Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)

Стаття присвячена вивченню та локалізації фортифікаційних споруд Києва ІХ – першої половини ХІІІ ст. за матеріалами археологічних досліджень.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Овчинников, Ю.Е.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2012
Назва видання:	Праці Центру пам’яткознавства
Теми:	Пам’ятки археології
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80740
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) / Ю.Е. Овчинников // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 101-118. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-80740
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-807402015-04-25T03:01:27Z Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) Овчинников, Ю.Е. Пам’ятки археології Стаття присвячена вивченню та локалізації фортифікаційних споруд Києва ІХ – першої половини ХІІІ ст. за матеріалами археологічних досліджень. Статья посвящена изучению и локализации фортификационных сооружений Киева IX – первой половины XIII в. по материалам археологических исследований. The article is devoted to study the localization and fortifi cations Kiev IX –the fi rst half of XIII centuries for archaeological research. 2012 Article Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) / Ю.Е. Овчинников // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 101-118. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80740 725.96(477.25) uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам’ятки археології Пам’ятки археології
spellingShingle	Пам’ятки археології Пам’ятки археології Овчинников, Ю.Е. Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) Праці Центру пам’яткознавства
description	Стаття присвячена вивченню та локалізації фортифікаційних споруд Києва ІХ – першої половини ХІІІ ст. за матеріалами археологічних досліджень.
format	Article
author	Овчинников, Ю.Е.
author_facet	Овчинников, Ю.Е.
author_sort	Овчинников, Ю.Е.
title	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
title_short	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
title_full	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
title_fullStr	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
title_full_unstemmed	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
title_sort	фортифікації києва іx – першої половини xiіі ст. (за матеріалами археологічних досліджень)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2012
topic_facet	Пам’ятки археології
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80740
citation_txt	Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) / Ю.Е. Овчинников // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 101-118. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT ovčinnikovûe fortifíkacííkiêvaíxperšoípolovinixiíístzamateríalamiarheologíčnihdoslídženʹ
first_indexed	2025-07-06T04:46:31Z
last_indexed	2025-07-06T04:46:31Z
_version_	1836871520575553536
fulltext	101Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 но античного времени. В настоящее время актуальны вопросы сохранения целостного территориального комплекса культурного ландшафта данной местности, качественного управления заповедными территориями и использования исторического наследия в ту- ристической отрасли. В статье рассматриваются проблемы сохранения археологических памятников рассматриваемого региона в условиях заповедника. Ключевые слова: археологический памятник, наследие, заповедник. Kemalova A.R. The problems preservation of archaeological monuments in the North- Western Crimea in the reserve In the North-Western Crimea is a huge amount of historical and natural monuments that make up the unique cultural landscape of the region. Noteworthy objects, which are archaeo- logical monuments, mostly of ancient times. Currently, topical issues of territorial integrity of the complex cultural landscape of the area, quality management of protected areas and the use of historical heritage in the tourism industry. The paper considers problem of preservation of archaeological monuments of the region in the reserve. Key words: archaeological monument, heritage, reserve. Подано до друку: 12.05.2012 р. УДК 725.96(477.25) Ю.Е. ОВЧИННИКОВ Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень) Стаття присвячена вивченню та локалізації фортифікаційних споруд Києва ІХ – пер- шої половини ХІІІ ст. за матеріалами археологічних досліджень. Ключові слова: фортифікаційна споруда, археологічне дослідження, пам’ятка, Київ. Питання, пов’язані з проблемою оборони стародавнього Києва, займають одне з найголовніших місць в історико-топографічній літературі. Аналіз архе- ологічних матеріалів дозволяє говорити про початок існування укріплених городищ Києва з VI–VIII ст. В ІХ–Х ст. поселення і городища складають єдине місто й займають значну територію. Приблизно з середини Х ст., після спо- рудження нових потужних укріплень на Старокиївській горі тут утворюється адміністративний центр міської структури. Поділ, Щекавиця, Копирів кінець на Кудрявці становлять територію міського посаду. Додатково місто починає обростати й окольними районами. XI–XIII ст. – період, коли інтенсивно забу- довуються та розростаються старі райони й з’являється низка нових навко- лишніх поселень, пов’язаних із заміськими монастирями – Печерськ, Клов, Видубичі, Кирилівський район, поселення на дніпровських островах тощо. Більшість із них мали укріплення [24]. 102 ISSN 2078-0133 Система укріплень Давнього Києва відтворена завдяки комплексному вико- ристанню літописних даних, топографічних планів Києва XVIII–XIX ст., роз- писних списків Києва вказано часу, а також археологічних матеріалів [18]. Однак, археологічні пошуки кінця 80-х років ХХ – початку ХХІ ст. дали якіс- но нову інформацію щодо укріплень Верхнього Києва [3; 12]. Це спричини- ло появу праць стосовно перегляду старої сталої схеми функціонування «міста Володимира» [11; 18]. До того ж, розкопками так і не доведено існування (або не визначено місце їх розташування) деяких відомих фортифікаційних споруд. Запропонована праця – це спроба комплексного бачення проблеми обо- рони столиці Давньої Русі, її структури – від далеких рубежів до укріплень Верхнього Києва. Систематизація даних стосовно укріплень давнього Києва проведена за вже добре відомими та нещодавно отриманими археологічними джерелами. Окремим завданням є аналіз нещодавно запропонованих рекон- струкцій і розробка власних. Природно-ландшафтні умови У топографічному відношенні територія Києва не має собі рівних на Подніпров’ї. Сотні кілометрів з півночі на південь Дніпро тече низиною, й лише в районі Києва (Вишгород) правий його берег різко піднімається. Ця підвище- на смуга являє собою північно-східну околицю всього правобережного плато, до якого від гирла Ірпіня на півночі до гирла Стугни на півдні тільки в трьох міс- цях щільно підходить Дніпро. З трьох виступів (вишгородський, київський і три- пільський) лише київський займає пануюче положення. Він лежить біля впадін- ня в Дніпро його останньої великої притоки – Десни, але не вище цього місця (як вишгородський), а нижче. З усіх боків київське підвищення обмежене природними рубежами. Немає потреби доводити неприступність київських пагорбів з боку Дніпра. Окремі з них підносяться над рівнем річки на 80–100 (а іноді й більше) метрів. Природний рубіж є також з боку поля – це річка Либідь, що протікає з пів- нічного заходу на південний схід на відстані 3–4 км від Дніпра. Для Києва Х–ХІІІ ст. вона правила за своєрідну першу лінію оборони. Неабияке зна- чення для Києва мали й невеликі річки – притоки Либіді (Хрещатик, Клов) і Дніпра (Почайна, Глибочиця, Киянка, Юрківський струмок тощо). Вони створювали таку кількість природно укріплених гір (Старокиївська, Замкова, Дитинка, Щекавиця, Лиса й інші), якої в жодному іншому районі Середнього Подніпров’я не знайти [24, с. 40–41]. Найдавніші київські городища VIII–X ст. Старокиївське городище. Укріплення досліджувалися в 1908 і 1912 p. Д. Мілєєвим (поблизу Десятинної церкви), наприкінці 1930-х років – 103Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 Т. Мовчанівським і М. Каргером (у північно-східній частині садиби Національного музею історії України (далі – НМІУ), північніше Десятинної церкви та на сади- бі Слюсаревського у пров. Десятинному) [23, с. 46–47]. У 2007 р. Архітектурно- археологічною експедицією Інституту археології НАН України було розпочато розкопки ділянки біля північно-західного кута Десятинної церкви [12]. Укріплена територія верхнього плато гори складала близько 1,5 га. Потужний рів оточував північно-східну частину Старокиївської гори з півдня та південного сходу. Рів мав глибину близько 7–8 м, ширину – до 15 м. Він продовжувався за межі садиби Десятинної церкви і йшов у напрямку північних схилів Старокиївської гори (рис. 1). На деяких ділянках цього рову були виявлені дерев’яні колоди та дошки (розкопки 1908 і 1912 р.). У північно-східній частині садиби НМІУ рів мав глибину близько 3 м від рівня материка та близько 5 м від сучасної поверхні землі. За 15 м від північних схилів гори рів повертав дещо на південний захід. Його гли- бина в цій частині дорівнювала 5 м. Продовження рову було зафіксоване на північ від Десятинної церкви та у пров. Десятинному (розкопки 1936–1937, 1939 років). Досліджена в 2007 р. частина рову біля північно-західного кута Десятинної церк- ви мала понад 20 ярусів дерев’яно-земляної конструкції. Простежено, принаймні, 3 етапи функціонування рову. На першому, після його спорудження, на внутрішньому схилі рову утворився шар побутування. На другому, вздовж внутрішнього схилу була споруджена конструкція, що складала- ся з клітей-зрубів. Залишки гнізд від колод двох сусідніх зрубів було розчищено на схилі рову; вони входили у згаданий шар побутування укріплення (що свід- чить про значний проміжок часу між утворенням шару та побудовою зрубної конструкції). На третьому етапі кліті були демонтовані й на їхньому місці (десь у середині X ст.) збудовано дерев’яно- земляну стіну-платформу [13, с. 257]. За археологічними даними, протя- гом свого існування в VIII–X ст. укрі- плення Старокиївської гори кілька разів зазнали реконструкції – тобто, вони весь час трималися боєздатними. Головна їх функція – військова, а саме – контроль над стратегічним Боричевим узвозом і прикриття граду на Замковій горі та поселення на Подолі, вважає В.К. Козюба [13, с. 257]. Старокиївська гора припиняє існування, коли за правління Володимира Святославича Рис. 1. План городища на Старокиївській горі кінця V — VIII ст., 1 - житла; 2 – капище; 3 - окремі керамічні знахідки (за С.Р. Килиєвич [10, с. 26]). 104 ISSN 2078-0133 (Володимира Великого) розгортається велике будівництво нових укріплень. Для цього давній вал був знесений, а рів засипаний. «Верхнє місто» «Місто Володимира» (кінець Х – перша половина XІ ст.). Остання система- тизація археологічних даних проведена В.К. Козюбою. До давньоруського часу відносяться залишки укріплень: на вул. Володимирській 10 (в дорадянський час – Селянський земельний банк, зараз – Головний телеграф) – досліджен- ня Д.В. Мілєєва 1910 р. та Київської археологічної експедиції під керівництвом П.П. Толочка 1969 р. [13]; на вул. Великій Житомирській, 2 (зараз тут розміщу- ється Дипломатична академія МЗС України) – розкопки Старокиївської архео- логічної експедиції під керівництвом І.І. Мовчана 1988–1989 та 2001 років [15]. Територія, оточена укріпленнями, становила близько 10–12 га (за різ- ними джерелами). Вал і рів пролягали на схід до урвища в районі сучасно- го фунікулеру, далі повертали на південь уздовж теперішньої Михайлівської площі у напрямку вул. Великої Житомирської та простягалися вздовж її право- го боку в південно-західному – до лінії Гончарного яру (ур. Гончарі). Загальна їх довжина становила близько 500 м (рис. 2). Аналіз попередніх досліджень на Старокиївській горі показує сумнівність існування дерево-земляних валів по всьому її периметру [13, с. 246–248]. Для з’ясування характеру укріплень X ст. важливими є результати розкопок 2001 р. на вул. Великій Житомирській, 2. Тут було виявлено рів X ст. Внутрішній і зовнішній схили рову мали нахил 40–450. Ширина рову становила близько 12–13 м, глибина – орієнтовно до 5 м. На ділянці, прилеглій до внутрішньої лінії рову, була зафіксована основа валу у вигляді слідів дерев’яних клітей. Зотліла кон- струкція складалася з повздовжньої колоди діаметром 0,25 м, простеженої на 6,2 м уздовж краю рову. Перпендикулярно до неї було виявлено рештки п’яти колод діа- метром 0,2–0,25 м, кінці яких на 0,3–0,4 м виступали за повздовжню колоду фак- тично у рів. Відстань між поперечними колодами коливалася від 1 до 2 м, а най- більша простежена (неповна) їх довжина становила 2,6 м. В сусідньому примі- щенні знайдено сліди ще трьох поперечних колод; загальна відстань між зафіксо- ваними крайніми поперечними конструкціями склала 10 м [15, с. 150–151]. Софійські (Батиєві) ворота досліджувалися археологічно в 1893, 1913, 1935, 1940, 1947, 1993, 1998 р. [2; 13, с. 248–250] . Фундаменти та кладка двох піло- нів воріт у плані охоплювали площу розмірами 10×10,6 м. Це повздовжні кам’яні стіни завширшки 2,3 в середній частині та 3,3–3,6 м на місці в’їзду і виїзду. Довжина їх – 10 м, ширина – 10,6 м, ширина проїзної частини – 3,7 м з країв і 6 м посередині. Залишки споруди, виявлені на вул. Володимирській, мали типову для X ст. кладку – квадратна міцна цегла-плінфа товщиною 3 см, скріплена вапняко- 105Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 вим розчином. Між фундаментами воріт на глибині 1,05 м лежав дерев’яний поміст із дубових колод києворусько- го часу. Масивні залишки фундаментів Софійських воріт дають підстави вважа- ти, що вони були основою кам’яної сто- рожової вежі з проїжджою аркою. За результатами розкопок 1993 р., ворота були розташовані за 18 м від перетину сучасних вулиць Великої Житомирської та Володимирської – тобто не прилягаючи до простеже- них поряд рову та валу. Мало того, на умовній лінії укріплень розташовувалися залишки давньоруських житлових і господарських будівель, міської ґрунтової дороги, огорожі від садиби. Вчені, які досліджували ці об’єкти, припускають, що тут було побудовано захаб – обо- ронний прийом середньовічної фортифікації, при якому вал підходив до воріт під кутом [2]. Стосовно часу припинення існування «міста Володимира», то на сьогод- ні відомо щонайменше 29 об’єктів XI–XIII ст., які розташовані на місці укрі- плень граду X ст. Тобто, розкопки останніх 20 років показали, що рів було заси- пано ще у києворуський час, вважає В.К. Козюба. Ймовірний час зникнення укріплень «міста Володимира» – останні роки правління його сина – Ярослава Мудрого (друга третина XI ст.), коли були збудовані надійні укріплення його граду, чи за часів його сина останнього – Ізяслава, в цей час «місто Ярослава» активно розбудовувалося [13, с. 259–261]. «Місто Ярослава» (ХІ – ХІІІ ст.). Про будівництво міста Ярослава літо- писи згадують під 1037 р. Оборонні споруди досліджувалися в 1872, 1935, 1947-1948, 1952 [6; 7; 18; 21] та 1970-х роках. [19, с. 31–56], а також на почат- ку 2000-х років. Першими найбільш точними й інформативними є розкопки експедиції «Великий Київ» Інституту археології АН УССР під керівництвом В.А. Богусевича та П.А. Раппопорта. Дослідження 1970-х рр. внесли істотні доповнення в існуючу на той час картину. Укріплення оточували площу понад 60 га. Межа проходила від сучасно- го Золотоворітського скверу теперішньою вул. Ярославів вал і не доходячи до пл. Львівської різко повертала в бік вул. Рейтарської, 35; потім – на північ у бік схилів. У протилежний бік вал проходив до сучасного Майдану Незалежності, потім піднімався сучасною вул. Костьольною, йшов уздовж Володимирської Рис. 2. Реконструкція плану Верхнього Києва третьої чверті Х ст. (за В.К. Козюбою). 106 ISSN 2078-0133 гірки в район теперішньої пл. Михайлівської (рис. 3). «Місто Ярослава» було оточене ровом і високим валом. Вал по периметру витягнувся на 3,5 км, шири- ною біля основи – 30 м, загаль- ною висотою з дерев’яним частоколом – до 16 м. На діль- ниці валу між сучасним теле- центром і садибою № 13 на вул. Малій Підвальній (сучас- на вул. Ярославів вал) були виявлені потужні дерев’яні конструкції, що служили основою для насипання валу (рис. 4, 5). У цьому місці вал зберігся висотою до 6 м [6, с. 2–3]. Рів, виявлений на території сади- би № 20 на вул. Чкалова (вул. Олеся Гончара), мав ширину близько 18 м [22, с. 77]. На вул. Рейтарській 35 та 36–38 під керівництвом Я.Є. Боровського досліджені рів шириною 13 м і глибиною 4–5 м із дерев’яними конструкці- ями з боку міста й залишки валу з клітями-зрубами [19, с. 49–51]. В районі Майдану Незалежності було виявле- но вал завширшки 35 м, зроблений на основі прямокутних дерев’яних зрубів розмірами 33,1 м. Простежено залиш- ки 9 таких клітей-зрубів, зроблених із дерев’яних кантованих брусків, розта- шованих поперек насипу. Ці елементи нижньої частини валу мали повну поді- бність до конструкції валу ХІ ст. біля Золотих воріт – тобто його нижня час- тина була споруджена в часи княжіння Ярослава Володимировича і представ- ляє відрізок єдиної системи оборонної лінії. З боку вул. Хрещатик зафіксова- ний рів, стінки якого круто понижують- ся під кутом 600 на глибину до 5 м від підошви валу [19, с. 44–47]. Рис. 3. Плани розташування укріплень Верхнього міста (за П.П. Толочком). Рис. 4. Тилова стінка зрубів валу Ярослава, фото розкопок 1952 р. (за М.К. Каргером). 107Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 Залишки оборонних дерево-земля- них споруд «міста Ярослава» були зне- сені в середині XIX ст. у зв’язку з пере- плануванням Верхнього Києва. Золоті ворота були головною бра- мою до Ярославового міста. Хоч і в зруйнованому вигляді, вони все ж дожили до наших днів. Брама являла собою двоярусну споруду. Нижній ярус становили власне ворота з проїзною аркою, верхній – Благовіщенська над- брамна церква (рис. 6). Реконструкція, що її закінчено в 1982 р. (реставрато- ри: Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький), відтворює Золоті воро- та у такому вигляді: основна части- на вежа із зубцями заввишки 14 м; із зовнішнього фасаду вежа має додат- ковий виступ – «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом, з другого – стулка- ми воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам’ятках Новгорода й Суздаля [4]. Лядські ворота були виявлені під час реконструкції пл. Жовтневої Революції (сучасний Майдан Незалежності) експедицією Інституту археоло- гії АН УРСР під залишками Печерських воріт ХVІІ ст. В тілі давньоруського валу був зафіксований проїзд шириною 4,2 м, стіни якого облицьовані потуж- ними дерев’яними бруссями. Товщина брусів вказує на те, що тут був важ- ливий вузол оборони, яким могли бути тільки літописні Лядські ворота [19]. Посади Копирів кінець. Територія Копиревого кінця, на якій були виявлені архе- ологічні знахідки часу Київської Русі, становить близько 40 га [24, с. 17]. В районі Львівської площі на місці будівництва торговельного центру в 1978– 1980 роках простежено близько 100 м рову шириною більш 15 м і глибиною 5 м. Профіль симетричний із нахилом стінок 600, стінки прямі, дно трохи закруглене [19, с. 51–52]. З боку колишньої р. Киянки (зараз Кияновський пров.) Я.Є. Боровським і М.А. Сагайдаком простежені ескарпування схилу. Рис. 5. План клітей всередині «валу Ярослава», розкопки 1952 р. - 1; реконструкція укріплень «міста Ярослава» - 2 (за П.О. Раппопортом). 108 ISSN 2078-0133 Додатково тут був викопаний рів гли- биною близько 2 м і шириною 4,5 м із трикутним профілем і нахилом сті- нок до 500 [19, с. 53]. Залишки валу з дерев’яними клітями досліджувалися В.М. Зоценком у 1990-х роках уздовж вул. Кудрявської. Розкопками на вул. Артема, 12 був виявлений рів із час- токолом, який простежений довжи- ною 38 м. Траса розкопок проходи- ла паралельно вул. Артема. Глибина рову складала 1 м, ширина – від 3,5 до 4,6 м. Продовження цих укріплень було виявлено на Кудрявському узво- зі, 3. Тобто, оборонні споруди оточува- ли на Кудрявці доволі обширну ділян- ку гори з прилягаючим мисом, загаль- на площа якого могла сягати 2 га. За своїм розташуванням, розмірами й типом оборонних споруд ця територія була городищем – частиною укріпле- ного посаду давнього Києва [10, с. 25]. Поділ. В другій половині ХІІ ст. Поділ мав систему дерев’яних укрі- плень – «столпіє». Вони помітно про- грають перед загальноміськими укрі- пленнями, але все ж становлять собою їх органічне продовження. На думку М.А. Сагайдака, найбільш вірогідні- шою лінією укріплень Подолу слід вважати трасу Юрковицького струмка. В цій зоні в 1988 р. на вул. Константинівській, 61 було виявлено тин із вертикаль- но вбитих грубих колод, який простягався вздовж правого берега струмка [20, с. 28–29]. Окільні райони Заміські двори і села, що займали ключові позиції міської околиці, ймо- вірно відігравали й певну роль у системі оборони Києва (рис. 7). З 1971 р. до кінця 1980-х років дослідження давньокиївської околиці вів Києво-окольний Рис. 6. Золоті ворота, повздовжній розріз – 1; план проїзду Золотих воріт з прилягаючими до них зрубами валу – 2 (за С.О. Висоцьким). 109Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 загін Київської археологічної експеди- ції Інституту археології АН УРСР під керівництвом І.І. Мовчана. Красний двір розташовував- ся на мису, що підноситься над рів- нем Дніпра приблизно на 70 м поміж Наводницькою (сучасний бульв. Дружби народів) та Видубицькою долиною. Укріплення верхнього май- данчику мису відділяли від основно- го плато площу близько 2 га. Рів про- стежено лише на глибину 4,5 м. Вал і частокіл до нашого часу не зберегли- ся. І.І. Мовчан припускає, що цей відо- мий за літописом князівський двір був також оборонним пунктом, який захи- щав Видубецький монастир, перепра- ву через Дніпро та південні підступи до центрального ядра Києва [14]. Укріплене поселення на території парку біля станції метро «Жовтнева» (зараз «Берестейська») було захід- ним форпостом міста. Пункт знаходився приблизно за 8 км від історично- го ядра давнього Києва й займав край виступу т.зв. Лук’янівського плато над Сирецькою долиною. Мис площею 3,5 га і висотою 30 м утворений з північного сходу півночі глибоким яром, а з південного заходу стрімкою та глибокою доли- ною р. Сирець. В західній частині городища збереглися незначні залишки валу, ширина підошви якого складала 7 м, висота – 1,5 м. Вал насипано з піщано- го суглинку, помітні сліди підсипок. З’ясовано, що він мав якісь дерев’яні кон- струкції, куди насипався пісок. Недалеко від залишків валу в північно-західній части поселення розташовувався в’їзд: залишилася неглибока балка, що спус- кається з городища у долину р. Сирець. Це єдине місце, по якому можна під- нятися на мис не лише пішки, але й гужовим транспортом. Головною задачею цього городища-селища була охорона західної околиці міста, а також виконання функції своєрідної митниці на західному київському шляху, вважає І.І. Мовчан [14, с. 127–131]. Монастирські садиби мали огорожу, іноді у вигляді стін, складених із цегли, як наприклад Києво-Печерська лавра та Софійський собор. Розташування не Рис. 7. Схема розміщення районів давньокиївської околиці: 1) Угорське, 2) Берестове, 3) Печерський монастир, 4) Красний двір, 5) Звіринецькі пече- ри, 6) Видубицький монастир, 7) Китаїв, 8) Предславине, 9) Язинь, 10) Шелвове, 11) сели- ще в районі станції метро Берестейська, 12) Кирилівський монастир, 13) Дорогожичі, 14) Лиса гора, 15) Клов (за І.І. Мовчаном). 110 ISSN 2078-0133 на валах, а на рівній поверхні, відсут- ність ровів перед стінами, наявність декоративних елементів вказують на їх радше художнє, а не воєнне значення. Водночас, ці стіни були пристосовані й до оборони [18, с. 117]. Насамперед це стосується Печерського монастиря, розташованого на ближній південній околиці стародавнього Києва. З само- го початку його існування, за літопи- сом, монастир мав оборонні споруди у вигляді дерев’яного частоколу (уже зга- дане «столпіє») [14]. Брама з Троїцькою надбрамною церквою збереглася донині й зараз є парадним в’їздом до монастиря. Брама мала фортифікаційне значення. Підхід до неї із зовнішнього боку, розташо- ваного між виступами стін, дозволяв прострілювати цей простір [1, с. 43; 31, с. 126]. Реставраційними роботами 1957–1958 років установлено, що вхід до монастиря мав один проріз, розта- шований у центральній частині, в боко- вих приміщеннях розміщувалася сторожа [8, с. 41]. Верхня частина споруди являє квадратну в плані чотирьохстовпну церк- ву з трьома апсидами, відкритими в товщі східної стіни. Чотири хрещатих у плані стовпи підтримують, через парусну систему, купол на високому бараба- ні. Барабан церкви давній, перекладено заново лише купол. Надбрамна церква і самі брами виконані у техніці змішаної кладки, характерної для київського зод- чества Х–ХІ ст. (рис. 8). Залишки кам’яно-цегляного муру, що огороджував у XII ст. Печерський монастир, виявлено археологічно. Розкопано кілька невеликих ділянок протяж- ністю 135 м. Досліджено місце, де мур стикувався з південно-західною лопат- кою брами [1, с. 40–43; 10, с. 108–112]. Встановлено, що фундаменти муру явля- ли собою 2 паралельні рови (глибина до 70 см, ширина близько 80 см), забутова- них рваним камінням (граніт, піщаник) і битою плінфою. Загальна ширина ровів становила 2,56 м. Верхня частина фундаменту являла собою вирівняний май- Рис. 8. План Троїцької надбрамної церкви – 1; Троїцька надбрамна церква, реконструкція Ю.С. Асєєва – 2 (за І.І. Мовчаном). 111Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 данчик по всій ширині ровів і проміжку між ними. На фундаментах ровів йшов мур у вигляді двох облицювань у дві цеглини, проміжок між ними заповнював- ся битою плінфою на вапняково-цем’янковому розчині. Облицьовувальні стіни відступали від зовнішнього краю фундаменту, утворюючи обріз шириною 28 см, тому ширина (товщина) стіни мала 2 м. Кладка стін місцями збереглася висотою на 3 ряди плінфи (до 28 см). Плінфа світло-жовтого чи червоно-жовтого кольо- рів, її середні розміри 19,5–23,5×25,6–28,8×3,9–4,2 см. Вона є характерною для київського зодчества другої половини XII ст. [1, с. 40–41]. Отже, наявність навколо монастиря могутнього муру свідчить про те, що Печерський монастир був потужним оборонним вузлом на найближчих під- ступах до міста [14, с. 74]. Гради – городища з правильною геометричною формою, які є залишками феодальних замків – княжих і боярських садиб, що були побудовані для захисту найбільш важливих річкових переправ [18, с. 173]. Вигурівське городище (ХI ст.) розташоване на лівому березі Дніпра в райо- ні сучасної Троєщини. За своїм плануванням – це один із варіантів городищ круг- лого типу, які замість штучних земляних укріплень по всій окружності мають з однієї сторони природні перепони – яр або урвище берега. Вал городища у вигля- ді майже правильного півкола впирається своїми кінцями у схил долинки, якою протікала р. Гнилуша. Із зовнішнього боку вала подекуди помітні сліди рову, що заплив [18, с. 44, рис. 17, 1]. Появу городища П.О. Раппопорт пов’язував із необ- хідністю посилення східних кордонів Київської землі у ХI ст. [18, с. 173]. Феофанія. Давньоруське городище ХІІ ст. відкрито в лісовому масиві між селами Новосілки, Хотів, Феофанія на високому мисі лівого берега вито- ку Хотівського струмка. Городище складається з двох частин, розташованих уздовж мису із заходу на схід. Кожна з цих частин має лінію укріплень. Вал і рів західної ділянки проходять в місці максимального звуження мису. Вал має висоту до 2 м при ширині 6–7 м. Перед валом добре помітний рів глибиною до 1,5 м при ширині 4–5 м. Береговий схил має добре виражену зміну крутиз- ни – сліди ескарпування. Східна частина городища розташовується на наступному розширенні мису і також має оборонну лінію в кінці майданчика, який звужується до 25 м. Тут збе- реглися сліди другої лінії укріплень, що з’єднують вершини північної та півден- ної балок. Вал сильно осунувся, його висота не перевищує 1 м, ширина 6–7 м, глибина рову – 0,7 м. З північного боку східний майданчик городища переходить у балку, яка могла використовуватись для в’їзду на городище з долини струмка. 112 ISSN 2078-0133 Відкрите городище, яке сто- яло на прадавньому шляху, є ще однією важливою ланкою пів- денної оборонної системи дав- нього Києва [17, с. 29 – 30, с. 36, рис. 1, 49, с. 54, рис. 20]. Китаївське городище роз- ташоване на південній околи- ці Києва, недалеко від колиш- нього селища Корчувате. Разом із селищем-посадом, курган- ним могильником і печерним лабіринтом воно складає єди- ний археологічний комплекс (рис. 9). Він знаходиться в 12 км південніше Старокиївської гори на високому правому березі Дніпра, вздовж краю надзаплавної тераси якого про- ходив, найвірогідніше, давній шлях із Києва на південь. Планування городища складне, його територія розчленована балками, ярами, штучними валами та ровами на 5 укріплених майданчиків. Перша частина (0,27 га) займає південно-західну частину підвищеного майданчи- ка на вершині мису й відокремлена валом і ровом від аналогічної за розміром (0,29 га) другої частини, що примикала до неї з півдня. На краях першого укрі- плення збереглись залишки невеликого валу, схили мису мають сліди ескарпу- вання. Друга частина городища захищена з напільного південного боку широ- ким і високим валом, насипаним на місці природного підвищення. На його східному краю простежуються залишки невеликого насипу. Обидві частини оточено валом, що проходить нижче, краєм мису, та включає до складу горо- дища третю, південно-східну частину площею 1,5 га. Ця ділянка городища, як показали дослідження 1947 р., була зруйнована десь у XVI–XVII ст. Вал навко- ло неї місцями зрізаний, культурний шар відсутній. Усі три частини городища у межах зовнішнього валу відокремлені від вузької частини мису природним балкоподібним глибоким яром, за яким роз- міщені ще 2 невеликі укріплені частини – четверта (0,05 га) та п’ята (0,11 га). Кожна з них відокремлена з напільного боку могутнім валом і ровом. Рис. 9. План Китаївського археологічного комплексу (за І.І. Мовчаном). 113Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 В’їзд на городище знаходився з північного боку, де й зараз. Добре про- стежується западина, котрою проходив шлях. Із напільного (південного) боку доступ на городище був неможливий – цьому заважали глибокі природні яри. На протилежному лівому березі струмка, що впадає у Дніпро (зараз стру- мок перетворено на ланцюг ставків), розташоване селище-посад давньорусько- го часу. Воно також мало укріплення. Рів у розрізі мав обриси трикутника вер- шиною до низу. Дно рову містилося на глибині 4 м від сучасної поверхні, в лес його врізано на 2,8 м. На рівні материка ширина рову у верхній частині станови- ла 3,6 м, а на давній денній поверхні – близько 4,5 м. Рів було простежено ще у двох місцях протягом близько 50 м. Укріплення на Китаївському селищі існували в X – на початку XI ст. Напрямок рову показує, що оборонна споруда відокремлювала невелику площу (близько 1,5 га) мису, утвореного вигином струмка. Ймовірно, що на початку XI ст. рів втратив свої оборонні функції та був засипаний. Можливо, існував вал, який складав комплекс із ровом. Його, певно, ліквідовано, а насип використано для засипки рову Необхідність в існуванні цієї укріпленої час- тини поселення відпала після спорудження наприкінці X ст. могутніх валів і ровів Китаївського городища [16]. Печера, що знаходиться під городищем, могла існувати у києворуський час і використовуватися захисниками городища. Один із входів до печери розташо- ваний в західному схилі городища і міг у давнину використовуватися для спо- лучення цитаделі з посадом. Дослідження Китаївського археологічного комплексу показують, що це була не звичайна фортеця, яких у ті часи було безліч. За розмірами дитинця та посаду його можна віднести до значних для свого часу міських утворень. Природна стрімкість схилів, панівне положення узвишшя над оточуючою територією, а також штучні укріплення робили його неприступною фортецею. Археологічні розкопки показують, що цей південний форпост стародавньо- го Києва припинив своє існування під час нападу орд Батия [16, с. 159–160]. Отже, вздовж р. Либідь на південній околиці міста, р. Сирець, яка текла із західної околиці на північний схід і впадала до р. Почайної, у другій половині X ст. існувала низка укріплених пунктів, що відігравали роль форпостів на ближ- ніх підступах до Києва. Аналіз реконструкцій оборонних укріплень київського дитинця Х в. На сьогоднішній день існують кілька реконструкцій укріплень давньо- го Києва. Найбільш переконливими є реконструкції валу «міста Ярослава» (рис. 5), де археологічні дані підкріплені слідами внутривальних конструк- цій на залишках Золотих воріт (рис. 6). Саме вони стали зразком для чисель- 114 ISSN 2078-0133 них ілюстрацій і макетів. Але дослідження 1990–2000-х років указують, що оборонні спору- ди Старокиївського городища та «міста Володимира» мали свої особливості, що відбило- ся у спробах їх реконструюва- ти. Розглянемо більш докладно проблемні моменти цих рекон- струкцій. Стосовно фортифіка- ції Старокиївського городи- ща В.К. Козюба цілком спра- ведливо вважає, що: «врахо- вуючи наявність переклад- ної конструкції стіни в рові, можна припустити, що поді- бної конструкції міг бути дерев’яно земляний насип укрі- плень городища» [12, с. 144]. Але є один сумнівний момент, на який вказує С.І. Климовський. За рекон- струкцією у викопаному рові спостерігається виступаю- чий у рів дерев’яний настил (рис. 11, 1). В.К. Козюба запев- нює, що: «виступаюча стіна унеможливлювала будь-який підйом знизу» [12, с. 143]. Проте, у цьому випадку ство- рюється «мертва зона», де як в укріпленні може знаходити- ся нападник, який з легкістю влаштує підпал чи, користу- ючись неуважністю супротив- ника, перейде у напад через якийсь проміжок часу [10]. Рис. 12. Реконструкція укріплень «міста Володимира» – 1 (за І.І. Мовчаном, Я.Є. Боровським, В.М. Гончаром); – 2 (за Ю.Е. Овчинниковим). Рис. 11. Реконструкція дерево-земляної стіни на вну- трішньому схилі рову Старокиївського городища за матеріалами розкопок 1908 року – 1 (за В.К. Козюбою); реконструкція укріплень Старокиївського городища – 2 (за Ю.Е. Овчинниковим). 115Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 Отже, найбільш вдалим варіантом схеми укріплень є встановлення дерев’яних клітей у системі валу – на кшталт каркасу, пов’язаних із підпорною дерево-земляною стіною рову, що починається від самого його низу. Нагорі валу повинні були знаходитися «заборола» невідомої нам конструкції (рис. 11, 2). Більше заперечень викликає реконструкція оборонних укріплень «міста Володимира» [15]. Вона, на думку деяких дослідників, має декілька слабких місць (рис. 12, 1). Глибина рову, згідно нахилу його стінок у 40–45°, повинна бути меншою (ймовірно, близько 5 м). Розташування стіни-городні висотою 6 м, заповненої ущільненим материковим ґрунтом, на краю рову малоймовір- не. Вона здійснювала б потужний тиск на край рову, і той міг би зруйнуватись, вважає В.К. Козюба [12, с. 245]. С.І. Климовський указує, що земляний насип із внутрішньої сторони оборонної стіни також археологічно не виявлений. Недоцільність влаштування частоколу перед ровом відмічають обидва вчені [11; 13]. Дійсно, нападники могли використовувати його як прикриття від стріл захисників. За літописами відомий прийом монголів, які «отиняли» міста під час штурму [18, с. 119]. Більш ймовірним було б розташування клітей у кіль- ка рядів – як у конструкції вала «міста Ярослава». Зовнішній ряд мав тримати укіс валу. Щоб зберегти схил валу від зсуву, було б достатньо на різних висотах цього ряду клітей кілька вертикальних стінок-сходинок, що спиралися на попе- речні колоди [13, с. 246]. Як це могло б виглядати так, як показано на нашій гра- фічній реконструкції (рис. 12, 2). Спроба кардинального перегляду основного принципу побудови дерево- земляних укріплень здійснена А.В. Григор’євим (рис. 10), який вважає, що «дерево-земляні стіни, встановлені безпосередньо на денну поверхню чи на вал, що з’явився раніше, не засипалися ззовні» [5, с. 65]. Зауважимо, що поді- бні думки висловлювалися авторами ХVIII ст. при опису давньруських фор- тифікаційних споруд, дублювалися деякими істориками ХІХ – початку ХХ ст. й були піддані А.П. Раппопортом нищівній критиці [18, с. 17–18]. Останній переконливо аргументував перевагу земляних насипів-валів, які мають кілька- сотлітню традицію, що сягає ранньослов’янського часу. Подвійні стіни, заби- ті землею, як правило, не застосовувалися, оскільки в умовах пасивної облоги й відсутності каменеметальних машин вони не мали переваг перед простими дерев’яними стінами [18, с. 66–116]. Висновки Один із найбільш важливих принципів фортифікаційної науки свідчить, що чим довше фронт оборони, тим більше ворожих військ для свого ото- чення він вимагає й тим більше часу та робіт треба затратити атакуючим, аби його знищити. Отже, розвиток фортифікації давнього Києва ІX – пер- 116 ISSN 2078-0133 шої половини XIІІ ст. відбувався ціл- ком відповідаючи умовам свого часу. В XII–XIII ст., коли Київ досягає най- більших розмірів, він являв собою велику та потужну фортецю. Основою оборони давнього Києва в ІХ–ХІІІ ст. були глибокі рови та потуж- ні круті земляні вали. Земляними вала- ми з дерев’яними стінами були обне- сені не тільки центральні райони міста – Верхній Київ, але й деякі посадські частини. Дерев’яні стіни, що служили додатковою перешкодою для ворога та прикриттям для захисників, або бойові площадки інших типів археологічно не фіксуються. Вежі не грали значної ролі в обороні й у давньому Києві відомі виключно як надбрамні, іноді з храмовими будівлями нагорі. Суттєву роль в обо- роні міста відігравали приміські села та слободи, заміські монастирі, князівські двори, городища-фортеці, що утворювали разом либідсько-сирецьку оборонну лінію. На лівому березі Дніпра існувало Вигурівське городище. В обов’язки цих пунктів входило відбиття першого удару, контроль за сухопутними та водними шляхами. Тож, враховуючи місцеві топографічні особливості київського узгір’я, що панувало над усіма навколишніми територіями, слід визнати, що воєнно-тех- нічні можливості київської фортеці ІХ–XIІІ ст. робили її неприступною. Автор не претендує на повне висвітлення теми, але навіть у цьому неве- ликому матеріалі наочною є недостатність археологічних даних щодо бага- тьох пунктів оборонної системи Давнього Києва. Так, наприклад, не відо- мі фортифікації Замкової гори києворуського часу. Датування укріплень на південному мисі Лисої гори (Хоревиця за В.Б. Антоновичем, Юрковиця за П.П. Толочко) вважається досі не з’ясованим [14, с. 134]. Хоча за результа- тами розкопок Є.В. Максимова 1965 року є підстави датувати його ІІ–І ст. до н.е. [10, с. 22]. З укріплень «міста Ізяслава» відомі лише 2 лінії «стовп’я» біля Михайлівського Золотоверхого собору, які були зафіксовані в 1999 р. Архітектурно-археологічною експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Г.Ю. Івакіна [13, с. 266]. Нічого не знаємо ми про зовніш- ній вигляд, розміри, характер споруди, матеріал, з якого були зведені Жидівські Рис. 10. Розріз «валу» і реконструкція укріплень поселення біля с. Горбово (за А.В. Григор’євим). 117Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 й інші відомі лише за літописом ворота. Не виявлені укріплення Дорогожича, який вписується в півколо західного оборонного рубежу [14, с. 132–133]. Однак, абсолютну перевагу саме археологічних джерел показують істотні уточнення розташування та характеру укріплень «міста Володимира», зроблені за результатами розкопок 1990–2000 років. Нові матеріали та дискусія стосовно основних принципів фортифікації Давньої Русі надають можливість для рекон- струкцій певних ділянок оборони й відтворення процесу будування та вдоско- налення укріплень Давнього Києва. Насамкінець, хотілося б висловити щиру подяку за корисні зауваження стосовно змісту роботи дослідникам – І.І. Мовчану, О.В. Цвек, В.К. Козюбі, С.І. Климовському, а також науковому керівникові Е.В. Овчинникову. Джерела та література 1. Асеев Ю.С. Богусевич В.А. Воєнно-оборонні стіни ХІІ ст. в Києво Печерській Лаврі. – К., 1951. 2. Асеев Ю.С. Древний Киев (Х–ХVII вв.). – М., 1956. 3. Боровський Я.Є, Мовчан І.І. Південні (Софійські) Ворота В Оборонній Системі Київського Дитинця // Історія Русі–України (історико-археологічний збірник).– К., 1998. 4. Высоцкий С.А. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982. 5. Григорьев А.В. Северская земля в VIII – начале ХІ века по археологическим данным. – Тула, 2000. 6. Єфименко П.П., Богусевич В.А. Кріпость Ярослава Мудрого в Києві // Вісник АН УРСР. – Ч. 12. – К., 1952. 7. Каргер М.К. Древний Киев. – К., 1958. 8. Килессо С.К. Киево-Печерская лавра.–М. : Искусство, 1975. 9. Килиевич С.Р. Детинец Киева IX – первой половины XIII веков. – К. : Наукова думка., 1982. 10. Климовский С.И. Замковая гора в Киеве: Пять тысяч лет истории: историческая литература. – К.: Стилос, 2005. 11. Климовський С. Грады Кия и Владимира: Тип и время постройки укреплений // Старожитності Верхнього Подністров’я. – К.: Стилос, 2008. 12. Козюба В.К. Городище на Старокиївській горі // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII-X ст. (Збірка наукових праць). – К., 2004. 13. Козюба В.К. «Місто Володимира» у Києві: історична реальність чи історіонрафічний міф? // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради (Збірка наукових праць). – К., 2008. 14. Мовчан І.І. Давньокиївська околиця. – К. : Наукова думка, 1993. 15. Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М. Нове у вивченні оборонних споруд Києва // Нові дослідження давніх пам’яток Києва. – К., 2003. 16. Моргунов Ю.Ю. Фортификация Южной Руси X–XIII вв. – М. : Наука, 2009. 17. Петрашенко В.А., Козюба В.К. Археологічні пам’ятки басейну р. Віти в Київському Подніпров’ї. – К., 1993. 18. Раппопорт П.О. Очерки по истории русского военного зодчества Х–ХІІІ вв. – М. : Наука, 1956. 19. Сагайдак М.А. Великий город Ярослава Київ. – К. : Наукова думка, 1982. 20. Сагайдак М.А. Давньокиївський Поділ. – К. : Наукова думка, 1991. 21. Самойловський І.М. Розвідки і розкопки в Києві та його околицях в 1947–1948 рр. // Археологія Поділля. – К., 1952. – Т. ІІІ. 22. Толочко П.П. До топографії давнього Києва // Археологія. – К., 1965. – Т. XVIII. 23. Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. – К. : Наукова думка, 1972. 24. Толочко П.П. Київська Русь. – К. : Абрис, 1996. 118 ISSN 2078-0133 Овчинников Ю.Е. Фортификация Киева IX – первой половины XIИИ ст. (по ма- териалам археологических исследований) Статья посвящена изучению и локализации фортификационных сооружений Киева IX – первой половины XIII в. по материалам археологических исследований. Ключевые слова: фортификационное сооружение, археологическое исследование, памятник, Киев. Ovchynnykov Yu.E. Fortifi cation of Kiev IX – the fi rst half of XIII century (based on archaeological research) The article is devoted to study the localization and fortifi cations Kiev IX –the fi rst half of XIII centuries for archaeological research. Key words: fortifi cations, archaeological research, monument, Kyiv. Подано до друку: 21.02.2012 р.

Фортифікації Києва ІX – першої половини XIІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень)

Репозитарії

Схожі ресурси