Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні

Одним із завдань ринкових перетворень в Україні було створення умов для становлення і розвитку так званого середнього класу, який, на думку багатьох вчених і політиків, є важливим фактором забезпечення соціально-економічної та політичної стабільності в країнах з розвинутою ринковою економікою. З огл...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Кукурудза, І.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2009
Schlagworte:	Наукові статті
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8320
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 107-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-8320
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-83202010-05-21T12:00:49Z Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні Кукурудза, І.І. Наукові статті Одним із завдань ринкових перетворень в Україні було створення умов для становлення і розвитку так званого середнього класу, який, на думку багатьох вчених і політиків, є важливим фактором забезпечення соціально-економічної та політичної стабільності в країнах з розвинутою ринковою економікою. З огляду на це, з початком ринкової трансформації економіки вітчизняні науковці активно включилися в дослідження проблем формування середнього класу і розроблення рекомендацій щодо прискорення його кількісного та якісного зростання. Одним из заданий рыночных превращений в Украине было создание условий для становления и развития так называемого среднего класса, который, по мнению многих ученых и политиков, является важным фактором обеспечения социально-экономической и политической стабильности в странах с развитой рыночной экономикой. Учитывая это, с началом рыночной трансформации экономики отечественные научные работники активно включились в исследование проблем формирования среднего класса и разрабатывания рекомендаций относительно ускорения его количественного и качественного роста. One of tasks of market transformations in Ukraine there was conditioning for becoming and development of the socalled middle class, which, in opinion of many scientists and politicians, is the important factor of providing of socioeconomic and political stability in countries with the developed market economy. Taking into account it, with beginning of market transformation of economy domestic research workers actively joined in research of problems of forming of middle class and development of recommendations in relation to a his quantitative and highquality growth acceleration. 2009 Article Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 107-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8320 uk Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Кукурудза, І.І. Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
description	Одним із завдань ринкових перетворень в Україні було створення умов для становлення і розвитку так званого середнього класу, який, на думку багатьох вчених і політиків, є важливим фактором забезпечення соціально-економічної та політичної стабільності в країнах з розвинутою ринковою економікою. З огляду на це, з початком ринкової трансформації економіки вітчизняні науковці активно включилися в дослідження проблем формування середнього класу і розроблення рекомендацій щодо прискорення його кількісного та якісного зростання.
format	Article
author	Кукурудза, І.І.
author_facet	Кукурудза, І.І.
author_sort	Кукурудза, І.І.
title	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
title_short	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
title_full	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
title_fullStr	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
title_full_unstemmed	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні
title_sort	реформування відносин власності та становлення середнього класу в україні
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8320
citation_txt	Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 107-111. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kukurudzaíí reformuvannâvídnosinvlasnostítastanovlennâserednʹogoklasuvukraíní
first_indexed	2025-07-02T11:02:14Z
last_indexed	2025-07-02T11:02:14Z
_version_	1836532771480141824
fulltext	2009/№1 107 Выводы. Таким образом, постулаты национальной стратегии развития образования и науки предусматри- вают формирование ключевых проблем реализации со- ответствующей политики, направленной на их модер- низацию с помощью социально-экономических инстру- ментов и институциональных рычагов. Ведущую пози- цию в имплементации данной стратегии должно зани- мать государство, которое будет создавать организаци- онные, правовые и финансовые предпосылки для по- вышения конкурентоспособности национальной систе- мы образования и науки. Ключевая роль государства в активизации трансформационных процессов должна проявляться в следующем: — в законодательном обеспечении образовательной и научной деятельности; — в разработке долгосрочной селективной полити- ки, направленной на реализацию стратегии социально- экономического прорыва в сфере образования и науки; — в формировании стратегических прогнозов разви- тия науки и образования с учетом мировых тенденций; — в стимулировании научно-образовательной дея- тельности путем предоставления соответствующих льгот, субсидий, субвенций и грантов в процессе реализации соответствующих целевых программ; — в поддержке инвесторов, которые вкладывают средства в образование и наукоемкие высокотехнологи- ческие производства. В перспективе национальная стратегия развития на- уки и образования должна основываться на непрерывном анализе состояния научной и образовательной деятельно- сти в стране и комплексном подходе к ее реализации. Вместе с тем нельзя забывать, что в практическом вопло- щении стратегического плана особую роль следует отво- дить разнообразным инновационным структурам, поддер- живающим и развивающим идею модернизации образо- вания и науки. В этой связи перед наукой и образованием стоит проблема максимального сохранения научно-обра- зовательного потенциала и создания новых форм его орга- низации, которые будут соответствовать требованиям ХХI столетия. Внедрение в практическую деятельность указан- ных приоритетов данной национальной стратегии будет содействовать утверждению в Украине новой динамики и качества социально-экономического развития. Литература 1. Чухно А. А. Интеллектуальный капитал: сущность, формы и закономерности развития // Экономика Укра- ины. — 2002. — № 3. — С. 48–55. 2. Данилишин Б., Куценко В. Интеллектуальные ресур- сы в экономическом росте: пути улучшения их использова- ния // Экономика Украины. — 2006. — № 1. — С. 71–79. 3. Адамов Б. И., Винарик Л. С., Щедрин А. Н. Прио- ритеты прорыва в информационную экономику // Вісник економічної науки України. — 2006. — №1 (9). — С. 3–6. 4. Багрова И. В. Становление умственного и интел- лектуального труда как реализация потенциала личнос- ти посредством мышления // Вісник економічної науки України. — 2006. — №2 (10). — С. 9–18. 5. Борейко В. І. Пріоритети науки: декларації і реалії // Вісник економічної науки України. — 2007. — №1 11). — С. 26–28. 6. Кукурудза І. І. Проблеми формування економічно- го мислення у молоді в сучасній Україні та шляхи їх вирішення // Вісник економічної науки України. — 2008. — №1 (13). — С. 58–61. 7. Задорожний Г. В., Хомин О. В. Інтелектуальне підприємництво у економіці знань. — Харків: Харківсь- кий національний університет імені В. Н. Каразіна, 2008. — 171 с. 8. Задорожная О. Г. Человек в современном обще- ственном производстве: фактор знания и сознания // Социальная экономика. — 2007. — №3–4. — С. 79–91. 9. Майбутнє України: стратегія поступу: Моногра- фія. — Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. — 304 с. Одним із завдань ринкових перетворень в Україні було створення умов для становлення і розвитку так зва- ного середнього класу, який, на думку багатьох вчених і політиків, є важливим фактором забезпечення соціаль- но-економічної та політичної стабільності в країнах з розвинутою ринковою економікою. З огляду на це, з початком ринкової трансформації економіки вітчизняні науковці активно включилися в дослідження проблем формування середнього класу і розроблення рекомен- дацій щодо прискорення його кількісного та якісного зростання. Плідно працювали в цьому напрямі Гошовсь- ка В., Мічковська Н., Міщенко М., Попович В. та інші. Проте, як показує аналіз, формування середнього класу в Україні поки що просувається вкрай повільно та суперечливо, а тому й виникає потреба у подальшому науковому розробленні проблеми, особливо тих її ас- пектів, які найменш досліджені. Одним з таких є за- лежність кількісного та якісного зростання середнього класу від характеру відносин власності і можливості їх економічної реалізації населенням. Як зазначає О. Шнип- ко, «останнім часом наше суспільство начебто соромить- ся оцінювати довколишні суспільні події з позицій соці- ально-класових. Тим часом навіть країни «благополучного Заходу» вдаються до аналізу економічних процесів саме із такою міркою, не боючись звинувачень у неомарксизмі» [9, c.20]. З врахуванням сказаного, можна стверджувати, що тема нашого дослідження є досить актуальною. Її розроблення спрямоване на дослідження впливу рефор- І.І. Кукурудза академік АЕН України, м. Черкаси РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ ТА СТАНОВЛЕННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ В УКРАЇНІ КУКУРУДЗА І.І. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ108 мованих відносин власності на процес формування серед- нього класу і розроблення рекомендацій щодо шляхів, способів, методів прискорення цього процесу. Як відомо, термін «середній клас» увійшов у науковий обіг на початку ХІХ століття і тривалий час застосовувався до професійних працівників, таких, як адвокати, лікарі, бізнесмени, фермери, кваліфіковані майстри, а також сто- совно інших осіб, котрі посідали подібне становище в суспільстві [10, с. 42–43]. На думку відомого американсь- кого соціолога російського походження П. Сорокіна, се- редній клас складається головним чином з найвищої кате- горії службовців і частково з дрібних підприємців [6, с. 369]. Чимало політиків та дослідників визначають се- редній клас за такими ознаками, як рівень освіти і ква- ліфікації, професійно-кваліфікаційний статус, профес- ійна етика, спосіб життя і навіть самоідентифікація. Часто вживаною ознакою середнього класу є лише рівень доходу. Причому джерело доходу до уваги не бе- реться. Це може бути доход від власного підприємства або від роботи по найму, аби тільки його величина відпо- відала встановленим розмірам. Скажімо, в 60–70-х ро- ках минулого століття західні вчені та офіційна статис- тика до середнього класу включали всіх осіб, котрі мали доходи в межах від 10 тис. до 20 тис. доларів [2, с. 43]. Таким чином, можна зробити висновок про те, що при віднесенні тих чи інших груп населення до середнього класу одні автори враховують лише їх відношення до за- собів виробництва, інші — лише роль в суспільній орган- ізації праці, розмір отримуваного доходу або ж інші, до- волі різні, характерні риси. Хоча на нашу думку, більш продуктивним у даному випадку було б користування ком- плексним підходом до визначення класової належності тих чи інших груп населення. Таким, за визнанням багатьох відомих західних та вітчизняних вчених, є той, яким кори- стувався В. Ленін. Він, як відомо, писав, що «класами називаються великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного вироб- ництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх рол- лю в суспільній організації праці, а значить, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні» [3, с. 14–15]. Все це ми зазначаємо не для того, щоб з’ясовувати, наскільки правильним чи неправильним є вживання терм- іну «середній клас» до фактично різних соціально-класових груп людей. Це окрема тема дослідження. Нас цікавить інше: як існуючі нині відносини власності впливають на чи- сельність тих груп людей, які об’єднані категорією «середній клас». Тобто в даному випадку ми абстрагуємося від загаль- новизнаних наукових критеріїв визначення класової належ- ності і використовуємо категорію «середній клас» як умов- ну назву для окремих груп людей, котрі належать до різних, інколи навіть діаметрально протилежних класів, але яким притаманні певні спільності некласового характеру. Першим кроком в напрямі формування середнього класу в Україні було здійснюване в ході ринкових перетво- рень роздержавлення власності, тобто перетворення держав- них підприємств у такі, що засновані на недержавних фор- мах власності. При цьому, як на нашу думку, найпомітні- ший внесок у становлення середнього класу зробила так звана «мала» приватизація, яка охоплювала невеликі підприємства головним чином сфери торгівлі, послуг і гро- мадського харчування. Той, хто викупив таке підприємство, незалежно від форми викупу, перетворювався на реального власника засобів виробництва і таким чином за відносина- ми власності зараховувався до лав середнього класу. Проте потенційні можливості малої приватизації щодо формування в Україні середнього класу не були сповна реалізовані. Це сталось через те, що сама мала при- ватизація фактично проігнорувала інтереси трудящих. Хоча майно державних підприємств продавалось за істот- но заниженими цінами, трудяще населення, як правило, не мало достатніх заощаджень для участі у процесі при- ватизації. Такі нагромадження мали іноземні та вітчиз- няні тіньові структури і господарська номенклатура. Саме вони, коли відкрито, а коли через підставних осіб, ску- пили за безцінь приватизаційні сертифікати (а згодом й акції) і стали справжніми господарями роздержавлених підприємств. Зрозуміло, що в таких випадках зростання чисельності середнього класу не відбувалось, оскільки господарська номенклатура і без того вже була його скла- довою за такими ознаками, як роль у суспільній органі- зації праці та розмір отримуваного доходу. Поряд з роздержавленням і малою приватизацією в ході ринкових перетворень були створені правові засади для формування нових бізнесових структур як в місті, так і в селі. Скажімо, завдяки прийнятим Законам України «Про власність», «Про підприємництво в Україні» та де- яким іншим нормативним актам, тисячі вчорашніх роб- ітників, колгоспників, інженерів, педагогів, працівників культури, військовослужбовців, медиків, котрі в ході рин- кових перетворень опинилися на узбіччі суспільного роз- витку, взялися облаштовувати свою власну справу. Як наслідок, сьогодні в Україні кількість малих підприємств становить понад 307 тисяч [7, с. 300], а підприємців — фізичних осіб, які є суб’єктами малого і середнього бізне- су, нараховується 2,5 млн. За місцем в системі відносин власності ці останні належать до середнього класу [1, с. 5]. За задумом авторів і прихильників перетворень, потужним чинником становлення вітчизняного серед- нього класу за відношенням до власності повинна була стати велика приватизація, яка охоплювала великі про- мислові підприємства і відповідно до Закону «Про гос- подарські товариства» здійснювалась головним чином шляхом перетворення державних підприємств на відкриті акціонерні товариства. І дійсно, внаслідок ак- ціонування мільйони наших співвітчизників стали влас- никами акцій, тобто формальними співвласниками за- водів, фабрик та інших підприємств. Однак можливості великої приватизації щодо зрос- тання чисельності середнього класу гальмувалися і про- довжують гальмуватися особливостями формування ак- ціонерних товариств як закритого, так і відкритого типу. Особливість перетворення державних підприємств на закриті акціонерні товариства полягала головним чином в тому, що при створенні останніх не передбачалось ви- ділення частки державної власності для приватизації за допомогою приватизаційних сертифікатів. З огляду на це багато хто не зміг долучитися до утворюваної колектив- ної форми власності, аби в результаті зміни місця у сис- темі відносин власності змінити свої статусні позиції. Особливість великої приватизації проявляється в тому, що при створенні відкритих акціонерних товариств контрольний пакет акцій належав або фонду держмайна, КУКУРУДЗА І.І. 2009/№1 109 або адміністрації підприємства (формально персоналу, підприємству). Ним, як правило, безконтрольно розпо- ряджається фонд державного майна при продажу акцій третім особам чи створенні холдингових компаній. За таких умов приватизація призводить до зрощення держав- ного апарату, банків та адміністрації підприємств і пере- творення їх у повних господарів цієї власності. Наявні у трудового колективу акції не забезпечують колективного присвоєння та розпорядження засобами виробництва. Відчутний поштовх формуванню середнього класу за відношенням до засобів виробництва дало реформу- вання аграрних відносин, зокрема розпаювання землі та майна колгоспів і радгоспів, внаслідок чого селяни (в тому числі і сільські пенсіонери) отримали свою частку (пай) землі та майна й одержали право використовувати їх на свій розсуд: передавати в оренду комусь або ж са- мому створювати фермерське господарство. Якщо ста- ном на перше січня 1990 року в Україні не існувало жодного фермерського господарства, то після прийнят- тя Законів України «Про форми власності на землю», «Про селянське (фермерське) господарство» та деяких інших нормативних актів такі господарства появилися. І в 2006 році їх нараховувалось майже 42,9 тисячі [7, с. 138]. Характерно, що фермери підпадають під катего- рію середнього класу не тільки за місцем у відносинах власності, а й за роллю в суспільній організації праці. Щоправда, потенційні можливості формування по- тужного середнього класу за рахунок зростання чисельності фермерів наше суспільство поки що не реалізувало. Зава- дили цьому чинники як об’єктивного, так суб’єктивного характеру. Скажімо, розвиток підприємництва в аграрній сфері гальмувався порівняно слабкою нормативно-право- вою базою, суцільним безгрошів’ям сільськогосподарських підприємств і селян, недоступністю кредитних ресурсів, непомірними податками, дорожнечею засобів виробниц- тва, корупцією та бюрократизмом чиновників тощо. Належність до середнього класу власників земель- них паїв може визначатися не тільки за відносинами власності на землю, а й за способом отримання доходу. Адже в результаті розпаювання землі та її приватизації виникли передумови для привласнення земельної рен- ти селянами — власниками земельних паїв. Незважаючи на наявні позитивні тенденції щодо формування середнього класу за місцем у системі відно- син власності, зроблений нами аналіз свідчить про те, що ні мала приватизація, ні створення нових малих бізнесових структур, ні корпоратизація та акціонуван- ня, ні розпаювання землі і виникнення фермерства не викликали суттєвих зрушень у зростанні чисельності цього соціального прошарку населення. І це притому, що в ролі критерію брались лише формальні відносини власності. Але ж цього, хто б що не говорив, недостат- ньо. Для того, щоб згадувані нами формальні власники змінили свої статусні позиції, потрібне не формальне, а реальне подолання відчуження працівників від засобів виробництва і виробленого продукту. А для цього слід розвивати не тільки відносини щодо розпорядження і привласнення засобів виробництва, а й відносини роз- поділу результатів праці у відповідності з реально рівноп- равним відношенням до спільного багатства. Важливим напрямом розвитку відносин розподілу результатів праці, здатним забезпечити зростання чи- сельності та зміцнення позицій вітчизняного середньо- го класу, має бути раціональне використання економіч- них форм реалізації колективної власності на акціонер- ний капітал і приватної власності на землю. Маємо на увазі встановлення гарантованого мінімального обсягу дивіденда власникам акцій і гарантованого мінімально- го розміру земельної ренти власникам земельних паїв. За величиною дивіденд має бути не менше того відсот- ка, який банки сплатили б вкладникам за вклади, що дорівнюють номінальній вартості акцій. Такий захід, крім послаблення відчуження працівників від засобів виробництва і виробленого продукту, поклав би край ганебній практиці фактично безплатного користування капіталом рядових акціонерів. Адже понад 90 % акціо- нерних товариств України з дня заснування не сплачу- ють дивіденди своїм акціонерам зовсім, або ж сплачу- ють по 1–3 гривні на акцію. Крім того, необхідно забезпечити акціонерам реаль- ну можливість брати участь в управлінні та самоуп- равлінні в рамках приватних корпорацій. Для цього слід заборонити практику передачі дрібними акціонерами свого права голосу керівникам акціонерного товариства. Замість неї, в разі неможливості зібрати на загальні збо- ри всіх акціонерів, запровадити практику делегування на ці збори представників від кількості акціонерів, визна- ченої модусом, і передачу їм певної кількості голосів. Хоча означені нами дії не зачіпали б основних сис- темних засад перехідної економіки, проте вони у по- рівнянні з нинішньою практикою акціонування могли б більш відчутно вплинути на зростання чисельності серед- нього класу. Адже існуюча практика акціонування стала лише зручним засобом перерозподілу суспільної власності в інтересах керівників підприємств, різного роду чинов- ників та тіньовиків. Іншими словами, акціонування не забезпечило населенню ні справедливого характеру при- власнення засобів виробництва і виробленого продукту, ні реальної участі в управлінні підприємствами. Умови, на яких селяни передають свої паї оренда- рям, також вкрай несправедливі для власників землі. Справа в тому, що землекористувачі сплачують власни- кам паїв символічну, тобто дуже низьку орендну плату — в середньому 100–120 грн. за один гектар. І це в той час, коли середня вартість одного гектара сільськогоспо- дарських угідь в Україні становить 80–100 тисяч гривень, тобто 15–20 тисяч доларів [2, с. 145]. А це означає, що орендна плата, якби вона була роз- рахована за прийнятою в усьому світі ринковою методи- кою, мала б становити не менше 16 тисяч гривень за гек- тар. Інакше кажучи, повинна була б дорівнювати величині доходу, який можна отримати у вигляді річного процента, якби грошовий капітал, що дорівнює вартості землі, був покладений у банк. Якби орендна плата в Україні розра- ховувалась за вищеозначеною методикою, то навіть при нинішній, встановленій владою вкрай низькій вартості земельних паїв, вона (орендна плата) при виплаті банками 15–20 % річних мала б становити 2–3 тисячі гривень за пай. Встановити справедливу по відношенню до власників зе- мельних паїв орендну плату можна було б і шляхом фіксації тієї частки вирощеного врожаю, що повинна витрачатися на оплату оренди. До речі, у Франції на оплату оренди витрачається 30–35 % врожаю, у Канаді — 40–45 % [2, с. 143], а у нас, за даними Держкомстату, лише 3,4 % [7, КУКУРУДЗА І.І. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ110 с. 148]. Поки український власник землі в особі селян от- римуватиме крихти від доходу, що приносить його земля, доти існуватиме ілюзія власності на землю і про перетво- рення власників земельних паїв у представників середнь- ого класу доведеться лише мріяти. Як вже зазначалось, володіння засобами виробницт- ва, земельним паєм чи акціями далеко не завжди є свідчен- ням належності до середнього класу. Усвідомлюючи це, багато хто вважає, що критерієм належності до середнього класу є певний рівень доходу. Причому він може бути різним в країнах з різним рівнем розвитку. Скажімо, у США сьогодні до середнього класу відносять групи населення, в яких середньомісячний доход на кожного члена сім’ї ста- новить від 3470 до 8000 доларів. В Німеччині для цього достатньо 2000 доларів, в Іспанії та Португалії — 1000, в Греції — 750 доларів. В Україні до середнього класу відно- сять ті групи населення, в яких на кожного члена сім’ї припадає 300–400 доларів у місяць [4]. Оскільки статистичне спостереження щодо чисельності цієї групи населення в Україні не проводиться, то не існує єдиної думки щодо кількості середнього класу за величи- ною отримуваного доходу. За нашими підрахунками, вищез- гаданому критерію відповідає лише 8–9 % українського населення, зайнятого головним чином у сфері фінансової діяльності та державному управлінні [7, с. 356–358, с. 392– 398]. Характерно, що за рівнем доходу поза межами украї- нського середнього класу опинилися педагоги, лікарі, нау- ковці, працівники культури, інженери, тобто соціальні гру- пи, які в країнах з розвинутою ринковою економікою ста- новлять значну частку середнього класу. Основною причиною такого стану, як нам думається, знову ж таки є реформування відносин власності. Роздер- жавлення і приватизація засобів виробництва вкупі з інши- ми заходами щодо ринкової трансформації економіки, по- перше, призвели до скорочення наповнюваності доходної частини державного бюджету, що зробило неможливим утримання заробітної плати працівників бюджетної сфери на такому рівні, який забезпечував би спосіб життя, харак- терний для представників середнього класу. За даними Держкомстату, середньомісячна номінальна заробітна пла- та працівників охорони здоров’я, освіти і культури в 2006 році становила відповідно 658, 806 і 828 гривень [7, с. 392]. По-друге, нові власники, що виникли в результаті роздер- жавлення і приватизації, як правило, відмовилися від ут- римання та розвитку соціальної сфери, в тому числі й ма- теріальної підтримки її працівників. Скажімо, якщо до роз- паювання землі неписаним обов’язком керівництва кол- госпу чи радгоспу була турбота про належне функціону- вання в селі закладів освіти, охорони здоров’я, культури, спорту і побутового обслуговування, то після розпаюван- ня вся соціальна інфраструктура кинута напризволяще. Це саме сталося з соціальною інфраструктурою приватизова- них підприємств у містах. Як наслідок, спосіб життя та мислення багатьох наших співвітчизників змінився не в напрямі руху до середнього класу. І це в той час, коли потреба в середньому класі «нині така актуальна, що нашій владі слід забути всі пріоритети, щоб кинути потужні сили на одну-єдину проблему. На всебічну і масовану підтрим- ку (фінансову та моральну) національної середньої буржу- азії, котра ніяк не зіпнеться на рівні ноги» [8, с. 5]. Щодо визначення належності до середнього класу на основі самоідентифікації, то, як показують соціологічні дослідження, воно також базується головним чином на такому критерії, як рівень доходу або ж добробуту. До речі, за даними Держкомстату, даючи оцінку своєму добробу- тові, 20 % опитаних домогосподарств віднесли себе до категорії середнього класу, майже 80 % – до категорії бідних і лише 0,2 % – до категорії заможних [5, с. 9]. Таким чином, важливою складовою політики по формуванню середнього класу має бути зростання доб- робуту населення. Добробут, як відомо, визначається багатьма економічними, соціальними і політичними факторами, серед яких, оскільки йдеться про добробут найманих працівників та їхніх сімей, найважливішими є такі, як зайнятість і безробіття, рівень доходів і по- датків, тривалість робочого часу і відпусток, умови праці, правове становище на підприємстві тощо. Реформування відносин власності зробило помітний вплив на формування середнього класу й за таким кри- терієм, як рівень освіти. Внаслідок появи потужної ме- режі приватних вищих навчальних закладів істотно зрос- ла пропозиція освітніх послуг. Причому ці навчальні зак- лади або їх філіали створювалися не тільки у великих містах, а й на периферії, що, безперечно, робило вищу освіту більш доступною і давало можливість формувати середній клас за означеним критерієм у глибинці. Але поряд із стрімким зростанням кількості приват- них ВНЗ відбувся занепад державних освітніх закладів, викликаний недофінансуванням. Щоб вижити в умовах ринкових перетворень, вони змушені були впроваджува- ти контрактну систему надання освітніх послуг. Причому у вартість навчання студентів-контрактників включаються не тільки витрати на їхню підготовку, а й ті суми, що не- додає держава за навчання студентів-бюджетників. У зв’язку з цим плата за навчання набагато випереджає фінансові можливості населення. Скажімо, якщо серед- ньомісячна номінальна заробітна плата найманих прац- івників у сільському господарстві, охороні здоров’я та освіті у 2006 році становила відповідно 581, 658 і 806 гри- вень [7, с. 392], то плата за навчання у державних вузах була на рівні 7–9 тисяч гривень за рік. У приватних ВНЗ вона була дещо меншою, але, з огляду на наші зарплати, все ж таки високою. Все це, безумовно, робить вищу освіту менш доступною навіть тоді, коли для її здобуття не треба їхати з рідної домівки. Як наслідок, Україна недораховується десятків, а можливо, і сотень тисяч осіб середнього класу за рівнем освіти. Отже, процес формування середнього класу в Україні, як і в будь-якій іншій країні з перехідною економікою має свої власні конкретні виміри, над поліпшенням яких треба працювати нашому суспільству. При цьому воно повинне усвідомлювати, що в перехідних економіках можуть сфор- муватися два альтернативних типи системи становлення і розвитку середнього класу: народно-демократичний і но- менклатурно-капіталістичний. Народно-демократичний тип системи формування середнього класу може мати місце тоді, коли в економіці переважають колективні та державні підприємства, що діють на засадах самоуправління, коли всі представницькі органи формуються на засадах представниц- тва трудових колективів, громадських організацій та інших асоціацій громадян, і коли рівень доходів, що відповідає критерію середнього класу, потенційно можливий у всіх категорій населення. В такому випадку формування серед- нього класу виступає як самоформування громадян, як ус- КУКУРУДЗА І.І. 2009/№1 111 відомлене бажання індивіда або певної соціальної групи пе- реміститись з однієї статусної позиції на іншу. Номенклатурно-капіталістичний тип системи форму- вання середнього класу має місце в умовах приватної влас- ності на засоби виробництва олігархічного ґатунку, яка є основою усунення трудящих від реальної економічної та політичної влади і забезпечення високих доходів лише пев- ним соціально-класовим групам населення. Ця система орієнтується на формування головним чином таких груп середнього класу, які вірою і правдою служать збереженню влади і примноженню високих доходів олігархічних та но- менклатурних структур. А це означає, що вона неспромож- на мобілізувати наявний у суспільстві потенціал в ім’я за- безпечення сталого соціально-економічного розвитку. Сьо- годні є достатньо доказів того, що в Україні при здійсненні роздержавлення і приватизації ставку зроблено на другий тип системи становлення і розвитку середнього класу. Це сталося в результаті застосування особливих способів роз- державлення і приватизації, внаслідок яких в країні склала- ся не класична приватна власність на засоби виробництва і тим більше не сучасна приватна власність з певними соц- іальними корекціями, що має місце в розвинутих країнах Заходу, а олігархічно-номенклатурна. Саме через це рівень доходу і добробуту в переважної більшості українського на- селення не відповідає критерію середнього класу. З огляду на сказане, національна стратегія формуван- ня середнього класу повинна містити заходи, спрямовані передусім на корекцію відносин власності. Про постійну потребу діяти подібним чином свідчить багатовікова істо- рія людства. Як зазначає П. Сорокін, починаючи з УІІ століття до нашої ери, сотні раз в різних суспільствах в різні періоди здійснювалися заходи щодо пом’якшення відчу- ження населення від засобів виробництва шляхом «соц- іального вирівнювання» (обмеження землеволодіння для багатих, полегшення бідним сім’ям доступу до громадсь- ких земель, перерозподіл прибутків на користь бідних, відміна боргів, прогресивні податки тощо), але з часом економічна диференціація населення відновлювалась і вимагала нових заходів щодо «соціального вирівнювання» [6, с. 323]. При цьому він солідаризувався з Ф. Вудсом, котрий встановив, що в США доходи найбагатших сімей переважали середні доходи не більш як в 50 раз у ХУІІ столітті, в середині ХУІІІ століття різниця виросла до 300 раз, в середині ХІХ століття — до 600, а в двадцятих роках ХХ століття — в 10–100 тисяч раз [6, с. 322]. Іншими словами, в минулому та сьогодні існує чимало доказів того, що без належної корекції інститу- ту приватної власності заходи щодо формування і роз- витку всіх інших ознак середнього класу будуть мало- ефективними. Щодо форм та глибини можливої корекції відносин власності, то про них можна вести мову у по- дальших дослідженнях. Література 1. Дацюк Л. Дрібний бізнес в умовах СОТ // Урядо- вий кур’єр. — 13 травня 2008 р. – С. 5. 2. Кукурудза І. Реформування аграрних відносин в Україні: методи, наслідки, перспективи // Вісник Чер- каського національного університету. — Черкаси. — 2007. — Випуск 103. — С. 135–148. 3. Ленін В. І. Повне зібрання творів. — Том 39. 4. Мичковская Н. Статистикой по самооценке (http:// times. liga. net/artcles/gs 011762. html). 5. Папієв М Соціальна політика — ключ до демок- ратії // Голос України. — 24 липня 2007 р. — С. 9. 6. Сорокин Питирим. Человек. Цивилизация. Обще- ство. — Москва: Издательство политическая литерату- ра. — 1992. — 544 с. 7. Статистичний щорічник України за 2006 рік. — Київ. — Видавництво «Консультант». — 2007. — 552 с. 8. Чирва А. Утопія про середній клас // Урядовий кур’єр. — 17 травня 2008 р. — С. 5. 9. Шнипко О. Прощання з «малиновим піджаком» // Голос України. — 18 серпня 2007 р. — С. 20. 10.«U. S. News and World Report». October 14, 1974, p. 42–43. Постановка проблеми у загальному вигляді. Сьогодні як світова, так і національна економіка характеризують- ся невизначеністю, мінливістю, високою динамічністю, детермінованістю, ризикованістю та швидкою плинністю. Такі ознаки дедалі більше будуть супроводжувати всесвіт, що підтверджується фінансово-економічною світовою кризою. За таких умов потрібно шукати відповідні засо- би, що знижуватимуть негативні наслідки подібних про- явів. Одним з таких засобів можна вважати запроваджен- ня планування, зокрема побудову системи планування на всіх рівнях господарювання, починаючи від підприємства та закінчуючи державою. Формування системи плануван- ня дозволяє своєчасно визначати майбутні науково- технічні, організаційно-економічні, соціально-політичні та інші види впливу зовнішнього середовища, а також ідентифікувати внутрішні загрози та приймати відповідні управлінські рішення, що є необхідною передумовою складеної, безперервної та ефективної роботи будь-яко- го підприємства, та держави в цілому. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами дослідження планування в категоріальному аспекті, виз- наченні його ролі та сутності займалося чимало вітчиз- Т.Б. Кушнір канд. екон. наук О.В. Немцов м. Харків ТЕОРЕТИКО�МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ КУШНІР Т.Б., НЕМЦОВ О.В.

Реформування відносин власності та становлення середнього класу в Україні

Institution

Ähnliche Einträge