Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю
У статті розглянуто проблемні аспекти застосування терміну «конкуренція» та запропоновано його визначення. Проаналізовано законодавчу базу з боку формування, регулювання та контролю конкурентного середовища України....
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8329 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю / А.М. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 157-165. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-8329 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-83292010-05-21T12:01:57Z Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю Ткаченко, А.М. Наукові статті У статті розглянуто проблемні аспекти застосування терміну «конкуренція» та запропоновано його визначення. Проаналізовано законодавчу базу з боку формування, регулювання та контролю конкурентного середовища України. В статье рассмотрены проблемные аспекты применения термина «конкуренция» и предложено его определение. Проанализирована законодательная база со стороны формирования, регуляции и контроля конкурентной среды Украины. In the article the problem aspects of application of term «concuretia» are considered and his determination is offered. A legislative base is analysed from the side of forming, adjusting and control of cconcretion environment of Ukraine. 2009 Article Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю / А.М. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 157-165. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8329 uk Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові статті Наукові статті |
| spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Ткаченко, А.М. Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| description |
У статті розглянуто проблемні аспекти застосування терміну «конкуренція» та запропоновано його визначення. Проаналізовано законодавчу базу з боку формування, регулювання та контролю конкурентного середовища України. |
| format |
Article |
| author |
Ткаченко, А.М. |
| author_facet |
Ткаченко, А.М. |
| author_sort |
Ткаченко, А.М. |
| title |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| title_short |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| title_full |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| title_fullStr |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| title_full_unstemmed |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| title_sort |
конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Наукові статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8329 |
| citation_txt |
Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю / А.М. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 157-165. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT tkačenkoam konkurencíâtakonkurentnívídnosinipídvplivomderžavnogokontrolû |
| first_indexed |
2025-07-02T11:02:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T11:02:37Z |
| _version_ |
1836532795137064960 |
| fulltext |
2009/№1 157
яния на все уровни функционирования предприятия,
а также на факторы и условия, которые обеспечива-
ют достижение высоких конкурентных преимуществ
на рынке и полноценное их применение с целью со-
вершенствования предприятия до современного
уровня.
Предлагается количественная оценка уровня пла-
нирования деятельности промышленного предприятия
на основе взаимодействия основных видов планирова-
ния по формуле:
Е
план
= 1 – (1 – Е
стр
)
* (1 – Е
такт
)
* (1 – Е
опер
)
,
где Е
план
— уровень планирования на предприятии;
Е
стр
— уровень стратегического планирования на пред-
приятии; Е
такт
— уровень тактического планирования на
предприятии; Е
опер
— уровень оперативного планирова-
ния на предприятии.
Использование на практике показателя уровня пла-
нировния позволяет количественно оценить состояние
Таблица 1
Расчёт синергетического эффекта системы планирования деятельности ОАО «ДСилЗ» за 2005 год
Оценка синергии связей между видами планов
Стратегический Тактический Оперативний
№
п/п
Виды
планирования
О
це
нк
а
ви
до
в
пл
ан
ир
ов
ан
ия
(д
ес
ят
иб
ал
ль
на
я
ш
ка
ла
)
У
ро
ве
нь
в
до
ля
х
ед
.
И
то
го
б
ал
лы
У
ро
ве
нь
в
до
ля
х
ед
.
И
то
го
б
ал
лы
У
ро
ве
нь
в
до
ля
х
ед
.
И
то
го
б
ал
лы
О
бщ
ая
с
ум
ма
с
ин
ер
ги
и
в
ба
лл
ах
1 Стратегическоє 68 — — 0,96 65,3 0,68 46,2 111,5
2 Тактическое 54 0,75 40,5 — — 0,78 42,2 82,6
3 Оперативное 86 0,68 28,5 0,58 49,9 — — 108,4
Суммарный вклад 208 — 99,0 — 115,2 — 88,3 302,5
планирования на предприятии для дальнейшего усовер-
шенствования системы планирования.
Литература
1. Каплан Р., Нортен Д. Организация ориентирован-
ная на стратегию: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Олимп-Биз-
нес», 2004. — 416 с.
2. Ерохин С. А. «Структурная трансформация нацио-
нальной экономики». — Научная монография. — К.:
Издательство «Мир знаний», 2002. — 528 с.
3. Кемпбел Э., Саммерс — Лаче. — 2-е изд. — С Пб.:
Питер, 2004. – 416 с.
4. Горєлов О. Д. Синергетичний эфект управління
якістю праці персоналу підриємства/Економіка: пробле-
ми теорії та практики: — Дніпропетровьск: ДНУ. —
2005. — Вип. 201, т. З. — С. 725–745.
5. Арефьева О. В., Харчук Т. В. Экономические методы
формирования потенциала предприятия // Актуальные
проблемы экономики, — 2008. — №7 (80). — С. 27–34.
Постановка проблеми: Розвинуті країни з ринко-
вою економікою, які досягли відчутних успіхів у соціаль-
но-економічному розвитку, приділяють першочергову
увагу питанням захисту конкуренції. Порівняно з ними
конкурентна політика держави в Україні має відносно
не великий досвід.
Поняття конкуренції часто зустрічається в літера-
турних джерелах. Але в умовах понятійної невизначе-
ності на неоднозначності терміна «конкуренція» акту-
альними є чітке формулювання його поняття.
Термін «конкуренція» походить від пізньолатинського
concurentia — «збігаючий», «стикаюся», і позначає суперниц-
тво між учасниками ринкового господарства за кращі умо-
ви виробництва, купівлі і продажу товарів [12, c.13].
Конкуренція — економічне змагання виробників
однакових видів продукції на ринку за залученням
більшої кількості покупців та одержування максималь-
ного доходу в короткостроковому або довгостроковому
періодах. Основа конкурентних відносин — свобода
вибору — реалізується у формі прагнення кожного одер-
жувати для себе особисто грошовий доход. Конкурен-
ція означає наявність на ринку великої кількості неза-
лежно діючих продавців і покупців.
У процесі конкурентної боротьби учасники пере-
слідують однакові цілі — максимізація прибутку за ра-
хунок завоювання переваг споживачів — максимізація
прибутку за рахунок завоювання переваг споживаців.
Однак способи й шляхи досягнення цієї загальної мети
А.М. Ткаченко
д�р. екон. наук,
м. Запоріжжя
КОНКУРЕНЦІЯ ТА КОНКУРЕНТНІ ВІДНОСИНИ ПІД ВПЛИВОМ ДЕРЖАВНОГО
КОНТРОЛЮ
ТКАЧЕНКО А.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ158
різні. Тому в конкурентній боротьбі перемагає той, хто
раніше від інших домігся певних конкурентних переваг
і захопив стійкий сегмент ринку. Але завоювання пере-
ваг — це тільки початок, набагато складніше втримати-
ся на ринку, зберігаючи свої первісні позиції [7, c.12].
Теорія конкуренції була узагальнена Адамом Смітом
у праці «Дослідження про природу й причини багатства
народів» (1776 р.).
Новизна теорії конкуренції А. Сміта полягає в тому,
що він уперше:
1) сформулював поняття конкуренції як суперниц-
тва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і
знижує ціни (при надлишку пропозиції);
2) сформулював головний принцип конкуренції —
принцип «невидимої руки», відповідно до якого «смика-
ючи» за ниточки маріонеток — підприємців, «рука» зму-
шує їх діяти відповідно до якого-небудь «ідеального»
плану розвитку економіки, безжалісно витісняти фірми,
зайняті виробництвом непотрібної ринку продукції;
3) відпрацював теоретично дуже тонкий і гнучкий
механізм конкуренції, що об’єктивно врівноважує галузе-
ву норму прибутку, приводить до оптимального розподілу
ресурсів між залузями. Тонкість механізму конкуренції
полягає в тому, що при скороченні попиту на товар
найбільші труднощі випробовують фірми, що випускають
неякісну або занадто дорогу продукцію. Гнучкість механ-
ізму конкуренції проявляється в його миттєвій реакції на
будь-які зміни обстановки в зовнішньому середовищі.
Швидко адаптуються до середовища мобільні фірми;
4) визначив основні умови ефективної конкуренції,
що включають наявність великої кількості продавців і
покупців, що вичерпує інформацію, мобільність вико-
ристовуваних ресурсів, неможливість кожного продав-
ця впливати на зміну ринкової ціни товару (при збере-
женні його якості або якості сервісу);
5) розробив модель посилення й розвитку конку-
ренції, довів, що в умовах ринкових відносин можливо
максимальне незадоволення потреб споживачів і найк-
раще використання ресурсів у масштабі суспільства в
цілому [11, c.13–14].
Аналіз публікацій: Певний внесок у розвиток теорії
конкуренції Адама Сміта зробили Д. Рікардо, Д. С. Міль,
Дж. Робінсон, Дж. Кейнс, Й. Шумпетер, П. Хейне,
Ф. А. Хайек, Ф. Найт, К. Р. Макконелл, С. Л. Брю,
М. Портер, Г. Л. Азоев, Р. А. Фатхутдінов, Л. С. Шевчен-
ко, С. К. Ревчук,І.З. Должанський, Т. О. Загорна,
Д. Ю. Юданов та інші вчені.
Щоб глибше зрозуміти сутність конкуренції, проана-
лізуємо її визначення, сформульовані деякими авторами.
«Конкуренція є прагнення якнайкраще задовольни-
ти критерії доступу до рідких благ», — вважає сучасний
американський економіст П. Хайне.
Ф. Найт визначає конкуренцію як ситуацію, в якій
конкуруючих одиниць багато й вони незалежні.
К. Р. Макконелл і С. Л. Брю вважають, що конку-
ренція — це наявність на ринку великої кількості неза-
лежних покупців і продавців, можливість для покупців
і продавців вільно виходити на ринок і залишати його.
Й. Шумпетер визначає конкуренцію як суперниц-
тво старого з новим, з інноваціями.
Нобелівський лауреат з економіки 1974 р., австр-
ійський учений Фрідріх А. фон Хайек відзначає, що
конкуренція — процес, за допомогою якого люди одер-
жують і передають знання. На його думку, на ринку
тільки завдяки конкуренції приховане стає явних.
Конкуренція веде до кращого використання здат-
ностей і знань. Більша частина досягнутих людських благ
отримана саме шляхом змагання, конкуренції.
Прихильники традицій не повинні нав’язувати
іншим свою ворожість до нововведень. Збиток терплять
консерватори, що роблять опір новому [7, c.14–15].
М. Портер у книзі «Міжнародна конкуренція»
відзначає, що конкуренція — динамічний процес, що
розвивається, безупинно мінливий ландшафт, на якому
з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові
виробничі процеси й нові ринкові сигменти [8].
Г. Л. Азоєв під конкуренцією розуміє суперництво
на якому-небудь поприщі між окремими юридичними
або фізичними особами (конкурентами), зацікавлени-
ми в досягненні однієї й тієї ж мети [6].
В «Сучасному економічному словнику» конкурен-
ція визначається як змагання між виробником (продав-
цем) товарів, а в загальному випадку — між будь-якими
економічними, ринковими суб’єктами; боротьба за рин-
ки збуту товарів з метою отримання більш високий до-
ходів, прибутків, інших вигід [9, с. 156].
А. Ю. Юданов стверджує, що ринкова конкурен-
ція — боротьба фірм за обмежений обсяг платоспромож-
ного попиту споживачів, що ведеться ними на недоступ-
них сегментах ринку.
Разом з тим, А. Ю. Юданов вважає, що дотепер у світі
відсутнє єдине поняття «конкуренція». Учені дотримуються
однієї із трьох трактувань конкуренції: поведінкової (бо-
ротьба за гроші покупця шляхом задоволення його потреб),
структурної (аналіз структури ринку для визначення міри
свободи продавця й покупця на ринку і способу виходу з
нього), функціональної (суперництво старого з новим, з
інноваціями, коли приховане стає явним) [4, c.16].
Метою статті є вирішення проблеми неоднозначності
тлумачення поняття конкуренції, аналіз конкурентного
законодавства України, його сильних та слабких сторін.
Завдання статті: розглянути проблемні аспекти за-
стосування терміну «конкуренція» в наукових джерелах;
сформулювати чітке визначення поняття «конкуренція»;
розглянути конкурентне законодавство України; проана-
лізувати дію конкурентного законодавства на практиці.
Основні результати дослідження: Проаналізувавши
різні трактування конкуренції можна прийти до виснов-
ку, що поняття «конкуренції» у більшості авторів харак-
теризується тільки одним з безлічі аспектів конкуренції,
установлених самими авторами, кожний у своїй галузі
дослідження. Тому вони не повною мірою відповідають
вимогам системності й комплексності.
У кожного автора свій підхід до формулювання по-
няття: один під конкуренцією розуміє суперництво фірм,
тобто юридичних осіб, інші — суперництво фізичних
осіб, треті — як наявність на ринку достатньої кількості
продавців і покупців, четверті — ситуацію, п’яті — праг-
нення, шості — процес і т. п.
Наведені поняття не охоплюють конкуренцію серед
будь-яких соціальних, виробничих і біологічних систем.
Поняття не відображають конкуренцію як єдність
статики й динаміки суперництва, виживання систем у
заздалегідь заданих або невизначених умовах.
ТКАЧЕНКО А.М.
2009/№1 159
Та ці поняття не пов’язані з законодавством, яке
регулює конкурентні стосунти на терріторії кожної ок-
ремої держави.
Проаналізувавши та згрупувавши наведені вище понят-
тя пропоную свое визначення: конкуренція — це процес
управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами у
боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних та
суб’єктивних потреб, для досягнення більших вигід, усіма
можливими методами, у рамках діючого законодавства.
У промислово розвинутих країнах ефективність
механізму конкуренції визначається дією «невидимої
руки» А. Сміта. Україна в силу об’єктивних причин у
цьому плані залишається некерованою.
Державна політика у сфері конкуренції, має свою
специфіку, зумовлену історичним розвитком конкурен-
тних відносин в Україні. З початком ринкових реформ
у незалежній Україні сформувались основи здійснення
антимонопольної політики.
Правовою основою для реалізації конкурентної
політики в Україні є законодавство про захист економ-
ічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, визначе-
них Конституцією України, і складається із законів
України «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.),
«Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.),
«Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.),
нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до
цих законів. Так було окреслено правове поле регулю-
вання конкуренції в Україні.
Конкурентне законодавство в Україні є складним.
За оцінками провідних експертів, у концептуальному
плані воно наближається до європейської моделі з ок-
ремими рисами американської моделі конкурентного
права. У багатьох країнах конкурентне законодавство
застосовується виключно до приватних суб’єктів госпо-
дарювання, у країнах, що розвиваються, та країнах з
перехідною економікою, зокрема й в Україні, — і до
державних органів. Основними правовими принципами
конкурентного законодавства є законність, гласність та
захист конкуренції на засадах рівності інтересів фізич-
них та юридичних осіб [10, c.221–223].
У Законі України «Про захист економічної конку-
ренції» визначено: економічна конкуренція (конкурен-
ція) - змагання між суб’єктами господарювання з метою
здобуття завдяки власним досягненням переваг над
іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого
споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість
вибирати між кількома продавцями, покупцями, а ок-
ремий суб’єкт господарювання не може визначати умо-
ви обороту товарів на ринку [2].
В практиці вітчизняного підприємництва викорис-
товується спеціальна «Методика визначення монополь-
ного (домінуючого) положення суб’єктів господарюван-
ня на ринку» (затверджена розпорядженням Антимоно-
польного комітету України 5.03.2002 р. №49-р), яка пе-
редбачає наступні етапи дії:
1. Встановлення об’єктів аналізу щодо визначення
монопольного (домінуючого) становища, а саме суб’єкта
господарювання (групи суб’єктів господарювання), кон-
кретного товару (продукції, роботи, послуги), який ви-
пускається, постачається, продається, придбавається
(споживається, використовується) цим (цими) суб’єктом
(суб’єктами) господарювання.
2. Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо
яких має визначатися монопольне (домінуюче) стано-
вище суб’єкта господарювання і які мають ознаки од-
ного товару, товарної групи.
3. Складання переліку основних продавців (поста-
чальників, виробників), покупців (споживачів) товарів
(товарних груп).
4. Визначення товарних меж ринку.
5. Визначення територіальних (географічних) меж
ринку.
6. Встановлення проміжку часу, стосовно якого має
визначатися становище суб’єктів господарювання на
ринку — визначення часових меж ринку.
7. Визначення обсягів товару, який обертається на
ринку.
8. Розрахунок часток суб’єктів господарювання на
ринку.
9. Складання переліку продавців (постачальників,
виробників), покупців (споживачів) товару (товарної
групи) — потенційних конкурентів, покупців, які можуть
продавати (постачати, виробляти), придбавати (спожи-
вати, використовувати) той самий або/та аналогічний
товар (товарну групу) на ринку.
10. Визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з
ринку для суб’єктів господарювання, які продають (по-
стачають, виробляють), придбавають (споживають, вико-
ристовують) або можуть продавати (постачати, виробля-
ти), придбавати (споживати, використовувати) той самий
або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.
11. Встановлення монопольного (домінуючого) ста-
новища суб’єкта (суб’єктів) господарювання на ринку.
Товарні межі ринку визначаються шляхом формуван-
ня групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у ме-
жах якої споживач за звичайних умов може легко перей-
ти від споживання одного товару до споживання іншого.
Територіальні (географічні) межі ринку певного
товару (товарної групи) визначаються шляхом установ-
лення мінімальної території, за межами якої з точки зору
споживача придбання товарів (товарної групи), що на-
лежать до групи взаємозамінних товарів (товарної гру-
пи), є неможливим або недоцільним.
Коректність визначення територіальних (географі-
чних) меж товарного ринку може бути перевірена дос-
лідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/
або міжнародної торгівлі.
Ступінь відкритості ринку щодо міжнародної,
міжрегіональної торгівлі оцінюється за показником,
який розраховується як відсоткове співвідношення суми
загального обсягу ввезення (імпорту) товару на певний
ринок з територій інших регіонів держави (інших країн)
до загального обсягу ринку.
Часові межі ринку визначаються як проміжок часу
(як правило — рік), протягом якого відповідна су-
купність товарно-грошових відносин між продавцями
(постачальниками, виробниками) і споживачами утво-
рює ринок товару із сталою структурою.
Обсяг ринку, на якому визначається монопольне
(домінуюче) становище, визначається як загальний об-
сяг надходження товару на ринок усіма суб’єктами гос-
подарювання.
Обсяг товарів (товарних груп), що продається (поста-
чається, виробляється) або придбавається (споживається,
ТКАЧЕНКО А.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ160
використовується) j-м суб’єктом господарювання, визна-
чається як загальний обсяг реалізованих або придбаних
товарів (товарних груп), що входять до товарних меж рин-
ку, протягом часу, що складає часові межі ринку.
Частка суб’єкта господарювання на ринку розрахо-
вується як співвідношення обсягів товарів (товарної
групи), що продаються (постачаються, виробляються)
або придбаваються (споживаються, використовуються)
якимсь суб’єктом господарювання до загального обсягу
ринка.
Сукупна частка на ринку декількох суб’єктів гос-
подарювання, зокрема п’яти, чотирьох, трьох та двох
найбільших суб’єктів господарювання, дорівнює сумі
часток суб’єктів господарювання.
Важливе значення має й розуміння потенційних
конкурентів. Ними вважаються такі суб’єкти господарю-
вання:
— які мають матеріально-технічну базу, кадри, тех-
нології тощо, але з різних причин не реалізують ці мож-
ливості;
— які виготовляють товари (товарні групи), що
складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на
відповідному ринку;
— нові суб’єкти господарювання, які можуть всту-
пити на ринок.
Бар’єрами для вступу потенційних конкурентів на
відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов’язані
з високою насиченістю ринку товарами (товарними гру-
пами) та низькою платоспроможністю покупців; адмін-
істративні обмеження; економічні та організаційні об-
меження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринко-
вої інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють
суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок
товару (товарної групи).
Наявність хоча б одного бар’єру вступу на ринок,
що не може бути подоланий суб’єктом господарювання
протягом 1–2 років унаслідок неможливості компенсації
за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, роз-
глядається як ознака того, що суб’єкт господарювання
не є потенційним конкурентом.
Монопольним (домінуючим) положенням суб’єкта
(суб’єктів) господарювання визнається положення,
коли:
1) доля одного суб’єкта господарювання перевищує
35 %, якщо він не довів, що: має конкурента (ов) на
ринку; випробовує значну конкуренцію унаслідок
відсутності обмеженості можливостей доступу інших
суб’єктів господарювання відносно закупівлі сировини,
матеріалів і збуту товарів, відсутності бар’єрів для всту-
пу на ринок інших суб’єктів господарювання, відсутність
пільг або інших обставин;
2) сукупна доля на ринку: трьох або двох суб’єктів
господарювання, яким на ринку належать найбільші
доля, перевищує 50 %; п’яти та чотирьох, яким належать
самі великі долі, більше 70 %, якщо вони не доказали,
що: між ними існує суттєва конкуренція; вони разом
узяті мають конкурента (ов) на ринку і випробовують
значну конкуренцію унаслідок відсутності обмеженості
можливостей доступу інших суб’єктів господарювання
відносно закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів,
відсутності бар’єрів для вступу на ринок інших суб’єктів
господарювання, відсутності пільг або інших обставин;
3) доля одного суб’єкта господарювання на ринку
менше 35 %, якщо він не спростував аргументів органів
Антимонопольного комітету України про те, що він не
випробовує значної конкуренції, зокрема, унаслідок
порівняно невеликого розміру доль ринку, що належать
конкурентам;
4) якщо два або більше суб’єктів господарювання
не спростували аргументів органів Антимонопольного
комітету України про те, що: між ними немає конку-
ренції або є незначна конкуренція; вони разом узяті не
мають жодного конкурента на ринку або не випробову-
ють значну конкуренцію унаслідок відсутності обмеже-
ності можливостей доступу інших суб’єктів господарю-
вання відносно закупівлі сировини, матеріалів і збуту
товарів, відсутності бар’єрів для вступу на ринок інших
суб’єктів господарювання, відсутності пільг або інших
обставин [4].
В той же час практичне використання Методики
стикається з певними труднощами на кожному етапі її
вживання. До цього, як вважають фахівці-практики,
приводять: значна номенклатура товарів, робіт і послуг;
специфіка кожного товару з точки зору його характери-
стик; особливості кожного товарного ринку; складна
система взаємин між суб’єктами ринку на всіх стадіях
просування товару до споживача, що виключає універ-
сальність в підходах до визначення суб’єктів господарю-
вання, які мають бути об’єктом дослідження; наявність
в практично будь-якого товару однієї або декількох груп
споживачів, які пред’являють однакові або різні спо-
живчі вимоги до даного товару; наявність у кожного
споживача власної групи взаємозамінних товарів з вра-
хуванням технологічних і цінових вимог; складність
визначення територіальних кордонів ринку із-за залеж-
ності товарного ринку від досконалості системи реалі-
зації і просування товару від виробника до споживача;
вплив на часові межі ринку сезонності виробництва і
реалізації багатьох груп товарів; складнощі з визначен-
ням ємкості ринку із-за значної долі «тіньового» секто-
ра економіки [12, c.60–61].
Одним з основних нормативно-правових актів, які
формують вітчизняне конкурентне законодавство, є
Закон України «Про захист економічної конкуренції»,
який набув чинності 2 березня 2002 р. З прийняттям
цього Закону зміщено акценти у сторону захисту кон-
курентних відносин у вітчизняній економіці.
Цей закон визначає правові засади підтримки та
захисту економічної конкуренції, встановлює перелік
дій, які є антиконкурентними, а також механізми кон-
тролю за концентрацією та розглядом заяв та справ про
надання дозволу на узгоджені дії і концентрацію
суб’єктів господарювання, вводить нові правові норми
стосовно відповідальності за порушення законодавства
про захист економічної конкуренції [10, c.225].
Нормальному розвитку конкурентних відносин
протистоять: антимонопольні узгоджені дії суб’єктів
господарювання; зловживання монопольним (доміную-
чим) становищем; анти конкурентні дії органів влади.
Протягом 2007 року органами Комітету проведено
798 перевірок дотримання вимог законодавства про за-
хист економічної конкуренції, в тому числі 589 перевірок
суб’єктів господарювання та 209 перевірок державних
органів. За результатами цих перевірок розпочато роз-
ТКАЧЕНКО А.М.
2009/№1 161
гляд 269 справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та надано 415 рекомендацій
щодо припинення дій (бездіяльності), що містили озна-
ки таких правопорушень. Крім того, внаслідок безпосе-
реднього виявлення ознак порушень законодавства про
захист економічної конкуренції працівниками органів
Комітету, в тому числі на основі аналізу інформації про
стан ринків, розпочато розгляд 742 справ про правопо-
рушення.
У звітному році до Антимонопольного комітету
України надійшло 5625 заяв та подань з приводу пору-
шень законодавства про захист економічної конкуренції.
За результатами їх опрацювання було розпочато розгляд
467 справ про правопорушення.
Протягом 2007 року на порушників законодавства
про захист економічної конкуренції було накладено
штрафи в загальному розмірі 11569,24 тис. грн. З них
26,5 відсотка загальної суми накладено за порушення у
вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів
господарювання, 39,4 відсотка — за порушення у виг-
ляді зловживань монопольним (домінуючим) станови-
щем, 3,9 відсотка — за порушення у вигляді недобро-
совісної конкуренції та 30,2 відсотка — за порушення
інших видів [5].
Узгодженими діями є укладення суб’єктами госпо-
дарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднан-
нями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша
погоджена конкурентна поведінка (діяльність, без-
діяльність) суб’єктів господарювання. Узгодженими дія-
ми є також створення суб’єкта господарювання, об’єднан-
ня, метою чи наслідком створення якого є координація
конкурентної поведінки між суб’єктами господарюван-
ня, що створили зазначений суб’єкт господарювання,
об’єднання, або між ними та новоствореним суб’єктом
господарювання, або вступ до такого об’єднання.
Антиконкурентними узгодженими діями є узгод-
жені дії, які призвели чи можуть призвести до недопу-
щення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема,
визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або
реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, техні-
ко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлен-
ня контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за тери-
торіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом
їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців
або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, кон-
курсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на
ринок;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з
іншими суб’єктами господарювання;
7) укладення угод за умови прийняття додаткових
зобов’язань, які за своїм змістом не стосуються предме-
та цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності
на ринку без об’єктивно виправданих на те причин [2].
У 2007 році виявлення та припинення антиконку-
рентних узгоджених дій суб’єктів господарювання було
визначено одним із пріоритетних напрямів діяльності
Антимонопольного комітету України. Відповідно,
кількість справ про порушення цього виду, завершених
протягом року з визнанням вчинення порушення,
збільшилася порівняно з 2006 роком більше, ніж удвічі
(з 31 до 65), загальна кількість припинених порушень
цього виду та дій, що мали ознаки таких порушень,
склала 139.
З числа виявлених та припинених у 2007 році ви-
падків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів гос-
подарювання 62 відсотки стосувалися встановлення цін.
Розподілу ринків стосувалося 8,6 відсотка, усунення з
ринків або обмеження доступу на них інших суб’єктів
господарювання — 6,5 відсотка, спотворення результатів
торгів, аукціонів, конкурсів і тендерів — 4,3 відсотка [5].
Так у 2 кварталі 2008 року Антимонопольним ко-
мітетом була розглянута справа з порушенням конку-
рентного законодавства, а саме узгоджених дій. ВАТ
«Вімм-Білль-Данн Україна», ДП «Аромат», ПП «Рось»,
ТОВ «МалКА-транс», ВАТ «Шосткінський міськмол-
комбінат» та ЗАТ «Гадячсир», починаючи з 21 жовтня
та з 1 грудня 2007 року, одночасно знижували ціни на
закупівлю молока коров’ячого незбираного для про-
мислової переробки, що закуповувалося у населення в
межах Сумської області. Таке зниження цін поступово
відбувалося з 2 грн. до 1,8–1,6–1,3 грн. за літр. При
цьому, ціни на закупівлю підприємствами молока від
сільських господарств області залишалися стабільними.
Крім того, зниження цін на закупівлю молока в насе-
лення супроводжувалося підвищенням цін на готову
молочну продукцію підприємств. При цьому на ринку
не існувало об’єктивних причин для одночасного зни-
ження закупівельних цін до однакового рівня.
Підприємства не надали підтвердження обґрунто-
ваності своїх дій. Сумське обласне територіальне
відділення Комітету такі дії шести молокопереробних
підприємств визнало порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурен-
тних узгоджених дій шляхом встановлення економічно
необґрунтованих закупівельних цін на молоко коров’я-
че незбиране для промислової переробки, що закупо-
вується у населення у межах Сумської області, що при-
звело до обмеження конкуренції на ринку без об’єктив-
них на це причин [13].
Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними
органами Антимонопольного комітету України, якщо їх
учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню
виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-
технологічному, економічному розвитку; розвитку малих
або середніх підприємців; оптимізації експорту чи
імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфіко-
ваних технічних умов або стандартів на товари; раціо-
налізації виробництва [2].
Протягом 2007 року органами Антимонопольного
комітету України розглянуті 78 заяв про надання дозво-
лу на узгоджені дії суб’єктів господарювання. За резуль-
татами їхнього розгляду у 62 випадках на здійснення
заявлених узгоджених дій було надано дозвіл. З числа
наданих дозволів дві третини стосувалися узгоджених дій
на регіональних ринках і третина — на загальнодержав-
них ринках [5].
Узгоджені дії, не можуть бути дозволені органами
Антимонопольного комітету України, якщо конкурен-
ТКАЧЕНКО А.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ162
ція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній
його частині.
Кабінет Міністрів України може дозволити узгод-
жені дії, на які Антимонопольним комітетом України не
було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій
доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів
переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Зловживанням монопольним (домінуючим) стано-
вищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господа-
рювання, який займає монопольне (домінуюче) стано-
вище на ринку, що призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або
ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи
споживачів, які були б неможливими за умов існування
значної конкуренції на ринку [2].
У 2007 році за зловживання монопольним (доміну-
ючим) становищем було розглянуто з притягненням
порушників до відповідальності 539 справ, припинено
964 випадки дій (бездіяльності).
На суб’єктів господарювання, які вчинили зловжи-
вання монопольним (домінуючим) становищем, органа-
ми Антимонопольного комітету України протягом 2006
року накладені штрафи у загальному розмірі 4559,354
млн грн, що становить 39,4 відсотка загальної суми за-
стосованих протягом року штрафних санкцій.
Найбільш поширеними видами зловживань моно-
польним (домінуючим) становищем, протягом 2007
року були зловживання цінового характеру (64,9 відсот-
ка всіх випадків), а також порушення, бездіяльність
суб’єкта господарювання, що призвела або може при-
звести до недопущення, усунення чи обмеження кон-
куренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів гос-
подарювання чи споживачів — їхня частка становила
29,4 відсотка, — а також випадки часткової або повної
відмови від реалізації товару за відсутності альтернатив-
них джерел придбання (4,3 відсотка загальної кількості
зловживань монопольним (домінуючим) становищем)
[5].
У 2 кварталі 2008 року було розглянуто справу з
порушення законодавства про захист економічної кон-
куренції ЗАТ «ЛИНІК» (м. Лисичанськ, Луганська об-
ласть) у вигляді зловживання монопольним (доміную-
чим) становищем на загальнодержавному ринку нафтоп-
родуктів, зокрема бензинів моторних.
Було встановлено, що ЗАТ «ЛИНІК» та АТ «Укр-
татнафта» займали монопольне (домінуюче) станови-
ще на загальнодержавному ринку бензинів моторних
України протягом 2007 року. Також у 2007 році ЗАТ
«ЛИНІК» здійснювало діяльність з реалізації моторних
бензинів на зовнішньому ринку, де воно відчувало знач-
ну конкуренцію з боку інших суб’єктів господарюван-
ня, і тому встановлювало ціну на моторні бензини в
умовах конкуренції. У період з листопада по грудень
2007 року ЗАТ «ЛИНІК» підвищило середньозважену
ціну на бензини моторні на ринку України на 22,8
відсотка порівняно з жовтнем 2007 року. Середньозва-
жені ціни на бензини ЗАТ «ЛИНІК» на ринку України
становили 3891,86 грн. за тонну у листопаді 2007 року,
а у грудні 2007 року — 4042,48 грн. за тонну і були
вищими за ціни на бензини, які ЗАТ «ЛИНІК» поста-
чає на експорт, на 276 та 160 грн. на тонні, відповідно,
у листопаді та грудні 2007 року.
Разом з цим, у листопаді 2007 року середньозважені
ціни ЗАТ «ЛИНІК» на моторні бензини на ринку Украї-
ни перевищили ціни на імпортовані моторні бензини на
65,5 грн. на тонні, а у грудні 2007 року середньозважені
ціни ЗАТ «ЛИНІК» на моторні бензини на ринку Украї-
ни перевищили ціни на бензини на європейському рин-
ку у цей період на 58 грн. на тонні.
Зазначені дії ЗАТ «ЛИНІК» щодо встановлення у
період з листопада по грудень 2007 року завищених цін
на бензини були визнані зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем [13].
Особливу небезпеку для розвитку конкурентних
сил представляють антиконкурентні дії органів вла-
ди, органів місцевого самоврядування, органів адм-
іністративно-господарського управління та контро-
лю. До таких антиконкурентних дій відносять прий-
няття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоря-
джень, постанов тощо), надання письмових чи усних
вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи
бездіяльність органів влади, органів місцевого само-
врядування, органів адміністративно-господарсько-
го управління та контролю (колегіального органу чи
посадової особи), які призвели або можуть призвес-
ти до недопущення, усунення, обмеження чи спот-
ворення конкуренції [2].
Протягом 2007 року органами Комітету розглянуті
із визнанням вчинення протиправних діянь 183 справи
про порушення та припинено внаслідок надання реко-
мендацій 557 дій, що мали ознаки таких порушень.
Порушення у вигляді надання окремим суб’єктам
господарювання або групам суб’єктів господарювання
переваг, які ставили їх у привілейоване становище сто-
совно конкурентів, що призводило або могло призвести
до завдання шкоди конкуренції, становлять 13,1 відсот-
ка загальної кількості антиконкурентних дій державних
органів, порушення у вигляді дій, якими створюються
непередбачені законами України заборони та обмежен-
ня самостійності підприємств, — 11 відсотків, порушен-
ня у вигляді дій, внаслідок яких окремим суб’єктам гос-
подарювання створюються несприятливі або дискримі-
наційні умови діяльності порівняно з конкурентами, —
10,2 відсотка [5].
З метою запобігання монополізації товарних
ринків, зловживання монопольним (домінуючим) ста-
новищем, обмеження конкуренції органи Антимоно-
польного комітету України здійснюють державний кон-
троль за концентрацією суб’єктів господарювання [2].
У 2007 році Антимонопольним комітетом України
розглянуті 911 заяв про надання дозволу на концентра-
цію суб’єктів господарювання. При цьому, третина заяв
(305) надійшла від іноземних інвесторів або підприємств
з іноземними інвестиціями. За результатами розгляду
зазначених заяв і справ у 719 випадках згоду на концен-
трацію було надано [5].
Прийняття цього закону усунуло суттєві прогалини
в правилах вітчизняної конкуренції, але існує низка
проблем, які необхідно вдосконалювати у чинному нор-
мативно-правовому акті, зокрема:
— Неузгодженість окремих положень цього закону
з нормативно-правовими актами господарського зако-
нодавства. Наприклад, закріплено низку термінів, які
мають відмінне визначення, ніж інші законодавчі доку-
ТКАЧЕНКО А.М.
2009/№1 163
менти («суб’єкт господарювання», «малий та середній
підприємець»).
— Розмитість, загальність та нечіткість окремих
положень цього закону. По-перше, загальними є поло-
ження щодо антиконкурентних узгоджених дій. По-дру-
ге, в законі часто трапляється слово «суттєво», яке важ-
ко оцінити, дати йому кількісну характеристику. По-
третє, Кабінет Міністрів України (КМУ) має право доз-
воляти узгоджені дії, які заборонив Антимонопольний
комітет України, якщо позитивний ефект від таких уз-
годжених дій переважає негативні наслідки обмеження
конкуренції. Але незрозуміло, за якими критеріями виз-
начатиметься позитивний ефект [10, с. 225–226].
Правові засади становлення та розвитку чесних
звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприєм-
ницької діяльності визначає Закон України «Про захист
від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. З
прийняттям зазначеного закону правове регулювання
захисту суб’єктів господарювання і споживачів від не-
добросовісної конкуренції було відокремлено від вітчиз-
няного антимонопольного законодавства.
У Законі України «Про захист від недобросовісної
конкуренції» під недобросовісною конкуренцією розу-
міється будь-які дії у конкуренції, що суперечать пра-
вилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприєм-
ницькій діяльності. В законі виділені наступні групи
порушень, що стосуються недобросовісною конкуренції:
неправомірне використання ділової репутації господа-
рюючого суб’єкта (підприємця); створення перешкод
господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі кон-
куренції та досягнення неправомірних переваг у конку-
ренції; неправомірне збирання, розголошення та вико-
ристання комерційної таємниці [1].
На території України найбільшого поширення на-
були порушення у вигляді неправомірного використан-
ня ділової репутації підприємця, найчастіше — непра-
вомірне використання чужих позначень і упаковки то-
вару, копіювання зовнішнього вигляду виробів іншого
підприємця, а також порівняльна реклама.
Прикладом недобросовісної конкуренції є розгляд
справи у 2 кварталі 2008 року про порушення законо-
давства про захист від недобросовісної конкуренції
приватним підприємством «Селена-Центр» (м. Вінни-
ця) у вигляді неправомірного використання без дозволу
уповноваженої на те особи фірмового найменування, що
могло призвести до змішування з діяльністю ЗАТ «Се-
лена» (м. Одеса).
Як встановив Комітет ПП «Селена-Центр» (м.
Вінниця) неправомірно використовувало у своєму
фірмовому найменуванні позначення «Селена», пріори-
тет на застосування якого мав відомий виробник на-
сіння — ЗАТ «Селена» (м. Одеса).
ПП «Селена-Центр» мало назву ПП «Брость» до
2006 р. Основним видом діяльності є вирощування та
реалізація насіння польових культур у Вінницькій,
Київській, Одеській та Черкаській областях.
Відповідно до матеріалів справи, ЗАТ «Селена»
працює на ринку з 2000 р. Виробляє, оброблює та реа-
лізовує насіння польових культур, а також — засоби за-
хисту рослин, мінеральні добрива. Розповсюджує свою
продукцію в Україні, займається експортом. Товариство
має виключні права інтелектуальної власності на знак
для товарів і послуг «Селена». Протягом своєї діяльності
на ринку насіння польових культур ЗАТ «Селена» набу-
ло певної ділової репутації, про що свідчить включення
товариства до міжнародного каталогу «Торгова-промис-
лова Україна», участь у державних програмах щодо за-
безпечення насінням господарств України. Крім того
товариством витрачалися кошти на розміщення рекла-
ми у засобах масової інформації, проведення рекламних
заходів, що також сприяло залученню нових клієнтів та
зміцненню ділової репутації.
Оскільки обидва підприємства здійснювали госпо-
дарську діяльність на загальнодержавному ринку насіння
польових культур і є конкурентами, то такі дії ПП «Се-
лена-Центр» не лише призводили до змішування їх
діяльності, але й вводили в оману споживачів. Тому
Комітет визнав дії ПП «Селена-Центр» у вигляді вико-
ристання без дозволу ЗАТ «Селена» позначення «Селе-
на» порушенням, передбаченим статтею 4 Закону Украї-
ни «Про захист недобросовісної конкуренції». На по-
рушника накладено штраф та зобов’язано протягом двох
місяців припинити використання позначення «Селена»,
зокрема, у встановленому порядку змінити своє найме-
нування [13].
Опасатися появи підробок, тобто копіювання чужо-
го товару без вказівки імені дійсного виробника необх-
ідно у випадку, якщо: 1) просування продукту на ринок
супроводжується масованою рекламною кампанією і
об’єми продажів постійно зростають; 2) відпускна і роз-
дрібна ціна на продукцію істотно перевищують со-
бівартість продукції, створюючи можливість здобуття
додаткового прибутку; 3) продукт реалізується через
надзвичайно розгалужену і багатоканальну збутову ме-
режу або взагалі через неорганізовану торгівлю, тобто
ринки; 4) фірма не робить жодних ефективних дій про-
ти появи фальсифікаторів.
Виявленням підробок і їх подальшою конфіскацією
займаються правоохоронні органи і Управління по за-
хисту прав споживачів. Але останнім часом боротися з
фальсифікаторами стали і самі виробники продукції.
Прийшло розуміння того, що масові вироби асоціюють-
ся у споживача з неспроможністю виробника, його не-
здатністю захистити свій товар.
Виробники використовують: 1) методи пасивного
захисту продуктів, тобто ті, на які повинен звертати увагу
сам покупець, набуваючи товару. Це — ексклюзивна тара
(упаковка), ускладнені етикетки (на плівках, з викори-
станням металографічного друку, спеціального вигляду
скретч-елементів і т. п.), голографічні наклейки. Проте,
як показує практика, жоден з методів пасивного захис-
ту товару не є тривалим і надійним.
2) активні методи боротьби з підробками — пере-
вірки представниками компаній-виробників і контролю-
ючих органів продукції, що реалізовується в торгівель-
них крапках.
Не менше значення має боротьба виробників з
контрафакцією. Проявом недобросовісної в ділових сто-
сунках є також створення перешкод господарюючим
суб’єктам і досягнення неправомірних переваг в конку-
ренції, що забезпечується самими різними способами,
наприклад, з допомогою: механізму «замовлених» пере-
вірок господарської діяльності підприємств конкурента
державними органами, сприяючих «виживанню» ком-
ТКАЧЕНКО А.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ164
панії з певного ринку: скупки акцій компанії-конкурен-
та у її співробітників, використовуючи підкуп топ-ме-
неджерів; підкупу посадових осіб; лобіювання ухвален-
ня необхідних законів у власних економічних інтересах
[12, c.69–75].
У 2007 році органами Антимонопольного комітету
України розглянуті із визнанням вчинення порушення
144 справи про недобросовісну конкуренцію, крім того,
було припинено 111 дій, що містили ознаки таких по-
рушень. На правопорушників за недобросовісну конку-
ренцію були накладені штрафи у загальній сумі 451,692
тис. грн.
Основними видами порушень у вигляді недобросо-
вісної конкуренції та дій, що мали їхні ознаки, виявле-
ними та припиненими органами Антимонопольного
комітету України у звітному році, були випадки непра-
вомірного використання ділової репутації господарюю-
чого суб’єкта (підприємця) — 68,5 відсотка загальної
кількості, а також випадки досягнення неправомірних
переваг у конкуренції шляхом порушення чинного за-
конодавства, яке підтверджене рішенням державного
органу, наділеного відповідною компетенцією, — 28,8
відсотка загальної кількості припинених випадків недо-
бросовісної конкуренції [5].
У господарському житті застосування Закон Украї-
ни «Про захист від недобросовісної конкуренції» натрап-
ляє на певні труднощі, які необхідно врегулювати. Се-
ред них:
— Низький рівень правової обізнаності підприємців
у питаннях можливого застосування законодавства до
недобросовісних дій конкурентів.
— Зміст окремих правопорушень та їх регулювання
має загальний характер. Глава друга Закону має назву
«Неправомірне використання ділової репутації господа-
рюючого суб’єкта», а всі статті (стаття 4–7) цієї глави
не мають нічого спільного з діловою репутацією.
— Загальна за змістом стаття «Порівняльна рекла-
ма», в якій не перераховано всі ті засоби, за допомо-
гою яких українські підприємці вводять в оману спо-
живачів: наприклад, про порівняння цін, які встанов-
люють суб’єкти господарювання.
Вказано лише види і зміст відповідальності, але не
визначено умов, за яких наступає відповідальність за
порушення законодавства про захист від недобросовіс-
ної конкуренції [10, 224–225].
Дієвість та ефективність функціонування конкурен-
тного середовища залежить від належного державного
контролю за сферою природних монополій. Держава
повинна звести до мінімуму негативні економічні та
соціальні наслідки діяльності суб’єктів природних мо-
нополій.
Правові, економічні та організаційні засади дер-
жавного регулювання діяльності суб’єктів природних
монополій визначено Законом України «Про природні
монополії», який було прийнято у квітні 2000 р. У нім
наголошується, що природна монополія — це стан то-
варного ринку, при якому задоволення попиту на цьо-
му ринку є ефективнішим за умови відсутності конку-
ренції унаслідок технологічних особливостей вироб-
ництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат ви-
робництва на одиницю товару по мірі збільшення об-
сягів виробництва), а товари (послуги), які виробля-
ються суб’єктами природних монополій, не можуть
бути замінені у вжитку іншими товарами (послугами),
у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку мен-
ше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), чим
попит на інші товари (послуги) [3].
Державу регулює діяльність суб’єктів природних
монополій в таких сферах: транспортування нафти і
нафтопродуктів трубопроводами; транспортування при-
родного і нафтового газу трубопроводами і його роз-
поділ; транспортування інших речовин трубопровідним
транспортом; передача і розподіл електричної енергії;
користування залізничними коліями, диспетчерськими
службами, вокзалами і іншими об’єктами інфраструк-
тури, які забезпечують рух залізничного транспорту за-
гального користування; управління повітряним рухом;
зв’язок загального користування; централізоване водо-
постачання і водовідведення; централізовані постачан-
ня тепловій енергії; спеціалізовані послуги транспорт-
них терміналів, портів, аеропортів по переліку, визна-
чуваному Кабінетом Міністрів України.
За даними Антимонопольного комітету, за підсум-
ками 2006 року близько третини всіх товарів, робіт і
послуг реалізовувалося в Україні на ринках з високим
рівнем концентрації, несприятливим для ефективної
конкуренції між підприємцями, в тому числі на ринках,
на яких діє один продавець — близько 7 відсотків, тобто
монополізований ринок. Разом із тим, за умов, коли
структура ринків не створювала істотних перешкод для
конкуренції між їхніми учасниками, реалізовувалося
понад 53 відсотки всього обсягу товарів, робіт і послуг
у ціновому виразі — це ринок чистої конкуренції. До
ринків олігополії та ринку з ознаками домінування на-
лежать відносно 14 та 26 відсотків [5].
Таке положення вітчизняні експерти пояснюють
таким чином. По-перше, всі основні досягнення вітчиз-
няною економіки в останні декілька років були отри-
мані саме за рахунок монополізації інфраструктурної і
виробничої сфери. Тому будь-які спроби в проведенні
демонополізації несли в собі ризики уповільнення зро-
стання. По-друге, монополії історично широко викори-
стовуються в невластивій для них функції вирішення
соціальних проблем (наприклад, для боротьби з
бідністю). По-третє, для уряду концентрація власності
була однією з умов збереження підконтрольності не
лише держсектора, але і всієї економіки. По-четверте,
використання монополії як джерело перерозподілу до-
ходів в комерційні сектори і створення на рівні регіо-
нальної і центральної влади механізмів лобіювання ро-
били перспективу зростання конкурентоспроможності
практично безнадійною.
Підірвати існування природної монополії може
розширення ринку і збільшення ринкового попиту. Тоді
буде потрібно додаткові підприємства з додатковими
виробничими потужностями. А природна монополія
переросте в конкурентний ринок.
Галузь є природною монополією, якщо одна —
єдина фірма забезпечує ринок яким-небудь товаром
або послугою з меншими витратами, чим це зробили
б два і більше конкурента. Така структура ринку виг-
ідна споживачам і суспільству в цілому і повинна
цілеспрямовано захищатися державою. В той же час
це монополія, і завдання держави — не допустити
ТКАЧЕНКО А.М.
2009/№1 165
зловживання нею своєю монопольною владою [12,
с. 76–78].
Законодавство у сфері природних монополій є ан-
типодом антимонопольного законодавства. Метою ос-
таннього вважається створення умов для запуску рин-
кових механізмів і подальша підтримка їх природного
розвитку. Метою ж регулювання діяльності природних
монополій є створення ефективної мобільної системи
державного регулювання природних монополій, при
якій їх суб’єкти зацікавлені діяти ефективно, не вико-
ристовуючи переваг власного монопольного положен-
ня, а їх дія на ринкову ситуацію має виключно ринко-
вий характер. Причому саме наявність природних мо-
нополій підкреслює необхідність конкуренції і перева-
ги свободи підприємницької діяльності. Отже, будучи
антиподом антимонопольного законодавства, право
природних монополій є невід’ємною частиною конку-
рентного права.
Зроблені перші спроби реструктуризації природних
монополій — розділення їх на природно-монопольну і
конкурентну складові. Мається на увазі упроваджена за
порадою західних консультантів (так звана «англійська»)
модель реорганізації електроенергетики. Примітно, що
така модель може функціонувати в будь-якій галузі. На
першому етапі відбувається виділення «мереж», або
«природно-монопольних» об’єктів, до яких відносяться
труби, дроти, рейки, телевізійні ретранслятори, злітно-
посадочні смуги і тому подібне Ці об’єкти потім об’єдну-
ються під контролем відповідного державного (регіо-
нального) органу або підприємства. А все інше працює
на комерційних підставах. У деяких галузях, наприклад
в газовій промисловості уряд не виключає поступової
приватизації газотранспортних мереж. У інших, як в
залізничному транспорті, держава не має наміру відмов-
лятися від того, чим володіє. Нарешті, для цих мереж і
експлуатуючих організацій вводиться спеціальне регулю-
вання, в першу чергу тарифне і ліцензійне. Паралельно
з цим, по мірі реструктуризації діяльності природних
монополій відбуватиметься поступова приватизація їх
багаточисельних дочірніх підприємств. Поки ці плани є
проявом «доброї волі» монополістів. Проте в умовах
дефіциту інвестицій такий поворот реформи, на думку
фахівців, може стати неминучою необхідністю [12, c.79–
82].
На сучасному етапі існує значний розрив між за-
декларованими цілями і практично запровадженими
нормами й методиками регулювання природних моно-
полій. Так, задекларовані у цьому законі принципи глас-
ності та відкритості процедур, адресності регулювання
та його спрямованості на конкретний суб’єкт природ-
них монополій не реалізовано. Передбачено створення
національних комісій регулювання природних моно-
полій, нині такий орган функціонує лише у нафтогазо-
вому комплексі й електроенергетиці — Національна
комісія регулювання електроенергетики України. У сфе-
рах зв’язку і транспорті таких комісій ще нема. Невир-
ішеною проблемою є визначення незалежних регулюю-
чих органів природних монополій у житлово-комуналь-
ному господарстві.
Вплив на розвиток вітчизняного конкурентного
законодавства матиме розробка та прийняття Конкурен-
ційного процесуального кодексу України, створення
якого передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів
України від 18 березня 2002 р. «Про схвалення Концепції
Конкуренційного процесуального кодексу України» [10,
c.227–228].
Висновок: Провідна роль у функціонуванні здоро-
вого конкурентного середовища належить державі, яка
здатна своїми економіко-правовими інструментами
створювати всі необхідні передумови для належного
розвитку конкуренції у національній економіці та забез-
печувати стійкі позиції як великим, так і середнім та
малим вітчизняним підприємствам.
Головним інструментом регулювання конкурентних
відносин з боку держави є законодавство, де окреслені
правила поведінки суб’єктів господарювання на ринку
в Україні. Основу конкурентного законодавства склада-
ють Закони України «Про захист економічної конку-
ренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про
захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні
монополії».
Конкурентне законодавство України має свої недо-
ліки, неточності, існує багато суперечностей. Тому на
даному етапі для ефективного розвитку конкуренції і
конкурентних стосунків в Україні необхідно трансфор-
мувати законодавство з цього питання. Бо його недо-
сконалість призводить до великої кількості порушень з
боку суб’єктів господарювання, які у більшості випадків
неможливо довести.
Література
1. Закон України «Про захист від недобросовісної
конкуренції» від 07.06.1996 р. №236196 //ВВР — 1996. —
№36 — С.164
2. Закон України «Про захист економічної конку-
ренції» від 11.01.2001 р. №2210-III //ВВР — 2001. —
№12 — С.64
3. Закон України «Про природні монополії» від
20.04.2000 р. №1682-III //ВВР — 2000. — № 30 —С. 238
4. Распорядження Антимонопольного Комітету Украї-
ни «Про затвердження Методики визначення монополь-
ного (домінуючого) становища на ринку» від 5 березня
2002 р. №49-р
5. Звіт Антимонопольного Комітету України за 2007 рік
6. Азоев Г. Л., Челенков А. П. Конкурентные преиму-
щества фирмы. — М., 2000. — 459 с.
7. Должанський І. З. Конкурентоспроможність
підприємства: Навчальний посібник для вузів // І. З. Дол-
жанський, Т. О. Загорна. — К.: Центр навчальної літера-
тури, 2006. — 384 с.
8. Портер М. Международная конкуренция. — М.:
Международные отношения, 1993. — 384 с.
9. Райзберг Б. А., Лазовский Л. Ш., Стародубцева
Е. Б. Современный экономический словарь. — М.: ИН-
ФРА-М, 1997. — 496 с.
10. Ревчук С. К., Сива Т. В., Ревчук Л. С. Основи те-
орії економічної конкуренції: Навчальний посібник. —
К.: Знання, 2007. — 271 с.
11. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: эконо-
мика, стратегия, управление. — М.: ИНФРА-М, 2000. —
312 с.
12. Шевченко Л. С. Конкурентное управление: Учеб-
ное пособие. — Х.: Эспада, 2004. — 312 c.
13. w.w.w.acm.gov.ua
ТКАЧЕНКО А.М.
|