Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини

У статті висвітлені історико-мистецькі особливості й значимість пам’яток українського дерев’яного храмобудування, включених у попередній Список світової спадщини UNESCO транскордонної номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі»....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Прибєга, Л.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2012
Назва видання:	Праці Центру пам’яткознавства
Теми:	Архітектурна та містобудівна спадщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80872
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини / Л.В. Прибєга // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 74-85. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-80872
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-808722015-04-28T03:02:12Z Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини Прибєга, Л.В. Архітектурна та містобудівна спадщина У статті висвітлені історико-мистецькі особливості й значимість пам’яток українського дерев’яного храмобудування, включених у попередній Список світової спадщини UNESCO транскордонної номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі». В статье освещены историко-художественные особенности и значимость памятников украинского деревянного храмостроительства, включенных у предварительный Список мирового наследия UNESCO трансграничной номинации «Деревянные церкви Карпатского региона Украины и Польши». The article highlights the historical and artistic features and signifi cance of the monuments of the Ukrainian wooden church building included in the World Heritage Tentative List UNESCO transboarder category «Wooden Churches of the Carpathian region of Ukraine and Poland». 2012 Article Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини / Л.В. Прибєга // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 74-85. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80872 [725.182.728.81](477) uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина
spellingShingle	Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина Прибєга, Л.В. Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини Праці Центру пам’яткознавства
description	У статті висвітлені історико-мистецькі особливості й значимість пам’яток українського дерев’яного храмобудування, включених у попередній Список світової спадщини UNESCO транскордонної номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі».
format	Article
author	Прибєга, Л.В.
author_facet	Прибєга, Л.В.
author_sort	Прибєга, Л.В.
title	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини
title_short	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини
title_full	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини
title_fullStr	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини
title_full_unstemmed	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини
title_sort	дерев’яні церкви українських карпат – до світової спадщини
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2012
topic_facet	Архітектурна та містобудівна спадщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/80872
citation_txt	Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини / Л.В. Прибєга // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 74-85. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT pribêgalv derevânícerkviukraínsʹkihkarpatdosvítovoíspadŝini
first_indexed	2025-07-06T04:52:32Z
last_indexed	2025-07-06T04:52:32Z
_version_	1836871899656749056
fulltext	Ðîçä³ë ²²ÀÐÕ²ÒÅÊÒÓÐÍÀ ÒÀ Ì²ÑÒÎÁÓÄ²ÂÍÀ ÑÏÀÄÙÈÍÀ УДК [725.182.728.81](477) Л.В. ПРИБЄГА Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини У статті висвітлені історико-мистецькі особливості й значи- мість пам’яток українського дерев’яного храмобудування, вклю- чених у попередній Список світової спадщини UNESCO тран- скордонної номінації «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі». Ключові слова: дерев’яна храмова архітектура, пам’ятки дерев’яного храмобудування, традиційні дерев’яні церкви, світо- ва культурна спадщина. Створення системи міжнародного співробітництва в галузі охорони культурних надбань, започаткованої Конвенцією з охорони всесвітньої культурної та при- родної спадщини 1972 р., стимулювало передусім фор- мування Списку найвизначніших пам’яток світової культури. На сьогодні до цього списку увійшли й такі відомі ансамблі України, як Софійський заповідник і Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, комплекс будівель колишньої резиденції буковинських митрополитів у м. Чернівці. Подальше розширення Списку об’єктів українського національного надбання у скарбниці світової культурної спадщини є важливою державною справою й сприятиме інтеграції України у світове співтовариство. Тому про- позиція Українського національного комітету ICOMOS, зокрема львівського осередку та ініціативної групи пам’яткоохоронців, очолюваної М. Бевзом, щодо підготов- ки номінації «Дерев’яні храми Карпат» була кілька років тому схвалена Міністерством культури України. Згодом до цієї ідеї приєдналася польська пам’яткоохоронна громадськість, запропонувавши спільну транскордон- ну номінацію «Дерев’яні церкви Карпатського регіо- ну України і Польщі», яка у січні 2010 р. отримала підтримку й включена до попереднього Списку сві- тової культурної спадщини UNESCO. Загалом, пропонова- ний перелік об’єктів вклю- чає 16 пам’яток дерев’яного храмобудування – 8 від України і 8 від Польщі, що розташовані у Львівській, Івано-Франківській і Закарпатській областях та на прикордонних територіях Підкарпатського і Малопольського воєводств Польщі. Зокрема, від української сторони відібрані для занесення до списку Світової спадщини церкви Святого Духа в с. Потелич Львівської обл., Пресвятої Трійці в м. Жовкві, Святого Юрія в м. Дрогобичі, Собору Пресвятої Богородиці в с. Матків Львівської обл., Святодухівська в м. Рогатині, Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижній Вербіж Івано-Франківської обл., Вознесенська (Струківська) церква в смт. Ясіня, церква Архангела Михаїла в с. Ужок Закарпатської обл. Безумовно, названі пам’ятки не розкривають все розмаїття традицій і куль- тури українського дерев’яного храмобудування навіть на теренах Прикарпаття і Карпат. Однак як хранителі найдавніших і глибинних традицій храмового будівництва, вони репрезентують кілька шкіл регіону, зокрема Опілля (або галицька школа), Бойківщини та Гуцульщини. Польські храми переважно від- носяться до лемківської школи традиційного будівництва. До найдавніших храмових споруд галицької або опільської школи, що уві- йшли до Списку, відносяться церкви в с. Потелич та м. Рогатині. За історичними джерелами, церква Святого Духа в с. Потелич побудована на кошти місцевих гончарів. Дата будівництва храму точно не визначена. Багато нау- ковців дотримуються думки, що це міг бути 1502 р. Спочатку це був тризрубний одноверхий храм, де квадратний у плані центральний зруб завершувався чотири- гранним наметовим дахом із одним заломом, а квадратний бабинець і гранчастий п’ятистінний вівтар з боковими приміщеннями перекривалися похилими даха- ми. В 1736 р. унаслідок проведеного майстром Казимиром Домініковичем капі- тального ремонту було перебудовано верх над вівтарем – приміщення отримало восьмигранне наметове покриття з бароковою банею. Отже, церква стала двовер- Церква Святого Духа в с. Потелич Львівської обл. 1502 р. 75Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 76 ISSN 2078-0133 хою й практично в такому вигляді зберегла- ся до наших днів. Незважаючи на певні зміни в об’ємно-просторовому вирішенні споруди, задуманий первісний композиційний мотив горизонтальних членувань, створюваний роз- логим піддашшям на кронштейнах і звисами дахів, визначає характер споруди. Святодухівська церква в с. Потелич, як одна з найдавніших на теренах України, донесла до нас форми й архітектурно- мистецькі прийоми дерев’яного храмово- го будівництва далекого минулого. Але не лише в цьому розкривається її значимість. Унікальну мистецьку цінність становлять іконостас і стінопис, що збереглися у храмі. Настінний живопис уцілів на південній, пів- нічній і частково західній стінах нави, а також південній стіні бабинця. Настінні розписи потелицької церкви виконані близько 1620 р. й демонструють високу духовність народу і творчу самобутність майстрів. Вони належать пензлю не одного, а кількох художни- ків, об’єднаних у артіль, керівником якої міг бути Іван Маляр, що мешкав у с. Потелич у 1620-х роках. Розписи храму Святого Духа мають системний характер; це послідовно викладена візуальна розповідь у вигляді окремих сюжетів про земний подвиг і страждання Ісуса Христа і Богоматері. Значне місце в стінопису займа- ють сцени «Страстей» та «Оплакування»; вміщені тут й образи святого князя Київського Володимира та святої княгині Ольги, Києво-Печерських святих Антонія та Феодосія. Сцени «Страстей» розміщені на північній стіні нави у п’ять рядів з понад двадцятьма сюжетами, серед яких «Вхід Господній в Єрусалим», «Тайна вечеря», «Знущання над Христом», «Христос на суді», «Коронування тер- новим вінком», «Розп’яття», «Зняття з хреста», «Покладання до гробу», «Воскресіння» й інші. Центральне місце в композиції стінопису займає зна- чних розмірів сцена «Успіня Богородиці». Розписи південної стіни нави храму вціліли частково. Краще, зокрема, збереглася розміщена вверху в центрі сцена «Богоматір Печерська зі святи- ми Антонієм та Феодосієм», по боках від неї – архангели. У нижньому ярусі Церква Пресвятої Трійці в м. Жовква Львівської обл. 1720 р. 77Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 зображено постаті дванадцяти апостолів. На західній стіні нави уціліла сцена «Воздвиження хреста», а в бабинці – «Оплакування». Отже, стінопис Святодухівської церкви в с. Потелич, що суцільним килимом покриває стіни, органічно пов’язаний із архітектурним вирішенням інтер’єру храму, а його декоративна система та виконавська манера свідчать про глибо- кий зв’язок майстрів з традиціями народного мистецтва. Дещо пізніше потелицького храму побудована Святодухівська церква в Рогатині, хоча науковці також висловлюють різні припущення щодо дати її спо- рудження. За Г. Логвином, будівництво церкви припадає на 1644–1645 роки [1]. В. Вуйцик, посилаючись на напис на північній стіні нави, виявлений під час ремонту споруди 1895 р., називає дату зведення храму – 1598 р. [2]. Аналогічної думки щодо дати будівництва церкви дотримується й В. Мельник [3]. У своїй основі – це тризрубний одноверхий храм, де центральний, ква- дратний у плані зруб – нава – перекритий чотиригранним наметовим верхом із двома заломами. Бабинець і вівтар гранчасті, п’ятистінні, завершуються відпо- відно дво- та п’ятисхилим дахами, що переходять у піддашшя. Сучасний вигляд пам’ятки створився як наслідок декількох перебудов і ремонтів. Передусім – це прибудова до церкви з боку бабинця дзвіниці, яка спочатку була споруджена окремо й стояла на березі р. Гнила Липа. Загроза зсуву ґрунту і, відповідно, будівлі дзвіниці спонукала перенести її в 1675 р. на сучасне місце та прибудувати до західної стіни бабинця. Тоді ж були влашто- вані вхідні двері до бабинця з південного боку. Ремонтні роботи, що проводи- лися у XIX ст., дещо змінили характер завершення центрального зрубу, над яким був влаштований додатковий восьмерик із аркадою та високим наметом. Інтер’єр храму, як і зовнішні форми, простий і лаконічний, побудований на висотному розкритті внутрішнього простору нави. Проте величний п’ятиярусний іконостас надає йому особливої урочистості. Створений у 1648–1650 роках тала- новитими майстрами різьблення й живопису, іконостас виконаний з високим професіоналізмом, а його форми віддзеркалюють глибокі народні традиції. Іконостас має чітку і врівноважену архітектонічну структуру різьбленого каркаса, визначеного канонічною системою розміщення сюжетів. Рельєфне різь- блення колонок, характер завершень, загалом композиційна гармонія іконоста- са свідчать про відданість майстра стилістиці мистецтва ренесансу. На цьому тлі хіба що тільки виділяються Царські врата, у наскрізному різьбленні яких відсут- ні риси бароко. Але саме завдяки їм акцентується увага на головну вісь храму та іконостаса. У центрі, над Царськими вратами, розміщена ікона «Тайна вече- ря», вище по вертикалі – «Деісус» та «Знамення», а над усім цим – «Розп’яття». У намісному ярусі іконостаса Святодухівської церкви канонічно розмі- щені по обидва боки від Царських врат «Спаситель» та «Богоматір», а також 78 ISSN 2078-0133 ікони «Старозавітна трійця» та «Зішестя Святого Духа». Наступні три яруси празни- ковий, апостольський і про- рочий – по 6 з кожного боку від центру, на одну ікону зміщуються на бічні стіни. Празникові ікони утворю- ють своєрідний фриз, який слугує основою для рит- мічного ряду видовжених в арочних окресленнях поста- тей апостолів. Завершується вертикальна композиція образами пророків у картушних обрамленнях. Таким чином, іконостас Святодухівської церкви в Рогатині – це унікаль- не мистецьке явище, в якому живопис ікон, рельєфне різьблення й архітекту- ра загалом органічно поєдналися і, відповідно, ставлять храм у ряд визначних пам’яток української національної культури. Серед давніх храмів опільської школи найдосконалішою за гармонією форм є церква Пресвятої Трійці в м. Жовква, що споруджена в 1720 р. За плануваль- но-просторовим вирішенням – це тризрубний триверхий храм, де центральний квадратний у плані зруб ширший і вищий за квадратний бабинець і гранчас- тий вівтар. Усі три зруби вінчаються восьмигранними наметовими покриттями шоломоподібної форми на восьмериках, з яких центральний – вищий і масив- ніший. По периметру всю споруду оперізує розвинене піддашшя на кронштей- нах, посилюючи загальне враження цілісності та монолітності архітектурної форми всієї споруди. Урочистість інтер’єру церкви також досягається висотним розкриттям про- стору нави та високим іконостасом із ажурним різьбленням і яскравим живо- писом ікон. Незважаючи на загальну ренесансну архітектуру храму, іконостас має бароковий характер. За композицією його вертикальна структура підкрес- лено динамічна. Круглі й овальні обрамлення ікон, криволінійні окреслення елементів каркаса явно претендують на домінантну роль. Ажурне, рельєфне та наскрізне різьблення з мотивами виноградної лози, листя аканта, квітів тощо створюють гармонію гри світла й тіні. Серед давніх опільських храмів витонченою пластикою форм позначе- на церква Святого Юрія в м. Дрогобич. Але, на відміну від церкви Пресвятої Трійці в м. Жовкві, форми якої склалися під впливом ренесансної стилістики, дрогобицький храм – унаслідок перебудов – набув рис бароко. Церква Святого Юрія в м. Дрогобич Львівської обл. Початок XVI ст. 79Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 Точна дата спорудження церкви Святого Юрія не встановлена. Проте відо- мо, що в 1657 р. храм був перевезений до Дрогобича із с. Надіїво, що розташо- ване неподалік м. Долини. Отже, ймовірно, збудували його в XV–XVI ст. Уже під час повторного зведення споруди на новому місці вона зазнала певних змін. Суттєві перебудови відносяться до 1678 р., коли був реконструйований верх центрального зрубу та прирубані до нави гранчасті криласи. Наступні перебудови відбувалися в 1692, 1708, 1711 р. У результаті перебудов наприкін- ці XVIII ст. храм став тризрубним, із квадратною в плані навою, з двома кри- ласами, що прилягають до неї з півдня й півночі, та прирубаними гранчастими п’ятистінними бабинцем і вівтарем. На другому ярусі над бабинцем збереглася відкрита галерея та хори; колись тут була ще й Введенська каплиця. Всі три зруби та криласи перекри- ті наметовими восьмигранними на восьмериках, увінчаними бароковими баня- ми. Розлоге піддашшя на кронштейнах вівтаря, що за криласами переходить в опасання-аркаду, не тільки посилює враження монолітності форми спору- ди, а в поєднанні з горизонтальними членуваннями, які створюються звисами дахів, підкреслює пластику об’ємів. Саме пластична гармонія об’ємів і визна- чає бароковий характер споруди. Таким же мальовничим є й інтер’єр храму. В його організації важли- ва роль належить високомистецьким настінним розписам, виконаним у наві в 1657–1659 та 1678 р., у бабинці – в 1711–1714 роках. Особливо приваблю- ють настінні розписи нави. Як і в храмі Святого Духа в Потеличі, площини стін тут чітко поділені на яруси й послідовно, сюжет за сюжетом, у них роз- криваються земні страждання Ісуса Христа й Богоматері; водночас мистець- кими образами стверджується перемога добра над злом, торжество духовної величі. Площинний характер зображень органічно поєднується з монумен- тальними формами інтер’єру храму, іконописом традиційного багатоярусно- го іконостаса. Висотне розкриття простору нави, поєднаного арками-вирізами з бабинцем і криласами, різьблений іконостас надають інтер’єру надзвичай- ної урочистості. Стилістично поєднується з церквою зведена у 1670 р. дзвіниця. Це квадрат- на в плані чотириярусна з піддашшям по низу, підсябиттям, двома відкритими галереями споруда, що завершується бароковою банею; є унікальним витво- ром народного майстра. Її загальна висота становить 27 м. За своїм архітектур- но-мистецьким вирішенням дзвіниця церкви Святого Юрія не має собі рівних в українському дерев’яному зодчестві. Споріднені монументальністю й вишу- каністю форм, церква Святого Юрія та дзвіниця становлять один із кращих ансамблів народної дерев’яної архітектури України. 80 ISSN 2078-0133 Вражають мальовничістю форм, гармо- нією з природним середовищем, вишука- ними пропорціями та будівничою майстер- ністю й бойківські дерев’яні храми. Серед найдовершеніших зразків бойківського хра- мобудування є церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Матків. Храм заклали у червні 1838 р., а його будівничими були, як засвідчує напис на одвірку південного входу, Іван Мельникович і Василь Іваникович. За час існування храм зазнав деяких перебудов, зокрема були при- будовані бокові приміщення до вівтаря, замінене на бляшане ґонтове покриття дахів. Але загалом храм зберіг характерні ознаки бойківської школи. Церква у с. Матків за планувальною структурою тризрубна. Центральний зруб – нава – квадратний у плані, бокові – бабинець і вівтар – прямокутні, дещо видовжені. Перед входом у бабинець влаштована відкрита галерея. Другий вхід – безпосередньо у наву з південного боку. Всі три зруби завершуються восьмигранними наметовими покриттями: центральний – з п’ятьма заломами, бокові – з чотирма. Розлоге піддашшя на кронштейнах, утво- рюваних випусками вінців зрубу, композиційно створює цілісну основу для роз- виненої ритміки завершень. Хори над бабинцем та арка-виріз на два рівні в захід- ній стіні нави посилюють враження розвиненого внутрішнього простору храму. Гірське населення Карпат має багато спільних рис у житті та побуті. Особливо це стосується бойків і лемків, які переважно займалися землероб- ством. Схожим у них є й традиційне будівництво. Тенденції взаємопроникнення традицій бойківської та лемківської шкіл найвиразніше простежуються у храмових спорудах північного Закарпаття, де збереглося кілька церков, створених на основі бойківських традицій, але зовні вони мають ознаки вже лемківської архітектури. Це передусім зведена в 1745 р. церква архангела Михаїла в с. Ужок. За планувально-просторовою структурою – це тризрубний триверхий храм, де квадратний центральний зруб – нава – зна- чно більший за зруби вівтаря та бабинця. Нава та вівтар перекриті чотиригран- ними наметовими верхами відповідно з двома й одним заломом. Над бабин- цем влаштована невисока каркасна вежа, яка вища за вівтарне завершення, але Дзвіниця церкви Святого Юрія в м. Дрогобич Львівської обл. 1670 р. 81Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 поступається верху нави. Широке піддашшя, що переходить в дахи вівтаря та бабинця, оперізує всю споруду. Виявлені триверхість і ритм горизонтальних членувань свідчать про бойківський тип храму, але каркасна вежа над бабинцем – це жест у бік тенденцій лемківської школи. Серед гірського населення Карпат своєю самобутністю та глибиною традицій народ- ної культури вирізняються гуцули. Багатий лісами й пасовиськами край Гуцульщини позначився на господарській діяльності горян. Гуцули природжені лісоруби і теслі, а традиційні храмові споруди – якісні й міцні, мають чітку планувально-просторову структуру та вишукані пропорції, органічно пов’язані з природним довкіллям. З усіх гуцульських храмів найбільш гармонійно злилися з довкіллям форми Вознесенської (Струківської) церкви в смт. Ясіня. Селище розкинулося високо в горах неподалік Яблунецького перевалу. В 1824 р. на високому пагорбі, ніби завер- шуючи його, талановитий народний майстер збудував церкву та дзвіницю. Відома інша назва храму – Струківська церква, яка походить від імені пастуха Івана Струка. Описуючи храм, Г. Логвин завжди наводив місцеву легенду про гуцула Струка, який у цих місцях випасав овець до пізньої осені. Одного разу несподіва- но рано випав сніг і замело всі шляхи. Відсутність харчів змусила Струка залиши- ти біля стіжка сіна отару та відправитися до домівки. Коли весною Струк повернув- ся на пасовисько, то був здивований не лише вцілілою отарою, а й приплодом. На знак вдячності Всевишньому пастух збудував на цьому місці церкву. Храм, який міститься тут тепер, – п’ятизрубний, хрещатий у плані, з одним верхом. Квадратний центральний зруб значно ширший від бокових приділів, завершується наметовим покриттям із перехватом на восьмерику та вінчається маківкою з хрестом на невисокому ліхтарику. Зруби бокових відгалужень пере- криті коробовими склепіннями, завершуються двосхилими дахами з фронтона- ми та маківками на причілках. Широке піддашшя, що повторює конфігурацію плану, суцільне покриття звисів дахів та стін ґонтом підкреслюють пластику форми споруди, не порушуючи її композиційної цілісності і монументальності. В інтер’єрі храму висотно розкритий простір нави через арки-вирізи поєднується з простором бокових приділів і бабинця. Сакральний харак- Церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Матків, Львівської обл. 1838 р. 82 ISSN 2078-0133 тер внутрішнього середо- вища храму значною мірою організує вишуканий, сяю- чий позолотою, традицій- ний за структурою іконо- стас. Різьблені Царські врата з мотивами виноград- ної лози, грон винограду та медальйонами прикра- шають вхід до вівтаря. Над ними знаходиться варта уваги ікона «Деісус» і при- ваблюють малярською манерою окремі зображення постатей апостолів. Такою ж пластикою форми як і церква, характеризується розташована поряд із нею дзвіниця, зведена в 1813 р. Гармонійно поєднані з мальовничим довкіллям церква та дзвіниця в смт. Ясіня є унікальним ансамблем пам’яток народного зодчества гуцульської школи. Рідкісним типом храмів гуцульської школи є церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижній Вербіж, збудована в 1808 р. За планувальною струк- турою – це характерний для гуцульської школи п’ятизрубний хрещатий храм, але вінчається споруда не одним, а п’ятьма верхами, які виростають через восьмерики та заломи над всіма зрубами. Трактування верхів типове для гуцульської школи храмобудування – восьмигранні наметові з перехватами та невеличкими маківками. Вишукана пластика завершень композиційно поєд- нується з основними об’ємами споруди, оперезаними широким піддашшям. Але вкрита бляхою зовнішня поверхня даху та стін значно спотворює тради- ційний вигляд споруди. Отже, пропоновані до номінації об’єкти українського надбання за архі- тектурною формою та пластичним вирішенням є найбільш характерними й досконалими, глибинно віддзеркалюють архітектурно-будівельні тради- ції визнаних шкіл дерев’яного храмобудування України – опільської (галиць- кої), бойківської та гуцульської й за ознаками розташування, довкілля, ста- ном матеріальної субстанції, формою, функцією вони відповідають вимогам автентичності, що є важливою умовою занесення об’єкта до Списку світової спадщини. Водночас, підготовка об’єктів та документації відповідно до вимог Комітету світової спадщини UNESCO, має стимулювати проведення на окре- мих пам’ятках робіт з реставрації, заміни нехарактерного покриття, визначен- ня меж зон охорони, облаштування при храмових територій тощо. Церква Архангела Михаїла в с. Ужок Закарпатської обл. 1745 р. 83Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 Узагальнюючи дані про вище розглянуті пам’ятки, слід звернути увагу на ще один важливий критерій від- бору – на їхню унікальність і самобутність як утілення традицій народного храмо- будування. Своєрідністю форм і відлунням давни- ни храмові споруди уже давно почали привертати увагу шанувальників старо- житностей та науковців [4]. Науковий інтерес до цього пласту культурного надбання є свідченням величезно- го історико-мистецького потенціалу пам’яток дерев’яного храмобудування. Передусім пам’ятки дерев’яної храмової архітектури – це відображення єднання людини з природним середовищем, його органічне освоєння та фор- мування культури буття. Повсюдне використання деревини як доступного, кон- структивно-міцного й естетично привабливого місцевого будівельного матеріалу для зведення різних типів споруд зумовило розвиток у карпатському краї тесляр- ського ремесла. Будівельна майстерність теслярів складалася віками, вбираючи досвід та практичні знання попередників. Цей досвід із часом набував значення традицій і передавався від покоління до покоління. Навички будівництва житло- вих і господарських споруд, на яких були відпрацьовані архітектурно-мистецькі та конструктивно-технічні прийоми, стали основою зведення й храмів. Спорудження церкви доручалося найдосвідченішим майстрам, авторитет- ним у будівельній справі та визнаним громадою. Виховані на досвіді попе- редників, майстри були носіями певних традицій і, навіть, деяких секретів створення храмових споруд. Але й громада не залишалася осторонь щодо визначення характеру майбутнього храму. Вона завжди орієнтувала будів- ничих на найбільш уподобаний односельцями зразок, визначала параметри храму. Такий симбіоз будівельної творчості сприяв створенню схожих, але неповторних у своїх формах церков. Одночасно, розмаїття пластики церковних споруд Карпат свідчить не лише про регіональну ідентичність традицій народного храмобудування, але й про їхню спільну основу. Зумовлена природно-географічними, історични- ми та соціально-економічними умовами карпатського краю, регіональна своє- рідність дерев’яного храмобудування створювалася на основі давніх спільних Вознесенська (Струківська) церква в смт Ясіня Закарпатської обл. 1824 р. 84 ISSN 2078-0133 традицій зведення українських храмових споруд. Серед таких усталених тра- дицій є передусім об’ємно-планувальна структура храмових споруд, що базу- ється на тридільності організації внутрішнього простору церкви. Автентичним до загальноукраїнських традицій церковного будівництва є й конструктивно-технічні прийоми зведення остову храмових споруд Карпат, в основі яких завжди була зрубна конструкція стін та наметові завершення з заломами, які й визначають характерне для українських храмів висотне роз- криття внутрішнього простору. Важливо відзначити й обставину, що храм у карпатському краї завжди сприймався людьми як витвір духовний. Глибинне духовне коріння народно- го творення яскраво проглядається у формах давніх храмів. Сформовані колек- тивною думкою церковної громади та реалізовані талантом народних май- стрів, храми-пам’ятки не лише уберегли архітектурно-будівельні традиції, але й випромінюють внутрішній світ людей певної історичної доби, їхній світо- гляд і мистецькі уподобання. Гармонія форм пам’ятки з природним довкіллям і духовним середови- щем традиційних храмів є результатом синтезу будівельного досвіду народу та його сакральної культури, що являє собою сплав глибинного коріння ідей- них традицій та християнського віровчення. Споріднені з гармонією всесвіту, ці композиційно та духовно цілісні витвори людських рук, викликають захо- плення, бо випромінюють святість. Загалом, пам’ятки дерев’яної храмової архітектури Українських Карпат – це унікальний пласт національного культурного надбання, в якому закарбувалася багатовікова історія населення цього краю, його традиції та звичаї. Вони є визна- чними творіннями людської цивілізації й заслуговують на світове визнання. Джерела та література 1. Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво. 1968. – С. 265. 2. Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: в 4-х томах. / Чл. редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. – К.: Будівельник. 1983–1986. – Т. 2. – 246 с. 3. Мельник В.І. Церква Святого Духа в Рогатині. – К.: Мистецтво. 1991. – С. 18 4. Драган М. Українські дерев’яні церкви. – Львів: Діло, 1937. – 4.1. – 135 с.; Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М.: Искусство, 1973. – 192 с.; Макушенко П.И. Народная архитектура Закарпатья. – М.: Стройиздат, 1976. – 160 с.; Могитич І.Р. Дерев’яні храми та дзвіниці // Історія української архітектури. – К.: Техніка, 2003. – С. 379–386; Прибєга Л.В. Дерев’яні храми Українських Карпат. – К.: Техніка, 2007. – 168 с.; Він же. Народне зодчество. – К.: Мистецтво, 2009. – 320 с.; Січинський В. Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах. – Львів, 1927; Слободен В. Церкви України. Перемиська єпархія. – Львів, 1998. – 864 с.; Тарас Я. Сакральна архітектура українців Карпат. – Львів: ІН НАНУ, 2007. – 640 с.; Юрченко П.Г. Дерев’яна архі- тектура України. – К.: Будівельник, 1970. – 192 с. Прибега Л.В. Деревянные церкви Украинских Карпат – в мировое наследие В статье освещены историко-художественные особенности и значимость памятников украинского деревянного храмостроительства, включенных у предварительный Список ми- 85Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 УДК 726.597. 94 (477) Є.М. ОСАДЧИЙ Монастирі Путивля як пам’ятки фортифікації XVII ст. У статті аналізується оборонний потенціал православних монастирів, що упродовж XVII ст. існували на території Путивля та його околиць. Дається оцінка їх розташуванню від- носно шляхів сполучення та їх ролі у захисті Путивльської фортеці. Розглянуто питання щодо локалізації Миколо-Можайського монастиря. Наведені дані про взаємозв’язок рельєфу та міс- цевості укріплень монастирів. Ключові слова: монастирі, Путивль, фортифікація. Історія Сіверщини литовсько-польської доби є одним з актуальних питань у контексті становлення Слобожанщини середини XVII–XVIII ст. як культур- но-історичного регіону. Путивль має безперервний шлях розвитку від регі- онального центру сіверян до літописного міста часу Київської Русі та при- кордонного міста Московської держави. Значна увага істориків приділялася вивченню давньоруського періоду існування Путивля та подіям Смутного часу, коли Путивль на короткий період стає місцем перебування самозваного претендента на московський престол. Архівні дані, щодо історичних подій, пов’язаних із Путивлем і південно- західними рубежами Московської держави наприкінці ХVІ–XVII ст. опубліку- вали в кількох фундаментальних збірниках документів, що вийшли за редакції Д.Я. Самоквасова та Н.А. Попова [1; 2]. Значна частина історичних грамот була введена у науковий обіг Археографічною комісією [3], у роботах Д.І. Багалія [6, с. 167–280], Д.І. Бєляєва [7], Г.Н. Анпілогова [5], В.О. Харламова [29]. На честь 300-ліття підписання Переяславського договору 1654 р. було опубліковано зна- рового наследия UNESCO трансграничной номинации «Деревянные церкви Карпатского ре- гиона Украины и Польши». Ключевые слова: деревянная храмовая архитектура, памятники деревянного храмострои- тельства, традиционные деревянные церкви, мировое культурное наследие. Prybeha L.V. Wooden churches of Ukrainian Carpathians – to the World Heritage The article highlights the historical and artistic features and signifi cance of the monuments of the Ukrainian wooden church building included in the World Heritage Tentative List UNESCO trans- boarder category «Wooden Churches of the Carpathian region of Ukraine and Poland». Key words: wooden temple architecture, monuments of wooden church building, traditional wooden churches, the world’s cultural heritage. Подано до друку: 16.08.2012 р.

Дерев’яні церкви Українських Карпат – до світової спадщини

Репозитарії

Схожі ресурси