Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти)
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Назва видання: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77691 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) / В. Перевезій // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 84-93. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77691 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-776912015-03-06T03:01:56Z Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) Перевезій, В. Проблеми політичного менеджменту 2004 Article Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) / В. Перевезій // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 84-93. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77691 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту |
| spellingShingle |
Проблеми політичного менеджменту Проблеми політичного менеджменту Перевезій, В. Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| format |
Article |
| author |
Перевезій, В. |
| author_facet |
Перевезій, В. |
| author_sort |
Перевезій, В. |
| title |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| title_short |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| title_full |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| title_fullStr |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| title_full_unstemmed |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| title_sort |
лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Проблеми політичного менеджменту |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77691 |
| citation_txt |
Лібералізм, консерватизм та християнська демократія: взаємодія чи взаємопроникнення (теоретичний та практичний аспекти) / В. Перевезій // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 84-93. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT perevezíjv líberalízmkonservatizmtahristiânsʹkademokratíâvzaêmodíâčivzaêmoproniknennâteoretičnijtapraktičnijaspekti |
| first_indexed |
2025-07-06T01:53:08Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:53:08Z |
| _version_ |
1836860613075140608 |
| fulltext |
2004. – Вип. 3. – С. 224-228. 21. Пахомова Т. Комунікативні процеси в
системі органів публічної влади // Актуальні проблеми політики. – 200-
3. – Вип. 16. – С. 197-203. 22. Хазагеров Г.Г. Зазн. праця. – С. 48.
23. Третя сесія Верховної Ради України четвертого скликання: Стеногр.
звіт // Бюлетень №7. – К.: Видання Верховної Ради України, 2003. –
С. 4-5; 84. 24. Вандишев В.М. Риторика: Екскурс в історію вчень і по-
нять. – К.: Кондор. – С. 178. 25. Третя сесія Верховної Ради України
четвертого скликання: Стеногр. звіт // Бюлетень №8. – К.: Видання Вер-
ховної Ради України, 2003. – С. 72. 26. Там само. – Бюлетень № 14. –
Ч. 2. – С. 41. 27. П’ята сесія Верховної Ради України четвертого скли-
кання: Стеногр. звіт // Бюлетень № 30. – Ч. 1. – К.: Видання Верховної
Ради України, 2004. – С. 44. 28. Верховна Рада України: інформаційний
довідник / Авт-упоряд.: М. Ярош (кер. колег.), А. Пивовар, А. Погорє-
лова. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – С. 91.
В. Перевезій
ЛІБЕРАЛІЗМ, КОНСЕРВАТИЗМ ТА ХРИСТИЯНСЬКА
ДЕМОКРАТІЯ: ВЗАЄМОДІЯ ЧИ ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ
(ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ)
Напередодні чергових парламентських виборів в Україні спостері-
гається пожвавлення процесів партійного будівництва. З’являються нові
або реанімуються старі партійні бренди. При цьому у багатьох політиків
зберігаються стереотипні уявлення про те, що творені ними партії по-
винні мати чітко визначені та точно сформульовані ідеологічні стандар-
ти. Внаслідок цього з’являються вузько ідеологічні партії, які, як засвід-
чують попередні вибори, не мають чіткої електоральної перспективи
(виняток становлять лише комуністи і частково – соціалісти, завдяки
стереотипному мисленню значної частини суспільства, вихованої ще в
роки комуністичного режиму). Причина цього криється у тому, що в
сучасному світі фактично не залишилось впливових політичних партій,
що зберігають недоторканими власні ідеологічні принципи. Керуючись
виборчою стратегією, партії запозичують найбільш привабливі для ви-
борця ідеї навіть у антагоністичних для себе ідеологіях. Внаслідок цього
у світі фактично не залишилось ―автентичних‖ політичних ідеологій. У
даній статті ми спробуємо проаналізувати взаємовплив найбільш тради-
ційних для європейських країн ідеологій: лібералізму, консерватизму та
християнської демократії у теоретичному і практичному вимірах.
84
Довгий час лібералізм і демократія розглядалися як синонімічні
поняття. Лібералізм, що зародився в ХVІІ столітті, в епоху Відрод-
ження і Реформації, був не просто вимогою економічних свобод, пра-
гненням свободи в усіх областях – інтелектуальній, соціальній, еконо-
мічній, політичній і релігійній. Лібералізм виступив на захист свобо-
ди від будь-якої форми контролю, крім закону.
Д.Х. Хелоуелл зазначає, що головні ідеї класичного лібералізму
коріняться в історії західної цивілізації. Віра в абсолютну моральну
цінність особистості, в духовну рівність людей і властиву людині муд-
рість – це спадок, отриманий від середньовіччя і глибоко укорінений в
християнській і давньогрецькій думці: всі люди створені рівними перед
Богом, душі людські в рівній мірі дорогоцінні для Господа, всі індивіди
варті поваги як істоти, створені за образом і подобою Божими [1, с. 86].
Одним із наріжних каменів лібералізму є совість. Істинний за-
кон, якому зобов’язані коритися індивідууми, закон, що гарантує сво-
боду, – це той закон, зміст якого продиктований совістю. Однак со-
вість є, по суті, християнською категорією, що, за словами Д. Хелоу-
елла, заважало їй пережити відокремлення розуму від віри, яке прого-
лосив лібералізм. ―Звільнений від якорів, що приковували його до
віри, розум дрейфував разом з потоками думок, нездатний більше
відрізнити істинне від неправдивого, хороше від поганого і справед-
ливе від несправедливого. Християнська ж традиція все більше і біль-
ше демонструвала втрату своєї самоочевидності, по мірі того, як люд-
ський розум методично ―звільнявся‖ від одкровень християнства і
влади церкви‖, – таким чином Д.Х. Хелоуелл описує наслідки зітк-
нення між лібералізмом та християнством [1, с. 79].
Ліберали в ХІХ ст. виступили з вимогами обмеження влади мо-
нархів і встановлення верховенства парламентів, прийняття конститу-
цій, які б гарантували права заможних людей і забезпечували еконо-
мічну свободу буржуазії. Ліберали прагнули здійснювати духовно-
виховне просвітництво населення через римсько-католицькі або про-
тестантсько-державні церкви, що не завжди вдавалося.
Як реакція і протидія лібералізмові виникає консерватизм. Пле-
каючи традиції античної (Сократ, Платон, Арістотель) та англійської
моральної (Д. Юм, А. Сміт) філософії, консерватизм в особі його ос-
новоположників Дж. Локка, Е. Берка сформулював ідеї про те, що
існуючі соціальні інститути склалися та пройшли випробування часом
і є результатом селекції найбільш ефективних форм організації суспі-
льства, а не наслідком спланованої людської діяльності [2, с. 114].
Консерватори переконані, що суспільними процесами керує не
тільки людський розум, а й Провидіння: політичні проблеми в своїй
85
суті є проблемами релігійними та моральними. Така позиція характе-
рна не тільки для Берка, Шатобріана, Токвілля, де Местра, але й су-
часних інтелектуалів-консерваторів. Вона базується на вірі у всемогу-
тність і мудрість Всевишнього та переконанні у недосконалості самої
людини, діяльність якої є не чим іншим, як спробою застосування
принципів Бога-творця у суспільному житті [3, с. 86].
У систематизованому вигляді ці принципи були викладені для
обґрунтування консерватизму британським мислителем Е. Берком.
Берк розглядав соціально-філософські проблеми з позицій деїзму. Для
його філософських поглядів характерний провіденціоналізм, який
зближує британського філософа з представниками теологічних конце-
пцій середньовіччя (Августином, Т. Аквінським) та теїстичною тра-
дицією у філософії, а також відрізняє від мислителів епохи Просвіти.
На відміну від просвітителів, які або не залишали для Бога місця в
історії, або обмежували його значення роллю першопричини всіх ре-
чей чи ототожнювали категорії ―Бог‖ і ―закономірність‖ (Бог як тво-
рець законів, яким підпорядковуються природа і соціум), погляди
Берка на цю проблему суттєво відрізнялися. Тлумачення ним закону
природи зближується з офіційною позицією Церкви, яка стверджува-
ла, що людське життя влаштоване винятково за волею Провидіння.
На переконання Берка, закони суспільного розвитку мають норматив-
ний характер і базуються винятково на вищих законах Бога і природи,
які для Берка тотожні. Звідси ідеалізоване ставлення до державних
законів як до Божого волевиявлення. Завдяки такій надсоціальній
легітимації народ володіє певною сукупністю природних прав і сво-
бод, що гарантують політичний устрій суспільства [3, с. 71].
Природно, що завдяки даній філософії консерваторам у боротьбі
з лібералами вдалося заручитися підтримкою не лише прихильників
збереження існуючої політичної системи, а й Католицької Церкви.
Наприкінці ХІХ ст. сама Церква ініціює утворення політичних органі-
зацій, які стали прообразом сучасних християнсько-демократичних
партій. Їх ідеологія була надзвичайно близькою до ідеології консерва-
торів із тією незначною відмінністю, що вони акцентували основну
увагу на відстоюванні інтересів Церкви. Тому католицький
(християнський) політичний рух, на нашу думку, слід сприймати як
одне із відгалужень консерватизму. Для нього характерні основні ідеї
консерватизму, а саме: схильність до поступовості змін та еволюцій-
ності розвитку суспільства, повага до надбань попередніх поколінь, у
тому числі соціальних інститутів, створених ними, шанування тради-
цій, пріоритет колективних, а не індивідуальних інтересів, звідси –
державних, а не особистих.
86
Дослідник концепцій соціальної справедливості В.І. Смущинсь-
кий звертає увагу на ідентичність підходів з боку офіційної Церкви та
ідеологів консерватизму до проблем соціальної справедливості. Адже
проблема справедливості, як її бачив Е. Берк, – це, насамперед, про-
блема релігійна і моральна. Вона має трансцендентний характер, оскі-
льки постає із волі Всевишнього і непідвладна будь-яким змінам чи
трансформаціям з боку людей. Суть справедливості – у рівності всіх
перед Богом. Реалізація справедливості полягає у безумовному вико-
нанні кожним індивідуумом своїх обов’язків перед Богом і суспільст-
вом, які визначаються його соціальним статусом [3, с. 73].
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. відбулися значні ідеологічні
трансформації консерватизму. Неоконсерватизм суттєво відрізняється
від консерватизму ХІХ ст. Успадкувавши базові цінності консервати-
вної свідомості, він значною мірою їх трансформував. ―Збереження
існуючих структур для консерватора – це збереження духовних ос-
нов, певних моральних цінностей. Це для нього сьогодні умова збере-
ження і політичних інститутів – держави, демократії тощо‖, – зазна-
чає дослідниця консерватизму А.В. Фадєєва [4, с. 71].
―Консерватизм ХХ ст. є не що інше, як лібералізм ХІХ ст. і ви-
ступає за збереження традиції в її конституційно-представницькому
варіанті; основа новітнього консерватизму – свобода людей, свобода
інституцій, свобода вільної приватної ініціативи‖, – стверджує Я. Пе-
ленський [5, с. 48-62]. Якщо консерватори ХІХ ст. підкреслювали
примат держави над людиною, то сучасні роблять акцент на пріорите-
ті людини, індивідуума і суспільства по відношенню до держави. То-
му неоконсерватизм проголошує свободу індивідуума і громадянсько-
го суспільства. Теоретично неоконсерватизм є синтезом принципів
неолібералізму (ринок, конкуренція, підприємництво) і деяких тради-
ційних консервативних цінностей. В основі соціально-економічної
стратегії сучасного неоконсерватизму лежать ідеї недоторканності при-
ватної власності, яка є основою процвітання і держави, і особистості.
Ці ідеї в сучасному вигляді були розроблені Фрідманом і Хайєком.
У сучасному неоконсерватизмі можна виокремити три головні
гілки:
1. Авторитарний консерватизм висуває вимоги збереження силь-
ної держави, яка виступає єдиним гарантом збереження консерватив-
них цінностей. Прихильники теорії ―авторитарного консерватизму‖
визнають право державних органів на втручання як в економіку в ці-
лому, так і в діяльність окремих громадян, оскільки ринок і особис-
тість вважаються втіленням анархії. Для авторитарного консерватиз-
му характерні такі украй радикальні прояви, як націоналізм і попу-
87
лізм. Заради збереження існуючої суспільної системи його представ-
ники готові до застосування жорстких, навіть нелегальних засобів.
2. Ліберальний консерватизм є синтезом ліберальної та консер-
вативної систем цінностей. У результаті цього поєднання беззапереч-
ний авторитет здобули ідеї ринкової економіки, індивідуальної свобо-
ди і правової держави.
3. Християнська демократія серед усіх цінностей консерватизму
в найбільшій мірі прихильна до традиційних християнських надбань.
Її соціальна та ідеологічна база ґрунтується на віросповіданні. Хрис-
тиянські демократи, розуміючи важливість ціннісного консерватизму,
схвалюють всеохоплююче державне регулювання. Вони прихильні до
принципів органічності суспільства навіть в економічній сфері. Однак
при цьому християнські демократи не є антагоністично налаштовани-
ми щодо ліберального консерватизму. У багатьох країнах Європи
християнські демократи йдуть на зближення з ліберальними консер-
ваторами, що зумовлено коаліційною стратегією, зростаючою секуля-
ризацією населення, необхідністю економічних реформ. При цьому
між цими двома напрямками консерватизму зберігаються розбіжності
в оцінці ролі держави та її стосунків з особистістю.
Ідеї консерватизму на протязі ХІХ-ХХ ст. були поширені у Євро-
пі. Соціальною базою консерватизму в минулому були дворяни, чино-
вники, офіцери та селяни, які виступили на захист існуючих порядків
та абсолютних прав монархів. Наявність чітко визначеної ідеології і
соціальної бази дозволила консерваторам у другій половині ХІХ ст.
створити перші політичні партії. Становлення консервативних партій
розпочалося із протестантських країн чи з протестантських провінцій
в країнах із змішаним релігійним складом населення. У католицьких
країнах консерватизм проявив себе у створенні не стільки консерва-
тивних, скільки католицьких (християнських) партій, які відрізнялися
від консерваторів як назвою, так і тим, що виступали, в першу чергу,
в інтересах Церкви своєю активною протидією просвітительському
лібералізмові. Католицькі (пізніше християнські) партії здобули знач-
ний вплив у країнах Бенілюксу, Італії, деяких землях Німеччини. Кон-
сервативні партії забезпечили собі стійкі позиції у Великобританії,
скандинавських країнах, Прусії.
У наш час основу соціальної бази консерватизму становлять пред-
ставники так званого ―середнього класу‖: дрібні буржуа (за німецькою
термінологією ―бюргерство‖) в містах та представники селянства –
найбільш консервативні прошарки населення. Значну частину цього
електорату складають віруючі люди. Саме вони у своїй більшості підт-
римують християнських демократів у країнах (в основному, католиць-
88
ких або їх католицьких територіях), де ті мають свої партії. При цьому
характерною особливістю електорату християнсько-демократичних
партій є високий рівень його довіри до Церкви як у питаннях віровчен-
ня, так і до її позиції у суспільних справах. Дослідники зауважують, що
всі прояви релігійності та клерикалізму населення негативно корелю-
ють з його громадянською активністю. Дуже часто на індивідуальному
рівні релігійні почуття та громадська активність теж здаються несуміс-
ними. Зокрема, в Італії серед тих, хто ніколи не обговорює політики,
51% віруючих і тільки 17% – невіруючих [6, с. 133].
У відповідь на войовничі позиції Церкви в католицьких країнах
оформився антиклерикальний рух. Його представники виступали за
повне відокремлення Церкви від держави, щоб обмежити політичний
та ідеологічний вплив католицького духовенства і Ватикану. У відпо-
відь на протидію Церква використовує сучасні форми політичної ор-
ганізації – партії, профспілки, жіночі і молодіжні об’єднання з метою
збереження власних позицій. Християнсько-демократичні партії і
союзи, що до них примикають, стали невід’ємними і впливовими еле-
ментами партійно-політичних систем у багатьох державах, замінивши
старі християнські партії довоєнного часу, від яких сучасні християн-
ські демократи відрізняються меншою орієнтацією на Церкву і біль-
шою – на соціальні потреби широкого кола виборців.
Таким чином, християнським демократам вдалося розширити вла-
сну соціальну базу. Однак і надалі рівень популярності християнсько-
демократичних ідей значною мірою залежить від долі практикуючих
віруючих у тій чи іншій країні. На 2000 р. частка віруючих у деяких
країнах Європи складала: Великобританія – 13%, ФРН – 19%, Голлан-
дія – 21%, Північна Ірландія – 49%, Бельгія – 23%, Франція – 10%, Іта-
лія – 40%, Португалія – 33%, Іспанія – 33%, Ірландія – 81% [7, с. 172].
Крім того, рівень впливовості християнських партій залежить від
конфесійної належності переважної частини віруючих. У переважно
протестантських країнах християнські демократи або взагалі не пред-
ставлені в представницьких органах влади, або рівень їх присутності
там не дає їм можливості впливати на їх діяльність. Про низький рі-
вень впливовості християнсько-демократичних сил у країнах з пере-
важаючою часткою протестантського населення свідчить їх присут-
ність у парламентах цих країн.
Практика засвідчує, що у сучасному світі майже не залишилося
місця ―автентичним‖ політичним ідеологіям. Впливові політичні пар-
тії, назви яких відображають належність до певного ідеологічного
напряму, повсякчас змушені відмовлятися від задогматизованих ідео-
логічних схем. Вище йшлося про певну дифузію, змішування класич-
89
них ідеологічних напрямів: лібералізму, консерватизму та християн-
ської демократії, в результаті чого стала можливою поява сурогатних
ідеологій.
Високий рівень співпраці різних політичних сил в демократич-
ному суспільстві дозволяє говорити про досягнення громадянського
консенсусу. У зв’язку із цим у багатьох європейських країнах відбу-
вається, на перший погляд, нелогічне блокування політичних сил, що
часто мають протилежне ідеологічне забарвлення. Яскравим прикла-
дом цього є діяльність християнсько-демократичних партій в Німеч-
чині, Італії та Португалії.
У Німеччині християнські демократи перебували при владі на про-
тязі 80-х – першої половини 90-х рр. і після поразки на останніх парла-
ментських виборах знову мають реальні шанси випередити соціал-
демократів. ХДС не є конфесійною партією. Причина її популярності
полягає в тому, що вона виражає інтереси тієї частини населення, якій
близькі традиційні консервативні цінності, а вони в Німеччині надзви-
чайно популярні. Ідея сильної держави протягом останніх півтора сто-
літь мала вплив на формування німецького національного характеру на
ментальному рівні. Тому і сьогодні німецьке суспільство готове до дер-
жавного втручання не тільки в політичній, а й в економічній сферах.
Економічна політика ХДС базується на принципах ―соціального
ринкового господарства‖. Цим поняттям християнські демократи за-
мінили поняття ―вільного ринкового господарства‖, надавши йому
значення ―соціального вирівнювання‖, що здійснюється у формі соці-
ально-економічної політики, спрямованої на ―подолання крайнощів у
розподілі прибутків шляхом податкової політики і державних ви-
трат‖ [3, с. 4]. Така система не має нічого спільного з централізова-
ною економікою і плановим веденням господарства. Під ―соціальним
ринковим господарством‖ розуміється економіка, управління якою
здійснюється засобами кредитно-грошової і податкової політики.
Консервативна концепція соціальної справедливості була альтернати-
вою соціал-демократичній концепції. Неоконсерватори, до яких нале-
жать сучасні німецькі християнські демократи, обстоюючи тезу про
―функціональне перевантаження держави‖, заявляють, що надмірна
інтервенція держави обмежує свободу вибору, права власника і гро-
мадянина, сприяє розростанню бюрократичних структур, регламента-
ції всіх сфер суспільних відносин. Широкі соціальні гарантії поро-
джують соціальний паразитизм і утриманство, послабляють стимули
до праці, понижують соціальну, професійну та географічну мобіль-
ність, тобто перешкоджають всьому тому, що потрібно для структур-
ної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності.
90
Християнські демократи Німеччини були піддані жорстокій кри-
тиці з боку класичних консерваторів, украй правих політичних сил,
зокрема республіканською партією, які звинуватили консерваторів,
що входили в ліберально-консервативний консенсус, який у 80-х –
другій половині 90-х рр. складав основу федерального уряду, в тому,
що ХДС заради досягнення конкретних політичних завдань капітулю-
вала перед лібералами, відмовившись від здійснення програмних ці-
лей консерватизму, від традиційних постулатів консервативної ідео-
логії – посилювати і підтверджувати авторитет держави в суспільстві,
реконструювати її іманентну суть і специфічні властивості [8, с. 149].
Таким чином, німецькі християнські демократи утворили разом
із лібералами правоцентристську коаліцію, яка виступила за обмежен-
ня надмірного втручання держави в усі сфери життя суспільства, вва-
жаючи, що тим самим зміцнюють державний організм.
Необхідно зазначити, що в Німеччині християнські демократи
завдяки тиску опозиції, яку в першу чергу уособлює СДПН, так і не
змогли втілити в життя свої ідеї щодо обмеження соціальних пільг (як,
до речі, не вдалося цього здійснити й іншим консерваторським урядам
Західної Європи). Внаслідок дій опозиції в Німеччині збереглися елеме-
нти так званої кейнсіанської моделі, яка передбачає допомогу сім’ям,
безробітним, бюджетні асигнування на освіту та заклади охорони здо-
ров’я. Щоб погасити соціальне напруження, консервативні уряди
Р. Рейгана, М. Тетчер, Г. Коля відійшли від ідейних установок і залиши-
ли деякі соціальні амортизатори. Ці поступки було пояснено тим, що
соціальна підтримка сприяє пом`якшенню соціальної диференціації, яка
веде до розколу суспільства, нації, ставить під загрозу соціальну стабі-
льність і порядок – основоположні цінності консерватизму. При цьому
для консолідації суспільства використовується не тільки раціоналізова-
ний варіант кейнсіанства, а й інтеграційний потенціал релігії [9, с. 209].
Основною рисою італійської політичної системи до початку 90-х
рр. було прагнення основних політичних партій не допустити до вла-
ди італійських комуністів, що певною мірою вело до викривлення
реальних політичних процесів і призвело до кризи традиційної полі-
тичної багатопартійної системи країни, яка базувалася на політичній
гегемонії партії християнських демократів, програма якої будувалася
на соціальній доктрині РКЦ, зокрема енцикліці папи Івана Павла ІІ
―Центезімум іннус‖ про роль сім’ї як соціальної і економічної основи
суспільства. Сорок років їм вдавалося створювати урядову більшість
у парламенті, блокуючись із соціалістами, соціал-демократами та лі-
бералами. На 1989 р. в італійському парламенті комуністи займали
26,6% місць, а антикомуністична коаліція, очолена ХДП, – 57,4%.
91
Однак уже в 1992 р. правляча лівоцентристська коаліція на чолі з
ХДП (до центристської коаліції з середини 60-х рр. приєдналися соці-
алісти) не отримала більшості у парламенті. Політологи схильні пояс-
нювати цю поразку, в першу чергу, зникненням ―загрози зі Сходу‖,
кризою комуністичної партії та її трансформацією в Демократичну
партію лівих сил. ХДП і коаліційні партії, вважається, втратили свій
головний – ідеологічний – козир, який вдало використовували протя-
гом повоєнного періоду [10, с. 3].
Зростання популярності правих сил в Італії останніми роками за-
свідчує, що на політичній шкалі відбувся зсув симпатій виборців з лі-
вої і ліво-центристської її частини різко вправо. Практично весь пово-
єнний період в Італії точилася боротьба поміж радикальними лівими –
комуністами – і лівоцентристською коаліцією, яку очолювала ХДП.
Поразка в 1992 р., а пізніше крах партії через корупційний скандал, в
результаті якого вона була змушена змінити назву на Народну партію,
не призвели до перемоги Демократичної партії лівих сил. Відтік голо-
сів відбувся не в ДПЛС, а на користь нових політичних сил. У резуль-
таті втрати популярності ХДС постійно посилюються позиції крайніх
правих сил, які сьогодні об’єднані в ―Альянсі свободи‖.
Гарвардський дослідник Р.Д. Патнам негативно оцінює вплив
Церкви на суспільні процеси в сучасній Італії, зазначаючи, що органі-
зована релігія, принаймні в католицькій Італії, є альтернативою гро-
мадянській спільноті, а не її частиною.
У Португалії лише на розвинутому півдні йде процес формуван-
ня сучасних політичних структур, до яких і належать партії. У північ-
них і центральних районах до цих пір Католицька Церква займає до-
мінуючі позиції як у духовному, так і в політичному житті суспільст-
ва. Завдяки підтримці Католицької Церкви найпотужнішою політич-
ною силою в Португалії залишається консервативна партія, яка в сою-
зі із партією християнських демократів (особливістю політичного
життя країни є те, що християнські демократи тут є правою партією)
намагається протистояти лівоцентристській коаліції, до якої входять
соціалдемократи і комуністи.
Отже, політичні ідеології вже від моменту свого виникнення пос-
тупово втрачали власну ―автентичність‖, виявляючи вражаючу здат-
ність взаємодії. Вже наприкінці ХІХ ст. традиційними консервативними
цінностями стали ідеали лібералізму, відбувалося все більше взаємоп-
роникнення між цими ідеологічними напрямами та християнською де-
мократією. Практична політична діяльність партій, що виступають під
гаслами різних ідеологічних доктрин, підтверджує відмову від прагнен-
ня догматизувати і залишити недоторканою систему обраних ними цін-
92
ностей. У зв’язку із цим в різних країнах Європи християнські демокра-
ти знаходять союзників у різних політичних таборах. У Німеччині Хри-
стиянсько-демократичний союз блокується з лібералами, зазнаючи кри-
тики з боку ―ідеологічно близьких‖ авторитарних консерваторів, і зму-
шений визнавати необхідність збереження кейнсіанської соціальної
моделі внаслідок значного впливу на суспільство соціал-демократичних
ідей. В Італії майже протягом сорока років християнські демократи в
союзі з поміркованими лівими намагалися протистояти ―комуністичній
загрозі‖, а в Португалії склався традиційний політико-ідеологічний аль-
янс між християнськими демократами і консерваторами.
1. Хэлоуэлл Джон Х. Моральные основы демократии. М., 1993. –
142 с. 2. Мигранян А.М. Переосмысливая консерватизм // Вопросы фи-
лософии. – 1991. – №11. – С. 114-122. 3. Смущинський В. Концепції
соціальної справедливості в теорії і практичній діяльності політичних
партій: Дис. канд. політ. наук. – К.,1993. – 216 с. 4. Зарубежная полито-
логия в ХХ столетии. – М., 2001. – 254 с. 5. Пеленський Я. Сучасний
консерватизм – це лібералізм ХІХ ст. // Філософська і соціологічна дум-
ка. – 1990. – №11. – С. 48-62. 6. Патнам Роберт Д. Творення демократії:
традиції громадянської активності в сучасній Італії. К., 1998. – 486 с.
7. Новоженова И.С. Глобализация в сфере сознания и новые религиоз-
но-духовные поиски европейцев // Актуальные проблемы Европы. –
2000. – №4. – С. 156-191. 8. Молчанова Е.Б. Германский неоконсерва-
тизм: философия, идеология, политика: Дис. канд. филос. наук. – МГУ.
– 1995. – 149 л. 9. Френкин А.А. Феномен неоконсерватизма // Вопросы
философии. – 1991. – №5. – С. 66-74. 10. Лысенко В.И. Выборы и пред-
ставительные органы в новой Европе: политический опыт и тенденции
80-90-х гг. – М.: Наука, 1994. – 352 с.
Б. Буяк
ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Об’єктом даного дослідження є політична соціалізація як процес
цілеспрямованого або спонтанного впливу на особистість, а предме-
том є процес становлення політичної свідомості та формування полі-
тичної ідентифікації різних категорій молодих людей в умовах транс-
формації сучасного українського суспільства.
93
|