Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття
У статті розглянуто проблему збереження і трансформації національної культури. Проаналізовано творчо-педагогічні принципи професорів Української академії мистецтва М. Бойчука та В. Кричевського. Досліджено творчість О. Саєнка 20-х років ХХ ст.. – вихованця й продовжувача творчих засад М. Бойчука та...
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2014
|
| Назва видання: | Праці Центру пам’яткознавства |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81739 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття / О.Л. Майданець-Баргилевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 244-252. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-81739 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-817392015-05-21T03:01:54Z Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття Майданець-Баргилевич, О.Л. Духовність нашого обряду У статті розглянуто проблему збереження і трансформації національної культури. Проаналізовано творчо-педагогічні принципи професорів Української академії мистецтва М. Бойчука та В. Кричевського. Досліджено творчість О. Саєнка 20-х років ХХ ст.. – вихованця й продовжувача творчих засад М. Бойчука та В. Кричевського в монументально-декоративному мистецтві. Вивчено окремі різновиди творчості О. Саєнка – монументальний живопис, графіка, проектування інтер’єрів. В статье рассмотрена проблема сохранения и трансформации национальной культуры. Проанализированы творческие и педагогические принципы профессоров Украинской академии искусств М. Бойчука и В. Кричевского. Исследовано творчество А. Саенко 20-х гг. ХХ в. – воспитанника и продолжателя творческого метода М. Бойчука и В. Кричевского в монументально-декоративном искусстве. Изучены отдельные направления творчества А. Саенко – монументальная живопись, графика, проектирование интерьеров. The article studies the problem of preserving and transformation national culture. The article analyses creative and pedagogical principles of M. Boychuk and V. Krichevsky, the professors of Ukrainian Academy of Art, and creative work of O. Sayenko, the disciple and continuator of M. Boychuk and V. Krychevsky creative principles in monumental and decorative art. It also studies certain types of O. Sayenko creative works - monumental and decorative art, graphic art and design. 2014 Article Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття / О.Л. Майданець-Баргилевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 244-252. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81739 75.03(477)«20» uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Духовність нашого обряду Духовність нашого обряду |
| spellingShingle |
Духовність нашого обряду Духовність нашого обряду Майданець-Баргилевич, О.Л. Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття Праці Центру пам’яткознавства |
| description |
У статті розглянуто проблему збереження і трансформації національної культури. Проаналізовано творчо-педагогічні принципи професорів Української академії мистецтва М. Бойчука та В. Кричевського. Досліджено творчість О. Саєнка 20-х років ХХ ст.. – вихованця й продовжувача творчих засад М. Бойчука та В. Кричевського в монументально-декоративному мистецтві. Вивчено окремі різновиди творчості О. Саєнка – монументальний живопис, графіка, проектування інтер’єрів. |
| format |
Article |
| author |
Майданець-Баргилевич, О.Л. |
| author_facet |
Майданець-Баргилевич, О.Л. |
| author_sort |
Майданець-Баргилевич, О.Л. |
| title |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття |
| title_short |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття |
| title_full |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття |
| title_fullStr |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття |
| title_full_unstemmed |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття |
| title_sort |
трансформація народної культури у творах митців першої третини хх століття |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Духовність нашого обряду |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81739 |
| citation_txt |
Трансформація народної культури у творах митців першої третини ХХ століття / О.Л. Майданець-Баргилевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 244-252. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Праці Центру пам’яткознавства |
| work_keys_str_mv |
AT majdanecʹbargilevičol transformacíânarodnoíkulʹturiutvorahmitcívperšoítretinihhstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-06T07:08:47Z |
| last_indexed |
2025-07-06T07:08:47Z |
| _version_ |
1836880478918934528 |
| fulltext |
Ðîçä³ë VII²ÄÓÕÎÂͲÑÒÜ ÍÀØÎÃÎ
ÎÁÐßÄÓ
УДК 75.03(477)«20»
О.Л. МАЙДАНЕЦЬ-БАРГИЛЕВИЧ
Трансформація народної культури у творах
митців першої третини ХХ століття
У статті розглянуто проблему збереження і трансформації
національної культури. Проаналізовано творчо-педагогічні прин-
ципи професорів Української академії мистецтва М. Бойчука
та В. Кричевського. Досліджено творчість О. Саєнка 20-х років
ХХ ст.. – вихованця й продовжувача творчих засад М. Бойчука
та В. Кричевського в монументально-декоративному мистецтві.
Вивчено окремі різновиди творчості О. Саєнка – монументальний
живопис, графіка, проектування інтер’єрів.
Ключові слова: монументально-декоративне мистецтво, ху-
дожник-універсал, національний стиль, синтетизм.
Останнім часом проблема збереження національ-
ної культури, традицій народного мистецтва, осмис-
лення й оновлення його різних видів і жанрів стає все
більш актуальною. Усвідомлення цілісності та різ-
номанітності культурного досвіду, здобутків народу,
його способу життя, етнічних ідеалів дає розуміння
закономірностей розвитку національного мистецтва.
Художники-професіонали як провісники ново-
го мистецтва згідно з вимогами часу завжди шукали
нові шляхи, різноманітні засоби художньо-образної
виразності, вирішували завдання новаторського фор-
мотворення, взаємодії з навколишнім середовищем,
звертались до новітніх форм, технологій і матеріалів.
І завжди тримали тісний зв’язок з історичними тра-
диціями, з творчістю народу. Саме тому мистецтво
зберегло свою духовність, чітко визначену націо-
нальну своєрідність.
В історії українського мистецтва є яскраві при-
клади звернення митців до витоків народної культу-
ри у переломні етапи розвитку суспільства. Цей досвід
має непересічне значення для дослідження процесів,
що відбуваються у мистецтві на нинішньому етапі, і
потребує більш детального аналізу.
Перш за все мова йде про славнозвіс-
ну школу Михайла Бойчука, який у 20-х
роках ХХ ст. звернувся до коренів тра-
диційної культури у пошуках сучасного
стилю, національної самобутності.
Дмитро Антонович першим дав
пояснення закономірності звернення
М. Бойчука до візантизму та народного
мистецтва. «Кожен європейський вдум-
ливий і серйозний майстер, коли хоче
відійти від принципів реалізму, а розу-
міє малярство в його декораційності,
і згідно до того хоче свій рисунок стилі-
зувати, обов’язково прийде до візантій-
ського мистецтва» [1]. Заслуга Михайла
Бойчука в тому, що він «глибоко проду-
мав візантійське мистецтво, але не його
одне, також глибоко проаналізував українське народне мистецтво, в далеких
глибинах якого теж, можливо, є дещо від Візантії, і силою інтелектуального
напруження прийшов до великого синтезу, який і є принципом його школи»
[2]. Проте не кожен може зрозуміти той великий синтез, глибину змісту мис-
тецьких засад школи М. Бойчука.
М. Бойчук мріяв про відродження монументального стилю, зорієнтовано-
го на національні традиції, зокрема старослов’янську ікону та світову класику –
особливо мистецтво Візантії, Єгипту, Ассирії, раннього Ренесансу доби Джотто.
У живописних і графічних творах початку ХХ ст., які нині сприймаються
як програма подальшої творчості, М. Бойчук творчо розвиває свої принципи,
шукає новий естетичний канон – національний образ, що брав свій початок від
простодушних зображень Богоматері в іконах народних майстрів і розвивав-
ся на основі спостережень реальності. «У численних зображеннях «Дівчат» і
«Жінок» відчувається цільність авторської позиції, відшліфованість ідеї, дале-
кої від запобігань перед смаками публіки. Виконані в кольорі композиції, ство-
рені шляхом пластичного відбору й узагальнення структури, сприймають-
ся як неперехідні, символічні, народнопісенні образи життя («Орач», «Плач
Ярославни» та ін.)» [3].
У ранніх творах М. Бойчука можна помітити як він вивчав основи акаде-
мічної науки, найрізноманітніші явища світової мистецької культури, шукаю-
чи власної довершеної, виразної мови, набирав необхідний досвід.
У 1917 р. за ініціативи М. Грушевського та видатних громадських діячів
була створена Українська академія мистецтва, де М. Бойчук серед інших був
245Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
О.Саєнко. Дівчина з книгою. 1921.
Папір, акварель. 12,5х10,5
246 ISSN 2078-0133
обраний професором. В її стінах він зміг реалізувати свої ідеї про синтез мис-
тецтв, створити школу монументального малярства, яка мала стати втіленням
громадських ідей, уособленням ідеалів суспільства.
Новим явищем у тогочасній художній практиці стала колективна праця
студентів під керівництвом професора М. Бойчука при виконанні монумен-
тальних розписів.
У майстерні спільно обговорювалися тематика творів та різні композицій-
ні схеми. Особливістю педагогічного методу М. Бойчука був відхід від реа-
лістичної школи, вивчення основних принципів монументального мистецтва.
З цією метою в майстерні застосовувався специфічний різновид учбового
завдання, т.зв. відрисовка-аналіз. У численних аналітичних копіях (відрисов-
ках) творів мистецтва світової класичної спадщини аналізувалися формальні
принципи та закономірності побудови композиції, характер ритму, акцентува-
лася увага на ролі лінії, її мелодиці і поетичності.
Педагог дозволяв використовувати класичні композиційні схеми, відточе-
ні віками, з їхньою істинною монументальністю, урівноваженістю, гармонією,
ритмікою, наповненою внутрішньою силою. У межах таких композиційних
схем молоді митці могли вільно виявляти себе, показувати свої уподобання
та здібності.
Освоєння принципів монументального мистецтва, педагогічні засади вчи-
теля можна простежити у творчості його учнів: Т. Бойчука, С. Налепінської,
О. Павленко, І. Падалки, В. Седляра, які зверталися до національної тематики,
розробки невеликих жанрових сцен, особливо з сільського життя, побуту, від-
починку. Програмними темами були – збирання врожаю, пастушка, ткаля, гон-
чар, жниця, праця селян, перемога нового ладу, як правило в алегоричній формі.
Ці твори мали дещо символічний характер, передавали радість буття, праці.
Прагнучи до відродження усіх притаманних українській мистецькій тради-
ції форм, М. Бойчук виховував художника-універсала, здатного творити у різ-
них видах мистецтва.
На жаль, з того моменту, як школа М. Бойчука «виявила національ-
ний характер, вона стала для інтернаціонально налаштованого державного
керівництва незручною», вона піддавалася критиці й урешті була знищена.
На цьому завершився період видатного явища в українському образотворчому
мистецтві – національно-культурного відродження.
Одночасно зі становленням школи М. Бойчука зазнав розвитку й твор-
чий напрямок, очолюваний професором В. Кричевським. Видатний художник
і педагог був одним із перших в Україні, хто став трактувати народну твор-
чість не лише з етнографічного погляду, але й переосмислювати, трансформу-
вати цю високу мистецьку цінність, важливу частину духовного доробку укра-
247Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
їнського народу. Очолюючи в Українській
академії мистецтва майстерню з оформлен-
ня інтер’єрів, Кричевський навчав студен-
тів: лише опанування народного мистецтва,
осмислення його крізь призму професійної
культури може дати поштовх для розвитку
мистецтва згідно з вимогами часу.
З ім’ям В. Кричевського пов’язана ціла
епоха мистецького відродження. Відомі його
творчі здобутки в архітектурі, малярстві,
графіці, кінематографі, декоративно-ужит-
ковому мистецтві (проекти килимів, деко-
ративних тканин, посуду тощо). Професор
Академії був блискучим орнаменталістом,
рідкісним знавцем українського орнаменту.
Звернення В. Кричевського до україн-
ського орнаменту, його стилізації загалом
широко відоме з оформлення ним будин-
ку Полтавського губернського земства,
де орнаментальні мотиви органічно поєд-
нані з архітектурою і чи не вперше заяви-
ли про рівноправне співіснування з іншими
видами мистецтва. Знана дослідниця україн-
ського мистецтва В. Рубан-Кравченко, ана-
лізуючи творчість В. Кричевського, зазначає:
«Завдяки серйозним студіям археологічних
знахідок, вивченню музейних колекцій і наяв-
ної літератури, йому поступово відкриваєть-
ся прадавнє коріння і магічний зміст орнаментальних мотивів народного мис-
тецтва, їх стійка формальна система, обумовлена уповільнено-сталими, майже
незмінними з часом народними традиціями, закоріненими у первісні пласти
культури людства»[4].
Як відомо, В. Кричевський також послідовно дотримувався ідей і принци-
пів модерну, його декоративного напрямку, які, однак, інтерпретував на заса-
дах традицій українського мистецтва, зокрема народної творчості. Вважав
орнамент, який приваблював його чистотою логічної структури, здатністю
виражати універсальні явища через символи, знакові системи, пластичні уза-
гальнення, самостійним видом образотворчості. Водночас із активним засто-
суванням рослинних орнаментальних мотивів у всіх видах творчості (книжко-
ва і станкова графіка, декоративне мистецтво), де він досяг вершинних зразків
М.Бойчук. Біля яблуні. Фрагмент
оформлення Київського кооперативного
інституту. 1920.Фреска
248 ISSN 2078-0133
стилізації, митець віддавав перевагу геометричному орнаменту. Це помітно
на ескізах вибійок, зроблених ним для Оленівських майстерень, які є перши-
ми спробами узагальнення природних форм та зверненням до давніх симво-
лічних знаків. Можливо, це пов’язано зі студіюванням В. Кричевським зразків
трипільської культури з її геометризованими формами.
Багатогранна діяльність педагогів академії підпорядковувалася ідеї ство-
рення синтетичного національного стилю.
Часи бурхливих відновних процесів у суспільстві у 1920-і роки, атмосфе-
ра школи М. Бойчука і В. Кричевського, з її налаштованістю на народну есте-
тику, постійне спілкування з професорами, справили неабиякий вплив на фор-
мування мистецької молоді, зокрема студента Української академії мистецтва
Олександра Саєнка.
«Духовність, – писав О. Федорук, – була молитвою для багатьох худож-
ників у незабутні 20-ті роки. За такої культурно-мистецької ситуації, що сьо-
годні оцінюється як відродження національної самосвідомості, кожен відчу-
вав свою причетність до загальної мистецької атмосфери, постать Олександра
Саєнка на цьому багатому тлі не виокремлювалася, але й не губилася: то було
стійке мистецьке середовище, в якому ферментували прогресивні ідеали захід-
ної культури нової доби, його живили носії національного гуманізму, випле-
каного сполукою професійного і народного мистецтва. У цьому середовищі
повага до народних витоків трималася на міцних морально-естетичних чинни-
ках, які наповнювали творчість кожного митця, а Саєнка – чистою непідроб-
ною тональністю» [5].
Серед безлічі мистецьких течій і напрямків, що стихійно виникали у той час,
О. Саєнко віднайшов власний почерк, позначений національною своєрідністю.
Основними ознаками його творчості стали: лаконізм побудови (часто симе-
тричної, характерної для народного мистецтва), міцна конструктивність і спро-
щеність форми, чітка декоративність творів, чистота і ясність використаних
кольорів, притаманних народному малярству.
Уже перші роботи О. Саєнка позначені відчутним впливом педагогічних
настанов М. Бойчука. Ці роботи вражають чіткою побудовою композиції,
монументальним трактуванням форми, світлим чистим колоритом, розроб-
кою різних українських жанрових сцен, ліричністю.
У невеликих акварелях О. Саєнка «Чоловік у полі», «Жінка в хаті», «Рубає
дрова» (всі – 1920), «Українська родина», «Місить тісто», «Дівчина з книгою»
(всі – 1921), графічних композиціях «Пиляють дрова», «Пастушка і вівці»
(обидві – 1922) представлені привабливі образи українців, їхні життя і побут.
О.Саєнко під враженням розписів Луцьких казарм виконував свої композиції
для фресок, які мали аркоподібну форму. В цих творах автора більше цікавить
249Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
виразність композиції, гра ліній, що найбільше відтворює сюжет. Наприклад,
в ескізі до фрески «Пиляють дрова» митець передає пластичною мовою про-
цес пиляння. Основним персонажем стає людина в дії, на ній концентрується
увага, все зайве відсутнє.
Знаковою серед ранніх творів О. Саєнка є композиція «Збирання урожаю»
(1920, картон, темпера, монументальний розпис, 81х195 см) як звернення до
однієї з програмних тем студентів М. Бойчука. Багатофігурна композиція вирі-
шена за принципом горизонтального фриза. Площина твору заповнена фігура-
ми і стилізованими деревами. Жіночі постаті відокремлюються одна від одної
деревами. Ряд дерев надає композиції чіткої ритмічної урівноваженості й ста-
лості, а пози трьох жінок – пластично-вишуканої динаміки. Дерева подані як
символи-знаки, по-різному орнаментовані. В даній композиції відчувається
використання й переосмислення композиційних схем минулого, характерних
особливо для розписів і фресок Єгипту, Ассирії. «В цілому твір нагадує своє-
рідний, сюжетний орнамент, де простежується ритмізована в’язь дерев і фігур,
які плавно перетікають одне в одне. Обличчя збиральниць не деталізовані,
а подані умовно; фігури наближені до силуетного зображення, що надає пев-
ного декоративного ефекту композиції. Одяг оздоблений характерними укра-
їнськими узорами (плахти, спідниці)» [6].
Колорит картону до фрески «Збирання урожаю» складається з трьох кольо-
рів – голубого, жовто-вохристого, світло-зеленкуватого. Темно-коричневий
контур надає творові чіткої конструктивності і завершеності, що увиразнює
логіку окремих складових твору. Твір виявився фактично першою спробою
студента у створенні ескізу для фрески, спробою у галузі справжнього мону-
ментального малярства.
Автор досить умовно, орнаментально, але лаконічно й упевнено заявив про
свої можливості щодо композиційного вирішення теми, базованого на тради-
ціях старої фрески, колористичного творення образу. Робота позначена риса-
ми індивідуального стилю.
У картоні до фрески «Вшанування запорожців» (1920, картон, темпера,
монументальний розпис, 73х384 см, Національний художній музей України)
О.Саєнко розробляє ціле дійство – вшанування переможців-козаків. Загалом у
цій композиції, більш складній за дією, можна виділити такі основні принци-
пи монументального мистецтва: відсутність другорядних деталей, лаконічне
висловлювання думки, ідеї твору, узагальнення великих площин, мас, особли-
во урочистий ритм, локальність колориту, мажорність звучання твору.
О. Саєнко, творчо осмислюючи ассирійські канони при трактуванні люд-
ського тіла, намагався розробити образи людей з українським характером.
Автор взяв найхарактерніше з єгипетських фресок і ассирійських рельєфів,
250 ISSN 2078-0133
навчився створювати розповідь про події, заповнюючи всю поверхню мону-
ментально-орнаментальними мотивами. Повна відсутність перспективи і пло-
щинне трактування людського тіла є виразними ознаками як єгипетського, так
і саєнкового мистецтва.
Саме в цих ескізах до фресок О. Саєнко поєднав власне художнє бачення і
своїх учителів: Михайла Бойчука – у творенні монументальної форми, побудо-
ві фрескової композиції, канонічної схематизації та орнаментальності й деко-
ративності Василя Кричевського.
Серед мистецької спадщини Олександра Саєнка численні монументально-
декоративні панно в оригінальній техніці мозаїчного набору соломою, килими,
гобелени, кераміка, вибійка, а також проекти інтер’єрів, виконані з глибоким
розумінням народної специфіки і традиції – художньої пропорції та принципів
архітектурної композиції, синтезу архітектури і мистецтва.
Творчість митця, починаючи з 1920-х років, має характерну особливість –
вона не абстрагована від архітектури, а, як правило, мислиться «прив’язаною»
до стіни, до інтер’єру. Це відчуття архітектурного простору прищепив
Олександрові Саєнку його вчитель – Василь Григорович Кричевський. Вже
ранні твори О. Саєнка «Минуле» (1920), «На панщині пшеницю жала»,
«Українське село» (1922), виконані в стінах Академії у техніці інкрустації
соломою, переконують у професійному розумінні митцем природи народного
мистецтва і засвоєння його основних рис: монументалізованості форми, деко-
ративної орнаментальності площин, гармонійної ритміки, виразності образів.
Характерно, що митець не запозичує безпосередньо жодного елемента у
народних майстрів. Він лише користується принципом традиційних інкруста-
цій, структурою їхньої стилістики, але творить цілком оригінальне, новаторське
зображення. За допомогою простих і виразних геометричних ліній, знаків –
символів дерев, вітряків, тварин, постатей створюється орнаментально вибу-
дуваний ритм. Логічність і класична простота цього твору засвідчують наяв-
ність у майстра належного творчого й життєвого досвіду, достеменного знання
матеріалу, великої любові до зображуваного. Все тут – переконливо, вірогідно
і, разом із тим, образно-символічно, високохудожньо.
Етапним у ранній творчості митця було оформлення ним у 1928 р.
під керівництвом В. Кричевського історичної секції Всеукраїнської акаде-
мії наук, зокрема створення композицій «Невільники» та «Козак Мамай».
Власне, в архітектурі була вперше застосована техніка викладання соломою.
Враховуючи властивості матеріалу, О. Саєнко виконує твори декоративно-
площинного характеру. Чіткі геометризовані контури, зумовлені прямими
лініями соломи, великі площини, якими вирішуються узагальнені зображення
фігур і предметів, надають творам художньої виразності, монументальності.
251Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
Це не просто ілюстрації до улюблених сюжетів дум і пісень українського наро-
ду, а пластичне відбиття їх суті, змісту, ідей шевченківських поезій.
Відомий дослідник мистецтва І. Врона про ці твори писав: «Саме тут
О. Саєнко з великою силою показав себе майстром композиції і блискучим
колористом, що зумів підкорити цілком своєрідну техніку соломи завданням
живопису і монументально-декоративної картини» [7].
У своїй творчості О. Саєнко значну роль відводить килимові, який у про-
ектах інтер’єрів тримає вузлові, центральні стіни, розміщується на підло-
зі, використовується як акцентний декоративний елемент. Він стає доміную-
чим в оформленні громадських споруд (будинків культури, бібліотек, дитячих
садків), у побутових приміщеннях (житло інтелігента, робітника, селянина),
виступає в синтезі з іншими видами мистецтва – малярством, графікою, ткани-
нами (вибійкою), керамікою, панно, інкрустованими соломою. За таких обста-
вин килим починає набувати специфічних структурно-пластичних якостей,
урізноманітнюється його зміст, збільшується емоційна виразність – килим стає
більш декоративним завдяки узагальненню форм, змістовній умовності обра-
зів, вагомості використаних символів, орнаментальності загальної композиції
тощо. Кожен із килимів гармонійно вписаний в ансамбль інтер’єру («Збирання
врожаю», 1920; «Диво-сад», 1923–1977; «Козенята під деревом», 1956; «Цвіт
папороті», 1984).
Задумані як твори для інтер’єру, килими О. Саєнка є цілком самобутніми,
новаторськими, тобто інноваційними з погляду образності, пластики, худож-
ньої мови. Базуючись на принципах народного мистецтва, художник створив
співзвучні часові композиції, зробив ще один крок у напрямі до формування
оригінального стилю, де органічно поєднуються традиція і новаторство.
Помітне місце у творчості О.Саєнка посідала вибійка як різновид мисте-
цтва художнього оформлення тканини. Українська вибійка має давню тра-
дицію – застосовувалася в побуті українців для оздоблення одягу, скатертин,
покривал, рушників, наволочок тощо. Одяг зі стилізованими квітами, зобра-
женням птахів, дерев, геометричних форм, які були пов’язані з культовими
обрядами українського народу, поширився в ХVIII–ХІХ ст. Візерунок і коло-
ристична побудова орнаменту, як правило, лаконічні і переконливі, рисунок –
простий і чіткий; вживається обмежена кількість кольорів.
О. Саєнко виконав серію проектів вибійчаних тканин для оздоблення
сучасних інтер’єрів – оббивка для меблів, стін, килими – вибійки для диванів,
лав, декоративні рушники. Його вибійки носили характер новаторства з погля-
ду змісту та композиційної побудови.
Вагомий доробок О. Саєнка у різноманітних напрямках його творчості є
яскравою сторінкою у декоративному мистецтві 1920-х років. Його художні
252 ISSN 2078-0133
образи вражають широтою узагальнення форми, умовністю кольору, чіткою
силуетністю зображень, завдяки чому досягається своєрідний синтез монумен-
тально-декоративного малярства й графіки.
Отже, творчі досягнення митців початку ХХ ст. – професорів Української
академії мистецтв М. Бойчука, В. Кричевського, а також послідовника цих
видатних педагогів – О. Саєнка, які орієнтувалися на синтез мистецтв, народ-
не мистецтво як систему світобачення, вивчення його першоджерел і талано-
виту трансформацію у власній творчості, дали вражаючі результати, що пере-
конливо заявили українське мистецтво в Європі й у світі. Школа М. Бойчука
та В. Кричевського й донині для нових поколінь є високим взірцем викорис-
тання й трансформації народної культури.
Джерела та література
1. Антонович Д. Тимко Бойчук. 1896–1922. – Прага : Вид-во української молоді, 1929. – С. 10.
2. Там само. – С. 14.
3. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Авт.-упоряд.: О.О. Ріпко, Н.М. Присталенко. –
Львів : ред.-вид. відділ обл. управління по пресі, 1991. – С. 32–37.
4. Рубан-Кравченко В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття: Василь
Кричевський. – К. : Криниця, 2004. – C. 173–174.
5. Федорук О. Шлях поступу. – Народна творчість та етнографія. – 1990. – № 6 (226). – С. 74–78.
6. Майданець О. Рефлексії древніх культур у творчості Олександра Саєнка // Праці Центру
пам’яткознавства. – 2006. – № 8. – С. 282–290.
7. Врона І. Саме тут Саєнко… (З неопублікованої статті про творчість О.Саєнка). – 1968. – 18 лист.
Майданец-Баргилевич Е.Л. Трансформация народной культуры в произведени-
ях творцов первой трети ХХ века
В статье рассмотрена проблема сохранения и трансформации национальной культуры.
Проанализированы творческие и педагогические принципы профессоров Украинской ака-
демии искусств М. Бойчука и В. Кричевского. Исследовано творчество А. Саенко 20-х гг.
ХХ в. – воспитанника и продолжателя творческого метода М. Бойчука и В. Кричевского в
монументально-декоративном искусстве. Изучены отдельные направления творчества А.
Саенко – монументальная живопись, графика, проектирование интерьеров.
Ключевые слова: монументально-декоративное искусство, художник-универсал, на-
циональный стиль, синтетизм.
Maidanets-Bargylevych O.L. Transformation of Folk Culture in the works of artists
the fi rst third of the 20th century
The article studies the problem of preserving and transformation national culture. The article
analyses creative and pedagogical principles of M. Boychuk and V. Krichevsky, the professors of
Ukrainian Academy of Art, and creative work of O. Sayenko, the disciple and continuator of M.
Boychuk and V. Krychevsky creative principles in monumental and decorative art. It also studies
certain types of O. Sayenko creative works - monumental and decorative art, graphic art and design.
Key words: monumental and decorative art, versatile artist, national style, synthesis.
Подано до друку: 02.11. 2013 р.
|