Система патріотичного виховання в Україні
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2004
|
| Назва видання: | Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77713 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Система патріотичного виховання в Україні / Г. Коваль // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 262-270. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-77713 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-777132015-03-06T03:02:12Z Система патріотичного виховання в Україні Коваль, Г. Міжнародна політика і міжнародні відносини 2004 Article Система патріотичного виховання в Україні / Г. Коваль // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 262-270. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1810-5270 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77713 uk Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Міжнародна політика і міжнародні відносини Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| spellingShingle |
Міжнародна політика і міжнародні відносини Міжнародна політика і міжнародні відносини Коваль, Г. Система патріотичного виховання в Україні Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| format |
Article |
| author |
Коваль, Г. |
| author_facet |
Коваль, Г. |
| author_sort |
Коваль, Г. |
| title |
Система патріотичного виховання в Україні |
| title_short |
Система патріотичного виховання в Україні |
| title_full |
Система патріотичного виховання в Україні |
| title_fullStr |
Система патріотичного виховання в Україні |
| title_full_unstemmed |
Система патріотичного виховання в Україні |
| title_sort |
система патріотичного виховання в україні |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Міжнародна політика і міжнародні відносини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77713 |
| citation_txt |
Система патріотичного виховання в Україні / Г. Коваль // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — К., 2004. — Вип. 5. — С. 262-270. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹg sistemapatríotičnogovihovannâvukraíní |
| first_indexed |
2025-07-06T01:56:40Z |
| last_indexed |
2025-07-06T01:56:40Z |
| _version_ |
1836860838250545152 |
| fulltext |
Г. Коваль
СИСТЕМА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ
Здобувши незалежність, молода українська держава на початку
ХХI сторіччя переживає тяжкі часи – політична і економічна кризи,
інші проблеми, які неодмінно з’являються у переломні для суспільства
часи, коли визначаються орієнтири, відбувається переоцінка цінностей.
Побудова і розвиток держави як цивілізованого члена світового
співтовариства неможлива без патріотичного виховання її громадян.
Тому на сучасному етапі в Україні патріотичне виховання розгляда-
ється як один з найважливіших компонентів політичної соціалізації.
Але в деяких регіонах країни патріотизм став перероджуватися в
націоналізм. Тому виникла необхідність розробки державних програм
виховання патріотизму й толерантності. Неабияку значимість має фор-
мування патріотизму шляхом патріотичного виховання. У період соціа-
льних перетворень у сучасному українському суспільстві актуальність
здобувають формування ціннісних світоглядних підстав виховання,
нового виховного потенціалу системи освіти; забезпечення спадкоєм-
ності між поколіннями на основі громадської згоди у дусі формування
культури миру й терпимості. Тому духовно-моральне становлення мо-
лоді, підготовка її до самостійного життя є найважливішою складовою
розвитку суспільства та держави [17, с. 10-11]. І тут на перший план
виходять питання визначення конкретних цілей і завдань виховання,
моделювання виховного простору з метою забезпечення самовизначен-
ня особистості, створення умов для її самореалізації.
Патріотизм у науковій літературі визначається як одне із найглиб-
ших і найбільш стійких людських почуттів. Упродовж практично
всього ХХ ст. робота національно свідомої інтелігенції по прищеп-
ленню молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну
протидію з боку органів державної влади, але й суттєвий психологіч-
ний опір самого населення [1, с. 65]. За роки державної незалежності
у східних і південних регіонах країни цей опір не тільки не ослаб, але
й подекуди набирає навіть агресивних форм. Тим більше, що пробле-
ма національного та патріотичного виховання на практиці нерідко
зводиться до бюрократичних заходів на зразок тих, якими відзнача-
лись колись революційні свята та дні народження вождів. Тому, своє-
часним та важливим для політичної науки та практики політичного
процесу є визначення конкретних цілей і завдань патріотичного вихо-
вання, моделювання виховного простору з метою забезпечення само-
визначення особистості, створення умов для її самореалізації.
262
Прийняття Верховною Радою Закону України ―Про загальнодер-
жавну програму патріотичного виховання молоді на 2004-2008 ро-
ки‖ [18] змушує звернутися до цієї проблематики. Програма патріоти-
чного виховання молоді занадто декларативна. Механізм реалізації
цих завдань на практиці не визначено. Вони не підкріплені ні фінансо-
во, ні організаційно. Україні об’єктивно необхідна ґрунтовна й послі-
довна політика патріотичного виховання. Щодо цього сумнівів ні в
кого не виникає. В умовах, коли триває знецінення традиційних мора-
льних норм і цінностей зберігається невизначеність в оцінці подій іс-
торичного минулого українського народу. Єдина державна політика і
державна система патріотичного виховання молоді потрібна, як ніко-
ли. У Верховній Раді проблема патріотичного виховання молоді стала
обговорюватися лише останні 2-3 роки, у зв’язку з прийняттям за ос-
нову Загальнодержавної програми патріотичного виховання молоді на
2004-2008 роки [18]. Нормативне регулювання цього питання почало-
ся з Розпорядження Президента України ―Про заходи щодо дальшого
вдосконалення системи патріотичного виховання молоді‖ у 2001 ро-
ці [20]. У 2002 році були прийняті Укази Президента України ―Про
додаткові заходи щодо посилення турботи про захисників Вітчизни, їх
правового і соціального захисту, поліпшення військово-патріотичного
виховання молоді‖ [21] та ―Концепцію допризовної підготовки і війсь-
ково-патріотичного виховання молоді‖ [22], Постанова Верховної Ра-
ди України у 2003 році затвердила ―Заходи Кабінету Міністрів Украї-
ни щодо захисту національних інтересів держави у сферах національ-
но свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забез-
печення умов його розвитку‖ [19]. Але цього явно недостатньо.
Історія патріотичного виховання в Україні нараховує не одне сто-
річчя й у різні періоди мало різну специфіку. При цьому коріння його
залишалося незмінним і традиційно було обумовлене боротьбою й боя-
ми із зовнішніми ворогами. Саме боротьба за незалежність дозволила
справді розкритися патріотичному потенціалу українського народу.
Уперше ідея патріотизму була офіційно сформована й знайшла
своє відбиття ще в документах і літописах IX століття. За відсутності
єдиної системи державного управління основний акцент у той період
робився на особистій відданості воїна своєму князеві, дружині, роду й
тільки потім – землі народній [5, с. 28]. Таким чином, на перший план
висувалася суб'єктивна сторона патріотичного виховання, тому що сам
патріотизм носив особистісний, персоніфікований характер і тільки
через окремих, конкретних людей замикався на ―малій Батьківщині‖.
Із прийняттям на Русі християнства особистісний патріотизм
починає трансформуватися й збагачуватися релігійністю. Патріотичне
263
виховання здобуває нову складову – вірність і відданість християнсь-
кій вірі. Поняття віра й вірність починають ототожнюватися. Патріо-
тичні ідеали віддаляються від конкретних персон і набувають загаль-
нонаціонального значення. В процесі формування державності патрі-
отизм починає набувати державного характеру. Любов до Христа по-
єднується з любов’ю до Батьківщини. З часом патріотизм, вірність і
відданість Батьківщині зводяться не тільки в суто індивідуально-
моральний, але й неодмінний правовий обов’язок солдата. Патріотич-
на ідея органічно вписується у військово-професійні обов’язки, стає
нормою поводження воїнів.
Із встановленням радянської влади державна політика в цій сфе-
рі набуває тотального характеру. Основи патріотичного виховання
починають прищеплюватися вже з молодших класів, фактично з кар-
тинок букваря, куди включалася інформація про революційні свята,
про великих вождів, про героїзм і подвиги дітей на благо Батьківщи-
ни [10, с. 20-31].
Процес освіти досить різко політизувався й визначався Уставом
середньої загальноосвітньої школи: виховувати в учнях високе почуття
радянського патріотизму – любов до Батьківщини, свого народу, КПРС
і готовність до захисту соціалістичної Батьківщини [8, с. 37]. Таке вихо-
вання здійснювалося в навчально-освітньому процесі (розумова, трудо-
ва діяльність, моральне, фізичне виховання), діяльність піонерської й
комсомольської організацій. Військово-патріотичне виховання – на
уроках початкового вишколу – ВЦО (вивчення цивільної оборони, вій-
ськово-прикладних спеціальностей), на літніх військових зборах та в
таборах [4, с. 34].
Активно сприяли цьому процесу піонерська й комсомольська
організації, головною метою яких і було виховання громадянина й
патріота. Відбувалося це головним чином при неформальному спілку-
ванні в будинках і палацах піонерів та школярів, через діяльність шкі-
льних музеїв, гуртків, таких, як ―Юний моряк‖, ―Влучний стрілець‖ і
т.д., де все пронизувалося патріотичною спрямованістю. Крім цього,
позитивну роль в організації патріотичного виховання, фізичної під-
готовки школярів відігравали піонерські табори, які вносили роман-
тику й спонукали до творчості [9, с. 69]. Однак при цьому виховання
піонерів супроводжувалося класовою орієнтацією політизованістю
заходів, обов'язковістю атеїстичного світогляду [24. с. 42].
Наступною сходинкою патріотичного виховання був комсомол,
що, відповідно до статуту ВЛКСМ, був покликаний готувати молодь
до захисту соціалістичної Батьківщини, виховувати самовідданих
патріотів, здатних дати рішучу відсіч нападу будь-якого ворога. Од-
264
нією зі складових діяльності комсомольської організації (в школі) в
справі військово-патріотичного виховання було фізичне виховання
школярів, спортивні табори, проведення уроків мужності, місячників
оборонно-масової роботи, організація Всесоюзних військово-
спортивних ігор ―Зірниця‖ й ―Орля‖, головними завданнями яких
було: придбання школярами деяких знань, вмінь і навичок, необхід-
них майбутнім воїнам, удосконалювання фізичного розвитку й загар-
тування. Це був комплекс заходів військово-патріотичного характеру
(лекції, походи по місцях бойової слави, військово-технічні конкур-
си, естафети, тактичні ігри на місцевості, табірні збори, поїздки у
військові частини, військово-прикладні види спорту) [12, с. 17]. Гра
також мала велике значення в розвитку ініціативи, суспільної актив-
ності, організації дозвілля підлітків. Існувала ціла мережа різних
об'єднань патріотичної спрямованості, серед яких виділялися оборон-
ні суспільства країни – ―ОСОАВИАХИМ‖ і ―ДОСААФ‖, де діяла
безліч клубів і шкіл по вишколу молоді (стрілецькі, автомобільні,
аероклуби й ін.) [14, с. 108-110].
Іншим важливим агентом військово-патріотичного виховання в
СРСР були військово-навчальні заклади. Найбільш видатні це – Суворів-
ські й Нахімовські військові училища, в яких сполучалося розумове й
моральне виховання в навчально-освітньому процесі з вишколом до слу-
жби в збройних силах [155, с. 176-177]. Надалі призначенням вихованців
було навчання у військових інститутах і служба в офіцерському званні.
У державі існувала продумана програма виховання радянського
патріотизму, що періодично обговорювалася на з'їздах КПРС і Ленін-
ського комсомолу. Стрижнем такої програми була теза про наявність
ворога, який готовий зазіхнути на життя радянської держави. Таке
становище має логічне пояснення. Історично склалося так, що Велика
Вітчизняна війна, а потім зростаюче політико-ідеологічне протисто-
яння СРСР західним країнам – період ―холодної війни‖, сприяли то-
му, що патріотизм став сприйматися як принцип протистояння яко-
мусь образу ворога. А саме патріотичне виховання стало будуватися
за принципом дихотомії, що розділяє навколишнє суспільство на
―своїх‖ і ―ворогів‖ [6. с. 7].
Військово-патріотичне виховання в СРСР офіційно розглядалося
як складова частина комуністичного виховання, спрямована на фор-
мування в радянських людей високих морально-політичних, бойових
і психологічних рис, необхідних для виконання священного обов'язку
по збройному захисту Батьківщини. Ідейно-теоретичною основою
військово-патріотичного виховання був марксизм-ленінізм, твори
В. Леніна про захист соціалістичної Батьківщини. Якщо КПРС приді-
265
лялася роль керівника, то за допомогою військово-патріотичного ви-
ховання визначалися його завдання на різних етапах розвитку країни,
направлялася й координувалася діяльність державних і громадських
організацій по їх вирішенню. Одночасно із цим військово-патріотичне
виховання було покликане виховувати любов до Батьківщини, яка
повинна була бути заснована на пролетарському інтернаціоналізмі,
вірності революційним, бойовим і трудовим традиціям радянського
народу, відповідальність за зміцнення обороноздатності країни, спри-
яти засвоєнню військово-технічних знань [13, с. 69-70].
Це свідчить про те, що в основі патріотизму в СРСР була, насам-
перед, радянська ідеологія, яка скріплювала різні етноси в соціальну й
інтернаціональну спільність - радянський народ. Як тільки вона зник-
ла, то перестала існувати й сама ця спільність.
В усіх народів, що входили до складу республік колишнього
СРСР, була своя Батьківщина. Поки була ідея, у яку вони вірили, в
них була єдина Батьківщина. Коли настало розчарування, то патріоти-
чна свідомість стала неухильно деградувати і в підсумку звелася до
одного емоційно-почуттєвого рівня. В умовах сильної етнічної різно-
рідності населення Радянського Союзу це означало, що такий патріо-
тизм буде неявно сприяти дезинтеграції суспільства, перероджуючись
в окремих випадках у націоналізм.
Тому патріотизм слід розглядати не тільки як любов до Батьків-
щини, як сильне людське почуття, а й як ще вищий прояв ідейності та
політичної свідомості. Зв'язок громадянськості й патріотизму в радян-
ському виховному процесі простежувався у таких напрямках:
- моральне виховання як система оволодіння нормативними
правилами поведінки й відносин, властивих вихованню пат-
ріотизму й громадянськості;
- формування ідейно-політичної спрямованості особистості,
пов'язаної з політикою держави й пануючою ідеологією в
суспільстві;
- процес виховання носив цілісний характер, тому що особис-
тість цілісна, тому єдність моральної, патріотичної, інтерна-
ціональної, громадянської сторін, їх взаємозв'язок виступає
як природне явище [11, с. 23].
Здається, що такий підхід був би виправданий стосовно сучасної
України, тому що обставини нашого суспільного розвитку настійно
вимагають організації виховання на українських громадсько-
патріотичних цінностях.
Таким чином, патріотизм і патріотичне виховання мають в Укра-
їні глибокі історичні корені і традиції. Розвиток цього процесу має
266
конкретні етапи, логічно пов'язані з періодизацією історії української
держави.
Перший етап умовно можна назвати ―князівський патріотизм‖, що
знаходить основне вираження в сімейно-родинних відносинах, розвит-
ку традицій культу і предків. Ця основа патріотичного виховання важ-
лива тим, що в цей час зіставлялися основні мотиви й стимули цього
процесу, що виражаються головним чином у розрізненості, роздробле-
ності князівств, у постійній наявності зовнішньої загрози.
Другий етап – це ―православно-державний патріотизм‖. На цьо-
му етапі закладаються основні підвалини української держави й мен-
талітет українського народу, з'являються спочатку окремі фрагменти
системи патріотичного виховання, а потім і весь її каркас.
Третій етап – це ―радянський патріотизм‖, характерний тим, що
виховання патріотизму набуває тотального характеру, доповнюється
політизовано-ідеологічним змістом, збільшується кількість агентів і
каналів впливу. Кількість же основних структурних елементів
системи патріотичного виховання не змінюється, відбувається лише
якісна зміна деяких з них – наприклад, православ'я – комуністичною
ідеологією.
Четвертий етап – ―український патріотизм‖, епоха якого почала-
ся після розпаду Радянського Союзу й триває донині. Цей процес має
ряд труднощів і особливостей свого розвитку.
Сьогодні основною метою патріотичного виховання є формуван-
ня морально-політичних, професійних, психологічних і фізичних фак-
торів, що визначають усвідомлене прагнення особистості, соціальної
групи до патріотичної діяльності. Патріотичне виховання починаєть-
ся з пізнання цінності Батьківщини [2, с. 28]. Тому одним з найважли-
віших завдань сучасної освіти є формування понять Батьківщина та
Вітчизна. Батьківщина містить у собі все різноманіття соціальних і
природних факторів, що поєднуються поняттями батьківщина, мікро-
район або село, місто або район. У процесі свого розвитку людина
поступово усвідомлює свою приналежність до родини, колективу,
класу, школи, народу. Вершиною патріотичного виховання є усвідом-
лення себе громадянином України [3, с. 159].
У пострадянській Україні ідеологічна робота в колишньому її
виді виявилася згорнутою, втратила властивий їй раніше системний
характер. І це цілком зрозуміло, тому що змінилися всі ідеологічні
конструкції державного ―фундаменту‖. Але помилково було б дума-
ти, що ідеологічна робота й сам виховний процес зникли зовсім. Про-
сто ті підходи й цінності, на основі яких вони починали будуватися,
ішли врозріз із інтегрованою, консолідованою системою духовних
267
цінностей більшості українців, і ця обставина не дозволяла набувати
їм явних форм. У результаті створювалася видимість відсутності ідей-
ної основи виховання, його цільової спрямованості, методологічних
та ідеологічних орієнтирів, певного русла й фарватеру [7, с.75].
Поступово починає вимальовуватися державно орієнтована мо-
дель громадсько-патріотичного виховання підростаючого покоління.
Основними напрямками патріотичного виховання стають:
. ставлення до держави (державно-патріотичне виховання,
орієнтоване на національні інтереси, - патріотизм, почуття
відданості);
. ставлення до суспільства (громадське виховання, орієнтоване
на виховання соціальних якостей особистості - громадянсь-
кості, поваги до закону, соціальній активності й відповідаль-
ності [233, с. 3]);
• ставлення до культури (повага до культурних цінностей і до-
сягнень, виховання духовності, національної самобутності);
. ставлення до професії (розуміння суспільної значимості своєї
професії, відповідальність за якість своєї праці);
. ставлення до своєї власної особистості як унікальної цінності.
Відповідно до цієї моделі, Україна розглядається як держава із
самобутньою національною й політичною культурою, з особливим
українським національним характером, неповторною специфікою
українського. Формування нової української ідентичності означає
побудову нової політично сильної й економічно багатої української
держави, зі збереженням кращих традицій української національної й
політичної культури.
Формування патріотизму - це процес, що має лише відносну
завершеність на кожному своєму етапі. З віком цей процес лише ви-
дозмінюється в тому розумінні, що в ньому все більшу роль почина-
ють відігравати вже сформовані риси, установки, орієнтації людини, а
вплив нових життєвих ситуацій, нових ідей неминуче переломлюєть-
ся через грані вже сформованої особистості [166, с. 33-34].
Таким чином, політичні перетворення, які відбуваються в україн-
ській державі, необхідність гуманістичної спрямованості суспільно-
го розвитку, зміна ідеологічних орієнтирів, перетворення в економі-
чному житті, впровадження ринкових механізмів вимагають форму-
вання вільної, активної і, головне, творчої особистості, яка здатна не
лише правильно зорієнтуватися в нових умовах, досягти повної реа-
лізації власних здібностей та можливостей, а й здійснити цілеспря-
мовані перетворення навколишньої дійсності на користь усього сус-
пільства.
268
1. Андреева Т.М. Социальная психология. - М: МГУ, 1980. - 415-
с. 2. Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. - М., Мысль, 1988.
- 204 с. 3. Безпалько Т.Г. Патріотичне виховання учнів в системі істо-
ричного краєзнавства / Т.Г. Безпалько, Л.Г. Лис // Історичне краєзнавс-
тво в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Наук.
зб. - Кам'янець-Подільський, 2002. - С. 158-161. 4. Бовкун В.В. Образ
жизни советской молодежи: тенденции, проблемы, перспективы. - М.,
Высшая школа, 1988. - 144 с. 5. Валеев И.И. Народность и патриотизм.
- Уфа: Башкортостан, 2000. - 366 с. 6. Виховання громадянина: Сут-
ність громадянського виховання / П. Ігнатенко, В. Поплужний,
Н. Косарєва, Л. Крицька // Шкільна бібліотека. - 2003. - № 8. - С. 3-19.
7. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого мо-
лодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забез-
печення національних інтересів України: інформаційно-аналітичні ма-
теріали / Кол. авторів: В. Головенько та О. Яременко (керівники) та ін.
- К: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2003. - 191 с. 8. Волков
А.П. Подготовка молодежи к защите Родины: проблемы и пути их ре-
шения (1985-1991 гг.). - М., ГАВС, 1992. - 63 с. 9. Востоцька І.Ф. Пат-
ріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та
козацької педагогіки // Патріотичне виховання української молоді засо-
бами фізичної культури та козацької педагогіки: Матеріали II обл. на-
ук.-практ. конф., 15 травня 2001 р. - Суми, 2001. - С 68-70. 10. Губа-
нов Н.И. Отечество и патриотизм. - М., 1960. - 34 с. 11. Дуранов И.М.
К вопросу взаимосвязи воспитания гражданственности и патриотиз-
ма // Вестник ОГУ. - 2002. - № 1. 12. Жуков И.М. и др. Военно-
патриотическое воспитание старшеклассников. - М., 1982. - 160 с.
13. Івашковська В. Військово-патріотичне виховання української моло-
ді на початку ХХ століття // Рідна школа. - 2002. - № 1. - С. 68-70.
14. Конотоп И.И., Верченко Т.В. Насонова Л.Ф. Традиции военно-
патриотического воспитания в школе. Возрождение и разви-
тие // Завуч. - 2000. - № 7. - С. 106-111. 15. Кужилин С.Ф. Развитие
военного патриотизма в послереволюционный период // Телескоп. -
2002. - № 1. - С. 175-185. 16. Лутовинов В.И. Гражданско-
патриотическое воспитание в современных условиях: взгляд на про-
блему // Патриот Отечества. - 2006. - № 5. - С. 32-34. 17. Пащенко Д.
Патріотичне і національне виховання - складові становлення громадя-
нина // Шлях освіти. - 2002. - № 1. - С. 9-14. 18. Постанова Верховної
Ради України від 22.09.2004 № 2033-ІУ “Про прийняття за основу про-
екту Закону України про Загальнодержавну програму патріотичного
виховання молоді на 2004-2008 роки‖ // пЦр://гакоп1 .гасіа. аоу.иа/саі-
Ьіп/1а\¥5/таіп.с2і 19. Постанова Верховної Ради України ―Про заходи
269
Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів дер-
жави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання мо-
лодого покоління та забезпечення умов його розвитку‖ від 22 травня
2003 р. № 865 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 24. – С. 31.
20. Розпорядження Президента України ―Про заходи щодо дальшого
вдосконалення системи патріотичного виховання молоді‖ від 29 черв-
ня. 2001 р. // Урядовий кур'єр. – 2001. – 5 липня. – С. 10. 21. Указ Пре-
зидента України ―Про додаткові заходи щодо посилення турботи про
захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення
військово-патріотичного виховання молоді‖ від 21 лютого 200-
2 р. // Уряд. кур'єр. – 2002. – 6 березня. – С. 15. 22. Указ Президента
України ―Про Концепцію допризовної підготовки і військово-
патріотичного виховання молоді‖ // Державний вісник України. – 200-
2. – № 21. – С. 15. 23. Чорна К. Громадянське виховання – нагальна
потреба України // Освіта України. – 2000. – 20 грудня. – С. 5.
24. Щегорцев А.А., Щегорцев В.А. Советская молодежь: эволюция
политических взглядов. – М., 1990. – 144 с. 25. Ясєв Г. Державна
програма патріотичного виховання населення (Пропозиції Державно-
го комітету України у справах ветеранів та проект Програми) // Світ.
дит. б-к. – 2003. – № 2.– С. 4-7.
270
|