2002. - С. 189-201. 5. Кравченко О.М. Ліберальний діалог: можливості та обмеження // Практична фі- лософія. - 2001. - №3. - С. 243-253. 6. Маттик Д. Тайны программи- рования сложных организмов // В мире науки. - 2005. - №1. - С. 28-35. 7. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий и партийного строительства. - 4-е изд., расш. и дополн. - М.: 8Р8Ь - ―Русская панорама‖, 2003. - 480 с. 8. Словник іншомовних слів / Ук- 48 лад.: С.М. Морозов, В.Л. Шкарапута. - К: Наук. думка, 2000. - 680 с. 9. Трипільські поселення-гіганти. Матер. міжн. конфер. - К: ―КОРВІН ПРЕСС‖, 2003. - 283 с. 10. Философский энциклопедический словарь. — М: ИНФРА-М, 2004. - 576 с. 11. МсСгопе I КеЬеІк \УШІ а саике // №\у 8сіеп1І8і - 22 Іапиагу 2000. - Р. 22-27. Є. Григор’єв ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ Розглядаючи більш ніж десятилітній розвиток України як неза- лежної держави, можна констатувати докорінну зміну шляхів соціаль- но-економічного та політичного розвитку. В економічному розвитку відбулися кардинальні зміни, які стосуються переходу до ринкової економіки. Основою зазначених змін були визнання рівності усіх форм власності, легалізація такої форми власності, як приватна, та проведення роздержавлення значного прошарку народного господар- ства, тобто приватизації. Відбулося визнання підприємництва як провідного економічного та соціально-політичного чинника. Так, статтею 42 Конституції України встановлено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1]. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підп- риємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господа- рювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціаль- них результатів та одержання прибутку [2]. Однією зі специфічних категорій українського підприємництва є мале підприємництво. Відповідно до статті 1 Закону України ―Про державну підтримку малого підприємництва‖ суб’єктами малого підприємництва є: • фізичні особи, зареєстровані у встановленому Законом по- рядку як суб’єкти підприємницької діяльності; • юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності будь- якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річно- го валового доходу не перевищує 500000 євро [3]. 49

Куди звернута ліберальна ідея в очах українців – у минуле чи в майбутнє?

Institution

Ähnliche Einträge