Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)
У статті розглядаються на прикладі Києва питання формування мережі церковно-історичних музеїв в Україні, їх внесок у збереження рухомих пам’яток історії та культури і використання музейних джерел із науковою та просвітницькою метою....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2011
|
| Schriftenreihe: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80641 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Л.Д. Федорова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 137-152. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-80641 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-806412015-04-21T03:01:59Z Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) Федорова, Л.Д. Музеєзнавство У статті розглядаються на прикладі Києва питання формування мережі церковно-історичних музеїв в Україні, їх внесок у збереження рухомих пам’яток історії та культури і використання музейних джерел із науковою та просвітницькою метою. В статье рассматриваются на примере Киеве вопросы формирования сети церковно-исторических музеев в Украине, их вклад в дело сохранения движимых памятников истории и культуры и использование музейных источников в научных, образовательных и просветительных целях. The article studies the Kyiv experience of the Church Historical museums formation in Ukraine, the impact to preservation of the movable historical monuments, the scientifi c and educational application of museum sources. 2011 Article Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Л.Д. Федорова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 137-152. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80641 93/94+322:069.01(472-25)«18/19» uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музеєзнавство Музеєзнавство |
| spellingShingle |
Музеєзнавство Музеєзнавство Федорова, Л.Д. Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
У статті розглядаються на прикладі Києва питання формування мережі церковно-історичних музеїв в Україні, їх внесок у збереження рухомих пам’яток історії та культури і використання музейних джерел із науковою та просвітницькою метою. |
| format |
Article |
| author |
Федорова, Л.Д. |
| author_facet |
Федорова, Л.Д. |
| author_sort |
Федорова, Л.Д. |
| title |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_short |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_full |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) |
| title_sort |
становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в києві (кінець хіх – початок хх ст.) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Музеєзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80641 |
| citation_txt |
Становлення і розвиток церковно-історичного музейництва в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Л.Д. Федорова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 137-152. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT fedorovald stanovlennâírozvitokcerkovnoístoričnogomuzejnictvavkiêvíkínecʹhíhpočatokhhst |
| first_indexed |
2025-07-06T04:38:27Z |
| last_indexed |
2025-07-06T04:38:27Z |
| _version_ |
1836871014016876544 |
| fulltext |
137Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
развития музейной сети Украинской ССР / Украинское общество охраны памятников и
культуры, Научно-методический отдел музееведения. – К., 1990. – 48 с.
Статистичний щорічник… – C. 28.4.
Музеи Крыма: справочник-путеводитель / авт.-сост. А.В. Зубарев, С.Н. Пушкарев, Е.Б. 5.
Вишневская, В.П. Пересунько – Симферополь: ОАО СГТ, 2009. – 256 с., ил.
Там же. – С. 50–64.6.
Стельмах І.Ф. Регіональний аспект музейної мережі Автономної Республіки Крим
Музейна мережа, представлена на 88 % музеями при органах виконавчої влади, орга-
нізаціях, підприємствах, навчальних закладах і у приватній власності, охоплює всі регіони
Криму. Регіональний підхід дозволяє оцінити рівень забезпеченості населення музеями та
виявити можливості подальшого використання.
Ключові слова: музейна мережа, музеї – не юридичні особи.
Stelmakh I.F. Regional aspect of museum network of Autonomous Republic of Crimea
The Museum network, on 88 % presented by museums at the organs of executive power, or-
ganizations, enterprises, educational establishments and being in a peculiar, embraces all regions
of Crimea. Regional approach allows to estimate the level of provision of population museums
and defi ne potential of their use.
Key words: museum network, social museums.
УДК 93/94+322:069.01(472-25)«18/19»
Л.Д. ФЕДОРОВА
Становлення і розвиток
церковно-історичного музейництва
в Києві (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)
У статті розглядаються на прикладі Києва питання формування мережі церковно-
історичних музеїв в Україні, їх внесок у збереження рухомих пам’яток історії та культури
і використання музейних джерел із науковою та просвітницькою метою.
Ключові слова: церковно-історичні музеї, музейна мережа, охорона пам’яток, Київ-
ський церковно-археологічний музей при Київській духовній академії.
Усвідомлення основоположного значення збереження культурних цін-
ностей як самостійної проблеми наукового та громадського значення визна-
чилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У цей час на території України,
що перебувала в складі Російської імперії, діяла низка громадських струк-
тур, які відіграли вирішальну роль в культурному піднесенні. Його складо-
вою було глибоке усвідомлення цінності вітчизняного історико-культурного
надбання, невід’ємною складовою є рухомі пам’ятки, зокрема музейно-
го значення. У досліджуваний період в Україні почала формуватися мере-
жа музеїв, які сучасна музеологія визначає як церковні (або церковно-
історичні) у профільній групі історичних музеїв [1].
138 ISSN 2078-0133
Історія зазначених наукових і культурних установ тривалий час зали-
шалася маловивченою. В дорадянській історіографії слід зазначити публі-
кацію члена Церковно-археологічного товариства В. Бродовича з нагоди
30-річного ювілею Церковно-археологічного музею при Київській духовній
академії [2]. У ній підкреслено велику наукову та мистецьку цінність збір-
ки музею, який започаткував церковно-археологічне музейництво не лише
в Україні, але й у Російській імперії, і визначався фахівцями як один із кра-
щих у Європі. Нарис історії Церковно-археологічного товариства й загаль-
на характеристика його музейних колекцій містяться в кількох працях дов-
горічного завідувача музею М. Петрова [3]. Окрему статтю він присвятив
першому голові товариства – єпископу Ризькому Філарету [4]. Важливе зна-
чення для характеристики збірки цього музею має стаття відомого музеєз-
навця І. Свєнцицького, який високо поцінував українські колекції закладу
[5]. Плідну наукову діяльність довголітнього директора музею М. Петрова
висвітлив у своїй публікації мистецтвознавець Є. Редін [6]. У радянській
історіографії вагомим внеском у розробку досліджуваної теми стала опублі-
кована в 1919 р. бібліографія праць академіка УАН М. Петрова, серед яких
значна кількість видань і статей про музейні колекції[7]
В умовах незалежної України посилився інтерес до вивчення охо-
рони рухомих і нерухомих пам’яток історії релігії та церкви, зосібна в
Києві. Становлення, розвиток і здобутки церковної археології та церковно-
археологічного музейництва в Україні у другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. досліджує І. Карсим [8]. Ґрунтовно вивчає історію Церковно-
археологічного товариства та музею при Київській духовній академії
К. Крайній [9]. Спеціальну біобібліографію, присвячену завідувачу Церковно-
археологічного музею М. Петрову, підготували В. Микитась і Н. Микитась [10];
спробу реконструкції творчого життєпису М. Петрова на основі архівних дже-
рел і літератури, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки
України ім. В.І. Вернадського, здійснила М. Бухальська [11]. Використано також
працю О. Нестулі з історії охорони церковних пам’яток у добу Української рево-
люції 1917–1920 років і в перші роки радянської влади [12].
Завданням даного дослідження визначено показати на прикладі Києва
становлення самостійної мережі церковних музеїв у процесі формування
системи охорони пам’яток і появи провідних структур у цій галузі.
Друга половина ХІХ ст. позначилася пожвавленням суспільного життя
православної церкви. В Україні з 1860 р. почали виходити «Епархиальные
ведомости» – офіційні періодичні органи єпархій, створені з ініціативи ректо-
ра Київської духовної академії в 1830–1840 роках, архієпископа Херсонського
і Таврійського (з 1848 р.) Інокентія (Борисова), який розробив програму
видання. Перші з’явилися в Одесі (1860), потім – в Києві, Полтаві, Чернігові й
139Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
інших центрах єпархій України [13]. Для розвитку церковно-історичної науки
в Україні важливе значення мали «Труды Киевской духовной академии» (дру-
кувалися з 1860 р.). Наслідком стало впровадження з 1869 р. до програми
навчання в духовних академіях нової дисципліни – церковної історії, викладан-
ня якої зумовило появу при цих навчальних закладах церковно-археологічних
музеїв. Їх матеріали мали допомагати навчальному процесу. Створення таких
музеїв викликалося також необхідністю збереження пам’яток церковної ста-
ровини. Речі церковного вжитку значної наукової, художньої й історичної цін-
ності, що вже не використовувалися, часто знищувалися, зберігалися в непри-
стосованих приміщеннях храмів і монастирів, продавалися колекціонерам і
таким чином ставали недоступними для дослідників.
У другій половині ХІХ ст. в Україні виникли численні церковно-
історичні громадські формування, які займалися вивченням та збережен-
ням відповідних груп і типів пам’яток. Провідне місце серед них займа-
ло Церковно-археологічне (Церковно-історичне й археологічне) товариство
при Київській духовній академії, засноване у 1872 р. разом із Церковно-
археологічним музеєм при цьому товаристві – першим музеєм у Російській
імперії такого типу. В його проекті було зафіксовано, що музей створюєть-
ся «з метою збереження церковних старожитностей і більш твердого й ґрун-
товного вивчення церковної археології» [14]. Статут музею був затвердже-
ний Святійшим Синодом 31 січня 1873 р. Перший голова товариства – єпис-
коп, ректор Київської духовної академії Філарет (Філаретов) запросив до
участі в товаристві духівництво Київської єпархії, яке діяльно допомагало у
поповненні музейної збірки. За 6 років головування єпископа Філарета вона
збільшилася на 5652 предмета. Владика пожертвував музею всі власні ста-
родавні й цінні предмети, колекцію ікон, придбану ним у 1876 р. в москов-
ського купця А. Сорокіна [15], що пізніше одержала назву Філаретівської.
У 1878 р. музей відкрився для огляду, ставши першою в Києві музейною
установою, доступною для широкого кола відвідувачів. Після того як музей
обікрали в 1911 р., його закрили для сторонніх відвідувачів. Музеєві було
передано цінні в науковому значенні книги, рукописи та речі книгозбірні ака-
демії, загалом 1062 одиниці (крім книг, рукописів і актів Почаївської лаври,
що утворювали окрему колекцію). Музей розмістили на першому поверсі
старого академічного (т.зв. мазепинського) корпусу на території Братського
Богоявленського монастиря [16] (сучасна адреса – вул. Г. Сковороди, 2).
Розробкою проекту музейної експозиції в цьому приміщенні займалася спе-
ціальна комісія: С. Голубєв, Т. Кибальчич, П. Лашкарьов, І. Малишевський,
М. Петров, Ф. Смирнов; головою комісії був протоієрей київського Софійського
собору П. Лебединцев. Проект був затверджений у квітні 1878 р. [17]
Музейна збірка комплектувалося шляхом передачі старожитностей із цер-
ковних ризниць і бібліотек, закупівлі пам’яток коштом Товариства, пожертву-
140 ISSN 2078-0133
вань приватних осіб (вони складали найбільшу кількість надходжень), обмі-
ну дублетів. Зі зміною статуту в 1881 р. обмін як засіб поповнення колек-
цій припинився, а закупівля відбувалася вкрай рідко, оскільки музей грошо-
вої допомоги від держави не одержував й існував лише на доброчинні вне-
ски. Щорічно від 40 до 70 дарувальників передавали музею та його бібліо-
теці церковні старожитності та видання. Серед них були члени як Церковно-
археологічного, так й інших товариств, а також окремі вчені, священики, вчені
архівні комісії, музеї, бібліотеки тощо. Пам’ятки надходили, насамперед,
із території України та Росії, а також із тих зарубіжних країн, де працювали
вихованці Київської духовної академії.
Збірка музею не обмежувалася колекціями церковної старовини, була бага-
тоаспектною, містила матеріали з багатьох країн світу, що відображали хрис-
тиянські та дохристиянські вірування й мистецтво. Серед них – найбагатша в
країні колекція ікон різних країн і шкіл, зокрема, рідкісні синайські й афонські
ікони, написані восковими фарбами; археологічні знахідки з Єгипту, Греції,
причорноморських грецьких колоній; скіфські та сарматські речі; старожит-
ності доби кам’яного, залізного, бронзового віку з різних губерній Російської
імперії; давньоруські знахідки; предмети язичницького культу тощо. Значну
частину колекцій становили культові предмети високої художньої й історич-
ної цінності, портрети церковних діячів, стародруки, акти, грамоти і рескрипти
Київської духовної академії; монети й медалі, стародруки, цінне зібрання кни-
жок, акварелі, гравюри, фотографії церковних і монастирських споруд, скуль-
птура. До музею надходили також меморіальні предмети і комплекси.
За перше десятиріччя цінні речі й видання подарували музею 377 осіб.
У цей час надійшли молотки-топірці доби кам’яного віку; колекція креме-
невих і залізних стріл та знарядь із Остерського повіту Чернігівської губер-
нії; золоте й срібне кільця, глиняна посудина та декілька залізних речей –
від поміщика М. Тарнавського; колекція японських ідолів та інших речей від
члена Японської православної місії, архімандрита Анатолія (Тихая); невелика
колекція калмицьких рукописів – від учителя Астраханської семінарії; колек-
ція предметів єврейського релігійного побуту – від Т. Вержбицького; колекція
римських монет – від єпископа Астраханського Євгенія (Шерешила); рукопи-
си, у т.ч. «Четья» 1489 р., написана в м. Кам’янка – від Я. Андрієвського; роз-
кольницькі справи з архіву покійного митрополита Новгородського і Санкт-
Петербурзького Григорія (Постникова) тощо. В результаті роботи з обстеження
й опису київських храмів до музейного зібрання потрапили відбитки зі старих
гравірувальних дошок друкарень Києво-Печерської та Почаївської лавр, ікони
зі складу собору Святої Софії в Києві та ніжинського Благовіщенського монас-
тиря, з Харківської духовної консисторії, зі складу при Святійшому Синоді.
Оригінальні матеріали передавали Імператорська академія мистецтв (відбит-
141Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
ки з гравірувальних дошок, гіпсові зліпки), Московське товариство люби-
телів духовної просвіти (200 ікон), Імператорське російське, Московське та
Хорватське археологічні товариства, Історичне товариство Нестора-літописця
й інші. Вже у перші роки музею були передані колекції палестинських, моа-
вітських, єгипетських і кіпрських старожитностей та монет (загалом –
381 одиниця) від настоятеля Російської духовної місії в Єрусалимі, архімандри-
та Антоніна (Капустіна) – випускника Київської духовної академії. Він подару-
вав музею також давні рукописи, серед яких були Київські глаголичні листки.
У 1876 р. надійшли колекції святинь і старожитностей відомого ман-
дрівника святими місцями та духовного письменника А. Муравйова, пере-
дані його небожем В. Муравйовим; у 1885 р. – єгипетських ідолів та інших
східних старожитностей – за заповітом єпископа Чигиринського Порфирія
(Успенського); в 1888 р. – православних ікон, хрестів, образків і хрести-
ків, подаровані О. Демидовою, княгинею Сан-Донато; антимінси й інші
предмети церковного вжитку від колишнього ректора Київської духовної
академії, архієпископа Холмсько-Варшавського Леонтія (Лебединського),
єпископа Кишинівського Павла (Лебедєва), єпископа Катеринославського
і Таганрозького Феодосія (Макаревського); ламайське та шаманське при-
ладдя релігійних культів, зібране єпископом Люблинським Модестом
(Стрельбицьким) у Сибіру під час його перебування на посаді ректора
Іркутської духовної семінарії; дев’ять томів рисунків графа М. Толстого,
зроблених ним з різних рукописних, рідкісних книг і предметів; колекція
грузинських монет й інших кавказьких старожитностей, зібрана та переда-
на музею генерал-лейтенантом О. Комаровим.
У квітні 1901 р. до музею надійшла збірка стародубського дворяни-
на В. Фальковського, що включала 128 предметів: ікони, богослужбові
книги, хрести, складні, облачення священнослужителів тощо. В 1904 р. за
рішенням Київської духовної консисторії передано з київської Олександро-
Невської церкви (розташовувалася в сучасному Маріїнському парку; не збе-
реглася) подаровані свого митрополитом Київським Петром (Могилою)
церкві Спаса на Берестовому в Києві срібні напрестольний хрест і чашу,
Євангеліє львівського друку в срібному окладі з написами дарувальника,
а також ризу та єпитрахиль з вишивкою 1653 р. із ризниці храму [18].
У 1909 р. Київський митрополичий дім передав значну колекцію портре-
тів монарших осіб, київських ієрархів й інших святителів, починаючи з
ХVІІІ ст., та срібляний посуд церковного вжитку – від ХVІІ ст. [19]
Одночасно, комплектування відбувалося досить однобоко. В 1901 р.
«Археологическая летопись Южной России» дорікала Товариству за те,
що воно не організувало поїздки до провінції з метою реєстрації та збиран-
ня предметів для музею, збереження цінних зразків іконопису та предметів
церковного вжитку в Україні [20].
142 ISSN 2078-0133
У 1872 р. музейна збірка налічувала 103 одиниці зберігання, 1882 р. –
13770, 1892 р. – 26153, 1902 р. – 39389, 1912 р. – 42 277, 1915 р. – 48 802 оди-
ниці зберігання [21]. Колекції було систематизовано у 12 відділів.
1) Первісні та історичні старожитності, переважно язичницькі. У відділі
були представлені пам’ятки єгипетські (мумія, бронзові й теракотові стату-
етки), фінікійські (бронзовий і 27 глиняних ідолів), кіпрські (350 глиняних
статуеток, глиняний і скляний посуд, бронзові прикраси, бронзові та заліз-
ні предмети домашнього вжитку), греко-римські (глиняні фрагменти, стату-
етки, посуд, металеві скульптури, різьблені камеї, фрагменти мозаїчної під-
логи), грецьких колоній Причорномор’я (глиняні посуд і статуетки, скля-
ні посудини, бронзові та залізні стріли), скіфські (глиняний посуд, бронзо-
ві прикраси, стріли, мечі); старожитності з розкопок на території Російської
імперії кам’яного, бронзового та залізного віку – з Кавказу, Волинської,
Воронезької, Чернігівської, Полтавської, Київської й інших губерній,
а також Києва; єврейські пам’ятки греко-римського періоду та сучасні (гли-
няний і скляний посуд, кахлі, пергамент, свитки та середньовічне релігійне
начиння); ламайські, китайські та японські культові речі.
2) Макети і фотознімки архітектурних споруд, будівельні матеріали, гра-
віювальні дошки та зразки акварелей, гравюр і літографій. У відділі сфор-
мували кримські та частково християнські й інші старожитності, переважно
в гіпсових зліпках. Церковно-будівельні матеріали складали цегла, шиферні
деталі, фрагменти гробниць, колон, фресок, плитки, кахлі. У відділі комп-
лектувалися акварелі та креслення церков, фресок, ікон; ксилографічні й
мідні гравірувальні дошки з Почаївської лаври, київські та почаївські гра-
вюри та знімки з них; відбитки з гравірувальних дошок; гравюри й літогра-
фії з різних місць, у т.ч. з Києва.
3) Муравйовська колекція старожитностей і святинь (за ім’ям даруваль-
ника А. Муравйова) – 108 номерів, 190 предметів. До збірки входили модель
єрусалимського Воскресенського храму; ікони – одна зі слонової кістки та
55 дерев’яних образів і хрестів (переважно візантійських) ІХ–ХVІІІ ст.,
6 західних ікон, з яких 2 – кам’яні; грецький горіховий кіот із іконами; ков-
чег, лампадки, альбом креслень, рисунків і фотознімків з Палестини, Синаю,
Мири Лікійської; ікони, ескізи та гравюри російських і західних художників,
фото зі священних зображень й ікон та інші предмети з глини, дерева, мета-
лу. В колекції були такі унікальні пам’ятки мистецтва, як мініатюра з зобра-
женням апостола Павла з пергаментного рукопису приблизно ІХ ст. невідо-
мого походження та фрагмент святців ХІ ст. (обидві нині втрачені).
4) Приладдя християнського богослужіння й обрядів: картини, корогви,
плащаниці (у т.ч. грецька, одна – пензля художника В. Боровиковського),
антимінси грецькі, румунські, південнослов’янські, російські, українські,
143Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
православні та греко-католицькі; різьблені царські врата, дарохранительни-
ці, потири – дерев’яні, срібні, мідні й олов’яні, святині та начиння з престо-
лу та жертовника, шиті воздухи, починаючи з ХVІ ст.; священицькі облачен-
ня, хрести, весільні вінці, світильники, лампадки, частки мощів тощо.
5) Ікони, образки та хрестики з різних місць. До збірки відділу входи-
ла також колекція грецьких і східних ікон, отримана за заповітом єписко-
па Чигиринського Порфирія (Успенського). Серед 42 візантійських ікон V–
ХІ ст. були 4 енкаустичні образи VІ і VІІ ст. Ця колекція була найціннішою
частиною зібрання музею [22]. Відділ також містив українські ікони ХVІ–
ХVІІІ ст.; 16 ікон новгородського та московського письма ХVІ ст. зі складів
при Святійшому Синоді й 62 образа ХVІІ–ХVІІІ ст., подаровані Московським
товариством любителів духовної освіти; збірні колекції ікон різних шкіл і з різ-
них місць, хрестиків, енколпіонів, медальйонів, металевих образків і привісок
до ікон, а також колекцію російських ікон, хрестів, образків і хрестиків, пере-
важно ХV–ХVІІІ ст. (загалом 208 предметів), подаровану О. Демидовою.
6) Філаретівська (колишня Сорокинська) колекція ікон, що містила зразки
іконопису ХІV–ХІХ ст., переважно північно-східного письма. Із 222 номерів –
8 мали срібні оклади, 2 – перлові ризи. Колекція налічувала 232 одиниці.
7) Картини і портрети.
8) Статуї і статуетки – мармурові, глиняні, дерев’яні.
9) Пам’ятки медальєрного мистецтва: монети, медалі тощо.
10) Зразки письма та друку: універсали українських гетьманів
І. Брюховецького, І. Виговського, І. Мазепи, Д. Многогрішного, К. Розумовського,
І. Самойловича, І. Скоропадського, П. Тетері, Б. і Ю. Хмельницьких; грамоти
російських царів та імператорів, польських королів, царські, імператорські й
великокнязівські грамоти й рескрипти Київській духовній академії та Церковно-
археологічному товариству при ній; зразки старовинних ділових паперів; деякі
російські апокрифічні твори; рукописи і фрагменти палеографічних пам’яток.
У відділі збиралися поряд із оригіналами також копії документальних мате-
ріалів. Колекція рукописів музею – одна з найцінніших у його збірці – налі-
чувала 1600 одиниць зберігання. В експозиції була представлена лише части-
на пам’яток: зразки письма, починаючи від ІІІ тис. до н.е. (ассиро-вавілонські
клинописні таблички). Серед рукописів були унікальні матеріали: Харатейське
ХІ ст. і Нікомідійське ХІІІ ст. Євангелія, Київський Міссал Х–ХІ ст.
11) Леопардовська колекція. Була передана трьома частинами – в 1894 та
1895 р. її власником – колекціонером М. Леопардовим, у листопаді 1895 р.
– його нащадками. Включала плащаниці, ікони, хрести, скульптуру, церков-
не шитво, потири, дароносиці, вінці, образки, складні, хрестики й медальйо-
ни, портрети і картини; археологічні предмети – сережки, підвіски, брошки,
браслети, персні з різних місць; вази, кавказьку зброю, монети. Загалом міс-
144 ISSN 2078-0133
тила 9050 предметів, з яких церковних старожитностей – 620, нумізматич-
них предметів – 7343 одиниці. Матеріали збиралися власником із розкопок
В. Антоновича, М. Біляшівського, Я. Волошинського, купувалися в нумізма-
та С. Бодилевського, торговців антикваріатом, у мешканців Києва. Власник
заповів також на утримання музею 3 тис. руб.
12) Бібліотека музею. Зберігала невелику кількість старовинних книжок
і рукописів, фотографії, акварелі, гравюри, видання з історії й археології.
Експозицію музею було розгорнуто в шести кімнатах і галереї «мазепин-
ського» корпусу київського Братського монастиря. Її структура відповідала
систематизації за відділами. Станом на 1896 р. експонувалося 21167 музей-
них предметів [23]. Систематизація зібрання музею не відрізнялася чіткою
класифікацією предметів. Тут застосовувалися і предметний, і тематичний
принципи класифікації, і формування колекцій за фондоутворювачами.
Постійно проводилася робота з вивчення, атрибуції й систематиза-
ції музейних предметів, до чого залучалися провідні наукові сили держа-
ви. Наприклад, в атрибуції колекції ікон Порфирія (Успенського) брали
участь професори П. Лашкарьов і А. Прахов, у 1901 р. її вивчали відомі
російські мистецтвознавці – професор Д. Айналов і академік Н. Кондаков.
Опубліковані ними в 1902 р. описи й аналіз найдавніших ікон збірки
Порфирія (Успенського) стали сенсацією у середовищі вчених-візантологів.
Деякі з предметів висилали для дослідження до наукових установ і окре-
мим ученим. Наприклад, глаголичний рукопис, що експонувався на виставці
ІІІ Археологічного з’їзду в Києві, був висланий академіку І. Срезневському в
Санкт-Петербург і виданий у «Записках» Імператорської Академії наук.
За кількістю, цінністю та різноманітністю музейних предметів збірка
Церковно-археологічного музею вважалася однією з найкращих у Європі
та кращою в Російській імперії. За прикладом київського музею було
покладено початок церковно-археологічному музейництву в Російській
імперії, зокрема, засновано аналогічні музеї при Санкт-Петербурзькій та
Московській духовних академіях, єпархіальні й інші музеї [24]. Музей був
єдиним в Україні закладом церковно-історичного профілю, який комплекту-
вався пам’ятками з території всієї України. На відміну від єпархіальних дав-
ньосховищ і церковно-археологічних комітетів, що збирали церковні старо-
житності переважно в тих єпархіях, де вони розташовувалися.
З 1874 р. здійснювався систематичний опис відділів і колекцій музею
й окремих предметів, з 1875 р. в «Известиях Церковно-археологического
общества» публікували інформацію про нові надходження до музейної збір-
ки. Найбільше було вивчено та надруковано рукописів. На матеріалах музею
члени товариства писали реферати, з якими виступали на загальних зборах,
готували статті для багатьох періодичних видань. Студенти академії викорис-
товували їх у творах на отримання Євгенієво-Рум’янцевської премії [25].
145Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
Визначальну роль у розбудові та діяльності музею відіграв літера-
турознавець, професор Київської духовної академії, член-кореспондент
Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук (з 1916 р.), академік
УАН (з 1918 р.). М. Петров. У 1878 р. Церковно-археологічне товариство,
де він виконував обов’язки секретаря, обрало професора завідувачем музею.
На цій посаді М. Петров залишався до закриття Київської духовної акаде-
мії, маючи лише одного помічника – професора В. Прилуцького. Голова
Товариства здійснював наукову систематизацію, атрибуцію музейних колек-
цій, будував експозицію й доповнював її, вів екскурсії та заняття зі студен-
тами, приймав на зберігання й описував музейні предмети. В усіх поїздках і
відрядженнях він робив записи про «християнські старожитності» та позна-
чав, що з побаченого є в музеї. Вчений постійно займався поповненням
музейної збірки, проводив цілеспрямовану політику на одержання пожерт-
вувань від приватних осіб. Цьому сприяла також запроваджена ним публі-
кація в щорічних звітах музею імен дарувальників. Окремими випусками
виходили каталоги колекцій, пожертвуваних музею приватними особами.
Завдяки його дослідженням музейних колекцій та їх публікації ці колекції
вводилися до широкого наукового та суспільного обігу [26].
Праці М. Петрова високо цінували сучасники. За «Указатель Церковно-
археологического музея при Киевской духовной академии» (1897 р.,
2-е вид.) і «Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве»
(Вип. 1–3; 1892, 1897, 1904 р. відповідно) вчений був відзначений великою золо-
тою медаллю Імператорського Російського археологічного товариства [27].
Історію деяких окремих музейних пам’яток і їх опис публікували також
члени Церковно-археологічного товариства В. Березин [28], Г. Булашов [29],
О. Дмитрієвський [30], П. Пилаєв [31], Ф. Смирнов [32].
Слід зазначити, що за своїм змістом деякі колекції музею дублювали
збірку Київського художньо-промислового та наукового музею. Церковно-
археологічний музей формувався будь-якими подарованими старожитнос-
тями, не було розроблено концепцію й цілеспрямовану програму комп-
лектування, тому переважну частину його колекцій складали нецерковні,
тобто непрофільні пам’ятки. Незважаючи на те, що музей за кількістю й цін-
ністю представлених у ньому пам’яток був однією з кращих музейних уста-
нов, він мав дещо штучний характер і не відповідав своїй назві. Це відчува-
ли і члени Церковно-археологічного товариства.
Ф. Терновський писав у 1883 р.: «Природно, що за своїм положенням
при Київській академії музей швидше за все мав бути збіркою пам’яток
церковної старовини південно-руського краю. Але музей не спеціалізу-
ється нарочито» [33]. Вчений пропонував влаштувати археологічний кабі-
нет, подібний до Берлінського християнського музею, в якому би послідов-
146 ISSN 2078-0133
но висвітлювалася картина християнського мистецтва й побуту. На думку
Ф. Терновського, кабінет став би незамінним посібником для кафедри цер-
ковної археології Київської духовної академії й слугував би опорним пунк-
том для класифікації всіх музейних предметів [34].
М. Петров, аналізуючи склад колекцій станом на 1882 р., послався на
існуючу думку, що музей, набувши колекції загальноісторичні, змінив своє
первісне призначення, тому його назва (Церковно-археологічний музей) не
відповідає характеру і змісту збірок [35]. У передмові до останнього опу-
блікованого випуску «Альбома достопримечательностей» музею він виклав
власну думку щодо змісту музейного зібрання так:
Зрозуміло, що зазначення місцевих особливостей музею не виключає собою і за-
гального археологічного та церковно-археологічного інтересу, і навіть необхідно при-
пускати собою цей інтерес, тому що відомі місцеві особливості можуть бути видні чи
вказані тільки в порівнянні із загально-археологічними або церковно-археологічними.
На цій підставі ми припускали би, за можливості, вказувати й ілюструвати місцеві
старожитності південно-руського краю та південно-західної руської церкви у тісному
зв’язку їх із пам’ятками загальної археології та християнського мистецтва [36].
У зв’язку з Першою світовою війною експозицію в 1915 р. було згорну-
то, колекції підготовлено до вивезення, частину найбільш цінних евакуйова-
но в Казань (у 1916 р. повернені). З цього часу діяльність товариства і музею
фактично припинилася. До початку 1920-х років збірка лишалася не розпа-
кованою в музейному приміщенні та майже без догляду. В 1920 р. Київську
духовну академію ліквідували. Впродовж 1922–1923 років більшість музей-
них колекцій було передано Лаврському музею культів та побуту (організова-
ний на верхній території Києво-Печерської лаври, нині Національний Києво-
Печерський історико-культурний заповідник). Пізніше зібрання було розпоро-
шене по багатьох музейних і бібліотечних установах Києва й України, зокре-
ма, рукописи і більша частина книг потрапили в 1934 р. до відділу рукопи-
сів Всенародної бібліотеки України (нині – Інституту рукопису Національної
бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України), енкаустичні ікони
Порфиріївської колекції – до сучасного Національного музею мистецтв
ім. Богдана і Варвари Ханенків, частину ікон було вивезено під час окупа-
ції Києва нацистами до Німеччини й досі не повернено. Пам’ятки Церковно-
археологічного музею зберігаються також у збірках Національного музею
історії України, Національного художнього музею України, Національного
музею російського мистецтва, Національного музею українського народного
декоративного мистецтва, Харківського художнього музею, в Центральному
державному історичному архіві України в м. Києві [37].
Окрім спеціалізованого церковно-історичного музею, колекції церков-
них старожитностей комплектували й інші музейні заклади Києва та при-
ватні колекціонери. Відомо, що всі великі соборні храми та монастирі мали
147Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
власні багатющі ризниці та бібліотеки, які містили матеріали музейного
значення. Про це свідчать, зокрема, архівні джерела. У «Відомостях про
дорогоцінні предмети, документи та книги церков і монастирів Київської
єпархії, що мають історичне й археологічне значення» (1896) зібрано
дані з Видубицького Свято-Михайлівського, Братського Богоявленського,
Михайлівського Золотоверхого монастирів, церков – Миколи Доброго,
Малого Миколи й багатьох інших [38]. Цінні історичні реліквії реєструва-
ли у храмах і монастирях у 1918–1920 роках київські пам’яткоохоронці [39].
Тому під час дослідження процесу формування музейних зібрань подібного
типу церковні колекції та збірки слід також враховувати, оскільки вони міс-
тили чимало цінних пам’яток національної історико-культурної спадщини.
На початку XX ст. було відкрито в якості музею недоступну раніше для
широкого відвідування ризницю собору Успіння Пресвятої Богородиці Києво-
Печерської лаври. Впродовж багатьох століть у соборі збиралися унікальні
за своєю історичною, мистецькою та науковою цінністю предмети. Тут були
представлені Євангелія ХVІ–ХІХ ст., в т.ч. 1538 р. у срібному окладі, напре-
стольні посудини, хрести, дарохранительниці, панікадила, лампади, велику
кількість митр і церковного вбрання, ікони, килими, панагії, орденські хрести,
коштовне каміння, браслети, персні, сережки; подарунки гетьманів І. Мазепи,
І. Самойловича, царя Петра І, імператриць Єлизавети Петрівни, Катерини
II, князів Шереметєвих; меморіальні речі митрополита Київського Петра
(Могили), шитво XVI–XVIII ст., гаптування, збірка гравірованих дошок лавр-
ської друкарні XVII–ХІX ст. тощо [40].
У 1919–1920 р. колекції ризниці було взято на облік Київським губкопми-
сом і на їх основі створений Музей лаврської старовини. Велику роль у його
збереженні відіграв академік УАН Ф. Шміт. У 1922 р. цей музей був підпоряд-
кований Наркоматові освіти УСРР. Частину колекцій було вилучено в 1922 р.
у фонд допомоги голодуючим (у т.ч. золота, оздоблена діамантами й іншим
дорогоцінним камінням риза з чудотворної ікони «Успіння Божої Матері»). В
1923 р. збірку музею передано новоутвореному Лаврському музею культів та
побуту. Організатором і першим директором музею з 1 червня 1923 р. до груд-
ня 1924 р. був Ф. Шміт. До Лаврського музею культів та побуту було передано
матеріали Музею лаврської старовини, в 1923 р. перевезено більшу частину
збірки Церковно-археологічного музею Київської духовної академії, культових
речей Свято-Михайлівського Золотоверхого, Флорівського (Вознесенського),
Братського Богоявленського, Видубицького Свято-Михайлівського, Пустинно-
Микільського, Слупського монастирів, собору Святої Софії. В 1926 р. на тери-
торії Лаври створено Всеукраїнське музейне містечко [41].
Описи колекцій кафедрального собору Святої Софії в Києві митрополита
Євгенія (Болховітінова) і кафедрального протоієрея П. Лебединцева, зробле-
ні відповідно на початку та наприкінці XIX ст., дають змогу дійти висновку,
148 ISSN 2078-0133
що ці колекції старожитностей мали музейний характер. Насамперед через
свою значну наукову, історичну та художню цінність. Тут зберігалися ікони
(найдавніша – X ст.); чудово оздоблені Євангелія XVII–XVIII ст.; церковний
посуд, зокрема, подаровані царями Іваном і Петром Олексійовичами, імпера-
трицями Катериною II та Єлизаветою Петрівною; хрести, в т.ч. митрополитів
Київських Йосипа (Тукальського), Тимофія (Щербацького); панагії, що нале-
жали митрополитам Рафаїлу (Заборовському), Арсенію (Могилянському),
Гедеону (Святополку-Четвертинському); сакоси, подаровані митрополитам
Київським гетьманом І. Мазепою, російськими царями; омофори; архієрейські
посохи; портрети митрополитів Діонісія (Балабана), Йоасафа (Кроковського),
Варлаама (Ванатовича), Рафаїла (Заборовського), Тимофія (Щербацького),
Арсенія (Могилянського), Гавриїла (Кременецького), Самуїла (Миславського),
Ієрофея (Малицького), Євгенія (Болховітінова) тощо.
Величезну цінність становила бібліотека Софійського собору, сформова-
на з книжок, які надійшли за заповітами митрополитів Київських Варлаама
(Ясинського), Тимофія (Щербацького), Самуїла (Миславського), й особливо
цінної збірки Євгенія (Болховітінова). Зібрання містило Острозьку Біблію
1581 року; Апостол 1574 року; Служебник Стрятинський 1604 року; книгу
власних записів Петра (Могили); рукописи (починаючи з XVII ст.); видання
з автографами; збірку старовинних антимінсів (починаючи з XV ст.); колек-
цію документів, серед яких були височайші рескрипти на ім’я митрополи-
тів Київських; грамоти, укази Святійшого Синоду тощо. Наприклад, тут
зберігалися грамота Іова (Борецького) із запрошенням на Київський собор
1629 року; грамота гетьмана Б. Хмельницького до патріарха Никона 1657 р.
про митрополита Сильвестра (Косова).
У самому соборі, крім чудотворних ікон, у центральній наві на стінах
стовпів, що підтримують головну баню, висіли чотири турецькі прапори і
ключ, захоплені під час штурму фортеці Силістрії в 1829 р. і передані до
собору на зберігання російським імператором Миколою І [42].
Другою ознакою музейного характеру зібрання собору є те, що всі його
пам’ятки було обліковано, описано, виявлено меморіальну цінність і систе-
матизовано. Крім того, воно було доступним для відвідування, хоча й для
обмеженого кола осіб.
У 1912 р. Київське товариство охорони пам’яток охорони старовини і
мистецтва, занепокоєне тим, що з православних храмів зникають предме-
ти старовини й потрапляють до скупників і приватних зібрань, запропонува-
ло організувати Музей церковної старовини в будинку митрополита на тери-
торії колишнього Софійського кафедрального монастиря. «Інтереси не тільки
науки, але й інтереси національні потребують прийняття настійних мір щодо
старанної охорони пам’яток церковної православної старовини» [43], – зазна-
чалося на одному із засідань Ради Товариства. Насамперед, було передбаче-
149Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
но перенесення до музею цінних реліквій і старожитностей собору Святої
Софії, які на початку XX ст. були безсистемно складені в хрестильні – це, на
думку присутніх на засіданні, загрожувало їх збереженню. Ініціатива створен-
ня музею належала першому голові товариства – єпископу Чигиринському
Павлу (Преображенському). Було навіть ухвалено рішення звернутися до
митрополита Київського за дозволом оглянути всі київські церкви з метою
добору матеріалів музейного значення, що потре бують охорони [44]. Проте
Музей церковної старовини в Києві у цей час створений не був.
З початком революції у середовищі київської інтелігенції постало зане-
покоєння долею пам’яток історії церкви та релігії, що, вірогідно, пояс-
нювалося й невизначеністю становища Церковно-археологічного музею.
31 серпня 1917 р. в Києві відбулися перші збори членів Товариства церков-
ної старовини, заснованого з ініціативи історика Н. Полонської. У ньому
взяли участь професори Київської духовної академії, викладачі Університету
Св. Володимира й інші вчені, краєзнавці та церковні діячі, зокрема
О. Глаголєв, О. Жураковський, П. Кудрявцев, С. Маслов, І. Своєохотов.
Президія товариства підготувала проект його статуту, яким визначалися такі
завдання: дослідження в галузі богослов’я, філософії й історії релігії, церк-
ви, церковних установ, пам’яток літератури, історії та мистецтва; влаштуван-
ня виставок, з’їздів, лекцій; видання наукових збірників, брошур тощо; ство-
рення бібліотеки, архіву і музею [45]. Товариство не змогло широко розгор-
нути свою діяльність, однак задекларувало необхідність збереження церков-
них пам’яток як важливої складової національного культурного та духовно-
го надбання.
У 1919 р. член Софійського комітету УАН Г. Лукомський і його поміч-
ники створили музей собору Святої Софії, який розміщувався в чотирьох
кімнатах першого поверху будинку митрополита. Тут були зібрані рештки
колон, капітелей, уламки плит, мозаїк. В окремих вітринах експонувалися
фрагменти всіх п’яти шарів підлоги храму, фотографії, креслення, малюнки,
книжки й інші матеріали, що стосувалися історії собору. Планувалося роз-
горнути на його базі Всеукраїнський музей історії релігійного культу. Проте,
Софійський архітектурно-історичний заповідник було організовано лише
1934 р. (нині – Національний заповідник «Софія Київська») [46].
Таким чином, наприкінці XIX – на початку XX ст. у досить розгалуженій
для свого часу музейній мережі Києва, що налічувала понад 20 музейних уста-
нов, як і в Україні загалом, почала розбудовуватися профільна група церковно-
історичних музеїв, провідне місце в якій посідав Церковно-археологічний
музей при Київській духовній академії. В час панування комуністичної ідео-
логії ці музеї були знищені, їхні колекції, зібрані на доброчинних засадах, роз-
порошені або перетворені на засіб антирелігійної пропаганди.
150 ISSN 2078-0133
Джерела та література
1. Гусалова М.З. Церковные (церковно-исторические музеи) // Российская музейная энциклопедия:
В 2 т. – М.: Прогресс, «РИПОЛ КЛАССИК», 2001. – Т. 2. – С. 315–317.
2. Бродович И.А. Тридцатилетие Церковно-археологического музея при Киевской духовной акаде-
мии. (Реферат, читанный в заседании Церковно-исторического и археологического общества
18 октября 1902 г.) // Труды Киевской духовной академии. – 1903. – № 2. – С. 231–253.
3. Петров Н.И. Записка о состоянии Церковно-археологического музея и Общества при Киевской
духовной академии за первое десятилетие их существования (1872–1882) // Чтения в Церковно-
археологическом Обществе при Киевской духовной академии. – 1883. – Вып. 1. – С. 1–28; Він
же. 46-я годовщина Церковно-археологического музея и общества при Киевской духовной
академии // Слово. – 1918. – 31 октября; Він же. Тридцатилетие Церковно-исторического и
археологического общества при Киевской духовной академии // Труды Киевской духовной ака-
демии. – 1903. – № 1. – С. 134–151.
4. Петров Н.И. Преосвященный Филарет Рижский, как первый председатель Церковно-
археологического общества при Киевской духовной академии // Чтения в Церковно-
археологическом Обществе при Киевской духовной академии. – 1883. – Вып. 1. – С. 1–16.
5. Свєнціцький І. Українська старовина в Київському церковно-археологічному музеї // Записки
історико-філологічної секції УНТ в Києві. – К., 1918. – Кн. 17. – С. 87–91.
6. Редин Е.К. Профессор Н.И. Петров (По поводу исполнившегося тридцатилетия его ученой
деятельности // Археологическая летопись Южной России. – 1904. – № 4–5. – С. 125–127.
7. Бібліографія найважливіших праць акад. М.І. Петрова // Записки Історико-філологічного відділу
УАН. – 1919. – № 1. – С. LXXIII–LXXXV.
8. Карсим І.А. Приватні колекції у зібранні Церковно-археологічного музею при Київській духо-
вній академії // Музеї. Меценати. Колекції: Збірник наукових праць / Відп. ред. Супруненко
О.Б. – Полтава: Археологія, 2000. – 108 с.; Вона ж. Експозиційна робота та принципи діяль-
ності церковно-археологічних музеїв в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття //
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К.: Видавни-
чий центр «Київський університет», 2002. – Вип. 62. – С. 13–16; Вона ж. Розвиток церковної
археології та музейництва в Україні у другій половині XIX – на початку XX ст.: Дис. канд. іст.
наук.: 07.00.01 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка – К., 2002. – 207 арк.
9. Крайній К.К. Дослідження церковної історії в Київському Церковно-історичному та археологічному
товаристві 1872–1920 рр.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.06 / Київський національний ун–т ім. Тараса
Шевченка. – К., 2004. – 265 арк.; Він же. Діяльність Київського Церковно-археологічного товари-
ства з дослідження давньоруських християнських пам’яток Києва. – К.: Логос, 2004. – 19 с. Він
же. Київське Церковно-історичне та археологічне товариство, 1872–1920 // Лаврський альманах:
збірник наукових праць. Випуск 4. Спецвипуск 1. – К.: ТОВ Університетське видавництво «Пуль-
сари», 2001. – С. 3–95; Він же. Київський церковно-археологічний музей. Історія і доля // Каталог
збережених пам’яток Київського Церковно-археологічного музею. 1872–1922 рр. / колектив авто-
рів. – К.: [Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник], 2002. – С. 6–18.
10. Академік Микола Іванович Петров 1840–1921: Біобібліографія / Упорядники В.Л. Микитась,
Н.Д. Микитась. – К.: Інститут української археографії НАН України, 1994. – 78 с.
11. Бухальська М. Документи про життя та діяльність академіка Миколи Петрова в Інституті
рукопису Національної бібліотеки України ім.. В.І. Вернадського // Студії з архівної справи та
документознавства. – К., 2004. – Т. 12. – С. 216–221.
12. Нестуля О.О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 рр. Ч. 1.: 1917 р. – середина
20-х рр. – К.: Інститут історії України, 1995. – 280 с.
13. Піскова Е.М. Єпархіальні відомості // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка,
2005. – Т. 3: Е–Й. – С. 122–123.
14. Петров Н.И. Преосвященный Филарет Рижский… – С. 2.
15. Крайній К.К. Київський церковно-археологічний… – С. 7.
151Праці Центру пам'яткознавста, вип. 20, К., 2011
16. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України), ф. 127,
оп. 699, спр. 922, арк. 66–67.
17. Петров Н.И. Преосвященный Филарет Рижский… – С. 12–14.
18. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1056, спр. 248, арк. 1–3.
19. Петров Н.И. Коллекция портретов и других вещей, переданная в 1909 году в Церковно-
археологический музей при Киевской духовной академии из Киевского митрополитского
дома. – К., 1910. – 13 с.
20. Церковно-археологическое общество при Киевской духовной академии // Археологическая
летопись Южной России. – 1901. – Т. ІІІ. – С. 85–86.
21. Карсим І.А. Розвиток церковної археології… – С. 205–206.
22. Петров Н.И. Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской
духовной академии. – Вып. І. Коллекция синайских и афонских икон преосвященного
Порфирия Успенского. – К., Типографская школа печатного дела, 1912. – С. 5.
23. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 699, спр. 922, арк. 66–67; Петров Н.И. Указатель Церковно-
археологического музея при Киевской духовной академии. – К., 1897. – 2-е изд. – 292 с.
24. Гусалова М.З. Из истории церковно-археологических музеев (к проблеме развития отношений
музеев с церковью) // Музееведение. На пути к музею ХХІ века: Музеи-заповедники. –
М., 1991. – 238 с. – (Сб. науч. трудов НИИ культуры). – С. 216–217.
25. Петров Н.И. Записка о состоянии… – С. 1–28.
26. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 699, спр. 922, арк. 64–76.
27. Редин Е.К. Профессор Н.И. Петров… – С. 127.
28. Березин В. Описание рукописей Почаевской лавры, хранящихся в библиотеке музея при
Киевской духовной академии // Труды Киевской духовной академии. – 1881. – № 7. – С. 1–24.
№ 8. – С. 25–76. № 9. – С. 77–81.
29. Булашов Г. Месяцесловы святых при рукописных богослужебных книгах Церковно-археологического
музея // Труды Киевской духовной академии. – 1882. – № 6. – С. 1–32; № 7–8. – С. 33–92.
30. Дмитриевский А.А. Описание рукописей и книг, поступивших в церковно-археологический
музей при Киевской духовной академии из греческой нежинской Михайло-Архангельской
церкви // Труды Киевской духовной академии. – 1885. – № 3–12. – С. 1–160.
31. Пылаев П. Описание пергаментного евангелия, хранящегося в музее, состоящем при Киевской
духовной академии // Труды Киевской духовной академии. – 1876. – № 12. – С. 1–45.
32. Смирнов Ф. Описание коллекции древних русских икон, приобретенных церковно-
археологическим обществом для церковно-археологического музея при Киевской духовной
академии в 1875 году покупкою у московского почетного гражданина Сорокина // Труды
Киевской духовной академии. – 1877. – № 11. – С. 398–411; 1878. – № 2. – С. 414–426; № 5. –
С. 327–356. – № 10. – С. 119–146; № 12. – С. 580–602; 1879. – № 8. – С. 528–541; № 12. – С. 528–536;
1880. – № 2. – С. 253–262; № 8. – С. 576–583; № 11. – С. 448–459; 1881. – № 9. – С. 99–108.
33. Терновский Ф. Собрание церковных древностей на Афоне, в Дрездене и в Берлине // Чтения в
Церковно-археологическом обществе при Киевской духовной академии. – 1883. – Вып. 1. – С. 11.
34. Там само.
35. Петров Н.И. Записка о состоянии… – С. 11.
36. Петров Н.И. Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при
Императорской Киевской духовной академии. – Вып. ІV–V. – К., Типо-литография
С. В. Кульженко, 1915. – С. 2.
37. Крайній К.К. Дослідження церковної історії… – С. 154–155; Каталог збережених пам’яток…
38. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 699, спр. 922, арк. 1–135.
39. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1941 рр. – Ч. І.– 1917 р. – середина
1920-х рр.–К., 1995. – С. 40–41, 78–89.
40. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 (загальний), спр. 527, арк. 3–4; Закревский Н. Описание Киева. – М.,
1868. – Т. 2.– С. 684; Адресная и справочная книга «Весь Киев» на 1904 г. – К., 1904. – С. 498.
41. Нестуля О.О. Понад усе ставив істину (Ф.І. Шміт) // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – К.,
152 ISSN 2078-0133
1991. – С. 40–42. Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. – К., 1992. – С. 108–115.
42. Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825. – С. 17–60; П.П.Л.
Киево-Софийский кафедральний собор. – К., 1890.– 2-е изд.– С. 19–21, 51–52, 58–70, 95–96.
43. ЦДІАК України, ф. 725, оп. 1, спр. 23, арк. 20–21.
44. Там само, спр. 36, арк. 1, 4–5.
45. Нестуля О. Доля церковної старовини… – С. 24.
46. Там само. – С 78–80; Преловська І.М. «Зважаючи на важливість роботи, яку мені пощастило
починати, я намагався бути абсолютно об’єктивним…» До століття з дня народження
першого директора Софійського заповідника Івана Михайловича Скуленка (1901–1990) //
Нові дослідження давніх пам’яток Києва (Матеріали наукової конференції Національного
заповідника «Софія Київська»). – К., 2003. – С. 22–23.
Федорова Л.Д. Становление и развитие церковно-исторических музеев в Киеве
(конец ХІХ – начало ХХ вв.)
В статье рассматриваются на примере Киеве вопросы формирования сети церковно-
исторических музеев в Украине, их вклад в дело сохранения движимых памятников исто-
рии и культуры и использование музейных источников в научных, образовательных и про-
светительных целях.
Ключевые слова: церковно-исторические музеи, музейная сеть, охрана памятников, Ки-
евский церковно-исторический и археологический музей при Киевской духовной академии.
Fedorova L.D. Formation and Development of Church Historical Museology in Kyiv
(end of ХІХ – beginning of ХХ)
The article studies the Kyiv experience of the Church Historical museums formation in
Ukraine, the impact to preservation of the movable historical monuments, the scientifi c and edu-
cational application of museum sources.
Key words: Church Historical museums, museum network, protection of monuments, Kyiv
Church Historical museum at Kyiv Ecclesiastical Academy.
УДК 069:908(477.5)«1920/1930»
Н.Д. ДМИТРЕНКО
Внесок місцевих музеїв Північного
Лівобережжя в розвиток історичного
краєзнавства (20–30-ті роки ХХ ст.)
У статті на значному масиві архівних джерел розглянуто головні напрями науково-
дослідної роботи місцевих музеїв Північного Лівобережжя впродовж 1920-х років, окрес-
лено наукові здобутки музейних працівників.
Ключові слова: місцеві музеї, історичне краєзнавство, археологічні, народознавчі,
мистецтвознавчі дослідження, науково-фондова робота.
Музей як невід’ємна складова культури і науки є суттєвий чинник у реаліза-
ції завдань щодо вивчення проблем, пов’язаних із усвідомленням історичної та
|