Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами

Стаття розглядає питання архітектури уніатських церков на Поділлі у XVIII ст., досліджує вплив унії на зміни в архітектурі, внутрішньому облаштуванні храмів.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Хіхлач, Б.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2013
Назва видання:	Праці Центру пам’яткознавства
Теми:	Архітектурна та містобудівна спадщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81565
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами / Б.М. Хіхлач // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 87-101. — Бібліогр.: 97 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-81565
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-815652015-05-19T03:01:59Z Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами Хіхлач, Б.М. Архітектурна та містобудівна спадщина Стаття розглядає питання архітектури уніатських церков на Поділлі у XVIII ст., досліджує вплив унії на зміни в архітектурі, внутрішньому облаштуванні храмів. Статья рассматривает вопрос архитектуры униатских церквей на Подолие в XVIII в., изучает влияние унии на изменения в архитектуре, внутреннем обустройстве храмов. The article examines the question of architecture of Unian churches on Podillya in 18 cent., studies infl uence of Unia on changes in architecture, internal repair of temples. 2013 Article Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами / Б.М. Хіхлач // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 87-101. — Бібліогр.: 97 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81565 726.54 (477.3)«17» uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина
spellingShingle	Архітектурна та містобудівна спадщина Архітектурна та містобудівна спадщина Хіхлач, Б.М. Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами Праці Центру пам’яткознавства
description	Стаття розглядає питання архітектури уніатських церков на Поділлі у XVIII ст., досліджує вплив унії на зміни в архітектурі, внутрішньому облаштуванні храмів.
format	Article
author	Хіхлач, Б.М.
author_facet	Хіхлач, Б.М.
author_sort	Хіхлач, Б.М.
title	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами
title_short	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами
title_full	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами
title_fullStr	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами
title_full_unstemmed	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами
title_sort	архітектура уніатських храмів на поділлі xviii ст. за церковними візитами
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2013
topic_facet	Архітектурна та містобудівна спадщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81565
citation_txt	Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами / Б.М. Хіхлач // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 87-101. — Бібліогр.: 97 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT híhlačbm arhítekturauníatsʹkihhramívnapodíllíxviiistzacerkovnimivízitami
first_indexed	2025-07-06T06:37:15Z
last_indexed	2025-07-06T06:37:15Z
_version_	1836878492690546688
fulltext	Ðîçä³ë I² ÀÐÕ²ÒÅÊÒÓÐÍÀ ÒÀ Ì²ÑÒÎÁÓÄ²ÂÍÀ ÑÏÀÄÙÈÍÀ УДК: 726.54 (477.3)«17» Б.М. ХІХЛАЧ Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами Стаття розглядає питання архітектури уніатських церков на Поділлі у XVIII ст., досліджує вплив унії на зміни в архітектурі, внутрішньому облаштуванні храмів. Ключові слова: Унія, архітектура, церква, священик. Вивчаючи питання архітектури уніатських церков не можливо обійтися без візитських описів (візит) цер- ков, які складалися представниками єпископату під час огляду храмів єпархії. Зі збільшенням церковних багатств, зокрема з ростом церковного землеволодіння, візитація мала на меті ревізію і збереження церковної власності. Загальне значення візитації – зміцнення при- хильності пастви до свого визнання [1]. Візити подають докладні відомості про розташування храму її засно- вників або фундаторів, у них описані факти загально- го історичного характеру, окремі події з життя церкви. Вони цікаві і з точки зору вивчення культурної тради- ції, адже містять докладні описи церковних будівель, що нерідко доповнюються ретельно виконаними планами, кресленнями, описами церковних інтер’єрів, церковних прикрас і начиння, одягу [2]. Візитатори обов’язково звертали увагу на репертуар бібліотечного фонду хра- мів, зазначали про наявність шкіл, які функціонували при церковних установах. Візитації можна використо- вувати і для вивчення стосунків між священнослужи- телями та їх паствою, адже в цих документах даєть- ся характеристика священика, його родини, дяка. Крім того у них детально розписуються обов’язки священи- ка та братства. Проте, на сьогоднішній день вони все ще недостатньо залучені до аналізу в українській істо- ріографії, порівняно з польською. Аналізом такого виду 88 ISSN 2078-0133 документів у різний час займалися польський дослідник С. Літак [3] та україн- ський науковець А.Л. Зінченко [4], які у своїх статтях подали детальну характе- ристику актів візитацій та їх змісту. Цьому ж питанню була присвячена дисер- тація П. Левицького [5]. На сучасному етапі вивченням візитацій займається львівський історик І.Я. Скочиляс. Результатом його студій стала велика монографія [6]. У Польщі це питання досліджує о. М. Радван, незаперечною заслугою котрого є викорис- тання джерельних масивів українських і російських архівів [7]. Зазначимо, що візити подільських уніатських церков зберігаються в Державному архіві Житомирської області, Кам’янець-Подільському державно- му історичному музеї-заповіднику, Російському державному історичному архі- ві у м. Санкт-Петербург, Львівському національному музеї ім. Шептицького, поодинокі – в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державному архіві Вінницької області. Опрацювання масиву цих документів дало можливість вивчити питання, винесене в назву дослідження. Однак, візити не є єдиним документом у вивченні архітектури храмів. Як допоміжний матеріал необхідно використовувати й історичні описи насе- лених пунктів, надруковані у «Подольских Епархиальных Ведомостях», які дають нам більш повне уявлення про тогочасну церковну архітектуру. Тут вже зустрічаються описи дво-, чотири- та п’ятиверхих храмів, часто мурованих, а подекуди – з цегли. Крім того, в подібних дослідженнях друкували витяги з візитацій тієї чи іншої церкви, що полегшує дослідження. XVII ст. ознаменувалося поширенням нового стилю в мистецтві – бароко, яке в Україні досягло свого розквіту в першій половині XVIII ст. В архітектур- них пам’ятках цього часу дослідники виявляють різноманітність соціокуль- турних впливів суперечливого політичного та релігійного життя. До шедев- рів української народної архітектури належать дерев’яні церкви, поставлені здебільшого невідомими майстрами наприкінці XVII–XVIII ст. (більш ранні споруди переважно не збереглися). В основу забудови були покладені худож- ньо-конструктивні принципи храмів Київської Русі. Дерево як будівельний матеріал ставило перед українськими зодчими нові конструктивні завдання, які ними були вдало вирішені. В результаті дерев’яні церкви набули на Україні цікавих й оригінальних архітектурних форм. Характерні риси української архітектури сформувалися в XVII– XVIII ст. Найбільш улюбленими стали три та п’ятибанні церкви. На Поділлі у XVIII ст. переважно споруджували одно та трибанні церкви, які належали гро- мадам східного обряду (уніатського або православного). Тут був пошире- ний той тип побудови храмів, який відносять до своєрідної подільської школи 89Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 української народної церковної архітектури. До такого належали, напри- клад, триверхі церкви з дубового дерева в с. Шатава Кам’янецького повіту [8], в с. Спичинці Літинського повіту [9], Свято-Миколаївська церква в с. Ярмолинцях Гайсинського повіту [10]. Одноверхі церкви за планом не відрізнялися від триверхих. Вони різнили- ся тільки відсутністю крайніх верхів у перших, на місці яких зводився двоскат- ний дах; останній виступав іноді з вузької сторони будівлі трикутним фрон- тоном, а іноді представляв собою заокруглення [11]. Переважно одноверхими були маленькі та бідні церкви, які зводили, коли місцева парафія була не в змозі профінансувати побудову триверхого храму. Прикладом слугує дубова, з одним верхом церква Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці в с. Кугаївці Кам’янецького повіту [12], або храм у с. Носківці Вінницького повіту, збу- дований коштом парафіян у 1751 р. за благословенням уніатського єпископа А. Шептицького. Він мав форму корабля, що свідчило про латинський вплив [13]. У бідних парафіях церкви будувалися на зразок сільської хати, помаза- ні глиною та покриті соломою, з хрестом на даху. За описом візити церк- ви в ім’я великомученика Дмитра 1790 р. в с. Оленівка поблизу м. Кам’янця- Подільського, вона була досить убогою, збудованою з лози, обліплена ззовні та зсередини глиною, «на зразок будинку», з одним куполом і трьома вікнами [14]. Такі церкви, з планом хати, у більшості не мали верхів, а їхній зовнішній вигляд відрізнявся від хати лише насадкою хреста, а інколи невеличкою вежею з маків- кою, завершеною хрестом на середині двоспадового даху [15]. Двобанний храм являє собою два восьмерики, один більший, другий – мен- ший; більший восьмерик творить собою властиво церкву; до нього приєднуєть- ся з одного боку – невеличка прибудова, іноді пів-восьмерик, без маківки – це вівтар [16]. Згідно з візитацією 1760 р. в с. Вільхівці, Кам’янецького повіту була двокупольна церква [17]. Проте зазначимо, що двобанних церков на Поділлі в той час було мало. Чотирибанний храм являє собою чотири восьмерики, з’єднані вздовж одної прямої. Такою була кам’яна Покровська церква в с. Сутківці Летичівського повіту, яка мала склепіння та бокові вежі з цегли й побудована ще 1476 р. [18] Типова українська дерев’яна церква складалася з трьох зрубів, що прилягали один до одного й розташовувалися в ряд із заходу на схід. При цьому середній зруб і в плані, і у висоту набув найбільшого розвитку. Кожен зруб вивершувався самостійною главою. Таким чином, в плані церква – тридільна, а конструктив- но – триверха. Неможливість створити круглий купол та прагнення збільшити висоту церкви, змусило на основні чотирикутні зруби поставити інші, зменше- ні, зі зрізаними (у формі восьмерика) кутами, відділяючи перекриттям один зруб від іншого. Іноді цей прийом повторювався, і тоді в складному та закінченому 90 ISSN 2078-0133 вигляді українська церква набувала форми поєднання трьох, поставлених одна на одну, багатоярусних споруд у вигляді башт, які струнко підносилися вгору. Багатоярусність часто підкреслювалася «опасанням» – особливим навісом, який оточував всю церкву по нижньому зрубу. Тут, за непогоди перебували ті, хто не зміг потрапити усередину через брак місця; тут же стояли під час богослужін- ня убогі та каліки, які соромилися зайти в саму церкву, а іноді тут влаштовували братську трапезу після поминальних і заупокійних служб. Опасання мали біль- шість подільських храмів, у т.ч. Михайлівська в с. Кульчіївці Кам’янецького повіту, збудована 1738 р. [19], церква Успіння Божої Матері в м. Брацлав [20], церква в с. Круподеринці Погребищанського деканату [21], дерев’яна трику- польна Миколаївська церква м. Вінниця, збудована 1746 р. [22] Однак, існували церкви, які не мали «опасання», як-от храм на честь Воздвиженя Чесного Хреста в с. Цибулівці Ольгопільського повіту [23], церква Воскресіння Христового в м. Красне Брацлавського намісництва [24] тощо. Невід’ємною частиною церкви була дзвіниця, квадратна у плані, з ярус- ним перекриттям у вигляді башти, яка, як правило, споруджувалася окремо. Звичайний вигляд дзвіниці – це башта, складена з двох або трьох квадратних зрубів, поставлених один на другий, що зменшувалися з віддаленням від землі. Зруби, зазвичай, з’єднувалися за допомогою прямих похилених площин; сама дзвіниця закінчувалася або чотиригранним шатровим дахом, або чотирисхи- лим шатровим дахом, увінчаним ще грушкуватою главкою [25]. Таким чином, дзвіниці своєю конструкцією нагадували баштовидні глави церков. У середньому дзвіниця мала 3–5 дзвонів, хоча могло бути і більше. Так, за візитою 1785 р. церква Успіння Божої Матері м. Тростянець мала дзвіницю перед церковними дверима, на якій було сім дзвонів: 130, 46, 30, 20, 5, 5, 5 пудів [26]. Церква Архангела Михайла в містечку Жорнищі Брацлавського повіту за візитою 13 березня 1785 р. мала нову дзвіницю з шістьма дзвонами різної ваги [27]. Церква на честь Успіння Божої Матері в м. Брацлав мала дзвіницю з 5 дзвонами: 50, 40, 20, 6, 6 пудів [28]. Сама дзвіниця була призначена відпові- дати трьом вимогам: для підвішування дзвонів, комора, де зберігалося церков- не начиння, пожертвування, старі ікони тощо, а також у старі часи слугувала сторожовою баштою [29]. Однак існували уніатські храми без дзвіниць, коли церковні дзвони висі- ли на стовпах. Серед таких зазначимо храми Святого Козьми та Дем’яна в с. Глубочок та Святої Мучениці Параскеви в с. Губник Гайсинського дека- нату на Брацлавщині [30]. Церква Святого Іоанна Богослова в с. Ерзамівці Брацлавського повіту мала дзвіницю на чотирьох стовпах, на якій було лише два дзвони: перший – на 1,5 пуди, другий – на 1 пуд [31]. Церква в с. Боблів того ж повіту в 1785 р. мала дзвіницю на чотирьох стовпах з трьома дзвонами – 91Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 40, 18, 15 пудів [32]. Церква Дмитра Мученика в с. Іванці Брацлавського повіту мала дзвіницю на чотирьох стовпах із 5 дзвонами [33]. Зазначений спосіб роз- міщення дзвонів поблизу храму був новацією, яку привнесли уніати у власну архітектурну церковну традицію під впливом католицизму. Іноді основний тип церкви ускладнювався додаванням до нього з півно- чі та півдня додаткових зрубів з самостійними главами, перетворюючись у п’ятикупольну церкву з хрестоподібним розташуванням глав. На Поділлі у XVIII ст. такий храм зберігся в м. Яришів Могилівського повіту. Своєю харак- терною п’ятикупольною архітектурою, з окремою триярусною дзвіницею, він представляв колись сильно розвинутий тип українських церковних дерев’яних споруд. В ньому разом із основною ідеєю побудови храму хрестом сполучала- ся й сільська простота споруди, не позбавлена в той же час краси та легкості архітектури [34]. Сама церква була покрита ґонтом, із латами, дзвіниця побу- дована над вхідними воротами й мала чотири дзвони. Поблизу був цвинтар. До зовнішніх особливостей храму необхідно віднести викарбувані в хрестах двох куполів слова: у східному куполі – І. Хс, а в західному – Марія. Ці слова були зроблені наскрізною в’яззю, оточеною вінками. На думку російського історика П.М. Батюшкова, в цьому позначився західний вплив, що виявився під час перебування Яришівської церкви в руках уніатів [35]. У с. Яромирці Кам’янецького повіту була дерев’яна п’ятикупольна Свято- Троїцька церква. Візита 1759 р. зазначає наступне: «ким та в якому році церк- ва побудована – невідомо через давність; відомо тільки, що в 1744 р., з дозволу кам’янецького офіціала Іоанна Поліського, були прибудовані по боках притво- ри» [36]. До 1801 р. п’ятиверха церква знаходилася в с. Паланка Ямпільського повіту, яку в ХІХ ст. перебудували на триверху [37]. Згідно генеральної візи- тації 1783 р., п’ятиверхою була церква Воскресіння Христового в м. Красне Брацлавського намісництва [38]. Щодо кількості вікон в уніатських церквах, то їх, як правило, налічува- лося більше десяти, вони були засклені та заґратовані. Так, церква Святого Миколая в передмісті Тульчина в 1785 р. мала 15 засклених вікон, з ґрата- ми в нижній частині [39]. Церква Святої Параскеви Мучениці в передміс- ті Тростянця мала 16 вікон, заґратованих у нижній частині [40]. Тринадцять засклених вікон, але без ґрат, мала церква Успіння Пресвятої Богородиці м. Брацлав [41]. Церква Архангела Михайла в містечку Жорнище Брацлавського повіту мала 16 засклених вікон без ґрат [42]. Хоча в селах зустрічалися церк- ви з меншою кількістю вікон, як-от в с. Северинівка Вінницького повіту церк- ва Святого Миколая мала 8 вікон [43]. Зустрічалися церкви з вікнами без ґрат (с. Глубочок і с. Губник Гайсинського деканату на Брацлавщині [44]). 92 ISSN 2078-0133 Над зовнішніми дверима, як правило зазначали дату побудови церк- ви. Наприклад, на одвірку церкви Святої Параскеви Мучениці в передмісті Тростянця зазначена дата «1753» [45], напис на одвірку дерев’яного триверхо- го храму на честь Покрови Пресвятої Богородиці в с. Шрубкове Летичівського повіту подає час його зведення – 1728 р. [46] Матеріалом для виготовлення дверей був метал або дерево. Перші (пере- важно залізні) встановлювалися, головним чином, у кам’яних спорудах; проте, інколи і в дерев’яній архітектурі зауважуємо залізні двері чи оббиті залізом. Так, дерев’яні трикупольні церкви Дмитра Мученика в с. Іванці та Архангела Михайла в м. Жорнище Брацлавського повіту мали ковані двері із замком [47]. Залізні двері, зроблені з плоских залізних скоб, утворювали собою клітку. Позаду до неї був прироблений товстий залізний лист, який слугував двери- ма. Самі скоби оздоблені різьбленим орнаментом; частини залізного листа, які видно між скобами, теж оздоблені різьбою. Іноді орнамент вирізався на тонких залізних пластинках, котрі вже в готовому вигляді приклепувалися до дверно- го листа [48]. Улаштування підлоги було різним. Вона могла бути земляною, доща- ною, цегляною, вимощеною бруківкою. Так, за генеральною візитацією церк- ви Святого Миколая від 3 квітня 1785 в с. Северинівка Вінницького пові- ту Брацлавського воєводства, вона мала підлогу з дранки, тобто з дошок [49]. Таку ж підлогу мала церква Успіння Пресвятої Богородиці в перед- місті Тростянця Вінницького повіту в квітні 1785 р. [50] Натомість підлога Троїцької церкви м. Зіньків Летичівського повіту була кам’яною [51]. Цегляна підлога була в церкві Архангела Михайла в м. Жорнище та церкві Дмитра Мученика в с. Іванці Брацлавського повіту [52]. У церквах траплялося й комбіноване поєднання покриття: підлога церк- ви Святого Миколая в передмісті Тульчина за візитою від 21 березня 1785 р. в середньому поділі була вимощена бруківкою, у вівтарній частині та бабинці з дубової дранки [53]. В церкві Успіння Пресвятої Богородиці м. Брацлав під- лога була частково з дранки, частково з дерева [54]. Як покрівельний матеріал для дерев’яних церков використовували винят- ково ґонт. Лише зрідка (переважно через бідність) дахи покривали соломою. Залізо вживали тільки для виготовлення декоративних і функціональних дета- лей (хрестів, дверних навісів, віконних ґрат, оббивки дверей і вікон тощо). У внутрішньому оздобленні українську церкву відрізняла відсутність пере- криття стелі та вільний розвиток верхів угору. Храм здебільшого ставили на узвишші в селі або край нього. Іноді – в цен- трі, але на помірній відстані від помешкань, де він творив ядро села. Більшість церков були порівняно добре ізольовані від решти будівель для убезпечення 93Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 їх у разі пожежі. Ділянка навколо церкви часто була обгороджена тином або дерев’яним парканом. Цей архітектонічний ансамбль доповнювала дерев’яна дзвіниця з різною кількістю дзвонів, які також різнилися вагою. Зазвичай поблизу церкви знаходилась школа, яка містилася в дерев’яному будинку з коморою та сіньми. З середини XVIII ст. через різні причини: пожежа, руйнування через ста- рість або продаж в інше село, на місцях старих церков зводилися нові. На їх архітектурі, певним чином, позначився латинський вплив і зовнішньо поде- куди вони мали вигляд римо-католицьких костелів. Такими були церкви в с. Білоче Балтського повіту, м. Вороновиці Брацлавського повіту, с. Кропивна, Вінницького повіту, с. Жилинці Проскурівського повіту [55]. В Кам’янці- Подільському з візит XVIII ст. видно, що Іоано-Предтеченська церква в руках уніатів набула вигляду латинського костелу з католицьким престолом, бокови- ми вівтарями тощо [56] За описом візити 1758 р. Вознесенська церква у перед- місті Кам’янця-Подільського в Руських Фільварках була «структури пристой- ної, подібна до костелу, з одним куполом посередині та бабинцем (притвором), прибудованим 1751 р.» [57]. Кам’яна церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці с. Кугаївці Кам’янецького повіту, побудована 1731 р., за своїм виглядом була подібною до римо-католицького костелу, готичної архітекту- ри [58]. Однак подібний архітектурний стиль в цьому регіоні був мало поши- реним. Історичні джерела не дають нам змоги прослідкувати більш деталь- но вплив латинізації на зовнішній вигляд уніатських церков, обмежуючись лише самим фактом існування цього впливу, не деталізуючи його. Необхідно зазначити, що загалом на Поділлі уніати зберегли український стиль у місце- вій церковній архітектурі, який залишався до 1803 р., коли Синод Російської православної церкви заборонив споруджувати храми за українським (малоро- сійським) стилем [59]. Будівництво храму тривало 3–4 роки, хоча були випадки, коли воно затя- гувалося на десятиліття. Церкву парафіяни набували по-різному, джере- ла часто вказують на будівництво храму власними силами. В 1785 р. пара- фіяни с. Жилинці Проскурівського повіту самі спорудили дерев’яний храм Святого Миколая [60]. В м. Комаргород Ямпільського повіту в 1774– 1780 роках на кошти парафіян-уніатів була побудована Свято-Михайлівська дерев’яна, триверха церква [61]. Джерела не раз пишуть про те, що церкву збудовано коштом власника села. Так були споруджені храми в с. Поташни Ольгопільського повіту (1776 р.) [62] та в с. Ковалівка поблизу м. Немирів (1770 р.) [63]. Іноді храмову будівлю купували в сусідньому селі, як це сталося, зокрема, в с. Черепашинці Вінницького повіту (1772 р.) [64], в c. Катеринівка Проскурівського повіту (1782 р.) [65]. 94 ISSN 2078-0133 У переважній більшості церкви будували з дерева, які інколи стояли на кам’яному підмурку, як-от храми в селах Кривошеїнка та Лисіївка, в м. Ворошилівка Вінницького повіту [66], в Кам’янецькому повіті – в селах Боришківці [67], Почапинці [68], в с. Івашківка Ушицького повіту Подільського воєводства [69]. Кам’яні церкви на Поділлі у XVIII ст. зустрічалися рідше й зводилися з міс- цевого матеріалу [70]. Такі були в с. Журавне Вінницького повіту, с. Кукулі Ольгопільського повіту, м. Цекинівка Ямпільського повіту [71], в м. Сатанів [72]. В м. Тиврів було дві церкви, перша – Миколаївська, зведена з дерева, друга – Вознесенська, кам’яна, побудована в 1771 р. стараннями уніатсько- го священика Григорія Пержинського [73]. В с. Великі Армяни Кам’янецького повіту у 80-х роках XVIII ст. побудували кам’яну церкву, освячену 29 липня 1789 р. уніатським єпископом Петром Білянським [74]. Під керівництвом свя- щеника Тимофія Матківського упродовж 1755–1757 років було зведено в м. Бар Успенську кам’яну церкву на місті колишньої дерев’яної Троїцької [75]. В 1783 р. в с. Дзиговий Брід Ямпільського повіту Брацлавського воєводства міс- цевим дідичем Онуфрієм Орловським було закладено кам’яну церкву [76]. Необхідно зауважити, що в той час на території Поділля відомі й цегляні церкви (наприклад в м. Чорний Острів Проскурівського повіту [77]). Але це були винятки, тому вести мову про зміну будівельного матеріалу не можна. Підсумовуючи, слід зазначити, що середина – друга половина XVIII ст. на Поділлі були часом масового церковного будівництва. Це пов’язано з потре- бою зводити нові храми через ветхість старих, які вже були непридатними для проведення в них церковних служінь, частими пожежами через природ- ній (блискавка) чи людський (непогашена свічка) чинник. Зауважмо й вплив політичних подій, як-от численні народні заворушення, під час яких повсталі палили католицькі та уніатські храми, протестуючи проти релігійних утисків. Сформувався й мистецько-архітектурний тип подільських дерев’яних цер- ков. Більшість з них споруджувалися як триверхі дерев’яні, хоча й існува- ли одно та п’ятиверхі церкви. У найменших і найбідніших парафіях існува- ли церкви хатнього типу. Дослідники відзначають мистецьку оригінальність і довершеність храмових споруд подільської церковної школи. Вони виступа- ють єднальною ланкою між архітектурним типом церков Галичини, з одного боку, та Київщини, з іншого. В ухвалах Замойського Собору питання внесення змін до архітектури уні- атських церков не були порушені, хоча їх латинізація поступово провадила- ся ще з XVII ст. Зміни повинні були наблизити зовнішньо уніатські церкви до латинського костелу [78]. Ці зміни стосувалися передовсім мурованих храмів, які споруджувалися в містах. 95Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 Загалом вплив унії на архітектуру подільських церков був незначним. Православні храми, що збереглися з попереднього часу до XVIII ст., хоча й стали уніатськими, проте зовнішніх змін не зазнали. Однак храми, зведе- ні переважно у другій половині XVIII ст. отримали певні латинські елемен- ти: 1) за своєю готичною архітектурою деякі були схожі на римо-католицькі костели; 2) у деяких церквах дзвони висіли за католицьким зразком на чоти- рьох стовпах. Це дає можливість припустити, що загалом вплив латинізації на зовнішній вигляд подільських церковних споруд був незначним. Після завершення будівництва храму приступали до його внутрішнього оздоблення. Будова святинь створювала нові можливості для формування іко- ностасів і спорудження додаткових вівтарів [79]. Останні розміщувалися пере- дусім у церквах кафедральних, соборних (колегіальних) і василіанських. У тих святинях працювало по кілька священиків, звичай же Східної церкви виключав відправлення кількох святих служб на одному вівтарі упродовж одного дня. Власне це спричинило до встановлення додаткових престолів, хоча в ухвалах Замойського Синоду ми не знайдемо про це жодних постанов. Характерним є однак факт, що бічні вівтарі з’явилися також у малих святинях, у яких правив лише один священик. Як з’ясувалося пізніше, при їх спорудженні керувалися не лише літургійними потребами, але й самим внутрішнім оздобленням церк- ви. Необхідно також пам’ятати, що встановлення бічного вівтаря було наба- гато дешевше від побудови нової святині [80]. Вівтар проектувався найчасті- ше тими ж архітекторами, які будували церкву, при цьому його архітектонічна форма мала регіональні відмінності [81]. Зазначимо також факт відправи на цих вівтарях латинським духовенством і ченцями, за певних обставин, богослужінь у василіанських церквах і навпаки, василіанами в латинських костелах [82]. Істотною зміною у внутрішньому церковному облаштуванні було також впровадження «латинських» амвонів. Згідно традиції Східної церкви, казан- ня виголошувалися з амвону або підвищенні перед іконостасом. Як бачимо, уніати залишилися вірними цій традиції впродовж усього XVII ст., зберігши її в багатьох святинях у подальшому. В багатьох описах церков того періоду, занотовано існування амвонів, підвішених на стінах або опорах. Ймовірно, що адаптація того оснащення всередині церкви, була спрямована на те, щоб пропо- відники, піднесені над головами вірних, могли бути краще почутими, а також побаченими [83]. Однак, за матеріалами візитацій подільських уніатських цер- ков підвішених амвонів виявлено не було. Це пояснюється тим, що подібно- го виду амвони ставили у великих храмах на кілька сотень людей, а таких на Поділлі не існувало. Натомість значно більших змін зазнало внутрішнє оздоблення уніатських церков. Були запроваджені незнані раніше сповідальниці та лавки для сидіння, 96 ISSN 2078-0133 а також органи чи фісгармонії. Розміщення лавок пов’язувалося з обов’язком виголошення священиками промов і з катехизмом вірних. Але такі місця для сидіння згадуються лише в церкві Сатанівського монастиря [84]. У XVIII ст. поширився звичай вживання в уніатських храмах органів, розміщених – як і в римо-католицькому костелі – на емпорах над головним входом. Можна при- пустити, що частина з тих інструментів відігравала певну роль у внутрішньому дизайні святинь. Органна музика стала обов’язковою з погляду на збільшен- ня кількості відправних служб у неділю та на свята й неможливість забезпе- чення участі хору у всіх богослужіннях [85]. У ХІХ ст. всі органи були усуну- ті з уніатських храмів при «очищенні» літургії Східної церкви від латинських нашарувань [86]. Зауважимо, що візити уніатських церков Подільського та Брацлавського воє- водств вказують на відсутність у них будь-яких музичних інструментів. Можемо припустити, що це пов’язано: 1) матеріальною скрутою; 2) відсутністю підготов- лених музикантів; 3) відсутністю великих і значних центрів Уніатської церкви на цій території; 4) малим часовим відрізком існування унії на Поділлі. Серед церковного начиння були й дзвіночки, дарохранильниці, срібні чи олов’яні кружки, які з’явилися за рекомендаціями Замойського Синоду [87]. Наприклад у Вінницькому повіті, Брацлавського воєводства в 1785 р. бічні вівтарі, дзвіночки й інше вищезгадане начиння мали: церква Святого Миколая в передмісті м. Тульчин, церква Святої Параскеви Мучениці в передмісті м. Тростянець, церква Успіння Пресвятої Богородиці в м. Ладижин, церква Святого Миколая в м. Брацлав [88] і багато інших. Одним із основних і неодмінних компонентів східнохристиянського храму була невисока вівтарна перегородка, звана темплоном, яка потім поступо- во розвинулася в ускладнену архітектурно-іконописну споруду (іконостас), котра відгороджувала святилище від місця стояння мирян. Центральною темою, основним «рядом» іконостасу була група священних зображень, звана «Деісус», що в перекладі з грецької означає «Моління» (до ікон зносили свої моління віруючі люди) [89]. Самі ікони малювали ченці в монастирях, імена яких, переважно, не дійшли до нашого часу. Запровадження Берестейської унії спричинило зміни в церковній іконо- графії. Уніатська церква внесла до літургії та мистецтва багато нових елемен- тів, запозичених із католицької іконографії, бо згідно з духом епохи, приймала залюбки новинки з-за кордону [90]. Зауважимо, що подільські уніатські церк- ви мали ікони як православного, так й уніатського стилю написання. За візитою 1739 р., уніатська Свято-Миколаївська церква Кам’янця- Подільського мала іконостас «дерев’яний, пофарбований та позолочений, з різьбленими прикрасами; намісних ікон на ньому було чотири; ікони ці при- 97Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 крашені шістьма срібними коронками та п’ятьма срібними дощечками». Натомість візита 1758 р. описує цей іконостас докладніше: «з апостолами, про- роками та святими, столярної роботи, пофарбований та позолочений, намісних ікон на ньому чотири; царські врата різьбленої роботи, пофарбовані та позо- лочені; біля іконостасу стоїть червона хоругва та виносний хрест. Срібляні дощечки на той час були обмінені на срібло, з якого вилили ризу на образ Святого Миколая. На місцевій іконі Спасителя була срібна коронка та шов- кова зелена занавіска (фіранка); намісний образ Богоматері був прикрашений двома срібними коронками, з яких одна була з різноманітним камінням» [91]. Побудована в 1744 р. в с. Кожухів Літинського повіту дерев’яна, тривер- ха церква мала п’ятиярусний іконостас, в якому намісні ікони були прикраше- ні ризами низькопробного срібла, чудової чеканки, з вигравіруваною датою «1758» [92]. Натомість уніатська церква в ім’я Святого Великомученика Дмитра, побудована 1770 р. в с. Берестяги Гайсинського повіту, мала дощаний чотирьохярусний іконостас з готичною різьбою [93]. Необхідно зазначити, що на Поділлі були уніатські церкви, в яких іконостас складався з ікон православного живопису. Таким був триярусний дощатий іко- ностас в церкві Різдва Богородиці в с. Комарівці Літинського повіту [94]. В церк- ві Шаргородського василіанського монастиря висіла ікона Святого Миколая грецького православного письма. Вона була виконана на липовій дошці висо- тою 2 аршина 9 вершків й шириною 1 аршин 8 вершків. Святитель написаний у весь зріст, на ньому риза зі срібла 12-ої проби. В лівій руці він тримав сріб- не Євангеліє, від якого йдуть направо й наліво срібні блискавки, що влучали у Арія, Несторія й Савелія, які лежали коло ніг святителя й опалювалися пекель- ним вогнем. Також тут була стародавня ікона Божої Матері на дошці висо- тою 20 вершків й шириною 14, грецького живопису, зі срібною ризою, з напи- сом слов’янськими літерами: «Тщанием от Мартиниана Магеревича Ч. С. В. В. сооружена шата сия року Божого 1749 тщанием милостынею же боголюбиво- го ктитора Шаргородского монастиря» [95]. Але часом візитації згадують і про низький художній рівень іконостасів. Так, генеральна візита церкви Святого Миколая, від 3 квітня 1785 р. в с. Северинівка Вінницького повіту зазначає, що іконостас храму мав низьку якість [96]. Візита церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Тростянець того ж повіту від 7 квітня 1785 р. описує іконостас як «старомодної різьбярської роботи, посередньо мальований» [97]. Підсумовуючи, зазначимо, що у царині монументального мистецтва найбіль- шої майстерності українці досягнули у церковному будівництві. На Поділлі зво- дилися, головно, триверхі церкви, часто з «опасанням». Візитські описи згаду- ють про існування в багатьох селах одноверхих і, подекуди, п’ятиверхих храмів. За конструктивними особливостями та архітектурним образом ці храми відно- 98 ISSN 2078-0133 сяться до виразного регіонального типу храмового будівництва, який дослідники виділяють в окрему подільську школу. З іншого боку деякі церкви, споруджені в XVIII ст. на сході й південному сході Брацлавщини з високо піднесеними нижні- ми зрубами є перехідними до київсько-наддніпрянського типу храмів. Вплив унії на зовнішній вигляд храмів Поділля був мінімальним. Ті церк- ви, які стали уніатськими в XVIII ст., але були збудовані раніше, за часу православ’я, не зазнавали зовнішніх перебудов. Лише храми, споруджені у другій половині XVIII ст. мали певні відмінності: 1) за своєю готичною архі- тектурою окремі з них, передовсім муровані, були схожі на костели; 2) у дея- ких церквах дзвони висіли за католицьким зразком на чотирьох стовпах. Внутрішня частина храму зазнала певних змін: були поставлені католицькі жертовники, з’явилися лавки для сидіння, бічні престоли, амвони. Серед цер- ковного начиння були дзвіночки, дарохранильниці, срібні чи олов’яні кружки, які з’явилися за рекомендаціями Замойського собору 1720 р. Певні нові елементи були запозичені з католицької іконографії: фігурчасте різьблення, від якої місцеве церковне мистецтво так довго захищалося; на дру- гому ярусі іконостасу з’явилися зображення подій з Нового Завіту – т.зв. свят- кові ікони. Традиційним матеріалом для ікон було дерево (липа, груша, зрід- ка кипарис), хоча зустрічаються ікони, писані на жерсті та склі. Останні були улюбленим матеріалом для малярів, яких запрошували уніатські парафії. Джерела та література 1. Зінченко А.Л. Акти візитації монастирів і костьолів XVIII  першої половині XIX ст. як історичне джерело / А.Л. Зінченко // Подільська старовина: Зб. наук. праць / [від. ред. В.А. Косаківський]. – Вінниця, 1993. – С. 205–211. 2. Зінченко АЛ Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні напри- кінці XVIII  першій половині XIX століття / АЛ Зінченко  К : [б.в.] 1994  С. 17. 3. Litak S. Akta wizytacijne parafi i z XVI – XVIII wieku jako żródło historyczne / S. Litak // Zeszyty Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego. – 1962. – № 3. – S. 41–58. 4. Зінченко АЛ Акти візитації монастирів… – С. 205–213. 5. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф. 304, дис. 2029. Левицкий П. Униатские визиты или ревизии приходов 18 ст. как церковно- исторический матеріал / Левицький П. – К., 1908. – 616 с. 6. Скочиляс І. Генеральні візитації Київської унійної митрополії ХVІІ–ХVІІІ століть: Львівсько- Галицько-Кам’янецька єпархія, т. 2: Протоколи генеральних візитацій / І. Скочиляс – Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. – CCVIII+512 с. 7. Wizytacje generalni parafi i unickich w wojewódstwie Kijowskim i Bracławskim po 1782 roku / opracował i wydał Marian Radwan. – Lublin : TN KUL, 2004. – 912 s. 8. Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник (далі – КПДІМЗ), колекція документів д/п № 3534, арк. 1. 9. ІР НБУВ, ф. І, № 2479. Akta wizyty generalney dekanatów Pohrebiskiego i Tetyiowskiego, арк. 30 зв. 10. Сецинский Е. Исчезающий тип деревянных церквей / Е. Сецинский // Труды Подольского церковного историко-археологического общества (б. ист.– стат. Ком.). Вып 10 / [под ред. Е. Сецинского, Н. Яворовского] – Каменец-Подольск : Тип. С.П. Киржацкого, 1904. – С. 414. 99Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 11. Там само. – С. 397. 12. КПДІМЗ, стп-198, арк. 93 зв. 13. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета – Вып 9: Приходы и церкви Подольской. епархии / [под ред. Е Сецинского]. – Каменец-Подольск : Тип. С.П. Киржацкого 1901 – С. 277. 14. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквях Подольськой епархии. 1. Каменецкий уезд / Сецинский Е. – Каменец-Подольск : Тип. Подол. губ. правл., 1895. – С. 93. 15. Мокрий В. Церква в житті українців / В. Мокрий. – Львів ; Краків ; Париж : Просвіта, 1993. – С. 50. 16. Шумицький М. Український архітектурний стиль / М. Шумицький. – К. : Друкарня 2-ої Артілі, 1914. – С. 43. 17. КПДІМЗ, стп-198, арк. 127 зв. 18. Сецинский Е.И. Характерные черты древних церквей Подолии / Е. И. Сецинский // Православная Подолия. – 1912. – № 36. – С. 847; Шумицький М. Вказана праця. – С. 44. 19. Труды… – Вып 9. – С. 423. 20. Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО), ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 201. 21. ІР НБУВ, ф. І, № 2479, арк. 55. 22. Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО), ф. Р-4510, оп. 1, спр. 35, арк. 19. 23. Труды Подольского епархиального… – С. 799. 24. Центральний державний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України), ф. 972, оп. 1, спр. 268, арк. 38. 25. Шумицький М. Вказана праця. – С. 46. 26. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 183. 27. Там само, арк. 119. 28. Там само, арк. 202 зв. 29. Юрченко П.Г. Дерев’яне зодчество України (XVIII–XIX ст.) / П.Г. Юрченко / [за заг. ред. С.Я. Грабовського]. – К. : Вид-во Акад. Архітектури УРСР, 1949. – С. 49. 30. ДАВО, ф. Д-471, оп. 1, спр. 218, арк. 37, 137. 31. Там само, ф. Д-669, оп. 1, спр. 1, арк. 1 зв. 32. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 94. 33. Там само, арк. 104. 34. Труды Подольского епархиального… – С. 702. 35. Батюшков П.Н. Подолие. Историческое описание. / П.Н. Батюшков – СПб. : Тип. Тов-ва «Обществ. Польза», 1891. – С. 79. – 2й паг. 36. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах… – С. 462. 37. Сецинский Е. Исчезающий тип деревянных церквей… – С. 401. 38. ЦДІАК України, ф. 972, оп. 1, спр. 268, арк. 38. 39. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 463. 40. Там само. – S. 506. 41. Там само. – S. 545. 42. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 118 зв. 43. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 503. 44. ДАВО, ф. Д-471, оп. 1, спр. 218, арк. 36, 136. 45. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 506. 46. Труды Подольского епархиального… – С. 556. 47. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 104, 118. 48. Шумицький М. Вказна праця. – С. 34. 49. Wizytacje generalni parafi i unickich... – S. 502. 50. Там само. – S. 506. 51. Прусевич А. Историко-археологические и этнографические заметки о м. Зинькове Летического уезда / А. Прусевич // Подольские Епархиальные Ведомости (далі – ПЕВ). – 1905. – № 14. – С. 326. 52. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 118 зв., 104. 100 ISSN 2078-0133 53. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 463. 54. Там само. – S. 545. 55. Труды Подольского епархиального… – С. 18, 184, 238, 851 56. Батюшков П.Н. Вказана праця. – С. 63. – 2й паг. 57. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах… – С. 97. 58. Историко-статистическое описание церкви и прихода села Кугаиовец Каменецкого уезда // ПЕВ. – 1869. – № 20. – С. 832. 59. Історія Української культури: Книга у 5 томах. – Т. 4, кн. 2: Українська культура другої полови- ни ХІХ століття / [гол. ред. Скрипник Г.А.] – К. : Наукова думка, 2005. – С. 424. 60. Труды Подольского епархиального… – С. 851. 61. Там само. – С. 1031. 62. Историко-статистическое описание села Поташны Ольгопольского уезда // ПЕВ. – 1872. – № 3. – С. 108. 63. Историко-статистическое описание церквей и приходов Брацлавского уезда // ПЕВ. – 1876. – № 5. – С. 146. 64. Труды Подольского епархиального… – С. 266. 65. Там само. – С. 873. 66. Там само. – С. 237, 259, 273. 67. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах… – С. 113. 68. КПДІМЗ, колекція документів д/п-1390, арк. 1. 69. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. Вечерський – К. : НДІТІАМ, 2002. – С. 374. 70. Цапенко М.П. Мурована архітектура / М.П. Царенко, П.Г. Юрченко // Історія Українського мис- тецтва: В 6-ти томах. – Т. 3: Мистецтво другої половини XVII–XVIII ст. / [редкол. Бажан М.П. та ін.] – К. : Жовтень, 1968. – С. 116. 71. Труды Подольского епархиального… – С. 235, 837, 1023. 72. КПДІМЗ, стп-198, арк. 385 зв. 73. ДАЖО, ф. 178, оп. 53, спр. 47, арк. 129; Труды Подольского епархиального… – С. 283. 74. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах… – С. 196. 75. Сецинский Е. Храмы г. Бара Могилевского уезда (Исторические очерки) / Е. Сецинский // ПЕВ. – 1902. – № 47. – С. 1130. 76. ДАВО, ф. Д-474, оп. 1, спр. 452, арк. 1. 77. Труды Подольского епархиального… – С. 878. 78. Kowalczyk J. Latynizacja i okcydentalizacja architektury greckokatolickiej w XVIII wieku / J. Kowalczyk // Biuletyn Historii Sztuki. – 1980. – № 3–4. – S. 348. 79. Deluga W. Przemiany w ikonografi i kościoła greckokatolickiego w 18 w. / W. Deluga // Czterechsetlecie zawarcia unii Brzeskiej. – Toruń. – 1998. – S. 149. 80. Krasny P. Architektura cerkiewna na ziemiach ruskich Rzeczypospolitej: 1596–1914 / P. Krasny. – Kraków : Towarzystwo Autorуw i Wydawcуw Prac Naukowych «Universitas», 2003. – S. 186. 81. Kowalczyk J. Вказана праця. – S. 350. 82. Там само. – S. 349. 83. Krasny P. Вказана праця. – S. 187. 84. Сецинский Е. Материалы для истории монастырей… – С. 358. 85. Kondraciuk P. Misterium wschodnej liturgii / P. Kondraciuk // Deluga W. Sztuka i liturgia kościoła greckokatolickiego: w 400 rocznicę Unii Brzeskiej: katolog wystawy / W. Deluga– Chełm, Zamość, 1996. – S. 14. 86. Krasny P. Вказана праця. – S. 188. 87. Kowalczyk J. Вказана праця. – S. 348. 88. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 463–464, 506–507, 535–536, 552–559. 89. Овсійчук В.А. Оповідь про ікону / В.А. Овсійчук, Д.П. Крвавич. – Львів : Інститут народознав- ства НАН України, 2000. – С. 122. 101Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 90. Deluga W. Вказана праця. – S. 155. 91. Яворский Н. Николаевская церковь в Каменце-Подольском // ПЕВ. – 1890. – № 9–10. – С. 216. 92. Труды Подольского епархиального… – С. 653. 93. Там само. – С. 362. 94. Там само. – С. 616. 95. Сецинский Е. Материалы для истории монастырей… – С. 419. 96. Wizytacje generalni parafi i unickich… – S. 503. 97. Там само. – S. 514. Хихлач Б.Н. Архитектура униатских храмов на Подолие XVIII в. согласно церков- ных визитаций Статья рассматривает вопрос архитектуры униатских церквей на Подолие в XVIII в., изу- чает влияние унии на изменения в архитектуре, внутреннем обустройстве храмов. Ключевые слова: Уния, священник, архитектура, церковь. Khikhlach B.M. Architecture of Unia temples on Podillya of XVIII c. after church visitation The article examines the question of architecture of Unian churches on Podillya in 18 cent., stud- ies infl uence of Unia on changes in architecture, internal repair of temples. Keywords: Uniya, priest, architecture, church. Подано до друку: 04.04.2013 р. УДК 93:281.9:246/247«17/19»(477.75) Э.С. ИЩЕНКО Православные культовые сооружения Большой Ялты: создание, история, современная судьба Воссоздан реестр православных культовых сооружений Ялты и ее окрестностей конца XVIII – начала XX в. Представлена история православных храмов, часовен, домовых церквей, монастыря города и его окрестностей. В советский период святыни прекратили функциониро- вать в связи с проводимой политикой государства. В начале 90-х годов ХХ в/ началось возрож- дение святых мест. Были проведены реставрационные работы по облагораживанию православ- ных культовых сооружений. Особое внимание уделено установлению современной судьбы части объектов исследования. Ключевые слова: Ялта, православные культовые сооружения, храм, часовня, домовая цер- ковь, монастырь. Присоединение Крыма к России в 1783 г/ ознаменовало новый этап в жизни полуострова. Реформы российского правительства привели к коренным изме- нениям в экономике, социальных процессах, культуре. Заселение российским государством приобретенных земель, территориальные преобразования, стро- ительство новых и рост существовавших городов происходили одновремен- но и взаимосвязано с христианизацией Крыма. Возрождались христианские памятники дотурецкого периода истории полуострова, возникали новые свя- тыни. Особенное положение в указанных процессах принадлежало Ялте и дру-

Архітектура уніатських храмів на Поділлі XVIII ст. за церковними візитами

Репозитарії

Схожі ресурси