Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини

Рассмотрены предпосылки развития железорудной промышленности на Житомирщине на протяжении XVI–XIX ст. Исследовано развитие первых доменных заводов Полесья, показан их вклад в становление металлургической базы бывшей Российской империи....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Нонік, Л.Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2007
Schriftenreihe:	Питання історії науки і техніки
Schlagworte:	Історія галузей та підприємств
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/79132
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини / Л.Ю. Нонік // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 10-13. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-79132
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-791322015-03-27T03:02:12Z Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини Нонік, Л.Ю. Історія галузей та підприємств Рассмотрены предпосылки развития железорудной промышленности на Житомирщине на протяжении XVI–XIX ст. Исследовано развитие первых доменных заводов Полесья, показан их вклад в становление металлургической базы бывшей Российской империи. The pre-conditions of development of iron-ore industry on Zhitomir region during the XVI-XIX century is defined. Development of the first blast-furnace factories of Polissya is explored, their contribution to becoming of metallurgical base of the former Russian empire is shown. 2007 Article Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини / Л.Ю. Нонік // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 10-13. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/79132 62(09) uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств
spellingShingle	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств Нонік, Л.Ю. Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини Питання історії науки і техніки
description	Рассмотрены предпосылки развития железорудной промышленности на Житомирщине на протяжении XVI–XIX ст. Исследовано развитие первых доменных заводов Полесья, показан их вклад в становление металлургической базы бывшей Российской империи.
format	Article
author	Нонік, Л.Ю.
author_facet	Нонік, Л.Ю.
author_sort	Нонік, Л.Ю.
title	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини
title_short	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини
title_full	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини
title_fullStr	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини
title_full_unstemmed	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини
title_sort	історичний аналіз залізорудної промисловості житомирщини
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2007
topic_facet	Історія галузей та підприємств
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/79132
citation_txt	Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини / Л.Ю. Нонік // Питання історії науки і техніки. — 2007. — № 3-4. — С. 10-13. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT noníklû ístoričnijanalízzalízorudnoípromislovostížitomirŝini
first_indexed	2025-07-06T03:12:36Z
last_indexed	2025-07-06T03:12:36Z
_version_	1836865612065800192
fulltext	РОЗВИТОК ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 10 УДК 62(09) ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАЛІЗОРУДНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ЖИТОМИРЩИНИ Нонік Л.Ю., інженер (Житомирський державний технологічний університет) Рассмотрены предпосылки развития железорудной промышленности на Житомир- щине на протяжении XVI–XIX ст. Исследовано развитие первых доменных заводов Поле- сья, показан их вклад в становление металлургической базы бывшей Российской империи. The pre-conditions of development of iron-ore industry on Zhitomir region during the XVI-XIX century is defined. Development of the first blast-furnace factories of Polissya is explored, their contribution to becoming of metallurgical base of the former Russian empire is shown. Житомирська область розташована на правобережжі України, в межах двох грунтово-кліматичних зон України – По- лісся (північна частина області) і Лісо- степу (південна частина). У її надрах за- лягають різноманітні корисні копалини, переважна більшість яких віднесена до Українського кристалічного щита. Ака- демік О.Е. Ферсман, оці- нюючи різноманітність ко- рисних копалин області, за- значав: „Того, що раніше було гордістю і прерогати- вою Уралу, тепер вдосталь є на Волині”. З погляду видо- вої різноманітності мінера- льну базу області варто ха- рактеризувати переважно як паливно- будівельну. З неї виокремлюються три групи корисних копалин: паливно- енергетична (буре вугілля, торф), будіве- льна (граніти, кварцити, тугоплавкі гли- ни, пегматити, каолін, доломіт); метало- рудна (ільменіт). Ряд корисних копалин, що становлять групу нерудної металур- гійної сировини (кварцити, каолін, доло- міт та ін.) використовуються в будівель- ній індустрії. Більш розвідані паливно- енергетичні ресурси, будівельні і метале- ві корисні копалини. На їх базі розвива- ються буровугільна і торфовидобувна промисловості, скляна і фарфоро-фаян- сова, цегельна, виробництво облицюва- льних і стінових матеріалів, видобування і виробництво ільменіту тощо [1, с. 23]. Здавна Полісся було відомим родо- вищами „табачних” руд. З 337 родовищ руди болот- ного типу, відомих на те- риторії України, 247 зна- ходяться в Житомирській області. Великі поклади цих руд сприяли тому, що територія нинішньої Жито- мирщини свого часу була своєрідним осередком ме- талургійної промисловості України. Її можна назвати праматір’ю сучасної металургії, яка в даний час розвивається на базі Криворі- зького залізорудного басейну. Ставлячи перед собою задачу істо- ричного аналізу розвитку залізорудної промисловості Житомирщини, варто зве- рнути увагу на її основні початки і етапи. Виробництво заліза і його обробка на землях сучасної Житомирщини ві- домі ще до н.е. Цей промисел був зумо- влений природним фактором і, в першу чергу, наявністю покладів сировини [2, с. 75]. Ознаки раннього залізного віку з’явилися з утвердженням нової еконо- РОЗВИТОК ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 11 мічної ситуації, коли тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на осіле і виникло стійлове утримання ху- доби. Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (со- кира, рало). Саме тоді зросла продукти- вність сільського господарства і з’явилися значні надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Відбувся новий суспільний поділ праці: громадське ремесло відокреми- лося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської дія- льності із власними галузями (насампе- ред, бронзоливарним і залізорудним виробництвом). Це було викликано не- обхідністю займатися даними видами ремесел протягом усього року (або бі- льшої його частини), повністю звільни- вшись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи та заліза, підвищення їхньої якості. У цей же час значного розвитку набуває військова справа. Саме вона, а також сільськогосподарське виробництво сприяли прискореному розвитку брон- золиварного та залізоробного ремесел. Залізо в ті часи отримували прямим відновленням руд без їх розплавлення, так званим сиродутним способом, голо- вним чином, із болотних руд, які пред- ставляли різновид бурих залізняків – вто- ринних утворень осадового походження. Виплавка велася спочатку в глиняних го- ршках, а пізніше в спеціальних горнах (печах) – невеликих круглих ямах в землі, обмазаних глиною, з природнім припли- вом повітря. Наступні успіхи в отриманні заліза прийшли, в першу чергу, з удоско- наленням горнів, поступовим зменшен- ням їх підземної частини і розвитком надземної побудови із застосуванням не- натурального дуття. Для стародавніх майстрів отримання рідкого заліза було пов’язане з великими труднощами, бо для цього потрібна дуже висока температура (до 1528° С). Лише при температурі 1100–1350° С до- сягався тістоподібний стан заліза за до- помогою сиродутного процесу, під час якого відбувалося відновлення залізної руди вуглецем. Це робилося у спеціаль- них печах із обов’язковим застосуванням ковальських міхів для інтенсивної подачі повітря. Після завершення процесу плав- ки на дні печі утворювалася криця – шматок дуже шпаристого тістоподібного заліза вагою від 1 до 8 кг, яке потім довго відковували, намагаючись ущільнити та видавити з нього жужелицю. І хоча крич- не залізо було дуже м’яке, стародавні майстри ще в далеку давнину винайшли спосіб його гартування шляхом цемента- ції та вуглецювання. За часів Київської Русі виробництво заліза було сконцентроване, головним чином, в сільських поселеннях. Сирови- ною для нього слугували, як і раніше, бо- лотні руди. Основним районом виплавки заліза в цей період була територія сучас- ної Житомирщини, де майже скрізь зу- стрічаються залишки залізорудного ви- робництва того часу. В 30-х роках мину- лого століття археологами були дослі- джені околиці села Райків Бердичівського району. Знайдені тут і на Городищенсь- кому й Колодяжненському городищах залишки залізоплавильних горнів, чис- ленні землеробські та ремісничі знаряддя праці, зокрема, залізодобувного і залізо- обробного ремесел, а також їхня різнома- нітна продукція, у т. ч., величезна кіль- кість побутових речей, предмети військо- вого спорядження, засвідчують високий рівень розвитку господарства, культури та військової справи на придніпрянських землях у X–XIII ст.ст. [3, с. 129–130]. В XV ст. у зв’язку з прискоренням промислового розвитку значно виросла потреба на сільськогосподарську продук- цію. Залізних знарядь, які застосовува- лись в сільському господарстві, не виста- чало. Це стало поштовхом для застосу- вання водного двигуна в металургійному виробництві Полісся і виникнення нового типу виробничих підприємств – рудень. Будівництво рудень йшло як по ба- сейнах верхньої течії річок Тетерева, Ужа, Уборті і середньої течії р. Случ, так і, в більшій частині, по невеликих річках і притоках недалеко від їх впа- РОЗВИТОК ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 12 дання у великі ріки, а також поблизу залягань болотної руди, створюючи по- близу Житомира більш-менш комплек- сну групу. З XVІ ст. відомі назви ру- день, що розташовувались по Тетереву та його притоках – Денишівської, Тро- янівської, Житомирської, Коростишів- ської, Радомишльської та ін. Поряд з невеликими руднями з одним водяним колесом створювалися значно більші рудні з двома та трьома колесами. За допомогою цих коліс приводилися в дію міхи для дуття і молот для проко- вування криці. Використання енергії води дало можливість будувати сиро- дутні печі більших розмірів, чим рані- ше. На руднях одночасно з виплавлян- ням заліза відбувалося і виготовлення з нього різноманітної продукції. Не див- лячись на збільшення виробництва за- ліза, через його дорожнечу залізні ви- роби були малодоступними. Процес поширення рудень продов- жувався і в першій половині XVІІ ст. Характерною для цього часу була концентрація виробництва заліза. На Правобережному Поліссі в кінці на середину XVІІ ст. було не менше 80–90 рудень, а, можливо, їх кількість перевищувало і 100. У другій половині XVІІ–XVІІІ ст. ст. у поліських районах Житомирщини на- раховувалося близько 200 рудень, кожна з яких давала на рік 8–11 т заліза. Протя- гом XVІІ ст. лише поблизу Житомира працювало 12 рудень, три поташні й гута. Під Радомишлем було 7 рудень, 4 гути, папірня і поташня; під Коростишевом працювало 8 рудень, у сучасному Малин- ському районі діяло 15 рудень та 5 гут. Ще й досі понад 40 населених пунктів області зберегли назву “Рудня”. Серед них – Рудня Городище, Рудня-Пошта (Житомирський район), Рудня та Нова Рудня (Овруцький район), Рудня- Повчанська (Лугинський район), Рудня- Базарська (Hародицький район) [4, с. 60]. До сьогодні збереглися терито- рії з назвою “Рудня” у межах м. Житомира та Радомишля. З другої половини XVІІ ст. окремі рудні, основані вихідцями з Правобереж- ного Полісся, з’являються і на Лівобе- режжі. Добування болотних руд, що заля- гали недалеко від поверхні, як і давні ча- си здійснювалося за допомогою лопати і кирки. Видобуту залізну руду промивали в корзинах з лози і після цього викорис- товували для виплавляння металу. Розширенню металургійного виро- бництва в значній мірі сприяло зрос- тання обсягів застосування заліза та сталі для виготовлення зброї. Селянські рудні та кузні часто забезпечували зброєю повстанські загони. Значна час- тина озброєння для війська Богдана Хмельницького виготовлялась в Украї- ні із місцевого заліза [5, с. 80]. В 70-і–80-і рр. XVІІІ ст. підвищив- ся попит на метал і збільшилися обсяги ввозу більш дешевого та якісного заліза з Уралу і центральних районів Росії. Це викликало будівництво на Правобере- жному Поліссі перших доменних заво- дів. У 1773 р. почав працювати Висо- копечанський завод, пізніше в цьому ж році – Кропивненський, а в 1778 р. – Чижівський заводи. В ХІХ ст. на Правобережжі до 1861 р. були побудовані ще три доменних заводи – Любашівський (1803 р.), Симонівський (1847 р.), Денишівський (1848 р.). Виник- нення доменного виробництва на терито- рії Правобережного Полісся пояснювало- ся, в першу чергу, знаходженням тут більш значних запасів залізних руд, чим на Лівобережному Поліссі. Виплавка заліза в руднях Полісся, яка почала падати вже з другої полови- ни XVІІІ ст., після появи тут доменних заводів стала зменшуватися швидкими темпами. Занепаду рудень сприяло ви- нищення лісів і, в ряді випадків, вичер- пання запасів залізної руди. В другому десятиріччі ХІХ ст. остаточно зникають рудні на Лівобережному Поліссі [6, с. 112]. В той же час виробництво чаву- РОЗВИТОК ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2007 № 3-4 13 ну на доменних заводах Правобережно- го Полісся було також незначним. Ни- зька продуктивність доменних заводів значною мірою було зумовлена тим, що на них, за винятком Денишівського, в якості рушійної сили використовувала- ся енергія води, а це обмежувало робо- ту заводів в періоди паводків. В 70-х рр. ХІХ ст. в зв’язку з інтен- сифікацією промисловості збільшилися потреби в металі. Тому значення мета- лургії Полісся зросло і вона отримала значний стимул для розвитку, хоча, як виявилося, і значно обмежений в часі. Початок цьому був покладений в 1873 р. Київським акціонерним товари- ством, яке взяло в оренду на 24 роки Денишівський чавунний завод. Цей за- вод був відновлений, значною мірою реконструйований і пізніше став центром металургії Волинської губер- нії. Були збільшені розміри домни, по- будована прокатна фабрика, оснащена паровою машиною, паровим молотом, зварювальними печами. Для освоєння процесу доменної виплавки заліза на Денишівський завод були виписані на два роки 2 майстра і 7 робітників з Ура- лу. Крім того, сюди приїжджали працю- вати робітники з Мінської та Віленської губерній – в зв’язку з закриттям там ме- талургійних заводів [7, с. 24]. Таким чином, аналіз розвитку полі- ської металургії показує, що вона пере- жила за час свого існування періоди і злетів, і падіння. В 70-х рр. ХІХ ст. створилися відносно сприятливі умови для тимчасового підйому металургії Полісся. Окрім Денишівського чавуно- плавильного і залізоробного заводу, а пізніше – Ягодинського та Високопе- чанського чавуноплавильних заводів, в Житомирському повіті Волинської гу- бернії діяли ще Турчинецький чавуно- плавильний завод в селі Рудня Борова та два чавуноплавильних заводи в Но- воград-Волинському повіті – Кропив- ненський в селі Кропивня і Ємільчин- ський в селі Рудні Підлубецькій. Найбі- льшим з них і найдосконалішим був Денишівський завод. Особливістю ме- талургії Полісся було те, що тут мета- лургійне виробництво відбувалося фак- тично без участі іноземного капіталу. Всього в металургії Полісся з 1876 по 1901 рр. було переплавлено близько 256 тис. т болотних залізних руд на мі- сцевому деревинному вугіллі і виплав- лено близько 65,6 тис. т чавуну. Проте металургійні заводи Полісся не змогли конкурувати з залізорудною промисловістю Кривого Рогу, яка поча- ла швидко розвиватися на базі викорис- тання донецького коксівного вугілля. Тому друга половина 90-х рр. ХІХ ст. знаменує собою завершення діяльності металургії у поліському регіоні. Відбу- вається поступове скорочення вироб- ництва металургійних заводів та їх за- криття. В 1891 р. був закритий найста- ріший доменний завод України – Висо- копечанський, в 1901 р. останніми за- вершили свою роботу Денишівський та Ємільчинський заводи. Хоча виплав- ляння заліза з місцевих руд на Поліссі завершилося, в Волинській губернії ще декілька років велося виготовлення ча- вуну з чавунного брухту на невеликих чавуноливарних та механічних заводах, яких тут нараховувалося близько 16 [8]. ЛІТЕРАТУРА 1. Костриця М.Ю. Географія Житомир- ської області. – Житомир: ВКО „Газета „Житомирський вісник”, 1993. – 200 с. 2. Костриця М.Ю., Костриця Н.С. При- рода і матеріальна культура Житомирщини. – Житомир: „М.А.К.”, 1999. – 239 с. 3. Гончаров В. К. Райковецкое городи- ще. – К.: 1950. – С. 129–130. 4. Корбут П.О., Мацієвський О.Є. Залі- зорудні промисли Волинського Полісся // Велика Волинь: Матер. Міжнар. наукової краєзнавчої конф. – Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка, 1994. – 672 с. – С. 60. 5. Гнип П.І. Розвиток металургії на Україні в 17–18 ст. // Нариси з історії техні- ки: – 1956. – Вип. № 3. – С. 80. 6. Федоренко П.К. Рудни Левобережной Украины в 17–18 вв. – М.: 1960. – С. 112. 7. Нестеренко О.О. Розвиток промисло- вості на Україні. – К.: 1959. – С. 24. 8. Фещенко-Чоповский И.А. Забытая металлургическая промышленность Во- лынской губернии // Рудный вестник, 1916. – Т. 1. – № 3.

Історичний аналіз залізорудної промисловості Житомирщини

Institution

Ähnliche Einträge