Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)

У статті розглядається політичне функціонування західних володінь Золотої Орди від часу відновлення її цілісності у 1380 р. до поразки центральних сил у битві на річці Ворсклі у 1399 р. Основну увагу приділено політичній історії Крила Мувала, що охоплювало землі на захід від Дону і Сіверського...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Черкас, Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Україна в Центрально-Східній Європі
Теми:	Історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78906
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 190-209. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-78906
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-789062015-03-23T03:02:28Z Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) Черкас, Б. Історія У статті розглядається політичне функціонування західних володінь Золотої Орди від часу відновлення її цілісності у 1380 р. до поразки центральних сил у битві на річці Ворсклі у 1399 р. Основну увагу приділено політичній історії Крила Мувала, що охоплювало землі на захід від Дону і Сіверського Дінця, оскільки саме в цій області місцеві еліти вперше продемонстрували сепаратистські настрої. Доведено, що причиною усобиць стало те, що хан не міг зруйнувати вже традиційний уклад життя західної аристократії, яка відстоювала власні інтереси й мало була пов’язана зі столицею. В статье рассматривается политическое функционирование западных владений Золотой Орды с момента возобновления ее целостности в 1380 г. до поражения центральных сил в битве на реке Ворксле в 1399 г. Основное внимание уделено политической истории Крыла Мувала, которое охватывало земли к западу от Дона и Северского Донца, поскольку в этой области впервые проявили себя сепаратистские настроения местной элиты. Аргументировано, что причиной междоусобиц стал традиционный уклад жизни западной аристократии, которая руководствовалась мест In the Article has been investigated political history of Western possession of the Golden Horde in the 1380–1399 years. The main attention is paid to the political history of the Wing of Muvala that included the lands west of the Don and the Sivers’ky Donets’. 2013 Article Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 190-209. — укр. XXXX-0035 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78906 94(477) «13» uk Україна в Центрально-Східній Європі Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Черкас, Б. Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) Україна в Центрально-Східній Європі
description	У статті розглядається політичне функціонування західних володінь Золотої Орди від часу відновлення її цілісності у 1380 р. до поразки центральних сил у битві на річці Ворсклі у 1399 р. Основну увагу приділено політичній історії Крила Мувала, що охоплювало землі на захід від Дону і Сіверського Дінця, оскільки саме в цій області місцеві еліти вперше продемонстрували сепаратистські настрої. Доведено, що причиною усобиць стало те, що хан не міг зруйнувати вже традиційний уклад життя західної аристократії, яка відстоювала власні інтереси й мало була пов’язана зі столицею.
format	Article
author	Черкас, Б.
author_facet	Черкас, Б.
author_sort	Черкас, Б.
title	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
title_short	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
title_full	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
title_fullStr	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
title_full_unstemmed	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
title_sort	західні володіння золотої орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78906
citation_txt	Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) / Б. Черкас // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 190-209. — укр.
series	Україна в Центрально-Східній Європі
work_keys_str_mv	AT čerkasb zahídnívolodínnâzolotoíordiv13801399rrpolítičnijaspekt
first_indexed	2025-07-06T02:59:42Z
last_indexed	2025-07-06T02:59:42Z
_version_	1836864799835684864
fulltext	ЧЕРКАС БОРИС 190 УДК 94(477) «13» Борис Черкас Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект) У статті розглядається політичне функціонування західних воло- дінь Золотої Орди від часу відновлення її цілісності у 1380 р. до поразки центральних сил у битві на річці Ворсклі у 1399 р. Основну увагу приділено політичній історії Крила Мувала, що охоплювало землі на захід від Дону і Сіверського Дінця, оскільки саме в цій області місцеві еліти вперше продемонстрували сепаратистські настрої. Доведено, що причиною усобиць стало те, що хан не міг зруйнувати вже традиційний уклад життя західної аристократії, яка відстоювала власні інтереси й мало була пов’язана зі столицею. Ключові слова: Золота Орда, Улус Джучи, Крило Мувала, Сол- хатська тьма, Орда Мамая, Велике князівство Литовське, українські удільні князівства, ярлик В статье рассматривается политическое функционирование запад- ных владений Золотой Орды с момента возобновления ее целостности в 1380 г. до поражения центральных сил в битве на реке Ворксле в 1399 г. Основное внимание уделено политической истории Крыла Мувала, которое охватывало земли к западу от Дона и Северского Донца, поскольку в этой области впервые проявили себя сепаратистские настроения местной элиты. Аргументировано, что причиной междо- усобиц стал традиционный уклад жизни западной аристократии, которая руководствовалась местными экономическими интересами и была мало связана со столицей. Ключевые слова: Золотая Орда, Улус Джучи, Крыло Мувала, Солхатская тьма, Орда Мамая, Великое княжество Литовское, укра- инские удельные княжества, ярлык In the Article has been investigated political history of Western possession of the Golden Horde in the 1380–1399 years. The main attention is paid to the political history of the Wing of Muvala that included the lands west of the Don and the Sivers’ky Donets’. Keywords: Golden Horde, Jochi Ulus, Wing Muvala, Solhats’ka t’ma, Mamai’s Horde, the Grand Duchy of Lithuania, Ukrainian principalities, jarlyk ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 191 І сторія західних улусів Золотої Орди за часів правління хана Ток- тамиша є доволі маловідомою. В основному побіжно цієї пробле- матики торкалися ті вчені, чий дослідницький інтерес спрямовувався передусім на вивчення держави Джучидів1. Проте розуміння ситуації саме в цих областях значною мірою прояснює причини як остаточного розпаду Золотої Орди в XV ст., так і піднесення могутності Великого князівства Литовського за часів володарювання Вітовта. Восени 1380 р. припинилася громадянська війна в Золотій Орді, що понад 20 років розколювала державу і була відома в літописах як «Велика замятня». Новий хан Токтамиш спромігся об’єднати весь Улус Джучи. Проте за час кривавих усобиць держава втратила чималу кількість економічно розвинених земель: на сході північний Хорезм, на півдні Азербайджан, на заході українські і молдавські землі, а також Буджак (Улуси Ногая і Курумиши). Відбулося розбалансування влади і в землях, що залишилися. Токтамиш енергійно взявся відновлювати порядок. В першу чергу це стосувалося осілих областей, економічний потенціал яких мав стати основою відновлюючих процесів в імперії. Токтамиш вдається до низки заходів, спрямованих на стабілізацію від- носин з західними сусідами. У стосунках з ВКЛ хан спочатку провів «роз- відку боєм», спровокувавши напад на Подільську і Київську землі наприкінці 1380 р.2 Вочевидь, Токтамишу цим демаршем вдалося перенести на себе угоди Мамая з литовськими володарями. В Криму Токтамиш намагався порозумітися з генуезцями. Ще 19 листопада 1380 р. було підписано угоду з Кафою. Насамперед Токтамиш повернув кафінцям вісімнадцять сіл під Судаком, раніше захоплених Мамаєм. Однак, як компенсацію за це, хан ввів в Кафу своїх чиновників, передусім наглядача за судом ординських під- даних, а також митника для збору податків «по старому»3. 24 лютого 1381 р. цей договір був поновлений. Крім сіл, хан визнавав за генуезцями і Судак. В 1382 р. було ще підписано і «особливу угоду»4. Іншою великою війсь- ковою операцією Токтамиша став успішний похід на Москву 1382 р.5 —————— 1 Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. — Саранск, 1960; Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. — М., 1973; Миргалеев И.М. Политическая история Золотой Орды периода правления Токтамыш-хана. — Казань, 2003; Почекаев Р.Ю. Цари Ордынские. Биографии ханов и правителей Золотой Орды. — СПб., 2010; Черкас Б. Синьоводська битва 1362 р. — К., 2012. 2 Черкас Б. Назв. праця. — С. 89. 3 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 144. 4 Крамаровский М.Г. Латинская Романия и Золотоордынский Крым. Латинские перстневые находки и печати в Северном Причерноморьи. Клад из Ай-Василь // Степи Европы в эпоху средневековья. — Донецк, 2000. — Т. 1. — С. 258. 5 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 144; Похлебкин В.В. Татары и Русь. 360 лет отношений 1238–1598. — М., 2005. — С. 62–64. ЧЕРКАС БОРИС 192 Останньою акцією хана стало повернення Хорезму 1383 р.6, що мало в деякій мірі компенсувати територіальні втрати українських і молдавських земель. Покінчивши з військовими діями, хан почав наводити лад у країні. І. Міргалієв визначає передусім три реформи, здійснені Токтамишем протя- гом 1380–1384 рр.: грошову (третю в історії Улусу Джучи), військову і соціальну. Так, було введено єдину вагу для дирхемів7. Військо збільшилося кількісно, впроваджувалася важка кіннота на лицарський зразок. Розвивалася артилерія, як метальна так і вогнепальна. Відновлювалася і класична тактика степовиків, основана на маневрі і охопленні флангі противника8. Соціальна реформа звелася до зарахування до складу старої аристократії вихідців з Кок Орди, їх призначення на ключові посади, пожалування великими земельними володіннями. Щоправда, з іншого боку, посилювалася тенденція щодо при- значення на вищі посади Чингізидів. Так, в крилі Мувала хан віддав владу своєму родичу Бек-Булату9. Турбота щодо кочового господарства, яке силь- но залежного від природних умов, проявилася і в відновленні обсерваторії у Сараї10. Завдяки заходам Токтамиша в державі навіть почалося економічне піднесення, пожвавилася торгівля11. Однак, незважаючи на це, реформи золотоординського уряду носили лише тактичний характер. Наприклад, угода з Кафою робила її монополістом на торгівлю між Європою (середземноморський регіон) і Золотою Ордою. Це викликало невдоволення в Солхаті, а фактично — серед аристократії захід- них (читай — українських) улусів. У Кафі не залишилися поза увагою можливі наслідки цього, невдоволення, і було вжито ряд оборонних заходів. Так, влітку 1382 р. генуезці постановили: якщо виникне загроза з боку Сол- хата Кафі, зерно завозити з Балкан12. Не сприяли успішній реалізації реформ і проблеми з відновленням сприятливої торгової атмосфери — заважала піратська війна між Добруджським деспотом і Кафою (1360–80-ті рр.)13. Вона припинилася тільки після османського погрому Деспоту в 1388 р.14 —————— 6 Почекаев Р.Ю. Указ. соч. — С. 164. 7 Миргалеев И.М. Указ. соч. — С. 68–71, 81. 8 Миргалеев И.М. Указ. соч. — С. 73–77. 9 Ібн Халльдун // Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды (далі СМИЗО). Извлечения из сочинений арабских, собранные В.Г. Тизенгаузеном. — СПб., 1884. — Т. 1. — С. 392. «Токтамиш виступив йому (Тимуру. — Б.Ч.) на зустріч і з ним був оглан Булат (один) з родичів його» (Миргалеев И.М. Политическая история Золотой Орды периода правления Токтамыш-хана. — Казань, 2003. — С. 77–81, 111). 10 Миргалеев И.М. Указ. соч. — С. 72–73. 11 Там же. — С. 71–72. 12 Гюзелев В. Очерци върху историята на българския Североизток и черноморието (края на XII — начато на XV век). — София, 1995. — С. 69. 13 Там же. — С. 69. 14 Там же. — С. 80. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 193 Кондомінімум лише частково міг компенсувати втрату багатих і економічно розвинутих земель, захоплених ВКЛ і Молдавським князівством. Токтамиш не міг зруйнувати вже традиційний спосіб життя аристократії, передусім західної. Адже її статки вже давно залежали від місцевих економічних ресурсів, а отже вона мало чим була пов’язана зі столицею. Більше того, введені Токтамишем в Крило Мувала вихідці з Кок Орди дуже швидко ставали частиною місцевого нобілітету. З цього приводу Г. Федоров- Давидов писав: «В Золотій Орді наприкінці XIV ст. не було сил, здатних привести країну до об’єднання навколо центральної влади. Ті кола, які спочатку виступають як прибічники цієї самої влади, самі відмовляються від неї, коли справа доходить до справжньої диктатури»15. Причому західні еміри «готові були розірвати тіло держави на феодальні напівнезалежні володіння», знать регіону «виявляється, ще менше була здатна становити силу, яка могла б об’єднати країну, ще менше ніж кокординська арис- тократія»16. Навіть поширення лицарської амуніції може засвідчувати не лише наявність важкої кінноти, й відображати соціальні аспекти, а саме збереження в структурі війська дружин з власними вожаками, на противагу регулярній армії XIII ст. Тому щодо соціальної реформи слід констатувати, що вона забезпечувала збереження Токтамишу влади, але не відновлювала повноцінної централізації часів перших ханів. Цей прихований сепаратизм проявився передусім під час грошової реформи. Новий дирхем Токтамиша так і не зміг стати єдиним зразком для всієї імперії. Г. Федоров-Давидов взагалі характеризує реформу, як невдалу. Згідно нього, «в Криму, Азаці, в деяких інших містах дирхем нової ваги був насаджений штучно і не відповідав затвердженим тут місцевим грошовим одиницям… Вже в 90-х роках XIV ст. деякі місцеві монетні двори пере- ходять на чекан по старим місцевим ваговим нормам». Дослідник визначає такі області, як «нумізматичні провінції», що склалися ще в 1360-х рр.17 Однією з причин було те, що місцеві ринки вже не орієнтувалися на центр, а місцеві «господарі» мали не менше срібла, ніж столиця (як в старій приказці: «там де гроші там і влада»). Уперше ці приховані проблеми вийшли на поверхню у 1385 р., коли почалася так звана «Солхатська війна». Ординці спробували розірвати моно- полію генуезців на торгівлю. Причому з боку татар виступала не вся держава, а лише Солхатська тьма. Їх також підтримала і частина при- бережного населення Готії. Генуезці провели великі військові приготування: крім ремонту укріплень, збудованих протягом століття, в містах було зібрано достатньо продовольства, зброї, в тому числі вогнепальної та іншого воєнного спорядження, поповнено гарнізони. В нагоді стало і домінування —————— 15 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 156. 16 Там же. — С. 157. 17 Там же. — С. 154. ЧЕРКАС БОРИС 194 італійського флоту в морі. Саме за допомогою кораблів генуезці здійснювали переправку військ. Війна тривала до 1386 р. і закінчилася перемогою Генуї. Відповідно до мирної угоди від 12 серпня 1387 р. Судак з округою і вся Кримська Готія в цілому залишилися під владою генуезців. Їм також вдалося зберегти і контроль над торгівлею18. Саме під час війни стався перший відомий заколот, спрямований проти хана. Його організаторами були вдова Мамая Тулунбек-ханум і частина емірів Крила Мувала. Р. Почекаєв висунув гіпотезу, багато в чому основану на монетах «бердібека» середини 1380-х рр., згідно якої заколотники хотіли змістити Токтамиша і посадити на престол якогось нащадка Бату. Проте хану вчасно вдалося вгамувати заколотників. Тулунбек-ханум було страчено19. Токтамишу не вдалося поширити свій вплив на колишні ординські землі, які відійшли в попередні роки до Великого князівства Литовського. Володимир Ольгердович не відновив на своїх монетах тамгу. Вона відсутня на сіверських і подільських грошах. Лише на молдавських монетах про- довжувала зберігатися в’язь. Проте М. Руссєв пов’язує цей факт з політикою поглинання Молдовою колишнього ординського населення. Загалом ситу- ація на західних кордонах Золотої Орди у 1380-х роках ставала все більш загрозливою. Так, Подільське князівство потрапило в орбіту політичних впливів Угорського королівства (водночас стосунки з ВКЛ не були розір- вані). Проголошення Ягайла Ольгердовича польським королем і об’єднання під його скіпетром таких двох держав, як Польща і ВКЛ, в перспективі, могло змінити баланс сил в Центрально-Східній Європі. Яскравим при- кладом слабкості влади Токтамиша на заході стала втеча з Сараю Василія Дмитровича. Цей князь, син Дмитрія Івановича Донського, з 1384 р. пере- бував в ординській столиці як заручник20. У 1386 р. Василій, побоюючись за своє життя, залишає Сарай. Так як шлях на батьківщину був небезпечним, князь рушив у західному напрямі: «в Подільську землю, Волохи, до Петра воєводи»21. Отже, це засвідчує, що за Дніпро ханська влада не поши- рювалася. Одним з чинників, що сприятливо позначився на перемозі Генуї і ста- лості західного кордону, стало те, що Золота Орда розпочала війну з Маве- ранахром Тамерлана. Боротьба йшла за два економічно розвинутих регіони — —————— 18 Крамаровский М.Г. Указ. соч. — С. 258; Гюзелев В. Ibid. — С. 80; Феодосия. — Феодосия, 2008. — С. 37; Бочаров С.Г. Фортификационные сооружения Каффы (конец ХIII — вторая половина XV вв.) Причерноморье в средние века, 3, 1998. — http://annals.xlegio.ru/blacksea/kafa/kaffa.htm 19 Почекаев Р.Ю. Указ. соч. — С. 165. 20 Похлебкин В.В. Указ. соч. — С. 64. 21 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью // Полное собрание русских летописей (далі ПСРЛ). — Т. 11 / Под ред. С.Ф. Платонова. — СПб., 1897. — C. 90; Фетищев С.А. Московская Русь после Дмитрия Донского 1389– 1395 гг. — М., 2003. — С. 77. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 195 Хорезм і Закавказзя, а через них і за Великий Шовковий шлях. Відповідно існувало і два фронти — Середньоазійський і Закавказький. Ця війна кош- тувала Улусу Джучи великих мобілізаційних зусиль, і, в решті решт, саме це протистояння з іншим нащадком Монгольської імперії Маверанахром (дер- жава постала на основі улусу Чагатая) виявилося фатальним для Золотої Орди. Г. Федоров-Давидов стверджував, що саме аристократія західних улусів виступала головною силою, яка підбурювала сторони конфлікту22. Якщо так, то поясненням цього якраз можуть служити територіальні втрати в Європі, які понесла держава Джучидів в період «Великої замятні». Затиснені з одного боку ВКЛ, а з іншого — Генуезькою республікою, оглани і еміри шукали нових можливостей поновлення прибутків на рівні попередніх років. Взагалі бажання еліти жити за високими стандартами в умовах, коли її статки зменшувалися, було типовим явищем. Однак відсутність попередніх можливостей позначилася на посиленні експлуатації населення і наростанні зовнішної агресії. Як і на переломі XIII–XIV ст., хвиля завоювань, яка докотилася до крайніх західних меж, зупинилась, а згодом повернула у зворотному напрямі — на Кавказ, трансформувалася у форму громадянської війни. У 1385–1386 рр. Токтамиш вислав війська на Кавказ23. Тоді ж, взимку 1386 р., військо Золотої Орди, що складалося з дев’яти туменів під проводом Бек Булата, Іса-бека, Ягли-бія і Казанчи, вторгнулося до Ширвану24. На чолі війська стояв голова Крила Мувала. З західної аристократії походив ще один з командувачів — Ягли-бій25. Як випливає з цього, військо складалося, принаймні, частково, з вояків з українських улусів. Бек Булат після тижневої облоги захопив Тебриз. Тимур вдався до контрзаходів: в Азербайджан було послано корпус, який очолював син «хромця», однак ординці завдали маве- ранахрцям поразки. Лише наближення головних сил на чолі з Тимуром змусило татар відступити26. Восени 1387 р. Токтамиш вислав військо до Маверанахру. Серед тих, хто очолював цей похід, був Бек Ярик. Беручи до уваги, що його володіння знаходилися в улусі Манкерман, можна зробити висновок, що у війську знову ж таки були вояки з Мувалового Крила. Золотоординці пройшлись по володіннях Тимура, розорюючи їх. Проте коли той мобілізував основні сили свого війська, ординці відступили. Головною втратою для Золотої Орди —————— 22 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 157. 23 Миргалеев И. Правление Токтамыш-хана // История Татар. — Т. 3. — Казань, 2009. — С. 708. 24 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 151. 25 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 159. 26 Миргалеев И. Правление Токтамыш-хана. — С. 708; Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 146. ЧЕРКАС БОРИС 196 стало повне знищення Ургенча з навколишніми областями Тимуром навесні 1388 р.27 Восени того ж року Токтамиш організовує черговий похід на схід. І на цей раз у війську були вояки з Мувалового Крила. Принаймні, Шереф-ад-дин Йезди згадує «[мешканців] Криму з Кафою і Азака»28. Хан почав розорювати ворожі території, проте Тимуру вдалося розгромити авангард ординців. А на початку весни 1389 р. він перейшов у наступ головними силами, що змусило Токтамиша відступити29. У той же час Бек Булат у 1388 р. знову вторгся до Закавказзя30. На цей раз головні сили на чолі з ханом атакували північні області Маверанахра і навіть досягли деяких успіхів. Проте Тимуру доволі швидко вдалося роз- громити авангард ординців31. Відповідно Токтамиш не став втягуватися у нові баталії і відступив. Таким чином, час, коли ініціатива була в руках Токтамиша, закінчився для нього програшем32. На два роки в протистоянні двох імперій настало затишшя. Тимур наводив порядок як в своїх по- страждалих від війни областях, так і заново завойованих. Що ж до Ток- тамиша, то він знову зіткнувся з опозицією в середині держави. І. Міргалієв висунув гіпотезу про те, що в той момент, коли хан пере- бував у Середній Азії, Бек Булат підняв повстання, і це зіграло не останню роль у відступі Токтамиша33. При цьому інших доказів виступу в Крилі Мувала у 1389 р. ми не маємо. Наприклад, Пімен під час подорожі Доном у 1389 р., описуючи улуси, в тому числі Бек Булата, не згадує фактів конфронтації серед татар34. Ситуація дійсно сприятливо позначилася на становищі Бек Булата. Маючи військо, він очолював області, які за своїм економічним потенціалом домінували на той момент в Золотій Орді. Велику роль відігравав той факт, що еміри Крила Мувала становили окрему кор- порацію. Так, під 1396 р. в «Житії Стефана Пермського» сказано, що Ток- тамиш оволодів Мамаєвою Ордою35. Цей твір написаний Єпифанієм Премудрим в першій чверті XV ст.36 Отже населенням, принаймні, Східної Європи Крило Мувала сприймалося окремою ордою. Те, що тут з самого початку правління Токтамиша продовжували існувати сепаратистські наст- рої, видно і зі згаданого вже заколоту Тулунбек-ханум37. Вочевидь, аристо- —————— 27 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 147–148. 28 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — М.–Л., 1941. — Т. 2. — С. 156. 29 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 149. 30 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 110. 31 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 155. 32 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 155; Почекаев Р.Ю. Указ. соч. — С. 170. 33 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 110, 111. 34 Кудряшов К.В. Половецкая степь. — М., 1948. — С. 19. 35 Фетищев С.А. Указ. соч. — С. 184. 36 http://krotov.info/acts/14/3/perm_rus.html 37 Почекаев Р.Ю. Указ. соч. — С. 165. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 197 кратія Крила Мувала з Бек Булатом на чолі, користуючись складними обставинами, в які потрапив Токтамиш, могла вимагати від хана додаткової влади. Адже хан на 1389 р., як відзначив І. Міргалієв, втратив «закавказькі території, кок-ординські міста і Хорезм»38. Отже, Крило Мувала набуло ще більшого економічного домінування над центром. За таких умов мова фак- тично йшла про відновлення тих позицій, які крило мало за часів Ногая. Саме на це, на нашу думку, вказує монетний чекан Бек Булата. І. Міргалієв припустив, що цей, за висловом Г. Федорова-Давидова, «дрібний Чингізид»39 міг заручитися підтримкою Тимура, коли знаходився в Закавказзі40. Разом з тим, відсутність повідомлень про великі військові дії всередині країни свід- чить про те, що хану і його опоненту доволі швидко вдалося знайти ком- проміс. Вже у 1391 р. Бек Булат з туменами свого крила виступив на боці Токтамиша. У лютому 1391 р. Тамерлан, обравши шлях через Яік, рушив на Золоту Орду. Цей похід виявився для Токтамиша цілком неочікуваним. Він лише на початку квітня дізнався про рух противника. Хан оголосив мобілізацію по всіх областях. Паралельно з цим до Тимура було вислано посольство з пропозиціями миру. У воєнному плані Токтамиш сподівався зупинити Тимура на Яіку41. Проте маверанахрці встигли підійти раніше, ніж зібралися всі сили ординців, і без втрат перейшли річку. Затримка, в першу чергу, стосувалася частини вояків з Крила Мувала. Так Бек Булат, Бек Ярик, Таш Тимур і Актау приєдналися до хана вчасно, принаймні, вони взяли участь в битві42. В той же час син Мамая, який йшов з під Азова, запізнився. Не знайшовши Токтамиша, він, зіткнувшись з головними силами Тимура, був розгромлений і поранений потрапив у полон43. Генеральна битва відбулася на р. Кундурче. Вона розпочалася 18 червня 1391 р. і тривалий час її результат був не визначений. Однак зрештою перемогу здобув Тимур. Ординське військо зазнало поразки і було розсіяне. Однією з причин такого розвитку подій міг стати відступ Бек Булата, якого пізніше Токтамиш звинувачував у зраді44. Хан з невеликим загоном втік на північ. Що стосується Тимура, то він не став йти на Сарай, а після недовгого переслідування повернув додому45. Поразка на Кундурче відкрила шлях до нової громадянської війни. Згідно з даними Ібн Хальдуна, «еміри відправилися в прикордонні області і —————— 38 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 119. 39 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 157. 40 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 113. 41 Там же. — С. 119; Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 152. 42 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 168. 43 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 165; Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 152–153. 44 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 155. 45 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 124. ЧЕРКАС БОРИС 198 утвердилися там»46. Отже, по суті, повторювалася ситуація 1362 р. Бек Булат, який зберіг частину власних сил, виступив проти Токтамиша. Цей оглан захопив Сарай і оголосив себе ханом. Він навіть почав карбувати власну монету, з іменним написом «султан Бек Пулад хан»47. Важливим здобутком оглана стало захоплення частини двору хана48. Можливо, саме цим слід пояснити втечу до Москви трьох емірів, які вийшли з числа двірських (зокрема, один з них був постільничий)49. Проте Токтамиш зміг доволі швидко зібрати військо і вибити Бек Булата зі столиці. Хан не зупинився на цьому, а почав переслідувати суперника. Бек Булат відступив до Криму і закрився в Солхаті. Тоді Токтамиш взяв місто в облогу. Але в цей час інший претендент на престол Тимур-Кутлук, користуючись відсутністю правителя, захопив Сарай. Токтамиш зняв облогу і поспішив визволити сто- лицю (восени 1391 р.)50. Наступного, 1392 р., Токтамиш поновив наступ на Бек Булата і відтіснив суперника до Солхата. Однак на цей раз облога велася успішніше, і укріплення міста впали. На жаль, Ібн Хальдун, будучи головним джерелом в описі цього заключного етапу, не дає подробиць падіння Солхата. Він лише зазначає, що ханське військо «поновило облогу його, поки нарешті не оволоділо ним. Він (Токтамиш. — Б.Ч.) взяв верх над Оглан Булатом і вбив його»51. М. Сафаргалієв, спираючись на ярлик хана кримському еміру Бек- Хаджию від 10 вересня 1392 р., вважав, що Токтамишу масовою видачею ярликів вдалося привернути на свій бік частину кримської аристократії. До 1393 р. дослідник відносить припинення громадянської війни і відновлення (за винятком деяких східних теренів) Токтамишем влади в Золотій Орді52. Те, що аристократія Крила Мувала підтримала Токтамиша, засвідчує той факт, що всі місцеві оглани і еміри, згадані в битві при Кундурче: Бек Ярик, Таш Тимур і Актау, після повстання залишилися на своїх землях. Важко визначити, яку позицію під час повстання Бек Булата зайняли сусіди (ВКЛ, Генуя) Крила Мувала. Щодо Кафи, то вона, на нашу думку, займала нейтральну, або навіть ворожу позицію щодо Бек Булата (не випад- ково оглан переховувався у Солхаті). З ВКЛ було складніше. Гадаємо, ярлик Токтамиша Ягайлу 1393 р.53 вказує, що повстанці намагалися встановити якісь контакти з Литвою. Про це говорить той факт, що Токтамиш не лише —————— 46 Ібн Хальдун // СМИЗО. — Т. 1. — С. 393. 47 Лебедев В.П. Корпус монет Крыма в составе Золотой Орды (середина XIII — начало XV в.) // Вестники Одесского музея нумизматики. — Вып. 2. — 2000. — С. 18. 48 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 157. 49 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью // ПСРЛ — Т. 11. — СПб., 1897. — С. 139. 50 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 159. 51 Ібн Хальдун // СМИЗО. — Т. 1. — С. 393. 52 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 159–160. 53 Skarbiec diplomatуw. Zebraі Daniіowicz. — Wilno, 1860. — T. I. — S. 297. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 199 повідомив про припинення смути, але й назвав конкретні імена заколотників. Вочевидь, ці імена мали якесь значення для литовського уряду. Іншим доказом, що ВКЛ, або принаймні, його князівства не залишилися нейтраль- ними, слугує грамота подільського князя Федора Коріатовича пану Гринку на Соколець від 20 червеня 1391 р. В ній в одному з пунктів було зазначено: «коли будемо новий город рубити в своїй землі чи в ворожій, тоді пан Гринко має нам допомогти і зі своїми людьми того города рубити»54. В інших подільських грамотах пункту про ворожі міста немає. Отже, він з’явився у новій ситуації. Соколець був розташований в східній частині князівства, відповідно єдиним сусідом тут були ординські улуси. Вочевидь, подоляни, користуючись відсутністю татарських військ, мали якісь плани щодо своїх східних кордонів. Мова могла йти про Дніпровські переправи. І наостанок ще одне зауваження — якщо еміри втікали до Москви і Тимура, то, очевидно, вони могли це саме робити і в напрямі ВКЛ. Так, влітку 1393 р. Вітовтове військо складалося з «Литви, Ляхів, Русі і Татар»55. Цілком ймовірно, що останні могли бути втікачами від Токтамиша. Після 1393 р. Токтамиш відновлює контакти з цілою низкою країн. Насамперед це були держави, дістатися до яких можна було лише через західні улуси: ВКЛ, Єгипет і Туреччина56. Також здійснювалися спроби за рахунок сусідів поповнити бюджет Золотої Орди. Так, Токтамиш звернувся до Ягайла: «Што межи твоее земле суть кня[же]ния, волости давали выходъ Белои Орде, то намъ наше дайте»57. Документ залишає відкритим питання щодо волостей, про які йшла мова. Невідомою є реакція Ягайла на ці події. У тому ж році хан за чималу суму грошей відступив низку князівств Василію Дмитровичу Московському58. Паралельно з пошуком грошей, Токтамиш сприяв розвитку торгівлі. Наприклад, в листі до Ягайла він писав: «што было межи насъ какъ здавна гостемъ путь чистъ и вашимъ и нашимъ торговцемъ, без приимъ, без пакости всякому ч[е]л[о]в[е]ку, и чорнымъ людемъ промъслъ»59. Те, що у наступних зіткненнях з Тимуром Токтамиш спромігся виставити чисельне і добре організоване військо, говорить про одне — хану вдалося в цілому відновити нормальне життя у країні. Одним із засобів цього стали політичні поступки, здійснені ханом. Йшлося передусім про Крило Мувала. На сьогодні відомі монети Таш Тимура, карбовані приблизно у 1394–1395 рр. в Криму. Таш Тимур титулується на них, як «султан —————— 54 Kurtyka J. Repertorium Podolskie dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski. — T. XL. — Z. 4: Historia. — 2004. — S. 158; Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г. 55 Skarbiec diplomatуw... — S. 300. 56 Федоров-Давыдов Г.А. Указ. соч. — С. 157. 57 Skarbiec diplomatуw... — S. 297. 58 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 162. 59 Skarbiec diplomatуw... — S. 297. ЧЕРКАС БОРИС 200 справедливий», «султан Таш Тимур хан да продовжиться його правління»60. На нашу думку, тут йдеться не про чергового повсталого Джучида. Беручи до уваги значення Криму в політичному житті країни, цей факт обов’язково мав бути відзначений у джерелах. Вочевидь, хан був змушений делегувати частину влади західній аристократії і погодитися на співправителя в особі Таш Тимура. Адже зрештою та ж перемога над Бек Булатом була здобута в основному за рахунок привернення на свій бік емірів. Але повністю зняти з порядку денного сепаратистські тенденції Токтамиш звісно, не зміг. Так, Тимур в листі до османського правителя Баязіда ІІ, написаному весною (березень) 1395 р., вихвалявся, що частина підданих хана, яка почула про наступ Тимура на Грузію у 1394 р., почала шукати захисту в кримських чорноморських містах. Більше того, за інформацією правителя Маверанахру, і сам Токтамиш «збирався перейти річку Узі (Дніпро) і йти в бік укріплених міст на узбережжі моря Кафа (Чорного моря)»61. Зрозуміло, що Тимур міг перебільшувати реакцію противника щодо своїх намірів. Проте, можливо, в його листі знайшли відображення внутрішні проблеми Золотої Орди. Токтамиш невипадково розпочав перемовини з Тимуром. Хан був просто неготовий до повноцінної війни з Маверанахром. Зрозуміла і паніка, що охопила частину еліти Джучидів. Адже вже після початку наступу Тимура в поволзьких районах у вересні 1394 р. спалахнула чергова кривава усобиця. Літопис так називає фігурантів конфлікту: «в Орді Токтамишевій між великих князів його Татарських». На Волзі відбулася битва, в якій загинуло «багато князів і Татар»62. За таких умов видається доволі реальною під- готовка Токтамиша до укриття за стінами генуезських міст. Нестабільною залишалася ситуація для Токтамиша на західному кордоні. Йдеться про татар улуса Ногая, які на початку 1390-х років знову зайняли південне Поділля до Дніпра. Причому їх стосунки із Золотою Ордою не були дружніми. Шереф- ад-Дин Йезиди і Низам-ад-дин Шами писали, що тут знаходився улус Хурмадая, який був вороже налаштований до золотоординців63. Щодо при- чин, які обумовили ці настрої, то допускаємо, що такими могли стати прагнення Джучидів повернути нагаєвих емірів під свою владу. Однак, на нашу думку, головна активність цих емірів була направлена в бік Молдови, Польщі і ВКЛ. Так, 6 січня 1395 р. Стефан І Молдавський підписав угоду з Ягайлом. В ній зазначено, що турки і татари є ворогами Польщі, а Стефан має намір надати проти них допомогу64. Заки Валіді Тоган вважав, що у —————— 60 Лебедев В.П. Корпус монет Крыма в составе Золотой Орды... — С. 19. 61 Заки Валиди Тоган. Восточно-европейская политика Тимура // Золотоордынская цивилизация. — Вып. 3. — Казань, 2010. — С. 211. 62 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью. — С. 157. 63 Шереф-ад-Дин Йезиди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 176; Низам-ад-дин Шами // СМИЗО. — Т. 2. — С. 121. 64 Заки Валиди Тоган. Указ. соч. — С. 214. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 201 цьому випадку йшлося про Тимур-Кутлука і Едигея65. Проте ми не можемо з цим погодитися, оскільки в цей час в Золотій Орді правив лише Токтамиш. У 1394 р. спалахнула нова військова кампанія між Золотою Ордою і Маверанахром. Бої відбувалися на теренах Грузії, куди вторгнувся Тимур. У відповідь Токтамиш вислав військо, яке змусило маверанахрців відступити. Серед емірів, що командували ординцями, не згадано ні одного з Крила Мувала66. Основні сили зійшлися в середині квітня 1395 р. в генеральній битві на р. Терек. Тумени з Крила Мувала, Бек Ярика і Актау, стояли на правому фланзі війська. Саме ці підрозділи здійснили маневр, який ледве не призвів до перемоги ординців. Вони спочатку атакували лівий фланг Тимура. Коли той наніс контрудар, татари відступили до другої лінії, а потім власною контратакою змусили маверанахрців відступити67. Щоб уникнути поразки, Тимур встиг прикрити свою ставку табором з гарб, згодом доволі швидко зміг підтягнути резерви і зупинити наступ ординців. Після цього Тимуриди обійшли Актау, наслідком чого став розгром всього правого флангу Ток- тамиша. Незабаром було розбито й інші частини ординців68. Проте поразка золотоординських військ ще не означала кінець могут- ності держави. Чимало чамбулів (весь правий фланг), очолених Таш- Тимуром і кількома емірами, відступило до Азова і далі по своїх улусах. Сам Токтамиш також з великими військовими силами пішов до Сарая. Тамерлан, пам’ятаючи 1391 р., коли Джучиди швидко відновили свої сили, вирішив максимально ослабити Золоту Орду. Для цього він піддав її землі нищівному грабунку і розоренню. Та обставина, що ординські міста не мали укріплень, у даних умовах спричинилася до трагічних наслідків для держави. Фактично Тамерлан не мав перешкод, а золотоординське населення рятувалося лише втечею. З іншого боку, ані Токтамиш, ані ординська аристократія, вочевидь, не вірили в можливість Тамерлана опанувати всі золотоординські терени. Це засвідчує той факт, що не було зроблено спроб об’єднати Крила. І хан і його еміри просто відступили у віддалені (по відношенню до Тамерлана) області держави. Спочатку Тимур з усім військом, переслідуючи Токтамиша, дійшов до Волги, залишаючи за собою згарища (на початку полководець не збирався набирати полон, аби не втрачати швидкості просування). Форсувавши непо- далік Увела Волгу, Тимур наздогнав нарешті Токтамиша і остаточно знищив його військо. З опису цих подій видно, що Тамерлану вдалося обійти противника і притиснути його до Волги. Причому широта річки була на- стільки великою, що джерело називає її морем69. Сам Токтамиш вирвався з —————— 65 Там же. — С. 214. 66 Шереф-ад-Дин Йезиди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 173. 67 Там же. — С. 176. 68 Там же. — С. 176–178; Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 163. 69 Низам-ад-дин Шами // СМИЗО. — Т. 2. — С. 121. ЧЕРКАС БОРИС 202 оточення і втік на північ. Перейшовши на лівий берег, Тимур деякий час переслідував сарайського правителя. Правитель Маверанахру піднявся до Волзької Булгарії і розорив її. Чимала кількість міст, в тому числі столиця Булгар, були захоплені і спалені. Після такого розвитку подій логічно було очікувати, що Тамерлан залишиться в зоні кочівель золотоординського двору, адже вже починалося літо з його посухою в степу. За таких умов Тимуру простіше було залишитися в Булгарії або ж спуститися на південь вздовж Волги до Сарая, чи навіть Маджару. За будь-якого розкладу західні улуси залишалися в безпеці. Єдине, що їм могло загрожувати, так це дії корпусів сина Тамерлана і кількох мурз, яких він залишив на Північному Кавказі чи направив до Азова70. Проте й на цей раз Тимур діяв непередбачувано. Для стратегії цього полководця характерним було прагнення раптово знищити передусім ос- новні військові сили супротивника. Невипадково Тамерлан так наполегливо переслідував Токтамиша, і саме тому наступною метою його походу мала стати найбільш консолідована аристократія правого Крила. Шереф-ад-дин Йезди так описує цей аспект Тимурової стратегії: «Тимур-завойовник, який у будь-якій справі був задоволений, лише коли доводив її до останньої межі»71. Правитель Маверанахру підібрав провідників і, як пише Шереф-ад-дин Йезди, «відправився в безкрайній степ»72. Цією характеристикою сучасник подій, по суті, засвідчив неможливість походу літом з середньої Волги до Дніпра прямим маршрутом, після кількамісячних битв і маршів. Саме цим можна пояснити і відсутність в правому Крилі готового війська. Вочевидь, поява Тамерлана на Дніпровських берегах була для місцевих князів досить несподіваною. Додатковим доказом того, що Тимура не очі- кували на кордонах Київщини, може слугувати той факт, що великий князь литовський Вітовт тільки у серпні закінчив мобілізацію війська і на початку вересня був під Смоленськом73. Враховуючи, що сучасники зображують князя як активну людину і правителя, яка чималу увагу приділяла саме мобілізаційним заходам74, реально зробити висновок, що і для нього дії Тамерлана були доволі стрімкими. Тамерлан в області Юлуклук-Вазуклук об’єднався з частинами, що були залишені південніше75. Ймовірно, що тут мова йшла про річку Бузулук (приток Хопра), яка якраз знаходиться південно-західніше Укека. Якщо наше припущення вірне, то подальший —————— 70 Там же. — С. 121. 71 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 179. 72 Там же. — С. 179. 73 Тверская летопись // ПСРЛ. — Т. 15. — 1863. — С. 457; Skarbiec diplomatуw... — S. 304. 74 Конрад Кибург. Дневник посольства 1397 — С. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшей // Записки императорского Новороссийского универ- ситета. — Т. 2. — Вып. 1–6. — 1868. 75 Низам-ад-дин Шами // СМИЗО. — Т. 2. — С. 121. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 203 шлях мав пройти південніше Тихої Сосни, через Оскіл. Сіверський Донець правитель Маверонахра мав перейти у золотоординському місті поблизу сучасного Ізюму. Першим під удар потрапив улус Бек-Ярика. Його воло- діння були розгромлені, а сам він врятувався втечею. Наступними жертвами Тамерлана стали землі Таш-Тимура і Актаву. Вони теж рятувалися втечею. Причому їх шлях проліг на захід, на правий берег Дніпра до володінь Хурмадая76. В обох випадках для золотоординської аристократії київські стіни чомусь не стали надійним захистом. Вочевидь, Тамерлану вдалося відрізати противника від укріплень міста. Те, що Таш-Тимур з Актау втекли на Правобережжя, де правив їхній ворог Хурмадай, пояснюється швидше за все тим, що їх землі знаходилися поблизу Самари і у південніших регіонах (інакше вони б потрапили до Подільського князівства). Розгромивши придніпровські улуси, Тамерлан рушив до р. Дон. Причому Шереф-ад-дин Йезди пише, що його шлях пролягав у «землі руських». Отже, йшлося про верхню течію Дону. Джерело також говорить про зруйнування міста Карасу, яке більшість вчених ототожнюють з Єльцем. Останній, згідно з літописами, якраз і був спалений Тамерланом. Цікаво, що Шереф-ад-дин Йезди пов’язує цей похід з черговим погромом Бек-Ярика, що сам там переховувався77. Тамерлан продовжив свій шлях далі на північ. Поблизу Калуги його чекало військо московського великого князя Василія Дмитровича і його союзників. Проте Тамерлан вирішив повернути назад до Азова. Там він з’єднався з туменами, залишеними «для повторного розо- рення правого крила», і після короткого відпочинку рушив в землі Чер- кесів78. З генуезьких джерел відомо, що під час погрому правого Крила війська Тамерлана розорили і Крим. Причому сумна доля не оминула Кафу, яка на 18 днів була взята в облогу79. Щоправда, незрозумілим залишається, чи це здійснив сам Тамерлан після погрому дніпровських улусів, чи війська емірів, що він їх направив на повторне спустошення правого Крила. Зиму Тимур з військом провів в Сараї. Зима видалася не тільки холодною, але й для населення Золотої Орди голодною. Навіть війська Тимура потерпали від нестачі продуктів, чимало кочівників помирали від голоду і хвороб. А вже на початку весни Тамерлан рушив з величезною здобиччю до рідних земель. Ми не випадково багато уваги приділили руйнуванням, що їх завдав Тамерлан Золотій Орді. Крізь призму його завоювань можна уявити могут- ність держави Джучидів. Сама по собі поразка ординських військ на полі бою ще не означала крах держави. Навпаки, вже після 1391 р. Токтамишу швидко вдається повернути колишню міць. У 1395 р. ординці, відступаючи —————— 76 Там же. — С. 121; Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 179. 77 Шереф-ад-дин Йезди // СМИЗО. — Т. 2. — С. 179. 78 Там же. — С. 179–180. 79 Ібн Ельфорат // СМИЗО. — Т. 1. — С. 364; Золотая Орда в источниках. — Т. 1. — М., 2009. — С. 154. ЧЕРКАС БОРИС 204 вглиб країни, з часом змогли б зібрати сили. Для повного розгрому Джучидів треба було пройтися по всій території країни: Поволжю, Булгарії, Північ- ному Кавказу, степовому масиву від Дністра до Дону, Криму і російським князівствам. Причому, як показали події, місцеві кочівники доволі вдало уникали ударів ворога, так що Тимуру довелося деякі місцевості нищити кілька разів. Фактично погром Золотої Орди показав, що імперію кочівників у часи середньовіччя могла розгромити тільки інша подібна за устроєм і характером держава. У той же час маршрут Тамерлана, що дугою оминав південний кордон ВКЛ, яскраво продемонстрував успішну оборонну полі- тику попередніх українських князів, що, на жаль, так скупо відбито у джерелах. Наслідком Тамерланового нашестя стало повне зруйнування внутрішньої інфраструктури Золотої Орди. Те, що Джучиди наполегливо створювали протягом півтора століття, було зруйновано в один момент. З цілої адмініст- ративної структури, з сотень існуючих міст і поселень життя жевріло лише в кількох великих містах. Але перетворення їх на окремі острівки осілості в оточенні кочових народів, після втрати чималої кількості осілих регіонів, чуми, зміни торгових маршрутів, означало для цих міст смертельний вирок. Відсутність ремісничого, землеробського і чиновницько-управлінського на- селення надавала степу спустошливого вигляду. Відновити заново міську систему можна було лише за умов добре централізованої влади і могутнього вливання людських і матеріальних ресурсів, як це спостерігалося в другій половині XIII ст. Проте ні того, ні другого Золота Орда вже не мала. За такої ситуації улуси ханів і емірів з територіальних областей з містами і селищами перетворюються на архаїчні кочові орди. Раніше хан (чи емір) кочував лише з власним двором. Тепер же він пересувається разом з усіма своїми під- даними. Крім того, за відсутності власного осілого населення збільшилася і залежність татар від сусідніх областей з потужними землеробською і реміс- ничою економіками. Цей процес пришвидшився після 1395 р., і до кінця століття Золота Орда цілковито перетворилася на кочову державу. З відходом Тимура Токтамиш енергійно почав відновлювати свою владу. Куюрчак не зміг закріпитися надовго і був вбитий, можливо, Тимур- Кутлуком (останній контролював землі поблизу Яіку). Токтамиш 1396 р. займає Сарай і починає наводити лад в країні, він посилає посольства до навколишніх держав. Як єдиного правителя його сприймають і сусіди. Так, Ібн Ельфорат під 1397 роком називає Токтамиша «кан Токтамиш, господар країн “Північного степу”, що сидить на престолі Берке хана в землях Кіпчацьких»80. В тому ж році під владу Токтамиша повертається і Крило Мувала. Це видно з уже згадуваного Житія Стефана Пермського, де під 1396 —————— 80 Ібн Ельфорат // СМИЗО. — Т. 1. — С. 364. І. Миргалеєв довів, що дата, вказана Тизенгаузеном, є неточною, а правильною є 17 березня 1397 р. (Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 144). ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 205 роком згадано, що Токтамиш оволодів Мамаєвою Ордою81. Хоча хану і вдалося взяти під свій контроль «Крим, Середнє і Нижнє Поволжя, руський улус і передкавказькі степи»82, проте ситуація залишалася досить складною. Тимур-Кутлук і Едигей постійно загрожували нападом. Вочевидь, проти- стояння між ними мало форму перманентної війни. Так, на початку 1397 р. динабурзький комтур повідомляв магістра Тевтонського (Інфлянтського) Ордену, що Токтамиш воює з Тимуром (скоріш за все, мався на увазі саме Тимур-Кутлук)83. Ібн Ельфорат писав, що в березні того ж року Токтамиш зібрав військо, підступив під Кафу, розбив місцеві загони і розпочав облогу міста84. Отже, генуезці, скориставшись слабкістю Золотої Орди, якщо не почали поширювати свою владу на навколишні терени, то, принаймні, при- пинили виконувати укладені раніше договори. Ці зміни в політиці генуезців відчули єгипетські посли ще 1395 р. Втікаючи, вони прибули до Кафи з тим, щоб сісти на корабель, проте місцевий консул заборонив подальший шлях, поки єгиптяни не сплатять йому 50 тисяч дирхемів85. Цікаво, що єгипетський літописець відмітив, що хан спочатку зібрав військо, а перед містом ще мав польову битву. З цього видно, що сил Токтамиш мав доволі мало. Це не є дивним, бо, по-перше, західні улуси понесли великі втрати від Тимурового війська — полон, нищення економічної бази і приречення на голод, а також еміграцію. Наприклад, темник Актау з цілим туменом залишив межі держави86. Тим часом Тимур-Кутлук, користуючись слабкістю хана та облогою ним Кафи, переходить в рішучий наступ. Він швидко захоплює столицю, а згодом атакує Токтамиша. І. Міргалієв пише, що зустріч противників відбулася на кримських теренах. Причому дослідник висуває гіпотезу, що безпосередньо військом командував Едигей87. Відбулася битва, яку літописець характе- ризував, як «бой велик і сеча зла». До того ж, за літописом, вороги Ток- тамиша прийшли «внезапу»88. Токтамиш програв битву і відступив до ВКЛ. Літописи наголошують, що перед цим він «согласясь з Вітовтом»89. Отже, потрібен був час на обмін посольствами чи, принаймні, гінцями. Тобто, —————— 81 Фетищев С.А. Указ. соч. — С. 184. 82 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 144. 83 Skarbiec diplomatуw... — S. 308. 84 Ібн Ельфорат // СМИЗО. — Т. 1. — С. 364. 85 Там же. — С. 363–364. 86 Орель Десей. Обоснование Актава из Золотой Орды в Оттоманской империи // Золотоордынская цивилизация. — Вып. 3. — Казань, 2010. — С. 202–209. 87 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 145. 88 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью. — С. 167. 89 Там же. — С. 167; Софийская летопись // ПСРЛ. — Т. 6. — С. 130; Продолжение летописи по Воскресенському списку // ПСРЛ. — Т. 8. — С. 71. ЧЕРКАС БОРИС 206 Токтамиш не був повністю розгромлений, а зберіг за собою контроль над частиною західних, вочевидь, придніпровських, володінь. Перемовини Токтамиша з Вітовтом і відступ хана до ВКЛ мали від- бутися протягом квітня 1397 р. Так, саме в квітні в Тевтонському Ордені стало відомо, що татари зміцнюють литовське військо90. Літописи датують цю подію як 139791, так і 1398 р.92, однак складається враження, що подія подається без щільної прив’язки до хронології. Ця невизначеність прослід- ковується і у працях істориків, на що звернув увагу Ф. Шабульдо. При цьому дослідник датує подію осіню 1396 р93. М. Сафаргалієв, навпаки, відносить її на 1397 р.94 Деяку ясність у проблему вніс І. Міргалієв. Проаналізувавши повідомлення Ібн Ельфората, він дійшов висновку, що облога Кафи мала місце 1397 р.95 Нумізматичний матеріал теж вказує на 1397 р. як початок правління Тимур-Кутлука в Криму. Причому, як підмітив В. Лебедєв, новий хан карбував монети навіть з використанням старих штемпелів Токтамиша96. Таким чином, і прихід Токтамиша до Києва слід віднести до весни-літа 1397 р. Хан не просто прийшов до Києва, він фактично сховався у місті від ворогів (у лютому 1397 р. Вітовт посилав сюди додаткові сили)97. Отже, на середину 1397 р. більша територія Золотої Орди контролю- валася Тимур-Кутлуком і Едигеєм. Характерно, що Тимур-Кутлук велику частину часу проводив саме в Крилі Мувала. Цей висновок напрошується як з ярлика Мухаммеду, так і з того, що 1399 р. він кочував зі всією своєю ордою на Ворсклі. Токтамиш з власним двором («остаточними своїми... з царицями своїми і два сина з ним») перебував у Київському князівстві98. Дискусійним залишається питання щодо Таш-Тимура. Після втечі за Дніпро подальша інформація про нього у літописах відсутня. Згодом на політичну арену виходять його нащадки, передусім засновник роду Гіреїв Хаджи-Гірей. Останній був пов’язаний з ВКЛ, що навіть дало підстави для виникнення легенди про його народження в Литві. Отже, Таш-Тимур мав на якомусь етапі потрапити до ВКЛ. Це могло статися або під час Тимурового погрому, або під час першої виправи Вітовта на Золоту Орду. Ще більш драматично —————— 90 Skarbiec diplomatуw... — S. 310. 91 Софийская летопись. — С. 130; Продолжение летописи по Воскресенському списку. — С. 71. 92 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью. — С. 167. 93 Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литов- ского. — К., 1987. — С. 145–146. 94 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 178. 95 Миргалеев И.М. Политическая история... — С. 144. 96 Лебедев В.П. Корпус монет Крыма в составе Золотой Орды… — С. 19. 97 Skarbiec diplomatуw... — S. 308. 98 Летописный сборник, именуемый патриаршею или Никоновскою летописью. — С. 167. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 207 склалася доля Актау і його тумена. Не маючи можливості залишитися в степах між Дніпром і Дунаєм, Актау в 1397–1398 рр. запросив дозволу Баязіда І перейти на його території. Отримавши згоду, емір привів своїх підданих на Балкани. При цьому якась група татарських емірів була страчена турками. Більшість татар розселилася по Османській імперії і навіть взяла участь у нещасливій для османів битві під Анкарою 1402 р. проти Тимура99. До сьогодні дискусійним залишається питання скільки походів в степ здійснили Вітовт і Токтамиш до битви на Ворсклі. Наприклад, М. Сафар- галієв вважав, що мав місце лише похід 1398 р.100, а Ф. Шабульдо звернув увагу на дві військові кампанії101. Длугош під 1397 р. повідомляє, що Вітовт здійснив похід на татар, під час якого литовське військо перейшло навіть Дон і досягло приволзьких степів102. Щодо маршруту та географії вторг- нення, то це, очевидно, є перебільшенням. Адже така масштабна акція мала зацікавити сусідів. Німецькі хроніки, наприклад, містять повідомлення про похід литовців на низ Дніпра у 1398 р. Тоді була збудована кам’яна фортеця (Святого Яна)103. Але у такому випадку виникає питання про час виводу Вітовтом з Криму караїмів (1398 і 1399 р. відпадають, тобто залишається лише 1397 р. Припускаємо, що мали місце два походи, перший відбувся 1397 р.). Тоді війська ВКЛ разом з чамбулами Токтамиша дійшли до Криму. Тоді ж мало місце приєднання частини караїмів до Вітовта104. А наступного року відбувся похід на низ Дніпра з метою побудови фортеці, адже потрібен був час для підготовки будівельних матеріалів. Те, що фортеця була спо- руджена з цегли, підтверджують сучасні археологічні дослідження. Додат- ковим доказом того, що в 1398 р. справді спостерігалася активність ординців на Правобережжі Дніпра, може слугувати послання тевтонців від 26 лютого 1398 р., де сказано, що польські урядники мають якісь угоди з татарами105. Такими урядниками могла виступати саме подільська адміністрація. Тут слід згадати ярлик на кримські володіння Мухаммеду Тимур- Кутлука від 6 шааба 800 р. Хізри (1397–1398 рр.). О. Григор’єв датував його 24 квітня 1398 р.106 В той же час М. Сафаргалієв видачу документа відносив на 1397 р.107 Місцем, де було видано документ, Іностранцев, а за ним —————— 99 Орель Десей. Указ. соч. 100 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 179. 101 Шабульдо Ф.М. Указ. соч. — С. 147–148. 102 Dіugosz J. Dziejуw Polskich. — T. 3. — Kz. IX, X. — S. 491. 103 Шабульдо Ф.М. Указ. соч. — С. 148. 104 Кропотов В.С. Военные традиции крымских караимов. — Симферополь, 2004. — С. 31. 105 Skarbiec diplomatуw... — S. 312. 106 Григорьев А.П. Золотоордынские ярлыки: поиск и интерпретация // Тюрколо- гический сборник, 2005. — М., 2006. — С. 97. 107 Сафаргалиев М.Г. Указ. соч. — С. 178. ЧЕРКАС БОРИС 208 О. Григор’єв вважають землі неподалік сучасного села Мішурин Ріг108. Обидва роки обґрунтовуються такою логікою подій. Як у 1397 р. Тимур- Кутлук міг переслідувати Токтамиша і таким чином опинитися на Право- бережжі, так і наступного року він міг прекочувати у цей же район, щоб запобігти черговому вторгненню Вітовта і Токтамиша. Відповідно йому потрібно було заручитися підтримкою кримської аристократії, як 1397 р., коли він захопив Крим, так і у 1398 р., щоб мінімізувати втрати від походу ворога. Тим більше, що мав місце перехід частини кримського нобілітету на бік Вітовта і Токтамиша, що видно на прикладі караїмів. Повідомлення про напад татар на литовські терени відсутні. Навряд чи Тимур-Кутлук збирався нападати на ВКЛ. Адже йому треба було закріпитися на завойованих землях, бо як він сам казав: «Боюся своїх, а не лише чужих»109. Тут важливим є той фактор, що Правобережжя Дніпра, нижче Синіх Вод, ще залишалося зоною кочування ординців. Повертаючись до питання про походи Вітовта і Токтамиша в степ у 1397–1398 рр., спробуємо реконструювати стратегічні цілі союзників. Описуючи перший похід, Длугош робить наголос на захопленні якоїсь орди поблизу Дону110. Ф. Шабульдо вважає, що метою кампанії було повернення Криму під владу Токтамиша111. Ця думка підтверджується нумізматичними знахідками. В. Лебедєв відзначає існування дирхема Токтамиша, карбова- ного у Криму у 1397–1398 рр. (800 р.)112. За умов, коли в західних улусах Золотої Орди володарював союзник ВКЛ, Вітовт отримав можливість взяти під контроль Дніпровський шлях до моря. Те, що мова йшла саме про включення нижнього Подніпров’я до ВКЛ, видно по замку св. Яна (він був збудований з каменя)113, адже для будівництва такої фортеці потрібно більше зусиль і часу. Проте таке активне просування в степ було перервано чер- говою поразкою Токтамиша. Він не зміг довго протриматися в Крилі Мувала. В. Лебедєв відзначає, що вже згадуваний дирхем чеканки Токта- миша 1397–1398 р. представлений лише 1 екземпляром114. Вочевидь, демо- графічні втрати Крила Мувала були занадто великими, аби надати Токта- мишу достатньо сил для самостійної боротьби з Тимур-Кутлуком. Тим більше, що цей хан прикочовував на захід разом з усією своєю Ордою. Це видно з описів в джерелах битви на Ворсклі 1399 р. Саме під час перебування Токтамиша у ВКЛ сталася інша важлива подія — видача ханом ярлика Вітовту (ця подія не викликає жодних сумнівів у —————— 108 Григорьев А.П. Указ. соч. — С. 97. 109 Ці слова були висловлені ханом у 1399 р. (ПСРЛ. — Т. 11. — С. 172). Мирга- леев И.М. Политическая история... — С. 144. 110 Dіugosz J. Dziejуw Polskich. — T. 3. — S. 491. 111 Шабульдо Ф.М. Указ.соч. — С. 147. 112 Лебедев В.П. Указ. соч. — С. 19. 113 Шабульдо Ф.М. Указ. соч. — С. 148. 114 Лебедев В.П. Указ. соч. — С. 19. ЗАХІДНІ ВОЛОДІННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ в 1380–1399 рр. 209 істориків). Важливість цього документа в тому, що згідно з ним Токтамиш, як останній легетимний правитель всього Улусу Джучи, юридично посту- пався землями на захід від Дніпра і Ворскли на користь ВКЛ, тобто доку- ментально підтвердив вже існуючий стан речей. Щодо часу видачі ярлика, то впевнено можна говорити лише про те, що це відбувалося до битви на Ворсклі. На нашу думку, мова може йти про період між другим і третім походами союзників у степ. На закінчення слід зрозуміти ще один важливий момент: як тлумачити спільні дії Токтамиша і Вітовта? Історик, досліджуючи ці події, потрапляє в тенета наявних джерел, більшість з яких європейські. З них випливає, що саме Вітовт, і відповідно ВКЛ, воює проти Золотої Орди. Причому постать Токтамиша ховається в тінь литовського правителя. Але слід пам’ятати, що Токтамиш залишався формально законним ханом Улусу Джучи. Відповідно спільні дії Вітовта і Токтамиша слід сприймати, як союзні виправи ВКЛ і Золотої Орди проти антиурядових заколотників в державі Джучидів. На нашу думку, саме цим можна пояснити ту кількість добровольців з Польщі, які стали під стяги Вітовта. Справа в тому, що у 1390-х роках литовський правитель ще не набув такої величі, яку він буде мати наступного століття. Відповідно він мав чимось привернути до себе вояків з сусідньої країни. І саме статус Токтамиша і був, вочевидь, цим магнітом.

Західні володіння Золотої Орди в 1380–1399 рр. (політичний аспект)

Репозитарії

Схожі ресурси