Володимир Щербина – дослідник київської старовини

У статті досліджується наукова спадщина В. Щербини, присвячена вивченню історії м. Києва та його околиць, а також чинники, які вплинули на формування наукових поглядів ученого....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Желєзко, А.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2012
Schriftenreihe:	Праці Центру пам’яткознавства
Schlagworte:	Історичні постаті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80747
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Володимир Щербина – дослідник київської старовини / А.М. Желєзко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 178-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-80747
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-807472015-04-25T03:01:37Z Володимир Щербина – дослідник київської старовини Желєзко, А.М. Історичні постаті У статті досліджується наукова спадщина В. Щербини, присвячена вивченню історії м. Києва та його околиць, а також чинники, які вплинули на формування наукових поглядів ученого. В статье исследуется научное наследие В. Щербины, посвященное изучению истории г. Киева и его околиц, а также факторы, которые повлияли на формирование его научных взглядов. The scientifi c heritage of V. Shcherbyna, devoted to the study of history of Kyiv and the factors that infl uenced on the formation of his scientifi c views are examined in this article. 2012 Article Володимир Щербина – дослідник київської старовини / А.М. Желєзко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 178-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80747 94(477-25)«ЩЕРБИНА» uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні постаті Історичні постаті
spellingShingle	Історичні постаті Історичні постаті Желєзко, А.М. Володимир Щербина – дослідник київської старовини Праці Центру пам’яткознавства
description	У статті досліджується наукова спадщина В. Щербини, присвячена вивченню історії м. Києва та його околиць, а також чинники, які вплинули на формування наукових поглядів ученого.
format	Article
author	Желєзко, А.М.
author_facet	Желєзко, А.М.
author_sort	Желєзко, А.М.
title	Володимир Щербина – дослідник київської старовини
title_short	Володимир Щербина – дослідник київської старовини
title_full	Володимир Щербина – дослідник київської старовини
title_fullStr	Володимир Щербина – дослідник київської старовини
title_full_unstemmed	Володимир Щербина – дослідник київської старовини
title_sort	володимир щербина – дослідник київської старовини
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2012
topic_facet	Історичні постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80747
citation_txt	Володимир Щербина – дослідник київської старовини / А.М. Желєзко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 178-186. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT želêzkoam volodimirŝerbinadoslídnikkiívsʹkoístarovini
first_indexed	2025-07-06T04:46:53Z
last_indexed	2025-07-06T04:46:53Z
_version_	1836871543781588992
fulltext	178 ISSN 2078-0133 Ðîçä³ë V²ÑÒÎÐÈ×Í² ÏÎÑÒÀÒ² УДК 94(477-25)«ЩЕРБИНА» А.М. ЖЕЛЄЗКО Володимир Щербина – дослідник київської старовини У статті досліджується наукова спадщина В. Щербини, при- свячена вивченню історії м. Києва та його околиць, а також чинни- ки, які вплинули на формування наукових поглядів ученого. Ключові слова: Володимир Щербина, Київ, Київщина, києвоз- навство, лавра, Стрілецька та Рейтарська вулиці, Шулявка, музей. Одним із пріоритетних напрямків досліджень сучасної української історіографії є вивчення науко- вої спадщини провідних істориків, діяльність яких була пов’язана з краєзнавчими дослідженнями м. Києва. Поряд із такими відомими вченими-дослідниками істо- рії Києва як М. Берлинський, М. Максимович, М. Закрев- ський, М. Петров, В. Антонович, М. Грушевський, В. Ляскоронський, К. Шероцький, М. Біляшівський, П. Лебединцев, А. Лобода впевнено можна постави- ти видатного історика, археографа, джерелознавця, архівіста, члена-кореспондента ВУАН, освітнього та громадського діяча Володимира Івановича Щербину (1850–1936). Його наукова діяльність і творча спадщи- на на довгі роки були незаслужено забуті. Тому необ- хідно дослідити науковий внесок ученого в історич- не краєзнавство як складову історичної науки, особли- во його києвознавчі розвідки. В цьому й полягає мета нашого дослідження. У вітчизняній історіографії недостатньо уваги приділялося вивченню постаті В. Щербини, хоча про його багатогранну діяльність згадується майже в усіх національних енциклопедіях, де йому присвячені неве- ликі замітки. У 1926 р. ВУАН урочисто вшанувала дослідни- ка з приводу п’ятдесятиріччя його науково-академічної й освітянської діяльності. М. Грушевський присвятив 179Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 науковцю замітку «Історикові Київа» [3], в якій коротко описав його життєвий шлях і підкреслив унесок в українську науку. За знання з історії Києва академік називав Володимира Івановича «Нестором київських істориків». Учні В.І. Щербини, співробітники Комісії з історії Києва і Правобережної України С. Глушко [2], К. Антипович [7], та С. Шамрай [10] присвятили вчите- лю окремі статті. Значним внеском у розроблення даної проблеми стала дисертаційна робота Т. Тороповської, яка дослідила й висвітлила громадську, культурно- просвітницьку і наукову діяльність В. Щербини [9]. Серед сучасних дослідників наукової діяльності В. Щербини варто зазна- чити І. Вербу, який у своїй статті «Праця Володимира Щербини «Гетьманство К.Г. Розумовського в связи с предыдущею историей Малороссии» [1] розкрив зміст кандидатської дисертації вченого та обставини її написання. Володимир Іванович Щербина – потомок корінних київських родин, пов’язаний із Києвом своїми дитячими та юнацькими переживаннями, освітою й науковими інтересами, піввіковою культурною й громадською діяльністю, київ- ський патріот, закоханий у своє рідне місто, він віддає всі свої сили та час дослі- дженню історії Києва. Його мета: написати комплексну історію рідного міста від періоду приєднання України до Московської держави до початку ХХ ст., одночас- но акцентуючи увагу на яскравих моментах політичного, соціального, культур- ного та духовного життя міста. Вчений «пильно використовує архівний матеріал, досліджує ощаджені часом будови, збирає спогади сучасників, що кидають про- мінчики світла на загальну еволюцію Київського життя» [7, арк. 2–3]. Цінність наукових робіт В. Щербини полягає в тому, що досліджую- чи історію різних установ, монументальних пам’яток чи подій він шукає не схеми, а живих людей минулого. В їх діяльності, інтересах, переживаннях «відкриває власне те вічно-людське, що притягає сучасну людину до того давно минулого і пережитого» [3, с. 4]. У 1868–1873 роках В. Щербина навчався в Університеті Св. Володимира під керівництвом В. Антоновича та М. Драгоманова. Паралельно він займався в архівному гуртку, заняття якого проводилися в центральному історичному архі- ві під керівництвом проф. В. Антоновича, де найбільшу увагу слухачів керівник гуртка звертав на методику дослідження архівних джерел та їх систематизацію. Все це пізніше стало в нагоді В. Щербині в його науковій роботі. Результатом діяльності стала канди датська дисертація «Гетманство Кирилла Григорьевича Разумовского в связи с предшествующей историей Малороссии». Навчаючись в університеті, В. Щербина перебував членом київської «Старої Громади». Разом із М. Драгомановим, В. Антоновичем, Я. Шульгиним, 180 ISSN 2078-0133 О. Русовим він брав участь у її засіданнях. Володимир Іванович дотримував- ся ліберальних поглядів, приділяв головну увагу вивченню української культу- ри, мови, історії. Навчання в університеті – важливий етап у науковій кар’єрі В. Щербини. Університет спрямував майбутнього науковця на індивідуальну творчу працю, озброїв його інструментарієм історика, скерував на громадську роботу. В. Щербина був членом Київського історико-архівного гуртка, також співп- рацював з київською Археологічною комісією й входив до Історичного товари- ства Нестора-літописця, де виступав з доповідями на засіданнях, організовував публічні лекції, співпрацював з редакцією журналу «Киевская Старина». Також був активним діячем УНТ в Києві, входив до його історичної секції. Разом із М. Грушевським, М. Василенком, Ф. Вовком, М. Лисенком, П. Житецьким, Б. Грінченком й іншими відомими українськими діячами організовував публічні засідання, сприяв виданню наукової продукції [2, с. ІХ–ХІ]. З часом В. Щербина розуміє, що все більше захоплюється історією Києва й Київщини. Робота в Київському центральному архіві й інших архівосховищах давала йому все новий і новий матеріал для наукових розвідок. У результаті дослі- джень у журналах «Киевская Старина» та «Чтениях Исторического Общества Нестора Летописца», починаючи з 1891 р., з’являється низка цінних розвідок В. Щербини з історії Києва. Протягом 1891–1899 років лише в «Киевской Старине» було надруковано 35 його наукових праць. Окрім статей, друкували- ся також його рецензії, замітки з української історії, літератури, мистецтва тощо. Для всебічного вивчення топографії місцевостей, решток культури й побу- ту населення, В. Щербина часто подорожує – як за дорученням наукових това- риств, так і за власною ініціативою. Влітку 1901 р. за дорученням Товариства Нестора Літописця та Московського Археологічного товариства він спільно з Л. Добровольським здійснили декілька екскурсій територією Васильківського та Бердичівського повітів. Метою подорожі було обстеження дерев’яних будівель на місцях і розшукування стародруків й рукописів, які мали історичне значення. Було обстежено 34 місцевості, зібрано велику кількість стародруків і пам’яток мисте- цтва, зроблено низку фотографічних знімків і планів різних історичних будівель. Сьогодні більшість з цих споруд втрачена, відтак дослідження В. Щербини та Л. Добровольського є єдиним джерелом до історії пам’яток цих регіонів [2, с. ХІІІ]. В. Щербина був одним із фундаторів Київського художньо-промислового і наукового музею (сучасний Національний музей України), входив до складу відділу «Старий Київ» цього музею. Під його керівництвом готувалося видан- ня «Материалы по истории и топографии старого Киева» – справжньої енци- клопедії київської старовини [4]. 181Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 З 1920 р. В. Щербина працював у Національній бібліотеці при Український академії наук, потім у Третьому та Першому відділах Академії. Не дивлячись на поважний вік, він був активним і діяльним членом академічних історичної сек- ції, Археографічної комісії, порайонних комісій для дослідження історії України. За час роботи в Академії науковий доробок вченого значно зріс. Про це свід- чать численні його праці в журналі «Україні», різних наукових збірках й інших академічних виданнях. Здебільшого – це праці, які стосуються історії Києва та його околиць: «Два Київські генерал-губернатори першої половини XVIII віку», «Боротьба Київа за автономію», «Спомини у Київі про рід Іпсіланті», «Київ в 20-х роках ХІХ ст.», «Участь Київа у Законодавчій Комісії 1767 р.», «Документи до історії Київа 1494–1835 р.р.» [2, с. XIV]. У 1924 р. В. Щербину за клопотанням М. Грушевського було обрано чле- ном-кореспондентом ВУАН. Того ж року Володимир Іванович очолив Комісію історії Києва та Правобережжя. Під керівництвом В.Щербини було складено збірник «Старий Київ», у 1926 р. видана збірка «Київ та його околиці в істо- рії та пам’ятках» [15]. Саме В. Щербина розробив новий напрямок у краєзнав- стві – наукове києвознавство, у межах якого сам працював упродовж 50 років. Головними джерелами, якими користувався вчений у своїх дослідженнях, були жалувані грамоти, привілеї, накази, офіційні документи, які визначали права міста. Але, як зазначав Володимир Іванович: «У всіх джерелах є багато цінного матеріалу, але є багато і недоліків» [9, с. 14] . Тому важливим критерієм у дослі- дженнях науковця було його критичне ставлення до цих документів. Так, напри- клад, у його ґрунтовній праці «Нариси з історії Київа, відколи приєднано його до Московської держави, до початку світової війни і революції (1654–1914 рр.)» автор зазначає, що твори з історії Києва за період 1654–1914 роки «містять у собі силу коштовного матеріалу, але всі ці твори викладено аналітичною методою і не дають синтези» [8, арк. 1]. Проаналізувавши українську та російську історіогра- фію досліджуваного періоду, В. Щербина у своїх нарисах виділив й узагальнив основні періоди в історичному житті міста за останні 260 років. Перший період «Київ у другій половині XVII ст.» дослідник назвав роз- квітом української культури після звільнення України від Польщі. Осередком цієї культури був Київ. Самоврядування міське та церковне, вільна торгівля внутрішня й зовнішня, шкільна освіта, національна література, національне мистецтво — такі були характерні особливості зазначеного періоду. Другий період історії Києва «Київ у XVIII ст.» характеризувався боротьбою між залишками давньої української культури та централізаторським спрямуван- ням російської влади і впливом західноєвропейської культури з півночі. Характерною особливістю третього періоду «Київ у першій чверті ХІХ ст.» автор виділяє «перевагу польської культури у місті й у цілому краї». 182 ISSN 2078-0133 Четвертий період «Київ у другій чверті ХІХ ст.» називає добою засто- сування до міста ро сійської системи офіційної народності (за програмою Уварова) [8, арк. 17–23]. П’ятий період «Київ у другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст.». Саме м. Київ у цей період був одним із найбільш культурних міст всієї Європи та, разом із тим, осередком України, яка почала відроджуватися [8, арк. 23–29]. Отже, Володимир Іванович досліджував історію Києва у більш ширшо- му контексті, ніж його попередники. Він намагався осягнути та відобразити особливості історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті. Дослідженню Києва та його околиць він присвятив більше 40 статей і монографію «Нові студії з історії Києва», яка вийшла друком у 1926 р. Тривалий час Володимир Іванович Щербина працював у лаврському архі- ві. Досліджуючи низку документів, він виявив мапу Київського повіту дру- гої половини XVIII ст., яка складалася з двох частин і називалася «Карта вокруг Киева лежащим местечкам, селам и деревням, снятая в 1748 году, с показаниемъпольского владения с Российскою империею границ». На цій мапі Київський повіт має площу близько 1800 кв. верст, межі повіту ширші, ніж позначено у трактаті про Вічний мир (1686). Дослідник виявив територію (пів- денно-західний кут) – досить великий простір, який офіційно у трактаті не вка- заний. На мапі зображені цікаві фортифікаційні спорудження: великий вал біля с. Плисецьке, форпости, маяки. Вал тягнеться з півдня на північ між верхніми час- тинами Стугни й Ірпеня протягом 12 верств. Уздовж валу виявлено 5 форпостів. З обох кордонів Стугни й Ірпеня зображено багато маяків. Розташовані вони гру- пами по три та по два. І біля кожної групи маяків зображена будівля. Ймовірно, що це були вишки для вартових. Маяки здебільшого були розташовані на півден- но-західному кордоні від Стугни, їх було приблизно 50; на північному боці Ірпеня їх було не більше 15 [12, с. 58–59]. Згідно цієї мапи, можна зробити висновок, що південна межа Київського повіту XVIII ст. була більш небезпечна, ніж північна. В. Щербина досконало дослідив будівлі Києво-Печерської лаври на основі малодосліджених і деяких друкованих матеріалів. У 1718 р. у лаврі ста- лася велика пожежа, яка зруйнувала більшу частину монастирських будівель – друкарню, бібліо теку, архів, келії й інші. В усіх дослідженнях, присвячених Києво-Печерській лаврі, а також у різних путівниках по Києву вказується, що велика лаврська церква (Успенський собор) й узагалі всі будівлі, що знахо- дяться на території лаври, отримали свій сучасний вигляд у процесі реставра- ції після пожежі. Але як виглядали ці будівлі до пожежі, за яких обставин та на які кошти і ким проведено цю реставрацію – не згадувалося. У лаврському архіві збереглося «Дело о возобновлении в Печерской Лавре погорелой в 1718 г. церкви и монастиря», де містилися дані про вигляд будівель, 183Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 що збудував І. Мазепа. Довгочасне замовчування цих даних можна пояснити з одного боку бажанням знищити спогади про І. Мазепу, а з іншого – тим фактом, що не всі документи збереглися під час пожежі. Проте, документи, що збере- глися, містять низку цікавих фактів. Наприклад, разом із описом Мазепинського муру навколо лаври, доповідається про збудування трьох мурованих церков: «единой на вратах экономических Всех святых, другой – Иоанна Кущника, на рогу от улицы стоячей, третьей – святого Онуфрия» [11, с. 103–104]. В лавр- ському архіві є окрема справа про різьбярів, які виготовили іконостас у собор- ній церкві лаври коштами гетьмана І. Скоропадського. Після смерті останнього справу продовжила його вдова Анастасія Марківна, яка мала великий авторитет в Україні ще за життя свого чоловіка. Протягом 10 років проводилося віднов- лення собору та будівництво інших будинків у суто українському стилі. Велику лаврську дзвіницю, за дослідженнями вченого, збудував німецький архітектор І. Шедель у новому академічному стилі. [11, с. 104–105]. У Києві є багато вулиць і місцевостей, що мають назви, які зберегли- ся з різних періодів історії міста. У Старому Києві, біля Софійського собо- ру є дві вулиці, що мають малозрозумілі назви «Стрілецька» та «Рейтарська». Походження назв цих вулиць дослідив В. Щербина. Назви згаданих вулиць збереглися відтоді, коли у Києві, за доби Б. Хмельницького, з’явилися «мос- ковські воєводи та московська залога», головну частину яких становили стрільці – старовинне постійне військо Московської держави ще з часу Івана Грозного. При ньому були ватаги нового війська – кінні чати під назвою рей- тарів. Рейтари були частиною війська «чужиземного строю», набиралися з чужинців, але з часом до рейтарів стали вербувати і московитів. У Києві стрільці з’явилися в 1654 р. разом із московськими воєводами. Оселилися вони біля фортеці, яку було збудовано на фундаменті давніх валів княжої доби. Там вони заснували свою «Стрілецьку слободу», про яку й досі нагадує назва вулиці – Стрілецька. Коли з’явилися рейтари – невідомо. Оселилися вони у міщанському «місті», на Подолі, там, де було місце для випасу коней. Міщани були стурбовані їх при- сутністю, бо вважали це порушенням своїх прав і привілеїв. У 1666 р. вони звер- нулися до київського воєводи П. Шереметьєва з проханням вивести рейтарів у «город», тобто у старокиївську фортецю, де знаходилася решта московської зало- ги. Таким чином, опосередковано через П. Шереметьєва з’явилася у Києві вул. Рейтарська, неподалік Софійського собору [12, с. 65]. Серед києвознавчих розвідок В.І. Щербини центральне місце посідає розвідка «Шулявщина (або Шулявка)» [14]. Автор починає своє досліджен- ня з південно-західної частини Києва, де розташовані корпуси Політехнічного 184 ISSN 2078-0133 інституту. На думку дослідника, назва Шулявка (Раковка) походить від назви птаха шуляка, схоже до інших назв багатьох місцевостей. Найдавніші згадки про Шулявку відносяться до ХІІ ст. У 1146 р. тут вирішувалася доля Києва. Онук Володимира Мономаха – Ізяслав Мстиславович за згодою киян, які не любили правлячої тоді в Києві гілки династії – Ольговичів, підступив до стольного граду. Ольговичі змушені були втікати. Ігор Ольгович, який посідав київський престол після смерті свого брата Всеволода, не встиг втекти – загруз із конем у болоті й був захоплений у полон. Місцевість, де це відбувалося називається у літописі «Шелвов борк», тобто борок-лісок. Як стверджує В. Щербина, М. Карамзін і М. Максимович вважали, що це й була Шулявка. В 1161 р. в літописі згадується «сільце під Шелвовим борком, де тодішній князь київський Ростислав Мстиславович час- тував князів чернігівських Олега та Святослава, небожів того Ігоря Ольговича». За припущеннями дослідника, мабуть це «сільце» було початком пізнішої Шулявки [14, с. 61]. За дослідженнями вченого, подальші згадки про Шулявку з’являються у XVIII ст., коли був збудований двоповерховий дерев’яний будинок для літнього відпочинку київського митрополита, а біля нього насаджений бере- зовий гайок, із якого починалася Кадетський гай («Кадетська роща»). В роди- ні Щербин зберігся малюнок цього будинку. Це маленька акварель 30-х років XIX ст. Мати В. Щербини часто показувала його своїм дітям і казала, що це – Шулявка, де вона гуляла, коли була молодою зі своїм батьком і його товаришем, проф. Київського університету М. Максимовичем. Згодом В. Щербина передав цей малюнок до історичного музею імені Тараса Шевченка [14, с. 62]. При Всеукраїнському Археологічному комітеті існувала Комісія Старого Києва. До її складу входив і В. Щербина. Її співробітники, крім іншого, займа- лася археологічними розкопками на території Києва. Було виявлено велику кіль- кість різних експонатів, починаючи від доби палеоліту й закінчуючи сьогоден- ням. Члени Комісії подали клопотання до київської міської влади щодо виділен- ня приміщення для створення муніципального музею у Києві. План організації музею був розроблений під керівництвом В. Щербини і переданий до виконкому разом із пояснювальною запискою. Музей мав поділя- тися на 4 відділи: геологічний, передісторичної доби, історичної доби, сучасний стан Києва [6]. У пояснювальній записці зазначалося, що характерною особли- вістю майбутнього музею має бути комплексне відтворення минулого та сього- дення: «пам’ятки, що ілюструють життя різних історичних епох, розкидані по різних музеях м. Києва, України. В кращому випадку вони ілюструють окре- мі сторони життя. Обов’язок киян, науковців, чиновників – допомогти поєдна- ти минуле з ілюстраціями сучасного будівництва з перспективами подальшого 185Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 розвитку міста» [14, арк. 41]. Науковці разом із В. Щербиною провели величез- ну роботу щодо створення згаданого музею у Києві. Проте, на жаль, їхнє кло- потання залишилися безрезультатними. Володимир Іванович Щербина, крім наукової діяльності, займався також педагогічною роботою – читав лекції з історії пам’яток міста Києва та Київщини, проводив практичні заняття, приймав екзамени, писав рецензії, працював з аспі- рантами. У 1930 р. досліднику виповнилося 80 років і він вийшов на пенсію. Помер у 1936 р., похований на Звіринецькому кладовищі у Києві. Отже, творча спадщина В. Щербини не вичерпується опублікованими працями. У його доробку – монографія, близько 100 наукових статей і рецен- зій. Наукові дослідження вченого й понині зберігають велике значення, оскіль- ки синтезують у собі підсумки як його власних розвідок, так і результати досліджень його попередників з історії Києва. В.І. Щербина впродовж своєї п’ятдесятирічної наукової діяльності зробив важливий внесок у розвиток істо- ричного краєзнавства, що ставить його ім’я у перші лави видатних українських учених, видатних українців загалом. Джерела та література 1. Верба І.В. Праця Володимира Щербини «Гетьманство К.Г. Розумовського в связи с предыдущею историей Малороссии» / І. В. Верба // Наукові праці історичного факультету Запорізького наці- онального університету. – Вип. XXVI. – Запоріжжя, 2009. – С. 117–118. 2. Глушко С. П’ядесятиріччя науково-педагогічної і громадської діяльності В.І. Щербини / С. Глушко // Нові студії з історії Києва В.І. Щербини. – К. : УАН, 1926. – C. IX–XIV. 3. Грушевський М. Історикові Києва / М. Грушевський // Нові студії з історії Києва В. І. Щербини, члена-кореспондента УАН і керівничого над працями комісії історії Києва і Правобережжя. – К. : УАН, 1926. – С. 3–5. 4. Державний архів м. Києва, ф. 304, оп. 1, спр. 1, 000 арк. 32–33. 5. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. Х, № 14833– 14852, 476 арк. 6. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. Х, № 10077– 10120, 72 арк. 7. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. Х, № 15069, 13 арк. 8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. Х, № 15070– 15073, 30 арк. 9. Тороповська Т.М. Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність В. Щербини (1850–1936) : Автореф. дис. … канд.. істор. наук: 09.00.12 / Т.М. Тороповська. – К., 2004. – 17 с. 10. Шамрай С. Праці В.І. Щербини з історії Правобережжя / С. Шамрай // Нові студії з історії Києва В.І. Щербини. – К., 1926. – С. XV–XXIII. 11. Щербина В. Головні будівлі Печерської Лаври (За матеріалами лаврського архіву) / В. Щербина // Нові студії з історії Києва В. Щербини. – К. : УАН, 1926. – С. 67–105. 12. Щербина В. Мапа Київського повіту половини XVIII ст. / В. Щербина // Нові студії з історії Києва В. Щербини. – К. : УАН, 1926. – С. 58–59. 13. Щербина В. Стрілецька та Рейтарська вулиці у Києві / В. Щербина // Нові студії з історії Києва В. Щербини. – К. : УАН, 1926. – С. 64–66. 14. Щербина В. Шулявщина (або Шулявка) / В. Щербина // Нові студії з історії Києва В. Щербини. – К. : УАН, 1926. – С. 61–63. 186 ISSN 2078-0133 Железко А.Н. Владимир Щербина – исследователь киевской старины В статье исследуется научное наследие В. Щербины, посвященное изучению истории г. Киева и его околиц, а также факторы, которые повлияли на формирование его научных взглядов. Ключевые слова: Владимир Щербина, Киев, Киевщина, киевоведение, лавра, Стрелецкая и Рейтарская улицы, Шулявка, музей. Zhelezko A.M. Volodymyr Shcherbyna as a researcher of the Kyiv antiquity The scientifi c heritage of V. Shcherbyna, devoted to the study of history of Kyiv and the factors that infl uenced on the formation of his scientifi c views are examined in this article. Key words: Volodymyr Shcherbyna, Kyiv, Kyiv region, the study of Kyiv, Laura, Strilet- ska Street, Reytarska Street, Shulyavka, museum. Подано до друку: 09.04.2012 р. УДК 351.853(477.73)«1918/1920»(092) І.О. СТАРЕНЬКИЙ Пам’яткоохоронна діяльність П.В. Клименка на Поділлі у 1918–1920 роках У статті розглядається пам’яткоохоронна діяльність Пилипа Васильовича Клименка на Поділлі, його участь у діяльності пам’яткоохоронних організацій, роль у збереженні архівної спадщини. Ключові слова: охорона пам’яток, Поділля, П.В. Клименко, Відділ охорони пам’яток старовини та мистецтва, Українська революція. В умовах руйнації та необдуманої перебудови історико-культурних пам’яток, актуальною є проблема вивчення пам’яткоохоронного руху для використання його кращих надбань на сучасному періоді розвитку країни. Повною мірою це стосується й території Поділля. Активну пам’яткоохоронну діяльність на Поділлі розгорнув Пилип Васильович Клименко. Певні аспекти досліджуваної проблеми вивчали О.О. Нестуля [1], М.Б. Петров [2], В.П. Ляхоцький [3], І. Дивний [4], І. Матяш [5] 1 інші. Проте, досі питання залишається недостатньо вивченим. Пилип Васильович Клименко прибув до Кам’янця-Подільського в 1918 р. 30 грудня 1918 р. його було призначено екстраординарним професо- ром Кам’янець-Подільського державного українського університету (далі – КПДУУ) на кафедрі історії [6]. Згідно протоколу комісії з розподілу професо- рів за розрядами 23 травня 1919 р., він займав посаду декана історико-філо- логічного факультету, на яку був призначений ректором Іваном Івановичем Огієнком 5 лютого того ж року [7].

Володимир Щербина – дослідник київської старовини

Institution

Ähnliche Einträge