Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)

Академік АН УРСР Олександр Сергійович Поваренних (1915—1986) — один із фундаторів кристалохімічного напряму в мінералогії, відомий історик і методолог науки. Велике значення для розвитку мінералогії мали його праці в галузі нової систематики мінеральних видів на кристалохімічній основі, розроблення...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Онопрієнко, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наукова спадщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82038
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-82038
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-820382015-05-24T03:02:20Z Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних) Онопрієнко, В.І. Наукова спадщина Академік АН УРСР Олександр Сергійович Поваренних (1915—1986) — один із фундаторів кристалохімічного напряму в мінералогії, відомий історик і методолог науки. Велике значення для розвитку мінералогії мали його праці в галузі нової систематики мінеральних видів на кристалохімічній основі, розроблення основ кристалохімічної теорії твердості мінералів, застосування методу інфрачервоної спектроскопії мінералів. 2015 Article Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82038 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукова спадщина Наукова спадщина
spellingShingle	Наукова спадщина Наукова спадщина Онопрієнко, В.І. Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних) Вісник НАН України
description	Академік АН УРСР Олександр Сергійович Поваренних (1915—1986) — один із фундаторів кристалохімічного напряму в мінералогії, відомий історик і методолог науки. Велике значення для розвитку мінералогії мали його праці в галузі нової систематики мінеральних видів на кристалохімічній основі, розроблення основ кристалохімічної теорії твердості мінералів, застосування методу інфрачервоної спектроскопії мінералів.
format	Article
author	Онопрієнко, В.І.
author_facet	Онопрієнко, В.І.
author_sort	Онопрієнко, В.І.
title	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)
title_short	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)
title_full	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)
title_fullStr	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)
title_full_unstemmed	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)
title_sort	мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка о.с. поваренних)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Наукова спадщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82038
citation_txt	Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних) / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT onopríênkoví míneralogíââksensžittâdo100ríččâvíddnânarodžennâakademíkaospovarennih
first_indexed	2025-07-06T08:00:16Z
last_indexed	2025-07-06T08:00:16Z
_version_	1836883717655625728
fulltext	92 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 МІНЕРАЛОГІЯ ЯК СЕНС ЖИТТЯ До 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних Академік АН УРСР Олександр Сергійович Поваренних (1915—1986) — один із фундаторів кристалохімічного напряму в мінералогії, відомий історик і методолог науки. Велике значення для розвитку мінералогії мали його пра- ці в галузі нової систематики мінеральних видів на кристалохімічній осно- ві, розроблення основ кристалохімічної теорії твердості мінералів, засто- сування методу інфрачервоної спектроскопії мінералів. Олександр Сергійович Поваренних народився 3 лютого 1915 р. у Петрограді. Улітку 1917 р. сім’я переїхала до Саратова, а піз- ніше, того ж року — до Ташкента. Ще в шкільні роки Олександр захопився хімією і твердо вирішив стати хіміком-аналітиком. Однак у його життєві плани втрутився випадок. Про це він розповідає сам: «Уперше я дізнався про Олександра Євгенови- ча Ферсмана, прочитавши його книжку «Занимательная ми- нералогия», яку в 1929 р. приніс до нас у дім друг мого батька, професор С.О. Ковалевський. Я тоді вчився в 5 класі Ташкент- ської середньої школи, був палко закоханий у хімію і готувався стати хіміком. «Занимательная минералогия» О.Є. Ферсмана справила на мене величезне враження і посіяла серйозні сумні- ви в правильності вибору майбутньої спеціальності. Бажаючи ширше ознайомитися з мінералогією, я купив у букіністичному магазині «Минералогию» П.О. Земятченського і «Учебник ми- нералогии» Г.Г. Лебедєва. Однак ці старі, досить об’ємні й сухі книжки, насичені незнайомим мені фактичним матеріалом, дещо охолодили мою первинну мінералогічну «пристрасть», за- палену книжкою О.Є. Ферсмана. Але влітку того ж року ми всі- єю сім’єю виїхали на дачу, в гірський кишлак Бричмулла в 90 км від Ташкента, звідки я разом зі старшими здійснював походи на стародавні поліметалічні копалини по р. Коксу, на родовище Нурахмат, побував на скарнах Малого Чимгану та в інших міс- цях. Після повернення додому я знову і знову перечитував свою улюблену «Занимательную минералогию». Дуже захотілося по- Академік О.С. Поваренних (1915—1986) НАУКОВА НАУКОВА СПАДЩИНАСПАДЩИНА ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович — доктор філософських наук, професор, завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково- технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 93 НАУКОВА СПАДЩИНА бачити автора цієї книги, який уявлявся мені найцікавішою і незвичайною людиною» [1]. Після закінчення школи Олександр вступив до геологорозвідувального технікуму в Таш- кенті. Того ж 1931 р. йому вдалося зустрітися з О.Є. Ферсманом: «Восени 1931 О.Є. Ферсман разом з Д.І. Щербаковим опинилися в Ташкен- ті, проїздом у Каракуми. Д.І. Щербаков допо- міг нам з батьком зустрітися з Олександром Євгеновичем у готелі. Я тоді щойно вступив до Середньоазіатського геологорозвідуваль- ного технікуму і все ще сумнівався в правиль- ності прийнятого рішення. Коротка розмова з Олександром Євгеновичем у жартівливому, але переконливому тоні розсіяла всі мої сум- ніви. Мене вразили ентузіазм і експресія, коли він говорив, торкаючись улюбленої теми, будь перед ним юнак чи доросла людина, вибираючи для кожного лише більш відповідні слова. Коли я боязко, злегка затинаючись, сказав йому, що дуже люблю хімію і хотів би бути хіміком, він весело, але дещо владно вимовив: «Дуже доб- ре, ... будьте геохіміком, вивчатимете хімію Землі, що зараз дуже важливо. Найголовніше — любити свою справу, шукати нове, невідоме, по- стійно вчитися і рухатися вперед». Здавалося б, звичайні слова повчань дорослих молодшому поколінню, але сказані в підсумку бесіди, і не по- вчально, а натхненно, в момент, коли увага слу- хача напружена до краю (а я боявся упустити хоч одне слово), відіграли в моєму житті вирі- шальну роль. З цього дня я вже був остаточно підкорений Олександром Євгеновичем, мінера- логією, геохімією і поставив собі мету — дізна- тися про ці науки все, що тільки можливо. Навесні 1932 р. О.Є. Ферсман знову був у Ташкенті, де перед від’їздом у Карамазар зробив захоплюючу доповідь перед широкою громадою міста про перспективи мінерально-сировинної бази Середньої Азії. Після доповіді багато моло- дих геологів, у тому числі і я, пробралися ближ- че до Олександра Євгеновича і засипали його запитаннями, на які він давав швидкі, дуже дотепні й часом несподівані відповіді. На осно- ві свого величезного особистого досвіду і знання зарубіжної літератури він розкрив перед нами ймовірні рудні перспективи Середньої Азії, на- водячи ефектні історичні приклади і висловлю- ючи логічно переконливі прогнози. Він вселив у нас упевненість, що багато чого тут буде зна- йдено, хоча, можливо, і не в дуже великих масш- табах. При цьому стверджував, що для успіху справи треба тільки точно знати, що, а зна- чить, і де шукати. Олександр Євгенович впіз- нав мене і поцікавився, як проходить навчання, освоєння мінералогії і геохімії. З цього року в Середній Азії широко розгортаються пошукові і розвідувальні роботи, особливо на руди рідкіс- них і розсіяних елементів — миш’яку, молібдену, вольфраму, кобальту, олова та ін.» [1]. Роки навчання в технікумі запам’яталися чудовими літніми практиками. Олександр із захопленням працював на Західному Тянь- Ша ні, де вдалося виявити контактово-ме та- мор фічні родовища гірського кришталю, бари- ту, флюориту та ісландського шпату, потім ви- вчав пегматити, для чого довелося засісти за «Пегматиты» О.Є. Ферсмана. Він знав цю мо- нографію майже напам’ять, знав і виділені Олександром Євгеновичем основні типи пег- матитів, характерні для кожного з них параге- незиси мінералів, склад і типоморфні ознаки головних мінеральних видів. Його партія зі- брала цікавий матеріал з пегматитів Майдан- тальського гранітного масиву. У 1933—1934 рр. Поваренних поїхав у відрядження до Ленін- Студент Олександр Поваренних 94 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 НАУКОВА СПАДЩИНА града для камеральної обробки польових мате- ріалів. Тут він востаннє зустрівся з О.Є. Ферс- маном: «У Ленінграді взимку 1934 р. я знову зу- стрівся з О.Є. Ферсманом і розповів, що ми за- кінчуємо обробку матеріалів з пегматитів і що генетична їх картина мені видається цілком ясною. Він глянув на мене, злегка примруживши одне око, і сказав: «Ну, якщо Вам, молодий чоло- віче, усе цілком ясно, то Ви — закінчений уче- ний, а я, Ви знаєте, в дечому ще сумніваюся». Я стояв перед ним червоний, ніяково пересту- паючи з ноги на ногу, і мовчав, чітко усвідомлю- ючи, що допустив нетактовність. Побачивши моє збентеження, він заспокійливо поплескав мене по спині, додавши на завершення: «Ніколи не поспішайте з висновками, особливо з оста- точними, в яких усе ясно і далі, виходить, вже не треба працювати, по суті тут найчастіше робота тільки й розпочинається». У 1940 р. ви- йшло третє видання першого тому його «Пег- матитів», у якому були відзначені й наші скром- ні роботи з пегматитів р. Майдантал» [1]. Після дострокового закінчення технікуму в 1934 р. Поваренних спочатку працював стар- шим колектором, а потім виконробом Санта- лашської пошукової партії. У 1935 р. він всту- пив до Середньоазіатського індустріального інституту на гірничий факультет, закінчивши його з відзнакою у 1940 р. за спеціальністю «інженер-геолог». Після інституту Олександра призвали до лав Червоної Армії. Службу він розпочав рядовим саперного батальйону Ленінградського вій- ськового округу, у вересні 1941 р. став офіце- ром інженерних військ. Усю війну Поваренних пройшов у діючих частинах Ленінградського фронту, був начальником хімслужби батальйо- ну, мав бойові нагороди. У 1945 р. під Теріокі він дістав тяжке поранення і в жовтні того ж року демобілізувався у званні капітана запасу. У 1945 р. Поварених вступив до аспіранту- ри кафедри мінералогії Ленінградського гір- ничого інституту. У березні 1949 р. захистив кандидатську дисертацію, після чого якийсь час працював молодшим науковим співробіт- ником науково-дослідного сектору Гірничого інституту, а у квітні 1949 р. його було направ- лено на роботу до Кривого Рогу в Гірничоруд- ний інститут на кафедру мінералогії і петро- графії. У 1951 р. Олександра Сергійовича було затверджено на посаді заступника директора Криворізького гірничорудного інституту й водночас зараховано докторантом Інституту геологічних наук АН УРСР у Києві. Доктор- ську дисертацію він захистив у травні 1957 р. в Інституті геології рудних родовищ, петрогра- фії, мінералогії та геохімії АН СРСР, а в 1959 р. здобув учене звання професора. У вересні 1960 р. Олександр Сергійович пе- рейшов на роботу в Інститут геологічних наук АН УРСР на посаду завідувача відділу міне- ралогії та кристалохімії. У 1961 р. його було обрано головою Ради Українського відділення Всесоюзного мінералогічного товариства і від- повідальним редактором заснованого ним на- укового збірника «Конституція і властивості мінералів». У цей період (1960—1969 рр.) він брав активну участь у роботі мінералогічної комісії Карпато-Балканської геологічної асо- ціації, часто виїжджав на конгреси до Польщі, Болгарії, Югославії,Чехословаччини. За десять років роботи в Інституті геоло- гічних наук Олександру Сергійовичу вдалося О.С. Поваренних читає лекцію у Криво- різькому гірничорудному інституті ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 95 НАУКОВА СПАДЩИНА згуртувати науковий колектив, створити су- часні лабораторії кристалохімічного напряму і поряд із продовженням теоретичних робіт роз- почати експериментальне вивчення структури та властивостей мінералів. За цей період він опублікував понад 150 наукових робіт, серед яких особливо слід відзначити фундаменталь- ну монографію «Кристаллохимическая клас- сификация минеральных видов» (1966) [2]. Цю працю, в якій підбито підсумки багаторічних досліджень у галузі теоретичної мінералогії та кристалохімії, в 1971 р. було удостоєно премії АН УРСР імені В.І. Вернадського, а в 1972 р. видано у США англійською мовою. У лютому 1969 р. О.С. Поваренних разом із відділом було переведено до новостворено- го Інституту геохімії та фізики мінералів АН УРСР, у грудні того ж року обрано членом- кореспондентом АН УРСР, а в березні 1970 р. — заступником академіка-секретаря Відділення наук про Землю АН УРСР. У новому інституті було істотно розширено експериментальну базу: створено нові лабора- торії — твердості, ІЧ-спектроскопії, люмінес- ценції та оптичної спектроскопії мінералів. Поваренних послідовно і систематично роз- вивав кристалохімічний напрям. Він вважав, що основне завдання кристалохімії мінералів полягає у встановленні залежності між влас- тивостями мінералів як кристалічних тіл та їх конституцією, під якою вчений розумів хіміч- ний склад і внутрішню (атомну) структуру в їх єдності та взаємозумовленості. Головною заслугою Поваренних є впро- вадження методу вираження особливостей структури мінералів через так звані кристало- хімічні фактори атомів, до яких він відносив валентність, координаційне число, міжатомні відстані, будову зовнішньої електронної обо- лонки, атомну масу і відносну міцність зв’язків, що обчислювалася за різницею електронега- тивності протилежних атомів. Уже на першо- му етапі досліджень ця концепція дала змогу встановити якісну залежність від конституції таких властивостей мінералів, як термічне роз- ширення і стисливість, розчинність, магнітна сприйнятливість, діелектрична проникність, показник заломлення, точки плавлення і тер- мічного розкладання. З цього випливала мож- ливість зіставлення властивостей між собою і досить точного передбачення їх поведінки в разі зміни складу і будови мінералів, а також термодинамічних умов навколишнього сере- до вища. Надалі вдалося знайти кількісні за- лежності між густиною, твердістю, пружністю та ІЧ-поглинанням мінералів і кристалохіміч- ними факторами, вивести для них математич- ні рівняння. Особливо детально ці залежності було вивчено для твердості мінералів, запро- поновано методи і висвітлено особливості об- числення цього параметра, вказано шляхи ви- користання рівняння твердості для уточнення деталей будови мінералів і вибору належних компонентів при синтезі речовин з наперед за- даними межами величини твердості. На основі кристалохімічних ідей Л. Полінга, з яким він часто листувався, О.С. Поваренних розробив кристалохімічну теорію твердості і вивів осно- вне її рівняння. Монографія О.С. Поваренних «Твердость минералов» [3], якій уже виповни- лося півстоліття, залишається взірцем комп- лексного кристалохімічного аналізу однієї з найважливіших властивостей об’єктів міне- рального царства. Успішно розвивалося розшифровування таких складних властивостей мінералів, як за- барвлення і люмінесценція, принаймні в дея- ких класах і у зв’язку з окремими хромофорами. Монографія О.С. Поваренних, видана в Києві та в Нью-Йорку 96 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 НАУКОВА СПАДЩИНА Ці роботи потім продовжили учні Олександра Сергійовича. Велике значення для швидкого і впевненого розшифрування кривих спектрів поглинання мінералів мало виведене Пова- ренних кристалохімічне рівняння силової кон- станти для атомних поліедрів, яке дозволяло знаходити довжину хвилі характеристичних смуг поглинання на кривих ІЧ-спектрів у ши- рокому діапазоні, зокрема на довгохвильовій ділянці. Кристалохімічний підхід в інтерпре- тації Поваренних виявився також ефективним у вивченні проблем ізоморфізму елементів у складі мінералів, для уточнення зв’язку зо- внішньої форми зі структурою і режимом се- редовища мінералоутворення, встановлення залежності кількості мінеральних видів від кларкового числа елементів, а також їх криста- лохімічних відмінностей і подібностей. Визнанням кристалохімічного підходу По- варенних стало перевидання в Нью-Йорку його «Кристаллохимической классификации минеральных видов» у двох томах [4]. У цій праці автор прагнув максимально відобразити всі основні особливості мінералів за даними рентгеноструктурних досліджень за півстоліт- тя, постулюючи ідею про те, що наукова класи- фікація є концентрованим вираженням наших знань про природу класифікованих об’єктів та їх основних взаємозв’язків. Ураховуючи пер- ші спроби внесення до старої хімічної класи- фікації силікатів даних про їх структурні осо- бливості, Поваренних поширив структурний принцип на всі класи мінералів. Основна від- мінність кристалохімічної класифікації міне- ралів від суто хімічної полягала в тому, що в першій однаково відображено обидві корінні ознаки мінералу — хімічний склад і структуру, тоді як у новій схемі класифікації вони логічно чергуються одна з одною. Практичною цінніс- тю запропонованої класифікації є те, що вона якнайкраще відображує і загальні структурні особливості мінеральних видів, і всі їх власти- вості, підпорядковуючи їх закономірному по- рядку в усіх класах. У монографії [2] новою систематикою охо- плено всі відомі на той час мінеральні види, науково обґрунтовано і сформульовано визна- чення всіх фундаментальних понять мінерало- гії, викладено принципи написання кристало- хімічних формул та складання раціональних назв мінералів. О.С. Поваренних аргументова- но показав, що структура — це другий бік (по- ряд зі складом) єдиної природи, сутності мі- нералу. Пізнання структури відкрило можли- вості для вивчення особливостей цієї природи, висвітлило головні взаємозв’язки між складом і будовою і дозволило впритул підійти до при- чинного пояснення морфології та властивос- тей мінералів. Разом з тим Поваренних заперечував суто геометричний підхід до мінералів (а саме в та- кому вигляді в мінералогії використовували ідеї кристалохімії), оскільки, на його думку, він не є дороговказом при вході в лабіринт струк- тур, особливо складних мінералів, і давно ви- черпав себе. Тому основну увагу в подальшому розвитку структурної мінералогії (кристалохі- мії) слід звернути на причинний взаємозв’язок структур, динаміку структурних переходів і причини різної координації, які не можна упо- дібнити простим інертним кулям. Олександр Сергійович вважав, що в основу координації Монографія О.С. Поваренних з твердості мінералів ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 97 НАУКОВА СПАДЩИНА атомів і структурних типів сполук покладено не співвідношення радіусів атомів або іонів, а головним чином міцність міжатомних зв’яз- ків, зумовлену в загальному випадку (для бі- нарних сполук) величиною міжатомних від- станей, ступенем ковалентності зв’язків і спів- відношенням валентностей різних атомів. На основі встановлення причинних зв’язків він спробував окреслити кристалохімічну еволю- цію структур мінералів, яка допомагала б орі- єнтуватися у зміні будови мінералів залежно від їх хімізму і оцінити структурну роль кож- ного елемента. Поваренних надавав великого значення науці про структурні мотиви, що на- була широкого, але, на його погляд, усе ж недо- статнього розвитку в мінералогії. Він виступав проти усталеного в мінерало- гії стереотипу, що структурні мотиви властиві лише мінералам класу силікатів, вважаючи, що їх слід поширювати і на інші класи мінералів. Одночасно з перебудовою мінералогії на кристалохімічній основі Олександр Сергійович багато уваги приділяв подальшому розроблен- ню найважливіших питань теоретичної кри- сталохімії та кристалохімії мінералів. У сво- їх роботах він досліджував різні проблеми, пов’язані з будовою кристалів, проте розглядав їх з єдиних позицій динамічної кристалохімії, на відміну від старих, суто стеричних принци- пів. Закликаючи, слідом за М.В. Бєловим [5], усіляко розвивати структурну мінералогію на основі всебічного розроблення теорії реальних структур мінералів, знаходження близькості і взаємозв’язку між ними, встановлення взаєм- них переходів і проміжних типів, а також меж їх хімічної та термодинамічної стійкості, По- варенних зовсім не обмежував кристалохіміч- ний підхід у мінералогії цими завданнями. Він обґрунтовував новий напрям динамічної (си- лової) кристалохімії, яка, на його думку, є най- перспективнішою для дослідження природи властивостей мінералів. Розглядаючи розвиток мінералогії у ХХ ст., він вважав, що генетичний напрям, який склався на початку століття під впливом ідей В.І. Вернадського, не справив на її розвиток такого істотного впливу, як криста- лохімічний, оскільки в генетичному підході до вивчення мінералу не розкривався якийсь новий бік його природи, а з’ясовувалися лише умови утворення та межі стійкості, тобто зако- ни залежності мінералу і навколишнього при- родного фізико-хімічного середовища. У генетичному напрямі виокремилися два підходи: парагенетичний і морфогенетичний. З позицій першого мінерали розглядали в при- родній сукупності, яка визначалася співвідно- шенням компонентів за певних значень тиску і температури, що в багатьох випадках можна контролювати експериментально. Цей підхід виявився досить продуктивним, розкриваючи новий аспект у розв’язанні проблеми генези- су мінералів. У його розвиток більший внесок зробили не мінералоги, а петрологи і фахів- ці в галузі вчення про рудні родовища. Най- більшим досягненням на цьому шляху стало розроблення Д.С. Коржинським теоретичних основ фізико-хімічного методу парагенетич- ного аналізу мінералів магматичних і метамор- фічних порід. У морфологічному підході увага мінералогів фокусувалася на мінеральному ін- дивіді, на тонких деталях, які закарбували осо- бливості його зародження, росту і зміни. Цей метод дозволяв на основі точних спостережень відновлювати поступовий хід розвитку міне- рального індивіда і в такий спосіб судити про умови його формування. Слід підкреслити прагнення Олександра Сергійовича обґрунтувати цілісність запропо- О.С. Поваренних у Римі. 1957 р. 98 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 НАУКОВА СПАДЩИНА нованої концепції, що якраз характерно для теорій як замкнених систем аргументації. Для цього він використовував аргументи різного роду, в тому числі методологічні та історичні. Загалом, оцінюючи такі спроби, варто сказати, що, відзначаючи їх оригінальність, не можна не визнати, що сама постановка цих питань була все ж таки передчасною і навряд чи реально здійсненною. Проте вона становить інтерес у тому сенсі, що підкреслює цілісність запропо- нованої Поваренних перебудови мінералогіч- ного знання на кристалохімічній основі. Його часто критикували за визначення поняття «мінерал», «мінеральний вид», за надто вже радикальну кристалохімічну класифікацію, за ще радикальніші ідеї трансформації номен- клатури мінералів. Однак у тому й справа, що тут усе було тісно пов’язане одне з одним, і не можна було виділити один елемент, щоб не за- вдати шкоди всій концепції. Аргументація ж цього цілісного підходу була дуже сильною, і з погляду логіки вона навіть через десятиліт- тя істотно перевершує аргументи і пропозиції його численних опонентів. Поваренних сформувався як теоретик мі- нералогії, що саме по собі було незвичайним. Це зовсім не означало, що він нехтував або відмежовувався від емпіричного підходу, який домінував і продовжує домінувати в мінера- логії: і в кандидатській дисертації, і в багатьох роботах зрілого періоду він увів у науковий обіг багато конкретних фактів. Проте в нього завжди превалювала теоретична складова, яка вдало поєднувалася з даром методолога, що розвився завдяки високому загальнокультур- ному рівню, інтересу до проблем філософії, історії науки і культури, до результатів і мето- дів суміжних з мінералогією і навіть ще більш віддалених галузей науки. Цей дар теоретика і методолога був, з одного боку, важливою пере- вагою порівняно з більшістю відомих фахівців у галузі мінералогії, давав змогу ставити і вирі- шувати кардинальні теоретико-методологічні питання, а з іншого — зумовив його певну ізо- ляцію, скептичне і критичне ставлення до ви- словлюваних ним ідей, що неабиякою мірою було зумовлено загальною емпіричною орієн- тацією дисциплінарної спільноти. Методологічна спрямованість Поваренних виявлялася не лише в загальнонаукових і тео- ретичних працях, а й практично була наскріз- ною для всієї його творчості, її не можна не по- мітити навіть у фактологічних роботах. Олек- сандр Сергійович виявляв постійний інтерес до проблеми визначення наукових понять [6]. З розвитком і диференціацією наук старі по- няття змінюються і уточнюються, одночасно з’являються нові, як складники логічної осно- ви нових наук. Наслідком розвитку наукових понять, зазначав Поваренних, є еволюція їх визначень, оскільки одне з їх завдань — пра- вильно і своєчасно відображувати в логічній формі зміни у змісті наукових понять, що до- сягається зміною визначень і приведенням їх у відповідність із новим змістом. Разом зі зміс- том має змінюватися і обсяг наукових понять. Розвиток понять з потенційно однорідним змістом супроводжується одночасним погли- бленням змісту і збільшенням їх обсягу. Пова- ренних сформулював для мінералогії основні правила визначення понять і головні їх типи: визначення через найближчий рід і видову від- мінність, через співвідношення, через закон, через генезис. Такий підхід дозволяє проводи- ти порівняльне оцінювання понять. Запропонований Поваренних проект раціо- налізації мінералогічної номенклатури є ме- О.С. Поваренних у своєму кабінеті в Інституті геохімії та фізики мінералів. 1980-ті роки ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 99 НАУКОВА СПАДЩИНА тодологічним за своєю суттю. Він аргументо- вано показував на багатьох прикладах історії мінералогії нісенітниці, які виникають через недосконалість номенклатури. Фактично цей проект мінералоги не прийняли, що, однак, зовсім не означає, що він не має перспективи. Навпаки, як зазначав сам Олександр Сергійо- вич, його прийняття могло б вивести мінерало- гію принаймні на методологічний рівень неор- ганічної хімії, де таку реформу було здійснено. Проте для професійного співтовариства міне- ралогів така раціоналізація виявилася надто революційною. У методологічній спадщині Поваренних особливе місце посідає проблема обґрунтуван- ня пізнавальних можливостей і особливостей такого засобу науки, як класифікація. Він до- казово продемонстрував, чому відбувається зміна класифікацій у мінералогії, вважаючи, що зміна наукових класифікацій зумовлена зміною характерних ознак мінералу, покладе- них в основу тієї чи іншої реконструкції. Інтерес до методологічних питань науки не- минуче спонукав Олександра Сергійовича ви- ходити в більш загальну сферу наукознавства і організації науки. Як практичний дослідник, він цікавився не лише питаннями організації науки, інформаційного та ресурсного її забез- печення, планування, а й проблемами пси- хології наукової творчості, соціології науки, взаємодії наук і методів, наукометрії. Мабуть, можна говорити про певну активізацію його ін- тересу до наукознавчої проблематики в період його роботи в Президії АН УРСР заступником академіка-секретаря Відділення наук про Зем- лю (1970—1974). В Академії, де питання нових форм організації науки завжди були актуаль- ними, він, як один із яскравих представників власне фундаментальної науки, відстоював її інтереси під час посилення утилітаризації на- укового пошуку, тобто виступав опонентом офіційної лінії. Поваренних часто і різко висловлювався проти поширеної в ті роки кадрової гігантома- нії в академічній науці. Він вважав, що підне- сти рівень наукових досліджень в інститутах можна завдяки дії трьох чинників: підвищен- ню кваліфікації наукових співробітників, при- дбанню необхідного обладнання і актуалізації наукової тематики. Однак перші два фактори потребують часу, а життя вимагає оператив- ності, тому починати слід з постановки на- укової проблематики. Потрібно насамперед значно зменшити кількість наукових тем, сконцентрувавши всі сили на ключових на- прямах і, що особливо важливо, замінити дру- горядні теми на головні, теоретичні, що мають фундаментальне значення, як це і має бути в академічних установах. Ця проблема була ак- туальною в той час, залишається вона такою й нині в умовах кризи, реалізації концепції «ви- живання» науки та імітації дій з трансформації наукової системи. Зовсім не в дусі часу висловлював Олек- сандр Сергійович цікаві міркування щодо того, як розуміти «рівень досліджень»: «Під рівнем наукових досліджень інституту в певній галузі ми розуміємо стан практично реалізованих те- оретичних основ тієї чи іншої науки порівняно з якомога повнішою їх реалізацією в цей час у сві- ті» [7]. Саме про це йдеться сьогодні стосовно фундаментальної науки. Не менш актуальни- О.С. Поваренних відбирає мінерали на родовищі 100 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 НАУКОВА СПАДЩИНА ми нині є і його роздуми про вибір тематики досліджень у фундаментальних науках, який він пов’язував не з окремими утилітарними цілями, а з іманентним розвитком цих галузей науки, а отже, з ерудицією і науковим рівнем учених вищої кваліфікації в інституті, зі ста- ном науково-експериментальної бази, без від- повідної якості якої постановка великих фун- даментальних проблем у масштабі інституту взагалі неможлива. Перегукується із сьогоденням ще одна його рекомендація. Він вважав, що при глибокій ди- ференціації науки постає питання про раціо- налізацію структури академічних установ: ін- ститути мають бути невеликими, кожен з них повинен розробляти проблеми якісно одно- рідних об’єктів науки. Існування величезних, «комплексних» академічних установ нераціо- нальне, оскільки в цьому разі робота вчених рад має неповноцінний характер, бо мінералогів не цікавлять питання петрографії чи вчення про корисні копалини, а тим більше геології, адже вони не є сферою їх спеціальних знань. Бути ж компетентним у всіх науках циклу зараз не може ніхто. Наукова різнорідність інститутів привчає вчених до дилетантизму, згубного для науковця, здатного призвести до його деграда- ції як фахівця. Поваренних виступав також проти механіч- ного регулювання вікової структури інститу- тів. Його підхід ґрунтувався на наявності двох піків високої продуктивності, що супроводжу- ються зазвичай видатними науковими досяг- неннями: «Один пік припадає на період 35—39 (40—44) років, а другий — на 50—54 (55—60) (у дужках наведено цифри для вчених зі ступе- нем). З цього факту випливає: чим раніше люди- на (потенційний учений) знайомиться зі своєю майбутньою улюбленою наукою, тим раніше в нього виявляються обидва піки творчої актив- ності. Так, для вчених фізико-математичного напряму, які зазвичай з першого класу середньої школи (а іноді й раніше) знайомляться з осно- вами цих наук, максимуми творчої активності припадають на 30—35 і 45—50 років. Для геоло- гів, у яких це знайомство відбувається на 10— 12 років пізніше (у середині університетського курсу), ці максимуми, природно, зміщуються на стільки ж років (42—47 і 57—62 відповідно). Звідси випливає, що ефективність творчої на- укової роботи у геологів може бути досить ви- сокою і на початку пенсійного віку, а їх загальна наукова корисність навіть і в літньому віці не викликає жодних сумнівів. До речі, у віці 55—65 років (другий максимум) учені створюють гарні підручники, довідники, зведення, енциклопедії зі свого предмета, тому що мають найвищу еру- дицію та досвід... Усе це важливо мати на увазі при використанні (розстановці й заощадженні) наукових кадрів, особливо при плануванні тео- ретичних наукових розробок, у здійсненні яких «стара гвардія» вчених є особливо цінною. Що- правда, із застереженням, якщо вона достат- ньою мірою володіє методологією науки і не втратила гнучкості мислення і загальної пра- цездатності» [7]. Ці його міркування йдуть, мабуть, урозріз із сучасним станом науки, коли відбувається катастрофічне «старіння» кадрів і в багатьох галузях вже спостерігається розрив між поколіннями вчених, загрожуючи втратою наступності в науці. Імовірно, не дістали б підтримки його об- ґрунтування неефективності підготовки кадрів через аспірантуру і докторантуру, оскільки в природничих науках аспіранти і докторанти дуже рідко встигають завершити дисертацію у визначений термін. На його думку, раціональ- ніше, щоб дисертації готували штатні співро- бітники під час виконання планових тем. Ака- демічну ж аспірантуру слід зберегти лише з метою підготовки наукових фахівців для пери- ферійних науково-дослідних інститутів і ВНЗ, де така підготовка на місцях ускладнена через нестачу фахівців вищої кваліфікації. Як важливий захід для посилення ефектив- ності наукових досліджень Поваренних роз- глядав кардинальну перебудову інформацій- ного забезпечення науки, так щоб вітчизняні вчені могли чітко уявляти, що відбувається у світовій науці, і співвідносити з цим рівень власних досліджень. Ця його думка повністю корелює з аналогічною вимогою, сформульо- ваною В.І. Вернадським ще у довоєнний пері- од, є вона актуальною й сьогодні. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 101 НАУКОВА СПАДЩИНА У Поваренних був яскраво виражений кри- тичний дар, завдяки чому він зробив істотний внесок в обговорення кардинальних теоретич- них проблем мінералогії в 50—80-ті роки. Як відомо, у професійному науковому співтовари- стві завжди є негласний поділ праці, різні вчені виконують різні ролі: лідери, теоретики, експе- риментатори, «привратники», що відкривають двері у співтовариство новим членам тощо. Роль критиків надзвичайно важлива, вона сприяє постановці нових проблем, зміні науко- вих парадигм, не дає науці впасти в стагнацію. Звичайно, такі критики іноді викликають роз- дратування, проте в нормальному співтовари- стві формується розуміння їх необхідності. Неординарною за радянськими мірками була активність Поваренних у міжнародному науковому співробітництві. Він брав участь у багатьох міжнародних наукових форумах, був членом мінералогічних товариств США, Ка- нади, Японії, Італії, Польщі, широко і плідно спілкувався із зарубіжними колегами, його було обрано членом-кореспондентом Міжна- родного комітету з історії геологічних наук. Незважаючи на те, що О.С. Поваренних був теоретиком мінералогії, він добре розумів, що в такій емпіричній галузі знання, як мінера- логія, для його кристалохімічних ідей потріб- на міцна фактологічна основа. Він мав задум зробити це за допомогою рентгенографічного методу, дуже трудомісткого і пов’язаного з не- обхідністю придбання дорогої апаратури, що навряд чи було реально. Тому впродовж 60-х років Олександр Сергійович шукав метод, який дав би йому змогу знайти підтвердження своїх теоретичних ідей. Він розпочав масштаб- ні роботи в галузі інфрачервоної спектроскопії мінералів і поступово дедалі більше перекону- вався в ефективності цього методу, незважаю- чи на те, що довгий час його не застосовували для вивчення неорганічних сполук, оскільки не було строго обґрунтованої теорії аналізу ІЧ- спектрів. Широка ерудиція і знання фактич- ного матеріалу дозволили Олександру Сергі- йовичу гідно оцінити значення цього методу для мінералогії і кристалохімії. Він не просто популяризував ІЧ-спектроскопію, а розробляв загальну теорію опису ІЧ-спектрів, ґрунтую- чись на з’ясуванні функціональної залежності між характеристичними смугами поглинання і найважливішими кристалохімічними факто- рами. Без створення такої теорії широке вико- ристання методу було б неможливим. Поваренних розумів ІЧ-спектроскопію як метод, на основі якого можна ідентифікувати речовину, і називав його «дактилоскопічним» (за аналогією з відбитками пальців). За наяв- ності довідкової картотеки еталонних спектрів використання ІЧ-спектроскопії як експрес- методу діагностики мінералів, а в багатьох ви- падках і мінеральних сумішей, давало можли- вість успішно і швидко проводити діагностику мінералів і, враховуючи при цьому наочність методу, робити припущення про причини, що зумовили відхилення від ідеальної структу- ри і стехіометричного складу. За допомогою цього методу було уточнено форму і будову аніонів багатьох боратів, ванадатів, фосфатів, боросилікатів і фторидів. Особливо слід від- значити роботи Олександра Сергійовича з ви- вчення ІЧ-спектрів у довгохвильовій ділянці, що пов’язано з певними труднощами в інтер- претації. На початку 70-х років у Олександра Сергійо- вича народився грандіозний задум — створити якомога більш всеосяжний атлас-довідник ІЧ- спектрів мінералів. Рецензуючи зарубіжну лі- тературу, він добре розумів, що у світі вже роз- почався процес підготовки таких довідників за різними групами мінералів, і водночас бачив їх недоліки, яких, на його думку, можна було б уникнути, використовуючи його кристало- хімічну концепцію. Труднощі полягали в тому, щоб зібрати максимальну кількість мінералів, зокрема дуже рідкісних. Проте він вважав, що це завдання йому під силу, з огляду на широ- кі можливості створеної ним комунікаційної мережі. Однак реалізація цього задуму потре- бувала максимального напруження, заплано- вана ним робота «Природа хімічного зв’язку і атлас інфрачервоних спектрів мінералів» мала охоплювати понад 2000 мінеральних видів. Крім кривих поглинання в діапазоні від 40 до 4000 см−1 він хотів навести теоретичний аналіз 102 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 НАУКОВА СПАДЩИНА ІЧ-спектрів з урахуванням кристалохімічних факторів. У результаті виснажливого пошуку йому вдалося сформувати унікальне зібрання мінералів (після його смерті воно було переда- не до Геологічного музею НАН України і зна- чно поповнило його фонди). З другої половини 70-х років подвижниць- кій праці Поваренних над довідником почала заважати тяжка хвороба — діабет, яка визна- чила весь драматизм роботи в його останнє де- сятиліття. Олександр Сергійович працював у крайньому напруженні, долаючи важкий тягар недуги. Проблема полягала ще й у тому, що він був ученим-одинаком, і хоча використовував матеріал, отриманий його співробітниками, але все самостійно перевіряв і доводив до розуму. Олександру Сергійовичу вдалося практично самотужки сформувати тритомний довідник. Особливих зусиль потребувала теоретична частина. Однак доля цієї роботи виявилася драматичною і в підсумку безвихідною. За від- гуками фахівців, вихід у світ цієї фундамен- тальної праці став би стимулом для швидко- го і широкого проникнення ІЧ-спектрального аналізу в сферу промисловості, закріплення вітчизняного пріоритету в цій галузі. Проте основною проблемою, звичайно, залишалося доопрацювання рукопису, що могли б зробити співробітники відділу Поваренних. Однак у той час відділ, як і весь кристалохімічний напрям, було ліквідовано. Навіть саму назву Інституту геохімії та фізики мінералів («фізика мінера- лів», безсумнівно, походила від концептуаль- них ідей Поваренних) було змінено — нині це Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворен- ня. І тут не доводиться дивуватися і нарікати, так буває в науці: з відходом лідера завмирає і його напрям. Ідеться про інше: якби дійсно була турбота про наукові пріоритети, хіба не варто було б дати можливість співробітникам Поваренних доопрацювати його монографію, а вже потім перепрофілювати напрям? На жаль, далі демагогічних заяв про публікацію роботи справа не пішла. І це незаперечний гріх інсти- туту, який не можна списати на кризу в науці. Неординарна, масштабна особистість О.С. По- варенних розкрилася саме в науці, яка запо- внювала все його життя. Мінерали були його любов’ю і потребою, він відчував до них не лише дослідницький інтерес, а й естетичні по- чуття. Ця його пристрасть втілилася в колекці- онування мінералів і згодом переросла в розу- міння їх внутрішньої природи, що виявляється у властивостях. Його листи до зарубіжних ко- лег переповнені проханнями надіслати мінера- ли, книги, наукові журнали. Важко назвати когось із сучасників-учених, хто проводив би настільки активний пошук інформації. Фактично з раннього віку невід’ємною ри- сою характеру Олександра Сергійовича було прагнення відстоювати свої позиції, небажан- ня йти на компроміси. Його принциповість і прямолінійність в умовах, коли норми на- укового співтовариства розмивалися і зазна- вали різних деформацій, коли компанійщина і кругова порука почали превалювати над про- фесійною експертизою, викликали роздрату- вання багатьох колег. А Олександр Сергійович органічно не міг не тільки підповзати до ко- гось на череві, а й навіть просто дипломатично утриматися, промовчати в критичній ситуації, не зважати на ті чи інші заяви. Через це він на- жив собі чимало ворогів. З будь-якого питан- ня, змістовно-наукового, організаційного, у нього завжди була власна думка, яку він не міг не висловити. Його йоржистість, небалакучість виявляли- ся на кожному кроці і викликали неприязнь З дружиною на концерті в Київській філармонії ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 1 103 НАУКОВА СПАДЩИНА СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Поваренных А.С. Мудрый наставник // Проблемы минерального сырья. Памяти академика А.Е. Ферсмана. — М.: Наука, 1975. — С. 246—249. 2. Поваренных А.С. Кристаллохимическая классификация минеральных видов. — К.: Наук. думка, 1966. — 547 с. 3. Поваренных А.С. Твердость минералов. — К.: Изд-во АН УССР, 1963. — 307 с. 4. Povarennykh A.S. Crystal-chemical classification of minerals. — New York: Plenum Press, 1972. —V. 1. — 458 p.; V. 2. — 762 p. 5. Поваренных А.С. Перестройка современной минералогии под влиянием кристаллохимических идей Н.В. Бело- ва // Геол. журн. — 1972. — Т. 32, № 3. — С. 10—21. 6. Поваренных А.С. Заметки о рационализации номенклатуры минералов // Тр. Криворож. горноруд. ин-та. — 1960. — № 8. — С. 7—25; Поваренных А.С. О рациональных названиях полиморфных минеральных видов // Минерал. сб. Львов. ун-та. — 1965. — Т. 19, № 4. — С. 551—554; Поваренных А.С. Принцип рациональной но- менклатуры минеральных видов // Конституция и свойства минералов. — К., 1966. — Вып. 1. — С. 5—18; Пова- ренных А.С. О существовании двух направлений в минералогической номенклатуре и необходимости ее пере- стройки на научной основе (ответ на критические замечания) // Зап. Всесоюзн. минер. об-ва. — 1968. — Ч. 97, вып. 6. — С. 730—742. 7. Поваренных А.С. Теоретические проблемы, структура геологической науки и эффективность научных исследо- ваний // Геол. журн. — 1977. — Т. 37, вып. 1. — С. 3—19. 8. Поваренных А.С., Оноприенко В.И. Минералогия: прошлое, настоящее, будущее. — К.: Наук. думка, 1985. — 160 с.; Оноприенко В.И., Оноприенко М.В. Александр Сергеевич Поваренных. — М.: Наука, 2004. — 330 с.; Оно- приенко В.И. Минералогия. Экскурсы в прошлое и будущее. — К.: Информ.-аналит. агентство, 2012. — 291 с. як у середовищі колег, так і з боку управлінців різного рівня. Олександр Сергійович був людиною висо- кої культури. Свій науковий базис він закладав на глибокому фундаменті, успадкованому від сім’ї, і постійно нарощував його самоосвітою. Він самотужки оволодів кількома мовами, мав глибокі й оригінальні пізнання з філософії, був знавцем історії літератури і мистецтва, любив поезію. Музика була його другою іпостассю, за ним закріпилася репутація «співаючого мі- нералога», він виконував складні оперні пар- тії, консультував оперних співаків. Музика не лише давала йому задоволення, відволікала від негараздів і суєти, а й істотно доповнювала і збагачувала його дослідницьку спрямованість. Праці Поваренних з історії мінералогії вра- жають глибиною саме методологічних ідей, концептуальним і навіть «парадигмальним» мисленням, що дуже рідко трапляється на за- гальному тлі сухих фактологічних зведень, у яких важко розпізнати ідейний стрижень кон- цепції. У цьому сенсі він був справжнім по- слідовником В.І. Вернадського, з яким йому довелося полемізувати відносно інтерпрета- цій основних понять мінералогії. Таке ідейне наповнення його історико-наукових праць, у свою чергу, спонукало до появи циклу книжок, у тому числі його наукової біографії [8]. Праця всього життя будь-якої людини, тим більше такої, яка ставить перед собою гран- діозні цілі, має незавершений характер. Так трапилося і з Поваренних. Розпочавши шлях у науці як теоретик, він постійно шукав метод, який допоміг би йому погодити його теоретич- ні розробки з величезним емпіричним та екс- периментальним матеріалом. Таким методом для нього стала ІЧ-спектроскопія мінералів, яка, з одного боку, дозволила застосувати його кристалохімічний підхід до природи мінера- лів, а з іншого — накопичити безпрецедентний за обсягом, по-новому інтерпретований експе- риментальний матеріал зі структури мінера- лів, наведений у його незавершеній монографії «Природа хімічного зв’язку та інфрачервоні спектри мінералів». У цю роботу, яку він роз- цінював як підсумок свого життя, він вкладав усю енергію, усю відданість науці, усю при- страсть колекціонера, що зібрав з усього світу понад 2000 мінералів. На жаль, цю унікальну працю так і не було видано. Проте О.С. Пова- ренних вистачило таланту, волі й енергії, щоб його шлях до пізнання природи і властивостей мінералів був неухильним.

Мінералогія як сенс життя (до 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних)

Репозитарії

Схожі ресурси