Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Звіряка, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Регіональна історія України
Теми:	Історична урбаністика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77956
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва / А. Звіряка // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 227-236. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-77956
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-779562015-03-10T03:02:22Z Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва Звіряка, А. Історична урбаністика 2010 Article Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва / А. Звіряка // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 227-236. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0087 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77956 uk Регіональна історія України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична урбаністика Історична урбаністика
spellingShingle	Історична урбаністика Історична урбаністика Звіряка, А. Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва Регіональна історія України
format	Article
author	Звіряка, А.
author_facet	Звіряка, А.
author_sort	Звіряка, А.
title	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва
title_short	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва
title_full	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва
title_fullStr	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва
title_full_unstemmed	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва
title_sort	культурний ландшафт у формуванні території м. києва
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історична урбаністика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/77956
citation_txt	Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва / А. Звіряка // Регіональна історія України: Зб. наук. ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 227-236. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Регіональна історія України
work_keys_str_mv	AT zvírâkaa kulʹturnijlandšaftuformuvanníteritoríímkiêva
first_indexed	2025-07-06T02:10:52Z
last_indexed	2025-07-06T02:10:52Z
_version_	1836861728602718208
fulltext	Анна Звіряка КУЛЬТУРНИЙ ЛАНДШАФТ У ФОРМУВАННІ ТЕРИТОРІЇ м. КИЄВА Ландшафт відіграє визначальну роль у організації середовища, як основний структуро — і формоутворюючий чинник. Культурний ландшафт є важливою складовою культурної спадщини та може включати об’єкти культурної спадщини всіх видів і типів: споруди (ви- твори), комплекси (ансамблі), археологічні, історичні об’єкти, об’єкти монументального мистецтва, садово-паркового мистецтва, архітек- тури та містобудування, науки і техніки. Термін «ландшафтні об’єкти культурної спадщини» з’явився в за- конодавстві України в кінці 2004 р. з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спад- щини» від 16.12.2004 р. № 2245-ІV та був визначений як «природні території, які мають історичну цінність« (п. 2, ст. 2). У міжнародному законодавстві, а саме у Провідних настановах ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину (Operational Guidelines for the Implementation of the World Heritage Convention, UNESCO) термін «культурний ландшафт» (відповідає віт- чизняному визначенню «ландшафтний об’єкт культурної спадщини») з’явився у 1992 р. Він відноситься до типу «місце» (відповідає вітчиз- няному визначенню «визначне місце»), репрезентує спільні витвори людини та природи, ілюструє еволюцію суспільства та людського об- лаштування протягом століть під впливом матеріальних обмежень та/або сприятливих можливостей, наданих їхнім природним сере- довищем та послідовними соціальними, економічними і культурними чинниками, як зовнішніми, так і внутрішніми (п. 47). Враховуючи взяті Україною міжнародні зобов’язання, відповідно до ратифікованої Конвенції про захист всесвітньої культурної та при- родної спадщини, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 26.06.04 № 1906-ІV та ч. 1 ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», термінологічні визначення «ландшафтний об’єкт культур- ної спадщини» та «культурний ландшафт» вживаються як тотожні. У зв’язку з активними змінами ландшафту м. Києва з’явилася до- конечна потреба в комплексному дослідженні проблем формування культурного ландшафту м. Києва та забезпеченні комплексної охорони не тільки окремих пам’яток, комплексів та визначних місць, й непов- © Регіональна історія України. Збірник наукових статей. Випуск 4. — С. 227–236 © Анна Звіряка, 2010 торного цілісного ландшафту, який включає природні та антропогенні компоненти Дніпровських схилів і долини та акваторії Дніпра. Визначальна роль культурного ландшафту у формуванні своєрід- ності м. Києва обумовлена нерозривним зв’язком містобудівного роз- витку міста з ландшафтними властивостями та особливостями тери торії, на якій він розташований. Київ має своєрідний ландшафт- ний образ, що зумовлений специфічними рельєфними особливостями, які змінювалися під час історичного розвитку1. Гори правобережної частини є головними містобудівними платформами у розвитку міста, які протягом всього часу існування Києва взаємодіяли з долиною р. Дніпро. Від самих початків міста його об’ємно-просторову композицію визначали вододільні ландшафтно-містобудівні комплекси (перепад вертикальних позначок, порівняно з заплавою, 60–100 м). Київ лежить на обох берегах Дніпра, в його середній течії, нижче впадіння лівої притоки Десни. Своєрідність і різноманітність при- родних умов Києва пов’язані з його розташуванням на межі фізико- географічних зон — лісостепової та мішаних лісів. Північна частина міста розташована на Поліській низовині, південно-західна (право- бережна) — на Придніпровській височині, південно-східна (лівобе- режна) — на Придніпровській низовині. Поверхня правобережної частини міста — підвищена платоподібна лесова рівнина, розчлено- вана ярами та балками, долинами невеликих річок, лівобережної — низовинна алювіальна рівнина. Характерні форми рельєфу право- бережжя — гори-останці, зокрема Старокиївська, Щекавиця, Юрко- виця, Замкова, Звіринецька, Михайлівська, Андріївська, а також яри: Реп’яхів, Вознесенський, Спаський, Лаврський та інші. Переви- щення відносних висот на правобережжі досягає 100–105 м. Лівобе- режна частина Києва — східчаста терасована, слабо розчленована рівнина з перевищенням відносних висот до 35 м.2 Київ характеризується, перш за все, унікальним ландшафтом, ос- новою своєрідності якого є широка річка з численними островами, рівнинна лівобережна заплава та високе правобережне плато. Саме на цьому мисоподібному міжрічковому плато (між річками Дніпро і Либідь), що має виразні форми рельєфу та увінчані забудовою та іс- торичними архітектурими домінантами, міститься історичне серед- містя Києва3. Високі наддніпрянські кручі правобережжя завжди 228 З в ір я к а А н н а (К и їв ) 1 Звіряка А. І. Ландшафтні особливості м. Києва. // Праці Науково-до- слідного інституту пам’яткоохоронних досліджень/Випуск 4. — К.: Фенікс, 2008. — С. 99. 2 Географічна енциклопедія України. Довідкове видання. В 3-х томах. — К.: Українська Радянська Енциклопедія ім. М. П. Бажана. — Т. 2. — С. 139. 3 Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика іс- торико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. — К.: НДІТІАМ, 2003. — С. 129. 4 Звіряка А. І. Ландшафтні особливості м. Києва. — С. 103. були ніби природним п’єдесталом для окремих архітектурних споруд і цілих ансамблів4. Ще з давніх часів найголовніші у місті архітектурні споруди розміщували поблизу краю рельєфу — так були розташовані Десятинна, Андріївська й Василівська церкви, Михайлівський Золо- товерхий, Димитрівський, Печерський, два Микільські та інші мо- настирі, які формували панораму правого берега Дніпра. Саме неповторний ландшафт та принципи постановки в ньому головних архітектурних домінант визначають містобудівну своєрід- ність Києва5. Найцінніша частина історично сформованого київського ландшаф - ту міститься у межах Дніпровського, Печерського, Шевченківського, По- дільського районів: це Київські гори і долина Дніпра, від залізничного мосту на півдні до Подільсько-Воскресенського мостового переходу на півночі. Це цілісний ландшафтний об’єкт (культурний ландшафт, згідно з міжнародною класифікацією), що розташований у центральній істо- ричній частині міста і має територію, витягнуту вздовж Дніпра з пів- денного сходу на північний захід. Складається з частини плато і схилів високого правого берега Дніпра, з акваторії Дніпра з островами та пер- шої надзаплавної тераси правобережних схилів і частини першої на- дзаплавної тераси лівобережжя, безпосередньо прилеглої до урізу води. Ландшафтно-містобудівний комплекс на Дніпровських схилах, що включає історично сформовану забудову, розташований на краю плато Печерської височини. Даний ландшафтний об’єкт є головною ланд- шафтною домінантою Києва та його головною розпланувальною віссю. Цей культурний ландшафт включає гідрографічну мережу р. Дніпро в межах від Подільсько-Куренівського мостового переходу до Дарницького залізничного мосту, а також такі форми орографії як долина, заплава, плато, гряда, пагорб, схил, гора, мис, вододіл, ам- фітеатр, яр. На території даного ландшафту існує рослинність у ви- гляді ботанічного саду, парків і скверів. Основними компонентами даного ландшафту є ріка Дніпро та схили високого правобережного плато. Акваторія Дніпра є зоною інертного ландшафту, що забезпечує композиційно-видовий вплив правобережних схилів. В акваторії Дніпра є численні острови, зок- рема на території пам’ятки ландшафту розташовані: о. Долобецький, о. Труханів, о. Венеціанський, о. Малий. Дніпро утворює численні протоки, зокрема Венеціанську, Русанівську, Десенку, Матвіївську за- току, озера Бабине і Русанівське. Нижче Міжмостового острова, що розташований між Москов- ським та Подільським залізничним мостами, з лівого берега тяг- неться зелений масив, частина якого майже не порушена — урочище Горбачиха. Нижче Горбачихи Чорторий (другий рукав Десни, що зли- вається з Дніпром в районі мосту Метро) врізається в лівий берег, утворюючи Русанівську протоку, що відмежовує від лівого берега ост- 229 К ул ь т ур н и й л а н д ш а ф т у ф ор м ув а н н і т ер и т ор ії м . К и єв а 5 Звіряка А. І. Ландшафтні особливості м. Києва. — С. 104. рів Долобецький. Від Труханового острова Долобецький острів від- межований Чорториєм. Нижче Долобецького острова обидві протоки Чорторию зливаються і, омиваючи північну частину Венеціанського острова (Венеціанська протока), зливаються з Дніпром. На південь від Труханового острова розташовується острів Вене- ціанський (Гідропарк). Нижче Венеціанського острова Дніпро розли- вається майже на 700 м в ширину. Біля мосту ім. Є. Патона розташовані три невеличкі острови під загальною назвою — о. Малий. На відрізку від Поштової площі і до Видубицького озера озеленені кручі правобережжя обриваються безпосередньо до Дніпра, від якого їх відділяє Наддніпрянське шосе, штучно створене у ХІХ–ХХ ст. До складу цього ландшафтного об’єкта входять ландшафтні комп- лекси та історичні місцевості: Старокиївська гора, Дитинка, Михай- лівська гора, Замкова гора, Кудрявець, Андріївська гора, гора Щекави- ця, гора Юрковиця, ур. Передмостова Слобідка, ур. Горбачиха, ур. Ви- дубичі, оз. Видубицьке, ур. Лаврський яр, Звіринець, ур. Спаський яр, ур. Берестове, Угорське, ур. Гончарі, ур. Кожум’яки, ур. Дегтярі, Возне- сенський яр (Копирів кінець), Реп’яхів яр, Кирилівський Гай, Поділ. На даній території розташована велика кількість пам’яток та об’єктів культурної спадщини всіх категорій — місцевого, національ- ного та всесвітнього значення. Серед них за видами: пам’ятки історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва, архео- логії та садово-паркового мистецтва. Формування даного культурного ландшафту як природно-антропо- генного утворення пов’язане з розвитком у його межах містобудівних утворень. Головними містобудівними елементами, що композиційно ор- ганізовують дану ландшафтну територію є архітектурні комплекси, ан- самблі та об’єкти, що формують панорами, перспективи та цілісне об’ємно-просторове сприйняття (видове розкриття) пам’ятки ланд- шафту з основних видових точок, зон і фронтів видимості. Такими об’єктами є (з півдня на північ): Видубицький монастир, Троїцький Іонинський монастир, комплекс Національного музею історії Великої Вітчизняної війни, Києво-Печерська лавра, Маріїнський палац, Михайлівський монастир, Андріївська церква, Покровська церква з дзвіницею, Києво-Фролівський монастир, Річковий вокзал, Свято-Ки- рилівський монастир. Невід’ємною складовою ландшафту є історичні кладовища, що розташовані на даній території: Звіринецьке, Мусуль- манське, Старообрядницьке. Всі пам’ятки, що розташовані на терито- рії пам’ятки ландшафту, формують історичну насиченість території. До складу даного ландшафтного об’єкта культурної спадщини (культурного ландшафту) входять парки: Парк культури і відпочинку, Дніпровський парк («Парк імені В. М. Примакова», Наводницький парк), Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України, Пе- черський ландшафтний парк, парк «Слава», парк «Аскольдова мо- гила», Маріїнський парк, Міський сад, Хрещатий парк, парк «Володимирська гірка» та парк «Пейзажна алея». 230 З в ір я к а А н н а (К и їв ) Межі території об’єкта пролягають: від Залізничного мосту на пів- денний захід до Наддніпрянського шосе; далі на південь та південний захід по Наддніпрянському шосе до перетину з вул. Тимірязєвською; далі на північ по вул. Тимірязєвській до перетину з вул. Бастіонною; далі на північний захід по вул. Бастіонній, по вул. Струтинського до пере- тину з бульв. Дружби народів; далі на північ по західній межі Звіри- нецького кладовища до вул. Старонаводницької; далі на південний схід по вул. Старонаводницькій до перетину з вул. І. Мазепи; далі на північ та північний захід по вул. І. Мазепи до вул. М. Грушевського; далі на пів- нічний захід по вул. М. Грушевського до вул. Трьохсвятительської; далі на північний захід по вул. Трьохсвятительській до вул. Великої Жито- мирської; далі на захід по вул. Велика Житомирська до вул. Артема; далі на північний захід та захід по вул. Артема до перетину з пр. Глибочиць- ким; далі на північний захід по пр. Глибочицькому до перетину з вул. Соляною; далі на північ по вул. Соляній до перетину з вул. Багговутів- ською; далі на захід по вул. Багговутівській до перетину з вул. Нагір- ною; далі на північ та північний захід по вул. Нагірній до Подільського узвозу; далі на захід та північний захід по провулку, що йде вздовж пів- денно-західної сторони ур. Кирилівський Гай до перетину з вул. Гер- цена; далі від вул. Герцена на північ до вул. О. Теліги; далі на північний схід по вул. О. Теліги до перетину з вул. Фрунзе; далі на південний схід по вул. Фрунзе до перетину з вул. Юрківською; далі на північний схід по вул. Юрківській до перетину з вул. Набережно-Луговою; далі на схід та південний схід по вул. Набережно-Хрещатицькій до траси Поділь- сько-Воскресенського мостового переходу; далі на північний схід вздовж Подільсько-Воскресенського мостового переходу до садово-дач- них ділянок «Русанівські сади»; далі на південний схід та південь по за- хідній межі Русанівських садів до вул. Микільсько-Слобідської; далі на південь по вул. Микільсько-Слобідській до вул. Русанівська набережна; далі на південь по вул. Русанівська набережна до Дніпровської набе- режної; далі на південь по Дніпровській набережній до Залізничного мосту; далі на південний захід по лінії Залізничного мосту. Габаритні розміри: даний культурний ландшафт займає цілісну те- риторію, що простяглася вздовж р. Дніпро на 8,6 км з південного сходу на північний захід при максимальній ширині 3,6 км. Орієнтовна площа в зазначених вище межах 2 800 га. Сюди входять частково — землі державної власності (під водним об’єктом загальнодержавного значення — р. Дніпро); частково — землі комунальної власності (суб’єкт права власності — територіальна громада м. Києва). Київські дніпровські острови використовувалися людьми здавна. Перші поселення на них відносяться до доби бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н. е.). Але масштабне освоєння їх розпочалося не раніше слов’янського часу. В період з Х ст. по 1240 р. антропогенний вплив на природний гідроре- жим Дніпра в межах Києва був майже непомітним. У середньовічний та модерний періоди, — від нашестя Батия (1240 р.) до сер. ХІХ ст. — всі острови стали зоною господарських інтересів, переважно київських мо- 231 К ул ь т ур н и й л а н д ш а ф т у ф ор м ув а н н і т ер и т ор ії м . К и єв а настирів, що призвело до поступового зростання антропогенного впливу. Починаючи з середини 40-х років ХIХ ст. київські острови по- чинають використовуватися як резерв міських територій для посе- лення та розміщення господарських об’єктів. Острівні території входять у господарську систему міста. Наприкінці 1840-х років розпо- чато масштабні роботи з регулювання гідрорежиму Дніпра в межах Києва. Це призвело до зміни водності окремих його рукавів та зміни аб- рисів берегової лінії дніпровських островів. В період Великої Вітчизня- ної війни було знищено усі острівні поселення. З 50-х рр. ХХ ст. острівні території почали використовуватися як рекреаційні зони. Так на Вене- ціанському і Долобецькому островах (між Дніпром і Русанівською про- токою) організовано зону відпочинку «Гідропарк». Знаходиться на місці колишньої Передмостової слобідки, яка була знищена у 1943 р. під час німецької окупації Києва6. Парк був споруджений в 1965–68 роках за проектом архітекторів В. Суворова та І. Шпари на площі 365 га. У 1966 році тут був споруджений залізобетонний міст (»Венеціанський»). Він сполучає центральну частину Гідропарку з Долобецьким островом. На території Гідропарку розташований парк «Київ у мініатюрі». Історично місто формувалось як система різних поселень на пра- вобережжі Дніпра. Основними містобудівними утвореннями були: місто на горі, Поділ та Печерськ7. Центром древнього Києва, що скла- дався з поселень, які витягнулися вздовж правого берега Дніпра (включаючи Поділ), було місто Володимира та місто Ярослава на Горі. Окреслення фортифікаційних споруд ХІ ст. прослідковуються у ланд- шафті цієї частини міста8. Панораму правого берега Дніпра з півночі на південь формували такі архітектурні й містобудівні домінанти, що вінчали ландшафтні зони найвищої композиційної активності: Кирилівська церква (на Кирилівських висотах), церква Успіння Богородиці Десятинна (Х ст.), Софіївський собор, Георгіївський та Ірининський храми (ХІ ст.), Ми- хайлівський Златоверхий собор (ХІ–ХІІ ст.), Хрестовоздвиженська церква (початок ХІІІ ст.), Трьохсвятительська церква (ХІІ ст.), Янчин монастир (ХІІ ст.). До цього далеко не повного переліку приєднались церква Спаса на Берестові, собор Успіння Богородиці Печерського монастиря, Михайлівський собор Видубицького монастиря. У дав- ньоруські часи в місті було зведено близько 80 мурованих храмів. У ХVIІ–ХVIІІ ст. відбувається подальша забудова окремих частин Києва: Подолу, Верхнього міста та Печерська з оборонними комп- лексами фортеці та значними домінантами. 232 З в ір я к а А н н а (К и їв ) 6 Пономаренко Л., Різник О. Київ. Короткий топонімічний довідник. До- відкове видання. — К,: Видавництво «Павлім», 2003. — С. 76. 7 Вечерський В. Спадщина містобудування України. — С.130. 8 Методические рекомендации по исследованию историко-архитектур - ного наследия в городах Украинской ССР. КиевНИИПградостроительства, 1982. — п. 1.8 Перший проект регулярного плану міста у 1787 р. передбачав злиття в єдине містобудівне утворення окремих частин Верхнього міста, Подолу та Печерська. Початок ХІХ ст. — це період класицизму, коли здійснювались проекти регулярного перепланування міста, згідно з планами 1812 та 1816 рр. На рубежі XVIII — XIX ст. територія міста простягалась вздовж правого берега Дніпра та розділялась на чотири частини: Печерськ, Верхнє місто, Поділ та Плоску слобідку. В 1811 р. спустошлива пожежа знищила Поділ, найбільш заселе- ний район міста, де знаходилося більше половини всіх київських бу- дівель. Наступного року був затверджений новий план забудови цього району, що передбачав заміну ландшафтної нерегулярної, близької до радіальної системи розплануванння вулиць регулярною. У 1837 р. архітектором В. Беретті складений генеральний план забудови Києва, що передбачав об’єднання Печерська, Верхнього міста і Подолу в єдине ціле. Згідно з планом було прокладено кілька магістральних вулиць. Плани 1837, 1855, 1861, 1888 рр. сформували розпланувальну структуру міста як цілісної території, заклавши ос- нови сучасного міста. Таким чином місто, яке століттями існувало у трьох роз’єднаних частинах, у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. вже на- було вигляду цілісного міського утворення. У період з 1919 по 1941 рр. в Києві було знищено біля 60-ти сак- ральних споруд, значна частина яких відігравала композиційну роль домінант у ландшафті та забудові. Непоправних втрат завдано місту в роки Великої Вітчизняної війни та в наступні періоди його індустрі- ального розвитку. В зв’язку з цим були втрачені численні вузлові точки містобудівного каркасу та візуальні зв’язки в міських панорамах. У 1981 р. в панорамі міста постала нова домінанта. На дніпров- ських схилах було встановлено 62-метрову титанову скульптуру Батьківщини-Матері — головну споруду Національного музею істо- рії Великої Вітчизняної війни. Цей комплекс нині має статус пам’ятки історії національного значення. У другій половині ХХ ст. розділені широким Дніпром частини міста з’єднала серія нових мостів: металевий суцільнозварний міст ім. Є. Патона (1953 р., довжина 1543 м), двохярусний (що змінив Лан- цюговий) Метроміст (1965 р., 700 м), вантовий Московський міст (1976 р., 816 м) та інші. Основною розпланувальною віссю, що формує прибережну зону правого берега Дніпра є Набережне шосе, що йде від Поштової площі до бульвару Дружби народів та мосту ім. Патона. Цей шлях від По- долу існував вже у X — XII ст. та являв собою під’їзну дорогу до пере- прави через Дніпро на Наводничах-Видубичах. Сучасна назва виникла під час будівництва Набережного шосе у 1849 — 1853 рр., яке з’єднало Поділ з Ланцюговим мостом9. Вздовж ділянки від Поштової площі до пам’ятника Магдебурзького права була здійснена забудова XIX — початку XX ст.10 З кінця XIX ст. 233 К ул ь т ур н и й л а н д ш а ф т у ф ор м ув а н н і т ер и т ор ії м . К и єв а тут проходила трамвайна лінія, що пізніше з’єднувала Поділ з Дарни- цею. У 1897–1899 рр. на початковому відрізку з непарної сторони На- бережного шосе було побудовано гавань, впорядковано окремі ділянки берега. У 1935–1938 рр. за проектом архітектора В. О. Осьмака була збудована набережна: частину берегової лінії вздовж Набережного шосе облаштовано підпірною стіною, облямовано гранітом, з метале- вою огорожею, побудовано широкі сходи до води11. На початку 1950-х рр. було прокладено асфальтне шосе, у 1970– 1980-і рр. проведено реконструкцію шосе та укріплення берега, після чого набережна набула сучасного вигляду. На Набережному шосе роз- ташовано: Річковий вокзал, пристані, станція метрополітену «Дні - про»; з Лівобережжям зв’язує міст Метро, міст ім. Патона, Парковий міст на Труханів острів. Поблизу Набережного шосе встановлено пам’ятник Магдебурзького права — важливий смисловий і архітек- турний акцент у краєвиді правобережних дніпровських схилів. Невід’ємною складовою даного культурного ландшафту є київські мости. З літописів відомо про існування в давні часи біля Києва кіль- кох мостових переправ через Дніпро, у тому числі першого (закладе- ного в 1115 р.) наплавного мосту, що з’єднав береги Дніпра в районі Видубицького монастиря. Є відомості про наплавний міст через Дніпро у XVII ст., а також про дерев’яні мости через численні київські річки — Либідь, Глибочицю, Киянку, Нивку, Сирець, Почайну, Скоморох та інші. У 1853 р. споруджено Ланцюговий міст — перший капітальний міст через Дніпро. Початок будівництву залізничних металевих мостів по- кладено у 1870 р., коли під керівництвом російського військового ін- женера Струве було зведено міст завдовжки близько 1,5 км. через Дніпро (згодом названий Дарницьким; перший у Росії міст на кесонній основі). В 1915 р. через Петрівську алею було перекинуто пішохідний міст, який з’єднав Царський і Купецький парки. В 1929 р. споруджено другий залізничний металевий міст — Подільський. На початку Вели- кої Вітчизняної війни всі дніпровські мости було зруйновано. Після визволення Києва у 1943 р. було збудовано тимчасові де- рев’яні низьководні автомобільний і залізничний мости, які у 1943– 1944 рр. замінено висоководними дерев’яними. У 1945 р. став до ладу відбудований Подільський міст. На 1980 р. у Києві налічувалося 60 мостів (міських, відомчих, за- лізничних), з них 6 через Дніпро: автошляхові — ім. Є. О. Патона (1953 р.) і Московський міст, залізничні — Подільський і Дарницький (1949 р.), міст Метро (продовженням його є залізобетонний Русанів- ський міст) і пішохідний Парковий міст. Через гавань Дніпра на Ри- 234 З в ір я к а А н н а (К и їв ) 9 Кудрицький А., Пономаренко Л., Різник О. Вулиці Києва: Довідник. — К., Укр. енц. ім. М. Бажана, 1995. — С. 144. 10 Там само. 11 Безпалий В. Архітектура київської набережної // Соціалістичний Київ. — 1936. — № 2. — С. 21 бальський півострів у 1963 р. було перекинуто залізобетонний ван- товий міст довжиною 480 м, перший в СРСР міст такої конструкції. Венеціанську протоку у Гідропарку перетинає залізобетонний арко- вий міст довжиною 144 м, збудований у 1966 р. На початку 1990-х рр. завершилося будівництво Південного мостового переходу (авто- мобільного та метро). У 2004 р. розпочалося будівництво двох нових мостів — Подільсько-Воскресенського (автомобільного та метро) і Дарницького (залізнично-автомобільного). Даний культурний ландшафт розвивався і змінювався як унаслі- док дії природних чинників, так і в результаті антропогенної діяль- ності протягом всього часу існування м. Києва з V по ХХІ ст. Гідрографічна мережа р. Дніпро постійно змінювалася, не виходячи, проте, за межі сформованої долини. Правобережні схили також змі- нювали свій вигляд: у ХVІІ ст. наддніпрянські схили в районі Києво- Печерської лаври були засаджені виноградниками; у середині ХХ ст. ці схили були позбавлені рослинності; нині вони заросли деревами листяних порід і чагарниками. Як цілісний і завершений культурний ландшафт сформувався, в ос- новному, на кінець ХVІІІ ст. З того часу ландшафт зазнав численних втрат і історичних нашарувань: протягом ХІХ — першої половини ХХ ст. це були доповнюючі нашарування, які не спотворюють ландшафт і є його невід’ємною складовою. Протягом 1930-х рр. культурний ланд- шафт зазнав втрат, які призвели до його часткового спотворення унас- лідок знищення комуністичною владою ансамблів Микільського (Війсь - кового) та Ми кільського Слупського монастирів, які були містобудівними домінантами в головній панорамі, що розкривається з долини Дніпра. Нашарування другої половини ХХ — початку ХХІ ст. у вигляді 14-25- поверхової житлової та офісної забудови на Печерську є дисгармоній- ними і такими, що зумовлюють часткове спотворення ландшафту. Підводячи підсумки всього викладеного вище, можна стверджувати, що історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра відіграв ви- значальну роль у формуванні своєрідного образу Києва як історичного містобудівного утворення. Цей ландшафт має визначну універсальну цінність як добре збережений дотепер, незважаючи на урбанізацію, культурний ландшафт, в якому виникло і протягом 1,5 тисячоліття розвивалося місто — головний центр східнослов’янських народів, об’ємно-просторова композиція якого відзначається винятковою ори- гінальністю, неповторністю та найвищими мистецькими якостями. Виходячи з сказаного, та керуючись пунктами 10 та 11 (пам’ятки національного і місцевого значення) «Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», затвердженого постановою Ка- бінету Міністрів України від 27.11. 2001 року № 1760, можна зробити такі теоретичні висновки: історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра є особли- вою історичною та культурною цінністю і відповідає критерію ав- 235 К ул ь т ур н и й л а н д ш а ф т у ф ор м ув а н н і т ер и т ор ії м . К и єв а тентичності, тобто зберіг свої природні складові, просторовий уст- рій, форму і матеріально-технічну структуру; пам’ятка вплинула на розвиток культури, архітектури, містобуду- вання, мистецтва як України, так і Києва, а також у якості сакраль- ного зразка — на містобудування інших східнослов’янських народів — росіян і білорусів; безпосередньо пов’язана з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей як України, так і Києва; є зразком ландшафту, що ілюструє значні періоди (понад 1,5 ти- сячоліття) історії суспільства; репрезентує шедевр творчого генія українського народу, включає етапні твори видатних архітекторів — Й. Г. Шеделя, С. Ковніра, П. Не- єлова, Б. Ф. Растреллі, І. Мічуріна, І. Григоровича-Барського та інших. є культурною спадщиною українського народу та більшості на- ціональних меншин і регіональних етнічних груп, що мешкали/меш- кають на території м. Києва. Таким чином, об’єкт культурної спадщини відповідає критеріям, ви- значеним у пунктах 10 та 11 «Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру не- рухомих пам’яток України», затвердженого постановою Кабінету Мініст- рів України від 27.11.2001 р. № 1760, тобто водночас критеріям пам’ятки національного значення і критеріям пам’ятки місцевого значення. З огляду на це предметом охорони даної ландшафтної пам’ятки (культурного ландшафту) може бути визначено: природний ландшафт з усіма його складовими: геологічна будова, гідрографічна мережа, орографія, рослинність, її розміщення та дендрологічний склад; загальна розпланувальна структура території; об’ємно-просторова композиція з усіма її цінними складовими, що формують панорами і перспективи в рамках даного культурного ландшафту, а також форма забудови; складові, розташовані на території пам’ятки, перелічені вище у цій статті та відображені у паспорті пам’ятки, у т. ч. доповнюючі іс- торичні нашарування, які не спотворюють ландшафт і є його не- від’ємними складовими; історико-меморіальна цінність території, пов’язана з історич- ними подіями та розвитком духовного життя, культури і мистецтва України і м. Києва. Все це дає підстави для конкретного практичного висновку — про доцільність прийняття в установленому порядку рішення щодо зане- сення даного об’єкта культурної спадщини — Історичного ландшафту Київських гір і долини р. Дніпра — до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за видом — ландшафтний та історичний (при цьому домінуючою ознакою є ландшафтна) за типом — визначне місце, за категорією — місцевого значення (наказом МКТ), а згодом — націо- нального значення (постановою Кабінету Міністрів України). 236 З в ір я к а А н н а (К и їв )

Культурний ландшафт у формуванні території м. Києва

Репозитарії

Схожі ресурси