Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.

У статті розглядається питання витоків «Договорів та постанов» 1710 р. Окреслено основні напрями пошуку джерел появи цього політико- правового проекту. Звернено особливу увагу на традицію ранньомодерного конституціоналізму, яка формувалася у середовищі інтелектуальної та політичної еліти Гетьма...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Кононенко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Україна в Центрально-Східній Європі
Schlagworte:	Історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78680
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. / В. Кононенко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — Вип. 6. — С. 297-322. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-78680
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-786802015-03-21T03:02:18Z Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. Кононенко, В. Історія У статті розглядається питання витоків «Договорів та постанов» 1710 р. Окреслено основні напрями пошуку джерел появи цього політико- правового проекту. Звернено особливу увагу на традицію ранньомодерного конституціоналізму, яка формувалася у середовищі інтелектуальної та політичної еліти Гетьманщини, та наведено аргументи на користь появи на її основі «Договорів та постанов». В статье рассматривается вопрос истоков «Договоров и постановлений» 1710 г. Очерчено основные направления поиска источников этого политико-правового проекта. Уделено особое внимание традиции конституционализма раннего нового времени, формирующейся в среде интеллектуальной и политической элиты Гетманщины, и приведены аргументы в пользу появления на ее основе «Договоров и постанов- лений». In paper have been indicated historiographical studies of investigations of «Treaties and Covenants» of 1710 year and analyzed problems of origins the political project. The traditions of Constitutionalism of political and intellectual elites have been deeply studied as background of «Treaties and Covenants» of 1710 year. 2013 Article Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. / В. Кононенко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — Вип. 6. — С. 297-322. — укр. XXXX-0035 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78680 94(477) «16/17» uk Україна в Центрально-Східній Європі Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Кононенко, В. Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. Україна в Центрально-Східній Європі
description	У статті розглядається питання витоків «Договорів та постанов» 1710 р. Окреслено основні напрями пошуку джерел появи цього політико- правового проекту. Звернено особливу увагу на традицію ранньомодерного конституціоналізму, яка формувалася у середовищі інтелектуальної та політичної еліти Гетьманщини, та наведено аргументи на користь появи на її основі «Договорів та постанов».
format	Article
author	Кононенко, В.
author_facet	Кононенко, В.
author_sort	Кононенко, В.
title	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.
title_short	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.
title_full	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.
title_fullStr	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.
title_full_unstemmed	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.
title_sort	політико-правові витоки «договорів та постанов» 1710 р.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78680
citation_txt	Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. / В. Кононенко // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — Вип. 6. — С. 297-322. — укр.
series	Україна в Центрально-Східній Європі
work_keys_str_mv	AT kononenkov polítikopravovívitokidogovorívtapostanov1710r
first_indexed	2025-07-06T02:45:34Z
last_indexed	2025-07-06T02:45:34Z
_version_	1836863911815544832
fulltext	ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 297 П УДК 94(477) «16/17» Василь Кононенко Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р. У статті розглядається питання витоків «Договорів та постанов» 1710 р. Окреслено основні напрями пошуку джерел появи цього політико- правового проекту. Звернено особливу увагу на традицію ранньомодер- ного конституціоналізму, яка формувалася у середовищі інтелектуаль- ної та політичної еліти Гетьманщини, та наведено аргументи на користь появи на її основі «Договорів та постанов». Ключові слова: «Договори та постанови» 1710 р., ранньомодерний конституціоналізм, Гетьманщина В статье рассматривается вопрос истоков «Договоров и поста- новлений» 1710 г. Очерчено основные направления поиска источников этого политико-правового проекта. Уделено особое внимание традиции конституционализма раннего нового времени, формирующейся в среде интеллектуальной и политической элиты Гетманщины, и приведены аргументы в пользу появления на ее основе «Договоров и постанов- лений». Ключевые слова: «Договора и постановления» 1710 р., конститу- ционализм раннего нового времени, Гетманщина In paper have been indicated historiographical studies of investigations of «Treaties and Covenants» of 1710 year and analyzed problems of origins the political project. The traditions of Constitutionalism of political and intel- lectual elites have been deeply studied as background of «Treaties and Covenants» of 1710 year. Keywords: «Treaties and Covenants» of 1710 year, Early Modern Constitutionalism, Hetmanate итання щодо з’ясування джерел, на основі яких було написано пам’ятку, найбільш відому під назвою «Конституція 1710 р.», продовжує залишатися актуальним, незважаючи на те, що її наукове вивчення має вікову традицію. Метою даної розвідки є висвітлення джерел українського конституціоналізму, на основі яких стала можливою КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 298 поява 5 (16) квітня 1710 р.1 «Договорів та постанов». Першу частину статті присвячено витокам українського конституціоналізму з різних культурних та інтелектуальних традицій. Їх схематичне окреслення, на нашу думку, дає можливість простежити важливість різних цивілізаційних впливів на суспільно-політичне життя Гетьманщини, які сприяли швидкій транс- формації мілітаризованої політичної системи Війська Запорозького, якою вона була на 1648 р., в оформлену державну структуру, переведену на кінець XVII — початок XVIII ст. «на мирні рейки»2 з правовим регулюванням відносин як станів (поспільства, козацтва, козацької старшини), так і полі- тичних інституцій (полковницького, старшинських та навіть гетьманського урядів). Оскільки взорування на політико-правові документи Гетьманщини стало, на нашу думку, визначальним для авторів «Договорів та постанов, то їм відведено найбільше уваги в останній частині розвідки. Стосовно теоретичного та методологічного аспекту дослідження витоків «Договорів та постанов», то їх, на нашу думку, потрібно розглядати у рамках концепції модернізації української адміністрації Лівобережної Гетьманщини протягом 1680–1700-х рр. На нашу думку, модернізаційні проекти озна- ченого періоду полягали у наступному: 1) розбудові центрального уряду та гетьманського двору, які ініціювали нові реформи задля посилення держави, захисту її кордонів та завоювання чи приєднання нових територій; 2) фор- муванні бюрократичних інституцій та збільшенні чисельності їхніх праців- ників; 3) створенні ефективної фіскальної системи і розвитку регулярної армії (що було взаємопов’язаним процесом); 4) розвитку судової системи; 5) проведенні культурної та церковної політики, покликаної зміцнювати престиж держави; 6) секуляризації свідомості еліти. Відомо, що модернізація змінила життя традиційних суспільств Західної Європи, в яких почали співіснувати старі цінності з новими, та, відповідно, усталені соціальні групи з новоствореними. На периферії ранньокапіталіс- тичної економіки, тобто в Центральній та Східній Європі, у цей час ці процеси проходили ще складніше. По-перше, модернізація на Сході мала місце у формі пристосування до Заходу (вестернізація). По-друге, вона здійснювалася у двох основних форматах: радикальному (реформи Петра І, Фрідріха Вільгельма І) та поміркованому (реформи Олексія Михайловича, польських королів з династії Сасів, І. Мазепи), які конкурували між собою. По-третє, модернізація периферії ранньокапіталістичної економіки відбу- валася на двох основних рівнях: в якості змін на рівні виробництва та як трансформація свідомості; саме в останньому вона на українському ґрунті —————— 1 Дати другої половини XVII — початку XVIII ст. подано за старим стилем, у дужках подано новий. 2 Складність цього процесу полягала у тому, що І. Мазепа намагався проводити зміни у Гетьманщині за умови постійних війн з Османською імперією та Кримським ханством й Шведським королівством. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 299 мала більш показові результати. Тому модернізація Гетьманщини краще представлена у проектах (найяскравіший з яких — «Договори та поста- нови»), ніж у реалізованих реформах3. В останній частині розвідки використано методику аналізу термінів та понять за допомогою складення конкордансів (4 з яких уміщено у додатках). Авторські висновки зведено у таблицю, яка наочно показує, що більшість пунктів пам’ятки мали прецеденти у статтях, договорах та інших політико- правових документах Гетьманщини другої половини XVII — початку XVIII ст.4 Річпосполитські впливи. М. Василенко один із перших звернув увагу на подібність українських «Договорів та постанов» (за формою присяги та викладом змісту) до pacta conventa, що укладалися між новообраним королем та шляхтою Речі Посполитої5. Традиція розгляду витоків пам’ятки початку XVIII ст. через призму впливів річпосполитської спадщини знайшла своє продовження і в працях окремих сучасних істориків, створених протягом останніх двох десятиліть6. Справді, якщо прийняти за основу твердження про початок раннього нового часу (й одночасно певних модер- нізаційних змін) в українських спільнотах з часу Люблінської унії 1569 р., стане очевидним, що до 1648 р. територія Гетьманщини перебувала у складі Польсько-Литовської держави 79 років. Це значить, що три покоління української еліти жило у новій країні, а тому закономірно, що їхня свідомість на середину XVII ст. мала багато рис річпосполитської політичної традиції. —————— 3 Наші теоретичні засади бачення модернізації Гетьманщини побудовані на дослід- женнях: Constitution and Reform in Eighteenth-Century Poland. The Constitution of 3 May 1791 / Ed. by S. Fiszman. — Bloomington and Indianapolis, 1997; Modernizacja struktur władzy w warunkach opóznienia. Europa Środkowa i Wschodnia na przełomie średniowiecza i czasów nowożytnych / Red. M. Dugo, S. Gawlas, H. Grala. — Warszawa, 1999; The Fiscal- Military State in Eighteenth-century Europe: essays in honour of P. G. M. Dickson / Ed. by C. Sttorns. — Dundee, 2009 та ін. 4 Більшість аспектів визначення витоків «Договорів та постанов» потребують поглибленої та окремої уваги, що планується здійснити у подальшому. 5 Василенко Н. Конституция Филиппа Орлика // «Пакти і конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / Відп. ред. В. Смолій; упор. М. Трофимук, Т. Чухліб. — Львів, 2011. — С. 377. 6 Див.: Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К., 1994. — С. 61; Яковенко Н. Передмова // Пилип Орлик: життя, політика, тексти: Матеріали Міжнародної наукової конференції «Ad fontes» до 300-річчя Бендерської конституції 1710 р. Київ, НаУКМА, 14–16 жовтня 2010. / Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.»; ред.-упор. Н. Яковенко. — К., 2011. — 295 с. С. 7; Її ж. «Господарі вітчизни»: уявлення козацької та церковної еліти Гетьманату про природу, репрезентацію і обов’язки влади (друга половина XVII — початок XVIII ст.) // Mazepa e il suo tempo / Mazepa and his time: History, Culture, Society / Ed. G. Siedina. — Alessandria, 2004. — P. 9– 11; Горобець В. Устроєва модель Гетьманату за конституцією 1710 року: чи існували внутрішні підстави для реалізації проекту? // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 235. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 300 У Речі Посполитій у роки міжкоролів’я (1573–1574) склалася політична традиція, що проіснувала до кінця XVIII ст. Відтоді кожен новообраний монарх мав підтверджувати «Генрикові артикули» (1573 р.) та укладати особисті домовленості (pacta conventa) з шляхтою, в яких остання пред- ставляла свої інтереси. Перший такий документ передбачав вільні вибори короля; обмеження королівської влади інституцією сенаторів-резидентів (16 чол., призначалися сеймом по 4 на кожні півроку); скликання раз на два роки вального сейму, без згоди якого король не мав права збирати посполите рушення, вводити нові податки; також без погоджень з сенатом король не міг проводити зовнішню політику, оголошувати війну чи укладати мир; цим документом гарантувалася віротерпимість, а на королівське утримання передавалося кварцяне військо. При недотриманні цих умов шляхта мала право виявляти королю непокору. Отож, «Генриковими артикулами» від- крилася нова епоха у політичному житті Речі Посполитої, для якої були характерними дві взаємовиключні тенденції — перетворення країни у шля- хетську республіку або в абсолютистську державу. Протягом XVII cт. в історії Речі Посполитої були моменти, коли, здавалося б, перемагають або шляхетські, або монархічні табори. Знаковим для річпосполитської політич- ної історії XVII ст. стало те, що боротьба двох політичних таборів за досягнення своїх інтересів не трансформувалася у розвиток представницьких інституцій. Наприклад, на думку Е. Опалінського, радикальні прихильники Зебжидовського у 1607 р. вірили в примат рокошу над парламентом7. З іншого боку, М. Нагєльський, порівнявши дві конфедерації Зебжидовсь- кого та Любомирського, дійшов висновку, що роялісти у свою чергу прагну- ли ліквідувати опозицію, але при цьому не використовували парламентську боротьбу8. Важливо, що поряд з шляхетсько-республіканською та абсолютистсько- монархічною течіями існувала ще й третя, конституційна, спрямована на примирення обох політичних сил. Однак конституціоналістам Речі Поспо- литої протягом другої половини XVII — та майже усього ХVIII ст. не вдалося створити цілісного документа, в якому б ліквідовувалися старі правові норми, що перешкоджали розвитку країни, й приймалися нові, які узгоджували інтереси різних верств суспільства9. —————— 7 Opaliński E. Zjazd rokoszowy w Jędrzejowie w roku 1607 // Król a prawo stanów do oporu / Materiały konferencji naukowej zorganizowanej przez Zamek Królewski na Wawelu, Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, Instytut Historii Uniwersytetu Jagiellońskiego, Instytut Historii Uniwersytetu Śląskiego w dniach 4–6 paźdżiernika 2006 / Pod red. M. Markiewicza, E. Opalińskiego i R. Skowrona. — Kraków, 2006. — S. 236. 8 Nagielski M. Inter majestatem ac libertatem. Rzeczpospolita w dobie rokoszy doby panowania Wazów (1606–1666) // Król a prawo stanów do oporu… — S. 206–207. 9 Потрібно зазначити, що, незважаючи на це, світськими та духовними інтелек- туалами Речі Посполитої було створено велику кількість проектів щодо реформування тих чи інших аспектів суспільного та державного життя (з останніх праць див.: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 301 «Договори та постанови» 1710 р. були подібними до «Генрикових артикулів» 1573 р. і меншою мірою до проектів, які хотіли впровадити у життя конституціоналісти Речі Посполитої протягом XVII ст. Це підтверд- жується двома основними тенденціями суспільно-політичного життя. По- перше, якщо спроби врегулювання відносин між королем та елітою у Речі Посполитій до кінця XVIII ст. не вилилися у конституційний проект, то українському гетьману і генеральній старшині це вдалося зробити у склад- них умовах еміграції. По-друге, українська конституція 1710 р., попри її фактичну нереалізованість на практиці, багато в чому, подібно до «Ген- рикових артикулів», окреслила напрям розвитку української політичної думки та характер суспільно-політичних проектів протягом 1710–1760-х рр. Отож, український політико-правовий документ став радше окремим сег- ментом центральноєвропейської традиції ранньомодерного конституціо- налізму, ніж прямим запозиченням з річпосполитської спадщини. Західноєвропейські впливи. Крім наслідування ідей і практик, загально- прийнятих в Речі Посполитій, творці «Договорів та постанов» послугувалися й запозиченнями західноєвропейського конституціоналізму. В українській історіографії прийнято вважати, що І. Мазепа та його прибічники під час виступу 1708–1709 рр. в сфері ідеології керувалися ідеями європейської інтелектуальної спадщини та брали за взірець поширену в Західній і Цент- ральній Європі політичну традицію виступу проти володаря-тирана. Отож, «Договори та постанови» опиралися на розроблене у багатьох політичних трактатах й узаконене політико-правовими документами XIII–XVII ст. «право на опір» васалів своїм володарям10. Вже, як відзначив Т. Чухліб, з ХІІ ст. в середньовічному європейському інтелектуальному середовищі почали з’являтися перші праці, зокрема, твори Джона з Солсбері та Ф. Аквінського, які розвивали античні вчення про право на опір тиранам. На XVI — першу половину XVII ст. вчення «тираноборців» набуло довершеної форми11. Свідченням популярності цієї політичної концепції стало 74-разове перевидання праці Ю. Ліпсія «Шість книг політиків або громадського вчення» — тодішнього бестселера, в якому викладалися її основні постулати. Прикметно, що описи бібліотек києво-могилянських професорів репрезен- тують наявність цього твору навіть в кількох екземплярах, зокрема, 5 таких Wyszomirska M. Między obroną wolności a naprawą państwa. Rzeczpospolita jako przedmiot polemik politycznych w dobie panowania Augusta III (1734−1763). — Warszawa, 2010; Kuras K. Współpracownicy i klienci Augusta A. Czrartoryskiego w czasach saskich. — Kraków, 2010). 10 Див. доповідь Т. Чухліба «Ідеї українських тираномахів та міжнародно-ідео- логічний контекст антимосковського повстання гетьмана І. Мазепи» на 5-му семінарі з інтелектуальної історії: http://intellectual-history.blogspot.com/2012/04/c.html [Дата дос- тупу 05.10.12]. Також див. збірник статей: Król a prawo stanów do oporu. — Kraków, 2006. 11 Див. доповідь Т. Чухліба «Ідеї українських тираномахів…» КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 302 книжок було у Ф. Прокоповича, 2 — у Г. Вишневського12. Інтелектуали Гетьманщини були також знайомими з іншими творами західноєвропейських мислителів, а саме: Р. Декарта, Ж. Бодена, Т. Гоббса, Й. Альтузія, Г. Гроція, Х. Томазія, Дж. Локка, С. Пуфендорфа, Ж. Кленка та ін.13 Однак важко виявити прямі запозичення в українських політичних проектах з західно- європейської суспільно-політичної літератури другої половини XVII ст. На нашу думку, у Гетьманщині була дещо подібна ситуація до англійської. Для прикладу, політичні ідеї, викладені Дж. Локком у кінці 1680 — початку 1690-х рр., випливали з творів попереднього часу та не були оригінальними на кінець XVII ст.14 Ідеї авторів «Договорів та постанов» 1710 р. також багато у чому ґрунтувалися на українських концепціях та проектах середини ХVII ст. та наступних десятиліть, однак не мали прямих запозичень з західноєвропейської теорії конституціоналізму кінця ХVII ст. і, можливо, тому одноголосно були прийняті на Бендерській раді15. Справді, ідея «права на опір тиранам» стала складовою частиною української політичної традиції ще з часів Б. Хмельницького та І. Виговського16. Тому її використання в українських реаліях на початку XVIII ст. можна розглядати, як закономірне явище, а самі «Договори та постанови» належали до типових європейських, за словами Г. Маркера, «середньовічних конституцій», відомих з часів Ренесансу17. —————— 12 Дзюба О. Юстус Ліпсій у бібліотеках могилянських професорів (до питання про джерела формування політичних поглядів Пилипа Орлика) // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 103–107. 13 Бадяк В., Рогович М. Державно-правові погляди Пилипа Орлика і європейські політичні теорії XVII–XVIII ст. // Державність. — 1994. — № 1–2. — С. 12–13; Захара І. Ідеї суспільного прогресу // Філософія відродження в Україні — К., 1990. — C. 291–292. Однак, як доводить С. Багро, згідно з сучасними відомостями про тодішні бібліотеки, не можна довести наявність значної кількості праць «тираноборців» в книгозбірнях інте- лектуалів України раннього нового часу (Див.: Багро С. Коментар Джованні Маніскалко Базіле до конституції Пилипа Орлика // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 282–287). 14 Рассел Б. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка і П. Таращука. — К., 1995. — С. 521. 15 Про те, що пункти «Договорів та постанов» були зрозумілі як інтелектуальній еліті, так і рядовим козакам, див.: Кононенко В. Верифікація методологічних підходів інтелектуальної історії (на прикладі староукраїнського тексту оригіналу «Договорів та постанов» 1710 р.) (у друці). 16 Показовим документом, в якому представлено це вчення, є «Маніфестація від імені Війська Запорозького до іноземних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою» (жовтень 1658 р.). 17 Американський дослідник Г. Маркер, звернувшись до латинського тексту пам’ятки, дійшов висновку, що в ній основну увагу звернено на політико-правові прецеденти українського минулого. Зокрема, з його розвідки випливає, що латинська термінологія, яку П. Орлик використовував (pacta, constitution, gens, patria), та значення, яке він вкладав у ці терміни, були характерними для політичної мови до 1710 р. (Див.: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 303 Таким чином, європейські вчення «тираноборців» та споріднені з ним концепції природного права, договірного характеру походження держави, поділу влади та обмеження абсолютистської форми правління були відомими в інтелектуальному середовищі Гетьманщини. Водночас впливи новітніх західноєвропейських ідей важко простежуються на конкретному історич- ному матеріалі, хоча можна припускати, що вони могли надихнути політиків та інтелектуалів Гетьманщини й Запорожжя до прописання окремих пунктів «Договорів та постанов» 1710 р. Вплив договірних та заповітних традицій. Новоутворена українська спільнота у 1648 р. завоювала собі силою зброї автономний статус, але постала перед проблемами легітимації здобутого18. Це стало основою для розвитку української державності раннього нового часу у рамках договору автономної політичної одиниці з яким-небудь монархом Центрально-Східної Європи, який би легітимізував Військо Запорозьке як державу. Тому не дивно, що Зборівський договір (угода, пакти, статті) від 8 (18) серпня 1649 р. ліг в основу усіх майбутніх політичних проектів і домагань й уявлень та ідей. Навіть у найгірші часи, в оточеному таборі після Берестецької поразки, козаки погоджувалися на мир лише на Зборівських умовах19. Відтак, можна зробити висновок, що для еліти Війська Запорозького конституцією20, у ранньомодерному розумінні терміну, став Зборівський договір. Marker G. Constitutio medievalis: the politics of language and the language of politics in the 1710 constitution // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 250). При проведенні такого дослідження слід брати до уваги, що латинський текст був перекладений з староукраїнського (Див.: Німчук В. «Договори і постанови прав і вольностей війсь- кових…» 1710 року з погляду історії української мови // «Пакти і конституції» Української козацької держави… — С. 27–30). 18 Див.: Величенко С. Володарі та козаки: замітки до проблеми історичної легі- тимності і тяглості в українській історіографії XVII–XVIII ст. // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. — Т. І. — К., 1992. — С. 117–121; Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. — Т. ІІІ. — К., 1994. — С. 86–110. 19 9 (19) липня 1651 р. каштелян краківський, навіть не прочитавши козацький лист, розірвав його зі словами: «Ідіть, хлопи! Скоро ви дізнаєтеся, що таке зборівський договір!» (Див.: Дневник Станислава Освецима // Киевская старина. — 1882. — № 4. — С. 336). Зборівська угода також лягла в основу уявної географії представників нової держави та суспільства (Див.: Когут З. Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича // Укр. іст. журн. — 2011. — № 3. — С. 50–73). 20 Термін «конституція» на території сучасних українських земель почав вживатися ще в середині XVI ст. Є. Славинецький у своєму латинсько-церковнослов’янському словнику 1642 р. «constitutio» переклав як «законоположеніє, устав». Також важливо, що ключові терміни староукраїнського тексту конституції 1710 р. — «Договори та поста- нови» перекладалися на латину як «Pacta et Constitutiones» (Див.: Німчук В. «Договори і КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 304 Могутні династії Османів та Романових, з якими українська еліта прагнула укласти договори, закономірно стали потенційними претендентами на місце нещодавнього протектора Війська Запорозького — короля Речі Посполитої. Перехід у підданство Б. Хмельницького, як володаря Гетьман- щини, саме до московського царя на 1654 р. також був логічним зовніш- ньополітичним кроком. Зміною протекції український гетьман зміцнював міжнародне становище держави й одночасно легітимізував новостворений суспільно-політичний лад, у тому числі цим договором було визнано верховенство козацького права. Українські політики наступними сумно- звісними змінами протекцій намагалися досягти кращого юридичного ста- тусу Війська Запорозького й утвердити його як державу на політичній мапі Центрально-Східної Європи21. Саме така юридична та геополітична складова договірної традиції логічно вилилися у те, що у конституції 1710 р. король Швеції виступив як протектор Війська Запорозького (п. 2), крім цього, постулювалися союз- ницькі відносини з сусіднім Кримським ханством (п. 4). Це свідчить, що «Договори та постанови» передбачали гарантії і визнання інших держав, а відтак традиції протекції іноземного володаря належали до важливих джерел цієї пам’ятки. Прикметно, що саме у цей час у середовищі української інтелектуальної еліти розвивається думка про те, що Військо Запорозьке є гравцем в європейській системі «балансу сил». Одним з проектів, де ця геополітична концепція яскраво представлена, стала пропозиція П. Орлика королю Речі Посполитої Августу ІІ (1720 р.)22. Цікаво, що сприймання козацтва як «гравця» в європейській політичній системі противаг, що пропагували українські емігранти, зберігалося у ворожо налаштованих до Російської імперії європейських дипломатів протягом майже усього XVIII ст.23 Також важливим став аспект «заповітної» традиції, що мав певне відношення до появи «Договорів та постанов». «Заповітні» корені пам’ятки постанови прав і вольностей військових…» 1710 року з погляду історії української мови // «Пакти і конституції» Української козацької держави… — С. 27–30). 21 Детальніше про концепцію української полівасалітетної політики див.: Чухліб Т. Секрети українського полівасалітету. Хмельницький — Дорошенко — Мазепа. — К., 2011; Його ж. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648– 1714 рр. — К., 2005; Його ж. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально- Східної Європи (1663–1713). — К., 2004; Його ж. Гадяч 1658 року та ідея його втілення в українсько-польських відносинах. — К., 2008. 22 Hetmana Filipa Orlika plan sojuszu polsko-kozackiego z 1720 roku / Wstęp i oprac. H. Głębocki, tłum. P. Zaremba // Arcana: Kultura — Historia — Polityka. — № 26/2. — 1999. — S. 55. 23 Дмитришин І. «Спільна справа», або мазепинці на французькій службі: невідомі Мирович і Нахімовський // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 206. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 305 уміщуються у концепцію трьох «культурних основ націй» Е. Сміта24. Заповітні основи ранньомодерних націй полягали у тому, що нове рефор- маційне сприймання Святого Письма, зокрема, Старого Заповіту, підштов- хувало інтелектуалів географічної та культурно-релігійної Північної Європи до ідеї особливого «заповіту», укладеного між Богом і його народом25. Важливо, що православна спільнота Речі Посполитої також пережила свою Реформацію та Контрреформацію, яскравим виявом якої стали рішення Берестейських соборів у 1595–1596 рр. Цікаво, що більшими реформаторами потенційно були князі, шляхта та миряни-братчики (це нагадувало ситуацію у Північній Європі), однак реальну зміну догматів православної віри здійс- нили саме єпископи26. Такий екскурс важливий для того, щоб зрозуміти ідею Дж. Маніскалко Базіле про те, що однією з договірних сторін у конститу- ційному проекті 1710 р. виступали Бог, шведський король, гетьман, гене- ральна старшина Гетьманщини й старшина Війська Запорозького Низового27. З такої перспективи прочитання «Договорів та постанов» відкривається поле для досліджень пам’ятки як проекту «заповіту» між Богом й українською елітою28. Вже тільки те, що апелювання до Бога у «Договорах та постановах» зустрічається 17 разів (не набагато менше від вживання ключового терміну — «Вітчизни»), свідчить про актуальність вивчення цього аспекту витоків пам’ятки29. Таким чином, «Договори та постанови» 1710 р. перегукуються з дого- вірними й заповітними суспільно-політичними традиціями, які існували у Центрально-Східній Європі раннього нового часу. Головна договірна —————— 24 Сміт Е. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. — К., 2009. — С. 159, 164, 173. 25 Згідно з Е. Смітом, модерний республіканський націоналізм не став цілковитим запереченням ієрархічним та заповітним основам націй. «Культ нації», що ґрунтувався на античних образах, було створено у XVIII ст., проте уявлення про республіканську націю також виростали з попередньої історичної форми національної спільноти, що спиралася на біблійну традицію (Див.: Сміт Е. Культурні основи націй. — К., 2009. — С. 173–176). 26 Див.: Дмитриев М. Брестская уния 1596 г. как форма контрреформационного движения в славянских странах // Материалы школы молодых славистов и балканистов. Звенигород, сентябрь 1988 г. — М., 1990. — C. 76–86. 27 С. Багро, звернувшись до аналізу концепції Дж. Маніскалко Базіле, заперечує вплив на пам’ятку протестантських «тираноборців» (Див.: Багро С. Коментар Джованні Маніскалко Базіле до конституції Пилипа Орлика // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 282–287). Однак, на нашу думку, при дослідженні «Договорів та постанов» 1710 р. слід звернути увагу на традиційні для тодішнього українського суспільства джерела «заповіту» між Богом та елітою. 28 Маніскалко Базіле Дж. «Pacta et constitutionеs» між гетьманом Пилипом Орликом і Військом Запорозьким, 5 квітня, 1710: юридичний аналіз // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 287–288. 29 Причому Бог згадується 5 разів у преамбулі та 2 — у присязі. Термін «Вітчизна» вжито 27 разів. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 306 традиція, яка стала основою для розвитку українського ранньомодерного конституціоналізму, полягала у більш чи менш успішному захисті інтересів Війська Запорозького та його еліти перед тим чи іншим монархом у формі договорів (статей, угод, пактів), що породжувало регламентування відносин у самій українській спільноті. Поствізантійські впливи. Цікавим й одночасно малодослідженим джерелом «Договорів та постанов» є рецепція ідей і практик, які отримали в історіографії назву «Візантія після Візантії» (Byzance après Byzance)30. Л. Білас спробував визначити візантійську політичну традицію як джерело (одне поряд з іншими) формування української державності часів Б. Хмель- ницького та І. Виговського31. На жаль, його розвідка не знайшла належного відгуку в українській історіографії, попри те, що з неї випливає цікава перспектива бачення Гетьманщини як регіону, що належав до поствізан- тійських впливів. Варто зауважити, що Візантійська імперія у своєму розвитку пройшла на століття раніше подібні до західноєвропейських етапи: мала свій Ренесанс, Реформацію, Контрреформацію. Також у візантійській політичній традиції «право опору» тирану-імператору було добре розробленим, хоча й відріз- нялося від західноєвропейського варіанту тим, що аргументувалося не так юридичними нормами, як апелюванням до Божественного провидіння. «Ромеї», як і західноєвропейські спільноти, для боротьби з тираном- єретиком мали на озброєнні політичну філософію, що була тісно переплетена з богословськими доктринами. На нашу думку, представники політичної та інтелектуальної еліти Гетьманщини не могли уникнути цих впливів при формуванні відносин із своїми реґіментарями й іноземними володарями. Поширення поствізантійських впливів на еліти православних спільнот, зокрема, й Гетьманщини, як показав о. Й. Мейєндорф у своїх дослідженнях, відбувалося через богослужіння32. Щодо одного з безпосередніх шляхів візантійських впливів на характер «Договорів та постанов», то ним стала традиція співпраці представників Православної Церкви й руської/української шляхти33. Наприклад, для митрополита Петра Могили тогочасні сеймові конституції стали прецедентами у боротьбі за відвоювання належного місця Православної Церкви у суспільно-політичній ієрархії Речі Посполитої. Теж саме повторювали автори «Договорів та постанов», які, укладаючи текст, взорувалися на прецеденти-«конституції», що мали місце у попередній —————— 30 Мейендорф И. Византийское наследие в Православной Церкви. — К., 2007. — С. 336. 31 Білас Л. В’ячеслав Липинський як історик кризової доби // Липинський В. Твори. Архів. Студії. — Т. 3. — Філадельфія, 1991. — С. ХХХІ–ХХХV. 32 Мейендорф И. Византийское наследие в Православной Церкви; Його ж. Визан- тийское богословие. Исторические тенденции и доктринальные темы. — Минск, 2001. 33 На практиці це далеко не завжди давало бажані для обох сторін результати. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 307 світській і церковній практиці34. Це найбільш наочно представлено у першому пункті пам’ятки щодо захисту Православ’я та інших її частинах (преамбула), які презентували особливу (можна стверджувати — навіть месіанську) роль народу, еліта якого уклала «Договори та постанови». Таким чином, українська політична та інтелектуальна еліта перебувала у полі поствізантійських впливів, які опосередковано відбилися на характері конституційного проекту 1710 р. Степовий вплив. Цікаві результати може дати аналіз пам’ятки з перспективи степових політичних традицій, який запропонував О. Галенко. Дослідник, перерахувавши те, що єднало українську козаччину зі степовими спільнотами (виникнення козацтва на території Степу, наявність серед козаків, включно до XVI ст., мусульман, сусідство з Кримським ханством, Османською імперією, буджацькими татарами, ногайцями і калмиками, подібність козацьких рад до з’їздів знаті з одноголосними виборами), дійшов висновку про те, що пункти «Договорів та постанов» відповідали практикам регулювання відносин між степовим володарем й елітою. О. Галенко наго- лосив, що збереження у тексті документа назви «Військо Запорозьке», впорядковування постійних з’їздів знаті, тимчасове пожалування козацької старшини маєтками, наявність інститутів генеральних радників гетьмана у полках мали аналоги в державній організації степових спільнот (або тих, що зазнали степового впливу)35. Однак подібний підхід, без врахування традиції договорів між елітою Війська Запорозького і монархами Центрально-Східної Європи (від Зборівської угоди й всіх наступних) створює дещо деформоване уявлення щодо впливу степових спільнот на українську пам’ятку 1710 р.36 Традиція конституціоналізму в інтелектуальному середовищі Лівобе- режної Гетьманщини. Досліджуючи український ранньомодерний консти- туціоналізм, потрібно відштовхуватися від того, що це явище було скла- довою частиною більш ширшого процесу модернізації, вияви якого в Європі спостерігалися ще у пізньому середньовіччі. Сегменти цього процесу були наявними не тільки на географічному Заході континенту, але й у центральній частині та на Сході. Однак модернізація європейського Центру та Сходу —————— 34 Marker G. Constitutio medievalis: the politics of language and the language of politics in the 1710 constitution // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 253. 35 Галенко О. Конституційні ідеї Пилипа Орлика з перспективи степових витоків політичної традиції українського козацтва // Пилип Орлик: життя, політика, тексти… — С. 232–233. 36 Розвідки Т. Чухліба та О. Галенка з цього питання свідчать, що впливи Кримсь- кого ханства й Османської імперії на Військо Запорозьке продовжують залишатися маловідомими (Див.: Чухліб Т. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусуль- манських війнах 1500–1700 років. — К., 2010; Галенко О. Лук та рушниця в лицарській символіці українського козацтва: парадокси козацької ідеології і проблема східного впливу // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. — Т. V. — К., 1998. — С. 93–110). КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 308 гальмувалася через низьку щільність населення, невисокі темпи урбанізації, слабкі процеси протоіндустріалізації, повільну централізацію держав, домі- нування у політичному житті інституцій нобілітету37. Саме цими факторами було обумовлене більш інтенсивне формування станів, ніж розвиток цент- ралізованої держави у Королівстві Польському (згодом Речі Посполитій)38. Незважаючи на початкову відмінність політичних систем Гетьманщини та Речі Посполитої39, в українській спільноті з часом також тенденція пере- творення козацької старшини у привілейований стан почала домінувати над процесом оформлення державних інституцій. Однак, з іншого боку, з причин запізнілого розвитку станів та повільного формування державних структур еліті Війська Запорозького було легше пропонувати суспільству, яке тільки складалося, нові варіанти організації політичного життя. Першим проектом, на основі якого будувалися усі інші, як вже зазна- чалося, стала Зборівська угода. Наступні Московсько-Переяславський дого- вір та Гадяцька унія стали основою як для існування Війська Запорозького на певних умовах під протекцією московського царя й короля Речі Посполитої, так і самого внутрішнього ладу нової держави. Це засвідчується очевидним фактом, що якщо на Лівобережжі українська еліта виступала за реалізацію договору 1654 р., то на Правобережжі — унії 1658 р. (звичайно, що козацька старшина дещо по-іншому, ніж сторона-протектор, трактувала ці доку- менти). Іншими словами, ці політико-правові пакти стали конституціями40 у ранньомодерному сенсі для українських лівобережних та правобережних еліт, оскільки останні сприймали їх як «основні закони» щодо реалізації зовнішньої та внутрішньої політики. Після поділу єдиної Гетьманщини на лівобережну та правобережну частини фактично з 1660 р., а юридично з 1663 р., живучішою, як показала практика, виявилася політична структура під протекцією московського царя. —————— 37 Див.: Gawlas S. Polska Kazimierza Wielkiego a inne monarchie Europy Środkowej — możliwości i granice modernizacji władzy // Modernizacja struktur władzy… — S. 5–34. 38 У Московській державі через ряд обставин процес централізації державного організму в XV–XVI ст. проходив швидше, ніж формування станів (Див.: Флоря Б. Централизация и модернизация Русского государства во второй половине XV — перв. половине XVI в. // Modernizacja struktur władzy… — С. 66). У Великому князівстві Литовському спостерігалися дві суперечливі тенденції: централізація державної влади та децентралістичні явища. 39 Див.: Смолій В., Степанков В. Політична система українського суспільства у роки Національної революції XVII століття. — К., 2008. — С. 73. 40 «Конституцією» називався Гадяцький договір представниками української право- бережної еліти (Див.: Чухліб Т. Гадяч 1658 року та ідея його відновлення в українсько- польських стосунках (1660-ті — початок 1680-х рр.). — К., 2008. — С. 26). Власне, для ранньомодерного конституціоналізму ключовим був зміст проекту, що регулював відносини між монархом, станами, Церквою та, як виняток, нижчими верствами суспільства. Форма писаної конституції стала важливою лише у політичній теорії та практиці нового часу. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 309 Антиросійське повстання 1668 р. виявило як силу української лівобережної еліти, так і гнучкість московської центральної влади. Компромісом у про- тистоянні між ними стала достатньо широка автономія для українського політичного утворення з прописаними «статтями», які сприймалися як юридичні норми41. Важливо, що помітне посилення української центральної влади на Лівобережжі наштовхнулося на рішучий опір старшини, з якою Д. Ігнатович- Многогрішний боровся шляхом постійного звернення до авторитету царської протекції та сили зброї регулярної армії, а також за допомогою зміщення опозиційних старшин з урядів й передачі їх до рук вірних осіб. Така конфронтація між гетьманом та опозицією призвела до першого в історії Гетьманщини доносу на гетьмана з боку генеральної старшини, наслідком чого став арешт лівобережного реґіментаря42. Відтак, падіння Д. Ігнатовича- Многогрішного показало силу української старшинської опозиції і виявило проблему, яка стояла на заваді зміцнення Лівобережної Гетьманщини, — неузгодженість інтересів між гетьманом та значною частиною еліти. У нових Конотопських статтях від 17 (27) червня 1672 р. було поста- новлено, що гетьман без рішення Старшинської ради чи вироку Гене- рального військового суду не мав права карати та зміщувати з посад старшину (п. 3). Новий лівобережний гетьман виніс лише деякі уроки з гетьманування свого попередника. Доказом того, що він намагався врахо- вувати інтереси старшини, стало те, що перша «чистка» еліти (відсторонення від влади стародубського полковника П. Рославця у 1676 р.) сталася лише через чотири роки від початку його гетьманства. Також серед проектів І. Самойловича були безумовно корисні для еліти Гетьманщини заходи як на зовнішньополітичній арені, так і пов’язані зі стабілізацією внутрішньо- політичного життя за рахунок покращення функціонування полково-сотенної системи, формування «Значного військового товариства», використання най- маного війська у прикордонній службі, як міліції, у посольствах тощо. —————— 41 Одним з підтверджень того, що статті (договори, угоди) українських лівобе- режних еліт з московськими царями сприймалися не лише в якості форми узаконення протекції на певних умовах, але й юридичними нормами для українського суспільства, стало, для прикладу, формування найманого «реєстрового» війська (п. 3 Глухівської ради від 16 (26) березня 1669 р.). За підрахунками О. Сокирка, на 1669 р. найманців нараховувалося 3,5–4 тис. чол. Такий значний військовий контингент, як для мало- заселеної на той час Лівобережної Гетьманщини, дав змогу українському реґіментарю проводити активну як внутрішню політику, метою якої було зміцнення гетьманської влади, так і зовнішню — для розширення підконтрольної території на південь та захід (Див.: Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. — К., 2006. — С. 68). 42 Див.: Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII-XVIII віках. — Варшава, 1934. — С. 105–107; Струкевич О. Іван Мазепа на соціокультурному тлі свого часу // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць. — К., 2008. — С. 135. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 310 Проте у подальшому І. Самойлович у внутрішньополітичних амбіціях перевершив свого попередника. Немає нічого дивного у тому, що значній частині еліти не подобався гетьман, який почав зверхньо ставитися до старшини, готувався до передачі влади своєму сину, стягував податки на свою користь, перетворював військові, тобто державні, землі у приватні та сприяв у всьому родичам й своєму клану, на який спирався. Образ гордого регіментаря, який порушував «права» старшини, яскраво представлено у пасквілі, анонімний автор якого закидав І. Самойловичу, що він «зостав гордим», почав «цілодушне (одноособово. — В.К.) гетьманувати», забув, що його обрано як «старшого пана», а не повновладного правителя Гетьман- щини43. Таким чином, І. Самойлович, як і багато українських гетьманів до нього, прийшов до влади, визнаючи політичні принципи обмеження повноважень українського реґіментаря Старшинською радою. Однак, здобувши булаву та укріпивши свої позиції, почав домагатися того, проти чого боровся, пору- шуючи при цьому юридичні статті (договори, угоди). Для більшості пред- ставників еліти повне домінування реґіментаря над старшиною видавалося політичним злом, і тому вона вдавалася до крайнощів — писала на нього донос протектору, що призводило до небажаного для неї ж самої обмеження повноважень української центральної адміністрації. Ця закономірність упо- дібнює Лівобережну Гетьманщину до інших центральноєвропейських дер- жав, еліти яких у боротьбі зі своїми монархами (господарями, князями) задля збереження прав нобілітету були готові йти на співпрацю з володарями абсолютистських держав, поступаючись при цьому інтересами своїх віт- чизн44. Для подальшої еволюції українського конституціоналізму виявилося важливим те, що наступний гетьман — І. Мазепа вже намагався повністю врахувати помилки свого антецессора та не обмежувати тих прав еліти, які були прописані у статтях або сприймалися як невід’ємні у суспільному житті. За Коломацькими статтями від 25 липня (4 серпня) 1687 р. І. Мазепа дістав обмежену (порівняно зі своїм попередником) владу, й уся його діяльність на початковому етапі спрямовувалася на досягнення подібних до завершального періоду гетьманування І. Самойловича владних повноважень регіментарського уряду. Надалі І. Мазепа набагато більше, ніж його попередник, приклав зусиль для формування гетьманського двору, розвитку бюрократичного апарату, розбудови фіскальної системи, що забезпечувала —————— 43 Українська література XVII cт.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. — К., 1987. — С. 330–331. Т. Таїрова-Яковлєва припускає, що автором цього пасквіля міг бути І. Мазепа (Див.: Таирова-Яковлева Т. — Мазепа. — М., 2007. — С. 43). 44 Subtelny O. Domination of Eastern Europe. Native nobilities and foreign Absolutism, 1500–1715. — Kingston and Montreal, 1986. — Р. 120–130. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 311 наймане військо (яке у свою чергу давало захист від зовнішніх ворогів та внутрішньополітичну стабільність), розмежування стану козацтва від пос- пільства; у 1704 р. фактично приєднав Правобережжя; піклувався про юри- дичні аспекти державної влади, підвищення статусу Генерального військо- вого суду і перетворення його в окрему інституцію, а також цілеспрямовано проводив політику в церковній і освітній сферах45. Проблему існування опозиції та потенційного протиріччя між українсь- кою центральною владою й старшиною і регіональною полковою владою український гетьман, враховуючи досвід І. Самойловича та Д. Ігнатовича- Многогрішного, намагався вирішити через створення сприятливих умов представникам еліти для реалізації амбіцій, тобто він дотримувався тих правових норм, які були закладені у Коломацьких статтях 1687 р., нових договорах 1689 р. та домовленості з елітою про вирішення усіх внутріш- ньополітичних конфліктів у судовому порядку (зокрема, у 1692 р.)46 Доказом дотримання І. Мазепою правових засад протягом його найтри- валішого, порівняно з іншими, гетьманування стало те, що він, незважаючи на існування ворожо налаштованої опозиції, без очевидних доказів у суді не карав своїх опонентів, а за його регіментарства мали місце лише поодинокі випадки фізичної розправи над опозиціонерами47. Також гетьман особливо не перешкоджав збагаченню та просуванню по соціальній драбині непри- хильних йому представників еліти48. Важливо, що український гетьман не тільки намагався дотримуватися Коломацьких статей і наступних договорів (угод, листів та інших домовленостей), але й прагнув на підставі норм Литовських статутів та звичаєвого права49, врегулювати стосунки між елітою та поспільством. Зокрема, у 1701 р. рішенням Генерального військового суду було заборонено панщину, більшу за 2 дні на тиждень50. У листуванні з —————— 45 Див.: Таїрова-Яковлева Т. Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради» / Пер. з російської о. Ю. Мицика. — К., 2013. — С. 82–84, 94–95, 138–139, 179–183, 263–264. 46 З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи / Упоряд. та автор передмови В. Станіславський. — К., 1996. — С. 73–74; Кресін О. Політико-правова спадщина української політичної еміграції… — С. 213. 47 Струкевич О. Іван Мазепа на соціокультурному тлі свого часу // Гетьман Іван Мазепа… — С. 135. 48 Наприклад, син його колишнього ворога — П. Полуботок у 1705 р. став черні- гівським полковником (Див.: Передмова // Універсали Павла Полуботка (1722–1723). — К., 2008. — С. 12). 49 Див.: Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). — К., 2002. — С. 164–175; Месяц В.Д. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. — К., 1963. — С. 23; Лазаревский А. Малороссийские посполитые крестьяне (1648–1783). — К., 1908. — С. 17. 50 Універсали Івана Мазепи 1687–1709 / Упоряд. І. Бутич. — К.–Львів, 2002. — С. 379; Таирова-Яковлева Т. К вопросу о внутренней политике Ивана Мазепы // Гетьман Іван Мазепа… — С. 73. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 312 російським царем Петром І український гетьман неодноразово підкреслював політичну та юридичну автономію Гетьманщини у складі Російської дер- жави. Зокрема, у листі від 25 січня (5 лютого) 1698 р. І. Мазепа без особливої скромності інформував російського царя про прохання Г. Кастріота прий- няти Валахію під зверхність Росії на тих умовах, на яких перебуває «Військо Запорозьке та малоросійський народ»51. Домігшись посилення гетьманської влади, І. Мазепа постав перед аль- тернативами: чи стати очільником радикальної модернізації імперського уряду в Гетьманщині, чи орієнтуватися на еліту й права (прописані й звичаєві) та не йти на кардинальні зміни суспільно-політичного устрою, а навпаки — останній юридично закріпити. Фактично до самого переходу на бік Карла ХІІ він балансував між цими виборами. Однак, у 1707 р. запо- чаткування Петром І реформ (переведення Малоросійського приказу в Розрядний, створення Київської губернії, якій у цивільному відношенні підлягала Гетьманщина, передача українських фортець в управління царсь- ких генералів й плани формування з козаків «компаний»), про що знав І. Мазепа від своїх російських приятелів, поставив під сумнів майбутнє автономії Гетьманщини52 та спонукав гетьмана серйозно замислитися над можливістю переходу під протекцію шведського короля53. Для дослідження передумов появи «Договорів та постанов» 1710 р. важливими є аргументи І. Мазепи та його оточення щодо доведення пра- вомірності «зміни» протекції54. Як такі використовувалися: 1) відмова Петра І від зобов’язань захищати Гетьманщину (цьому відведено цілий 16-й пункт, також містилася згадка у 2-у пункті Коломацьких статтей), 2) обмеження повноважень гетьманської влади й заходи, спрямованні на ліквідацію полково-сотенної системи, 3) недотримання зобов’язань щодо використання царською владою козацького війська і місцевих ресурсів. Усе це сприймалося українською стороною, як порушення умов перебування у підданстві московського царя, що, відповідно, давало юридичні підстави для —————— 51 Листи Івана Мазепи / Упоряд. та автор вступн. дослідж. В. Станіславський. — Т. 2. — К., 2010. — С. 175. 52 Таїрова-Яковлева Т. Іван Мазепа і Російська імперія… — С. 253–263. 53 І. Мазепа тільки 24 жовтня (4 листопада) 1708 р. прийняв остаточне рішення про перехід на бік шведів (Див.: Таїрова-Яковлева Т. Іван Мазепа і Російська імперія. — С. 280–282; Сокирко О. Ще раз про передумови та причини повстання Івана Мазепи 1708 р. // Гетьман Іван Мазепа… — С. 81–92; Subtelny O. Mazepa, Peter I, and the question of treason // Harvard Ukrainian Studies. — 1978. — № 2 (June) — V. 2. — P. 166). 54 Правової аргументації переходу І. Мазепи торкалися О. Кресін, О. Струкевич, О. Субтельний, Т. Таїрова-Яковлєва, Т. Чухліб, А. Яковлів та інші дослідники; завдання автора полягає в аналізі її впливу на подальший політико-правовий дискурс українських емігрантів у 1709 та 1710 рр. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 313 переходу під протекцію іншого монарха55. Найповніше це відбилося у відомих документах «війни маніфестів» кінця 1708 — початку 1709 р., які пояснювали правомірність зміни протекції. У першому з них — листі І. Мазепи до стародубського полковника І. Скоропадського від 30 жовтня (10 листопада) 1708 р. гетьман зазначав, що причиною переходу на бік шведів став занепад «отчизни нашої малоросійської» під згубним пану- ванням московських царів, які зневажали українські «права» та «вольності». Більше того, український реґіментар запевняв, що «Його Королівська Велич- ність завжди щасливою зброєю від того московського тиранського ярма захистить, звільнить і відібрані нам права та вольності не тільки поверне, але … збільшить і розширить, у чому нас і Королівським своїм, ніколи незмінним, словом і даною у листі асекурацією запевнив та ствердив»56. Подібне стверджувалося у зазивному універсалі від 10 (21) листопада 1708 р., зміст якого відтворюється з інших документів «війни маніфестів»57. У листі до веркієвського сотника від 15 (26) листопада 1708 р. гетьман наголошував на тому, що російські війська не захистили «Малу Росію»58. У листах на Полтавщину від 23 листопада (4 грудня) та 20 (31) грудня І. Мазепа закликав виступити проти росіян за «права» і «вольності» Віт- чизни59. У маніфесті Карла ХІІ від 16 (27) грудня 1708 р., на текст якого вплив українських повстанців був беззаперечний, заявлялося, що перехід під шведську протекцію супроводжуватиметься домовленістю про захист війсь- ками Карла ХІІ «вітчизни малоросійської»60. Таке запевнення з боку шведсь- кого короля, на нашу думку, стало віддзеркаленням невиконаного обов’язку московських протекторів захищати Гетьманщину, прописаного в Коломаць- ких статтях 1687 р. (п. 16, 2). В універсалі І. Мазепи до Полтавського полку, —————— 55 Слід брати до уваги, що термін «право» у тогочасній мові вживався у дещо іншому розумінні, ніж у новий час. Однак між двома розуміннями «права» спільним є регулювання відносин людей у суспільстві. У перекладних з латині староукраїнських текстах, крім «права», також фігурує «закон», проте останнє поняття, зазвичай, — переклад «leges» (у множині), тобто староукраїнське «права». 56 Лист І. Мазепи до І. Скоропадського від 30 жовтня 1708 р. // Кресін О. Політико- правова спадщина української політичної еміграції… — С. 318–320. З конкордансу цього листа слідує, що ключовий термін «Вітчизна» вживався 2 рази у контексті захисту її прав. 57 Див.: Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки (публ. та комент. О. Дубини, пер. з лат. О. Циганок) // Сіверянський літопис. — 2009. — № 9. — С. 8. 58 З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи... — С. 182. 59 Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.О. Павленко. — К., 2007. — С. 424; Шендрик Л. Участь козацтва Полтавщини у Північній війні та Полтавській битві // Іван Мазепа та його доба: історія культура, національна пам’ять / Матеріали міжн. наук. конф. 15–17 жовтня 2008 р. (Київ–Полтава). — К., 2009. — С. 218. 60 Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд. С. Павленко. — К., 2007. — С. 679. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 314 ймовірно, написаному між серединою лютого та серединою травня 1709 р., ключовий термін політико-правового дискурсу «Вітчизна» вжито 3 рази у тих контекстах, що стосувалися захисту її законів та прав61. Відтак, у ході «війни маніфестів» оточення І. Мазепи широко використовувало правову аргументацію для обгрунтування зміни протекції саме для захисту Вітчизни, що стало наслідком взорування на попередні політико-правові документи та визначало подальший політико-правовий дискурс української еліти. Показово, що Петро І та І. Скоропадський, щоб довести неправомірність вчинку І. Мазепи, також звернулися до юридичних аргументів. Уже у маніфесті Петра І від 28 жовтня (8 листопада) 1708 р. про обрання нового гетьмана запевнялося, що це має статися «по правам […] у чому крайня потреба та спасіння усієї Малої Росії полягає»62. Подібне містилося і в наступному документі від 1 (12) листопада 1708 р.63 та в присязі І. Скоро- падського від 6 (17) листопада 1708 р., в якій він обіцяв бути у підданстві московського царя «згідно постановлених статей, які укладені у першого гетьмана Війська Його Царської Величності Запорозького Богдана Хмель- ницького»64. Маніфест Петра І «малоросійському народу» від 9 (20) листо- пада 1708 р. містив запевнення, що надалі «народ і Військо Запорозьке» перебуватимуть під царською владою «згідно постановлених пактів»65. Відтак, російський протектор сам де-факто визнавав необхідність дотриму- вання у відносинах з українською автономною спільнотою договорів та розглядав їх як юридичні норми. В універсалі І. Скоропадського від 8 (19) грудня 1708 р. зазначено, що його попередник «жодного документу показати не може, що невідповідне що-небудь правам нашим» діялося з наказу російського царя. Більше того, тут же міститься запевнення, що Петро І завжди дотримувався «договорів» та «в цьому славу від усієї Європи має»66. Наведені цитати свідчать, що політико-правові угоди московських монархів з «гетьманом, старшиною, полковниками і всім Військом Запорозьким» визнавалися гетьманом І. Скоропадським як юридичні норми, причому останній апелював у справі їх дотримання до європейських держав. Подібне до вище зазначеного містилося й у пізнішому маніфесті Петра І від 3 (14) лютого 1709 р.67 Відтак, І. Мазепа й Карл ХІІ, з одного боку, і Петро І та І. Скоропадський — з іншого, у «війні маніфестів», висуваючи аргументи щодо правомірності своїх дій, формували політико-правовий дискурс, що —————— 61 Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки… — С. 5–7. 62 Источники малороссийской истории / Собр. Д. Н. Бантышем-Каменским, изд. О. Бодянским. — Ч. ІІ. — М., 1859. — С. 173. 63 Там же. — С. 176. 64 Там же. — С. 183. 65 Там же. — С. 192. 66 Там же. — С. 203. 67 Там же. — С. 220–221. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 315 визначав форму висловлювань та текстів, що відбивали життєво необхідні інтереси мазепинців після Полтавської битви. У рамках цього дискурсу було написано «Короткий вивід причин, якими Україна з Військом Запорозьким побуджена або властиво змушена була вийти з московської протекції» (1709 р.)68. Цей трактат свідчив, що аргу- менти «війни маніфестів» перейшли у текст, який узагальнював правові відносини Війська Запорозького як держави з Московським царством від 1654 р. до невдалого виступу 1708–1709 рр. включно. По смерті І. Мазепи 22 вересня (2 жовтня) 1709 р. українська еміграція постала перед новими політичними викликами, оскільки виникла потреба не лише доводити правомірність виступу української еліти проти колишнього протектора, але й аргументувати, що майно, яке привіз під Бендери гетьман, належало війську (тобто державі), а не було приватною власністю покійного. Прагнення мазепинців та особистий інтерес племінника реґіментаря А. Вой- наровського переросли у судове розслідування. У головному документі цього змагального процесу між мазепинцями та гетьманським небожем — «Витягах з покірного меморіалу Війська Запорозького до святого Королів- ського Маєстату Швеції» від 26 вересня (7 жовтня) 1709 р. ключовий термін політико-правового дискурсу мазепинців «Вітчизна» вжито 12 разів, при- чому у 7-ми випадках це безпосередньо пов’язане з юридичними контек- стами, а саме законами (3), правами (2), політико-правовим устроєм (1), мирним договором (1)69. Отож, у концепт «Вітчизни» закладалося зобов’я- зання української еліти захищати інтереси Гетьманщини, як це мало місце і в текстах «війни маніфестів» (зокрема, у листі І. Мазепи від 30 литопада 1708 р. подібне простежувалося 2 рази, а в універсалі до Полтавського полку 1709 р. — 3 рази), на правовому рівні. З іншого боку, як слідує з конкордансу терміну «Вітчизна» для тексту «Договорів та постанов», це поняття у пра- вовому контексті також вжито набагато більше (8), ніж в інших70. З конкор- дансів інших ключових термінів двох зазначених пам’яток та текстологічних запозичень також простежується, що конституційний проект 1710 р. наслі- дував «Витяги з покірного меморіалу Війська Запорозького…»71. Відтак, —————— 68 Див.: Кресін О. Політико-правова спадщина української політичної еміграції… — С. 161–162. 69 Див: Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого Коро- лівського Маєстату Швеції від 26 вересня (7 жовтня) 1709 р. // «Пакти і конституції» Української козацької держави… — С. 349–354. 70 Для порівняння: як «отчизна Мала Росія» чи «отчизна Малоросійська» (5), у контексті боротьби за визволення Вітчизни (4), у контекстах збереження цілісності «отчизни» (4) і т. д. Відтак, в юридичних контекстах термін «Вітчизна» використо- вувався у «Витягах з покірного меморіалу…» відносно навіть більше (7 раз з 12-и), ніж у «Договорах та постановах…» (8 з 27-и). 71 Конкорданси для правової термінології, понять «Вітчизна», «Мала Росія», «Військо Запорозьке» та ін. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 316 основні ідеї, викладені у «Договорах та постановах» 1710 р., сформувалися у середовищі політичної та інтелектуальної еліти Гетьманщини й оформилися у політико-правовому дискурсі мазепинців кінця 1708 — початку 1710 р. Отже, основним джерелом конституційного проекту 1710 р. стала перед- усім політична «договірна» традиція, що набула розвитку у Гетьманщині в останніх десятиліттях XVII та оформилася на початку XVIII ст., коли назріло питання відповідності правових «домовленостей» між гетьманом й елітою та протектором (московським царем, а потім шведським королем) реальному стану речей. Ця традиція мала опосередковані витоки з річпосполитської спадщини, однак з початком Української революції у 1648 р. вплив останньої на суспільство Гетьманщини помітно зменшився. Водночас в останній чверті XVII ст. суспільно-політичний лад Лівобережної Гетьманщини за деякими критеріями почав уподібнюватися до внутрішнього устрою центрально- європейських країн, зокрема, Польсько-Литовської держави. Крім вагомості впливу спадку Речі Посполитої на появу «Договорів та постанов», важ- ливими стали західноєвропейські, поствізантійські, заповітні й степові політичні традиції у тих аспектах, з яких випливало визначальне місце права у суспільному житті, обмеження влади правителя, представлення інтересів нобілітету в законодавчому органі влади тощо. Отож, з середини XVII ст. українська політична система, хоч і зазнавала різних впливів, передусім формувалася як самобутня. Як видно з представленої таблиці, майже усі традиційні пункти й положення «Договорів та постанов» 1710 р. мали численні прецеденти у попередній історії. Необхідність домовленості і «розподілу влади» між гетьманом та старшиною (Старшинською радою чи Генеральною радою у конституції 1710 р.), як показав досвід І. Самойловича та Д. Ігнатовича- Многогрішного, стала надзвичайно актуальною за І. Мазепи. Саме законо- мірності внутрішньополітичного розвитку заклали основи для розділення та протиставлення інституцій гетьмана й Генеральної ради і приблизного визначення їх повноважень та функціональних обов’язків. На формування уявлення про важливе місце суддівської влади у політичній системі Гетьманщини впливали традиції Литовських статутів й звичаєвого права і розвинена (як для Центрально-Східної Європи) правова культура, які від- родилися за регіментарства І. Мазепи на сприятливому ґрунті. Значна частина тих пунктів пам’ятки, що характеризувалися новизною, також мала точки дотику з політико-правовою спадщиною Гетьманщини, зокрема, в частині обмеження влади гетьмана (п. 6) та встановлення сильної судової влади (п. 7), розмежування державного майна від особистої власності гетьмана (п. 8), поновлення інституції Військового скарбу (п. 9), визначення обов’язків осіб, що посідатимуть гетьманський, полковницький, сотницький та інші уряди, обрання на військові й цивільні посади вільним голосуванням за кандидатів (п. 10), заборона гетьману та старшинам протегувати приват- ним особам у несплаті податків (п. 12), зобов’язання українського гетьмана ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 317 виконувати свої обов’язки відповідно до «правових артикулів» (присяга). Відтак, основним джерелом появи «Договорів та постанов» 1710 р. пере- дусім стали політико-правові документи Гетьманщини. Таблиця основних джерел «Договорів та постанов» 1710 р. з політико-правової спадщини Гетьманщини Структурні частини «Договорів та постанов» Політико-правові документи (та інші тексти), що містили ідеї, представлені у «Договорах та постановах» (у хроноло- гічному порядку) Преамбула (про «nародъ валεч- ный стародавный козацкий прεждε сεго имεнованый козар- скій», його історію, про визво- лення Б. Хмельницьким Війська Запорозького та народу малоро- сійського з польського під- данства, добровільний перехід під московську протекцію, про визволення І. Мазепи Вітчизни від російської влади, про вибір П. Орлика гетьманом з обов’яз- ком дотримання усіх «договорів та постанов» та визнання їх «за инших впрεд бүдучих Гεтмановъ Войска Zапорозкого») Маніфестація від імені Війська Запо- розького до іноземних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою (жовтень 1658 р.), «Дійство о презельной брані…» бл. 1670-х рр., Глухівські статті від 16 (26) березня 1669 р. (п. 2), Договір Петрика з Кримським ханством від 26 травня (6 червня) 1692 р. (п. 1), лист І. Мазепи до стародубського полковника І. Скоропадського від 30 жовтня (10 лис- топада) 1708 р., лист І. Мазепи до веркієв- ського сотника від 15 (26) листопада 1708 р., лист І. Мазепи до полтавського полковника І. Левенця від 23 листопада (4 грудня) 1708 р., лист запорожців до І. Мазепи від 24 листопада (5 грудня) 1708 р., маніфест Карла ХІІ малоросій- ському народу від 16 (27) грудня 1708 р., універсал І. Мазепи (лютий–травень 1709 р.), «Витяги з покірного меморіалу Війська Запорозького до святого Королів- ського Маєстату Швеції» від 26 вересня (7 жовтня) 1709 р. 1-й пункт (про особливий статус православної віри та Київської митрополії під юрисдикцією Константинопольського патріархату) Гадяцький договір першої редакції від 6 (16) вересня 1658 р. (п. 1), Маніфестація від імені Війська Запорозького до інозем- них володарів, що пояснює причини роз- риву з Москвою (жовтень 1658 р.), Переяс- лавські статті (додаткові) від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 8) 2-й пункт (про кордони «отчиз- ни» Малої Росії, про протекцію Зборівський договір 8 (18) серпня 1649 р. (п. 2), «Статті Богдана Хмельницького» від КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 318 шведських королів над Укра- їною) 27 березня (6 квітня) 1654 р. (п. 9), Договір Петрика з Кримським ханством від 26 травня (6 червня) 1692 р. (п. 1), «Витяги з покірного меморіалу Війська Запорозького до святого Королівського Маєстату Швеції» від 26 вересня (7 жовтня) 1709 р. 3-й пункт (про союз з Крим- ським ханством) Гадяцький договір першої редакції від 6 (16) вересня 1658 р. (п. 17), Маніфестація від імені Війська Запорозького до іно- земних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою (жовтень 1658 р.), Договір Петрика з Кримським ханством від 26 травня (6 червня) 1692 р. (п. 11) 4-й пункт (про статус Війська Запорозького Низового) Договір Петрика з Кримським ханством від 26 травня (6 червня) 1692 р. (п. 11), договір між І. Мазепою, К. Гордієнком та Кар- лом ХІІ від 28 березня (8) квітня 1709 р. 5-й пункт (про кордони та тери- торію Війська Запорозького Низового) 6-й пункт (про обмеження влади гетьмана Генеральною Радою, затвердження на необмежені майбутні часи першості гене- ральної старшини у вирішеннях справи «отчизни», присягу геть- мана, генеральної старшини, полковників та інших при очо- лені урядів на вірність «отчизні») Переяславські статті (додаткові) від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 7), Конотопські статті від 17 (27) червня 1672 р. (п. 3), Пере- яславські статті 1674 р. (п. 12), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 10, 11) 7-й пункт (про повноваження Генерального військового суду) Гадяцький договір першої редакції від 6 (16) вересня 1658 р. (п. 18), Глухівські статті від 16 (26) березня 1669 р. (п. 20), Конотопські статті від 17 (27) червня 1672 р. (п. 3), Переяславські статті 1674 р. (п. 12) 8-й пункт (про заборону втру- чання в державні справи приват- них осіб, залежних від гетьмана) 9-й пункт (про уряд генераль- ного підскарбія та його обо- в’язки, незалежність Військо- Гадяцький договір першої редакції від 6 вересня 1658 р. (п. 21), запровадження уряду військового підскарбія за І. Брюхо- ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 319 вого скарбу від гетьмана, двох незалежних від полковників під- скарбіїв у кожному полку) вецького (1663–1668 рр.) 10-й пункт (про обов’язки осіб, що посідатимуть гетьманський, полковницький, сотницький та інші уряди, заборону зловжи- вання владою, обрання на вій- ськові та посполиті уряди шля- хом вільного голосування за кандидатів) Переяславські статті (додаткові) від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 7), Конотопські статті від 17 (27) червня 1672 р. (п. 3), Пере- яславські статті 1674 р. (п. 12), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 5, 10) 11-й пункт (про звільнення від усіх податків козацьких дітей, вдів та жінок козаків, які пере- буватимуть у походах) Зборівський договір 8 (18) серпня 1649 р. (п. 12), Переяславські статті від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 5), Московські статті від 22 жовтня (1 листопада) 1665 р. (п. 2), Глухівські статті від 16 (26) березня 1669 р. (п. 25), Переяславські статті 1674 р. (п. 14), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 15) 12-й пункт (про ревізію маєтків, повинності посполитих на ко- ристь державців, сплату подат- ків та виконання повинностей підсусідками й купцями, забо- рону гетьману та старшинам протекції приватним особам, збільшення надходжень до Вій- ськового скарбу) «Статті І. Мазепи» від 20 вересня (1 жовтня) 1689 р. (п. 10), універсал І. Мазепи про обмеження панщини 2-а днями на тиждень (1701 р.) 13-й пункт (про столичне місто Київ та підтвердження україн- ським містам магдебурзького права; відповідальність гетьман- ської влади за дотримання прав та привілеїв міст) Маніфестація від імені Війська Запорозь- кого до іноземних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою (жовтень 1658 р.), Переяславські статті від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 2), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 18) 14-й пункт (про захист поспо- литих від зловживань урядовців стосовно безкоштовного корис- тування підводами для приват- ного проїзду) Переяславські статті (додаткові) від 18 (28) жовтня 1659 р. (п. 17), Глухівські статті від 16 (26) березня 1669 р. (п. 8), Конотопські статті від 17 (27) червня 1672 р. (п. 3), Переяславські статті 1674 р. (п. 17, 18), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 5), «Статті І. Мазепи» від 20 вересня (1 жовтня) 1689 р. (п. 6) КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 320 15-й пункт (про відміну аренд та вирішення майбутньою Гене- ральною радою питання подат- ків для оплати найманого війська) Гадяцький договір першої редакції від 6 вересня 1658 р. (п. 13), Глухівські статті 1669 р. (п. 3), Переяславські статті 1674 р. (п. 13), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 22), «Статті І. Мазепи» від 20 вересня (1 жовтня) 1689 р. (п. 2, 11) 16-й пункт (про впорядкування сплати податків посполитими на ярмарках, про відповідальність за це гетьмана) «Статті Богдана Хмельницького» від 27 березня (6 квітня) 1654 р. (п. 1) Присяга П. Орлика (про зобов’я- зання новообраного гетьмана дотримуватися усіх «договорів та постанов», бути вірним «отчизні Малоросійській», пік- луватися про добро посполите, розширення прав та вольностей, не вступати в невигідні союзи з іноземними державами, вико- нання гетьманських обов’язків згідно «артикүловъ правных») Маніфестація від імені Війська Запорозь- кого до іноземних володарів, що пояснює причини розриву з Москвою (жовтень 1658 р.), Конотопські статті від 17 (27) червня 1672 р. (п. 1, 4), Коломацькі статті від 25 липня (4 серпня) 1687 р. (п. 11) Конкорданс листа І. Мазепи від 30 жовтня 1708 р. (для терміну «право» та «Вітчизна»)72 Контекст вживання 1. видячи отчизну нашу Малороссійскую до крайней уже приходячую згубы […] з упадком послідним прав и вольностей наших, почала приходити в скуток, кгди, без жадного о том з нами согласія, зачала городи Малороссійскіе в свою область отбирати… 2. за согласіем и общим з Панами Енеральными особами, Полковниками и всего войска Запорожскаго Старшиною, постановленьем, в непребо- римую найяснійшого Короля, Его милости, Шведскаго, протекцію, міючи в Бозі всемогущом, едином обидимих заступнику, любящом правду и ненавидящом лжу, непостидную надежду, же отчизну нашу Малороссійскую и войско Запорожское, Его Королевское Величество […] и отнятые нам права и волности не тилко привернет, леч, з общою пользою и з несмертельною в потомній вік Войска Запорожского славою, умножитъ и разширит… —————— 72 Лист І. Мазепи до І. Скоропадського від 30 жовтня 1708 р. // Кресін О. Політико- правова спадщина української політичної еміграції… — С. 318–320. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ «ДОГОВОРІВ ТА ПОСТАНОВ» 1710 р. 321 Конкорданс універсалу І. Мазепи 1709 р. (для термінів «закон» та «Вітчизна»)73 Контекст вживання 1. [він] нас, Вождя, воїнів запорозьких і всю досвічену раду Малої Росії, уярмлених московітською тиранією, удостоїв прийняти у свій нездо- ланний захист і пообіцяв нашу Вітчизну своїми надломленими силами, допоки вона не повернеться до тих давніх законів і свобод, які були, коли урядував вічної пам’яті Богдан Хмельницький. 2. І хоч ми також проголосили в тих згаданих вище універсалах, яких великих втрат зазнали наша улюблена Вітчизна, закони, свободи, військо від тих неприхильних до нас і завжди нам ворожих московитів, які взагалі хотіли під іменем і протекцією удаваного захисту отримати нашу Державу у власність, простий народ віддати в рабство, спорудити свої військові табори, ім’я вояків Запорозьких ганьбити, козаків пере- творити на драгунів і солдат, саме Запорожжя повністю зруйнувати… 3. Що нам лишається при такій великій шведській відвазі [як не те], щоб ми всі, як один, стали на захист наших законів і свобод, котрі втрачаємо під москалями, і самі від них загинемо, якщо не будемо триматися захисту Шведської Королівської Величності. Ніхто цьому не здивується, що задля збереження Вітчизни нашої і всього народу ми отримаємо і ту свободу від тиранського московітського ярма під протекцією і захистом найяснішого короля Швеції Конкорданс «Витягів з покірного меморіалу Війська Запорозького до святого Королівського Маєстату Швеції» від 26 вересня 1709 р. (для термінів «права»/«закон»/«договір» і «Батьківщина»)74 Контекст вживання 1. Звичай бо нашої батьківщини й давній закон 2. п. Войнаровський, що досі не виявив ніякої познаки в заслугах для нашої батьківщини, намагається, незгідно з нашими законами, мати решту скарбу запорозького війська 3. щоб забезпечити права батьківщини 4. На підставі законів нашої батьківщини —————— 73 Невідомий універсал Мазепи зі шведської бібліотеки. — С. 5–8. 74 Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого Королівського Маєстату Швеції від 26 вересня (7 жовтня) 1709 р. // «Пакти і конституції» Української козацької держави... — С. 349–354. КОНОНЕНКО ВАСИЛЬ 322 5. Нам скриті думки й таємні наміри того самого нашого гетьмана: на яких основах почав він здвигати цю велику будівлю, в якому устрою хотів поставити нашу батьківщину, звільнивши її від московської неволі й тиранства, та якими законами задумував скріпити ненарушеність запо- розького війська? 6. щоб тоді не виключено нашого державного інтересу з договорів і не нарушено меж нашої батьківщини аж до ріки Случ, які так про- стягаються від часів Хмельницького й потверджені мировим договором. 7. Сусідні володарі не намагалися підбити нашу батьківщину збройною силою, або яким-небудь способом, і знівечити права на волю Конкорданс «Договорів та постанов» (для термінів «право»/«закон»/«пакти» та «Вітчизна»)75 Контекст вживання 1. воздвигнулъ рεвностного православія св[я]того, Отчизны правъ и волностεй войсковых… 2. Іоанъ Маzεпа, подвигнувшися правдивою рεвностію за цѣлост Отчизны, правъ и волностεй войсковых 3. Ѡтчизна n[а]ша, жεбы в своих границях, пактами ωт Рѣчи Посполитой Полской, от Nаяснѣйшой Порты и от г[осу]д[а]рства Московского 4. вѣчными протεкторами Үкраїны титуловалися и самимъ дѣломъ зоставали для болшой крѣпости Ѡтчизны n[а]шой для zахованя оной цѣлости в правах наданых и границях 5. чεрεз якоε самодεржавiε, Гεтманскому үрядови нεприличноε, үросли многіε в Ѡтчизнѣ и в Войску Zапорожскомъ нεстроεнія, правъ и волностεй разорεнія, посполитыε тяжεсти 6. И εсли бы что противного, zдорожного, правамъ и вольностεм войсковым врεдытεлного и Ѡтчизнѣ нεполεзного үсмотрεно было в Яснεвεлможномъ Гεтману на Радѣ Его Вεлможности выговорити, и о нарушεнε правъ и волностεй ωтчистыхъ үпоминатися, бεз үближεня и наймεншого поврεждεнія высокого рεимεнтарского гонору 7. Присяга во всѣхъ пунктахъ, комматах и пεріодахъ нεпрεмѣнно исполняти, милость милост вѣрность и пεчаловитоε ку Ѡтчизнѣ Малороссийской, Матцѣ n[а]шой, о добрѣ оной посполитому 8 жадных факцій з посторонными панствами и народами […] в Ѡтчизнѣ на zруїнованε и якоε жъ колвεкъ оной zашкожεнε нε строїти […] подсылки всякіε, Ѡтчизнѣ правамъ и волностεмъ войсковымъ, шкодливыε —————— 75 Договори та постанови // «Пакти і конституції» Української козацької держави… — С. 77–117.

Політико-правові витоки «Договорів та постанов» 1710 р.

Institution

Ähnliche Einträge