Малинське городище древлян

У статті аналізуються матеріали розкопок городища у м. Малині на Житомирщині. Зроблено висновок, що найраніші укріплення у регіоні розселення літописних древлян виникають не пізніше VIII ст....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Звіздецький, Б.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2010
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Memoria
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83469
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Малинське городище древлян / Б.А. Звіздецький // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 534-540. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-83469
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-834692015-06-20T03:01:48Z Малинське городище древлян Звіздецький, Б.А. Memoria У статті аналізуються матеріали розкопок городища у м. Малині на Житомирщині. Зроблено висновок, що найраніші укріплення у регіоні розселення літописних древлян виникають не пізніше VIII ст. В статье анализируются материалы раскопок городища в г. Малин на Житомирщине. Сделан вывод о том, что наиболее ранние укрепления в регионе расселения летописных древлян возникают не позднее VIII в. The paper analyses artifacts of excavations from Malyn Site of Ancient Settlement in Zhytomyr region. It is assumed that earliest fortresses are appears in an areal of Drevlyans settling in 8th cent. 2010 Article Малинське городище древлян / Б.А. Звіздецький // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 534-540. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0122 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83469 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Memoria Memoria
spellingShingle	Memoria Memoria Звіздецький, Б.А. Малинське городище древлян Археологія і давня історія України
description	У статті аналізуються матеріали розкопок городища у м. Малині на Житомирщині. Зроблено висновок, що найраніші укріплення у регіоні розселення літописних древлян виникають не пізніше VIII ст.
format	Article
author	Звіздецький, Б.А.
author_facet	Звіздецький, Б.А.
author_sort	Звіздецький, Б.А.
title	Малинське городище древлян
title_short	Малинське городище древлян
title_full	Малинське городище древлян
title_fullStr	Малинське городище древлян
title_full_unstemmed	Малинське городище древлян
title_sort	малинське городище древлян
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Memoria
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/83469
citation_txt	Малинське городище древлян / Б.А. Звіздецький // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 534-540. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT zvízdecʹkijba malinsʹkegorodiŝedrevlân
first_indexed	2025-07-06T10:14:01Z
last_indexed	2025-07-06T10:14:01Z
_version_	1836892125334077440
fulltext	534 У статті аналізуються матеріали розкопок городища у м. Малині на Житомирщині. Зроблено висновок, що найраніші укріплення у регіоні розсе- лення літописних древлян виникають не пізніше VIII ст. К л ю ч о в і с л о в а: Малин, древляни, городи- ще, оборонний вал, культурні нашарування, куль- тура Лука Райковецька, траншея, кераміка, жит- ло, материк. Регіональне вивчення поселень залишається одним з найважливіших завдань слов’яно-русь- кої археології. За останні десятиліття польові дослідження городищ досить активно прово- дилися у Придніпров’ї, Північній Буковині й Дніпровському Лівобережжі, тобто в ареалах розселення племен літописних полян, хорватів та сіверян відповідно. На племінній території древлян, яка в давнину обіймала поліські райо- ни сучасної Київщини та Житомирщини, увага вчених сконцентрувалася на вивченні відкри- тих сільських поселень і курганних некрополів. Нехтування такою інформативною категорією пам’яток, як городища, призвело до того, що в деяких узагальнюючих працях з’явились ап- ріорні твердження, що древляни не мали влас- них фортець аж до X ст., а інтенсивне фортифі- каційне будівництво розпочалося тут лише наприкінці X — початку XI ст. (Гончаров 1963, с. 310—311; Русанова 1973, с. 9). Однак ще П.М. Третяков, провівши 1940 р. розвідки у деяких поліських районах Право- бережжя України, ототожнював деякі відкриті ним городища з ранніми «градами» літописних древлян. Одним з найдавніших він вважав Ма- линське городище (Третьяков 1951, с. 64—68). Подібних висновків дійшов й М.П. Кучера піс- ля розвідки 1973 р. (Кучера 1984, с. 24). З метою перевірки даних попередніх до- слідників і одержанні додаткової інформації у 1987 р. загін ІА АН України під керівництвом автора провів стаціонарні розкопки Малинсь- кого городища. Основна мета робіт полягала у визначенні часу виникнення й хронологічних рамок функціонування цього укріплення Місто Малин, районний центр Житомирської обл., розташоване на берегах р. Ірші, лівого притоку р. Тетерів. Городище знаходиться в 3 км вниз по течії р. Ірші від сучасного місько- го центру. Укріплення займає мисоподібний виступ лівого корінного берега. Воно овальне у плані, розмірами 55 × 60 м, площею трохи більше 0,3 га. З усіх боків городище оточене природними перешкодами: глибокими ярами з стрімкими схилами, руслом Ірші. Лише вузень- ка перемичка у північно-східній частині з’єднує його з плато корінного берега. Оборонний вал захищає городище з напільного північно-схід- ного боку. Зазначимо, що північний відтинок валу значно поступається розмірами східному. Так, зі сходу його висота сягає 2 м при ширині основи 8—10 м, а з півночі висота не перевищує 1 м при ширині основи 3—6 м. Схили городища з усіх боків досить стрімкі, місцями ескарповані й густо заросли кущами та деревами. Півден- но-західна стрілка мису підмита повеневими водами Ірші. Висота майданчика городища над рівнем ріки сягає 15—20 м. Городище майже по центру перерізане траншеєю шириною 5—7 і глибиною 2,5—3 м. Траншея проходить май- же точно по лінії захід—схід, поділяючи, таким чином, майданчик на дві рівновеликі части- ни — північну та південну. У північній частині, неподалік в’їзду, добре помітна прямокутна у плані западина, розмірами 7 × 7 м. Ймовірно, це сліди шурфу П.М. Третякова 1940 р. Б. А. З в і з д е ц ь к и й МАЛиНСЬКЕ ГОРОДиЩЕ ДРЕВЛЯН 535 Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян Основні об’єми робіт були сконцентровані у південній прирічній частині. Тут закладено розкоп розмірами 4 × 10 м, орієнтований дов- гою віссю по лінії північ—південь. Стратиграфія розкопу така: до відмітки 0,2— 0,4 м по всій площі залягав шар дуже твердої за консистенцією спресованої темно-сірої землі, насиченої залишками будівельного сміття (би- тою цеглою, шматками глини і вапна, дрібним камінням). Серед будівельного сміття трапля- лися уламки полив’яних та неполив’яних ка- хлів, вкритих рельєфним рослинним орнамен- том; кераміка XVI—XVIII ст., бите гутне скло, а також знахідки більш раннього часу — фраг- менти давньоруського посуду XII—XIII ст. й ліпного слов’янського культури Лука-Райко- вецька (рис. 1, 2). На глибині 0,3—0,4 м залягав шар спресова- ної материкової жовтої глини потужністю 0,6— 0,7 м. У цьому прошарку речові знахідки були практично відсутні, за виключенням кількох невеликих фрагментів кахлів та вкраплень шматків деревного вугілля. Під глиною на глибині 1 м залягав прошарок інтенсивно- го гумусу, який на відмітці 1,4—1,6 м плавно переходив у світло-сірий материковий пісок. У гумусному шарі на відмітці 1,2 м кількісно переважали пізньосередньовічні матеріали. Нижче вони були відсутні. У північній частині розкопу на глибині 1,2—1,4 м більшість стано- вили фрагменти слов’янських ліпних та ран- ньокружальних посудин, а біля самого дна, на глибині 1,4—1,7 м, — давньоруського часу. Тут знайдено кілька фрагментів скляних браслетів і типовий монгольський наконечник стріли — зрізень у вигляді вузької витягнутої лопаточки з тупокутним вістрям. Ці речі надійно датують найглибший культурний пласт Малинського городища часом не пізніше середини XIII ст. Стратиграфія південної частини розкопу дещо інша. Тут з рівня 0,4—0,6 м простежува- лась пізня яма, у заповненні якої різночасові знахідки виявилися перемішаними. У перед- материковому шарі на глибині близько 2 м ви- явлено фрагменти кераміки і речі кінця XIX — початку XX ст. Керамічний матеріал виявлений в межах розкопу № 2 представлений фрагментами Рис. 1. Керамі- ка з Малинсь- кого городища Рис. 2. Кераміка з Малинського городища Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян 536 ліпних посудин культури Лука-Райковець- ка, давньоруськими гончарними посудинами ХІІ—ХІІІ ст. та пізньосередньовічними кера- мічними виробами (рис. 3—5). Таким чином, результати досліджень півден- ної частини городища переконливо засвідчу- ють його неодноразові перепланування. Вони відбувалися як у ХІІ—XIII ст., так і у пізніший час. Завдяки цьому найраніші культурні на- шарування лежать у перевідкладеному стані. Потужний шар материкової глини, що пере- криває давньоруський та пізньосередньовіч- Рис. 3. Кераміка з Малинського городища Рис. 4. Кераміка з Малинського городища Рис. 5. Кераміка з Малинського городища 537 Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян ний горизонти, вказує на його відносно нещо- давнє походження. Найімовірніше, це викид з траншеї, що перерізає городище навпіл. За 150 м а схід від укріплення частково збе- реглися поміщицькі будівлі магнатів Гижиць- ких, зведені у другій половині XIX ст. Мабуть саме у цей час майданчик городища викорис- товувався для господарських потреб земле- власників. Викид з траншеї значно збільшив загальну потужність шару й знівелював рівень південної та північної частин укріплення. Південна частина майданчика дуже рівна. І тільки її крайня південно-західна стрілка на- багато нижча Перепад висот становить близь- ко 2 м Тут помітна кругла в плані западина діаметром близько 6 м. Це залишки стародав- нього колодязя, який заплив землею. Саме тут між колодязем та стрімкими схилами до р. Ір- ші закладено шурф розмірами 4 × 4 м. Спочатку характер нашарувань був повніс- тю аналогічний попередньому розкопу. До гли- бини 0,2 м йшла темно-сіра спресована земля з залишками будівельного сміття. Під нею за- лягав шар материкової жовтої глини. Після її вибірки з’ясувалося, що більшу частину площі шурфу займав прошарок жирного темного гу- мусу, а у північно-західній частині — шар тем- но-сірого сильно перепаленого піску з частими вкрапленнями деревного вугілля. При розчистці ділянки темного гумусу на глибині 1 м виявлено залишки дуже погано збереженої масивної печі. Безпосередньо до неї примикала овальна у плані припічна яма-за- глиблення з похилим дном, опущена в материк на 0,5 м нижче основи печі. У заповненні при- пічної ями знайдено численні фрагменти дав- ньоруської кераміки XII—XIII ст., прясло з ро- жевого овруцького пірофіліту, а також велику кількість залізних шлаків. Ідентичні знахідки трапилися при виборці заповнення темного гу- мусу навколо печі. Отже, досліджений об’єкт можна інтерпре- тувати як залишки залізоплавильної майстер- ні. Природно, через незначні розміри шурфу об’єкт не увійшов до нього повністю, тому важ- ко говорити про його первісні розміри. Можли- во, північно-східна частина майстерні знищена колодязем, який примикав майже впритул до шурфу; південна частина підмита й впала до Ірші. Подібні виробничі комплекси відомі на городищах літописного Городеська на р. Те- терів у районі сучасного м. Коростишева (Звиз- децкий 1990, с. 53—54). Зовсім інші знахідки зафіксовано при роз- чистці шару темно-сірого перепаленого піску, потужність якого становила 0,2—0,35 м. Це в переважній більшості надзвичайно архаїчні ліпні слов’янські посудини культури Лука Рай- ковецька. Товщина стінок горщиків 1,5 см. Він- ця масивні, трохи відхилені назовні. Тісто з до- мішками грубо потовченого граніту й кварцу, тому поверхня кераміки нерівна й горбкувата. Колір горщиків темно-сірий або темно-брунат- ний. Більшість з них, як правило, неорнамен- товано. Лише зрідка трапляються екземпляри, вінця яких прикрашено неглибокими лунками й пальцевими защипами. Поряд з ліпною кера- мікою виявлено два фрагменти верхніх частин горщиків, підправлених на примітивному колі. Один з них прикрашено під вінцями двома пасмами хвилястих ліній, нанесених за допо- могою чотиризубчастого штампа. Як бачимо, зафіксовано всі горизонти куль- турних нашарувань Малинського городища. Найдавніший з них репрезентовано шаром перепаленого піску з шурфу південно-західної частини майданчика. Архаїчність керамічних залишок свідчить, що вони відносяться до ран- ньої фази культури Лука-Райковецька. Тому, на наш погляд, початок функціонування ук- ріплення припадає на час не пізніше VIII ст. На превеликий жаль, нам не вдалося зафіксу- вати закритих археологічних комплексів цього періоду. Цілком ймовірно, що на Малинському городищі вони розташовувалися подібно до синхронних йому укріплень у Хотомелі, Бабці та деяких інших — по самому краю майдан- чика. Неодноразові перепланування, а також оповзні стрімких схилів могли повністю знищи- ти їх. Є всі підстави вважати, що перша фаза життєдіяльності на городищі закінчується десь у першій половині — середині X ст. Керамічні залишки цього часу — це уламки ранньокру- жальних горщиків з характерним оформлен- ням вінець у вигляді простого косого зрізу, про- фільованого іноді неглибокою виїмкою, а також з масивними манжетоподібними вінцями кур- ганного типу. Відсутність будь-якого посуду, ха- рактерного за своїми типологічними ознаками і технологією виготовлення кінцю X — XI ст., може свідчити про повне припинення у цей час життя на Малинському укріпленні. Друга фаза функціонування городища при- падає на XII—XIII ст. Мабуть саме тоді й від- будовано його укріплення. Брак матеріалів не дозволяє чітко визначити типологію цього центру у давньоруський час. Найвірогідніше, він тісно пов’язаний з глибокими процесами феодалізації й широким освоєнням внутріш- ніх підлеглих територій київськими князями. Можливо, XII—XIII ст. Малинська фортеця була невеличким замком, де проживали пред- ставники князівської адміністрації, які контро- лювали стягнення державного податку з нав- колишньої округи. Цей процес перервався у середині XIII ст. в зв’язку з монголо-татарською навалою. Є всі підстави вважати, що Малинське го- родище відбудовувалося втретє. Вище ми зга- дували про пізньосередньовічні матеріали з культурного шару — керамічні посудини, ка- хлі тощо. Такі самі матеріали у великій кіль- кості виявлено під час досліджень оборонного валу. Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян 538 Поперечною траншеєю, закладеною через вал у південно-східній частині, виявлено таку картину. Вершину валу було насипано з щіль- ного темно-сірого гумусу, насиченого залишка- ми будівельного сміття. Цей шар у багатьох міс- цях перемішано з жовтою материковою глиною, а також деревним вугіллям. В цих прошарках зафіксовано значну кількість речових знахідок. Основну масу становили керамічні вироби. Се- ред них у відсотковому відношенні переважа- ли полив’яні та неполив’яні кахлі, прикрашені рельєфним рослинним орнаментом, а також горщики різноманітних типів XVI—XVIII ст. У невеликій кількості траплялася кераміка й ранішого часу — від ліпної типу Луки Райко- вецької до кружальної XII—XIII ст. включно. В цих самих шарах значний відсоток знахідок припадав на уламки дуже сильно патинованих пляшок, виготовлених з товстого гутного скла. На глибині близько 2 м (від вершини валу) з внутрішнього боку відкрито невеликий від- тинок кам’яної фундаментної кладки, змуро- ваної з підтесаних базальтових блоків. Серед- ні розміри каменів становили 0,5 × 0,5 м при товщині 0,3—0,4 м, хоча зрідка зустрічалися й більші. Між собою камені зв’язані глиняним розчином, а вертикальні шви забутовано мен- шими камінцями, перемішаними із землею. Загальна потужність фундаменту на дослід- женій ділянці становила близько 0,6—0,8 м при ширині 1,5 м. Орієнтований він майже точно по лінії захід-схід і до траншеї потрапив лише частково. Можна припустити, що у цьому місці до обо- ронного валу примикала будівля, безпосеред- ньо пов’язана з функціонуючими фортифіка- ціями. Наявний матеріал засвідчує, що і вал і будівля зведені одночасно. Так, при розчистці вертикальних швів забутовки між камінням фундаменту, як у верхній, так і у нижній його частині виявлені фрагменти кахлів та посуду пізнього середньовіччя. Отже, оборонний вал і будівля виникли не раніше XVI—XVII ст. Цей час був надзвичайно тривожним, а інко- ли й трагічним для місцевих жителів. Писемні джерела засвідчують, що особливо у XVI ст. та- тарські орди робили безперервні набіги на те- риторію Правобережної України, доходячи аж до Прип’яті. Для захисту своїх земель феодали нерідко будували невеликі замки, де на якийсь час ховалося населення навколишньої округи. Так, у XVI ст. господар сусіднього з Малином Олевська Іван Немирич просив дозволу у коро- ля Сигизмунда звести на місці стародавнього городища замок для «непреспечества людей неприятельських Татар». Ймовірно, саме у цей час і виникло нове ук- ріплення на місці покинутого раніше городища у Малині. При його будівництві старі фортифі- каційні лінії було повністю знівельовано. Окрім досліджень самого городища нами були проведені невеликі розвідкові пошуки навколо нього. Це дозволило відкрити посе- лення, яке розташовувалося на відстані 300 м на захід від укріплення, вище по течії р. Ірші. Поселення займало плато лівого корінного бе- рега і з західного боку було обмежене невели- ким струмком, що впадає в Іршу. Первісну його площу визначити неможливо, оскільки зараз тут розміщені виробничі та господарські будів- лі місцевого профтехучилища. На вільній від забудови площі, ближче до краю корінного берега, закладено невеличкий розкоп. На дослідженій ділянці виявлено кіль- ка об’єктів, що складали єдиний комплекс — залишки заглибленого житла з піччю, три ями, а також відкрите вогнище, що використовува- лось для господарських потреб. Найцікавішим об’єктом було житло. В плані воно мало підчотирикутні обриси розмірами 3,5 × 4 м й глибиною 1,15 м. Залишки печі у вигляді аморфного скупчення сильно перепа- леного невеликого каміння та шматків глиня- ної обмазки зафіксовано у північно-західному куті будівлі. Усі знахідки концентрувались навколо печі на глибині 0,3—0,6 м. Саму піч виявлено на глибині 0,15 м, а потужність роз- валу становить близько 0,25 м. Тобто піч по- винна була височіти над рівнем підлоги котло- вану житла на 0,8 м. Однак таке припущення здається маловірогідним. Тому ми схиляємося до думки, що цей об’єкт є житлом наземного Рис. 6. Кераміка з Малинського городища 539 Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян типу з підклітом, заглибленим у материк. Те, що всі знахідки концентрувалися навколо печі на глибині 0,3—0,6 м, свідчить на користь та- кого припущення. Усі знахідки з житла та інших досліджених об’єктів представлено виключно керамічними фрагментами. Кераміка виконана у кружаль- ній техніці, але має досить архаїчний вигляд. Вінця горщиків заокруглені або потоншуються до краю. Інші мають горизонтально й косозрі- заний край. Є також зразки дуже ранніх типів вінець з виразним манжетоподібним потов- щенням. Стінки посудин прикрашено суціль- ними рядами прокреслених горизонтальних ліній. Іноді вони доповнені у верхній частині комбінаціями хвилястих ліній та нігтьових вдавлень (рис. 6—8). Однотипність кераміки у всіх виявлених на поселенні об’єктах дозволяє датувати його ча- сом не пізніше кінця IX — першою половиною X ст. Отже, поселення виникло поблизу вже функціонуючого городища. Дещо несподіваною виявилася знахідка у ямі № 3, де у її нижній було розчищено скуп- чення людських кісток. Вони лежали суціль- ним шаром без анатомічного порядку. Вдалося з’ясувати, що залишки кісток та фрагменти че- репів належать 9 особам — 2 чоловікам, 3 жін- кам й 4 дітям 1. Маємо підстави стверджувати, що дані кістя- ки ніякого відношення до мешканців згаданого поселення не мають. Справа в тому, що поряд з ним функціонував давньоруський курганний могильник, який наприкінці XIX ст. нарахо- вував п’ять насипів. Три з них тоді ж було до- 1. Визначення співробітника сектору антропології ІА АН України П.М. Покаса. сліджено В.Б. Антоновичем (Антонович 1893, с. 75—76). Окрім основних поодиноких поховань на го- ризонті та у неглибоких ямах, у двох курганах, у їх верхніх частинах, знайдено 10 і 13 людсь- ких кістяків відповідно. Поховання безінвен- тарні й виконані за християнським обрядом. Тому абсолютно правий був В.Б. Антонович, коли стверджував, що поховання з верхніх частин курганів ніякого відношення до давнь- оруського часу не мають і зроблені місцевими жителями, коли могильник уже перестав фун- кціонувати. Цілком ймовірно, що кістяки з ями № 3 потрапили туди під час знесення двох кур- Рис. 7. Кераміка з Малинського городища Рис. 8. Кераміка з Малинського городища Звіздецький Б.А. Малинське городище древлян 540 ганних насипів, коли будувалися приміщення вищезгаданого профтехучилища 1. Таким чином, можна констатувати, що Ма- линське городище виникло у VIII ст. як укріп- лений «град» древлян. Приблизно наприкінці IX ст. поруч з ним виникає неукріплене посе- лення. Політичне й військове протистояння древлян та Київської ранньофеодальної де- ржави призвело до загибелі цього осередку, не давши йому змоги перетворишся згодом на один з центрів суспільно-економічного життя Русі. На деякий час життя тут відновлюється у ХІІ —середині XІІІ ст., але перервалося внаслі- док деструктивних процесів, викликаних мон- гольською навалою. У період пізнього серед- ньовіччя Малинське городище відновило своє функціонування знов-таки на старому місці як один з невеликих замків Овруцької волості Київського воєводства. 1. Місцеві жителі повідомили, що під час нівелію- вання насипів у 60—61 роки нашого сторіччя зібра- но багато людських кісток, але де їх перезаховали, вказати не могли. Звиздецкий Б.А. О времени существования лето- писного Городеска // СА — 1990. — № 1. Звіздецький Б.А. Про кордони Древлянської зем- лі // Археологія. — 1989. — № 4. — С. 47—58. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. Литовский период. — Одесса, 1912. — Т. 1. Кучера М.П. Поселения Среднего Поднепровья // Древнерусские поселения Среднего Поднепро- вья. — К, 1984. Третьяков П.Н. Древлянские «грады» // Академи- ку Б.Д. Грекову ко дню 70-летия. Сб. статей. — М, 1951 — С. 64—68. Б. А. З в и з д е ц к и й МАЛиНСКОЕ ГОРОДиЩЕ ДРЕВЛЯН В статье анализируются материалы раскопок го- родища в г. Малин на Житомирщине. Сделан вывод о том, что наиболее ранние укрепления в регионе расселения летописных древлян возникают не поз- днее VIII в. B. А. Z v i z d e t s k y j MALYN — DREVLYANS’ SITE OF ANCIENT SETTLEMENT The paper analyses artifacts of excavations from Malyn Site of Ancient Settlement in Zhytomyr region. It is assumed that earliest fortresses are appears in an areal of Drevlyans settling in 8th cent. Антонович В.Б. Раскопки в стране древлян // МАР. — 1893. — № 11. Гончаров В.К. Лука Райковецкая // МИА. — 1963. — № 108. Русанова И.П. Славянские древности VI—IX вв. между Днепром и Западным Бугом // САИ. — 1973. — Вып Е 1—25.

Малинське городище древлян

Institution

Ähnliche Einträge