Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Кривобок, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Ретроспективне дослідження територіального устрою
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77938
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.) / О. Кривобок // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 233-246. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77938
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-779382015-03-10T03:02:21Z Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.) Кривобок, О. Ретроспективне дослідження територіального устрою 2009 Article Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.) / О. Кривобок // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 233-246. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77938 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою
spellingShingle	Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою Кривобок, О. Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.) Регіональна історія України
format	Article
author	Кривобок, О.
author_facet	Кривобок, О.
author_sort	Кривобок, О.
title	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)
title_short	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)
title_full	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)
title_fullStr	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)
title_sort	територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі лівобережної україни (початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Ретроспективне дослідження територіального устрою
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77938
citation_txt	Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.) / О. Кривобок // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 233-246. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT krivoboko teritoríalʹnízvâzkiâkčinnikformuvannâpartíjnopolítičnoííadmínístrativnoímerežínapívnočílívoberežnoíukraínipočatokhhst
first_indexed	2025-07-06T02:10:07Z
last_indexed	2025-07-06T02:10:07Z
_version_	1836861681362272256
fulltext	Олександр Кривобок ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗВЯ’ЗКИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНОЇ І АДМІНІСТРАТИВНОЇ МЕРЕЖІ НА ПІВНОЧІ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (початок ХХ ст.) Серед багатьох питань, які опинились у полі зору регіональної історії, доволі незначне місце займає вивчення діяльності політич- них партій. Частково це зрозуміло, оскільки політичні партії є струк- турами, що охоплюють значно більшу територію відповідно до особливостей своїх ідей та соціальної бази. Між тим, існуючі проти- річчя між політичними уподобаннями жителів окремих регіонів України і спекулювання на цьому політичних діячів зумовлюють значні перспективи і потребу розвитку цього напряму досліджень. Зауважимо, що саме регіональний зріз проблеми на сьогодні є менш популярний і менш досліджений історичною наукою. Прикла- дом цього слугує історія місцевих партійних організацій півночі Лі- вобережної України на початку ХХ століття. Більшість дослідників партійної історії, навіть такі відомі, як А. Павко1, О. Донченко2, І. Оме- лянчук3, В. Головченко4, наводять у своїх працях про діяльність по- літичних партій у цьому регіоні лише загальні відомості або використовують факти з їхнього життя як ілюстративний матеріал. На противагу дослідженням загальноукраїнського масштабу місцеві історико-краєзнавчі роботи в центрі уваги, як правило, ставлять по- всякденне життя і розвиток окремих населених пунктів або окремих груп їхніх мешканців. Такими є, наприклад, праці В. Балабая5, С. Вої- 1 Павко А. І. Політичні партії, організації в Україні кінця ХІХ ст. — початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. — К,1999. — 247 с. 2 Донченко С. П. Ліберальні партії України (1900–1919 рр.). — Дніпродзержинськ: Видавничий відділ ДДТУ, 2004. — 379 с. 3 Омельянчук И. В. Черносотенное движение в Российской империи (1901–1914): Монография. — К.: МАУП, 2006. — 744 с.; Омельянчук И. В. Черно- сотенное движение на территории Украины (1904–1914гг.). Монография. — К.:НИУРО,2000. — 168 с. 4 Головченко В. І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: На- риси з історії української соціал-демократії початку XX ст. — Х. : Майдан, 1996. — 190 с. 5 Балабай В. І. На землі ічнянській. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-По- ліграф», 2004. — 288 с. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 3. — С. 233–246 © Олександр Кривобок, 2009 нова6, збірники статей про національні меншини краю7. Більше ін- формації про політичну історію в енциклопедичних і довідкових кра- єзнавчих виданнях8, але тут вона подається несистемно і має описовий характер. З існуючої літератури лише декілька робіт присвячені вивченню і узагальненню регіональної політичної історії Чернігівщини до 1917 р. Однією з перших стала робота В. Щербакова9, присвячена історії со- ціал-демократичних організацій краю, перш за все РСДРП. Ідеоло- гічні позиції марксизму-ленінізму, характерні для неї, були ще більше загострені в наступних працях радянського періоду, зокрема в «На- рисах історії Чернігівської обласної партійної організації»10, де поза РСДРП діяльність інших політичних організацій зовсім не згадува- лась. У виданій 1996 р. монографії Т. Демченко та В. Онищенко11 було переглянуто ряд радянських ідейних стереотипів, але через невели- кий обсяг висвітлення діяльності місцевих партійних організацій в ній несистемне і вибіркове. Нарешті, роботи С. О.Наумова12, найбільш об’ємні з існуючих, присвячені винятково українським політичним партіям, тоді як у регіоні діяли також загальноросійські та єврейські. Діяльність місцевих відділів політичних партій важко уявити поза контекстом соціальної історії, історії тих груп, прошарків і верств на- селення, з яких комплектувалися їхні учасники. Завжди існує зв’язок і з територіальною структурою розміщення населення, оскільки пар- тійні організації зазвичай характерні чіткою територіальною струк- турованістю. Водночас, якщо адміністративно-територіальний поділ важко піддається змінам, часто зберігає усталені форми, то партійні організації, менш обтяжені бюрократизмом, здатні швидше набу- вати нових форм, зручних для функціонування. 234 О л ек са н д р К р и в об ок 6 Воїнов С. Новгород-Сіверський: Нариси історії / Ред. О.Б. Коваленко. — Чер- нігів. Сіверянська думка, 1999. — 164 с. 7 Євреї в Ніжині. Науковий збірник. — Ніжин: Просвіта, 2001. — 179 с. 8 Калібаба Д. Відомі діячі науки, культури, політики Чернігівщини / І. Каганова, О. Астаф’єв. — Чернігів, Редакційно-видавничий відділ, 1998. — 256 с.; Чернігів- щина. Енциклопедичний довідник /За ред. А. В. Кудрицького. — К.: УРЕ ім. М. П. Бажана,1990. — 1006 с.; Чернігівщина incognita. — Чернігів: КП «Видав- ництво «Чернігівські обереги», 2004. — 400 с. 9 Щербаков В. Нарис з історії соціал-демократії на Чернігівщині (1902–1917). — Харків: Пролетар, б/р. — 219 с. 10 Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації. — К.: Політвидав України,1970. — 414 с. 11 Демченко Т. В., Онищенко В. І. Нариси з iсторiї Чернiгiвщини. Вiд найдавнi- ших часiв до наших днiв: Випуск 3. Чернiгiвщина на початку ХХ столiття. 1900–1917 рр. — Чернiгiв, 1998. — 66 с. 12 Наумов С. Глухівська організація РУП-УСДРП та її література // Сіверян- ський літопис. — 2005. — № 2–3. — С. 3–15.; Наумов С. О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. ХІХ ст. — лютий 1917 р.) / Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Х.: ХНУ, 2006. — 344 с.: рис. Метою нашого дослідження є вивчення можливого зв’язку між те- риторіальною організацією місцевих політичних організацій у Чер- нігівській губернії на початку ХХ ст. з адміністративно-політичними змінами в роки формування Української Соціалістичної Радянської республіки, її кордонів та адміністративно-територіального поділу. Закономірно, що при цьому головну увагу буде надано порівняно ве- ликим партійним організаціям, осередки яких поширювалися на більшу частину території губернії. Звернувшись до процесу виникнення осередків революційних по- літичних партій на півночі Лівобережної України, відзначимо їхній генетичний зв’язок із народницькими революційними товариствами 1870-х – 1880-х рр. та групами народників і марксистів, що існували в регіоні у кінці ХІХ ст. Але становлення власне партійних структур припадає тут на більш пізній період 1901–1903 рр., коли у містах і мі- стечках губернії з’являються і налагоджують зв’язки між собою ор- ганізації таких партій, як російські есери та соціал-демократи, Революційна Українська партія, Бунд. Беззаперечним лідером у поширенні та розбудові партійних структур на Чернігівщині у першій половині 1900-х рр. була РСДРП. Основними центрами, що підтримували поширення партійних ор- ганізацій на півночі Лівобережжя, були Київ, Гомель, частково Чер- нігів і деякою мірою Харків. На 1904 р., за відомостями В. Щербакова, осередки російських соціал-демократів з’явились у Чернігові, Ново- зибкові, Клинцях, Конотопі, Ніжині, Стародубі, Сосниці, Суражі, Го- родні, Злинці, Погарі13. Звертає при цьому увагу зосередження більшості організацій РСДРП у північній частині губернії. Причиною, швидше за все, був тісний зв’язок активу утворених організації з бі- лоруськими губерніями, де соціал-демократичний рух набрав сили ще у другій половині 1890-х рр. Головну роль у цьому підйомі віді- грали бундівські організації, що на той час входили до складу РСДРП, які спеціально навчали єврейських робітників російської грамоти для роботи поза межею осілості з чисто слов’янським населенням14. Нові групи швидко встановлювали організаційні зв’язки із старшими ор- ганізаціями, утворюючи спільні комітети. Так, уже у 1903 р. утво- рився об’єднаний комітет груп РСДРП у Новозибкові та Клинцях. Одночасно з відокремленням Бунду від РСДРП у 1903 р. бундівські партійні працівники розпочали активно проникати в губернію і ство- рювати власні партійні осередки. Для російських соціал-демократів це загрожувало значними кадровими втратами, оскільки єврейські робітники та ремісники складали велику частку учасників їхніх пар- 235 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 13 Щербаков В. Вказ. праця. — С. 58–63; ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 100. — Арк.4 зв. 14 Бухбиндер Н. А. История еврейского рабочего движения в России. — М.: Ака- демическое издательство, 1925. — С. 57, 62. тійних груп. Для протидії бундівським впливам у південній Білорусі і на Лівобережжі України у січні 1904 р. РСДРП утворила Поліський комітет на основі організацій Новозибкова, Гомеля і Клинців, до складу якого увійшли соціал-демократичні групи Могилівської, пів- нічних повітів Чернігівської губерній, окремі осередки Мінської гу- бернії та Ромен15. Сам комітет розташувався в Гомелі, а однією з провідних організацій стала Новозибківська група, де знаходилась друкарня комітету і друкувались партійні видання від його імені16. Фактично навіть на 1905 рік єдиної організації російські соціал- демократичні групи Чернігівської губернії не складали. Північні по- віти — Суразький, Новозибківський, Мглинський, Стародубський, Новгород-Сіверський і частково Городнянський — були включені до сфери діяльності Поліського комітету. Ніжинська група тяжіла до Києва, звідки ще в 1905 році надсилались лектори та партійні робіт- ники17. Конотопська організація діяла відносно самостійно, налаго- дивши зв’язки як з групами Поліського комітету, так і з київською та харківською організаціями РСДРП. Водночас вона займалась робо- тою в прилеглих повітах. Чернігівська група стала на ноги досить пізно, у 1904 році, і порівняно з вищеназваними була слабшою, до- сить мало працювала з селянством і не мала, на відміну від Коно- топської організації та Поліського комітету власної друкарні, видаючи листівки на гектографі. Як же складалась організаційна структура інших революційних об’єднань регіону? Організації Бунду, найбільші з яких у 1904 р. іс- нували у Чернігові, Стародубі, Городні і Ніжині, були пов’язані з двома головними центрами поширення — Гомелем і Києвом. У 1905 р. бун- дівські групи південних повітів належали до київського району і під- порядковувались київському комітету партії. Так, на початку квітня 1905 р. представники Ніжина і Прилук були присутні на конферен- ції київського комітету Бунду. Гомельські бундівці підтримували зв’язок і доставляли літературу для організацій північних повітів. Крім зручного сполучення з північними повітами губернії, гомель- ська організація мала для цього і фінансові можливості: її щомісяч- ний прибуток у 1903–1904 рр. становив 300 руб. і мало поступався доходам київської групи (325 руб.)18. Організація есерів протягом 1905 р. залишалась найменшою з со- ціалістичних партійних організацій північного Лівобережжя. На се- редину 1905 р. її осередки діяли лише у Новозибкові, Конотопі і 236 О л ек са н д р К р и в об ок 15 1905. Еврейское рабочее движение. Обзор, материалы и документы /Сост. А. Д. Киржниц. — М.-Л.: Госиздат, 1928. — С. 341. 16 Нариси історії Чернігівської обласної … — С. 17. 17 Равич-Черкасский М. Мои воспоминания о 1905 годе // Летопись Революции. — 1925. — № 5–6. — С. 316–317. 18 1905. Еврейское рабочее движение… — С. 49. Глухові, як про те свідчать матеріали жандармських звітів і спога- дів19, хоча література активно поширювалася в губернії. Найбільшою була чернігівська організація есерів (яка кількісно поступалась чер- нігівській групі РСДРП), але немає відомостей про те, що в цей час вона відігравала центральну роль. Слабкість чернігівських есерів від- биває і той факт, що вони не були представлені у кінці грудня 1905 р. на І з’їзді партії, на який приїхали делегати есерівських організацій Гомеля, Харкова, Києва20. Досить розгалужену організацію зуміли створити у 1902–1905 рр. активісти РУП. Крім найбільшого центру в Ніжині, восени 1905 р. осередки партії діяли в Глухові, Конотопі, Кролевці, селах і містечках Ніжинського, Борзенського, Кролевецького, Остерського, Сосниць- кого, Глухівського, Конотопського, Козелецького повітів. Щоправда, у більшості з цих повітів існувало лише по 1-2 сільських групи (так, у Козелецькому повіті — у с. Бикові і Петрівці, у Сосницькому — в мі- стечку Макошине). Найбільшою сільська партійна мережа була в Ні- жинському повіті. Загалом же вплив партії відчувався у більшій частині губернії, головним чином у південних та східних повітах21. Порівняно з організаціями інших партій, партійна мережа РУП у мо- мент найвищого розвитку відзначалась централізованістю і підпо- рядковувалась єдиному комітету, що складався із трьох осіб і перебував у Ніжині. Варто, однак, відзначити, що діяльність голов- них рупівських осередків контролювалась і скеровувалась членами ЦК М. Поршем та А. Гуком і їх довіреними особами. У Чернігові група РУП виникла лише восени 1905 р. і залишалась малочисельною і не- впливовою. РУП і Бунд тісно взаємодіяли на території губернії. Зокрема спіль- ними зусиллями обох партій було утворено порівняно численні ор- ганізації у Глухові і повіті в 1905 р., причому обидві ці групи встановили зв’язок з київськими партійними комітетами (осередок РУП згодом підпорядкувався ніжинському комітету), звідки поста- чалась література. Зауважимо, що коли частина членів бундівських організацій вирішила перейти до РСДРП, їхній представник теж їздив до Києва, а не до Чернігова22. 237 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 19 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 367. — Арк. 9; Васильченко С. Мій шлях //Твори. — Том 4. — К.: вид-во АН УРСР, 1960. — С. 41; Минц С. Из воспо- минаний о 1905 годе в Конотопе // Летопись революции. — 1925. — № 4. — С. 21–22. 20 Общественное движение в России в начале ХХ века. — Т. 3, Кн. 5. — СПб, 1914. — С. 113. 21 Кривобок О. П. Нарис історії РУП-УСДРП на Чернігівщині на початку ХХ століття — штрих до політичної історії регіону // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — Випуск Х. — К.: Інститут історії України, 2005. — С. 73, 75. 22 Кривобок О. П. Документи про партійне життя Чернігівщини у 1905 році // Сіверянський літопис. — 2004. — № 4. — C. 59–60. Після погромів і масових арештів кінця 1905 р. партійна мережа РУП (з грудня 1905 р. — УСДРП) на Чернігівщині занепадає. Судячи з листування, у 1906 р. комітет УСДРП на Чернігівщині, що діяв у Ні- жині, перетворився у суто міську організацію, втративши контроль над іншими повітовими групами в губернії, які переходять безпосе- редньо у підпорядкування ЦК партії. Правда, ніжинські активісти ви- користовувались Центральним комітетом для відвідування інших груп у нагальних справах23. Діяли на території губернії радикальні групи анархістів, головним осередком яких був Ніжин. Але їхні об’єднання мали досить аморфну організаційну структуру. У есерів у 1906 р. центральну роль відігравав Чернігівський комі- тет. Однак його вплив на організації партії у повітах був невеликий. Про це свідчать паралельні процеси формування в краї селянських спі- лок українськими есерами, невизначений характер партійних органі- зацій Ніжинщини та Борзенщини, активісти яких виявляли яскраві національні симпатії. У той же час спільне видання листівок ніжин- ською та чернігівською групою вказує на тісний зв’язок між ними. На зміну Поліському комітету РСДРП влітку 1906 р. постало Перше Чернігівське районне бюро РСДРП, обране представниками 5 пів- нічних повітів губернії24 (делегатів надсилали організації Клинців, Новозибкова, Злинки, Семенівки і Новгород-Сіверська, Стародуба, Унечі, Суража і Мглина). Конференція делегатів цих організацій зби- ралась раз на три місяці25. Хоча бюро мало назву чернігівського, воно діяло цілком окремо від губернського центру, оскільки єдиної пар- тійної організації в краї не було створено. Чернігівський комітет на- магався відігравати провідну роль, але практично не мав зв’язків з північною групою організацій. Групи в південних повітах теж були йому непідконтрольні, тому що з літа 1906 р. втягуються в орбіту впливу «Спілки». Незважаючи на створення її на початку 1905 р., фактичну діяль- ність на Чернігівщині «Спілка» розгорнула лише в середині 1906 р., переважно у південних районах. На осінь 1906 р. до неї увійшли конотопська та ічнянська організації, групи в Бахмачі та Ніжині26. У деяких містах організації РСДРП і «Спілки» існували певний час окремо. Так, у Чернігові об’єднання цих осередків сталось лише у січні 1907 р. перед виборами до ІІ Державної думи. У Глухові групи «Спілки» і РСДРП ще влітку 1907 р. існували окремо. Можливою при- 238 О л ек са н д р К р и в об ок 23 ЦДАВОВУ. — Ф. 3807. — Оп. 1. — Од. зб. 12. — Арк. 146. 24 Флеров В. С. Боец революции. М. И.Сычев (Франц Суховерхов). — М., Госпо- литиздат, 1962. — С. 8–9. 25 Щербаков В. Вказ. праця. — С.157–158. 26 Риш А. Очерки по истории «Спилки» // Летопись Революции. — 1925. — № 2. — С. 140. чиною цього було утворення організації «Спілки» на основі осередку місцевих есерів27. Однак в інших повітах практично без перешкод групи РСДРП перейшли до «Спілки», яка стала найбільшою політич- ною організацією регіону серед лівих партій. Напередодні виборів до ІІ Державної думи «Спілка» включила до свого складу не тільки організації північних повітів Чернігівщини, але й сусідньої Гомельщини. На початку 1907 р. в Чернігівській гу- бернії утворюються підрайони, що частково повторювали колишній вигляд територіальної організації РСДРП. Утворився, точніше збе- рігся, Новозибківсько-клинцівський або північний Чернігівський район у складі Новозибківського, Мглинського, Суразького і Старо- дубського повітів, сформувались Глухівський район, Конотопський, південний Чернігівський райони (останній включав осередки в Остерському, Козелецькому, Борзенському, Ніжинському, Город- нянському і Сосницькому повітах)28. Але й «Спілка» не консолідувала ці райони в єдину губернську організацію, до того ж, і всередині рай- онів групи діяли не завжди узгоджено. За визнанням А. Ріша, порів- няно згуртованими були лише південні організації Чернігівщини, а також північний район із Шосткою. Новозибківсько-клинцівський район, до речі, найдовше зберігав зв’язок між власними осередками в умовах реакції. Ще у вересні 1907 р. тут була скликана конферен- ція груп, яка обрала районний комітет і висловилась за відновлення Головного комітету «Спілки» 29. Досить правильну будову мала губернська організація Сіоніст- сько-соціалістичної робітничої партії, сформована у 1905–1906 рр. Очолював її чернігівський комітет, через який місцеві організації під- тримували зв’язок із вищим комітетом. У 1907 р. чернігівські сіоністи- соціалісти входили до Києвополтавського району партії, центр якого тимчасово знаходився у Черкасах30. Своєю упорядкованістю партія завдячувала незначним репресіям каральних органів в силу непоміт- ності її партійної діяльності. У політичних виступах чернігівський ко- мітет ССРП нерідко об’єднувався з чернігівськими есерами. Формально стрункою виглядала і губернська організація есерів. Однак її внутрішня консолідація була незначною, що проявилось у розмежуваннях і розколах взимку 1906–1907 рр. за ідейним і націо- нальним принципами. З одного боку, від центральної течії есерів ві- дійшли групи народних соціалістів та есерів-максималістів. З іншого, на початку лютого 1907 р. у Києві відбувся установчий з’їзд (за ін- шими даними — конференція) Української партії соціалістів-рево- люціонерів з участю чернігівських представників. Утворений ЦК 239 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 27 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 367. — Арк. 76. 28 Риш А. Очерки … — С. 141. 29 Риш А. Очерки … // Летопись Революции. — 1925. — № 3. — С. 93. 30 ЦДІАУК. — Ф. 274. — Оп. 1. — Од. зб. 2061. — Арк. 6, 19. партії розіслав своїх агітаторів і на Чернігівщину, де утворилась пар- тійна група в Глухові31. Ряд фактів дозволяє стверджували про близь- кість до українського руху есерівських організацій Ніжинського, Борзенського та Конотопського повітів. Про це, зокрема, свідчить приєднання до української фракції в ІІ Державній думі депутатів з Борзенщини есера В. Хвоста, В. Вовк-Карачевського та трудовика Т. Веремієнка, а також спільна діяльність у ніжинській філії «Про- світи» есерів та членів УСДРП32. Організації останньої продовжували діяти у 1907 р. у Ніжині, Чернігові та Козелецькому повіті. Осередки есерів-максималістів виникли у першій половині 1907 р. з колишніх учасників есерівських та соціал-демократичних груп у Клинцях, Новозибкові, Шостці, Семенівці, Конотопі, Кролевці, Ста- родубі. Зауважимо, що серед північних організацій максималістів спостерігались тенденції до об’єднання, аналогічні об’єднанню со- ціал-демократичних осередків. Так, найбільша група у Новозибкові підпорядкувала собі семенівську, підтримувала тісний зв’язок із клинцівською, стародубською групами, а також із максималістами Гомеля, і навіть спробувала провести конференцію у Сновську з го- мельськими однопартійцями для узгодження дій у спільній боротьбі. З есерами-максималістами Новгород-Сіверська, Шостки і Гомеля контактувала семенівська організація33. У 1908–1909 рр. колишні ліві партійні організації розпались під ударами репресій, і до нового революційного вибуху вже не змогли досягти попереднього рівня організації. Хоча на території губернії напередодні і в роки Першої світової війни існували поодинокі осе- редки РСДРП, українських та російських есерів, поалей-ціоністів, а подекуди, як у Чернігові, вони були досить численними. Однак до тривалих форм організаційного об’єднання ці осередки не виросли. Але показово, що й у 1914 р. делегатів від новозибківської соціал-де- мократичної організації запрошували на районну конференцію в Го- мель для обрання делегатів на міжрайонну нараду в Києві, представники якої мали поїхати за кордон34. Досить централізовану структуру мала губернська організація Конституційно-Демократичної партії. Вона була створена на основі осередків опозиційних до уряду ліберальних організацій — «Союзу Визволення» та союзу земців-конституціоналістів. На Чернігівщині переважна частина їхнього активу, що складався в основному із зем- 240 О л ек са н д р К р и в об ок 31 Бевз Т. А. Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР). — К.: ІПі- ЕНД, 1999. — С. 31–32. 32 Давиденко Ю. З історії ніжинської «Просвіти» (1907-1920рр.)// Сіверянський літопис. — 1997. — № 4. — С. 75–76. 33 Коломієць С. Організації есерів-максималістів на Чернігівщині (1904–1917 рр.)// Український історичний збірник. — Вип. 10. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — С. 123–124. 34 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 1546. — Арк. 13 зв, 14. ських працівників, гласних та вищих верств інтелігенції, брала участь одночасно в обох організаціях. Є всі підстави стверджувати, що вже у 1904–1905 рр. представники цих опозиційних груп досягли більшості в губернському земському зібранні, мали великий вплив практично в усіх повітових земствах та багатьох муніципалітетах. Завдяки цьому утворення осередків партії кадетів відбулося швидко і до весни 1906 р. вони діяли майже в усіх повітових містах губернії35. Як свідчать повідомлення чернігівської газети «Десна» за березень 1906 р., яку видавали кадети В. Хижняков та Н. Галімський, у кожному повіті вже навесні 1906 р. кадетські кандидати брали участь у вибо- рах до Державної думи по всіх куріях виборщиків, крім робітничої. У 1906–1907 рр. кадетська партійна організація була однією з най- впливовіших у регіоні, що підтвердили результати виборів до І та ІІ Державної думи. Однак її соціальна база залишалась досить обме- женою. Членами партії кадетів були земські дворяни, юристи, зо- крема адвокати, інженери, лікарі та поодинокі вчителі і священики. Як і раніше, в період «Союзу Визволення», прихильники партії гру- пувались навколо земських установ та муніципалітетів. Про це крас- номовно свідчить керівний склад губернського комітету, який майже не змінювався до 1914 р. До нього входили О. Муханов, губернський предводитель дворянства до 1905 р., О. Свєчин, голова губернської земської управи у 1901–1906 рр. (обидва великі поміщики), адвокати О. Сац та І. Шраг, які також були гласними міської думи Чернігова і губернських земських зборів, інспектор земського страхування Н. Галімський та завідуючий оціночно-статистичним відділом зем- ства Є. Добровольський, колишній голова земської управи і гласний губернських земський зборів В. Хижняков, а крім них І. Полтораць- кий, М. Імшенецький та адвокат І. Соколовський36. Зауважимо також, що до кадетів належали міські голови Чернігова, Новгород-Сіверська та значного промислового посаду Клинців Суразького повіту. Незважаючи на зниження активності і зникнення багатьох орга- нізацій партії кадетів у міжреволюційний період, її прихильники залишались у більшості повітів губернії і брали активну участь у по- літичному житті. Так, у 1912 р. кандидатом у депутати до ІV Дер- жавної думи в Новозибківському повіті від лівих сил та старообрядців був колишній депутат ІІ Державної думи, кадет, інженер П. П. Юре- нєв37. У Стародубському повіті були обрані у виборщики прихильник кадетів, голова повітової земської управи Д. Рогович, а також влас- ник заводу в Клинцях, лівий кадет М. Федотов. У Сосницькому повіті від міських виборців обрали лівого кадета П. Ольденбурга38. 241 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 35 І. Л. Шраг. Документи та матеріали. — Чернігів, 1997. — С. 51. 36 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 369. — Арк. 7–12; Од. зб. 892. — Арк. 2. 37 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 1388. — Арк. 19. 38 Там само. — Арк. 36, 39–40. З кадетами тісно пов’язана була губернська організація Україн- ської Демократично-Радикальної партії, що утворилась на основі чернігівської української Громади, а після поразки революції 1905–1907 рр. перетворилась на відділ Товариства українських по- ступовців. Лідер її, І. Шраг, входив до складу губернського комітету кадетів. Однак, як зазначає С. Наумов, формування повітових комі- тетів УДРП на Лівобережжі «зупинилось на півдорозі»39, чому сприяли як практика подвійного членства в інших партіях, так і мала чисель- ність чернігівського осередку, який фактично включав 2–3 десятки осіб. До того ж, і в цій невеликій групі відбувся розкол у 1906 р. на по- міркованих і радикалів40. Товариство «Просвіта», засноване членами і прихильниками партії, діяло протягом 1906–1911 рр. у Чернігові, Ніжині та Козельці, тобто на півдні губернії. Фактично північні по- віти Чернігівщини зачіпались впливом українських лібералів лише настільки, наскільки тісним був їхній зв’язок з кадетами, що мали тут значну кількість прихильників серед громадськості. Варто додати, що і в 1917 р. колишні провідники чернігівських кадетів та українських лібералів О. Свєчин і І. Шраг користувались значним авторитетом серед земської громадськості краю і партійної органі- зації Української партії соціалістів-федералістів41. Розгалуженою в регіоні була також партійна організація «Союза 17-го октября». Як і кадети, октябристи гуртувались навколо уста- нов місцевого самоврядування, однак їхні прихильники були менш численні і активні, тому формування губернської партійної органі- зації затягнулось до осені 1906 р. За територіальним поширенням осередки октябристів у 1906 р. діяли, за даними М. Ясира, у Ново- зибкові, Борзні, Глухові, Ямполі, Конотопі, за інформацією ж В. Ше- лохаєва також у Сосниці та Козельці (можливо, вони з’явились тут пізніше)42. Крім того, з березня 1906 р. діяла організація октябристів у Чернігові. Найбільшою була глухівська організація партії під про- водом П.Дорошенка, яка зосереджувала близько 150 членів (третину від загальної кількості партійців губернії). У 1907 і 1912 рр. октябристи відіграли значну роль під час виборів до Державної думи, причому значна частина обраних депутатів- 242 О л ек са н д р К р и в об ок 39 Наумов С. О. Український політичний рух… — С. 147. 40 Грінченкова М., Верзилів А. Чернигівська українська громада. Спогади // Чер- нигів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли /під ред. М. Грушев- ського. — К., Державне вид-во України, 1928. — С. 4? 41 Дорошенко Д. Мої спогади про недавнє минуле (1914–1920 роки). — К.: Тем- пора, 2007. — С. 166–167. 42 Ясир М. З діяльності партійних осередків октябристів на Україні в 1905–1907 рр. // Наукові праці з питань політичної історії. — К., 1992. — Вип. 172. — С. 57; Шело- хаев В. В. Численность и состав партии октябристов // Политические партии Рос- сии в период революции 1905–1907 гг. Количественный анализ. Сб. ст. — М.: Институт истории АН СССР, 1987. — С. 169. октябристів зберігала зв’язок із земством. Так, гласними повітових і губернських земських зборів були А. Гамалія, Г. В. Скоропадський та А.Ракович, депутати ІІІ та ІV Державних дум, повітовим гласним і почесним мировим суддею Новозибківського повіту С.Розенбах, депутат ІV Державної думи43. Як відомо, напередодні 1917 р. «Союз 17-го октября» фактично розпався внаслідок внутрішніх чвар та зміни політичних умов. Однак це не завадило його колишньому члену, депутату ІІ Державної думи, стародубському поміщику М. Іскриць- кому кілька місяців весною 1917 р. перебувати на посаді губернського комісара Тимчасового уряду, доки його не змістив Д. Дорошенко. Разом з тим, територіальна організація ліберальних об’єднань, не пов’язаних із земськими структурами, складалась дещо інакше. Так, прихильники Єврейської народної групи — поміркованих єврейських лібералів, що прагнули до повної інтеграції єврейського народу в склад російської держави, — утворили власні осередки в Чернігові і ряді інших повітів губернії. Але їхня губернська організація, на про- тивагу кадетській і правим, не тяжіла до київської, а об’єднувалась в один район з однопартійцями Мінської і Могилівської губерній, при- чому два рази, у січні і червні 1907 р. партійні наради представників цього району відбувались у Гомелі44. Праві партії зійшли з політичної сцени регіону ще в середині 1910-х рр. Зазначимо, що серед прихильників цього напряму на території губер- нії поширеними були лише два об’єднання: Союз руського народу та Всеросійський союз націоналістів. Перший з них став найбільшою по- літичною організацією на Чернігівщині. У 1907–1908 рр. його осередки діяли в усіх повітах, крім Мглинського, Сосницького, Козелецького і Новгород-Сіверського, а найбільші — у Чернігівському, Ніжинському, Городнянському повітах. Однак у першій половині 1910-х рр. відділи союзників поступово зникають під впливом різних причин, і на 1915 р. зберігся лише ніжинський осередок45. Всеросійський національний союз проник на Чернігівщину незабаром після свого виникнення у 1911 р. Але його організації діяли лише у Чернігові та Ніжині, правда, окремі прихильники були і в інших повітах, як показало обрання на- ціоналістів депутатами Державної думи у 1912 р. На противагу відді- лам СРН, осередки цієї партії були нечисленні і мали яскраво елітарний характер, зосереджуючи верхівку місцевого духовенства, чиновників, відставних офіцерів46. Само собою, з настанням революції 1917 р. ці со- ціальні категорії населення опинились на узбіччі політичних процесів. 243 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 43 Четвертая Государственная Дума. Портреты и биографии. — СПб: тип. «Ш. Буссель», 1913. — С. 45, 160, 166, 180. 44 ЦДІАУК. — Ф. 276. — Оп. 1. — Од. зб. 90. — Арк. 38; Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 482. — Арк. 30. 45 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 1648. — Арк. 8, 9. 46 ЦДІАУК. — Ф. 1439. — Оп. 1. — Од. зб. 1481. — Арк. 13 і зв. У підсумку стає очевидним той факт, що в діяльності найбільших ліворадикальних партій в регіоні північного Лівобережжя України чернігівський центр завжди виступав як окремий великий осередок, але він ніколи не був центром партійної організації для своєї губернії. Більше того, на прикладі структурної організації Бунду, РСДРП, а потім «Спілки», дещо меншою мірою — РУП-УСДРП та есерів-макси- малістів ми бачимо формування в Чернігівській губернії двох тери- торіальних районів, організації яких діють майже завжди відокремлено від чернігівських осередків: це район північних 4–5 по- вітів (Новозибківський, Суразький, Стародубський, меншою мірою Мглинський і Новгород-Сіверський, оскільки партійна діяльність у цих двох повітах була менш активною), і район південних та східних повітів (Ніжинський, Конотопський, Борзенський, Глухівський, Ко- зелецький і Кролевецький). Головними причинами такого явища, на нашу думку, були на- ступні. Нелегальне становище ліворадикальних груп, члени яких по- стійно знаходились під загрозою арештів, яких вистежували правоохоронні органи, змушувало їхнє керівництво шукати найлег- ших, найпростіших способів зв’язку між собою. Відповідно, при утво- ренні територіальних районів головну увагу доводилось звертати не на адміністративний поділ, а зручність комунікації організацій. Чер- нігів не був на той час великим транспортним вузлом, так само як і промисловим центром. Натомість залізниця Гомель-Брянськ та її від- галуження Новозибків-Новгород-Сіверськ зв’язувала між собою Но- возибків, Клинці, Семенівку і Гомель. Тому природно організації північних повітів губернії ввесь час свого існування тяжіли до Гомеля, а не до Чернігова. Навпаки, зв’язок по ширококолійних шляхах між Ніжином, Києвом і Конотопом і навіть Глуховом був кращим, ніж по вузькоколійній залізниці між Ніжином і Черніговом. Організаціям РУП-УСДРП і Бунду, а потім «Спілки» було зручніше підтримувати зв’язок із київськими комітетами власних організацій. З іншого боку, порівняно малоактивним в регіоні організаціям, які не привертали особливої уваги поліції, як наприклад, сіоністи-соціалісти, вдавалось підтримувати більш-менш чітку губернську організацію. Що цікаво, цілком збігалась із таким районуванням Чернігівської губернії і мережа чернігівського жандармського управління, сфор- мована ще в кінці ХІХ ст. Одна з її філій, у Стародубі, керувала діяльністю жандармських співробітників у Новозибківському, Ста- родубському, Мглинському, Новгород-Сіверському і Суразькому по- вітах. Інша філія, з центром у Ніжині, керувала охоронною діяльністю в Ніжинському, Борзенському, Конотопському, Глухівському і Кро- левецькому повітах. Жандарми решти повітів підпорядковувались безпосередньо керівнику чернігівського управління. Отримані дані дозволяють стверджувати, що вже за 10–15 років напередодні революції 1917 р. закладалась майбутня зміна адміні- 244 О л ек са н д р К р и в об ок стративно-територіальних кордонів Чернігівської губернії. Вона була тим більш невідворотною з огляду на перемогу політичних сил, ор- ганізації яких задовго до громадянської війни ігнорували значення Чернігова як губернського центру. Підтримувати зв’язки осередків північних повітів з Гомелем, а південних — з Києвом було просто зручніше. Цілковито закономірним з цієї точки зору виглядає відо- кремлення північних повітів від губернії і України влітку 1917 р. Тим- часовим урядом, а потім уже остаточно в 1919–1920 рр. радянською владою, яка приєднала їх до Гомельської губернії47. Так само значною мірою транспортно-економічними міркуваннями, а не лише полі- тичною кон’юнктурою керувався уряд П. Скоропадського, від- стоюючи включення як Гомельщини, так і північних повітів Чернігівської губернії до складу Української держави у 1918 р. До речі, таку ж тенденцію виявила й нарада Поліського та Гомельського комітетів РКП, яка висловилась за приєднання Гомеля до Чернігів- щини, внаслідок чого ще у жовтні 1918 р. гомельські делегати брали участь у ІІ з’їзді КП(б)У48. З цих же причин Гомельщину було приєд- нано спочатку до РРФСР, а не до Білоруської Соціалістичної Радян- ської республіки, і лише у 1927 р. з етнічних міркувань райони Новозибківщини і Гомельщини було роз’єднано між БСРР і РРФСР. З іншого боку, розглянемо відомі факти звертання до Центральної Ради з боку населення Стародубського та інших повітів у листопаді- грудні 1917 р. з проханням про включення цих територій до складу Української Народної республіки. Хто саме, які органи звертались? Як відомо, це були повітові земські зібрання Мглинського, Новозиб- ківського повітів, а також волосні земські збори та міські думи Су- разького, Мглинського, Новгород-Сіверського та Стародубського повітів. Під документами звернень стояли підписи губернських та земських чиновників, громадських діячів49. Жодна рада робітничих чи солдатських депутатів не підтримала ці звернення. Більше того, 20 грудня 1917 р. на Новозибківскому земському повітовому зібранні праві есери, есери-інтернаціоналісти і більшовики висловились проти входження повіту до УНР. Таким чином, можна виділити два фактори, що стояли за цими зверненнями: соціально-політичний, зумовлений негативним відношенням заможного населення і помір- кованих партій до більшовицького перевороту, і фактор усталених партійно-адміністративних зв’язків місцевих кадетських кіл та близької до них громадськості, які контролювали земські органи та міські думи. Це пояснює той факт, чому після зникнення ліберальних 245 Т ер и т ор іа л ь н ізв'я зк и я к ч и н н и к ф ор м ува н н я п а р т ій н о-п ол іт и ч н оїіа д м ін іст р а т и вн оїм ер еж і... 47 Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. — К.: Українська ви- давнича спілка, 2000. — С. 39, 417–418; Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — К.: Основи,1994. –С. 51. 48 Сергійчук В. Вказ. праця. — С. 414. 49 Там само. — С. 415–416. політичних партій і заміни земства структурами рад робітничо-се- лянських депутатів питання про повернення 4-х колишніх північних повітів Чернігівської губернії до України вже не піднімалось, на від- міну від ряду волостей українських повітів Курської і Воронезької гу- берній, де з’їзди рад на початку 1920-х рр. неодноразово, хоч і безуспішно, звертались із проханнями включити їх до УСРР50. Та й уряд УСРР навіть не виносив цього питання на розгляд комісії по уре- гулюванню кордонів УСРР і РРФСР у 1924 р. Отже, складне питання формування територіально-політичного та адміністративно-територіального розподілу півночі Лівобережної України після революції 1917 р. визначалось багатьма транспортно- економічними, соціальними і політичними чинниками, більшість яких були закладені ще у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. Особливості територіальної організації місцевих партійних організацій лівора- дикальних партій яскраво проявили невідповідність існуючих кор- донів Чернігівської губернії соціальним та економічним змінам у регіоні. Водночас сформовані в роки Першої російської революції традиції партійно-політичної організації політичних симпатій насе- лення уже перед революцією 1917 р. заклали потенційну слабкість зв’язку північних повітів губернії з революційним і зокрема україн- ським рухом у Чернігові та інших повітах краю. В умовах сходження з політичної сцени поміркованих ліберальних партій, губернські ор- ганізації яких відзначались консолідованістю навколо земських та муніципальних органів, і перемоги більшовиків у громадянській війні зникли місцеві громадсько-політичні осередки, які могли б мобілізу- вати населення для збереження традиційних зв’язків історичного ко- зацького краю з Лівобережжям України. Водночас територіальний розподіл партійних соціал-демократичних груп на Чернігівщині пев- ною мірою проявився і під час розподілу колишньої губернії на округи на початку 1920-х рр. Поряд із цим, слід зауважити бажаність подальшого вивчення особливостей територіальної організації політичних партій в регіоні у 1917–1920 рр. а також історії громадських об’єднань і товариств, зокрема кооперативного руху, на початку ХХ ст., що дасть змогу більш всебічно і зважено розглянути питання про необхідність і при- чинну зумовленість адміністративно-політичних територіальних змін на півночі Лівобережжя України у 1920-х рр. 246 О л ек са н д р К р и в об ок 50 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Вказ. праця. — С. 51–52.

Територіальні зв'язки як чинник формування партійно-політичної і адміністративної мережі на півночі Лівобережної України (початок ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge