Жінки античного Боспора

Жінки античного Боспора

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Скржинська, М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2007
Назва видання:Україна в Центрально-Східній Європі
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78667
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Жінки античного Боспора / М. Скржинська // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 13-43. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-78667
record_format dspace
spelling irk-123456789-786672015-03-20T03:02:38Z Жінки античного Боспора Скржинська, М. 2007 Article Жінки античного Боспора / М. Скржинська // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 13-43. — Бібліогр.: 90 назв. — укр. XXXX-0035 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78667 uk Україна в Центрально-Східній Європі Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Скржинська, М.
spellingShingle Скржинська, М.
Жінки античного Боспора
Україна в Центрально-Східній Європі
author_facet Скржинська, М.
author_sort Скржинська, М.
title Жінки античного Боспора
title_short Жінки античного Боспора
title_full Жінки античного Боспора
title_fullStr Жінки античного Боспора
title_full_unstemmed Жінки античного Боспора
title_sort жінки античного боспора
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78667
citation_txt Жінки античного Боспора / М. Скржинська // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 13-43. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.
series Україна в Центрально-Східній Європі
work_keys_str_mv AT skržinsʹkam žínkiantičnogobospora
first_indexed 2025-07-06T02:45:00Z
last_indexed 2025-07-06T02:45:00Z
_version_ 1836863875257991168
fulltext Марина Скржинська ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА Про жінок в античному світі ми знаємо набагато менше, ніж про чоловіків, діяння яких — повноправних громадян, котрі тією чи іншою мірою брали участь у політичному, еконо­ мічному, суспільному й релігійному житті своєї держави і представляли її за рубежем, переважно висвітлюють писемні й епіграфічні джерела. Твори ж мистецтва й деякі предмети матеріальної культури дають нам часом більш докладні знання про жінок, ніж пам'ятки писемності. Досліджуючи їх життя на Боспорі, варто по крихітках зібрати свідчення всіх перелічених джерел і зіставити їх з відомостями про буття гречанок в інших античних полісах. У численних і різноманітних працях з історії Боспорського царства жінкам приділено досить скромне місце. Вчені цікавились переважно до­ лею тих, хто зіграв помітну роль у владних структурах держави й зрідка в його релігійному житті1. Тим часом епіграфічні, образотворчі й матері­ альні пам'ятки можуть чимало повідати про повсякденне і громадське життя жінок із різних соціальних прошарків. В античному світі жінки ніколи не були рівноправними з чоловіка­ ми, та в різних грецьких полісах їм надавалась різна міра прав і свобод. Найбільшими з них користувались спартанки, а традиції іонійців упада­ ли в іншу крайність2. Звертаючись до студіювання теми, що цікавить нас, слід пам'ятати, що столиця Боспора Пантикапей й більшість міст цієї держави були іонійськими колоніями. Жінки грецьких полісів за соціальним статусом поділялись на три групи: громадянки цієї держави, що були дружинами або доньками пов­ ноправних громадян; вільні жінки з неповноправного населення і рабині. Про всіх них тією чи іншою мірою відомо з боспорських пам'яток. П р а в а і о б о в ' я з к и ж і н о к і з р о д и н п о в н о п р а в н и х г р о м а д я н Найбільша кількість відомостей збереглась про першу групу жінок. В основному це — надгробки з написами імен небіжчиці, її мужа або батька. Іноді на стелі представлене ідеалізоване зображення похова- Україна в Центрально-Східній Європі, № 7, 2007 13 МАРИНА СКРЖИНСЬКА ної, а в римський час з'являються портретні риси облич. Не випадково на боспорських епітафіях вказувалась спорідненість померлої по чоловічій лінії. Адже жінка-громадянка завжди залежала від старшого в родині чо­ ловіка, а у випадку смерті всіх чоловіків їй призначали опікуна. За доби еллінізму громадянка поліса одержала право в окремих випадках висту­ пати як самостійна особа. Щоправда, це стосувалось лише певних родин­ них стосунків, майна і розпоряджання фінансами3. З кількох написів ри­ мського часу можна дізнатися про право боспорянок давати вільну своїм рабам (КБН. 69, 70, 73, 1021). Жінки із заможних родин мали можливість витрачати чималі суми на поставлення від свого імені присвятних рельєфів, статуй і вівтарів, а також надгробків своїм родичам. Жінки і доньки повноправних громадян користувались найбіль­ шою шаною і повагою, але одночасно вони були зв'язані й найбільшою кількістю заборон. Найкраще їхнє життя описане в «Економіці» Ксено- фонта (VII, 20), де чітко виділені три головних обов'язки жінки: приготу­ вання щоденної їжі для родини, прядіння вовни й виготовлення тканин для потреб домочадців, а для дружини — ще й народжування дітей і дог­ ляд за ними. Вся ця діяльність мала відбуватися в кількох кімнатах і за­ критому дворику її дому. Він поділявся на чоловічу й жіночу половини; останню називали гінекеєм, і звідти жінці не годилось виходити, коли до господаря приходили сторонні чоловіки. У заможних родинах господар­ ка керувала працею служниць, а у бідних вона поралась із своїм господа­ рством самотужки або з допомогою доньок. В античній літературі мовчання неодноразово називалось голов­ ною доброчесністю жінки. Ксенофонт в «Економіці» (III, 12) зауважив, що чоловік доручає важливі справи своїй дружині більше, ніж будь- кому, але майже ні з ким не розмовляє менше, ніж із нею. У записаній Фукідідом промові Перикла (II, 45,2) оратор називає найкращою жінкою ту, про яку в чоловічому товаристві найменше говорять не лише в пога­ ному, а й у доброму сенсі. З самого народження до дівчинки ставились як до істоти другого сорту, і часто при появі доньки батько її не визнавав. Збереглись приватні листи на папірусі, адресовані до жінки чоловіком, що був у від'їзді. У цих посланнях дається розпорядження викинути дитину, якщо народиться дівчинка, а сина —- залишити. Не рахуючись із почуттями матері, новона­ роджену клали до череп'яної посудини і виставляли обабіч дороги, споді­ ваючись, що хто-небудь візьме немовля. Таких дітей звичайно брали для поповнення кількості домашніх рабів4. Не випадково елліністична ко­ медія часто будується на пізнанні колись викинутої дитини. По досягненні статевої зрілості (13-14 років) дівчинку намагались якнайшвидше видати заміж, щоб позбавитися від зайвого рота в родині. 14 • — ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА Заміжжя і народження дітей у ранньому віці нерідко закінчувалось смер­ тю при пологах. Тому Платон і Аристотель рекомендували видавати дівчат заміж між 16 і 20 роками (Ріаі. N0111. VII, 772 «1-е; Агізіоі. Рої. VII, 35). Та в дійсності це далеко не завжди відбувалось. Не випадково зобра­ жений Ксенофонтом зразковий господар Ісхомах одружився з чотирнад­ цятирічною дівчинкою (Хеп. Оіс. VII, 5). Чоловіки звичайно розглядали шлюб як суто ділову справу. Його мета полягала в тому, щоб мати законних нащадків і господарку в домі (Агізгоі. ЕіЬ. №с. VIII. 14, Р. 1162; Бет . ІЛХ, 122). Велике значення мали майнові міркування, через що шлюби нерідко укладались поміж родича­ ми, аби зберегти власність у межах свого роду5. Звичайно ніхто не питав згоди у нареченої. Чоловік мав право будь-коли розлучитись із дружи­ ною і відіслати її у родину батька. Єдина умова при цьому полягала в по­ верненні посагу. Теоретично таким правом володіли й жінки, та на прак­ тиці їм рідко щастило його реалізувати. Сказане не означає, що у грецьких родинах не траплялись подруж­ жя, в яких кохали одне одного, а сини й доньки були душевно близькі до матерів. Про такі почуття часом писали античні автори. Класичний прик­ лад становили Перикл і його дружина Аспасія. У «Бенкеті» Ксенофонта (VII, 3) оповідається про палке кохання між Нікератом, сином уславлено­ го полководця Нікія, і його дружиною. За переказом, ця жінка покінчила життя самогубством у 404 р. до н. є. після страти чоловіка під час прав­ ління в Афінах тридцяти тиранів. їх щасливий шлюб тривав не менше 18 років, бо згадка Ксенофонта про них датується 422 р. до н. є. Плутарх у біографії Кімона (розд. 4) написав про його гарячу любов до своєї дружи­ ни Ісодики і про його глибоке горе по її смерті. Боспорські надгробки мовлять про любов до дружин і доньок та гіркоту від втрати їх. Про це свідчать спеціально замовлені стели, нерідко прикрашені рельєфами із зображеннями покійниць і написами, що вис­ ловлюють скорботу (КБН. 128, 139, 141, 158, 184, 190, 219, 224 та ін.). В одній епітафії сказано, що чоловік «вічно оплакує» свою дружину, доньку і двох синів (КБН. 128). У багатьох древніх народів тривалий час трималось уявлення, що перехід від одного періоду життя до іншого є смертю однієї людини і відродженням її в новій якості. Так, наречена, вступаючи в шлюб, вмира­ ла як дівчина й відроджувалась у новому статусі заміжньої жінки і май­ бутньої матері, що належить до іншої родини. Справжня смерть також сприймалась як перехід душі в інший стан — при переміщенні її в потой­ бічний світ. Тому в еллінських весільних і поховальних обрядах існувала певна схожість, що неодноразово відзначали дослідники6. МАРИНА СКРЖИНСЬКА У давньогрецькій поезії смерть дівчини нерідко вважали викраден­ ням, здійсненим богом підземного царства, померлу називали його наре­ ченою або дружиною, а могилу — спальнею молодят. Такі образні уяв­ лення зустрічаються в трагедіях «Антигона» Софокла (вірші 814-816, 891) та «Іфігенія в Авліді» Еврипіда (вірші 460-491). На початку нашої ери боспорський поет висловив цю думку в епітафії Феофіли, доньки Ге- катея. На її надгробку із некрополя Пантикапея написано, що Плутон «за­ палив шлюбні світочі й прийняв її в свій весільний покій найкоханнішою дружиною» (КБН. 130)7. Ця епітафія, а також знахідки ваз із весільними сюжетами у похованнях, відкритих на Боспорі, свідчать, що тут грекам також були властиві подібні уявлення про смерть. Серед розписів ваз, знайдених в некрополях Боспора, є чудові, на­ віть унікальні малюнки, що ілюструють весільні урочистості і подають зорові образи того, що важко уявити за писемними джерелами. Подібні сосуди, зроблені й розписані афінськими майстрами, цілеспрямовано ку­ пували для весільних обрядів. В основному то були кальпіди, що їх нази­ вають також весільними лебетами, і лекани. Перші виготовляли для весільних церемоній, а також уміщували до могил дівчат, котрі не встиг­ ли вийти заміж, другі часто дарували нареченим для зберігання різних туалетних приналежностей і також ставили до жіночих могил. Весільний обряд поділявся на три етапи. У заможних родинах свя­ то тривало три дні, а в бідних всі ритуали справлялись в один день. Це було єдине домашнє свято із запрошенням гостей, в якому жінки брали рівноправну участь. До ілюстрацій першого етапу готування до весілля, мабуть, можна віднести сцену омивання дівчини біля лутерія й жіночі по­ статі, серед яких одна оголена миє волосся, а інша ллє їй воду8. Такі до­ сить поширені композиції, виконані видатним вазописцем, котрого нази­ вають майстром Марсія, зображені на пеліці й кришці лекани з пантика- пейського некрополя9. Кілька ваз із Пантикапея і Горгіппії несуть на собі чудові зобра­ ження другого і третього днів весілля. Репродукції кальпіди з малюнками майстра Марсія (мал. 1) включені до багатьох вітчизняних і зарубіжних книг про грецьке мистецтво10. На одному боці цієї вази намальовано піднесення дарунків у завершальний день весілля, а на іншому представ­ лені молода та її подруги попереднього дня, коли наречену виводили до гостей у покривалі, що затуляло обличчя і голову так, що залишався лише невеликий відкритий розріз для очей, як це роблять східні жінки, налягаючи чадру. Одне з найбільш інформативних зображень весільного поїзда, що рухається з дому нареченої до будинку нареченого, збереглось на фраг­ менті кальпіди з Горгіппії11. Наречений і наречена їдуть колісницею, з 16 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА ними дівчинка, що тримає ритуальний весільний сосуд лутрофор. Залиш­ ки фарби свідчать, що вбрання нареченої було розшите золотом по зелен­ куватому тлі. Один юнак веде за вуздечку впряжену до колісниці пару ко­ ней, інший освітлює смолоскипом шлях. Кортеж супроводжується співом і танцями. Закинута назад голова жінки з лірою показує, що вона співає під струнний акомпанемент. Інша жінка грає на аулосі, й під його звуки танцюють юнак і дівчина. Разом із ними йде молода жінка, що несе на голові особливого вигляду триніжок, який відігравав якусь помітну роль у весільному обряді12. Такий триніжок зображено й на згаданій вазі Марсія. Аттичні вазописці класичного періоду, звертаючись до сцен весіл­ ля, найчастіше малювали наречену, котра приймає дарунки в останній день урочистостей. Кращі зразки таких малюнків прикрашають дві вази з Пантикапея, один належить вже згаданому майстрові Марсія, інший — чудовому художнику Мідію13. У центрі таких картин знаходиться наре­ чена, що сидить у кріслі. її голова увінчана вінком або діадемою, у вухах сережки, шия обвита намистом, руки прикрашені кільцями і браслетами, сукня розшита візерунками, а накинутий на неї плащ оторочений кольо­ ровою облямівкою. Молоді жінки, що підносять дари, є також у святко­ вих строях і прикрасах. Майстер Марсія зобразив різноманітні дарунки: розшиті пов'язки-тенії, скриньки і тканини. Маленька дівчинка підно­ сить нареченій лекану, одна з дівчат дарує піксиду, а дві інші тримають предмети, необхідні для весільних церемоній: розписний лебет на висо­ кій підставці й особливого вигляду триніжок (мал. 1). Схожі сцени представлені ще на одній добре збереженій часом вазі й на численних фрагментах кальпід і кришок лекан14. На них намальо­ вані весільні дарунки, що згадуються в античній літературі: ящички і скриньки з прикрасами, арибали, наповнені ароматними оліями і пахоща­ ми, лекани з різними туалетними приналежностями. Епітафія Феофіли і розписи спеціально придбаних дорогих ваз дозволяють дійти висновку, що святкування весілля на Боспорі в загальних рисах повторювало ритуа­ ли, характерні для всіх еллінів. Місцеві ж особливості існували всюди, та про них нічого невідомо. Після весілля молода одразу бралась за ведення домашнього гос­ подарства. Одні з головних занять — виготовлення вовни и ткацтво — були звичайно знайомі їй з малих літ. Виявлені при розкопках численні веретена й керамічні або металеві прясла (що надягались на них), а також ткацькі грузила нагадують про найважливіше заняття жительок Боспо­ ра1 5. До жіночих могил нерідко клали веретена як атрибут постійних за­ нять небіжчиці. Більшість античних веретен були звичайними дерев'яни­ ми паличками з потовщенням посередині і загостреними кінцями. У бос- — 17 МАРИНА СКРЖИНСЬКА порських похованнях трапляються також дорогі мистецьки зроблені веретена: одне з них довізне з пальмового дерева, інше теж дерев'яне по­ золочене, є й срібні, іноді плаковані золотом, і досить багато кістяних16. Прялка і веретено з набором різних прясел могли правити гарним пода­ рунком. Феокрит в одній із своїх ідилій пише, що збирається подарувати дружині свого друга різьблену прялку з слонової кістки (Тhеосг. Вис. XXVIII, 8-9). Пряжа, тканини і одяг, що продавались на ринку в будь-якій грецькій державі, задовольняли лише невелику частину потреб населен­ ня. Більша частина одягу, покривал, наволочок, килимів та інших тканих виробів виготовлялась удома17. Пряли і ткали жінки всіх станів, почина­ ючи від рабинь і кінчаючи дружинами і доньками багатих і знатних гро­ мадян. Найбільш вправні доньки афінських громадян ткали одяг для ста­ туї Афіни в храмі на Акрополі. Схожі звичаї існували в інших грецьких полісах. Там також влаштовували змагання кращих майстринь18. Знаряддя для прядива були простими і легкими: прялка у вигляді невеликої палички, на яку вміщували кудель для виготовлення нитки, ве­ ретено довжиною не більше 50 см, плетені кошики для необробленої вов­ ни (куделі) й для клубків ниток, а також намотки для ниток з дерева, ке­ раміки й кістки. Тому прядінням можна було займатись у будь-якій кімнаті будинку або у внутрішньому дворику. Важкий же ткацький станок стояв на одному місці в жіночій половині дому. Всі частини станка були дерев'яними, лише грузила для ниток, що висіли вертикально, виготовляли з глини або металу. Вони мали різну вагу й підбирались залежно від призначення виробу. В. Ф. Гайдукевич, зібравши багато таких грузил, знайдених на Боспорі, показав, що їхня вага коливалась між 6 і 460 г.19 Дуже легкі грузила свідчать про вироб­ ництво найтонших тканин, а важкі вказують на виготовлення грубих ма­ терій. Ж і н к и в с а к р а л ь н о м у ж и т т і У давньогрецьких державах жінки мало виходили з дому, на відміну від чоловіків, постійно зайнятих справами або розвагами поза ко­ лом своєї родини. У рідкісних випадках жінкам доводилось відігравати якусь помітну роль в суспільному житті поліса. Виключення з цього складали релігійні свята і деякі ритуали, частина яких справлялась лише жінками, а в головних міських святах вони брали участь разом із чолові­ ками, хоча й посідали в них досить скромне місце. Збереглось чимало вазових розписів і скульптур, що зображують урочисті процесії та жертвоприношення за участю жінок. Один з кращих 18 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА і широко відомих прикладів — скульптурні фризи Парфенона, що пред- ставляють панафінейську процесію: на північному й південному боках храму представлені дівчата з кошиками, курильницями і чашами. У пи- семних джерелах згадуються канефори, котрі несли на голові кошики з причандаллям для принесень жертв, гідрофори та фіалофори, що йшли до вівтарів з гідріями й іншими сосудами для узливань та інших цере- моній (Plat. НіррагсЬ. 229 с; Аristoph. Асharch. 242; Тhеосг. Вис. II, 65-66; РоLYB. XII, 5; IG III2. 896, 9; СIG. 346220). Кошти для гарних вбрань таких жінок на головних святах у ряді випадків надавались із державної скарбниці (Раus. І. 29, 16). Рельєф на мармуровому вівтарі з Пантикапея і теракотові статует- ки гідрофор із святилища Деметри в Німфеї21, довезені на Боспор у V ст. до н. e., посередньо свідчать про участь боспорських жінок в урочистих процесіях на святах. Греки вважали великою честю виконувати певні функції під час міських урочистостей. Фукидід (VI, 56, 1) написав, що Гармодій, котрий уславився в античній історії як борець проти тиранії, образився, коли його сестру виключили з числа канефор на святах Па- нафінеї. Найзначніша роль у сакральному житті поліса належала жрицям. У боспорських написах класичного і ранньоеліністичного часів названі жриці Артеміди Ефеської, Афродіти й Кібели. Вони виконували належні ритуали в Пантикапеї, Німфеї, Кепах і Гермонасі (КБН. 6а, 8,14,1040). За спостереженнями В. П. Яйленка, за доби еллінізму чоловіки царського роду регулярно ставали жерцями Аполлона, а їхні доньки і дружини були жрицями Афродіти. Таким чином, члени правлячої династії слгужили най- більш шанованим у той час божествам на Боспорі22. Розкопки боспорських некрополів дозволяють уявити багаті вбрання жінок під час свят і жертвоприношень. Інвентар одного похован- ня в Павловському кургані поблизу Пантикапея вказує на те, що там по- коїлась жриця Деметри23. її голову прикрашала золота стленгіда, що імітує пасма волосся, і сережки з фігурками Ніки, яка летить. Золоте на- мисто найтоншої роботи обвивало шию, а на пальці були надягнені три персні24, один із зображенням двох жінок у коротких хитонах, котрі ви- конують культовий танець окласма. У поховальній камері знаходилась прекрасна пелика з картинами, що ілюстрували сцени з міфів, пов'язаних із Елевсинськими містеріями. Вона свідчить, що померла була посвячена в таїнства Деметри25. Ще розкішніше вбрання мала жриця, похована в кургані Велика Близниця в околицях Фанагорії. її голову вінчав калаф, прикрашений зо- лотими пластинками із сценами битви амазонок з грифонами, а з-під ньо- го було видно стленгіду. До калафа прикріплені чудові скроневі підвіски 19 МАРИНА СКРЖИНСЬКА з рельєфним зображенням Фетіди, що їде на гіпокампі; вона тримає в ру- ках озброєння для Ахілла26. Сліди ремонту на зворотному боці підвісок свідчать про те, що їх неодноразово надягали. На руках жінки красува- лись золоті браслети з фігурками левиць, а на пальцях — чотири золотих персні із зображенням Артеміди, Афродіти й Ерота27. Одяг і покривало були розшиті безліччю золотих бляшок з рельєфами різних богів, героїв, танцівниць, тварин і фантастичних істот28. Металеві прикраси разом з одягом із золотої тканини чимало важили, тому жриця могла рухатись лише розмірено, неквапливо і урочисто, привертаючи загальну увагу не лише своїм високим становищем і видатною роллю в святкових ритуа- лах, але також розкішним нарядом, що сяяв золотом. Інвентар поховання дає підстави думати, що небіжчиця була жри- цею Деметри або Афродіти, а, можливо, й Артеміди, як припускають різні дослідники29. Мабуть, не варто однозначно обирати, якій саме бо- гині служила померла. Адже в давнину не заборонялось одній людині ви- конувати жрецькі посади різним богам. Наприклад, у III ст. до н. е. ольвіополіт Агрот у різні роки слугував жерцем Аполлона Дельфінія, Афродіти, Плутона і Кори (І0SРЕ І2. 189; НО. 68, 703 0). Боспорянки посідали помітне становище не лише в ритуалах на честь жіночих божеств. Починаючи з правління Олександра Македон- ського, у ряді грецьких держав встановлювались культи обожнених пра- вителів. Це явище спостерігається на Боспорі вже в IV ст. до н. e., де, як пише Страбон (VII, 4, 4), царя Перисада вважали богом, і його культ, на- певне, зберігався аж до III ст. н. e. (КБН. 36, 6). Про служіння жриць у культі боспорських царів відомо з одного графіто, прокресленого у свя- тилищі Німфея в кінці IIІ ст. до н. e.31 Жінки брали участь у Діонісійських святах, де, як було прийнято у всіх греків, зображували вакханок. Боспорська жриця, що виконувала ри- туали на честь Діоніса, була похована в кургані Велика Близниця32. Особливо важлива роль належала жінкам на святі Леней. Мілетські коло- ністи перенесли це свято зі своєї метрополії й справляли його в місяці Ле- неоні, що припадав на сучасні грудень — січень. Назва цього місяця на Боспорі зберігалась до реформи календаря за Мітрідата Євпатора33. Частина ленейських ритуалів виконувалась виключно жінками, зображення яких збереглись на аттичних червонофігурних стамносах, спеціальних сосудах, що використовувались саме під час цих свят. Один із таких стамносів знайдений у Пантикапеї34. На ньому представлена жінка з канфаром, наповненим водою із стамноса, що стоїть поруч на низенькому столику. Церемонія супроводжується грою флейтистки в плющовому вінку і ритуальним танцем жінки, одягненої в костюм вак- ханки, її хитон охоплює шкура пантери, священної тварини Діоніса. На 20 ; • ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА протилежному боці вази намальовані ще три служниці Діоніса. Одна йде з тирсом, і її закинута назад голова, певно, зображує вакхічний екстаз, друга тримає смолоскип, що, можливо, вказує на те, що дійство відбу- вається вночі, в третя має на голові вінок із плюща, священної рослини бога. Танці вакханок із тимпанами і кроталами в руках прикрашають ба- гато ваз, привезених з Афін до Боспора35. Зображення на вазах і терако- тах пробуджували спогади про подібні танці на місцевих святах. Такими є, наприклад, хоровод дівчат біля вівтаря під акомпанемент ліри та ауло- са, намальований на кришці червонофігурної лекани з Пантикапея (мал. 2) 3 6 , а також знайдений у святилищі Німфея чудовий теракотовий рельєф, де зображена напівоголена танцівниця37. У виборі цих предметів далися взнаки смаки місцевого населення. Про ритуальні танці боспоря- нок більш певно можна судити за ювелірними прикрасами. Танці оклас- ма і калатиск відбиті на персні з Павловського кургану і золотих бляшках з кургану Велика Близниця38. Жінки виконували окласму на діонісій- ських святах, а калатиск присвячували богиням родючості Деметрі й Артеміді, танцюючи його з кошиками, наповненими злаками, овочами і фруктами39. Присвятні написи свідчать ще про один вид участі жінок у сакраль- ному житті як європейської, так і азіатської частин Боспора. Дари у виг- ляді статуй і вівтарів супроводжувались написами з іменами шануваль- ниць або жриць різних божеств (КБН. 6а, 8, 14, 18, 21, 972, 1040, 1041, 1043). Встановлення навіть невеликої кам'яної статуї чи вівтаря вимага- ло чималих витрат. Тому подібні знахідки говорять про участь боспоря- нок із заможних родин у сакральному житті держави. Масові ж прино- шення від більшості жінок, наприклад, теракоти із зображенням різних божеств, не мають написів, тому неможливо визначити в кожному кон- кретному випадку, чи була статуетка даром чоловіка чи жінки. Присвятні ж графіті на сосудах, якщо й містять імена дарувальників, то в пере- важній більшості то імена чоловіків; це не дивно, тому що навіть почат- кову шкільну освіту одержували лише хлопчики, а жінки звичайно не во- лоділи грамотою. До рідкісних знахідок належить графіто на чорнолако- вому кіліку з Німфея; на ньому вказано ім'я Кінни, що присвятила його у дар Деметрі40. Важко встановити, зробила напис сама Кінна, або хтось із чоловіків на її прохання. Використані нами археологічні знахідки належать до V—III ст. до н. e. Саме ця доба виявилась найкраще висвітленою пам'ятками, які свідчать про участь жінок у сакральному житті Боспорського царства. _ _ _ _ _ 21 МАРИНА СКРЖИНСЬКА Б о с п о р с ь к і ц а р и ц і Видатне становище жінок у статусі дружин правителів і помітна роль деяких з них в управлінні державою спостерігається в Північному Причорномор'ї лише на Боспорі. Досліджуючи цей феномен, вчені пере- важно розглядали династичні й родинні зв'язки і рідше — сам характер влади тих жінок41. Досі не існувало праць з повним переліком свідчень джерел про всіх цих історичних персонажів. Ми спробуємо врахувати всі свідчення про них у написах, знайдених на Боспорі й за його межами, в скупих згадках древніх авторів, у нумізматичних й образотворчих матер- іалах. У династії Спартокидів склалась традиція одружуватися з пред- ставницями власної великої родини, про що свідчить родовід двох ца- риць IV і II ст. до н. e. (КБН. 75,1015). У другій половині IV ст. до н. є. Пе- рисад, правнук засновника династії Спартокидів, одружився зі своєю двоюрідною сестрою Комосарією. її батько Горгіпп був молодшим бра- том Перисада, і за життя їхнього батька Левкона старший був співправи- телем на європейській, а молодший — на азіатській частині Боспора. Одружившись з Комосарією, Перисад, певно, міг претендувати на спад- кову владу Горгіппа на Тамні й, судячи з його титулатури в низці написів, реалізував свої наміри після кончини брата42. Наші відомості про Комосарію грунтуються на двох присвятних написах, знайдених у Німфеї й на азіатській частині Боспора. На першо- му її ім'я встановлюється з великою часткою ймовірності, а на другому читається цілком впевнено. На постаменті невеликої статуї з Німфея від імені збереглося лише закінчення жіночого роду і патронімік — донька Горгіппа, котра присвятила статую богині, ім'я якої не збереглося43. З іншого напису (КБН. 1015) можна дізнатись про кревні зв'язки Комосарії (донька Горгіппа, дружина Перисада) і про те, що вона шану- вала східних богів Санарга і Астару. їхні імена жодного разу більше не траплялись в збереженій часом боспорській епіграфіці та й узагалі тепер вони лише гіпотетично ототожнюються з деякими древніми малоазій- ськими божествами44. Приношення Комосарії складалось із двох статуй, що частково вціліли разом з вапняковим постаментом з присвятним на- писом. Хоча ті боги мали східне походження, їхній вигляд був уже еллінізованим, бо статуї одягнені в грецьке вбрання45. Святилище ж, в якому знаходились статуї, стояло на високому березі Ахтанизовського лиману. Описані вище пам'ятки дозволяють зробити висновок, що Комо- сарія відвідувала храми не лише в Пантикапеї, де перебувала головна ре- зиденція її чоловіка, а також відправлялась поклонитися богам до Німфея ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА і на азіатську частину Боспора. Можна думати, що вона брала активну участь у сакральному житті держави, і це було не лише її власне бажання, бо до того її зобов'язував статус дружини царя. Недарма значна кількість відомостей про боспорських цариць відноситься до сфери релігії, що буде показано далі. З написів (КБН. 1,2, 5,1041) і повідомлення Діодора Сицилійсько- го ((XX, 22-26) відомо, що Перисад І мав доньку Акію й трьох синів: Са- тира, Євмела і Притана, котрі почали боротися за владу по смерті батька. Ми не знаємо, чи всі вони були дітьми Комосарії. Акію видали заміж за Демофонта, сина Ергіна (КБН. 1037). Його ім'я свідчить про належність до боспорської аристократії, а негрецький патронімік може говорити про зв'язок із знаттю сіндського чи меотського походження46. За звичаєм свого царського роду Акія шанувала Афродіту і присвятила їй статую, від якої зберігся мармуровий постамент із написом (КБН. 1041), а Демо- фонт за свою дружину зробив присвяту Аполлону Лікареві (КБН. 1037). Місця знахідок двох написів з ім'ям Акії свідчать, що вона жила в Гермо- нассі. Наступна серед відомих нам дружин боспорських царів названа в поемі Овідія «Ібіс» (вірші 309-310) і в поясненнях до цих віршів антич- них коментаторів. «Ібіс» був написаний у перші роки перебування за- сланця Овідія в Томах, тому поет, перебуваючи в Причорномор'ї, при- родно, міг згадати похмуру боспорську легенду, сюжет якої вже увійшов до еллінської поезії. Овідій висловив своєму недругові жорстоке побажання, мабуть, натякаючи на якісь негожі обставини його біографії: «Хай буде названа благочестивою перелюбниця, котра вб'є тебе, подібно до того, як була названа благочестивою та, котра із помсти вбила Левкона». Один із схолі- астів, древніх коментаторів поеми, наводить два рядки із твору не відомо- го тепер поета Аріона: «Левкон убив брата за дружину, а та його, і обидва були причиною вбивства». У схоліях названо також ім'я злочинниці - Алкіфоя47. Вчені відносять цю оповідь до Левкона II, бо перший Левкон по- мер своєю смертю в 351 р. до н. e. після сорока років успішного правління своїм царством (Diod. Sіс. XVI, 31). Драматична історія на грунті при- страсті до чужої дружини сталася на Боспорі в першій половині III ст. до н. є., тобто за два століття до написання «Ібіса». Схоліасти по-різному по- яснювали перебіг подій, що перетворились на легенду. Одні писали, що Левкон убив брата через пристрасть до його дружини, інші вважали, що брат спокусив дружину Левкона, але всі сходились на тому, що у плині сварки Алкіфоя стала вбивцею. У версії Овідія дружина Левкона вчинила перелюбство, а потім убила чоловіка за розправу з коханцем. Напевне, 23 МАРИНА СКРЖИНСЬКА Овідій назвав її благочестивою тому, що з ім'ям цієї цариці пов'язувався такий епітет, що, мабуть, відбивав її ревність у шануванні богів48. У згаданому вище присвятному написі Комосарії при її імені наз- вані лише імена батька і чоловіка та відсутній жодний титул—на відміну від її чоловіка Перисада, названого архонтом Боспора і Феодосії й царем синдів, всіх маоітів і фатеїв. Пізніше дружини боспорських царів офіційно одержували титул цариці, про що нам відомо з середини II ст. до н. e. Тоді тезка Комосарії—Камасарія, донька Спартока VI і дружина Пе- рисада IV4 9 (у написанні її імені відрізняються лише перша і друга го- лосні, що пояснюється невпорядкованістю древньої орфографії), імену- валась царицею, й цей її титул писали в офіційних документах як на само- му Боспорі, так і за його межами. Джерела наших звісток про Камасарію містяться в трьох написах, знайдених на Боспорі, в Мілеті й у Дельфах (КБН. 5; МИС5 0. 15, 38). Спартокиди, подібно до багатьох інших царів, часто носили тра- диційні для їх роду імена. Ми знаємо кілька царів Спартоків, Сатирів, Пе- рисадів і Левконів (КБН. С. 832). Варто звернути увагу на те, що такі іме- на не засвідчені в родинах інших громадян Боспора. На думку деяких дослідників, рядовим громадянам заборонялось носити царські імена51. Більш ґрунтовною уявляється аргументація І. Є. Сурикова, котрий пока- зав, що у кожній аристократичній грецькій родині дотримувались свого певного кола імен, які вказували на приналежність до тієї чи іншої сім'ї чи роду. Тому можна думати, що у Спартокидів здавна існували особливі імена, які не зустрічались в інших боспорських родинах52 І. Є. Суриков залучив для свого дослідження лише чоловічі імена. Наявність же двох цариць Камасарій, кревно пов'язаних із родом Спартокидів, доводить, що правила вибору імен у цій родині стосувались і жінок, і що їх імена, так само, як чоловічі, не давали іншим боспорянкам. Цариця Камасарія разом із своїм чоловіком Перисадом шанувала Аполлона не лише як верховного бога боспорського пантеону, а й при- несла йому золотий дарунок у знамените святилище Бранхіди поблизу Мілета (МИС. 38). Вона молилась Аполлону в Дельфах і разом з Периса- дом надавала гостинність і підтримку дельфійцям на Боспорі, за що вони дарували царському подружжю проксенію. Цей почесний декрет з пере- ліком різних пільг, на жаль, зберігся не повністю: «Постановлено по- лісом дельфійців на повноважному зібранні із законним голосуванням. Оскільки цар Перисад і цариця Камасарія [донька або діти] Спартока за- лишаються і самі, і предки їх такими, що шанують дельфійське божество, а також людяно поводяться з громадянами Дельф, котрі звертаються до них, постановлено полісом...»53. Мілетський і дельфійський написи да- 24 • ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА ють вагомі підстави вважати, що Камасарія їздила до Еллади на знаме- ниті всегрецькі свята Аполлона. У проксенії після імен Перисада і Камасарії ім'я батька вказано інше в останньої, що досить незвично для імен грецьких громадян. Тому виникло досить обгрунтоване (але не всіма дослідниками прийняте) при- пущення, що по-батькові Спарток відноситься до них обох, і вони обоє пули його дітьми, можливо, від різних матерів54. Кревноспоріднені шлю- ­и, обумовлені збереженням влади всередині правлячої династії, а також небажанням допускати чужаків до панівної еліти, були поширені в елліністичних державах. Широко відомо про такі шлюби в Єгипті. Та ближчий приклад для Боспора зустрічається серед царів Понта, багато яких були близькими родичами боспорян, а Мітрідат Євпатор, Фарнак і І Ііфодорида в різний час правили обома державами. Сучасник Перисада і Камасарії понтійський цар Мітрідат IV одружився з своєю сестрою Лао- дикою55. Таким чином, Камасарія, так само, як її тезка, котра жила ран- іше, була не лише дружиною царя, а й його близькою родичкою. В себе на батьківщині Камасарія, як це було прийнято в середо- вищі жіноцтва царського роду56, особливо шанувала Афродіту Апатуру. Недарма Феокрит, глава фіаса (релігійної співдружності), що відправляв культ Афродіти в Пантикапеї, разом з іншими членами фіаса присвятив богині пам'ятник з її зображенням і написом «за архонта і царя Перисада, сина царя Перисада, Матерелюбного, і за царицю Камасарію, доньку Спартока Чадолюбну, і за Аргота, сина Ісанфа, мужа цариці Камасарії» (КБН. 75). Тут, як і в дельфійській проксенії, Камасарію названо донькою Спартока VI. Крім того, згадано другого чоловіка Камасарії Аргота без царського титулу. Значить, Перисад IV на час появи цього пам'ятника по- мер, і його владу успадкував його син Перисад V. Другий же чоловік ца- риці не став царем. Стела з цим написом має фронтон, прикрашений рельєфним зобра- женням Афродіти, котра летить на лебеді, та фігурками Ерота і двох Нік. Нижче вміщені три вінки під іменами Перисада, Камасарії й Аргота, що стоять поза текстом присвяти. Так представлені їхні нагороди, а одним з приводів для встановлення пам'ятника було увінчання цих персон почес- ними вінками, що відбувалось у греків під час суспільних свят при вели- кому зібранні народу. Боспорські царі неодноразово одержували почесні золоті вінки в Афінах на святах Великих Панафіней і Діонісій (МИС. 3,4) і, певно, такі нагороди вручали царям на батьківщині. Місцевою особли- вістю слід визнати нагородження вінком жінки, що пояснюється її видат- ним становищем у суспільстві. Це унікальне свідоцтво для Північного Причорномор'я еліністичного часу. Церемонія нагородження, швидше 25 МАРИНА СКРЖИНСЬКА за все, проходила в Пантикапеї — адже не випадково там знайдена згадана стела. Син Камасарії й Перисада IV, мабуть, був дитиною, коли помер його батько, так що мати протягом приблизно десяти років виконувала обов'язки регента і правила Боспором до того, як син близько 170 р. н. е. став царем Перисадом V. Внесення до їхніх титулів слів Філометер і Філотекна (люблячий матір і любляча дитину), ймовірно, вказує на гли- боку прив'язаність між матір'ю і сином. Подібні епітети в своїй титула- турі приймали правителі й інших держав. Зокрема, у той самий час у Понтійському царстві при владі були Мітрідат IV і його дружина Лаодіка Філадельфи (люблячі брата або сестру). Філадельфами називались Пто- лемей II у Єгипті, Аттал II у Пергамі, там же ми знаємо царів з подібними іменами, але з прізвиськами Філометер. Нині не існує жодних певних свідоцтв того, наскільки активну участь Камасарія брала в керівництві державою. Чи була вона правитель- кою, чи за її постаттю ховались справжні творці боспорської історії. Якщо її шлюб з Перисадом був укладений, як водилось тоді, за рішенням старшого в родині чоловіка, то, ставши вдовою, вона вільніше могла роз- поряджатися своєю долею. В такому разі Камасарія виходила за Аргота за власною волею, але, зрозуміло, нам не дано знати, був цей шлюб за взаємним почуттям, чи за взаємною вигодою. Серед відомостей про боспорських цариць Динамія посідає перше місце не лише за кількістю згадок про неї, а й за різноманітністю джерел. Серед них твори античних авторів, лапідарні написи, причому не лише боспорські монети з її ім'ям і зображенням, нарешті, рідкісний портрет- ний бронзовий бюст. Звістки джерел про родину Динамії та її самостійні дії дозволяють уявити характер і вдачу цієї жінки, про що нічого не відомо щодо інших боспорських цариць. Динамія народилась у середині 60-х років першого століття до н. е. у родині понтійських царів, котрі водночас були й понтійськими правите- лями. Важко сказати, де вона провела дитинство: на Боспорі чи на півден- них берегах Чорного моря. Але, певна річ, вона добре знала Понтійське царство, де жили її батько Фарнак і дід, знаменитий Мітрідат Євпатор, котрий прославився нестримним прагненням створити власну, незалеж- ну від Рима, велику державу, що охоплювала б більшість земель Причор- номор'я. Значні частини життя Мітрідата і Фарнака пройшли на Боспорі, й обидва вони там і загинули (Арріап. Міthr. 101-110). У родині Динамії, як було заведено в царських династіях, дівчат видавали заміж, керуючись виключно політичними міркуваннями. Її дід заручив двох доньок із єгипетським і критським царями (Арріап. Міthr. 111), а коли йому здалось вигідним, вирішив віддати інших доньок за ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА скіфських вождів, прохаючи їх прислати йому на допомогу своє військо. Перспектива життя серед диких варварів здалася грецьким царівнам на- стільки жахливою, що, певно, не без їх сприяння, воїни з конвою, який охороняв посольство Мітрідата, перебили євнухів, котрі супроводжува- ли дівчат, і відіслали їх до Помпея (Арріап. Міthr. 101). Щоправда, і там па них чекала сумна доля бранок, котрі, завдяки знатності походження, разом з братами йшли серед полонених у тріумфі Помпея. Доньки Мітрідата й тітки Динамії Орсаварида і Євпатра згадані Аппіаном серед дітей переможених царів, що пройшли перед тріумфальною колісницею полководця (Арріап. Міthr. 117). Інші близькі родички Динамії виявили неабияку твердість характе- ру і могли бути для неї прикладом мужньої поведінки. Дві доньки Мітрідата, що перебували разом з ним у Пантикапеї, у критичну хвилину, коли батько вирішив залишити світ, добровільно прийняти отруту і по- мерли, не здавшись ворогові, що облягав місто, — на відміну від кількох своїх братів, котрі раніше опинились у подібних обставинах у Фанагорії. Тоді ж їхня сестра Клеопатра зуміла переконати своє оточення не капіту- лювати перед повсталими жителями Фанагорії й дочекалась кораблів, посланих їй на допомогу батьком (Арріап. Міthr. 108). Так само, як інших царських доньок, Динамію збирались видати заміж із політичних міркувань. Напевне, про неї йшлося під час невдалих перемов послів Фарнака з Цезарем у 47 р. до н. е. Аппіан, що написав про це, не назвав імені доньки Фарнака (Арр. ВС. II, 91). Але вчені думають, що мовилося про Динамію, тому що про її сестер ніде не згадується57. Проте царівна сама воліла розпоряджатися власною долею, і засобом для цього обрала шлюби, корисні їй, що для жінки було єдиним шляхом зро- бити самостійну політичну кар'єру. За своє доросле життя вона уклала кілька таких шлюбів, кожного разу керуючись політичною доцільністю і бажанням утриматися при владі. Після загибелі Фарнака Динамії виявилось не під силу успадкува- ти його владу на Боспорі і тому вона вийшла заміж за Асандра, боспор- ського намісника, котрий зрадив її батька і став його вбивцею. Цей шлюб був потрібний і Асандру: ставши чоловіком доньки попереднього царя, він одержав видимість законності своїх претензій на боспорський пре- стол. З погляду моралі вчинок Динамії був не гіршим від поведінки її батька Фарнака. Адже той був улюбленим сином Мітрідата, котрий ого- лосив його своїм наступником, що не завадило Фарнакові зрадити батька і довести його до смерті. Заміжжя Динамії органічно вписується у спосіб дій членів її родини, котрі боролись за владу будь-якими методами, та й у звичаї інших царських династій елліністичного часу. _____ _ _ _ _ _ _ 27 All _____ _ _____ МАРИНА СКРЖИНСЬКА Про дітей царської родини нічого не відомо. Можливо, їхнім сином був боспорянин, що одружився з Гікією, донькою знатного херсонесита. Втілюючи в життя бажання батьків підкорити Херсонес Боспору, він за- гинув при невдалій спробі захоплення влади в II дес. до н. е. (Const. Porphr. De adm. imp. 53)58 Шлюб Асандра і Динамії тривав близько тридцяти років, аж до смерті царя в глибокій Старості в 17 р. до н. є. До того часу відноситься напис на постаменті стагуй Посейдона і Афродіти, встановлених у Пан- тикапеї навархом Панталеоном «у царювання царя царів великого Асандра, друга римлЯй, рятівника, і цариці Динамії» (КБН. ЗО). Включен- ня до титулу епітету «друг римлян» (φιλορώμαιος) свідчить про певну по- літичну залежність боспорян від Риму. У пізніших написах титул Дина- мії має той самий епітет (КБН. 38,46). За її життя, а, можливо, за її ініціа- тивою міста Пантикадеїі і Фанагорія були перейменовані на Кесарію й Агріппею на честь імператора Августа і його тестя Агріппи. Тому статуя цариці в Фанагорії мала напис: «від народу агріппейців» (КБН. 979), а карбовані за її правліящ міські мідні монети Пантикапея несуть на собі назву міста Кесарії59. Однак, як доводять лапідарні й монетні написи, нові назви не прижились надовго, і головні міста європейської та азіа- тської сторін Боспора Незабаром повернули свої одвічні найменування. Динамія була не просто дружиною царя, але брала активну участь в керівництві державою 60. В останні роки життя Асандра, коли йому було більше 80 років (Ps. Luc. Macr. 17), цар, за словами Діона Кассія (LIV, 24), передав владу Динамії. Саме вона, а не Асандр, у 20-і роки до н. є. мала підтримку імператора Августа, котрий у 20-м і 16-м роках надав їй право випустити боспорські золоті статери з її зображенням на аверсі і написом «цариця Дийамія»61. На реверсі цих монет карбували зірку і півмісяць, династичні знаки понтійських царів, що вели свій рід від Ахеменідів. Ці знаки нагадували не лише родовід цариці, а й також її батька і діда, котрі були боспорськими царями. Із боспорських Надисів з ім'ям Динамії, поряд з її титулами й іме- нами батька, діда і першого чоловіка (КБН. 30,31,979), можна дізнатися, що їй за життя, так само, як іншим правителям Босиора, встановлювали статуї (КБН. (79). Напевне, вони мали ті портретні риси, що їх скульптор передав на бронзовому бьості цариці, знайденому на Тамані (мал. 3). Вона представлена немолодою жінкою, може бути, дещо ідеалізованою, але з характерними рисами зовнішності: вона має широке обличчя із стисну- і ими губами, кругле підборіддя і великий прямий ніс. Зачіска з локонами зроблена по моді, відомій за римськими портретами її сучасниць. На го- лові у Динамії гостроконечна фрігійська шапка, прикрашена інкрустова- ними срібними чірками - емблемою роду Мітрідата62. Така зірка разом з 28 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА півмісяцем викарбована також на згаданих золотих статерах з профілем цариці. За кількома епіграфічними пам'ятками можна судити про політич- ну діяльність Динамії. Постаменти з написами, що збереглись, свідчать про встановлення від імені цариці скульптурних зображень Августа і його дружини Лівії в Пантикапеї, Фанагорії й Гермонассі (КБН. 38, 978, 1046). То був один із способів визнання авторитету й могутності Рим- ської імперії та її правителів. Херсонеська проксенія боспорянину Амінію вказує на те, що Динамія від власного імені надсилала послів до інших держав (ІРЕ12. 354). Порівняно недавно опублікований надгробок Матіана, ймовірно, свідчить про наявність охоронців, що супроводжува- ли царицю63. Цей надгробок, що стояв колись на якомусь таманському некро- полі і зберігається тепер у Таманському музеї, заслуговує детальнішого опису, бо в його написі зафіксований унікальний для Боспора випадок поставлення такого пам'ятника, замовленого членом царської родини не своєму родичу. На вапняковій стелі вирізьблений рельєф вершника у воїнському обладунку. Він озброєний списом, луком і сагайдаком зі стрілами, біля ніг коня — собака, що, як і її господар, мабуть, охороняла царицю. Напис під рельєфом мовить: «Цариця Динамія [поставила зобра- ження] Матіана [сина] Заідара, пам'яті заради». В. П. Яйленко вважає, що озброєння вершника вказує на його загибель під час військової служби у Динамії, що подалася на азіатський бік Боспора після розриву з її останнім мужем Полемоном. Дослідник гадає, що Матіан, ім'я й по бать- кові якого свідчать про його іранське походження, був ватажком війська аспургіан під час їх протистояння Полемону64. Однак, якщо погодитись із обґрунтованим нині твердженням, що Динамія померла близько 12 р. до н. е.6 5, то ця гіпотеза виявляється помилковою. Здається більш віро- гідною думка Г. С Русяєвої щодо того, що цариця поставила надгробок начальникові свого загону охоронців, котрий не раз допомагав їй у часто небезпечних поїздках по Боспору66. На завершення огляду написів від імені Динамії відзначимо, що в епітафії Матіана й низці інших офіційних написів вона не раз називала себе просто царицею і не вказувала імені батька чи чоловіка, як належало писати при жіночих іменах боспорських громадянок. Ця риса свідчить про незалежність і самостійність цариці в своїх діях. На схилі життя Асандра на Боспорі з'явився якийсь Скрибоній, котрий видавав себе за внука Мітрідата. Разом із своїми прихильниками він бажав скинути з престолу вже старого і слабкого Асандра, твердячи, ніби Август призначив його правителем царства. Виходячи з того, що узурпатор мав сильну підтримку, Динамія по смерті Асандра вирішила 29 МАРИНА СКРЖИНСЬКА зберегти владу, ставши дружиною Скрибонія. Незабаром по тому Скри- боній загинув у боротьбі з своїми противниками (Dio. Cass. LIV, 24), котрі не погоджувались з його намірами повністю визнати римську геге- монію й підтримували бажання Риму утворити васальне Понтійсько-Бос- порське царство. Після смерті Скрибонія Август і Агріппа продовжували втілювати в життя намір щодо статусу Боспора. Для цього вони вирішили зробити боспорським правителем Птолемона, котрий був на той час вже царем Понта. Коли, не дивлячись на опір боспорян, Птолемону пощастило ста- ти царем у Пантикапеї, Динамія з благословення Августа в 14 р. до н. е. стала дружиною чергового боспорського царя. Вона ще два роки була при владі під час безперервних заворушень і війн, які доводилось вести Птолемону. На думку деяких вчених, котрі виходили з непрямих епіграфічних і нумізматичних свідчень, Динамія померла близько 12 р. до н. є. 6 7 Проте не всі дослідники відмовляються від висловленого ще на початку XX ст. припущення, що Динамія розірвала шлюб із Птолемоном і перебралась на азіатський бік Боспора, де користувалась симпатіями місцевого насе- лення. Потім, по смерті Птолемона, вона знову ненадовго зробилась ца- рицею і померла в похилому віці під час царювання Аспурга68. В12 чи 11р.до н.е. колишній чоловік Динамії Птолемон за бажан- ням Августа одружився з Піфадоридою, донькою римлянки Антонії й знатного грека Піфадора з малоазійського міста Трали, унаслідок чого ця іноземка стала боспорською царицею. Протягом нетривалого царювання свого чоловіка вона народила двох синів: Полемона і Зенона, а також доньку Антонію Тифену. По загибелі царя у 8-7 р. до н. е. на азіатському боці Боспора Піфадорида стала правителькою держави, про що свідчить напис із Гермонасси69. Та в неї з'явився сильний суперник в особі сина Асандра Асиурга, котрому співчувало місцеве населення. Тому Августу довелося визнати верховенство Аспурга. Піфагорида ж, «котра була жінкою розумною і вміла правити справами» (Strab. XII, 3, 29), перебра- лась до інших володінь, що дісталися їй від Птолемона. Там доля її скла- лася вдало. У 3 р. до н. є. вона одружилася з царем Кападокії Архелаєм, і Август затвердив за нею титул цариці Понта (Strab. XII, 3, 29; МИС. 42)7 0. Таким чином, кілька років, що їх Піфагорида провела на Бос- порі, були лише невеликим і не найкращим відрізком її життя, котре за- вершилось у 22-23 р. н е. Наступною боспорською царицею стала Гіпепірія, дружина Ас- пурга, Він, напевне, був пасербом Динамії. Адже в написі на постаменті статуї Аспурга, що стояла в Пантикапеї, його названо сином царя Асандроха, чис ім'я досить схоже з ім'ям царя Асандра. Але сам цар ЗО ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА Асандрох ніде не згадується. Той факт, що Аспург не одразу зробився ца- рем після кончини Асандра, швидше за все вказує на те, що він народився раніше, ніж його батько посів царський престол і узаконив свій статус шлюбом з Динамією. Вже немолодий на той час Асандр раніше мав дру- жину Глікарію, котрій поставив поблизу Німфея пам'ятник з віршованим написом (КБН. 913). Тому Аспург, мабуть, син Глікарії, не був кревно по- в'язаний з царським родом і не міг одразу претендувати на владу, коли номер його батько. Шлюб царя Аспурга з Гіпепірією, як звичайно, був укладений з по- літичних міркувань. Наречену взяли з фракійського царського роду, і, за- вдяки цій спорідненості, Аспург приєднав до свого імені друге, фра- кійське, — Рескупорид71. Коли він помер у 37-38 р. н. е., цариця якийсь час правила державою до того, як передала владу синові Мітрідату, на- званому в пам'ять про знаменитого царя Мітрідата Євпатора. Факт ко- роткого правління цієї жінки засвідчується монетою з її профілем й напи- сом «цариця Гіпепірія»72. Пізніше відомі ще дві боспорські цариці, та про них немає жодних відомостей, крім імен і часу правління їх чоловіків. Ім'я Евніки відновле- но В. В. Латишевим у двох поганої збереженості написах із Гермонаси і Горгіпії (КБН. 1047,1118). Якщо ця реконструкція є вірною, то виходить, що Евніка була дружиною Котіса І й матір'ю їхнього сина Рескупорида II, а час її життя припадає на другу половину І ст. до н. е. Інша цариця, Елія, жила двома століттями пізніше Евніки. Вона була дружиною Тейрана, котрий правив з 275-276 по 279-280 pp. У Пан- тикапеї на честь якоїсь перемоги було встановлено пам'ятник із зобра- женням богів Зевса і Гери. У написі на мармуровій базі вказано час його спорудження у царювання Тейрана і висловлено побажання довголіття царю й цариці Елії (КБН. 36). Отже, нині можна певно назвати лише вісім боспорських цариць, хоча їх в дійсності було набагато більше. Починаючи з V ст. до н. є. аж до присмерку античності Боспором правили не менше 50 царів, і кожний мав дружину, можливо, не одну. Знатний родовід цариць, відображений у написах і в творах древніх авторів, показує принципи вибору дружин до боспорського царського дому: одруження мало або зберегти всі важелі впливу всередині панівної династії або надати їй корисні зв'язки. А від наречених чекали народження нащадків і, певна річ, покірності. Напевне, більшість боспорських цариць мала таку якість і тому не залишила слід в історії. За кількістю сучасних відомостей про них Динамія не випадко- во посідає перше місце. Вона явно володіла видатним вольовим характе- ром і політичним чуттям. Її єдину з усіх відомих боспорських цариць 31 МАРИНА СКРЖИНСЬКА можна назвати справжньою владною правителькою, котра зіграла багато в чому позитивну роль у державному житті Боспора. Ж і н к и з с е р е д о в и щ а н е п о в н о п р а в н о г о н а с е л е н н я Навіть ідеальні з погляду чоловіка дружини не відповідали всім їхнім запитам, і чоловіки звичайно спілкувались ще й з жінками з непов- ноправного населення. їхнє становище в суспільстві було нижчим, ніж у законних дружин, зате їм дозволялась більша вільність поведінки. Роль жінки різного соціального стану ясно висловлена в одній промові з ко- дексу Демосфена (LIX, 122): «Гетер маємо заради задоволення, налож- ниць для повсякденнної тілесної втіхи, а дружин для народження законних дітей і вірної охорони хатнього майна». Наложниць зазвичай брали з середовища рабинь. Про існування рабинь на Боспорі існує незначна кількість свідчень, хоча можна з упев- неністю сказати, що вони, так само, як в інших грецьких державах, вико- ристовувались у значній кількості в хатньому господарстві всіх більш- менш заможних громадян. В домі їм доручали найважчі роботи, наприк- лад, приготування муки із зерна. Вони доглядали дітей, пряли і ткали разом з господаркою, готували щоденну їжу. У боспорських написах римського часу є кілька документів про дарування волі рабині (КБН. 74, 1123-1125, 1127). В андроні, на чоловічій половині дому, чоловіки приймали гостей. Дружини і доньки там не бували присутні, але туди для розваги запрошу- вали жінок із неповноправного населення, котрі могли бути й вільними, й рабинями. Один із персонажів «Характерів» Феофраста (розд. 20) гово- рить гостям, що, коли їм забажається, то він пошле раба до звідника за флейтисткою, щоб «вона нам зіграла і повеселила нас». На таких бенке- тах також бували танцівниці й музикантки, що грали на струнних інстру- ментах. Про таких жінок чимало написано у творах Платона (Protag. 347 c-d; Symp. 212 d-e) і Ксенофонта (Symp. II, 1), а побачити їх можна на розписах численних аттичних ваз, де вони виконують ролі не лише музи- канток, а й гетер. Боспоряни купували вази з такими картинами. Наприк- лад, на червонофігурній пелиці з Пантикапея зображено двох гетер і юна- ка7 3. Епітафія флейтистки Пасафілікати, котра мешкала в Мірмекії в IV ст. до н. є, свідчить про існування таких жінок на Боспорі (КБН. 875). На це вказує також дарчий напис гетері на чорнолаковому кілику з Нім- фея74. Дружинам і донькам громадян не годилось пити вино, та це прави- ло не поширювалось на гетер, про що, зокрема, свідчить піднесений такій жінці у дарунок кілик — сосуд, призначений для пиття вина. 32 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА 33 Мал. 3. Бронзовий бюст цариці Динамії, знайдений на Таманському півострові. Кінець 1 ст. до н. е. Мал. 5. Надгробок Глікарії з некрополя Пантикапея. Друга половина І ст. до н. е. Мал. 7. Танагрська статуетка з Феодосії. ІІІ ст. до н. е. L МАМИНА СКРЖИНСЬКА Мал. 6. Сцени туалету жінок у гінекеї. Кришка пекани з Пантикапея. 350-340 pp. до н. е ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА Серед гетер траплялись не лише місцеві, а й приїжджі. Дві стели 1V—III ст. до н. є. з пантикапейського некрополя посередньо свідчать про присутність гетер на Боспорі. Написи на їхніх надгробках є лаконічними: «Атенаїда хиянка» або «Мирина гераклеянка» — відсутні імена батька чи чоловіка. Адже в написах на могилах жінок і доньок з родин приїжд- жих громадян інших держав завжди вказані чоловіки, найближчі родичі. Наприклад, «Мікка, дружина Кокка, донька Токона, гераклеянка» (КБН. 1193; див. також № 124, 130 і 249). З о в н і ш н і й в и г л я д Імена боспорян мовлять про те, що до громадянської общини по- стійно вливались представники місцевих племен, які жили частково на землях держави, а частково біля її кордонів. Все це відбивалось на етнічному типі облич громадян. Портретні зображення на вапнякових пе- реважно надгробках місцевої роботи передають тип жіночого обличчя, що поширився тут: із широкими вилицями, важким підборіддям і кругли- ми, широко поставленими очима (мал. 4) 7 5 . Боспорські скульптори в своїх творіннях або відбивали ідеальний образ людини, або передавали також індивідуальні риси облич сучасників76. До першого типу зобра- жень відноситься стела із віршованою епітафією Хрести, доньки Олек- сандра, а до другого — обличчя Хрисії, доньки Деметрія, на її надгробко- вому рельєфі (КБН. 141, 553)77. Одяг і прикраси бостюрянок мало відрізнялись від убору інших гречанок. Про це можна судити за творами місцевих скульпторів і за інвентарем поховань. Мода на одяг змінювалась повільно, і два основних компоненти залишались незмінними як в чоловічому, так і в жіночому костюмі: хитон, рід нижньої сорочки, і різного вигляду плащі, що надяга- лись на нього. Жіночі хитони сягали підлоги, а в коротких з'являлись, ма- буть, самі лише танцівниці. Вдома жінки носили лише хитон із товстої або тонкої тканини, в залежності від погоди. Цей одяг міг бути безрукав- ним або мати довгі чи короткі рукави. Плащі накидали при виході на ву- лицю, причому жінки часто накривали його краєм голову. В такому вбранні ми бачимо боспорянок на багатьох теракотах місцевого вироб- ництва і на рельєфах надгробків (мал. 5). Стиль повсякденного жіночого одягу був досить демократичним і скромним і не залежав від приналеж- ності до тієї чи іншої соцільної групи. Тому улюблена рабиня багатого господаря могла бухи одягненою не гірше від його дружини і краще, ніж доньки і дружини бідних громадян78. У своїй більшості античні тканини були вовняними, лише зрідка льон і шовк використовували для коштовного жіночого одягу, про що 37 МАРИНА СКРЖИНСЬКА свідчать їх зовсім нечасті знахідки на Боспорі79. Вовну для тканин або за- лишали в її природному кольорі, або фарбували в різні кольори, отож хи- тон і плащ нерідко бували різного кольору. Судячи за залишками фарби на теракотах, особливо поширеним було поєднання рожевого або черво- ного з синім або блакитним. Щоденний одяг бував однокольоровим або оздобленим по краю каймою. Тканина для нього звичайно виготовлялась на домашньому ткацькому верстаті, а для святкового вбрання купували мистецьки зроблені місцеві й привізні парадні хитони і плащі. їх прикра- шали золоті нитки, ткані й вишиті візерунки, а також нашивні металеві бляшки й бісер. Чудовий зразок вовняного жіночого одягу, що частково зберігся, походить із поховання IV ст. до н. е. в Павловському кургані по- близу Пантикапея. Амазонки, що скачуть, вишиті жовтими, зеленими і чорними нитками на фіолетовому тлі, а край одягу обрамляв рослинний візерунок з пальметок, квітів і плодів, з'єднаних пагонами лози80. На відміну від сучасного кроєного одягу шитво у греків відіграва- ло мінімальну роль. Одяг звичайно складався з одного шматка тканини або з двох зшитих полотнищ, які треба було застібати або зав'язувати на плечах і закріплювати поясом. Навіть недовгий рукав можна було ство- рити шляхом напускання тканини. Краса одягу значною мірою визнача- лась умінням витончено розташувати складки, закріпивши їх застібками і поясом так, щоб вони добре тримались і не втрачали форми під час руху. У V-IV ст. до н. е. аттичні розписні вази могли служити боспорян- кам своєрідним журналом мод. Видатні вазописці докладно малювали різні види хитонів і плащів з орнаментами, що прикрашали їх. Прекрасні приклади такого роду можна побачити на вазах, знайдених у Пантикапеї. На них представлені жінки, що займаються туалетом у гінекеї, або наре- чена в оточенні подруг (мал. 1, 6). Ту саму роль відігравали й деякі при- візні теракоти із зображеннями жінок в різнокольоровому одязі, що спа- дає гарними складками. Такими є знайдені в Пантикапеї і Феодосії услав- лені в усьому грецькому світі танагрські статуетки кінці IV—III ст. до н. е.81 Вони зображують молодих жінок у гарно задрапірованих хитонах і гиматіях, їхнє хвилясте довге волосся зібране в пишні зачіски, до вух вставлені круглі сережки, а ноги взуті у гарні тонкі черевички (ё 7). Твори мистецтва могли також знайомити жінок із модою на за- чіски. Про те, що боспорянки в цьому не відставали від своїх сучасниць, свідчать портретні зображення цариць Динамії, Піфодориди і Гіпепірії, зачісаних так само, як знатні римлянки того часу82. Жінки доповнювали свій костюм різноманітними прикрасами: вставляли сережки до вух, носили на шиї намиста, на пальцях — обруч- ки, на руках — браслети. В особливо урочистих випадках увінчували го- нону діадемою або надягали золоту стленгіду, що імітувала розчесане на 38 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА проділ волосся. Дешеві бронзові й свинцеві прикраси масового місцевого виробництва були доступними більшості жінок. Про їх широке поширен- ня на Боспорі свідчать знахідки ливарних форм для невигадливих сере- жок, браслетів, булавок намистин і підвісок, а також бронзового штампу для виготовлення бляшок83. Вбрання багатих боспорянок включало різноманітні золоті при- краси, в основному привезені з Еллади або виготовлені на місці приїжд- жими ювелірами84. Порівняння цих прикрас із знайденими в інших грецьких містах показує, що боспорянки знали про новітні модні віяння й швидко їх переймали. Прикладом тому можуть бути золоті сережки так званого розкішного стилю, що створювались ювелірами високого класу в середині й другій половині IV ст. до н. є. Із 14 відомих нині пар половина походить із розкопок у Північному Причорномор'ї, а п'ять із них з тери- торії Боспора. Серед них пара з Феодосії (зберігається в Ермітажі), що зроблена найбільш досконало і має всесвітню славу85. Ці виконані в мікротехніці сережки — єдині, що мають сюжетну композицію, яка включає Ніку, котра керує колісницею, і воїна апобата в момент, коли він збирається стрибнути з колісниці86. Можливо, розкішні сережки, знай- дені на Боспорі і в Херсонесі, виготовив місцевий майстер, котрий врахо- вував смаки місцевих замовників87. Наслідування загальногрецькій моді можна прослідкувати на серії знахідок металевих кільцеподібних сережок із головою лева, що гарчить. Вони з'явились у другій половині IV до н. є. і користувались популяр- ністю в усьому грецькому світі протягом двох століть, виконуючи поряд з декоративною роллю, функцію апотропея88 — амулета, що перешкод- жає діям злих сил. Уже в кінці IV ст. до н. е. жінки на Боспорі й в Ольвії стали носити такі сережки, а в III ст. до н. е. багато заможних гречанок у всіх державах на північних берегах Понта наслідувало цю моду. На сере- дину XIX ст. лише на Боспорі було знайдено більше 20 екземплярів таких сережок, і з тієї пори ця колекція постійно збільшується89. Для менш за- можних прошарків населення місцеві майстри відливали подібні сереж- ки з бронзи і свинцю, а також із низькопробного срібла, про що свідчать ольвійські ливарні форми90. Отже, писемні й археологічні джерела дали можливість уявити, яке місце посідали жінки в родинному й суспільному житті античного Боспо- ра. Свідчення джерел в абсолютній більшості відносяться до дружин і доньок повноправних громадян. їхнє становище в суспільстві було в цілому таким самим, як і в більшості інших грецьких полісів. Основна частина життя проходила в межах дому і внутрішнього дворика. Жінки брали участь у релігійних святах і могли служити жрицями різних богів. Відмінність Боспора від інших античних держав Північного Причорно- 39 МАРИНА СКРЖИНСЬКА мор'я полягала в тому, що дружина царя офіційно посідала високе стано- вище в суспільстві й відігравала помітну роль у сакральному житті дер- жави. А в Ольвії й Херсонесі з їхньою демократичною виборною формо- правління дружини перших осіб держави за статусом нічим не відрізня- лись від інших громадянок, і вони ніколи, на відміну від боспорських цариць, не могли опинитися на чолі уряду. Нечисленні свідчення про жінок іншого суспільного статусу гово- рять про існування на Боспорі гетер і рабинь. їхнє місце в суспільстві можна визначити лише за аналогіями з тим, що відомо про таких жінок в інших античних державах. Пам'ятки образотворчого мистецтва й різно- манітні матеріальні знахідки дозволяють уявити зовнішній вигляд боспо- рянок: їхні одяг, прикраси, зачіски і навіть етнічний тип. 1Ростовцев Μ. И. Бронзовый бюст боспорской царицы и история Боспора в эпоху Августа // Древности. Труды Московского археологического общества. — Т. 25. — М., 1916; Сапрыкин С. Ю. Женщины — правительницы Понтийского и Боспорского царств (Динамия, Пифодорида, Антония Тифена) //Женщина в античном мире. — М., 1995. — С. 181-203; Яйленко В. П. Женщины, Афродита и жрица Афродиты в новых боспор- ских надписях // Женщина в античном мире. — М., 1995. — С. 204-272; Русяева А. С. Камасария и Динамия // Русяева А. С, Супруненко А. Б. Исторические личности Элли- но-скифской эпохи. — К., 2003. — С. 245-268. 2Андреев Ю. В. Спартанская гинекократия //Женщина в античном мире. — М., 1995. — С. 44-62. 3Cantarella E. Pandora's Daughters. The Role and Status of Women in Greek and Roman Antiquity. — Baltimore; London, 1989. — P. 91. "Там само. — С. 43. 5Lasey W. К. The Family in Classical Greece. — New-York, 1981. — P. 159. 6Фрайденберг О. М. Миф и литература в древности. — М., 1978. — С. 94, 97, 98, 141, 159; Кинжалов Р. В. К реконструкции древнегреческого свадебного обряда // Астарта. — Вып. 1. — СПб., 1999. — С. 71; Barringer J. Μ. Europa and Nereids Wedding or Funeral? //American Journal of Archeology (далі — AJA). —1999. — № 95. — P. 662-663. 7Докладний аналіз напису див. у статті: Доватур А. И. Проводы Феофилы // Этюды по античной истории и культуре Северного Причерноморья. —СПб., 1992. — С. 1-27. 8Кинжалов Р. В. Назв. праця. — С. 82. 9Древности Боспора Киммерийского. — СПб., 1854. (далі — ДБК). — Табл. 61,1; Отче- ты императорской Археологической комиссии (далі — OAK). — 1861. — Табл. 1; Лукья- нов С. С, Гриневич Ю. П. Керченская кальпида 1906 г. и поздняя краснофигурная жи- вопись // Материалы по археологии России. — 1915. — № 35 (далі — КПКЖ). — С. 50-51. — Табл. 6; Schefold К. Untersuchungen zu den Kertschen Vasen // Archäologische Mitteilungen aus russischen Sammlungen. — Berlin; Leipzig, 1934. — Bd. 4. (далі — UKV). — № 14; Beazley J. D. Attic Red-figure Vase-painters. — 2 ed. — Oxford, 1963. (далі — ARV). — 1475. 7; Lexicon iconographicum mythologiae classicae. — Bd. 1-8. — München, 1981-1997. (далі — LIMC). — Bd. 2. — S. 102. — № 993. 10КПКЖ. — С. 19-24; Greek and Roman Antiquities in the Hermitage. — Leningrad, 1975. (далі — GRA). — № 66; UKV. — № 286; ARV. — № 1475, 1 та інші. 11 КПКЖ. — С. 25, 141; Кинжалов Р. В. Назв. праця. — С. 89; UKV. — № 284. 12КПКЖ. — С. 26-28. 13ДБК. — Табл. 49; Горбунова К. С, Передольская А. А. Мастера греческих расписных ваз — Л., 1961. — С. 150. — Рис. 50. 40 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА 14ДБК —Табл 52-OAK. — 1 8 8 1 . — Табл.3;OAK—1912-15. — С.86,94— Рис. 135а,б; КМКЖ — С. 104, 106; UKV. — № 21, 28, 31-33, 281. 15Блаватский В. Д. Материалы по истории Пантикапея // Материалы и исследования по археологии СССР, (далі — МИА). —1951. — № 19. — С. 47; Гайдукевич В. Ф. К вопросу о ткацком ремесле на боспорских поселениях // МИА. —1952. — № 25. — С. 395-414; Петеpc Б. Г. Косторезное дело в античных государствах Северного Причерноморья. — Μ., 1986. — С. 59. 16ДБК. — Табл. 30, 8; Сокольский Н. И. Деревообрабатывающее ремесло в античных го- сударствах Северного Причерноморья. — М., 1971. — С. 219. — Рис. 67; Яковен- ко Е. В. «Скіпетр цариці» з Куль-Оби //Археологія. —1973. — № 1 1 . - 0 . 3 9 - 4 3 ; Макси- мова Μ. И. Артюховский курган. — Л . , 1979. — С. 88; Петере Б. Г. Назв. праця. — С. 57. 17Geddes A G Rages and Riches. The Costume of Athenian Men in Fifth Century // Classical Quarterly. — 1987. — T. 37. — № 2. — P. 310-311. 18Milne M. J. Prize of Woolworking // AJA. — 1945. — V. 59. — № 4. — P. 528-533. 19Гайдукевич В. Ф. К вопросу... — С. 407. 20IG — Inscriptiones Graecae, CIG — Corpus inscriptionum Graecarum. 21Античные государства Северного Причерноморья. — Μ,, 1986. — Табл. 122, 3. 22Яйленко В. П. Женщины, Афродита... С. 234-235. 23OAK — 1862. — С. 32-118; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — М.; Л., 1949. — С 255. 24Уильямс Д., Огден Д. Греческое золото. Ювелирное искусство классической эпохи. — СПб., 1995. (далі — ГЗ). — № 106-108. 25Скржинская М. В. Посвящения боспорян в Элевсинские таинства // Северное Причер- номорье в античное время. — К., 2002. — С. 178-180. 26ГЗ. — № 119, 120, 122, 203. 27ГЗ — № 124-126; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство... — С. 288. 28ГЗ. — № 127-129; 206-208. 29Бібліографію до цієї теми див. в статті: Емец И. А, Греко-варварские взаимовлияния на Боспоре Киммерийском. — М., 2002. — С. 94-95. 30IOSPE — Latyschev В. Inscriptiones orae septentrionalis Ponti Euxini. — Petropoli, 1916. 31Яйленко В. П. Женщины, Афродита... — С. 231, 235-236. 32Емец И. А. Назв. праця. — С. 100-101. 33Скржинская М. В. Счисление времени в античных городах Северного Причерно- морья // Норна у источника Судьбы: Сб. ст. в честь Е. А. Мельниковой. — М., 2001. — С. 364-366. 34Лосева Н. М. Аттический краснофигурный стамнос из Керчи // Сообщения ГМИИ. — 1984. — № 7. — С. 125-132. 35ДБК. —Табл. 53; OAK—1861. — Табл. 2; Толстиков В. П. Пантикапей — столица Бос- пора // Очерки археологии и истории Боспора. — М., 1992. — С. 68. — Рис. 10,5 та ін. 36Музы и маски. Каталог выставки Гос. Эрмитажа. — СПб., 2005. — № 27. 37Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство... — С. 176-177. — Рис. 32. 38ГЗ. — № 108, 206-208. 39Шауб Ю. И. Культовые танцы на Боспоре // Тезисы докладов Крымской научной кон- ференции «Проблемы античной культуры». — Симферополь, 1988 — С. 225-226; Вдовиченко И. И. Культовые танцы в изображениях на вазах «керченского стиля» // Боспорские исследования. — Вып. 2. — Симферополь, 2002. — С. 20-21. 40Толстой И. И. Греческие граффити древних городов Северного Причерноморья. — М.; Л., 1953. — С. 81. — № 125. 41Див. прим 1 і вказану в перелічених працях бібліографію. 42Яйленко В. П. Ольвия и Боспор в эллинистическую эпоху // Эллинизм: экономика, по- литика, культура. — М„ 1990. — С. 290. 43Древний город Нимфей: Каталог выставки. — СПб., 1999. — С. 90. — № 216. 41 МАРИНА СКРЖИНСЬКА 50 44Русяева А. С, Супруненко А. Б. Назв. праця. — С. 251-252. 45Иванова А. П. Скульптура и живопись Боспора. — К., 1961. — С . 66-70; Античная ску- льптура. Из собрания Керченского Государственного историко-культурного заповед- ника. — К., 2004. — С. 41. — № 3. 4S Яйленко В. П. Ольвия и Боспор... — С. 295. 47Подосинов А. В. Овидий и Причерноморье: опыт источниковедческого анализа поэти- ческого текста //Древнейшие государства на территории СССР. 1983. — М., 1984. — С. 165, 166. 48Ростовцев М. И. Скифия и Боспор. — Пг, 1925. — С. 139. 49Я дотримуюсь хронології боспорських царів, запропонованої В. П. Яйленком (Оль- вия... — С. 307), а в коментарі Корпус боспорских надписей. — М.; Л., 1965 (далі в при- мітках і по тексту — КБН). 75 Камасария названа донькою Спартока V і дружиною Пери- сада III. 50Граков Б. Н. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуос- трова и Малой Азии // ВДИ. — 1939. — № 3. (далі по тексту — МИС). 51 Завойкин А. А. Об институте династических имен Спартакидов // Древности Боспо- ра. — Симферополь, 2006. — № 10. — С. 223-225. 52Суриков И. Е. Власть и имя в государстве Спартокидов // Восточная Европа в древнос- ти и средневековье: 19-е чтения памяти чл.-корр. АН СССР В. Т. Пашуто. — М., 2007. — С. 253-257. 53 Переклад В. П. Яйленко за виправленим текстом в статті Яйленко В. П. Ольвия и Бос- пор... — С. 306. 54 Латышев В. В. PONTIKA. — СПб., 1909. —С. 300-302; Виноградов Ю. Г. Вотивная над- пись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во II в. до н. э. // Вестник древней истории (далі — ВДИ). — 1987. — № 1. — С. 63,64; Руся- ева А. С. Назв. праця. — С. 252-253. 55Максимова М. И. Античные города юго-восточного Причерноморья. — М.; Л., 1956. — С. 247. sS Яйленко В. П. Женщина, Афродита... — С. 230. 57 Сапрыкин С. Ю. Уникальный статер боспорской царицы Динамии // Советская архео- логия (далі — СА). — 1990. — № 3. — С. 208. 58Зубарь В. М. Основные этапы развития Херсонеса в середине I в. до н. э. — первой по- ловине II в. н. э. //ХерсонесТаврический в середине I в. до н. э — VI в. н. э. — Харьков, 2004. — С. 39-40. Там же бібліографія з цієї теми. 59Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — М.; Л., 1949. — С. 317, 586. — № 57, 58. 50Сапрыкин С. Ю. Женщины правительницы... — С . 186-187; Rostovzeff M.!. Queen Dy- namis of Bosporos // Journal of Hellenic Studies. — 1919. — V. 39. — P. 38. 61 Сапрыкин С. Ю. Уникальный статер... — С. 207. 62Ростовцев Μ. И. Бронзовый бюст... — С. 1-10. 63Яйленко В. П. Женщины, Афродита... — С. 220-222. — Рис. 11, 12. 64Там само. — С. 224. 65Фролова Н. А. О времени правления Динамии // СА. — 1978. — № 2. — С. 51-60; Сап- рыкин С. Ю. Женщины — правительницы... — С. 193. 66Русяева А. С, Супруненко А. Б. Назв. праця. — С. 268. 67Порів. прим. 60. 68РостовцевМ. И. Бронзовый бюст... —С. 18; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство... — С. 316-317; Яйленко В. П. Женщины, Афродита... — С. 224. 69Болтунова А. И. Надпись Пифодориды из Гермонассы // ВДИ. — 1989. — № Ι- Ο. 86-91. 70Сапрыкин С. Ю. Женщины — правительницы... — С. 197-198. 71 Ростовцев М. И. Бронзовый бюст... — С. 20; Сапрыкин С. Ю. Женщины — правитель- ницы... — С. 200. 72Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство... — С. 558. — Табл. 4, 67. 42 ЖІНКИ АНТИЧНОГО БОСПОРА 73ДБК. - Табл. 54; КПКЖ. — С. 50-51. Табл. 6; UKV. — № 367. 74Толстой И. И. Назв. праця. — С. 73. — № 107. 75Матковская Т. А. Боспорская мемориальная скульптура из керченского лапидария // Боспорские исследования, — Симферополь, 2003. — Т. 3. — С 239. — Рис. 25,26, 29, 31,33-35. 76Иванова А. П. Назв. праця. — С. 127. — Рис. 27, 29, 32, 34, 35, 37-40. 77 Там само. — Рис. 32, 69. 78 Riches М. Griechische Kleidung. — Berlin; Leipzig, 1928. — P. 34; Geddes A. G. Rages and Kidies The Costume of Athenian Men in Fifth Century // Classical Quarterly. — 1987. — Т.37. — № 2. — P. 326. 79Герцигер Д. С. Античные ткани из собрания Эрмитажа // Памятники античного при- кладного искусства. — Л., 1973. — С. 70-90. 80Там само — С. 8 1 . 81Соколов Г. И. Античное Причерномоье. — Л., 1973.— №66, 67; На краю ойкумены.— Μ . 2002. — № 257, 258. 82Ростовцев М. И. Бронзовый бюст... — С. 4. 83Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство... — С. 118-119; Античные государства Север- ного Причерноморья. — М., 1984. — С. 164. — Табл. 60. 84 ГЗ - № 87-96; 99-103; 106-110; 115-132 та ін. 85СаверкинаИ. И. Роскошные серьги в Эрмитаже и в других музеях //Античное Причер- номорье. — СПб., 2000. — С. 9, 15-16. 86 ГЗ — № 200; про сюжет, зображений на сережках, див.: Скржинская М. В. Изображе- нии апобата на серьгах из феодосийского некрополя и сюжеты с апобатами на вазах из Северного Причерноморья // Боспорский феномен: Материалы международной конференции. — СПб., 2002. — С. 129-133. 87 Рогов Ε. Я. О месте производства феодосийских и херсонесских серег роскошного сти- ля // Боспорский феномен: Материалы международной конференции. — СПб., 2001. — С. 68-72. 88 ГЗ — С. 34; Deppert-üppitz В. Griechischer Goldschmuck. — Mainz am Rhein, 1985. — S. 223. 89ДБК — с. 48. —Табл. 7, 1; Силантьева Л. Φ. Некрополь Нимфея//МИА. — 1959.— №69. — С. 91. — Рис. 50, 2. 90OAK — 1909. — 10. — С. 100; Фурманська А. 1. Ліварні форми с роскопок Ольвії // Археологічні пам'ятки АН УРСР. — К., 1958. — Т. 7. — С. 49-51; На краю ойкумены... — С. 343. 43

Схожі ресурси