Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст.
У статті розглянуті основні заходи державних органів влади, наукових і культосвітніх установ, окремих науковців і викладачів з виявлення цінних архівних пам’яток на теренах Донецької губернії та округів, що виникли на її території....
Saved in:
| Date: | 2011 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Series: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80634 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. / М.О. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 63-82. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-80634 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-806342015-04-21T03:01:46Z Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. Принь, М.О. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства У статті розглянуті основні заходи державних органів влади, наукових і культосвітніх установ, окремих науковців і викладачів з виявлення цінних архівних пам’яток на теренах Донецької губернії та округів, що виникли на її території. В статье рассмотрены основные мероприятия государственных органов власти, научных и культурно-образовательных учреждений, отдельных ученых и преподавателей по выявлению ценных архивных памятников на территории Донецкой губернии и округах, которые возникли на ее территории. The article reviews the major activities of public authorities, scientifi c and cultural-educational institutions, individual scientists and teachers to identify valuable archival sights on the territory of Donets’k province and districts were created on this territory. 2011 Article Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. / М.О. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 63-82. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80634 351.853 (091):908(477.6) uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| spellingShingle |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Принь, М.О. Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
У статті розглянуті основні заходи державних органів влади, наукових і культосвітніх
установ, окремих науковців і викладачів з виявлення цінних архівних пам’яток на теренах
Донецької губернії та округів, що виникли на її території. |
| format |
Article |
| author |
Принь, М.О. |
| author_facet |
Принь, М.О. |
| author_sort |
Принь, М.О. |
| title |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. |
| title_short |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. |
| title_full |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. |
| title_fullStr |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. |
| title_sort |
охорона архівної спадщини на луганщині та донеччині в 20-х – на початку 30-х років хх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80634 |
| citation_txt |
Охорона архівної спадщини на Луганщині та Донеччині в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. / М.О. Принь // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 63-82. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT prinʹmo ohoronaarhívnoíspadŝininaluganŝinítadoneččinív20hnapočatku30hrokívhhst |
| first_indexed |
2025-07-06T04:38:03Z |
| last_indexed |
2025-07-06T04:38:03Z |
| _version_ |
1836870987522506752 |
| fulltext |
63Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Слід зазначити, що діяльність членів Товариства започаткувала бага-
то з напрямів досліджень пам’яток Софії Київської (самого собору, брами
Заборовського, софійських підземель), що тривали протягом ХХ ст.
Джерела та література
1. Заремба С. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність / С. Заремба. – К., 1995. – 365 с.
2. Устав Киевского общества охраны памятников старины и искусства. – К., 1910. – 15 с.
3. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 3, 294 арк.
4. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 11, 35 арк.
5. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 23, 40 арк.
6. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 25, 27 арк.
7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 30, 113 арк.
8. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 33, 17 арк.
9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 43, 5 арк.
10 Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 60, 18 арк.
Кравченко И.А. Из истории охраны памятников в Киеве начала ХХ в.
Статья посвящена одному из направлений деятельности Киевского общества охраны
памятников старины и искусства. Рассматривается история исследований членами обще-
ства территории Софийского собора в начале ХХ в.
Ключевые слова: охрана памятников, Киевское общество охраны памятников стари-
ны и искусства, Императорская археологическая комиссия, Киево-Софийский собор, во-
рота Заборовского.
Kravchenko I.A. From the history of monument protection case in Kyiv early ХІІ
The article is devoted one of directions activity of Kyiv Society of Protect of Monuments of
Ancient and Art. It is expound the history of researches by the members of society of territory of
the St. Sofi a cathedral at the beginning of 20 сentury.
Key words: protect of monuments, Kyiv Society of Protect of Monuments of Ancient and
Art, Emperor’s Archaeological Commission, St. Sofi a Cathedral in Kyiv, the Zaborovsky Gate.
УДК 351.853 (091):908(477.6)
М.О. ПРИНЬ
Охорона архівної спадщини на Луганщині та
Донеччині в 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.
У статті розглянуті основні заходи державних органів влади, наукових і культосвітніх
установ, окремих науковців і викладачів з виявлення цінних архівних пам’яток на теренах
Донецької губернії та округів, що виникли на її території.
Ключові слова: Центральне архівне управління, Народний комісаріат освіти, Єдиний дер-
жавний архівний фонд, Донецький губвиконком, губарх, окрарх, Укрцентрархів, окрвиконком.
64 ISSN 2078-0133
Охорона та збереження архівної спадщини у 20-30-х роках ХХ ст. є
складною та маловивченою проблемою в історії великого промислово-
го регіону України – Донбасу. Багатющою джерельною базою для вивчен-
ня цього минулого є вцілілі архівні документи, позаяк для історії України
перша половина XX ст. видалася одним із найбільш складних, суперечли-
вих і неоднозначних періодів державності.
Спираючись на визначення С.З. Заремби терміну пам’яткознавства як
наукової галузі, що вивчає пам’ятки історії та культури, засади їх реставра-
ції, консервації, зберігання в історико-природному середовищі й в окремих
сховищах (музеях, архівах, бібліотеках, приватних колекціях) [1, с. 5], архі-
ви слід розглядати як скарбниці книг, рукописів тощо, як джерело духовно-
го багатства людства. Вони належать до однієї з найвагоміших пам’яток, що
поєднують минуле, сучасне та майбутнє, звідки людина поповнює свої зна-
ння, силу, впевненість у майбуття. Кожен рукопис, документ, книга, що збе-
рігаються в бібліотеках, архівах, є пам’яткою людської діяльності, людсько-
го розуму, людської мрії, віри, натхнення [2, с. 141].
Упродовж тривалого часу істориками проводиться кропітка робота з
накопичення, збереження й використання документальної бази нашої історії
та культури, що дає змогу об’єктивно відтворити історичні процеси, які мали
місце в той чи інший період вітчизняної історії. До узагальнення досвіду та
вивчення історії архівної справи в 1920-х роках зверталися В. Барвінський,
В. Веретенников, О. Водолажченко, Ф. Герасименко, В. Дубровський,
В. Міяковський, В. Романовський, С. Грушевський, В. Фесенко й інші.
Приділяли й приділяють увагу дослідженням історії архівної справи як
у цілому в Україні, так і в окремих її адміністративно-територіальних оди-
ницях, формуванню архівних фондів, охороні архівної спадщини радянські
та сучасні дослідники Т. Портнова, К. Копатченко, А. Мітьєва, М. Яременко,
А. Баранова, Г. Папакін, О. Попова, Н. Христова, І. Матяш, Л. Задніпровська,
І. Оков, Т. Глушко, І. Мищак, В. Сиволапов, Н. Платонова, Т. Клименко,
Н. Московченко й інші.
Метою цієї статті є вивчення історичних процесів накопичення архівної
спадщини, які тривали протягом бурхливих 20-х років ХХ ст. – часу станов-
лення нової радянської системи державного управління пам’яткоохоронною
справою, зокрема архівною.
У січні 1919 р. при Народному комісаріаті освіти УСРР (далі – НКО
УСРР) був створений Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтва
і старовини (ВУКОПМИС). Одним із головних його завдань було завідуван-
ня всіма архівами УСРР та здійснення заходів для наукового й освітнього їх
використання. 3 квітня 1919 р. уряд УСРР видав декрет «Про передачу істо-
ричних та художніх цінностей у відання Народного комісаріату освіти», за
65Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
яким охорона та збереження архівних матеріалів переходили до НКО УСРР
[3]. 18 липня 1919 р. Колегія НКО УСРР ухвалила рішення реорганізувати
архівну секцію ВУКОПМИС у Головне архівне управління у складі поза-
шкільного відділу НКО УСРР [4].
Для проведення заходів з систематичного та планомірного збереження цін-
них історичних архівних документів і використання непотрібного архівно-
го матеріалу в лютому 1920 р. при Всеукраїнському революційному коміте-
ті було організовано Особливу Всеукраїнську Архівну Комісію (далі – ОВАК).
Березневим декретом цього ж року ОВАК передано до безпосереднього під-
порядкування управлінню справами РНК УСРР. Перед ОВАК були поставлені
першочергове завдання – реєстрація й охорона всіх архівів, виокремлення непо-
трібних документів. Тому 20 квітня 1920 р. РНК УСРР видав постанову, згідно
з якою всі наявні архіви на території республіки оголошувалися загальнодер-
жавною власністю. Відповідно до цієї постанови збирання й охорона архівних
документів були покладені на НКО УСРР і його місцеві органи [5, арк. 111].
Важливою подією в архівному будівництві й охороні архівної спад-
щини стало створення в січні 1923 р. Центрального архівного управління
(Укрцентрархіву), підпорядкованого Всеукраїнському центральному виконав-
чому комітетові (ВУЦВК). Основні завдання Укрцентрархіву полягали в загаль-
ному керівництві архівною справою й організацією архівної частини поточного
діловодства в установах УСРР, збереженні та концентрації архівних документів
у підпорядкованих йому установах, їх науковій класифікації. Укрцентрархіву
підпорядковувалися центральні історичні архіви в Харкові та Києві, а також
Центральний архів революції в Харкові. На місцях при губернських архівних
управліннях створювалися губернські історичні архіви (губістархи) [6, с. 8].
У зв’язку з новим адміністративно-територіальним розподілом України
відбулися зміни у структурі та мережі архівних органів. 4 листопада 1925 р.
ВУЦВК і РНК УСРР затвердили нове положення про Центральне архівне
управління УСРР, його установи та місцеві органи, згідно з яким було лікві-
довано 9 губернських управлінь і створено 40 окружних архівних управлінь
(з архівосховищами до них).
Загальна соціально-економічна ситуація у Донбасі на початок 20-х років
ХХ ст. мала такі передумови. У XIX ст. значна частина території нинішньо-
го Донбасу входила до складу Катеринославської губернії (Маріупольський,
Бахмутський та Слов’яносербський повіти), північна та північно-західна її
частини були у складі Харківської губернії (Старобільський і Сватівський пові-
ти), а південно-східна частина – у складі Області Війська Донського. З пер-
ших років радянської влади територія сучасної Луганської та Донецької облас-
тей почала поступово виділятися в самостійну адміністративно-територіальну
одиницю. 5 лютого 1919 р. Раднарком України прийняв декрет «Про утво-
рення Донецької губернії», в якому зазначалося: «Через особливе значен-
66 ISSN 2078-0133
ня Донецького басейну створюється тимчасова адміністративна одиниця з
Бахмутського та Слов’яносербського повітів Катеринославської губернії» [7].
До 1917 р. губернських і повітових архівів у Донецькому краї не було.
Документи накопичувалися, зберігалися та використовувалися безпосеред-
ньо в установах, зокрема, на Луганському ливарному заводі, в Луганській
міській та Слов’яносербській повітових земських управах, правліннях акці-
онерних товариств, заводів, вугільних копалень й інших підприємств і уста-
нов, що діяли на цій території. Передумовою розгортання радянського дер-
жавного архівного будівництва в Донбасі стало створення нової терито-
ріальної одиниці УСРР – Донецької губернії, яка проіснувала з 1919 до
1925 р., і як наслідок цього – формування радянських державних органів
управління новим адміністративно-територіальним утворенням.
У лютому 1919 р. центром новоствореної Донецької губернії стає най-
більше промислове місто краю – Луганськ. Місто Луганськ як столиця
губернії, великий промисловий і економічний центр на сході України відпо-
відно до вимог часу потребувало значної кількості кваліфікованих робітни-
ків і службовців. Тому дуже швидко виникає мережа культосвітніх закладів
– клуби, бібліотеки, хати-читальні, сільбуди, музеї й архівні установи.
Так, у 1920 р. в Луганську створюється губернська комісія для вилучення
та утилізації малоцінних архівних матеріалів, яка й поклала початок архів-
ному будівництву в Донбасі [8, арк. 1]. Донецька губернська комісія оголо-
сила реєстрацію всіх архівів: радянських, військових установ, громадських
організацій, а також приватних осіб. Відповідальність за зберігання матері-
алів покладалося на ту установу, в підпорядкуванні або в приміщенні якої
перебував архів. Використання архівних документів без відома губернських
архівних комісій не дозволялося під загрозою відповідальності перед вій-
ськовим трибуналом [9, арк. 100].
Донецька губернська архівна комісія провела певну роботу щодо зби-
рання й вивчення документальних матеріалів. Але її діяльність не знайшла
належної оцінки. Недостатнє фінансування, загострена паперова криза в
країні, й унаслідок цього тотальне використання архівних матеріалів як чер-
неток; низький фаховий рівень співробітників, які залучалися до опрацю-
вання архівних матеріалів і визначення їх наукової й історичної цінності,
призвели до масового знищення архівних матеріалів царської доби [10].
З вересня 1921 р. відбувається чергова реорганізація – створено Головне
управління архівами при НКО УСРР. Після організації Головарху були лік-
відовані архівна секція ВУКОПМИС й архівні секції губернських комітетів
ВУКОПМИС. Головарх став єдиним центральним архівним органом в Україні
[11, арк. 14]. Так відбувалася концентрація та централізація управління архів-
ною спадщиною. До основних завдань Головарху та його територіальних
органів належали облік, упорядкування й охорона архівних документів; виді-
67Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
лення документів, що не підлягали зберіганню, з наступною їх утилізацією
на державних паперових фабриках, надання установам і приватним особам
необхідних архівних довідок. У січні–липні 1922 р. було організовано місцеві
архівні установи – губернські архівні управління (губархи) [12, арк. 6].
Незважаючи на певні організаційно-методичні заходи щодо налагодження
діяльності архівних установ, загальний стан архівного будівництва залишав-
ся незадовільним. Як діючий на повну потужність орган з охорони архівної
спадщини, Донецький губарх так і не був створений [13]. Не закінчено орга-
нізацію мережі архівних установ, їх робота провадилася без єдиного плану,
майже не контролювалася центром. Станом на кінець 1921 р. архіви цілої
низки губернських державних установ були знищені повністю або частко-
во втрачені, архіви ж інших установ перебували в безладді, без жодних умов
зберігання. Для запобігання негативних проявів у збереженні архівної спад-
щини країни та створення належних умов для охорони документів 31 жовтня
1922 р. РНК УСРР приймає постанову «Про охорону архівів», яка визначала,
що всі справи організацій, установ, підприємств, незалежно від того, чи існують
вони чи вже ні, складають Єдиний державний архівний фонд (далі – ЄДАФ),
яким завідує Головне архівне управління та його місцеві органи. Було забороне-
но псувати та знищувати архівні матеріали, вивозити їх за межі УСРР [14].
Таким чином, протягом 1922 р. відбулося створення централізованої
ієрархічної архівної системи. А поворотним пунктом в історії архівної спра-
ви в Україні слід вважати створення Центрального архівного управління
УСРР (Укрцентрархіву), яке підпорядковувалось ВУЦВК.
Донецьку губернську архівну комісію було скасовано, а замість неї створе-
но губернське архівне управління при президії Донецького губернського вико-
навчого комітету. Це управління мало опікуватися питаннями розвитку архів-
ної справи в межах Донецької губернії. На нього покладався контроль за ста-
ном архівів установ, організацій, підприємств, приватних осіб, прийом доку-
ментів цих архівів на державне зберігання, облік, охорона та використання
прийнятих на збереження документів. Однак, як зазначав Укрцентрархів у сво-
єму листі до Донецького губвиконкому, фактично до 1923 р. Донецький губарх
ще не функціонував, не в останню чергу – через брак кадрів. На посаді його
керівника Укрцентрархів бажав бачити людину, яка б мала вищу історичну
освіту та досвід роботи в архівах або музеях [15, арк. 3].
Постановою Донецького губвиконкому від 19 січня 1924 р. на терито-
рії губернії було створено губернський архів, який підпорядковувався губви-
конкомові [16, арк. 57]. У грудні 1924 р. завідувачем історичного архіву був
призначений І. Ліщина-Мартиненко, але через брак штатних одиниць і надто
низьку заробітну платню робота архіву так і не розпочалася [17, арк. 26].
За свідченнями інструктора-інспектора Укрцентрархіву проф. Барвінського
68 ISSN 2078-0133
у квітні 1924 р. Донецький губарх ще не мав керівника через відсутність у
м. Бахмуті фахівця, а на пропозицію про організацію губарху без керівника
виконавчий комітет не погоджувався [18, арк. 4]. Відтак, у Донбасі через від-
сутність людей зі спеціальною фаховою освітою губернський архів практич-
но не існував до 1925 р. Кошти на утримання співробітників витрачалися на
оплату службовців, які виконували роботу, не пов’язану з архівною справою.
27 лютого 1925 р. вийшла обов’язкова постанова Донецького губернсько-
го виконавчого комітету, згідно з якою всі закінчені діловодством справи, доку-
менти та листування всіх урядових і громадських установ складали губерн-
ську частину ЄДАФ і повинні були реєструватися в губарху. Реєстрації підля-
гали: архіви дореволюційних урядових і громадських установ, фамільні архі-
ви, архіви всіх радянських партійних і професійних закладів, трестів, коо-
перативів, державних торговельних підприємств, фабрик, заводів, колишніх
маєтків, копалень, шахт, парафій та інших релігійних установ, шкіл, музеїв,
бібліотек тощо. До губарху почали звозити архівні матеріали деяких установ,
але повне нерозуміння значення архівної справи працівниками, які обіймали від-
повідальні посади, викликало легковажне ставлення до архівів [19, арк. 2 зв.].
У березні 1925 р. губарху було надано окреме приміщення – мурова-
ний будинок із шістьма кімнатами та видано спеціальний кредит на заку-
півлю устаткування. Проте, кадрове питання невпинно загострювалося.
Маючи штат всього 5 одиниць персоналу, співробітники губарху
були змушені проводити консультативну роботу з кандидатами на поса-
ду завідуючих окружними архівами, які ніяким вимогам не відповідали.
Скажімо, практиканти – кандидати на посаду завідувачів окружними архіва-
ми: від Артемівського – Борис Григорович Григор’єв, який мав освіту 4–5 кла-
сів, від Старобільського – Петро Панасович Квітка, який закінчив семирічну
школу, від Маріупольського – Костоманов, єдиний із кандидатів, що закінчив
учительський інститут, працював завідуючим вищою початковою школою та
семирічкою, а кандидата від Сталінського окружного архіву взагалі було від-
кликано [20, арк. 59].
Адміністративно-територіальна реформа, яку запровадили в Україні в
1925 р., призвела до значних змін у структурі та мережі архівних органів
держави. Донецьке губернське архівне управління було ліквідоване, а вся
накопичена архівна спадщина передана на збереження тимчасовій архівній
комісії [21, арк. 13].
За постановою РНК УСРР від 4 листопада 1925 р. «Про Центральне
архівне управління УСРР (Укрцентрархів) та його місцеві органи» місце-
вими органами Укрцентрархіву стали окружні архівні управління (окрар-
хи) при окружних виконавчих комітетах. За штатною чисельністю окрархи
розподілялися на три групи. До І групи належали Чернігів, Полтава, Одеса,
69Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Катеринослав, Кам’янець-Подільський, Житомир, Артемівськ – по 8 штат-
них працівників; до ІІ групи – Київ, Харків, Вінниця, Умань, Ніжин, Суми,
Миколаїв, Луганськ, Херсон, Запоріжжя, Сталіно – по 4; ІІІ – решта округів
зі штатом по 2 особи, в т.ч. – Старобільськ [22, с. 373].
Під час формування місцевих органів влади окружні архівні управлін-
ня ввійшли у структурну частину апарату окружних виконавчих комітетів.
На них покладалося доволі широке коло функцій: контроль за всіма архі-
вами, які знаходилися на території округи, вживання заходів щодо охорони
всіх архівних матеріалів тощо. Впродовж 1925–1926 років у Донбасі відбу-
вається формування структурованої мережі окружних архівних управлінь:
10 червня створено Луганське [23, арк. 76], 30 вересня – Старобільське [24,
арк. 152], у вересні Сталінське [25, арк. 51] і в січні 1926 р. Маріупольське
окружне архівне управління [26, арк. 11], які були зараховані до ІІ категорії.
Лише Артемівське окружне архівне управління реорганізоване з губернсько-
го архіву та розпочало роботу з жовтня 1925 р. з зарахуванням до І категорії
окружних архівних управлінь.
У вересні–грудні 1925 р. окружними архівними управліннями прово-
дилася різноманітна організаційна робота: складання кошторисів, планів
устаткування архівних приміщень, схем розміщення документів, оформ-
лення заявок на службові бланки тощо; крім того, була обстежена невелика
кількість відомчих архівних установ, організацій і підприємств регіону.
У період національно-визвольних змагань та Громадянської війни
обов’язки у справі охорони архівної спадщини були покладені на НКО
УСРР та його територіальні місцеві органи. Діяльність органів НКО УСРР
з охорони архівного фонду характеризується загальним незнанням ситуації
на місцях, класифікації та склад архівів, як і куди ці архіви зникали. Якраз
упродовж 1920–1922 років архіви масово гинули головним чином через сві-
доме знищення – використанням паперових документів на побутові, канце-
лярські та господарські потреби. Левова частка документів, доступних нам
сьогодні, була врятована місцевими пам’яткоохоронцями: музейниками,
викладачами інститутів, шкіл і робфаків.
До середини 1920-х років країна пройшла достатньо важкий шлях ста-
новлення архівної системи, її централізації. Для Донецької губернії цей
період характеризувався проведенням заходів, спрямованих на порятунок
архівної спадщини, яка й так занадто постраждала в період Громадянської
війни. Створений Донецький губарх, через неувагу до долі архівних матері-
алів з боку місцевих органів влади, недостатнє фінансування та брак кадрів,
так і не зміг стати повноправним органом, який би опікувався долею архів-
ної спадщини регіону. І тільки створення окружних архівних управлінь змо-
гло зрушити цей процес.
70 ISSN 2078-0133
Протягом короткого, за історичним виміром часу, періоду з 1917 – до
кінця 20-х років ХХ ст. країна пережила бурхливі події: руйнування старого
ладу в усіх сферах життя, спроби збудувати новий устрій. Ці процеси сто-
сувалися в тому числі й формування системи охорони культурної спадщи-
ни взагалі й архівної зокрема. Охороняти було що і було від кого. В період
Громадянської війни та післявоєнного становлення мало хто замислював-
ся, що численні архіви, які безжалісно нищилися всіма сторонами конфлік-
ту, мають величезне як історичне, так і практичне значення. Колишні волос-
ні та сільські архіви мали колосальну науково-історичну вагу. Внаслідок же
адміністративної реформи, що скасувала волості, вони перебували в зане-
дбаному та розпорошеному стані.
Розпочатий Укрцентрархівом у 1926 р. процес виявлення архівних мате-
ріалів історико-революційного періоду 1917–1920 років, а також поліцейсько-
жандармських управлінь, церковних, поміщицьких архівів виявив невтіш-
ну картину. Наприклад, численні архівні матеріали установ Старобільської
округи масово гинули в період Громадянської війни, нищилися учасника-
ми національно-визвольних змагань (загонами Каменєва, Махна й інших),
про що свідчать 123 акти про знищення документів, які зберігаються у фондах
сучасного Державного архіву Луганської області. Територія Маріупольської
округи з початку революційних подій і Громадянської війни часто переходила
з рук у руки, внаслідок частих евакуацій і бандитських наскоків архівні мате-
ріали масово гинули.
Стан збереження архівної спадщини на Луганщині яскраво передає у
своїх наукових працях відомий український історик С.Г. Грушевський:
Громадянська війна на Донеччині провадилась, як відомо, з особливою силою,
і м. Луганське в значній мірі було центром цієї боротьби. Серед запалу боротьби
годі було думати, звичайно, про збереження якихсь архівів і дуже багато за цих ча-
сів знищено зовсім. Так, загинув архів повітового земства; не стало і архіву міської
управи. Особливо доводиться шкодувати за архівом місцевого жандармського рот-
містра, який, очевидно, хоронив у собі дуже цінні відомості… [27, с. 405].
На Маріупольщині в 1920 р. й наступних роках існуючі тоді поліграфічні
відділи виконавчих комітетів здійснювали збір паперу повторного застосу-
вання з метою використання його на потреби преси та канцелярії – без про-
ведення належного обліку й експертизи історичної цінності документів лік-
відованих державних установ царського часу. Це привело до того, що значна
частина архівних фондів дореволюційної доби була знищена.
До введення загальнодержавної триступеневої системи управління, при
існуючих губархах, їх керівний голос до повітових центрів не доходив,
тому в таких містах, як Маріуполь архіви функціонували як кому заманеть-
ся. Така ж доля спіткала більшу частину архівних документів колишньої
71Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Старобільської земської управи та багатьох фондів дореволюційних уста-
нов. Адже в час нестачі паперу ці документи використовувалися як чернет-
ки, що спричинило відчутні втрати архівної спадщині краю, яка вціліла за
Громадянської війни [28, арк. 37].
У міжвоєнний період відбудови країни у всіх сферах життя відчував-
ся страшенний дефіцит – дуже відчутною була, насамперед, нестача папе-
ру для діловодства. Тому за гострої необхідності архівні матеріали колишніх
установ використовувалися вдруге у діловодстві та як чернетки. І тільки в
1926 р. Луганське архівне управління надіслало керівного листа до всіх рай-
виконкомів Луганської округи з проханням простежити за роботою сільрад,
щоб там не допускали використання місцевих архівних матеріалів на різні
господарські потреби [29, арк. 8].
Ще в 1925 р. було видане «Положення про єдиний державний архівний
фонд УСРР», яке регламентувало продаж архівних матеріалів, що не під-
лягали зберіганню винятково Центральним архівним управлінням, або за
його дорученням – місцевими органами, експертна комісія яких попередньо
проводила експертизу документів з боку їх науково-історичного значення.
Тому весь папір мусив проходити цю експертизу виключно в окружних
архівних управліннях країни [30, арк. 3].
Обіжник Центрального архівного управління (далі – ЦАУ) від 13 січня
1930 р. № 47 об. до всіх окружних архівних управлінь зазначав, що у зв’язку
з паперовою кризою та браком сировини для паперової промисловості,
ЦАУ й місцеві архівні установи вбачали видиму загрозу знищення цінних
історичних архівних матеріалів (установи здавали на утилізацію цінні мате-
ріали, в т.ч. й дореволюційні). Укрцентрархів звертав увагу архівних уста-
нов на необхідність вживати заходів до захисту від знищення, у зв’язку з
паперовою кризою, цінних архівних матеріалів, зокрема, сприяти макси-
мальній концентрації архівних матеріалів дореволюційного та післяреволю-
ційного періодів до адміністративної реформи 1923 р. включно [31, арк. 6].
Період національно-визвольних змагань завдав архівній спадщині нищівних
втрат. Воєнні дії, повоєнна перебудова всіх галузей суспільства не створювали
умов для її збереження. Мало хто розумів цінність архівних документів, міг оці-
нити їх виняткову роль у збереженні історичної пам’яті минулих поколінь.
3 червня 1926 р. Старобільський окрвиконком видав обов’язкову поста-
нову «Про реєстрацію приватними особами збірників рукописних матері-
алів і про повернення ними документів установ» [32, арк. 102]. У 1927 р.
Старобільський окружний архів повідомив Укрцентрархів, що в музеї та біблі-
отеках міста й округа архівних матеріалів та інших рукописних матеріалів не
зберігається [33, арк. 47]. Але музей Старобільського краю у своєму листі до
окружної інспектури НКО УСРР повідомив про наявні в експозиції 2 докумен-
72 ISSN 2078-0133
ти (1-й наказ радянської влади в окрузі та наказ № 6 Старобільського районно-
го військово-революційного комітету від 01.10.1920 р.), які були виставлені у
відділі-експозиції «Революційний рух на Старобільщині» [34, арк. 8].
Луганський окрарх вів більш плідну роботу в цьому напрямку. На підставі
обіжного розпорядження ЦАУ від 15.01.1925 р. № 91 «Про виявлення та зби-
рання історико-революційних архівних матеріалів (1917–1921 рр.)» Луганським
окрвиконкомом був виданий обіжник до всіх райвиконкомів, яким пропонува-
лося надіслати наявні описи справ за 1917–1921 рр. [35, арк. 3]. Уже в звіті за
1925–1926 р. зазначається, що були систематизовані місцеві газети за 1917–
1921 роки, які видавалися в Луганській окрузі та в усій Україні. Деякі докумен-
ти за цей період були одержані від сільрад, рудоуправлінь й установ. Розібрано
та систематизовано фонд Луганського патронного заводу [36, арк. 60].
За цей же період Луганське окружне архівне управління видало та розі-
слало обіжник щодо збирання й охорони поміщицьких архівів, де зазнача-
лося, що колишні волосні та сільські архіви мають велике науково-історичне
значення, особливо архіви ХХ ст. – зокрема 1917–1920 років. У зв’язку з
адміністративною реформою, що скасувала волості, згадані архіви переваж-
но перебували в розпорошеному стані, тому на підставі постанови ВУЦВК і
РНК УСРР від 16.12.1925 р. треба було сконцентрувати в окружних архівах
волосні та сільські архіви (волосних і сільських правлінь, виконкомів, рад,
управ, ревкомів), що існували до 1920 р. включно.
Що ж стосується архівів шкіл, лікарень, медичних і ветеринарних установ,
агрономічних станцій – як ліквідованих, так і діючих, – найближчим часом
вони концентрації не підлягали, тому необхідно було вжити відповідних захо-
дів щодо їх охорони, для чого дати відповідне розпорядження всім сільрадам
[37, арк. 10]. Подібний обіжник видав і Сталінський окрарх [38, арк. 118].
У 1927 р. було завершено впорядкування й опис фонду архіву колишньо-
го Луганського ливарного заводу, частина якого зберігалася в Луганському
соціальному музеї та налічувала 385 справ. Постало питання про злиття цієї
частини з частиною того ж фонду, яка зберігалася в окружному архівному
управлінні й налічувала 55 справ. Як зауважив В. Фесенко:
…несмотря на то, что от архива бывшего Литейного Завода, представлявшего
собой еще в 1922 году огромный фонд, весом около 4 сот пудов, осталось в дан-
ное время около 10 пудов, всего 440 дел, с 1795 г. по 1885 г., уцелевшие остатки
не утратили своего крупного научного значения не только местного краеведческо-
го но и общего характера. С одной стороны, этот архив представляет собой хоть и
разрозненную, но чрезвычайно яркую летопись возникновения г. Луганска.
С другой стороны, этот архив принадлежит первому на юге России и Украине
Металлургическому заводу, сыгравшему громадную государственную роль в оборо-
не завоеванного в 1783 году побережья Черного и Азовского морей, в развитии таких
новых городов, как Одесса, Херсон, Николаев, снабжавшихся каменным углем через
73Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
правление Луганского завода с первых дней их существования <…> Дело в том, что
все вышеуказанное показывает, что этот архив далеко еще не утратил своей научной
ценности. Поэтому, не берясь решать вопросов о месте хранения этого архива, я со
своей стороны заявляю, что 1) план разрыва единого фонда архива я считаю глубоко
ошибочным и ни в коем случае не допустимым, 2) части архива должны быть, в ин-
тересах подробно описаны мною для дела, немедленно слиты в общий фонд, 3) ар-
хив должен храниться там, где могут быть предоставлены необходимые условия для
его научного обследования [39, арк. 89].
Подібна ж ситуація склалася й у Маріуполі з фондом Грецького суду,
який був прийнятий від Маріупольського музею краєзнавства не повніс-
тю; його частина була залишена музею для науково-дослідницької роботи.
Після закінчення цієї роботи музей мав передати його в окрарх вже упоряд-
кованим [40, арк. 6 зв.]. Більша частина цього об’ємного фонду ввійшла до
складу грецького відділу музею і дала безцінну інформацію стосовно історії
грецького населення на території Маріупольського та Сталінського округів.
Слід зазначити, що незважаючи на труднощі з пошуком та обладнанням
приміщень, значний кадровий голод, окружні архівні управління Донецької
губернії розгорнули доволі активний пошук, збір й упорядкування архівних
матеріалів на територіях своїх округ.
Лише за перший рік Сталінське окружне архівне управління провело
активну роботу, розшукуючи історичний матеріал з історії як революції,
так і дореволюційного часу. І хоча співробітники окрарху зазначали, що від-
сутність уваги та вказівок установам щодо збереження архівних матеріалів
у багатьох випадках призвели до того, що більшість історичного матеріалу
загинула, проте врятована частина виявлялася, впорядковувалася та готува-
лася до систематизації [41, арк. 51].
Уже 1 жовтня 1925 р. Сталінський окрвиконком видав обов’язкову поста-
нову № 77, в якій регламентував розподіл діловодного матеріалу установ,
промислових підприємств, копалень на групи, визначав систему його впо-
рядкування. Окремим пунктом зазначалося, що передачі до окружного архів-
ного управління підлягають архівні матеріали дореволюційного часу, навіть
ті, які знаходяться у приватних осіб [42, арк. 12]. На кінець 1926 звітного
року Сталінське окружне архівне управління сконцентрувало 11687 справ,
2654 книги вагою 674 пуди і лінійним розміром 27 м. Крім того, було зібрано
різної літератури 2155 книг і 7500 екземплярів газет. На 1928 р. газетний фонд
Сталінського окрарху складав близько 15 тис. примірників [43, арк. 13].
Склад архівного матеріалу був надзвичайно різноманітним. Зібрано зна-
чний і цікавий в історико-економічному відношенні матеріал промислових
організацій, історико-революційний матеріал про організацію радянської
влади в окрузі, небагато матеріалу, який стосувався білогвардійської окупа-
ції. Матеріали колишніх волосних і сільських правлінь, а також різних уста-
74 ISSN 2078-0133
нов дореволюційного часу, за незначним винятком, загинули, збереглися
переважно лише метричні книги [44, арк. 77].
У 1927 р. Сталінське окружне архівне управління розпочало збирання
церковних архівів. Коли робота була завершена, в окружному архіві скон-
центрувалося багато історично цінних матеріалів XVIII–XIX ст. Всього до
1931 р. Сталінським окружним архівним управлінням було сконцентровано
194 фонди розміром 1666 лінійних метрів [45, арк. 34].
Луганське окружне архівне управління вело також активну роботу зі
збору архівних матеріалів. У 1927 р. вже було сконцентровано близько
60 тис. справ вагою майже 3 тис. пудів [46, арк. 82 зв.]. Крім того, прово-
дилася робота зі збору й систематизації періодики, зокрема газет за 1917–
1921 роки. До 1930 р. газетний фонд Луганського окрарху складав
12 екземплярів газет та понад 5000 томів книг. До кінця 1920-х років у схо-
вищі Луганського окружного архівного управління було накопичено зна-
чну кількість (до 1000 лінійних метрів) архівних матеріалів, вельми цін-
них з наукової точки зору. Це були архівні матеріали з 1776 р., що висвітлю-
вали історію дореволюційної промисловості – відомий архів Луганського
ливарного заводу, архіви таких виробничих велетнів Луганської округи,
як завод ім. Жовтневої революції, завод ім. товариша Ворошилова в Алчевську;
Брянського, Голубівського, Кадіївського рудоуправлінь й інших, які дали бага-
тющий матеріал для вивчення історії промисловості краю [47, арк. 3].
Старобільське окружне архівне управління почало накопичення архівних
матеріалів з архіву окрвиконкому вагою 50–60 пудів і за два перші роки свого
існування сконцентрувало 75 фондів, з яких 19 – дореволюційні [48, арк. 4].
У 1928 р. Старобільський окрарх зібрав уже 352 фонди (286,24 лінійно-
го метра), з яких дореволюційних було 36 (100,78 лінійного метра), а після-
революційних – 298 (185,46 лінійного метра) [49, арк. 27]. Утворювати ж
газетний фонд окрарху доводилося в дуже складних умовах. Існувало тіль-
ки одно джерело – це вилучення газет зі справ архівного матеріалу, що були
замість обгорток. У редакції місцевої газети примірників того часу зовсім
не залишилося. Незважаючи на це, робота з утворення газетного фонду
велася – було надіслано запит до 90 установ про наявність газет видання
1917–1921 років, надруковане оголошення з проханням до приватних осіб
здавати газети зазначеної доби [50, арк. 112].
Маріупольське окружне архівне управління за перші два роки своєї робо-
ти сконцентрувало 88 архівних фондів (197,5 лінійного метра) [51, арк. 65],
які охоплювали період з початку XIX ст. до 1922 р. включно. Взагалі в окру-
гу незібраними лишалися ще близько 2000 тис. пудів архівних матеріалів.
Ті, яким загрожувала небезпека, здебільшого знаходилися в м. Бердянську.
Це матеріали дореволюційних установ – управ, банків, казначейств, а також
архіви радянських установ, які на той час були вже ліквідовані.
75Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Газетний фонд складався переважно з видань місцевого значення. Цю
роботу провадили шляхом офіційних запитів до установ про старі газе-
ти, оголошень і статей, які публікувалися у газеті «Приазовський пролета-
рій». Незважаючи на всі зусилля, примірники газет 1917–1919 років зібра-
ти не вдалося. Тільки за 1920 р. газети маріупольського видання були зібра-
ні майже в повному комплекті. В подальшому виникла проблема із форму-
ванням газетного фонду через те, що газети зазначеного періоду не бажала
передавати центральна бібліотека. І лише в 1929 р. надійшло 53 фонди, але
вони зберігалися в невпорядкованому стані [52, арк. 8].
Тривало накопичення архівних матеріалів і в Артемівському окружно-
му архівному управлінні. Там станом на початок 1928 р. було зібрано 27
фондів розміром 62,2 лінійного метра [53, арк. 65]. Земські архіви разом із
цією установою колишнього Бахмутського повіту були знищені пожежею у
1922 р. в м. Артемівську, в церковних же бібліотеках літератури, яку треба
було вилучити, налічувалося вагою 500–700 пудів [54, арк. 49]. Архів і біблі-
отека Святогірського монастиря після його ліквідації ще до 1924 р. були
вивезені до м. Слов’янська й знаходилися в приміщенні міської бібліотеки у
підпорядкуванні політпросвіти [55, арк. 5].
Діяльність окружних архівних управлінь Донецької губернії щодо комп-
лектації своїх фондів архівними матеріалами була досить нерівномірною.
Брак приміщень, їх малі розміри призвели до швидкого їх заповнення й
перевантаження. Як наслідок – припинення прийому матеріалів.
Надзвичайно малий за своєю чисельністю штат окружних архівних
управлінь, їх неповна комплектація не давали змоги повною мірою прово-
дити роботу з пошуку та збирання розпорошених по всій території губер-
нії архівних матеріалів. Кадровий голод відчувався і в якісному складі спів-
робітників окрархів – бракувало освічених працівників, які б могли якіс-
но проводити експертизу цінності документів, що надходили до сховищ.
Незважаючи на труднощі, працівникам окружних архівних управлінь за
досить короткий час вдалося врятувати значну кількість архівних фондів як
дореволюційного, так і післяреволюційного періоду.
Науковці та працівники архівів чимало уваги приділяли популяриза-
ції архівної спадщини серед пересічного населення. Всі окружні архів-
ні управління Донецької губернії публікували свої матеріали в місцевій
пресі. Зокрема, Артемівський окрарх в газеті «Кочегарка» опублікував такі
замітки: «Сохранить ценные архивные материалы», «Пополнить архив
революционными документами», «На селе много ценных архивных мате-
риалов», «Концентрация архивных материалов», «Архивное управление
разъясняет» тощо [56, арк. 5 зв.].
76 ISSN 2078-0133
Луганське окружне архівне управління теж не пасло задніх і вже в
1926 р. публікує матеріали в місцевій пресі: «Больше внимания архивно-
му делу» в «Луганской правде» від 12 жовтня 1926 р. та «К истории возник-
новения г. Луганска» в «Радянській школі» від 12 жовтня 1926 р. [57, арк.
80 зв.]. У 1927 р. до редакції журналу «Радянська школа» В.О. Фесенком
була надіслана стаття «О художественном чугунном литье на Луганском
чугуно-литейном заводе периода 1849–1851 гг.» [58, арк. 20].
Популяризувалася архівна справа також шляхом проведення низки
архівних нарад, які, крім популяризаторського, мали ще й інструктивне
значення, оскільки на них ставилися питання практичної архівної роботи
[59]. Виходячи з великого значення архівної спадщини, роботи зі збережен-
ня документальних матеріалів і архівної роботи, на першій нараді архівних
працівників установ, підприємств і організацій м. Луганська 14 листопа-
да 1926 р. ухвалили рішення про започаткування видання спеціалізованого
бюлетеня «Архівний працівник» при окружному архівному управлінні.
Бюлетень друкується на склографі тиражем 70 прим[ірників]. № 1 склада-
ється цікаво та рівномірно, в ньому є статті, що з’ясовують завдання, статті про
значення історико-революційних матеріалів <…> і про популяризацію архівної
справи. В окремому розділі «Корреспонденция с мест» зібрані дописи, що зма-
льовують стан архівної справи в деяких підприємствах округи [60, арк. 31].
У бюлетені «Архівний працівник» уміщувалася кореспонденція з місць,
циркуляри про стан архівних частин. Бюлетень розсилався безкоштовно до
райвиконкомів, фабрик, заводів, рудників [61, арк. 20].
У 1927 р. вся країна святкувала 10-річчя Жовтневої революції.
Не залишалися осторонь і архіви. Укрцентрархів видав обіжники №№ 36,
43 задля широкого святкування та популяризації цієї дати. Як повідомля-
ло Старобільське окружне архівне управління до Укрцентрархіву, спеці-
ально для ювілейної виставки його працівники експозиції не влаштову-
вали, по-перше, через відсутність помешкання, а по-друге, через обмеже-
ність штату окрарху, який напружував свої й без того малі сили для вико-
нання плану роботи. Але управління все ж таки повинно було щось зро-
бити і разом із завідувачем музею Старобільського краю відібрало найго-
ловніші документи, які яскраво відображають революційне життя краю.
Ці архівні матеріали були розміщені в місцевому музеї окремою експози-
цією у вітринах за склом. Всього було відібрано 5 справ, 1 книгу, 2 номери
газети «Известия» за 1920 р., накази ревкому й інші документи, що висвіт-
лювали розгортання революційних подій на Старобільщині.
Відвідувачів виставка вражала, про що свідчать їх відгуки. Один із
відвідувачів, розглядаючи експонати, висловився так: «Дивись, мовляв,
чорти, де вони це могли видрати…» [62]. Виставка мала неабиякий успіх
77Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
у місцевого населення, і місцевий окрарх із музеєм Старобільського краю
вирішив у літні місяці також зробити аналогічну виставку документів
1917–1921 років, тому запросив дозволу в ЦАУ. З центру заперечень щодо
організації виставки не надійшло, але наполягалося саме на висвітленні
доби Жовтневої революції, а також, аби документи експонуватися в темній
кімнаті, бо влітку вони швидко тьмяніють [63]. У 1929 р. така виставка при
музеї стала постійно діючою й окрархом були виділені для експонування
архівні матеріали 9 справ [64].
До 10-річчя Жовтневої революції робили тематичні виставки також інші
архіви регіону: Маріупольський окрарх [65, арк. 33]; Артемівський окрарх,
який разом із місцевим істпартом влаштував виставку, що відображала події
1917–1927 років. Цю виставку відвідало понад 7 тис. робітників і селян
[66, арк. 49 зв.]. У подальшому ця виставка стала основою для створення в
1928 р. Артемівського окружного історико-революційного музею [67, арк. 1].
Роль популяризації збереження архівної спадщини серед пересічних
громадян переоцінити важко. Охорона архівної спадщини можлива повною
мірою тільки тоді, коли люди розуміють її цінність і самі прагнуть доклада-
ти зусиль до цієї справи. Саме ентузіастам завдячують своїм збереженням
численні архівні матеріали.
Формування мережі архівних кореспондентів. Перший і другий
Всеукраїнські з’їзди архівних працівників стали важливими віхами у справі
організації руху архівних кореспондентів (на громадських засадах) – архкóрів.
Перший з’їзд визнав потребу створення такої мережі, а другий у своїй резолю-
ції з цього питання постановив доручити Укрцентрархіву опрацювати питан-
ня зі створення мережі архівних кореспондентів. У 1927 р. Укрцентрархів роз-
робив і затвердив Інструкцію для архівних кореспондентів, яка регламентува-
ла створення мережі архкорів і визначала основні напрямки та форми їх діяль-
ності. Мережа організовувалася на засадах добровільності й безоплатності
роботи при кожному окружному архівному управлінні.
Луганським окружним архівним управлінням був виданий і розісланий до
всіх райвиконкомів округи обіжник, де зазначалося, що через обмежені кошти
та малу штатну чисельність окрарх не в змозі взяти на себе всю повноту робо-
ти з виявлення й охорони архівних матеріалів, які становлять історичну цін-
ність. Для оперативного виявлення архівних матеріалів, які потребують охо-
рони, окрарх вважав за необхідне залучити широкі маси населення, для чого
організувати мережу архівних кореспондентів на громадських засадах.
Відповідно до інструкції, інститут архівних кореспондентів засновувався
переважно в колишніх окружних, повітових містах і всіх районах. До складу
архкорів залучалися особи, насамперед із числа місцевих вчителів, бібліоте-
карів, музейних, краєзнавчих й інших працівників культури, студентів вищих
шкіл, які не були співробітниками окружного архівного управління та не
78 ISSN 2078-0133
отримували там платні. Їх завданням було, головним чином, виявлення «без-
притульних» архівних матеріалів, яким загрожувало знищення. Також архів-
ні кореспонденти повинні були інформувати й пропагувати серед широких
верств населення науково-історичне та практичне значення архівів шляхом
розміщення статей і заміток у пресі, а також проведення бесід [68, арк. 3].
Луганським архівістам велику допомогу надавали викладачі й студен-
ти Донецького інституту народної освіти (далі – ДІНО). Викладач ДІНО
В.О. Фесенко у своїй роботі «К истории возникновения города Луганска»
зазначав, що рідкісні та нечисленні архівні матеріали колишнього архіву
правління Луганського ливарного заводу були врятовані луганськими викла-
дачами С.О. Локтюшевим і М.І. Стефановичем, які передали їх до окружно-
го музею, а згодом і до архіву [69, арк. 138 зв.].
Видатний історик-краєзнавець Донбасу Вадим Олексійович Фесенко
ще в 1926 р. був залучений до систематизації історико-революційних мате-
ріалів, які зберігалися в окружному архівному управлінні, упродовж 1928–
1929 років він працював на посаді вченого архіваріуса, а з 1929 р. деякий
час обіймав посаду завідуючого Луганським окрархом [70]. Він за корот-
кий час зміг налагодити велику роботу з популяризації архівних документів.
Ним було написано декілька статей для місцевої преси, що розповідали про
документальні матеріали, які зберігалися у фондах окружного архівного
управління, а також про значення архівів у розвитку суспільства.
У Луганську з 1925 до 1930 р. працював видатний український історик,
виходець із знаменитої родини українських істориків – Сергій Григорович
Грушевський. Він був проректором із навчальної роботи, деканом факуль-
тету соціального виховання та професором кафедри класової боротьби на
Україні ДІНО. Професор С.Г. Грушевський упродовж усього часу прожи-
вання в Луганську був у центрі наукового та суспільного життя. До істо-
рії луганського краю він увійшов як людина, яка очолила та в подальшому
керувала Науковим товариством Донбасу. Саме він розробляв проект ство-
рення науково-дослідної кафедри з вивчення природи, економіки, історії та
побуту Донеччини – донбасознавства при ДІНО як бази для створення май-
бутньої школи істориків-краєзнавців [71, арк. 156].
З ініціативи С.Г. Грушевського в 1926–1927 роках Луганське окружне архів-
не управління видавало бюлетень «Архівний працівник» із різноманітною
інформацією про стан архівної справи в окрузі. Бюлетень друкувався з метою
допомогти в організації архівної справи на місцях. Укрцентрархів дав його пер-
шому номеру наступну характеристику: «Составлен хорошо и разнообразно и
производит приятное впечатление». Луганський окрарх узагалі був єдиним із
41 окружного архіву УСРР, що мав власне інформаційне видання [72, с. 541].
Старобільське окружне архівне управління також намагалося налагоди-
ти мережу архівних кореспондентів, але, на жаль, невдало. Крім статті в газе-
79Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
ті «Червоний хлібороб» від 4 жовтня 1927 р., була надрукована також стаття
з проханням до населення ставати архівними кореспондентами, але відгуків
на неї не надійшло жодного [73, арк. 8]. Щоправда, в 1928 р. Старобільський
окрарх звітував, що «залучено 8 осіб, але роботи від них ще нема» [74, арк. 48].
Всі, хто побажав стати архкором, мали початкову або середню освіту й реально
не могли виконувати обов’язки архівних кореспондентів [75, арк. 1].
Проводило роботу зі створення мережі архівних кореспондентів і
Маріупольське окружне архівне управління шляхом розсилання товариських
листів, головним чином учителям і завідувачам сільбудів. Але ця ініціатива не
знайшла широкої підтримки серед місцевого населення. В 1927 р. на листи-
запрошення окрарху відгукнулося тільки 2 особи [76, арк. 30]. До 1930 р. мере-
жа архівних кореспондентів у Маріуполі й в окрузі так і не була налагоджена
через відсутність інтересу до архівних матеріалів у пересічних громадян.
Для залучення до мережі архівних кореспондентів у м. Артемівську вдава-
лися до різних засобів: публікації запрошень у газетах «Кочегарка» та «Змичка»,
масового обговорення цього питання культвідділами профспілок у робітничих
клубах і гуртках робкорів, поширення відозв до вчительства, до учасників нарад
політосвітніх працівників і робсількорів [77, с. 551]. Незважаючи на такі зусил-
ля, Артемівське окружне архівне управління також не змогло створити мере-
жу архівних кореспондентів. Але внаслідок проведеного жвавого листуван-
ня вдалося одержати цінні архівні матеріали – «Указы Сената из Слободского
Украинского Губернского Правления Славянской Городской Ратуше»
(0,14 лінійного метра) та «Отчет Бахмутской Уездной Земской Управы» за
1890 р. від фельдшера Архангельської амбулаторії [78, арк. 3].
Загалом, створення інституту архівних кореспондентів було певною
мірою кроком вимушеним, оскільки через обмеження коштів і штатної
чисельності окружні архівні управління фізично не могли впоратися з вели-
чезним обсягом роботи. У 1920-ті роки інститут архівних кореспондентів
на Донеччині по-справжньому так і не було сформовано. Спостерігалася
поодинока й безсистемна допомога окремих небайдужих громадян, пере-
важно з місцевої освітянської інтелігенції. Саме Луганськ став осередком
роботи зі збереження архівної спадщини завдяки тому, що ДІНО сконцен-
трував у своїх стінах таких видатних українських науковців і просто осві-
чених людей, як С.Г. Грушевський, В.О. Фесенко, І.І. Ліщина-Мартиненко,
С.О. Локтюшев, М.І. Стефанович й інших, які розуміли цінність архівної
спадщини для майбутніх поколінь і докладали зусиль до її порятунку.
Період національно-визвольних змагань завдав нищівного удару архів-
ній спадщині краю. Створення чіткої вертикалі архівних органів, закінчен-
ня процесу їх централізації дали змогу розгорнути роботу зі збору архівних
матеріалів, активно приступити до комплектування фондів архівних установ.
Політична та соціально-економічна ситуація в Донецькій губернії, пов’язана
80 ISSN 2078-0133
з подіями Громадянської війни, неоднозначне ставлення місцевої влади до
окружних архівних управлінь, неоднорідний рівень місцевої інтелігенції – все
це зумовило нерівномірність темпів роботи архівних установ з метою охоро-
ни й збереження архівної спадщини, а надто – формування газетного фонду.
З середини 1920-х років провідним напрямом діяльності стає викорис-
тання документів не тільки для соціально-побутових потреб, але й з метою
популяризації охорони архівної спадщини. Одним із пріоритетних напрямів
стає виставкова діяльність, документи відіграють роль наочних провідників
знань для населення про історію країни взагалі та рідного краю зокрема.
Працюючи в доволі складних умовах відсутності нормальних приміщень,
обмеженого штату працівників і фінансування, співробітники окружних
архівних управлінь завдяки значній підтримці та допомозі місцевих небайду-
жих ентузіастів – від відомих професорів до аматорів, обстежуючи установи
та підприємства округи, рятуючи рідкісні документи з історії округів, зроби-
ли неоціненний внесок у справу охорони архівної спадщини краю.
Джерела та література
1. Заремба С.З. Пам’яткознавство України: історія і сучасність // Праці Центру
пам’яткознавства. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 5–24; Він же. Пам’яткознавство як наукова
дисципліна // Праці Центру пам’яткознавства. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 8–9.
2. Заремба С. Нариси з історії українського пам’яткознавства. – К.: ТОВ «Видавництво
Аратта», 2002. – 204 с.
3. Декрет Совета Народных Комиссаров Украины от 3 апреля 1919 г. «О передаче
исторических и художественных ценностей в ведение Народного Комиссариата
Просвещения» // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского
Правительства Украины. – 1919. – № 34. – Ст. 395.
4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі –
ЦДАВО України), ф. Р–14, оп. 1 спр. 23, арк. 17.
5. Там само, ф. Р–2, оп. 1 спр. 576, арк. 111.
6. Московченко Н.П. Правові засади розвитку архівної справи в Україні (1919 – 1932 рр.) //
Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. – Т.11. – С. 5–13.
7. Декрет Раднаркому України «Про утворення Донецької губернії» // Збірка узаконень і
розпоряджень робітничо-селянського уряду України, 1919 № 6, стор. 77, ст. 73.
8. Державний архів Донецької області (далі – ДАДО), ф. Р–1146, оп. 2, спр. 16, арк. 1–2.
9. Там само, ф. Р–1204, оп. 1, спр. 7, арк. 100.
10. Там само, ф. Р–1204, оп. 1, спр. 248. арк. 1–145.
11. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 12, арк. 14.
12. Московченко Н.П. Вказана праця. – С. 5–13.
13. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 100, арк. 3.
14. ДАЛО, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 1, арк. 1–1 зв.
15. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 100, арк. 3.
16. ДАДО, ф. Р–1146, оп. 2, спр. 291, арк. 57–64.
17. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 179, арк. 50–52.
18. Там само, ф. Р–14, оп. 1, спр. 133, арк. 4–5.
19. ДАДО, ф.Р–2, оп. 1, спр. 29, арк. 2 зв–3.
20. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 179, арк. 59–62.
81Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
21. ДАДО, ф. Р–1146, оп. 4, спр. 2, арк. 13.
22. Нариси історії архівної справи в Україні: Посібник / За загальною редакцією І.Б. Матяш
та К.І. Климової. – К., 2002. – 612 с.
23. Державний архів Луганської області (далі – ДАЛО), ф. Р–702, оп. 1, спр. 20, арк. 76.
24. Там само, ф. Р-702, оп. 1, спр. 20, арк. 149–159.
25. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 182, арк. 51.
26. ДАДО, ф. Р–1202, оп. 1, спр. 192, арк. 11–14.
27. Грушевський С.Г. Архівні фонди м. Луганського // Краеведческие записки. Сборник
научных статей. Выпуск IV. – Луганск, 2008. – С. 405–408.
28. ДАЛО, ф.Р–1213, оп. 1, спр. 4, арк. 37.
29. Там само, ф.Р–702, оп. 1, спр. 13, арк. 8.
30. Там само, ф.Р–243, оп. 1, спр. 102, арк. 3.
31. Там само, спр. 30, арк. 6.
32. Там само, спр. 1, арк. 102.
33. Там само, спр. 14, арк. 47.
34. Там само, спр. 15, арк. 8.
35. Там само, ф. Р–702, оп. 1, спр. 13, арк. 3.
36. Там само, спр. 4, арк. 60–66.
37. Там само, спр. 13, арк. 10.
38. Там само, спр. 20, арк. 112–123.
39. Там само, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 17, арк. 81–95.
40. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 493, арк. 6–9.
41. Там само, спр. 182, арк. 51.
42. ДАДО, ф. Р–138, оп. 1, спр. 14, арк. 12–12 зв.
43. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 700, арк. 8–15.
44. Там само, спр. 294, арк. 75–78.
45. Там само, спр. 1378, арк. 34–34 зв.
46. ДАЛО, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 17, арк. 81–95.
47. Там само, ф. Р–702, оп. 1, спр. 58, арк. 3.
48. Там само, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 17, арк. 1–11.
49. Там само, спр. 22, арк. 27–28.
50. Там само, спр. 4, арк. 112.
51. Там само, спр. 17, арк. 62–66.
52. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 875, арк. 6–8.
53. ДАЛО, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 17, арк 62–66.
54. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 474, арк. 48–61.
55. Там само, спр. 133, арк. 4–5.
56. Там само, спр. 869, арк. 1–6
57. ДАЛО, ф. Р–702, оп. 1, спр. 4, арк. 78–80 зв.
58. Там само, спр. 25, арк. 17–21.
59. Там само, спр. 20, арк. 76.
60. Там само, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 17, арк. 24–32.
61. Там само, ф. Р–702, оп. 1, спр. 25, арк. 17–21.
62. Там само, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 13, арк. 85.
63. Там само, спр. 23, арк. 16.
64. Там само, спр. 24, арк. 2.
65. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 493, арк. 28–34.
66. Там само, спр. 474, арк. 48–61.
67. ДАДО, ф. П–8, оп. 1, спр. 757, арк. 1–7.
68. Там само, ф. Р–702, оп. 1, спр. 21, арк. 3.
69. Там само, спр. 20, арк. 138 зв.
82 ISSN 2078-0133
70. Там само, спр. 55, арк. 2.
71. Там само, спр. 240, арк. 156.
72. Матяш І. Архівна наука і освіта в Україні 1920–1930-х років. – К.: ЦЛМРД ЦДА
України, 2000. – 591 с.
73. ДАЛО, ф. Р–1213, оп. 1, спр. 26, арк. 3–14.
74. Там само, спр. 23, арк. 48–49.
75. Там само, спр. 30, арк. 1–6.
76. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 493, арк. 28–34.
77. Матяш І.Б. Вказана праця.
78. ЦДАВО України, ф. Р–14, оп. 1, спр. 869, арк. 1–6.
Прынь М.О. Охрана архивного наследия на Луганщине и Донетчине в 20-х –
начале 30-х гг. ХХ в.
В статье рассмотрены основные мероприятия государственных органов власти, на-
учных и культурно-образовательных учреждений, отдельных ученых и преподавателей по
выявлению ценных архивных памятников на территории Донецкой губернии и округах,
которые возникли на ее территории.
Ключевые слова: Центральное архивное управление, Народный комиссариат образо-
вания, Единый государственный архивный фонд, Донецкий губисполком, губарх, окрарх,
Укрцентрархив, окрисполком.
Pryn M.O. Public archival heritage in Luhans’k and Donets’k in the 20’s - early 30th
of 20 century
The article reviews the major activities of public authorities, scientifi c and cultural-educa-
tional institutions, individual scientists and teachers to identify valuable archival sights on the
territory of Donets’k province and districts were created on this territory.
Key words: Central archival department, Folk Commissariat of Education, the United State
Archive Fund, Donets’k hubvykonkom, hubarh, okrarh, Ukrtсentrarhiv, okrvykonkom.
УДК [930.2+069](477.8)
Р.В. НАГНИБІДА
Пам’ятки культурної спадщини
Борщівського та Кам’янець-Подільського
районів (сучасний стан і використання
у туристичній сфері)
Історичне Пониззя від часу існування Київської Русі та Галицько-Волинської держа-
ви після ординського панування перебувало у складі сусідніх держав: Угорщини, Литви,
Польщі, Туреччини. В 1793 р. його по р. Збруч розділено навпіл між Австрійською та
Російською імперіями. У статті висвітлюється доля культурної спадщини у нових історич-
них умовах, подальше ставлення до пам’яток у СРСР та в наш час. Подано статистичні
дані про використання пам’яток у туристичній сфері.
Ключові слова: Борщів, Кам’янець-Подільський, місто, замок, церква, костел, палац,
будинок, турист.
|