Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Сагач, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:	Регіональна історія України
Schlagworte:	Ретроспективне дослідження територіального устрою
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77952
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст. / О. Сагач // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 167-176. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77952
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-779522015-03-10T03:02:23Z Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст. Сагач, О. Ретроспективне дослідження територіального устрою 2010 Article Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст. / О. Сагач // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 167-176. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77952 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою
spellingShingle	Ретроспективне дослідження територіального устрою Ретроспективне дослідження територіального устрою Сагач, О. Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст. Регіональна історія України
format	Article
author	Сагач, О.
author_facet	Сагач, О.
author_sort	Сагач, О.
title	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.
title_short	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.
title_full	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.
title_fullStr	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.
title_full_unstemmed	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.
title_sort	зміни в адміністративно-територіальному поділі усрр на початку 20-х pp. xx ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Ретроспективне дослідження територіального устрою
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77952
citation_txt	Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст. / О. Сагач // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 167-176. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT sagačo zmínivadmínístrativnoteritoríalʹnomupodílíusrrnapočatku20hppxxst
first_indexed	2025-07-06T02:10:44Z
last_indexed	2025-07-06T02:10:44Z
_version_	1836861719091085312
fulltext	Оксана Сагач ЗМІНИ В АДМІНІСТРАТИВНО- ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ПОДІЛІ УСРР НА ПОЧАТКУ 20-х рр. ХХ ст. Територіально-ієрархічна структура у кожній країні виростає з історичного досвіду тривалого співіснування людських спільнот і вибудовується відповідно до владної ієрархії. У ній мають врахову - ватись розміри і освоєність території, густота населення і його етнічні характеристики, стан комунікацій, історичний досвід соціально- економічних міжрегіональних зв’язків. Сучасний національно-територіальний простір України є резуль - татом тривалої еволюції, оскільки, на кожному новому історичному етапі, тут виникали нові центри тяжіння і нові просторові конфігу - рації. Основними одиницями адміністративно-територіального поділу в різні часи були землі, волості, воєводства, повіти, полки, сотні, намісництва, губернії, комітати, жупи, округи, райони, області. В традиціях районування України відбилися сформовані історич - но особливості, пов’язані із способами розселення людей, природо - користуванням, організацією господарства, соціальним устроєм. В міру розвитку соціальних процесів зменшувалась роль природних факторів, натомість зростало значення соціокультурних, сполучених із політичними розрахунками. У радянському баченні адміністративно-територіальна одиниця являла собою штучно створений просторово політичний інститут, підпорядкований модернізаційним завданням. Ця штучність допус - кала часті зміни територіальних конфігурацій і зумовлювала нестій - кість територіальних утворень. Запровадження у 20-х рр. ХХ ст. районного рівня адміністративно-територіального устрою не ґрунту - валось на реальних потребах, а мало на меті створення вузлових пунктів реалізації директив партії і радянської влади.1 Роботи по районуванню УСРР почалися з 1 лютого 1922 р., коли ВУЦВК видав постанову «Про адміністративно-територіальний поділ України», яка забороняла губернським та повітовим виконкомам проводити будь-які територіальні перетворення самостійно. Її метою було проведення змін поділу за єдиним для всієї УСРР планом, © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 4. — С. 167–176 © Сагач Оксана, 2010 1 Верменич Я. В. Територіальна організація в Україні як наукова пробле - ма: регіонально-історичний та політико-адміністративний виміри. — К., 2008. — С. 42–71. основуючись на економічних ознаках та наукових даних.2 Принципи проведення першого адміністративно-територіального поділу рес - пуб ліки були затверджені ІІІ сесією ВУЦВК VІ скликання у постанові від 25 жовтня 1922 р. «Про адміністративно-територіальний поділ України і спрощення радянського апарату». Ця постанова лягла в основу проведення першого етапу реформи — скорочення чисель - ності повітів і волостей та створення замість них округів чисельністю від 400 до 600 тис чоловік та районів чисельністю від 25 до 40 тис. чоловік, за рахунок чого існуючі адміністративно-територіальні одиниці збільшувались за розміром, а їх чисельність, відповідно, зменшувалась.3 Таким чином в територіальну структуру адміністра - тивних одиниць вносилась однорідність та з’являлась можливість враховувати їх господарчо-економічні особливості, на яких, у подальшому, повинен був базуватись розвиток округів. Однією з причин реформування адміністративно-територі аль ного устрою була стихійність та хаотичність будь-яких тери торіаль них змін, починаючи з 1917 р. — створення УСРР і закінчуючи 1923 р. — початком адміністративно-територіальної реформи. Єдиною законо - мір ністю, по відношенню до цієї стихійності, було збільшення загаль - ної кількості адміністративно-територіальних центрів за рахунок реформування старих і створення нових губерній, повітів та волостей. Так, у лютому 1919 р. Раднарком УСРР видав декрет про утворення Донецької губернії, до складу якої увійшли Слов,яно - сербський та Бахмутський повіти Катеринославської губернії. Центром новоствореної губернії стало місто Луганськ.4 Згідно постанови ВУЦВК «Про затвердження меж і складу Донецької губернії» від 16 квітня 1920 р., до складу губернії, крім вище означених, увійшли Маріупольський повіт Катеринославської губернії, Старобільский та частини Ізюмського і Куп,янського повітів Харківської губернії, Таганрозький округ та частини Донецького і Черкаського округів Донської області РРФСР.5 У грудні 1920 р. центр був перенесений з Луганська у місто Бахмут.6 На відміну від інших губерній УСРР, Донецька губернія була поділена на райони, а не на волості. Районний поділ залишився тут з часів Російської імперії, коли існував поруч з повітовим. Самі райони об’єднували близько розташовані рудники й заводи і були, скоріше, економічною категорією. Ще до введення в дію 168 О к са н а С а га ч 2 ЗУ України. — 1922. — № 5. — Ст. 74. 3 ЗУ України. — 1922. — № 45. — Ст. 668. 4 Центральний державний архів вищих органів влади і управління (далі ЦДАВО). — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1056. — Арк. 1–7. 5 ЗУ України. — 1920. — № 7. — Ст. 121. 6 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр 333. — Арк. 12–18. постанови «Про затвердження меж і складу Донецької губернії», 17 січня 1920 р., Донецький губревком видав постанову про її поділ на одинадцять районів.7 Кількість районів не залишалась стійкою, тільки протягом 1920 р. вона декілька разів змінювалась. Так у серпні їх кількість збільшилась до тринадцяти: Боково-Хрус - тальський, Гришинський, Алчевський, Єнакіївський, Лиси чансь - кий, Каменський, Луганський, Маріупольський, Олександрово- Грушевський, Слов,янський, Старо біль сь кий, Таганрозький, Юзівсь кий. Райони ділились на підрайони, а підрайони, в свою чергу, на волості. Згодом волості були ліквідовані у всіх районах, крім Слов,янського. У 1921 р. районний адміністра тивно- територіальний поділ був замінений повітовим.8 У квітні 1919 р. Мглинський, Новозибківський, Стародубський та Суразький повіти Чернігівської губернії, в результаті угоди, укладеної між представниками республік, були передані РРФСР. Означені повіти увійшли до складу новоствореної Гомельської губернії.9 Постановою ВУЦВК від 10 травня 1919 р. Херсонську губернію було розділено на дві: Одеську з центром в Одесі і Херсонську з центром в Миколаєві. 28 січня 1920 р., після звільнення півдня України від денікінців, Всеукрревком видав нову постанову, щодо розділення Херсонської губернії на Одеську і Херсонську, остання, 13 березня 1920 р. і 25 грудня 1920 р., повторно, була перейменована у Миколаївську. До складу Одеської губернії увійшли повіти: Тираспольський, Одеський, Очаківський та Ананьївський. Згідно постанови ВУЦВК від 18 серпня 1920 р. до неї також був приєднаний Балтський повіт з Подільської губернії.10 До складу ж Миколаївської увійшли Миколаївський, Єлисаветградський, Херсонський, Олек - санд рійський та Дніпровський повіти. Останній раніше входив до складу колишньої Таврійської губернії. У серпні 1920 р. місто Очаків було передане до Миколаївської губернії.11 У 1920 р. були створені Олександрівська та Кременчуцька губернії. Проект створення Олександрівської губернії, з центром у місті Олександрівськ, був затверджений ВУЦВК 8 липня та додатково 30 липня 1920 р.12 До її складу увійшли Мелітопольський та Бер дянський повіти з колишньої Таврійської губернії і Олександрівський повіт з Катеринославської губернії. Згодом 169 З м ін и в а д м ін іст р а т и вн о-т ер и т ор іа л ь н ом у п од іл і У С Р Р н а п оч а т к у 2 0 -х р р . Х Х ст . 7 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр. 331. — Арк. 3–14. 8 Там само. — Арк. 22 — 33, 89. 9 Державний архів Чернігівської області. — Ф. Р-942. — Оп. 1. — Спр. 60. — Арк. 169. 10 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр. 345. — Арк. 3–31. 11 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 4–36. 12 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр. 328. — Арк. 34. кількість повітів збільшилась за рахунок створення Велико - токмацького та Гуляйпільського. 23 березня 1921 р. ця губернія була перейменована у Запорізьку.13 Згідно вище названої постанови ВУЦВК від 8 липня та додатково 30 липня 1920 р. була створена Кременчуцька губернія, з центром у місті Кременчук. До складу цієї губернії увійшли Золотоношський, Хорольський, Кременчуцький повіти з Полтавської губернії, Чиги - ринський та Черкаський з Київської губернії та Олександрійський з Миколаївської.14 У 1920 р. до складу УСРР входило дванадцять губерній: Волин ська, Подільська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Катеринославська, Олександрівська, До нець ка, Кре - мен чуцька.15 Ці губернії різнились за площею, чисель ністю населення, кількістю повітів. Так Донецька губернія складалась з 13 районів, які названі вище. Полтавська, Чернігівська та Волин ська — з дванадцяти повітів кожна. Полтавська складалась з Гадяцького, Зіньківського, Костянтиноградського, Кобеляцького, Лохвицького, Лубенського, Миргородського, Переяславського, Пирятинського, Полтавського, Прилуцького, Роменського повітів; Чернігівська — з Борзнянського, Глухівського, Городнянського, Козе лецького, Конотопського, Кроле - вець кого, Ніжинського, Новгород- Сіверського, Остерського, Сосниць - кого, Чернігівського, Шосткінсь кого; Волинська, відповідно — з Володимиро-Волинського, Дубенсь кого, Житомирського, Ізяславсько - го, Ковельського, Кременецького, Луцького, Овруцького, Острозького, Новоград-Волинського, Ровенсь кого, Старокостянтинівського.16 Зго - дом кількість повітів у Волинській губернії скоротилась, оскільки за мирним договором від 18 березня 1921 р. до Польщі відійшли Володимиро-Волинський, Дубенський, Ковельський, Кременчуцький, Луцький, Ровенський повіти та місто Острог з частиною повіту.17 Київська, Харківська та Подільська губернії складались з одинад - цяти повітів кожна. Київська — з Білоцерківського, Бердичівського, Звенигородського, Канівського, Київського, Липовецького, Радо - мишльського, Сквирського, Уманського, Таращанського та Чорно - бильського; Харківська — з Ахтирського, Богодухівського, Валківсь - кого, Вовчанського, Зміївського, Сумського, Лебединського, Ізюмсь - кого, Куп,янського, Чугуївського та Харківського; Подільська — з Брацлавського, Гайсинського, Вінницького, Літинського, Летичівсь - 170 О к са н а С а га ч 13 Там само. — Арк. 27, 59–60, 82. 14 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр. 340. — Арк.1–13, 71. 15 Область // Большая советская энциклопедия. Третье издание. — М., 1974. — Т.18. — С. 547–557. 16 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 2. — Спр. 659. — Арк. 39–40. 17 Область // Большая советская энциклопедия. Третье издание. — М., 1974. — Т.18. — С.551–555. кого, Могилівського, Ольгопільського, Проскурівського, Кам,янець - кого, Ушицького, Ямпільсьского повітів відповідно. Одеська та Кремен - чуцька губернії складались з шести повітів кожна. Одеська — з Анан,ївського, Балтського, Вознесенського, Первомайського, Одесь - кого, Тираспольського; Кременчуцька — з Олександрійського, Золотоношського, Кременчуцького, Хорольського, Черкаського та Чигиринського повітів. Катеринославська губернія складались з п’яти повітів — Верхньодніпровського, Катеринославського, Криво різького, Новомосковського та Павлоградського. Миколаївська губернія склада - лась з чотирьох повітів — Дніпровського, Миколаївсь кого, Єлиза - ветградського, Херсонського. Олександрівська, найменша, з трьох повітів — Бердянського, Мелітопольського та Олександрівського.18 За таких умов, у 1920-х рр. на Україні почалась заміна всієї системи поділу новою. У 1922 р. відбулося скорочення кількості адміністра - тивно-територіальних одиниць. Так, згідно постанови ВУЦВК від 21 жовтня 1922 р. були ліквідовані Кременчуцька та Запорізька губернії. Запорізька була приєднана до Катерино славської губернії. До цієї ж губернії приєднувався Олександрійський повіт Кременчуцької губер - нії. Кременчуцький, Золотоношський та Хорольський повіти остан - ньої приєднувались до Полтавської, а Черкаський та Чигиринський до Київської. За вищеозначеною постановою Миколаївська губернія приєднувалась до Одеської. Таким чином наприкінці 1922 р. УСРР складалась з дев’яти губерній замість дванадцяти.19 З метою підготовки і проведення реформи, згідно постанови ВУЦВК від 29 листопада 1922 р., при ВУЦВК була створена Центральна адміністративно-територіальна комісія. До компетенції цієї комісії входила попередня переробка всіх питань, пов’язаних з адміністративно-територіальним поділом УСРР та внесення відпо - відних змін до законопроектів, з цього питання, на затвердження законодавчими органами. Одночасно з організацією ЦАТК, згідно вище означеної поста - нови, для проведення аналогічних робіт, на місцях — в губерніях і повітах, створювались місцеві адміністративно-територіальні комісії. Положення про адміністративно-територіальні комісії, окрім безпосередньо прав цих комісій, охоплювало основні організаційні моменти робіт з районування.20 Фактично, свою роботу ЦАТК почала ще у жовтні 1922 р., про що свідчать протоколи її засідань, циркуляри та розпорядження. Так, до кінця 1922 р. комісія видала чотири циркуляри: перший — від 24 жовтня 1922 р., стосувався питань розробки проектів адміні стра - тивно-територіального устрою, порядку їх розгляду і організації губерн - 171 З м ін и в а д м ін іст р а т и вн о-т ер и т ор іа л ь н ом у п од іл і У С Р Р н а п оч а т к у 2 0 -х р р . Х Х ст . 18 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 2. — Спр. 659. — Арк. 40–42. 19 ЗУ України. — 1922. — № 44. — Ст. 655. 20 ЗУ України. — 1922. — № 50. — Ст. 741. ських та повітових адміністративно-територіальних комісій; другий — від 1 листопада 1922 р. — «Інструкція про порядок лікві дації органів управління і регулювання спірних питань при скасу ванні або зміні кордонів адміністративно-територіальних одиниць»; третій — від 11 листопада 1922 р., стосувався питань вибору окружних центрів та строків надання окремими губерніями проектів районування; четвертий — від 26 листопада 1922 р. — «Інструкція зі складання документальних та проектних мап з районування», з відповідними формами та поясненнями. Разом з цим ЦАТК видала ряд розпоряджень губернським комісіям, які носили роз’яснюючий характер, по відношенню до вище вказаних циркулярів. Загалом робота ЦАТК полягала у виданні основних директив та керівництві роботою місцевих комісій.21 Структура ЦАТК складалась за принципом міжвідомчих комісій. До її складу входили представники ВУЦВК, Раднаркому, НКВС, Держплану, Наркомфіну, Наркомзему, Вищої Ради народного госпо - дарства, Центрального статистичного управління.22 Основні роботи по введенню нового адміністративно-територіального поділу прово - дилась в ЦАТК. Роботи, які стосувались радянського будівництва, такі як розробка відповідних положень щодо органів управління, концентрувалась в оргвідділі НКВС. Одним з головних підсобних органів ЦАТК була секція по районуванню при Держплані, яка розглядала питання адміністративно-територіального поділу, з метою визначення економічної доцільності заходів з районування. Таким чином, проекти, розроблені місцевими комісіями, спочатку обговорювались в секції з районування Держплану або в оргвідділі НКВС, після чого розглядались ЦАТК та затверджувались.23 Місцеві, губернські та повітові комісії проводили підготовчу роботу щодо нового поділу, а саме: вивчали адміністративні та економічні умови в існуючих на той момент повітах, складали відповідні проекти поділу.24 Підходи та способи застосування основ них принципів райо ну - вання під час розробки проектів залежали від специфічних особли - востей місцевості в різних губерніях. Так, у Волинській губернії, пе ре- важно сільськогосподарській, основою проектів адміністративно-тери - то ріального поділу стали природно-історичні умови;25 в Полтав сь кій,26 172 О к са н а С а га ч 21 ЦДАВО. — Ф.5. — Оп. 1. — Спр. 1128. — Арк. 17–43. 22 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 2. — Спр. 1048. — Арк. 89–94. 23 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 3. — Спр. 610. — Арк. 55–62. 24 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 2. — Спр. 658. — Арк. 95. 25 Материалы по административно-территориальному делению Волынс - кой губернии, 1923 г. Волынская административно-территориальная комиссия. — Житомир: Изд. Волынского губернского отдела управления, 1923. — С. 6. 26 ЦДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1080. — Арк. 127–128. Чернігівській27 та Київській28 губерніях — сільськогосподарсь кі ознаки; в Подільській,29 Одеській та Харківській30 — торгівельне та культурне тяжіння; в Катерино славській31 та Донецькій32 — промис лові особливості та особливості природних копалин, оскільки ці губернії, на відміну від інших, мали розвинуту промисловість. Як вказувалось вище, поряд з реформуванням повітової системи поділу та заміною повітів округами, проводилась реорганізація волостей та заміна їх районами. Райони створювались за принципом об’єднання однорідних в господарчо-економічному та побутовому відношенні волостей. Це надавало можливість вибирати районний центр, який був би не тільки адміністративним, а й торгівельно- розподільчим та культурним центром для означеної території. Волості не роздрібнювали, вони входили до складу районів повністю.33 Таким чином, в результаті роботи ЦАТК та місцевих адміні - стративно-територіальних комісій, на початку 1923 р. на території України замість 102 повітів було створено 53 округи, а замість 1989 волостей 706 районів (таблиця 1).34 Таблиця 1 173 З м ін и в а д м ін іст р а т и вн о-т ер и т ор іа л ь н ом у п од іл і У С Р Р н а п оч а т к у 2 0 -х р р . Х Х ст . 27 Бар Г. Новое административно-территориальное деление Чернигов - щи ны // Бюллетень Черниговского губернского статистического бюро. — 1923. — № 1–2. — С. 1–2. 28 Материалы по районированию / Госплан УССР. Секция по районированию. — Х., 1923. — С. 69–72. 29 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 2. — Спр. 680. — Арк.2–4. 30 Материалы по районированию / Госплан УССР. Секция по райониро - ванию. — Х., 1923. — С. 73–77, 87–90. 31 ЦДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 673. — Арк. 15. 32 ЦДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1056. — Арк. 1–7. 33 ЦДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 610. — Арк. 70. 34 Материалы по районированию / Госплан УССР. Секция по райониро - ванию. — Х., 1923. — С. 21. № П/П Області Кількість повітів Кількість округів Кількість волостей Кількість районів 1 Волинська 7 3 94 39 2 Донецька 10 7 304 78 3 Катеринославська 13 7 323 87 4 Київська 14 7 251 111 5 Одеська 9 6 249 74 6 Подільська 12 6 143 93 7 Полтавська 14 7 260 89 8 Харківська 11 5 230 77 9 Чернігівська 12 5 135 58 У Волинській губернії були створені Житомирський, Коро - стенсь кий та Шепетівський округи; у Донецькій губернії — Луганський, Маріупольський, Старобільський, Таганрозький, Бахмутський, Юзівський та Шахтинський округи; у Катерино - славській — Бердянський, Олександрійський, Запорізький, Криворізький, Катеринославський, Мелітопольський та Павло - градський округи; у Київській — Білоцерківський, Бердичівський, Київський, Корсунсь кий, Уманський, Малинський, Черкаський; у Одеській — Балтський, Первомайський, Херсонський, Мико - лаївський, Одеський, Єлисавет градський округи; у Подільській — Гайсинський, Вінницький, Проскурівський, Кам,янецький, Моги - лівський, Тульчинський; у Полтавській губернії — Золотоношський, Кременчуцький, Лубенсь кий, Прилуцький, Полтавський, Роменський округи; у Харківській — Богодухівський, Сумський, Харківський, Куп’янський, Ізюмський округи; у Чернігівській губернії — Ніжинський, Новгород-Сіверський, Конотопський, Сновський та Чернігівський округи.35 Затверджена ВУЦИКом норма чисельності населення для району від 25 тис. до 40 тис. та для округу від 400 тис. до 600 тис. вико нувалась не завжди. Відхилення від неї, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення допускалась лише в тих випадках, коли існували явні невідповідності між щільністю населення та іншими ознаками економічного та адміністративного характеру. Округи, в яких чисельність населення була меншою за норму, знаходились у лісовій та степовій полосі України, де щільність населення була невеликою, оскільки доведення їх до норми призвело б до створення адміністративно-територіальних одиниць, завеликих за розміром. Такими були Малинський округ Київської губернії, де чисельність населення складала 316655 чоловік, Куп,янський та Ізюмський округи Харківської губернії з чисельністю населення 355504 та 362758 чоловік відповідно; Бердянський — Катеринославської губернії де чисельність населення складала 364698 чоловік; Маріупольський — Донецької губернії з чисельністю населення 326990 чоловік; Чернігівський та Сновський — Чернігівської губернії з чисельністю населення 324832 та 336145 чоловік відповідно. Округи, в яких чисельність населення була вищою за норму, мали своїми центрами губернські міста. Такими були Одеський, у якому чисельність населення складала 951402 чоловіки, Харківський — 1081772 чоловіки, Київський — 960621 чоловік, Катеринославський — 621843 чоловіки, Полтавський — 685592 чоловіки, Бахмутський з населенням 690799 чоловік, округи. Не 174 О к са н а С а га ч 35 Административно-территориальное деление Украины. По данным ЦАТК. — Х., 1923. — С. 8–42. дивлячись на перевищення норми населення, окружні центри були досить потужними для того, щоб обслуговувати підвідомчу територію.36 Новий поділ УСРР був затверджений дев’ятьма постановами ВУЦВК від 7 березня 1923 р. — окремими для кожної губернії.37 Також були затверджені положення про губернські, окружні, районні з’їзди Рад та їх виконкоми.38 Першим документом, який окреслював первинну структуру та права округів, а також структуру та права місцевих органів влади, стало положення «Про окружні з’їзди Рад та окружні виконавчі комітети», яке було затверджене ВУЦВК 30 травня 1923 р. В ньому вказувалось, що окружний з’їзд рад скликається окружними виконкомами один раз на рік, за розрахунком, від районних з’їздів рад — один делегат на дві тисячі жителів, а від рад міст, фабрично-заводських селищ, фабрик та заводів — один делегат на чотириста виборців. Крім того, окружні з’їзди рад могли скликатись за надзвичайних обставин, на вимогу 1/3 всіх районних виконкомів округу, або за пропозицією губернського виконавчого комітету. До компетенції окружних з’їздів рад належали бюджетні питання, питання звітності та дотацій, а також питання взаємодії місцевих установ та установ урядових, які знаходились на території округу, але не підпорядковувались окружним виконкомам. Склад окружних виконкомів вибирався один раз на рік у кількості двадцяти членів та п’яти кандидатів до них. Зі складу вибиралась президія, до якої входили голова окрвиконкому, його заступник та три члени. На базі окрвиконкомів утворювались окружні економічні ради, інспекції (народної освіти, соціального забезпечення та праці), статбюро, а також відділи управління, фінансовий, продовольчий, військовий, місцевого господарства, охорони здоров’я та земельного управління. Таким чином, у порівнянні з правами повітових органів управління, права окружних органів управління були значно роз - ширені, оскільки за положенням 1923 р. до їх компетенції були від - несені питання, які раніше розглядались губернськими органами — місцевого бюджету та дотацій. Районні з’їзди зад скликались районними виконкомами зі складу всіх рівнів Рад, існуючих на території району, з розрахунку один делегат на п’ятсот виборців від кожної сільради та один делегат на сто виборців від кожного міста, фабрично-заводських селищ, заводів та військових частин один раз на рік. Строки скликання з’їздів затверджувались окрвиконкомами. 175 З м ін и в а д м ін іст р а т и вн о-т ер и т ор іа л ь н ом у п од іл і У С Р Р н а п оч а т к у 2 0 -х р р . Х Х ст . 36 Там само. — С. 43–122. 37 ЗУ України. — 1923. — № 18, 19. — Ст. 304–314. 38 ЗУ України. — 1923. — № 20, 21. — Ст. 317–319. В залежності від характеру районного центру, райони класи - фікувались на сільські та сільсько-міські. Склад райвиконкомів вибирався строком на один рік, кількістю три члени та два кандидати для сільських районів, та п’ять членів та два кандидати для сільсько- міських районів. До компетенції райвиконкомів належали питання господарчого, фінансового та культурного життя. Так, на місцях розроблявся районний бюджет, який затверджувався окружними з’їздами рад. Райони самостійно збирали податки та накладали адміністративні стягнення, видавали постанови. Районні органи управління майже повністю отримали права повітових. Загалом за рахунок скорочення кількості адміністративних одиниць скоротилась і чисельність адміністративного апарату: губернського, за рахунок передачі частини його функцій окрвиконкомам — на 25%, окружного, що був раніше повітовим — на 61%, районного — раніше волосного — на 47%.39 Про якісь інші переваги здійснених змін на цьому етапі говорити було зарано. 176 О к са н а С а га ч 39 ЦДАВО. — Ф.1. — Оп. 3. — Спр. 610. — Арк. 27–30.

Зміни в адміністративно-територіальному поділі УСРР на початку 20-х pp. XX ст.

Institution

Ähnliche Einträge