До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Бушин, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Історична урбаністика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77941
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття / В. Бушин // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 273-286. — Бібліогр.: 85 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77941
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-779412015-03-10T03:01:50Z До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття Бушин, В. Історична урбаністика 2009 Article До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття / В. Бушин // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 273-286. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77941 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична урбаністика Історична урбаністика
spellingShingle	Історична урбаністика Історична урбаністика Бушин, В. До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття Регіональна історія України
format	Article
author	Бушин, В.
author_facet	Бушин, В.
author_sort	Бушин, В.
title	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття
title_short	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття
title_full	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття
title_fullStr	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття
title_full_unstemmed	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття
title_sort	до питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця xviii—початку xx століття
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історична урбаністика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77941
citation_txt	До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття / В. Бушин // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — Вип. 3. — С. 273-286. — Бібліогр.: 85 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT bušinv dopitannâprofunkcíonalʹnutipologíûpívdennoukraínsʹkihpovítovihmístkíncâxviiipočatkuxxstolíttâ
first_indexed	2025-07-06T02:10:15Z
last_indexed	2025-07-06T02:10:15Z
_version_	1836861689196183552
fulltext	Віктор Бушин ДО ПИТАННЯ ПРО ФУНКЦІОНАЛЬНУ ТИПОЛОГІЮ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ ПОВІТОВИХ МІСТ КІНЦЯ XVIII — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ Особливістю південноукраїнських урбаністичних студій є велика увага до, насамперед, історії великих міст, які з моменту заснування відігравали роль адміністративних центрів краю (Одеса, Катерино- слав, Херсон), або мали особливий адміністративний статус (Мико- лаїв). На цьому тлі вивчення історій повітових міст практично залишається на рівні містознавчих розвідок, що не виходять на рі- вень урбаністичних розробок1. Особливо такого роду історіографічні лакуни помітні останнім часом, коли значно активізувався краєзна- вчий рух і відчувається гостра потреба у розробці регіональної істо- рії України. Одним з напрямів такої роботи може стати типологізація південноукраїнських повітових міст. Нас цікавлять міста, які виникли і отримали відповідний статус наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. та залишались повіто- вими центрами до початку XX ст. Це міста Катеринославської губер- нії: Бахмут, Верхньодніпровськ, Маріуполь, Новомосковськ, Олексан- дрівськ, Павлоград, Слов’яносербськ. Херсонської губернії: Ананьєв, Єлисаветград, Олександрія. Таврійської губернії: Бердянськ, Мелі- тополь, Олешки. Однією з ключових характеристик міського середовища є еконо- мічний розвиток і пов’язана з ним зміна функціонального типу міста. Б. М. Миронов виділяв адміністративну і військову, аграрну, торгову і промислову функції міста. В адміністративно-військовому місті більша частина самодіяльного населення зайнята на адміністра- тивній і військовій службі, в аграрному — в сільському господарстві, в торговому — в торгівлі, в промисловому — в промисловості. В місті змішаного типу панівна функція відсутня, бо населення більш-менш рівномірно розподіляється між різними сферами матеріального ви- робництва і невиробничих галузей2. 1 Бушин В. С. Нариси з історії Павлограда: До 220-річчя міста. — Д., 2004; Джу- сов А. Б. История Новомосковска.– Д., 2003; Кузьменко Н., Чернолуцкий В. Попу- лярные очерки истории Александровска. — Т. 1. — Запорожье, 1997; Локотош Б. Н. Очерки истории Луганска. — Луганск, 1993. 2 Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и пра- вового государства: В 2 т. — 2-е изд. испр. — СПб., 2000. — Том I. — С. 299. © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 3. — С. 273–286 © Віктор Бушин, 2009 Зрозуміло, що всі повітові міста імперії вже за наявності статусу повітового центру виконували адміністративну функцію. Однак вона не була ані домінуючою, ані основною. Як зазначав Б. М. Ми- ронов, основним типом міського поселення Російської імперії до середини XIX ст. було аграрне місто. Самодіяльне виробниче насе- лення такого міста виключно або головним чином займалося землеробством. Багато аграрних міст виконувало, окрім адміні- стративної, ще й торгівельну функцію. Вони були центрами ярмар- кової, базарної або стаціонарної торгівлі. І близько третини аграрних міст, окрім адміністративної та торгової, виконували ще й промислову функцію. В них розташовувалася дрібна, переважно обробна промисловість3. Така картина повністю відповідає функціональній структурі пові- тових міст Південної України кінця XVIII — середини XIX ст. Для при- кладу наведемо типовий опис одного з таких міст: «Сего города большая часть разного звания казенного ведомства людей, которые в особо отмежеванной им даче занимаются хлебопашеством и про- мышленным скотоводством. Женщины сверх полевой работы упражняются в рукоделиях…»4. Всі повітові міста Південної України з моменту заснування до середини XIX ст. були аграрними поселен- нями. Проте за особливостями економічного розвитку їх можна роз- ділити на три категорії. Перша: типові аграрні міста з невеликою кількістю дрібних кустар- них підприємств, з невеликою ярмарковою та базарною торгівлею (Ананьїв, Бобринець, Верхньодніпровськ, Павлоград, Слов’яносербськ). Ось їх типовий опис: «Ананьев. Мелочных лавок 10, заводов три: кир- пичный, салотопенный и свечной. Торговля города самая незначи- тельная, она заключается в продаже разных бакалейных товаров»5. «Бобринец. Торговля незначительна; большая часть жителей зани- мается хлебопашеством. Имеется кирпичный завод»6. «Верхнедне- провск. Город находится весьма в бедном состоянии; на 4 ярмарках обороты не превышают 15000 рублей серебром»7. «Александровск. 274 В ік т ор Б уш и н 3 Там само. — С. 299. 4 Описание города Павлограда // РДАДА. — Ф. 1355. — Спр. 385. — Арк. 21. 5 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Издаваемое по Вы- сочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генеральнаго Штаба: Том XI. Часть 1: Херсонская губерния / По рекогносцировкам и материалам, собран- ным на месте, составлял Генеральнаго Штаба капитан Рогалев и Штабс-капитаны Фон Витте и Пестов. — СПб., 1849. — С. 229. 6 Там само. 7 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Издаваемое по Вы- сочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генеральнаго Штаба: Том XI. Часть 4: Екатеринославская губерния./ По рекогносцировкам и материалам, собранным на месте, составлял Генеральнаго Штаба Штабс-Капитан Драчевский. — СПб., 1850. — С. 166. В продолжении уже 30 лет существования своего, не сделал еще ни- каких успехов ни в своем населении, ни в устройстве»8. «Алексан- дрия. Торговля города самая незначительная, большая часть жителей занимается хлебопашеством и скотоводством»9. «Павлоград. В городе находится 4 салотопенных завода… Торговлю город произ- водит преимущественно скотом, значительное количество которого закупается здесь для отправки в С. Петербург»10. Друга група — це аграрні міста з достатньо розвиненою кустарною промисловістю і торгівлею (Бахмут, Маріуполь, Новомосковськ). «Военно-статистическое обозрение Российской империи» 1850 р. опи- сує їх так: «В Бахмуте находится 8 салотопенных заводов…; торговля города заключается в продаже хлеба, скота и сала...»11. «Мариуполь. Мануфактурная промышленность города весьма незначительна: на двух макаронных фабриках, 4 кирпичных, 4 черепичных и 2 извест- ковых заводах, обороты не превышают 15 руб. серебр. Г. Мариуполь ведет значительную внешнюю торговлю, простирающуюся на сумму до миллиона руб. ассигнац. По внутренней торговле город замечате- лен отпуском рыбы в Малороссию и в Польшу»12. «Новомосковск. … торговля города незначительна и ограничивается сбытом жизнен- ных припасов и тех произведений, какия получаются из собственных заводов, которых считается всего 13: воскобойных 2, свечной 1, салотопенных 3, мыловаренный 1, клееваренный 1 и кожевенных 5. В течение года, в городе бывают три ярмарки: Среднепостная, Пре- ображенская (6 августа) и Воздвиженская (14 сентября); на первых двух производится большой сбыт рогатого скота и лошадей»13. Повітові міста Таврійської губернії — Бердянськ та Мелітополь — які отримали свій статус у 1842 р., як і решта міст губернії, за свідченням укладачів «Военно-статистического обозрения Российской империи» 1849 р., «не имеют почти никакого торговаго или промышленнаго зна- чения, и ни какой военной важности, а обязаны своим существованием единственно учреждению в них присутственных мест»14. 275 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 8 Там само. — С. 167. 9 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Херсонская губер- ния. — С. 223. 10 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Екатеринославская губерния. — С. 166. 11 Там само. — С. 164. 12 Там само. — С. 163. 13 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Екатеринославская губерния. — С. 165. 14 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Издаваемое по Вы- сочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генеральнаго Штаба: Том XI. Часть 2: Таврическая губерния./ По рекогносцировкам и материалам, собран- ным на месте, составлял Генеральнаго Штаба Подполковник Герсиванов. — СПб., 1849. — С. 213. Окреме місце займає місто Єлисаветград, яке репрезентує третю категорію — торгово-ремісниче місто: «Лавок 178, заводов: салото- пенных 13, свечных 4, мыловаренных 4, кирпичных 6, черепичних 2, кожевенных 6 и пивоваренных 1. Главный предмет местной торго- вли состоит в продаже мануфактурных и бакалейных товаров, мно- гие купцы торгуют рогатым скотом, который отправляют гуртами в С. Петербург, Царство Польськое и Севастополь для флота; некото- рые торгуют салом, которое отправляют в Одессу, также хлебом и льняным семенем. Развитию торговли много способствуют суще- ствующие в городе четыре ярмарки… Ремесленная деятельность до- вольно развита… можно найти хороших мебельных мастеров и каретников, а также слесарей, кузнецов, портных и сапожников…»15. Бурхливі зміни відбулися з південноукраїнськими повітовими містами протягом другої половини XIX ст. Значну роль в цьому перетворенні відіграв розвиток залізничної мережі. Будівництво у 60-70-х р. залізничних ліній Одеса — Єлисаветград16, Харків — Бах- мут17, Харків — Миколаїв18, Харків — Севастополь19 та інших, які зв’язали з центром імперії та чорноморськими портами практично всі повітові центри, перетворили значну частину з них на торгово- ремісничі або торгово-промислові міста. Провідні позиції серед південноукраїнських повітових міст на- прикінці XIX ст. продовжував займати Єлисаветград. Енциклопедія Брокгауза і Ефрона у 1894 р. назвала його «первым по размеру фаб- рично-заводских оборотов городом в губернии: 140 фабрик и заво- дов, 10 паровых крупчаток и мельниц, 3 водочных, уксусных и фруктово-водочных завода, винокуренный завод, 4 механических и земледельческих орудий, 3 табачных фабрики, 2 пивоваренных за- вода, 4 кожевенных. После Одессы в Елисаветграде второе по раз- мерам мукомольное производство. На 10 паровых мельницах перерабатывается ежегодно до 3 мил. пудов зерна. Крупный зерно- вой рынок и центр торговли»20. Проте більша частина єлисавет- градських підприємств була дрібною з перевагою ручної праці. Лише на чотирьох заводах працювало понад 50 робітників21. 276 В ік т ор Б уш и н 15 Военно-Статистическое обозрение Российской империи: Херсонская губер- ния. — С. 212. 16 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Кіровоградська область. — К., 1972. — С. 85. 17 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Донецька область. — К., 1970. — С. 152. 18 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 601. 19 Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон. — СПб., 1897. — Т. XXIIa. — С. 572. 20 Энциклопедический словарь. — СПб., 1894. — Том XIa. — С. 614. 21 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 85. На торгово-ремісничі міста з дрібною промисловістю, орієнтова- ною переважно на переробку сільськогосподарської продукції, пере- творилися протягом другої половини століття Бахмут, Мелітополь, Новомосковськ, Олександрія, Павлоград, Тирасполь. До салотопних заводів, що були у першій половині XIX ст., у Бах- муті протягом 50-х рр. додалися кілька напівкустарних цегельних, воскобійних, свічкових та миловаренних заводів22. На початку 70-х р. німецький підприємець Фарке побудував алебастровий (гіпсовий), пляшковий та цегельно-черепичний заводи. В 1874 р. таганрозька торгова фірма Скараманга спорудила великий солеварний завод, який виробляв до 2 млн. пудів солі на рік23. Як зазначалося, «соляной промысел самый значительный в Бахмуте»24. Видобуток солі стано- вив 12,3 % загальноросійського25. Загалом же, за даними «Обзора Екатеринославской губернии» у 1885 р. в Бахмуті нараховувалося 24 заводи26. За даними 1894 р. — 25 заводів, на яких працювало 605 робітників27. Починаючи з 70-х р. XIX ст. у Мелітополі починають розгорта- тися виробництво сільськогосподарських машин, борошномельна та харчова промисловість. На початку 80-х р. брати Классени від- крили невеличкий завод, який випускав жниварки, віялки, букери. Заснований тоді ж завод Голубчина виробляв обладнання для млинів, ремонтував парові двигуни28. Наприкінці століття підпри- ємство Классенів виросло до двох заводів: чавуноливарного та сільськогосподарських машин (на яких працювало понад 200 ро- бітників). Загалом в місті нараховувалося понад сто дрібних промислових підприємств: 7 млинів, 5 олійниць, 2 миловарні, 12 пекарень, 18 кузень, 4 бондарень, 9 стельмашних, цегельний, черепичний, салотопний заводи, а також кілька гончарних, швей- них, шевських, капелюшних, іконостасних майстерень29. Проте Ме- літополь розвивався переважно як торгове місто. Довідник «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества» відзначав: «Мелитополь представляет собой весьма оживленный пункт, уже в 277 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 22 Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область. — С. 152. 23 Там само. 24 Энциклопедический словарь. — СПб., 1891. — Т. III. — С. 212. 25 Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область. — С. 152. 26 Обзор Екатеринославской губернии за 1885 год: Приложение к Всеподданей- шему отчету Екатеринославского губернатора. — Екатеринослав, 1886. — С. 7. 27 Обзор Екатеринославской губернии за 1894 год: Приложение к Всеподданей- шему отчету Екатеринославского губернатора. — Екатеринослав, 1895. — 84 с. — Приложение № 2. 28 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Запорізька область. — К., 1970. — С. 414. 29 Там само. эпоху освобождения крестьян, когда он вел бойкую торговлю зер- ном, шерстью, скотом»30. Протягом 60-х–80-х р. XIX ст. в Новомосковську працювали кілька салотопних, воскобойних і шкіряних заводів, 12 маслобоєн, 22 ві- тряки, 5 крупорушок, костопальний і цегляний заводи31. Загалом, за даними «Обзора Екатеринославской губернии», у 1885 р. в місті діяв 21 завод32. В 90-х рр., діяло «196 промышленно-торговых заведения, из них 20 фабрик и заводов, 3 паровых мельницы, пивоваренный завод, 12 кожевенных заведений, 2 маслобойки, 2 кирпичных и че- репичных завода»33. Новомосковськ розвивався переважно як торгі- вельне місто. В місті проводилося щорічно 4 ярмарки, на яких торгували хлібом, худобою, кіньми. Однак, «многие жители зани- маются хлебопашеством»34. Землеробство — одне з провідних занять значної частини мешкан- ців Олександрії35. У 1885 р. тут мешкало 17441 жителів, «занимаю- щихся преимущественно земледелием и скотоводством»36. В місті працювали салотопні, миловаренні і свічні заводи, шкіряна фабрика37. Павлоград наприкінці XIX ст. перетворюється на «крупный центр хлебной торговли и мукомольной промышленности»38. За даними 1896 р. в місті працювали 7 парових млинів та відділення великих одеських, ростовських та севастопольських хліботоргових фірм. За- галом торгово–промислових закладів нараховувалося 30839. Серед них, зокрема, можна назвати заснований у 1890 р. торговим домом «Магазінер і сини» завод по випуску бричок, створений у 1891 р. завод Лєппа і Вальмана, що виробляв сільськогосподарську техніку, під- приємство Сігала і Мошкевича з переробки сільгосппродукції та ви- чинки шкір. В місті діяли пиво-медоварений завод, ситценабивна фабрика, механічні майстерні40. 278 В ік т ор Б уш и н 30 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Настольная и до- рожная книга. / Под редакцией В. П.Семенова (Тян-Шанского) и под общим руко- водством П. П. Семенова (Тян-Шанского) и В. И. Ламанского. — СПб. — Т. 14: Новороссия и Крым. / Составители Б. Т. Карпов, П. А. Федулов, В. М. Каратыгин, В. В. Алексеев, В. В. Морчевский, А. Н. Улиссов, М. С. Семенов. — СПб., 1910. — С. 668. 31 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Дніпропетровська область. — К., 1969. — С. 482. 32 Обзор Екатеринославской губернии за 1885 год. — С. 7. 33 Энциклопедический словарь. — СПб., 1897. — Т. XXI. — С. 284. 34 Там само. 35 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 601. 36 Энциклопедический словарь. — СПб., 1893. — Т. I. — С. 380. 37 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 601. 38 Энциклопедический словарь. — СПб., 1897. — Т. XXIIa. — С. 572`. 39 Там само. 40 Бушин В. С. Нариси з історії Павлограда. — С. 116. Окреме місце на тлі інших південноукраїнських повітових центрів займає стрімкий розвиток приморських портових міст Маріуполя та Бердянська. Як зазначалося: «главныя занятия жителей — нагрузка и выгрузка больших судов (на баркасах), очистка и перелопачивание хлеба, рыболовство, мелкая торговля»41. Бердянськ розвивався насамперед як торгівельне місто, через яке відбувається експорт сільгосппродукції. В 1866 р. через Бердянськ було вивезено за кордон 6,7 млн. пудів сільськогосподарських про- дуктів (в тому числі 6,4 млн. пудів пшениці), в 1900 р. вже 20 млн. пудів42. В місті діяло 200 зернових магазинів-складів, 70 купецьких крамниць. Окрім збіжжя експортувалося сало, вовна, невироблені шкури. На внутрішній ринок йшли кримська сіль та азовська тараня. Розвивалася і промисловість. У 60–70-ті рр. XIX ст. працювало 6 па- рових млинів, 3 олійниці, макаронна та галетна фабрика, 15 рибних підприємств, 2 салотопних і свічкових, 15 цегельних і 7 черепичних заводів. У 1876 р. відкрилися машиноскладальні майстерні Джона Грієвза, які згодом перетворилися на найбільший у Європі завод сіль- ськогосподарських машин. Протягом 80–90-х років відкрилися ка- натно-шпагатна та ковбасна фабрики43. В Маріуполі у 1896 р. діяло 440 торгово-промислових закладів, серед них 64 фабрики і заводи: «Главнейшия: паровая мельница, 6 кожевенных заводов, 2 завода чугунно-литейных и земледельче- ских орудий, 2 мыловаренных, макаронная фабрика, 27 кирпичных и черепичных заводов, 4 известковых, пивоваренный завод, 3 завода искусственных минеральных вод»44. Особливістю Маріуполя був розвиток важкої промисловості. В 1882 р. до міста проклали залізницю. У 1886–1889 рр. спорудили глибоководний торговий порт. Наявність порту, близькість до донбаського вугілля, зручне розташування створили умови для роз- міщення в місті металургійних заводів. У 1896 р. Нікопольсько-Ма- ріупольське гірничометалургійне товариство, що належало французькому капіталу, заклало біля Маріуполя металургійний завод «Нікополь». У 1897 р. стає до ладу трубозварювальний стан, потім — листопрокатний, мартенівські і доменні печі. У 1898 р. поруч з заводом «Нікополь» бельгійська акціонерна компанія «Ро- сійський Провіданс» почала споруджувати новий металургійний завод «Провіданс». В 1899 р. на металургійних заводах Маріуполя працювало 5339 робітників45. 279 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 41 Энциклопедический словарь. — СПб., 1896. — Т. XVIIIa. — С. 634. 42 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Запорізька область. — С. 116. 43 Там само. — С. 115. 44 Энциклопедический словарь. — Т. XVIIIa. — С. 634. 45 Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область. — С. 392 — 393. Як суто промислові міста розвивалися Луганськ і Олександрівськ. Перше місто і виникло у 1795 р. (під назвою Луганський завод), насамперед, як поселення навколо ливарного заводу. У 60 –70-ті рр. XIX ст. селище розвивалося такими бурхливими темпами, що у 1882 р. було прийняте рішення перенести до нього повітовий центр Слов’яносербського повіту. Проте, у 1887 р. ливарний завод було закрито і лише у 1895 р. в його цехах почав працювати казенний патронний завод, на якому було зайнято 1700 робітників. Протягом 70–90-х рр. Луганськ перетворився на великий заліз- ничний вузол. В 1896 р. тут почалося будівництво найбільшого в Росії паровозобудівного заводу Гартмана, який став до ладу діючих у 1900 р. В 1896 р. бельгійським капіталом було засноване «Анонімне товари- ство Луганських емалювальних майстерень». В наступному році зас- новане «Анонімне товариство Луганських ливарних заводів» і костильний завод. На початку XX ст. на цих заводах і фабриках пра- цювало близько 10 тисяч робітників. Загалом же в 90-ті рр. в Луган- ську працювало 230 торгівельно-промислових закладів46. На початку 60-х р. XIX ст. капітан Павлович, укладач «Материалов для географии и статистики России» писав, що «Александровск … есть один из самых незначительных городов в губернии, едва отли- чающийся от казенних сел»47. Тут існували салотопний та цегляний заводи, згодом виникло ще кілька дрібних підприємств: олійниця, шкіряний та миловаренний заводи, тютюнова фабрика та дві це- гельні. У 1863 р. німецький підприємець Копп відкрив майстерню для виробництва січкарень, яка згодом перетворилася на завод сіль- ськогосподарських машин. Капітан Павлович зробив припущення, «что со временем в нем будет производится довольно важная торго- вля хлебом и лесными предметами. Жители города понимают это и чрезвычайно повысили цены на городския земли под постройки. Не- которые спекулянты предполагают строить большия каменные дома. Впрочем, это вероятно в том предположении, что через город прой- дет железная дорога, что едва-ли когда-нибудь состоится»48. Пройшло всього 10 років після написання цих слів, і Олексан- дрівськ став залізничною станцією Лозово-Севастопольської дороги, яка через Харків з’єднала його з центрами імперії, а через два роки і з Севастополем. Виникло депо і залізничні майстерні, де працювало кілька сотень робітників. У 1879 р. в місті розгорнув свою роботу завод сільськогосподарського машинобудування Мензиса, 1883 р. — 280 В ік т ор Б уш и н 46 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Луганська область. — К., 1968. — С. 69 — 70. 47 Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Гене- рального Штаба: Екатеринославская губерния /Составил Генерального Штаба капитан В. Павлович. — СПб., 1862. — С. 312. 48 Там само — С. 313. завод Бадовського, 1887 р. почав випускати сівалки, жниварки, мо- лотарки завод товариства «Лєпп і Вальман». Загалом на цих підпри- ємствах працювало близько тисячі робітників. Наприкінці XIX ст. тут було вже 13 заводів. Окрім них в місті діяли п’ять парових млинів і п’ять цегельно-черепичних заводів. Олександрівськ став одним з центрів сільськогосподарського машинобудування на півдні Росії49. Практично не змінилися, залишившись впродовж другої половини XIX ст. аграрно-торговими містами з незначною кустарною проми- словістю та ремісничим виробництвом, міста Ананьїв, Верхньодні- провськ, Олешки і Слов’яносербськ. Ананьїв характеризувався таким чином: «Торговля земледельческими продуктами, фабрик нет»50. На- прикінці століття місто було значним ринком сільськогосподарської робочої сили. В ньому діяло близько 20 напівкустарних підприємств по переробці сільськогосподарської сировини: свічково-салотопний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових і шипучих вод, 2 масло- робні та 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика. Ці підприємства пра- цювали сезонно і на них було зайнято 23 постійних робітника51. Приблизно таку ж картину являв собою і Верхньодніпровськ. В місті діяло «10 заводов (свечной, медоваренный, два кирпичных, па- ровая мельница). Бывает 4 ярмарки»52. Найважливішими промислами мешканців Олешек були «огород- ничество, бахчеводство, садоводство и рыболовство; одних арбузов здесь продают на сумму до 100 тысяч рублей. Специально алешкин- ским промыслом является заготовка раковых шеек; эти последние предварительно варятся, а затем сушатся. Кроме того большим под- спорьем служит продажа камыша, добываемого с плавней, а также доставка водой на особых лодках-дубах и шаландах продуктов ого- родничества и садоводства в ближайшие порты»53. Після того, як у 1882 р. адміністративні установи із Слов’яно- сербська були переведені до Луганська, невеличке позаштатне місто взагалі стало мати вигляд села. Головними заняттями його мешкан- ців було сільське господарство, дрібне ремісництво та продаж сіль- ськогосподарської продукції. Значна кількість слов’яносербців змушена була на сім-вісім місяців покидати місто в пошуках роботи. Вони працювали на заводах та рудниках Донбасу54. Тенденції економічного розвитку південноукраїнських повітових міст, які намітилися в останню чверть XIX ст., продовжували розви- 281 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 49 Історія міст і сіл Української РСР: Запорізька область. — С. 68. 50 Энциклопедический словарь. — СПб., 1894. — Т. Ia. — С. 703. 51 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 томах: Одеська область. — К., 1969. — С. 140. 52 Энциклопедический словарь. — СПб., 1892. — Т. VI. — С. 62. 53 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 648. 54 Історія міст і сіл Української РСР: Луганська область. — С. 793. ватися і протягом першого десятиліття XX ст. До початку Першої сві- тової війни чітко визначилися три групи міст: потужні промислові центри з розвитком важкої та машинобудівної промисловості та ти- сячами робітників (Луганськ, Маріуполь, Олександрівськ), торгово- промислові міста з розвитком переважно сільськогосподарського машинобудування та переробної промисловості (Бахмут, Бердянськ, Єлисаветград, Мелітополь, Павлоград, Тирасполь), торгово-аграрні міста з ремісничим та напівкустарним виробництвом (Ананьїв, Верхньодніпровськ, Новомосковськ, Олександрія, Олешки). На першому місці за розміром виробництва стояв Маріуполь. В ньо- му за даними 1913 р. нараховувалося «фабрик и заводов 24 с произ- водством в 18665500 рублей, ремесленных заведений 131»55. Значно зросли потужності металургійних підприємств, лише на заводі «Ніко- поль» у 1916 р. працювало 10475 робітників56. Загалом же торгово-про- мислових підприємств в місті на початку XX ст. нараховувалося 85957. В Олександрівську у 1906 р. відкрився завод землеробських машин, наступного року — завод по виробництву ковкого чавуну. У 1912 р. вступив в дію ще один завод землеробських машин і зна- рядь. В 1911–1916 рр. стали діючими Придніпровський завод силі- катної цегли, механічний завод Ясіна та кілька інших підприємств сільськогосподарського машинобудування, завод авіаційних двигу- нів ДЕКА58. У 1913 р. в місті нараховувалося 47 фабрик і заводів із розміром виробництва 7950000 рублів та 40 ремісничих закладів59. Загалом же торгово-промислових підприємств в місті на початку XX ст. нараховувалося 45960. В Луганську у 1908 р. почав працювати цвяховий завод Урдекен і Дюшассан. В 1909 р. відкрився чавуно-ливарний завод Гуткіна. В 1910 р. заснована фабрика «Товариства Луганської мануфактури», яка виробляла сукно і приводні паси. В 1912 р. збудовано трубопро- катний завод Залевського і Григор’єва, в 1913 р. — трубопрокатний завод Попова61. За даними довідника «Вся Екатеринославская гу- берния» у місті працювали 31 фабрика і завод з виробництвом у 1886786 рублів та 47 ремісничих закладів62. Загалом же торгово-про- мислових підприємств в місті на початку XX ст. нараховувалося 66863. 282 В ік т ор Б уш и н 55 Вся Екатеринославская губерния: 1913 год / Редактор-издатель Н. Г. Подко- выров. — Екатеринослав, 1913. — С. 30. 56 Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область. — С. 393. 57 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год:. — Екатеринослав, 1905. — С. 12. 58 Історія міст і сіл Української РСР: Запорізька область. — С. 68. 59 Вся Екатеринославская губерния: 1913 год. — С. 29. 60 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год. — С. 12. 61 Історія міст і сіл Української РСР: Луганська область. — С. 76–77. 62 Вся Екатеринославская губерния: 1913 год. — С. 33. 63 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год. — С. 12. Єлисаветград був одночасно і значним промисловим містом, і вели- ким торговим центром: «Торговых предприятий насчитывается около 525 с общим годовым оборотом до 10 милл. рублей. Кроме того в Ели- саветграде собирается четыре ярмарки; ведется значительная торго- вля хлебом, направляемым отсюда преимущественно в Николаев, а также шерстью, которая здесь подвергается сортировке и мытью и затем дальнейшей отправке в Лодзь. Фабрик и заводов насчитывается более 200 с производством товаров на сумму свыше 6.5 милл. рублей»64. На промислових підприємствах в 1913 р. працювало 4337 робітників. Серед них завод Ельворті став одним з найбільших в імперії, даючи близько 10% сільськогосподарських машин. На ньому працювало 2312 робітників, тобто половина всього єлисаветградського пролетаріату65. У Бахмуті в 1905 р. заснований дротово-цвяховий і штампувальний завод Французова, ремонтно-чавуноливарний завод братів Вараксі- них, чавуноливарні заводи братів Французових і Квельмуса. На під- приємствах зайнято 1708 робітників — в середньому по 14 чоловік на кожному з них — і тільки на 5 підприємствах працювало понад 100 чо- ловік66. За даними 1913 р. фабрик та заводів налічувалося 28 з вироб- ництвом у 2000000 рублів, ремісничих закладів 2967. Загалом же торгово-промислових підприємств в місті на початку XX ст. нарахову- валося 46568. Бердянськ на 1910 р., «кроме обширной вывозной торговки, глав- ным предметом которой является зерно и меньше мука, ведет круп- ную внутреннюю торговлю, являясь при этом значительным рампределительным рынком получаемых товаров для широкой округи. Общий оборот внутренней торговли города превышает 13,8 млн. рублей при более чем 360 предприятиях, из этой суммы до 10 милл. падает на торговлю зерновым хлебом, а отчасти мукой и отрубями, остальная часть торговых оборотов принадлежит бака- лейно-мелочной и черно-бакалейной торговле (до 1,5 млн.), ману- факторной (более млн. р.). Фабрично-заводская промышленность достигает почти 1,1 млн. При 15 предприятиях, важнейшими из них есть обширный завод земледельческих машин и орудий с годовым производством изделий на сумму более 700 тыс. р., мукомольная мельница, размалывающая зерна на сумму более 200 тыс. р., пиво- варенные и кирпично-черепичные заводы, макаронная фабрика»69. 283 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 64 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 535. 65 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 89 — 90. 66 Історія міст і сіл Української РСР: Донецька область. — С. 153. 67 Вся Екатеринославская губерния: 1913 год. — С. 32. 68 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год. — С. 12. 69 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 537. У Мелітополі в 1908 р. відкрився завод нафтових двигунів Зафер- мана. У 1912 р. на ньому працювало близько 300 робітників. Значно розширили виробництво завод сільськогосподарських машин бра- тів Классенів та чавуноливарний Лібермана. Загалом в місті розта- шовувалося майже сто підприємств фабрично-заводського типу, переважно дрібних, з загальним обсягом виробництва 3,5 млн. руб- лів. На них працювало близько тисячі робітників70. Довідник «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества» характеризує Мелітополь як насамперед торгівельний центр: « В настоящее время в городе насчитывается до 350 торговых предприятий с общим обо- ротом около 4,5 млн. рублей. Наибольшее значения имеет торговля хлебом (более 0,5 млн. р.), лесными материалами (свыше 300 тысяч), кожами (до 200 тысяч рублей), яйцами и маслом (до 200 тысяч), шер- стью и овчинами (более 100 тысяч); остальная торговля носит глав- ным образом потребительский характер»71. Павлоград на початок ХХ ст. «представляет собой довольно ожив- ленный торговый центр. Общие обороты торговли превышают 3,25 млн. рублей, особенно характерны в ней виды торговли зерно- вым хлебом и мукой (около 1 милл. рублей), бакалейно-мелочная (почти 600 тысяч рублей), мануфактурнао-галантерейная (600 тысяч рублей), торговля яйцами (более 250 тысяч рублей), кожами (свыше 100 тысяч рублей) и пр. Прежде Павлоград был широко известен своими ярмарками, особенно Евстафиевской и Вознесенской, на ко- торые сгонялось много скота, торговля скотом и до настоящего вре- мени имеет значительные обороты, хотя все же уступающие прежним…»72. Загалом в Павлограді на початку XX ст. нараховува- лося 493 торгово-промислових підприємства73. У 1909 р. було від- крито ливарний завод Захарових, що виготовляв дрібні деталі для сільськогосподарських машин74. В 1911 р. на 60 дрібних фабриках було зайнято 645 робітників75. Головною ж галуззю продовжувала за- лишатися борошномельна. Про це свідчить той факт, що за даними 1908 р. при загальній сумі обігу виробництва у 5,8 млн. рублів на долю обороту від парових млинів припадало 2,5 млн. або 43%76. По- ловину вантажообігу залізничної станції Павлоград складало від- 284 В ік т ор Б уш и н 70 Історія міст і сіл Української РСР: Запорізька область. — С. 417. 71 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 668. 72 Там само. — С. 628. 73 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год. — С. 12.; Вся Екатеринослав- ская губерния: 1913 год. — С. 32. 74 Бушин В.С. Нариси з історії Павлограда. — С. 119. 75 Історія міст і сіл Української РСР: Дніпропетровська область. — С. 571. 76 Там само. — С. 571. правлення саме збіжжя. До речі, як зауважував довідник «Россия»: «Павлоград является в пределах Новороссии наиболее крупным пун- ктом отправки картофеля»77. Функціональна спеціалізація таких повітових міст як Ананьїв, Верхньодніпровськ, Новомосковськ, Олександрія, Олешки і на по- чатку XX ст. залишалася на рівні другої половини XIX ст. Вони прак- тично не змінилися. Невеликою лишалася загальна кількість торгово-промислових підприємств: від 100 в Олешках78 та 110 в Олександрії79 до 139 у Верхньодніпровську80 та 163 у Новомо- сковську81. Промисловість дрібна, переважно представлена закла- дами по переробці сільськогосподарської сировини. У Ананьєві, як зазначалося, «промышленность ничтожна; наибольшее значение имеет мукомольное производство»82. В Олександрії на 46 підприєм- ствах було зайнято 132 чоловіка. У 17 ремісничих майстернях пра- цювало 50 робітників83. За даними 1913 р. у Верхньодніпровську «фабрик и заводов 10 с производством 230182 рубля, ремесленных заведений 368»84, у Новомосковську фабрик і заводів лише п’ять з обсягом виробництва до 100000 рублей, ремісничих закладів 9285. І хоча останні цифри повинні викликати багато запитань, бо насе- лення Новомосковська було удвічі більше за населення Верхньодні- провська, тенденцію вони відзначають. Таким чином, південноукраїнські повітові міста пройшли довгий еволюційний шлях від аграрних міст кінця XVIII — першої половини XIX ст. до промислових та торгово-промислових міст початку XX ст. Протягом кінця XVIII — першої половини XIX ст. більшість повіто- вих міст залишалися аграрними з невеликою кількістю дрібних ку- старних підприємств, з невеличкою ярмарковою та базарною торгівлею. Це Ананьїв, Бобринець, Верхньодніпровськ, Олександрія, Олександрівськ, Павлоград, Слов’яносербськ, новоутворені Бер- дянськ та Мелітополь. На їхньому тлі виділялися аграрні міста з до- статньо розвиненою кустарною промисловістю і торгівлею: Бахмут, Маріуполь, Новомосковськ. Єлисаветград вже у середині XIX ст. пе- ретворився на потужний торгово-ремісничий центр. 285 Д о п и т а н н я п ро ф ун к ц іон а л ьн у т и п ол огію п івден н оук ра їн ськ и х п овіт ови х м іст 77 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 627. 78 Там само. — С. 648. 79 Там само. — С. 590. 80 Обзор Екатеринославской губернии за 1902 год:. — Екатеринослав, 1903. — С. 12. 81 Обзор Екатеринославской губернии за 1904 год. — С. 12. 82 Россия: Полное географическое описание нашего Отечества: Т. 14: Новорос- сия и Крым. — С. 522. 83 Історія міст і сіл Української РСР: Кіровоградська область. — С. 601. 84 Вся Екатеринославская губерния: 1913 год. — С. 25. 85 Там само. — С. 28. Протягом другої половини XIX ст. більшість південноукраїнських повітових міст (Бахмут, Мелітополь, Новомосковськ, Олександрія, Па- влоград, Тирасполь) перетворилися на торгово-ремісничі центри з дрібною промисловістю, орієнтованою, переважно, на переробку сільськогосподарської продукції. Єлисаветград та припортові Ма- ріуполь і Бердянськ ставали торгово-промисловими центрами. Причому, якщо промисловість Єлисаветграда і Бердянська спеціалі- зувалася на сільськогосподарському машинобудуванні, то Маріуполь став одним з центрів важкої промисловості. Луганськ і Олексан- дрівськ розвивалися саме як промислові міста. Олександрівськ спеціалізувався переважно на сільськогосподарському машинобу- дуванні, Луганськ — на розвиткові важкої переробної і машинобу- дівної промисловості. На початку XX ст. спеціалізація повітових міст остаточно оформи- лася і закріпилася. Ми можемо чітко розрізнити три групи міст. Перша: напіваграрні з розвитком переважно кустарної промисло- вості з переробки сільськогосподарської продукції (Ананьїв, Верх- ньодніпровськ, Новомосковськ, Олександрія, Олешки). Друга — торгово-промислові зі спеціалізацією на переробці сільськогоспо- дарської продукції і сільськогосподарському машинобудуванні (Бах- мут, Бердянськ, Єлисаветград, Мелітополь, Павлоград, Тирасполь). Третя: промислові зі спеціалізацією на переробці сировини та важ- кому машинобудуванні (Маріуполь, Луганськ, Олександрівськ). Просування цими шляхами відбулося на різних швидкостях. Якщо практично до кінця XIX ст. безперечним економічним лідером серед повітових міст був Єлисаветград, то на початку XX ст. він поступився новим промисловим центрам. Одне з провідних міст першої поло- вини XIX ст. — Новомосковськ — ніби застигло у своєму розвитку у другій половині століття. Навпаки, значний ривок у своєму еконо- мічному розвиткові наприкінці XIX — на початку XX ст. зробив Па- влоград. Однак, безперечним переможцем за темпами свого розвитку був Олександрівськ, який ще у 60-ті рр. XIX ст. вважався «одним из самых незначительных городов», а на початку XX ст. вже входив у трійку промислових лідерів. Подальші дослідження історії повітових міст Південної України пов’язані із вирішенням цілої низки питань, в тому числі кореляції функціональної типології повітових міст з їх демографічними показ- никами та рівнем міського комфорту, з вивченням загальної про- блеми шляхів розвитку повітового міста у добу модернізації, визначення їхніх регіональних специфік. 286 В ік т ор Б уш и н

До питання про функціональну типологію південно-українських повітових міст кінця XVIII—початку XX століття

Репозитарії

Схожі ресурси