Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)

Монографію присвячено обґрунтуванню нових просторово-часових підходів до дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України, проаналізовано історичні витоки диспропорцій і асиметрій у розвитку цих регіонів, глибинні причини незбіжності політичних орієнтацій, ментальності та історичної пам’ят...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Онопрієнко, В.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Рецензії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82138
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум») / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 81-85. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-82138
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-821382015-05-26T03:02:06Z Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум») Онопрієнко, В.І. Рецензії Монографію присвячено обґрунтуванню нових просторово-часових підходів до дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України, проаналізовано історичні витоки диспропорцій і асиметрій у розвитку цих регіонів, глибинні причини незбіжності політичних орієнтацій, ментальності та історичної пам’яті населення. Останнім часом зазначені проблеми набули екстремального політичного, економічного і соціокультурного значення. 2015 Article Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум») / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 81-85. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82138 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Онопрієнко, В.І. Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум») Вісник НАН України
description	Монографію присвячено обґрунтуванню нових просторово-часових підходів до дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України, проаналізовано історичні витоки диспропорцій і асиметрій у розвитку цих регіонів, глибинні причини незбіжності політичних орієнтацій, ментальності та історичної пам’яті населення. Останнім часом зазначені проблеми набули екстремального політичного, економічного і соціокультурного значення.
format	Article
author	Онопрієнко, В.І.
author_facet	Онопрієнко, В.І.
author_sort	Онопрієнко, В.І.
title	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)
title_short	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)
title_full	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)
title_fullStr	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)
title_full_unstemmed	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)
title_sort	схід і південь україни: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «схід і південь україни: час, простір, соціум»)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/82138
citation_txt	Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум») / В.І. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 81-85. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT onopríênkoví shídípívdenʹukraínidíagnozíprognozístorikívrecenzíânakolektivnumonografíûshídípívdenʹukraíničasprostírsocíum
first_indexed	2025-07-06T08:22:04Z
last_indexed	2025-07-06T08:22:04Z
_version_	1836885087123144704
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 81 СХІД І ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ: ДІАГНОЗ І ПРОГНОЗ ІСТОРИКІВ Рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум» Драматичні події останнього майдану, вияви сепаратизму та війна на Сході України як ніколи гостро поставили проблеми пошуку ефективної, сучасної, раціональної політики, що відпо- відає викликам глобалізованого світу. Про це пише в моногра- фії «Схід і Південь України: час, простір, соціум» (у 2 т. Т. 1. К.: Інститут історії України НАН України, 2014) відповідальний редактор академік НАН України В.А. Смолій: «Витоки історичної драми нашої країни, очевидно, слід шукати у тому, що її правляча еліта змирилася з роллю об’єкта політики і не зуміла гідно відповісти на виклики ХХІ століття. Але є і значно більш глибоко закоріне- ні причини внутрішньої нестійкості держави й перманентних економічних, політичних та інших криз, які стали реаліями нашого буття. Йдеться про «ефект колії», або те, що зарубіжні аналітики вкладають у формулу path dependence — залежність від пройденого шляху. Алгоритми розвитку кож- ного соціуму значною мірою визначаються тим, як у минулому відбувалися його зв’язки зі світом і наскільки раціональною була його внутрішня струк- тура на різних історичних етапах. Найвище призначення історичної на- уки у тому й полягає, щоб розшифрувати загадки минулого, аналізувати вплив «шрамів історії» на теперішнє і в такий спосіб бодай якоюсь мірою піднімати завісу над майбутнім. Лише чесна розмова про здобутки й про- блеми допоможе у пошуках відповіді на кардинальне питання: якою має бути місія гуманітаріїв у поверненні від аномальної логіки протистоянь до стабільного «позитивного миру». Здобуття Україною незалежності в 1991 р. радикально змі- нило об’єкт вітчизняної історії — український народ перетво- рився з етнічної маси на вищу форму суспільної організації — суверенну націю-державу, яка має прості й об’єктивні виміри: РЕЦЕНЗІЇ РЕЦЕНЗІЇ ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович — доктор філософських наук, професор, завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково- технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, val_onopr@mail.ru Монографію присвячено обґрунтуванню нових просторово-часових підходів до дослідження регіональної специфіки Сходу і Півдня України, проаналізо- вано історичні витоки диспропорцій і асиметрій у розвитку цих регіонів, глибинні причини незбіжності політичних орієнтацій, ментальності та історичної пам’яті населення. Останнім часом зазначені проблеми набули екстремального політичного, економічного і соціокультурного значення. 82 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 РЕЦЕНЗІЇ простір, час, людська свідомість (зокрема, на- ціональна тотожність). Однак упродовж 23 ро- ків цей якісно новий об’єкт української історії так і не втілився повною мірою не лише у від- повідній концепції історії України, а й у реаль- ній політичній практиці. Глобалізаційні виклики поступово посилю- ють необхідність переосмислення теоретико- методологічних основ регіональної і локальної історії з урахуванням нової ролі регіонів, що дедалі активніше самостійно беруть участь у світових трансформаційних процесах. Остан- нім часом в історичній науці поширився ін- терес до проблем регіоналістики, локальної (місцевої) історії, історичного краєзнавства, що пояснюється як зростанням історизму в суспільстві, так і тенденціями до децентралі- зації влади. Міфологізованій та жорстко ідео- логізованій історії кинула виклик колективна пам’ять локальних спільнот, які не були впи- сані в національну історію. Демістифікація державної історії відбувається в період ста- новлення громадянського суспільства. Голов- ною тенденцією сучасного історієписання стає відхід від метанаративів, що відкриває зовсім інші можливості для локальної історії, порів- няно з системою краєзнавства в радянській історіографії. У зв’язці «час − простір» фокус уваги перенесено на простір, на рівень узагаль- нень, відповідний запитам конкретної людини в просторово обмежених ареалах, а соціальні процеси починають розглядати крізь призму проникнення в життєві світи індивідів. Склад- не переплетення явищ глобалізації, регіоналі- зації, локалізації як відображення діалектич- ної єдності основних суперечностей сучасної епохи поставило перед істориками завдання зіставлення в науковому аналізі тих підсистем історичного знання, які акцентовані на част- ковому й специфічному, на співвідношенні макроісторії й локалістики. Нова локальна іс- торія актуалізується і розвивається в ситуації, коли національні метанаративи виявилися не- здатними забезпечити ідентифікацію індиві- дуума в історичному просторі. Під локальною історією розуміють історію не території, а «мікроспівтовариства», сукуп- ності людей, що здійснюють певну діяльність. Увагу зосереджують не на політичній історії і не на головних подіях національної історичної драми, а передусім на соціокультурному кон- тексті місцевої історії. Проблема співвідношення загальнодержав- ного і регіонального набуває великого полі- тичного, економічного і соціального значення. Йдеться про появу в регіонів нових економіч- них і політичних якостей, які дають їм змогу функціонувати в умовах інтенсифікації транс- національних зв’язків. Набуття локалітетами ресурсів для відносно самостійного існування оцінюється як стадія їх політичного розкріпа- чення. На цій основі закладається новий тип внутрішньодержавних зв’язків і нова модель регіональності, в основі якої лежить визнання свободи, багатоманітності, полікультурності, що дає підґрунтя для переосмислення усієї системи центр-периферійних, міжрегіональ- них, міжетнічних та інших відносин. Рівень культури в суспільстві великою мірою зале- жить від того, наскільки задіяно потенціал збереження й освоєння новими поколіннями історичної пам’яті. Це означає, що в потоці соціокультурної трансляції має бути макси- мально достовірне, вільне від міфів і вигадок знання. Складна історична доля України, в якій ло- кально-територіальні зв’язки виявилися міц- нішими за національно-державні, зумовлює спрямування наукових пошуків у русло регіо- налістики. Починаючи з кінця 90-х років від- бувається процес концептуалізації вітчизняної історичної регіоналістики як підсистеми істо- ричного знання. Його основою є осмислення регіональності на основі нової, «просторової» парадигми із застосуванням хорологічних під- ходів до вивчення життєдіяльності соціумів на різних історичних етапах. Регіон — це дійовий фактор формування регіональної ідентичності, соціальних і культурних форм буття, політич- них, у тому числі електоральних, симпатій. Но- вий рівень осмислення історії локусів надасть, зрештою, нового імпульсу дослідженням істо- рії розселення, міст і сіл, міграцій, управлін- ських і самоуправлінських структур. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 83 РЕЦЕНЗІЇ Саме ці ідеї лежать в основі розгляду склад- ної і болючої проблеми сучасної України. В ре- цензованій колективній монографії використа- но матеріали Всеукраїнської наукової конфе- ренції «Дослідження Сходу і Півдня України в історичній ретроспективі: підсумки і пробле- ми» (червень 2014 р.). Творче ядро авторсько- го колективу становлять дослідники Інституту історії України НАН України і Українського інституту національної пам’яті, але представ- лені також учені з Донецького національного університету, Запорізького національного уні- верситету, Маріупольського державного уні- верситету, Миколаївського національного уні- верситету ім. В.О. Сухомлинського, Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та Східноукраїнського національного універ- ситету ім. В. Даля. Проблеми Сходу і Півдня України в істо- ричній ретроспективі та у світлі сучасних тра- гічних подій у монографії розглянуто через концепт пограниччя, причому не лише в тери- торіальному вимірі, а й у «точках зіткнення» демократії і авторитаризму, лояльності і про- тесту, ліберальних і національних доктрин. Саме етика пограниччя — місця зустрічі Сво- го і Чужого — дає змогу зрозуміти важливість збереження цілісності за умов роздільності й протистоянь. Проте для цього слід позбутися спрощеного погляду на пограниччя як на зі- ткнення двох периферій обабіч кордону, зро- зуміти його специфічний екзистенційний фе- номен. Тут усе особливе — і сприйняття сусіда, і відчуття кордону, і знакові системи. І, зрозу- міло, не можна забувати про специфіку куль- турних кордонів, які часто не збігаються ні з географічними, ні з етнічними, не кажучи вже про політичні. Природно, що й філософія діа- логу тут має вибудовуватися на нестандартно- му фундаменті толерантного взаєморозуміння. Саме такий підхід, що ставить високі вимоги до вироблення універсальної теорії регіоналісти- ки і її модифікованих з урахуванням місцевих особливостей варіантів, може бути реалізова- ний в умовах завдань формування загально- європейського регіонального простору, в який прагне увійти Україна. Культурний регіон — це територія, об’єднана відносною гомогенністю, спільним історичним минулим, традиціями, це вдячний об’єкт для різнотипних наукових до- сліджень. Автори кваліфікують політичний міф про дві України як своєрідний жупел і підтверджу- ють свою позицію на великому матеріалі соціо- логічних опитувань. Разом з тим, у монографії стверджується: «Система територіальної організації в Україні являє собою доволі аморфну цілісність, на стан якої виразно впливають консервативні рудименти далекого минуло- го, відлуння колишньої розчленованості, «революційних» експериментів радянської доби, наслідки протистоян- ня регіональних еліт. Події «помаранчевої революції» і наступні ознаки дестабілізації у політичній сфері вже вкотре підтвердили, що регіональна поляризація в Україні є довгостроковим чинником і що протисто- яння її умовного Сходу й Заходу — реальність, з якою владні структури повинні рахуватися постійно. Регіо- нальні еліти віддають перевагу різним стандартам націєбудівництва, мають відмінні зовнішні орієнтації. Регіональна біполярність виявляється і в різних оцінках минулого, у виборі полі- чи моноетнічної моделі націо- нальних відносин. Найгірше те, що ця біполярність час- то відіграє роль розмінної монети у політичних іграх і від того має тенденцію до посилення. Найглибша основа цієї поляризації — соціально-економічна строкатість, інфраструктурна різнорівневість, серйозні диспропор- ції у рівнях людського розвитку. За обсягом валової до- даної вартості з розрахунку на одну особу показники між областями різняться більш ніж у шість разів, за розміром середньої заробітної плати — більш ніж удві- чі, за рівнем бідності — у чотири рази. Звідси високий рівень соціального відторгнення у найменш урбанізова- них областях, скорочення зайнятості, високий рівень міграційної активності тощо. Всі ці перекоси виникли, зрозуміло, не сьогодні; більшість з них є результатом складних геополітичних ігор, в епіцентрі яких Україна опинялася у різні періоди свого буття». Специфіка регіонів у монографії показана в історичній ретроспективі і аспекті сьогодення, у зв’язках і впливах, ментальності і типових стереотипах. Книга насичена соціологічним матеріалом і статистичними даними. Йдеться також про використання методо- логії синергетики для подолання ідентифіка- ційних «розламів» між регіонами України, для взаєморозуміння та відновлення міжкультур- ного діалогу. Дійсно, в синергетичному аспек- 84 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 РЕЦЕНЗІЇ ті національна ідея постає елементом націє- і державотворення, завдяки якому нація консо- лідується, самоусвідомлює себе єдиним цілим, визначає своє місце і роль у процесі історично- го розвитку людства. Практичною діяльністю щодо реалізації національної ідеї є пошук та формування чинників, які скеровують етно- си, нації на протистояння асиміляції, збере- ження особливостей самобутньої життєдіяль- ності, прагнення до національно-культурної і національно-територіальної автономії, досяг- нення національної незалежності, економіч- ного й політичного суверенітету, створення держави й визначення форми державності, розвитку всіх сфер суспільного життя в гармо- нії із загальнолюдськими цінностями. Одна з ключових категорій синергетики — атрактор, структура, що виникає в самоорганізаційній моделі соціальної динаміки суспільства. Такі базові соціальні структури є спонтанними, їх не можна сконструювати, утворити штучно, не можна зруйнувати, вони неодмінно відро- джуються, зберігаючи свою основну суть — забезпечувати нижчий рівень соціальної ен- тропії порівняно з навколишнім соціальним середовищем. Кожна етноспільнота має свій нормативно-ціннісний базис. Атрактор визна- чає уявлення про власний образ в історично- му русі, ідентичність та ідеологію — систему знання щодо ієрархії цінностей етноспільно- ти, а також соціальні практики (політику, еко- номіку, право тощо). Атрактор як образ може бути чітким або дифузним, розмитим. Чіткий образ задає спрямований рух з антиентропій- ним вектором, відповідно, нечіткий визначає неспрямований рух етноспільноти. Прикладами етноспільнот з чіткими атрак- торами є Німеччина, Китай, Норвегія, США. Кожна з цих спільнот має свій історичний про- стір і час, у якому визначено відповідну істо- ричну спрямованість. Ці етноспільноти усві- домлюють, хто вони є і до чого йдуть (мають свою місію, задану атрактором). Прикладами етноспільнот з дифузними атракторами мо- жуть бути Україна, Росія, Мексика. Кожна з цих спільнот не має чітко визначеного атрак- тора, не до кінця усвідомлює, хто вона і куди йде, а через це її історична перспектива стає невизначеною. Спільноти з чіткими атрактора- ми, вступаючи у відносини зі спільнотами з ди- фузними атракторами, починають задавати їм вектор руху та визначати їх ідентичність. Так відбувається нині з Україною та Мексикою. Дифузність атрактора в українській історії може бути пов’язана з відсутністю періодів лінійної історії і переважанням періодів со- ціального хаосу, що призводило до руйнації- розщеплення цілісного атрактора та посла- блювало самоорганізаційні засади української етнічності. Це тягне за собою невизначеність соціально-історичної траєкторії руху етно- спіль ноти, і тому Україна між Сходом і Захо- дом стає традиційною темою для соціально- політичного дискурсу. Оскільки українці не повністю усвідомлюють, хто вони є, то про- голошується офіційна безідеологічність, що спричинює суспільну аномію та інші негатив- ні явища. У кінцевому підсумку відбувається розузгодження між політикою та економікою. Робота політиків спрямовується не на спільні справи, а на вирішення приватних проблем, що веде до занепаду економіки країни, оскільки економіка потребує функціонування політики саме як сфери спільних справ. Система етносоціокультурних цінностей, яка відповідає прагненням етноспільнот і всього суспільства загалом, є основою, що зміцнює це суспільство, де такі цінності віді- грають роль центрів і полюсів спрямування етносоціальної активності, стають етносоціо- культурною умовою консолідації, порядку, стабільності. Тому поява сьогодні нових для українського суспільства викликів і загроз, небезпек і ризиків, пов’язаних з переходом у нову фазу свого нелінійного розвитку, потре- бує переосмислення ієрархії ціннісних смис- лів та формування оновленої ціннісної систе- ми як етносоціокультурної основи стратегії новоствореної держави. Лейтмотивом монографії є думка, що голо- вна проблема України — відсутність об’єднавчої доктрини, комплексу ідей, прийнятних як платформа для компромісу і стійкого консен- сусу. Вирішити її можна лише у разі відмови ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 85 РЕЦЕНЗІЇ від розподільчої, «давальницької» схеми ре- сурсів. Будь-яка імітація цієї схеми не піде на користь ні центру, ні регіонам. Не можна лише декларувати й імітувати лозунги і настанови громадянського суспільства, не приводячи в дію його механізми. Акцент має робитися на врахуванні міграційної рухливості, колоніза- ційних потоках, перехресних впливах, що дасть змогу прояснити витоки схильності населення Сходу і Півдня України до зміни політичних орієнтацій та ідентифікаційних критеріїв. Роз- мова про конструкти колективної пам’яті й історичні репрезентації спрямована на форму- вання образу України та її регіонів на засадах національної і регіональної ідентичностей. Ак- тивізувати соціокультурну динаміку соціуму зможуть лише ті структури, які створять ефек- тивну програму універсалістських цінностей і загальногромадянських підходів, викорис- тають механізми їх легітимації й пропаганди, мінімізуючи вплив традиціоналістських наста- нов і групових впливів регіональних еліт. Про- стір і територіальність мають постійно бути не лише у фокусі соціальної діагностики, а й у епіцентрі регіональної політики. Метою полі- тичних трансформацій українського суспіль- ства має стати раціональна адміністративно- територіальна реформа, яка враховує реалії як сучасного регіонального поділу праці, так і іс- торичного підґрунтя регіоналізації. Монографію можна розглядати як інтелек- туальну підказку владі в екстремальних умо- вах, коли вирішується доля країни. Її ідеї не варто ігнорувати, бо вони спрямовані на раціо- налізацію політичних дій. Дуже доречним є за- стереження: «Залишити Донбас у стані тотального страху — значить продовжити нелюдяний експеримент над ре- гіоном і остаточно втратити всяку повагу його меш- канців до столиці. І тут мова має йти не лише про суто воєнні аспекти розв’язання проблеми Сходу, а й про ті кроки в напрямі децентралізації влади, про які багато говорять, але серйозних практичних кроків у цьому напрямі поки що не помітно. Стратегія еконо- мічного й політичного прагматизму в Україні має, на наше глибоке переконання, базуватися на тверезому врахуванні регіональної специфічності й порубіжності, культурно-психологічних компонентів регіональної са- мосвідомості, вразливості психіки громадян, що опини- лися в регіоні бойових дій». Отже, на історичну регіоналістику поклада- ються особливі завдання як у сфері діагностики, так і в можливостях пошуку виходу з кризи.

Схід і Південь України: діагноз і прогноз істориків (рецензія на колективну монографію «Схід і Південь України: час, простір, соціум»)

Institution

Ähnliche Einträge