Пліснеський археологічний комплекс

Пліснеський археологічний комплекс

На основі результатів польових археологічних досліджень, отриманих автором за останні десятиліття, а також аналізу джерел, сформованих нашими попередниками, в статті обґрунтовується положення про функціонування комплексу археологічних пам’яток слов’яно-руської та пізньосередньовічної доби....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Филипчук, М.А.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут археології НАН України 2010
Назва видання:Археологія і давня історія України
Теми:
Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83429
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Пліснеський археологічний комплекс / М.А. Филипчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 345-357. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-83429
record_format dspace
spelling irk-123456789-834292020-03-19T16:01:06Z Пліснеський археологічний комплекс Филипчук, М.А. Дослідження проблем середньовічної археології та історії На основі результатів польових археологічних досліджень, отриманих автором за останні десятиліття, а також аналізу джерел, сформованих нашими попередниками, в статті обґрунтовується положення про функціонування комплексу археологічних пам’яток слов’яно-руської та пізньосередньовічної доби. На основе результатов полевых археологических исследований, которые были получены автором за последние десятилетия, а также анализа источников, что были созданы нашими предшественниками, в статье обосновывается положение функциональности комплекса археологических памятников славяно-русской и познесредневековой эпохи. In the article the question of development of Plisnesko Archaeological Complex of IX—XIII centuries. It is done on the basis of sources, obtained during XIX— XX centuries, and also to the authors during 20 years. An attempt to divide the complex of sights into two periods is carried out: Slavic (IX—X centuries) and Old Russian (XI—XIII centuries). To each of them the inherent model of development. In Slavonic time a city looked as a policy, that city-state, and during Old Russian time had a burg structure. 2010 Article Пліснеський археологічний комплекс / М.А. Филипчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 345-357. — укр. XXXX-0122 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83429 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Дослідження проблем середньовічної археології та історії
spellingShingle Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Филипчук, М.А.
Пліснеський археологічний комплекс
Археологія і давня історія України
description На основі результатів польових археологічних досліджень, отриманих автором за останні десятиліття, а також аналізу джерел, сформованих нашими попередниками, в статті обґрунтовується положення про функціонування комплексу археологічних пам’яток слов’яно-руської та пізньосередньовічної доби.
format Article
author Филипчук, М.А.
author_facet Филипчук, М.А.
author_sort Филипчук, М.А.
title Пліснеський археологічний комплекс
title_short Пліснеський археологічний комплекс
title_full Пліснеський археологічний комплекс
title_fullStr Пліснеський археологічний комплекс
title_full_unstemmed Пліснеський археологічний комплекс
title_sort пліснеський археологічний комплекс
publisher Інститут археології НАН України
publishDate 2010
topic_facet Дослідження проблем середньовічної археології та історії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83429
citation_txt Пліснеський археологічний комплекс / М.А. Филипчук // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 345-357. — укр.
series Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv AT filipčukma plísnesʹkijarheologíčnijkompleks
first_indexed 2025-07-06T10:11:41Z
last_indexed 2025-07-06T10:11:41Z
_version_ 1836891978898341888
fulltext 345 На  основі  результатів  польових  археологічних  досліджень,  отриманих  автором  за  останні  деся- тиліття, а також аналізу  джерел,  сформованих  нашими попередниками, в статті обґрунтовуєть- ся  положення  про  функціонування  комплексу  ар- хеологічних пам’­яток слов’­яно-руської та пізньосе- редньовічної доби.  К л ю ч о в і      с л о в а: Пліснеськ, модель міста,  політична модель, слов’­янський період, давньорусь- кий період, українська мова Прикарпаття, канави,  вали.  Давній Пліснеськ досліджується ще з 1810 р. Результати пошукових робіт, отримані за останні десятиліття, дають вагомі підстави стверджувати, що це не одна пам’ятка, а ці- лий комплекс, тобто сукупність різних видів пам’яток слов’яно-руського а також пізньосе- редньовічного часу, залишки яких збереглися на території і в околиці сучасного хутора Пліс- несько — складової с. Підгірці Бродівського району Львівської області (рис. 1, 2). Дослід- ження того чи іншого виду пам’яток стало го- ловною причиною появи в науковій літературі таких назв як: літописний Пліснеськ; городище Пліснесько; слов’яноруське городище побли- зу с. Підгірці; latopissowyj Plesnisk, grodziskо і cmentarzyskо w Podgorcach і т. д. і т. п., ос- кільки фахівці свою увагу акцентували на тих результатах, які найкраще підходили до їхніх версій, гіпотез, теорій тощо. До речі, результа- ти дослідження Пліснеська часто поставали і продовжують поставати в історичних інтерпре- таціях як додаток до чогось більш важливого, унікального, або ж їм відводиться роль з пери- ферійної пам’ятки часів давньоруської (і тіль- ки) держави. Більше того, нові дані, отримані нами тут за останні два десятиліття, не зовсім вписуються у існуючу модель появи ранньосе- редньовічних укріплених центрів на території Південно-Східної та навіть Центральної Єв- ропи. Систематичні пошукові роботи і застосуван- ня нових та удосконалення відомих методів формування джерельної бази, дають обґрунто- вані підстави розглядати в Пліснеську рештки кожної, окремо взятої, пам’ятки в комплексі з іншими, враховуючи при цьому їхні просторо- во-часові рамки. За останніми даними початки заселення території, де локалізовано літопис- не місто Пліснеськ, припадає на кінець VIIІ ст. Впродовж тривалого часу тут функціонували: культове місце в урочищі «Оленин Парк» — кінець VIIІ — X ст.; слов’янське городище полісного типу в урочищах: «Побіч», «Поділ», «Кецарки», «Оленин Парк», «Замчисько», «Ви- соке городиско», «Поруби» — ІХ—Х ст.; давнь- оруське городище (залишки літописного міста Пліснеськ) в урочищах: «Оленин Парк», «Зам- чисько», «Високе городиско» — ХІ—ХІІІ ст. та курганного могильника в ур. «Поруби» — ХІ — початку ХІІ ст; Підгорецький («здавна імено- ваний Пліснеський») монастир в урочищах: «Оленин Парк» та «Високе городиско» — ХІІ— ХVІІІ ст. Важливо, що всі пізніші від культово- го місця пам’ятки (залишки літописного міста, курганний могильник та монастир) знаходять- ся в межах укріпленої території слов’янського городища ІХ—Х ст. І лише частина курганних захоронень перекриває лінію захисту остан- нього з напільної (північної) сторони. Іншими словами, в межах зазначеної території зберігся комплекс асинхронних, генетично споріднених археологічних пам’яток матеріальної і духов- ної культури, для кожної з яких притаманні: специфічна топографія, планіграфія і стратиг- рафія, форма та функція, а також місце в сис- М. А.  Ф и л и п ч у к  (Л ь в і в) пЛІСНЕСЬКиЙ АРХЕОЛОГІЧНиЙ КОМпЛЕКС Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 346 темі заселення цього мікрорегіону протягом того чи іншого часу. Як показали результати польових досліджень останніх років, найрані- шою пам’яткою є культове місце слов’янського часу (рис. 3). Ділянка, де воно розташоване, знаходиться за 300 м на північний схід від дерево- обробного цеху хутора Пліснесько, в урочищі «Оленин Парк». Його від- крито експедицією Інституту архео- логії ЛНУ імені І. Франка в 2009 р. у рамках пілотного проекту «Архео- логічний кадастр України (Львівсь- ка область)». Пам’ятка займає ви- кінчення мисового підвищення з ледь помітною південно-східною експозицією. Площа поширення культурного шару має видовжену (наближену до овалу) форму, яка добре вписується у конфігурацію ландшафту. По периметру культове місце обмежоване синхронними? та асинхронними земляними насипа- ми. За попередніми підрахунками його площа сягає близько 0,3 га. Оскільки впродовж ХІХ—ХХ ст. на території пам’ятки неодноразово проводилися безсистемні дослід- ження, то в окремих місцях верхня частина культурного шару поруйно- вана аж до лесової підоснови. Так, на початку вісімдесятих років ХІХ століття свої пошуки тут здійсню- вав польський археолог Т. Земенць- кий. Він провів шурфування «головної части- ни міста», при цьому як і його наступники по завершенню польових досліджень не виконав жодних консерваційних робіт. Окрім невелич- ких повідомлень у ZWAKу (Ziemięcki 1984, s. 89—93), де побіжно зазначено про місця його досліджень, матеріали в науковий обіг так і не були введені, а речовий матеріал осів в музеях та приватних колекціях Львова і Кракова. В 1905—1907 рр. розкопки в «Олениному Парку» проводив К. Гадачек (Janusz 1918, s. 286—287) Детальна інформація про характер знахідок, віднайдених ним, практично відсутня. В 1948 році в південній частині пам’ятки шурфування проводив І.Д. Старчук (Старчук 1952, c. 379— 394). Як зазначав дослідник, тут він виявив культурний шар з чорних та темно-сірих гумус- них суглинків, в якому траплялися каміння, фрагменти керамічного посуду та вугілля. Впродовж 2007 та 2009 рр. під час рекульти- ваційних робіт у нижній частині культурного шару, на глибині 0,65—1,3 м від рівня сучасної поверхні відкрито залишки вівтаря, наземно- Рис. 1. Місцезнаходження Пліснеського археологіч- ного комплексу Рис. 2. План Пліснеського археологічно- го комплексу 347 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс го будинку-контини та «жертовного поясу», тобто слов’янських культо- вих язичницьких об’єктів останньої чверті І тис. н. е. В них виявлено керамічний посуд, прикраси, ливар- ні формочки, скрамасакс і окремі поховання людських черепів. Стра- тиграфічні спостереження та рухо- мий матеріал дають підстави попе- редньо віднести це культове місце до останньої чверті І тис. н. е. (кін. VIIІ—X ст.). Слов’янське городище ІХ—Х ст. займає циркоподібну улоговину Го- логоро-Кременецького кряжу між сс. Підгірці Бродівського та Гутище Золочівського районів (див. рис. 1, 2). Його південно-західні межі сяга- ють перших житлових будівель ху- тора Пліснесько, які знаходяться лі- воруч автодороги Золочів — Броди. Далі, оборонні лінії охоплюють схи- ли пагорбів, що простягаються пара- лельно до зазначеної дороги. Західні межі городища проходять по схилу підвищення та днищу глибокого яру. З північної, напільної сторони, межа пам’ятки окреслена валом та ровом, який проходить через урочище «По- руби» («Погреби») вздовж дороги, що веде від автотраси Золочів-Броди до сучасних будівель Підгорецького монастиря. Зі сходу пам’ятка обмежена глибоким яром («Ки- царки»), котрий простягається праворуч доро- ги Золочів-Броди. Окреслена ділянки, в т. ч. й мисове підвищення, де знаходиться найбільша кількість ліній захисту складають територію слов’янського городища ІХ—Х ст. (рис. 2). Варто зазначити, що городище має полісну структуру 1 з усіма її складовими та неукріп- леними синхронними селищами вздовж р. За- хідний Бужок. На нашу думку, під поняттям «поліс» (місто-держава) слід розуміти особливий 1. Відомо, що зародження і формування ранньо- середньовічних слов’янських городищ є однією з найскладніших та дискусійних проблем не лише у вітчизняній, але й в європейській медієвістиці. На- самперед це зумовлене різними концептуальним позиціями у вивченні цього типу пам’яток. Однією з таких позицій є судження про полісну їх структуру. Незважаючи на те, що полісна модель була обґрун- тована понад півтора століття тому (під різними ку- тами зору), основні її положення серйозно й досі не сприймаються в наукових колах. Навіть спроби су- часних дослідників (В.В. Мавродіна, Г.Л. Курбатова, Й.Я. Фроянова, Е.Д. Фролова та ін.) інтерпретувати давньоруські городища ІХ-XII ст. як міста-держави, більшість фахівців вважають неприйнятними, хоча теоретично вони є досить таки актуальні і, поза вся- кими сумнівами, заслуговують на увагу. вид цивільної громади — соціальний організм, що складає органічну єдність (ціле) укріплених та відкритих поселень і характеризується спе- цифічною матеріальною базою — земельною власністю в її суперечливій, двоєдиній формі; цивільним інститутом з властивими йому форма- ми самоуправління громадського колективу (на- родні збори, народне ополчення, виборні органи влади) та певним чином обмеженою, великою за розмірами територією і населенням. А тому, про- блема зародження та функціонування городищ полісного типу в досліджуваному регіоні перед- бачає розгляд трьох основних питань: 1) соціаль- но-економічних підоснов тогочасного суспільства на початковому етапі; 2) головних факторів і на- прямків розвитку цього процесу; 3) формування полісу як структурної одиниці слов’янської спіль- ноти і елементів його прояву в археологічних джерелах (Филипчук 1996, с. 87—88). Власне всі ці аспекти можна простежити на матеріалах слов’янського Пліснеська та інших великих за площею городищ українського При- карпаття (Коростоватої, Ревного І-Б, Старого Збаража, Стільського та ін). На користь зазна- ченого твердження в Пліснеську свідчать: вели- чина площі пам’ятки і її топографія, загальна планувальна структура, характер забудови, ук- ріплень тощо (Филипчук 1993, с. 22—23; 1994а, Рис. 3. План мисової частини Пліснесь- кого археологічного комплексу Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 348 с. 9—11; 2002, с. 197—220; та ін.). «Зовнішня» лінія оборони (незалежно від місцезнаходжен- ня) однакова за конструкцією дерев’яно-земля- ного валу (дерев’яна стіна із земляним відко- сом та наземними прибудовами із внутрішньої сторони, які не складають суцільної лінії забу- дови), віднайденим там рухомим матеріалом та характером припинення функціонування (Фи- липчук 1991, с. 11—18; 1998, с. 256, 260, 263, 265—266; 1998а, с. 281—283). Так, в районі т.зв. «Подолу» на рівні денної поверхні часу функ- ціонування лінії захисту, відкрито синхронну щодо укріплень житлову споруду (Филипчук 1991, с. 5—6; 1998, с. 256—259; 1998а, с. 281), яка подібно до валу була знищена пожежею. Іншими словами нами вста- новлено наявність слов’янської лінії захисту та синхронної за- будови. Аналогічну конструк- цію (дерев’яна стіна із земля- ним відкосом та наземними прибудовами із внутрішньої сторони) мали: ранні етапи 5-ої (ур. «Високе городиско») (Филипчук 2008, с. 15—16) та 7-ої (ур. «Замчисько») (Филип- чук 2002, с. 212) ліній захисту, тобто тих фортифікаційних споруд, які були досліджені нами в межах верхньої ділян- ки городища. Тут, на укріпле- них ділянках також виявлено одночасову забудову житлово- господарськими комплексами. До речі, частину так званих «внутрішніх» валів та ровів треба віднести до слов’янського часу і за зовнішніми пара- метрами. Наприклад, для 2—4 ліній захисту, що знахо- дяться на плато, притаманні: 1) ширина збереженої основи земляного насипу — 8 м, ви- сота — 1—1,5 м; ширина рову (до розкопок) — 6 м, глиби- на — 0,8 м; незначні злами лінії захисту через кожні 12— 14 м та наперед визначена їхня планувальна структура: вони проходять паралельно до зовнішньої лінії захисту з напільної сторони (яка пере- кривається курганними на- сипами), добре вписуючись у конфігурацію ландшафту. Ін- шими словами, т.зв. «зовніш- ня» та деякі «внутрішні» лінії захисту мають не лише одна- кові параметри та конструкцію, але й функціо- нували в один і той же час. Ще дві лінії оборони (№ 5 в ур. «Високе горо- диско» та № 10 в ур. «Оленин Парк»), що вив- чалися нами протягом останніх років, хоча й мають інші параметри та конструкцію, проте відносяться до Х ст. Так, оборонний вал ран- нього етапу в ур. «Оленин Парк» складалася з: зовнішнього земляного насипу, зміцненого в межах гребеня валу кам’яною стіною (крепі- дою), до якої з внутрішньої сторони були при- будовані дерев’яні кліті (Филипчук 1994, с. 14). Подібна конструкція виявилась аналогічною до головного фортифікаційного рубежу Рев- нянського городища (Тимощук 1976, с. 132). Рис. 4. План і профіль оборонної лінії № 5 за результатами дослід- жень 2007 року 349 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс Надзвичайно важливими виявилися і ре- зультати досліджень 5-ої лінії захисту протя- гом 2007—2009 рр. Ранній (І етап) слов’янської оборонної лінії представлений глеєво-лесовим лінзоподібним насипом, який за своїми пара- метрами та структурою збігається з тими, що були виявлені під час дослідження «зовнішніх» ліній захисту у 1990 році. Ширина збереженої земляної основи становила 6, а максималь- на висота — 1,3 м (рис. 4). Біля внутрішнього підніжжя валу, на рівні тогочасної поверхні виявлено фрагменти ранньокружального ку- хонного посуду, який за всіма параметрами можна віднести до кінця ІХ ст. (Филипчук 2008, с. 10—11) Згодом, цей вал було трохи зні- вельовано і поверх нього споруджено руштові конструкції, забутовані лесом і глеєм, деструк- ції яких зафіксовані на довжину 11 та ширину 2,7 м, тобто так звані «опорні стіни». Відстань між ними становила 1,3 м (рис. 4, 5). У розко- пах 2007—2008 рр. виявлено залишки трьох опорних стін. Вони складають певну систему, тобто споруджені через кожні 1,3 м. Віддаль між їхніми гребенями складає 4 м. Простір ут- ворений такою системою розташування опор- них стін виявився залишками бойових камер (довж. — 11, шир. — 1,3 і вис. — 1,7 м). Почи- наючи з вершини валу в напрямку напільної (зовнішньої) сторони камера має незначний розхил, тобто в плані набуває форми трапеції. Рис. 5. План обо- ронної лінії № 5 та інших (асинх- ронних) об’єктів за результата- ми досліджень 2008 р. Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 350 При цьому, її максимальна ширина зростає до 2,5 м. На нашу думку ця частина об’єкта ви- конувала роль бійниці. Із західної та східної сторін її стіни обкладені дерев’яними плахами, а з напільної — кам’яною крепідою, що простя- гається паралельно до гребеня валу (рис. 6). Варто зауважити, що висота збереженої части- ни крепіди в межах отвору бійниці не виступає над її долівкою. В той же час, у межах гребеня валу, опорні стіни (в т. ч. й західна та східна стіни бійниць) з’єднані горизонтально покла- деними балками (шир. 0,35 м), які могли бути внутрішніми стінами так званих заборол, дов- жиною 4 і шириною — 2 м (Филипчук 2008, с. 11—13). Вони й складали верхній рівень оборонної лінії, до якої вели східці, збудовані на похилій поверхні опорних стін. Варто та- кож наголосити, що на гребені валу, в межах кожної із опорних стін, збереглися великі ка- мені, ймовірні залишки фундаментів веж. Як Рис.  6. Зведений план об’єктів на місці досліджен- ня оборонної лінії № 5 за 2007— 2009 рр. 351 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс показали стратиграфічні і планіграфічні спос- тереження, всі ці об’єкти є взаємопов’язані і складали один синхронний комплекс (рис. 6). Цікаво, що бойові камери з бійницями, які розташовані між опорними стінами, та залиш- ки заборол на вершині валу могли мати різне оборонне призначення: перші використовува- тися для лучників, другі — списометальників. Таке припущення знаходить своє підтверд- ження не лише в параметрах та місцезнаход- женні зазначених об’єктів, але й добре спів- відноситься з відстанями до найближчого (напільного по відношенню до даного) валу з ровом (70 м) та палісаду (40 м), що знаходиться посередині. Час функціонування та загибелі оборонних камер з бійницями і заборол був встановлений за допомогою стратиграфічних спостережень та датуючого матеріалу, віднайденого «in situ». Так, опорну стіну та «нижню» бойову камеру пе- рерізало житло початку ХІ ст., яке вдалося ви- явити під час розкопок 2007 році (перевідкрито у 2008 р.). А це означає, що охарактеризований оборонний комплекс припинив своє функціону- вання в кінці Х ст. Підтвердженням висловле- ного можуть слугувати знахідки кружального керамічного посуду на долівці бойової камери, який поза всякими сумнівами треба віднести до кінця Х ст. Важлива і така деталь: культурний шар ХІІ ст., виявлений у підніжжі валу, пере- криває оборонні споруди ІХ, Х та житло ХІ ст. Отже, вперше 5-а оборона лінія була спорудже- на в ІХ ст. Протягом Х ст. на її місці збудовані бойові камери з бійницями, розмежовані опор- ними стінами та забароли і вежі. Вони припи- нили своє функціонування у зв’язку з походом Володимира Святославовича. В наступні часи ця лінія захисту (як і багато інших) вже не функціонувала. Висловлене дає підстави не лише переглянути твердження про те, що пло- ща літописного Пліснеська в давньоруський час сягала 60 га (вона була значно менша), але й під новим кутом зору розглядати структуру городища слов’янського часу. Так з часом фун- кціонування оборонних ліній (ІХ—Х ст.) тісно пов’язується й система забудови житловими та господарськими спорудами, а також об’єктами іншого призначення в межах укріплених ді- лянок, в т. ч. і центральної. Тривалі спосте- реження над залишками житлових споруд дозволяють стверджувати, що від них зберег- лися земляні котловани із майже стандартни- ми розмірами — 3,2—3,4 × 3,2—3,4 м, пічка- ми-кам’янками в одному із кутів, стабільною глибиною (земляного котловану) — 0,7—0,9 м від рівня тогочасної поверхні, штучним наро- щенням земляних стін шириною — 1—1,2 м та збереженою висотою до 0,2—0,5 м. Вони, як правило, розташовані невеликими групами, по 3—5 в кожній на віддалі 5—7 м одне від одно- го. Відстань між групами складала 30—40 м. Такий характер жител і їхнє планування є ти- повими для селищ і городищ полісної структу- ри, які досліджувалися нами та нашими попе- редниками в Стільську, Ревно І-Б, Ширівцях І, Солонську, Старому Збаражі, що функціонува- ли на завершальних етапах останньої чверті І тис. н. е. Крім того, в межах укріпленої території Пліснеська, а саме на дитинці та між 4 і 5 лініями захисту, знаходяться кремаційні мо- гильники — невід’ємна складова плануваль- ної структури городищ полісної структури. До речі, подібна ситуація щодо місцезнаходжен- ня ґрунтового кремаційного могильника спос- терігається в Ревному І-Б (Тимощук, Русанова, Михайлина 1981, с. 87; Тимощук 1982, с. 183— 184; Михайлина, Тимощук 1983, с. 217—218; Михайлина 1997, с. 72; 2008, с. 232) та Старому Збаражі (Ягодинська 1994, с. 141; 1995, с. 66). Таким чином, на користь висунутої гіпоте- зи про полісну модель Пліснеського городи- ща в слов’янський час, свідчать: обмеження лініями захисту значної за розмірами заселе- ної території; різні конструкції і, як наслідок, функції «зовнішніх» та «внутрішніх» оборонних ліній; місце некрополя в межах укріпленої те- риторії. Звичайно, що планувальна структура Пліснеська в слов’янський час є ще до кінця не вивченою. Однак, зазначене вище дозволяє не лише віднаходити прямі аналогії на інших городищах Прикарпаття, але й певним чи- ном доповнювати їх, поки що нез’ясованими в Пліснеську елементами (поява індивідуальних дворів, ремісничі осередки тощо). Протягом ІХ—X ст. Пліснесько було полісом, тобто міс- том-державою із притаманною для цього виду укріплень планувальною структурою і соціаль- ним устроєм. Під час походу Володимира на хорват (992—993 рр.) (Літопис Руський 1989, с. 68) городище було спалене 1. Городище (літописного пліснеська) ХІ—ХІІІ ст. займає південну частину мисового підвищення в урочищах: «Оленин Парк», «За- мчисько» та «Високе городиско». Із східної, пів- денної та західної сторін воно оточене стрімки- ми схилами, а з північної — потрійною лінією оборони (рис. 2, 3). В підніжжі зазначеного підвищення, у межах слов’янського городища, знаходяться супутні, до літописного Пліснесь- ка, неукріплені синхронні селища. Пам’ятка представлена залишками давньо- українського міста Пліснеськ, яке згадується двічі в літописах під 1188 і 1232 роками (Літо- пис Руський 1989, с. 347, 390) і в «Слові о полку Ігоревім» (Слово о полку Ігоревім 1999, с. 31). В літописі під 1188 роком говориться про те, що «Роман (волинський князь Роман Мстисла- вович — курсив М. Ф.) тим часом випросився 1. Про цілковите знищення Пліснеська в кінці Х ст. свідчать сліди пожежі всіх на сьогодні досліджених ліній захисту — «зовнішніх» і тих, що оточували ми- сову частину городища. Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 352 у тестя свого Рюрика [піти] на Галич, кажучи йому: «Ведуть мене галичани до себе на княжін- ня. Пусти-но зі мною сина свойого Ростислава». І Рюрик послав із ним сина свого і Славна Бо- рисовича, воєводу. Роман тоді вперед послав воїв до [города] Пліснеська 1, щоб вони спершу напали на Пліснеськ. Але вони [городяни], за- перлися, а угри й галичани заскочили їх, [воїв Романових], коло Пліснеська, тих захопили, а другі втекли» (Літопис Руський  1989, с. 347). Другий запис припадає на квітень 1233 року: «А як з’явилась трава, то Данило пішов із бра- том і з Олександром [до города] Пліснеська. І, прийшовши, він узяв його од [бояр] Ярбузови- чів 2 здобич велику і вернувся у Володимир» (Літопис Руський 1989, с. 390). Тут літописець сповіщає про похід на Пліснеськ князів Дани- ла Галицького та Олександра Белзського і про їх перемогу над пліснеськими боярами Арбу- зовичами, які не хотіли визнавати їхню владу над собою. Князі взяли в Пліснеську велику здобич і повернулися до Володимира-Волинсь- кого. В «Слові о полку Ігоревім» про Пліснеськ згадується у тій частині твору, де розповідаєть- ся про зловіщий сон князя Святослава, напе- редодні невдалого походу руських князів проти половців. Автор «Слова…» називає окремі пліс- неські урочища (Слово … 1999, с. 31), назви яких у зміненому вигляді збереглися ще й досі (дебра Кисаня — суч. Кицарки, Плеснеск — суч. хут. Пліснесько тощо). У свій час з при- воду згадки про Пліснеськ у «Слові…» серед істориків і лінгвістів розгорілася гостра дис- 1. В Іпатіївському списку «Пръсньскоу», «Пресне- скъ», у Хлебниковському «Плъснескь», «Плъсне- скоу», «оу Плънска». 2. В Іпатіївському списку пліснеські бояри названі «Аръбоузовичи», у Хлєбниківському «Яръбоузови- чи». кусія. Так, Н.В. Шарлемань (Шарлемань 1950, с. 211), а за ним і П.А. Раппопорт (Раппопорт 1965, с. 93—94) вважали, що повідомлення в «Слові…» не має відношення до досліджуваної нами пам’ятки. Натомість М.П. Кучера обґрун- товано довів, що мова йде саме про Пліснесь- ко Галицької землі (Кучера 1959, с. 132—145; 1962, c. 3—56). На початку ХІ ст., у верхній частині на плато постало давньоруське місто, площа якого є дис- кусійною. Безперечно, що його оборонні рубежі спорудили на місці окремих не функціоную- чих слов’янських ліній захисту. З цього часу починається давньоруський період в історії лі- тописного Пліснеська. Місто будується за бур- гівським (замковим) зразком: дитинець — по- сад — окольний город, іншими словами воно має тричленну структуру. Результати багаторічних досліджень дають нам підстави виділити два етапи розвитку давньоруського Пліснеська: перший охоплює початки ХІ — першу третину ХІІ, а другий — другу третину ХІІ — середину ХІІІ ст. Протягом першого етапу місто складалося з дитинця, посаду та передмістя (окольної час- тини). Невід’ємною складовою цього комплек- су був курганний некрополь, що знаходився на північ від міських стін в ур. «Поруби». Дитинець розташовувався в ур. «Замчисько» і займав пло- щу 2,8 га (рис. 2, 3). Протягом ХІ — на початках ХІІ ст. його територія була забудована заглиб- леними житловими спорудами значно більших розмірів ніж в слов’янські часи (Филипчук 2000, с. 251—252). Так, глибина земляного котловану помешкань сягає від 1,5 до 1,8 м від рівня сучас- ної поверхні, довжина збільшується до 5—5,5 м, а ширина — до 4—4,5 м. Печі-кам’янки станов- лять: 1,8—1,9 м довжини; 1,5—1,7 м ширини та 0,9—1 м висоти. Незважаючи на таке зростання параметрів конструктивний тип споруд і їхні пропорції залишаються незмінними. Варто за- уважити, що на досліджених ділянках дитинця, а також і передмістя (на «Подолі») вдалося від- крити не так уже й багато цих жител. Тому про- стежити якусь систему забудови в цей час поки що неможливо. Як вказують стратиграфічні спостереження, в останній чверті — кінці ХІ ст. починається трансформація заглиблених житлово-госпо- дарських споруд в наземні: зменшується глиби- на земляних котлованів, видозмінюється їхня форма (замість квадратної з’являється прямо- кутна), а разом з цим і розміри. Змінюються опалювальні пристрої, а на фінальній стадії трансформації і конструктивні особливості дерев’яних стін (Филипчук 2000, с. 251—252). Швидше за все в цей час формується вулична забудова. Еволюція опалювальних споруд, тоб- то трансформація печей-кам’янок в купольні, спричинила появу нових (приземистих) форм кухонних горщиків з короткими шийками та різким переходом до випуклих тулубів, оскіль- Рис. 7. Мармурова плита з напи- сом про заснування Підгорецько- го монастиря 353 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс ки новий тип печей передбачав інший принцип приготування їжі. Отже, цей етап складається з двох фаз, які досить добре простежуються в динаміці нерухомих та рухомих арте-фактів. Другий етап давньоруського Пліснеська характеризується значним економічним під- несенням, що яскраво відображено в мате- ріальній та духовній культурі. Перш за все це проявляється у планувальній структурі дитин- ця та середгороддя (посаду). Як було зазначе- но вище, в другій третині ХІІ ст. на дитинці з’являється новий тип житлово-господарських споруд. Це будівлі наземного типу з каркасно- стовповою конструкцією стін та глинобитними купольними печами. Швидше за все в цей час формується вулична забудова, на що вказує їхнє розташування (Старчук 1948; Филипчук 1994, с. 3—4, рис. 3, 4; фото 1—4; 2000, с. 255— 257, рис. 3—4). Як бачимо, впродовж І та ІІ етапів давнь- оруського періоду спостерігається еволюція житлово-господарського будівництва, їхньо- го планування тощо. До речі, динамізм І ета- пу проявляється і в духовній культурі: в цей час проходить зміна поховального обряду (від язичницького до християнського). Яскравим свідченням висловленого є функціонування курганного могильника з кремаційними та інгумаційними похованнями в ур. «Поруби» (Ziemięcki 1982, s. 58—61; 1983, s. 41—50; 1984, s. 87—99; Старчук 1946). Він розташований в північній частині комплексу. Площа його по- ширення перекриває зовнішню лінію захисту слов’янського городища ІХ—Х ст. З північної сторони (в кінці минулого століття) частину могильника зруйновано глиняним кар’єром цегельного заводу, а з південної — знищено розкопками скарбошукачів та дослідників у ХІХ—ХХ ст. та оранкою. На сьогодні тут налі- чується 142 насипи, з яких близько 70 мають зовнішні ознаки руйнувань, завданих скарбо- шукачами (рис. 2, 7). Могили представлені ку- полоподібними насипами, часто з малим ровом біля підніжжя. Їхня середня висота сягає 1, а діаметр — від 4 до 10 м. Насипи віддалені один від одного на 2 і більше метрів, але є випад- ки, коли вони сходяться підосновами. Першу наукову інформацію про цей могильник мож- на почерпнути з коротких повідомлень Т. Зе- менцького, де дослідник акцентував увагу на приблизному місцезнаходженні досліджува- них могил, з поданням їхньої окружності та ви- соти і максимально, як для того часу, поданні словесних характеристик залишків поховань й супровідного матеріалу. При цьому слід за- значити, що чимало поховань, і перш за все ін- гумаційних, були вже поруйновані до початку розкопок, або ж зовсім відсутні під насипами. Від поруйнованих — збереглися лише окремі частини скелетів, а в «порожніх» — виявлено залізні цвяхи (очевидно від домовин), уламки керамічного посуду, вугілля. Незважаючи на такий стан справ, вченому вдалося виявити два типи поховань: підкурганні кремаційні та підкурганні інгумаційні. Тут слід додати, що в окремих, менших за розмірами могильних на- сипах, він нічого не віднайшов, навіть слідів людських кісток (мається на увазі інгумацій- них — М. Ф.). До подібного висновку дійшов і І. Старчук. У 1946 р. він дослідив один курган- ний насип, де виявив, як зазначає дослідник, частково тілопальний ритуал (Старчук 1950, с. 386). Отже, в різних частинах могильника фахівці відкрили значну кількість кремацій- них підкурганних поховань, які за супровод- жуючим матеріалом (керамікою) належать до ХІ ст. Разом з тим, переважна більшість поховань були інгумаційними, при чому, окрім одинич- них, траплялися й парні, які виявились особ- ливо багатими на знахідки. Так, в південно- західній частині могильника Т. Земеньцький виявив два парні поховання. Описуючи їх, він зосередив основну увагу на переліку суп- ровідного інвентарю. За його словами «в ме- жах чоловічого поховання віднайдено дротяну кольчугу і залишки шкіряного пояса, в роті — золоту бляшку, а поруч з ним — залізний меч, рештки двох дерев’яних відер, точильний бру- сок та кістяну ручку ножа. Слід зазначити, що в одному із відер знаходилися кості тва- рини. На шиї жіночого кістяка було намисто, на правій руці — бляшаний золотий браслет, а з лівої сторони — глиняний горщик із їжею» (Ziemięcki 1984, s. 87—99). Ось як згодом пояснював походження цих поховань Я. Пастернак: «Це були парні похо- вання варязьких дружинників у дерев’яних коморах під могильними насипами. В одному з них, біля монастиря оо. Василіян, обидва кіс- тяки, чоловічий та жіночий, мали в роті золоті бляшки, які первісно були, мабуть, покладені на закриті вуста покійників. Крізь закриті зо- лотом вуста — вірили тоді — душа не може повернутися в тіло і зробити його живим мер- цем-упирем. На грудях в обох кістяків лежали срібні хрестики, отже були це вже християни. Біля них виявлено різні особисті прикраси та залишки двох дерев’яних відер, колись, ма- буть, з харчами. Подібне поховання, датова- не варязьким мечем Х ст., знайдено і в другій могилі» (Пастернак 1948, с. 140—141). З твер- дженням вченого щодо походження поховань важко не погодитись. Але наведене датування є більш ніж дискусійне. По-перше, навіть візу- альні спостереження однозначно вказують, що в цьому місці, тобто в ур. «Поруби», курганні насипи перекривають зовнішню лінію оборони (вал і рів). По-друге, вал з ровом в ур. «Поруби» та на «Подолі» становлять зовнішню лінію за- хисту (рис. 2). Вони подібні навіть за зовніш- німи ознаками. По-третє, параметри і конс- трукція залишків земляного насипу, а також віднайдений керамічний матеріал з розкопок Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 354 І. Старчука в ур. «Поруби» (1946 р.) виявилися аналогічними до тих оборонних споруд та ру- хомих артефактів, які ми отримали під час до- сліджень 1990 р. на «Подолі». А стратиграфічні спостереження та характер матеріалу віднай- деного нами в оборонних приміщеннях «in situ» дали підстави констатувати, що ця лінія за- хисту припинила своє функціонування в кінці Х ст. (Филипчук 1993, с. 22—23; 1994а, с. 9—11; 1998а, с. 281—282). Важливими аргументами підтвердження асинхронності функціонування оборонної лінії та могильника, слугує і супровідний матеріал з підкурганних інгумаційних поховань: здебіль- шого уламки та фрагменти керамічного ку- хонного посуду, менше — прикраси, предмети побуту, озброєння тощо. Однак, саме на основі аналізу озброєння дослідники відносили цей могильник до слов’янського часу (Ziemięcki 1882, s. 59—60; Пастернак 1948, с. 147; Leńłczyk 1930, s. 369—371; Кирпичников 1966, с. 78— 79). Як виявилося під час подальшого опрацю- вання супровідного матеріалу і, зокрема, при- крас, всі вони датуються ХІ—ХІІ ст., при тому, що на більшості з них простежуються варязькі впливи (Пастернак 1948, с. 147—148; Leńłczyk 1930, s. 369—371; Livoch 2005, s. 6—12; 2006, s. 458—459). Зазначене датування досить крас- номовно підтверджують прикраси, віднайдені в підкурганних похованнях Т. Земенцьким 1, детальне опрацювання яких останнім часом здійснив Радослав Лівох (Livoch 2005, s. 6—12, ryc. 1—12; 2006, s. 458—459, ryc. 1—14). Серед них на увагу заслуговують: перстень з великої могили № 2, перстень з могили під валом або окремої могили, браслет і перстень з великої могили № 1 (парне поховання). Всі ці та інші прикраси з розкопок курганного могильника фахівці датують ХІ—ХІІ, а то й ХІІІ ст. Отже, некрополь разом з давньоруським городищем і прилеглими до нього селищами складає один комплекс. Цікавий погляд щодо появи курганного мо- гильника в Пліснеську висловив Б. Томенчук. Він вважає, що підкурганні поховання нале- жали представникам військової києво-волин- ської дружини і членам їх сімей (Томенчук 1996, c. 111—113; 2000, с. 236). За його схемою еволюція поховальних пам’яток для Галиць- ко-Буковинського Прикарпаття співпадає з різними етапами одержавлення зазначених земель. Появу різночасових підкурганних типів поховань вчений пов’язує з тим, що га- лицькі землі декілька разів включались в процеси формування давньоруської держа- ви — Київської Русі, і при цьому стверджує, що вони не були характерними для місцевого 1. Останнім часом світ побачили публікації ювелір- них прикрас, віднайдених Т. Земенцьким, які збері- гаються у фондах Інституту археології Краківського університету. поховального обряду, а відображали різні ета- пи одержавлення і феодалізації хорватських земель великокиївськими князями, зокрема: а) в кін. ІХ — поч. Х ст. — як наслідок військо- вого походу князя Олега (885 р.); б) в кін. Х— ХІ ст. — як наслідок військового походу князя Володимира Святославовича (русько-хорватсь- ка війна 992—993 років). Крім того, дослідник вказує на два основні шляхи одержавлення хорватських земель, які починались у Пліс- неську і рухались на захід (Перемишль) і на південь до Дністра (Теребовля, Галич, Ревне) (Томенчук 1996, c. 111—113; 2000, с. 240—241). В другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. на території галицьких земель з’являється цілий ряд нових князівських замків, населення яких користувалося підкурганними похованнями по обряду тілопокладення. Це був, на думку Б. Томенчука, період третього, внутрішнього одержавлення, яке проводилось Ростиславича- ми під час формування Галицького князівства (Томенчук 1996, c. 111—113; 2000, с. 240—241). Можна цілковито погодитися з думкою Я. Пастернака та Б. Томенчука щодо прина- лежності могильника скандинавській дружині, яка перебувала на службі у київських князів, проте не слід відкидати й того, що з перебігом асимілятивних процесів, таких «чистих» похо- вань не було, хоча до третини-середини ХІІ ст. (часу масового впровадження ґрунтового інгу- маційного обряду поховання) для цієї категорії населення продовжують функціонувати під- курганні інгумаційні захоронення з пережит- ками язичництва, мається на увазі наявність супровідного матеріалу — посуду з їжею. Отже, курганний могильник в ур. «Поруби» є невід’ємною складовою бургівської структури Пліснеського городища в ХІ — середині ХІІ ст. (дитинець — посад — окільне місто + курган- ний некрополь). Адже власне ця модель харак- терна для підкорених Києву міст. Отримані матеріали дають підстави вважати, що під час приєднання «окраїнних земель» до Київської держави, правляча верхівка намагалася змі- нити все, що якось нагадувало про попередній спосіб життя, в тому числі і місцеву язичниць- ку ідеологію (культи, обряди, традиції тощо). Разом з тим, протягом зазначеного перехід- ного етапу, місцеве населення продовжува- ло хоронити своїх одноплемінників за старим традиційним звичаєм, залишивши після себе ґрунтові кремаційні поховання, пошуки яких є надзвичайно актуальними. Важливою складовою планувальної структу- ри дитинця і посаду у другій половині ХІІ ст. (ІІ етап) є інгумаційні ґрунтові могильники. І це не випадково. Як показали результати дослід- ження наших попередників, а також і власні, в середині ХІІ ст. в Пліснеську, як і в регіоні взагалі, спостерігається масове впровадження християнства і, зокрема, перехід до захоронення в ґрунтових могилах. В цьому плані зв’язуючою 355 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс ланкою для вивчення еволюції поховального об- ряду є ґрунтові інгумаційні могильники на ук- ріпленій території городища ХІІ—ХІІІ ст. Ґрунтові тілопокладення в Пліснеську ви- явлено в чотирьох місцях: двох — на т. зв. cередгородді і по одному — на дитинці та в ур. «Церквиська». Вони закладалися на місці нефункціонуючих заглиблених (ІХ—ХІІ ст.) та наземних (поч. ХІІ ст.) жител, господарських ям, майстерень тощо (Старчук, Пастернак 1940, с. 1—24; Старчук 1948, с. 1—18; Филип- чук 1994, с. 3—4, рис. 3, 4; фото 1—4; 2000, с. 255—257, рис. 3—5). Як відомо, кладовища в цей час знаходилися максимально близько до культових споруд, тобто були «при церков- ними дворами». Наявність чотирьох могильни- ків вказує на те, що поряд з ними мають бути залишки давньоруських церков. Яскравим під- твердженням сказаного є могильник на дитин- ці. За попередніми підрахунками, протягом ХХ—ХХІ ст. тут відкрито понад 170 ґрунтових інгумаційних поховань. Як правило, всі вони були без інвентарні і мали західну орієнтацію. У південно-західній частині кладовища (там, де виявлено асинхронні тіло покладення) в культурному шарі віднайдено чимало знахі- док культового призначення, долівкові різно- колірні полив’яні керамічні плитки, культовий інвентар тощо (Филипчук 1994, с. 7). До цього слід додати, що аналогічна ситуація спостері- галася і в ур. «Церквиська», де Р.С. Багрій ви- явив залишки фундаментів великої кам’яної споруди (церкви?) та поховань поблизу неї (Багрий 1971, с. 111—114; Багрій, Овчінніков 1991, с. 11—13). Зміна поховального обряду, тобто поява ґрун- тового могильника, в першу чергу на дитин- ці, тісно пов’язується із зміною планувальної структури давньоруського Пліснеська. Мова йде про ґрунтовий інгумаційний могильник ХІІ—ХІІІ ст., що тут знаходився. В цей час пере- будовуються масивні оборонні лінії захисту, які оточують дитинець. Внутрішня забудова цент- ральної частини міста має рядовий характер, тобто наземні житлові споруди, які з’явилися протягом другої третини ХІІ ст., розташовані рядами. Із закладенням церкви та кладовища територія, зайнята під цивільну забудову, пос- тупово скорочувалася. Поява ґрунтових інгу- маційних могильників у Пліснеську (середина ХІІ — середина ХІІІ ст.) свідчить про повне під- корення міста великокнязівському Києву в усіх сферах, в тому числі й духовній. Якщо курганні насипи ще певною мірою зберігають язичниць- кі традиції, то поява ґрунтових тіло покладень свідчить про майже повну зміну релігійно- культурних орієнтирів та впровадження хрис- тиянської ідеології. Згодом, з середини ХІІ ст. на території дитинця та в середгородді жителі літописного Пліснеська будують церкви і за- кладають поряд з ними християнські кладови- ща. З другої половини ХІІ ст. планувальна струк- тура давньоруського міста дещо видозмінила- ся. До дитинця, посаду та окільного города тре- ба долучити й монастир. Ще в позаминулому столітті в церковній літературі його називали: підгорецький («здавна іменований пліс- неський») монастир. За попередніми дани- ми час заснування припадає на кін. ХІІ ст. В першу чергу це засвідчують писемні та лінг- вістичні джерела. Так, з давнім Пліснеськом пов’язана й легенда про княжну Олену, і зокре- ма про те, що вона заснувала тут монастир. Як вказував у свій час Р. Заклинський (Заклинсь- кий 1906, с. 12—15) під час побудови теперіш- нього монастиря (1706 р.) на кам’яній плиті в монастирській церкві є напис: «GELSISSIMA PRICIPISSA HELENA M • DUCIS WSEWOLDI FILIA • ANNO 1180 • HOC MONASTERIUM PRIMO FUNDAVIT: …» («Вдячна княжна Оле- на, дочка князя Всеволода, у 1180 році цей мо- настир вперше заснувала»). До речі, ця марму- рова плита із написом латинською мовою, ще й зараз збереглася на лівій (внутрішній) стіні монастирської церкви (рис. 7). Дослідники припускають, що основою для запису, який ви- конано на початку XVIII ст., ймовірно слугував давніший текст, який міг зберігатися в попе- редній церкві. Базуючись на результатах археологічних до- сліджень та топонімічних даних в кінці ХІІ ст. монастирська територія, швидше за все, знахо- дилася в ур. «Оленин Парк». Під час проведен- ня рекультиваційних робіт у 2007 р. експеди- ція Інституту археології ЛНУ імені І. Франка під керівництвом М.А. Филипчука виявила в «Олениному Парку» ймовірні залишки куль- тової споруди. Вони представлені заповнен- ням, у вигляді шару чорних гумусних суглин- ків з включеннями вугілля, дрібного каміння, фрагментів керамічних виробів, віднайдених на долівці та двома паралельними канавами, т. зв. «фундаментними ровами» (шир. 0,60 і глиб. 0,30 м), що були заповнені камінням се- редніх розмірів. Долівку, яка займала простір між канавами (шир. 2 м), виявлено на глибині 0,20 м від рівня сучасної поверхні. Складаєть- ся враження, що вона була вимощена плитким каменем та (або) долівковою плиткою, оскіль- ки саме цей матеріал траплявся тут найчасті- ше. Ще два фрагменти плитки і мідне окуття вітражу віднайдено у «фундаментному рові» з південної сторони. Керамічний посуд із запов- нення споруди репрезентований фрагментами і уламками кухонних горщиків ХІІ—ХІІІ ст. Охарактеризовані залишки деструкцій об’єкта та виявлений в ньому рухомий матеріал дають певні підстави віднести його до будівель куль- тового призначення. Ймовірно — це залишки монастирської дерев’яної церкви ХІІ—ХІІІ ст. (Филипчук 2007, с. 23—26), оскільки вона зна- ходиться саме в «Олениному Парку». Вже через рік, поблизу цього ж місця, у верхній частині Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс 356 культурного шару віднайдено хрестик-енкол- піон. У 2007 році, під час рятівних археологічних робіт, навпроти дзвіниці монастирської церк- ви експедицією під керівництвом Н.М. Білас виявлено фундаменти та підвальні приміщен- ня великої кам’яної церкви, яка поза всякими сумнівами була попередницею сучасної, тобто могла функціонувати з середини XVII до кінця XVIII ст. Додаткові обстеження та розвідки проведені експедицією Інституту археології ЛНУ імені І. Франка в рамках пілотного проекту «Ар- хеологічний кадастр України /Львівська об- ласть/», дозволили відкрити залишки ще двох монастирських церков. Фундаменти однієї з них віднайдено поблизу старого монастирсько- го цвинтаря, за 150 м на північ від сучасної монастирської церкви. Тут збереглися кам’яні фундаменти церкви, поряд з якими віднайдено так звані «ризькі гроші» кінця XVI — середини XVII ст. Фундаменти наступної будівлі (можли- во культового) призначення відкрито у північ- но-західній частині урочища «Високе городис- ко», за 300 м на схід від сучасного монастиря. Тут, на місці від нівельованої площадки, розм. 28 × 9 м, відкрито фундаментний рів і кам’яну кладку в ньому (західна стіна), уламки битої цегли пальчатки та керамічний посуд XІV — поч. XV ст. Перелічені вище залишки церков з великою долею вірогідності можна віднести до функціонування Пліснеського монастиря з кін- ця ХІІ ст. — до кінця XVIII ст. Отже, в світлі нових археологічних пошуків пліснеський археологічний комплекс — це су- купність пам’яток слов’яно-руської та пізньо- середньовічної доби: культових об’єктів, горо- дищ, могильників, селищ, які протягом того чи іншого періоду були складовими певної моделі поселенської структури. У слов’янський час, тобто протягом VIII—ІХ ст. в ур. «Оленин Парк» діяло культове язичницьке місце, яке в період розбудови і функціонування городища полісного типу (ІХ—Х ст.), ймовірно було його структурним елементом. В кінці Х ст., під час військового походу Володимира Великого в Прикарпатські землі, слов’янське городище було спалене, а на його місці збудоване горо- дище бургівського (замкового) типу та прилег- лі селища, які безперервно функціонували з початку ХІ до середини ХІІІ ст. У давньорусь- кий час чітко простежуються два етапи роз- витку Пліснеська: перший охоплює початки ХІ — першу третину ХІІ, а другий — другу третину ХІІ — середину ХІІІ ст. Протягом пер- шого етапу місто складалося з дитинця, посаду та передмістя (окільної частини). Невід’ємною складовою цього комплексу був курганний не- крополь, що знаходився на північ від міських стін в ур. «Поруби». Другий етап давньорусь- кого Пліснеська характеризується видозміною планувальної структури, і виглядає наступним чином: дитинець — посад — окільний город + монастир. Джерела, сформовані на основі досліджень пліснеського археологічного комплексу, дають змогу простежити еволюцію оборонних укріп- лень, житлового та господарського будівництва, поховального обряду, матеріальної і духовної культури в цілому протягом ІХ—ХІІІ ст., а це в свою чергу дозволяє з нових теоретико-мето- дологічних позицій висвітлювати господарські, соціальні та етнокультурні процеси на мікро-, мезо- та макрорегіональному рівнях. Багрий Р.С. Исследования древнего Плеснеска // АО 1970 г. — М., 1971. — С. 111—114. Багрій Р.С., Овчинніков О.Г. Нові матеріали до вив- чення літописного Пліснеська // Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. — Львів, 1991. — С. 11—13. Заклинський Р. Поясненнє одного темного місця в Слові о полку Ігоревім (Передрук з «Діла»). — Львів, 1906. — С. 12—18. Кирпичников  А.Н. Древнерусское оружие. Мечи и шабли ІХ—ХІІІ вв. — Вып. 1. — М.; Л., 1966. Кучера М.П. Древній Пліснеськ // АП УРСР. — 1962. —Т. 12. — С. 3—56. Кучера М.П. Основні етапи розвитку стародавнього Пліснеська // МДАПВ. — 1959. — С. 132—145. Літопис Руський за Іпатським списком / Переклав Л. Махновець. — К., 1989. Михайлина  Л.П. Населення Верхнього Попруття VIІІ—Х ст. — Чернівці, 1997. Михайлина Л.П. Слов’яни VIІІ—Х ст. між Дніпром і Карпатами. — К., 2008. Михайлина Л.П., Тимощук Б.А. Славянские памят- ники бассейна Верхнего Прута VIІІ—Х вв. // Славя- не на Днестре и Дунае. — К., 1983. — С. 217—218. Пастернак Я. Літописний город Пліснеськ і пробле- ма варягів у Галичині // Науковий Збірник УВУ. — V. — Мюнхен, 1948. — С. 138—148. Раппопорт  П.А. К вопросу о Плеснеске // СА. — 1965. — № 4. — С. 93—94. Слово о поході Ігоревім Ігоря сина Святославового внука Олегового (переклад  Павла  Салевича). — Львів, 1999. Старчук І., Пастернак Я. Полеві шкіци городища Пліснесько село Підгірці — р-н Олесько Львів. об- ласті. 1940 р. // Архів І.Д. Старчука. Старчук І.Д. Розкопи на городищі Пліснесько (По- леві рисунки) 1947—1948 рр. // Архів ІА НАНУ. — Оп. 5. — Од. Зб. № 48/395. Старчук  І.Д. Розкопки городища Пліснесько в 1947—1948 рр.// АП УРСР. — К., 1952. — Т. 3. — С. 379—394. Старчук  І.Д. Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р. // АП УРСР. — К., 1955. — Т. 5. — С. 32—35. Старчук  І.Д. Розкопки на городищі Пліснесько // АП УРСР. — К., 1949. — Т. 1. — С. 76—85. Тимощук Б.А. Давньоруська Буковина. — К., 1982. Тимощук Б.А. Слов’яни Північної Буковини. — К., 1976. Тимощук Б.А., Русанова И.П., Михайлина Л.П. Ито- ги изучения славянских памятников Северной Бу- ковины // СА. — № 2. — 1981. — С. 80—93. Томенчук Б.П. Три періоди одержавлення Галиць- кої землі (Галицько-Буковинське Прикарпаття) за матеріалами некрополів ІХ—ХІІ ст. // Археологічні 357 Филипчук М.А.  Плісненський археологічний комплекс студії. — Київ; Чернівці, 2000. — № 1. — С. 235— 243. Томенчук Б.П. Три періоди розвитку Галича в світлі нових археологічних досліджень // Тези доповідей української делегації на VI міжнародному конг- ресі слов’янської археології. — К., 1996. — С. 111— 113. Филипчук  М.А. Генезис прикарпатських городищ VIІІ—X ст. з позицій полісної структури суспільства // Тези міжн. конф. «Еволюція розвитку слов’янських градів VIІІ—XІV ст. у передгір’ї Карпат і Татр». — Львів, 1994(а). — С. 9—11. Филипчук М.А. Дослідження літописного Пліснесь- ка у 2000 р. // Археологічні дослідження Львівського університету. — Вип. 5. — Львів, 2002. — С. 197— 220. Филипчук  М.А. Дослідження стародавнього Пліс- неська у 1990 р. // Волино-подільські археологічні студії. — Львів, 1998. — С. 256—278. Филипчук М.А. Звіт про археологічні дослідження Бродівського загону Львівської госпдоговірної ар- хеологічної експедиції у 1990 р. на території кол- госпу «Дружба» в зоні меліоративних робіт (околиці Пліснеського городища)// Архів ІА НАН України — Львів, 1991. Филипчук М.А. Звіт про археологічні дослідження госпдоговірної археологічної експедиції Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у 1993 р. на території Пліснеського городища.// Архів ІА НАН України — Львів, 1994. Филипчук М.А. Звіт про археологічні розкопки на території літописного Пліснеська у 2007 році // Архів ІА ЛНУ ім. І. Франка — Львів, 2008. Филипчук М.А. Звіт про археологічні розкопки на території Підгорецького замку, Пліснеського горо- дища та розвідки у Львівській області у 2004 році // Архів ІА ЛНУ ім. І. Франка. — Львів, 2005а. Филипчук  М.А. Звіт про археологічні розкопки Пліснеського городища у 2008 році // Архів ІА ЛНУ ім. І. Франка — Львів, 2009. Филипчук М.А. Керамічний посуд з поселень Рай- ковецької культури українського Прикарпаття (проблеми хронології і періодизації) // Carpatica — Карпатика. — Вип. 33.: Давнина і сучасність. — Уж- город, 2005. — С. 122—133. Филипчук  М.А. Пліснеський археологічний ком- плекс: стан і перспективи дослідження // Волино- подільські археологічні студії. — Львів, 1998а. — С. 279—286. Филипчук М.А. Про появу наземних жител раннь- осередньовічної доби в українському Прикарпат- ті // Археологічні студії. — № 1. — Київ; Чернівці, 2000. — С. 244—261. Филипчук М.А. Проблема хронології та періодизації слов’янських старожитностей українського Прикар- паття другої половини І тис. н. е. // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. — Чернівці, 2000а. — С. 36—46. Филипчук М.А. Слов’янський період в історії Пліс- неська // Тези міжн. конф. «Галицько-Волинська де- ржава: передумови виникнення, історія, культура, традиції». — Львів, 1993. — С. 22—23. Филипчук  М.А. Слов’янські поселення VIІІ—X століть в Українському Прикарпатті: Дис. … канд. іст. наук. — Львів, 1996. Шарлемань  Н.В. «Дебрь Кисаня». «Слово о полку Игореве» (сборник исследований и статей). — М.; Л., 1950. — С. 206—221. Ягодинська М.О. Слов’яни (VI—ІХ ст. н. е.) // Тер- нопілля: сторінки історії. — Тернопіль, 1995. — C. 57—68. Ягодинська М.О. Слов’янський могильник біля Ста- рого Збаража // Джерело, № 1. — Тернопіль, 1994. — С. 137—153. Janusz  B. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. — Lwów, 1918. Leńłczyk G. Trzy miecze Wikińskie w zbiorach Muzeum archeologji przedhistorycznej Polskiej Akademji Umiejętności w Krakowie // Księga pamiątkowa ku uczczeniu siedemdziesiątej rocznicy urodin prof. dr. Włodzimierzа Demetrykiewiczа red/ J. Kostrzewski, Poznań, 1930. — S. 369—371. Livoch  R. Zabytki z wykopalisk T. Ziemięckiego w latopissowym Plesnisku // Матеріали конференції «Ольжичі читання». — Пліснеськ, 2005.— S. 5— 12. — Ryc. 1—12. Livoch  R. Wczesnośredniowieczne ozdoby rąk z grodziska і cmentarzyska w Podgorcach na Ukraine // Swiat słowian wczesnego średniowiecza.—Szczecin- Wroclaw, 2006. — S. 457—463. — Ryc. 1—14. Ziemięcki Т. Sprawozdanie z wycieczki archeologicznej w roku 1881 dokonanej // ZWAK. — Kraków, 1882. — S. 58—61. Ziemięcki Т. Sprawozdanie z wycieczki archeologicznej w roku 1882 dokonanej // ZWAK. — Kraków, 1883. — S. 41—50. Ziemięcki Т. Sprawozdanie z wycieczki archeologicznej w roku 1883 dokonanej // ZWAK. — Kraków, 1884. — S. 87—99. М. А.  Ф и л и п ч у к  пЛиСНЕСКиЙ АРХЕОЛОГиЧЕСКиЙ КОМпЛЕКС На основе результатов полевых археологических исследований, которые были получены автором за последние десятилетия, а также анализа источни- ков, что были созданы нашими предшественника- ми, в статье обосновывается положение функцио- нальности комплекса археологических памятников славяно-русской и познесредневековой эпохи. M. А.  F y l y p c h u k  PLISNESKO ARCHAEOLOGICAL COMPLEX In the article the question of development of Plis- nesko Archaeological Complex of IX—XIII centuries. It is done on the basis of sources, obtained during XIX— XX centuries, and also to the authors during 20 years. An attempt to divide the complex of sights into two periods is carried out: Slavic (IX—X centuries) and Old Russian (XI—XIII centuries). To each of them the in- herent model of development. In Slavonic time a city looked as a policy, that city-state, and during Old Rus- sian time had a burg structure.

Схожі ресурси