Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.)
У статті аналізуються питання компетенції судових урядників в справах про земельні спори у Великому князівстві Литовському у період дії Першого Литовського Статуту....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Україна в Центрально-Східній Європі |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78908 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) / А. Блануца // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 224-241. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-78908 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-789082015-03-23T03:02:22Z Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) Блануца, А. Історія У статті аналізуються питання компетенції судових урядників в справах про земельні спори у Великому князівстві Литовському у період дії Першого Литовського Статуту. В статье анализируются вопросы компетенции судебных урядников в делах о земельных спорах в Великом княжестве Литовском на протяжении действия Первого Литовского Статута. In paper has been investigated the problems competence of judicial constables in land affairs in the Grand Duchy of Lithuania during the duration of the First Lithuanian Statute. 2013 Article Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) / А. Блануца // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 224-241. — укр. XXXX-0035 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78908 94(477) «15» uk Україна в Центрально-Східній Європі Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Блануца, А. Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) Україна в Центрально-Східній Європі |
| description |
У статті аналізуються питання компетенції судових урядників в
справах про земельні спори у Великому князівстві Литовському у період
дії Першого Литовського Статуту. |
| format |
Article |
| author |
Блануца, А. |
| author_facet |
Блануца, А. |
| author_sort |
Блануца, А. |
| title |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) |
| title_short |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) |
| title_full |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) |
| title_fullStr |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) |
| title_sort |
судові урядники в земельних спорах у великому князівстві литовському (1529–1566 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/78908 |
| citation_txt |
Судові урядники в земельних спорах у Великому князівстві Литовському (1529–1566 рр.) / А. Блануца // Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 12-13. — С. 224-241. — укр. |
| series |
Україна в Центрально-Східній Європі |
| work_keys_str_mv |
AT blanucaa sudovíurâdnikivzemelʹnihsporahuvelikomuknâzívstvílitovsʹkomu15291566rr |
| first_indexed |
2025-07-06T02:59:50Z |
| last_indexed |
2025-07-06T02:59:50Z |
| _version_ |
1836864808512651264 |
| fulltext |
БЛАНУЦА АНДРІЙ 224
П
УДК 94(477) «15»
Андрій Блануца*
Судові урядники в земельних спорах
у Великому князівстві Литовському
(1529–1566 рр.)
У статті аналізуються питання компетенції судових урядників в
справах про земельні спори у Великому князівстві Литовському у період
дії Першого Литовського Статуту.
Ключові слова: Велике князівство Литовське, Перший Литовський
Статут, судові урядники, землеволодіння, шляхта
В статье анализируются вопросы компетенции судебных урядников
в делах о земельных спорах в Великом княжестве Литовском на
протяжении действия Первого Литовского Статута.
Ключевые слова: Великое княжество Литовское, Первый Литов-
ский Статут, судебные урядники, землевладение, шляхта
In paper has been investigated the problems competence of judicial
constables in land affairs in the Grand Duchy of Lithuania during the
duration of the First Lithuanian Statute.
Keywords: Grand Duchy of Lithuania, the First Lithuanian Statute,
judicial constables, landowning, nobility
итання земельної власності та землеволодіння складають клю-
човий сегмент економічного розвитку Великого князівства
Литовського (ВКЛ). У Першому Литовському Статуті (далі —
І ЛС)1 детально прописані усі складові набуття, тримання, володіння та
розпорядження шляхетськими маєтками і землями. В артикулах І ЛС коди-
——————
* Стаття підготовлена у рамках виконання наукового проекту № Ф54.5/009 за темою
«Соціально-економічні реформи в Білорусі і Україні в XVI–XVIII ст.» за сприяння й
фінансової підтримки Державного фонду фундаментальних досліджень України.
1 Первый Литовский Статут (1529 г.) / С. Лазутка, И. Валиконите, Э. Гюдавичюс. —
Вильнюс: Margi rastai, 2004. — 522 с. — Библиография в сносках и в конце книги,
77 иллюстр.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 225
фіковано й на правовому рівні узагальнено практику поземельних відносин у
ВКЛ, що складалася на основі звичаєвого права, великокнязівських грамот,
рішень станово-представницьких з’їздів, постанов Панів-Рад ВКЛ тощо
упродовж XIV — першої третини XVI ст.
Окремі спеціальні дослідження щодо судової практики у ВКЛ після
запровадження І ЛС належать перу І. Старостіної2 та А. Хорошкевич3. У
їхніх розвідках розглянуто факти судової діяльності воєвод у ВКЛ після
запровадження І ЛС, норми якого відразу ж застосовувалися на практиці не
лише в центральних районах держави, а й в її віддалених регіонах. Литовські
дослідники С. Лазутка та І. Валіконіте у підготовлених ними до друку
судових книгах ЛМ (разом з іншими метрикантами групи по вивченню
Литовських Статутів та Литовської метрики Вільнюського університету) на
основі документів детально проаналізували судоустрій та судовий процес у
ВКЛ4. В. Воронін у вступній частині книги № 228 ЛМ навів стислі відомості
з службової кар’єри вітебського воєводи М.В. Клочка та відповідно його
судової діяльності як воєводи5. Характерно, що основна розробка пробле-
матики судочинства у ВКЛ періоду дії І ЛС відбувається у контексті аналізу
окремих документів ЛМ або видання книг судових справ ЛМ. Натомість
роль судових урядників у системі судочинства ВКЛ періоду чинності І ЛС
залишається малодослідженою.
Поточна практика дії «земельних» артикулів І ЛС вимагала ефективного
вирішення різного роду маєткових спорів, які постійно виникали у шля-
хетській корпорації землевласників й землеутримувачів. Як результат уста-
——————
2 Старостина И. Применение новеллы Юстиниана в суде Великого княжества
Литовского 1538 г. (на основании материалов книги Литовской метрики № 228) // Z
dziejόw kultury prawnej: studia ofiarowane Profesorowie Juliuszowi Bardachowi w dxie-
więćdziesięciolecie urodzin. — Warszawa, 2004. — S. 135–147.
3 Хорошкевич А.Л. «…У статут угленувше» // Памяти Лукичева. — М., 2006. —
С. 80-88.
4 Lietuvos Metrika. Knyga №. 225 (1528–1547): 6-oji Teismų bylų knyga (XVI a.
pabaigos kopija) / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė ir kt. Vilnius, 1995. — Р. XXIV–
LIX; Lietuvos Metrika. Knyga № 224 (1522–1530): 4-oji Teismų bylų knyga (XVI a. pabaigos
kopija) / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė. Vilnius, 1997. — Р. XCVIII–CX;
Lietuvos Metrika. Knyga № 227 (1533–1535): 8-oji Teismų bylų knyga (XVI a. pabaigos
kopija) / Spaudai parengė I. Valikonytė, S. Lazutka. Vilnius, 1999. — P. LXXV–LXXIX;
Lietuvos Metrika. Knyga № 230 (1542): 11-oji Teismų bylų knyga (XVI a. pabaigos kopija) /
Spaudai parengė I. Valikonytė, S. Viskantaitė, L. Steponavičienė. Vilnius, 2001. —
Р. XXVIII–XXXII; Lietuvos Metrika. Knyga № 229 (1540–1541): 10-oji Teismų bylų knyga
(XVI a. pabaigos kopija / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė, S. Viskantaitė,
L. Steponavičienė, J. Karpavičienė. — Vilnius, 2003. — P. LIII–LVIII.
5 Воронин В.А. Матей Войтехович Клочко и его судебная книга // Судебная книга
витебского воеводы, господарского маршалка, волковыского и оболецкого державцы
М.В. Клочко / 1533–1540 (Литовская Метрика. Книга № 228. Книга судных дел № 9) /
Подготовили В.А. Воронин, А.И. Груша и др. — М., 2008. — С. 6–12.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 226
лилася процедура вирішення маєткових спорів у судовому порядку, де
великий князь литовський відігравав ключову роль. Саме він був останньою
інстанцією щодо винесення вироку або призначення розгляду тієї чи іншої
справи. Великий князь литовський за І ЛС вважається «вищим інтерпре-
татором статей Статуту». Так, у разі виявлення складних судових конфліктів,
де норми права остаточно не врегульовували усі процесуальні процедури, до
господаря звертався за порадою («наукою») й комісарський суд6. Утім, низка
процесуальних процедур покладалася на великокнязівських суддів, призна-
чуваних господарем для розгляду конкретної справи. Вагому роль відігра-
вали й свідки з числа місцевої шляхти, а також пани радні, які були присутні
під час винесення вироку великим князем. Саме діяльність цих урядників й
складає об’єкт даного дослідження.
Для ефективного вирішення поземельних спорів господар практикував
направляти на місце суперечки своїх підданих — великокнязівських уряд-
ників, яких уповноважував розсудити за нормами діючого права той чи
інший спір щодо землі чи маєтності. Яскравим прикладом може слугувати
судова справа за 1553 р., коли Сигізмунду ІІ Августу скаржився волинський
зем’янин Микита Кутровський на справців мит волинської та підляшської
комор Олехна та Івана Борзобагатих про те, що митники «через стародавние
границы кгвалтовне земли, поля, дубровы и сеножатья именья его Кутрова
отнимают и ку имень своему Галичаном приворочают». До того ж насильне
відібрання Кутровського маєтку супроводжувалося постійними наїздами на
прилеглі володіння Микити Кутровського: «и также дей кгвалтовне часто-
крот на тые земли его выежджают, врадниковъ, слугъ и людей его кутров-
скихъ побили и поранили, и многие шкоды и грабежи починили и тепер дей
чинят»7. Відповідно до норм права Микита Кутровський «их листы нашими
позовными перед знаку права позывают», прагнучи притягти кривдників до
розгляду судової справи на «рок певный». Проте митники на час розгляду
справи перебували у Вільнюсі, тому за другим призначенням року (дата
розгляду судової справи) Борзобагаті-Красенські зобов’язувалися вивести
своїх суддів. Утім й цього разу митникам завадили «державні» справи й
доручення короля («нижли они на он час за некоторыми послугами нашими
для потреб замков украинных на то рок за комисиями зложоных на оный
кгрунт земляный, где ся розницы деют, сами выехати и судей своих вывести
не могли»)8. Зважаючи на вагомі причини, Сигізмунд ІІ Август відстрочив
——————
6 Lietuvos Metrika. Knyga № 229 (1540–1541): 10-oji Teismų bylų knyga (XVI a.
pabaigos kopija) / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė, S. Viskantaitė, L. Stepona-
vičienė, J. Karpavičienė. — Vilnius, 2003. — Р. 25, 49–51, 52, 72–73, 95, 103–104, 117–118,
131–133 та ін.
7 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі — AGAD). — Archiwum
Potockich z Radzynia (далі — APR). — F. 334. — Sygn. 417. — S. 1.
8 AGAD. — APR. — F. 334. — Sygn. 417. — S. 2.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 227
розгляд судової справи на іншу дату, яка мала припасти на день «святое
нароженя панни Марии» 1552 р.
Вислухавши аргументи Микити Кутровського, великий князь литовсь-
кий дав дозвіл позивачу вивести на спірні землі своїх суддів і разом із
суддями Борзобагатих-Красенських вирішити всі суперечки щодо земель.
У разі неявки суддів однієї з двох сторін Сигізмунд ІІ Август своїм листом
зобов’язував господарського дворянина Федора Бокія, а також суддю Воло-
димирського повіту Волчка Якимовича та волинського зем’янина Григорія
Сенютича Ляховицького розглянути справу Микити Кутровського й винести
відповідний вирок «водле обычаю и права посполитого статуту земского».
До того ж у випадку, якщо хтось із суддів не міг приступити до виконання
своїх обов’язків, позиваюча або відповідаюча сторона могла замінити такого
(«тогды он собе на местко того иншого, хто похочет, того мает судею с руки
свое взяти, который таковую ж моц будет мети и то справовати»)9.
Отже, даний документ дає чітке уявлення про механізм здійснення
розгляду судової справи про земельні спори, коли місцевим урядникам
(господарський дворянин, володимирський повітовий суддя), а також суддям
двох сторін надавались повноваження у межах дії І ЛС виносити відповідні
вироки. Тому тут роль «судової бюрократії» була доволі значною, адже, по
суті, вона виступала гарантом права й могла виносити вироки у непростих
справах.
Вирішення будь-яких межових земельних спорів, як правило, почи-
налося із призначення великим князем або господарським судом межових
або дільчих суддів, на яких покладалися вельми важливі обов’язки — на
місці розібратися у конфліктній ситуації та точно визначити межі земельних
володінь спірних територій. Причому дана процедура усталилася задовго до
прийняття І ЛС й без особливих змін була кодифікована в Статуті10. Своє
рішення межові судді представляли на комісарський суд, який вже, опира-
ючись на їхню інформацію та попередній вирок, ставив остаточну крапку у
судовій справі.
Для винесення вироку у судовій справі за 1547 р. київських зем’ян Івана
Андрійовича Колочана (його інтереси представляв умоцований Венцлав
Гладкович Голоб, який доводився Колочану зятем), з однієї сторони, та
Василевою Рощиною Андрієвою Костевича — з другої (причому позивачка
являлася І.А. Колочану рідною сестрою) київський воєвода Фрідріх Глібович
Пронський залучив остринського державцю Звіра Львовича та зем’янина
Київського повіту Герасима Андрійовича Халецького. Спільно судові уряд-
——————
9 Ibidem. — S. 5–6.
10 Так, низку судових справ, в яких призначалися межові чи дільчі судді, зафік-
совано в книзі судових справ № 4 ЛМ (Lietuvos Metrika. Knyga № 224 (1522–1530): 4-oji
Teismų bylų knyga (XVI a. pabaigos kopija) / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė. —
Vilnius, 1997. — Р. 41–42, 45–46, 65–66, 73–75, 75–76, 78–79 та ін.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 228
ники (якими названі особи були на момент розгляду скарги) винесли вирок
на користь Василевої Рощиної, за яким вона отримала у володіння половину
материзної частки маєтку Запрудичі у Київському повіті, якою відмовлявся
поступатися її брат після смерті їхньої матері11. Як бачимо, воєвода у даній
справі потребував допомоги двох осіб шляхетського походження у винесенні
судового вироку. При цьому указані шляхтичі виконували функції судових
урядників.
Сам київський воєвода також зловживав урядницьким статусом й, як
видно з однієї скарги, поданої на нього до господарського суду, насильно
відбирав у своїх сусідів земельні угіддя, осаджуючи їх своїми підданими. Це,
зокрема, з’ясовується у судовій справі від 5 листопада 1547 р. між мідниць-
ким плебаном князем Мартином та київським воєводою князем Фрідріхом
Глібовичем Пронським про перевіз на р. Вілії, землі, сіножаті, ліси, бори та
людей костельного маєтку Мідницького, які були забрані до маєтку Миха-
лишського12. Для винесення вироку великий князь, як і в попередніх справах
про земельні суперечки, наказав вивести на місце конфлікту комісарських
суддів зі сторони мідницького плебана («… и з очевистого мовенья на рокъ
от его кролевскей милости зложоный, комисарей яко на речъ земленую тамъ
выводил») та київського воєводи («А князь воевода тежъ зъ судьями своими
тамъ выежъдчалъ»). З’їхавшись у призначеному пункті, («онъ (мідницький
плебан. — Авт.) с тое копы зъ судьями своими зъехалъ»), судді князя
Мартина були допущенні до провадження процедури опитування свідків та
огляду межових знаків («за слушными знаки граничными от комисарей
своих ку доводу былъ припущонъ, а судьи плебанъские выслухавъши лис-
товъ и присеги плебанъское, и осмънадцати светъковъ его»)13. Провівши
розслідування на місці, комісарські судді дійшли згоди й постановили «тотъ
перевозъ плебану и зъ землею, и зъ лесомъ, и с тыми людьми его, што было
за держанья пана виленъского от костела Медницкого отнято, плебану мед-
ницъкому къ костелу Медницъкому присудили и оный весь кгрунтъ при-
сужоный ему ограничили»14.
Комісарське рішення було направлене до господарського суду, де вже на
призначений господарем час (5 листопада) мав з’явитися київський воєвода
для отримання остаточного вироку. Без сумнівів, великий князь у своєму
вердикті опирався на рішення комісарів.
Важливу інформацію про роботу королівських суддів містить, зокрема,
комісарське рішення від 6 липня 1543 р. на скаргу господарських підданих
——————
11 AGAD. — APR. — F. 334. — Sygn. 92. — S. 100–101.
12 Российский государственный архив древних актов (РГАДА). — Ф. 389 (Литовс-
кая метрика). — Оп. 1. — Ед. хр. 235. — Л. 44–45. Ця судова справа опублікована
Д. Ващуком (Ващук Д.П. Інститут «старини» у Великому князівстві Литовському (аналіз
матеріалів Литовської метрики) // Укр. іст. журн. — 2011. — № 1. — С. 208–209).
13 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 235. — Л. 44.
14 Там же. — Л. 44.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 229
маєтків Чернчі Городка та Маневичів на дії князя Федора Андрійовича
Сангушковича. Сигізмунд І Старий доручив холмському войському, лю-
бомському старості Миколаю Грабю та ковельському, мельницькому, ви-
жовському, милянівському та фалілеїцькому старості Богдану Михайловичу
Семашку винести вирок щодо земельних спорів князя з королівськими
підданими маєтків господарського домену. Для цього великий князь наказав
суддям виїхати до своїх маєтків Чернчі Городка та Миляновичів, де саме й
чинив кривди королівським підданим князь Ф.А. Сангушкович. Головною
задачею суддів було визначення кордону («границы») між маєтком Карасин
князя та Чернчі Городка й Миляновичів короля: «з ыменя єго Карасина
осмотрети и справедливое розознанє о кгрунт того именя, маючи Б(о)га и
справедливост перед очима своими, вчинити»15. Приїхавши на місце земель-
них суперечок, королівські судді відразу звернулися до луцького старости
(саме на території Луцького повіту розташовувалися маєтності короля) князя
Андрія Михайловича Кошерського, який був урядником королівських маєт-
ків, й той вже супроводив їх до місця знищення межових знаків. Сюди ж
прибув і князь Федір Сангушкович, де у його присутності королівські судді
розпочали опитувати свідків. Королівські піддані Чернчі Городка й
Маневичів свідчили про те, що піддані Ф.А. Сангушковича зіпсували межові
знаки й силою відібрали їхній острів Дубровицю. Князь же свідчив, що то
був його острів, а чернчегородські й маневицькі піддані короля самі нав-
мисне зіпсували межові знаки й знищили знаки, якими позначалися кордони.
Мало того, за словами Сангушковича, королівські піддані нанесли свої знаки
на його володіннях. Після опитування свідків судді оглянули кордон й
межові знаки, якими розмежовувались володіння. Королівські піддані пред-
ставили суддям речові докази (грані на деревах), якими ще здійснив роз-
межування маєтків князь Костянтин Острозький через своїх комісарів панів
Михайла Семашковича, Степана Воропайовича та князя Василя Соколь-
ського. Ф.А. Сангушкович наполягав на своєму, переконуючи суддів у тому,
що ніяких комісарів не було й відповідно не було здійсненне розмежування
за наказом князя К. Острозького. На такі аргументи королівські піддані
повідомили суддям, що після розмежування маєтків комісари видали їм
межовий лист, який, однак, згорів під час одного з татарських нападів на
Волинь. Як доказ цього, королівські піддані склали присягу («шапку ста-
вили»), що за нормами ранньомодерного права й звичаїв слугувала прямим
доказом. На дії чернчегородців й милянівців князь Ф. Сангушкович «на
сведецство того заходцы слати не хотел», що й послужило для суддів
ключовим аргументом у винесенні рішення на користь королівських під-
даних: «А так мы, видячи справедливост подданых короля его м(и)л(о)сти и
выведавши от обаполних суседов тамошних, маючи Б(о)га и справедливост
пред очима своими, а звлаща бачачи на то, иж кн(я)зь староста володи-
——————
15 AGAD. — Zbiόr Dokumentόw Pergaminowych. — Dz. X. — Sygn. 4803. — К. 1.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 230
мирский самъ сведецство на тых подданых своих выдал, што они не з уряду,
але злодейским обычаем тыи границы клали, подданых короля его
м(и)л(о)сти при тых гарницах их єсмо зоставили, и межи старыми их гранми
новыи границы им єсмо казали позначити. А по болотом копцы по грудом
казали єсмо покопати»16.
Таким чином, призначені великим князем литовським судді відповідно
до його інструкції («маючи науку короля его милости») та норм І ЛС
зобов’язувалися вирішити важливу для короля справу. Суддям, окрім доско-
нального знання права, звичаїв, потрібно було здійснювати й заходи щодо
збору свідчень шляхом опитування підданих двох сторін, а також перевірки
документів та доказів, які часто були суперечливими й тим самим утруд-
нювали винесення вироку. Тому на королівських суддів покладалася вельми
відповідальна справа.
Важливу інформативну складову про роботу межових суддів містить
судова справа пана Остафія Яцинича з рошським державцею князем Федо-
ром Івановичем Заславським, датована 17 листопадом 1533 р. Остафій Яци-
нич кілька разів звертався зі скаргою до великого князя на безправні дії князя
Ф. Заславського, який разом зі своїми підданими відібрав й розорав Яворські
лови та пущі скаржника, супроводжуючи це насиллям, збройними нападами
та пограбуванням його людей та підданих. Господар призначає межових
суддів О. Яциничу — берестейського старосту пана Олександра Івановича
Ходкевича та городенського городничого князя Семена Богдановича Один-
цевича, які спільно із двома межовими суддями Ф. Заславського, яких той
мав взяти самостійно, мають виїхати на місце конфлікту й там встановити
границі їхніх володінь. Проте коли в назначений господарем час князь
Ф. Заславський та його судді не з’явилися, то судді О. Яцинича, виконуючи
наказ великого князя литовського, «пан Остафей и [з] светками своими их
доводил, ему держати дали, водле Статуту права земъского»17. Судді також
вписали у реєстр всі кривди, причинені землям О. Яцинича внаслідок
нападів, пограбувань та наїздів, й відіслали до господарського суду.
Князь Ф. Заславський не виконує приговору межових (комісарських)
суддів, ігнорує й господарський суд, не з’являючись на його засідання.
Відтак великий князь повторно надає наказ (науку) комісарським суддям,
щоб вони склали реєстр понесених паном О. Яциничем збитків й оцінили
їхню вартість: «Котрых жо шкод ихъ комиссары, водле Статуту, осумовали
две тисечи и деветсот копъ грошей, и тридцат, и полъпеты копы, и осмъ
грошей. И тую всю суму, на чомъ они присягу вделали, п(а)ну Остафъю
Яцыничу на кн(я)зи Федоре усказали и листъ свій судовый на то ему дали, и
——————
16 Ibidem. — K. 4–5.
17 Lietuvos Metrika. Knyga № 227 (1533–1535): 8-oji Teismų bylų knyga (XVI a.
pabaigos kopija) / Spaudai parengė I. Valikonytė, S. Lazutka. — Vilnius, 1999. — P. 78. Це
посилання на 20-ту статтю Розділу VIII І ЛС.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 231
тые п(е)н(я)зи казали ему по рокам платити, подле правъ писаныхъ…»18. Як
виявилося, сума збитків склала 2934 копи і 38 грошів литовських. Така сума
була значною й для заможних князів й панів ВКЛ. Як і в попередньому
випадку, князь Ф. Заславський проігнорував й це рішення суду. О. Яцинич
вкотре звертається до великого князя, щоб той вчинив справедливість у його
справі. При цьому позивач активно апелює до рішення призначуваних гос-
подарем комісарів: «… ажбы, водле оного суда комисарского и листу их
судового, был захован и штобы в тыхъ презыскахъ его от кн(я)зя Федора
заплата ся ему стала»19.
Врешті-решт господарський суд на основі вироку комісарського (межо-
вого) суду й керуючись 11-ою статтею Розділу VI І ЛС, виніс новий
остаточний вердикт, за яким князь Ф. Заславський зобов’язувався усю суму,
указану вище, «… п(а)ну Остафъю Яцыничу платити на тыи роки, яко у
Статутехъ права земского описуеть — на кождую чверть року по сту копъ
грошей — перед двораниномъ г(о)с(по)д(а)ръскимъ Семеномъ Гринковичом,
ничимъ оных роковъ не отволокаючы»20. Як і в більшості судових справ, нам
невідомо, чим врешті-решт закінчилася судова тяганина між двома великими
землевласниками. Утім, з цієї справи яскраво видно, яку роль відігравали
комісарські судді. Саме вирок першої інстанції був основою для винесення
остаточного вироку господарського суду.
Низкою своїх вироків великий князь литовський наказував місцевим
урядникам «чинити справедливість» згідно зі статутом ВКЛ, що було пря-
мим обов’язком для воєвод, старост, намісників та господарських уряд-
ників21. Наприклад, вироком від 19 жовтня 1547 р. Сигізмунд ІІ Август
доручав новгородському воєводі пану Олександру Івановичу Ходкевичу,
який одночасно суміщав уряди берестейського старости, а також віленсь-
кого, остринського та книшинського державці, винести вирок у справі князя
Івана Васильовича Полубенського з берестейськими зем’янами Станіславом
Войтеховичем, Мацеєм Стоцьким та Авгуштином Глебовським Хмілевцями
про «земляні шкоди» останніх в маєтку Опілля князя: «переходечи чез
——————
18 Ibidem. — Р. 78.
19 Ibidem. — Р. 79. Це посилання на 11-ту статтю VI Розділу І ЛС.
20 Ibidem. — Р. 79.
21 Окремі аспекти судової складової діяльності господарських воєвод, старост та
намісників висвітлені у праці А. Яковліва (Яковлів А. Намісники, державці і старости
господарського замку Черкаського в кінці XV і в XVI вв. — К., 1907); волинського та
київського воєвод — у роботі Д. Ващука (Ващук Д. Aбыхмо дεръжали ихъ пωдлѣ права
ихъ зεмъли (Населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV–XVI ст.). —
К., 2009); луцького старости — у статтях В Поліщука (Поліщук В. Князь Богуш
Корецький як землевласник та урядник (1510–1576) // Київська старовина. — 2001. —
№ 3. — С. 56–72; Його ж. Урядницький клан луцького cтарости князя Богуша
Корецького (на прикладі Луцького замкового уряду 1561–1567 рр.) // Укр. археограф.
щорічник. Нова серія. — Київ–Нью-Йорк, 2004. — Вип. 8–9. — С. 266–298).
БЛАНУЦА АНДРІЙ 232
границу именья его Ополья земли его власные того именья на колкодесuт
бочок кгвалтовне забрали и розробили, и некоторые дей с них на тых же
землях домы поселили»22. А 11 серпня 1546 р. великий князь литовський
віддавав розпорядження своїм урядникам князю Андрію Семеновичу
Одинцевичу та Лукашу Федоровичу Безьському розібратися у справі госпо-
дарського зем’янина Миколи Миколайовича Юшкевича із Юрієм Миколайо-
вичем Будилою про напади останнього на Недрошленський маєток Юш-
кевича23. У березні 1547 р. за дорученням господаря віленський воєвода й
канцлер ВКЛ пан Ян Юрійович Глєбович виніс вирок по скарзі госпо-
дарської боярині Віленського повіту Петрової Остиковича Ганни на віленсь-
кого боярина Ольбрахта Сляжаковича про чоловіка Гринеля Дашковича з
землею. За результатом розгляду справи вирок віленського воєводи був на
користь Петрової Остиковича Ганни, яка склала присягу, а О. Сляжакович не
зміг представити письмових свідчень, які б вказували на право володіння
чоловіком з землею24. Подібні приклади можна наводити й далі.
У січні 1549 р. Сигізмундр ІІ Август своїм листом інформував королеву
Бону, кременецького старосту пана Петра Семашка та Петра Загоровського
про затяжний конфлікт навколо спірних володінь князя Федора Михайло-
вича Вишневецького з князями Олександром, Юрієм та Войною Федоро-
вичами Вороницькими, що розташовувалися під Мідинською дубровою.
Князь Ф.М. Вишневецький названі землі ще раніше відсудив у родини князів
Збаразьких (у листі указано: «дей, первыи сего мел он право за листы
нашими комисейными с княгинею Ганною Андреевою Збаразскою и с
панами ее князем Миколаем, князем Щефаном, князем Юрем, князем Вла-
диславом Збаразскими о земли их посполите и судей с обу сторон на тои
земли пенные выводили»25). Конфлікт не було вичерпано після першого
разу, коли господар «дав науку» конфліктуючим сторонам вирішити спір
шляхом комісарського суду із залученням своїх суддів. У листі повідом-
лялося, що «за которым, дей, зрученьем их (суддів. — Авт.) оное право межи
ними конца приняти не могло и, недоконавши тых границ, оттол зъехали
проч»26. Тобто ефекту комісарським судом так і не було досягнуто.
Терплячи великі шкоди й збитки, завчасно зафіксувавши їх у від-
повідному реєстрі, князь Ф.М. Вишеневецький скаржився на князів Воро-
ницьких, просячи у великого князя дозволу взяти своїми суддями осіб, яким
було адресовано даний лист господаря (тобто королеву Бону й панів Петра
——————
22 AGAD. — Archiwum Radziwiłłόw. — Dz. III. — Sygn. 1. — K. 2.
23 Lietuvos Metrika. Knyga № 234 (1546–1548): 19-oji Teismų bylų knyga (XVI a.
pabaigos kopija) / Parengė I. Valikonytė, S. Viskantaitė-Saviščevienė, L. Steponavičienė. —
Vilnius, 2009. — P. 38–40.
24 Ibidem. — P. 91–93.
25 Biblioteka Polskiej Akademii Nauk i Polskiej Akademii Umiejętności w Krakowie
(далі — Biblioteka PAN і PAU). — Rękopis 6021. — K. 4.
26 Biblioteka PAN і PAU. — Rękopis 6021. — K. 4.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 233
Семашка та Петра Загоровського), а Вороницькі на свій розсуд також могли
взяти своїх суддів. Сигізмунд ІІ Август таким чином задовольнив прохання
позивача, а також «поклав рок» для розгляду комісарськими суддями даної
справи за дванадцять неділь після 22 січня 1549 р. Вердикт господаря варто
зацитувати, так як він демонструє стандартну диспозиційну формулу у
справах щодо маєткових спорів: «И вы бы с тыми судями их поспол ся
згодивши, там на тые земли, которые они менують быти своими властныим,
выехали и о бо всех кривдах его, о чом колвек на них будет жаловати, межи
ними досмотрели и справедливость тому вчинили, а мы до них писати
велели, приказуючи аж бы они на тот рок на тые земли судей своихъ вывели
и сами ку праву стали и права были послушни во всем»27. У разі ж
ігнорування розпорядження господаря князями Вороницькими, великий
князь наказував суддям скаржника винести вирок «водле Статуту права
земского»28.
Вердикт такого ж змісту виніс Сигізмунд ІІ Август у справі від
10 вересня 1552 р. шляхтичів Волинської землі господарського дворянина
Олександра Богдановича Загоровського та володимирського зем’янина Ста-
ніслава Івановича Перевальського. Перший скаржився на володимирського
зем’янина, що той землі, поля, сіножаті й дуброви його власні міцно ґвалтом
від його маєтку Суходол, Дьогтева та Солонева позабирав й чималі шкоди й
збитки цим завдав, долучивши до скарги відповідний реєстр збитків, попе-
редньо зафіксувавши його у замкових володимирських книгах29. Для роз-
в’язання конфлікту О. Загоровський межовими суддями взяв князя Матвія
Васильовича Четвертенського, господарських дворян Федора Васильовича
Бокія та Волчка Якимовича Жасковського. Господар дозволив С. Переваль-
ському вибрати своїх суддів, «кого захочет», а також «поклав тому праву
рок» від дати листа за дванадцять неділь, зобов’язавши двох шляхтичів
разом зі своїми суддями виїхати на місце конфлікту й «справедливост
учинити не отступаючи от Статута права земского». Так як даний лист
адресовувався І. Перевальському, великий князь за умови невиконання його
указівок «тым судям его науку нашу дали, же бы они его в том водле Статуту
права земского заховали»30.
Характерною деталлю у всіх справах про маєткові спори була мож-
ливість для всіх конфліктуючих сторін — як позивачів, так і відповідачів —
заміни межових суддів у разі якихось непередбачуваних причин31.
——————
27 Ibidem. — K. 4.
28 Ibidem. — K. 4.
29 Ibidem. — K. 7.
30 Ibidem. — K. 7.
31 Див., наприклад: Biblioteka PAN і PAU. — Rękopis 3375. — K. 11; Rękopis
6021. — K. 7.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 234
Доручення ж розгляду судових справ великокнязівським урядникам було
нормою у період дії І ЛС, за яким у ВКЛ функціонували воєводський,
комісарський32, маршалківський, вотчинний та інші суди. Литовські метри-
канти С. Лазутка, І. Валіконіте та С. Віскантайте-Савіщевене, посилаючись
на статтю 6 розділу 6 І ЛС, припускають існування у цей час й повітового
судді33. Проте уряд професійних повітових суддів буде сформовано у ВКЛ
лише за результатами проведення судової реформи в 60-х роках XVI ст. за
польським зразком. Тому урядники господарського двору мали пройти
відповідну підготовку й на практиці здійснювати суддівські функції.
Відзначимо, що практика передачі окремих суддівських повноважень
місцевим або регіональним урядникам, унормована І ЛС й застосована ним
після 1529 р., бере свої витоки ще з удільних часів, коли ще не були
сильними владні позиції центрального апарату ВКЛ. Так, до остаточного
закріплення великокнязівської влади і контролю над Волинню, тут остаточ-
ний судовий вердикт виносив удільний князь. Наприклад, цінну інформацію
про судову діяльність володимирського та луцького князя Федора Любар-
товича надають його документи-вироки від 28 липня 1399 р.34, 19 січня
1428 р.35 та 29 травня 1430 р.36 Для з’ясування усіх обставин маєткових
суперечностей своїх підданих кн. Федір Любартович призначав й направляв
на місця конфлікту межового суддю («мы есмо выслали нашого старосту
зоудечевского п(а)на Ленка»37), який мав вислухати докази уповноважених
осіб конфліктуючих сторін (старців) й представити воєводі попереднє
рішення. Опираючись на нього, кн. Федір Любартович разом з панами
(найближче оточення князя) виносив остаточні вироки. Отже, наведені
приклади вже вкотре підтверджують висновки литуаністів про рецепцію
практичних норм судочинства, практиковані удільними князями, у І ЛС.
Варто також торкнутися питання діяльності воєводського суду у межах
правового поля І ЛС. Так, важливу інформацію можна почерпнути з мате-
ріалів книги судових справ № 9 ЛМ, яку авторський колектив публікаторів
——————
32 Наприклад, у 1540 р. у ВКЛ функціонував комісарський суд під керівництвом Яна
Миколайовича Радзивіла у складі луцького єпископа Юрія Фальчевського, жемай-
тійського єпископа Венцлава Вербицького і полоцького воєводи Яна Юрійовича
Глібовича, а у 1541 р. на чолі з Матеєм Войтеховичем Яновичем у складі (не завжди
однаковому) князя Івана Андрійовича Полубенського, господарського кухмістера Яна
Нарбута, двірного підскарбія Івана Андрійовича Солтана, гродненського городничого
князя Семена Богдановича Одинцевича і господарського маршалка Яна Стецковича
(Lietuvos Metrika. Knyga № 229 (1540–1541): 10-oji Teismų bylų knyga (XVI a. pabaigos
kopija) / Spaudai parengė S. Lazutka, I. Valikonytė, S. Viskantaitė, L. Steponavičienė,
J. Karpavičienė. — Vilnius, 2003. — Р. 20–77, 77–176.
33 Ibidem. — Р. LIII.
34 Archiwum Państwowe w Krakowie na Wawelu. — ADzied. perg III/3.
35 Ibid. — ADzied. perg III/5.
36 Ibid. — ADzied. perg III/4.
37 Ibid. — ADzied. perg III/3.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 235
заглавив як «Судова книга вітебського воєводи, господарського маршалка,
волковийського і оболецького державці М.В. Клочка», опираючись на від-
повідну інформацію з її першого аркушу38.
З-поміж 212 документів книги нас цікавлять судові вироки вітебського
воєводи. Характерно, що свої вироки воєвода здійснював відповідно до норм
І ЛС, зокрема, у деяких судових справах указано на конкретні статутові
артикули, згідно з якими виносився вирок («и мы казали Статутъ отъво-
рыти»)39. При цьому М.В. Клочко опирався на усні свідчення представників
сторін позивача й відповідача40, часто підкріплені вже відповідними доку-
ментами (різного роду транзакційними договорами, духівницями або теста-
ментами, великокнязівськими наданнями чи підтвердженнями, судовими
вироками інших інстанцій й т. п.)41. В окремих випадках у воєводських
вироках призначався рок для розгляду відповідної судової справи. Напри-
клад, це мало місце у справі слуги віленського воєводи О.М. Гаштольда
Ждана Богдановича із вітебськими боярами Михайловою Курейшовою
Богданою та її дочкою Оленою Молоденовою про маєток Речею (вирок від
29 квітня 1537 р.), а також у справі волковийських бояр Мартина Висло-
уховича та його синів Івашка і Славути з бояринею того ж повіту Мневською
Ядвігою про маєток, який був у власності Ждана Мартиновича (вирок від
15 липня 1537 р.)42. У обох випадках вітебський воєвода призначив рок
земський для подальшого вирішення судової справи.
Важливою складовою у процесі винесення вироку вітебським воєводою
було здійснення попереднього розслідування на місці конфлікту, пов’язаного
із землею чи маєтностями. Тому воєвода у тих випадках, коли винесення
вироку було неможливим без такого попереднього слідства, призначав й
направляв на місце конфлікту межових суддів з числа воєводських уряд-
ників. Так, щодо цього усталеною формулярною фразою стає вираз «а такъ,
мы для певънеишее речы и хотячы ся того достаточъне доведати, высылали
есмо тамъ на тые земъли врядника нашого», а у винесенні свого вироку
воєвода опирався на те, що «то пакъ тыи суди нашы, тымъ, на тых земъляхъ,
бывъшы и кождую речъ на писме написавъшы, намъ дали»43. Часто межовим
суддею міг бути призначений воєводою у конкретній справі виж, як,
наприклад, мало місце у справі від 11 вересня 1538 р. Згідно з нею, путні
люди, господарські озерищські слуги, Матвій Шостак, Сазон Хотєв, Марко
——————
38 РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 228. — Л. 1; Судебная книга витебского
воеводы, господарского маршалка, волковыского и оболецкого державцы М.В. Клоч-
ко… — С. 58.
39 Судебная книга витебского воеводы, господарского маршалка, волковыского и
оболецкого державцы М.В. Клочко… — С. 241.
40 Там же. — С. 302, 323 та ін.
41 Там же. — С. 140, 141, 148, 243, 327, 330 та ін.
42 Там же. — С. 87, 93.
43 Цит. за: Там же. — С. 163.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 236
Васильович, Медвідь Іванович, Гапон Бєлоусов спільно зі своїми брата-
ничами скаржилися на озерищського підданого королеви Бони Власа Іва-
новича Парховича з його братами про насильне захоплення їхньої отчизної
землі. Воєвода, зважаючи на складність справи та чисельність її учасників,
«и мы, бачачи то, иж они, обедве стороне, один на другого жалують,
путъные люди поведають, же бы то ихъ земъля была, а данъныи кажуть, же
бы ихъ то отъчызна, и мы для вчыненья справедливости мижи них, обеюхъ
сторонъ, посылали вижом служебника н(а)шого Федора Валаха (підкрес-
лення наше. — Авт.)» й разом із суддями конфліктуючих сторін (старцями)
«того межы них справедливее досмотрели, и мне бы тот суд свои отъка-
зали»44. Зваживши всі аргументи й особливо вирок межового («сумежного»)
суду, М.В. Клочко знайшов «того Шостака и его товарышов в томъ правыхъ
и при тои земъли есмо зоставили»45. Як бачимо, воєвода практикував
(й шляхта вповні це підтримувала) залучати до суддівських дій у земельних
спорах старців, тобто авторитетних й досвідчених людей з числа місцевої
шляхетської корпорації. А роль старців у таких діях не викликала сумнівів,
так як даний інститут мав давню традицію у досудових та судових діях,
особливо під час копного (вічового) суду46.
Уповноважений воєводою межовий суддя практикував брати з собою
помічників з числа «людей добрих, бояр і міщан». Так, вітебський намісник
Климко Федкович, направлений вітебським воєводою М.В. Клочком
20 серпня 1539 р. межовим суддею у справі вітебських міщан Бориса, Івана
та Мишка Ходорових, Сліжикових дітей, із Мишкою Лучиним разом з його
братією Сухорукими про сумісну землю, «там, на тую земълю, выездил з
людми добрыми, бояры и мещаны, и того межи нихъ досмотрелъ, и намъ
тотъ суд свои отъказалъ»47. У результаті воєводський вирок, опертий на
межовий суд намісника, був на стороні Сліжикових дітей.
Земельні спори, які виникали між представниками заможних князівських
чи панських родів, вимагали участі у їх вирішенні більш широкого кола
суддів. Таким конфліктом стало посягання підляського воєводи, господарсь-
кого маршалка й дорогицького старости пана Івана Богдановича Сапіги на
маєток Вейсей господарської маршалкової та писаревої пані Коптевої
Васильовича Марії Костянтинівни. Тож вирок «висаженого суда» у даній
справі від 24 липня 1540 р. спільно винесли вітебський воєвода М.В. Клочко,
господарський маршалок й браславський староста Павло Іванович Сапіга та
——————
44 Там же. — С. 205.
45 Там же. — С. 207.
46 Див. детально про копні суди одну з останніх робіт на цю тематику: Гурбик А.
Трактування «судових околиць» в громадському судочинстві на українських землях
великого князівства литовського // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого кня-
зівства Литовського. — 2009. — Т. 1. — С. 11–33.
47 Судебная книга витебского воеводы, господарского маршалка, волковыского и
оболецкого державцы М.В. Клочко… — С. 251.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 237
князь Іван Андрійович Полубенський. При цьому вони також опиралися на
межових суддів, які «на которыи рокъ мають они, обедве стороне, тамъ на
тыи земъли суди вывести, которые мают межи них о въсихъ тыхъ кривъдахъ
ихъ досмотрети и справедливость тому вчынити»48.
Важливою складовою у винесенні вітебським воєводою (як і для інших
судових і владних інстанцій) вироку була процедура публічності, а кон-
кретно — присутність й участь у засіданні суду свідків з числа авторитетних
шляхтичів, які водночас обіймали певні владні регіональні уряди. Зокрема, за
даними 228-ї книги судових справ ЛМ, «оптимальний» склад свідків вітебсь-
кого воєводського суду був представлений так: городничий і хорунжий пан
Роман Гарасимович, земський ключник Іван Яцькович Зелепуга, госпо-
дарські бояри Олександр Олехнович, Матвій Молодень, Кміта Ширкович,
Іван Павлович Поливка, Богдан Бєлиницький, Олехно Павлович та
«инъшыхъ людеи добрых было досить»49.
Господар неодноразово доручав воєводам розглядати конкретні справи
про земельні спори з причин своєї зайнятості або відсутності на території
ВКЛ50. Так, в одній із таких справ Сигізмунд І Старий доручив винести
вирок віленському воєводі пану Яну Юрійовичу Радзивілу. Суть земельного
конфлікту полягала у тому, що одну й ту ж маєтність було надано двом
господарським підданим — черкаському міщанину Степану та канівському
драбу (через зіпсованість частин документу неможливо встановити ім’я
драба та назви спірного селища). Воєвода доручив пану Яну Кміті та князю
Богушу Корецькому розглянути надавні документи двох власників селища, а
вже сам вирок було винесено 17 серпня 1544 р. під час роботи сейму у
Бересті. Перевага була надана тому власнику селища, котрий отримав від
великого князя надавчий документ раніше свого конкурента51.
Підсумовуючи, зазначимо, що більшість судових справ у ВКЛ розглядав
особисто великий князь литовський. Утім, він часто залучав для цього своїх
підданих з числа господарських бояр, які мали на місці винести попередній
вирок, що ставало основою для великокнязівського рішення-вироку. Також,
господар виносив вироки спільно з панами радою ВКЛ52. Наприклад,
——————
48 Там же. — С. 341, 343.
49 Там же. — С. 324, 330 та ін.
50 «Про то приказуем, же бы перед нами, а в небытности нашей в Великом князстве
Литовском перед урядниками нашими ку праву стал…, и в том их усправедливил на
роках судовых, которые от нас наперед зложоны будут» (Biblioteka PAN і PAU. —
Rękopis 6021. — K. 8.). Така усталена формула була поширеною у великокнязівських
вироках за відсутності чи можливості такої відсутності особисто господаря під час
розгляду судових справ.
51 Biblioteka PAN і PAU. — Rękopis 6089. — K. 3.
52 Про склад, повноваження, функції та діяльність панів радних у XV ст. див.
капітальні праці Л. Корчак: Korczak L. Litewska rada wielkoksiążęca w XV wieku. —
БЛАНУЦА АНДРІЙ 238
30 жовтня 1529 р. Сигізмунд І Старий спільно з панами радою виніс вирок,
за яким було присуджено частину маєтку Зелви пану Ілліничу53. Протягом
1546–1548 рр. спільно з господарем судові вироки виносили такі члени панів
ради ВКЛ: біскуп луцький та берестейський князь Юрій Фальчевський,
біскуп жемайтійський князь Венцлав, віленський воєвода Ян Юрійович
Глебович, пан троцький, староста жемайтійський, державця плотельський і
тельшовський пан Яронім Олександрович Ходкевич та господарський під-
коморій, ровенський староста пан Григорій Олександрович Ходкевич. Склад
панів радних за дорученням великого князя литовського міг й сам виносити
вироки54. Важливим питанням залишається розгляд судової діяльності панів
радних щодо української шляхти, що може бути предметом наступної
розвідки.
Отже, діяльність великокнязівських урядників у сфері розгляду судових
справ про маєткові спори у Великому князівстві Литовському була важ-
ливою складовою під час проходження служби при дворі великого князя
литовського й при сумлінному виконанні доручень господаря могла закласти
фундамент для кар’єрного зростання та / або нарощування земельних воло-
дінь. Залучення ж до виконання великокнязівських чи воєводських доручень
під час судового розслідування давало гарну можливість службовій шляхті
набувати неоціненний досвід правової практики.
Krakόw, 1998. — 120 s.; Korczak L. Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim
księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim. — Krakόw, 2008. — 207 s.
53 AGAD. — Archiwum Radziwiłłόw. — Dz. I Dokumenty pergaminowe (Archiwum
Nieświeskie). — Sygn. 7554.
54 Lietuvos Metrika. Knyga № 234 (1546–1548): 19-oji Teismų bylų knyga (XVI a.
pabaigos kopija) / Parengė I. Valikonytė, S. Viskantaitė-Saviščevienė, L. Steponavičienė. —
Vilnius, 2009. — P. 13–173.
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 239
Додаток:*
Мікрофільм: AGAD. — Zbiόr Dokumentόw
Pergaminowych. — Dz. X. — Sygn. 4806. — K. 1–7.
1543. Июля 6. В Чернче Городке. Комиссарское решение по жалобе
подданных королевских имений Чернчи городка и Маневич на притеснения
князя Федора Андреевича Сангушковича
Мы, Миколай, кграбu войский холмъский, староста любомский а | Богдан
Михайлович Сtмашко, староста ковtлский, мtлницкий, | вижовский, милu-
новский, фалилtицкий, jбъzвuмы тымъ | листом нашим, zко г(о)с(по)д(а)рь
корол єго м(и)л(о)сть, пан наш м(и)л(о)стивый, ра|чил нам, слугам своим,
росказати выєхати до имtнz tго м(и)л(о)сти | г(о)с(по)д(а)рского повhтY
Луцкого Чtрнчt городка и Манtвич и кри|вдъ подданных єго м(и)л(о)сти
того-то имtнz Чtрнчt городского и | Манtвицкого, которыи jни мtнили
починtны собt быти | jт кн(я)зu Фtдора Андрhtвича СанкгYшковича,
маршалка | Волынскоє зtмли, старосты володимирского, з ымtнz єго
Ка|расина jсмотрtти и справtдливоt розознанє j кгрунт того | имtнz,
маючи Б(о)га, и справtдливост пtрtд jчима своими | вчинити, и штобы
было кгрунтY справtдливого єго к(о)ролtвски | м(и)л(о)сти, иж быхмо то при
имtню єго м(и)л(о)сти г(о)с(по)д(а)рьском зоставили. А штобы было кн(я)зu,
старосты володимирского, справtдливого, | абыхмо єго при єго справtд-
ливости заховали и границY пtв|ную мtжи имtнєм єго м(и)л(о)сти
г(о)с(по)д(а)рским и кн(я)зu старостиным имtн|єм вчинили.
Мы, слуги єго к(о)ролtвски м(и)л(о)сти, на росказанє | tго м(и)л(о)сти на
рокъ, jт г(о)с(по)д(а)рu tго м(и)л(о)сти зложоный, и jт кн(я)зu ста|росты
володимирского принuтый, д(е)нь св(я)того Пtтра, св(я)та | минYлого, там до
того имtнz єго м(и)л(о)сти г(о)с(по)д(а)рского Чtрнчt городка | и Манtвич
приtхали, а кн(я)зь Андрtй Михайлович Кошtрский, | староста луцкий,
стtрtгYчи рtчи г(о)с(по)д(а)рьскоє zко врuдовник | єго м(и)л(о)сти
тамошнtго замкY Луцкого, и нам до того имtнz || [2] г(о)с(по)д(а)рьского
приєхал, гдt ж и кн(я)зь, староста володимирский, пил|нYючи тоє Yмовы и
року своєго, к намъ приєхал. Мы, | маючи наYкY єго к(о)ролtвски м(и)л(о)сти,
и в копtи листY кн(я)зu, старо|сты володимирского, jписан. Так сu єсмо
справрвали, | напtрвtй росказали єсмо подданным г(о)с(по)д(а)рьским
чtрнчtгород|цом и манtвичаном, абы jни нас привtли и нам вскзали, | гдt
——————
* Публікація документу здійснюється згідно з дипломатично-критичним методом та
у відповідності із запропонованими В. Німчуком «Правилами видання пам’яток, писа-
них українською мовою та церковнослов’янською української редакції» (К., 1995) із
деякими змінами.
БЛАНУЦА АНДРІЙ 240
кривдY собt jт кн(я)зu, старосты володимирского, мают. Jни нас напtрвtй
привtли в остров, который мtнют ДYбро|вицою, и всказали пtрtд нами вtлt
дtрtва бортного, скажо|ного и попалtного, повtдаючи, иж тот jстров их
влостный, | а кн(я)зь, староста, им то кгвалтом jтнимал и тоє дtрtво
по|казити казал. А кн(я)зь, староста, повtдuл, ижбы тот jстров єго | былъ, а
тыи люди, королu tго м(и)л(о)сти в нtго кгвалтом jтнимали | и новым
знамtнtм в тот сu jстров вписали, тоє дtрtво ижбы | сами ж показили, zк
тоє имtнt єго пYсто было спустошо|но jт татар, а повtдuл, иж єго имtнz и
людtй, в том jстро|вt старшии, знамtна были. А люди королu tго
м(и)л(о)сти повt|дили, иж в томъ дtрtвt посажоном ихъ были старыи
под|писы и знамtна, нижли люди tго за росказанєм єго показили | и
попалили, чого люди королu tго м(и)л(о)сти на людtй єго хо|тtли довод
чинити и присuгати.
Мы, хотuчи достаточнt | всtє кривды подданых єго м(и)л(о)сти
г(о)с(по)д(а)рьских довtдати и j|смотрtти, росказали єсмо имъ, абы jни
всю границY | свою, которую jни мают с Карасином, намъ jказали. Гдt ж ||
[3] jни повtдиди, иж мают с Карасиномъ посtрtд болота, которым |
болотом повtли к одномY jстровку, на котором была jлха, | и в той jлсt
гран вынuли и нам jказали, и jттол повtли | болотом, минуючи jстров
ц(е)рковный чtрнчtгородский аж до борY, | кды на бор вывtли, тогды
вказали нам колкосот гранtй | в дtрtвtх нарубиных. Которыtи повtдили, иж
имъ положо|ны чtрtз комисари jт кн(я)зu Костuнтина нtбожчика
высланный | пна Михайла Сtмашковича, а кн(я)зu Василz Соколского, а
пана | Стtпана Воропаtвича, кн(я)зь староста володимирский вка|зал, поjдал
тых гранtй людtй королu tго м(и)л(о)сти свои гра|ни барзо старыи. Который
повtдил, иж кды tщо тоt имtнt | єго Карасин на прtдков королu tго
м(и)л(о)сти кY Чtрнчt городку | дtржано, тtды люди карасинскии сами
заходuчи | злодtйским jбычаtм, тыи границы положили, а нt з Yрu|ду тыи
границы мtжи ними положоны были, а ку лю|дtмъ королu tго м(и)л(о)сти
мовил, иж бы jни тыи свои грани | такжt злодtйским jбычаtм клали. А тыи
комисари, | jт кн(я)зu Костuнтина высланыи, имъ тых границ нt клали, |
повtдаючи, иж бы Стtпан Воропаtвич чtрtз посYлы то | зводил, а гарниц нt
положил. Тыи люди королu tго м(и)л(о)сти | мовили, иж тыи границы тыи
комисари, высланыи jт кн(я)зu | Костuнтина, имъ положили и листъ
сYдовый на тоим | были дали, нижли кды татаровt прибыли на Волын||[4]скY
зtмлю бtз вtсти и в тот час и тоє имtнt Чtрнчt горо|док на корtн сказили и
людtй всих выбрали, в тtн час и лист | сYдовый в них згинул. Алt прtд сu
ставили шапкY на | колкодtсuт свtтков jбаполних сYсtдов своих, и которыи
| тому розєздY и тым границам zкъ их тыи суди кла|ли были свtдоми, и
иншии и сами на том розєздh | при тых судzхъ были и с тыми свtтки на том
при|сuгнути хотtли. И к томY брали сu на самого | того заходцY, jт кого
кн(я)зь староста тоє имtнt Каt|расин маtт на зtмuнина зtмли Волынскоє
СУДОВІ УРЯДНИКИ В ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРАХ… 241
Лtцка Баtвског(о), | который жив, а jни с ним тыи гарницы граничили, | а
кн(я)зь староста того заходцы своtго на том рокY нt по|ставил, што был
повинtнъ вчинити и до нtго тыи | люди королu tго м(и)л(о)сти слали, иж по
тыи границы | jн тыи зtмли с ними дtржал, а чtрtз них нt вступовал. | Кнuз
староста на свtдtцство того заходцы слати | нt хотtл.
А так мы, видuчи справtдливост пjд|даных королu tго м(и)л(о)сти
и вывtдавши jт jбапол|них сYсtдов тамошних, маючи Б(о)га и спра-
вtдли|вост прtд jчима своими, а звлаща бачачи на то, иж | кн(я)зь староста
володимирский самъ свtдtцство на | тых подданых своих выдал, што jни нt з
YрuдY, | алt злодtйским jбычаtм тыи границы клали, под||[5]даных королu
tго м(и)л(о)сти при тых гарницах их єсмо зоста|вили, и мtжи старыми их
гранми новыи границы им | єсмо казали позначити. А по болотом копцы по
грY|дом казали єсмо покопати. Нижли што сu дотычtт | того jстровка
ДYбровицы, вывtдали єсмо jт | королu ж tго м(и)л(о)сти подданых их. Тыи
подданыи | єго карасинцы мuли в нtм пол своих в заставt jт | сто лtт и
далtй, и нt хотuчи єсмо нарушити сум|нtнz своtго, придали єсмо єму в том
jстровкY | кY болотY зtмли. А тYю зtмлю jт имtнz кн(я)зu | старостина въ
сторону подданых королu tго м(и)л(о)сти | єсмо jтєхали, jграничили и
копцы закопали | почон jт границы ГолYзtйскоє jт болота Водска до
ДYбро|вицы, и чtрtз тот jстров ДYбровицYдо болота Jсот|нu тым болотом
по половицы против долгого jстров|ка до дороги Карасинскоє, jт дороги до
нивки вро|чища Бtрлtноt против Чtрнчtгородского ц(е)рковного | jстрова
Сtтовищъ, jттол до врочища рtчки Колtнца, | jт Колtнца до Клtмного, jт
Клtмного до Красного Бо|рY по дорогY Боровtнскую, jт Красного БорY до
Стол|ских плtсъ, jт Столских плtс до Бtлского лtса, jт Бtл||[6]ского лtса до
Цtтани бродY по дорогY вtликYю Пин|скую до границы Чtрвищъскоt и
Боровtнскоє, | по которымъ врочищам гранtй в дtрtвtх ново | положоных,
кромъ старых нtскажоных три|ста а копцов сtмнадцат єсмо положили, | што
ж кн(я)зь староста володимирский и под|даныи королu tго м(и)л(о)сти jт
нас вдuчнt при|нuли, и юж по тыи граници и по тыи копцы | zк кн(я)зь
староста володимирский, так подда|ныи королu tго м(и)л(о)сти спокойнt
вtчнt дtржати | поднuли и чtрtз jныи грани и копцы в тыи | зtмли
Yступовали, нt мают под закладом | на королu tго м(и)л(о)сти двtми
тисuчма | копами грошtй. А што сu тычtт шкод, кото|рыи мtнили люди
королu tго м(и)л(о)сти собt по|чинtны быти, а кн(я)зu старостины
подданыи | собt zко ж спор нtмалый коло того мtжи собою | мtли. А потом
сu jни поtднали и з обудвY сторон тыи шкоды мtжи собою jпустили.
И на то єсмо чtрнчtгородцом и манtвичаном || [7] дали сtс наш лист з
нашими пtчатми. |
П(и)сан в Чtрнчt городкY, лtт(а) Бож(его) нарож(еня) 1543 м(е)с(я)ца
июл(я) 6 дtн, | индикт 1.
|