Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій
Виділені основні етапи, форми й наслідки вивчення й охорони замкових комплексів на теренах Західної України у міжвоєнний період (1919–1939).
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Назва видання: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80005 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій / В.М. Парацій // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 102-112. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-80005 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-800052015-04-10T03:01:55Z Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій Парацій, В.М. Архітектурна та містобудівна спадщина Виділені основні етапи, форми й наслідки вивчення й охорони замкових комплексів на теренах Західної України у міжвоєнний період (1919–1939). Выделены основные этапы, формы и результаты изучения и охраны замковых комплексов на территории Западной Украины в межвоенный период (1919–1939). The basic stages, forms and results of study and protect of Castle Complexes are selected on territory of Western Ukraine in an intermilitary period (1919–1939). 2010 Article Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій / В.М. Парацій // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 102-112. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80005 728.817(477.84) uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина |
| spellingShingle |
Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина Парацій, В.М. Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
Виділені основні етапи, форми й наслідки вивчення й охорони замкових комплексів на теренах Західної України у міжвоєнний період (1919–1939). |
| format |
Article |
| author |
Парацій, В.М. |
| author_facet |
Парацій, В.М. |
| author_sort |
Парацій, В.М. |
| title |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| title_short |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| title_full |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| title_fullStr |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| title_full_unstemmed |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| title_sort |
функціональне використання замковиx комплексів тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Архітектурна та містобудівна спадщина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80005 |
| citation_txt |
Функціональне використання замковиx комплексів Тернопілля: теоретичні осмислення й аналоги історичних традицій / В.М. Парацій // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 18. — С. 102-112. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT paracíjvm funkcíonalʹnevikoristannâzamkovixkompleksívternopíllâteoretičníosmislennâjanalogiístoričnihtradicíj |
| first_indexed |
2025-07-06T03:56:48Z |
| last_indexed |
2025-07-06T03:56:48Z |
| _version_ |
1836868393561489408 |
| fulltext |
102 ISSN 2078-0133
2. Там само.
3. Пашкин Е.М. Диагностика деформации памятников архитектуры / Е.М. Пашин,
Г.Б. Бессонов. – М.: Стройиздат, 1984. – С. 111.
4. Прибєга Л.В. Вказана праця. – С. 53–54.
5. Инструкция о порядке учета, регистрации, содержания и реставрации памятников
архитектуры, состоящих на государственной охране. – М., 1949.
6. Пашкин Е.М. Вказана праця. – С. 110.
7. Києво-Печерська лавра – пам’ятка історії та культури України / Бруснікіна Г.П.,
Ващенко О.В., Візір О.П. та ін. – К. 2006. – С. 167.
Рымарь А.П., Загрива Н.А. Актуальность научного мониторинга состояния
памятников архитектуры (опыт Национального Киево-Печерского историко-
культурного заповедника)
На примере деятельности Национального Киево-Печерского историко-культурного
заповедника определены актуальность и пути развития научного мониторинга
состояния памятников архитектуры.
Ключевые слова: Национальный Киево-Печерский историко-культурный
заповедник, научный мониторинг, памятники архитектуры.
Rymar A.P., Zagryva N.A. Actuality of the scientifi c monitoring of the state of monu-
ments of architecture (experience of the National Kyiv-Pechers’kiy Historical and Cul-
tural Preserve)
On the example of activity of the National Kyiv-Pechers’kiy Historical and Cultural
Preserve actuality and ways of development of the scientifi c monitoring of the state of monu-
ments of architecture is certain.
Keywords: National Kyiv-Pechers’kiy Historical and Cultural Preserve, scientifi c moni-
toring, monuments of architecture.
УДК 728.817(477.84)
В.М. ПАРАЦІЙ
Функціональне використання замковиx
комплексів Тернопілля: теоретичні
осмислення й аналоги історичних традицій
Виділені основні етапи, форми й наслідки вивчення й охорони замкових комплек-
сів на теренах Західної України у міжвоєнний період (1919–1939).
Ключові слова: Західна Україна, замкові комплекси Тернопілля, функціональне
використання.
«Краса подібна до генія, більше того, вона вище генія, адже її не потрібно
пояснювати» – говорив Оскар Уальд [1]. Під розумінням краси може сприйма-
тися багато факторів, якісних подій, естетичних звершень. Мистецька стильова
архітектура є одним із найбільш довготривалих і візуально пізнаних чинників
краси. Адже вона, на думку Віктора Гюго, «завжди була величною книгою роду
людського <…> будь-яка людська душа має в тій безмежній книзі свою сторін-
ку і свій пам’ятник» [2].
103Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
У розумінні українського архітектора Леоніда Прибєги: «Архітектурні витво-
ри минувшини, що отримали статус пам’ятки, задовольняли передусім практич-
ні потреби людини, форма їх визначалася переважно утилітарно-технологічними
вимогами <…> Разом із тим, архітектурна форма відповідала й духовним потребам
суспільства, тобто естетичним ідеалам епохи» [3]. Відтак, архітектурні шедеври
найбільш повноцінно відтворюють цінність, символіку та дух окремих історичних
періодів. Найбільш визначальні чинники цього зосереджуються на європейському
(зокрема, українському) субстанційному ґрунті у збережених замкових комплек-
сах. Одночасно, характерною є думка архітектора О. Лесика: «Фортифікаційні ком-
плекси України являються єдиною типологічною групою пам’яток, що не мають
єдиних стильових характеристик» [4]. Такі комплексні мистецько-функціональні
контури перетворюють їх на особливі, дуже специфічні, а отже – дуже привабливі
для споглядання збережені у сьогоденні об’єкти минулого.
Дефініція поняття «замок» смислом надзвичайно урізноманітнена – залежно
від місцевих умов розташування та їх суб’єктивного функціонального сприйняття.
Замок – це і «фортеця, кріпость феодала»[5], і «місце фортечки, укріплена ровом,
стінами, вежами споруда» [6], і «укріплене житло феодала, яке з XIII–XVI ст.
поступово перетворюється на складні комплекси будівель і врешті на палаци» [7],
і «укріплені осідки володарів, що правили одночасно за житло і фортецю, виникли
за середньовіччя як захист перед ворожими нападами» [8], і – навіть – «спеціаль-
ний термін, який зустрічається в дозорниx книгаx засік Московської держави XVII
ст; значення його в літературі не вияснене» [9], і «фортеця, навколо якого суть вежі
та рови, деякі з ниx мають рампар і парапет, і звичайно зводяться вони в місцяx,
з якиx можна командровати в інше місце, або на проїзд» [10]. А. Брюкнер етимо-
логічно виводить поняття «замок» із праслов’янської доби, яка ототожнювалася з
розумінням «замкнути», «замикати», тобто захистити, зберегти [11].
Такий різноспрямовуючий, зокрема й соціальний, статус замкових комп-
лексів потребує обґрунтованої методики їх постійної охорони та збереження.
Проте, щоб це не перетворювалося на принцип постійної державної дотації,
замки повинні раціонально використовуватися у сьогоденні, тобто динамізува-
тися в суспільному просторі сьогодення.
На думку вищезгаданого українського архітектора Леоніда Прибєги існу-
ють такі аспекти суспільної цінності пам’яток архітектури: історичний, мемо-
ріальний, науковий, художній, естетичний, ідеологічний і утилітарний [12].
Кінцевим же результатом реставрації має бути обґрунтоване розуміння обста-
вин пристосування пам’ятки архітектури, а також відновлення та відповідне
використання навколишнього історичного середовища [13].
Зазначимо, що ідеї сучасного використання пам’яток оборонного зодче-
ства були запропоновані ще в ХІХ – на початку ХХ ст. у працях російських і
зарубіжних дослідників: Б. Ебхарба, Е. Віоле ле-Дюка, Д. Десніно, Ш. Больса,
К. Гурліто, Г. Джованнолі, А. Рігле, А. Павлінова, П. Покришкіна. Використання
пам’яток оборонного зодчества в недалекому минулому висвітлювалося в дослі-
дженнях британських учених Ш. Кантакюзіно та С. Брандта [14].
104 ISSN 2078-0133
У 1966 р. М. Брайчевський звернув увагу на те, що загалом «господар-
ське використання пам’яток вирішується якось випадково» та нераціонально
(їх обладнують під об’єкти, які «зовсім не відповідають ані характеру будин-
ків, ані завданням охорони пам’яток культури»), «приміщення десятки років не
ремонтують, а якщо й роблять ремонт, то, як правило, спотворюється художній
образ споруди» [15]. Тому він подав особисті пропозиції щодо використання
пам’яток архітектури, хоч із обумовленням, що в цих питаннях «не може бути
універсальних рецептів» [16]. Серед них виділимо:
- використання об’єктів архітектури за їх прямим функціональним при-
значенням, які ще себе не вичерпали;
- використання будівель як приміщень для музейних експозицій;
- використання архітектурних пам’яток як приміщення культурно-
просвітницьких закладів (клубів, лекторіїв);
- використання їх як об’єктів туризму (з акцентом на факт «препогано
поставленої реклами») [17].
Важливе місце аналізі М. Брайчевського стану збереження та раціональ-
ного використання пам’яток займали замкові комплекси. Зокрема, вони висту-
пали наглядними прикладами для підтвердження існуючої пам’яткоохоронної
профанації.
Станом на 1986 р. пам’яток оборонного значення в Україні було близько
150 одиниць і розташовувалися вони у 46 містах, 23 селищах міського типу, 45
селах [18]. О. Лесик на початку 1990–х років зазначав, що в Україні зберігаєть-
ся понад сотня замків [19]. Нині на державному обліку як пам’ятки національ-
ного та місцевого значення перебуває близько 90 об’єктів житлово-оборонного
зодчества. Серед них 22 % вважається такими, що мають задовільний техніч-
ний стан і використовуються для сучасних потреб; технічний стан 34 % дозво-
ляє використовувати їх окремі функціональні елементи; 44 % об’єктів перебу-
вають у руїнах. Але значна частина замків і замчищ (близько 200 об’єктів) не
взята на державний облік, не досліджувана та не паспортизована [20].
Український архітектор В. Заболотний, який один із перших професійно
підійшов до проблем сучасного функціонального використання пам’яток фор-
тифікаційного мистецтва, класифікував їх за трьома критеріями:
- архітектурна цінність споруди;
- історична цінність споруди;
- сучасна суспільна цінність пам’ятки [21].
Проект реставрації та використання пам’ятки, на його думку, проходить
стадії дослідження, власне реставраційну й адаптаційну [22]. А напрями
використання об’єктів автор розподіляє на три раціональні групи: музейну,
культурно-освітню та суспільну [23]. У такому випадку сучасне використання
пам’яток дозволить виділити їх історичне, архітектурне, художнє значення, так
як перед і під час використання споруда переживає дослідницькі, реставраційні
й інші види пам’яткоохоронних робіт [24].
Музейницька та туристична спеціалізація пам’яток оборонного зодчества
підтримувалася архітекторами О. Заваровою та згаданим В. Заболотним ще в пер-
105Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
шій половині 1980–х років [25]. Адже, як зауважував В. Заболотний, «не отри-
мавши нових функцій, не здобувши справжнього господаря і не включившись в
активне громадське життя, вони приречені на моральний і фізичний занепад» [26].
І знову, в контексті висловленої думки, пропонує власне розуміння форм їх пер-
спективного використання – для музейницької, культурно-освітньої, туристичної
(в широкому, зокрема, інфраструктурному розумінні цього слова) діяльності [27].
З приводу сучасного пристосування замкових комплексів О. Лесик зазна-
чає: «Діапазон їх нового використання широкий і різноманітний. Це й розмі-
щення в замках і фортецях музеїв, культурно-освітніх установ, баз відпочинку
та туризму, санаторіїв, наукових і навчальних закладів». Він пропонує більшість
пам’яток українського оборонного зодчества включити до маршрутів розробле-
них туристичних походів та екскурсійних відвідувань [28]. Ці ж думки вчений
повторює і в своїй докторській дисертації [29]. О. Лесику належить опрацюван-
ня узагальнюючого каталогу пам’яток житлово-оборонного значення, а також
обґрунтованих принципів і розроблених економічних показників їх сучасного
використання [30].
«Певну допомогу у вирішенні питань фінансування утримання та реставрації
пам’яток можна одержати від продуманої екскурсійно-туристичної роботи», зокре-
ма, через організацію тематичних маршрутів – підводить нас до думки В. Горбик
[31]. І це, вважаємо, найраціональніший підхід до умов використання, насампе-
ред, замкових комплексів України. Адже на початку третього тисячоліття туризм
за обсягами доходу посідає перше місце серед провідних галузей світової економі-
ки, випередивши нафтовидобуток й автомобілебудування. За даними Всесвітньої
туристичної організації, кількісний обсяг міжнародного туризму перевищує 625
млн. туристів. А подальша прогностична оцінка (хоч ми сприймаємо її як форму
суб’єктивного оцінювання) передбачає постійне прогресування обсягу (до 2020 р.
– 1600 млн. осіб за передбачуваного доходу 1,2 трлн. дол. США). Суттєвими, крім
фінансових, у цій діяльності є й інші фактори, зокрема щодо витворення необхід-
них підоснов раціональної охорони та збереження культурно-історичної спадщини
[32]. Взагалі, питання про раціональний дієвий взаємозв’язок туристики й охоро-
ни пам’яток культурної спадщини залишається постійно актуальним [33], оскіль-
ки це складова туристичних ресурсів України, один з елементів загального турис-
тичного продукту та позитивних шляхів його просування.
Упродовж XVI–XVII ст. через землі Тернопілля прямо чи опосередковано
проходили 3 найжорстокіші шляхи турецьких і татарських грабіжницьких похо-
дів [34], що, ймовірно, й спричинило масове оборонне (зокрема, замкове) будів-
ництво. «Замки й замочки Поділля творять наймонументальнішу і найхарак-
тернішу групу серед архітектурних пам’яток цього краю» [35]. Стратегічними
орієнтирами для локалізації цих споруд були, здебільшого, місцеві гідроумови
лівого берега Дністра. Замкове будівництво зосередилося вздовж лінії річок
Золота Липа, Гнила Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Нічлава, Збруч [36]. Таким
чином створювалися стратегічні умови для територіальної довготривалої та
глибоко ешелонованої оборони. Тому в наші дні замкові комплекси України –
це і є ті універсальні зразки пізньосередньовічної функціонально-імплікованої
106 ISSN 2078-0133
архітектури, яка здатна захоплювати навіть перебуваючи у руїнах. Але й на цьому
тлі своїм архітектурно-ціннісним і кількісним позитивом виділяється Тернопілля,
де знаходиться чи не третина подібних пам’яток. За архівними підрахунками та
візуальною локалізацією Ореста Мацюка, в адміністративних межах сучасної
Тернопільської обл. локалізуються 134 пізньосередньовічні замки різних форм
мистецького й обороноздатного проявів [37].
Важливість і привабливість цих об’єктів для краю визнавалася ще в
ХІХ ст. – як у тогочасних австрійських, так і російських адміністративно-
територіальних контурах. Наприклад: у листі від шефа жандармів графа
Беккендорфа до графа Олександра Гур’єва, датованому 14 липня 1836 р.,
повідомлялося про приїзд російського імператора Миколи І на територію
Київського, Подільського та Волинського генерал-губернаторства. З огляджу на
це пропонувалося розробити загальний маршрут поїздки, визначити побутові
умови. Передбачалася необхідність загального опису кожної з трьох губерній з
указанням найцікавіших пам’яток старовини – об’єктів можливого монаршого
огляду [38]. Серед пам’яток архітектури Волинської губернії окремо був
виділений Кременецький замок [39].
Автор одного з найцікавіших на початку ХХ ст. путівників галицькими зем-
лями Мечислав Орловіч у розділі «Що можна побачити в Галичині» окремо виді-
ляє місцеві замкові комплекси як історичні пам’ятки, а також як пам’ятки мис-
тецтва (зокрема, звертаючи увагу на компактно розташовані замки Тернопілля)
[40]. Їх огляд у контексті загальнотуристичного маршруту галицькими земля-
ми він рекомендує розтягнути в часовому вимірі на 6 тижнів, коли майже на
кожне історичне місто Тернопілля, візиткою якого завжди був місцевий замок,
припадало по одному дню [41]. Виходячи з мережі транспортних, зосібна,
залізничних, шляхів сполучення, М. Орловіч запропонував у своєму путівнику
й окремі регіональні маршрути, значна кількість яких передбачає огляд замків
на території тогочасного Тернопільського краю. Зокрема, вздовж транспортних
ліній Львів–Броди, Львів–Підволочиськ, Тернопіль–Копичинці, Великі Бірки –
Гримайлів, Львів–Підгайці, Ходорів–Тернопіль, Станіславів–Гусятин, Коломия–
Заліщики–Чортків, Вигнанка–Іване-Пусте–Кам’янець-Подільський [42].
Тернопільщина як край локалізації цікавих для вивчення та пізнан-
ня замкових комплексів – такий акцент відтворювався й у 1920–1930-х роках.
Фортифікаційні пам’ятки складали найбільш важливу основу організації турис-
тичних маршрутів, популяризувалися в місцевих путівниках [43]. На основі їх
стану збереження, навіть, створювався перелік руйнацій архітектурної (зокрема,
оборонної) спадщини Тернопілля під час І Світової війни [44].
Постанова Міністерства внутрішніх справ Польщі від 20 листопада 1927
р. за №3517/27 визнавала за необхідне видання всеохоплюючих описів окремо
визначених адміністративних регіонів (повітів), що покращить економічні умови
співпраці та поглибить краєзнавчі відомості про місцевості країни. У якості
додатку був представлений і узагальнений зразок подібного регіонального опису
[45]. Через декілька місяців голова Плоцького наукового товариства А. Мацєша
публікує окремою монографією опис повіту, що, «повинен стати підручником, з
107Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
якого кожен міг би черпати відомості» [46]. У цій, уже майже методичній розробці
повіт подавався як комплексна регіональна цілісність. План опису передбачав
його об’ємну характеристику, яка охоплювала природні властивості краю (поло-
ження, геологія, гідрографія, ґрунти, клімат, приватні та державні ліси, загаль-
на флора та фауна). Не менш цілісно й об’ємно описувалося минуле регіону
(археологічні пам’ятки, роль місцевості в політичній історії Польщі, значення в
господарському та культурному житті, визначні представники науки, літератури
та мистецтва – вихідці з регіону). Окремо виділявся аналіз пам’яткоохоронного
стану в повіті, подавався перелік пам’яток культури та природи. За подібним
класифікованим і всеохоплюючим принципом характеризувалися й інші аспекти
життя регіону (народонаселення, суспільний та господарський уклад тощо) [47].
Цей описовий план – методологічна основа комплексної регіональної
характеристики – отримав свою практичну апробацію, оформивши таким чином
підґрунтя опису повітів як окремо визначеної адміністративно-територіальної
одиниці, так і країни в цілому для створення необхідної інформаційної
бази. Її застосування може бути надзвичайно різноманітним, зокрема, такі
монографічні збірки регіонально-описового рівня є якісними та пізнавальними
туристичними путівниками окремо визначеної (за адміністративними, природ-
ними, історичними, мистецькими критеріями) території [48].
Акцент робився на пізнанні краю через інфраструктуру туристично-
екскурсійної галузі. Наприклад, рекомендація Міністерства суспільної праці
(4-го, туристичного департаменту) від 28 лютого 1924 р. про організацію у
воєводствах туристичної галузі. Подібний документ про становлення та розви-
ток туристики у Львівському, Станіславському та Тернопільському воєводствах
(з ідентичними міністерським пропозиціями) розповсюдила 19 березня цього
ж року Львівська округова дирекція суспільної праці. А 25 березня 1925 р.
принципи розвитку регіональної туристики, через виконання вищезазначе-
них рекомендацій, декларується у зверненні Тернопільського воєводського
управління до повітових староств. На повітовому рівні розповсюджуються
також пропозиції Львівської округової дирекції [49].
Організаційно-дієвим відображенням цілісних регіонально-пізнавальних
процесів на рівні Тернопільського воєводства було засноване 2 липня 1925
р. Подільське туристично-краєнавче товариство. Представники Товариства,
виходячи з організаційної структури його підрозділів, досліджували, вивчали,
популяризували Тернопілля в його тогочасному цілісному адміністративно-
територіальному всеохопленні (історичного, природного, пам’яткоохоронного)
й використовувалися для цього всі доступні їм методи. Але в основі їх
діяльності була закладена туристично-краєзнавча сутність, яка на рівні чітко
оконтуреної адміністративної території (Тернопільське воєводство) сприймалася
як універсальний процес. Товариство формувалося як громадська державницька
структура, засновувалася з адміністративно-урядової ініціативи, підтримувалася
органами державної влади [50]. Відділи Товариства проводили значну роботу з
консервації окремих пам’яток оборонно-житлового мистецтва спільно з консер-
ваторами Львівського воєводського управління. Так, у результаті такої співпраці
108 ISSN 2078-0133
на початку 1930-х років щодо шедеврів оборонно-житлового зодчества краю
була здійснена низка раціональних і перспективних на майбутнє заходів:
- консервація й осушення стін Теребовлянського замку (з визначенням
перспективи щодо створення тут музею);
- реставрація замкової вежі в с. Кривче (зі створенням у ній місць для
ночівель туристів на 18 осіб й відповідним для цього відтворенням інтер’єру);
- опікування над руїнами замку в с. Вигнанка поблизу Чорткова;
- укріплення гори з руїнами замку в с. Кудринці та консервацію цих руїн;
- реставрація замкових приміщень у Чорткові (з пристосуванням їх для
туристичних потреб – зокрема, ночівлі на 20 місць, музейних збірок і бібліотеки);
- консервація руїн монастиря в Підгорянах [51];
- досконалий опис замків у околицях Золочева (Олеський, Білокам’янський,
Підгорецький) із визначенням їх історичної, мистецької та меморіальної прива-
бливості для туристів та екскурсантів [52].
І це далеко не повний перелік зробленого.
Серед рекламних і регіонально-популяризаційних видань Подільського
туристично-краєзнавчого товариства для нас цікава інформація про репродуку-
вання окремих альбомів світлин з серії «Замки Подільські» [53]. Навіть када-
стри дачних місцевостей, які складали представники Подільського туристично-
краєзнавчого товариства, також передбачали характеристику регіональної
архітектурної спадщини. Чинне місце в такій рекреаційній рекламації займали
замкові та палацові комплекси [54]. Газетне повідомлення від 12 квітня 1931 р.
інформувало читачів, що в Тернополі відбудований Новий замок і пристосова-
ний до суспільного використання; подія ця у місті була настільки бажана, що в
її в честь відбулися святкові урочистості [55].
Функціональне використання Кривченського замку цікаво представлене
за інформацією 1943 р. Цитуємо її повністю:
Про захист для мандрівника подбали туристичні товариства, які влаштували
в селі туристичний приют і примістили його в одній з двох башт, що з останками
в’їздової брами є залишками руїн старого замку з XVII ст. <…> Туристичний при-
ют, збудований у башті, творить у двох поверхах шестибічні кімнати з вузькими,
заґратованими віконцями. Крутими східцями виходиться на поверх. Простора
кімната віє старовиною і нагадує минуле. Під стінами залізні ліжка з сіткою, ко-
цом і солом’яною подушечкою. Якось таємничо тут, моторошно, але й інтересно
для туриста і любителя старовини. Здається, і сни незвичайні навідують тутешніх
нічліжан. Башта-готель – це перша атракція мандрівника [56].
На жаль, після ІІ Світової війни, позитивна традиція місцевої туристики,
зокрема через повноцінне пристосування (пізнавальне й інфраструктурне)
замкових комплексів регіону, була втрачена. Пам’ятки оборонного зодчества
майже не використовуються, або використовуються невідповідним чином.
Згадаємо, насамперед, Бережанський замок, стан якого наближався до
катастрофічного. Ще в 1988 р. у місцевій пресі декларується думка про
необхідність повернути життя історичній будівлі, «поставити її на службу
людям» [57]. Адже замок був і залишається – навіть в руїні – беззаперечним
109Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
мистецьким шедевром краю, важливим чинником позитивного місцевого про-
пагування. Недаремно в енциклопедії С. Оргельбрандта Бережани згадані як
«місто повітове в Галичині Австрійській, над Золотою Липою і малим озером»,
де мешкало 7 тис. мешканців і де розміщувалася гімназія та замок [58].
У сучасних умовах раціонального використання оборонних центрів
Тернопілля, крім пристосованого до сьогодення найбільш типовим (музейниць-
ким) способом Збаразького замку, розроблені проекти реставрації та пристосування
щодо Бережанського (під готельно-рекреаційний та музейно-експозиційний центр),
Язловецького (як культурно-відпочинковий центр і для музейно-рекреаційних
потреб), Микулинецького (як готельно-рекреаційна база) замкових комплексів
[59]. Щодо інших, найбільш важливіших житлово-оборонних об’єктів Тернопілля
(Золотий Потік, Кременець, Скалат, Теребовля, Кривче й інші), передбачене
здійснення протиаварійних заходів або проведення частково-реставраційних
робіт. Слід також урахувати, що окремі замкові комплекси – Бережанський,
Збаразький, Скалатський, Вишневецький (палац) і Кременецький – є домінантними
архітектурно-мистецькими об’єктами історико-архітектурних заповідників.
Проект «Державної програми збереження та використання замків України
на 2005–2010 рр.» закладає в своїй основі новаційні підходи до сучасного
розумного використання замків, зокрема, через умови роздержавлення зам-
кових комплексів, які не є пам’яткими архітектури національного значення.
Останні знаходитимуться у державній власності та будуть фінансуватися з дер-
жавного бюджету. Але їх використання, яке зосереджуватиметься у сфері музе-
єфікації та розвитку туризму (тобто прибуткової сфери), дозволить зменши-
ти витрати з державного бюджету на проведення реставраційних і ремонтних
робіт [60]. Але сучасна пам’яткоохоронна нормативна база – як у цілому, так і
щодо вищезазначених питань зосібна – потребує окремого осмислення, зокре-
ма, в напрямі раціональної уніфікаційності.
Велику користь може принести вивчення польської пам’яткооxоронної
теорії та практики. Особливо цікавим буде прослідкувати чітке розуміння поля-
ками взаємозв’язку пам’ятки та навколишньої охоронної зони. Адже лише за
один день згідно Указу Президента Польщі від 8 вересня 1994 р. були взяті
під охорону з одночасним визначенням охоронних зон 15 комплексів, у осно-
ві яких були цінні домінантні об’єкти: від копалень палеоліту до міських укрі-
плень ХІХ ст. [61]. Архітектурно-мистецькою домінантою деяких з цих істо-
ричних ареалів були й житлово-фортифікаційні комплекси – наприклад, два
замки хрестоносців у Мальборку [62].
Сучасні житлові квартали великих міст, масова однотипна забудова цих, за
цинічним висловленням Ле Корбюзьє «машин для проживання», негативно впли-
вають на фізичний, психологічний та інтелектуальний розвиток їх мешканців.
Створюється свого роду «архітектурне насильство» [63]. Лише в зоні історичної
забудови людина, відчуваючи дух часу, сприймає оточення через призму думки,
осмислення, чуттєвих сенсорів. Вона не лише відпочиває, вона мислить. Такі ж
психосоціальні чинники закладені в замкових комплексах – замкнутих одиницях
110 ISSN 2078-0133
естетичного відтворення й історичності. Тому вони є дуже необхідними для
людського відвідування, для пізнавального та чуттєвого сприйняття.
Прикладом поважного інформативного змісту про українські замки, зокре-
ма, замкові комплекси Тернопілля залишатиметься путівникова чи довідкова
література, до якої також потрібно підтримувати суспільний інтерес. Польська
сторона активно видає таку літературу, розраховану виключно на поляків [64],
що є підтвердженням суспільного зацікавлення архітектурною спадщиною
минулого, особливо замковими комплексами – навіть якщо вони локалізова-
ні поза межами сучасних державних кордонів Польщі (наприклад, масове заці-
кавлення оборонними центрами Тернопілля). Нам, на жаль, приходиться часто
розраховувати на іноземний інтерес, а не на широкий український суспільний
пласт. Тому часто, рекламуючи місцеві замкові комплекси, ми переважно рекла-
муємо позитивний менталітет іноземця (особливо поляка), а не українське сус-
пільство. Проте, навіть така рекламація є позитивною. Туристично-рекреаційна
галузь – вкрай важлива сфера формування соціальної інфраструктури держави.
Вона завжди була і залишається прерогативою держави. Але в Україні до сьо-
годні залишається непереосмислений принцип радянської політекономії про
повну неприбутковість об’єктів соціальної інфраструктури, що породжує нега-
тивні умови для їх функціональної ефективності. Замкові комплекси України
(особливо Тернопілля) дозволяють переглянути цей принцип і перетворити цін-
нісні об’єкти житлово-фортифікаційного минулого перетворити у раціональ-
ний фон сучасного туристичного, пізнавального (екскурсійного) та побутово-
інфраструктурного використання. Адже цілісний екскурсійний маршрут «Замки
Тернопілля» може виявитися позаконкурентною туристично-екскурсійною «спе-
ціалізацією» сучасної Тернопільщини. Подібний статус може мати й Львівщина,
а також – у дещо менших проявах – й інші місцевості Західної України.
Джерела та література
1. Афоризмы. Мысли великих людей. – М., 2005. – С. 10.
2. Гюго В. Собрание сочинений в 15 томах. Т. 2. – М.,1963. – С. 181–184.
3. Прибєга Л. До питання морфологічного аналізу пам’ятки архітектури // праці цен-
тру пам’яткознавства. – К., 2001. – Вип. 3. – С. 34–35.
4. Лесик О. Формування закладів відпочинку та туризму в історико-архітектурному
середовищі України: Автореф. дис. … докт. арх. – К., 1993. – С. 13.
5. Короткий тлумачний словник української мови. – К., 2004. – С. 170.
6. Даль В. Толковый словарь живого великого русского языка. – Т. 1. – М., 1989. – С. 604.
7. Малєєв Ю. Словник арxеологічниx термінів. – К.,1999. – С. 38.
8. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Т. 2. – Львів, 1993. – С. 740.
9. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – Т. 12. – СПб., 1894. – С.
208–209.
10. Данилевський В. Русская техническая литература первой четверти XVIII века. –
М.; Л., 1954. – С. 298.
11. Brukner A. Slownik etymologczny jezyka polskiego. – Warszawa, 1974. – S. 644.
12. Прибєга Л. Кам’яне зодчество україни. Охорона та реставрація. – К., 1993. – C.
25–28
13. Там само. – C. 35.
111Праці Центру пам'яткознавста, вип. 18, К., 2010
14. Заболотный В. Основные принципы приспособления памятников оборонного
зодчества УССР для современных функцій: Автореф. дисс. … канд. арх. – К., 1989. – С. 3.
15. Пам’ятки України. – 1993. – № 1–6. – С. 149.
16. Там само. – С. 150.
17. Там само. – С. 150–152.
18. Лесик О. Замки та монастирі України. – Львів, 1993. – С. 38.
19. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський досвід. –
К., 2003. – С. 17.
20. Урядовий кур’єр. – 2005. – 21 січня. – № 11. – С. 5.
21. Заболотный В. Вказана праця. – С. 11–12.
22. Там само. – С. 14.
23. Там само. – С. 16–17.
24. Там само. – С. 17–18.
25. Лесик О. Формування закладів … – С. 28–29.
26. Заболотний В. Фортеці. Замки. Башти. Проблеми охорони та використання
старовинних оборонних споруд // Пам’ятники України. – 1986. – № 4. – С. 38
27. Там само. – С. 38–39.
28. Лесик О. Сучасне використання замків та фортець // Пам’ятники України. – 1981.
– № 4. – С. 56.
29. Лесик А. Охрана и рациональное использование памятников архитектуры. – К.,1987/
30. Лесик О. Замки та монастирі України. – Львів, 1993.
31. Горбик В., Денисенко Г., Скрипник П. Пам’ятки України: проблеми збереження і
дослідження. – К.,1994. – С. 12.
32. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський досвід. – К.,
2003. – С. 27.
33. Думка М. Татарські шляхи // Жовтень. – 1970. – № 12. – С. 115–116.
34. Бойко О., Лонкевич Д. Замки Тернопільської області // Вісник інституту
«Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 2000. – Ч.11. – С. 59.
35. Połskie tradycje wojskowe. – T. 1. – Warszawa, 1990. – С. 388.
36. Мацюк О. Замки і фортеці Тернопільщини від найдавніших часів до XVIII ст. //
Тези доповідей і повідомлень 1-ої Тернопільської обласної наукової історико-краєзнавчої
конференції. – Тернопіль, 1990. – Ч. 2. – С. 23.
37. Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф. 442, оп. 1, спр. 2040,
арк. 1–1зв
38. Там само, арк. 45–45зв.
39. Polak T. Zamki na kresach. – Warszawa, 1997. – S. 29–32.
40. Там само. – S. 44–45.
41. Там само. – S. 93–165.
42. Kunzek T. Przewodnik po wojewodstwie Tarnopolskiem. – Tarnopol, 1936; Він же.
Ziemia podolska. Opis krajoznawczo-turystyczny wojewodstwa Tarnopołskiego. – Tarnopol,
1935; Przewodnik po wojewodstwie Tarnopolskiem. – Tarnopol, 1928.
43. Szydlowski F.T. Ruiny połski. – Krakow, 1919; Szydlowski T. O zniszczonych zamkach
z epoki renesansu na ziemiach wojewodstwa ruskiego // Prace komisji historii sztuki. – T. 2. –
Z. 2. – Krakow, 1922; Wojewodstwo tarnopołskie. – Tarnopoł, 1931. – S. 439–452.
44. Парацій В. Подільське туристично-краєзначе товариство (1925–1939 рр.): аспекти
краєзнавчої та пам’яткоохоронної діяльності // Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали
третьої наукової краєзнавчої конференції. – Львів, 2005. – С. 172; Maciesza A. Opisy powiatow
a studja nad stosunkami wojewodstw jako jednostek regionałnych. – Plock, 1928. – S. 61–72.
45. Парацій В. Вказана праця. – С. 172; Maciesza A. Вказана праця. – S. 10.
46. Парацій В. Вказана праця. – С. 172; Maciesza A. Вказана праця. – S. 15–25.
47. Парацій В. Вказана праця. – С. 172.
48. Державний архів Тернопільської області (далі – ДАТО), ф. 7, оп. 1, спр. 36, арк.
9–13; Парацій В. Вказана праця. – С. 172.
112 ISSN 2078-0133
49. Парацій В. Вказана праця. – С. 172–173.
50. ДАТО, ф. 7, оп. 1, спр. 6, арк. 2–3; Kunzek T. Ziemia podolska… – S. 43–44;
Sprawozdanie wydzialu Podołskiego Towarystwa Turystyczno-krajoznawczego z dzialalno-
sci za czas od dnia 1 maja 1930 do dnia 30 kwietnia 1931 roku. – Tarnopoł, 1931. – S. 18;
Wojewodstwo tarnopołskie. – Tarnopoł, 1931. – S. 419.
51. ДАТО, ф. 7, оп. 1, спр. 7, арк. 4зв–5зв.
52. Там само, арк. 3
53. Blicharski Cz. Miscellanea Tarnopolska. – T. 2. – Biskupince, 1995. – S. 415; Kunzek T. Ziemia
podolska… – S. 47; Sprawozdanie wydzialu… – S. 14; Wojewodstwo tarnopołskie… – S. 418.
54. ДАТО, ф. 7, оп. 1, спр. 10, арк. 14.
55. Blicharski Cz. Miscellanea Tarnopolska. – T. 1. – Biskupince, 1994. – S. 75.
56. Літопис Борщівщини. – Борщів, 1995. – Вип. 7. – С. 22.
57. Нове життя. – 1988. – 21 квітня. – С. 4.
58. Encyklopedija powszechna S. Orgełbrandta. – T. 2. – Warszawa, 1883. – S. 379.
59. Бойко О., Лонкевич Д. Замки Тернопільської області // Вісник інституту
«Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 2000. – Ч.11. – С. 71–81; Фортифікація України.
Міжнародна конференція з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні.
Матеріали. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 31–33
60. Урядовий кур’єр. – 2005. – 21 січня. – № 11. – С. 5
61. Monitor połski. Dziennik urzędowy Rzeszypospolitej Połskiej. –Warszawa, 1994. –
dnia 16 wrzesnia.– № 5. – S. 638–667.
62. Там само. – S. 654–655.
63. 24 часа. – 1998. – № 45. – С. 10.
64. Dulewski A. Ukraina. Czesć zachodnia, Kijow i Krym. – Warszawa, 2001; Ostrowski
J. Kresy blizkie i dalekie. – Krakow, 1998; Polak T. Вказана праця; Tokarski J. Ilustrowany
przewodnik po zabytkach kultury na Ukraine. – T. 2. – Warszawa, 2001.– T. 2.
Параций В.М. Функциональное использование замковых комплексов
Тернопольщины: теоретические осмысления и аналоги исторических традиций
Выделены основные этапы, формы и результаты изучения и охраны замковых
комплексов на территории Западной Украины в межвоенный период (1919–1939).
Ключевые слова: Западная Украина, замковые комплексы Тернопольщины,
функциональное использование.
Paratsiy V.M. The functional use of Castle Complexes in Ternopil’ region: theoreti-
cal comprehensions and analogues of historical traditions
The basic stages, forms and results of study and protect of Castle Complexes are selected
on territory of Western Ukraine in an intermilitary period (1919–1939).
Key words: Western Ukraine, Castle Complexes of Ternopil’ region, functional use.
УДК 725.96(477.43)
О.М. ЗБРУЦЬКИЙ
Оборонна система палацового комплексу кня-
зів Сангушків у м. Ізяслав Хмельницької обл.
Північно-західний бастіон
Увага повідомлення сфокусована на бастіоні – не заслужено забутому історичному
фортифікаційному об’єкті, що дійшов до нашого часу як складова частина палацового
|