Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття

Метою дослідження є творчий доробок відомого майстра фарфорової скульптури Владислава Щербини, який зробив значний внесок у розвиток українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Першочергове завдання даної праці полягає у визначенні етапів становлення творчої особистості, класи...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Лампека, М.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2014
Назва видання:	Праці Центру пам’яткознавства
Теми:	Історичні постаті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81756
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття / М.Г. Лампека // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 152-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-81756
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-817562015-05-21T03:02:09Z Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття Лампека, М.Г. Історичні постаті Метою дослідження є творчий доробок відомого майстра фарфорової скульптури Владислава Щербини, який зробив значний внесок у розвиток українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Першочергове завдання даної праці полягає у визначенні етапів становлення творчої особистості, класифікації та періодизації, проведенні порівняльного аналізу з творами сучасних йому скульпторів, які працювали з порцеляною. Делается попытка исследования творчества известного мастера фарфоровой скульптуры В. Щербины, внесшего значительный вклад в развитие украинского изобразительного и декоративно-прикладного искусства. Первоочередной задачей исследования является определение истоков его искусства, классификация и периодизация, проведение сравнительного анализа с произведениями современных скульпторов, работавших с фарфором. An attempt to study art porcelain sculpture of a famous master V. Shcherbyna, who made a signifi cant contribution to the development of Ukrainian fi ne and decorative arts. The primary aim of this study is to determine the origins of his art, classifi cation and periodization, a comparative analysis of works by contemporary artists working with porcelain. 2014 Article Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття / М.Г. Лампека // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 152-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81756 91(477)«ЩЕРБИНА» uk Праці Центру пам’яткознавства Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні постаті Історичні постаті
spellingShingle	Історичні постаті Історичні постаті Лампека, М.Г. Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття Праці Центру пам’яткознавства
description	Метою дослідження є творчий доробок відомого майстра фарфорової скульптури Владислава Щербини, який зробив значний внесок у розвиток українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Першочергове завдання даної праці полягає у визначенні етапів становлення творчої особистості, класифікації та періодизації, проведенні порівняльного аналізу з творами сучасних йому скульпторів, які працювали з порцеляною.
format	Article
author	Лампека, М.Г.
author_facet	Лампека, М.Г.
author_sort	Лампека, М.Г.
title	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття
title_short	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття
title_full	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття
title_fullStr	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття
title_full_unstemmed	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття
title_sort	владислав щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини хх століття
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2014
topic_facet	Історичні постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/81756
citation_txt	Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття / М.Г. Лампека // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 152-161. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Праці Центру пам’яткознавства
work_keys_str_mv	AT lampekamg vladislavŝerbinaprovídnijplastikukraínsʹkoíporcelânidrugoípolovinihhstolíttâ
first_indexed	2025-07-06T07:11:27Z
last_indexed	2025-07-06T07:11:27Z
_version_	1836880644458676224
fulltext	Ðîçä³ë V²ÑÒÎÐÈ×Í² ÏÎÑÒÀÒ² УДК 91(477)«ЩЕРБИНА» М.Г. ЛАМПЕКА Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття Метою дослідження є творчий доробок відомого майстра фар- форової скульптури Владислава Щербини, який зробив значний внесок у розвиток українського образотворчого та декоративно- прикладного мистецтва. Першочергове завдання даної праці поля- гає у визначенні етапів становлення творчої особистості, класифі- кації та періодизації, проведенні порівняльного аналізу з творами сучасних йому скульпторів, які працювали з порцеляною. Ключові слова: Владислав Щербина, скульптура, КЕКХЗ, фарфор. 18 січня 2011 р. у Російському центрі науки і культу- ри відкрилася виставка робіт знаменитого українського майстра фарфорової пластики, члена Спілки художни- ків України Владислава Щербини. Протягом 50 років твори митця експонувалися на республіканських, між- народних і всесоюзних виставках. Фарфорова пластика майстра представлена в експозиції Київського музею російського мистецтва та Національному музеї україн- ського народного декоративного мистецтва [12]. У даній статті робиться спроба дослідити твор- чість цього непересічного майстра малої пластики, який вніс значний вклад у розвиток українського обра- зотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, а також здійснити порівняльний аналіз доробку худож- ника з роботами провідних скульпторів другої поло- вини ХХ ст., що працювали у фарфоровій галузі: Валентиною Трегубовою, Оксаною Жникруп, Ольгою Рапай, подружжям Молдаван. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що із закриттям більшості фарфорових заводів України втрачається можливість систематизувати та ввести у науковий обіг результати творчої діяльнос- 153Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014 ті цілого покоління художників та скульпторів, які працювали у цій галузі. Владислав Іванович Щербина був і залишається одним із найкращих пред- ставників цієї когорти. Упродовж останніх десятиліть багато публікацій про майстра було роз- міщено у періодичних виданнях, у засобах масової інформації й електро- нних мережах. Зокрема сторінку про творчість Владислава Івановича під- готував О. Цапенко на веб-сайті «kievporcelain. com. ua». У видавництві «ППІ Інтертехнологія», на замовлення Інституту проблем сучасного мисте- цтва АМУ та за підтримки Музею українського декоративного мистецтва вийшли перші два комплекти листівок із серії «Майстри української фарфо- рової пластики»: «Оксана Жникруп» та «Владислав Щербина». Переднє слово до комплектів написала Людмила Білоус, заступник директора Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Проте ґрунтовного дослідження його творчості поки не здійснено. Необхідність систематизації інформації про майстра та його творчість зумовлена ще й тим, що останнім часом зріс попит серед колекціонерів на вироби із порцеляни. Багато недостовірних даних про авторів та продук- цію фарфорових заводів України розповсюджуються Інтернет-виданнями. Таємниче зникнення музею зразків Київського експериментального кераміко- художнього заводу дає підстави для різного роду фальсифікацій та неточнос- тей відносно працівників художньої лабораторії заводу та виробів виготовле- них на ньому. Окрім того, Владислав Іванович, пропрацювавши на заводі більше тридця- ти років, не отримав від державних органів гідних знаків пошани за свою бага- торічну плідну працю. На час святкування свого ювілею (йому виповнилося 85 років) він не удостоєний звання Заслужений художник України. Цією стат- тею ми хочемо привернути увагу до даної проблеми та віддати шану Майстру. Владислав Щербина народився 27 жовтня 1926 р. в м. Вознесенськ Миколаївської обл. В 1950 р. закінчив скульптурне відділення Одеського художнього училища. Вже під час навчання визначився зі спрямуванням своєї творчої діяльності – скульптури малих форм [13]. Одеська школа художньої кераміки на той час давала хороші знання та від- мінне розуміння скульптурної форми, її випускники вільно володіли прийо- мами стилізації й інтерпретації. Крім того, культура формотворення на почат- ку другої половини ХХ ст. набула нових рис; сталінський ампір поєднався із соковитими формами народної пластики, скульптура стала більш декоратив- ною. Саме у цей час і розпочав Владислав Іванович Щербина своє інтенсив- не творче життя. 154 ISSN 2078-0133 З 1950 р. він безпосередньо співпрацював із фарфоровими підприємства- ми країни – Городницьким, Баранівським заводами. З 1954 р. працював на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, де, зокрема, створив біля тисячі оригінальних скульптурних композицій. Розпочавши свою трудову діяльність на Городницькому фарфорово- му заводі, де йому спочатку запропонували посаду модель-майстра, від якої він відмовився (хоч зарплата була вищою на 200 крб.). Художник із часом став провідним скульптором на Київському експериментальному кераміко- художньому заводі, а згодом очолив колектив художньої лабораторії як голо- вний художник. Багато років поспіль (з 1960 до 1990 р.) був постійним чле- ном Всесоюзної художньої ради при Міністерстві легкої промисловості СРСР, що свідчить про його високий і заслужений авторитет серед спеціалістів цієї галузі виробництва. З 1951 р. В. Щербина бере участь у художніх виставках: республікан- ських, всесоюзних і зарубіжних. У 1958 р. він стає членом Спілки художни- ків України. У середині 1960-х років очолює секцію декоративно-прикладного мистецтва. Пізніше переходить до секції скульптури. Але незважаючи на постійну громадську роботу, його пріоритетом зали- шається виробництво. Щоб більше встигнути – ліпить скульптуру вдома, на завод приносить готові композиції віддаючи їх для подальшого запровадження модель-май- строві Олександру Майбороді. Добре знаючи технологію, він і сам займається, на першому етапі, і формуванням, і литтям, і розписом. Тому його вироби від- повідали усім вимогам виготовлення порцеляни й тиражувалися десятки років, користуючись великим попитом серед поціновувачів фарфорової пластики. На жаль, у заводських умовах художник зазвичай не має повної свободи творчості. Свого часу були обмежені у діях винахідники європейського Іоганн Бетгер та російського фарфору Дмитро Виноградов. У наш час залежність від недосконалої технології виробництва та недалекоглядної політики керівни- цтва заводу змушує і такого майстра як Владислав Щербина пожалкувати про втрачений час та не повністю використані можливості для реалізації себе як скульптора саме у тих умовах. Він заявляє, що лише пішовши із заводу відчув себе вільним у своїй творчості. Нині майстер працює з різними матеріалами. У його доробку скульптура із бронзи, каменю та дерева. Не цурається він і кераміки та, зокрема, порцеляни. Однак, саме зроблені на виробництві твори принесли йому заслужену славу провідного майстра фарфорової пластики. Й у цьому дослідженні ми спробуємо розібратися у витоках мистецтва Владислава Щербини, класифі- 155Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014 кувати його доробок, провести періодизацію, зробити порівняльний аналіз із роботами сучасних скульпторів, які працювали з порцеляною. Дитинство майбутнього скульптора припало на важкі часи сталінських репресій. У 1937 р. було заарештовано батьків художника. Хлопчика забрав жити до себе дідусь. Невдовзі розпочалася Друга світова війна і довелося на власному досвіді відчути гіркоту поневірянь по світах, спочатку мало не роз- стріляли німецькі загарбники, а пізніше відправили на роботу до Німеччини, де він пробув цілих два роки – з 20 серпня 1943 до 20 серпня 1945 р. Відразу після повернення вирішив вступити на навчання. 25 серпня уже був студентом одного з одеських технічних вищих навчальних закладів (хотів учитися – бай- дуже де). У вільний час багато малював, прогулюючись містом. Наприкінці жовтня, проходячи вулицею «10 років Червоної Армії», побачив напис «Одеське художнє училище». Зайшов, показав рисунки і тут же був зарахова- ний на кафедру скульптури, оскільки там був недобір і він став п’ятим студен- том цього відділення, хоч мріяв навчатися живопису. Два роки паралельно відвідував обидва факультети, та коли почали малю- вати живу натуру потрібно було обирати. Віддав перевагу скульптурі, оскіль- ки там забезпечували гуртожитком. Квартиру винайняти не міг з огляду на скрутне матеріальне становище сім’ї (мама, яка повернулася із заслання, отри- мувала на своїй викладацькій роботі мало, дід хворів, сестра була ще малою). Роки навчання (1945–1950) згадує з великою теплотою й удячністю до педаго- гів. Разом із тим В. Щербина зазначає, що багато чого навчився і у своїх това- ришів по курсу. Саме в цей час відбувається його становлення і як професіонала, і як художника-громадянина. Він вдячний А.Є. Чубіну, який викладав скульптуру, за те, що навчив розуміти і відчувати тектоніку речей, знаходити красу їх вну- трішніх пропорцій. Користувалися повагою студентів і такі імениті виклада- чі, як М.І. Жук, і молоді ще тоді М. Кіпніс та С. М. Сарапова. Закінчив учили- ще коли йому виповнилося 24 роки. Хотів продовжити навчання у Ленінграді, але ті ж сімейні обставини змусили відмовитися від цієї ідеї. Натомість поїхав за направленням на роботу до Городниці. На заводі його зустріли непривітно. Тоді там ховали робітника, якого, звинувативши у приналежності до бандерів- ців, розстріляв НКВС. Зарплата скульптора була невисокою – 550 крб., на податки вираховували частину – то ж залишалося на прожиття 350. Запропонували перейти на поса- ду модельника, де платили 700 крб. – відмовився. Протримався рік і вирішив перейти на Баранівський фарфоровий завод. Також пішли у той час із заводу головний художник Жабокрицький і скульптор, ленінградець Цвєтков. 156 ISSN 2078-0133 На Баранівському фарфоровому заводі в той час працювали випускни- ки Одеського художнього училища В. Музиченко та Д. Гоч. Написав листа директору заводу і невдовзі був зарахований на посаду скульптора ІІ категорії. На заводі пропрацював три роки, і коли з’явилася можливість переїхати до сто- лиці скористався нею. З 1954 р. В. Щербина працює на Київському експериментальному кера- міко-художньому заводі. Майже 35 років віддав цьому виробництву. Живий, небайдужий, закоханий у мистецтво, завжди юний душею він жваво реагує на зміну політичних настроїв, на зміну мистецьких стилів, які відбулися за цей час у країні. На думку дослідника українського фарфору, мистецтвознавця О. Школьної, творчий доробок майстра на виробництві можна розділити умовно на декіль- ка періодів: 1. Романтизований соцреалізм та казкова тематика (початок 1950-х років); 2. Неофункціоналізм (друга половина 1950 – 1960-ті роки), з диференціаці- єю й ухилом у декоративізм (1970-ті роки); 3. Ретростилістика (перша половина 1980-х років); 4. «Стиль юнацьких марень» (друга половина 1980-х – 2010-ті роки). Досліджуючи творчість Владислава Щербини, важливо зрозуміти моти- вацію праці у скульптурі. Ще з 1940-х років, з часу навчання в училищі, він засвоїв настанови викладачів. Тоді сповідувався наступний принцип: декора- тивні вироби створювалися, перш за все, як предмети, що призначалися не стільки для користування, скільки для споглядання. Форма будувалася за анти- чними або народними зразками і членувалася у відповідності з пропорційни- ми відношеннями ордерної системи. Несуча, базова частина, зазвичай, була потужніша та вагоміша, ніж верх. Цінувалися у речах стійкість і ґрунтовність. Предмети вибудовувалися за строгими законами симетрії та візуальної рівно- ваги. Декор розглядався лише як зовнішня, не пов’язана з конструкцією речі, накладена зверху прикраса [5, с. 8]. Роботи Владислава Івановича, які належать до цього періоду, несуть у собі характерні риси соцреалізму. «Старостиха Василина», «Корейська парти- занка» виконані в 1950 р. на Городницькому фарфоровому заводі реалістич- ні станкові скульптури. Поступово набуваючи досвіду роботи з порцеляною автор вносить елементи декоративності у такі свої твори, як «Вишивальниця», «Купальниця», «Садко», «Одарка» та «Карась», – хоч загалом вони теж вико- нані саме у такій манері. А ще в його доробку ціла галерея алегоричних обра- зів втілених у зооморфній скульптурі. Відповідаючи на запити часу, коли стала дозволена критика недоліків у повсякденному житті країни, скульптор 157Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014 створює цілий звіринець окремих типажів, наділяючи їх людськими риса- ми. У 1956 р., уже працюючи на Київському експериментальному кераміко- художньому заводі ним були запроваджені у виробництво такі скульптури, як «Ведмідь-бюрократ», «Вовк-стиляга», «Лисиця-агрономша», «Заєць-хвалько», «Пес-охоронець» [12]. Також у цей час В. Щербина звертається до дитячої тематики. Він того ж 1956 р. створює скульптури за мотивами казки «Буратіно», і просто зображає дітей у повсякденному побуті. До таких можна віднести «Хлопчик з жабкою», «Боксер», «Зарядка», «Геолог». Межа 1950–1960-х років ознаменувалася в українському декоративно-при- кладному мистецтві рішучим поворотом до утилітарності та функціональної зручності. Справжнього дизайну тоді ще не було, і прикладне мистецтво узяло на себе деякі його функції. При цьому воно не стільки виражало його суть, скільки наслідувало зовнішні прикмети дизайну – намагалося бути лаконіч- ним, узагальненим, не переобтяженим декором, відмовлялося від непотрібних деталей тощо. Це ще не були риси сформованого дизайну, а лише дещо повер- хові ознаки «дизайн-стилю» [5, с. 8]. Владислав Іванович Щербина, схильний до всіляких новацій, відразу від- гукнувся новими роботами виконаними саме у стилі неофункціоналізму. Його твори цього періоду досить лаконічні, позбавлені зайвих деталей. Не втрачаючи попередніх досягнень, В. Щербина у своїх скульптурах дося- гає нових якостей: об’ємна форма стає пластичнішою, контур – чіткішим, але разом із тим вільнішим і гнучкішим. Розпочинають цю серію «Троянці», «Еней» та «Дідона» (1960), у яких досить узагальнена форма, мінімум дета- лей та розпису, вони виконані без підставок. Найбільш характерною роботою цього періоду можна вважати скульптуру «Дано наказ» (1962), де формальні пошуки досить органічно підсилюють художній образ, передають романтизм і суворі будні тієї епохи. У 1960-х роках, особливо у другій половині цього десятиліття, відбуваєть- ся помітна стилістична переорієнтація нашого мистецтва й предметного світу, заснована на його більшій диференціації. На повний голос заявляє про себе дизайн, який виступає уже не як стиль лаконізму й узагальненості, а як осіб- ний метод проектування речей, заснований на такому їхньому компонуванні, яке оптимально забезпечує зручність користування ними. На зміну «дизайн- стилю», приходить дизайн як такий (хоч офіційне визнання у СРСР отримує в 1987 р., коли було організовано Спілку дизайнерів, до цього часу він назива- ється художнім конструюванням і художнім оформленням). Єдине колись декоративно-прикладне мистецтво усе більше розпадаєть- ся на дві складові частини – на мистецтво прикладне та мистецтво декоратив- 158 ISSN 2078-0133 не. У прикладному мистецтві корисність і краса виступають ніби на рівних. Це мистецтво організовує наш побут. Разом із тим воно несе певне ідейно- емоційне навантаження, хоч не надто помітне, – адже воно створює речі для повсякденного вжитку. У декоративному мистецтві краса відіграє уже провід- ну роль. Його витвори – предмети не для кухонних полиць, а для виставкових залів, або хоч для прикраси сервантів і буфетів; ними користуються у виключ- них випадках, їхнє призначення – надавати довершеності приміщенню, при- вносити у нього елементи національної культури, високого мистецтва, ство- рювати певний настрій [5, с. 10]. У цей період помітно змінюється стилістика робіт Владислава Івановича. Йому стає тісно у межах виробництва, що стримує творчу думку художника. Він прагне робити речі досконалі, а не такі, які може освоїти промисловість оснащена застарілими станками й агрегатами. Тому віддає перевагу вистав- ковим творам, які безпосередньо виконує сам на усьому етапі виготовлення, включаючи й декоративний розпис. У його доробку з’являються такі компо- зиції, як «Світло» («Лампочка Ілліча») (1969), «Перший літак», «Колядники» (1970), «Намисто» (1971), «Чаювання» (1972) – роботи явно виставкового характеру. Та виробництво вимагає нових форм для запровадження, тому він створює у цей час утилітарні предмети для повсякденного вжитку. Штофи, вази, сувеніри – все це своєрідний відкуп за можливість займатися скульптурою. Серед посудного асортименту вирізняються довершеністю форм такі предмети, як фляги «Київська», «Весільна» (1973), «Русь» (1976), вази «Ліра» та «Святкова» (1975), сувеніри «Люлька Вакули» та «Чортова люль- ка» (1974). Хоч іноді доводиться на догоду адміністрації заводу переступати ту межу за якою мистецтво стає кітчем. Створені ним скульптури «Циганка» та «Іспанка» свого часу були критично сприйняті мистецтвознавцями. Вільям Мейланд використав їхні зображення для ілюстрації своєї статті «Дешевого резца нелепые затеи» у журналі «Декоративное искусство СССР» [6, с. 17]. Початок 1980-х років ознаменувався деякою стилістичною невизначеніс- тю. На зміну «суворому стилю» приходить «стиль юнацьких марень». Основні риси якого виявляються у відході від соціальної тематики, звертанні до таких мистецьких тем, які пов’язані із святом, карнавалом, у творах цього періоду багато ліричних сюжетів, національних мотивів гротескового характеру. Залишаються у минулому такі роботи, як: «На комуністичному суботни- ку» (1972), «Трубачі та прапороносці» (1972), «Тачанка» (1967). Натомість з’являється багато творів присвячених темі цирку, зокрема: «Клоуни» (1981– 1982), «Коні-танцюристи» (1981), «Блакитний цирк» (1981), скульптурна композиція «Бурлески» (1983), виконана за мотивами жартівливих україн- 159Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014 ських пісень. Вражає багатство виражальних засобів: бездоганна скульптур- на форма, доведена розписом до граничної філігранної проробки, залишаю- чись не декорованою, працює за рахунок вдало знайденого силуету, тонких тональних співвідношень, викликаних грою світла та тіні на шляхетному біло- му бісквіті. Натомість в інших роботах саме за рахунок кольорового розпи- су декоративність виходить на перший план розкриваючи тему свята. Автор активно використовує такий прийом, як ліплення декору вручну, особливо багато фактур та доліпів у серії «Бурлески», яку можна віднести до кращих робіт В. Щербини. У 1980-х роках минулого століття майстер зацікавився складними багатофі- гурними композиціями. Свіжість, життєрадісність і піднесена святковість при- сутні у багатьох роботах В. Щербини цього періоду. Оригінальна серія «Цирк» (1982) – це яскрава палітра образів, в яких знайшли відображення, притаман- ні майстру артистизм, витонченість, бездоганний художній смак. У сюжеті «Новий одяг короля» (1984) він уміло користується виразними прийомами гро- теску, зберігаючи реалістичну цілісність образу. Святковий настрій, щира без- посередність притаманні роботі «Жулянська мадонна» (1980). М’які лінії, про- порційність елементів, благородство форм, граційна стриманість рухів помітні в образах оголених жіночих фігур композиції «Банька» [13]. Саме у цій роботі можна відчути захоплення майстра творчістю видатно- го російського скульптора початку ХХ ст. Олександра Матвєєва. Його фарфо- рова мала пластика, виконана у 1923 р., «Жінка з тазом на колінах», «Та, що надягає туфлі», «Скабка» надихнула, вочевидь, В. Щербину на створення своєї композиції [1]. Загалом, у нього багато запозичень. Усвідомлюючи своє місце в ієрархії художників-фарфористів як провідного пластика на усьому радян- ському просторі, Владислав Іванович ніби влаштовує своєрідне змагання, щоб показати – це я зроблю ще краще. Тому з’являються у його доробку скуль- птури, які ніби перегукуються з творіннями видатних художників порцеляни: В. Трегубової, Бєлашова, Діндо та, навіть, із роботами самого І. Кендлера. Він трохи лукавить, коли декларує – «Мені ні в кого тут було вчитися. Все життя змагаюся сам із собою» [13]. Від початку творчого шляху поряд була дружина Оксана Жникруп – тала- новитий скульптор. Ліричні теми, тонкі пластичні рішення, взаємовплив і вза- ємопроникнення творчих мотивів характеризують доробок обох майстрів у 1950–1960-х роках. У цей період стилістика їхніх робіт настільки близька, що іноді важко на перший погляд встановити авторство деяких творів. Виконували вони іноді роботи разом, зокрема скульптурна композиція «Лікнеп» створена у співавторстві. Не дивлячись на те, що їхній шлюб розпався у 1962 р., Оксана 160 ISSN 2078-0133 Леонтіївна продовжувала плідно співпрацювати з Владиславом Івановичем виконуючи розписи його кращих скульптур упродовж 1970–1980 років. Одночасно з В. Щербиною на Київський фарфоровий завод прийшли працювати такі, у майбутньому, відомі художники-скульптори, як О. Рапай, Г. Молдаван і О. Молдаван. Вони отримали освіту в Київському художньо- му інституті, це була інша школа, зорієнтована на реалістичне мистецтво. Та об’єднало їх виробництво зі своїми вимогами до асортименту, до стиліс- тики робіт, які випускалися заводом. Звичайно взаємовплив та взаємозбага- чення творчим досвідом колег не могли не відбутися, про що свідчить хоч би тогочасна тематика їхніх робіт. Співачки, балерини, народні танці, жанрова композиція «Солоха і дяк» є у доробку майже у кожного з них. У подальшо- му кожен пішов своєю дорогою, виробивши свій неповторний почерк, знай- шовши своє покликання у роботі з іншими матеріалами, як то: шамотна маса, бронза, камінь. Лише Владислав Іванович, представник цієї когорти творчих людей, залишився на довгі роки вірний порцеляні. Самовідданість мистецтву спонукає його до сприйняття колег через при- зму самозречення та творчого горіння. Він із повагою ставиться до творчих особистостей і не поважає тих, хто працює за прогресивку. Бажання зробити якомога більше засвідчує його вислів: – «Якщо Бог дасть ще років три прожи- ти – я зміню уявлення про цей матеріал ( маючи на увазі фарфор)» [13]. Багато молодих скульпторів, що займалися порцеляною переймали досвід Владислава Івановича, визнаючи його як одного з найкращих у цій царині. З успіхом займалася пластикою малих форм дочка Владислава Івановича – Леонтіна Лозова. Не дивлячись на те, що вона отримала освіту як художник- графік, потяг до скульптури привів її на КЕКХЗ, у художню лабораторію, де вона створила декілька десятків робіт, в основному на дитячу тематику. Хороший смак, привитий батьками, та відчуття форми і пластики закладене на генетичному рівні дозволило їй за той короткий час, який вона працювала на заводі, заявити про себе, як про зрілого митця, що продовжив сімейні традиції. Отже, Владислав Іванович Щербина є одним із найбільш обдарова- них скульпторів українського фарфору ХХ ст. Все зроблене ним у згадано- му вишуканому матеріалі від народження належить історії. Із занепадом фар- форо-фаянсової промисловості переривається нитка традицій. На жаль, нам залишається лише вірити, що економічна криза триватиме не вічно. Попит на авторські вироби із фарфору обов’язково призведе до виготовлення нової, сучасної, цікавої продукції. Будемо сподіватися на те, що для майстрів наступ- них поколінь творчість Владислава Івановича Щербини буде орієнтиром і взі- рцем того, як потрібно відноситися до своєї справи. Адже все життя Майстра є сповнене самовідданого служіння мистецтву. 161Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014 УДК [001:930](477.75)–057.4 А.А. НЕПОМНЯЩИЙ Крымские сюжеты биографии Н.Я. Марра На основе эпистолярных источников из Санкт-Петербургского филиала Российской ака- демии наук, которые впервые вводятся в научный оборот, восстановлены научные и личные коммуникации с председателем Государственной академии истории материальной культуры Николаем Марром ведущих крымоведов эпохи – Константина Гриневича и Арсения Марке- вича. На материалах новых документов восстановлено влияние ведущих деятелей науки на проведение крупных крымоведческих мероприятий, которые проходили в то время в Крыму, в т.ч. – двух Конференций археологов СССР в Керчи и Херсонесе. Восстановлены неизвестные страницы истории крымоведения. Ключевые слова: Н.Я. Марр, К.Э. Гриневич, А.И. Маркевич, кримоведение, Конференции археологов СССР в Керчи и Херсонесе, эпистолярное наследие. Джерела та література 1. Александр Матвєєв / Альбом. – М. : Советский художник, 1979. – 382 с. 2. Бабурина Н. Скульптура малых форм. – М. : Советский художник, 1982. – 240 с. 3. Воронов Н.В. Михаил Михайлович Тараев. – Л. : Художник РСФСР, 1983. – 99 с. 4. Декоративное искусство СССР. Ежемесячный журнал. – М. : Советский художник, 1(374). 1989. – 48 с. 5. Моздир М.І. Українська народна дерев’яна скульптура. – К. : Наукова думка, 1980. – 194 с. 6. Ольга Рапай / Альбом. – К. : Дух і літера, 2007. – 96 с. 7. Светлов И.Е. О советской скульптуре 1960–1980. – М. : Советский художник, 1984. – 248 с. 8. Тиханова В.А. Лик живой природы. – М. : Советский художник, 1990. – 240 с. 9. Турчин В.С. Монументы и города. – М. : Советский художник, 1982. – 160 с. 10. Чарновський О. Українська народна скульптура. – Л. : Вища школа, 1976. – 144 с. 11. Школьна О.В. Київський художній фарфор ХХ століття. – К. : День Печати, 2011. – 400 с. : іл. – укр., рос. мовами. 12. kievporcelain.com.ua 13. ukr.rs.gov.ru Лампека Н.Г. Владислав Щербина – ведущий пластик украинского фарфора второй половины ХХ столетия Делается попытка исследования творчества известного мастера фарфоровой скульптуры В. Щербины, внесшего значительный вклад в развитие украинского изобразительного и де- коративно-прикладного искусства. Первоочередной задачей исследования является определе- ние истоков его искусства, классификация и периодизация, проведение сравнительного ана- лиза с произведениями современных скульпторов, работавших с фарфором. Ключевые слова: Владислав Щербина, скульптура, КЭКХЗ, фарфор. Lampeka M.G. Vladislav Shcherbina – a leading sculptor Ukrainian porcelain second half of the XX century An attempt to study art porcelain sculpture of a famous master V. Shcherbyna, who made a signifi cant contribution to the development of Ukrainian fi ne and decorative arts. The primary aim of this study is to determine the origins of his art, classifi cation and periodization, a comparative analysis of works by contemporary artists working with porcelain. Key words: Volodyslav Shcherbyna, sculpture, KECAP, porcelain. Подано до друку: 07.06. 2013 р.

Владислав Щербина – провідний пластик української порцеляни другої половини ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси