Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)

Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)

Стаття присвячена специфіці монографічного дослідження музейних пам’яток із застосуванням мультидисциплінарного підходу. Автор розкриває історико-культурну інформацію, що несуть середньовічні шаблі: уточнює датування, висуває і обґрунтовує гіпотези щодо їхньої етнокультурної приналежності й особливо...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2012
1. Verfasser: Руденко, С.Б.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2012
Schriftenreihe:Праці Центру пам’яткознавства
Schlagworte:
Дискусійні проблеми, гіпотези
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80757
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України) / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 274-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-80757
record_format dspace
spelling irk-123456789-807572015-04-25T03:01:47Z Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України) Руденко, С.Б. Дискусійні проблеми, гіпотези Стаття присвячена специфіці монографічного дослідження музейних пам’яток із застосуванням мультидисциплінарного підходу. Автор розкриває історико-культурну інформацію, що несуть середньовічні шаблі: уточнює датування, висуває і обґрунтовує гіпотези щодо їхньої етнокультурної приналежності й особливостей бойового використання. Статья посвящена специфике монографического исследования музейных памятников, используя мультидисциплинарный подход. Автор раскрывает историко-культурную информацию, содержащуюся в средневековых саблях: уточняет их датировку, выдвигает и обосновывает гипотезы их этнокультурной принадлежности и боевого использования. The article is devoted to speci fi city of monographic investigation of museum memorials with using multidisciplinary approach. The author reveals the historical and cultural content of medieval sabers: refi nes the age of these museum values, brings and substantiates the hypothesis about their ethnical specifi city and combat using. 2012 Article Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України) / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 274-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80757 008.001+008(091)+069 uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Дискусійні проблеми, гіпотези
Дискусійні проблеми, гіпотези
spellingShingle Дискусійні проблеми, гіпотези
Дискусійні проблеми, гіпотези
Руденко, С.Б.
Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
Праці Центру пам’яткознавства
description Стаття присвячена специфіці монографічного дослідження музейних пам’яток із застосуванням мультидисциплінарного підходу. Автор розкриває історико-культурну інформацію, що несуть середньовічні шаблі: уточнює датування, висуває і обґрунтовує гіпотези щодо їхньої етнокультурної приналежності й особливостей бойового використання.
format Article
author Руденко, С.Б.
author_facet Руденко, С.Б.
author_sort Руденко, С.Б.
title Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
title_short Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
title_full Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
title_fullStr Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
title_full_unstemmed Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України)
title_sort комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з національного військово-історичного музею україни)
publisher Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate 2012
topic_facet Дискусійні проблеми, гіпотези
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80757
citation_txt Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України) / С.Б. Руденко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 274-286. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv AT rudenkosb kompleksnemonografíčnedoslídžennâmuzejnihpamâtokâkzasíbrozpredmetnennâístoričnoípamâtínaprikladíserednʹovíčnihšabelʹznacíonalʹnogovíjsʹkovoístoričnogomuzeûukraíni
first_indexed 2025-07-06T04:47:26Z
last_indexed 2025-07-06T04:47:26Z
_version_ 1836871578448560128
fulltext 274 ISSN 2078-0133 УДК 008.001+008(091)+069 С.Б. РУДЕНКО Комплексне монографічне дослідження музейних пам’яток як засіб розпредметнення історичної пам’яті (на прикладі середньовічних шабель з Національного військово-історичного музею України) Стаття присвячена специфіці монографічного дослідження музейних пам’яток із засто- суванням мультидисциплінарного підходу. Автор розкриває історико-культурну інформацію, що несуть середньовічні шаблі: уточнює датування, висуває і обґрунтовує гіпотези щодо їх- ньої етнокультурної приналежності й особливостей бойового використання. Ключові слова: культура, історична пам’ять, середньовічна шабля, наукова інтерпре- тація музейних пам’яток. Комплексні монографічні дослідження музейних предметів є одним із осно- вних напрямів музейницької роботи. Вони, зазвичай, пов’язані із з’ясуванням віку об’єктів, перебігу історії їхнього побутування, етнокультурної приналеж- ності, зв’язку з історичними постатями, розкриттям зашифрованого у творі мис- тецтва авторського «меседжу» тощо. Особливість музейної роботи полягає в тому, щоб синтезувати наведені розрізнені напрями дослідження й надати відвід- увачу комплексну наукову інтерпретацію історико-культурного об’єкта. Предметом даного дослідження є 5 шабель києворуського періоду, що зна- ходяться у розділі «Середньовіччя» експозиції Національного військово-історич- ного музею України. Визначення ступеня їх автентичності (онтологічного зв’язку об’єкта з істо- рико-культурною дійсністю, яку він відображає) має спиратися на досягнення, насамперед, археологічної наукової думки. Найбільший внесок в узагальнення наукових відомостей про середньовічні шаблі давньоруського періоду здійсне- ний А.М. Кірпічніковим. З’ясування їх значення у військовій культурі Давньої Русі передбачає залучення даних воєнної історії. Бойове застосування шаблі роз- глянуто у працях В.Г. Бережинського. Проте, паралелі з пішим фехтуванням, на які робить акцент дослідник є дискусійними. Забігаючи наперед зазначимо, що мистецтво вершницького володіння шаблею фактично втрачене. Для заповнення цієї прогалини необхідно залучити історичні відомості різних періодів, пов’язані з бойовим застосуванням шаблі, проведення історичних паралелей із військови- ми культурами інших народів, звернення до збережених традицій бойових мис- тецтв тощо. Важливими з теоретико-методологічної точки зору є дослідження Д.В. Тоїчкіна, М.М. Денисової, С.О. Плетньової. Виходячи з наведеного, метою статті є комплексне монографічне досліджен- ня середньовічних шабель давньоруського періоду із зібрання Національного військово-історичного музею, що передбачає: 275Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 1) атрибуцію досліджуваних шабель та верифікацію їхнього датування; 2) уточнення етнокультурної приналежності зазначених музейних пам’яток; 3) висвітлення особливостей бойового застосування шабель у києворусь- ку добу. Спочатку з’ясуємо зміст поняття «шабля». За визначенням Д.В. Тоїчкіна – це різновид наступальної холодної січної ріжучо-колючої клинкової зброї, що сформувався наприкінці VII – на початку VIII ст. Вона складається з дов- гого клинка, ефеса та піхв, є насамперед зброєю вершника і при використан- ні пов’язана зі специфічним комплексом кінського спорядження. Клинок шаблі викривлений, із лезом на вигнутому боці й обухом на ввігнутому (або з «полутор- ною заточкою», коли ближча до вістря частина ввігнутого боку також загострена), має вістря та хвостову частину для кріплення ефесу. Прямий перпендикулярний удар шаблі має круговий рубаючо-ріжучий характер і, здебільшого, дозволяє спо- лучити в єдиному русі обидві його фази (ураження – витягнення) [9]. Виникнення шаблі пов’язане з еволюцією меча. Особливість останнього полягає в його універсальності – ним із однаковою ефективністю можна завда- вати колючих, рубаючих і ріжучих ударів. Але, зрештою, така універсальність мала й недоліки, позаяк – залежно від особливостей ведення бою – доцільніше було значно посилити одну з указаних уражальних функцій. Так, прямі довгі клинки в пішому бою доцільніше використовувати для нанесення колючих ударів. Наприклад, майстри кунг-фу вважають, що мечем заподіюють, насам- перед, колючі удари, випад є основним елементом фехтувальної техніки 6. Це відомо й у європейській військовій культурі, коли в пізньому середньовіч- чі поступове зменшення ширини вістря меча призвело до виникнення шпаги. Ефективної рубаючої клинкової зброї потребувала кавалерія. Сокира не могла задовольнити цих потреб, оскільки вона застрягала у цілі ворога, що ускладнювало використання цієї зброї як у стрімкому кінному бою, так і в якості протипіхотного засобу. Намагання створити ефективнішу за меч кавалерійську рубаючу довго- клинкову зброю сягають античних часів, для яких характерною була давньо- грецька махайра, піренейська фальката (стрижень їх не був викривленим) та перська протошабля. Наступний етап в розвитку шаблі пов’язаний із довгим кавалерійським мечем, який на території України активно використовували сармати (IV–V ст.). На основі таких мечів у кінці VII ст. з’являються перші слабко викривлені шаблі 8. Виникнення шаблі було тісно пов’язане із поширенням стремен. Справа у тому, що для збільшення сили удару вершник міг встати на стремена (як відомо, удар рукою у бойових мистецтвах починається з відштовхування ногою), що було неможливим для вершника раніше. Це, в свою чергу, дозво- лило зменшити масу клинка, що давало бойові переваги: несподіваність удару, 276 ISSN 2078-0133 легкість оперування клинком, менша втомлюваність під час бою, та зменшен- ня загальної ваги спорядження воїна. З метою підвищення надійності при ударі легким клинком необхідно було збільшити його рублячу потужність, в резуль- таті чого відбувається його викривлення (чим більша кривизна – тим сильні- ша рубляча сила удару). Шаблею можна було завдавати також колючі удари. Ефективність колючих ударів цієї зброї, зокрема, з «полуторною заточкою» була досить високою, що призвело, навіть, до сакралізації цього різновиду шабель – достатньо пригадати магічний Зульфакар пророка Мухаммеда. Для зручності атрибуції пронумеруємо досліджувані шаблі. № 1 № 2 № 3 № 4 № 5 В інвентарній книзі Національного військово-історичного музею України міститься запис – «шаблі східного типу», місце знахідки – невідоме, датуван- ня XIII–XIV ст. Проведемо дослідження цих музейних предметів з метою верифікації даних наукової інвентаризації. Археолог А.М. Кірпічніков зазначає, що найбільш рухливим, типологіч- но й хронологічно мінливим елементом шаблі була гарда 5. На основі цього твердження вченим була запропонована типологія перехресть, що мала на меті відображення їх еволюції. Таким чином, шабельні гарди давньорусько- го часу, за А.М. Кірпічніковим, поділяються на 3 типи, кожен із яких має свої підтипи (які вчений чомусь також називає типами). 277Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 До першого типу належать найбільш давні зразки (ІХ–ХІ ст.) – з пря- мим перехрестям і кулькоподібним увінчанням його кінців, які були поши- рені від Північного Поволжя та Передкавказзя до Паннонії (Угорщини). Шаблі з такими гардами були характерні для кочовиків. У межах цього типу А.М. Кірпічніков виокремив Тип І А, для якого характерне викривлення пере- хрестя кінцями донизу (Х–ХІ ст.), та І Б (ХІ ст.), який відрізняється від попе- реднього типу декоративними елементами та своєрідною технологією вироб- ництва. Остання свідчить про те, що перехрестя цього типу були виготовлені № 4 278 ISSN 2078-0133 на Подніпров’ї. До типу 1 А віднесемо шаблю № 4 з Національного військо- во-історичного музею України, а до типу І Б – № 3. № 3 Для ХІ–ХІІІ ст. найбільш характерним було перехрестя Типу ІІ – пряме з ромбоподібним розширенням посередині, що збільшувало захисні можливості гарди. За даними А.М. Кірпічнікова, шаблі з перехрестям вказаного типу були широко поширені на території Поросся. До цього типу належить шабля № 1. 279Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 № 1 Подальший розвиток перехрестя зазначених гард, на думку вченого, полягав у тому, що кінці перехрестя опускалися донизу (Тип ІІ А), чи, розши- рюючись, переходили у дископодібне чи овальне увінчання (Тип ІІ Б). Деякі екземпляри цього типу можуть бути датовані ХІІ ст., проте більшою мірою характерні для І половини XIII ст. Окремо А.М. Кірпічніков розглядає гарди з потужним боковим захис- ним мисиком та круглим і витягнутим стрижнем (Тип ІІІ). Цей тип шабельної гарди, на думку вченого, має багато спільного з гардою меча. Хронологічно ці перехрестя датуються ХІІІ ст. Саме до ІІ–ІІІ типів належать шаблі з Національного військово-історич- ного музею України за № 2 та № 5. Гарда шаблі № 2 може бути одночасно віднесена як до типу ІІ А, так і до типу ІІ Б, оскільки її конструкція поєднує викривлення бруска донизу із розширенням його кінців. Гарда шаблі № 5 є масивною, в результаті чого вона може бути віднесе- на до типу ІІІ, для якого, проте, не характерний вигин бруска та відсутність мисика. Віднести цю шаблю до типу І А, спираючись на куликоподібні навер- шя перехрестя як основну ознаку не дозволяє й обставина, що кінці перехрес- тя є занадто масивними. Як бачимо, не всі класифікаційні ознаки, запропоно- вані А.М. Кірпічніковим, відображають суттєві сторони еволюції гарди. 280 ISSN 2078-0133 Погоджуючись із дослідником щодо еволюційного розвитку гарди шляхом збільшення масивності бруска, запровадження щитоподібної конфігурації кінців, доповнення перехрестя ромбоподібним напливом, не можна стверджувати, що опускання її кінців донизу є якісно новим кроком у розвитку перехресть, оскіль- ки прямі та вигнуті донизу перехрестя побутували одночасно. Опущені донизу кінці перехрестя не витіснили прямі з плином часу. Крім цього, не можемо пого- дитися з А.М. Кірпічніковим, який, з одного боку, зазначає, що для XI ст. куль- коподібні навершя видаються архаїчними традиційними формами, характерни- ми для степової культури, а з іншого – відносить дископодібні й овальні закін- чення перехресть Типу ІІ Б до ХІІ – І половини ХІІІ ст., пов’язуючи ніби «друге народження» кулькоподібних увінчань із новаціями руських майстрів, які таким чином відреагували на необхідність посилення захисних функцій гарди. З нашої точки зору, кулькоподібні закінчення не пов’язані з технічною еволюцією гарди, а мають, насамперед, культурне значення. На ранньому етапі перехрестя з куль- коподібними навершями було запозичене руськими майстрами у кочівників. З часом, цей елемент гарди став традиційним і перестав вважатися чужим. Саме тому, навіть при змінах форми перехрестя, пов’язаних зі зміною його функціо- нальності, кульки на її кінцях, хоч і видозмінені, залишалися. Таким чином, на нашу думку, доцільно об’єднати Тип ІІ та Тип ІІІ. Лише тип ІІ А суворо датується І половиною ХІІІ ст., проте це датування можна поставити під сумнів, оскільки досліджувана шабля № 2, як уже зазначало- № 2 281Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 ся, належить одночасно до типу ІІ А та ІІ Б (ХІІ – І половина ХІІІ ст.). Крім того, кулясте завершення кінців перехрестя не може розглядатися як класифі- каційна ознака при датуванні. Найбільш складно здійснити датування за гар- дою шаблі № 5. За всіма ознаками, крім мисику, вона належить до ХІІ–ХІІІ ст. Оскільки вигляд гарди знизу наочно демонструє відмінності між шаблями № 5 та № 4 (остання, відповідно, належить до типу І А). Висунемо гіпотезу про те, що захисний наплив ромбоподібної форми на гарді не зберігся. Можливо, саме його залишки видно на фотографії (вигляд знизу). № 5 Перехрестя є важливим, але недостатнім критерієм для визначення віку шаблі. Справа в тому, що гарда й клинок могли бути виготовлені різними май- страми в різний час. Тому, розглянемо досліджувані шаблі в контексті інших критеріїв. Обміряємо дані музейні пам’ятки. Виміри здійснюватимемо за мето- дикою М.М. Денисової із зазначенням у дужках кривизни клинка за методикою С.О. Плетньової. Згідно з поглядами М.А. Кірпічнікова, чим давніша шабля – тим менша довжина її леза (Х – І половина ХІ ст. – до 1 м, у ХІ–ХІІІ ст. довжи- на збільшується на 10–17 см), менше вигин (від 3–4,5 см у Х – І половині ХІ ст. до 7 см в ХІ–ХІІІ ст.) та ширина (від 3–3,7 см до 4,4 см у ХІІ–ХІІІ ст.). Отримані дані обмірів досліджуваних шабель подамо у вигляді порів- няльної таблиці: 282 ISSN 2078-0133 № шаблі 1 2 3 4 5 Характеритика шаблі Загальна довжина, см 107 109 117 114,6 113,5 Довжину клинка, см 98 101 106 104 104 Ширина клинка, см 3,2 3 3,5 3 3 Кривизна клинка (в дужках за методикою С.О.Плетньової), см 7,5 (4,5) 6,8 (4,3) 6,3 (3,4) 6 (3,4) 5,4 (2,7) Підрядно-контрольний вимір (знизу клинка) 47,5 47,5 41,5 54 50 Як бачимо, найкоротшою виявилася шабля № 1, яка за формою гарди належить до ХІ–ХІІІ ст., найменша кривизна спостерігається у шаблі № 5, датованій за гардою ХІІ–ХІІІ ст., ширина усіх клинків не перевищує 3,5 см., як у найдавніших шабель. Таким чином, на прикладі шабель із зібрання Національного військово-історичного музею України, розкривається невідпо- відність хронологічних ознак – гарди та клинка. Оскільки друга ознака не дає можливості точно датувати досліджувані музейні предмети, за основний хро- нологічний критерій доцільно обрати все ж гарду. Щодо класифікації досліджуваних музейних пам’яток як шабель «східно- го типу» зазначимо наступне. В період раннього середньовіччя зброя все біль- ше втрачає свою етнічну визначеність. Це відбувається не лише в межах одного регіону, а в масштабі всього європейського континенту. Разом із тим, локаль- ні відмінності, звичайно, можна прослідкувати [7]. Цікаво, що чорні клобуки, які, в цілому, яскраво репрезентували степову військову культуру, отримува- ли зброю від ремісників Києва та його округи. Археологічно підтверджено, що найбільша концентрація шабель спостерігається на Подніпров’ї – місці актив- ного взаємопроникнення руської та степової культур. Але говорити про східні впливи не зовсім коректно, оскільки одним із центів поширення шабель була Угорщина, яка щодо Русі аж ніяк не може розглядатися як східна територія. Розглянемо місце шаблі у військовій культурі Давньої Русі. Дослідження бойового використання давньоруської шаблі були побіжними. Проте, в межах цих досліджень все ж можна виокремити наступні аспекти: тактичний (харак- тер застосування шаблі в контексті військової спеціалізації), технічний (дослі- дження кінематики шабельного удару та його зв’язку з її конструктивними осо- бливостями), бойовий (індивідуальне застосування шаблі воїном під час бою). Щодо першого аспекту зазначимо, що шабля виступає одночасно кавалерій- ським і піхотним озброєнням, а також озброєнням військово-морських підроз- 283Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 ділів. Однак у випадку із давньоруськими шаблями їх вершницьке використан- ня не викликає сумнівів. Підтвердженням цьому служить археологічний мате- ріал. За даними М.А. Кірпічнікова при порівнянні супровідного інвентарю 48 поховань із шаблями Х–ХІІІ ст. у 83 % зустрічається кінь. Щодо конструк- тивних особливостей шаблі та кінематики удару, то загалом можна зазначити, що січний ефект, здебільшого, залежить від ступеня кривизни, наявності єлма- ні, кута між руків’ям і лезом. У даному нашому дослідженні особливу увагу звернемо на індивідуальне застосування шаблі воїном під час бою, оскільки це питання досліджене найменше. Історичних відомостей про кавалерійське використання шаблі в давньо- руський період недостатньо. Невідома ні тактика ведення бою, ні кінна фех- тувальна техніка. Тому, для реконструкції цієї прогалини застосуємо метод аналогії, із залученням даних більш пізніх епох, і дедуктивно-аксіоматичний метод, сутність якого полягає у тому, щоби спираючись на перевірені факти, будувати гіпотези щодо характеру тогочасних бойових дій. Спочатку розглянемо аналогії. Техніка кавалерійського фехтування оче- видно відрізнялася від техніки пішого фехтування. Тому аналогії з останнім є безпідставними. На користь того, що специфічна вершницька техніка часів, принаймні пізнього середньовіччя, існувала говорять історичні документи. Так А. Гваньїні, італієць на службі у польського короля, що потрапив у москов- ський полон, так описував бойові можливості московських вершників: «трену- вання їх відбувається таким чином, що вони сидять на землі та грають у шашки і це найпристойніше з того, що вони роблять» [6]. Як бачимо, у тогочасного європейського військового викликало обурення – навіть презирство – недостат- ня вишколеність кавалерії. Про особливу вершницьку майстерність говорять також описи історичних битв. Так, у битві між англійським і шотландським військом при Беннокберні 23–24 червня 1314 р., власне битва почалася раптовим зіткненням шотланд- ського короля Роберта Брюса з англійським феодалом Генрі де Бохуном, який рухався у авангарді. Останній випадково натрапив на підрозділ, на чолі якого йшов шотландський король. Побачивши, що монарх їде без обладунка, озброє- ний лише сокирою, барон виставив уперед списа й на високій швидкості почав зближатися з Робертом Брюсом. Але шотландський король, виявивши висо- кий рівень морально-психологічної стійкості, перед самим зіткненням із Г. де Бохуном різко розвернув коня й, ставши на стремена, наніс йому важкого удару сокирою по голові, розрубавши шолома й голову англійця [1]. Наведений поє- динок, є, дійсно, яскравим прикладом маневрування під час зіткнення. Проте, на жаль, він не розкриває характеру застосування шаблі. 284 ISSN 2078-0133 Розглянемо більш пізні, але від цього й більш достовірні, відомості про використання шаблі кавалерією. У стройовому статуті Червоної армії з 248 сто- рінок прийомам рубання й уколу шашкою відводиться всього 4 – вдвічі менше, ніж прийомам військового вітання із шашкою. Будьонівець, згідно зі статутом, мав оволодіти трьома ударами: праворуч, донизу-праворуч та донизу-ліворуч та чотири уколи впівоберта праворуч, впівоберта ліворуч, донизу праворуч та донизу ліворуч [3]. Кінного супротивника можна було рубати одним ударом – праворуч. Цікаво, що лівші мали переучувалися на праву руку. Всі інші удари (як січні, так і колючі) були протипіхотними. Для нанесення ударів повинен був встати на стременах і перенести упор на коліна. Про силу кавалерійсько- го удару шаблею свідчить той факт, що за словами маршала С.М.Будьоного – «головного кавалериста СРСР» – «добрий вершник має бути здатний розруба- ти ворога від плеча до поясу» [2]. М. Кантеміров, який походить із давньої військової династії, називає одним із базових елементів шабельної техніки кистьове обертання однією або двома руками. Бійців, які досконало володіли цим елементом, кавказці та коза- ки, виставляли у перших рядах лави. Їх задачею було пройти якомога глибше у ворожий стрій. Пройшовши першу шеренгу, такий воїн метав одну з шашок і переходив на «одноруке» рубання. Іноді вершники метали ножі й лише після цього застосовували шашку. Популярним, за словами М. Кантемирова, у верш- ників був удар знизу-вгору, наприклад, у лікоть супротивника. Крім того, будо- ва збруї козацьких коней дозволяла вершнику схилятися майже до землі. Цей прийом вдало застосовувався під час протипіхотного бою. Козак імітував удар зверху, примушуючи піхотинця підняти гвинтівку або інший засіб для захисту догори, а сам, різко схилившись, наносив удар знизу-догори. Цікаво, що удар знизу-догори був одним із базових у запорозьких козаків [8]. На основі аналогій, вибудуємо наступну тактичну схему ведення кавале- рійського бою. Необхідно чітко розрізняти протипіхотний і протикіннотний різновиди кавалерійського бою. Сутність протипіхотного бою полягає у пору- шенні строю, проникнення кавалерії в утворені пустоти та знищення піхоти у рукопашному бою. Найяскравіше ця тактика проявлялася у кірасирів і рейта- рів, які до зближення зі строєм застосовували вогнепальну зброю для дистан- ційного ураження й після цього переходили до рукопашного бою із застосуван- ням шабель, палашів тощо. Дещо інші особливості у зіткненні вершників. Бій між кіннотниками являє собою поступове заглиблення до ворожої лави. При цьому зазначимо, що вбив- ство навіть одного супротивника є великим успіхом. При зіткненні у кількісному співвідношенні 1:1 перемагає сторона, кіннотники якої є більш дисципліновани- 285Праці Центру пам'яткознавста, вип. 21, К., 2012 ми, вмілими й краще озброєними. Більше того, краща за вказаними показника- ми кіннота могла знищити навіть переважаючого втричі-вчетверо супротивника. На нашу думку, в давньоруську добу шабля використовувалася, насам- перед, при зіткненні кіннотників. Обґрунтуємо цю думку. До кавалерійського озброєння, крім шаблі, могли належати також лук, спис і щит. Оскільки кавале- рія була елітарним підрозділом, вершники були вдягнені в кольчуги. Це пояс- нює популярність шаблі серед кіннотників, оскільки кольчугу можна пробити лише в результаті рубання або сильного колючого удару, який міг завдати кава- лерист списом, наближаючись до суперника на високій швидкості (приблизно 20 м/с). Кінні фехтування, коли вершники на майже «стоячих конях» б’ються клинковою зброєю, подібно до пішого фехтування, є плодом домислів, поши- рених у популярній культурі. Втрата швидкості для кавалериста могла бути смертельною. Саме тому, в бою між двома супротивниками долю поєдинку вирішував один удар. На Русі, ймовірно, була популярною кочівницька тактика кавалерійського бою, що поєднує наступ і відхід. Так, скоріше за все, при схо- дженні двох вершницьких лав у хід спочатку йшла дистанційна зброя, насампе- ред стрільба з лука. Крім лука, можливо, використовувалися сулиці та металь- ні ножі. Після зближення із супротивником (швидкість їзди на коні зі зближен- ням зростала), в хід йшли списи. З історичних джерел відомо, що спис в ті часи, фактично, був одноразовою зброєю, оскільки при потраплянні у супротивника (або в землю), він ламався (через високу швидкість). Після списового зіткнен- ня, швидкість їзди на коні падала, проте ще зберігалася – тут у хід йшли шаблі. Навряд чи важкий обладунок дозволяв воїнам схилятися до землі, як це робили легкоозброєні козаки. Скоріше за все, на перше місце виходило вміле маневру- вання з можливою зміною ударної руки (якщо, звичайно, вона не була зайня- та щитом). Шаблею можна було вразити 1–3 супротивників, після чого інерція атаки потроху затухала. Якщо суперник не був переможений і не починав від- ступу, кіннотники робили тактичний відхід, повертаючись на початкові пози- ції, з яких відбувалася підготовка наступної атаки. Такою, на нашу думку, є реконструкція бойового використання шаблі в контексті тактики й індивідуаль- них дій південноруського вершника та кочовика в XI–XIII ст. Таким чином, у результаті хронологічної ідентифікації шабель з експози- ції Національного військово-історичного музею встановлено, що шабля № 1 датується ХІ–ХІІІ ст., № 2 – ХІІ – І половиною ХІІІ ст., № 3 – ХІ ст., № 4 – Х– ХІ ст., № 5 – ХІІ–ХІІІ ст. Імовірно, що шаблі № 2, № 3 та № 5 виготовлені русь- кими майстрами. В процесі атрибуції шабель виявилося, що усталена в науко- вому обігу (з 1966 р.) класифікація шабель за гардами та за клинками потребує 286 ISSN 2078-0133 ґрунтовного доопрацювання. Шаблі в части Давньої Русі застосовувалися кава- лерією здебільшого в бою проти інших вершників. Імовірно, шабля викорис- товувалися переважно в завершальній фазі кавалерійської атаки (після застосу- вання дистанційної зброї). Джерела та література 1. Бережинський В.Г. Зброя Київської Русі. Шабля / В.Г. Бережинський. – К., 1997. – 82 с. 2. Битва при Бэннокберне [Електронний ресурс] // Википедия [веб-сайт] – Режим доступу: http:// ru.wikipedia.org/wiki/Битва_при_Бэннокберне. – Назва з екрана (01.06.2012). 3. Гваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії / О. Гваньїні. – К., 2007. – 1006 с. 4. Каска [Електронний ресурс] // Википедия [веб-сайт]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/ wiki/Каска. – Назва з экрану (01.06.2012). 5. Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие : В 3-х вып. Вып. 1. Мечи и сабли IX–XIII вв. / А.Н. Кирпичников. – М . ; Л., 1966. – 143 с. 6. Меч и сабля [Електронний ресурс] // Youtube [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.youtube. com/watch?v=rhPyppPHsdg. – Назва з екрана (01.06.2012). 7. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і в оєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини ХVII ст. / І.С. Стороженко. – К., 1996. – 320 с. 8. Тоїчкін Д.В. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: історко-зброєзнавче дослідження / Д.В. Тоїчкін. – К., 2007 . – 368 с. 9. Тоїчкін Д.В. Українська шабля XVII–XVIII ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виго- товлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України) : Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Д.В. Тоїчкін ; НАН України, Ін–т історії України. – К., 2005. – 16 с. 10. Шашки – к бою!: как рубить [Електронний ресурс] // Популярная механика [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.popmech.ru/article/1134-shashki-k-boyu-33. – Назва з екрана (01.06.2012). Руденко С.Б. Комплексно е монографическое исследование музейных памятни- ков как средство распредмечивания исторической памяти (на примере средневеко- вых сабель из Национального военно-исторического музея Украины) Статья посвящена специфике монографического исследования музейных памятни- ков, используя мультидисциплинарный подход. Автор раскрывает историко-культурную информацию, содержащуюся в средневековых саблях: уточняет их датировку, выдвигает и обосновывает гипотезы их этнокультурной принадлежности и боевого использования. Ключевые слова: культура, историческая память, средневековая сабля, научная ин- терпретация музейных памятников. Rudenko S.B. Monographic study of the museum complex of monuments as a means of unsubjecting of historical memory (using as an example medieval swords from the Na- tional Museum of Military History of Ukraine) The article is devoted to speci fi city of monographic investigation of museum memorials with using multidisciplinary approach. The author reveals the historical and cultural content of medieval sabers: refi nes the age of these museum values, brings and substantiates the hypoth- esis about their ethnical specifi city and combat using. Key words: culture, historical memory, medieval sable, scientifi c interpretation of museum memorials.

Ähnliche Einträge