До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)

У статті дана коротка історико-етнографічна характеристика Південної Одещини: особливості заселення та поліетнічність території. Основна увага приділена побутово-звичаєвій культурі молоді цього регіону....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Чумаченко, А.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2013
Назва видання:	Праці Центру пам’яткознавства
Теми:	Духовність нашого обряду
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81574
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) / А.В. Чумаченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 222-233. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-81574
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-815742015-05-19T03:02:30Z До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) Чумаченко, А.В. Духовність нашого обряду У статті дана коротка історико-етнографічна характеристика Південної Одещини: особливості заселення та поліетнічність території. Основна увага приділена побутово-звичаєвій культурі молоді цього регіону. В статье дана историко-этнографическая характеристика Юга Одесской области: особенности заселения и полиэтничность территории. Основное внимание уделено традиционно-обрядовой культуре молодёжи этого региона. The article includes the brief historical and ethnographic characteristics of the South Odessa region: features of population and polyethnicity of this territory. The main attention is paid to domestic culture of young people of the region. 2013 Article До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) / А.В. Чумаченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 222-233. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81574 801.81:379.82-053.67(477.74) uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Духовність нашого обряду Духовність нашого обряду
spellingShingle	Духовність нашого обряду Духовність нашого обряду Чумаченко, А.В. До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) Праці Центру пам’яткознавства
description	У статті дана коротка історико-етнографічна характеристика Південної Одещини: особливості заселення та поліетнічність території. Основна увага приділена побутово-звичаєвій культурі молоді цього регіону.
format	Article
author	Чумаченко, А.В.
author_facet	Чумаченко, А.В.
author_sort	Чумаченко, А.В.
title	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)
title_short	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)
title_full	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)
title_fullStr	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)
title_full_unstemmed	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)
title_sort	до питання зібрання та дозвілля молоді на півдні одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в кілійському районі)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2013
topic_facet	Духовність нашого обряду
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81574
citation_txt	До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) / А.В. Чумаченко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 222-233. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT čumačenkoav dopitannâzíbrannâtadozvíllâmolodínapívdníodeŝininaosnovílíteraturnihípolʹovihdoslídženʹavtoravkílíjsʹkomurajoní
first_indexed	2025-07-06T06:38:31Z
last_indexed	2025-07-06T06:38:31Z
_version_	1836878573761200128
fulltext	Ðîçä³ë VI²ÄÓÕÎÂÍ²ÑÒÜ ÍÀØÎÃÎ ÎÁÐßÄÓ УДК 801.81:379.82-053.67(477.74) А.В. ЧУМАЧЕНКО До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі) У статті дана коротка історико-етнографічна характеристи- ка Південної Одещини: особливості заселення та поліетнічність території. Основна увага приділена побутово-звичаєвій культурі молоді цього регіону. Ключові слова: Південна Одещина, Кілія, наратив, календар- но-народні свята, традиція. Українська народна культура історико-етнографіч- ного регіону «Південь України», зокрема Бесарабії, як і всіх регіонів України, має свої особливості, сфор- мовані природними умовами, особливостями історич- ного розвитку та спільністю проживання на цій тери- торії різних етносів. Південна Одещина до середини XVIII ст. належала Османській імперії. Після ліквідації Запорозької Січі у цей час почалося масове заселення цього краю козаками та переселенцями із Центральних і Східних районів України. Історик, дослідник козацтва, Микола Аркас зазначав: «У турецьке підданство пода- лося більш, ніж 40 тис. осіб запорожців, хоча нищів- ники Запорожської Січі налічували їх лише 10 тис., бо їм вигідно було рахувати якнайменше тих, що всти- гли проскочити поміж їх пальцями». Поселилися вони в Очаківській окрузі, біля річок Березань і Тилігул, на берегах лиману Хаджибей, у м. Балті, в пониззі Дністра – від Акерману до Бендер, у Буджаку, гирлах Дунаю: у Вилковому, Кілії, біля Тульчі й Галаца. За пристани- ще та надані пільги козакам доводилось дорого плати- ти – обов’язково брати участь у походах турецької армії в каральних операціях проти болгарських, сербських і грецьких повстанців [1]. За народними легендами, козаки повинні були прися- гати на вірність Туреччині. Насипавши в чоботи при- везену з собою землю, вони гордо промовляли: «На чиїй землі стоїмо, тій слу- жити будемо» [2]. У 1813 р. козаки засновують обо- ронне укріплення з центром у Верхньому Дунавці, яке отримує назву Задунайська Січ і своїм укладом життя нагадує Запорізьку Січ. Про Нову Січ М. Аркас пише так: «Внутрішнє життя запорожців за Дунаєм ані трошечки не одмінилося од того, як жили вони на Дніпрі: рибальство, лови і походи…» [3]. Складалася Січ на Дунаї з тридцяти куренів, а також паланки та титарні. Курені мали ті самі назви, що й на Запоріжжі: Кущівський, Батуринський, Корсунський, Переяслав- ський, Брюховецький тощо. У козаки записувалися дедалі більше одружених чоловіків, які втікали від кріпацтва зі своїми роди- нами переважно зі Східної України. Але одружене козацтво, на відміну від вільних козаків, було обмеже- не в правах. Старшина козацька служила Російській імперії, разом із тим вона збиткувалася над простими козаками, і це була одна з важливих причин занепа- ду Задунайської Січі. Служіння московському цареві турецький султан розгля- дав як зраду, що дало йому підстави зруйнувати Задунайську Січ. Козацьке укрі- Карта Одеської області Карта Кілійського району 223Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 224 ISSN 2078-0133 плення проіснувало до 1828 р. Сьогодні Верхній Дунавець входить до Румунії, де проживають українці як етнічна група. Благодатний клімат, близькість Дунаю, Чорного моря, сприятливі умови для рибальства, землеробства та вино- робства – усе це приваблювало україн- ців до Бесарабії. У численних заплавах, єриках (штучних каналах), озерах і лима- нах водилася незліченна кількість видів риби. Одним із основних місцевих занять було також полювання. На вільні родю- чі землі поселялися українці, молдовани, болгари, греки й інші етноси, яких нази- вали «реайа» (араб. «ті, кого пасуть») – феодальнозалежне сільськогосподарське населення Османської імперії [4]. Вільні від кріпаччини, проте залежні від турків. Раніше від українців тут поселилися некрасівці (донські козаки) та липовани (старообрядці, що втікали від переслі- дувань за свою віру), які ворогували з українцями за землі [5]. Звісно, що такий поліетнічний склад населення, де кожен мав свою тради- ційну культуру, зумовив асимілятивні процеси та взаємовпливи в їх культурі. Широко у живому мовленні використовувалася лексика молдован. Наприклад: мей та брєй – характерні вигуки при звертанні, здивуванні, роздратуванні тощо; пéтура – тепла ковдра, килим з хлопку чи вовни; бужо’р – півонія; папушо’я – кукурудза; гарбажі’ка – маленька цибулька на висадку й багато інших слів. Відбувався взаємообмін досвідом ведення господарства, риболовства, кухні. Найбільш типові риси, світоглядні орієнтири, властиві тій чи іншій етнічній групі, по можливості збереглися і до нині: мова, обряди, фольклор. Федір Вовк першим здійснив опис Задунайської Січі у XIX ст. Зібрані ним матеріали увійшли до праці «Задунайська Січ» 1883 р. Документальні свідчен- ня, описи січовиків, спогади останніх задунайців про козацьку раду на свято Покрови – всі ці дані є неоціненним скарбом, залишеним нам у спадок [6]. Дослідником Південної Одещини другої половини XX ст. є історик та етно- граф Борис Райнов, який звертався до українських, російських і румунських джерел. Відомий дослідник народної творчості Придунав’я є фольклорист і музикоетнолог Кузьма Антонович Смаль [7]. Наша сучасниця, дослідник весіл- ля Придунав’я Валентина Телеуця, відзначає, що народна культура інших етно- Родина (фото 1926 р.) 225Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 сів протягом тривалого часу зазнавала благотворного впливу традиційної куль- тури українців [8]. Для написання названої теми «Зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини», крім літературних джерел, використано польові записи авто- ра даного дослідження, здійснені протягом 2003–2013 років на території Кілійського району від респондентів віком від 60 до 85 років. Ця територія в часи визвольних війн оспівана в історичних думах, таких як «Дума про козака Нетягу», «Дума про козака Голоту», «Козак-нетяга Фесько Ґанджа Андибер», які були записані наприкінці XVII ст. і ввійшли до збірника «Думи. Історико- героїчний цикл». В той час Килиїмське поле було захоплене турками і пере- творене в неприступну фортецю, а крім того «процвітав» невільничий базар. Протистояли туркам запорозькі козаки, де у збірному образі Голоти (Нетяги, Летяги) втілені кмітливість, мужність, оптимізм та їх сила. Наводимо уривки з «Думи про козака Нетягу»: Ой од поля Килиїмського їдеть козак Нетяга, Рукою махає, Ні о чім не дбає… Аж где ся взяв татарин старий бородатий, На двох конях лисавих за ним уганяє… Аж промовить к ньому козак український: <…> Старий татарин бородатий, Не так то мене просто взяти, Треба зо мною в Килимськом полю погуляти»… А ось із «Думи про козака Голоту»: Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим гординським, Ой там гуляв козак Голота. Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота… То гуляє козак Голота, погуляє, Ні города, ні села не займає, На город Килію поглядає. У городі Килії татарин сидить бородатий… [9]. Розташована Кілія на лівому березі Дунаю і є південним кордоном України з Румунією. Місто засноване наприкінці XI ст., про що свідчать згадки у дав- ньоруському літописі «Повість минулих літ». У документах XIV ст. зазнача- ються міста під візантійською назвою Лікостома Правобережна (тепер тери- торія Румунії) та Лікостома Лівобережна, тобто Стара та Нова Кілія, що знаходилися на протилежних берегах Дунаю. Мореплавці, ченці, посли тих часів у своїх звітах, описах і згадках писали про Лікостому Лівобережну, Кєлі, 226 ISSN 2078-0133 Кілі, Целє. Всі згадані ними топоніми сто- суються міста Кілії. Етимологія назви має декілька варіантів: від турец. «killi» – «гли- няний»; греко-візантійске «кєлі» – «зерно- ва комора»; румунське «chilie» – «келія», «житло пустельника» [10]. Дійсно, береги та дно Дунаю з глини, а родючість земель сприяє добрим врожаям зернових культур. Б. Райнов у своїй праці «Очерк истории Килии» зазначав, що в XIX ст. відбуваєть- ся активне заселення м. Кілії та Кілійського району. Найчисельнішими групами пересе- ленців були старообрядці з Росії, болгарські колоністи, молдовани та ґаґаузи. Нащадки козаків і вихідці з Лівобережної України з того часу й до сьогодні займають тери- торію, з яких були виселені турки після російсько-турецької війни: Кара-Мехмет (с. Шевченкове), Дракуля (с. Трудове), с. Миколаївка; Омарбія та Маяки (Кілійські мікрорайони), а також засновують села Натягайлівку та Дем’яновку, які згодом увійшли до території м. Кілії [11]. За сучасним адміністративно-територіальним поділом до Кілійського району входить 19 населених пунктів, в кожному з них, крім українців, прожи- вають інші етноси: молдовани, болгари, ґаґаузи, росіяни, цигани, євреї, вірме- ни… Історію цієї землі творили автохтони, кочівники та мігранти, представни- ки слов’янської, еллінської та східної культур. Провідна роль в освоєнні краю належить українському козацтву. Воно було основною силою, що забезпечу- вала тяглість українсько-слов’янської колонізації земель пониззя межиріччя Дністра та Дунаю в XVI–XVIII ст. Козаки та мирне населення з різних регіо- нів України свято берегли віру, рідну мову, свої традиції, звичаї, хоча більше двох століть були фактично відірвані від Матері-України. Із усіх історико-етнографічних регіонів народна культура Півдня України найменш досліджена. Місцевих фахівців не вистачало, а з центру, з Києва, майже не було організовано польових експедицій, і проводилися вони переваж- но з метою вивчення традиційної культури національних меншин. Найкраще, принаймні фрагментарно, до наших днів дожила побутово-звичаєва культу- ра, весільний і похоронний обряди, мова, народні знання та вірування тощо. Порівняно з іншими регіонами, наприклад, Полісся, Карпати, Поділля, цьому регіону характерні значні міграційні процеси. Як відомо, на початку XX ст., тут Парубки (перша половина XX ст.) 227Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 був високий суспільний розвиток, зв’язок із великими містами, розвинуте тран- спортне сполучення. Крім землеробства та скотарства, тут з’являються промис- лові підприємства, пожвавлюється торгівля. З опитування автором респондентів довідуємося, що така складові родинного та громадського побуту, як молодіжні зібрання, дозвілля через зазначені нами причини рано втратили природні умови спілкування і зазнають значних змін. На жаль, досліджувана територія через незначні етнографічні та фольклорні записи від старших людей, принаймні до середини 50-х рокав XX ст., дає можливість лише частково мати уявлення про побутову культуру молоді цього регіону, зокрема про її дозвілля. Дослідники української ментальності підкреслюють, що українці наділені рисами індивідуалізму. Не можна з цим цілком погодитися. А як же тоді наша українська толока, яка збереглася в багатьох місцевостях і сьогодні? І наші гро- мадські організації, які Україна мала і в минулому, і особливо кількість їх зрос- ла в роки нашої незалежності? Відомо, що на кінець XIX ст. Україна була аграр- ною територією і 90 % її населення проживало в сільській місцевості. Всюди було поширене колись таке явище, як молодіжні громади та молодіжні зібрання з різної нагоди: молодіжні вечорниці, вулиця, досвідки, сходини, участь молоді у Різдвяних і Великодніх святах, на свята Зеленої неділі, Купала, у весіллях, на виряджання хлопців до війська, в громадських заходах (толока, допомога стар- шим самітнім людям, висаджування лісу, благоустрій села тощо). Особливими місцями для знайомства були велелюдні довготривалі ярмарки, найчастіше перед великими святами. Це була нагода хлопцям і дівчатам знайомитися між собою, при цьому пізнавалися чесноти один одного (працьовитість, поведінка, художній смак) і таким чином зароджувалися симпатії. Але характер, поведінка молоді формувалися не на голому місці. Основа цього закладалася в ранньому дитинстві. Варто нагадати дещо з етнопедагогіки селянської родини. Дорослі діти в українських родинах, як правило, з повагою ставилися до батька та матері, прислухалися до їх думки й порад. Дітей виховували бути слух- няними та поважати стар- ших взагалі. Пошана, тепле й щире ставлення до бать- ків знайшли яскраве відо- браження в поетичній твор- чості українського народу. В численних піснях, при- казках і прислів’ях матір звуть «ніжною голубкою», «ластівкою», «зозулькою». Часто через велику зайня-Дівчата в традиційних хустках (перша половина XX ст.) 228 ISSN 2078-0133 тість у натуральному гос- подарстві батьки доруча- ли виконувати посильну працю старшим дітям, а ті, в свою чергу, навчали менших [12]. Крім навиків виконувати легку фізичну працю, у дітей виробляли- ся художні смаки, прище- плювалися навики до різ- ного ремесла (виготовлення дитячих іграшок, велико- дніх писанок). Діти люби- ли співати колядки та щедрівки, веснянки, танкові пісні, скоромовки, лічил- ки, забавлянки, заклички, прозивалки, мирилки-дражнилки. Вони наслідували сімейні традиції, звичаї, погляди, ставлення до різних подій і явищ життя. Навіть у своїх розвагах вони часто відтворювали те, що спостерігали навколо себе: косили, варили «обід», будували хатки, «лікували», виготовляли знаряддя праці, прикраси, влаштовували «весілля», «похорони», грали в «тата-мати», «доньки- матері» [13]. Незалежно від того, скільки було дітей у родині, батькам вистача- ло любові та ласки на всіх. За провину рідко вдавалися до фізичного покарання, адже краща наука – слово, переконання та власний приклад. У вихованні укра- їнської родини не забували похвалити дітей за їхні успіхи, порадити, як зробити справу краще і дітей це окрилювало робити справи щонайкраще. Тісний зв’язок із природою, перші трудові навички, художнє виховання, пов’язане з родинним та народним календарями – це були міцні підвалини, закладені з дитячого віку, які молодь успадковувала і проносила протягом всього життя. Ось, які свідчен- ня про дозвілля хлопців і дівчат нам вдалося записати від місцевого населення протягом 2003–2013 років на території Кілійського району. Перед Різдвом вчилися колядувать … Удівали (в Маланку) мужчину: юбка біла … хвартух, кохта, вив’язували платком, лівчик – груди, щоки красили, на ноги (взува- ли). Козак (одягнений) у воєнне, шабля і як зайде у хату, перекидає подушки, (а Ма- ланка) складала і порсила (грошей) на пудру, на красило, на мазило [Євгенія Понома- рьова] [14]. А як Масляна, уже піст, ни ходили ногою у клуб. У церкову ходили на поклони увечері, а дньом ходили на беріг (Дунаю), там паляна і на … ній гуляли в «Гилки», у «Борща», в «Даридаря», у «Платочок». Гармошки … танців нима, тільки гуляли хлоп- ці та дівчата… ). А перед Паскої нікагда ми не ходили в клуб: в будній день ми собира- лися на вулиці – танців ни було, тіки так – общалися ми, гуляли «Зарізали бугая» [Вар- вара Гончар] [15]. Хлопці та дівчата (перша половина XX ст.) 229Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 Молодьож у піст на Маяках (назва мікрорайону) гуляла у «Гилки»: м’яч з крепко- го жулудка, 6 душ з одного і з другого кінця, бігають, ловлять м’яч [Євгенія Пономарьо- ва] [16]. Були гойдалки у церкові … Гойдалися там. І у кого дома, і хлопці … (і дівчата). Хо- дили катались, гуляли, тако балакали… [Варвара Гончар] [17]. Раньче на Троїцю … хлопці крали калітки, фіртки, з суботу на неділю. На вуглові (перехресті) … ставили з (вкрадених) фірток, ворот цілі загороди, такі як ото для овець. І овець наженуть туди. А потом люди встають рано. Ой! Немає! Бігом бігають, шука- ють до вугла, – а там їхні і вівці і фіртки … А там немає нікого, усі (хлопці) повтікали … А вівців тоже в людей ворували. Знімають калітку, де дівка в дворі є така, шо вже ходить гулять. А тепер у нас така якась дурна молодьож, шо може і в баби снять [Ва- лентина та Іван Коломієць] [18]. У с. Червоному Ярі (Кілійський район) дід ліг тай сторожить, шоб не вкрали ж фіртку тай випив, тай заснув у пувозкі. А они (хлопці) прийшли, взяли … затягнули повозку на воду, затягнули в лиман на мілину. А потом рано: «Калавур!!», – кричить. Як проснувсь – круг вода. Це дядько Саша Брагуца був [Іван Коломієць] [19]. На Троїцю в неділю дарять любу посуду: чашку, миску, відро із гостинцям … До посуди, шо давали, прив’язували цвіточок. У церкві все засипано цвітами, усі йдуть з букєтіками з горіха, м’яти, пирію [Валентина Коломієць] [20]. Троїця. Ага, ляж спать і подивишся (зранку на фіртку), а її вже нема. Калітку на Троїцю знімали і в дівчат, і в хлопців … Оце вони (хлопці) на його (парубка) розсер- дилися і пішли йому або ворота, або калітку (зняли). Вилізе на хату, диривину встро- мили … і (вона) росте в димарі на горі, на хаті. За то шо той хоче стрічаця з тою (ді- вчиною), і той хоче. І ото на зло, пішли. (Калітки) затаскували, шоб і ни находили … Ставили (фіртки) де хочеш. І на перихресті, і за перехрестям … Клали зáгороду і са- дили (всередині) диривину … на дорозі прямо поклали цими калітками, обгорнули, і рубали акацію … любу (деревину), вирбу, шо їм прийшлося, таке крислате шоб було. Рубали під корінець. І потом цими калітками підперли і оно (дерево) стоїть держиться на перихресті. І ця деревина зелена, красіва. Це називаїться Троїця. А потом, чия каліт- ка, приходять та шукають, та забирають, та й розбирають. А диривина – хто ближче, – та забрав, та спалив … Це просто ігра – хлопчача гуль- ка … Украшали хату листям, мичкою і оце горіхом, мня- тою [Варвара Гончар] [21]. Троїця. Якшо крали ка- літку, то добивалися, шоб од- давали, (а хлопці за це) тре- бували могорич. Люди так давали могорич! Шо потом (хлопці) ни просили! [Віра Стариш] [22]. Літо, Купайло. Усі заня- ті. З малими дітьми … Сапать. Вівці, кошару почистить. Двір замести. Не шаталися Весілля Кілійського району (перша половина XX ст.) 230 ISSN 2078-0133 де зря. Тато косять, мама на копиці складає, стерні загрібали діти… [Євгенія Понома- рьова] [23]. Про гуляння на Великдень фольклорист-етнограф Агатангел Кримський зробив на Звенигородщині такі записи: «Діти і молодь цілий день гуляють. Співають весняних пісень … мають гру «В коня», «В свині», «Змова» … А ще тоді буває багацько гойдалок. Хто хоче погойдаться, той прийде туди, де зро- блено гойдалку, дасть крашанку чи дві тому, чия гойдалка, – і гойдається… [24]. Як бачимо, без молоді, насамперед, не проходили календарні свята. Обряд із Маланкою, Козою, Козаком та Циганкою – це була своєрідна народна інтер- медія. Після заговин на Великий піст молодь ходила до церкви, проте без весе- лощів і музик на березі річки вона грала в такі ігри: «Гилки» («Палки»), «Борщ» («Зарізали бугая»), «Даридар» («М’яч»), «Платочок», «Лови», «Жмурки», «Баби-киці», «Мами-тата» тощо [Наталя Квітка] [25]. На Великодніх гуляннях влаштовували гойдалки. Цей звичай відомий в багатьох регіонах. На Андрія хлопці робили «шкоду» тим дівчатам, які не відповідали взаємністю або гонору- вали, обмазували дьогтем ворота або закидали їх на дах хати, викочували воза з садиби, зав’язували сінешні двері ззовні тощо. А в Кілійському районі аналогіч- ний обряд є на Трійцю й до сьогодні. У родинному обряді весілля, велику роль відігравали дівчата, які супрово- джували такі обрядодії, як «головиця» (перший день весілля), запросини гостей, «дівичник» та на власне весілля обрядовими піснями. Ой шахране, мій батечку,шахране, Не дай же ж мене покривати, бо ще й рано. Нехай моя й руса й коса помаяє, Нехай моя й усяя челядь погуляє. А вже моя руса й коса помилася Вже ж моя руса коса розплеплася. А вже моя руса й коса розплелася, А вже моя усяя челядь розійшлася [Варвара Гончар] [26]. Або: Вітер ворота шатає, 231Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 Десь моєї матінки немає. А десь моя рідна мати заснула, Тай за мене молодую забула [Варвара Гончар] [27]. У холодну пору року збиралися тільки дівчата на одéнки (вечорниці) у котроїсь вдома. Як начинається зіма, холода, от сьогодні собираюця цей тиждень у мене … бігом у хаті натоплю і ми собираємся. Та вишиває, та плете, та пісьмо пише та стішки складає (хлопцю) … в армію. Це називається одéнки. На них собираюця тільки дівчата … Ни вгощались, скромненько посидили і на цьому кончилось. Рідко шо перед Різдвом хто шо спік і приносить покушать (покуштувати) [Варвара Гончар] [28]. Оденки бу’ли. І вишивали гладдю рушники … шо я тільки ни робила. На свальбу я ше вишивала [Віра Стариш] [29]. Окрім цього були й спільні з хлопцями зібрання. Так в холодну пору молодь Кілійського району проводила час в клубах та в кіно, знайомилася на весіллях, а з настанням тепла збиралася на вулиці, на музиках, на березі річки, на базарі, в «го’роді (в центрі міста) тощо. Проводили время по вулицям … спеціально робили так, шоб на межі: ни в мене коло воріт, ни в їх … место таке було – і там ми вигарцьовували, витанцьовували … «Войри», то «Польки» самашедшу, легенький «Вальсик» … Приходили і здалеку (з ін- ших вулиць» [Варвара Гончар] [30]. Музики були прямо возлє церкви на вулиці … Там грали навпиримєнку. Були хлопці, баяніст і грали на бубні, маленький бу’бник був. Ой грали! [Віра Стариш] [31]. Ходили в клуб, в кіно, на танці, гулять у город. На музиках тебе можуть пригла- сить на виводини: як дівчина согласна із їм (хлопцем) піти, то виходить і вони балака- ють, а як не хоче : «Я ни піду», та пішла дальші танцювать та гулять. Оце всігда ходи- ли ми таке перед вечіром, побули там часа ну 2, ну ни більше, і назад: хто «на пару», то «на дух» (хлопець проводить дівчину або сам) [Варвара Гончар] [32]. Людей боялися. Як пройде череда, дудому не приходь з музик. [Євгенія Понома- рьова] [33]. 232 ISSN 2078-0133 Знакомились на музиках, на свальбах стрічались … У город ходили зранку. В ви- ходний день в десять часов, ми жили дуже далеко ж, скраю, ми шурували, покуда до- йдемо, і ходим до чáса там … Ото там стрічалися ми. Оце так у селі… [Валентина Ко- ломієць] [34]. Зімой у клуб ішли … Називався «драм-сарай», бо таке було стареньке (на Кірова). Молодьож собиралась в разних местах: на Київський, на Маяках (назви вулиць). Була площадка. Удень в 4 часа ми вже там собіралися … і до того танцювали, до того кру- тилися, були танці такі всі крутячі – крутилися ми. На Маяках – крутили пластінки. А музи’ки на вулиці були і на Київській, і на Кірові (назви вулиць). Там ішли спеціально ці гармоністи, барабан і гармошка, начинали грать і всі сходились. Їм скидалися і пла- тили за це» [Валентина Коломієць] [35]. Літом молодьож собиралась купаця на Дунай. Танці на музиках: «Вальс»,«Коробочка», «Полька», «Войра на два боки»: Ом та-рі-ра войри, Йом та-рі-ра войри. Роздівайся гола, Тай лягай на кравать, Будем «Войри» танцювать [Євгенія Пономарьова] [36]. Таким було спілкування молоді в XX ст. в Кілійському районі. Значна біль- шість із зазначеного – це вже історія. Проте молодь завжди є молодь, і потреба в спілкуванні між хлопцями та дівчатами є природна і необхідна та залишається й сьогодні. Навчання молодих людей далеко від домівок, праця часто поза меж- ами області і, навіть, України зумовили великий відплив її з рідних місць і часто надовго. Приїжджаючи додому, хоч на короткий час, більшість з них хоче зустрі- тися з однокласниками, односельцями, а то й сусідами, з якими росли, ділили дитячі та юнацькі радощі. Є потреба розповідати один одному про себе. Місцями таких зустрічей є ті ж свята, заклади розваг, вулиця. На жаль, молоді люди тут є в основному споживачами «готової продукції» поп-індустрії. Можна позаздри- ти дівчатам та юнакам, які проживають в глибинках Карпат, Полісся, частково Поділля. Тут ще зберігаються сприятливі умови для прояву творчої ініціативи. Дана розвідка про зібрання та дозвілля молоді в Кіліїйському районі Одеської області буде ще однією сторінкою традиційної обрядової звичаєвості. Джерела та література 1. Райнов Б. Очерк истории Килии. – Измаил : СМИЛ, 2003. – С. 165. 2. Аркас М.М. Історія України-Русі / Вступ. слово і комент. В.Г. Сарбея. ; Факс. Вид. – К. : Вища шк., 1990. – С. 358. 3. Там само. – С. 364. 4. Челебі Е. Книга подорожі. Північне Причорномор’я / За ред. Кушніра В.Г. – Одеса : Гермес, 1997. – С. 75. 5. Райнов Б. Вказана праця. – С. 32. 6. Кондратович Ф. Задунайская Сечь // Киевская старина. – 1883. – № 1–2, 4. 7. Смаль К. Просили батько, просили мати / Запис В. Шаргородської і К. Смаля. – Чернівці : Зелена Буковина, 2005. – 144 с. 233Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013 8. Телеуця В.В. Поетика українського весілля поезії Придунав’я : дис. … канд. філол. наук : 10.01.07. – К., 2006. 9. Думи. Історико-героїчний цикл : Збірник. – К. : Дніпро, 1982. – С. 159. 10. Райнов Б. Вказана праця. – С. 6. 11. Там само. – С. 31. 12. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К. : Унісерв, 2000. – С. 118. 13. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – К. : Наукова думка, 1966. – С. 43. 14. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Заєвої Є., 1928 р.н., м. Кілія, Одеська обл. 15. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М., 1941 р.н., м. Кілія, Одеська обл. 16. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Заєвої Є.… 17. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М.… 18. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Коломієць І.Є. та В.С., 1942 р.н., м. Кілія, Одеська обл. 19. Там само. 20. Там само. 21. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М.… 22. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Стариш В.П., 1943 р.н., м. Кілія, Одеська обл. 23. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Заєвої Є.… 24. Кримський А. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалек- тологічного. З географічною мапою та малюнками. Частина 1. Вип. 1. Побутово-фольклорні тексти. – К. : Всеукраїнська Академія Наук, 1930. – С. 307. 25. Фольклорний запис Чумаченко А.В. та Квітки Л.М. від Закордонської Д.С., 1936 р.н. (с. Ліски, Кілійського району Одеської обл.) та Кожухар Н.П., 1936 р.н., м. Кілія, Одеська обл. 26. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М.… 27. Там само. 28. Там само. 29. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Стариш В.П.… 30. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М.… 31. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Стариш В.П.… 32. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Гончар В.М.… 33. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Заєвої Є.… 34. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Коломієць І.Є. та В.С.… 35. Там само. 36. Фольклорний запис Чумаченко А.В. від Заєвої Є.… Чумаченко А.В. К вопросу собраний и досуга молодёжи на Юге Одесской области (на основе литературных и полевых исследованиях автора в Килийском районе) В статье дана историко-этнографическая характеристика Юга Одесской области: особен- ности заселения и полиэтничность территории. Основное внимание уделено традиционно-об- рядовой культуре молодёжи этого региона. Ключевые слова: Юг Одесской области, Килия, нарратив, народно-календарные празд- ники, традиция. Chumachenko A.V. To the question of youth gathering and leisure in the South of Odessa re- gion (on the base of author research in Kilia district) The article includes the brief historical and ethnographic characteristics of the South Odessa re- gion: features of population and polyethnicity of this territory. The main attention is paid to domestic culture of young people of the region. Keywords: the South Odessa region, narratives, calendar people festivals, traditions. Подано до друку: 14.07.2013 р.

До питання зібрання та дозвілля молоді на Півдні Одещини (на основі літературних і польових досліджень автора в Кілійському районі)

Репозитарії

Схожі ресурси