Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури
У статті в контексті питань повернення та реституції культурних цінностей розглядається зміст поняття і терміну «незаконно вивезені культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. наводить порівняльний аналіз визначення поняття й терміну «незаконно вивезені культурні цінності» в акта...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2013
|
| Schriftenreihe: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81592 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 16-29. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-81592 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-815922015-05-19T03:01:53Z Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури Кот, С.І. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства У статті в контексті питань повернення та реституції культурних цінностей розглядається зміст поняття і терміну «незаконно вивезені культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. наводить порівняльний аналіз визначення поняття й терміну «незаконно вивезені культурні цінності» в актах міжнародного правова актах і в українському законодавстві. В статье в контексте вопросов возвращения и реституции культурных ценностей рассматривается содержание понятия и термина «незаконно вывезенные культурные ценности». Автор анализирует широкий круг источников, в т.ч. осуществляет сравнительный анализ определений понятия и термина «незаконно вывезенные культурные ценности» в актах международного права и украинском законодательстве. In this article reviewed is the concept of term «Cultural property unlawfully exported» as the vital theoretical challenge of restitution and return of cultural values. The author analyzed wide range of channels and carried out the comparative analysis of the idea and concept of term «Cultural property unlawfully exported» in frames of International Law and Ukrainian legislation. 2013 Article Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 16-29. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81592 94(477):351.86222 uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| spellingShingle |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Кот, С.І. Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
У статті в контексті питань повернення та реституції культурних цінностей розглядається
зміст поняття і терміну «незаконно вивезені культурні цінності». Автор аналізує широке коло джерел, у т.ч. наводить порівняльний аналіз визначення поняття й терміну «незаконно вивезені культурні цінності» в актах міжнародного правова актах і в українському законодавстві. |
| format |
Article |
| author |
Кот, С.І. |
| author_facet |
Кот, С.І. |
| author_sort |
Кот, С.І. |
| title |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| title_short |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| title_full |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| title_fullStr |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| title_full_unstemmed |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| title_sort |
термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81592 |
| citation_txt |
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» в контексті проблеми повернення та реституції предметів культури / С.І. Кот // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 16-29. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT kotsí termínnezakonnovivezeníkulʹturnícínnostívkontekstíproblemipovernennâtarestitucíípredmetívkulʹturi |
| first_indexed |
2025-07-06T06:45:16Z |
| last_indexed |
2025-07-06T06:45:16Z |
| _version_ |
1836878995496370176 |
| fulltext |
16 ISSN 2078-0133
9. Клейн Л. История археологической мысли. В 2-х томах. Т.1 / Клейн Л. – СПб.: Издательство
Санкт-Петербургского государственного университета, 2011. – 688 с.
10. Клейн Л. История археологической мысли. В 2-х томах. Т.2 / Клейн Л. – СПб.: Издательство
Санкт-Петербургского государственного университета, 2011. – 626 с.
11. Клейн Л. Новая археология (критический анализ теоретического направления в археологии
Запада) / Клейн Л. – Донецк: Донецкий национальный университет, 2009. – 393 с.
12. Лотман Ю. Память в культурологическом освещении / Лотман Ю. // Избранные статьи в 3-х
томах. Т.1: Статьи по семиотике и топологии культуры. – Таллинн, Александра, 1992. – 247 с.
13. Мартыненко И. Понятие и состав археологического наследия / Мартыненко И. // Право.by:
научно-практический журнал. – 2010. – № 3. – С. 170–175.
14. Стасюк И. «Черная археология»: мародеры против России [Електронний ресурс] / Стасюк И. –
Режим доступу : www. amatororg.ru/Online/Stasuk/marauders.htm.
15. Ткачук М. Археология свободы. Опыт критической теории / Ткачук М. – Кишинев: Stratum.
Центр Балканских исследований, 1996. – 197с.
16. Яковенко Н. Вступ до історії / Яковенко Н. – К.: Критика, 2007. – 375с.
17. European Convention on the Protection of the Archaeological Heritage ETS № 143 (Revised). – Valletta,
1992. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. lawrussia.ru/texts/legal_703/703a197x600.htm.
18. Hodder I., Hutson S. Reading the past. Current approaches to interpretation in archaeology. Third edi-
tion / Hodder I., Hutson S. – New York: Cambridge University Press, 2003. – 293 p.
19. Shanks M., Tilley C. Social Theory and Archaeology / Shanks M., Tilley C. – Albuquerque: University
of New Mexico Press, 1987. – 243 p.
Середин А.М. Теоретические аспекты археологической науки в контексте памят-
никоведения
В статье проанализировано значение теоретической археологии для рассмотрения вопро-
са феномена археологического наследия. Рассмотрены линии междисциплинарных связей те-
оретической археологии и памятниковедения.
Ключевые слова: теоретическая археология, археологическое наследие, памятниковеде-
ние, археологические источники.
Seredin A.M. Theoretical aspects of archaeology in the context of monumentology
The article analyzes the importance of theoretical archaeology in considering the phenomenon
of archaeological heritage. There have been considered the interdisciplinary communication lines of
theoretical archaeology and monumentology.
Keywords: theoretical archaeology, archaeological heritage, monumentology, archaeological sources.
Подано до друку: 04.02.2013 р.
УДК 94(477):351.86222
С.І. КОТ
Термін «незаконно вивезені культурні цінності»
в контексті проблеми повернення та реституції
предметів культури
У статті в контексті питань повернення та реституції культурних цінностей розглядається
зміст поняття і терміну «незаконно вивезені культурні цінності». Автор аналізує широке коло
джерел, у т.ч. наводить порівняльний аналіз визначення поняття й терміну «незаконно виве-
зені культурні цінності» в актах міжнародного правова актах і в українському законодавстві.
17Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
Ключові слова: незаконно вивезені культурні цінності, пам’яткознавство, повернення,
реституція, поняття, термін, міжнародне право, законодавство України.
Термін «незаконно вивезені культурні цінності» у своїй основі містить
виразний міжнародно-правовий контекст. З одної сторони, він відображує
факт фізичного переміщення тих чи інших культурних цінностей за межі тери-
торії держави, де вони перебували до моменту вивезення. Водночас його зміст
засвідчує, що таке переміщення відбулося в незаконний спосіб, тобто з пору-
шенням тих чи інших норм права, що діяли на момент скоєння такого пору-
шення як на рівні міжнародно-правових актів, так і, перш за все, на рівні чин-
ного внутрішнього законодавства даної держави та всупереч її волі.
Цей термін є порівняно новим для українського пам’яткознавства. Серед
публікацій, у яких порушуються питання термінології, звернемо увагу на
вступну статтю В. Акуленка і Ю. Шемшученка до фундаментального видання
про правову охорону культурних цінностей, в якій вони (хоча й опосередкова-
но) намагаються розкрити зміст цього терміну [1]. Пропонована публікація є
спробою продовжити розгляд даної проблеми.
У процесі розвитку міжнародного права в сфері охорони та збереження
культурних цінностей було вироблено базові критерії, які визначають осно-
вні шляхи формування культурної спадщини кожної держави як країни їх
походження. Насамперед вони передбачають право кожної держави само-
стійно визначати приналежні до них предмети, що мають історичне, мистець-
ке, наукове чи інше культурне значення. Показово це право сформульовано
в Рекомендаціях ЮНЕСКО 1964 р., спрямованих на заборону та запобігання
незаконному вивезенню, ввезенню й передачі права власності на культурні цін-
ності: «Кожна держава-член має встановити критерії, найбільш придатні, на її
думку, для визначення наявних на її території культурних цінностей, що мають
велике значення» [2]. Водночас, Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. про заходи, спря-
мовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та переда-
чі права власності на культурні цінності, доволі чітко визначила, що культур-
на спадщина кожної держави» включає такі категорії культурних цінностей:
а) культурні цінності, створені окремими особами або колективами осіб, які
є громадянами даної держави, та культурні цінності, що мають важливе зна-
чення для даної держави і створені на території цієї держави іноземними гро-
мадянами або особами без громадянства, які проживають на території даної
держави;
b) культурні цінності, знайдені на національній території;
c) культурні цінності, набуті археологічними, етнологічними і природни-
чонауковими експедиціями за згодою компетентних властей країни, звідки
походять ці цінності;
18 ISSN 2078-0133
d) культурні цінності, набуті внаслідок добровільного обміну;
e) культурні цінності, отримані як дар або законно куплені за згодою ком-
петентних властей країни, звідки вони походять (ст. 4) [3].
Таким чином, усі інші шляхи отримання культурних цінностей визнають-
ся незаконними. Важливим є і ще один висновок, який витікає з положень даної
конвенції – поняття «країна походження культурних цінностей» своїм зміс-
том – окрім контексту країни, на території якої було створено або знайдено той
чи інший предмет культури – охоплює також й усі інші культурні цінності, які
перебувають в її межах на законних підставах. З цього можна зробити й інший
висновок – міжнародне право, регулюючи взаємовідносини держав щодо куль-
турних цінностей, не заперечує того, що до культурної спадщини певної держа-
ви можуть входити культурні цінності іншої країни походження, де вони рані-
ше перебували. При цьому, як зазначає М. Богуславський, «мова може йти лише
про законність перебування цінності в країні чи про законність її придбання» [4].
Будь-яке вивезення культурних цінностей з територій країн дозволяєть-
ся лише за відсутності заперечень щодо такого вивезення з боку компетентних
органів цих країн (Рекомендації ЮНЕСКО 1964 р., п. 4) [5]. Формальним матері-
альним втіленням згоди держави на вивезення з її території культурних ціннос-
тей є свідоцтво на право вивезення культурних цінностей, яке видають такі орга-
ни і яке «посвідчує, що вона дала дозвіл на вивіз однієї або кількох культурних
цінностей» (Конвенція ЮНЕСКО 1970 р., ст. 6) [6]. У рамках Європейського
Союзу (ЄС) варто відзначити Постанову Ради (ЄЕС) N 3911/92 від 9 грудня
1992 р. про експорт товарів культурного призначення, якою встановлюється,
що експорт культурних цінностей може здійснюватися лише на основі ліцен-
зії, виданої компетентним органом. В додатку до даного акту міститься перелік
культурних цінностей, на які поширюються вимоги постанови [7].
Відповідно, вважаються незаконними ввезення, вивезення та передача права
власності на культурні цінності, здійснені з порушенням правил застосування
цих принципів, прийнятих кожною державою (Рекомендації ЮНЕСКО 1964 р.,
п. 6, 7), а також із порушенням правил, схвалених державами-учасницями від-
повідної міжнародної конвенції (Конвенція ЮНЕСКО 1970 р., ст. 3) [8]. Термін
«незаконно вивезені культурні цінності» як «переміщені із території Договірної
Держави всупереч її праву, яке регулює вивезення культурних цінностей з
метою захисту її культурної спадщини» зафіксований в Конвенції ЮНІДРУА
про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних
цінностей від 24 червня 1995 р. [9].
Одночасно, міжнародно-правові документи дозволяють конкретизувати
загальні визначення та розглянути більш детально категорії культурних цін-
ностей, які можуть відноситися до незаконно вивезених культурних ціннос-
19Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
тей. Конвенція ЮНІДРУА 1995 р. акцентує увагу на незаконних перевезеннях
та торгівлі культурними цінностями, особливий наголос робиться на «пограбу-
ваннях археологічних місцевостей» [10]. У ст. І конвенції зафіксоване визначен-
ня «незаконно вивезених культурних цінностей», під яким вона розуміє ціннос-
ті, переміщені з території держави всупереч її праву, яке регулює таке вивезення
[11]. Слід зазначити, що до цієї категорії конвенція відносить також тимчасо-
во вивезені та неповернуті культурні цінності: «Культурна цінність, тимчасово
вивезена з території держави … з метою виставки, дослідження чи реставрації,
згідно з дозволом, виданим відповідно до її права, що регулює такий експорт з
метою захисту її культурної спадщини, і не повернута відповідно до умов цього
дозволу, вважається нелегально вивезеною» (ст. 5) [12]. Разом із тим, окремо
вживається термін «викрадені культурні цінності», який, однак, не розшифрову-
ється в тексті конвенції. Очевидно, що поняття «викрадені» охоплює собою кон-
текст кримінальних дій, наслідком яких стало відчуження культурних цінностей
у законного власника (чи володільця). До цієї категорії також віднесено археоло-
гічні предмети, отримані всупереч законодавству: «Культурна цінність, яка була
незаконно розкопана, або законно розкопана, але незаконно утримується, вва-
жається викраденою» (ст. 3, п. 2) [13]. Проте в іншому пункті цієї статті (п. 5) в
рамках глави щодо викрадених культурних цінностей (Глава ІІ) виокремлюють-
ся заходи щодо «культурної цінності, переміщеної з пам’ятки, археологічного
заповідника чи суспільної колекції» [14]. Тим самим, окрім предметів, що мають
відношення до археологічних об’єктів, мова може йти також про відокремлені
предмети інших видів нерухомої культурної спадщини, зокрема пам’яток істо-
рії, архітектури, мистецтва, техніки тощо, а також рухомих пам’яток – як окре-
мих, так і зі складу суспільних колекцій. Враховуючи, що конвенція присвячена
міжнародній співпраці щодо повернення викрадених або незаконно вивезених
культурних цінностей, – йдеться про міждержавні відносини і взаємодію сто-
совно предметів культури, які були переміщені внаслідок тих чи інших незакон-
них дій. Таким чином, йдеться про культурні цінності, які в незаконний спосіб
опинилися поза межами території країни їх походження. Тому, на наш погляд,
поняття «незаконно вивезені культурні цінності» в широкому сенсі своїм зміс-
том охоплює як культурні цінності, викрадені та переміщені з території держа-
ви, так і культурні цінності, вивезені з неї з порушеннями чинних правил і про-
цедур щодо оформлення такого вивезення.
Більш детально це питання висвітлює Європейська конвенція про правопо-
рушення щодо культурних цінностей від 23 червня 1985 р., яка акцентує увагу
на проблемі незаконного перепродажу цінностей [15]. Конвенція подає уза-
гальнений перелік основних видів правопорушень щодо культурних ціннос-
тей, які можуть виражатися як у дії, так і в бездіяльності:
20 ISSN 2078-0133
– крадіжка культурних цінностей;
– привласнення культурних цінностей, вчинене насильницьким способом
чи із загрозою такого;
– зберігання викрадених культурних цінностей, якщо щодо них було вчи-
нено одне з вищеназваних діянь (ст. 3, Додаток ІІІ).
Окрім цього, наводиться більш розгорнутий перелік правопорушень щодо
культурних цінностей, які кожна країна розглядати у відповідності з положен-
нями конвенції. Зокрема, до них віднесено:
– незаконне привласнення культурних цінностей, що належать іншому,
внаслідок викрадення, шахрайства, зловживання довірою тощо;
– отримання їх будь-яким іншим протизаконним способом проти права
власності, ніж крадіжки;
– набуття через незнання культурних цінностей, що раніше були викраде-
ні чи отримані внаслідок інших незаконних дій;
– відчуження культурних цінностей, які є невідчужуваними з огляду на
законодавство країни, звідки вони були вивезені;
– набуття таких цінностей, якщо набувачу було відомо, що вони є невід-
чужувані;
– порушенням діючих правових норм таким набувачем щодо повідомлен-
ня компетентних органів країни про факт такого відчуження;
– порушення юридичних норм щодо випадково знайдених археологічних
цінностей, їх утаювання чи відчуження;
– набуття такі культурних цінностей, якщо набувач знав, що вони одержа-
ні з порушеннями;
– порушення діючих норм щодо наявності спеціального дозволу на право
проведення археологічних розкопок;
– приховування чи відчуження археологічних цінностей, знайдених під час
належно дозволених розкопок;
– набуття таких цінностей;
– порушення норм особами, що мають право на проведення археологічних
розкопок, щодо декларування знайдених цінностей;
– утаювання та відчуження таких культурних цінностей;
– набуття таких цінностей;
– порушення норм, що забороняють використання металошукачів в архе-
ологічному контексті;
– експорт або спроба експорту культурних цінностей, експорт яких забо-
ронено;
– експорт культурних цінностей без дозволу компетентних органів;
21Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
– зберігання культурних цінностей, отриманих злочинним шляхом
(Додаток ІІІ, п. 2) [16].
З положень конвенції витікає, що такі дії щодо культурних цінностей вва-
жаються незаконними, тож переміщені цінності, отримані та вивезені в неза-
конний спосіб, є незаконно вивезеними культурними цінностями.
У контексті нелегального експорту, незаконного привласнення чи незакон-
ного обігу предметів культури культурні цінності, що походять з нелегальних
розкопок або незаконно приховані під час офіційних розкопок, загалом розгля-
дає Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини від 16 січня
1992 р. (ст. 10) [17].
Ще одним важливим актом ЄС є Директива Ради 93/7/ЄЕС від 15 березня
1993 р. про повернення предметів культури, незаконно переміщених з терито-
рії держави-члена європейського співтовариства [18]. Її метою є забезпечення
повернення культурних об’єктів, які в межах національного законодавства кла-
сифікуються як «національне надбання» (national treasures) і мають художню,
історичну чи археологічну цінність, за умови, що вони є невід’ємною части-
ною суспільної колекції, внесеної до інвентарних описів музеїв, архівів, біблі-
отек. Незаконним переміщенням предметів культури директива визначає дії,
коли вони були вивезені з території держави-члена незаконно, тобто з порушен-
ням чинного законодавства, або якщо вони не були повернуті після закінчення
строку, на який їх було тимчасово вивезено на законних підставах, чи відбули-
ся порушення умов такого вивезення (ст. 1, п. 2). Важливо, що для застосуван-
ня цього положення держави-члени можуть класифікувати культурний об’єкт
як національне надбання, навіть після того, як цей він залишив територію.
Але таке розуміння контексту незаконно вивезених культурних цінностей
не вичерпує увесь його зміст. Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. додатково визна-
чає: «Вважаються також незаконними примусові вивезення і передача права
власності на культурні цінності, які є прямим чи опосередкованим резуль-
татом окупації країни іноземною державою» (ст. 11) [19]. Таким чином, цим
положенням чітко зафіксовано, що культурні цінності, вилучені та перемі-
щені внаслідок війн і збройних конфліктів із територій воюючих сторін або
нейтральних країн, які зазнали окупації, беззаперечно вважаються незаконно
вивезеними культурними цінностями.
Війна і збройний конфлікт мають багато спільного. У першу чергу поді-
бність полягає в способі вирішення протиріч між державами за допомогою
збройних сил. Однак розмежування війни та збройного конфлікту обумовлене
тим, що в сучасній науковій та юридичній літературі виокремлюється ряд спе-
цифічних ознак, які характеризують обидва явища. Так, під війною розуміється
такий стан, у якому держави застосовують одна проти одної всі форми тиску з
22 ISSN 2078-0133
дотриманням законів і звичаїв ведення війни. Збройний конфлікт міжнародно-
го характеру – це зіткнення між збройними силами держав, яке характеризуєть-
ся інтенсивністю ведення бойових дій, обмеженістю театру цих дій і відносною
нетривалістю в часі. Збройний конфлікт є наслідком фактичного ведення бойо-
вих дій держав без будь-якого попередження чи оголошення війни [20]. Таким
чином, війна означає особливий якісний стан суспільства. Вона пов’язана із
застосуванням усіх форм боротьби – економічної, політичної, ідеологічної,
зачіпає безпеку кожної особистості, всіх верств населення і держави, визначає
всі сфери їх життєдіяльності. Збройний конфлікт зачіпає лише частину суспіль-
ства і не передбачає перебудови всього суспільно-політичного життя країни.
Військова окупація є тимчасовим захопленням збройними силами вою-
ючої сторони території (частини території) противника [21]. Гаазька конвен-
ція 1907 р. визначає, що «територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно
перебуває під владою армії противника» і ця влада спроможна виявляти свою
діяльність (ст. 42) [22].
Проблема повернення культурних цінностей країнам, що їх втратили вна-
слідок війн або збройних конфліктів стала надзвичайною актуальною в ХХ ст.,
коли Перша і, особливо, Друга світова війна завдали величезної шкоди надбан-
ням культури багатьох країн, а відтак і світовій культурі в цілому.
Варто зазначити, що перші нормативно-правові акти, за допомогою
яких намагалися заборонити знищувати і грабувати ті об’єкти, що сьогод-
ні охоплюються поняттям «культурна спадщина», були схвалені ще в ХІХ ст.
Так, у Інструкції для керування діючою армією Сполучених Штатів 1863 р. (відомій
також як Кодекс Лібера) містяться правила, що забороняють захоплення об’єктів,
приналежних до шкіл, університетів, академій, обсерваторій, музеїв (п. 34),
а також зазначалося, що «класичні твори мистецтва, бібліотеки, наукові колекції
… належить узяти під охорону» (п. 35). Згідно з п. 36 Інструкції, згадані об’єкти
«ні в якому разі … не будуть продані, привласнені, зруйновані або навмисно
пошкоджені у випадку їх захоплення арміями Сполучених Штатів» [23].
Деякі правила, спрямовані на захист пам’яток, художніх і наукових творів,
містяться в Брюссельській декларації 1874 р. про закони та звичаї війни. Згідно
зі ст. 8 Декларації, захоплення, руйнування чи пошкодження названих об’єктів
переслідується владою [24].
Значний вплив на розвиток міжнародного права щодо долі культурних цін-
ностей, знищених чи розграбованих у ході війн або збройних конфліктів, мали
міжнародні конвенції 1899 та 1907 р., які встановлювали зобов’язання воюю-
чих сторін стосовно охорони об’єктів культури та права власності на них. Так,
Конвенція про закони і звичаї суходільної війни 1899 р., основні норми якої зосе-
реджені в Положенні про закони та звичаї суходільної війни, яке є невід’ємною
23Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
її частиною, забороняє «руйнувати чи загарбувати ворожу власність, окрім
випадків, коли подібне руйнування чи загарбання нагально викликане воєнною
необхідністю» (ст.13, пункт «g»). Важливе значення має ст. 56 Положення, яка
безпосередньо стосується культурних цінностей: «Власність громад, установ
церковних, благодійних і освітніх, художніх і наукових, навіть таких, що нале-
жать державі, прирівнюються до приватної власності. Будь-яке загарбання, руй-
нування чи умисне пошкодження таких установ, історичних пам’яток, творів
художніх і наукових забороняється і підлягає переслідуванню» [25].
Друга Гаазька Конференція, що відбулася у 1907 р., мала на меті доповнити
й конкретизувати документи Першої Конференції Миру. Так, ст. 13 Положення
1899 р. набула порядкового номеру 23, а в пункті «g» слово «руйнувати», яке
стосується скоріше споруд, будівель, замінили на слово «нищити», яке можна
застосовувати і до рухомих об’єктів. Ст. 27, в якій наведено перелік об’єктів,
до яких під час ведення бойових дій застосовуються обмеження, була допо-
внена поняттям «історичні пам’ятки» і набула такого вигляду: «Під час облог і
бомбардувань належить ужити всіх необхідних заходів, аби вберегти, наскіль-
ки можливо, храми, будівлі, що служать цілям науки, мистецтв і доброчиннос-
ті, історичні пам’ятки, шпиталі й місця, де зосереджено хворих або поранених,
за умови, що такі будівлі й місця не служать водночас воєнним цілям». Також
певних змін зазнала ст. 56, яка безпосередньо стосується культурних цінностей:
було підкреслено неприпустимість будь-яких умисних дій проти них («будь-
яке умисне загарбання, знищення чи пошкодження подібних установ, історич-
них пам’яток, творів художніх або наукових забороняється і підлягає пересліду-
ванню»). Окремий блок статей регулює питання права власності на окупованій
території: приватна власність не підлягає конфіскації (ст. 46), забороняють-
ся грабунки (ст. 47), державна власність (у тому числі громадські будівлі) вва-
жається такою, що може перебувати лише в управлінні. Сторона, яка зайняла
відвойовані території, зобов’язана «зберегти основну цінність цих видів влас-
ності» (ст. 55) [26]. Однак недолік даної Конвенції полягає у тому, що вона не
визначає характер відповідальності за порушення вищеназваних положень,
залишаючи вирішення цього питання на розсуд воюючих сторін.
Як зазначає російський дослідник Семиряга М.І., значення Гаазьких кон-
венцій насамперед полягає в тому, що вони мали універсальний характер,
тобто однаково діяли для будь-якої сторони війни [27]. Схожу думку вислов-
лює німецький дослідник правових питань реституції Маттіас Хартвиг, зокре-
ма, що Конвенція 1907 р. «захищає культурні цінності переможеної краї-
ни перед переможцем» [28]. Також варто відзначити, що Гаазька конвенція
1907 р. прямо вказала, що культурні цінності не можуть бути об’єктом кон-
фіскації чи розграбування, тобто такі дії є незаконними. Тим самим вилучені
24 ISSN 2078-0133
та переміщені внаслідок таких дій культурні цінності є незаконно вивезеними
культурними цінностями.
Важливим концептуальним документом в цьому напрямі став Договір
про захист художніх і наукових закладів та історичних пам’яток від 15 квітня
1935 р. – Пакт Реріха (за ім’ям його ініціатора – Миколи Реріха, видатно-
го російського художника та громадського діяча) або Вашингтонський пакт
(за місцем проведення міжнародної конференції з його схвалення та підписан-
ня, що відбулися за ініціативою уряду США) [29]. У ст. І Договору передбача-
ється, що «історичні пам’ятки, наукові, художні, навчальні та культурні заклади
розглядатимуться як нейтральні та як такі користуватимуться повагою і захис-
том з боку воюючих сторін … Така ж повага і захист надаватимуться історич-
ним пам’яткам, музеям, науковим, художнім, навчальним та культурним закла-
дам як у дні миру, так і під час війни» [30]. На думку М. Богуславського, дія
договору обмежувалася виключно нерухомими культурними цінностями [31].
На це дійсно вказується в преамбулі документа, де визначається завдан-
ня «захистити в час будь-якої небезпеки всі державні та приватні нерухомі
пам’ятки, що становлять культурну скарбницю народів … забезпечити пова-
гу до культурних цінностей та їх захист під час війни й у мирний час» [32].
Але коли мова йде про музеї, наукові, художні та навчальні заклади, є очевид-
ним, що вони розглядаються як культурні цінності не лише в контексті неру-
хомих об’єктів самих собою – споруд певного функціонального призначення,
але й (а можливо і першочергово!) як місця концентрації рухомих культурних
цінностей – музейних колекцій та предметів, наукових і навчальних матеріа-
лів, обладнання, бібліотек тощо. Таким чином, можливо стверджувати, що дія
договору рівною мірою поширювалася не лише на ці нерухомі об’єкти, але й
на захист предметів культури, які перебували в спорудах, котрі в цілому підля-
гали охороні як комплекси зосередження та концентрації культурних ціннос-
тей. Можливість такого підходу та трактування цього міжнародного акту поді-
ляє також В. Акуленко, який розглядає Пакт Реріха в контексті правового поля
процесів реституції культурних цінностей [33].
Ст. ІІ Пакту Реріха (Вашингтонського пакту) визначає, що нейтральний
статус і захист пам’яток, музеїв, наукових, освітніх та культурних закладів
визнаються на всій території, що перебуває в юрисдикції держав-учасниць,
без огляду на приналежність до будь-якої країни та без жодної дискриміна-
ції. У внутрішньому законодавстві цих країн мали бути забезпечені правові
норми, які б дозволяли здійснювати такий захист. Для вирізнення об’єктів, що
підлягли охороні, пропонувалося використовувати розпізнавальний прапор –
червоне коло з трьома червоними кружками всередині на білому тлі (ст. ІІІ).
25Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
Країни-учасниці повинні були надіслати повідомлення про перелік пам’яток і
закладів, яким вони бажають забезпечити захист (ст. ІV) [34].
Пакт Реріха не став обов’язковим міжнародно-правовим актом, проте знай-
шов своє втілення як регіональний правовий акт. Одночасно, ідеї, що міс-
тяться в Пакті, знайшли своє втілення в нормах національних законодавств
багатьох країн світу, а також у нормах міжнародного права стосовно захисту
культурних цінностей під час війн і збройних конфліктів (особливим чином,
на наш погляд, прослідковується концептуальний зв’язок між Пактом Реріха
та Гаазькою конвенцією 1954 р.).
Загальні положення щодо заборони незаконного вилучення приватного
майна містить Женевська конвенція від 12 серпня 1949 р. «Про захист цивіль-
ного населення під час війни». Так, абзац другий ст. 33 забороняє пограбуван-
ня, а також вказує, що «репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом,
та їхнього майна забороняються». Також забороняється будь-яке знищення
державою окупантом рухомого та нерухомого майна, що є індивідуальною
чи колективною власністю приватних осіб або держави, громад, громадських
або кооперативних організацій [35]. Додатковий протокол до Женевських
конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів
(Протокол I від 8 червня 1977 р.) безпосередньо проголошує захист саме куль-
турних цінностей, до яких Протокол відносить історичні пам’ятки і твори мис-
тецтва: забороняється здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти цих
цінностей, а також робити такі об’єкти об’єктами репресалій (ст. 53) [36].
Одним із найбільш ґрунтовних міжнародно-правових актів у сфері охоро-
ни культурних цінностей є Конвенція та Протокол про захист культурних цін-
ностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р., які підписали,
відповідно, 68 та 61 держава. Конвенція містить зобов’язання держав-учас-
ниць охороняти й поважати культурні цінності, що, зокрема, включає в себе
обов’язок забороняти використання цих цінностей у цілях, які можуть при-
звести до їх пошкодження чи зруйнування й утримуватися проти будь-якого
ворожого акту, спрямованого проти них. Також конвенція зобов’язує заборо-
няти, відвертати і припиняти крадіжки, грабежі чи незаконне привласнення
культурних цінностей у будь-якій формі, а також акти вандалізму проти куль-
турних цінностей та реквізицію рухомих культурних цінностей, розташованих
на території іншої сторони, утримуватися від будь-яких репресивних заходів,
спрямованих проти культурних цінностей (ст.4). Культурні цінності, що тран-
спортуються, перебувають під захистом, «користуються імунітетом від кон-
фіскації, взяття як призу або захоплення» (ст. 14) [37].
Протокол до Конвенції про захист культурних цінностей у випадку
збройного конфлікту також підписаний 14 травня 1954 р. (Протокол І) [38].
26 ISSN 2078-0133
Відповідно до п. 1 розділу І Протоколу 1954 р., сторони зобов’язуються «запо-
бігати вивезенню культурних цінностей» з окупованої ними території під час
збройного конфлікту. Зобов’язання «запобігати», згідно з даним докумен-
том, потрібно розуміти в широкому значенні: держава не повинна займати-
ся таким вивезенням і не повинна допускати вивезення культурних цінностей
своїми громадянами. Важливе значення мають зобов’язання, прийняті на себе
відповідно до Протоколу країнами, які не беруть участь в конфлікті. Ці краї-
ни зобов’язані вживати заходи до охорони культурних цінностей у випадку їх
вивезення з окупованої території в порушення п. 1 розділу І Протоколу.
Протокол 1954 р. також передбачає зобов’язання кожної країни-учасниці
взяти під охорону ті культурні цінності, які ввезені на її територію прямо чи
опосередковано з будь-якої окупованої території. Це відбувається автоматич-
но в момент ввезення або, якщо цього не буде зроблено, за проханням влади
окупованої території (п. 2 розділ І Протоколу). Після закінчення воєнних дій
країна-учасниця конвенції повинна повернути культурні цінності, що перебу-
вають на її території, компетентній владі раніше окупованої території, якщо
вони були вивезені з порушенням п. 1 розділу І Протоколу. При цьому не має
значення, у чиїй власності виявилися цінності.
Варто зазначити, що цінності під час війни чи збройного конфлікту можуть
бути спеціально вивезені з країни її урядом і передані на збереження до іншої
країни. У таких випадках у держави-депозитарію виникає зобов’язання з
повернення культурних цінностей в країну їх походження. Це передбачено
Протоколом І Гаазької Конвенції 1954 р.: «Кожна Висока Договірна Сторона
зобов’язується після закінчення воєнних дій повернути компетентним властям
держави – первісного власника культурні цінності, депоновані з території цієї
держави на територію Високої Договірної Сторони з метою захисту цих цін-
ностей від загрози збройного конфлікту» (п. 5 розділу ІІ).
26 березня 1999 р. було прийнято Другий Протокол до Конвенції 1954 р.,
який значною мірою конкретизував і доповнив низку важливих положень та
процедури виконання конвенції. Зокрема, було додатково наголошено щодо
обов’язку держав щодо попередження вивезення культурних цінностей з тери-
торій інших держав: «Сторона, яка повністю чи частково окупує територію
іншої Сторони, забороняє і попереджає по відношенню до окупованої терито-
рії: a) будь-яке незаконне вивезення, інше переміщення чи перехід права влас-
ності на культурні цінності;
b) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки це не викликається виключ-
но з метою охорони, обліку або збереження культурної цінності;
c) будь-які модифікації чи зміни характеру використання культурної цін-
ності, котрі мають на меті приховати чи знищити свідоцтва культурного, істо-
ричного чи наукового характеру» (ст. 9) [39].
27Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
Дії, що роблять культурні цінності об’єктом нападу й акти вандалізму
проти них, знищення чи присвоєння у великих масштабах, а також крадіжки,
грабіж чи інше незаконне присвоєння культурних цінностей трактуються як
суттєві порушення протоколу і вважаються злочинними, за них національним
правом встановлюється кримінальна відповідальність (ст. 15, п. 1, п. 2). Також
Протокол 1999 р. передбачає, що кожна сторона вживає таких законодавчих,
адміністративних або дисциплінарних заходів, які можуть бути необхідні для
покарання таких дій, як «будь-яке незаконне вивезення, інше вилучення куль-
турної власності з окупованої території або передавання права власності»,
якщо ці дії вчинені умисно (ст. 21, п. b) [40]. Звернемо увагу, що в ст. 1 про-
токолу наводиться визначення поняття «незаконний», під яким розуміється
предмет, вивезений «під примусом чи іншим чином в порушення норм вну-
трішнього права окупованої території чи міжнародного права» [41].
Отже, захист культурних цінностей під час війн і збройних конфліктів
згідно з нормами міжнародного права передбачає заборону будь-яких воро-
жих актів, спрямованих проти цих цінностей, і актів вандалізму проти них,
крадіжок, пограбувань або незаконного присвоєння культурних цінностей у
будь-якій формі та у будь-яких масштабах. Такі дії визнаються незаконними
та злочинними. Особливою мірою заходи по захисту об’єктів культури спря-
мовані на захист культурних цінностей, розташованих на окупованій терито-
рії. Відповідно, культурні цінності, які стали об’єктом таких незаконних дій та
предметом вивезення чи іншого переміщення вважаються незаконно вивезени-
ми культурними цінностями.
Юридичний термін «незаконно вивезені культурні цінності» присутній
також в українському законодавстві. Зокрема, в Законі України «Про виве-
зення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.
його зміст визначається так: «культурні цінності, вивезені з території України
з порушенням законодавства України та міжнародно-правових норм, не повер-
нуті після закінчення обумовленого угодою терміну тимчасового вивезення
або за наявності будь-яких розбіжностей з умовами, які регулюють таке тим-
часове вивезення» [42].
Таким чином, поняття «незаконно вивезені культурні цінності» в широко-
му розумінні охоплює своїм змістом предмети культури, які:
– попередньо були набуті внаслідок скоєння правопорушень та злочин-
них дій;
– переміщені поза межі території країни з порушенням вимог чинних норм
і процедур щодо набуття дозволу та оформлення такого переміщення;
– тимчасово вивезені і не повернуті в обумовлений термін культурні ціннос-
ті або вивезені з порушенням умов тимчасового вивезення предмети культури;
28 ISSN 2078-0133
– культурні цінності, які стали об’єктом незаконних дій та предметом виве-
зення чи іншого переміщення внаслідок війн та збройних конфліктів, інозем-
ної окупації.
Джерела та література
1. Шемшученко Ю., Акуленко В. Вступ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2.
Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред. : акад. НАН України Ю.С. Шемшученко та
д-р юрид. наук В.І. Акуленко. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – С. 22–24.
2. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2. Правова охорона культурних цінностей / Відп.
ред. : акад. НАН України Ю.С. Шемшученко та д-р юрид. наук В.І. Акуленко. – К. : Юрінком
Інтер, 1997. – С. 160.
3. Там само. С. 121–122; Conventions… – P. 63.
4. Богуславский М.М. Современные правовые вопросы возвращения культурных ценностей в
страну их происхождения // Государство и право. – 1992. – № 11. – С. 122–123.
5. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 160.
6. Там само. – С. 122–123.
7. Council Regulation (EEC) No 3911/92 of 9 December 1992 on the export of cultural goods
[Електронний ресурс] // Europa. Summaries of EU legislation [веб-сайт]. – Режим доступу: http://
eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31992R3911:EN:HTML
8. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 121, 160.
9. Там само. – С. 379.
10. Там само. – С. 378.
11. Там само. – С. 379.
12. Там само. – С. 381.
13. Там само. – С. 379.
14. Там само. – С. 380.
15. Там само. – С. 319–321; European Convention on offences relating to cultural property (23 June
1985) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/treaty/en/Treaties/
Word/119.doc.
16. Там само. – С. 319–320.
17. Там само. – С. 336.
18. Council Directive 93/7/EEC of 15 March 1993 on the return of cultural objects unlawfully removed
from the territory of a Member State [Електронний ресурс] / Europa. Summaries of EU legislation
[веб-сайт]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:319
93L0007:EN:HTML.
19. Там само. – С. 124.
20. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка.
– К., 2007. – С. 112–113, 293–294.
21. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право: Навчальний посібник. – К., 2008. – С. 203–
204; Цюрупа М.В., Дяченко В.І. Міжнародне гуманітарне право. Навчальний посібник. –
К., 2008. – С. 352–353
22. Convention respecting the laws and customs of war on land (Hague IV) (18 October 1907)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://avalon.law.yale.edu/20th_century/hague04.asp.
23. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 435–436.
24. Там само. – С. 436.
25. Там само. – С. 437–438; Convention with respect to the laws and customs of war on land (Hague II)
(29 July 1899) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://avalon.law.yale.edu/19th_century/
hague02.asp.
26. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 440–441; Convention respecting…
27. Семиряга М.И. Как мы управляли Германией. – М., 1995. – С. 237.
29Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
28. Хартвиг М. Vae victis. Сомнительное решение, с точки зрения международного суда, в связи с
законом о произведениях искусства, захваченных в качестве трофеев )закон о перемещенных
ценностях) // Право и политика. – 2000. – № 1. – С. 139.
29. Богуславский М.М. Международная охрана культурных ценностей. – М., 1979. – С. 86, 90.
30. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 457–458.
31. Богуславский М.М. Международная охрана… – С. 90.
32. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 457.
33. Акуленко В.И. Реституция культурных ценностей в правовом поле пакта Рериха // Культурное
достояние человечества: Материалы международной научно-общественной конференции,
посвященной 70-летию Пакта Рериха. – Симферополь, 2006. – С. 18–24.
34. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 457.
35. Там само. – С. 33.
36. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту
жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/big/text418/pg2.htm.
37. Україна в міжнародно-правових відносинах… – С. 86-87, 91.
38. Там само. – С. 114–117.
39. Второй протокол к Гаагской Конвенции о защите культурных ценностей в случае вооружен-
ного конфликта 1954 года (Гаага, 26 марта 1999 г.) // Нормативные акты ЮНЕСКО по охране
культурного наследия. – М., 2002. – С. 42.
40. Там само. – С. 49–50.
41. Там само. – С. 39.
42. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999
№ 1068-XIV [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим
доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1068-14.
Кот С.И. Термин «незаконно вывезенные культурные ценности»: в контексте про-
блемы возвращения и реституции предметов культуры
В статье в контексте вопросов возвращения и реституции культурных ценностей рассма-
тривается содержание понятия и термина «незаконно вывезенные культурные ценности».
Автор анализирует широкий круг источников, в т.ч. осуществляет сравнительный анализ
определений понятия и термина «незаконно вывезенные культурные ценности» в актах меж-
дународного права и украинском законодательстве.
Ключевые слова: незаконно вывезенные культурные ценности, памятниковедение, воз-
вращение, реституция, понятие, термин, международное право, законодательство Украины.
Kot S.I. The term «cultural property unlawfully exported» in a context of problem of re-
turn and restitution of cultural objects
In this article reviewed is the concept of term «Cultural property unlawfully exported» as the vi-
tal theoretical challenge of restitution and return of cultural values. The author analyzed wide range
of channels and carried out the comparative analysis of the idea and concept of term «Cultural prop-
erty unlawfully exported» in frames of International Law and Ukrainian legislation.
Keywords: cultural property unlawfully exported, return, restitution, conception, term, interna-
tional law, legislation of Ukraine.
Подано до друку: 26.08.2013 р.
|